Скарби українського діаспорного письменства
Рецензія на книгу: Ковалів Ю. І. Історія української літератури:
 кінець XIX — початок XXІ ст.: підручник: У 10 т.
 Т. 8. Еміграційні колізії письменства.
 Київ: ВЦ «Академія», 2021. 592 с....
Saved in:
| Published in: | Слово і Час |
|---|---|
| Date: | 2022 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2022
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/189491 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Скарби українського діаспорного письменства / Н. Науменко // Слово і Час. — 2022. — № 4. — С. 107-110. — Бібліогр.: 4 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860241368306155520 |
|---|---|
| author | Науменко, Н. |
| author_facet | Науменко, Н. |
| citation_txt | Скарби українського діаспорного письменства / Н. Науменко // Слово і Час. — 2022. — № 4. — С. 107-110. — Бібліогр.: 4 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Слово і Час |
| description | Рецензія на книгу: Ковалів Ю. І. Історія української літератури:
кінець XIX — початок XXІ ст.: підручник: У 10 т.
Т. 8. Еміграційні колізії письменства.
Київ: ВЦ «Академія», 2021. 592 с.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:30:03Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 4 (724) 107
ССііЧЧ
СКАРБИ УКРАЇНСЬКОГО
ДІАСПОРНОГО ПИСЬМЕНСТВА
Ковалів Ю. І. Історія української літератури:
кінець XIX — початок XXІ ст.: підручник: У 10 т.
Т. 8. Еміграційні колізії письменства.
Київ: ВЦ «Академія», 2021. 592 с.
Саме так, найдоречнішим словом тут, у восьмому томі «Історії україн-
ської літератури» Юрія Коваліва, є слово «колізії». Перетини різних
шляхів, зіткнення різних менталітетів — «західного» і «східного»,
слов’янського і неслов’янського, Старого і Нового світу, поезії і про-
зи, традиційного і експериментального та навіть «сонета і верлібру».
Майже детективні сюжети з життя письменників — сюжети, в яких не
завжди вгадується постать митця, прихована за псевдонімом…
До речі, і самі псевдоніми могли б стати цікавим предметом
для дослідження, настільки в них явними постають українські пер-
вини творчості письменників діаспори: географічні реалії (Богдан
Бора — Борис Шкандрій, Лідія Далека — Олена Кобець, Олександр
Смотрич — О. Флорук-Флоринський), назви рослин (Юрій Клен —
Освальд Бургґарт, Ростислав Кедр — Іван Монастирський) тощо.
Професор Київського національного університету імені Тара-
са Шевченка Юрій Ковалів свого часу зважився на дослідницький
под виг — створити нарис історії української літератури від останніх
десятиліть ХІХ ст. до сьогодення. Слід наголосити на широкому опе-
ративному полі студій, що охоплює понад сторіччя (1900—2022), за
яке у нашому письменстві відбулося стільки несподіваних і трагічних
колізій, що годі й спробувати осягнути їх сам-один. Тому й варто, за
словами теоретиків неоромантизму, «долати протистояння непере-
борних опозицій», у яких одне перед одним постають минуще й ві-
чне, просте і складне, зовнішнє і внутрішнє.
Якщо поставити собі запитання, що можна нового сказати про
період міжвоєння, Другої світової війни, еміграції середини ХХ ст.,
які склали дослідницький концентр восьмого тому, то праця Ю. Ко-
валіва допоможе знайти на нього відповідь, зокрема, тим, що апелює
до численних віршів, повістей, романів і драм, здебільшого тих, що
постають перед сучасним читачем як terra incognita. Місцем дії ново-
го тому стали країни Старої Європи та обидві Америки, часовим про-
міжком — 1930—1970-ті роки. Головними «героями» — Мистець-
кий український рух (МУР) та об’єднання українських письменників
РЕЦЕНЗІЇ
108 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 4 (724)
Наталія НАУМЕНКО
в екзилі «Слово», Нью-Йоркська група. Розпочинається «ковалівська» сага про
емігрантів із огляду поетичної творчості: течії «неотрадиційної» лірики, представни-
ки якої — Б. Бора, М. Ситник, Т. Курпіта, В. Онуфрієнко, Міра Гармаш та Світлана
Кузьменко — «апелювали… до автологічної поезії, лише зрідка помережаної тропами
і фігурами» (с. 107), та «сецесійної», котра засвідчувала «переважання ідеї над об-
разністю» (с. 129). До «сецесійних» поетів середини ХХ ст. зараховано П. Карпенка-
Криницю, Ганну Черінь, Л. Полтаву, Лідію Далеку, О. Смотрича та Марту Тарнавську.
З цих шести імен широкому загалові відомі хіба Ганна Черінь та почасти Л. Полтава, а
решту ще належить осягнути нашим читачам.
Згідно з концепцією К.-Ґ. Юнґа,
знайомого давно поета інколи наче несподівано відкриваєш заново. Це відбувається тоді,
коли наша свідомість у своєму розвитку підноситься на новий рівень, з якого раптом по-
чинаємо чути у відомих рядках щось нове. А воно все було закладено у творі спочатку,
залишаючись таємним символом, що його ми можемо розгадати лише в ході оновлення
духу часу [4, 115].
Тому окремий розділ «Оновлення “неокласики” і “Празької школи” в еміграцій-
ній поезії» — це свого роду перевідкриття, данина пошани Ю. Коваліва тим митцям,
чиї «крутосхили філософії чину» зумовили й напрями наукової діяльності автора ре-
цензованого підручника. Зокрема, у центрі його уваги опинилася поема Леоніда Мо-
сендза «Волинський рік» (1948). Окрім розлогого показу українських звичаїв і свят,
у її канві переплелися інтертекстуальні мотиви європейських літератур — «Труди і
дні» Гесіода, новели Дж. Боккаччо, поезія Ф. Шиллера, А. Міцкевича у сув’язі з укра-
їнськими архітворами Т. Шевченка, Лесі Українки, В. Самійленка, Олега Ольжича та
ін. (с. 171). На сторінках нарису засвідчується: особливо барвисто Л. Мосендз показує
Великдень. У сучасних умовах символіка будь-якого явища, особливо фольклорного,
може сприйматися як сумарне вираження всіх можливих значень; зміст символіки на-
родного свята, яким воно постає під пером поета, залежить від уяви митця та його
співтворчості з читачем.
Лише короткими штрихами Юрій Ковалів окреслює збірку «Предметність ніз-
відкіль» Вадима Лесича: вона «складається з тридцяти двох переважно білих віршів,
що, розташовані за алфавітним порядком, не мають жодних ознак абеткового вірша.
Натомість даються взнаки… елегійний настрій, передчуття неминучого наприкінці
віку кожної людини». У кожному разі Вадим Лесич постає «поетом багатьох граней»
(с. 267). Між рядками ковалівського нарису можна прочитати: Лесичева символіка
оживлених предметів для свого розшифрування потребує активної роботи уяви, ви-
водячи реципієнта на рівень усвідомлення неподільності графічного, словесного та
числового першоелементів в образі будь-якої речі.
Галя Мазуренко, на думку дослідника, «виявляла у ліриці інтровертивні ознаки,
філософічні характеристики… Не декларуючи себе модерністкою, Галя Мазуренко об-
стоювала настанови “мистецтва для мистецтва”» (с. 194—195). Проте не обов’язково
бути модерністом, аби проповідувати «мистецтво для мистецтва», оскільки, на дум-
ку філософів, цим займається й сама природа. Одначе інтровертність таки лишається
змістовою характеристикою доробку поетеси, і це доволі часто виражається в тяжінні
до короткої форми.
Для доробку Ігоря Качуровського Ю. Ковалів знаходить надзвичайно влучні сло-
ва та концепти: «…він став “найєвропеїзованішим” поетом в українській літератур-
ній еміграції, якого не уявляли поза контекстом усієї європейської культури» (с. 209);
«Зануреного в царство снів романтика більше цікавить шлях на побачення, ніж сама
зустріч з коханою» (с. 210). А збірка «Пісня про білий парус», у назві якої кожен
може вчитати «свої» асоціації та образи, стала, на думку Юрія Івановича, виявом най-
вищого оприявнення таланту поета.
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 4 (724) 109
Скарби українського діаспорного письменства
Аналізуючи еміграційну прозу, Ю. Ковалів справедливо зауважив: її стилі
менш розмаїті, ніж у ліриці, і зводяться до двох антитетичних напрямів — «нео-
традиційників», які дотримувалися принципів «зображення життя у формах само-
го життя» з застосуванням модерністських стильових концептів, і т. зв. прозаїків-
експериментаторів.
Я. Парандовський в «Алхімії слова» знайомить українського читача з таємниця-
ми творчої лабораторії письменників різних країн, за концептуальний приклад беручи
метафору: «Важко, а точніше — не можна обійтись без метафор. Можна обійтись без
порівнянь, особливо у прозі, можна їх навіть свідомо та успішно уникати, — проте від
метафори нікому не втекти»[3]. Експериментатором, який зважується на творення смі-
ливих метафор, аби ними увиразнити результати своїх дослідів, постає й Ю. Ковалів, із
невичерпних глибин еміграційного письменства видобуваючи такі скарби, які зробили
б честь будь-якій літературі, зокрема й у футурологічній царині. Наприклад, звертаю-
чись до доробку Людмили Коваленко, він бере до розгляду виданий у 1958 р. роман-
антиутопію «Рік 2245», у якому, серед іншого, вражає такий пасаж: Україна стає «цар-
ством любові, Країною Дітей», тоді як Московія перетворюється на «зоопарк диких
тварин і людей». Хіба не очевидно справдження цього пророцтва уже в наші дні?
До «неотрадиційників» Ю. Ковалів зараховує нещодавно перевідкриту пись-
менницю, вінничанку Галину Журбу. Іще наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. виник
окремий жанр малої прози, для позначення якого І. Денисюк запропонував термін
«пейзажна новела» (розповідний твір невеликого обсягу, який об’єктивно відтво-
рює картину природи, у взаємозв’язках образів якої схоплено узагальнення певних
сфер суспільного та особистого життя людини). Іншими словами, структуру тако-
го твору побудовано на вираженні предметних зв’язків, які лише незначною мірою
переплавлені в уяві художника, але дозволяють багатогранно показати внутрішній
світ — і автора, і персонажа.
Таким твором є, наприклад, «Черешні» Галини Журби — оповідання, яке ре-
презентує перетворення асоціативних образів у сприйнятті старого конюха Пилипа.
У сецесійно забарвленій оповіді авторка засвідчує здатність і уміння вести мову через
багатство подробиць і художніх деталей, які створюють сенсорно відчутну картину
довкілля персонажа. «Черешні» Галини Журби, як і більшість тогочасних пейзаж-
них новел, будуються не стільки на описі незвичайної події, скільки на психологічних
штрихах, концентрації душевних порухів, нюансуванні думок і почуттів.
У підручнику Ю. Коваліва ґрунтовно проаналізовано лише один твір Галини
Журби — роман «Тодір Сокір», одначе у нарисі про нього можна спостерегти
риси, притаманні й малій прози письменниці: вона «сподівалася реалізувати “душу
книжки”, що, не обмежена темою чи сюжетом… складає те “позасюжетне, що лежить
заховане в творі”, як віддих, як биття серця, як струм гарячої крови, як шелест незу-
пинної мислі» (с. 353—354).
На завершення восьмого тому дослідник відкриває перед читачем обрії становлен-
ня та розвитку Нью-Йоркської групи — доволі численного за кількістю та строкатого
за стилістикою об’єднання літераторів. Зокрема, він стверджує: щоб зрозуміти прозу
Емми Андієвської чи принаймні наблизитися до такого розуміння, треба дивитися на
неї винятково з погляду мистецтва, а не життя. Письменниця, на його думку, зорієнто-
вана на неістинність, нереальність, котра, одначе, відкриває нові грані реального.
Словесні лабіринти її прози усе ж виводять нас у тунель із світлом. Цим світлом є
віра в добро, любов, правду та справедливість. Людина тут завжди бачить свою невдач-
ливість і підлість, намагається піднятися з низин аморального падіння, змобілізувати
зусилля волі для боротьби з темрявою у душі і світі (с. 581—582). Більшість героїв
Андієвської вірять словам Пророка Ісаї: «Народ, який у пітьмі ходить, узрів світло ве-
лике» (Ісая, гл. 9, ст. 1). Тож загалом її проза сприймається як торжество над брехнею
і злом, неправдою і ненавистю.
110 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 4 (724)
Наталія НАУМЕНКО
Атрибутивними ознаками «нью-йоркської» поезії стали експериментальність,
інтертекстуальність, стильова поліваріантність, надання віршеві нових жанрових об-
рисів, відкриття нових можливостей художньої мови, мистецька синестезія поетично-
го вислову. Літератори, за їхнім власним визнанням, дотримуються модерністського,
зокрема сюрреалістичного (с. 500), стилю вислову та водночас при глибшому проник-
ненні у канву їхніх творів виявляють надзвичайно тісні зв’язки з українською духовною
традицією. Неоромантизм і експресіонізм письма «нью-йоркців» виводять його на
рівень необарокової єдності слова, вірша та зображення, увиразненої українською
фольклорною орнаментальністю.
З окремих рис індивідуального стилю кожного представника групи кристалі-
зується поетика українського вірша, твореного у культурному часопросторі Нью-
Йорка… і не лише. Її характеризують яскраво виражений урбанізм (Ю. Тарнавський,
Б. Бойчук), мистецька поліфонічність (Патриція Килина, Б.-Т. Рубчак, Віра Вовк),
старослов’янська та християнська сакральність, орієнталізм індійського, японського та
латиноамериканського взірця (Б. Рубчак, Віра Вовк, Ю. Коломиєць, Марія Ревакович,
Р. Бабовал).
«Учити творчості можуть тільки творці» [1, 92]. І самі письменники, і їхні до-
слідники — як сучасники, так і послідовники. Ю. Ковалів завдяки своєму поетичному
світорозумінню здатен не просто розглянути літературний твір під кутом зору «музи-
ки у слові», а й донести це бачення до читачів. І кожен однодумець Юрія Івановича —
як викладач, так і студент, беручись до пера або сідаючи до комп’ютера, слідуватиме
правилу, яке свого часу утвердив ключовим у літературознавстві Євген Маланюк: «Без
“дихання життя”, про яке говорить перша книга Біблії, “дихання”, яке кожний творець
мусить вдихнути в свій твір, від твору залишається бездушний зліпок глини, аритме-
тична сума хаотизованих атомів, що розпадуться від найменшого подмуху» [2, 153].
Аналізувати літературні архітвори — означає вміти відчувати й досліджувати
взаємозв’язок мови та творчості, ідеї та образу, підхоплювати енергетику художнього
слова та ділитися нею з майбутніми читачами. Це й доводять усі вісім томів рецензо-
ваного підручника Юрія Коваліва «Історія української літератури. Кінець ХІХ — по-
чаток ХХІ століть».
ЛІТЕРАТУРА
1. Васильченко С. В. Розумне, добре, вічне… Думки про виховання та навчання. Київ:
Молодь, 1989. 288 с.
2. Маланюк Є. Ф. Книга спостережень. Проза. Кн. 1. Торонто: Гомін України, 1962.
529 с.
3. Парандовський Я. Алхімія Слова / пер. з пол. Ю. Попсуєнка. URL: https://www.ukrlib.
com.ua/world/printit.php?tid=3893&page=30 (дата звернення 24. 05. 2022 р.)
4. Jung C. G. Th e Spirit in Man, Art and Literature. Princeton University Press, 1971.
178 p.
Наталія НАУМЕНКО
Отримано 26 травня 2022 р. м. Київ
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-189491 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0236-1477 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:30:03Z |
| publishDate | 2022 |
| publisher | Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Науменко, Н. 2023-04-13T17:10:49Z 2023-04-13T17:10:49Z 2022 Скарби українського діаспорного письменства / Н. Науменко // Слово і Час. — 2022. — № 4. — С. 107-110. — Бібліогр.: 4 назв. — укp. 0236-1477 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/189491 Рецензія на книгу: Ковалів Ю. І. Історія української літератури:
 кінець XIX — початок XXІ ст.: підручник: У 10 т.
 Т. 8. Еміграційні колізії письменства.
 Київ: ВЦ «Академія», 2021. 592 с. uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Слово і Час Рецензії Скарби українського діаспорного письменства The Treasures of Ukrainian Diasporic Lliterature [Yu. Kovaliv. History of Ukrainian Literature: the Late 19th — Early 21st Century: a Textbook: In 10 Volumes, Volume 8. Emigration Collisions of Literature] Article published earlier |
| spellingShingle | Скарби українського діаспорного письменства Науменко, Н. Рецензії |
| title | Скарби українського діаспорного письменства |
| title_alt | The Treasures of Ukrainian Diasporic Lliterature [Yu. Kovaliv. History of Ukrainian Literature: the Late 19th — Early 21st Century: a Textbook: In 10 Volumes, Volume 8. Emigration Collisions of Literature] |
| title_full | Скарби українського діаспорного письменства |
| title_fullStr | Скарби українського діаспорного письменства |
| title_full_unstemmed | Скарби українського діаспорного письменства |
| title_short | Скарби українського діаспорного письменства |
| title_sort | скарби українського діаспорного письменства |
| topic | Рецензії |
| topic_facet | Рецензії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/189491 |
| work_keys_str_mv | AT naumenkon skarbiukraínsʹkogodíaspornogopisʹmenstva AT naumenkon thetreasuresofukrainiandiasporiclliteratureyukovalivhistoryofukrainianliteraturethelate19thearly21stcenturyatextbookin10volumesvolume8emigrationcollisionsofliterature |