“Цей ліс, як ми...”: спроба інтерпретації (збірка Валентини Коваленко “ Вісь”)
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Слово і Час |
|---|---|
| Дата: | 2004 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2004
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/189227 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | “Цей ліс, як ми...”: спроба інтерпретації (збірка Валентини Коваленко “ Вісь”) / І. Кошова // Слово і Час. — 2004. — № 9. — С. 54-58. — Бібліогр.: 18 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859719371988926464 |
|---|---|
| author | Кошова, І. |
| author_facet | Кошова, І. |
| citation_txt | “Цей ліс, як ми...”: спроба інтерпретації (збірка Валентини Коваленко “ Вісь”) / І. Кошова // Слово і Час. — 2004. — № 9. — С. 54-58. — Бібліогр.: 18 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Слово і Час |
| first_indexed | 2025-12-01T08:51:34Z |
| format | Article |
| fulltext |
молодшим за нього показав, як і якою ціною можна БУТИ поетом у наш непростий
розломний час. У пам’яті тих, хто спостерігав початки й витоки нашої епохи на
початку вісімдесятих, Василь лишився і завше буде поетом, від гордої постави
якого і його віршів струменітиме живе світло. Світла, на жаль, у віршах останнього
десятиліття менше й менше, а то й зовсім немає. Але то вже від Бога, котрий
сам непередбачувано й незрозуміло для нас, його творень, вирішує, коли, для
чого і яким його “ неопалимим купинам” загоратися й згорати світотворчим сяйвом.
Інна Кошова
“ ЦЕЙ ЛІС, ЯК М И ...” СПРОБА: ІНТЕРПРЕТАЦІЇ
(ЗБІРКА ВАЛЕНТИНИ КОВАЛЕНКО “ ВІС Ь” )
Аналізований тут вірш “ Вісь (лісова ідилія)” , присвячений художнику й поету
Ігорю Забудському, входить до зб. "Трунок сварожого рога” (Черкаси: Брама,
2002), яка в січні 2004 р. була відзначена премією ім. В.Симоненка. Це — лише
одна із можливих спроб інтерпретації, намагання знайти символічний код даного
тексту, який, звичайно, поза аналізом самої збірки буде неповним.
Вірш складається з чотирьох частин, кожна має заголовок, що відбиває
найтонші, невловні порухи душі ліричної героїні. Незважаючи на підзаголовок
вірша (лісова ідилія), зміст поезії й заголовки її частин дають підстави говорити
про психологічний паралелізм.
“Доторк” — “ Пробудження” — “ Єднання” — "Осягнення” . Заголовки — сходинки
людських стосунків. Знайомство як “ намацування” шляху в темряві, перші доторки
(“ В оцій живильній вогкості, / в несхиті цій на дні пралісу / я — мовби вісь серед
світів, / чи ця сосна, що поруч, віссю?” ), намагання спізнати. Далі — страх
загубити, болісні спогади-нагадування, а тому пробудження (“Тут кожна впадинка
в корі / і кожен вигин, й виступ кожен — / то перехрестя нас й доріг. / А ми -
таки на вічність схожі. / Стрибожу спокій...” ), хоча згодом усе ж таки єднання
(“ І тільки доторк віт, мов рук, / мою утишують журу” ), за яким завжди -
осягнення (“ Цей ліс, як ми: із оргій зваб, / розлук, любовей, згуб, розваг, / з
жаги і сліз, зі зрад і стріч... / Він — потойбіч. Ми — поцейбіч. / ... Нема межі в
тім “так” чи “ ні” — / ліс віссю — в нас, а ми — у нім” ). Якщо перші три сходинки
ірраціональні, підсвідомі, то четверта — голос розуму, раціо.
Отже, “ Доторк” можна сприймати як зачин, “ Пробудження” — розвиток дії,
"Єднання” — це кульмінація й “ Осягнення” — розв’язка. Поезія настільки насичена
епітетами, метафорами, зокрема символами, що майже кожен рядок вимагає
перепрочитання, дешифрується.
У першій строфі “ Доторку” двічі вживається слово ще. Поетка фіксує мить
початку, тремтливу, хистку, яка буває лише раз і зникає без вороття. А тому й
нанизується ланцюжок слів: рань, роса, диво. Яскраві епітети: ожиново-щемлива,
достигла, потаємна, тремке — увиразнюють, підсилюють емоційну картину.
Ліс у поезії виступає “ одухотвореною субстанцією” , тому кожна строфа — “стихія
персоніфікації” 1 (рань купчиться, ліс в очікуванні, лащить клен, мох латає,
корчі босі, дно пралісу, оливою живиця, рій суниць). Оречевлення: латаття
долонь, ячить дупло, сплетіння стовбурів, ж ага вступає, тисячі очей у 1
1 Тимошенко Ю. Чуттів неміряний св іт // Коваленко В. Трунок сварожого рога. - Черкаси, 2002. - С.8.
Слово і Час. 2004. №9
54
спогляданні, доторк віт, почуття зросли лісом, сосон свічі розказують;
міжречові означення: сіть лісу, штрихи хвоїн, пташині літургії, крона неба,
сосон свічі, ліс віссю; низка порівнянь: віть — блискавиця; живиця, як вихмільне
вино; ми — на вічність схожі; сплетіння стовбурів, мов тіл; доторк віт, мов
рук; ліс, як ми; свічі, як помин тощо.
Слова анішелесь, анітелень, тиша у другій строфі "Доторку” створюють
слуховий образ. Зоровий образ (дно пралісу, хво їн штрихи густі, тінь)
малює в уяві картину сутінків ( "в глибочині високій сосон"). Отже, цілісний
малюнок такий: народження нового дня в лісі, тиша, тіні, сутінки, жива „напоєна”
земля (дотиковий образ “живильна вогкість’) й в усьому витає дух очікування
чуда. Картину увиразнює вдала звукова інструментовка — асонанс на звук
“і ”, який у “ Доторку” повторюється 28 разів. У фоносимволіці цей звук
асоціюється з ніжністю, світлом, коханням, спокоєм, молитовністю, високістю,
захопленням, подивом2. Звук “і ” позначає синій колір3 — колір чистого неба,
яке “ бачимо” “в глибочині високій сосон”. Синій асоціюється із мисленням,
релігійними почуттями, відданістю, цнотливістю4. Настрій самотності, легкого
смутку створює алітерація на звук “с ” (повторюється тут 22 рази). Отож,
кольорова і звукова палітри доповнюють враження, отримане від словесного
малюнку.
Найважливішою є семантика лісу. Складна символіка цього образу пов’язана на
всіх рівнях із символікою жіночого начала, або Великої матері (289). Оскільки листя
затуляє сонце, ліс вважається символом землі. А в міфології друїдів ліс і сонце
вступають у шлюб. Оскільки жіноче начало ототожнюється з несвідомим, ліс виступає
символом позасвідомого ( “Він — потойбіч. Ми — поцейбіч”), отже, приховує різні
небезпеки, таємниці ( “лісу потаємна сіть"). А ще ліс одвіку був місцем культу
богів: у поезії, здається, чути цей голос з глибини віків ( “А ми — таки на вічність
схожі”, “наші почуття зросли цим лісом в забуття”, “сосон свічі... нам нас
розказують”, “себе поволі пізнаєм, бо вже були колись і є ” тощо).
Звертають на себе увагу дерева (сосна і клен). Сосна — символ безсмертя
(оскільки вічнозелена) й родючості (487). У фольклорі символізує дівочість,
цноту, тоді як клен ( “лапату тишу лащить клен”) — символ молодості,
парубоцтва, краси й любові, свіжої сили життя5. Лірична героїня ототожнює
себе із сосною, з віссю (“ я — мовби вісь серед світів чи ця сосна, що поруч,
віссю?” ).
Дерево — символ абсолютного буття, тобто центру світу, що виражається в
термінах світової осі, яка зв’язує різні світи (дерево ж бо корінням у землі, а
гіллям підноситься до неба). Отже, нижній світ — світ мертвих, середній світ —
земля, верхній світ — небо. Дерево також символізує людську природу, а ще
ототожнюється з вертикальною частиною хреста (“то перехрестя нас й доріг” ).
Виходячи з цього, опрозорюється й назва твору.
Три світи символіки дерева являють три основні складові структури дерева:
коріння, стовбур і крона (172). Бачимо їх у вірші: “корчі латає босі”, “дно пралісу”
- коріння; “хвоїн штрихи густі”, “кожна віть”, “з кори оливою живиться”,
“ячить дупло”, “впадина в корі”, “сплетіння стовбурів”, “доторк віт” — 2-а і 3-я
частини вірша тримають нас у “середньому світі” , що ототожнюється із землею, у
структурі дерева — це стовбур; “скрик у кроні неба”, “сосон свічі” — крона (у 3-ій
та 4-ій частинах з’являється третій світ — небо).
2 Пахаренко В. Художнє слово / / Укр. мова та література. - 2001. — №40. - С.16.
5 Див.: Журавлев А. Звук и смысл. - М., 1991. - С.102.
4 Див: Керлот X. Словарь символов. - М., 1994. - С. 5 50— 5 52. Далі подаємо сторінку в тексті.
5 Див.: Энциклопедия символов. - М.; X., 2003. - С. 146.
Слово і Час. 2004. № 9
55
1
Цікава й кольорова семантика вірша: чіткого кольоропозначення немає, але
слова блискавиця, вогнистих, накресана, свічі безпосередньо пов’язані з
символікою вогню, що його представляє червоний колір (це спалах емоцій,
активність, пристрасть, чуттєвість, життєдайні сили, асоціювання з тваринним
світом, жіноче начало, а в середньовічному християнському мистецтві — колір
милосердя, Божественної любові). Отже, вогонь — енергія, що може виявлятися
як на рівні тваринної пристрасті, так і духовної сили (353). “ Прихована”
кольорова гама у вірші символізує нестримну силу тілесних хотінь, “жаску
невсить”.
Виникає, отже, паралель: “ лісова ідилія” — жіноча сексуальність (згадаймо
“ Битву” О.Кобилянської). Незайманість, дівочу цнотливість легко побачити в
образі потаємної сіті лісу “в тремкім очікуванні дива”; асоціювання з водою
( “живильна вогкість”, “з кори оливою живиця — на дух, як вихмільне вино")
продовжує це зближення лісу й жіночої сексуальності6 *. 1-а й 2-а частини вірша
представляють розлите бажання „в несхиті цій на дні пралісу”, “суниць вогнистих
звабний рій — / в долонь довірливім лататті”, “в чиїмсь солодкому зачатті
/ невсить оцю жаску уздріть?” тощо). “ Тіло” дерева в поезії — ніби тіло жінки
( “кожна впадинка в корі”, “кожен вигин”, “виступ кожен”). Звертає на себе
увагу останній рядок “Доторку” : “вона і я зійшлися в тінь”. Тінь є другим “я”
(alter ego), або душею людини. Юнг цим терміном визначав примітивну, інстинктивну
сторону індивідуума (509).
Третя частина твору — проявлення бажання, єднання ( “сплетіння стовбурів,
мов тіл”, 7 скрип. Чи скрик...”, “...жага, накресана з хотінь, / вступає млосним
глумом в тебе”, “тамують невигойний щем”).
Справжнім відкриттям стала поява ще однієї частини вірша — продовження
“ Єднання” , що, як з ’ясувалося після спілкування з авторкою, була вилучена
самовільно редакторами. Маємо нагоду побачити поезію цілісно:
Хилить!
Хур-хур-р-р — між дикий хміль —
і схлип чи сміх, як трунок зілль,
поливсь в грибниць тужаву плоть —
й зітхання злюбу попливло.
Кого ж то в хмелі кіс й рамен
кохання полум’ям займе?
То Мавку втрапив Перелес
в зеленоврунні диких плес.
Хапкий — розхитує, слива...
На сполох зозуль закував,
і вухом заєць-полісун
сорок налапав пересуд —
и мерщій шугнув у ту гущінь,
де Перелеса згубна тінь:
— Lily — жух!
І розхлюп дужих крил
покірність Мавчину розкрив —
і вже не заєць, а юнак
ті чари-крила одтина!
Картина: клена юну стать
чіпке паліччя обпліта
зміїним звивом. То двобій
поміж собою і ... в собі.
А поруч, в хмелі кіс й рамен,
вже інший умліває клен.
Поява нового словесного малюнка, нових образів (Мавка, Перелес, заєць-
полісун, юнак, інший клен) дають можливість для нових, глибших інтерпретацій
твору. Проаналізуємо для початку засоби поетичного мовлення: зеленоврунні
(авторський неологізм); сміх поливсь, грибниць плоть, зітхання злюбу попливло,
клена юна стать, умліває клен (уособлення); кохання полум’ям займе, обпліта
зміїним звивом, сміх, як трунок (порівняння); заєць-полісун налапав пересуд,
розхлюп крил (метафора); дикий хміль, тужаву плоть тощо (епітети).
З появою цієї частини виникло глибше розуміння останнього віршорядка із
“Доторку” : “вона і я зійшлися в тінь”. Повернімося до тлумачення Юнґом “тіні":
Це друге “ я” , інстинктивна сторона індивідуума. Лірична героїня ототожнює
‘ Гундорова Т. Femina Melancholica: Стать і культура в тендерній утопії Ольги Кобилянської. - К.,
2002. - С.30.
56
Слово і Час. 2004. №9
себе і з сосною (цнотливість, дівочість) і з Мавкою (“ в народній міфологій —
лісова русалка” 7). Мавка уособлює природу, волю, красу нестримних бажань —
адже людська природа так само чиста, лише нечисті помислом перетворюють
вищий закон життя на бруд і гріх. Отже, з’являється друга іпостась ліричної
героїні — незнана, дика, пристрасна, інша, та, яку "боюся, не впізнаю”.
Перечитуючи 1-у частину поезії, розумієш: так “бачити” ліс можна лише горілиць
“на дні пралісу”, відчуваючи тілом вогкість моху й помічаючи вогнисті суниці,
зазвичай заховані під листом. Продовження “ Єднання” підтвердило це: слуховий
образ, створений ономатопеею, “хур-хур-р-р — м іж дикий хміль” малює падіння
в обійми незайманої зелені ("в зеленоврунні диких плес”). З ’являється, таким
чином, ще один колір — зелений. Слова: хміль, зілль (звідси етимологія слова
“зелений” ), зеленоврунні, гуицінь викликають у нашій уяві враження інтенсивної
зеленої фарби. “ Цей колір містить протилежні тенденції: проростання (або життя)
і труп (або смерть) — (55), а ще означає природу чи тваринне начало.
Проявлення бажання, єднання увиразнюють нові образи ["схлип чи сміх...
поливсь в грибниць тужаву плоть”, “зітхання злюбу попливло”, “Мавку втрапив
Перелес”, “розхитує, слива" тощо). Розглянемо символічне значення образу
Перевеса (Перелесника). В українській міфології — це біс-спокусник, що ночами
являється жінкам у вигляді вогняного змія або красеня-парубка8. Він уособлює
волю, молодість, силу, романтичну волюнтарність, дію9. Легко можна зауважити
перегуки між “ Єднанням” і сценами з “Лісової пісні” Лесі Українки, де Перелесник
намагається звабити Мавку, малюючи диво-картини природи й волі, нагадує їхнє
кохання минулого літа. Знайдемо тут і опис його зовнішності: “ гарний хлопець у
червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним, як вітер, волоссям, з чорними
бровами, з блискучими очима” (курсив наш. — /.ЛІ)10 II.
Далі з'являється заєць-полісун. Полісун, або Лісовик, лісовий житель, господар
лісу в українській міфології, “ налапавши” пересуд, кидається рятувати Мавку,
але Перелес зникає (ономатопея “ш у-ж ухі”). У “Лісовій пісні” Мавка зве Лісовика
дідусем, він оберігає, застерігає її. В поезії Полісун обертається зайцем. Цей
образ суперечливий — адже може сприйматися як аморальним, так і
добропорядним. В іудеїв він був “ нечистою твариною” , символом пристрасті та
плодовитості (205).
Згодом постає юнак, що “ чари-крила одтина” . Крила тут згадуються двічі,
вони теж символічні. За Платоном, символізують розумність, а в найзагальнішому
значенні означають духовність. В алхімії крила асоціюються з вищим, активним,
чоловічим началом; тварини, позбавлені крил, співвідносяться з пасивним жіночим
началом (279). У вірші ж юнак “ чари-крила одтина", позбавляє, залишає ущербним.
■ У цьому слові, здається, — наслідки “злюбу” . Аналогії виникають самі собою:
“Не задивляйся ти на хлопців людських. / Се лісовим дівчатам небезпечно... ”
-застерігав Мавку Лісовик у “Лісовій пісні” . Семантику перестороги, нагадування,
тривожного передчуття несуть слова: журу, сполох, пересуд, шугнув, згубна
тінь. Крім того, зозуль (зозуля) — символ смутку та вдівства11 і заєць, який,
вважається, створений чортом, отже, кому перебіжить дорогу — з тим станеться
нещастя12. Недаремно в останній частині вірша маємо послідовність слів: із оргій
зваб, розлук, любовей, згуб, розваг: у них “закодоване” значення кожної частини
поезії. Оргія звабу — у “ Доторку” й на початку “ Пробудження” , нагадування
про розлуки — у 2-ій частині “ Пробудження” . В “Єднанні” ж події розгортаються
' Українка Леся. Твори: В 2 т. - К., 1987. - Т.2. - С.695.
I Див.: Там само. - С.694.
’ Див.: Пахаренко В. Українська поетика. - Черкаси, 2002. - С.214.
II Див.: Українка Леся. Твори: В 2 т. - Т.2. - С.695.
11 Див.: Энциклопедия символов. - С. 119.
12 Див.: Там само. - С.86.
Слово і Час. 2004. № 9
57
етапами: “любовей” —“згуб” —“ розваг” . Крізь призму “ Лісової пісні” ця поезія,
на нашу думку, сприймається як розвиток почуття Мавки у драмі-феєрії.
Звернімо увагу на звукосмислову лінію 2-ої і 3-ої частин, де чітко домінує
голосний “о” (у “ Пробудженні” цей звук повторюється 34 рази, а в “ Єднанні" -
аж 50). Звук “о” позначає світло-жовтий чи білий колір13, який відповідає станові
просвітлення, сходження, відвертості, прощення (554). Білий — це невідомість і
відкритість, радість, простота, невинність, д івочість14. А ще білий колір
співвідноситься із фізичним і душевним болем (слова: самоту, боюся, глумом,
сполох, одтина та ін.). 3-я частина вірша надзвичайно цікава з погляду
фоносимволіки: тут емоційна напруга сягає апогею (звук “о” повторюється 50
разів, “ і ” — 47, “а” — 46). Звук “а” — густо-червоний, радісний15. Зазначімо, що
частота його повторюваності в частині, де з’являється образ Мавки, — 28. Асонанс
на “у” (39 разів) та “и” (37) в загальну світлу й ніжну тональність вірша (творять
її домінуючі сонорні “н”, “л”, що означають любов, ніжність, лагідний смуток16)
привносять сумну, темну настроєвість (звук “у” означає синьо-зелений колір,
“и” — коричневий, чорний17). Отже, як бачимо, звукокольорові лінії твору
гармонійно поєднуються зі смисловими.
Картина, що з’являється в кінці “ Єднання” , не менш символічна: "...Клена юні/
стать чіпке паліччя обпліта зміїним звивом...”. Змія — символ суперечливий: з
одного боку, означає мудрість, а з другого — силу руйнування, він пов’язаний зі
спокусою. Фізично змія символізує зваблення сили матерією (Адама Євою), £
символом не окремого гріха, але самого принципу зла, притаманного всьому
сущому в світі (“ боже” і “диявольське” начало в людині). Саме через жінку
відбулося падіння духа в матерію як початок зла. Юнґ вважав змію симптомом
страждання, несподіваним виявом сили позасвідомого. Пов’язана ж із деревом,
вона являє жіноче начало, тоді як дерево — начало чоловіче (210—215). Отож, з
одного боку, зміїний звив на юній статі клена — це жіночі чари, зваба Мавки-
спокусниці, біля якої "вже інший умліває клен”, а з другого — вияв несвідомих
бажань і тому “двобій поміж собою і... в собі”.
Остання ж частина вірша — роздум, зажура, "осягнення” . Словесний малюнок
доповнюється наскрізним асонансом на звук “ і ” (26 разів) й алітерацією на "с”
(15), “м” і “з ” (14). У звуковій тканині твору, отже, сплітаються різні настрої:
ніжність, молитовність, спокій, сум, шелест листя, вмирання. Ліс тут позначає
людську суть ( “цей ліс, як м и”, “ліс віссю — в нас, а ми — у нім”): адже людина
водночас є часткою — “світу для нас” (оскільки тілесна) й “ світу в собі” (оскільки
духовна). Отже, носить у собі й “ потойбіччя” , і “ поцейбіччя” (позасвідоме і
свідоме), а тому вичитуємо у тексті: “Себе, боюся, не впізнаю” і “Себе поволі
пізнаєм, бо вже були колись і є ”.
“ Особистість людська таємничіша за світ, — писав М.Бердяев. — Вона і є цілий
світ. Людина — мікрокосм і містить у собі все” 18. Тому й звучить у вірші: “А ми
— таки на вічність схо ж і”.
Звичайно, це — лише спроба декодувати ключові образи вірша “ Вісь (лісова ідилія)”,
“прочитати” символічне значення звуків і кольорів, осягнути серцевинний зміст твору,
потрапити у незбагнений світ поетичного слова. Поезія — невловна таємниця...
м. Черкаси
13 Див.: Журавлев А. Цит. вид, — С.102.
14 Див.: Энциклопедия символов. - С. З 5 9.
15 Див.: Журавлев А. Цит. вид. - С.102.
16 Пахаренко В. Цит. за ж. “Укр. мова і література”. - С.16.
17 Див.: Журавлев А. Цит. вид. - C.10Z
1! Бердяев Н. Самопознание: Опыт философской автобиографии. - М., 1990. - С.8.
58
Слово і Час. 2004. №9
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-189227 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0236-1477 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T08:51:34Z |
| publishDate | 2004 |
| publisher | Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Кошова, І. 2023-04-03T16:43:02Z 2023-04-03T16:43:02Z 2004 “Цей ліс, як ми...”: спроба інтерпретації (збірка Валентини Коваленко “ Вісь”) / І. Кошова // Слово і Час. — 2004. — № 9. — С. 54-58. — Бібліогр.: 18 назв. — укp. 0236-1477 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/189227 uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Слово і Час Літературна критика “Цей ліс, як ми...”: спроба інтерпретації (збірка Валентини Коваленко “ Вісь”) Article published earlier |
| spellingShingle | “Цей ліс, як ми...”: спроба інтерпретації (збірка Валентини Коваленко “ Вісь”) Кошова, І. Літературна критика |
| title | “Цей ліс, як ми...”: спроба інтерпретації (збірка Валентини Коваленко “ Вісь”) |
| title_full | “Цей ліс, як ми...”: спроба інтерпретації (збірка Валентини Коваленко “ Вісь”) |
| title_fullStr | “Цей ліс, як ми...”: спроба інтерпретації (збірка Валентини Коваленко “ Вісь”) |
| title_full_unstemmed | “Цей ліс, як ми...”: спроба інтерпретації (збірка Валентини Коваленко “ Вісь”) |
| title_short | “Цей ліс, як ми...”: спроба інтерпретації (збірка Валентини Коваленко “ Вісь”) |
| title_sort | “цей ліс, як ми...”: спроба інтерпретації (збірка валентини коваленко “ вісь”) |
| topic | Літературна критика |
| topic_facet | Літературна критика |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/189227 |
| work_keys_str_mv | AT košovaí ceilísâkmisprobaínterpretacíízbírkavalentinikovalenkovísʹ |