З історії Генерального консульства Республіки Вірменія в Одесі (1918-1920 рр.)

У статті розглянуті передумови формування генерального консульства Республіки Вірменія в Одесі, періоди функціонування, статус та основні напрями діяльності установи. Доведено, що до головних проблем, які потребували негайного розв’язання в зазначений період часу, належала необхідність евакуації...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2017
Автор:	Давтян, Д.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2017
Назва видання:	Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки
Теми:	Вибрані доповіді учасників Міжнародної наукової конференції "Дипломатичні архіви як історичне джерело" (Одеса,8-10 вересня 2016.)
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188609
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	З історії Генерального консульства Республіки Вірменія в Одесі (1918-1920 рр.) / Д. Давтян // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2017. — Вип. 26. — С. 425-435. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-188609
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1886092025-02-09T13:34:48Z З історії Генерального консульства Республіки Вірменія в Одесі (1918-1920 рр.) From the History of the Consulate General of the Republic of Armenia in Odessa (1918–1920) Давтян, Д. Вибрані доповіді учасників Міжнародної наукової конференції "Дипломатичні архіви як історичне джерело" (Одеса,8-10 вересня 2016.) У статті розглянуті передумови формування генерального консульства Республіки Вірменія в Одесі, періоди функціонування, статус та основні напрями діяльності установи. Доведено, що до головних проблем, які потребували негайного розв’язання в зазначений період часу, належала необхідність евакуації вірменських біженців — жертв геноциду в Оттоманський імперії, які знайшли порятунок в Одесі, військовополонених та демобілізованих офіцерів і солдат, що повертались з фронтів Першої світової війни. The history of the Armenian diplomatic missions in Ukraine and the history of the establishment and formation of bilateral relations of the two post-imperial states for many years did not generate interest among researchers. The article describes the prerequisites for the formation of the Consulate General of the Republic of Armenia in Odessa, the operation periods and the main activities of the institution. One of the main problems that emerged in the years under consideration and require decisions be put off was the question of the evacuation of the Armenian refugees — victims of genocide in the Ottoman Empire, who have found salvation in Odessa, prisoners of war and demobilized officers and soldiers returning from the First World War. 2017 Article З історії Генерального консульства Республіки Вірменія в Одесі (1918-1920 рр.) / Д. Давтян // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2017. — Вип. 26. — С. 425-435. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 2415-7198 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188609 94(4)(341.81/.83:479.25)(477.74)“1918/1920” uk Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки application/pdf Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Вибрані доповіді учасників Міжнародної наукової конференції "Дипломатичні архіви як історичне джерело" (Одеса,8-10 вересня 2016.) Вибрані доповіді учасників Міжнародної наукової конференції "Дипломатичні архіви як історичне джерело" (Одеса,8-10 вересня 2016.)
spellingShingle	Вибрані доповіді учасників Міжнародної наукової конференції "Дипломатичні архіви як історичне джерело" (Одеса,8-10 вересня 2016.) Вибрані доповіді учасників Міжнародної наукової конференції "Дипломатичні архіви як історичне джерело" (Одеса,8-10 вересня 2016.) Давтян, Д. З історії Генерального консульства Республіки Вірменія в Одесі (1918-1920 рр.) Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки
description	У статті розглянуті передумови формування генерального консульства Республіки Вірменія в Одесі, періоди функціонування, статус та основні напрями діяльності установи. Доведено, що до головних проблем, які потребували негайного розв’язання в зазначений період часу, належала необхідність евакуації вірменських біженців — жертв геноциду в Оттоманський імперії, які знайшли порятунок в Одесі, військовополонених та демобілізованих офіцерів і солдат, що повертались з фронтів Першої світової війни.
format	Article
author	Давтян, Д.
author_facet	Давтян, Д.
author_sort	Давтян, Д.
title	З історії Генерального консульства Республіки Вірменія в Одесі (1918-1920 рр.)
title_short	З історії Генерального консульства Республіки Вірменія в Одесі (1918-1920 рр.)
title_full	З історії Генерального консульства Республіки Вірменія в Одесі (1918-1920 рр.)
title_fullStr	З історії Генерального консульства Республіки Вірменія в Одесі (1918-1920 рр.)
title_full_unstemmed	З історії Генерального консульства Республіки Вірменія в Одесі (1918-1920 рр.)
title_sort	з історії генерального консульства республіки вірменія в одесі (1918-1920 рр.)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2017
topic_facet	Вибрані доповіді учасників Міжнародної наукової конференції "Дипломатичні архіви як історичне джерело" (Одеса,8-10 вересня 2016.)
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188609
citation_txt	З історії Генерального консульства Республіки Вірменія в Одесі (1918-1920 рр.) / Д. Давтян // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2017. — Вип. 26. — С. 425-435. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.
series	Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки
work_keys_str_mv	AT davtând zístoríígeneralʹnogokonsulʹstvarespublíkivírmeníâvodesí19181920rr AT davtând fromthehistoryoftheconsulategeneraloftherepublicofarmeniainodessa19181920
first_indexed	2025-11-26T07:03:23Z
last_indexed	2025-11-26T07:03:23Z
_version_	1849835500114804736
fulltext	З історії Генерального консульства Республіки Вірменія в Одесі (1918–1920 рр.) 425 УДК 94(4)(341.81/.83:479.25)(477.74)“1918/1920” Давід Давтян історик Одеса, Україна E-mail: arm.history@yahoo.com З ІСТОРІЇ ГЕНЕРАЛЬНОГО КОНСУЛЬСТВА РЕСПУБЛІКИ ВІРМЕНІЯ В ОДЕСІ (1918–1920 рр.) У статті розглянуті передумови формування генерального кон- сульства Республіки Вірменія в Одесі, періоди функціонування, статус та основні напрями діяльності установи. Доведено, що до головних проблем, які потребували негайного розв’язання в зазначений період часу, належала необхідність евакуації вірменських біженців — жертв гено- циду в Оттоманський імперії, які знайшли порятунок в Одесі, військо- вополонених та демобілізованих офіцерів і солдат, що повертались з фронтів Першої світової війни. Ключові слова: генеральний консул, консул, генеральне консульство Республіки Вірменія, Україна, Республіка Вірменія, Одеса. David Davtyan Historian Odessa, Ukraine E-mail: arm.history@yahoo.com FROM THE HISTORY OF THE CONSULATE GENERAL OF THE REPUBLIC OF ARMENIA IN ODESSA (1918–1920) The history of the Armenian diplomatic missions in Ukraine and the history of the establishment and formation of bilateral relations of the two post-imperial states for many years did not generate interest among resear- chers. The article describes the prerequisites for the formation of the Consulate General of the Republic of Armenia in Odessa, the operation periods and the main activities of the institution. One of the main problems that emerged in the years under consideration and require decisions be put off was the question of the evacuation of the Armenian refugees — victims of genocide in the Ottoman Empire, who have found salvation in Odessa, prisoners of war and demobilized officers and soldiers returning from the First World War. Давід Давтян 426 Keywords: consul, Consulate General, Consulate General of the Republic of Armenia in Odessa, Ukraine, Republic of Armenia, Odessa. Політична ситуація в Росії наприкінці 1917 р. — на початку 1918 р. демонструє ідентичність процесів становлення незалежності національ- них регіонів імперії під проводом національних партій. У цьому контексті досить цікавим виглядає розгляд дипломатичних відносин, що встанов- люються між новоутвореними державами на постімперському просторі. Особливий інтерес викликає проблематика вірмено-українських диплома- тичних відносини, дипломатичних представництв Республіки Вірменія, зокрема в Одесі. Слід наголосити, що дотепер ця проблема залишається малодослідженою, як у вітчизняний, так і у зарубіжній історіографії. Власне історіографія питання складається з декількох розвідок, неве- личких нотаток та згадок, опублікованих у різних узагальнюючих працях. Першою і на сьогодні єдиною спробою комплексного висвітлення історії вірмено-українських дипломатичних відносин є дослідження Г.А. Петро- сяна1. Незважаючи на цінність роботи, необхідно наголосити, що певна частина опублікованих документів з вірменських архівів, представлених автором як вперше запроваджені до наукового обігу, насправді були надруковані ще 1932 року2. У праці майже відсутній українській масив документів, що значною мірою звужує висвітлення проблеми. Низка ма- теріалів, що стали основою дослідження автора, подані без відповідного історіографічного та джерелознавчого аналізу. Внаслідок чого, напри- клад, Одеська вірменська громада представлена як абсолютно дезоргані- зована інституція; роль і дії вірменських військових частин, що пере- бували в Києві під час окупації міста армією Муравйова, і загалом лютнево-березневі події 1918 р. відтворено без критичного осмислення, а лише на основі мемуарів члена Вірменського комісаріату України (далі — ВКУ) А. Тонеана3. Окрім цього в праці є низка проблемних питань, що потребують уточнення та відповідно критичного осмислення. Яскравим прикладом є досить вільне оперування автором стилями, наприклад за текстом: «11 серпня 1919 р. Добровольча армія захопила Одесу і одразу відновилась діяльність вірменського консульства»4. Однак, Добровольча армія вступила до Одеси 23 серпня (тобто, 5 вересня) і навіть, якщо припустити, що автор заплутався у стилях, то це — 10 серпня. І подібних розбіжностей вистачає в праці. У своїх узагальнюючих студіях до історії вірменських дипломатичних представництв (установ) звертались В. Матвієнко5, Д. Вєдєнєєв і Д. Буд- ков6 та інші дослідники, праці яких містять цінні, неопубліковані доку- менти і матеріали. Враховуючи неможливість висвітлення в рамках однієї статті всієї специфіки формування дипломатичних представництв Респуб- З історії Генерального консульства Республіки Вірменія в Одесі (1918–1920 рр.) 427 ліки Вірменія в Україні, динаміки розвитку взаємовідносин, ми змушенні обмежитися розглядом питань, пов’язаних з Генеральним консульством Республіки Вірменія у м. Одеса. Розглянемо передумови відкриття уста- нови, періоди функціонування, статус та основні напрями діяльності. У червні 1918 р. до Києва прибуває уповноважений представник Рес- публіки Вірменія доктор права Г.С. Дзамоян (Дзамоев), який взагалі-то прямував до Москви з місією вирішення питання вірменських біженців, що перебували в Астрахані. Однак, враховуючи загрозу арешту з боку більшовиків як представника недружнього вірменського уряду, він зму- шений був залишитися у Києві й почав допомагати ВКУ, виконуючи de facto функції посла. У Києві Г.С. Дзамоян розпочав досить активну та різнопланову діяль- ність. Слід наголосити, що він досить добре орієнтувався в політичний ситуації. В одній зі своїх доповідей (недатована) зазначав: «З моєї іні- ціативи і за наполяганням Одеської колонії [тобто громади. — Авт.], представником Київського комісаріату [йдеться про ВКУ. — Авт.] в Одесі призначений громадський діяч, учений-агроном Таїров та йому помічником князь Туманов, який має великі зв’язки з можновладцями. Конче необхідно мати напівофіційних представників нашого уряду в Криму і на Дону. Повторюю — це життєво необхідно, відповідно прошу: відправити до Києва відповідальну, солідну особу для посилення Комі- саріату — Київ центр політичного життя — а також призначити до Криму й при Кримському уряді (Сімферополь) і Новочеркаську — при уряді Дону. Прошу до моєї вимоги поставитися серйозно»7. В іншій, також недатованій доповіді, він надав ширшу характерис- тику політичній ситуації, доводячи останню до уряду, та ознайомив із прийнятими рішеннями: «Оскільки частина України окупована австрій- ськими військами й перебуває виключно у сфері впливу Австрії, а вод- ночас, вірмени Молдови, анексованої Румунією, висловили бажання під- тримувати з нами постійний зв’язок та, нарешті, близькість Одеси від центру Молдавії, Кишиневу, зумовила Колегію [ВКУ. — Авт.] мати своє представництво в районі колишніх Херсонської, частини Таврійської і Бессарабської губерній. Таким представником до міста Одеси призна- чений нами уповноважений […] Таїров і його помічник для військового представництва перед австрійською владою, підполковник князь Тума- нов»8. Впевнено можна стверджувати, що В.Є. Таїров і князь Туманов були призначені приблизно наприкінці липня — на початку серпня, оскільки наприкінці вересня — на початку жовтня в Одесі обов’язки генерального консула вже виконував член ВКУ — підполковник Макар Багдасарович Попов9. На цьому етапі дослідження важко встановити, які обов’язки Давід Давтян 428 виконували de facto В.Є. Таїров (справжнє ім’я — Барсег Григорович Таїрян) й князь Туманов (ім’я поки не встановлено). Необхідно відповісти на важливе питання. Чи можна вважати консу- лами і послами осіб, що були уповноважені урядами представляти їхні інтереси, однак не отримали de jure екзекватуру. Республіка Вірменія і Україна, в цей період, були первинними суб’єктами міжнародного права, в силу властивого їм державного (національного суверенітету) ipso facto та визнавались носіями міжнародно-правових прав і обов’язків. Іншим важливим аспектом є, власне, легітимізація урядом УНР ВКУ, оскільки між ними 13 січня 1918 р.10 була підписана спеціальна угода, яка від- повідно визнала легітимність перебування ВКУ на території України. Окрім цього, всі українські уряди тривалий час саме de facto визнавали вірменських дипломатичних представників, затягуючи процес надання екзекватури з політичних міркувань. Наприклад, С.Г. Дзамоян визнавався представником Вірменії, але тільки 19 листопада зміг подати вірчу гра- моту міністру закордонних справ, а уряд, зі свого боку, зазначив: «Стави- тися до представника Вірменії таким чином, як до представника Швей- царії, Італії, Болгарії та інших держав»11. Позиція щодо консульських представників (ВКУ) у регіонах дещо відрізнялась, так, ще у жовтні міністр закордонних справ Д. Дорошенко щодо М.Б. Попова (в Одесі) і М.С. Мелікянца (у Харкові) своєю резолюцією наказав: «виконати посвід- чення і повідомити військового Отамана і Головного уповноваженого Харкова, Херсонського губернського старосту, Харківського губерн- ського старосту»12. На нашу думку, вірним є вважати осіб (послів чи консулів), що уповноважені були своїми урядами представляти інтереси держави (вико- нувати дипломатичну функцію) в іноземній державі (в Україні) і визнані de facto з боку ipso facto держав перебування без підтвердження (затя- гування) екзекватури, повноцінними дипломатичними представниками. Достеменно відомо, що дипломатичні представництва Республіки Вірменія не були створені на інших теренах колишньої Російської імперії: ані у велелюдному вірменському місті Нахічевань-на-Дону (до скасу- вання у 1870 р. самоврядування вірменської колонії), ані в Криму, де було численне вірменське населення. Подібна ситуація обумовлена перебу- ванням цих територій у складі de facto держав (урядів), що недружньо ставилися або не визнавали Республіку Вірменія. Одеса у роки Першої світової війни стала одним з головних центрів скупчення вірменських біженців, які рятуючись від геноциду, організо- ваного молодотурецьким урядом Оттоманської імперії, знайшли при- тулок у місті. Відповідно до представлених вірменською громадою даних (Вірменський біженський комітет офіційно був складовою міського З історії Генерального консульства Республіки Вірменія в Одесі (1918–1920 рр.) 429 біженського комітету), у січні 1918 р. в Одесі перебувало понад 5 000 бі- женців13. Для порівняння зазначимо, що у Нахічевані-на-Дону, станом на листопад 1918 р., було 1 110 біженців (320 родин)14. У Криму, де одним з найбільших центрів зосередження вірменських біженців було м. Феодо- сія, згідно з інформацією місцевого вірменського комітету, станом на вересень 1918 р., чисельність біженців становила «декілька сотень»15. В Одесі одним з головних завдань вірменських дипломатів стала організація евакуації біженців, військовополонених, демобілізованих сол- дат і офіцерів, що повертались із Західного фронту. Іншим важливим питанням, що також стояло на порядку денному, була закупівля і тран- спортування через Одеський порт продовольства до Вірменії. Не менш актуальною залишалася проблема оформлення (видачі) і затвердження паспортів громадян Республіки Вірменія та інших вкрай необхідних для пересування документів. Слід зазначити, що з 18 грудня 1918 р. по 6 квітня 1919 р. влада у місті перейшла до французького інтервенційного уряду та Добровольчої армії. Зміна політичного режиму в місті не несла загрози діяльності дипломатичної установи, оскільки з боку нової влади Республіка Вірменія визнавалась. Найгострішою залишалась проблема евакуації. Наприкінці 1918 р. чисельність вірмен, що знайшли притулок, або ж прибули у місто, вже дорівнювала 8 тис. осіб16. З метою забезпечення ефективної діяль- ності генконсульства, за ініціативою М.Б. Попова був сформований дипломатичний корпус, який складався із 4 відділів: біженського, вій- ськовополонених, паспортного та захисту інтересів Республіки Вірменія. Тим часом до Одеси продовжували прибувати нові групи вірменських військовополонених і біженців. Наприклад, 7 грудня до міста прибула нова група з 200 чоловік, для забезпечення яких, за розпорядженням генерального консула Попова, був розданий хліб17. Одночасно із забез- печенням нужденних, генконсульство намагалося організовувати їх ева- куацію. Відомо, що на початку січня 1919 р. до Вірменії була відправлена група військовополонених (400 осіб), водночас, до міста прибула група з 50 чоловік серед яких, до речі, були й полковники18. Інша група, що була відправлена до Вірменії у січні, складалась вже з 500 військовополонених та 300 біженців19. Цей процес тривав постійно. Не останню роль у за- безпеченні цієї категорії вірмен, що прибули до Одеси, відігравала місцева вірменська громада, яка фактично весь фінансовий тягар взяла на себе. Слід зауважити, що завдяки активній роботі вірменських дипломатів громадяни Республіки Вірменія уникли організованої Добровольчою армією мобілізації. Достеменно відомо, що у середині січня 1919 р. до Одеси з робочим візитом приїздить посол Республіки Вірменія в Україні Давід Давтян 430 Г.С. Дзамоян. Він проводив переговори з французькою інтервенційною владою і Добровольчою армією щодо можливості закупівлі та відправ- лення продовольчих товарів до Вірменії, у чому вірменському послу обіцяли своє сприяння Е. Енно і Грішин-Алмазов20. На початку лютого при генеральному консульстві було відкрито інформаційне бюро, яке через пресу інформувало про необхідність візування всіх громадян, що від’їздять до Вірменії. Нами встановлено, що вірменський посол не повернувся до Києва, що було пов’язано із захопленням української столиці більшовиками, а це унеможливило його подальше перебування у Києві. За винятком київ- ського консула М.Х. Ломізе і консульського секретаря О.К. Хазазяна, весь вірменський дипломатичний корпус 29 січня, разом з іншими дип- ломатичними місіями, евакуювався до Одеси. В цей період в Одесі зіб- ралась вся вірменська дипломатична місія України, адже до міста також встигли прибути харківський консул доктор Меликянц і київський М.Х. Ломізе. Одеса стає дипломатичним центром, де зібрались представництва більшості держав, раніше акредитованих у Києві. На нашу думку, з лютого 1919 р. дипломатична місія Республіки Вірменія в Україні, в дійсності, в Одесі перебувала в евакуації, оскільки de jure і de facto вірменські дипломати були визнані і відповідно акредитовані україн- ськими урядами (державами). Перехід влади у Києві до інтервенційного більшовицького режиму унеможливив з політичного погляду перебу- вання вірменських дипломатів у місті. Враховуючи, що ні вірменська, ні українська (теж перебувала у евакуації) сторони відповідними нотами не повідомляли про розрив дипломатичних відносин, що ipso facto не веде до розриву консульських відносин, в Одесі діяла дипломатична місія Республіки Вірменія в Україні. Єдиним аргументом у цьому випадку може бути приналежність Одеси до зовсім іншого de facto режиму. Однак не слід забувати ту обставину, що всі уряди, які перманентно змінювали один одного, були, по суті, інтервенційними. Отже, вірменська дипломатична місія в Одесі продовжувала діяти без зміни свого першочергового статусу. В нових політичних реаліях вдалося домовитися про закупівлю і транспортування до Вірменії цукру, зерна та інших продовольчих товарів. Відповідно до інформації, розміщеної у пресі, Б.Г. Таїрян (В.Є. Таїров) погодився на пропозицію міністра поста- чання Республіки Вірменія очолити представництво вірменського уряду в центральний економічний раді союзників із постачання. До кінця березня 1919 р. вірменськими дипломатами вдалося з Одеси до Вірменії відпра- вити 3000 військовополонених та декілька тисяч біженців, які були забезпечені необхідними пайками21. З історії Генерального консульства Республіки Вірменія в Одесі (1918–1920 рр.) 431 Унаслідок захоплення Одеси більшовиками 6 квітня 1919 р., Місія Республіки Вірменія змушена були наступного дня залишити місто. Вже 7 квітня вірменський посол, генеральний консул Одеси з консульським штатом на французькому військовому кораблі разом з союзниками зали- шили місто. Напередодні евакуації, 5 квітня М.Б. Попов призначив консульського секретаря Є.Х. Мелікяна виконувачем обов’язків генераль- ного консула, відповідно передав йому всі речі й справи установи. Виконувач обов’язків генерального консула Єгіше Христофорович (Хачатурович) Мелікян намагався налагодити контакт з більшовицьким урядом. Нами встановлено, що в.о. генерального консула 26 квітня разом з іншими іноземними дипломатами був запрошений на зустріч з головою Раднаркому України Х. Раковським. Однак Х. Раковський не дав одно- значної відповіді, чи може вірменське консульство залишатися в Одесі, але пообіцяв, повернувшись з Києва, вирішити це питання. Це відбулося через місяць, а саме: відповідно до спеціального указу радянської влади від 25 травня у місті була припинена діяльність Генерального консульства Республіки Вірменія22. Таким чином, закінчився перший період діяль- ності вірменського консульства в Одесі. Закриття установи було тимча- совим і пов’язано з пануванням у місті більшовиків, які контролювали місто до 23 серпня 1919 р. Ситуація змінилась 23 серпня (5 вересня) з переходом влади у місті до Добровольчої армії, яка вважала Вірменію союзницькою державою. Нові політичні реалії дозволили генконсульству поновити свою роботу, обо- в’язки голови установи продовжив виконувати Є.Х. Мелікян. Відновлене генконсульство стало другим діючим представництвом Республіки Вірме- нія на підконтрольній Добровольчій армії території, раніше — 30 травня — повноважним представником на Кубані був призначений Ов. Сагателян23. Другий період існування генконсульства суттєво відрізнявся від попе- реднього, що було обумовлено статусом установи, політичною ситуацією, геополітичними змінами, скупченням великої кількості біженців і вій- ськовополонених, евакуація яких впродовж п’яти місяців більшовицького панування не відбувалась взагалі24. Була відновлена робота відділів генконсульства: паспортного, біженського і інформаційного. У радян- ський період більшовиками були вилучені паспорти громадян Республіки Вірменія, замість них видані документи радянського зразка, у зв’язку з чим генконсульство оголосило про анулювання цих документів. Біженській відділ генконсульства був змушений розпочати нову ре- єстрацію біженців та формування відповідних списків для організації подальшої евакуації. З цього приводу 26 серпня (8 вересня) Є.Х. Меликян мав зустріч з командувачем військ Одеського округу полковником Д.І. Туганом-Барановським, який обіцяв сприяння. Наступного дня Давід Давтян 432 27 серпня (9 вересня) вірменський генконсул, разом з харківським кон- сулом доктором Мелікяном, що перебував в Одесі, зустрілись з ко- мандиром британського судна, капітаном Керром (в. о. консула), який запевнив, що саме вірменські біженці будуть відправлені насамперед з Одеси25. Виявлені матеріли свідчать, що вже у вересні перша група біженців (90 осіб) була направлена до Вірменії. Наступна група залишила Одесу 4 (17) вересня на пароплаві «Костянтин», серед них були вір- менські консули Харкова, доктор Мелікян, і Києва, Ломідзе, та значна група київських і харківських біженців26. Необхідно зазначити, що Є.Х. Мелікян діяв дуже оперативно не лише в питанні евакуації вірмен і налагодження відносин з місцевою владою, але зумів у короткі терміни сформувати великий консульський штат з 11 осіб: секретар — А.С. Бардуханян, завідувач інформаційного відділу — Ов. К. Багдасарян, завідувач біженського відділу — А.К. Єгізарян, діло- водство біженського відділу — Л. Атабеков, службовець відділу — Х.Ов. Мірзоянц, бухгалтер — Є.І. Артін, юридичний радник — Г.Ф. Юзбашян, кур’єр — С. Манукян, лікар — І.Г. Багдасарян, друкар — Н.А. Мелкумянц27. Призначений в. о. генерального консула штат скла- дався з представників місцевої громади, які, в дійсності, не мали жодного відношення до офіційного дипломатичного корпусу Республіки Вірменія в Україні. Отже, відновлене дипломатичне представництво в Одесі фак- тично було «самоорганізованою дипломатичною установою» місцевої вірменської громади. Підтвердженням цієї думки виступає той факт, що у Вірменії взагалі не знали про існування і діяльність в Одесі власного дипломатичного представництва. Така ситуація була пов’язана з комунікаційними пробле- мами. Після того, як 31 серпня (13 вересня) у місті стало відомо, що вірменським урядом Ов. Сагателян призначений офіційним дипломатич- ним представником при Добровольчому уряді28, Є.Х. Мелікян 24 вересня (за Г.А. Петросяном, тому важко зробити уточнення дати) надсилає ра- порт МЗС Республіки Вірменія, яке в Єревані отримали лише 4 лис- топада. У рапорті зазначається: «Після віддалення радянської влади вірменське генконсульство відразу підняло свій прапор і поновило свою діяльність. Знаходжу, що уряд не буде відмежовуватися від надання подальших генконсульству необхідних вказівок для діяльності та про мій сучасний невирішений стан». Напередодні, 23 вересня, генеральний кон- сул відправляв листа до Ов. Сагателяна, наступного змісту: «Головною задачею генконсульства є встановлення, чи існують між вірменським та добровольчим урядом домовленості щодо мобілізації вірменських гро- мадян». Відповідь надійшла 8 жовтня з відповідними поясненнями. Цікаво, що, ймовірно, здивований існуванням і функціонуванням влас- З історії Генерального консульства Республіки Вірменія в Одесі (1918–1920 рр.) 433 ного одеського представництва, МЗС тривалий час не могло прийняти рішення щодо подальшої долі «раптово виниклої установи». Міністр закордонних справ Вірменії А. Хатісян лише 20 листопада призначив К. Будагяна секретарем генерального консула, а на початку грудня за проектом МЗС одеському генконсульству були підпорядковані консули Києва, Криму, Харкова та Бессарабії29. Враховуючи зазначене, важко охарактеризувати статус вірменського генконсульства. З одного боку, вірменська дипломатична місія перебу- вала у евакуації в Одесі, але згодом сама була змушена фактично повним складом евакуюватися, з іншого боку, представництво de facto існувало деякий час за більшовицької влади та de facto і de jure визнавалось урядом Добровольчої армії. Однак, суб’єкт міжнародного права — Республіка Вірменія, що уповноважує послів чи консулів представляти свої інтереси в іноземній державі — іншому суб’єкті міжнародного права, в цьому випадку, певний період не наділяв ipso facto установу відповідними повноваженнями, а de jure уповноважив представляти інтереси у стані Добровольчої армії. Таким чином, другий період існування генерального консульства Республіки Вірменія в Одесі, на нашу думу, правильним є визнати ipso facto вірменською дипломатичною установою, яка захищала інтереси громадян Республіки Вірменія. З встановленням 8 лютого 1920 р. в Одесі радянської влади генеральне консульство Республіки Вірменія було закрито. —————— 1 Պետրոսյան Գ.Հ. Հայաստանի Հանրապետության եւ Ուկրաինայի դիվանաք- իտական հարաբերությունների պատմությունից (1918–1920 թթ.). Երեան, 2002, Եր.հանալ.հրատ, 158 էջ (вір. мовою). 2 С-ко С. До історії спільної боротьби української і вірменської контрреволюції проти Радянської влади (1918–1919 рр.). Архів Радянської України: історично-архіво- знавчий журнал. Партвидав «Пролетар». 1932. № 4–5. Липень‒жовтень. С. 261–292. 3 "Հայրենիք" ամսագիր, Բոստոն, հուլիս, 1967, էջ 1–12: (Տօնեան Ա. Ռուական բանակի հայ սպայի մը յուշեր) [Tonean A. «Hairenik» monthly, Boston, Vol. XLII. № 7, 1–13]. 4 Պետրոսյան Գ.Հ. Նշվ. աշխ., Եերեւան 2002, էջ 60, 65: 5 Матвієнко В.М. Українська дипломатія 1917–1921: на теренах постімперської Росії. Київ: ВПЦ «Київський університет» 2002. 373 с. 6 Вєдєнєєв Д.В., Будков Д.В. Юність української дипломатії. Становлення зовніш- ньополітичної служби України в 1917–1923 роках. Київ: К. І. С., 2006. 312 с. 7 С-ко С. До історії спільної боротьби української і вірменської контрреволюції… С. 270–271. 8 Там само. С. 275–276. 9 Давтян Д.А. До питання вірмено-українських дипломатичних відносин у 1918– 1920 гг. Наук. вісн. Одес. держ. екон. ун-ту. 2008. № 17(73). С. 206. Давід Давтян 434 10 С-ко С. До історії спільної боротьби української і вірменської контрреволюції… С. 266–268. 11 Պետրոսյան Գ.Հ. Նշվ. աշխ., Եերեւան 2002, էջ 38: 12 Матвієнко В.М. Українська дипломатія 1917–1921… С. 178. 13 Давтян Д.А. Геноцид армян глазами одесситов. Одесса: ТОВ «Люмьер», 2011. С. 66. 14 "Հայ համայնք", թերթ, 18 նոյնմբերի, 1918 թ. (№ 28) Էջ. 416. 15 Տես "Հայ համայնք", թերթ, 30 սեպտեմերի, 1918 թ. (№ 21) Էջ. 305. 16 Давтян Д.А. К постановке вопроса о положении армянских беженцев в Одессе (1915–1922 гг.). Հայ գաղթականությունը և Հայրենիք-Սփյուռք կապերը 1918– 1985 թթ.: Միջազգային գիտաժողովի զեկուցումներ», Երեւան, Հայաստանի ազգային արխիվ, 2011, էջ 121–136: 17 "Հոսանք" թերթ, 11. դեկտեմբերի, 1918 թ. Էջ. 4. 18 "Հոսանք" թերթ, 4 հունվարի, 1919 թ. Էջ. 4. 19 Պետրոսյան Գ.Հ. Նշվ. աշխ., Եերեւան 2002, էջ 43. 20 Одесские новости. 1919, 31 января. 21 Պետրոսյան Գ.Հ. Նշվ. աշխ., Երեւան 2002, էջ 56. 22 Պետրոսյան Գ.Հ. Նշվ. աշխ., Եերեւան 2002, էջ 60. 23 «Հայ համայնք», թերթ, 18 հունիսի, 1919 թ. (№ 17) Էջ. 271. 24 Давтян Д.А. К вопросу о положении и численности армянских беженцев в Одессе в 1915–1922 гг. Геноцид вірмен в Османській імперії: матеріали Міжнародної науково- практичної конференції. Дніпропетровськ: Пороги, 2015. 82 с. 25 Одесские новости. 1919, 27 августа. 26 Одесские новости. 1919, 4 сентября. 27 Պետրոսյան Գ.Հ. Նշվ. աշխ., Եերեւան 2002, էջ 61. 28 Одесские новости. 1919, 13 сентября. 29 Вестник Армении. 1919, 18 декабря. REFERENCES 1. Davtyan, D. (2008). Do pytannia virmeno-ukrainskykh dyplomatychnykh vidnosyn u 1918–1920 rr. Naukovyy visnyk Odeskogo derzhavnogo ekonomichnogo universytetu - Scientific messenger of the Odessa state economic university, 17(73), 201–214 [in Ukrainian]. 2. Davtyan, D.A. (2011). Genocid armian glazami odessitov. Odessa: TES TOV Liumer [in Ukrainian]. 3. Davtyan, D.A. (2011). К postanovke voprosa о polozhenii armianskihk bezhentsev v Odesse (1915–1922 rr.). Hay gaġt‘akanutyan ew Hayrenik‘-Sp‘yuŕk‘ kaper 1918–1985 t‘t‘: Miĵazgayn gitazhoġovi zekuytsner (1918–1985 t‘t‘), 1, 121–136. [in Armenian]. 4. Davtyan, D.A. (2008). К voprosu o polozhenii i chislennosti armianskihk bezhentsev v Odesse (1915–1922 rr.). Proceedings from Genotsid virmen v Osmanskiy imperii: мaterialy Mizhnarodnoi naukovo-praktychnoi konferentsii (pp. 78–84). Dnipropetrovsk: Porogyi [in Ukrainian]. 5. Matviienko, V. (2002). Ukrainska duplomatiia 1917–1921 na terenakh postimperskoi Rosii. Kyiv: Nats. univer. T. Shevchenko [in Ukrainian]. 6. Odesskye novosty, 1919, January 31, August 27; September 4, 13 [in Russian]. 7. Petrosyan, G. H. (2002). Hayastani Hanrapetutyan ev Ukrainai divanagitakan harabe- rutynneri patmutyunits (1918–1920). Yerevan: Petakan hamarsarani hrat [in Armenian]. З історії Генерального консульства Республіки Вірменія в Одесі (1918–1920 рр.) 435 8. S-ko, S. (1932). Do istorii spilnoi borotbi ukrainskoi I virmenskoi kontrrevoliutsii proty Radianskoi vlady (1918–1919 rr.). Arkhiv Radianskoi Ukrainy: istorychno-arkhivo- znavchyy zhurnal, 4–5, 261–292 [in Ukrainian]. 9. Tonean, A. (1964). Rusakan banaki hay spay mi hush. Hairenik monthly, 7, 1–13 [in English]. 10. Vesnik of Armenyia, 1919, December 18 [in Russian]. 11. Viedienieiev, D. & Budkov, D. (2006). Yunist ukrainskoi dyplomatii. Stanovlennia zovnishnopolituchnoi sluzhby Ukrainy v 1917–1923 rokakh. Kyiv: K.I.S. [in Ukrainian].

З історії Генерального консульства Республіки Вірменія в Одесі (1918-1920 рр.)

Репозитарії

Схожі ресурси