Релікти лицарсько-дружинної та билинної поезії (знахідки у фольклорі волинсько-поліського ареалу)
Saved in:
| Published in: | Слово і Час |
|---|---|
| Date: | 2003 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2003
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/189641 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Релікти лицарсько-дружинної та билинної поезії (знахідки у фольклорі волинсько-поліського ареалу) / І. Денисюк // Слово і Час. — 2003. — № 1. — С. 22-28. — Бібліогр.: 14 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-189641 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Денисюк, І. 2023-04-17T14:44:29Z 2023-04-17T14:44:29Z 2003 Релікти лицарсько-дружинної та билинної поезії (знахідки у фольклорі волинсько-поліського ареалу) / І. Денисюк // Слово і Час. — 2003. — № 1. — С. 22-28. — Бібліогр.: 14 назв. — укp. 0236-1477 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/189641 uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Слово і Час Ad fontes! Релікти лицарсько-дружинної та билинної поезії (знахідки у фольклорі волинсько-поліського ареалу) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Релікти лицарсько-дружинної та билинної поезії (знахідки у фольклорі волинсько-поліського ареалу) |
| spellingShingle |
Релікти лицарсько-дружинної та билинної поезії (знахідки у фольклорі волинсько-поліського ареалу) Денисюк, І. Ad fontes! |
| title_short |
Релікти лицарсько-дружинної та билинної поезії (знахідки у фольклорі волинсько-поліського ареалу) |
| title_full |
Релікти лицарсько-дружинної та билинної поезії (знахідки у фольклорі волинсько-поліського ареалу) |
| title_fullStr |
Релікти лицарсько-дружинної та билинної поезії (знахідки у фольклорі волинсько-поліського ареалу) |
| title_full_unstemmed |
Релікти лицарсько-дружинної та билинної поезії (знахідки у фольклорі волинсько-поліського ареалу) |
| title_sort |
релікти лицарсько-дружинної та билинної поезії (знахідки у фольклорі волинсько-поліського ареалу) |
| author |
Денисюк, І. |
| author_facet |
Денисюк, І. |
| topic |
Ad fontes! |
| topic_facet |
Ad fontes! |
| publishDate |
2003 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Слово і Час |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| format |
Article |
| issn |
0236-1477 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/189641 |
| citation_txt |
Релікти лицарсько-дружинної та билинної поезії (знахідки у фольклорі волинсько-поліського ареалу) / І. Денисюк // Слово і Час. — 2003. — № 1. — С. 22-28. — Бібліогр.: 14 назв. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT denisûkí relíktilicarsʹkodružinnoítabilinnoípoezííznahídkiufolʹklorívolinsʹkopolísʹkogoarealu |
| first_indexed |
2025-11-24T03:02:52Z |
| last_indexed |
2025-11-24T03:02:52Z |
| _version_ |
1850839202333196288 |
| fulltext |
Іван Денисюк
РЕЛІКТИ ЛИЦАРСЬКО-ДРУЖИННОЇ ТА БИЛИННОЇ ПОЕЗІЇ
(знахідки у фольклорі волинсько-поліського ареалу)
Відкриття українських фольклористів у 70-х роках XIX ст. сколихнули науковий
світ. Навіть англійські та французькі вчені світила позаздрили українцям, — вони
бо мають поезію тисячолітньої давності. Цю поезію в обрядових піснях виявили
Антонович та Драгоманов й опублікували у зб. "Исторические песни малорусского
народа” (1874) — в першій його частині “ Песни века дружинного и княжеского” .
А ще перед тим приналежність деяких фольклорних жанрів до епохи Київської
Русі, до передмонгольського періоду історії України теоретично обґрунтував
М. Драгоманов. Відкриття Антоновича й Драгоманова протистояли твердженням
російської імперської історіографії, яка намагалась виправдати московську
колоніальну політику в Україні, спираючись на теорію М. Погодіна: мовляв, у
домонгольські часи українців на Київщині не було, а жили там росіяни, — оскільки
реалії княжої доби відбились у російських билинах, а не в українському фольклорі;
монголи витіснили росіян на північ, а їхнє місце нібито й зайняли українці, що
прийшли з Прикарпаття.
Пізніше українські й деякі російські вчені довели, що більшість так званих
билин було створено в Україні. Глибоко й доказово студіював проблему, зокрема,
М. Драгоманов. “ ...Українська поезія, — твердив учений, — показує відносно
багаті останки давньоруського героїчного епосу” , але не в жанрі билин, а в
“ формі колядок, ігорних пісень, супоставляючи варіанти котрих дістаємо доволі
повну картину давньоруського побуту” .1 Цю думку вчений підтвердив варіантами
колядок про плавбу човнами руських дружин до Царгорода, а також колядок
“ про осаду города молодим королем” , зіставленням їх із літописними відомостями
про похід Святослава Ігоревича в Болгарію. Завважено, що ігрові пісні про
Володаря (або Воротаря) у підляських варіантах зберегли пам’ять про князя
Романа Волинського.
У передмовах до I—II томів “ Исторических песен” , у коментарях до текстів
Антонович і Драгоманов визначили також інші мотиви, в яких відобразилась
“ воєнная энергия” русичів — тогочасних українців, реалії їхнього лицарсько-
дружинного бойового життя й мирного побуту. Ці мотиви стисло реферує
Ф. Колесса: “ В колядках, співаних парубкові, перше місце займають в о є н н і
м о т и в и (II. група) — живий відгомін лицарської та ранньої княжої доби:
дружина помагає ватажкові здобути дівчину в воєнній виправі; молодецька
дружина збирається плисти Дунаєм на службу царгородському панові; лицар
ладиться на війну, облягає город, відкидає два окупи, аж бере третій — царівну;
гордий пан із слугами женеться за ордою, відбирає полон, у лицарському поєдинку
вбиває “турського” царя або бере його в полон; вертається з війни з багатою
1 Драгоманов М. Відгук лицарської поезії в руських народних піснях: пісні про Королевича / / Розвідки
Михайла Драгоманова про українську народну словесність і письменство. - А., 1899. - Т. І. - С. 85.
22
Слово і Час. 2003. Ne 1
добиччю та обдаровує свою жінку або сестру; дружинники після довгої служби
в воєнних походах жадають відправи й заплати від свого ватажка, що нагороджує
їх містами, полями, кіньми та червінцями; лицарський кінь виносить свого пана із
різних небезпек” . На думку вченого, такі мотиви, а подекуди й характери героїв,
наближають колядки цієї групи до билин: “у них звеличуються сміливість, удатність
та лицарська слава ватажка-воївника” , демонструється його багатство: "шовкові
намети, дорога, ясна зброя, тугі луки, гострі мечі, сніпки стрілок, перські коні,
тисові столи, кармазинові сукні, паволоки, шуби з бобрів, кун, соболів, золоті
кубки, цинові миси, постави сукна, кітари, гуслі” . Близькість до билин виявнюють
і “м и с л и в с ь к і м о т и в и: як молодий лицар вибирається із службою,
хортами й соколами на лови та стріляє грубого звіря — тура, дика, оленя” .
Ф.Колесса підсумовує: “ Усе те вказує на обстанову княжого чи боярського
двора та потверджує погляд, висловлений іще Антоновичем і Драгомановим, а
новішими часами підтверджений М. Грушевським, що в ц ій г р у п і к о л я
д о к з б е р е г л и с я о б л і м к и б а г а т о г о к о л и с ь у к р а ї н с ь
к о г о л и ц а р с ь к о-д р у ж и н н о г о е п о с у , який іще в ранній княжій добі
витворився серед воєнної верстви дружинників на підкладі боротьби із
степовиками, опісля ж перейшов поміж сільський люд та зв’язався із традиційним
звичаєм святкового величання”2.
Минуло понад сторіччя з часу появи збірника “ Исторические песни” , та, на
жаль, матеріали цього дорогоцінного видання не поповнилися новими записами й
публікаціями, пов’язаними з лицарсько-дружинною тематикою. Спробую це
зробити- оприлюднивши деякі свої знахідки — записи фольклору, зроблені на
території колишнього Волинсько-Галицького князівства.
У передмові до І тому “ Исторических песен” Антонович і Драгоманов звертали
увагу на те, що в ареалах Галичини, Волині й Підляшшя пісні зберегли порівняно
найбільше слідів “удельной эпохи” і що Галичина й Волинь “ продолжали и в XIII
- XIV в. после разгрома Киево-Переяславской земли татарами ту жизнь, какая
преобладала на всей удельной Руси в XII в.”3
Наявність лицарських пісень у княжу добу української історії Франко не піддавав
сумніву. їх релікти він знаходить у писаних джерелах — у “ Галицько-Волинському
літописі” , зокрема, у “ Слові про Романа” (характеристика князя), а також у
згадках “ про пісні, складані на славні пригоди. І так під р. 1251 в тій самій
Волинській літописі записано, як Данило і Василько при помочі мазовшан ходили
на ятвягів: “ И преидоша болота и наидоша на страну их ... и многи крестьяны от
пленения избавлета, и п ъ с н ь с л а в н у п о я х у и м а . . . наследивши путь
отца своего великаго Романа, иже гь изострил ся на поганыя яко лев, им же
половци дъти страшаху” 4. Франко висловив жаль, що з тієї величальної пісні
Данилу й Василькові літописець “ не заховав нам ані слова” , але відзначає в
літопису безсумнівні докази того, що “ дружинна поезія в XIII в. жила і плодила
твори високої поетичної стійності” (32, 70).
І все ж таки, як мені здається, з поетичного гімну Данилові й Василькові дещо
таки збереглося в попередньому абзаці того ж літопису. Це своєрідне “ слово о
полку” , прикрашене народнопоетичними образами, мабуть, спільними з лицарською
“портретною” поезією. Наведу цей уривок: “ А назавтра, коли примчали до них,
[ятвягів], прусси і борти, усі вої Данила [зсіли] з коней. І оружилися піші всі [і
вийшли всі] зі стану. Щити ж їх як зоря були, а шоломи їх — як те сонце на сході, 1
1 Колесса Ф. Українська усна словесність. - Л., 1938. - С. 44-45.
! Антонович Вл., Драгоманов М. Исторические песни малорусского народа. Предисловие / /
Арагоманов М. Вибране. - К., 1991. - С. 46 - 49.
1 Франко I. Слово о Лазарев* воскресеніи: Староруська поема на апокрифічні теми / / Зібр. та: У 50 т.
- К., 1981. - Т. 32. - С. 70. Далі зазначаємо в тексті том і сторінку.
Слово і Час. 2003. № 1
23
а списи їх погойдувалися у руках, як безліч тростин. А стрільці обабіч ішли і
держали в руках луки свої, наклавши на них стріли свої проти ворогів. Данило ж
на коні сидів і воям лад давав. І сказали прусси ятвягам: “ Хіба можете ви дерево
піддержати сулицями і на осю рать одважитись? І вони, побачивши [це], вернули
до себе"5.
Хоча своєрідна “ імпресіоністка” зображення руху та блиску зброї в цій
передбатальній сцені могла прийти від безпосереднього споглядання полку
автором, проте культура бачення і стилістика словесного зображення несе
сліди фольклорної і книжної художньої поетики (на таких стиках будувалась,
очевидно, дружинна поезія). Це — порівняння щитів із зорями, а шоломів — із
поранковим сонцем, списів — із тростинами. Така ж метафорика поетично-
алегоричного “слова” пруссів, зверненого до ятвягів, у наведеному уривку.
Певні фольклорні кліше, зокрема, в засобах величання через атрибутику
коштовних речей, характерні й для портрета Данила Галицького в цьому ж літописі
трохи нижче, але цілком по сусідству з вищенаведеним словесним “ кінокадром” .
Полк перед боєм “ зафільмований” у славі й у всій мальовничості — в русі та
сяєві. Середньовічні лицарі вирушали на війну в дорогих парадних обладунках,
хизуючись своїм багатством (це мало приголомшувати ворога).
У 1252 р. Данило Галицький поспішає на поміч угорському королю Белі. При
дворі свого союзника застає наш князь німецьких послів, — усіх вражає й захоплює
блиск і велич українського князя та його дружини. “ Німці тим часом дивувалися
оружжю татарському: бо коні були в личинах і в попонах шкіряних, а люди — в
латах, і велике було сяйво полків його од оружжя, що виблискувало. ‘ Сам же
[Данило] їхав обіч короля, за звичаєм руським, а кінь під ним був диву подобен,
і сідло позолочене, і стріли і шабля золотом [були] оздоблені та іншими прикрасами,
що аж дивно, а жупан із золототканого єдвабу грецького і широким золотим
мереживом обшитий, і чоботи зелені козлові, обшиті золотом" (408—409).
1985 року в селі Турі Ратнівського району Волинської області від Ярини Толовій
(народженої в Турі 1910 р.) я записав дві пісні — вони становлять коли не
фрагменти, то відгомін лицарсько-дружинної поезії. Герої цих фрагментів — “ князь
а дружина” (як у поемі “ Слово о полку Ігоревім” ).
II.Зашуміла добровойка,
Зазвеніла дорожейка:
їхали хлопці молодиї,
Пуд ними коні ворониї,
На їх сиделечка золотиї.
Усю країну об’їжджали,
Собі дівчину добирали6.
І. З княжеского двору
Сив кінь вибигає
І сам князь виїжджає.
На йому шапойка,
Як чорная галойка.
На йому пояс красний,
Як місячик ясний.
На йому чоботи
Турецької роботи.
Поетикою “ портретного живопису” ці релікти дружинного епосу перегукуються
з портретом князя Данила в Галицько-Волинському літописі. Тут і там подібна
схема портрета створюється рухом погляду наратора, який зупиняється то на
князеві, то на коні, докладно описує вбрання, оздоби. Причому фольклорні
“сив кінь” , “ кони ворониї” адекватні величальному образові літописного коня,
який “диву подобен” . Ще А. Міцкевич у своїй поезії зауважив, що литовські
витязі “ зрослися з конем” , бо ж постійно перебували разом у походах, наїздах,
битвах. Лицар не мислився без коня, і ця “ кентаврика” наявна в наведених
літописному та фольклорних прикладах. Подібна теж увага до золотосяйних
оздоб, до блиску металевих обладунків. Літописні щити сяють, як зоря, а шоломи
— як сонце (згадаймо “ Шеломи в сонці” К. Гриневичевої). Данилове сідло
5 Літопис руський / За Іпатським списком переклав Леонід Махновець. — К., 1990. - С. 407-408.
Далі вказуємо сторінку в тексті.
6 Особистий архів автора статті.
24
Слово і Час. 2003. №1
г
позолочене, золотом оздоблені стріли, а жупан — із злототканого єдвабу. У
“турських” піснях, що дійшли до нас, чимало подробиць у портретах князя й
лицарів — хлопців молодих — за сотні літ стерлося, забулося, але зберігся і
“пояс красний, як місячик ясний” , і “ сиделечка золотиї” , і чоботи дорогої роботи.
Золоте сідло — регалія, що означує приналежність його власника до вищих,
аристократичних сфер. Згадаймо, як уболіває автор "Слова о полку” з того
приводу, що Ігореві довелося пересісти зі золотого (княжого) сідла в рабське.
Тож і в іншій весільній пісні “ сидилко золоте” і “ коник вороний” є саме отими
розпізнавальними знаками приналежності вершника до hight — life’y:
Заїхав Колічка, на двир став, — По чому, Манічка, познала,
Нихто ж бо его не познав. Що паничком назвала?
Вибигла Манічка, познала Чи по конику вороним?
Да й паничком назвала. Чи по сидилку золотим? 7
"Золоте сідло” — не просто орнаментальний епітет, величальна метафорична
гіпербола, а деталь реального княжого побуту. В коментарі до “ Літопису руського”
сказано: “ В Іп. і Хл. “ сбдло од злата жьжена” , — як видно, дерев’яну основу
сідла було оббито мідною позолоченою бляхою; мідь покривали розчиненим у
ртуті золотом і нагрівали на вогні: утворювалася міцна золота плівка” (408).
У фольклорній пісні про похід хлопців-молодців привертають увагу два рядки
зачину: “Зашуміла дубровойка, Зазвеніла дорожейка...” Чуєте: “что ми шумить, что
ми звенить” — зі "Слова о полку Ігоревім” ! Ніби камертон, що настроював полк на
похід, ці слова-дієслова, очевидно, слугували зачином лицарських пісень про похід,
тим-то в поемі про Ігорів полк вони виступають у стягненій формі — як збудники
асоціацій (а може, й ремінісценції) з усіма тоді добре знаними лицарськими піснями.
Поліські пісні “ розшифровують” етимологію символу: лицарі їдуть через ліс, ліс
шумить, а дорога, вимощена каменем-кременем, під кінськими копитами звучить-
дзвенить. Це засвідчують і інші варіанти “ похідних” пісень, у яких “ ліс шумить,
кремінь дзвенить” , коли мчать вершники битим шляхом через ліс, через бір.
Шум-дзвін — цим неодмінним супроводом руху лицарського полку перегукується
зі “Словом о полку Ігоревім” поліська весільна пісня ще й у такому її варіанті:
Сипте пшаницю в нове корито,
Корміте кони все женихови,
Бо вин поїде в веліку дорогу,
В веліку дорогу до тесця свого.
Буде їхати бором-крамінєм,
Бором-крамінєм, листом-корінєм.
Буде бир шуміти, крамень звиніти...8
І, нарешті, лицарська поезія чується вже “ прямим текстом” із неодмінними її
лексемами — дружина і поліс.
Бором, бором, боровиною
Іде Колічка й а з дружиною,
Й а з дружиною,
й а з дружиною, з веліким полком,
Послав пахолка попирод полка:
Щоб були брами поочиняни,
Медом кубечки поналивани,
Коб була Манічка хороше вбрана,
Хороше вбрана, за етил завидьона,
За етил завидьона, благословльона,
Благословльона, на посад саджона 9.
' Климчук Ф. Традиційне весілля села Симоновичі / / Вісник Львівського університету. - 1999. - Вип.
27. - С. 230-231.
! Там само. - С. 222.
’ Там само. - С. 227.
Слово і Час. 2003. № 1
25
Якщо замінити архісучасне зрусифіковане Колічка древнім Ігор, текст звучатиме
як переспів “ Слова о полку” :
Бором, бором, боровиною
Іде Ігор й а з дружиною,
й а з дружиною, з веліким полком...
Вельми цікавий у щедрівці мотив лицарської поезії про саме лицарство.
Дослідники якось не завважили публікації тексту, що її здійснив В. Гнатюк у
1914 р. А в ньому вжито й термін лицарство і дається інформація про нього як
про певний інститут:
Павленко коника сідлає,
Павленко з дворика з’їзджає,
Павленка батенько питає:
Шо ти, сину, гадаєш ?
На шо коня сідлаєш ?
Куди з двору з’їзджаєш ?
Синочку мій!
Таточку мій, шо ж тобі до сього?
Осідлаю коня вороного
Та поїду до царя
Добиватись лицарства.
Хоч лицарства не доб’юсь.
Так я ума наберусь,
Таточку мій!10
У середньовіччі юнаки з аристократичних родин зазвичай виховувались при
дворах королів чи великих магнатів, де здобували бойові навики, засвоювали
лицарські манери, звичаї, курс певних наук. Досягти лицарського звання було
нелегко, звідси в наведеній щедрівці поняття “добиватись лицарства” й застереження
— “хоч лицарства не доб’юсь, так я ума наберусь” . Цінувався, отож, не тільки
ранг, а й сама наука. У польській мові зберігся вислів “ pasowanie na rycerza”
(“ pasowanie” від слова “ pas" — пояс), що означав церемонію присвоєння лицарського
звання. Юнака оперізували лицарським поясом, і тоді король плазом меча злегка
вдаряв його по обличчю, примовляючи ритуальні слова.
...Відійшла в небуття княжа доба нашої історії з дружинами, лицарями та їхніми
співами. Та не всі пісні пішли в небуття, деякі емігрували в інші жанри. Містком
переходу послужила мелодія.
У вже цитованій статті Франко ставить питання: “ Як могли співатися наші
староруські пісні?” . І розмірковує: “ Вказівок на се треба шукати в чотирьох
категоріях співаних творів, що заховалися до нашого часу: 1) в церковних напівах,
особливо тих, що відрізняються від грецьких і болгарських і мають собі навіть
усталену назву “ Київського напіва” , 2) в великоруських билинах, що, без сумніву,
первісно вийшли з південної Русі і, може, заховали деякі сліди старої мелодії, так
як у тексті заховали сліди старого побуту і старої ритміки; 3) в українських
обрядових піснях, колядках, щедрівках, гаївках, купальських та весільних і 4) в
козацьких думах” (32, 85). Але оскільки думи за своєю мелодикою надто монотонні,
то, на думку Франка, “ ...можемо допустити, що стара дружинна пісня, хоч
побудована на тім самім музикальнім принципі, мала в собі більше рухливості,
мелодійності і різнобарвності; на се вказує її характер більш ліричний, ніж у думах
і в обрядових піснях, тон більше гарячий, пристрасний, персональний” (32, 85).
Драгоманов знаходить мотиви лицарської поезії в колядках та веснянках. Два мої
записи — цитовані “турські” фрагменти — теж походять з обрядових пісень: перший
— з весільних, а другий — з петрівочних. Очевидно, різниця між чотирма типами
мелодій, на які вказав Франко, була невелика, й пісні легко переходили з однієї
категорії в іншу. Скажімо, у весільному репертуарі натрапляємо на майже такі тексти,
як у колядках (про це писала Олена Пчілка у статті про українські колядки).
А билини? Чи переходили вони зі своєї жанрової “ категорії” в іншу, суміжну?
Виявляється, так. М. Драгоманов, М. Грушевський, Ф. Колесса помічали
спорідненість деяких мотивів у билинах і лицарсько-дружинних піснях. Близькість
обох жанрів подекуди спостерігалася й на рівні поетики. На підставі “ облімків”
цих форм тепер нелегко встановити, чи билини окремими фрагментами
10 Гнатюк В. Колядки і щедрівки / / Етнографічний збірник. - Л., 1914. - Т. II. - С. З2.
26
Слово і Час. 2003. № 1
“ інтертекстувалися” в лицарські пісні, а чи навпаки. Наведені вище описи княжого
(королівського) або лицарського коня, його прикрас урешті-решт реалістичні за
всієї незвичайності “ натури” . А от у щедрівці, записаній І. Вагилевичем,
королівський кінь за поетикою гіперболізації — кінь фантастичний, билинний:
Ой нема ж ніде такого коня,
Як у нашого пана-короля!
Золота грива коня укрила,
Срібні підківки землицю пишуть,
Кленові ушка ради слухають,
Шовковий хвостик сліда замітат".
В унікальній білоруській волочебній пісні образ українського війська та “ царыча-
паніча” , котрий його очолює й викликає турецького царя на двобій, більшою
мірою билинний, н іж лицарсько-дружинний. До того ж і ритміка тексту
наближається до билинної:
Ішла хмара хмарыстая, Залатым мячом укладаецца,
Ехала войска украинскае. Едзе поле і другое,
Наперадзе яго царьіч-паніч На трзцяе уз’язджае,
На вараным кані увіхаецца, Зазывае турэцкага цара:
— Вьійдзі ка мне у поле ваяваці...11 12
Мені пощастило виявити текст билини, записаний та опублікований як колядка.
Очевидно, входив він у колядковий репертуар. Зазвичай наукові публікації, що
з’явилися напередодні воєн чи в час їх тривання, лишаються маловідомими, а то
й губляться, не одержавши належного осмислення. Так сталося з працею
Д. Зеленіна “ Опис рукописів ученого імператорського російського географічного
товариства” , що вийшла друком у Петрограді в 1914 р. В описуваному архіві
зберігся зошит, на 23-х сторінках якого священик села Яполоті Рівненського
повіту Василь Абрамович у 1854 р. робив фольклорно-етнографічні записи,
об’єднані назвою “ Простонародный полисскій календарь” . Серед інших цікавинок,
що їх зафіксував з народних уст цей фольклорист-аматор, є колядка, запис
якої не поділений на строфи. Текст її такий: “ Славний да пишний да паничейку,
що такъ молодъ, да прославывся, позаїзжав миста вси Вольїнскія, вси Вольїнскія
да Украінскія, ожо не заихав до Любомня миста, а Любомнъ мисто воздвыгается,
каменыцею осыпается; а Любомщане да дывуются, що тому паняты за даръ
дати: вывели іому коня вороного” (потом полумысок грошей, каменну стрилку,
красную панну)” 13.
А тепер розіб’ємо цей текст відповідно до його пісенної структури на поетичні
рядки й передаймо сучасним українським правописом:
Славний да пишний да паничейку,
Що так молод, да прославився,
Позаїзджав міста всі волинськія,
Всі волинськія да українській,
Ожо не заїхав до Любомля-міста,
А Любомль-місто воздвигається,
Каменицею осипається;
а любомщане да дивуються,
Що тому паняти за дар дати;
Вивели йому коня вороного... і т.д.
У такій реконструкції ритміка пісні увиразнилась, “ заграла” , в ній виявнився
ритм і стиль, і форма викладу билини. По-билинному кінець рядка повторюється
в зачині рядка наступного, билинні теж прикладки (“ Любомнъ-мюто” ). Характерні
11 Народні пісні в записах Івана Вагилевича / Упор. М. Й. Шалати. - К., 1983. - 160 с.
12 Булгаковский Д. Белорусские песни / / Минские губернские ведомости - 1868. - № 23. Цит. за:
Беларуская вусна- поэтичная творчасдь: Падруч. для філал. Б 43 спец. - ВНУ / К. П. Кабашникау,
А.С. Фядосяк, А. С. Ліс і інш. - 2-е вид., перепрац. - Мн: Выш. шк., 1988. - С. 136.
12 Зеленин Д. Описание рукописей ученого архива императорского русского географического общества.
Волынская губерния. - Петроград, 1914. - С. 278.
Слово і Час. 2003. № 1
27
й билинні специфічні мотиви. Це: а) подвиги малолітнього богатиря, наприклад,
Добрині; б) мотив збирання контрибуції з міст (билинні герої Вольга й Микула
Селянинович "Вот посели на добрых коней, поехали, Поехали к городам за
получкою” ). Щоправда, хоробре й перебірливе паненя, котрого не задовольняють
жодні види контрибуції, а тільки такий дар, як красна дівчина, — мотив поширений
і в колядках. Цікавим є новий тут мотив будівництва конкретного міста — Любомля
(так цей райцентр Волинської області зветься тепер офіційно, але поліщуки
говорять і співають у весільних піснях "поїхав до Лю бомня” ). Текст
характеризується наявністю архаїзмів: позаїзжав міста — завоював міста; заїзд
(старопольське zajazd) — наїзд, напад, облога; Волинскія — такі форми
прикметників у називному відмінку множини є в Галицько-Волинському літописі;
ожо — темне місце, мабуть, помилкового написання. У словнику Срезневського
є оже. Чи не було тут поліське діалектне оно — але, лише, тільки. Каменицею
осипається — тобто обноситься земляними валами, в середині яких рінь (галька),
дрібні камінці. Нарешті — камінна стрілка. Тільки у двох текстах поліського
фольклору я зустрічав епітет крем ’яна стріла, відлік віку якого — палеоліт.
Текст, зафіксований священиком В.Абрамовичем і опублікований Д.Зеленіним,
унікальний тим, що це чи не єдиний фрагмент билини українською мовою, до
того ж із волинсько-поліського ареалу.
Свого часу — в 1847 р. — П. Куліш був схильний гадати, що “ из всей докозацкой
лирической поэзии" зберігся єдиний чотиривірш українською мовою:
Ой кияне, панове громада!
Погана ваша рада.
Якби ви Михайлика не оддавали,
Поки світ сонця вороги б Києва не достали14.
Пізніше Куліш знайде ще дві пісні, які походять із доби Київської Русі, а також,
як уже згадувалось, цілий том пісень “ віку дружинного і "княжого" видрукують
Антонович і Драгоманов. Та все-таки тексту билин українською мовою до публікації
Зеленіна в 1914 р. не було.
Постає питання: з якого конкретного часу походить уривок з билини про
будівництво Любомля? Є тут залишки двох старовинних городищ. Відомо, що
Любомль належав до улюблених міст Володимира Васильковича (звідси й назва),
крім Каменця під Біловезькою Пущею та, можливо, Раю (нинішнього Яревища).
Приїхавши з Каменця, недужий князь тижнів зо два перебуває в Раю (Яревищі),
диктує тут свій заповіт, відтак переїжджає до Любомля, де через деякий час і
помирає. У Любомлі Володимир Василькович збудував і прикрасив дорогими
іконами церкву, можливо, й інші споруди. Колядку-билину з інформацією про те,
як Любомнь-місто “ воздвигається, каменицею осипається” , можна б віднести до
XIII ст. — часу інтенсивної забудови Волині містами під орудою Романа Волинського,
а відтак Володимира Васильковича. Франко писав, що “ Слово о Лазареві
воскресеніи", в якому він знаходив сліди лицарської поезії, “ повстало в часі
князівсько-дружиннім” , коли ще живою була традиція дружинної поезії, якої
зразок заховався нам у поемі “ Слово о полку Ігоревім” (32, 100). Можна
припустити, що в цей час і виникла колядка-билина “ Славний да пишний паничейку” .
Зрозуміло, що наведені приклади не єдині в багатому й різноманітному
фольклорному репертуарі Полісся релікти старожитностей із княжих часів — їх
ще треба шукати й шукати в записаній і не записаній нашій національній словесній
скарбниці.
м. Львів
14 Цит. за: Нахлік Є. Легенда про Золоті Ворота в Києві у варіантах М. Грабовського і П. Куліша / /
Вісник Львівського ун-ту. Серія філологічна: Українська фольклористика. - 1999. - Вип. 27. - С. 72.
28
Слово і Час. 2003. № 1
|