Знаки літпроцесу XX століття
Рецензія на книгу: Михайло Логвиненко. “До останнього патрона...”. — Харків: III тисячоліття, 2003. - 412 с.
Saved in:
| Published in: | Слово і Час |
|---|---|
| Date: | 2004 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2004
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/189178 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Знаки літпроцесу XX століття / М. Наєнко // Слово і Час. — 2004. — № 7. — С. 77-78. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859657445698174976 |
|---|---|
| author | Наєнко, М. |
| author_facet | Наєнко, М. |
| citation_txt | Знаки літпроцесу XX століття / М. Наєнко // Слово і Час. — 2004. — № 7. — С. 77-78. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Слово і Час |
| description | Рецензія на книгу: Михайло Логвиненко. “До останнього патрона...”. — Харків: III тисячоліття, 2003. - 412 с.
|
| first_indexed | 2025-11-30T09:24:29Z |
| format | Article |
| fulltext |
ЗНАКИ ЛІТПРОЦЕСУ XX СТОЛІТТЯ
Михайло Логвиненко. “Д о останнього патрона... ". —
Харків: / / / тисячоліття, 2003. — 412 с.
Михайло Логвиненко, на жаль, не побачив
своєї п ідсумкової л ітературознавчо-
публіцистичної книжки, хоча йшов до неї
протягом семи років. А з’явилася вона
завдяки старанням його д очки й
j послідовниці в літературознавстві та
журналістиці Олени Логвиненко, котра, як
упорядник, завершила працю й тим самим
виконала заповітну батькову волю. Тож
слово відомого літературознавця й критика
не загубилося й не охололо в його
домашньому архіві.
Перше враження від прочитання книжки:
дослідник сумлінно попрацював у пошуках
матеріалів, завдяки яким по-новому засвітилися
деякі грані творчості П. Тичини, А. Малишка,
П. Усенка... Ґрунтовно опрацювавши зібраний
фактаж, написав розвідку про Миколу
Островського. Саме того Островського, на
якого багато хто вже махнув рукою, керуючись
не найкращим бажанням: "...всіх — до “дної
ями”. І не відають, що копають яму не тільки
автору “гартованої сталі”. Втрата пам’яті — то
могильник духу для всіх.
А втор р озкр и в перед читачем
справжнього, українського, М.Островського,
визволяючи його постать від набридливих
ідеологічних стереотипів. Партапаратники,
наголошує автор, подбали про те, щоб
історію трагедії письменника піднести до
І рівня легенди і таким чином відкрито
виховувати у читачів почуття альтруїзму,
рабської жертовності в боротьбі за владу
Рад. “Так, Островський — не виняток у цій
суспільній атмосфері. І все ж він був не
таким. За складом характеру він — людина
унікальна: у ньому жив, чого й сам він не
підозрював, внутрішній спротив духовному
рабству” (с. 139). Отож для Островського
в образі Павла Корчагіна головне — не
комсомольські гасла, а випробування
людини обставинами. І, звичайно, віра. Віра
в ідеали, які, на жаль, стали в нашому
суспільстві музейною рідкістю. Сьогодні
навіть послідовні “опоненти” Островського
визнають: було б добре, коли б ми
виховували у нашої молоді такий — за
масштабами Павки Корчагіна — український
патріотизм, та якби у нашої молоді була
така глибока віра в необхідність побудови
української незалежної держави...
Заслуга Михайла Логвиненка в тому, що
у своїй розвідці він об’єктивно простежив
справжню , а не припудрену історію
К орчагіна та його побратимів, навів
вилучені цензурою фрагменти первісного
тексту роману, показав, що при зміні будь-
якої суспільної формації художня література
залишається для наступних поколінь як
вічно жива спадщина, і до неї потрібен
лише історичний підхід.
Зміст книжки “До останнього патрона...”
конкретизується в підзаголовку: “Долі
українських письменників XX сторіччя очима
літературознавця, критика: спогади, нариси,
штрихи (шкіци) до портретів”. Саме — долі
(життєві і творчі) хранителів українського
слова, що не вписувалися в прокрустове
л о ж е С истем и, яскравим спалахом
проходять перед очима читача. Здавалося
б, зовні благополучним були М.Бажан чи
А.Малишко. А насправді за їхніми постатями
тягнеться зовсім не королівський шлейф
драматизму і трагізму, про що свідчать уже
самі назви статей: “Ніколи не знав супокою
поет. Од фізичного знищення Миколу
Бажана врятував... Йосиф Сталін?”, “Андрій
Малишко дома і за океаном, або Як
пощастило поетові уникнути... арешту?”.
Все це діялося за ж орстоких часів
радянщини. Та, як виявляється, й сьогодні,
під час побудови “капіталізму з людським
обли ччям ”, нова Систем а так само
безжальна до своїх героїв. Про це йдеться,
зокрема, в нарисі "Куля для редактора”,
присвяченому журналістові й прозаїку
Борису Дерев’янку, який багато років
очолював газету “Вечерняя Одесса”.
Михайло Логвиненко здебільшого пише
про тих, кого знав особисто, і це надає
книжці довірливості й безпосередньості у
сприйнятті оповіді. Із розмов автора з
письменниками відчувається, що вони
довіряли йому свої думки, свої сумніви.
Слово і Час. 2004. №7
77
Бо розповідали і про речі серйозні, і про
деякі курйози, що траплялися з ними, і
про сокровенне. Незрідка літературознавець
оживлює свої нотатки розповідями дружин
чи дітей покійних письменників, котрі
діляться з ним, а отже — з читачем,
маловідомими епізодами, подробицями з
життя своїх рідних.
МЛогвиненко намагається переосмислити
творчість канонізованих класиків на тлі нашої
сучасності, але ніколи не нав’язує власної
думки, делікатно вживаючи модальні
дієслова та прислівники: “ га д а ю ”,
“думається”, “напевно” тощо. Відчувається
в його міркуваннях глибоко пережите,
передумане... В чомусь бачимо сліди
авторового сум’яття, а в чомусь — і обурення.
У рецензованому виданні невидимим
перевеслом поєднані долі класиків і наших
сучасників (ш трихи до п ортретів
Володимира Дрозда та Миколи Карпенка).
Поєднані не лише традиціями, патріотичним
клекотом, а й любов’ю самого автора, який
не просто аналізує, скажімо, поетичні візи"
М. Карпенка (від біблійних переспівів до
Київської Русі), а й заглиблюється в сивини
нашої історії, в першооснови образу “від
огню вогонь”.
Показовим для біографії самого автора
є розділ про Олеся Гончара, оскільки
голобельна критика Гончара за роман
“Собор” рикошетом відбилася й на долі
М .Логвиненка. Річ у тім , що, будучи
за ступ н и ко м го л о в н о го р е д а кто р а
“ Робітничої газети”, він дав “добро”
кр а м о л ь н ій , з погл яд у п артій ни х
ф ункціонерів, рецензії на цей роман
кр и ти ка В .П ’янова. Звичайно , вони
(функціонери) не могли не обуритися і
поставили М.Логвиненкові на карб й інші
“ідеологічні зриви”... У нарисі “Крізь вітри
десятиріч... Олесь Гончар: від сержанта-
мінометника до генерала літератури”
йдеться також і про контакти з автором
“Прапороносців" у сорокові роки, коли
М .Л о гв и н ен ко працю вав у р е д а кц ії
дніпропетровської газети “Зоря”.
Прикметно, що про свої зустрічі та
спілкування з видатними майстрами слова
автор рецензованого видання пише, не
акцентуючи на своєму “Я". Він намагається
бути об’єктивним і перед собою, і перед
громадою. Не можна не погодитися з
В.П’яновим, автором післямови, що Михайло
Логвиненко був для багатьох взірцем
обов’язковості й невтомного працелюбства.
Книжка, гадаю, зацікавить і науковців, і
педагогів, і студентів, і ширше коло читачів.
Михайло Наєнко
СПОЧАТКУ БУВ ПРЕРОМАНТИЗМ...
Козак С. У країнський преромантизм. Д ж ерела, зумовлений,
контексти, витоки. — Варшава, 2003. — 2 2 7 с.
Українське літературознавство щодо
використання терміна "преромантизм”
донині виявляє свій не завжди доречний
консерватизм, а часто й незрозуміле
ігнорування. Маю на увазі тлумачення цього
поняття в літературознавчих словниках-
довідниках та енциклопедіях. Із класичного
“Словника літературознавчих термінів”
В.Лесина та О.Пулинця, в якому про
преромантизм сказано, що “так називають
іноді л ітературу, яка передувала й
п ід готувала ром антизм у з а х ід н ій
л іт е р а т у р і.. .” і д ал і: “ С учасне
літературознавство користується в цьому
випадку терміном “сентименталізм”,1 до
сучасного видання за редакцією Р.Гром’яка,
Ю.Коваліва, В.І.Теремка “перекочувала”
дефініція преромантизму як суто західного,
європейського, “не-наш ого” явища. У
словниковій статті читаємо: “Преромантизм
(фр. preromantisme — передромантизм) * і
1 Лесин В .М , Пулинець О .С. Словник
літературознавчих термінів. - Вид. 2, перероблене
і доповнене. - К., 1965. - С.295.
78
Слово і Час. 2004. Ns 7
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-189178 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0236-1477 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-30T09:24:29Z |
| publishDate | 2004 |
| publisher | Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Наєнко, М. 2023-04-02T14:59:21Z 2023-04-02T14:59:21Z 2004 Знаки літпроцесу XX століття / М. Наєнко // Слово і Час. — 2004. — № 7. — С. 77-78. — укp. 0236-1477 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/189178 Рецензія на книгу: Михайло Логвиненко. “До останнього патрона...”. — Харків: III тисячоліття, 2003. - 412 с. uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Слово і Час Рецензії Знаки літпроцесу XX століття Article published earlier |
| spellingShingle | Знаки літпроцесу XX століття Наєнко, М. Рецензії |
| title | Знаки літпроцесу XX століття |
| title_full | Знаки літпроцесу XX століття |
| title_fullStr | Знаки літпроцесу XX століття |
| title_full_unstemmed | Знаки літпроцесу XX століття |
| title_short | Знаки літпроцесу XX століття |
| title_sort | знаки літпроцесу xx століття |
| topic | Рецензії |
| topic_facet | Рецензії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/189178 |
| work_keys_str_mv | AT naênkom znakilítprocesuxxstolíttâ |