Політична криза у Словаччині 1947 року
Стаття присвячена висвітленню політичної кризи у Словаччині 1947 р., яка для чеських і словацьких комуністів стала своєрідною генеральною репетицією майбутнього загальнодержавного путчу 1948 р. Методологія дослідження спирається на загальнонаукові та спеціально-наукові методи, які дозволили автор...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки |
|---|---|
| Дата: | 2022 |
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2022
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188951 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Політична криза у Словаччині 1947 року / І. Вовканич, І. Шніцер // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2022. — Вип. 31. — С. 285-300. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-188951 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Вовканич, І. Шніцер, І. 2023-03-28T15:17:16Z 2023-03-28T15:17:16Z 2022 Політична криза у Словаччині 1947 року / І. Вовканич, І. Шніцер // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2022. — Вип. 31. — С. 285-300. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. 2415-7198 DOI: doi.org/10.15407/mzu2022.31.285 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188951 94 (437.3+437.6)“1947”+327:329.05 Стаття присвячена висвітленню політичної кризи у Словаччині 1947 р., яка для чеських і словацьких комуністів стала своєрідною генеральною репетицією майбутнього загальнодержавного путчу 1948 р. Методологія дослідження спирається на загальнонаукові та спеціально-наукові методи, які дозволили авторам уникнути непослідовності, неконкретності, відірваності від об’єктивного історичного процесу. Автори статті відзначають, що поштовхом до політичної кризи 1947 р. стала перемога Демократичної партії на парламентських виборах 1946 р. у Словаччині, яка перешкоджала подальшому зміцненню позицій комуністів у загальнодержавній системі державної влади через створення передумов для формування антикомуністичного блоку чеських і словацьких партій, а також швидкому проведенню соціалістичних перетворень за радянським взірцем. З метою уникнути політичної ізоляції і розчистити шлях до комунізації Словаччини комуністичні партії республіки розпочали боротьбу проти Демократичної партії з метою усунути її від влади. У статті висвітлено звинувачення комуністів на адресу Демократичної партії у підтримці реакційних сил держави, зв’язках з людацьким підпіллям та еміграцією. Автори не оминули увагою і вплив зовнішнього чинника та спроби комуністів використати у боротьбі з демократами невдоволення партизанів і лівого крила учасників руху Опору перебігом «чисток» словацьких національних органів від реакційних людацьких елементів. Автори статті констатують, що керівництво ДП виявилося не готовим до агресивної комуністичної атаки, а очікуваної допомоги від чеських демократичних партій не надійшло. Останні повірили твердженням комуністів про те, що у Словаччині існує реальна загроза сепаратизму та повторення подій «14 березня 1939 р.». Дискредитаційною кампанією, фабрикуванням справ «ворогів» держави, погрозами масових страйків прибічників, провокацією урядової кризи комуністам вдалося домогтися ліквідації легітимно сформованої за результатами виборів 1946 р. більшості Демократичної партії у словацьких національних органах й у такий спосіб зміцнити власні позиції у Словаччині. Політична криза 1947 р. відкрила шлях до поступового сповзання Чехословаччини від демократії до диктатури. The article is devoted to the coverage of the political crisis in Slovakia in 1947, which for the Czech and Slovak communists, became a kind of dress rehearsal for the future nationwide putsch of 1948. The research methodology is based on general scientific and special scientific methods, allowing the authors to avoid inconsistency, imprecision, and detachment from the objective historical process. The article’s authors note that the impetus for the political crisis of 1947 was the victory of the Democratic Party in the parliamentary elections of 1946 in Slovakia. This prevented the further strengthening of the position of the communists in the national system of state power by creating the prerequisites for forming an anti-communist bloc of Czech and Slovak parties. The victory of the Democratic Party in Slovakia also stood in the way of the rapid implementation of socialist transformations on the Soviet model. To avoid political isolation and clear the way for the communization of Slovakia, the communist parties of the republic started a struggle against the Democratic Party to remove it from power. The article highlights the communists’ accusation against the Democratic Party of supporting the reactionary forces of the state, connections with the people’s underground and emigration. The authors did not ignore the influence of external factors and attempts of the communists to use in the fight against the democrats the dissatisfaction of partisans and the left wing of the Resistance movement with the course of “purges” of Slovak national bodies from reactionary elements. The authors of the article state that the DP leadership was not ready for an aggressive communist attack, and the expected help from the Czech democratic parties did not come. The latter believed the claims of the communists that there was a real threat of separatism and a repetition of the events of “March 14, 1939” in Slovakia. As a result, through a discrediting campaign, fabrication of cases of state “enemies”, threats of mass strikes by supporters, and provocation of a government crisis, the communists managed to eliminate the majority of the Democratic Party in the Slovak national bodies, legitimately existing as a result of the 1946 elections, and to strengthen their own positions in Slovakia. The political crisis of 1947 opened the way for Slovakia to slide from democracy to dictatorship. uk Інститут історії України НАН України Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки Проблеми всесвітньої історії Політична криза у Словаччині 1947 року Political Crisis in Slovakia in 1947 Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Політична криза у Словаччині 1947 року |
| spellingShingle |
Політична криза у Словаччині 1947 року Вовканич, І. Шніцер, І. Проблеми всесвітньої історії |
| title_short |
Політична криза у Словаччині 1947 року |
| title_full |
Політична криза у Словаччині 1947 року |
| title_fullStr |
Політична криза у Словаччині 1947 року |
| title_full_unstemmed |
Політична криза у Словаччині 1947 року |
| title_sort |
політична криза у словаччині 1947 року |
| author |
Вовканич, І. Шніцер, І. |
| author_facet |
Вовканич, І. Шніцер, І. |
| topic |
Проблеми всесвітньої історії |
| topic_facet |
Проблеми всесвітньої історії |
| publishDate |
2022 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Political Crisis in Slovakia in 1947 |
| description |
Стаття присвячена висвітленню політичної кризи у Словаччині
1947 р., яка для чеських і словацьких комуністів стала своєрідною
генеральною репетицією майбутнього загальнодержавного путчу 1948 р.
Методологія дослідження спирається на загальнонаукові та спеціально-наукові методи, які дозволили авторам уникнути непослідовності,
неконкретності, відірваності від об’єктивного історичного процесу.
Автори статті відзначають, що поштовхом до політичної кризи
1947 р. стала перемога Демократичної партії на парламентських
виборах 1946 р. у Словаччині, яка перешкоджала подальшому зміцненню
позицій комуністів у загальнодержавній системі державної влади через
створення передумов для формування антикомуністичного блоку чеських
і словацьких партій, а також швидкому проведенню соціалістичних
перетворень за радянським взірцем. З метою уникнути політичної
ізоляції і розчистити шлях до комунізації Словаччини комуністичні
партії республіки розпочали боротьбу проти Демократичної партії з
метою усунути її від влади.
У статті висвітлено звинувачення комуністів на адресу Демократичної партії у підтримці реакційних сил держави, зв’язках з людацьким
підпіллям та еміграцією. Автори не оминули увагою і вплив зовнішнього
чинника та спроби комуністів використати у боротьбі з демократами
невдоволення партизанів і лівого крила учасників руху Опору перебігом
«чисток» словацьких національних органів від реакційних людацьких
елементів. Автори статті констатують, що керівництво ДП виявилося не
готовим до агресивної комуністичної атаки, а очікуваної допомоги від
чеських демократичних партій не надійшло. Останні повірили твердженням комуністів про те, що у Словаччині існує реальна загроза
сепаратизму та повторення подій «14 березня 1939 р.». Дискредитаційною кампанією, фабрикуванням справ «ворогів» держави, погрозами
масових страйків прибічників, провокацією урядової кризи комуністам
вдалося домогтися ліквідації легітимно сформованої за результатами
виборів 1946 р. більшості Демократичної партії у словацьких національних органах й у такий спосіб зміцнити власні позиції у Словаччині.
Політична криза 1947 р. відкрила шлях до поступового сповзання Чехословаччини від демократії до диктатури.
The article is devoted to the coverage of the political crisis in Slovakia in
1947, which for the Czech and Slovak communists, became a kind of dress
rehearsal for the future nationwide putsch of 1948. The research methodology
is based on general scientific and special scientific methods, allowing the
authors to avoid inconsistency, imprecision, and detachment from the objective
historical process.
The article’s authors note that the impetus for the political crisis of 1947
was the victory of the Democratic Party in the parliamentary elections of 1946
in Slovakia. This prevented the further strengthening of the position of the
communists in the national system of state power by creating the prerequisites
for forming an anti-communist bloc of Czech and Slovak parties. The victory of
the Democratic Party in Slovakia also stood in the way of the rapid
implementation of socialist transformations on the Soviet model. To avoid
political isolation and clear the way for the communization of Slovakia, the
communist parties of the republic started a struggle against the Democratic
Party to remove it from power.
The article highlights the communists’ accusation against the Democratic
Party of supporting the reactionary forces of the state, connections with the
people’s underground and emigration. The authors did not ignore the influence
of external factors and attempts of the communists to use in the fight against
the democrats the dissatisfaction of partisans and the left wing of the
Resistance movement with the course of “purges” of Slovak national bodies
from reactionary elements.
The authors of the article state that the DP leadership was not ready for an
aggressive communist attack, and the expected help from the Czech democratic
parties did not come. The latter believed the claims of the communists that
there was a real threat of separatism and a repetition of the events of “March
14, 1939” in Slovakia. As a result, through a discrediting campaign,
fabrication of cases of state “enemies”, threats of mass strikes by supporters,
and provocation of a government crisis, the communists managed to eliminate
the majority of the Democratic Party in the Slovak national bodies, legitimately
existing as a result of the 1946 elections, and to strengthen their own positions
in Slovakia. The political crisis of 1947 opened the way for Slovakia to slide
from democracy to dictatorship.
|
| issn |
2415-7198 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188951 |
| citation_txt |
Політична криза у Словаччині 1947 року / І. Вовканич, І. Шніцер // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2022. — Вип. 31. — С. 285-300. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT vovkaničí polítičnakrizauslovaččiní1947roku AT šnícerí polítičnakrizauslovaččiní1947roku AT vovkaničí politicalcrisisinslovakiain1947 AT šnícerí politicalcrisisinslovakiain1947 |
| first_indexed |
2025-11-27T02:38:40Z |
| last_indexed |
2025-11-27T02:38:40Z |
| _version_ |
1850794845780574208 |
| fulltext |
Політична криза у Словаччині 1947 року 285
DOI: https://doi.org/10.15407/mzu2022.31.285
УДК 94 (437.3+437.6)“1947”+327:329.05
Іван Вовканич
д-р. іст. наук, проф.
ДВНЗ «Ужгородський національний університет»
88000, Україна, Ужгород, пл. Народна, 3
E-mail: ivan.vovkanych@uzhnu.edu.ua
ORCID: https://orcid.org/0000-0001-7170-197X
Ігор Шніцер
канд. іст. наук, доц.
ДВНЗ «Ужгородський національний університет»
88000, Україна, Ужгород, пл. Народна, 3
E-mail: ihor.shnitser@uzhnu.edu.ua
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-4681-0263
ПОЛІТИЧНА КРИЗА У СЛОВАЧЧИНІ 1947 РОКУ
Стаття присвячена висвітленню політичної кризи у Словаччині
1947 р., яка для чеських і словацьких комуністів стала своєрідною
генеральною репетицією майбутнього загальнодержавного путчу 1948 р.
Методологія дослідження спирається на загальнонаукові та спеціально-
наукові методи, які дозволили авторам уникнути непослідовності,
неконкретності, відірваності від об’єктивного історичного процесу.
Автори статті відзначають, що поштовхом до політичної кризи
1947 р. стала перемога Демократичної партії на парламентських
виборах 1946 р. у Словаччині, яка перешкоджала подальшому зміцненню
позицій комуністів у загальнодержавній системі державної влади через
створення передумов для формування антикомуністичного блоку чеських
і словацьких партій, а також швидкому проведенню соціалістичних
перетворень за радянським взірцем. З метою уникнути політичної
ізоляції і розчистити шлях до комунізації Словаччини комуністичні
партії республіки розпочали боротьбу проти Демократичної партії з
метою усунути її від влади.
У статті висвітлено звинувачення комуністів на адресу Демокра-
тичної партії у підтримці реакційних сил держави, зв’язках з людацьким
підпіллям та еміграцією. Автори не оминули увагою і вплив зовнішнього
чинника та спроби комуністів використати у боротьбі з демократами
невдоволення партизанів і лівого крила учасників руху Опору перебігом
«чисток» словацьких національних органів від реакційних людацьких
елементів.
© Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки, 2022
Іван Вовканич, Ігор Шніцер
286
Автори статті констатують, що керівництво ДП виявилося не
готовим до агресивної комуністичної атаки, а очікуваної допомоги від
чеських демократичних партій не надійшло. Останні повірили тверд-
женням комуністів про те, що у Словаччині існує реальна загроза
сепаратизму та повторення подій «14 березня 1939 р.». Дискредита-
ційною кампанією, фабрикуванням справ «ворогів» держави, погрозами
масових страйків прибічників, провокацією урядової кризи комуністам
вдалося домогтися ліквідації легітимно сформованої за результатами
виборів 1946 р. більшості Демократичної партії у словацьких націо-
нальних органах й у такий спосіб зміцнити власні позиції у Словаччині.
Політична криза 1947 р. відкрила шлях до поступового сповзання
Чехословаччини від демократії до диктатури.
Ключові слова: Чехословаччина, Словаччина, парламентські вибори,
Демократична партія, Комуністична партія Словаччини, політична
криза, комунізація.
Іvan Vovkanych
Doctor of History, Professor
Uzhhorod National University
3, Narodna Square, Uzhhorod, 88000, Ukraine
E-mail: ivan.vovkanych@uzhnu.edu.ua
ORCID: https://orcid.org/0000-0001-7170-197X
Ihor Shnitser
PhD in History, Associate Professor
Uzhhorod National University
3, Narodna Square, Uzhhorod, 88000, Ukraine
E-mail: ihor.shnitser@uzhnu.edu.ua
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-4681-0263
POLITICAL CRISIS IN SLOVAKIA IN 1947
The article is devoted to the coverage of the political crisis in Slovakia in
1947, which for the Czech and Slovak communists, became a kind of dress
rehearsal for the future nationwide putsch of 1948. The research methodology
is based on general scientific and special scientific methods, allowing the
authors to avoid inconsistency, imprecision, and detachment from the objective
historical process.
The article’s authors note that the impetus for the political crisis of 1947
was the victory of the Democratic Party in the parliamentary elections of 1946
in Slovakia. This prevented the further strengthening of the position of the
Політична криза у Словаччині 1947 року
287
communists in the national system of state power by creating the prerequisites
for forming an anti-communist bloc of Czech and Slovak parties. The victory of
the Democratic Party in Slovakia also stood in the way of the rapid
implementation of socialist transformations on the Soviet model. To avoid
political isolation and clear the way for the communization of Slovakia, the
communist parties of the republic started a struggle against the Democratic
Party to remove it from power.
The article highlights the communists’ accusation against the Democratic
Party of supporting the reactionary forces of the state, connections with the
people’s underground and emigration. The authors did not ignore the influence
of external factors and attempts of the communists to use in the fight against
the democrats the dissatisfaction of partisans and the left wing of the
Resistance movement with the course of “purges” of Slovak national bodies
from reactionary elements.
The authors of the article state that the DP leadership was not ready for an
aggressive communist attack, and the expected help from the Czech democratic
parties did not come. The latter believed the claims of the communists that
there was a real threat of separatism and a repetition of the events of “March
14, 1939” in Slovakia. As a result, through a discrediting campaign,
fabrication of cases of state “enemies”, threats of mass strikes by supporters,
and provocation of a government crisis, the communists managed to eliminate
the majority of the Democratic Party in the Slovak national bodies, legitimately
existing as a result of the 1946 elections, and to strengthen their own positions
in Slovakia. The political crisis of 1947 opened the way for Slovakia to slide
from democracy to dictatorship.
Keywords: Czechoslovakia, Slovakia, parliamentary elections, Democratic
Party, Communist Party of Slovakia, political crisis, communism.
Початок «холодної» війни змусив комуністичні партії у країнах
Центрально-Східної Європи відмовитися від повоєнних компромісів
режиму «народної демократії» та розпочати рух у напрямку встановлення
комуністичних диктатур. Боротьба комуністів за владу в Чехословацькій
республіці (далі ЧСР) розпочалася зі Словаччини, де в 1947 р. було
штучно спровоковано політичну кризу з метою позбавити Демократичну
партію легітимної більшості у словацьких національних органах.
Політична криза 1947 р. була наслідком протистояння двох найвпли-
вовіших політичних партій Словаччини, Демократичної та Комуністич-
ної, які мали відмінні погляди на повоєнний розвиток держави та шляхи
вирішення словацького питання в ЧСР.
Метою цієї статті є всебічне висвітлення причин, перебігу та наслід-
ків політичної кризи у Словаччині 1947 р. Окремі аспекти зазначеної
проблеми в українській історіографії досліджували І. Вовканич1, Є. Пу-
Іван Вовканич, Ігор Шніцер
288
гач2 та І. Шніцер3. Діяльність Демократичної партії і перебіг її проти-
стояння з Комуністичною партією Словаччини в 1946–1947 рр. вивчав
словацький історик М. Сирний4. Перебіг політичної боротьби у Словач-
чині в 1946–1947 рр. висвітлено у працях Я. Рихліка5, І. Барновського6,
Р. Летца7, Ш. Шутая8 та ін.
Важливою подією в політичному житті повоєнної ЧСР стали пар-
ламентські вибори 1946 р. Підготовка до них розпочалася на початку
року, коли за участю усіх чехословацьких партій було здійснено спробу
сформувати правила «чесної гри» під час передвиборчої кампанії. На
засіданнях Народного фронту чехів і словаків (НФ) 16 січня та 25 березня
1946 р. був ухвалений так званий «кодекс» передвиборчої поведінки
політичних суб’єктів. Він передбачав, що учасники виборів не будуть
публічно критикувати політику НФ, чехословацької влади, зовнішньо-
політичну орієнтацію ЧСР та її союз із СРСР9.
Під час передвиборчої кампанії 1946 р. дві найвпливовіші словацькі
партії — Демократична партія (ДП) та Комуністична партія Словаччини
(КПС) — виступили на підтримку Кошицької урядової програми 1945 р.
На думку керівництва ДП, її реалізація мала дозволити словакам отри-
мати те, про що вони «двадцять років мріяли в першій республіці»10.
Комуністи обіцяли словацьким виборцям докласти максимальних зусиль
для закріплення головних положень Кошицької урядової програми в
новій Конституції ЧСР. Відзначимо, що словацьке питання під час перед-
виборчої кампанії 1946 р. було другорядним, оскільки майбутні вибори
насамперед мали стати своєрідним плебісцитом населення краю щодо їх
підтримки чи непідтримки комунізму. І саме на цьому ґрунті відбулося
загострення політичної боротьби у Словаччині між демократами та кому-
ністами.
Суперництво ДП та КПС за голоси виборців навесні 1946 р. пере-
росло у відкрите протистояння. Словацькі комуністи публічно звину-
вачували демократів у спробах завоювати електорат колишніх «фашист-
ських» партій та критиці на адресу Червоної Армії і СРСР11. У відповідь
керівництво Демократичної партії зробило неочікуваний для комуністів
тактичний хід та заручилося підтримкою католицького населення краю.
Річ у тім, що після повалення режиму Й. Тісо у Словаччині існувала
політична незаангажованість католицького населення. Католики, які скла-
дали понад 70% населення Словаччини, фактично не мали свого політич-
ного представництва в рамках НФ чехів і словаків. Ініційоване керівницт-
вом ДП підписання 31 березня 1946 р. угоди про співробітництво з
Християнсько-республіканською партією (ХРП) та Партією свободи (ПС)
мало посприяти практичному залученню католиків у політичне життя
держави та гарантувати демократам їх голоси. Згідно з так званою
Політична криза у Словаччині 1947 року
289
«Квітневою угодою» керівництво ДП, що складалося з євангелістів,
гарантувало представникам католицьких кіл, у разі перемоги на виборах,
розподіл місць у парламенті, уряді та державних органах у пропорції 2:1,
у місцевих органах влади — 7:312. Крім того, словацькі демократи обі-
цяли переглянути питання про передачу інтернатів та шкіл державі й
повернути сферу шкільної освіти до рук католицької церкви13. «Квітнева
угода» 1946 р. дала можливість ДП репрезентувати себе як політичну
силу, що захищає національні й релігійні інтереси словацьких католиків
та є головним опонентом комуністів з їхньою програмою радянізації
краю. До складу ДП тоді не увійшла лише нечисленна група католицьких
демократів, які виношували плани створення власної партії. Остання була
створена 1 квітня 1946 р. під назвою Партія свободи14.
У відповідь на «Квітневу угоду» 1946 р. комуністи розгорнули брудну
кампанію проти ДП з метою її дискредитації серед виборців. Комуніс-
тична пропаганда почала поширювати фейки про те, що союз демократів і
католиків несе загрозу відродження у Словаччині «неолюдацтва» та сепа-
ратизму15. Хоча на практиці все було навпаки, демократи намагалися
утримати національно орієнтовані словацькі католицькі елементи від
радикалізму та екстремізму, в рамках чинної програми Народного фронту
чехів і словаків.
Вдалий передвиборчий крок ДП у березні-квітні 1946 р. та неефек-
тивні спроби КПС звузити її електорат шляхом залякування наступом
«реакції» визначили результати парламентських виборів 1946 р. у Сло-
ваччині. Перемогу на них здобула Демократична партія, яка набрала 62%
голосів виборців. Комуністична партія Словаччини отримала підтримку
30,39% виборців, а Партія праці й Партія свободи — відповідно 3,11% та
3,73%16. Як наслідок, Демократична партія здобула більшість місць у
Словацькій національній раді (СНР), яку очолив її лідер Й. Леттріх.
У Корпусі уповноважених (КУ) ДП отримала 8 із 15 місць, але шляхетно
поступилася посадою голови комуністу Г. Гусаку.
Перемога ДП на виборах у Словаччині не становила загрози тери-
торіальній цілісності ЧСР. Водночас вона перешкоджала зміцненню
позицій комуністів у загальнодержавній системі державної влади та ство-
рювала передумови для створення антикомуністичного блоку чеських і
словацьких партій, що неминуче привело би до їх ізоляції у рамках
Народного фронту чехів і словаків. Не бажаючи допустити власної ізо-
ляції, керівники КПЧ та КПС на спільному засіданні 26 травня 1946 р.
розглянули питання про можливе виключення ДП із НФ чехів і словаків,
що автоматично мало привести до її заборони в державі. Достатньою
підставою для цього комуністи вважали той факт, що за ДП під час
виборів 1946 р. голосували прибічники забороненої у ЧСР партії Глінки17.
Іван Вовканич, Ігор Шніцер
290
Загалом результати виборів 1946 р. у Словаччині комуністи тракту-
вали як перемогу реакційних сил, що прагнуть домогтися закріплення в
новій Конституції ЧСР самостійності Словаччини та надання незалеж-
ності СНР і її уповноваженим від парламенту та уряду Чехословаччини18.
Невдоволення комуністів викликало й те, що перемога демократів
перешкоджала проведенню у Словаччині соціалістичних перетворень за
радянським взірцем. ДП послідовно відстоювала парламентську демокра-
тію й недоторканність приватної власності, а у словацькому питанні —
програму перебудови Чехословаччини на федеративних засадах згідно з
принципом «рівний із рівним».
Відзначимо, що відділ зовнішньої політики ЦК ВКП (б) у своїй
інформаційній записці перемогу демократів на виборах 1946 р. у Словач-
чині пояснював тим, що КПЧ упродовж усього цього часу недооцінювала
важливість словацького питання та не надала належної допомоги КПС у
зміцненні її позицій серед словацького народу; усе це й дало можливість
словацькій «реакції» відновити свій вплив серед словаків, зміцнити власні
позиції та здобути перемогу19. Критика з Москви на адресу чеських і
словацьких комуністів лунала й за те, що вони не вжили «рішучих заходів
для ліквідації фашистських елементів, покарання зрадників народу, які
співпрацювали з німцями. У результаті сили реакції у Словаччині зміц-
ніли, встановили зв’язки з реакційною еміграцією та реакційними колами
Англії та США»20.
30 травня 1946 р. на засіданні ЦК КПЧ із доповіддю про результати
виборів у Словаччині виступив К. Готвальд. У своєму виступі він заявив,
що «до лав Демократичної партії вступили старі реакційні глінківські
прихильники. Демократична партія дозволила це зробити своєю полі-
тикою та агітацією. Тому ми зобов’язані висунути Демократичній партії
Словаччини низку умов, якщо вона й надалі хоче бути в уряді: з’ясувати
її ставлення до Й. Тісо, до проведення демократичного курсу, відпові-
дальності Корпусу уповноважених перед міністрами тощо»21. Риторику
К. Готвальда підтримав і лідер словацьких комуністів Г. Гусак. 31 травня
1946 р. він заявив про те, що відтепер у Словаччині немає двох партій, які
би пов’язувало повстанське минуле, одна партія — КПС — продовжує
дотримуватися програми Словацького національного повстання, а інша —
ДП — стала спадкоємицею партії Глінки22.
31 травня 1946 р. на засіданні чехословацького уряду було розглянуто
результати виборів та з ініціативи комуністів обговорено можливість
повторення в Словаччині «14 березня 1939 р.». Представники чеських
партій погодилися із твердженнями К. Готвальда про те, що у Словаччині
існує реальна загроза сепаратизму й повернення до влади глінківців.
Вихід із цієї ситуації тимчасові союзники бачили у збільшенні повно-
Політична криза у Словаччині 1947 року
291
важень центральних органів у Словаччині. 12 і 14 червня 1946 р. Чеський
народний фронт обговорив запропонований комуністами проєкт, який
передбачав обмеження повноважень словацьких національних органів.
Переговори між чеською та словацькою частинами НФ з приводу обме-
ження повноважень словацьких національних органів відбувалися з 14 по
27 червня 1946 р. ДП, не маючи союзників та можливостей для полі-
тичних маневрів, змушена була погодитися на укладання угоди, відомої
як третя Празька угода. Її текст був ухвалений на засіданні СНР 16 липня
1946 р.23 Згідно з угодою законотворчість Словацької національної ради
ставала символічною та не виходила за рамки регіональної самовряд-
ності, а Корпус уповноважених ставав підконтрольним міністрам чехо-
словацького уряду24. На думку істориків, третя Празька угода обмежила
повноваження словацьких органів до такої міри, що вони перетворилися
на майже безправні інституції25. Відзначимо, що нерішучість Демокра-
тичної партії у 1946 р. дозволила комуністам при підтримці чеських
партій змінити основний принцип взаємовідносин у чесько-словацькому
державному союзі «рівний із рівним» та перейти до ліквідації самовряд-
них прав Словаччини.
Під тиском комуністів представники Демократичної партії також
змушені були підписати «Звернення до словацької нації та чехосло-
вацької громадськості», в якому підтримали необхідність суворого пока-
рання провідних діячів людацького режиму, єдність республіки, відмову
від використання релігії у політичних цілях. Усе це зменшило ефек-
тивність перемоги ДП на виборах 1946 р. у Словаччині і створило
передумови для політичного наступу комуністів проти демократів.
Становище ДП ускладнювалося й через втягування комуністами в полі-
тичну боротьбу чехословацької армії. Так, уряд К. Готвальда на над-
звичайному засіданні 16 серпня 1946 р. доручив міністру оборони про-
вести передислокацію чеських військових частин до Братислави та інших
міст Західної Словаччини26. Представники ДП оцінювали передислокацію
чеських військових частин у Словаччину як політичний акт, який покін-
чив з існуванням передбачених Кошицькою урядовою програмою сло-
вацьких національних військових з’єднань.
Чергове загострення протистояння між демократами й комуністами
у Словаччині відбулося під час судового процесу над Й. Тісо у грудні
1946 р. — березні 1947 р. ДП виступала за помилування президента
Словацької держави. Демократи вважали, що страта Й. Тісо зробить із
нього мученика за віру та сприятиме поширенню серед словаків ненависті
до чехів27. Недарма католицькі єпископи у своєму спеціальному мемо-
рандумі до чехословацької влади наголошували, що Й. Тісо завжди діяв в
інтересах словацького народу та у своїй діяльності керувався «благими
намірами»28.
Іван Вовканич, Ігор Шніцер
292
Комуністична пропаганда зображувала Й. Тісо державним злочинцем,
який заслуговує на смертну кару29. Виступ демократів із вимогою його
помилування комуністи розцінювали як доказ їх співпраці з «реакцією»,
прибічниками словацького націоналізму та людацтва. У березні 1947 р.
голова Корпусу уповноважених Г. Гусак писав прем’єр-міністру ЧСР
К. Готвальду про необхідність зміни партійно-політичної структури Сло-
ваччини через зраду демократів30.
15 квітня 1947 р. Народний суд у Братиславі виніс Й. Тісо смертний
вирок. Клопотання про його помилування було відхилено на позачер-
говому засіданні уряду 16 квітня 1947 р. 17 голосами проти 6. Президент
ЧСР також відмовив Й. Тісо в помилуванні. Це було прогнозовано,
оскільки ще в роки Другої світової війни Е. Бенеш відкрито заявляв, що
Й. Тісо обов’язково понесе покарання за розвал першої республіки та
вступ словаків у війну на боці нацистської Німеччини31. 18 квітня 1947 р.
президент Словацької держави Й. Тісо був страчений. КПЧ та КПС роз-
раховували на те, що його страта спричинить розкол у лавах ДП і по-
слабить її вплив на католицьке населення Словаччини. Водночас лідер
словацьких комуністів Г. Гусак висловлював сумнів, що страта Й. Тісо
«зміцнить позиції компартії у масах»32.
Страта Й. Тісо не призвела до масових акцій протесту його прибіч-
ників у Словаччині33. Натомість Демократичній партії вдалося зберегти
єдність та прихильність словаків. Усю відповідальність за страту Й. Тісо
керівництво ДП поклало на чехословацьку владу. Це дало підстави
прем’єр-міністру ЧСР К. Готвальду заявити, що ДП «проводить у Словач-
чині кампанію, яка може вельми нашкодити інтересам республіки та
цілісності держави»34. На цій підставі КПЧ і КПС вирішили продовжити
курс на ізоляцію словацьких демократів у ЧСР, активізувавши кампанію з
«викриття» у їхніх лавах колишніх людаків, зв’язків демократів із воро-
жим підпіллям та еміграцією.
12 і 13 травня 1947 р. на засіданні ЦК КПС було обговорено деталі
політичної кампанії комуністів проти ДП. Наприклад, В. Широкий заявив
про необхідність розпочати тиск на ДП в економічних питаннях і поси-
лити попередню критику на адресу партії з приводу присутності в її лавах
«реакційних» елементів із числа людаків. На думку політика, комуністам
варто було відкрито поставити під сумнів державну благонадійність
демократів та залучити до боротьби проти них масові організації35. За
підсумком засідань ЦК КПС було вирішено розпочати кампанію з метою
дискредитації уповноважених від ДП шляхом їх звинувачення в еконо-
мічних проблемах краю та непослідовному очищенні власних лав від
«реакційних» осіб, організувати масові протести учасників колишнього
руху Опору та членів профспілок із подальшою ліквідацією більшості ДП
Політична криза у Словаччині 1947 року
293
в КУ. Міністр внутрішніх справ В. Носек отримав завдання оперативно
зібрати компрометувальний матеріал про «антидержавну» діяльність
демократів у Словаччині.
У червні 1947 р. в Чехословаччину був направлений представник
Відділу зовнішньої політики ЦК ВКП (б) П. Гуляєв для вивчення ситуації
у країні та КПЧ. У підготовленому ним звіті велика увага була приділена
ситуації у Словаччині. Зокрема, П. Гуляєв указав на «реакційність» ДП та
її великий вплив на населення краю на тлі доволі слабких позицій КПС.
До розправи над словацькими демократами активно включилася й КПЧ.
5 червня 1947 р. глава уряду К. Готвальд під час промови на святкуваннях
у Девіні різко виступив проти «людацької реакції», яку підтримує ДП.
Тоді ж у дію був запущений характерний для диктаторського комуніс-
тичного режиму сценарій боротьби з політичними опонентами. Органи
національної безпеки ЧСР з допомогою радянських «товаришів» сфабри-
кували широкомасштабну справу про зв’язок керівництва ДП з людаць-
ким підпіллям та еміграцією. Підготовлений Г. Гусаком «компромету-
вальний» матеріал на ДП 11 червня 1947 р. був розглянутий на засіданні
НФ чехів і словаків. У ньому йшлося про зв’язок словацьких демократів
із людацькими емігрантськими центрами. Комуністи також вимагали ска-
сування «Квітневої угоди» 1946 р., відставки генеральних секретарів від
ДП Я. Кемпни та М. Бугара. За підсумком засідання була створена
спеціальна комісія із представників партій НФ, яка мала детально роз-
глянути звинувачення комуністів на адресу словацьких демократів36.
КПЧ і КПС також організували надходження до НФ чехів і словаків
десяток телеграм із вимогами до влади провести радикальне очищення
словацького суспільства. 24 червня 1947 р. відбулося засідання Ради
словацьких профспілок, на якому було сформовано вимогу до влади про
очищення суспільного життя держави від осіб, скомпрометованих лю-
дацтвом. Союз словацьких партизанів на своїй конференції 17–19 серпня
1947 р. висунув ультиматум до СНР з вимогою звільнити з державних
установ до 20 вересня 1947 р. усіх прибічників Демократичної партії.
Зрозуміло, що все це вело до штучного роздмухування в суспільстві
істерії стосовно «зрадницької» діяльності словацьких демократів.
Демократична партія влітку–восени 1947 р. намагалася протистояти
політичному натиску комуністів. На засіданні 30 червня 1947 р. керів-
ництво партії уповноважило свого останнього генерального секретаря
Ф. Ходжу вимагати від членів комісії НФ доказів щодо звинувачень кому-
ністів на адресу своїх членів, зокрема Й. Кемпне та М. Бугара. Згідно з
внутрішньопартійними директивами, кожен із звинувачених мав підготу-
вати та надати партії докази власної невинуватості37. Словацькі демо-
крати також планували скоординувати та поглибити співпрацю з чесь-
кими некомуністичними партіями.
Іван Вовканич, Ігор Шніцер
294
14 вересня 1947 р. в ЧСР було опубліковано офіційне повідомлення
про розкриття «антидержавної змови у Словаччині». Того самого дня у
Братиславі відбулася численна демонстрація колишніх партизанів із ви-
могами «очищення суспільного життя». 20 вересня 1947 р. генеральний
секретар Союзу словацьких партизанів С. Фалтян висунув ультимативну
вимогу про виключення ДП з НФ чехів і словаків38. 21 вересня 1947 р.
відбулася загальнословацька конференція делегатів руху Опору, учасники
якої вимагали від влади покарати зрадників, усунути з державних посад
осіб, які відступили від антифашистської лінії. До акцій протесту проти
демократів приєдналося й Словацьке об’єднання профспілок (СОП). Під
час демонстрацій 21–22 вересня 1947 р. воно вимагало відставки КУ,
включення СОП до складу НФ чехів і словаків. Чехословацькі органи
внутрішніх справ та національної безпеки у ці дні провели масові арешти
серед членів ДП. Їх звинувачували у зв’язках з «реакційним» підпіллям,
намірах розчленувати Чехословацьку республіку та відродити Словацьку
державу. З метою компрометації віце-прем’єра від ДП Я. Урсіні був
заарештований його прес-секретар О. Обух, якого правоохоронці звину-
ватили у співпраці з людацькою еміграцією. Комуністи використали цей
факт для посилення політичного тиску на Я. Урсіні, оскільки прагнули
його відставки39.
22 вересня 1947 р. на засіданні Словацького народного фронту було
розглянуто резолюцію спілок руху Опору з вимогами очищення влади від
представників «реакції». Політичні партії НФ змушені були пообіцяти
«очистити» свої лави від ворожих елементів40. Водночас під прикриттям
необхідності боротьби проти формувань УПА, колишнім партизанам
було роздано зброю та сформовано так звану «червону гвардію» кому-
ністів. На думку істориків, це свідчило про готовність комуністів засто-
сувати зброю для захоплення влади в Словаччині в 1947 р.
Помітний вплив на перебіг політичної кризи в Словаччині 1947 р. мав
зовнішній чинник. У вересні 1947 р. у Польщі відбулася нарада керів-
ників комуністичних партій країн «народної демократії». В озвучених на
нараді доповідях Г. Маленкова та А. Жданова був зроблений висновок
про початок протистояння двох світових систем: «табору миру, демо-
кратії та соціалізму на чолі з СРСР» і «табору імперіалізму та війни на
чолі зі США»41. За підсумком наради СРСР вимагав від керівників
комуністичних партій прискорити процес встановлення комуністичної
диктатури в країнах Центрально-Східної Європи та переходу до побудови
соціалізму за радянським взірцем42.
2 жовтня 1947 р. Президія ЦК КПЧ визначила першочергові завдання
партії у Чехословаччині: зміцнити позиції комуністів у органах влади та
використати їх для встановлення своєї монополії, «очистити» НФ чехів і
Політична криза у Словаччині 1947 року
295
словаків від «реакції», посилити ідеологічний наступ тощо. Іншими сло-
вами, це був курс КПЧ на державний переворот та встановлення кому-
ністичної диктатури. Розпочати комуністи вирішили зі Словаччини, де
вже кілька місяців поспіль вони вели боротьбу за зміну співвідношення
сил у словацьких національних органах на свою користь. 11 жовтня
1947 р. на засіданні ЦК КПС було озвучено наступні вимоги комуністів
для врегулювання політичної кризи у Словаччині: виключити представ-
ників ДП зі складу уряду та змусити партію саморозпуститися43.
Відзначимо, що президент ЧСР Е. Бенеш та чеські демократичні пар-
тії під час політичної кризи 1947 р. не підтримали словацьких демократів.
Безпідставний страх перед можливим повторенням «14 березня 1939 р.»
перевищив їхній страх перед узурпацією комуністами влади у Сло-
ваччині.
31 жовтня 1947 р. голова КУ Г. Гусак і п’ять голів із 15 відділів кор-
пусу подали у відставку, спровокувавши в такий спосіб урядову кризу.
Г. Гусак вніс до СНР клопотання про відставку КУ в повному складі, хоча
представники ДП й були проти. За таких обставин, уряд ЧСР доручив
К. Готвальду розпочати переговори зі словацькими партіями про пере-
форматування КУ. На засіданні НФ чехів і словаків 17–18 листопада
1947 р. було досягнуто компромісне рішення з цього питання. КПС
змушена була змиритися з тим, що їй не вдасться повністю усунути ДП як
партію з політичної сцени Словаччини, та задовольнитися зменшенням її
представництва у НФ. Своєю чергою ДП відмовлялася від «Квітневої
угоди», втрачала три крісла й більшість у КУ44. У новому складі Корпусу
на чолі з Г. Гусаком комуністи отримали 5 міністерських портфелів,
Партія праці та Партія свободи — по одному. Ще 2 міністри формально
були безпартійними, але швидко пішли на співпрацю з комуністами, які,
у такий спосіб, отримали більшість у КУ (8 із 15). Демократична партія за
підсумком політичної кризи 1947 р. втратила легітимну більшість у сло-
вацьких національних органах. Проте на пленумі ЦК КПС 4–5 грудня
1947 р. комуністи ухвалили, що «боротьбу з реакцією» у Словаччині
варто продовжити. Як відзначалося в доповідній записці радянського
посольства у Празі, «поступка, зроблена демократам, була вимушеним
маневром, і, по суті, гострота політичної ситуації у Словаччині збері-
гається й після формування нового Корпусу уповноважених»45.
Події 1947 р. у Словаччині історики називають репетицією лютневого
державного перевороту 1948 р. Фабрикуванням справ «ворогів» ЧСР
комуністи фактично ліквідували легітимну більшість Демократичної пар-
тії у словацьких національних органах. І хоча лідер демократів Й. Леттріх
і писав, що комуністи «не досягли кризою нічого»46, насправді саме тоді
розпочалося поступове сповзання Словаччини від демократії до диктатури.
Іван Вовканич, Ігор Шніцер
296
Зрозуміло, що президент ЧСР Е. Бенеш не міг не помічати курсу
комуністів на ізоляцію й витіснення з влади своїх «партнерів-суперників»
та методи, за допомогою яких це здійснювалося: дискредитація полі-
тичних опонентів шляхом наклепів та демагогії, розкол демократичних
партій, погрози масовими страйками та демонстраціями тощо. Проте
втручатися в цю боротьбу президент не наважувався, оскільки чудово
розумів, що за місцевими комуністами стоїть Москва. Ще в червні 1947 р.
він говорив своєму секретарю Е. Таборському, що демократична Чехо-
словаччина може бути врятована тільки в тому разі, «якщо радянське
просування буде зупинено демонстрацією великої сили Заходу. Росіяни
будуть робити все можливе для розширення та зміцнення своєї гегемонії
у Німеччині та у всій Центральній Європі до того часу, поки не будуть
остаточно зупинені»47.
За підсумком політичної кризи 1947 р. у Словаччині так і не вдалося
сформувати єдиного блоку антикомуністичних сил. Цьому перешкоджали
наявні між чеськими і словацькими партіями розбіжності в поглядах на
питання державно-правового устрою ЧСР. Багато противників комунізму
були розчаровані позицією Заходу, який не хотів втручатися у внутрішні
справи ЧСР, налякані недемократичними методами боротьби, які вико-
ристовували комуністи48. За таких обставин вони вважали за краще дис-
танціюватися від політичної боротьби в державі. Це не сприяло збли-
женню та координації діяльності демократичних партій ЧСР, що ще
більше розв’язувало руки комуністам на шляху до загальнодержавного
путчу 1948 р.
Отже, підсумки парламентських виборів 1946 р. у Словаччині засвід-
чили завершення періоду повоєнних компромісів «народної демократії»
та неминучість вибору: повернення ЧСР до класичної парламентської
демократії чи встановлення в державі комуністичної диктатури. Перемога
Демократичної партії на виборах 1946 р. у Словаччині перешкоджала
зміцненню позицій комуністів у загальнодержавній системі державної
влади та створювала передумови для створення антикомуністичного бло-
ку чеських і словацьких партій. Крім того, вона не давала комуністам
можливості пришвидшити проведення в Словаччині соціалістичних пере-
творень за радянським взірцем. ДП послідовно відстоювала парламент-
ську демократію та недоторканність приватної власності, а в словацькому
питанні підтримувала програму перебудови ЧСР на федеративних засадах
згідно з принципом «рівний із рівним».
Комуністи з метою уникнення політичної ізоляції у НФ чехів і сло-
ваків та розчищення шляху до комунізації Словаччини в 1947 р. роз-
почали активну боротьбу проти Демократичної партії, представників
якої було публічно звинувачено в підтримці «реакції» та прибічників
Політична криза у Словаччині 1947 року
297
«14 березня 1939 р.». У своїй боротьбі проти демократів комуністи також
використали наявні соціально-економічні проблеми у Словаччині та
невдоволення партизанів і учасників руху Опору перебігом «чисток»
словацьких національних органів від «реакційних людацьких елементів».
Керівництво ДП виявилося не готовим до агресивної комуністичної
атаки, а очікуваної допомоги від чеських демократичних партій не на-
дійшло. Дискредитаційною кампанією, фабрикуванням справ «ворогів»
держави, погрозами масових страйків прибічників, провокацією урядової
кризи комуністам вдалося домогтися ліквідації легітимно сформованої за
результатами виборів 1946 р. більшості Демократичної партії у сло-
вацьких національних органах та зміцнити власні позиції у загальнодер-
жавній системі державної влади ЧСР.
Здобута комуністами більшість у словацьких національних органах
унаслідок політичної кризи 1947 р. стала своєрідною репетицією загаль-
нодержавного комуністичного путчу в лютому 1948 р. та негативно
вплинула на вирішення словацького питання в ЧСР. Комуністи фактично
змусили представників Демократичної партії погодитися на третю Празь-
ку угоду, яка звужувала повноваження СНР, а КУ трансформувала у
місцевий виконавчий орган, який підпорядковувався центральному уряду.
Чехословаччина по суті ставала унітарною державою. Спроби Демокра-
тичної партії домогтися її перебудови на федеративних засадах тракту-
валися комуністами як прояв сепаратизму й підтримка сил «реакції».
Тому не дивно, що після кризи 1947 р. у ЧСР можна було спостерігати
посилення празького централізму й унітаризму.
—————
1 Вовканич І. Чехословаччина в 1945–1948 роках: Нарис історії перехідного періоду.
Ужгород: Вид-во В. Падяка, 2000. 352 с.
2 Пугач Е. Характер решения словацкого вопроса в условиях тоталитарных режи-
мов. Тоталитаризм и антитоталитарные движения в Болгарии, СССР и других стра-
нах Восточной Европы (20–80-е годы ХХ века). Харьков, 1995. Т. 2. С. 102–111.
3 Шніцер І.О. Судовий процес над Йозефом Тісо та його вплив на суспільно-полі-
тичне життя в Чехословаччині 1946-1947 рр. Науковий вісник Ужгородського універ-
ситету: серія: Історія. Ужгород: Говерла, 2019. Вип. 2 (41). С. 127–133.
4 Syrný M. Slovenskí demokrati '44–48. Kapitoly z dejin Demokratickej strany na
Slovensku v rokoch 1944–1948. Banska Bystrica, 2010. 404 s
5 Rychlík J. Češi a Slováci ve 20. století. Spolupráce a konflikty 1914–1992. Praha:
Vyšehrad, 2015. 688 s.
6 Barnovský M. Na ceste k monopolu moci. Mocenskopolitické zápasy na Slovensku v
rokoch 1945–1948. Bratislava: Archa, 1993. 248 s.
7 Letz R. Slovensko v rokoch 1945–1948 na ceste ku komunistickej totalite. Bratislava,
1994. 245 s
8 Šutaj Š. Slovenské občianske politické strany v dokumentoch (1944–1948). Košice:
SAV, 2002, 564 s.
Іван Вовканич, Ігор Шніцер
298
9 Вовканич І. Чехословаччина в 1945–1948 роках… C. 104.
10 Rychlík J. Češi a Slováci ve 20. století... S. 294.
11 Вовканич І. Чехословаччина в 1945–1948 роках… C. 105.
12 Aprílová dohoda — «Záznam o dohode Predsedníctva DS Slovenska». Šutaj Š. Slo-
venské občianske politické strany v dokumentoch (1944–1948). Košice: SAV, 2002, S. 191–
193. S. 192.
13 Волокитина Т.В., Мурашко Г.П., Носкова А.Ф. Москва и Восточная Европа.
Власть и церковь в период общественных трансформаций 40–50-х годов XX века.
Очерки истории. Москва, 2008. 807 c. С. 559.
14 Barnovský M. Aprílova dohoda a čo jej predchádzalo, quo vadis Slovensko? 1996. č. 1.
S. 45–46. S. 46.
15 Вовканич І. Чехословаччина в 1945–1948 роках… C. 109.
16 Charvát J. Analýza průběhu a výsledků voleb do Národního shromáždění konaných v
roce 1946. Kocian J., Smetana V. Květnové volby 1946 — volby osudové? Československo
před bouří, Praha, 2014. S. 23–58. S. 41.
17 Barnovský M. Na ceste k monopolu moci… S. 100.
18 Из информационной записки ОВП ЦК ВКП(б) «О современном экономическом и
политическом положении Чехословакии». Сентябрь 1947 г. Советский фактор в Вос-
точной Европе 1944–1953: в 2 т. Москва: РОССПЭН, 1999. Т. 1. 1944–1948. С. 496–503.
C. 499.
19 Там само.
20 Там само. С. 496.
21 Rychlík J. Češi a Slováci ve 20. století... S. 299.
22 Ibidem.
23 Краткая информация генерального секретаря КП Р. Сланского в ЦК ВКП (б) о
положении в Чехословакии 16 июля 1946 г. Советский фактор в Восточной Европе
1944–1953: в 2 т. Москва: РОССПЭН, 1999. Т. 1. 1944–1948. С. 318–322. С. 319.
24 Dohoda predstaviteľov politických strán združenych v Národnom fronte Čechov a
Slovákov o dopolnení a zmenách dohody medzi vládou ČSR a Predsedníctvom SNR z 2. juna
1945 a protokolu o rokovaní z 11. júna 1946 (tretia pražská dohoda). Dokumenty slovenskej
národnej identity a štátnosti. Zv. ІI. Bratislava, 1998. S. 445–448. S. 446–447.
25 Шніцер І.О. Три Празькі угоди як спроби вирішення словацького питання в
Чехословацькій республіці (1945–1946 рр.). Науковий вісник Ужгородського універси-
тету: серія: Історія. Ужгород: Говерла, 2017. Вип. 1. С. 85–89. С. 87.
26 Вовканич І. Чехословаччина в 1945–1948 роках… C. 175.
27 Syrný M. Slovenskí demokrati '44–48... S. 282.
28 Memorandum slovenských biskupov v záležitosti Dr. Jozefa Tisa predložené Pred-
sedníctvu SNR 8.januára 1946. Mikuš J. Slovensko v dráme Europy. Martin: Matica slovenská,
2002. S. 360–362. S. 361.
29 Syrný M. Slovenskí demokrati '44–48… S. 281
30 Barnovský M. Politické súvislosti súdneho procesu s Dr. J. Tisom a spol. Historický
časopis. 1992. č. 4. S. 457–472. S. 462.
31 Шніцер Судовий процес над Йозефом Тісо… С. 130.
32 Марьина В. Через «народную демократию» к социализму. 1945–1948 гг., Чехия и
Словакия в XX веке: [Очерки истории]: в 2 кн. Москва, 2005. Кн. 2. C. 6–88. C. 56.
33 Archív ÚPN. Fond A. Ústredné útvary štátnych a bezpečnostných orgánov. II. Fondy
ústredných útvarov unitárneho štátu 1945–1969. 1 ič 14. Situácia na Slovensku — material
spracovaný v r. 1947–1948.
34 Шніцер І. Судовий процес над Й. Тісо… С. 130.
Політична криза у Словаччині 1947 року
299
35 Syrný M. Jesenná politická kríza na Slovensku v roku 1947. Február 1948 a Slovensko.
Zborník z vedeckej konferencie Bratislava 14–15. február 2008. Bratislava: Ústav pamäti
národa, 2008. S. 127–177. S. 132.
36 Šutaj Š. Slovenské občianske politické strany v dokumentoch (1944–1948)... S. 49.
37 Syrný M. Jesenná politická kríza na Slovensku v roku 1947... S. 147.
38 Letz R. Partizáni ako politický a mocenský činiteľ na Slovensku v rokoch 1945–1948.
Dies Ater — Nešťastný deň 29.8.1944. Bratislava, 1994, S. 31–40. S. 37.
39 Syrný M. Jesenná politická kríza na Slovensku v roku 1947… S. 156.
40 Šutaj Š. Slovenské občianske politické strany v dokumentoch (1944–1948)… S. 51.
41 Пугач Е. История Словакии. Харьков: ХНУ имени В.Н. Каразина, 2013. С. 209.
42 Там само.
43 Letz R. Slovensko v rokoch 1945–1948 na ceste ku komunistickej totalite... S. 58.
44 Syrný M. Jesenná politická kríza na Slovensku v roku 1947... S. 168.
45 Марьина В. Через «народную демократию» к социализму. 1945–1948 гг. … С. 62.
46 Вовканич І. Чехословаччина в 1945–1948 роках… C. 189.
47 Марьина В. Второй президент Чехословакии Эдвард Бенеш: политик и человек.
1884–1948. Москва: Индрик, 2013. С. 406.
48 Там само. С.409.
REFERENCES
1. Barnovský, M. (1996). Aprílova dohoda a čo jej predchádzalo, quo vadis Slovensko?
1, 45–46 [in Slovak].
2. Barnovský, M. (1993). Na ceste k monopolu moci. Mocenskopolitické zápasy na
Slovensku v rokoch 1945–1948. Bratislava: Archa [in Slovak].
3. Barnovský, M. (1992). Politické súvislosti súdneho procesu s Dr. J. Tisom a spol.
Historický časopis, 4, 457–472 [in Slovak].
4. Dohoda predstaviteľov politických strán združenych v Národnom fronte Čechov a
Slovákov o dopolnení a zmenách dohody medzi vládou ČSR a Predsedníctvom SNR z 2. juna
1945 a protokolu o rokovaní z 11. júna 1946 (tretia pražská dohoda). (1998). Dokumenty
slovenskej národnej identity a štátnosti. Zv. ІI. (pp. 445–448). Bratislava [in Slovak].
5. Kocian, J., & Smetana, V. (2014). Květnové volby 1946 — volby osudové? Českoslo-
vensko před bouří. Praha [in Czech].
6. Kratkaia ynformatsyia heneralnoho sekretaria KPCh R. Slanskoho v TsK VKP (b) o
polozhenyy v Chekhoslovakyy 16 yiulia 1946 r. (1999). Sovetskyi faktor v Vostochnoi Evrope
1944–1953. (Vol. 1). (pp. 318–322). Moskva [in Russian].
7. Letz, R. (1994). Partizáni ako politický a mocenský činiteľ na Slovensku v rokoch
1945–1948. Dies Ater — Nešťastný deň 29.8.1944. (pp. 31–40). Bratislava [in Slovak].
8. Letz, R. (1994). Slovensko v rokoch 1945–1948 na ceste ku komunistickej totalite.
Bratislava [in Slovak].
9. Maryna, V. (2005). Cherez narodnuiu demokratyiu k sotsyalyzmu. 1945–1948 hh.
Chekhyia y Slovakyia v XX veke. (Vol. 2). (pp. 6–88). Moskva [in Russian].
10. Maryna, V. (2013). Vtoroi prezydent Chekhoslovakyy Edvard Benesh: polytyk y
chelovek. 1884–1948. Moskva: Yndryk [in Russian].
11. Mikuš, J. (2002). Slovensko v dráme Europy. Martin: Matica slovenská. [in Slovak].
12. Puhach, E. (1995). Kharakter reshenyia slovatskoho voprosa v uslovyiakh tota-
lytarnykh rezhymov. Totalytaryzm y antytotalytarnye dvyzhenyia v Bolharyy, SSSR y druhykh
stranakh Vostochnoi Evropy (20–80-e hody XX veka). (Vol. 2). (pp. 102–111). Kharkov [in
Russian].
Іван Вовканич, Ігор Шніцер
300
13. Puhach, E. (2013). Ystoryia Slovakyy. Kharkov [in Russian].
14. Rychlík, J. (2015). Češi a Slováci ve 20. století. Spolupráce a konflikty 1914–1992.
Praha: Vyšehrad [in Czech].
15. Shnitser, I. (2019). Sudovyi protses nad Yozefom Tiso ta yoho vplyv na suspilno-
politychne zhyttia v Chekhoslovachchyni 1946–1947 rr. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho
universytetu: seriia: Istoriia, 2 (41), 127–133 [in Ukrainian].
16. Shnitser, I.O. (2017). Try Prazki uhody yak sproby vyrishennia slovatskoho pytannia
v Chekhoslovatskii respublitsi (1945–1946 rr.). Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho universytetu:
seriia: Istoriia. 1, 85–89 [in Ukrainian].
17. Sovetskyi faktor v Vostochnoi Evrope 1944–1953. (1999). (Vol. 1). Moskva [in
Russian].
18. Šutaj, Š. (2002). Slovenské občianske politické strany v dokumentoch (1944–1948).
Košice: SAV [in Slovak].
19. Syrný, M. (2008). Jesenná politická kríza na Slovensku v roku 1947. Február 1948 a
Slovensko. Zborník z vedeckej konferencie Bratislava 14–15. február 2008. (pp. 127–177).
Bratislava: Ústav pamäti národa [in Slovak].
20. Syrný, M. (2010). Slovenskí demokrati '44–48. Kapitoly z dejin Demokratickej strany
na Slovensku v rokoch 1944–1948. Banska Bystrica [in Slovak].
21. Volokytyna, T.V., Murashko, H.P., & Noskova, A.F. (2008). Moskva y Vostochnaia
Evropa. Vlast y tserkov v peryod obshchestvennykh transformatsyi 40–50-kh hodov XX veka.
Ocherky ystoryy. Moskva [in Russian].
22. Vovkanych, I. (2000). Chekhoslovachchyna v 1945–1948 rokakh: Narys istorii
perekhidnoho period. Uzhhorod: Vyd-vo V. Padiaka [in Ukrainian].
|