Понятійний апарат семіотики новітньої європейської історії
У статті проаналізовано понятійний апарат семіотики новітньої
 європейської історії. Метою статті є концептуалізація понятійного
 апарату, який використовується в семіотичних дослідженнях європейської історії. Соціальні науки, на відміну від природничих, які займаються реаліями, котр...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки |
|---|---|
| Дата: | 2022 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2022
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188945 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Понятійний апарат семіотики новітньої європейської історії / А. Мартинов // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2022. — Вип. 31. — С. 168-182. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860260277105197056 |
|---|---|
| author | Мартинов, А. |
| author_facet | Мартинов, А. |
| citation_txt | Понятійний апарат семіотики новітньої європейської історії / А. Мартинов // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2022. — Вип. 31. — С. 168-182. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки |
| description | У статті проаналізовано понятійний апарат семіотики новітньої
європейської історії. Метою статті є концептуалізація понятійного
апарату, який використовується в семіотичних дослідженнях європейської історії. Соціальні науки, на відміну від природничих, які займаються реаліями, котрі самі себе не називають, мають справу з феноменами людського життя. Назви змінюються в часі і просторі без будь-якого зв’язку з іманентними змінами самих речей, що свідчить про
наполегливий пошук адекватної назви для багатьох речей і знаків.
Основним предметом семіотичного аналізу стають історичні смисли.
Історія стає способом наукової реконструкції минулого. До історичної
науки факти, знаки й символи проходять через індивідуальну й колективну пам’ять. Скарбом семіотичних значень є різноманітні наративи.
Тексти в різних контекстах дають різну семантику. Кожен є учасником
цього захоплюючого процесу, кінцевого результату якого у принципі
немає. За цих обставин аналіз нестабільності стає важливішим за
пошук «точки опори». Ця теза є особливо важливою для мозаїчної
історії народів Європи. У цьому сенсі можна вести мову про європейську
мета-історію, тобто історію смислів історії Європи. Комунізм і
фашизм об’єднує не тільки тоталітарна практика, а й політичний
«синтаксис», тоді як лібералізм взагалі є іншою політичною мовою.
Будь-яка подія починається на інформаційному рівні. Одного разу потрапивши у свідомість, інформація залишається там назавжди, розвиваючись і набуваючи нових характеристик. Постмодерн веде до антиінтелектуального перед-модерного мислення. Семантичні межі між
категоріями розмиваються, вони гнучкі, відкриті до змін та постійних
соціально-економічних трансформацій. Самосвідомість епохи модерну
спиралася на досягнення економіки та класичної соціології, котрі пропагували цінності єдиного універсального прогресу для всього людства. Самосвідомість постмодерну ідентифікується на принципах культурної
антропології та етнології, тобто наук, які наголошують на неоднорідності соціокультурного поля людства. Історична семіотика працює зі
стереотипами сприйняття знаків і символів, декодує їх та адаптує для наукового використання.
The article analyses the conceptual apparatus of semiotics of modern
European history. The social sciences, unlike the natural sciences, which deal
with realities that do not call themselves, deal with the phenomena of human
life. Names change in time and space without any connection to the immanent
changes of things themselves, which indicates a persistent search for an
adequate name for many things and signs. Historical meanings become the
main subject of semiotic analysis. History becomes a way of scientific
reconstruction of the past. In historical science, facts, signs and symbols come
through individual and collective memory. Various narratives are a treasure
trove of semiotic meanings. Texts in different contexts give different semantics.
Everyone is a participant in this exciting process, the end result of which, in
principle, is not. Under these circumstances, the analysis of instability becomes
more important than finding a "fulcrum". This thesis is especially important for
the mosaic history of the peoples of Europe. Communism and fascism are
united not only by totalitarian practices but also by political "syntax", while
liberalism in general is a different political language. Every event starts at the
information level. Postmodernism leads to anti-intellectual pre-modern
thinking. Semantic boundaries between categories are blurred; they are
flexible, open to change and constant socio-economic transformation. The selfconsciousness
of the modern era was based on the achievements of economics
and classical sociology, which promoted the values of a single universal
progress for all mankind. Postmodern self-consciousness is based on the
principles of cultural anthropology and ethnology, of sciences that emphasize
the heterogeneity of the socio-cultural field of mankind. Historical semiotics
works with stereotypes of perception of signs and symbols, decodes them and
adapts them for scientific use.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:54:30Z |
| format | Article |
| fulltext |
Андрій Мартинов
168
ТЕОРЕТИЧНІ, МЕТОДОЛОГІЧНІ
ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВЧІ ПРОБЛЕМИ
ІСТОРИЧНОЇ НАУКИ
THEORETICAL, METHODOLOGICAL
AND SOURCE ISSUES IN HISTORICAL SCIENCE
DOI: https://doi.org/10.15407/mzu2022.31.168
УДК 303.01.81’2.930.1
Андрій Мартинов
д-р. іст. наук, проф., пров. наук. cпівроб.
Інститут історії України НАН України
01001, Україна, Київ, вул. Михайла Грушевського, 4
E-mail: martynov.andriy15@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-7754-5549
ПОНЯТІЙНИЙ АПАРАТ СЕМІОТИКИ НОВІТНЬОЇ
ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІСТОРІЇ
У статті проаналізовано понятійний апарат семіотики новітньої
європейської історії. Метою статті є концептуалізація понятійного
апарату, який використовується в семіотичних дослідженнях європей-
ської історії. Соціальні науки, на відміну від природничих, які займа-
ються реаліями, котрі самі себе не називають, мають справу з фено-
менами людського життя. Назви змінюються в часі і просторі без будь-
якого зв’язку з іманентними змінами самих речей, що свідчить про
наполегливий пошук адекватної назви для багатьох речей і знаків.
Основним предметом семіотичного аналізу стають історичні смисли.
Історія стає способом наукової реконструкції минулого. До історичної
науки факти, знаки й символи проходять через індивідуальну й колек-
тивну пам’ять. Скарбом семіотичних значень є різноманітні наративи.
Тексти в різних контекстах дають різну семантику. Кожен є учасником
цього захоплюючого процесу, кінцевого результату якого у принципі
немає. За цих обставин аналіз нестабільності стає важливішим за
© Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки, 2022
Понятійний апарат семіотики новітньої європейської історії
169
пошук «точки опори». Ця теза є особливо важливою для мозаїчної
історії народів Європи. У цьому сенсі можна вести мову про європейську
мета-історію, тобто історію смислів історії Європи. Комунізм і
фашизм об’єднує не тільки тоталітарна практика, а й політичний
«синтаксис», тоді як лібералізм взагалі є іншою політичною мовою.
Будь-яка подія починається на інформаційному рівні. Одного разу по-
трапивши у свідомість, інформація залишається там назавжди, розви-
ваючись і набуваючи нових характеристик. Постмодерн веде до анти-
інтелектуального перед-модерного мислення. Семантичні межі між
категоріями розмиваються, вони гнучкі, відкриті до змін та постійних
соціально-економічних трансформацій. Самосвідомість епохи модерну
спиралася на досягнення економіки та класичної соціології, котрі про-
пагували цінності єдиного універсального прогресу для всього людства.
Самосвідомість постмодерну ідентифікується на принципах культурної
антропології та етнології, тобто наук, які наголошують на неодно-
рідності соціокультурного поля людства. Історична семіотика працює зі
стереотипами сприйняття знаків і символів, декодує їх та адаптує для
наукового використання.
Ключові слова: понятійний апарат, історична семіотика, нова
європейська історія, модерн, постмодерн.
Andriy Martynov
Doctor of History, Professor, Leading Researcher
Institute of History of Ukraine
the National Academy of Sciences of Ukraine
4, Mykhailo Hrushevskyi Street, Kyiv, 01001, Ukraine
E-mail: martynov.andriy15@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-7754-5549
THE CONCEPTUAL APPARATUS OF SEMIOTICS
OF MODERN EUROPEAN HISTORY
The article analyses the conceptual apparatus of semiotics of modern
European history. The social sciences, unlike the natural sciences, which deal
with realities that do not call themselves, deal with the phenomena of human
life. Names change in time and space without any connection to the immanent
changes of things themselves, which indicates a persistent search for an
adequate name for many things and signs. Historical meanings become the
main subject of semiotic analysis. History becomes a way of scientific
reconstruction of the past. In historical science, facts, signs and symbols come
Андрій Мартинов
170
through individual and collective memory. Various narratives are a treasure
trove of semiotic meanings. Texts in different contexts give different semantics.
Everyone is a participant in this exciting process, the end result of which, in
principle, is not. Under these circumstances, the analysis of instability becomes
more important than finding a "fulcrum". This thesis is especially important for
the mosaic history of the peoples of Europe. Communism and fascism are
united not only by totalitarian practices but also by political "syntax", while
liberalism in general is a different political language. Every event starts at the
information level. Postmodernism leads to anti-intellectual pre-modern
thinking. Semantic boundaries between categories are blurred; they are
flexible, open to change and constant socio-economic transformation. The self-
consciousness of the modern era was based on the achievements of economics
and classical sociology, which promoted the values of a single universal
progress for all mankind. Postmodern self-consciousness is based on the
principles of cultural anthropology and ethnology, of sciences that emphasize
the heterogeneity of the socio-cultural field of mankind. Historical semiotics
works with stereotypes of perception of signs and symbols, decodes them and
adapts them for scientific use.
Keywords: conceptual apparatus, historical semiotics, new European
history, modern, postmodern.
Середньовічна суперечка між філософами схоластами-номіналістами
та філософами-реалістами досі є приводом для ламання риторичних
списів. Адже соціальні науки, на відміну від природничих, які займаються
реаліями, котрі самі себе не називають, мають справу з феноменами люд-
ського життя. Аби дати назву різноманітним феноменам своєї повсяк-
денності, люди не очікують, допоки вони стануть об’єктом наукового
дослідження. Назви змінюються в часі і просторі без будь-якого зв’язку з
іманентними змінами самих речей, що свідчить про наполегливий пошук
адекватної назви для багатьох речей і знаків. Множинність назв речей і
знаків урізноманітнює науковий пошук та робить його непрогнозованим.
Основним предметом семіотичного аналізу стають історичні смисли.
Причому смисли соціальні суб’єкти адаптують до своїх актуальних по-
треб. У цьому сенсі історія стає способом наукової реконструкції мину-
лого. До історичної науки факти, знаки і символи проходять через
індивідуальну і колективну пам’ять. Причому соціальна пам’ять як спосіб
пригадати минуле є більше де-конструктивним інструментом, адже є
переважно вибірковою. Якісь знаки й символи краще запам’ятовуються,
інші пам’ять цензурує і вкладає на свої «архівні полички».
Скарбом семіотичних значень є різноманітні наративи. Тексти в різ-
них контекстах дають різну семантику, тобто набувають часто діамет-
Понятійний апарат семіотики новітньої європейської історії
171
рального значення тому, який закладав автор або автори того чи іншого
тексту. В інформаційному суспільстві ситуація стає ще хаотичнішою,
адже під перманентним тиском різних інформаційних потоків індиві-
дуальна й колективна свідомість переживає своєрідний синдром інфор-
маційної втоми.
Також важливо не забувати, що світогляд, або «картина світу» завжди
варіативна. У процесі формування світоглядних настанов відсутній поділ
на експериментаторів та спостерігачів. Кожен сучасник є свідомим або
несвідомим учасником цього захоплюючого процесу, кінцевого резуль-
тату якого в принципі немає. За цих обставин аналіз нестабільності стає
важливішим за пошук «точки опори».
Ця теза є особливо важливою для мозаїчної історії народів Європи.
У цьому сенсі можна вести мову про європейську мета-історію, тобто
історію смислів історії Європи. Треба розуміти, наскільки по-різному
люди сприймають світ і власну історію й керуватися цим розумінням.
Порушення культурних кордонів здатне зруйнувати розуміння, тим паче,
що будь-яка символічна система іманентно не може бути універсальною.
Тому що ресурс розвитку в різноманітності. Комунізм і фашизм об’єднує
не тільки тоталітарна практика, а й політичний «синтаксис», тоді як
лібералізм взагалі є іншою політичною мовою.
Існують різні підходи до тлумачення семіотичних проблем на онто-
логічному, феноменологічному, сакральному, ціннісному, гносеологіч-
ному рівнях. Резюмуємо ключові ідеї, які стосуються цих підходів.
«Буття і час, — писав М. Гайдеггер, — взаємно детермінують одне
одного, однак, ні перше, буття, не можна розглядати як тимчасове, ні
друге, час, як сутнє»1. Бачення сучасного такою ж мірою залежить від
сприйняття минулого, як і від прогнозування майбутнього. Соціальний
час «тече» від майбутнього через сучасне з минулого. Тому при про-
гнозуванні найближчого майбутнього недостатньо враховувати лише ми-
нуле і сучасне, необхідно насамперед зважати на віддалене майбутнє.
Метод екстраполяції від минулого й сучасного в майбутнє є не досить
адекватним для соціальних процесів. Більш релевантним є використання
методу інтерполяції, коли за минулим, сучасним та віддаленим майбутнім
прогнозується найближче майбутнє. У цьому контексті ідею «кінця істо-
рії» можна розглядати не лише в парадигмі суто лінійного соціального
часу, а й на засадах циклічної концепції, як початок нового глобального
соціального циклу. Постмодерн не стільки виявляться новою історичною
епохою, скільки часом інтенсивного прояву суспільних і природних
проблем нової якості.
Поступово вичерпується потенціал модерної історичної епохи, яка
вирішувала соціальні завдання, поставлені за доби Великої французької
Андрій Мартинов
172
революції кінця ХVIII ст. При цьому посттрансформаційний період, який
настане приблизно з другої половини ХХІ ст., здебільшого буде спря-
мований на соціально-психологічне продукування нових сенсів різних
видів діяльності. Проте варто пам’ятати про стохастичність, тобто не-
прогнозованість зовнішніх впливів на розвиток системи. Особливо слід
звертати увагу на нестабільність перехідних форм. Саме періоди фазових
переходів продукують величезний потік інформації, навантажений різ-
ними сенсами.
Надлишок інформації небезпечний, оскільки втрачається цілісне
бачення ситуації. Зокрема, професор Вільного університету Берліна
Ю. Кочка писав, що «класична історична наука розвивалась навколо
досліджень національної історії як обґрунтування національно-історич-
ного простору, віддаючи пріоритет у дослідженні племінним впливам,
мотивам та енергіям»2. Натомість наднаціональна європейська історія є
не просто сумою національних історій, а передусім транснаціональною
історією різних європейських регіонів. Зазначену європейську мета-
історію доцільно досліджувати в контексті історичної семіотики та історії
понять.
Класичними для історіографії історії понять є праці німецького
історика Р. Козеллека. У монографії «Часові пласти» він показав, як
значення ключових понять для політичного дискурсу, таких як «рево-
люція», «криза», змінюються в залежності від політичної прагматики3.
Р. Козеллек узагальнив свою концепцію взаємозалежності політичних
понять від перебігу соціальної історії у монографії «Історія понять.
Дослідження щодо семантики та прагматики політичної і соціальної
мови». У цій праці він довів, що філософська чіткість у гегелівському
розумінні понять сформувалась за доби європейського Просвітництва, але
надалі зазнала змін, зважаючи на перебіг історії ХХ століття4.
Глобалізація поставила питання транснаціональної відкритості істо-
ричної науки. Європейська історія є відкритою транснаціональним інте-
лектуальним та концептуальним впливам. Зазначена традиція бере по-
чаток ще з середини ХХ століття, коли відбувався розквіт школи Анналів.
Заперечуючи «штучний розтин» людини, французький історик М. Блок
закликав вивчати людину в єдності усіх її соціальних виявів. Дослідники
«школи Анналів» задекларували прагнення повернути історичному знан-
ню втрачений гуманізм. Існування в умовах гетто здебільшого звільняє
індивіда від твердих моральних зобов’язань перед суспільством. За таких
умов моральне самозбереження людини або цілої людської спільноти є
швидше виключенням, ніж правилом. Руйнація довіри між людьми, сві-
доме ігнорування потреби партнерства й консенсусу стають доконаним
історичним фактом в сучасних глобалізаційних умовах.
Понятійний апарат семіотики новітньої європейської історії
173
У реальній історії одночасно присутніми є численні динамічні, але не
синхронізовані, з різним часом розвитку, автономні щодо одне одного
процеси, а також хронологічно одночасні їм процеси в інших сферах
розвитку, що перебувають у стабільному періоді. Своєю чергою мето-
дологічні прийоми дослідження різняться в залежності від типу свідоцтв.
Історик не просто дивиться на подію поглядом, спрямованим із сього-
дення в минуле, а й внутрішньо трансформує об’єкт опису. Історикові
притаманно виходити з принципу невідворотності того, що відбулося.
Унаслідок цього в історію об’єктивно вводиться геть чуже їй поняття
«кінцевої» мети та ігнорується той факт, що саме випадок є фундаментом
історії, коли люди творять, не усвідомлюючи цього, історію, якої вони не
хотіли.
Звичайно, будь-яка соціальна взаємодія реалізується у просторі та
часі. Причому соціальна взаємодія має специфіку для кожного істо-
ричного періоду. Стрімка віртуалізація буття в глобальному середовищі
призводить до того, що історичний досвід починає втрачати свою бе-
зумовну соціальну значимість.
Загалом у контексті постмодерного виклику історії йдеться насам-
перед про постмодерн як суто філософське поняття. Філософський
постмодерн розглядається як симптом кризової свідомості, яка висуває
тезу кінця сучасності як своєрідної версії християнської ідеї кінця часу.
Відомо, що досі відсутня єдина теорія постмодерну. Він єдиний лише
в одному, а саме: запереченні проєкту Просвітництва, руйнуванні Вели-
ких просторів та запереченні Великого історичного часу. Тому все час-
тіше починає здаватися, що Середньовіччя закінчилось лише в підруч-
никах.
Постмодерн ставить під сумнів неминучість і можливість соціального
прогресу. Відроджується постулат про неможливість пізнати історію.
Проте антисистемна та антиієрархічна ідеологія постмодерну як насам-
перед інтелектуального явища руйнує межі культур та історичних епох.
Втіленням цих тенденцій є європейське мистецтво.
Мистецтво формується в певний історичний період і є невіддільним
від повсякденного життя. Античні греки вважали красивим те, що було
схоже на реальність. Світ втрачав гармонію, людина не відчувала себе
його частиною. На відміну від греків, які спрямовували свої зусилля на
створення образу ідеальної людини, римляни більше любили реальність і
саме її зображували впродовж своєї історії. Художники активно вико-
ристовували символи, зображаючи ідеї через конкретні образи. Перетво-
рювати метафори на чіткі образи, руйнуючи в такий спосіб уявлення про
предмет, почали художники сюрреалісти, першим із яких вважається
І. Босх. Дюрер одним із перших створив образ світу без людини —
Андрій Мартинов
174
пейзаж. Більшість предметів на голландських картинах мали символічне
значення, яке було зрозумілим освіченим громадянам. У місті Лейден у
ХVII столітті в університеті була створена книга з символіки та ембле-
матики. У романтиків пейзаж перестав бути фоном для сюжету, ставши
відображенням внутрішнього стану героїв5.
Британський історик Т. Джадт у транснаціональній історії після-
воєнної Європи наголосив, що Європа після 1945 р. — це «історія
послабленої Європи», яка «не могла самотужки позбутися фашизму, як і
не здатна була без зовнішньої допомоги стримувати комунізм». «Протя-
гом подальших десятиліть ХХ століття відбувся занепад «великих нара-
тивів» європейської історії», зокрема, «після 1989 року в Європі не було
всеохопного ідеологічного проєкту з правого чи лівого крила політичного
спектру», коли «на зміну колишнім амбіційним європейським ідеологіям
минулого прийшла скромна європейська модель»6. Зазначимо, що семіо-
тичне розуміння згаданої європейської моделі спирається на всю євро-
пейську історію, починаючи від часів грецької та римської античності,
європейського соціокультурного Відродження та європейського Просвіт-
ництва. Ця європейська модель є символом європейського модерну. Тому
й «скромність» цієї моделі семантично є багатосмисловою. Зокрема, на
думку німецького соціолога Н. Лумана, семантика самостійного опису
європейської політичної системи залишається складною7.
На українському ґрунті, на думку Я. Грицака, в ХІХ ст. відбувалася
«підміна тверезого політичного аналізу літературними образами й мета-
форами. Від цього страждала не лише українська політика — страждала й
українська література. Багато з літературних творів читалися як замас-
ковані політичні програми»8. Проте за відсутності легального україн-
ського політичного життя тоді інакше й бути не могло. Отже, історична
семіотика допомагає адекватно розуміти смисли складних соціально-
історичних процесів європейської та національної історії.
Метою цієї статті є концептуалізація понятійного апарату, який вико-
ристовується в семіотичних дослідженнях європейської історії.
Слова мають магічну силу у формуванні історії. У індивідуальній і
колективній свідомості утворюються інформаційні структури, які працю-
ють на засвоєння нової інформації. Часто індивід і суспільство живуть
бажанням, аби реальність працювала відповідно уявленням про неї. Усе
надто нове не сприймається. Інформація розвивається в індивідуальній і
колективній свідомості. Будь-яка подія починається на інформаційному
рівні. Одного разу потрапивши у свідомість, інформація залишається там
назавжди, розвиваючись і набуваючи нових характеристик. Проте люди
зберігають лише ту інформацію, яка є корисною для їхнього світогляду.
Як ми сприймаємо інформацію, тим вона для нас є.
Понятійний апарат семіотики новітньої європейської історії
175
Історичний наратив складається з багатьох семантичних складових
інформаційних потоків. «Гуманітарна наука, — зазначав Ж. Бодрійяр, —
може бути тільки наукою про смисл та його порушення»9. Відповідно
інноваційна складова гуманітарної науки складається з пошуку нових
смислів «давно відомих подій», а також сучасних подій будь-якої три-
валості.
У 1979 р. Ж.-Ф. Ліотар у праці «Стан постмодерну» визначив поняття
«постмодерн» як дух часу10. Він запропонував концепцію уявного й сим-
волічного як інструменту критики філософії суб’єкта. Відомий італій-
ський семіотик У. Еко зазначав, що метою постмодерну є деконструкція
реалізму та ірреалізму, формалізму і змісту, елітарного й масового
мистецтва. В 1974 р. у Мілані У. Еко провів перший міжнародний конгрес
із семіотики. Він активно друкував наукові праці, зокрема, «Відкритий
твір» (1962), «Відсутня структура» (1968), «Трактат із загальної семіо-
тики» (1975), «Інтерпретація і надінтерпретація» (1995), «Семіотика і
філософія мови» (1997). У 2006 р. вийшла остання збірка «Кроком рака.
Гарячі війни та медійний популізм». За семіотикою ознаки сприймаються
як щонайменше діалектичне співвідношення між характерним та визна-
ченим, що зумовлює його функціональність у синтаксичній, семантичній
та прагматичній кореляції, у такий спосіб формується відповідне зна-
чення.
У ХХ столітті де-факто вичерпалися основні рушійні сили модерну:
антропоцентризм, індивідуалізм, раціоналізм, лібералізм, віра у всемогут-
ність раціонального і свободу особистості. Характерними рисами пост-
модерну є змішання реальності та ілюзії, затвердження ігрового прин-
ципу. Задіяний принцип негативної репрезентації як суцільна симуляція.
Речі, слова — це завжди знаки. Постмодерн робить цінністю те, що
перебуває на межі реального й міфічного. Час стає цілісністю, в якій
сумісні минуле, сучасне і майбутнє. Основне поняття постмодерну — це
невизначеність смислу, меж.
Постмодернізм здійснює деконструкцію порядку й канону. Він є
гібридною формою стилів і жанрів. Постмодерн говорить про смерть
суб’єкта. «Я» перестає бути центром думки й переживання, воно не може
бути визначене, адже завжди перебуває в пошуках себе й може бути
репрезентоване тільки через Іншого. Однак пізнати Іншого теж помил-
кова задача, адже в основі людської психіки перебуває несвідоме.
Онтологія постмодерну стає гібридними псевдоподіями. Ж. Дерріда запе-
речив існування першопочаткового смислу11. Боротьба проти Єдиного й
Цілого як символів модерну дезінтегрує особистість і культуру.
Зокрема, класик французької семіотики Р. Барт зазначав, що текст
тягне за собою шлейф уявного. Текст не гармонізує співіснування смис-
Андрій Мартинов
176
лів. Текст можна читати та не брати до уваги волю його автора. Текст
пізнається через своє ставлення до знаку. Такий текст не має ні кінця, ні
початку, ні лінійної впорядкованості, ні наративної структури. Текст має
діахронну глибину, це культурна пам’ять твору. Дерріда наголошував, що
світ — це текст. Текст — єдина можлива модель реальності. Історія для
М. Фуко — це найбільш масштабний прояв людського безумства, то-
тальна гра несвідомого.
За Ліотаром під постмодерном можна розуміти недовіру до мета-
розповіді. Мета-текст Ліотар розуміє як схеми пояснення, які організують
суспільство. Образ (копія) схожий з оригіналом, але симулякр далекий від
свого першоджерела. Ж. Дельоз розглядає симулякр як знак, який запе-
речує як оригінал, так і копію12.
Своєю чергою, Ж. Бодрійяр наголошував, що симулякр розмиває
межу між реальністю та уявним. Симулякр — це об’єкт, за яким немає
ніякої реальності13. Постмодерн — це описання світу, в якому немає
знання. Модерн виправдовує технократичний підхід до суспільства й
визначає моду на інновації. Зазначені інновації продукують виникнення
епістемічних співтовариств (наукових шкіл), які є носіями спеціалізо-
ваного наукового знання, здатного впливати на формування політичного
курсу.
Мета-історія — це спроба створити універсальні часові моделі на
основі всесвітньої історії, що мінімізує роль людського чинника в історії.
Проте варто залишатися на засадах відмінностей між минулим і сучас-
ним, дотримання історичного контексту та сприйняття історії як процесу.
Постмодерн веде до анти-інтелектуального перед-модерного мислення.
Семантичні межі між категоріями розмиваються, вони гнучкі, відкриті до
змін та адаптуються до постійних трансформацій. Отже, розглянемо
основні тлумачення понятійного апарату семіотику новітньої європей-
ської історії.
Семіотичне знання може спиратися на авторизацію як легітимацію з
посиланням на авторитет, традиції, закон. Моральна легітимація ґрунту-
ється на основі системи цінностей. Раціоналізація — це легітимізація за
рахунок знань та аргументів. Міфотворчість — це легітимізація за
рахунок нарративів про минуле або майбутнє. Суттєвим інструментом
впровадження міфу в буття може бути акронім як абревіатура, яка утво-
рюється з початкових літер, частин слів або ідіом, які висловлюються як
єдине слово, а не за літерами.
Габітус — основне поняття теорії П. Бурд’є, яке тлумачиться як
система набутих схем, які функціонують на практиці як категорії сприй-
няття та оцінювання, як принцип розподілу за класами, одночасно як
організований принцип дії. Габітус властивий різним соціально-істо-
ричним суб’єктам.
Понятійний апарат семіотики новітньої європейської історії
177
Дискурс визначається як серія контексно-залежних семіотичних прак-
тик, є соціально сконструйованими та пов’язаними з аргументацією.
Дискурс (від лат. «розмова про щось») характеризується єдністю мов-
лення та соціальної ситуації, в якій воно відбувається. Дискурс скла-
дається з перебігу мовлення, його передумов, обмежень та результату.
Акт мовлення можуть супроводжувати невисловлені цілі й наміри.
Французький філософ М. Фуко у праці «Порядок дискурсу» (1971)
розглядав дискурс як сукупність висловлювань, які належать до однієї
формації (наприклад, економічний дискурс, тощо). Із філософського по-
гляду дискурсивне може вживатись як синонім раціонального мислення.
Дискурс фактично є мовою, зануреною в життя. Зазвичай, після свого за-
кінчення дискурс перетворюється на текст. Своєю чергою, імплікатура —
опосередкована частина тексту, коли інформація присутня в тексті у
прихованому вигляді (адресат робить висновок сам), те, що малось на
увазі на противагу тому, що сказано, тобто експлікатурі.
Поняття «конотації» пов’язане з сумарним значенням слова як
оповіді, так і її емоції. Конотації — це додатковий смисл, який соціум
приписує звичайному знаку (символу). Конотацією терміна є набір влас-
тивостей, що їх посідають усі об’єкти з розширення терміна.
Символом, зазвичай, є знак, сутність у творі, яка позначає іншу
сутність. Знаками (символами) можуть бути об’єкт, зображення, текст,
слово, що заміняє собою деяке інше поняття. Символи як знаки вказують
на певні ідеї або інші абстракції. Символи у внутрішньому своєму сенсі
несуть із собою цінності.
Метафора — це перенесення ознак одного предмета чи явища на
інший на основі їхньої схожості (наприклад, «хвіст потяга»). Метафо-
ричним може бути мислення, яке образно пізнає світ. Метафори можуть
прислужитись у процесі формування нових понять. Вони виконують
функції спілкування, пізнання, естетичного сприйняття світу. Поход-
ження метафор може бути індивідуально-авторським, образним, персо-
ніфікованим. Метафори використовують феномен метонімії як перене-
сення назви з одного предмета або явища на інший предмет на основі
суміжності.
Плітки виникають у мовних актах, коли порушуються дискурсивні
норми й коди. Зазвичай, плітки — це особлива, здебільшого недостовірна
інформація, що розповсюджується переважно в усній формі. Це своєрідна
мережа «довірливих повідомлень». Поява пліток обумовлена важливістю
інформації, яка поширюється за умов невизначеності. Найчастіше плітки
бувають «плітками-бажаннями», «чутками-страховиськами», «агресив-
ними плітками». За своїм походженням вони можуть бути абсолютно
недостовірними, мати окремі елементи правдоподібності, тощо. З пліт-
Андрій Мартинов
178
ками працює пресуппозиція. Пресуппозиція — компонент смислу ре-
чення, який має бути достовірним задля того, аби речення не сприймалось
як семантично аномальне або недоречне в цьому комунікаційному кон-
тексті. Пресуппозиція — семантичний компонент, який забезпечує наяв-
ність смислу у твердженні. Пресуппозиція може розумітись як апріорне
знання, фонове знання. Вона може бути взагалі не висловлена та зали-
шитися у свідомості читача. Регістр — система відбору мовних засобів у
залежності від соціальної ситуації. Троп — це мовний зворот, що реалі-
зується на рівні слова чи словосполучення. Найпростіший приклад тропа
— це порівняння. Симулякр, за Ж. Бодрійяром, є помилковою подобою,
умовним знаком будь-чого, який функціонує в суспільстві як сурогат
(замінник) справжнього, як знаки соціальних відносин14. Текст — це гру-
па речень, яка є завершеною смисловою єдністю. Ознаками тексту вва-
жається цілісність, зв’язаність логіки викладу інформації, завершеність.
Текст є серединною ланкою в комунікативному зв’язку між автором та
читачем. Своєю чергою читач інтерпретує текст, тобто тлумачить його
смисл, виходячи з власного світобачення. В залежності від цього світо-
бачення виникають різні контексти, тобто логічно завершені частини
тексту із закінченою думкою.
Топос — це аргумент або загальне твердження. На думку Аристотеля,
топоси пов’язані з точкою зору, що може бути прийнята більшістю
людей, яка віддзеркалює традиційні, але не обов’язково істинні знання.
Оскільки історія вчить, що конкретні дії мають конкретні наслідки, то
треба виконати або не допустити виконання певних дій у певній ситуації,
яка відповідає наведеній історичній аналогії.
Цензура спрямована на встановлення маніпулятивного контролю
інформаційного поля. Особливість тоталітарного режиму — ніхто не має
права на нейтралітет. За Дж. Гленном, «це маніпулювання інформацією,
якій довіряє об’єкт, без відома об’єкта, щоб об’єкт ухвалив рішення проти
своїх інтересів, але в інтересах того, хто веде інформаційну війну»15.
Фрейми (від англ. “frame” — рамка) — це залежність сприйняття
інформації від її контексту. Змінюючи форму подачі інформації, можна
керувати її контекстом і завдяки цьому впливати на її сприйняття.
Наприклад, відома маніпуляція за допомогою переведення фрейму з
робочого на особистий. Під фреймами можна розуміти точки зору в
соціальній комунікації. Свідомість, зазвичай, реагує на контекст того, що
відбувається, а не на саму ситуацію.
Історичне визначення культури наголошує на важливій ролі соці-
ально-історичного спадку, відповідної традиції. Нормативний підхід до
культури виокремлює специфічний спосіб життя особистості, детерміно-
ваний її соціокультурним оточенням. Культурні цінності певних соціаль-
Понятійний апарат семіотики новітньої європейської історії
179
них груп зберігають та відтворюють соціальні інститути, які формують
генетичний код культури. Загалом під культурою також розуміють
поведінку, якій людина навчилась упродовж всіх етапів своєї соціалізації.
Культура — це також організація різноманітних феноменів за допомогою
використання певних символів.
Отже, культура є невід’ємною від людини як соціальної істоти. Тому
не може бути суспільства без певної культури, так і культури без сус-
пільства. Зміна соціокультурних меж пов’язана насамперед із транс-
формацією відповідних архетипів, тобто своєрідної закодованої часово-
просторової моделі певного соціального організму. Зрозуміло, що на цей
надзвичайно складний процес історія мусить витратити доволі багато
часу.
Важливим чинником соціокультурної ідентифікації завжди була на-
ціональна валюта. Символом формування нового гомогенного простору є
спільна грошова одиниця євро. Про збереження сталих соціокультурних
бар’єрів свідчить досить складний процес розробки дизайну цієї валюти.
Спочатку пропонувалося розмістити на банкнотах зображення батьків
об’єднаної Європи та виокремити місце для національної символіки.
Однак зрештою ці ідеї не були прийняті, оскільки такий підхід міг би
закріпити домінуюче становище провідних країн-членів Європейського
Союзу та негативно вразити почуття «малих народів». Після гострих
дебатів був обраний варіант своєрідного «соціокультурного компромісу».
Було вирішено на купюрах євро зображувати логотипи архітектурних
стилів Західної Європи, при чому репрезентувати не конкретні будівлі, а
окремі деталі, характерні для різних епох: класицизм, романтизм, бароко,
рококо, модерн.
Отже, соціокультурний вектор європейської інтеграції залишається
найменш просунутим із суто об’єктивних причин, пов’язаних із особли-
востями національного історичного розвитку. У сучасному Європей-
ському Союзі зберігається соціокультурна вісь Північ-Південь. Тобто
Скандинавські країни, які не зазнали прямого впливу античної культури,
на відміну, наприклад, від італійців, іспанців, греків, певною мірою
французів та німців, досить відчутно відрізняються за своїм менталітетом
від Середземноморських країн, які своєю чергою за цим критерієм досить
суттєво відрізняються від британців. Невипадково важливим напрямком
європейського інтеграційного процесу є формування так званих євро-
пейських регіонів, які по суті є еманацією глибинних соціокультурних
меж на рівні локальних територіальних об’єднань.
На Південному Сході Європи виділяються Балкани як традиційне
перехрестя соціокультурних впливів різних цивілізацій — Європи та
Близького Сходу. Внаслідок цього в умовах перехідних історичних
Андрій Мартинов
180
періодів тут формуються центри напруги, які, вибухаючи, на тривалий
час перерозподіляють зони впливу між різними народами, країнами та
цивілізаціями.
«Європейський Союз — об’єднання держав з різним минулим.
Держав, які часто воювали між собою. Держав, список взаємних пре-
тензій між якими великий. До об’єднання кожен приходив зі своїми
болями та героями, яких часто діаметрально протилежно сприймали
інші», — зауважує В. В’ятрович16. Аби зберегти минуле, треба творити
щось нове. Це один із законів життя. Минуле перестало розділяти
європейців, коли вони почали творити спільне майбутнє. Щоби щось
змінилося, потрібно підготувати передумови, позбутися помилкових
переконань і старих звичок. Можливості не даються про запас. Вони
з’являються після ухвалення внутрішнього рішення. Сила наміру від-
криває шляхи для його реалізації.
«Після 1989 р., — пише британський історик Т. Джадт, — у Європі не
було всеохопного ідеологічного проєкту з правого чи лівого крила
політичного спектра. На зміну колишнім амбіційним європейським ідео-
логіями минулого століття прийшла скромна «європейська модель»17.
Зазначимо, що самосвідомість епохи модерну спиралася на досяг-
нення економіки та класичної соціології, котрі пропагували цінності
єдиного універсального прогресу для всього людства. Натомість само-
свідомість постмодерну ідентифікується на принципах культурної антро-
пології та етнології, тобто наук, які наголошують на неоднорідності
соціокультурного поля людства. Подібні методологічні засади дають
підстави заперечувати ідею суспільного прогресу як плоду діяльності
всього людства. У такий спосіб руйнуються засади соціокультурного
проєкту Просвітництва, пов’язані зі створенням єдиного Великого про-
стору та єдиного вектора Великого історичного часу. Навпаки, акцент
робиться на різноманітності соціокультурних просторів, чий розвиток
позбавлений спільного сенсу. Тепер прогресивний історичний процес
оголошується монопольною прерогативою західної цивілізації, чий шлях
ідеолог атлантизму С. Гантінгтон називає не універсальним, а унікаль-
ним. Фактично визнається, що глобальна цивілізація не може виникнути
шляхом плюралістичного розвитку, спрямованого до спільного майбут-
нього різних локальних цивілізацій. Робиться висновок, що цей шлях
можна пройти лише користуючись цінностями західної цивілізації.
Взаємозалежність між соціальною глобалізацією та зміною антропо-
логічної парадигми проявляється у формуванні засад постіндустріальної
цивілізації. Причому йдеться не про суто нові технології, знання, а про
трансформацію самої людини, набуття нею якісно нової постматеріальної
мотивації. Все має і зворотній бік. Наприклад, світлини утримують у
Понятійний апарат семіотики новітньої європейської історії
181
суспільній свідомості справжній образ. Проте технологічні можливості
тепер дають можливість фальсифікувати будь-які зображення. Символи
можуть продукувати потужні стереотипи, здатні впливати на соціальну
реальність. Історична семіотика працює зі стереотипами сприйняття
знаків і символів, декодує їх та адаптує для наукового використання.
Критика позитивізму й особливо Просвітництва за доби «постнекла-
сичних» підходів до осмислення суспільних феноменів обмежує потен-
ціал здорового оптимізму, вільного від ілюзій, тим паче від віри в диво. За
цих обставин здається, що оптимістами можуть бути лише «диваки», або
«дивакуваті» індивідууми. Німецький філософ М. Гайдеггер найбільшим
дивом уважав буття взагалі. Людина розумна формувалася переважно
неусвідомлено у процесі відкриття оточуючого середовища, завдяки
цьому накопичувалися зайві з погляду біології, але важливі для культури
властивості до конструювання символічної картини світу. Людський світ
є не лише частиною космологічного або пізнавального світу спостерігача,
а й «річчю в собі», адже він завжди відносний щодо спостерігача, який
надає смисл оточуючому середовищу. Понятійний апарат семіотики
європейської історії покликаний краще усвідомити цей факт як висхідну
точку тлумачення різних смислів.
—————
1 Heidegger M. Sein und Zeit. Berlin, 1997. S. 44.
2 Kocka J. Sozialgeschichte im Zeitalter der Globalisierung. Merkur. Deutsche Zeitschrift
für europäisches Denken. 2006. N. 4. S. 315.
3 Koselleck R. Zeitschichten. Studien zur Historie. Frankfurt am Main, 2000. 400 s.
4 Koselleck R. Begriffsgeschichten. Studien zur Semantik und Pragmatik der politischen
und sozialen Sprache. Frankfurt am Main, 2006. 569 s.
5 Davies N. Europe: A History. New York: Harper, 1998. S. 318.
6 Джадт Т. Після війни. Історія Європи після 1945 року. Київ, 2020. С. 26.
7 Luhmann N. Staat und Politik. Zur Semantik der Selbstbeschreibung politischer
Systeme. Politische Theoriengeschichte. Opladen, 1984. S. 99–125.
8 Грицак Я. Подолати минуле: глобальна історія України. Київ, 2021. С. 187.
9 Genosko G. Baudrillard and Sings. London: Routledge, 1994.
10 Lyotard J.-F. Dialogs. Paris, 2000.
11 Derrida J. The Post-Card: From Socrates to Freud and Beyond. Paris, 1980.
12 Michael H. Gilles Deleuze: an Apprenticeship in Philosophy. University of Minnesota
Press, 2002.
13 Kellner D. Jean Baudrillard: A critical reader. Oxford: Basil Blackwell, 1994.
14 Genosko G. Baudrillard and Sings. London: Routledge, 1994.
15 В’ятрович В. Нотатки з кухні «переписування історії». Київ, 2021. С. 506.
16 В’ятрович В. Нотатки з кухні «переписування історії». Київ, 2021. С. 114.
17 Джадт Т. Після війни. Історія Європи від 1945 року. Київ, 2020. С. 26.
Андрій Мартинов
182
REFERENCES
1. Davies, N. (1998). Europe: A History. New York [in English].
2. Derrida, J. (1980). The Post-Card: From Socrates to Freud and Beyond. Paris [in
English].
3. Genosko, G. (1994). Baudrillard and Sings. London [in English].
4. Gritzak, J. (2020). Podolaty minule: globalna istorya Ukrainy. Kyiv [in Ukrainian].
5. Hardt, M. (2002). Gilles Deleuze: an Apprenticeship in Philosophy. Minnesota [in
English].
6. Heidegger, M. (1997). Sein und Zeit. Berlin [in German].
7. Kellner, D. (1994). Jean Baudrillard: A critical reader. Oxford [in English].
8. Kocka, J. (2006). Sozialgeschichte im Zeitalter der Globalisierung. Merkur. Deutsche
Zeitschrift für europäisches Denken, 4, 315 [in German].
9. Koselleck, R. (2006). Begriffsgeschichten. Studien zur Semantik und Pragmatik der
politischen und sozialen Sprache. Frankfurt am Main [in German].
10. Koselleck, R. (2000). Zeitschichten. Studien zur Historie. Frankfurt am Main [in
German].
11. Luhmann, N. (1984). Staat und Politik. Zur Semantik der Selbstbeschreibung
politischer Systeme. Politische Theoriengeschichte. Opladen [in German].
12. Lyotard, J-F. (2000). Dialogs, Paris [in English].
13. Wiatrowitch, V. (2021). Notatki z kuchni perepysuwannia istorii. Kyiv [in Ukrainian].
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-188945 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2415-7198 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:54:30Z |
| publishDate | 2022 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Мартинов, А. 2023-03-28T15:16:24Z 2023-03-28T15:16:24Z 2022 Понятійний апарат семіотики новітньої європейської історії / А. Мартинов // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2022. — Вип. 31. — С. 168-182. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 2415-7198 DOI: doi.org/10.15407/mzu2022.31.168 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188945 303.01.81’2.930.1 У статті проаналізовано понятійний апарат семіотики новітньої
 європейської історії. Метою статті є концептуалізація понятійного
 апарату, який використовується в семіотичних дослідженнях європейської історії. Соціальні науки, на відміну від природничих, які займаються реаліями, котрі самі себе не називають, мають справу з феноменами людського життя. Назви змінюються в часі і просторі без будь-якого зв’язку з іманентними змінами самих речей, що свідчить про
 наполегливий пошук адекватної назви для багатьох речей і знаків.
 Основним предметом семіотичного аналізу стають історичні смисли.
 Історія стає способом наукової реконструкції минулого. До історичної
 науки факти, знаки й символи проходять через індивідуальну й колективну пам’ять. Скарбом семіотичних значень є різноманітні наративи.
 Тексти в різних контекстах дають різну семантику. Кожен є учасником
 цього захоплюючого процесу, кінцевого результату якого у принципі
 немає. За цих обставин аналіз нестабільності стає важливішим за
 пошук «точки опори». Ця теза є особливо важливою для мозаїчної
 історії народів Європи. У цьому сенсі можна вести мову про європейську
 мета-історію, тобто історію смислів історії Європи. Комунізм і
 фашизм об’єднує не тільки тоталітарна практика, а й політичний
 «синтаксис», тоді як лібералізм взагалі є іншою політичною мовою.
 Будь-яка подія починається на інформаційному рівні. Одного разу потрапивши у свідомість, інформація залишається там назавжди, розвиваючись і набуваючи нових характеристик. Постмодерн веде до антиінтелектуального перед-модерного мислення. Семантичні межі між
 категоріями розмиваються, вони гнучкі, відкриті до змін та постійних
 соціально-економічних трансформацій. Самосвідомість епохи модерну
 спиралася на досягнення економіки та класичної соціології, котрі пропагували цінності єдиного універсального прогресу для всього людства. Самосвідомість постмодерну ідентифікується на принципах культурної
 антропології та етнології, тобто наук, які наголошують на неоднорідності соціокультурного поля людства. Історична семіотика працює зі
 стереотипами сприйняття знаків і символів, декодує їх та адаптує для наукового використання. The article analyses the conceptual apparatus of semiotics of modern
 European history. The social sciences, unlike the natural sciences, which deal
 with realities that do not call themselves, deal with the phenomena of human
 life. Names change in time and space without any connection to the immanent
 changes of things themselves, which indicates a persistent search for an
 adequate name for many things and signs. Historical meanings become the
 main subject of semiotic analysis. History becomes a way of scientific
 reconstruction of the past. In historical science, facts, signs and symbols come
 through individual and collective memory. Various narratives are a treasure
 trove of semiotic meanings. Texts in different contexts give different semantics.
 Everyone is a participant in this exciting process, the end result of which, in
 principle, is not. Under these circumstances, the analysis of instability becomes
 more important than finding a "fulcrum". This thesis is especially important for
 the mosaic history of the peoples of Europe. Communism and fascism are
 united not only by totalitarian practices but also by political "syntax", while
 liberalism in general is a different political language. Every event starts at the
 information level. Postmodernism leads to anti-intellectual pre-modern
 thinking. Semantic boundaries between categories are blurred; they are
 flexible, open to change and constant socio-economic transformation. The selfconsciousness
 of the modern era was based on the achievements of economics
 and classical sociology, which promoted the values of a single universal
 progress for all mankind. Postmodern self-consciousness is based on the
 principles of cultural anthropology and ethnology, of sciences that emphasize
 the heterogeneity of the socio-cultural field of mankind. Historical semiotics
 works with stereotypes of perception of signs and symbols, decodes them and
 adapts them for scientific use. uk Інститут історії України НАН України Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки Теоретичні, методологічні та джерелознавчі проблеми історичної науки Понятійний апарат семіотики новітньої європейської історії The Conceptual Apparatus of Semiotics of Modern European History Article published earlier |
| spellingShingle | Понятійний апарат семіотики новітньої європейської історії Мартинов, А. Теоретичні, методологічні та джерелознавчі проблеми історичної науки |
| title | Понятійний апарат семіотики новітньої європейської історії |
| title_alt | The Conceptual Apparatus of Semiotics of Modern European History |
| title_full | Понятійний апарат семіотики новітньої європейської історії |
| title_fullStr | Понятійний апарат семіотики новітньої європейської історії |
| title_full_unstemmed | Понятійний апарат семіотики новітньої європейської історії |
| title_short | Понятійний апарат семіотики новітньої європейської історії |
| title_sort | понятійний апарат семіотики новітньої європейської історії |
| topic | Теоретичні, методологічні та джерелознавчі проблеми історичної науки |
| topic_facet | Теоретичні, методологічні та джерелознавчі проблеми історичної науки |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188945 |
| work_keys_str_mv | AT martinova ponâtíiniiaparatsemíotikinovítnʹoíêvropeisʹkoíístoríí AT martinova theconceptualapparatusofsemioticsofmoderneuropeanhistory |