Спроби мазепинської еміграції залучити кримське питання до міжнародної політики Французької монархії у першій половині XVIII ст.
Спираючись на джерела, віднайдені в архівах та бібліотеках Франції та України, автор відтворює політико-дипломатичну діяльність гетьманича та французького політичного діяча Григора Орлика і його сподвижників мазепинських емігрантів Федіра Мировича та Федіра Нахимовського в контексті залучення ними...
Збережено в:
| Дата: | 2021 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2021
|
| Назва видання: | Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188868 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Спроби мазепинської еміграції залучити кримське питання до міжнародної політики Французької монархії у першій половині XVIII ст. / Г. Потульницький // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2021. — Вип. 30. — С. 26-44. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-188868 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1888682025-02-09T17:45:34Z Спроби мазепинської еміграції залучити кримське питання до міжнародної політики Французької монархії у першій половині XVIII ст. The Attempts of the Mazepian Emigration to involve the Crimean Question into the International Policy of French Kingdom in the First Half of the Eighteenth Century Потульницький, Г. Україна на міжнародній арені Спираючись на джерела, віднайдені в архівах та бібліотеках Франції та України, автор відтворює політико-дипломатичну діяльність гетьманича та французького політичного діяча Григора Орлика і його сподвижників мазепинських емігрантів Федіра Мировича та Федіра Нахимовського в контексті залучення ними до розв’язання тогочасних проблем, пов’язаних із відновленням козацької державності та протистоянням планам Російської імперії, Кримського ханства. Автор доходить висновку, що на кожному з етапів своєї дипломатичної служби, виділених ним (відповідно 1730-ті, 1740-ві і 1750-ті роки), гетьманич ставив перед собою відмінні завдання щодо вирішення кримського питання, і, відповідно, намагався їх реалізувати. На думку автора статті, саме Григор Орлик своїми послідовними, перманентними та наполегливими діями забезпечив реальне постання традиційної для гетьманської України справи інтеграції до міжнародної політики Версальського кабінету поруч із козацьким і кримським чинниками. У 1750-х рр. дієвими помічниками Г. Орлика у справі політико-правового визнання козацького чинника як однієї з домінант зовнішньополітичної діяльності Версальського кабінету французькою політичною елітою стали його помічники Ф. Мирович та Ф. Нахимовський. Перебуваючи в Криму в 1750-х рр., вони виступають особливими емісарами Версальського кабінету та не лише підтримують гетьманича в реалізації справи налагодження військово-політичної співпраці Франції із Кримом та Портою, але принагідно намагаються пояснити і ханові, і запорозьким козакам, що перебувають у Криму, сутність російської політики, скерованої на припинення української самостійності. Своїм дослідженням автор доводить, що мазепинська еміграція не лише сприяла забезпеченню реального постання справи інтеграції козацького чинника до міжнародної політики Версальського кабінету як її складового елемента, але й допомагала його легітимізації та обґрунтуванню в історії концепцій залучення Туреччини та Криму в боротьбу за визволення України від російської домінації. На думку автора статті, саме представники мазепинської еміграції здійснили остан ню спробу залучити до тогочасних проблем, пов’язаних із відновленням козацької державності, Кримське ханство, у такий спосіб вирішуючи кримсько-козацьку проблему, яка мала тяглість ще з XVI ст. Being at the political and diplomatic service of King of France Louis XV for more than three decades (from 1729 to 1759) Hryhor Orlyk, the son of the Ukrainian Hetman Pylyp Orlyk, was committed to furthering the cause of his father. Traditionally, in the context of the political tasks of the French kingdom, he addressed, on the one hand, the incorporation of the Cossack factor into the foreign policy of the Versailles Cabinet, and, on the other hand, the Crimean question. At every stage of his diplomatic service, which we have distinguished (the 1730s, 1740s, and 1750s respectively), the Hetman’s son set different tasks to resolve the Crimean issue and, accordingly, tried to implement them. Through his consistent, permanent, and persistent actions, Hryhor Orlyk contributed to the traditional matter of Hetman’s Ukraine integration into the international policy of the Versailles Cabinet, along with the Cossack and Crimean factors. In the 1750s, one of the last representatives of the Mazepian emigration Fedir Myrovych and Fedir Nakhymovskyi joined the corps of Orlyk’s son Hryhor. They became his effective assistants in the matter of political and legal recognition of the Cossack factor as one of the dominant foreign policy activities of the Versailles Cabinet by the French political elite. Being in Crimea in the 1750s, Myrovych and Nakhymovskyi acted as special emissaries of the Versailles Cabinet maintaining contacts with it directly through Hryhor Orlyk. They contributed in every way to the policy of the kingdom in Crimea in connection with the activation of the Cossack factor there. Old Mazepa’s supporters assisted the Hetman’s son in the implementation of the military and political cooperation between France and Crimea and the Ottoman Empire, but they also attempted to explain the essence of Russian policy aimed at terminating the independence of the Kosh both to the Khan and to Zaporozhian Cossacks in Crimea. The author concludes that as the envoy of the French Crown in Crimea, Hryhor Orlyk made the last attempt to involve the Crimean Khanate to the problems related to the restoration of the Cossack statehood solving the Crimean-Cossack problem, which had been consistent since the sixteenth century. All Mazepa supporters by conducting their activities in Crimea not only contributed to raising the issue of integrating the Cossack factor as an integral part into the international policy of the Versailles Cabinet, but also helped to legitimize and substantiate the latter in the concept of involving Turkey and the Crimean Khanate into the struggle for Ukraine’s liberation from Russian domination. 2021 Article Спроби мазепинської еміграції залучити кримське питання до міжнародної політики Французької монархії у першій половині XVIII ст. / Г. Потульницький // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2021. — Вип. 30. — С. 26-44. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 2415-7198 DOI: doi.org/10.15407/mzu2021.30.026 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188868 94(477.75):327(44)+341.215.4-054.72(=161.2)"17" uk Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки application/pdf Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Україна на міжнародній арені Україна на міжнародній арені |
| spellingShingle |
Україна на міжнародній арені Україна на міжнародній арені Потульницький, Г. Спроби мазепинської еміграції залучити кримське питання до міжнародної політики Французької монархії у першій половині XVIII ст. Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки |
| description |
Спираючись на джерела, віднайдені в архівах та бібліотеках Франції
та України, автор відтворює політико-дипломатичну діяльність гетьманича та французького політичного діяча Григора Орлика і його сподвижників мазепинських емігрантів Федіра Мировича та Федіра Нахимовського
в контексті залучення ними до розв’язання тогочасних проблем, пов’язаних
із відновленням козацької державності та протистоянням планам Російської імперії, Кримського ханства. Автор доходить висновку, що на кожному з етапів своєї дипломатичної служби, виділених ним (відповідно
1730-ті, 1740-ві і 1750-ті роки), гетьманич ставив перед собою відмінні
завдання щодо вирішення кримського питання, і, відповідно, намагався їх
реалізувати. На думку автора статті, саме Григор Орлик своїми послідовними, перманентними та наполегливими діями забезпечив реальне постання традиційної для гетьманської України справи інтеграції до міжнародної
політики Версальського кабінету поруч із козацьким і кримським чинниками. У 1750-х рр. дієвими помічниками Г. Орлика у справі політико-правового визнання козацького чинника як однієї з домінант зовнішньополітичної
діяльності Версальського кабінету французькою політичною елітою стали
його помічники Ф. Мирович та Ф. Нахимовський. Перебуваючи в Криму в
1750-х рр., вони виступають особливими емісарами Версальського кабінету
та не лише підтримують гетьманича в реалізації справи налагодження
військово-політичної співпраці Франції із Кримом та Портою, але принагідно намагаються пояснити і ханові, і запорозьким козакам, що перебувають у Криму, сутність російської політики, скерованої на припинення
української самостійності. Своїм дослідженням автор доводить, що
мазепинська еміграція не лише сприяла забезпеченню реального постання
справи інтеграції козацького чинника до міжнародної політики Версальського кабінету як її складового елемента, але й допомагала його легітимізації та обґрунтуванню в історії концепцій залучення Туреччини та Криму
в боротьбу за визволення України від російської домінації. На думку автора
статті, саме представники мазепинської еміграції здійснили остан ню
спробу залучити до тогочасних проблем, пов’язаних із відновленням козацької
державності, Кримське ханство, у такий спосіб вирішуючи кримсько-козацьку проблему, яка мала тяглість ще з XVI ст. |
| format |
Article |
| author |
Потульницький, Г. |
| author_facet |
Потульницький, Г. |
| author_sort |
Потульницький, Г. |
| title |
Спроби мазепинської еміграції залучити кримське питання до міжнародної політики Французької монархії у першій половині XVIII ст. |
| title_short |
Спроби мазепинської еміграції залучити кримське питання до міжнародної політики Французької монархії у першій половині XVIII ст. |
| title_full |
Спроби мазепинської еміграції залучити кримське питання до міжнародної політики Французької монархії у першій половині XVIII ст. |
| title_fullStr |
Спроби мазепинської еміграції залучити кримське питання до міжнародної політики Французької монархії у першій половині XVIII ст. |
| title_full_unstemmed |
Спроби мазепинської еміграції залучити кримське питання до міжнародної політики Французької монархії у першій половині XVIII ст. |
| title_sort |
спроби мазепинської еміграції залучити кримське питання до міжнародної політики французької монархії у першій половині xviii ст. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2021 |
| topic_facet |
Україна на міжнародній арені |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188868 |
| citation_txt |
Спроби мазепинської еміграції залучити кримське питання до міжнародної політики Французької монархії у першій половині XVIII ст. / Г. Потульницький // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2021. — Вип. 30. — С. 26-44. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| series |
Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки |
| work_keys_str_mv |
AT potulʹnicʹkijg sprobimazepinsʹkoíemígracíízalučitikrimsʹkepitannâdomížnarodnoípolítikifrancuzʹkoímonarhííuperšíjpoloviníxviiist AT potulʹnicʹkijg theattemptsofthemazepianemigrationtoinvolvethecrimeanquestionintotheinternationalpolicyoffrenchkingdominthefirsthalfoftheeighteenthcentury |
| first_indexed |
2025-11-28T22:31:07Z |
| last_indexed |
2025-11-28T22:31:07Z |
| _version_ |
1850075069615702016 |
| fulltext |
DOI: https://doi.org/10.15407/mzu2021.30.026
УДК: 94(477.75):327(44)+341.215.4-054.72(=161.2)"17"
Георгій Потульницький
канд. іст. наук, наук. співроб.
Інститут української археографії та джерелознавства
ім. М.С. Грушевського НАН України
01601, Україна, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4
E-mail: potulnytski@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-3385-7281
СПРОБИ МАЗЕПИНСЬКОЇ ЕМІГРАЦІЇ ЗАЛУЧИТИ
КРИМСЬКЕ ПИТАННЯ ДО МІЖНАРОДНОЇ ПОЛІТИКИ
ФРАНЦУЗЬКОЇ МОНАРХІЇ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVIII СТ.
Спираючись на джерела, віднайдені в архівах та бібліотеках Франції
та України, автор відтворює політико-дипломатичну діяльність гетьма-
нича та французького політичного діяча Григора Орлика і його сподвиж-
ників мазепинських емігрантів Федіра Мировича та Федіра Нахимовського
в контексті залучення ними до розв’язання тогочасних проблем, пов’язаних
із відновленням козацької державності та протистоянням планам Росій-
ської імперії, Кримського ханства. Автор доходить висновку, що на кож-
ному з етапів своєї дипломатичної служби, виділених ним (відповідно
1730-ті, 1740-ві і 1750-ті роки), гетьманич ставив перед собою відмінні
завдання щодо вирішення кримського питання, і, відповідно, намагався їх
реалізувати. На думку автора статті, саме Григор Орлик своїми послідов-
ними, перманентними та наполегливими діями забезпечив реальне постання
традиційної для гетьманської України справи інтеграції до міжнародної
політики Версальського кабінету поруч із козацьким і кримським чинни-
ками. У 1750-х рр. дієвими помічниками Г. Орлика у справі політико-право-
вого визнання козацького чинника як однієї з домінант зовнішньополітичної
діяльності Версальського кабінету французькою політичною елітою стали
його помічники Ф. Мирович та Ф. Нахимовський. Перебуваючи в Криму в
1750-х рр., вони виступають особливими емісарами Версальського кабінету
та не лише підтримують гетьманича в реалізації справи налагодження
військово-політичної співпраці Франції із Кримом та Портою, але при-
нагідно намагаються пояснити і ханові, і запорозьким козакам, що пере-
бувають у Криму, сутність російської політики, скерованої на припинення
української самостійності. Своїм дослідженням автор доводить, що
© «Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки», 2021
мазепинська еміграція не лише сприяла забезпеченню реального постання
справи інтеграції козацького чинника до міжнародної політики Версаль-
ського кабінету як її складового елемента, але й допомагала його легітимі-
зації та обґрунтуванню в історії концепцій залучення Туреччини та Криму
в боротьбу за визволення України від російської домінації. На думку автора
статті, саме представники мазепинської еміграції здійснили остан ню
спробу залучити до тогочасних проблем, пов’язаних із відновленням козацької
державності, Кримське ханство, у такий спосіб вирішуючи кримсько-
козацьку проблему, яка мала тяглість ще з XVI ст.
Ключові слова: мазепинська еміграція, кримське питання, міжнародна
політика, Версальський кабінет, козацький чинник.
Heorhii Potulnytskyi
PhD in History, Researcher
M.S. Hrushevskyi Institute of Ukrainian
Archaeography and Source Studies
the National Academy of Sciences of Ukraine
4, Triokhsviatytelska Street, Kyiv, 01601, Ukraine
E-mail: potulnytski@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-3385-7281
THE ATTEMPTS OF THE MAZEPIAN EMIGRATION
TO INVOLVE THE CRIMEAN QUESTION INTO THE
INTERNATIONAL POLICY OF FRENCH KINGDOM
IN THE FIRST HALF OF THE EIGHTEENTH CENTURY
Being at the political and diplomatic service of King of France Louis XV for
more than three decades (from 1729 to 1759) Hryhor Orlyk, the son of the
Ukrainian Hetman Pylyp Orlyk, was committed to furthering the cause of his fa-
ther. Traditionally, in the context of the political tasks of the French kingdom, he
addressed, on the one hand, the incorporation of the Cossack factor into the for-
eign policy of the Versailles Cabinet, and, on the other hand, the Crimean ques-
tion. At every stage of his diplomatic service, which we have distinguished (the
1730s, 1740s, and 1750s respectively), the Hetman’s son set different tasks to re-
solve the Crimean issue and, accordingly, tried to implement them. Through his
consistent, permanent, and persistent actions, Hryhor Orlyk contributed to the
traditional matter of Hetman’s Ukraine integration into the international policy
of the Versailles Cabinet, along with the Cossack and Crimean factors.
In the 1750s, one of the last representatives of the Mazepian emigration Fedir
Myrovych and Fedir Nakhymovskyi joined the corps of Orlyk’s son Hryhor. They
Спроби мазепинської еміграції залучити кримське питання до міжнародної політики... 27
became his effective assistants in the matter of political and legal recognition of
the Cossack factor as one of the dominant foreign policy activities of the Versailles
Cabinet by the French political elite.
Being in Crimea in the 1750s, Myrovych and Nakhymovskyi acted as special
emissaries of the Versailles Cabinet maintaining contacts with it directly through
Hryhor Orlyk. They contributed in every way to the policy of the kingdom in
Crimea in connection with the activation of the Cossack factor there. Old
Mazepa’s supporters assisted the Hetman’s son in the implementation of the mil-
itary and political cooperation between France and Crimea and the Ottoman
Empire, but they also attempted to explain the essence of Russian policy aimed
at terminating the independence of the Kosh both to the Khan and to Zaporozhian
Cossacks in Crimea.
The author concludes that as the envoy of the French Crown in Crimea, Hry-
hor Orlyk made the last attempt to involve the Crimean Khanate to the problems
related to the restoration of the Cossack statehood solving the Crimean-Cossack
problem, which had been consistent since the sixteenth century. All Mazepa sup-
porters by conducting their activities in Crimea not only contributed to raising
the issue of integrating the Cossack factor as an integral part into the interna-
tional policy of the Versailles Cabinet, but also helped to legitimize and substan-
tiate the latter in the concept of involving Turkey and the Crimean Khanate into
the struggle for Ukraine’s liberation from Russian domination.
Keywords: Mazepian Emigration, Crimean Question, International Policy,
Versailles Cabinet, Cossack factor.
Міцні підвалини для розгортання гетьманичем Григором Орликом крим-
ського чинника у французькій зовнішній політиці другої чверті XVIII ст. за-
клав ще його батько – гетьман Пилип Орлик. У 1710 році в контексті пошуку
міжнародної підтримки справи українського державотворення гетьман роз-
робив бачення проблем кримської і турецької орієнтації. Після свого об-
рання гетьманом П. Орлик розпочинає активні перемовини з Кримським
ханством. У жовтні 1710 р. він мав особисту зустріч із ханом Девлет-Гіреєм
ІI, а наприкінці листопада чи на початку грудня до Бахчисарая вирушила
українська делегація, очолювана полковником Дмитром Горленком, для ве-
дення подальших переговорів. Договір між Кримською державою та Вій-
ськом Запорозьким було підписано 23 січня 1711 р. поблизу броду Кайр на
Дніпрі. За цим документом, складеним у формі привілею, Крим визнавав
права Війська Запорозького на самовизначення та зобов’язувався не втру-
чатися у справи останнього. На думку О. Пріцака, еміграційний гетьман
щиро вирів, що під спільним протекторатом Швеції і Порти та у співпраці
з Кримом зможе постати вільна Україна1.
Георгій Потульницький28
Продовжили справу Пилипа Орлика в контексті реалізації східної полі-
тики Французького королівства в Криму його син Григор Орлик та молодші
сподвижники екзильного гетьмана Федір Мирович і Федір Нахимовський.
Їхня діяльність на французькій службі, присвячена боротьбі за українську
незалежність від російської домінації, у контексті якої вони намагалися за-
лучити Кримський Ханат до політичної стратегії Франції, як основного про-
тивника Росії, є предметом цієї статті. У ній ми послідовно розглянемо як
політико-дипломатичну діяльність Григора Орлика, так і місію до Криму
його сподвижників Ф. Мировича та Ф. Нахимовського, яку гетьманич осо-
бисто ініціював.
Необхідно зазначити, що ця проблематика частково розглядалася як у сві-
товій, так і у вітчизняній історіографії. У зарубіжній історіографії серед до-
слідників політичної діяльності Г. Орлика виділяються імена О. Пріцака2 та
його учня О. Субтельного3, французької дослідниці І. Дмитришин4, а також
польських науковців В. Конопчинського5 та Е. Чеслака6. Праці вищезгаданих
істориків відрізняє багата джерельна та історіографічна база, ретельне опра-
цювання матеріалів французьких, турецьких та польських архівів.
Значну увагу зазначеним проблемам присвятили представники україн-
ської історіографії, серед яких провідне місце належить історикам-емігран-
там. Зокрема, І. Борщак, попри поєднання у своїх дослідженнях наукового
аналізу з елементами публіцистики, і навіть художнього домислу, віднайшов
і розглянув цілий комплекс джерел з історії французько-українських відносин
XVIII ст., а також видав перші політичні біографії обох Орликів7. Інший еміг-
раційний дослідник Б. Крупницький виділив основні етапи політичної діяль-
ності гетьмана П. Орлика, в останньому з яких чільне місце відвів Г. Орлику8.
Новий етап історіографії проблеми пов'язаний із відродженням суве-
ренної Української державності. Протягом двох останніх десятиліть з’яви-
лися наукові праці (В. Смолій та В. Степанков, О. Путро, О. Кресін,
С. Андреєва, В. Ададуров), які висвітлюють окремі аспекти місій Г. Орлика
в 1729–1732 рр. до Франції, Порти, Криму та Січі, зв’язки української по-
літичної еміграції, зокрема Г. Орлика та Ф. Мировича, із запорозьким ко-
зацтвом, піддають аналізові низку документів Г. Орлика 1730-х рр.9
Північно-східна політика Версальського кабінету в 1720–1730 рр. обер-
талася навколо обмеження Габсбурзької могутності, з одного боку, та про-
тидії проникненню до Європи Російської імперії, з іншого. Особливістю цієї
політики була концентрація зусиль французьких дипломатів на шведському,
польському й турецькому векторах з метою утворення так званого «Схід-
ного бар’єру». Оскільки поодинці ані Швеція, ані Османська імперія, ані
Польща не могли протистояти Росії, завданням дипломатичного відомства
стало не тільки підбурити ці держави до протистояння Російській імперії,
але й об’єднати їх.
Спроби мазепинської еміграції залучити кримське питання до міжнародної політики... 29
Якщо у Швеції та Польщі необхідно було проводити активні дії, щоби
повернути їх у русло власних міжнародних планів, то Порта вже перебувала
у сфері політичних комбінацій Версальського двору. Османська імперія
була готова атакувати Росію за умови укладення прямої угоди з Францією.
Проте Версаль вирішив не підписувати договори з «невірними», що суттєво
вдарило по французькій репутації у Константинополі. Було втрачено доро-
гоцінний час, і в Туреччині перемогли антивоєнні настрої. Через це Франція
почала активізувати турецький і кримський напрями своєї політики не за
допомогою договорів, а шляхом відновлення в цих державах своєї присут-
ності наданням військової допомоги та розгортання конспіративно-розві-
дувальної діяльності, де важливу роль мала відіграти й мазепинська
еміграція.
Вищезазначена політика Франції на протидію Росії, котра безпосеред-
ньо торкалася комплексу протиріч, що традиційно існували довкола укра-
їнського питання (Швеція, Польща, Порта, Крим), не могла не спонукати
українську політичну еміграцію піднімати перед Версальським кабінетом
проблему козацької України, яка мала розв’язуватися в ході успішної реалі-
зації стратегії королівства. Внаслідок зазначених вище факторів і тенденцій
французької зовнішньої політики створилося сприятливе становище для ін-
теграції до її системи й козацького чинника.
Г. Орлик виходить на дипломатичну арену в грудні 1729 р., коли він при-
був до Франції з рекомендаційними листами від французького посла у Вар-
шаві маркіза де Монті. Одразу після прибуття він мав аудієнції у тестя
короля Франції Людовіка XV колишнього і майбутнього польського короля
Станіслава Лещинського та міністра закордонних справ маркіза де Шове-
лена10. З цього часу гетьманич перебуває на французькій службі, під час якої
неодноразово проводить як офіційні, так і таємні місії у Центрально-Східні
Європі, водночас не забуваючи за сприятливих політичних умов піднімати
питання визволення козаків з-під влади Російської імперії та їх корисності
для міжнародної політики Франції.
Діяльність Г. Орлика у справі інтеграції козацького питання, а разом з
ним і кримського чинника, до зовнішньополітичної стратегії Версальського
кабінету можна розділити на три етапи. Це, відповідно, 1730-ті, 1740-ві та
1750-ті рр. На першому етапі Г. Орлик діє в орбіті політики свого батька й
заангажований у реалізації французько-українських інтересів на всіх трьох
актуальних напрямах північно-східної політики Французької корони: по-
льському (повернення трону Станіславу Лещинському), турецькому та
кримському (активізація діяльності українського козацтва в союзі з татарами
як допоміжного чинника османській армії напередодні російсько-турецької
війни 1736-1739 рр.) та шведському (утвердження антиросійських настроїв
у шведському уряді з метою залучити Швецію до війни проти Росії).
Георгій Потульницький30
У 1740-х рр. гетьманич, перейнявши справу батька й вислуживши в
1742 р. генеральський чин у французькій армії, уже як член «Секретного
кабінету» короля стає одним із головних радників Версаля в питаннях Пів-
нічно-Східної Європи. Впроваджуючи козацький чинник до системи між-
народної політики Франції та наголошуючи на його історичній тяглості з
давніх часів, Григор Орлик надсилає до французького уряду низку мемо-
рандумів, у яких розглядає і кримське питання.
У 1750-х рр. Г. Орлик пише листи, коментарі та меморандуми до про-
відних тогочасних дипломатів Франції, знову наполегливо нагадуючи уря-
довцям про можливість залучення козацького чинника до міжнародної
політики королівства в Центрально-Східній Європі, зокрема і в контексті
турецько-кримського напрямку.
Слід зазначити, що на всіх трьох етапах своєї політико-дипломатичної
діяльності у Французькому королівстві Григор Орлик, активно розробляючи
кримський вектор політики Версальського кабінету, діє і як політик–практик,
виконуючи дипломатичні місії безпосередньо у Криму, і як політик–теоре-
тик, готуючи меморандуми та проєкти, де розглядає під кутом зору протидії
Російській імперії і кримське питання. Розглянемо ці етапи детальніше, три-
маючи в полі зору саме кримський напрямок діяльності гетьманича.
Зі вступом на французьку дипломатичну службу Г. Орлик відразу був
скерований на турецько-кримський напрям політики Версаля, оскільки Кон-
стантинополь був на початку 1730-х рр., унаслідок ворожості і до Росії, і до
Австрії, впливовим суперником Відня й Петербурга і водночас союзником
Франції у реалізації північно-східної стратегії королівства. Вже через де-
кілька місяців після прибуття до Франції Г. Орлика направляють із дипло-
матичною місією до столиці Оттоманської Порти, де він мав допомагати
послові Франції маркізу де Вільньову схилити султана до підтримки справи
тестя французького короля та домогтися звільнення батька з Салонік11.
10 грудня 1729 р. Г. Орлик мав аудієнцію у С. Лещинського в його рези-
денції – замку Шамбор. Кандидат на престол Речі Посполитої надав геть-
маничу рекомендаційні листи до міністра закордонних справ де Шовелена
та своєї доньки – королеви Франції. Після нарад із де Шовеленом французь-
кий уряд погодився фінансувати подорож Г. Орлика до Порти – спочатку до
Салонік для зустрічі з батьком, а згодом до Константинополя, аби домогтися
з’єднання П. Орлика із запорожцями12. У першій половині 1730-х рр.
Г. Орлик неодноразово виїжджає з дипломатичними місіями до Константи-
нополя й Бахчисарая.
15 травня 1730 р. Г. Орлик прибув до Салонік, а вже в середині червня
він із листом від батька до великого візира Ібрагіма-паші та інструкціями
для де Вільньова був у столиці Порти13. Французький посол та гетьманич
марно намагалися переконати великого візира звільнити Пилипа Орлика.
Спроби мазепинської еміграції залучити кримське питання до міжнародної політики... 31
Це було пов’язано, насамперед, як писав маркіз де Вільньов, із побоюван-
нями османського сановника, що еміграційний гетьман зможе або спрово-
кувати війну з росіянами, або перейти на їхній бік14. Великий візир не міг
дозволити загострення відносин із Росією, оскільки лише в 1730 р. розпо-
чався черговий конфлікт Порти з Іраном. Тому, щоб уникнути війни на два
фронти, в Константинополі вирішили притримуватися обережної політики
щодо Петербурга.
У 1730 р. кримським ханом став Каплан-Гірей – давній знайомий
П. Орли ка та С. Лещинського по бендерському періоду. Під час подорожі
до Криму із заслання на о. Хіос він мав зустріч у Константинополі з де Віль-
ньовом. Хан пообіцяв надати 150-тисячне татарське військо на допомогу
С. Лещинському, навіть якщо Порта відмовиться підтримувати тестя
Людовіка XV. Також хан пообіцяв зробити все можливе, аби «один з його
добрих друзів» гетьман Орлик з’єднався із запорожцями15.
Така позиція Каплан-Гірея робила кримський вектор французької полі-
тики доволі перспективним. Тому в жовтні 1731 р. Г. Орлик вирушив назад
до Франції за подальшими інструкціями. 9 грудня він був із візитом у Шам-
борі, де подав С. Лещинському меморандум зі звітом про здійснену роботу
та планами на майбутнє16.
Отримавши рекомендації від С. Лещинського, Г. Орлик направився до
Версаля, де протягом останнього тижня грудня 1731 р. зустрічався з Шове-
леном та прем’єр-міністром Франції кардиналом де Флері. Протягом цього
часу на розгляд міністра та кардинала Г. Орлик подав шість меморандумів,
у яких детально обґрунтовував необхідність його місії до Криму17.
Аргументи Г. Орлика справили на французьких урядовців глибоко по-
зитивне враження, оскільки вони не тільки надали йому втричі більше кош-
тів порівняно з попередньою місією, але Г. Орлику також було надано
королівського рекомендаційного листа до кримського хана18. Оцінюючи
перші кроки Г. Орлика як французького дипломата, слід зазначити, що він
домігся отримати від хана обіцянку підтримати С. Лещинського та сприяв
перемовинам між Каплан-Гіреєм і Людовіком XV. Проте беручи до уваги
той факт, що кримський хан був васалом Порти, а остання зволікала розпо-
чинати війну проти Росії через війну з Іраном, Г. Орлик, вступивши на дип-
ломатичну службу Франції, залишив на першому етапі своєї дипломатичної
діяльності кримське питання в стані невирішеності, яке зможе в майбут-
ньому активізуватися з інкорпорацією індивідуальних прагнень україн-
ського козацтва до системи французької політики як її складової.
Політико-дипломатичне забезпечення для Франції кримського вектора
її зовнішньої політики неабияк посприяло Григору Орликові у вибудові його
подальшої політичної кар’єри. У 1742 р. син гетьмана вже посідає значне
становище серед еліти королівства. В 1740-ві роки Г. Орлик складає, зокрема,
Георгій Потульницький32
три дуже важливих меморандуми, які хоча і не були безпосередньо присвя-
чені розробці ним кримського вектора, але в загальному контексті торкалися
і його. Акцентувавши свою увагу на тому факті, що багато московських
царів, особливо Іван Васильович, завжди намагалися розширити свої воло-
діння в обширі Балтійського, Чорного й Каспійського морів, гетьманич на-
голошує на необхідності підняття революції на українських землях,
рушійним фактором якої вважає козацтво. Тому до меморандуму він додає
копії привілеїв султана та шведського короля, наданих гетьману П. Орлику,
і текст союзного договору між Військом Запорозьким і татарами, за яким
сили Порти, Швеції і Криму гарантували збереження свободи та імунітет
козацької нації, а також права батька Г. Орлика, який був їхнім очільником.
«По цим документам Ви [міністр закордонних справ маркіз де Пюізьє. –
Авт.] можете бачити зв'язок інтересів мого батька та козацької нації з ін-
тересами Швеції, Польщі, Порти та татар, що є природними союзниками
Франції»19.
У 1750-х рр. починається третій і останній з виділених нами етапів по-
літико-дипломатичної діяльності гетьманича на французькій королівській
службі. Г. Орлик складає листи, коментарі та меморандуми до представни-
ків дипломатичного відомства Франції, зокрема консула в Криму Ля Фаярді,
одного з провідних чиновників Міністерства закордонних справ Ж.-П. Терсьє
та міністра закордонних справ А.-Л. де Руйє, який обіймав цю посаду з
липня 1754 р. по червень 1757 р. і був пов'язаний родинними зв’язками з
дружиною гетьманича маркізою Дентевіль.
Як відомо, у 1750-х рр. Франція вступила в союз з Австрією, а незаба-
ром до них приєдналася і Росія, сформувавши антипрусську коаліцію. Проте
й офіційно, і таємно Версальський кабінет не забував своїх старих союзни-
ків – Польщу, Швецію, Порту і Крим. Г. Орлик, не будучи задіяним у новій
структурі дипломатичних відносин з Австрією, продовжував діяти на старих
напрямах. Сконцентрувавши свій досвід на Оттоманській Порті та Крим-
ському ханстві, він знову намагається впровадити козацький чинник до зов-
нішньої політики Франції і діє тут не лише як український легітиміст, а
розкриває історичні перипетії варіантів пошуку можливості інкорпорувати
українське питання до французької політики в Східній Європі.
Так, у 1753 р. Г. Орлик наголошує у своїх листах до французького кон-
сула в Бахчисараї Ля Фаярді про необхідність активізації козацького чин-
ника, підкреслюючи волелюбність козацької нації та продемонстровану нею
не раз у своїй історії готовність скинути російське ярмо. «Ви знаєте, – пише
французький генерал та дипломат своєму респонденту у Бахчисараї, – на-
скільки козацька нація віддана своїй свободі. Її невтомний дух завжди го-
товий скористатися з нагоди аби здобути свої права від російської тиранії»20.
Г. Орлик наголошує, що основним завданням консула мала би стати спонука
Спроби мазепинської еміграції залучити кримське питання до міжнародної політики... 33
Порти і татар підтримати повстання в Україні, завдавши рішучого удару по
Російській імперії на південному напрямі бойових дій21.
Апелюючи до іншого дипломата – Ж.-П. Терсьє, гетьманич пропонує
останньому вирвати запорозьких козаків з-під ярма Росії, використавши
факт їхнього перманентного незадоволення утисками з боку імперських
урядовців, та поставити їх під протекцію кримського хана. На переконання
Г. Орлика, така акція може послужити безпосереднім приводом для розгор-
тання в Україні повстання, яке допоможе позбутися російського гніту й сут-
тєво послабити сили Петербурга22.
Дієвими помічниками Г. Орлика у справі політико-правового визнання
українського чинника як однієї з домінант зовнішньополітичної діяльності
Версальського кабінету французькою політичною елітою стали одні з
останніх представників мазепинської еміграції – Федір Мирович та Федір
Нахимовський, які на декілька років пережили свого молодшого товариша
Г. Орлика.
Щодо раннього етапу політичної та військової діяльності Федіра Миро-
вича та Федіра Нахимовського відомо, що вони ще зовсім молодими у складі
45 старшин пішли з гетьманом І. Мазепою у вигнання і згодом поїхали за
Карлом ХІІ до Швеції23. До виступу І. Мазепи Мирович закінчив Києво-
Могилянську Академію, і в період між 1706 та 1710 роками обіймав низку
відповідальних посад у гетьманському уряді – був бунчуковим товаришем,
а згодом вийшов у генеральні старшини, ставши генеральним бунчужним
та генеральним осавулом. Саме Федір Мирович у 1709 р. за дорученням
гетьмана Івана Мазепи вів переговори із Запорожжям, які закінчилися пе-
реходом козаків на бік Швеції, а також і з Кримським ханством24. Ставши при-
бічниками спадкоємця Івана Мазепи у володінні гетьманською булавою –
екзильного гетьмана Пилипа Орлика та поділяючи його політичну лінію на
створення привабливих вартостей для козацької України серед еліти
європейських країн, обидва мазепинці після смерті Пилипа Орлика підтри-
мували його сина Григора.
На ранньому етапі політичної кар’єри Ф. Мирович та Ф. Нахимовський
ще з 1719 р. були задіяні разом із П. Орликом і у турецьких справах. Зок-
рема, Ф. Нахимовський, опинившись разом із гетьманом на турецькій те-
риторії, доставив, як його уповноважений, у 1721 р. лист на Січ і спромігся
здобути підтримку у козаків для можливих антиросійських заходів Порти25.
Під час еміграції обидва мазепинці проживали в Криму, Туреччині, Польщі,
Швеції і виконували різні політичні доручення Григора Орлика, зокрема і
на Запорожжі26.
Вперше в орбіту французької уваги Ф. Мирович і Ф. Нахимовський по-
трапили наприкінці 1734 р. – на початку 1735 р., коли гетьман П. Орлик
спробував організувати в Каушанах козацький військовий підрозділ у
Георгій Потульницький34
зв’язку з очікуваною турецько-російською війною. До П. Орлика прибуло
близько тисячі козаків із числа колишніх запорожців, серед яких були й
давні сподвижники гетьмана – Ф. Нахимовський, Ф. Мирович та І. Герцик,
котрі утворили кістяк гетьманського штабу. Слід зазначити, що кримський
хан, висловлюючи задоволення діяльністю гетьмана та його штабу, написав
про них схвальний відгук французькому королю27.
Саме завдяки Г. Орлику обидва мазепинці вже персонально з’являються
в орбіті французької політики в 1750-х рр. У листуванні з міністром закор-
донних справ А.-Л. де Руйє до турецького та кримського чинників у фран-
цузькій політиці Г. Орлик додає чергову актуалізацію ним й інших напрямів
північно-східної політики Франції – шведського та польського.
Аби посилити свої аргументи, Г. Орлик пересилає де Руйє переклад
листа своїх сподвижників про стан справ на Січі і в Криму, додавши до
листа власний коментар. У коментарі він нагадує про традиційність залу-
чення до справи вирішення українського питання міжнародним шляхом
шведського, польського й турецького чинників, які мали тяглість у контексті
всієї історії України, починаючи від зародження козацтва. Він перераховує
основні етапи української історії (повстання Б. Хмельницького, Гадяцька
угода, Полтавська битва) та завершує аналіз політикою свого батька – геть-
мана П. Орлика28. Міністерські службовці Франції, даючи оцінку коментаря
Г. Орлика щодо інформації своїх сподвижників, кваліфікували цей документ
як міркування щодо походження і формування армії запорозьких козаків,
надіслані де Руйє29.
У 1753 р. гетьманич пише довірчого рекомендаційного листа іншому
французькому дипломату Ж.-П. Терсьє щодо можливого використання
Ф. Нахимовського у справі протидії Російській імперії у зв’язку з актуалі-
зацією українського питання. «…Ви можете упевнено, – пише гетьманич, –
використати його [Ф. Нахимовського. – Авт.] з метою довідатися про на-
строї серед запорозьких козаків і народу України, які можуть перебувати в
очікуванні скинення ярма російської тиранії»30.
У 1754 р. Г. Орлик відправляє Ф. Нахимовського і Ф. Мировича до
Криму, щоби звідти вони, вже як представники Франції, зав’язали відносини
із Запорожжям31. З цього приводу Г. Орлик спочатку пише з Версаля листа
до французького консула в Бахчисараї: «…можливо свого часу та за певних
сприятливих обставин вони [Ф. Мирович та Ф. Нахимовський. – Авт.] по-
сприяли би Вам у справі завдання рішучого удару по російській потузі та
спонуки Порти і Криму підтримати повстання в Україні»32.
Г. Орлик повідомляє Ля Фаярді, що обидва старшини можуть інформу-
вати консула через белзького воєводу Антонія Потоцького про настрої в Ук-
раїні та у Війську Запорозькому. Незабаром Ф. Мирович і Ф. Нахимовський
опинилися в Криму з метою стати під захист хана й отримати від нього
Спроби мазепинської еміграції залучити кримське питання до міжнародної політики... 35
матеріальну підтримку. Гетьманич вважав, що це уможливить для Версаль-
ського кабінету розширення бази збирання інформації про Крим і Порту, а
також сприятиме актуалізації української справи шляхом повернення запо-
рожців під протекцію султана33.
З призначенням у 1755 р. нового посла при Порті графа де Вержена,
Г. Орлик нагадує міністрові де Руйє про обох мазепинців та засвідчує, зок-
рема, що хан приязно прийняв їх у Бахчисараї та обіцяв подбати про їхнє
забезпечення. «Прошу Вас наказати пану Вержену, – пише Г. Орлик, – аби
він подбав про королівський захист для обох і підтримав їх складенням ре-
комендації на ім’я хана і Порти»34. Результатом клопотання став лист де
Вержена до міністра з пропозицією сплачувати обом колишнім козацьким
старшинам за службу на користь Французької корони по 100 піастрів від
французького уряду. Поява обох мазепинців при ханському дворі співвід-
носиться в часі з активізацією інтересу французької дипломатії до зазначе-
ного регіону. Зокрема, французький агент у Петербурзі шевальє Дуглас
отримав інструкцію розвідати стан українсько-російських відносин35.
Діями соратників Г. Орлика керував французький консул у Смирні
Ш.-К. де Пейссонель. У своїй депеші графу де Вержену він писав: «… я три-
маюсь за килимом і керую паном Ф. Мировичем, який зняв маску 50 років
тому і якому нічого втрачати»36. Варто відзначити, що в 1755 р. французький
дипломат подав своєму урядові документ під назвою «Записка про Малу
Татарію», до якої увійшли відомості про торгівлю між Січчю та Кримом,
почерпнуті, зокрема, і від Ф. Мировича37.
Про дієву службу Ф. Мировича і Ф. Нахимовського з метою протидії
Росії у Криму свідчить уже згаданий вище при характеристиці політичної
діяльності Г. Орлика переклад одного з листів обох мазепинців до гетьма-
нича з Бахчисарая. У коментарі, який Г. Орлик склав до цього листа, міс-
титься й обґрунтування потреби подальшої підтримки Версальським
кабінетом обох мазепинців у Криму. Син гетьмана згадує про обох сподвиж-
ників свого батька як про людей, котрі перебували в контексті французьких
інтересів, також у своєму листі до графа де Руйє від 3 вересня 1756 р.
Після появи Мировича з Нахимовським у Криму в 1753 р. за ними було
встановлено нагляд російської агентури38. Відомо, що російська імперська
адміністрація занепокоїлась щодо причин і мети перебування обох мазепин-
ців у Криму вже у вересні 1755 р. Саме тоді секунд-майор Київського гарні-
зону Міронов після повернення з листами з Бахчисарая 21 вересня 1755 р.
доповідав своєму керівництву про те, що він, перебуваючи при ханському
дворі, дізнався про перебування при особі кримського хана двох «російських
втікачів» Ф. Мировича і Ф. Нахимовського. Вони, за словами Міронова,
буцім-то надіслані до Бахчисарая з Польщі для підбурювання татарських
військ до нападу на російські кордони. Міронов додав, що водночас він не
Георгій Потульницький36
спромігся зібрати інформації ані про мету та завдання, з якими обидва ма-
зепинці перебувають у Криму, ані ким саме останні надіслані з Польщі до
Бахчисарая39.
У результаті інформації Міронова безпосередній начальник останнього
генерал-майор Іван Костюрін оформив спеціальний ордер Київської губерн-
ської канцелярії від 24 вересня 1755 р. «про направлення до Бахчисарая роз-
відників» для з’ясування мети перебування при кримському ханові
українських політичних емігрантів Федіра Мировича і Федіра Нахимов-
ського. В цьому ордері, оформленому під грифом «таємної справи», гене-
рал-майор Костюрін від імені імператриці звертається до кошового отамана
Війська Запорозького Григорія Федорова з визначеним завданням – обрати
з числа козаків двох-трьох найкращих, гідних і надійних воїнів і надіслати
їх до Бахчисарая. Ці козаки мають не лише знати татарську мову, але й ви-
давати себе в Криму за купців, аби легше втертися в довіру до Мировича та
Нахимовського і розвідати, від кого саме останні були надіслані з Польщі
до Криму, чи перебувають вони на становищі втікачів і з якою насправді
метою прибули до Криму40.
У відповідь на лист Костюріна кошовий отаман Григорій Федоров склав
рапорт від 3 жовтня 1755 р., в якому повідомляв, що для виконання ордера
Київської губернської канцелярії ним обраний знатний товариш Василь
Романовський, котрий має у себе для продажу багато різного купецького
товару і скерований Кошем до Криму із зобов’язанням намагатися якнайк-
раще виконати розвідувальну місію щодо діяльності Мировича і Нахимов-
ського41.
Уже за два місяці – 6 грудня 1755 р. Василь Романовський доповідав
про виконання завдання в окремому свідченні, де, зокрема, зазначав, що от-
римавши від свого брата військового писаря Коша Дмитра Романовського
та за порадою російського майора Федцова певну кількість осетрової риби,
знайшов у Бахчисараї помешкання Мировича з Нахимовським і подарував
рибу особисто Мировичу. Для встановлення контактів із Мировичем Васи-
лем Романовським, за його свідченнями, була складена «легенда», що нібито
писар Романовський передав своєму брату Василю лист від родичів Миро-
вича з Малоросії, але не може вручити його особисто, бо був у дорозі по-
грабований гайдамаками, які лист відібрали. Мирович у відповідь передав
свій лист до писаря, завірений його особистою печаткою. Окрім того,
Василь Романовський доповів, що під час обідів у Мировича останній роз-
повідав, що вони з Нахимовським мешкають у Польщі у відписаному
Мировичу польським гетьманом Потоцьким селі Грабич під Хотином. Свою
платню вони отримували на основі листа турецького султана до волоського
господаря. Після смерті султана виплата коштів обом мазепинцям волоським
господарем припинилася. Тому обидва старшини прибули до Бахчисарая з
Спроби мазепинської еміграції залучити кримське питання до міжнародної політики... 37
проханням про сприяння з боку кримського хана перед новим турецьким
султаном щодо вирішення питання про поновлення їм платні через воло-
ського господаря. Коли ж, за словами Романовського, він збирався від’їж-
джати на Січ, Мирович, прощаючись, висловив своє бажання щодо
необхідності відірвати Військо Запорозьке від Російської держави і приєд-
нати до Кримського ханства. Мирович просив передати цю інформацію ко-
шовому отаману й товариству, оскільки, за його словами, Росія хоче
знищити Кіш, забудовуючи з цією метою міста по той бік Дніпра і готуючи
в такий спосіб для Коша так званий «мішок». Мирович також просив кошо-
вого зв’язатися з ним безпосередньо, оскільки часу гаяти, на його переко-
нання, не слід, бо Росія на той час не з’ясувала для себе лише одне питання
– в який саме спосіб цей «мішок» із Січчю зав’язати42.
Отримавши всю цю інформацію і вивчивши справу, генерал-майор Кос-
тюрін заборонив Василю Романовському підтримувати будь-які подальші
контакти з Мировичем, а кошовому отаману запропонував будь-які по-
дальші листи від Мировича відсилати відразу і якнайшвидше до Київської
губернської канцелярії, не читаючи і не розкриваючи цих листів43.
Антиросійська діяльність обох мазепинців на користь Франції у Криму
викликала стурбованість не лише в Київській губернській канцелярії. З при-
воду небезпеки дій цих козацьких старшин для інтересів Петербурга росій-
ські урядовці навіть звернулися до чинного тоді гетьмана Кирила
Розумовського. Проте останній, переславши в січні 1756 р. звіт В. Романов-
ського імператриці Єлизаветі Петрівні, спростував думку про суттєву шкоду,
яку послідовники І. Мазепи можуть заподіяти імперії своєю діяльністю44.
Обидва мазепинці пережили свого очільника Г. Орлика приблизно на
три-чотири роки, оскільки останню згадку про Ф. Нахимовського джерела
датують лютим 1761 р., тоді як Ф. Мирович згадується востаннє в липні
цього ж року. У кореспонденції 1762 р. імена обох мазепинців повністю зни-
кають з політичного горизонту й ділової документації Французького коро-
лівства45.
Отже, перші спроби розробки кримського вектора у справі легітимації
прав українців на власну державність перед елітою Французького королів-
ства були здійснені гетьманом П. Орликом, який після розробки Конституції
і договорів із Портою та Кримом зупинився після Суассонського конгресу
на Франції, як на країні, інтереси якої з її заангажованістю в польських,
кримських, турецьких і шведських справах, найбільше відповідали реалі-
зації його планів.
Перебуваючи понад три десятиліття на політико-дипломатичній службі
у короля Франції Людовіка XV (з 1729 р. по 1759 р.), український гетьманич
Григор Орлик, продовжуючи справу свого батька – гетьмана Пилипа Ор-
лика, традиційно розглядав у контексті політичних завдань Французького
Георгій Потульницький38
королівства, з одного боку, і інкорпорації українського козацького чинника
у зовнішню політику Версальського кабінету, з іншого, і кримське питання.
На кожному з етапів своєї дипломатичної служби, виділених нами (відпо-
відно 1730-ті, 1740-ві і 1750-ті роки), гетьманич ставив перед собою
відмінні завдання щодо вирішення кримського питання, і, відповідно, на-
магався їх реалізувати. У 1730-ті рр. він, виконуючи доручення прем’єр-
міністра Франції кардинала Флері, неодноразово побував у столиці Крим-
ського Ханату – Бахчисараї, намагаючись схилити кримського хана Каплан-
Гірея підтримати тестя французького короля Станіслав Лещинського, і
домігся поставленої мети. Цими поїздками гетьманич готував підвалини для
розгортання широкомасштабної війни низки країн – союзників Франції –
проти Росії. У 1740-ві Григор Орлик складає декілька меморандумів до мі-
ністерства закордонних справ Франції, розробляючи кримський вектор по-
літики Франції теоретично. В 1750-ті рр. гетьманич знову здійснює спробу
розробки кримського напрямку практичними заходами. У 1750-х рр. на
службу до Французької корони за сприяння Г. Орлика поступили старі ма-
зепинці Федір Мирович та Федір Нахимовський – соратники П. Орлика, які
підтримали гетьманича в реалізації справи налагодження військово-полі-
тичної співпраці Франції із Кримом та Портою.
Сподвижники гетьманів Івана Мазепи та Пилипа Орлика, одні з остан-
ніх представників мазепинської еміграції – Федір Мирович і Федір Нахи-
мовський – після смерті Пилипа Орлика в 1742 р. переходять на службу до
його сина Григора. У 1750-х рр. вони стають дієвими помічниками гетьма-
нича Г. Орлика у справі політико-правового визнання козацького чинника
як однієї з домінант зовнішньополітичної діяльності Версальського кабінету
французькою політичною елітою.
На початку 1750-х рр. Григор Орлик надсилає обох мазепинців до
Криму, ставлячи перед останніми мету зав’язати із Криму стосунки із За-
порожжям і скласти інформацію про стан торгівельних відносин між Запо-
розькою Січчю та Кримом. Перебуваючи в Криму в 1750-х рр., Мирович
та Нахимовський виступають особливими емісарами Версальського кабі-
нету, підтримуючи з ним контакти безпосередньо через Григора Орлика.
Вони всіляко сприяють справі проведення політики королівства в Криму у
зв’язку з активізацією там козацького чинника. Старі мазепинці не лише
підтримують гетьманича в реалізації справи налагодження військово-полі-
тичної співпраці Франції з Кримом та Портою, але й принагідно намагаються
пояснити і ханові, і запорозьким козакам, що перебувають у Криму, сутність
російської політики, скерованої на припинення самостійницької діяльності
Коша. Усвідомлюючи, що кримський хан веде подвійну політику – вивчає, з
одного боку, перспективу налагодження відносин із Січчю, що перебуває
під протекторатом Росії, і проводить активні перемовини з Францією, як
Спроби мазепинської еміграції залучити кримське питання до міжнародної політики... 39
союзником свого сеньйора – Оттоманської Порти, з іншого, і враховуючи
фактор російської присутності в Криму, мазепинці не піддають широкому
розголосу ані завдання своєї місії в Криму, ані факт свого перебування на
французькій службі. Про свій зв'язок із Версалем вони жодним чином не
обмовляються при контактах із січовими емісарами, надісланими кошовим
отаманом до них із розвідувальною метою. Натомість вони складають час-
тково вірогідну легенду про себе й попереджають кошового про небезпеку
інкорпорації Січі Росією. В результаті російські розвідники, які діяли у спів-
праці з запорозькими емісарами в Криму, нічого до пуття про місію Миро-
вича й Нахимовського в Криму та їхню службу інтересам Франції так і не
довідалися, хоча і склали для налагодження контактів із мазепинцями свою
власну «легенду» з уявним листом. А втім, російська адміністрація заборо-
нила кошовим розвідникам надалі підтримувати будь-які контакти з Миро-
вичем, висловивши в такий спосіб недовіру і їм самим.
Обидва мазепинці своєю діяльністю в Криму, листуванням із Григором
Орликом та наданням інформації для його меморандумів до провідних фран-
цузьких дипломатів не лише сприяли забезпеченню реального постання
справи інтеграції козацького чинника до міжнародної політики Версаль-
ського кабінету як її складового елемента, але й допомагали його легітимізації
та обґрунтуванню в історії концепцій залучення Туреччини та Кримського
ханства в боротьбу за визволення України від російської домінації.
Отже, українські емігранти, один з яких увійшов до лав найвищої фран-
цузької аристократичної еліти та посів низку дипломатичних і військових
посад на службі своєї нової батьківщини, зуміли продовжити самостій-
ницькі прагнення Б. Хмельницького та І. Мазепи й забезпечити реальне по-
стання традиційної для гетьманської України справи інтеграції поруч з
українським і кримського чинника до міжнародної політики Версальського
кабінету. Саме Григор Орлик як посланець Французької корони та його
сподвижники Мирович і Нахимовський зробили останню спробу залучити
до тогочасних проблем, пов’язаних із відновленням української держав-
ності, Кримське ханство, у такий спосіб вирішуючи кримсько-козацьку про-
блему, яка мала тяглість ще з XVI ст.
1 НаУКМА. Науковий архів. Ф. 10. Оп. 1. Спр. 1329. Арк.111.
2 Пріцак О. Вступне слово до Ювілейного збірника на честь О. П. Оглоблина. Збір-
ник на пошану проф. д-ра О. Оглоблина. Нью-Йорк: Українська Вільна Академія Наук
у США, 1977. С. 17-19; Pritsak O. The First Constitution of Ukraine (5 April 1710). Harvard
Ukrainian Studies. 1998. Vol. 41. Pp. 471-496; Pritsak O. Introduction. Kappeler A. Petite
histoire de l’Ukraine. Paris: Institut d’études slaves, 1997. Pp. 9-19.
3 Субтельний О. Мазепинці : український сепаратизм на початку XVIII століття.
Київ: «Либідь», 1994. 40 с.; Subtelny O. Cossack Ukraine and the Turco-Islamic World.
Георгій Потульницький40
Rethinking Ukrainian History. Edmonton: The University of Alberta, 1981. Pp. 120-134;
Subtelny O. Mazepists and Stanisławists: The First Ukrainian and Polish Emigres. Poland
and Ukraine: Past and Present. Edmonton – Toronto: The University of Alberta, 1980.
Pp. 83-95; Subtelny O. “Peter I’s Testament”: A Reassement. Slavic Review. 1974. Vol. 33.
No. 4. Pp. 663-678; Subtelny O. Political Cooperation and Religious Antagonism: Aspects
of Pylyp Orlyk’s Relations with Turks and Tatars. Збірник на пошану проф. д-ра Олек-
сандра Оглоблина. Нью-Йорк: УВАН у США, 1977. С. 454-464.
4 Дмитришин І. Григір Орлик – польський патріот? Od Kijowa do Rzymu: Z dziejów
stosunków Rzeczypospolitej ze Stolicą Apostolską i Ukrainą. Białystok, 2012. Str. 359-368;
Дмитришин І. «Спільна справа», або мазепинці на французькій службі: невідомі Ми-
рович і Нахимовський. Пилип Орлик: життя, політика, тексти: матеріали Міжнарод.
наук. конф. «Ad fontes» до 300-річчя Бендерської конституції 1710 р. (Київ, НаУКМА,
14-16 жовтня 2010 р.). Київ: Пульсари, 2011. С. 190-206; Dmytrychyn I. Grégoire Orlyk:
un cosaque ukrainien au service de Louis XV. Paris: L’Harmattan, 2006. 370 p.
5 Konopczyński W. Polska a Turcja, 1683-1792. Warszawa: Instytut Wschodni w War-
szawie, 1936. 316 str.; Konopczyński W. Polska a Szwecja: od pokoju oliwskiego do upadku
Rzeczypospolitej 1660-1795. Warszawa: Wydawnictwo Instytutu Popierania Polskiej
Twórczości Naukowej p. n. Kasa Mianowskiego, 1924. 390 str.
6 Cieślak E. Stanisław Leszczyński. Wrocław – Warszawa – Kraków: Zakład Narodowy
imienia Ossolińskich, 1994. 281 str.
7 Борщак І. Великий мазепинець Григор Орлик, генерал-поручник Людовика 15-го
(1742-1759). Львів: «Червона калина», 1932. 206 с.; Борщак І. Гетьман Пилип Орлик
і Франція: сторінки дипльоматичної діяльності. Записки Наукового товариства
ім. Т. Г. Шевченка. Львів: Друкарня НТШ, 1924. Т. 134-135. С. 79-136; Борщак І. Ма-
зепа, Орлик, Войнаровський: історичні есе. Львів: «Червона калина», 1991. 254 с.; Бор-
щак І. Orlikiana. Нові документи про життя й акцію Пил. Орлика. Стара Україна.
Львів: Друкарня НТШ, 1924. Ч. ХІІ. С. 185-186; Борщак І. Orlikiana (Опись невиданих
матеріялів про Гетьмана Орлика, його родину і оточеня). Хліборобська Україна. Відень:
Видання Українського союзу хліборобів-державників, 1922-1923. Кн. 4. Зб. VII-VIII.
С. 342-371.
8 Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик (1672-1742): огляд його політичної діяль-
ності. Варшава, 1938. 251 с.; Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик (1672-1742): його
життя і доля. Київ: «Дніпро», 1991. 78 с.; Крупницький Б. З життя першої української
еміграції. Прага: Видання Українського історично-філологічного товариства у Празі,
1940. 16 с.
9 Ададуров В. Украинский казак на службе Людовика XV: документальная декон-
струкция исследования И. Борщака о П.-Г. Орлике. Французский ежегодник. 2014.
С. 269-305; Андрєєва С. «Кримський» вектор зовнішньої політики коша Нової Запо-
розької січі в період між російсько-турецькими війнами 1734-1739 рр. та 1768-1774 рр.
Український історичний збірник. Київ: Інститут історії України НАН України, 2010.
Вип. 13. С. 98-108; Андрєєва С. Французькі дипломатичні представники в Криму та
запорозько-татарські відносини часів Нової Січі. Наукові праці історичного факуль-
тету Запорізького державного університету. Запоріжжя: Просвіта, 2004. Вип. XVIII.
С. 17-24.; Кресін О. Мазепинці. К., 1994. 112 с.; Кресін О. Політико-правова спадщина
української політичної еміграції першої половини XVIII століття. Київ: Ін-т держави
і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. 468 с.; Кресін О. Політико-правові
Спроби мазепинської еміграції залучити кримське питання до міжнародної політики... 41
аспекти відносин урядів Івана Мазепи та Пилипа Орлика з Кримським Ханством.
Гетьман Іван Мазепа: постать, оточення, епоха. Зб. наук. праць. Київ: Інститут історії
України НАНУ, 2008. С. 48-71; Путро О. З історії зв’язків запорозького козацтва з ук-
раїнською політичною еміграцією (середина XVIII ст.). Запорозьке козацтво в україн-
ській історії, культурі та національній самосвідомості: Матеріали міжнародної
наукової конференції. Київ-Запоріжжя: Інститут історії України, 1997. С. 112-118; Смо-
лій В., Степанков В. Українська державна ідея XVII-XVIII століть: проблеми форму-
вання, еволюції, реалізації. Київ: «Альтернативи», 1997. 368 с.
10 Dmytrychyn I. Grégoire Orlyk: un cosaque ukrainien au service de Louis XV. Paris:
L’Harmattan, 2006. P. 109.
11 Субтельний О. Мазепинці: український сепаратизм на початку XVIII століття.
Київ: Либідь, 1994. С. 135.
12 Там само. С. 133.
13 Орлик П. Діаріуш подорожній, який в ім’я Троїці найсвятішої, розпочатий в
року 1720 місяця жовтня дня 10-го. Київ: Темпора, 2013. Т. V. С. 134-163.
14 Archives diplomatiques du Ministère des affaires étrangères de France. Correspon-
dance politique Turquie. Vol. 82. Fol. 323.
15 Ibidem. Fol. 446, 449.
16 Орлик П. Діаріуш подорожній, який в ім’я Троїці найсвятішої, розпочатий в
року 1720 місяця жовтня дня 10-го. Київ: Темпора, 2013. Т. V. C. 651-654.
17 Archives diplomatiques du Ministère des affaires étrangères de France. Correspon-
dance politique Pologne. Vol. 180. Fol .392.
18 Орлик П. Діаріуш подорожній, який в ім’я Троїці найсвятішої, розпочатий в
року 1720 місяця жовтня дня 10-го. Київ: Темпора, 2013. Т. V. С. 634-635, 915-916.
19 Archives diplomatiques du Ministère des affaires étrangères de France. Mémoires
et documents Pologne. Vol. 2. Fol. 221.
20 Archives diplomatiques du Ministère des affaires étrangères de France. Correspon-
dance politique Pologne. Vol. 239. Fol. 528-529.
21 Archives diplomatiques du Ministère des affaires étrangères de France. Correspon-
dance politique Pologne. Vol. 240. Fol. 80-82.
22 Archives diplomatiques du Ministère des affaires étrangères de France. Correspon-
dancepolitique Pologne. Vol. 241. Fol. 5-6.
23 Субтельний О. Мазепинці : український сепаратизм на початку XVIII століття.
Київ: Либідь, 1994. – C. 51.
24 Архів Коша Нової Запорозької Січі. 1734-1775: корпус документів. Київ, 2000.
Т. 2. С. 632.
25 Субтельний О. Мазепинці : український сепаратизм на початку XVIII століття.
Київ: Либідь, 1994. С. 110, 117.
26 Архів Коша Нової Запорозької Січі. 1734-1775: корпус документів. Київ, 2000.
Т. 2. С. 632.
27 Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик (1672-1742): його життя і доля. Київ:
Дніпро, 1991. С. 68.
28 НаУКМА. Науковий архів. Ф. 10. Оп. 1. Спр. 1582. Арк.1-29.
Георгій Потульницький42
29 Дмитришин І. «Спільна справа», або мазепинці на французькій службі: неві-
домі Мирович і Нахимовський. Пилип Орлик: життя, політика, тексти : матеріали
Міжнарод. наук. конф. «Ad fontes» до 300-річчя Бендерської конституції 1710 р.
(Київ, НаУКМА, 14-16 жовтня 2010 р.). Київ: Пульсари, 2011. С. 201.
30 Archives diplomatiques du Ministère des affaires étrangères de France. Correspon-
dance politique Pologne. Vol. 239. Fol. 512-513.
31 Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик (1672-1742): його життя і доля. Київ:
Дніпро, 1991. С. 70.
32 Archives diplomatiques du Ministère des affaires étrangères de France. Correspon-
dance politique Pologne. Vol. 240. Fol. 80-82.
33 Дмитришин І. «Спільна справа», або мазепинці на французькій службі: неві-
домі Мирович і Нахимовський. Пилип Орлик: життя, політика, тексти: матеріали
Міжнарод. наук. конф. «Ad fontes» до 300-річчя Бендерської конституції 1710 р.
(Київ, НаУКМА, 14-16 жовтня 2010 р.). Київ: Пульсари, 2011. С. 192.
34 Archives diplomatiques du Ministère des affaires étrangères de France. Correspon-
dance politique Turquie. Vol. 127. Fol. 113-114.
35 Андрєєва С. «Кримський» вектор зовнішньої політики коша Нової Запорозької
січі в період між російсько-турецькими війнами 1734-1739 рр. та 1768-1774 рр. Ук-
раїнський історичний збірник. Київ: Інститут історії України НАН України, 2010.
Вип. 13. С. 102.
36 Дмитришин І. «Спільна справа», або мазепинці на французькій службі: неві-
домі Мирович і Нахимовський. Пилип Орлик: життя, політика, тексти : матеріали
Міжнарод. наук. конф. «Ad fontes» до 300-річчя Бендерської конституції 1710 р.
(Київ, НаУКМА, 14-16 жовтня 2010 р.). Київ: Пульсари, 2011. С. 200.
37 Андрєєва С. «Кримський» вектор зовнішньої політики коша Нової Запорозької
січі в період між російсько-турецькими війнами 1734-1739 рр. та 1768-1774 рр.
Український історичний збірник. Київ: Інститут історії України НАН України, 2010.
Вип. 13. С. 102.
38 Архів Коша Нової Запорозької Січі. 1734-1775: корпус документів. Київ, 2000.
Т. 2. С.632.
39 Архів Коша Нової Запорозької Січі. 1734-1775: корпус документів. Київ, 2006.
Т. 4. С. 97-98.
40 Там само. С. 98.
41 Там само. С. 98-99.
42 Там само. С.100-102.
43 Там само. С.103.
44 Архів Коша Нової Запорозької Січі. 1734-1775: корпус документів. Київ, 2000.
Т. 2. С.632-633; Костомаров Н. «Руина», «Мазепа», «Мазепинцы»: исторические мо-
нографии и исследования. Москва: «Чарли», 1995. С. 788.
45 Дмитришин І. «Спільна справа», або мазепинці на французькій службі: неві-
домі Мирович і Нахимовський. Пилип Орлик: життя, політика, тексти : матеріали
Міжнарод. наук. конф. «Ad fontes» до 300-річчя Бендерської конституції 1710 р.
(Київ, НаУКМА, 14-16 жовтня 2010 р.). Київ: Пульсари, 2011. С. 204-206.
Спроби мазепинської еміграції залучити кримське питання до міжнародної політики... 43
REFERENCES
1. Andrieieva, S. (2010). Kryms'kyj vektor zovnishn'oi polityky kosha Novoi Zapo-
roz'koi sichi v period mizh rosijs'ko-turets'kymy vijnamy 1734-1739 rr. ta 1768-1774 rr.
Ukrains'kyj istorychnyj zbirnyk, 13 [in Ukrainian].
2. Arkhiv Kosha Novoi Zaporoz'koi Sichi. 1734-1775: korpus dokumentiv. (2000).
(Vol. 2). Kyiv [in Ukrainian].
3. Arkhiv Kosha Novoi Zaporoz'koi Sichi. 1734-1775: korpus dokumentiv. (2006).
(Vol. 4). Kyiv [in Ukrainian].
4. Dmytrychyn, I. (2006). Grégoire Orlyk: un cosaque ukrainien au service de Louis
XV. Paris [in French].
5. Dmytryshyn, I. (2011). Spil'na sprava, abo mazepyntsi na frantsuz'kij sluzhbi: nevi-
domi Myrovych i Nakhymovs'kyj. Pylyp Orlyk : zhyttia, polityka, teksty: materialy Mizhna-
rod. nauk. konf. Ad fontes do 300-richchia Benders'koi konstytutsii 1710 r. (Kyiv, NaUKMA,
14-16 zhovtnia 2010 r.). Kyiv [in Ukrainian].
6. Kostomarov, N. (1995). Ruyna, Mazepa, Mazepyntsy: ystorycheskye monohrafyy y
yssledovanyia. Moskva [in Russian].
7. Krupnyts'kyj, B. (1991). Het'man Pylyp Orlyk (1672-1742): joho zhyttia i dolia. Kyiv
[in Ukrainian].
8. Orlyk, P. (2013). Diariush podorozhnij, iakyj v im'ia Troitsi najsviatishoi, rozpochatyj
v roku 1720 misiatsia zhovtnia dnia 10-ho. (Vol. 5). Kyiv [in Ukrainian].
9. Subtel'nyj, O. (1994). Mazepyntsi: ukrains'kyj separatyzm na pochatku XVIII stolittia.
Kyiv [in Ukrainian].
Георгій Потульницький44
|