З етюдів до біографії Панаса Мирного

Saved in:
Bibliographic Details
Published in:Слово і Час
Date:2003
Main Author: Ротач, П.
Format: Article
Language:Ukrainian
Published: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України 2003
Subjects:
Online Access:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/189745
Tags: Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:З етюдів до біографії Панаса Мирного / П. Ротач // Слово і Час. — 2003. — № 2. — С. 76-79. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
_version_ 1860002715107590144
author Ротач, П.
author_facet Ротач, П.
citation_txt З етюдів до біографії Панаса Мирного / П. Ротач // Слово і Час. — 2003. — № 2. — С. 76-79. — укp.
collection DSpace DC
container_title Слово і Час
first_indexed 2025-12-07T16:36:51Z
format Article
fulltext “Літературний щоденник” . У передмові укладача цього довідника відомого поета Миколи Терещенка зазначено, що тут особливу увагу звернуто на “ точність дат, які, до речі, всюди подаються за новим стилем” . І дійсно, в цьому довіднику подано правильні і точні дати народження й смерті М.П.Драгоманова: “ 18.IX.1841—20.VI.1895” . Такі ж точні дати подано і в книжці Д.Заславського, І.Романченка “ Михайло Драгоманов” (К., 1964). А в другому томі цінного авторитетного наукового довідника “ Українські письменники. Біобібліографічний словник” (К., 1963) подано точні дати і за старим і за новим стилем: першу дату подано за новим стилем, а другу дату за старим стилем: “ 18(6) вересня 1841 - 20(8) червня 1895” . Незрозуміло, чому ж І.Романченко в російській “ Краткой Литературной Энциклопедии” (т. 2, Москва, 1964) подав неправильні дати народження й смерті М.П.Драгоманова: “ 18(30).IX.1841 — 20.VI.(2.VII).1895” . Адже в книжці Д.Заславського, І.Романченка (1964) подано правильні дати. Оглянувши різні довідники, енциклопедії, монографії, можемо зробити такі висновки: 1) більша частина цих довідників подає неправильні дати народження і смерті М.П.Драгоманова; 2) тільки деякі праці й довідники 1960-х рр. подають правильні дати. До них належать праця Д.Заславського, І.Романченка (1964) та довідники “Літературний щоденник” (1966) та біобібліографічний словник “ Українські письменники” (1963). Правильність цих дат засвідчують такі незаперечні докази: 1. Лист Лесі Українки до батька вперше надрукований у праці Ольги Косач-Кривинюк “ Леся Українка. Хронологія життя і творчости" (Нью-Йорк, 1970. — С. 324). У цьому листі Леся Українка пише: “ Він (дядько) умер несподівано 8 іюня надвечір” (Лист датовано 13 червня 1895 р.). Отже, цей лист стверджує точну дату смерті М.П.Драгоманова. 2. Точну дату народження М.П.Драгоманова стверджує батько Михайла Петро Драгоманов у своєму “ Молитовнику” таким записом: “ 6 сентября 1841 года в 5 часов утра в г. Гадяче родился син мой Михайло” . Цей “ Молитвослов Петра Драгоманова” у 1927—1929 рр. зберігався в Гадяцькому музеї ім. М.П.Драгоманова, в хаті, де народився М.П.Драгоманов. Я оглядав цей “ Молитвослов” і скопіював усі записи, які були в цьому “ Молитвослові” — записи про дні народження М.П.Драгоманова, Ольги Петрівни Драгоманової (Олени Пчілки) і Лариси Косач (Лесі Українки). Тут же було записано й про смерть М.П.Драгоманова: “ Скончался 1895 г. 8 июня в Софіи. Мир праху его” . Бажано, щоб дослідники життя й творчості М.П.Драгоманова та автори статей, які в майбутньому будуть друкуватися в нових виданнях різних енциклопедій та довідників, не повторювали попередніх помилок і подавали справжні дати народження й смерті М.П.Драгоманова на підставі незаперечних свідчень його батька і його племінниці — 6(18). IX. 1841—8(20).VI. 1895. США Петро Ротач З ЕТЮДІВ ДО БІОГРАФІЇ ПАНАСА МИРНОГО “Мирним” себе нарік він...” Весною 1920 року, невдовзі по смерті Панаса Мирного, в Полтаві вийшла маленька книжечка розміром 17x12 см з написом на сірій обкладинці з м’якого картону: “ Гр. Коваленко. Панас Мирний (1849—1920). Полтава” . Між прізвищем автора і назвою містився портрет письменника, виконаний Г.О.Коваленком. Відгорнувши обкладинку, побачимо на титульній сторінці під назвою книжки уточнення: "Посмертна згадка” . Видання направду унікальне. Ми не знаємо, яким накладом воно вийшло, — цього видавці не позначили. Відомо лише, що клопоти з виданням взяла на себе полтавська Слово і Час. 2003. Ns2 76 Спілка споживчих товариств, а видрукувало товариство “ Печатне Діло” . Скільки таких примірників збереглося нам теж не відомо. Певно, що одиниці. Тим більша вартість цього видання. Цінність “ посмертної згадки” про Панаса Мирного полягає, насамперед, в тому, що це, поза сумнівом, перше друковане слово про покійного письменника, в якому знаходимо лаконічний огляд його життя й творчості, а також оцінку Панаса Мирного як людини і громадянина. Цінна книжечка й тим, що її автор — відомий у Полтаві, та й не лише в ній, письменник і художник, котрий тривалий час співпрацював з Панасом Мирним в різних ділянках громадсько-культурного життя, зокрема в редакції “ Рідного краю” . Від часу виходу в світ цієї праці вона не передруковувалась, більше того, залишається поза увагою дослідників. Згаданий примірник нарису був придбаний 1959 р. в Полтаві з рук бібліотекарки Анастасії Іванівни Комарь, чоловік якої в 30-ті роки був репресований і не повернувся, залишивши дружині й синові колекцію книжок часів УНР та 20-х років — у них він кохався. Отже, заглянемо до змісту книжечки-раритету. Починається “ посмертна згадка" таким уступом: «Коли ми дивимося на сучасний зріст української культури й свідомости, то нам не треба забувати тих темних, тісних і тернистих стежок, якими йшло українство до недавнього часу. Під тяжким гнітом воно загартувало свою силу, муками й жертвами здобувало для майбутніх поколінь можливість вільно працювати й не носити тавра рабства” . Думки автора, висловлені в цьому уступові, свідчать про те, що демократична інтелігенція старого часу ще й у 1920 році вірила, чи, принаймні, хотіла вірити, що буде зростати й далі, як це було в період УНР, “ культура і свідомість” українства, а ті “ муки і жертви” , які воно понесло, виборюючи право не носити “ тавро рабства” , не будуть даремними. Та сталося зовсім інше, в чому переконався невдовзі і сам Г.Коваленко, котрого стратили в 1937 р. за любов до України і служіння її культурі. Лаконічно розповідається про батьків письменника, його навчання, службу в різних місцях Полтавщини, початок творчості, одруження в 40-річному віці, переїзд в затишне місце на Кобищанській околиці Полтави. У другому розділі йдеться про творчий шлях Панаса Мирного. Автор відповідає на питання: як сталося так, що з малоосвіченого писарчука “ виробився не кар’єрист-чиновник, не Финтик, “ ветвь маслічная от грубаго кореня” , а широко освічений, свідомий діяч українського письменства, що розкрив перед громадянством всю безмірність народної нужди і неволі” . Ключ до розуміння “ такого дивного історичного явища” автор знаходить у вірші П.Мирного, присвяченому власній музі. З того видно, що “ першими його учителями” були рідна пісня і казка. А далі — Шевченко. “ Так, в тій великій книзі, в “ Кобзарі” , — пише Г.Коваленко, — знайшов талановитий хлопець найкращого собі порадника-учителя. Вона, тая книга, була і буде джерелом свідомости, поезії, джерелом вільности, боротьби проти всякого гніту й неправди. Вона досі творила дивні діла; а далі творитиме ще дивніші, як її читатимуть маси народні, тепер ще в більшосте неграмотні...” . Не обминає Г.Коваленко і впливу на громадську свідомість Панаса Мирного його старшого брата Івана Білика, з яким, “ мов пара волів добрих, щирих” в спілці тягли вони літературного плуга. Третій розділ — це перебіг життя і праці Панаса Мирного вже в новому ХХ-му столітті й аж до смерті. Це була праця не лише літературна, а й громадсько-культурна, спрямована на те, щоб будити темний народ аби він не був рабом і позбувся “ сорому неволі” . У часописі “ Рідний край” , де Панас Мирний редагував поезію і белетристику, він закликав бити “ всяку неправду, хто б не вчинив її” . Надії, котрі постали в українстві в 1905 році, не справдилися. Часопис було заборонено; Олена Пчілка перенесла його до Києва, але, як зауважив автор, то вже був інший “ Рідний край” . Скоро настали ще гірші часи. Проти українства виступили російські ліберали. Сподіваючись уникнути революції, царська Росія втягується в світову війну. Панас Мирний втрачає старшого сина. І другий син гине в тій кривавій усобиці, що згодом почалася. “ Се лихо зовсім підкосило старого. Він видимо догорав. Виряджаючи сина на той світ, він промовляв: “Скоро й я піду до тебе, сину...” . Слово і Час. 2003. №2 77 Останній прилюдний виступ Панаса Мирного, про який згадує Г.Коваленко, відбувся 12 вересня 1919 р. Це було "на великому народному святі в пам’ять Івана Котляревського” . Через п’ять місяців письменника не стало. Панас Мирний помер на 71 році життя. “ Був чималий мороз ЗО січня, як тисячі народу проводили в останню дорогу славного полтавця. В морозному повітрі лилися жалібні співи українського національного хору. Труну під червоною китайкою і під прапорами везли, по стародавньому звичаю, на санях двома парами волів. Поховали поруч із сином...” , — так пише очевидець і автор цього нарису. Гірку посмішку викликають ці останні слова. Домовину письменника в 30-х роках відкопали і перенесли до Зеленого гаю. Там і тепер його та дружини могили. А де ж могила сина? Що то за бездушна влада була, що “ розлучила” батька з сином!.. “ Він тепер належить вічности, — говориться в останньому уступі “ посмертної згадки” . Автор певний, що Панас Мирний “житиме в грядущих поколіннях, котрі шануватимуть його за те, що в довгу, тяжку ніч неволі й смутку він ніс і ховав біля свого серця живий огонь” . Закінчується книжечка заввагою автора такого змісту: “ Сей нарис написано на підставі відомостей, здобутих від самого П.Мирного, котрого я знав на протязі останніх 35 літ і з ним працював. Окрім того, з доручення полтавського громадянства, я переглядав і списував папери, що залишилися після покійного” . А з протилежного боку обкладинки, внизу, вміщено ледве помітний дрібношрифтовий напис: “ Травень р. 1920” . “ Мирним себе нарік він, і така була його дійсна натура — надзвичайно лагідна, скромна, тиха, добра” .., — так писав Григорій Коваленко. Понад 70 років тому відійшов у кращий світ великий правдолюбець. Та не вгас “живий огонь” його любові до українства, до свого народу і його слова. Він буде осявати шлях і далі, бо мети, про яку мріяв великий письменник, все ще не досягнуто. “За журналіста — Рудченко...” Багато років тому до наших рук потрапив рідкісний документ — квитанція про прийняття грошей Миргородським повітовим казначейством, на якій один із підписів поставив батько Панаса Мирного Яків Рудченко. Цей підпис сам по собі викликає інтерес не тільки в дослідника біографії видатного українського письменника-класика, а й у рядового шанувальника його творчості. Відомості про життя Панаса Мирного були досить скупі, бо сам він не хотів поширювати їх. Ще менше знаємо про його батьків. Тому навіть дрібний документ з підписом Рудченка привертає увагу і не видається зайвим. Та перш, ніж розповісти про нього, нагадаємо про те, що вже зуміли розшукати дослідники. Батько письменника Яків Григорович Рудченко народився 23 квітня 1823 р. в с.Білики Миргородського повіту в сім’ї учасника війни з Наполеоном. За словами самого Панаса Мирного, “ батько вів рід з давнього козачого коліна (дід був якийсь військовий чи бунчуковий товариш, а батько уже взивався прапорщиком). 1838 року Яків Рудченко скінчив Миргородське повітове училище. Він ріс без батька. Його старший брат Андрій у цей час уже працював у Миргородському казначействі, і саме він прилучив до цієї установи молодшого Якова. 1841 року Андрій Рудченко поїхав працювати до іншого міста, а замість себе лишив Якова, котрий, як видно, виявив похвальні канцелярські здібності. Через півтора роки (тобто в 1842-му, яким датовано згадану квитанцію) Яків Рудченко вже обіймав посаду бухгалтера. У Миргороді в 21-річному віці Яків Григорович одружився з Тетяною Гординською. їхнім первістком став Іван (нар. 2.09.1845), відомий в майбутньому як Іван Білик, співавтор Панаса Мирного. Того ж року Яків Григорович був підвищений у званні — він став колезьким реєстратором. В 1847 р. у них народжується дочка Олександра, а 1(13) травня 1849 р. з’являється на світ Панас. Потім були ще Лука і Георгій. В 1858 р. сім’я Рудченків переселилася до Гадяча. Справедливо пишуть, що доля старших синів Івана та Панаса була визначена батьком: обидва вони стали високопрофесійними службовцями фінансової справи. Живучи в Гадячі, Рудченки спілкувалися з родиною Драгоманових. Михайло Драгоманов справив дужий вплив на розвиток народознавчих інтересів Івана Рудченка, а Панас в пізніші роки Слово і Час. 2003. №2 78 Vt*r*HJ4f S •mibttetrmt*tt tt.tr,»> « тісно співпрацював з Оленою Пчілкою — Ольгою Петрівною Драгомановою (Косач) і був у дружніх творчих стосунках з нею до смерті. Яків Рудченко дожив до 1890 року, а його дружина, мати Панаса Яковича, пережила чоловіка на 20 років. Та повернемося тепер до згаданого автографа. Документ має назву “ Квитанція № 427521” . її видало 25 травня 1842 р. казначейство Миргородського повіту штатному наглядачеві місцевого училища Олексію Кувачинському про те, що вчитель малювання Гронтковський сплатив до скарбівні 15 крб 75 коп асигнаціями (що дорівнювало 4 крб 50 коп сріблом) “за видане йому свідоцтво на звання учителя французької мови” . Квитанцію підписали казначей Міхновський та — “ за журналіста” — Рудченко. І хоч ініціала на документі нема, поза сумнівом, це підпис Якова Рудченка, бо саме він в цей час працював у казначействі. Це була рука батька видатних діячів української демократичної культури, братів Івана та Панаса Рудченків. До народження автора знаменитих романів “ Хіба ревуть воли, як ясла повні? та Повія залишалося сім років... м. Полтава n/\</rx&»vr\t<z/\ я)с/\̂ Журнал “ Слово і час” висвітлює питання історії, теорії та сучасної практики літературного руху, загальнокультурного життя. Виходячи з принципів об’єктивності та плюралізму, редакція не вважає за обов’язкове поділяти всі погляди і положення авторів, завдяки чому зберігає і природний ґрунт для конструктивної полеміки. Неодмінними вимогами до матеріалів, що подаються на розгляд редколегії, є достеменність наведених фактів, посилань на всі використані джерела, точність у цитуванні. Статті та інші матеріали (крім листів) подаються до редакції українською мовою, обсягом не більше друкованого аркуша; посилання розміщуються внизу сторінки. Статті подавати в комп’ютерному наборі — як текстовий файл без переносів у словах або WinWord 2.0 DOC-файлом на стандартній дискеті; можна надсилати електронною поштою (E-mail: jour_sich@ iatp.org.ua; www.word-and-time.iatp.org.ua). До дискет (бажано продублювати текстовий матеріал на 2-х дискетах) обов’язково мусить бути подана виразна роздруковка статті у 2-х примірниках, виконана шрифтом не менше 14 кегля через 2 інтервали 28 рядків на сторінці. До статті додається анотація (до 5-ти рядків) — для розміщення на веб-сторінці. 1 ........ = ? Слово і Час. 2003. №2 79 mailto:jour_sich@iatp.org.ua http://www.word-and-time.iatp.org.ua
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-189745
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn 0236-1477
language Ukrainian
last_indexed 2025-12-07T16:36:51Z
publishDate 2003
publisher Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
record_format dspace
spelling Ротач, П.
2023-04-21T15:12:46Z
2023-04-21T15:12:46Z
2003
З етюдів до біографії Панаса Мирного / П. Ротач // Слово і Час. — 2003. — № 2. — С. 76-79. — укp.
0236-1477
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/189745
uk
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
Слово і Час
Штрихи
З етюдів до біографії Панаса Мирного
Article
published earlier
spellingShingle З етюдів до біографії Панаса Мирного
Ротач, П.
Штрихи
title З етюдів до біографії Панаса Мирного
title_full З етюдів до біографії Панаса Мирного
title_fullStr З етюдів до біографії Панаса Мирного
title_full_unstemmed З етюдів до біографії Панаса Мирного
title_short З етюдів до біографії Панаса Мирного
title_sort з етюдів до біографії панаса мирного
topic Штрихи
topic_facet Штрихи
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/189745
work_keys_str_mv AT rotačp zetûdívdobíografíípanasamirnogo