Словацька національна ідея за часів Революції 1848-1849 рр.
На тлі процесу становлення націй народи, позбавлені імперіями
 державності, вимагали перегляду власного статусу, а словаки здійснили
 спробу досягти визнання своїх національних та соціальних прав. У змісті
 національно-культурної словацької парадигми власний етнічний інтерес&...
Saved in:
| Published in: | Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки |
|---|---|
| Date: | 2019 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2019
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188733 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Словацька національна ідея за часів Революції 1848-1849 рр. / Є. Бевзюк // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2019. — Вип. 28. — С. 192-212. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860265483034427392 |
|---|---|
| author | Бевзюк, Є. |
| author_facet | Бевзюк, Є. |
| citation_txt | Словацька національна ідея за часів Революції 1848-1849 рр. / Є. Бевзюк // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2019. — Вип. 28. — С. 192-212. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки |
| description | На тлі процесу становлення націй народи, позбавлені імперіями
державності, вимагали перегляду власного статусу, а словаки здійснили
спробу досягти визнання своїх національних та соціальних прав. У змісті
національно-культурної словацької парадигми власний етнічний інтерес
домінував над ідеєю громадянського суспільства. Тому практика словацького руху поступово доповнилася планом утвердити свій етнічний
інтегральний потенціал шляхом його емансипації у рамках монархічної
австрійської системи. В умовах мозаїчної імперської етнічної структури
спроба реалізувати свою національну ідею під час «Весни народів» призвела до закріплення у словаків такої форми суспільної поведінки, яка визначила етнополітичну обережність і світоглядний мімезис словацьких ідеологів.
Відповідно, модернізація національної словацької ідеології продовжувала відчутно залежати як від поширення наднаціональної ідеї «австрійства» з її «єдиним імперським народом», так і від подальшої практики реалізації регіональної ідеологічної конструкції становлення угорської політичної нації. А проте, в ієрархії ціннісних суспільно-політичних
орієнтацій словацьких національних ідеологів періоду революції 1848–1849 рр. верхню сходинку посіла ідея територіальної автономії, а
культурна емансипація та захист мови, як і раніше, залишалися пріоритетними завданнями словацького національно-культурного руху.
In the process of forming European nations, peoples that were deprived of
their statehood by the empires, demanded a revision of their status, and the
Slovaks made an attempt to reach recognition of their national and social
rights. In the context of the national-cultural Slovak paradigm, its own ethnic
interest dominated over the idea of civil society. Therefore, the Slovak
movement practice was gradually complemented by the plan to establish its
ethnic integral potential through its emancipation within the framework of the
monarchical Austrian system. Under conditions of a mosaic imperial ethnic
structure, the attempt to realize its national idea during the Spring of Peoples
led to the attachment of such a form of social behavior among the Slovaks,
which determined the ethnopolitical caution and world-view mimesis of the
Slovak ideologists.
Accordingly, the modernization of the national Slovak ideology continued
to depend heavily on the spread of the supranational idea of "Austria" with its
"united imperial people," as well as on the further practice of implementing the
regional ideological construction of the Hungarian political nation’s
formation. At the same time, despite the difference in their integration scale,
the first etatist model was designed for the introduction of Slovaks into
Danube Monarchy, and the second — for the construction of the Hungarian
national state. In general, in the hierarchy of socio-political values of the
Slovak national ideologists during the period of the revolution of 1848–1849,
the idea of territorial autonomy was at the top of the agenda, and cultural
emancipation and language protection continued to be the priority tasks of the
Slovak national-cultural movement.
|
| first_indexed | 2025-12-07T19:00:17Z |
| format | Article |
| fulltext |
Євгеній Бевзюк
192
УДК 94(41/99):323.272
Євгеній Бевзюк
д-р. іст. наук, доц.
Ужгородський національний університет
88000, Україна, Ужгород, пл. Народна, 3
E-mail: evbevzuk@gmail.com
СЛОВАЦЬКА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ ЗА ЧАСІВ РЕВОЛЮЦІЇ
1848–1849 рр.
На тлі процесу становлення націй народи, позбавлені імперіями
державності, вимагали перегляду власного статусу, а словаки здійснили
спробу досягти визнання своїх національних та соціальних прав. У змісті
національно-культурної словацької парадигми власний етнічний інтерес
домінував над ідеєю громадянського суспільства. Тому практика сло-
вацького руху поступово доповнилася планом утвердити свій етнічний
інтегральний потенціал шляхом його емансипації у рамках монархічної
австрійської системи. В умовах мозаїчної імперської етнічної структури
спроба реалізувати свою національну ідею під час «Весни народів» при-
звела до закріплення у словаків такої форми суспільної поведінки, яка
визначила етнополітичну обережність і світоглядний мімезис словаць-
ких ідеологів.
Відповідно, модернізація національної словацької ідеології продовжу-
вала відчутно залежати як від поширення наднаціональної ідеї «авст-
рійства» з її «єдиним імперським народом», так і від подальшої прак-
тики реалізації регіональної ідеологічної конструкції становлення угор-
ської політичної нації. А проте, в ієрархії ціннісних суспільно-політичних
орієнтацій словацьких національних ідеологів періоду революції 1848–
1849 рр. верхню сходинку посіла ідея територіальної автономії, а
культурна емансипація та захист мови, як і раніше, залишалися прі-
оритетними завданнями словацького національно-культурного руху.
Ключові слова: нація, імперія, словацький рух, угорці, мова, ідеологія,
культура, Австрія, Угорщина, Словаччина, революція, рівність, права,
свобода, етнос, громадянське суспільство, автономія.
© «Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки», 2019
Словацька національна ідея за часів Революції 1848–1849 рр.
193
Evgen Bevzyuk
Doctor of History, Associate Professor
Uzhhorod National University
3, Narodna Square, Uzhhorod, 88000, Ukraine
E-mail: evbevzuk@gmail.com
SLOVAK NATIONAL IDEA DURING THE REVOLUTION
OF 1848–1849
In the process of forming European nations, peoples that were deprived of
their statehood by the empires, demanded a revision of their status, and the
Slovaks made an attempt to reach recognition of their national and social
rights. In the context of the national-cultural Slovak paradigm, its own ethnic
interest dominated over the idea of civil society. Therefore, the Slovak
movement practice was gradually complemented by the plan to establish its
ethnic integral potential through its emancipation within the framework of the
monarchical Austrian system. Under conditions of a mosaic imperial ethnic
structure, the attempt to realize its national idea during the Spring of Peoples
led to the attachment of such a form of social behavior among the Slovaks,
which determined the ethnopolitical caution and world-view mimesis of the
Slovak ideologists.
Accordingly, the modernization of the national Slovak ideology continued
to depend heavily on the spread of the supranational idea of "Austria" with its
"united imperial people," as well as on the further practice of implementing the
regional ideological construction of the Hungarian political nation’s
formation. At the same time, despite the difference in their integration scale,
the first etatist model was designed for the introduction of Slovaks into
Danube Monarchy, and the second — for the construction of the Hungarian
national state. In general, in the hierarchy of socio-political values of the
Slovak national ideologists during the period of the revolution of 1848–1849,
the idea of territorial autonomy was at the top of the agenda, and cultural
emancipation and language protection continued to be the priority tasks of the
Slovak national-cultural movement.
Keywords: nation, empire, Slovak movement, Hungarians, language,
ideology, culture, Austria, revolution, freedom, ethnos, civil society, autonomy,
Hungary, Slovakia, equality, rights.
Національний рух і становлення національних орієнтирів у словаків у
першій половині ХІХ ст. — одна з найяскравіших і насичених соціально-
політичним змістом сторінок у минулому слов’янських народів Європи.
Цей процес співпав із грандіозною епохою генезису капіталізму як у
Євгеній Бевзюк
194
соціально-політичному, так і економічному плані. Актуальним наше
дослідження вважаємо тому, що процес становлення національної ідео-
логії у ХІХ ст., що мав місце у словацькому середовищі, відбувався на
широкому історичному тлі революційного піднесення, поширення націо-
нального принципу державотворення в більшості європейських країн.
Метою дослідження є висвітлення перебігу, закономірностей і спе-
цифіки формування національної парадигми у словаків у період рево-
люції 1848–1849 рр. Об’єктом вивчення є словацький національний рух, а
предметом наукового аналізу — національна ідеологія, що формувалася
під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх факторів. Для досягнення
основної мети дослідження автор вважав за необхідне вирішити низку
таких наукових завдань: науково, логічно, аргументовано і взаємопо-
в’язано викласти специфіку процесу формування національної ідеології у
словаків та розкрити її основні риси.
Науковий етап дослідження слов’янської проблематики розпочався у
30–60 рр. XIX ст., що пояснюється появою в цей період кафедр слов’яно-
знавства. Особливе загострення уваги до проблем мови й літератури
слов’ян, їхньої спорідненості було результатом зростаючого інтересу
Російської імперії до європейської геополітики. Загалом російську сла-
вістику ХІХ ст. можна охарактеризувати як слов’янофільську.
У радянській історіографії дослідження теми знайшло свій подальший
науковий розвиток. Радянські історики підійшли до розгляду проблеми,
звертаючись до методології формаційності суспільно-економічних про-
цесів у історії. Починаючи з 80-х рр. XX ст. окреслився відхід від
марксистської методології, виникли нові підходи до вивчення слов’ян-
ської тематики. Проблема пошуку національної ідеології знайшла своє
відображення в сучасній українській історіографії. Вивчення та популя-
ризацію славістичної тематики продовжили такі славісти, як С. Віднян-
ський, О. Іваненко, Л. Зашкільняк, М. Кріль, М. Крикун та ін. Варто
визнати, що історіографія періоду словацького націотворення достатньо
різноманітна і представлена цілою низкою зарубіжних досліджень.
Дискусія й результати вивчення словацькими науковцями питань власної
історії були відображені в комплексній академічній монографії «Істрія
Словаччини» (Є. Маннова, Р. Голец, Є. Ковальська)1. До того ж, зверта-
ють на себе увагу праці таких словацьких славістів, як Б. Банарі,
А. Матовчік, П. Брук, С.Р. Кісь2 та ін.
Словацька «революційна весна» періоду 1848–1849 рр. несла руди-
ментарні плями свого складного історико-політичного минулого, яке й
визначало зміст ідеологічної практики національних словацьких патріотів
і компромісну тактику їхньої політичної поведінки. Саме за останню
низка дослідників віднесе словаків до консервативної частини спів-
Словацька національна ідея за часів Революції 1848–1849 рр.
195
учасників «конфлікту між прогресивними й реакційними націями», чим
представить словаків у вигляді демонічно-гальмівної сили на шляху роз-
витку європейської демократії і свободи. Не поділяючи подібних оці-
ночних суджень, цей період історії уважаємо етапом обґрунтованої,
компромісної «політики прохань та меморандумів» у змісті словацького
національного руху. Відповідно, словацький народ справедливо нама-
гався отримати максимальну користь для себе від конфлікту між більш
потужними народами і в такий спосіб прагнув зберегтися та отримати
визнання статусу регіонального актора імперської внутрішньої політики.
Для словаків складним політичним явищем стала Угорська рево-
люція. 3 березня 1848 р. на Державних зборах Л. Кошут зажадав негай-
ного здійснення ліберальної програми реформ, введення конституції і
формування національного уряду. До того ж оратор з трибуни сейму
заявив: «Основу Австрійської імперії може становити лише повноправ-
ність кожної національності й конституційна система»3. Вже 14 березня
1848 р. у «Словацькій народній газеті» була розміщена стенограма ви-
ступів парламентарів Державних зборів. З неї ми дізнаємося, що сло-
вацькі депутати підтримали економічну частину національної угорської
програми. У парламентському виступі Л.Штур заявив: «наш народ,
особливо у верхній частині Угорщини, після торішнього голоду й досі
перебуває у злиднях, … тому необхідно негайно виправити цю ситу-
ацію»4.
Загалом дії національного угорського уряду графа Л. Баттяні сприяли
модернізації основ державно-правового ладу Угорського королівства, а
прийняті Державними зборами Угорщини «Квітневі закони» 1848 р. де-
монстрували прихильність уряду до демократичних принципів. Водночас,
за квітневими законами, угорська мова набувала статусу національної.
Останнє підкреслювало домінування кошутової концепції «єдиної титуль-
ної політичної нації» як ідеологічної основи революційної модернізації
Угорського королівства, але ставило під сумнів перспективу збереження
ідентичності таких народів королівства, як словаки, румуни, хорвати,
серби, українці.
Незважаючи на силове домінування на словацьких етнічних землях
ідеї «угорської політичної нації», все ж необхідно визнати, що угорські
реформи мотивували перехід словаків на вищий щабель організації
національного руху та стали умовою політичної консолідації словацької
еліти. Загалом словацькі інтелектуали, відчувши політичну перспективу,
намагаються використати нові можливості продуктивно. Так, Л. Штур,
перебуваючи під враженням несподіваних для нього березневих рево-
люційних подій у Відні, їх віддзеркалень в Угорщині, друкує 31 березня
1848 р. в «Словацькій народній газеті» статтю «Нове століття». Він пише:
Євгеній Бевзюк
196
«ту значну відстань, той час, про які ми думали, що зможемо подолати їх
лише через 20, 30, 40 років, ми здолали всього протягом однієї ночі»5.
Далі Л.Штур вітає березневі антифеодальні реформи Державних зборів
Угорщини, схвалює запровадження свободи друку, недоторканність осо-
би і власності, й особливо рівноправність християнських конфесій.
Водночас словацький лідер і його послідовники дійшли висновку, що
декларовані угорськими реформаторами принципи «демократичної сво-
боди» насправді не поширювалися на все населення королівства. На
практиці склалася ситуація, коли, на думку Л. Штура, словаки, які дозріли
в політичному відношенні, усвідомили свої права, а тому навіть були вже
готові їх організовано захищати. Існує записка на ім’я прем’єр-міністра,
графа Л. Баттяні, в якій доповідається «про нахабні підбурювання вчи-
телем Яном Ротарідесом та Яном Кралем селян селища Прібелці».
Безпосередньо словацькі агітатори називали квітневі закони вимушеною
поступкою правлячої угорської еліти, а їхню національну політику —
недолугою та хижацькою. Проте навесні 1848 р. словацьке населення
королівства в більшості все ж підтримало угорські економічні реформи в
аграрному секторі. В них воно побачило практичний сенс свого звіль-
нення від феодальних повинностей. Так, селяни Березького комітату в
листі до фейшпана писали, що нова аграрна політика дозволила їм
«відчути себе вільними від графського ярма»6.
Таким чином, селянство, яке задовольнило свої первинні економічні
потреби, отримавши від першого національного угорського уряду графа
Л. Баттяні «Березневі закони», поставилося до ініціатив ліберальних
національних словацьких діячів з осторогою, вважаючи їхні дії прихо-
ваною практикою віденських імперських зазіхань на позитивні досяг-
нення угорських революційних лібералів.
Політизація словацького руху актуалізувала синергію впливу чеських
національних ідеологів на зміст словацької національної парадигми часів
революції. Надати однозначну оцінку цьому процесу і сьогодні не ви-
дається можливим, насамперед з погляду наявності різних концептуаль-
них поглядів на факт інтенсивності та глибини чесько-словацької ідео-
логічної спільності періоду революції 1848–1849 рр. Так, словацький
історик Л. Голотік уважає, що сама ідея єдності чехів і словаків до
початку «Весни народів» уже втратила свою актуальність з причини
завершення до цього часу процесу національної диференціації між че-
хами і словаками7. Інший словацький дослідник Я. Новотний дотриму-
ється думки, що за часів революції знову актуалізувався проект чесько-
словацького надетнічного об’єднання8.
Ми вважаємо за доцільне стверджувати, що наявні історичні факти
дозволяють говорити про певне «перезавантаження» чесько-словацьких
Словацька національна ідея за часів Революції 1848–1849 рр.
197
політичних відносин у період революції. Для прикладу, Я. Коллар ак-
тивно продовжував доносити до словацького соціуму ідею загально-
слов’янської духовної спільності. Як відомо, політичний інтелектуал був
великим прихильником ідеї «чехословацького народу». Водночас, чеські
національні ідеологи свідомо наголошували на своїй особливій куль-
турно-історичній статусності в колі західного слов’янства, чим інколи
зводили словацький народ до рівня певного додатку до власної іден-
тичності.
Навесні 1848 р. Л. Штур і його соратники практично намагалися не
тільки оновити зв’язки і співпрацю з чехами, а навіть використати їх на
свою користь. Так, Л. Штур помирився й зав’язав дружні стосунки з
К. Гавлічеком. 20 квітня 1848 р. на запрошення радикального демократа
Й. Фріча Л. Штур приїздить до Праги, де негайно розгортає бурхливу
політичну пропаганду між молодими чеськими радикалами. Так, 30 квіт-
ня він із запалом виступить на зборах на честь заснування демокра-
тичного чеського гуртка «Слов’янська липа». Метою гуртка було про-
голошено «захист конституційних принципів», боротьбу за рівноправ-
ність чеської і німецької мов, досягнення самостійності чеських земель
від домагань Німецького союзу, захист слов’янської взаємності та само-
стійність усіх слов’янських народів у рамках Габсбурзької монархії.
Значна активність словацького національно-культурного руху спосте-
рігається на початку квітня 1848 р., коли словацькі інтелектуали від
поміркованих мовно-культурних вимог переходять до оприлюднення
своїх національних політичних прагнень. Означений період можна вва-
жати часом повноцінної словацької політики «прохань та меморандумів».
При цьому, в ієрархії ціннісних політичних орієнтирів пріоритетним
символом «національної свободи», як і раніше, продовжувала виступати
національна культура.
9 квітня 1848 р. на зібранні віденських слов’ян у залі «У Шперла»
з темпераментною промовою від імені словацького народу виступив
Й. Гурбан. На його думку, головну перешкоду на шляху набуття слова-
ками свободи в імперії становить відмова влади визнавати на королів-
ських землях «священне право народів користуватися своєю батьківською
мовою». Політичним фоном для подібної заяви, безумовно, слугувала
розпочата у квітні угорцями військова експедиція проти повсталих селян
Західної Словаччини в комітатах Гемер, Зволен, Тренчін (докладно дії
угорських військ у своїх спогадах описав полковник, комісар уряду
Л. Беніцький)9. Відповідно, далі розвивав свою думку Й. Гурбан, словаки
залишають за собою право отримати й відстояти цю життєво необхідну
для їхнього народу свободу навіть із допомогою зброї10.
Наступною пам’ятною подією в словацькому національному русі
стала квітнева гурбанівська листівка «Брати словаки!». Її варто роз-
Євгеній Бевзюк
198
глядати не стільки як інструмент пропаганди, скільки як публічний аспект
програми словацької національної інтеграції. Передбачаючи сценарій
радикалізації міжнаціональних відносин в Угорському королівстві,
Й. Гурбан заради єдності Словаччини закликає народ утворювати регіо-
нальні місцеві комітети і в такий спосіб перебрати національно-політичну
ініціативу на себе11.
Водночас, в унісон політичній позиції Й. Гурбана буде звучати стаття
Л. Штура «Погляд на розвиток західних і південних слов’ян», яку він
опублікував 2 травня 1848 р. у чеській газеті «Народні новини» (Národní
noviny) К. Гавлічека. У статті Л. Штур аналізує слов’янські національні
програми з позиції всеслов’янського ідеолога й демонстративно спира-
ється на концепцію слов’янської спільності. Під слов’янством словацький
ідеолог воліє розуміти наднаціональне співтовариство самобутніх сло-
в’янських народів, яке потрібно зміцнювати й захищати від німецьких і
угорських зазіхань. Звідси його уявлення про можливість використати
революційну ситуацію й реалізувати ідею слов’янської взаємності, яка в
цей момент, на думку політика, має «всі шанси втілитися в реальність»12.
Тому для вироблення спільної консолідованої позиції у колі австрійських
слов’ян Л. Штур пропонує організувати об’єднану зустріч патріотів і
навіть бере участь у написанні й поширенні всеслов’янської відозви.
Загалом до першої декади травня 1848 р. стадія духовно-культурного
словацького пробудження доповнюється змістом значної політизації сло-
вацького національного руху. Не в останню чергу спонукальними моти-
вами для цього стали поширення між німцями доцентрових настроїв (все
частіше лунали заклики до створення Великої Німеччини) та подальша
реалізація угорцями практики розширення регіональної гегемонії на те-
ренах Угорського королівства. Незважаючи на те, що остання суперечила
фундаментальному принципу демократичної свободи, яка була декларо-
вана угорськими реформаторами, потужний заряд колективної мобілізації
суспільства, закладений «Весною народів», породив парадоксальне поєд-
нання культурного націоналізму з демократичними принципами. На
цьому тлі боротьби політичних інтересів, симбіозу ідей, конфліктів різ-
номанітних національних ідеологій словацькі національні ідеологи про-
грамі утворення «угорської політичної нації» протиставили ідею словаць-
кої територіальної автономії.
Саму ідею словацької територіальної автономії, поряд із практикою
«політики прохань і меморандумів», варто вважати обґрунтованою так-
тикою національної боротьби періоду революції 1848–1849 рр. До того ж,
ми поділяємо думку тих дослідників (Є. Маннова, Р. Голец, Є. Ко-
вальська), які, надаючи оцінку словацькому національному руху періоду
1848–1849 рр., воліють не використовувати термінологічне словоспо-
Словацька національна ідея за часів Революції 1848–1849 рр.
199
лучення «словацький національно-визвольний рух у 1848–1849 рр.», а
вживають термін «національний рух»13. Такі оціночні судження, на нашу
думку, не несуть емоційного забарвлення, притаманного марксистській
школі дослідників словацького національного руху періоду 1848–1849 рр.
(І. Удальцов, Я. Новотний та ін.)14.
Відповідно, варто визнати, що атмосфера високої напруги політичних
пристрастей, яка, безумовно, охопила словацьких національних політиків,
хоча й торкалась безпосередньо словацького народного середовища, але
так і не набрала змісту справжнього масштабного «визвольного про-
тестного руху», як це, наприклад, водночас відбувалося в середовищі
угорського народу. Ба більше, як відомо, автори «Вимог словацького
народу» висловлювали «щиру вдячність Всевишньому Богові та Його
Величності імператору» та «сподівалися на його Високу милість»15.
У самій назві етапу «політики прохань і меморандумів» вбачається
позитивне ставлення до оцінки обраної словацькими ідеологами тактики
політичної боротьби. Таким чином, словацькі меморандуми в порівнянні
з програмами інших слов’янських народів не мали притаманного їм
формалізованого характеру та знаменували собою початок нового полі-
тичного періоду в словацькому національно-визвольному русі.
Дещо інші акценти в оцінках «меморандумів» розставляють такі
західноєвропейські дослідники, як А. Тейлор, Р.А. Канн, А. Скід. Вони не
заперечують вагомості появи консолідованої позиції словацьких ідео-
логів, але її позитивне наповнення ідеєю автономії відносять на користь
вдумливої внутрішньої наднаціональної політики Габсбургів. Концепція
наднаціональної монархії (Х. Ханч, А. Вандрушко)16 і надалі продовжує
визначати раціонально-критичний напрям у західній історіографії. Тому
невипадково британський історик Тейлор піднесено констатував:
«Габсбурги були найславетнішою династією сучасної історії, й історія
Середньої Європи оберталася навколо них, а не навпаки»17.
Практичним результатом тактики «політики прохань і меморандумів»
стало зібрання 10 травня 1848 р. у Ліптовському-св.-Мікулаші пред-
ставників різних словацьких комітатів. У цей час «словаки вперше після
тисячі років, — емоційно підсумував Л. Штур, — постали на боротьбу за
своє власне життя»18. На зборах під головуванням Гурбана, Годжі, Штура
були сформульовані «Вимоги словацького народу». Присутнім їх зачитав
молодий нотаріус Клайн. «Вимоги» містили оцінку угорської національ-
ної програми, березневих та інших законів Угорського сейму, проголо-
шували національні свободи, ставили питання стосовно необхідності
розв’язання соціальної і селянської проблем.
Документ складався з 14 пунктів, мав загальнонаціональне значення
та резонував із демократичним духом угорської національно-демокра-
Євгеній Бевзюк
200
тичної програми. До того ж, у ньому віддзеркалився властивий тій епосі
«колорит вірнопідданських почуттів» до влади, недостатній рівень за-
гальної політизації словацького народу. Відповідно, словацький маніфест
містив прохання — дозволити утворити територіальну автономію,
«обрати і власний сейм, який буде скликаний на основі народного
представництва»19. Як бачимо, документом пропонувалося на федера-
тивних засадах реорганізувати устрій Угорського королівства та скликати
загальноугорський парламент із числа представників усіх національ-
ностей королівства.
В основі «Вимог» лежала словацька мовно-культурна ідеологема, яка
залишалася близькою та зрозумілою не лише для поміркованих лібералів,
але і для лівого крила політиків на чолі з Л. Штуром. Останні традиційно
«з запалом і захопленням не припиняли захищатися від надмірних вимог
мадярів та намагалися своє діловодство та богуслуженія захистити і
здійснювати не мадярською мовою»20. Цей аспект національної ідеї не
втратив своєї актуальності навіть у період революції. Зібрання просило
визнати самобутність словацького народу, його право на використання
словацької мови: «Щоби судочинство, адміністративне листування, за-
кони й комітатське листування відбувалися народною мовою»21.
Зрозуміло, що в разі вручення «Вимог» угорському уряду їх пози-
тивний розгляд був би неможливий. З моменту оприлюднення «Вимог»,
навіть не дочекавшись процедури вручення документа австрійському
імператору та Угорському сейму, уряд Л. Баттяні видає ордери на арешт
авторів першої словацької державно-правової програми — Л. Штура,
М. Годжі, Й.М. Гурбана. У розісланих листівках полковником гонведів та
комісаром уряду Л. Беніцьким було обіцяно особам, які допоможуть
спіймати словацьких лідерів, видати винагороду в 100 срібних форинтів22.
Цілком логічно, що з моменту настання репресій словацькі діячі були
змушені виїхати до Праги, де взяли участь в організації празького
Слов’янського конгресу.
Перед делегатами конгресу красномовно та енергійно виступить
Й. Гурбан. Він озвучить «Вимоги словаків і угорських русинів». Цілком
логічно постає завдання здійснити порівняння гурбанівських «вимог» із
попередніми «Вимогами словацького народу», що місяцем раніше були
озвучені на зборах у Ліптовському-св.-Мікулаші.
Однозначно, що однією з головних ознак еволюції словацької націо-
нальної парадигми був тісний взаємозв’язок національної і культурної
ідей, що, відповідно, і робить схожими вищезгадані «Вимоги». Такий
підхід сприяв закріпленню національно-культурних ідей та відповідних
ідейно-політичних течій. Останні своєю метою, в умовах революції 1848–
1849 рр., ставили завдання об’єднати суспільство і в такий спосіб змен-
Словацька національна ідея за часів Революції 1848–1849 рр.
201
шити відстань між його різними соціальними верствами. Таким чином,
ідея культурного пробудження фактично актуалізувалася ідеєю політич-
ного згуртування народу на тлі власної етнічності. За цих умов куль-
турний націоналізм доповнився ідеєю соціальної політики, що й додалося
до змісту словацької національної програми.
А проте «Вимоги словацького народу» — це документальне свідчення
процесу проникнення національної словацької ідеї у словацький соціум.
Це підтверджується тим, що національні, політичні, культурні ініціативи
були обговорені на зборах представників різних районів Словаччини.
Водночас «Вимоги словаків і угорських русинів» Й. Гурбана — це
документальне підтвердження зрілості словацької політичної еліти.
Повертаючись до сформульованих Й. Гурбаном «Вимог словаків і
угорських русинів», зазначимо, що документ відповідав новій якості
інтеграційного моменту. Зі змісту «Вимог» стає зрозумілим, що сло-
вацьке та українське населення Австрії подане в документі як спільний
об’єкт політичного інтересу словацьких інтелектуалів, що мешкали на
теренах імперії. У документі пропонувалося надати слов’янським наро-
дам королівства право скликати свій сейм, призупиняти рішення уряду за
умови, якщо такі «будуть загрожувати словацькій і русинській народ-
ностям»23. Незважаючи на деяку неповноту, гурбанівська схема розв’я-
зання слов’янської проблеми на землях Угорської корони вдало поєд-
нувала регіональний і структурний принципи реформування мультиет-
нічної Угорщини та враховувала тяжіння периферійних еліт до утворення
національних автономій.
Однак наступ контрреволюції кардинально змінює політичну си-
туацію. Далі, як доповідав російський консул у Бродах Краузе, енер-
гійний князь Віндішгрець не лише «розігнав слов’янську камарілью і
звільнив Прагу, але і врятував державу від міжусобної війни»24. Від
моменту поразки 17 червня 1848 р. празького повстання починається ос-
танній етап словацького руху періоду революції, в якому розвиток
національної парадигми від своєї активної фази переходить у стан кін-
цевого визначення словацькими ідеологами компромісної тактики націо-
нального руху. На цьому етапі словацька тактика балансування між
німецькою й угорською національними ідеями, Віднем і Пештом (двома
силовими центрами) зазнає змін. Відповідно, національні протиріччя й
навіть «празьке кровопролиття з німецькою партією» відходять на другий
план.
Поступово віденська контрреволюційна німецька партія перебирає на
себе функцію активного гравця при вирішенні долі словацького народу.
В умовах переходу політичної ініціативи на бік консервативних і по-
міркованих сил у словаків актуалізуються радикальні ідеї і радикальні
Євгеній Бевзюк
202
методи досягнення кінцевої мети свого національного руху. Така полі-
тична ситуація до певної міри стимулювала зміну тактики національної
боротьби. З цього часу політичний інтерес словацьких ідеологів посту-
пово переплітається з діями віденського двору. Л. Штур навіть починає
розглядати Австрію як ситуативного партнера, хоча ще на конгресі волів
вигукувати: «Із загибеллю Австрії ми не загинемо!»25.
Як відомо, на початку словацький національний рух не був політично
пов’язаний із віденською контрреволюційною камарільєю та не ставив
собі завдань, які б являли собою загрозу територіальній цілісності Угор-
щини. Проте асиміляційна національна політика угорського керівництва
на словацьких етнічних територіях підготувала підґрунтя для виникнення
нового вогнища контрреволюції на словацьких землях.
Після розгрому празького повстання Л. Штур, Б. Носак, Й. Гурбан
вирушили до Загреба. Там вони розгортають енергійну політичну кам-
панію та працюють над проектом антиугорської коаліції. Були надіслані
листи чеху Й. Фрічу, полякам Е. Любомирському, К. Лібельту. В ре-
зультаті домовленості з останніми здійснене формування особливого
польського легіону під командуванням капітана Бенковського, який зго-
дом відзначився хоробрістю у вересневому повстанні словаків у Поде-
брадланському краї26.
Проте головними стратегічними слов’янськими партнерами для сло-
ваків у цей час стали хорвати. Їх очолював бан Хорватії барон Єлачич.
Словаки очікували від нього самостійної слов’янської політики і швид-
кого початку воєнних дій. Невипадково Л. Штур у цей час висловлює свої
сподівання на те, що боротьба угорських сербів і хорватів проти угорців
допоможе згуртувати між собою всіх слов’ян27.
Підготовчий організаційний етап формування військової словацької
антиугорської опозиції припадає на другу половину вересня 1848 р.
У Відні 16–17 вересня 1848 р. було утворено перший військово-полі-
тичний орган — Словацьку національну раду (Slovenská národná rada).
Рішенням установчих зборів (зібралося близько двохсот осіб) до ради
увійшли Л. Штур, М. Годжа і М. Гурбан, секретарями були обрані
Б. Носак та Д. Борик, а військову секцію ради очолили чехи Ф. Зах,
Б. Блоудек, Б. Янечек. Рада звертається до словацького народу з відозвою
«Словаки, браття!». Відозва — це красномовне свідчення остаточного
обрання радикальною частиною лідерів словацького національно-куль-
турного руху воєнної тактики на шляху досягнення своєї кінцевої по-
літичної мети. Рада закликала словацький народ наслідувати приклад
сербів і хорватів та розпочати «боротьбу заради захисту національних
прав і свобод словацького народу»28.
Тому вже у вересні словацький загін чисельністю в п’ятсот волон-
терів, під головуванням чеських офіцерів з території Південної Моравії,
Словацька національна ідея за часів Революції 1848–1849 рр.
203
увійшов до Західної Словаччини. В «Історії словацького повстання 1848
року» штуровського послідовника й сучасника воєнних подій М. Дох-
наного передано атмосферу високого національного патріотизму й жер-
товності, яка панувала серед словацьких волонтерів29. Л. Штур також
надасть схвальну оцінку словацьким добровольцям. Уже після революції
у листі до Й. Гурбана він буде називати успіх словацьких добровольців
під час наступу угорських революційних військ «днем великої вікторії
словаків»30. Загалом сприятлива політична ситуація дозволила керівникам
Словацької національної ради 19 вересня 1848 р. від імені словацького
народу декларувати незалежність Словаччини, закликати словацький
народ розпочати військову боротьбу за свої національні й соціальні права.
Таким чином, практичною діяльністю Словацької національної ради
стала організація військової складової словацького руху, матеріального
забезпечення, ідеологічної підтримки членів добровольчого корпусу, що в
кінцевому підсумку опосередковано сприяло перемозі коаліції контрре-
волюційних сил. Фактично з моменту вторгнення хорватського війська і
його союзників на територію Угорщини у вересні 1848 р. буржуазно-
демократична революція переросла у визвольну війну угорського народу
проти контрреволюційного абсолютизму, який підтримали радикальні
словацькі ідеологи. «Словаки утворили корпус волонтерів із 4000 чоловік
під керівництвом Штура і Гурбана, — написав про цей факт у своєму
щоденнику протоієрей М.Ф. Раєвський, — потім вони пішли воювати
проти угорців, але на цей час вони приєдналися до корпусу генерала
Сімонича, і їх уже очолюють імператорські офіцери»31.
Загалом статистичні дані про чисельність словацького корпусу різ-
няться. Так, у «Нарисах Угорської війни», які побачили світ одразу ж
після придушення революції, ми можемо прочитати наступне: «Майже
двотисячний добровольчий загін словаків залишився вірним імпера-
тору»32. Л. Штур взагалі наводить цифру «у двадцять тисяч чоловік», які
«цілий рік носили мечі» та брали участь у військових діях проти угор-
ського уряду33. Сучасні словацькі дослідники переважно воліють писати
про шість тисяч словацьких волонтерів34.
Під кінець 1848 р. дії радикальної частини словацького національного
руху все тісніше співвідносяться з політикою австрійської контррево-
люційної партії. Імператорська армія Віндішгреця вирушила від Відня до
революційної Буди. З огляду на нові політичні обставини, у словацькому
таборі революціонерів усе гучніше починають лунати заклики скорис-
татися моментом, успіхом австрійського двору й уряду та в союзі з
монархом вирішити не тільки мовне питання, але й отримати від нього
для себе гарантії забезпечення своїх національних прав. В архіві Київ-
ського генерал-губернатора зберігається таємний лист від невідомого
Євгеній Бевзюк
204
автора, в якому він доповідає губернатору: «Я отримав відомості, за
якими народи слов’янського походження — хорвати, долмати, словаки й
інші, хто належав до Угорщини, від’єдналися від останньої і приєдналися
до Австрії»35. Додатковою підставою для прийняття такого політичного
рішення, як писав Л. Штур, стало те, що уряд «пообіцяв нам однакові
права з іншими народами»36.
Відповідно, Словацька національна рада готова була співпрацювати
«на рівних» із імперським Віднем. На підтвердження цієї думки цілком
доречно буде навести цитату Л. Штура з його листа до І. Срезневского, в
якому він заявить про наявність певного статусу словацького корпусу в
складі австрійської армії: «ми … як союзники австрійських військ»37.
Такий політичний вибір, на нашу думку, варто вважати ситуативним.
Доцільно згадати штуровський вислів, який навів М.А. Рігельман на
допиті 1847 р. у справі про кириломефодіївців. Російський чиновник
такими словами характеризує політичні вподобання лідера словацького
національного руху: «будучи угорцем, він завжди називав Австрію
деспотичною, Угорщину вільною»38. Як бачимо, революція 1848–1849 рр.
скоординувала світоглядну парадигму радикальної частини словацьких
патріотів. У ієрархії їх ціннісних орієнтирів національний інтерес став
домінувати над ідеєю громадянської свободи. У міру поглиблення
політичної кризи в імперії завданням Словацької національної ради стає
виборювання свого місця у внутрішній імперській структурі.
Певні теоретичні моменти розвитку такого політичного сценарію
будуть розглянуті Й.Гурбаном у лютневому номері «Народних новин»
(1849 р.). Свою статтю Й.Гурбан починає зі спільного для всіх слов’ян
звернення: «Австрійські слов’яни! Я звертаюся до вас всіх в ім’я нації».
Далі він засуджує егоїзм угорських політиків, які зневажають слов’ян і
продовжують ігнорувати їх національну свободу. Відповідно, майбутню
долю австрійських слов’ян, їх національний інтерес він пов’язує з
Австрією, яка, на його думку, не просто виявляє симпатію і співчуття до
слов’ян, а з увагою, на відміну від угорських політиків, ставиться до їхніх
національних прагнень39.
Навіть навесні 1849 р., коли австрійський двір уже не приховував
своїх контрреволюційних планів ліквідувати всі революційні та демо-
кратичні завоювання й відновити свій абсолютизм над усією імперією,
Л. Штур продовжував сподіватися на Відень. Тому в листі до Й. Фріча він
засудить чеських радикальних демократів, які прославляють Л. Кошута й
тому демонстративно спалюють портрети бана Єлачича. Гідність сло-
вацького лідера також глибоко зачепив той факт, що його і Й. Гурбана в
Празі називали австрійськими прислужниками. Водночас, і надалі про-
довжуючи послідовно відстоювати свій політичний вибір, Л. Штур,
Словацька національна ідея за часів Революції 1848–1849 рр.
205
посилаючись на надійні джерела, напише своєму чеському товаришу, що
незабаром Словаччина отримає повну самостійність, а на всій її території,
в усіх установах, школах і вищих закладах буде введена словацька мова40.
Уже через кілька місяців Я. Коллар, І. Главач, Ф. Ганріх формують
принципово новий політичний документ, поява якого раніше була просто
неможливою. 10 березня 1849 р. згадані політичні інтелектуали (їх під-
тримали Л. Штур і Й. Гурбан) формулюють політичні рамки якісно но-
вого словацького прохання на ім’я Франца-Йосифа I. Документ містив
шість пунктів, а їхній зміст — це свідчення того, що рання ідея сло-
вацької національної автономії у рамках Угорського королівства (як відо-
мо, вперше вона була прописана у «Вимогах словацького народу»
10 травня 1848 р.) трансформувалася в більш масштабний політичний
проект словацької автономії у рамках Австрійської монархії. Крім тра-
диційних заяв щодо «правової рівності всіх австрійських народів, неза-
лежно від їхньої мови й національності», четвертий пункт заяви містив
прохання дозволити організувати представницький парламентський орган
словацького народу41.
До австрійського імператора в Оломоуц прибула делегація сло-
вацьких національних лідерів. Сьогодні в Архіві літератури та мистецтва
Словацької національної бібліотеки зберігається дагерротип (фото) оди-
надцяти членів посольської делегації, між ними А. Кардош, М. Годжа,
Л. Штур, Й. Гурбан, К. Кузмані, І. Козачек, С. Халупка та ін.42. 20 травня
1849 р. вони подали до особистої канцелярії цісаря документ «Прохання
словаків про визнання словацького народу і провінційної незалежності
Словаччини». В ньому містилося прохання вирішити словацьке націо-
нальне питання шляхом надання високого дозволу: утворити в рамках
імперії Габсбургів на етнічних словацьких територіях Словацьку коронну
землю. Таким чином, партія абсолютистів і її ситуативні союзники з
числа керівництва словацького національного руху тимчасово об’єднали
свої зусилля. Перші намагалися використати енергію націоналізму, ма-
ючи на меті реставрацію, другі — задля досягнення мети утворення
Словацької коронної землі в рамках Австрійської монархії.
Проте на момент отримання словацького меморандуму політична
ситуація в імперії принципово змінюється. Цісар, перебуваючи в безпеці,
4 березня 1849 р. оприлюднює свій проект конституції. У ній прого-
лошувалася територіальна єдність Австрійської імперії, а до її складу
входили всі землі, зокрема й Угорщина43. 7 березня 1849 р. під тиском
військ рейхстаг був розпущений. Революція в Австрії завершилася. Таким
чином, політичні обставини для надання нового статусу Словаччині були
несприятливими, що й визначило долю «Прохання».
У зв’язку із зазначеним вище, цілком логічно постає запитання,
наскільки компромісну позицію словацьких лідерів варто вважати «зра-
Євгеній Бевзюк
206
дою революційних ідеалів», якщо, для порівняння, водночас частина
угорського уряду Естергазі відкрито переходить на бік контрреволюції.
Напрошується висновок, що поява політичного рефрену словаків у бік
монархії Габсбургів стала змушеним тактичним вибором під час боротьби
словаків за свої національні ідеали. На підтвердження цієї думки можна
навести вислів Л. Штура з його листа до І. Срезневського, в якому
словацький національний ідеолог надав таку оцінку внутрішньополі-
тичній ситуації, що мала місце на Угорських коронних землях: «ми,
відчувши сприятливі умови, щоб позбавитись від вічного нестерпного
гніту, повстали проти угорців»44.
Водночас варто взяти до уваги аксіому, за якою політично незрілий
словацький соціум загалом, за винятком незначного прошарку ідеологів,
ще не був підготовлений до утворення національної держави. Подібна
ситуація є цілком природною для етносів, які в силу історичних обставин
у перехідний період історії продовжували входити до держав імперського
типу, а їхня національна парадигма перебувала на етапі політизації.
Наслідком оцінки цієї ситуації переважною більшістю словацьких ідео-
логів стала політична обережність, що межувала з консерватизмом. Проте
відверте небажання словацьких політиків іти на компроміс із угорськими
лідерами та намагання словацьких діячів досягти виконання своєї на-
ціональної програми силовим шляхом поступово привели словаків у стан
імперських консерваторів і контрреволюціонерів.
Незважаючи на викладене вище, варто уточнити: участь представ-
ників словацького корпусу в складі австрійських військових сил помил-
ково вважати єдиним і одностайним вибором усіх словацьких націо-
нальних патріотів. Історична реальність така, що частина словаків зро-
била свій політичний вибір на користь угорської революційної армії. Про
участь словаків і слов’ян Трансільванії у революційному угорському русі
писав О. Піч. Він констатував: «Чисельність повстанців, що взяли участь
в усіх трьох повстаннях, була незначною …, але варто визнати, що
чимало словаків підтримували й воювали під знаменами Кошута»45.
На користь цього твердження можуть слугувати матеріали, які сьо-
годні зберігаються в Державному архіві Закарпатської області. З них ми
дізнаємося: революційні дії Державних зборів Угорщини були підтримані
слов’янським населенням північної Трансільванії. У травні 1848 p. з Му-
качівського замку були звільнені політичні в’язні. Маючи на меті мате-
ріально підтримати угорську революцію, мешканці Тячева зібрали й
передали на потреби армії кошти в розмірі 854 форинтів46. Ремісники
Березького комітату виготовили й передали національній гвардії близько
200 багнетів47. У таких містах, як Мукачеве, Ужгород створювалася
національна гвардія. Число національних гвардійців у перші ж дні
Словацька національна ідея за часів Революції 1848–1849 рр.
207
сягнуло 1800 чоловік. Трансільванія, як і вся Словаччина, переживала
період революційного підйому.
Отже зазначимо, що всі обставини участі словацьких національних
патріотів або на боці угорських революційних сил, або у складі імпер-
ської австрійської армії, на нашу думку, потребують додаткового вив-
чення. Адже розв’язання подібних історичних дилем, які перебувають на
стику практики етнічного самозбереження й перспективи революційної
доцільності, особливо потребує максимальної толерантності, по-перше, з
огляду на їхню методологічну неоднозначність, а також з причини наяв-
ності різних оціночних стереотипів. Тому в нашому випадку будь-яка
кінцева оцінка може бути суперечливою, якщо взяти до уваги мас-
штабність кінцевої мети, історичну динаміку періоду революції (локомо-
тивом революційних ідей виступали самодостатні потужні народи —
французи, німці, угорці, а інші переважно були втягнуті в «революційну
воронку») і специфіку словацького соціального розвитку та його від-
ставання від схожих процесів перехідного періоду, що мали місце в
угорців і німців.
Безумовно, від словацько-австрійського формату військової співпраці
найбільшу моральну користь отримали імперські сили. Австрійська вла-
да, таким чином, змогла послабити революційний рух у імперії націо-
нальним фактором. Вміло стимулюючи міжнаціональну ворожнечу, праві
сили зуміли поміркованих, і навіть частину національно-радикальних
слов’янських політичних лідерів перетягнути на свій бік і, таким чином,
перетворили частину словаків у союзників контрреволюції. Проте варто
визнати, що подібний вибір на користь Габсбургів не був виключною
ініціативою таких словацьких національних лідерів, як Л. Штур та
М. Годжа. Як відомо, Габсбурги зуміли мобілізувати до стану своїх
політичних прибічників серба Й. Раячеча, хорвата Й. Єлачича, лідера
трансільванських румунів С. Барнуці та ще багатьох інших.
Загалом доля угорської революції, як і будь-які сподівання щодо
громадянських свобод у імперії, була вирішена контрреволюційним аль-
янсом імператорів. Цілком справедливо подальшу перспективу розвитку
політичної ситуації у імперії визначить 3 березня 1849 р. у парламент-
ському виступі Ф. Шузелька. Він заявить: «Російська допомога — це
нещастя для Австрії»48.
Російська імперія вступала у війну, мету якої Микола І досить чітко
означить у листі до І.Ф. Паскевича від 8 квітня 1849 р. Російський ім-
ператор цинічно пише: «я би не втрутився, якби власна сорочка не була
ближче до тіла, якби не бачив у Бемі та інших шахраях в Угорщині не
тільки ворогів Австрії, а і своїх власних ворогів, яких знищити варто для
нашого ж спокою»49. Це означало остаточну поразку Угорської революції
Євгеній Бевзюк
208
та слугувало Францу-Йосифу сигналом для повернення ініціативи щодо
непорушності абсолютизму.
Подальша доля словацького національного руху визначалася прак-
тикою військового походу російського генерала І.Ф. Паскевича. Відпо-
відно, третій літній військовий похід словацьких волонтерів відбувався в
руслі «російсько-австрійських перемог». Отже, інтервенція контрреволю-
ційного альянсу в Угорщині стала причиною угорської капітуляції
21 листопада 1849 р. А проте, надаючи оцінку діям корпусу словацьких
добровольців у придушенні угорської революції, зазначимо, що реально
п’ятитисячний словацький загін аж ніяк не міг визначити долю угорської
національно-демократичної революції.
Архівні документи й численні мемуари російських військових, які
брали безпосередню участь у каральних діях на землях Угорського
королівства (К. Аберюхтин, Л. Ніколаі, О. Баумгартен, А. Верніковский,
Н. Богдановский, І. Павлов, М. Ліхутін, П. Алабін), не містять свідчень
про участь словацьких загонів волонтерів у бойових походах проти угор-
ців. Іншими словами, твердження Ф. Енгельса про «обійми контррево-
люції»50, у які потрапили словаки, це, скоріше, гіпербола, ніж реальна
оцінка масштабності участі словаків у контрреволюції, адже в силу
об’єктивних причин вони просто не могли забезпечити успіху антиугор-
ської воєнної експедиції.
Після поразки революції словацький корпус було розформовано.
З цього моменту мрія словацьких ідеологів — Штура, Гурбана, Годжі —
здобути автономію на своїх землях почала розглядатися Віднем як
можлива загроза імперській цілісності, що до кінця й визначило долю
цього національного словацького проекту. Все, що отримав словацький
народ з боку австрійського уряду, — це незначні поступки у вигляді
призначення трьох словаків Яна Коллара, Яна Главача та Франтішека
Гарни урядовими представниками у словацьких справах. Мине лише рік, і
активний діяч Словацької національної ради, один із авторів компро-
місної тактики національного словацького руху періоду революції 1848–
1849 рр. Л. Штур, розчарований австрійською національною політикою, в
листі до Срезневського напише: «Німці! Ми знову в скрутному становищі
й невдоволення існує вже не тільки в нас, але й у всіх австрійських
слов’ян, які були ошукані вами»51.
Таким чином, у процесі реалізації програми словацького національ-
ного руху в період революції 1848–1849 рр. у змісті національно-
культурної словацької парадигми власний етнічний інтерес домінував над
ідеєю громадянського суспільства. Тому практика словацького націо-
нального руху поступово доповнилася планом утвердити свій етнічний
інтегральний потенціал шляхом його емансипації у рамках монархічної
Словацька національна ідея за часів Революції 1848–1849 рр.
209
австрійської системи. В умовах імперської мозаїчної етнічної структури
спроба реалізувати словацьку національну ідею в часи «Весни народів»
привела до закріплення у словаків такої форми суспільної поведінки, яка
визначила етнополітичну обережність і світоглядний мімезис словацьких
ідеологів.
Відповідно, модернізація національної словацької ідеології продов-
жувала відчутно залежати як від поширення наднаціональної ідеї «авст-
рійства» з її «єдиним імперським народом», так і від подальшої практики
реалізації регіональної ідеологічної конструкції становлення угорської
політичної нації. А проте, незважаючи на відмінність їхньої інтеграційної
масштабності, перша етатистська модель була розрахована на інтродук-
цію словаків у Дунайську монархію, а друга — на побудову угорської
національної держави. Загалом в ієрархії ціннісних суспільно-політичних
орієнтацій словацьких національних ідеологів періоду революції 1848–
1849 рр. верхню сходинку посіла ідея територіальної автономії, а куль-
турна емансипація та захист мови, як і раніше, залишалися пріоритетними
завданнями словацького національно-культурного руху.
—————
1 История Словакии. Москва: Евролинц, 2003. 436 с.
2 Banáry, Boris. Slovenské národné obrodenie v Hudbe. Martin: Matica sloven., 1990.
159 s. Maťovčík, Augustín. Slovenské národné obrodenie v kultúre a literatúre Dolný Kubín:
Huba, 1993. 245 s.; Maťovčík, Augustín. Kontakty Kollárovcov s Bernolákovcami. (K 210.
výročiu narodenia Jána Kollára, 1793–1852). Knižnica, 2003. № 4. Č. 5. S. 271–272; Brock
Peter. Slovenské národné obrodenie 1787–1847. Kalligram, 2002. 189 p.; Kiss Szemán Róbert.
Ján Kollár, veľký kreátor. Slovanský přehled 2005, Roč. XCI. Č. 4. S. 557–562.
3 Кошут Л. Выступление на собрании венгерского государственного собрания
3 марта 1848 г. Покровский В. Рассказы из истории последнего пятидесятилетия 1816–
1866. Отечественные записки, журнал учено-литературный. Под ред. А.А. Краевского.
СПб., 1856. Т. СV. С. 61–62.
4 Krajinskí sňem. Slovenskje národňje novini. 14.03.1848. URL: http: // mi.memoria.sk/#
5 Štúr L. “Noví vek”. Slovenskje národňje novini 31.04.1848. URL: http: // mi.
memoria.sk/#
6 Державний архів Закарпатської області (далі — ДАЗО), ф. 10 (Наджупан Березької
жупи), оп. 9, од. зб. 2208, арк. 3.
7 Holotík L. Die Slowaken. Die Habsburgermonarchie 1848–1849. Wien, 1980. B. 3.
S. 795.
8 Novotny J. K projektům společného státně politického řešení české a slovenské otázky
za revoluce 1848–1849. Zborník Filozofickej fakulty university Komenského. Historica.
Bratislava, 1971. No. 22. S. 87–96. URL: http: // www.watson.sk/index.php
9 Beniczky L. Bányavidéki kormánybiztos és Honvédezredes Visszaemlékezései és
jelentései az 1848/49-iki szabadságharcról és a tót mozgalomról. Budapest: A Magyar
Történelmi Társulat, 1924. Old. 354–358.
Євгеній Бевзюк
210
10 Slovanský sjezd v Praze roku 1848: sbírka dokumentů: K vyd. pŕipravil Václav Žáček s
použitím materiálu sebraného společně z Zdeňkem Tobolkou. Praha: Nakl. Československé
akademie věd, 1958. S. 16.
11 Hurban M. “Bratia Slováci!”. Apríl 1848. Dokumenty k slovenskému národnému
hnutiu. S. 22.
12 Štúr L. Pohľad na hýbanie sa západných a južných Slovanov. Národní noviny.
02.05.1848. KÚČL AV ČR. Digitalizovaný archiv časopisů. URL: http: // archiv.ucl.cas.cz.
13 История Словакии. Москва: Институт славяноведения РАН, 2003. C. 258–259.
14 Удальцов И.И. Очерки по истории национально-политической борьбы в Чехии в
1848. Москва: Изд-во АН ССР, 1951. 251 с.; Novotný J. Diskuse kolem otázek hodnocení
revoluce 1848–1849. HČ. 1967. S. 203–209. URL: http: // www.watson.sk; Novotný J. K
projektům společného státně politického řešení české a slovenské otázky za revoluce 1848–
1849. Zborník Filozofickej fakulty university Komenského. Historica. Bratislava, 1971. No. 22.
S. 87–96. URL: http: // www.watson.sk/index.php.
15 Пич О. Очерк политической и литературной истории словаков за последнии сто
лет. Славянский зборник. СПб., 1877. № 2. С. 137.
16 Hantsch, Dr. Hugo. Die Geschichte Österreichs 1648–1918. Graz, Wien, Köln:
Published by Verlag Styria, 1962. B. 2. 626 s.; Wandruszka Adam. Das Haus Habsburg: die
Geschichte einer europäischen Dynastie. Wien, Freiburg, 1989. 224 s.
17 Taylor A.J.P. The Habsburg Monarchy 1809–1918: a history of the Austrian empire and
Austria–Hungary. New-York: Paperback, 1964. Р. 88.
18 Štur L. Bodjanskému O. List. 15.12.1850. Відділ рукописних фондів і текстології
Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, ф. 99, од. зб. 80, арк. 71.
19 Žiadosti slovenskieho národa pred Jeho c. k. Jasnosť, pred krajinský uhorský snem,
pred Jeho Výsosť uhorskieho palatína, královskieho námestníka, pred ministerstvo uhorskô a
pred všetkých priateľov človečenstva a národnosti. 10.05.1848. Dokumenty k slovenskému
národnému hnutiu. S. 25.
20 О титулярном советнике Ригельмане. Государственный архив Российской Феде-
рации (далі — ГАРФ), ф. 109. (Третье отделение собственной его императорского
Величества канцелярии. 1-я экспедиция 1847), оп. 22, ед. хр. 81, ч. 12, л. 5.
21 Žiadosti slovenskieho národa pred Jeho c. k. Jasnosť … . S. 25–26.
22 Zatykač na Hurbana, Hodžu a Štúra z roku 1848 — tlač, slovensky, nemecky,
maďarsky. Archív literatúry a umenia. Slovenská národná knižnica, f. 236, b. 6, jd. 1, s. 1.
URL: http: // dikda.eu/ludovit-stur-dokumenty-literarneho-archivu-snk.
23 Hurban J.M. Žiadosti Slovákov a Ukrajincov uhorských, podané J.M. Hurbanom
Slovanskému s jazdu v Prahe roku 1848. Dokumenty k slovenskému národnému hnutiu. S. 21.
24 Сообщение российского консула в Бродах Краузе от 3 июля 1848 о влиянии
революционных событий в г. Праге. Оригинал. Центральний державний історичний
архів України, м. Київ (далі — ЦДІАК України), ф. 442 (Канцелярия Киевского, По-
дольского, Волынского генерал-губернатора), оп. 798, спр. 153, арк. 301.
25 Štúr L. Prejav na zasadnutí sekcie. Slovanský sjezd v Praze. 1848. Sbírka dokumentú.
Nakl. ČSAV. Praha, 1958. S. 248.
26 Hurban J.M. L’udovít Štúr — Rozpominky. Bratislava: Slovenské vydavateľstvo
krásnej literatúry, 1958. S. 666–667.
27 Štúr L. “Pohľad na európske udalosti roku 1848”. August 1848. Dokumenty k
slovenskému národnému hnutiu. S. 27–39.
28 “Slováci, bratia!”. Výzva Slovenskej národnej rady. Dokumenty k slovenskému
národnému hnutiu. S. 40.
29 Dohnány Mikuláš. Slovenské povstani 1848/49. Bratislava: Tatran. 1988. S. 46–47.
Словацька національна ідея за часів Революції 1848–1849 рр.
211
30 Štúr Ľ — Hurbanovi J.M. List. 22.09.1849. Bratislava. Archív literatúry a umenia.
Slovenská národná knižnica. M. 23. H 17. Popis: autograf. S. 2–3.
31 Раевский М.Ф. Дневник. Отдел рукописей Российской государственной биб-
лиотеки, ф. 627 (Раевский М.Ф., протоиерей русской посольской церкви в Вене), № 1,
л. 49.
32 Очерк Венгерской войны 1848–1849 годов. Перевод с немецкого полковника
Богдановича и подполковника Лебедева. СПБ., 1850. C. 15.
33 Štúr L. Sreznevskému I.I. List. 15.12.1850. Štúr Ľudovít. Listy. Zost. J. Ambruš.
Bratislava, Vydavateľstvo Slovenskej akadémie vied 1956. D. II. S. 237.
34 Bednár M., Bednárová M. Údalosti do začatia revolúcie na Slovensku. URL:
www.stur.ská.
35 Об отделении от Венгрии и присоединении к Австрии хорватов, догматов,
словаков. По донесению неустановленного лица от 12 декабря 1848. ЦДІАК України,
ф. 442 (Канцелярия Киевского, Подольского, Волынского генерал-губернатора), оп. 798,
спр. 433, арк. 160.
36 Štúr L. Sreznevskému I.I. List. 15.12.1850. Štúr Ľudovít. Listy. Zost. J. Ambruš.
Bratislava, Vydavateľstvo Slovenskej akadémie vied 1956. D. II. S. 237.
37 Štúr L. Sreznevskému I.I. List. List. 15.12.1850. S. 237.
38 О титулярном советнике Ригельмане. ГАРФ, ф. 109 (Третье отделение собст-
венной его императорского Величества канцелярии. 1-я экспедиция 1847), оп. 22,
ед. хр. 81, ч. 12, л. 5–6.
39 Hurban J.M. “Slovo o přeporození Rakouska”. Národní noviny. Č.48. 28.02.1849.
Ústav pro českou literaturu AV ČR. Digitalizovaný archiv časopisů. URL: http: //
archiv.ucl.cas.cz
40 Listy L’udovíta Štúra. II. S. 201–202.
41 Osnova slovenského prosbopisu, ktorá mala byť podaná cisárovi Františkovi Jozefovi I
okolo 10. marca 1849. Dokumenty k slovenskému národnému hnutiu. S. 61.
42 Dagerotyp členov Slovenskej deputácie u cisára Františka Jozefa I. v Olomouci z 20.
marca 1849. Archív literatúry a umenia. Slovenská národná knižnica. Sig. K 19/163.
43 Манифесты и распоряжения австрийского императора об отделении от Венгрии и
присоединении к Австрии хорватов, догматов, словаков. По донесению неустанов-
ленного лица от 12 декабря 1848. ЦДІАК України, ф. 442 (Канцелярия Киевского,
Подольского, Волынского генерал-губернатора), оп. 799, спр. 78, арк. 5–7.
44 Štúr L. Sreznevskému I.I. List. 15.12.1850. Štúr Ľudovít. Listy. Zost. J. Ambruš.
Bratislava, Vydavateľstvo Slovenskej akadémie vied 1956. D. II. S. 237.
45 Пич О. Очерк политической и литературной истории словаков за последнии сто
лет. Славянский зборник. СПб, 1877. Т. 2. С. 173.
46 ДАЗО, ф. 61. (Архів п’яти коронних міст), оп. 1, од. зб. 1919, арк. 1–2.
47 ДАЗО, ф. 10, оп. 9, од. зб. 2287, арк. 3.
48 Schuselka Franz. Deutsch oder Russisch? Die Lebensfrage Österreich. Wien: Jasper,
Hügel & Manz, 1849. S. 19.
49 Письмо к фельдмаршалу И.Ф. Паскевичу от императора Николая Павловича
08.04.1849. Щербатов А.П. Генерал-фельдмаршал князь И.Ф. Паскевич. Его жизнь и
деятельность. СПб.: Склад у В.А. Березовскаго, 1899. Т. 6. С. 282.
50 Энгельс Ф. Демократический панславизм. К. Маркс и Ф. Энгельс. Соч. Т. 6.
С. 301–302.
51 Štúr L. Sreznevskému I.I. List. 15.12.1850. S. 238.
Євгеній Бевзюк
212
REFERENCES
1. Otechestvennyie zapiski, zhurnal ucheno-literaturnyiy (1856), 105, 61–62 [in
Russian].
2. Istoriya Slovakii. (2003). Moskva: Institut slavyanovedeniya RAN [in Russian].
3. Udaltsov I.I. (1951). Ocherki po istorii natsionalno-politicheskoy borbyi v Chehii v
1848. Moskva: Izd-vo AN SSR [in Russian].
4. Pich O. (1877). Ocherk politicheskoy i literaturnoy istorii slovakov za poslednii sto
let. Slavyanskiy zbornik, 2, 137 [in Russian].
5. Ocherk Vengerskoy voynyi 1848–1849 godov. (1850). Sankt-Peterburg [in Russian].
6. Pich O. (1877). Ocherk politicheskoy i literaturnoy istorii slovakov za poslednii sto
let. Slavyanskiy zbornik, 2, 173 [in Russian].
7. Scherbatov A.P. (1899). General-feldmarshal knyaz I.F. Paskevich. Ego zhizn i
deyatelnost. (Vol. 6). Sankt-Peterburg [in Russian].
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-188733 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2415-7198 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T19:00:17Z |
| publishDate | 2019 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Бевзюк, Є. 2023-03-14T13:45:18Z 2023-03-14T13:45:18Z 2019 Словацька національна ідея за часів Революції 1848-1849 рр. / Є. Бевзюк // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2019. — Вип. 28. — С. 192-212. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 2415-7198 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188733 94(41/99):323.272 На тлі процесу становлення націй народи, позбавлені імперіями
 державності, вимагали перегляду власного статусу, а словаки здійснили
 спробу досягти визнання своїх національних та соціальних прав. У змісті
 національно-культурної словацької парадигми власний етнічний інтерес
 домінував над ідеєю громадянського суспільства. Тому практика словацького руху поступово доповнилася планом утвердити свій етнічний
 інтегральний потенціал шляхом його емансипації у рамках монархічної
 австрійської системи. В умовах мозаїчної імперської етнічної структури
 спроба реалізувати свою національну ідею під час «Весни народів» призвела до закріплення у словаків такої форми суспільної поведінки, яка визначила етнополітичну обережність і світоглядний мімезис словацьких ідеологів.
 Відповідно, модернізація національної словацької ідеології продовжувала відчутно залежати як від поширення наднаціональної ідеї «австрійства» з її «єдиним імперським народом», так і від подальшої практики реалізації регіональної ідеологічної конструкції становлення угорської політичної нації. А проте, в ієрархії ціннісних суспільно-політичних
 орієнтацій словацьких національних ідеологів періоду революції 1848–1849 рр. верхню сходинку посіла ідея територіальної автономії, а
 культурна емансипація та захист мови, як і раніше, залишалися пріоритетними завданнями словацького національно-культурного руху. In the process of forming European nations, peoples that were deprived of
 their statehood by the empires, demanded a revision of their status, and the
 Slovaks made an attempt to reach recognition of their national and social
 rights. In the context of the national-cultural Slovak paradigm, its own ethnic
 interest dominated over the idea of civil society. Therefore, the Slovak
 movement practice was gradually complemented by the plan to establish its
 ethnic integral potential through its emancipation within the framework of the
 monarchical Austrian system. Under conditions of a mosaic imperial ethnic
 structure, the attempt to realize its national idea during the Spring of Peoples
 led to the attachment of such a form of social behavior among the Slovaks,
 which determined the ethnopolitical caution and world-view mimesis of the
 Slovak ideologists.
 Accordingly, the modernization of the national Slovak ideology continued
 to depend heavily on the spread of the supranational idea of "Austria" with its
 "united imperial people," as well as on the further practice of implementing the
 regional ideological construction of the Hungarian political nation’s
 formation. At the same time, despite the difference in their integration scale,
 the first etatist model was designed for the introduction of Slovaks into
 Danube Monarchy, and the second — for the construction of the Hungarian
 national state. In general, in the hierarchy of socio-political values of the
 Slovak national ideologists during the period of the revolution of 1848–1849,
 the idea of territorial autonomy was at the top of the agenda, and cultural
 emancipation and language protection continued to be the priority tasks of the
 Slovak national-cultural movement. uk Інститут історії України НАН України Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки Проблеми всесвітньої історії Словацька національна ідея за часів Революції 1848-1849 рр. Slovak National Idea During the Revolution of 1848–1849 Article published earlier |
| spellingShingle | Словацька національна ідея за часів Революції 1848-1849 рр. Бевзюк, Є. Проблеми всесвітньої історії |
| title | Словацька національна ідея за часів Революції 1848-1849 рр. |
| title_alt | Slovak National Idea During the Revolution of 1848–1849 |
| title_full | Словацька національна ідея за часів Революції 1848-1849 рр. |
| title_fullStr | Словацька національна ідея за часів Революції 1848-1849 рр. |
| title_full_unstemmed | Словацька національна ідея за часів Революції 1848-1849 рр. |
| title_short | Словацька національна ідея за часів Революції 1848-1849 рр. |
| title_sort | словацька національна ідея за часів революції 1848-1849 рр. |
| topic | Проблеми всесвітньої історії |
| topic_facet | Проблеми всесвітньої історії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188733 |
| work_keys_str_mv | AT bevzûkê slovacʹkanacíonalʹnaídeâzačasívrevolûcíí18481849rr AT bevzûkê slovaknationalideaduringtherevolutionof18481849 |