Поет, речник, будитель (до 200-річчя Олександра Духновича)
Gespeichert in:
| Datum: | 2003 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2003
|
| Schriftenreihe: | Слово і Час |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/189855 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Поет, речник, будитель (до 200-річчя Олександра Духновича) / В. Федонюк // Слово і Час. — 2003. — № 4. — С. 3-6. — Бібліогр.: 9 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-189855 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1898552025-02-23T17:40:46Z Поет, речник, будитель (до 200-річчя Олександра Духновича) Федонюк, В. Дати 2003 Article Поет, речник, будитель (до 200-річчя Олександра Духновича) / В. Федонюк // Слово і Час. — 2003. — № 4. — С. 3-6. — Бібліогр.: 9 назв. — укp. 0236-1477 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/189855 uk Слово і Час application/pdf Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Дати Дати |
| spellingShingle |
Дати Дати Федонюк, В. Поет, речник, будитель (до 200-річчя Олександра Духновича) Слово і Час |
| format |
Article |
| author |
Федонюк, В. |
| author_facet |
Федонюк, В. |
| author_sort |
Федонюк, В. |
| title |
Поет, речник, будитель (до 200-річчя Олександра Духновича) |
| title_short |
Поет, речник, будитель (до 200-річчя Олександра Духновича) |
| title_full |
Поет, речник, будитель (до 200-річчя Олександра Духновича) |
| title_fullStr |
Поет, речник, будитель (до 200-річчя Олександра Духновича) |
| title_full_unstemmed |
Поет, речник, будитель (до 200-річчя Олександра Духновича) |
| title_sort |
поет, речник, будитель (до 200-річчя олександра духновича) |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2003 |
| topic_facet |
Дати |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/189855 |
| citation_txt |
Поет, речник, будитель (до 200-річчя Олександра Духновича) / В. Федонюк // Слово і Час. — 2003. — № 4. — С. 3-6. — Бібліогр.: 9 назв. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT fedonûkv poetrečnikbuditelʹdo200ríččâoleksandraduhnoviča |
| first_indexed |
2025-11-24T05:06:06Z |
| last_indexed |
2025-11-24T05:06:06Z |
| _version_ |
1849646925208354816 |
| fulltext |
Валентина Федонюк
ПОЕТ, РЕЧНИК, БУДИТЕЛЬ
(До 200-річчя Олександра Духновича)
Я Русин был, єсьм і буду,
Я родился Русином,
Чесний мой род не забуду,
Останусь его сином
(О.Духнович “ Вручаніє” )
Вірш “ Вручаніє” , строфу з якого поставлено
епіграфом до цієї студії, вперше надрукований
в альманасі “ Поздравленіе Русиновъ на год
1851 от Литературного заведенія
Пряшєвськаго” (Відень, 1851, с. 69—70). Саме
цю поезію південнокарпатські русини1-українці
обрали за свій гімн.
Ось уже друге століття українці віддають шану
Олександрові Духновичу (народився у квітні
1803 р. — помер ЗО березня 1865). Для
підкарпатських русинів, які нині мешкають на
територ ії Словаччини, О .Духнович —
найвизначніший культурно-освітн ій діяч,
письменник, етнограф, історик, педагог,
видавець. І цілком слушно. Адже саме завдяки
його багатогранній напруженій діяльності
здобули художнє втілення й соціально-політичне
звучання духовні запити і прагнення кількох
поколінь українців цього краю. Саме Духновичу
судила доля стати будителем, речником своїх
краян. Він активно виявив себе відразу в кількох
сферах культурного життя краю: заклав початок
українській поезії в Підкарпатській Русі, написав
першу руську повість “ Милен и Любиця” і перші
руські драми “ Добродетель превышаетъ
богатство” та “ Головний тарабанщик” , видав
Пам’ятник О.Духновичу в м.Пряшеві першу граматику р ідної мови, перший
(Словацька республіка) місяцеслов і молитовник2, організував у Пряшеві
1 Таку самоназву прибрали підкарпатські українці; традиційно поширена вона й досі у Східній Словаччині.
1 Див. про це докл.: Тихій Франтіиіек. Александер Духнович / / Поезія Александра Духновича.
Перше видання. — Книгопечатня тов. “УНЮ” в Ужгороді, 1922. - С. 3.
Слово і Час. 2003. № 4
З
літературне товариство, активно працював у галузі педагогіки й шкільництва. Своєю
тривалою плідною діяльністю, спрямованою на розвиток культури й освіти рідного
народу, він заслужив нев’янучу любов і глибоку вдячність краян, які шанобливо
величали його Батьком. Так, зокрема, звертається до нього й молодший його
послідовник і друг Александер Попович у поезії “ Батькові Духновичу” , надрукованій
ще за життя поета в літературно-художньому збірнику “ Галичанин":
Здравствуй, батьку солоденькій,
ты соколе нашъ сивенькій!
Здравствуй! желаюсь детята,
твои русски соколята3.
Не маючи змоги в цій короткій розвідці дати ширший огляд творчості й діяльності
О.Духновича, підкреслимо лише одне: письменник завжди й передовсім залишався
сином свого народу, патріотом, виразником його інтересів (а часом і помилок).
У міру сил, досвіду, розуміння тогочасних складних соціально-історичних обставин
О.Духнович послідовно обстоював право земляків на духовний розвиток і
повноцінне культурне життя. Сторінки його художніх творів, публіцистичних нарисів,
етнографічних розвідок насичені такою багатою і правдивою інформацією про
рідний край, що їх цілком можна сприймати як своєрідну енциклопедію життя
підкарпатських русинів.
Українська тема — основна для О.Духновича, вона представлена в більшості
його творів. У віршах постає опоетизована панорама буденного життя русинів-
українців з усіма їхніми радощами й болями. З любов’ю описуються звичаї й
свята підкарпатських українців, поціновуються їхні моральні якості й риси вдачі.
“ Русин бідно ж іє” , але, підкреслює поет, “ не завидит нікому / В високих палатах” ,
“суть его богатства — / Єдиноє серце благоє” , “жіє богобойно і весело работає” ,
“ Вдячно дасть Богу божоє” (вірш “ Жизнь Русина” )4. З поезії Духновича виразно
вимальовується моральний кодекс русина-українця — розум, витримка,
працьовитість, чесність, миролюбність: “Здравого розума он єсть, / Трудится
покойно” , “ Все претерпит і зділаєт для свого ближнього” , “ не жадаєт нич чужое” ,
“ хоть не учил школу, правду добрі познает” .
А от, скажімо, в публіцистично-етнографічному нарисі “ О склонностях
человеческих и о фісіогноміи” письменник прагне окреслити прикметні риси
ментальності підкарпатських українців порівняно з представниками сусідніх
народів. Тут письменник стає критичнішим, оцінки об’єктивуються, а часом і
загострюються. Поляк бачиться як людина “ высокаго духа, пышный, и
превосходства жаждущій, быстроумный” , він “ презирает чужій род, а со своим
кусается” . Німець, на думку Духновича “ ласкательствует и про кусок хлеба
покорится ... он тому служит, кто его кормит” . Розмірковуючи над “ свойством
природним” краян, письменник констатує: русин “ по всюду есть хладнокровный,
терпеливый, и по воли работающій, подобен слону, или волу, сильно тягает иго,
не занимаясь тем, почему и для кого работает, не смотря на користь и
свойственную пользу, без вниманія, без роптанія подкладывая грубую шею под
ярмо, доволен худою соломою, когда нет лучшого брашна... работает покорно,
повинуяся своему пастуху...” . Як важлива риса підкреслюється: “ Незавидит ни
чужому роду, а со своим согласно живет...” . Духнович завважує й зовнішність земляків
3 Галичанин. - Львів, 1862. - Кн. 1. - Вип. 1. - С. 20.
4 Цит. за вид.: Духнович Олександр. Твори. - Ужгород, 1989. - С. 21-24.
4
Слово і Час. 2003. №4
(широке обличчя, великі очі); характер бачить і в “ усталом, да в крепком шагь”5.
Завважмо таке спостереження над поведінкою русина: “ но когда он разъярен,
не отступит без побъды, обороняясь не рыком, не щебетаніем, но твердым
рогом” 6. Відверті, пройняті співчуттям і болем висловлювання письменника
засвідчують, що психологічні особливості русина притаманні ментальності всього
українства взагалі, незалежно від регіону проживання. Ці характеристики багато
в чому не втратили актуальності, і, думається, варто згадати про них зараз.
Підкарпатський будитель своїми роздумами перегукувався і з іншими патріотами
України. А передусім — із Шевченковим уболіванням за рідний народ. Пригадаймо
хоча би такий фрагмент з поезії “ і виріс я по чужині” :
Село неначе погоріло,
Неначе люде подуріли,
Німі на панщину ідуть,
І діточок своїх ведуть...
Суворий образ тодішнього життя підкарпатських українців бачимо й у
етнографічній розвідці Духновича “ О народах крайнянских, или карпатороссах
угорских под Беськидом в Земплинской, Унгской, и ШарЪской столици живущих” ,
що, як і попередній етнографічний нарис, побачила світ лише після смерті автора.
Поряд із докладним описом природніх умов і звичаїв Підкарпаття, тут здійснюється
спроба з’ясувати, чому “ народ сей, яко каждый узнает... здравого тіла, ...ясного
ума і понятія” , змушений жити в темряві беззаконня і злиднях: “ не учен єсть
письма, не знает права своя” 7. Причину такого становища русинів-українців
письменник бачить не лише в суворих природних умовах, які постійно
випробовують земляків на витривалість і терплячість, а й в неосвіченості, соціальній
залежності, гнобленні іншим народом, — усе це й призвело їх до національного
поневолення, до хибної самоідентифікації.
Духнович не лише оспівував у поезії красу народних традицій та звичаїв краян,
він шукав причини їхніх бідувань і намагався знайти якийсь порятунок. У реальних
тогочасних умовах письменник прагнув пробудити свідомість народу. У вірші
“Гимнъ подкарпатскихъ русиновъ” він закликав земляків: “ Оставьте глубокій
сонъ!/Народный голосъ зоветъ васъ:/Не забудьте о своемъ!” . Непросто
складався шлях Духновича як представника української культури; він зазнав
вагань, припускався і помилок. Обстоював і захищав українство русинів, а проте
схилявся й до москвофільства, до імперської Росії. Починав писати угорською,
потім перейшов на слов’яноруську, розцвічуючи її барвистими вкрапленнями
живого народного закарпатського діалекту. Зазнавши впливу “ москвофілів” ,
перейшов на “ язичіє” .
Мова творів О.Духновича відбивала етап невиробленості тогочасної української
мови в карпатському регіоні. Становлення її відбувалося в глибокому відриві від
процесу формування української мови в материковій Україні, відтак розвиток
був уповільнений і загальмований тиском розвиненіших мов сусідніх народів. Цю
особливість, на жаль, і нині використовують з політичною метою деякі сучасні
дослідники, неправом ірно обстою ю чи наявність яко їсь "че тве рто ї” * І
І ! Ця стаття збереглася в рукописному збірнику Духновича “Дьло от Бездьлія” (1859. - С. 220-245),
в була опублікована після смерті автора в ж. “Отечественный сборник” (додаток до №18 щорічника
і “Въстник” - офіційного часопису для русинів Австрії, що видавався у Відні (1866. - №7, 8). Цит. за
■ вид.: Духнович О.В. Твори: В 4 т. - Словацьке педагогічне видавництво в Братиславі. Відділ української
В літератури в Пряшеві. - 1989. - Т. 3. - С. 356-359. Опубліковане за авторським рукописом.
І ‘ Там само. - С. 367.
В ''Духнович О.В. Твори: В 4 т. - Т. 3. - С. 365-380.
Слово і Час. 2003. № 4
5
східнослов'янської мови (ба навіть і народу) в підкарпатському краї8. У деяких
творах Духновича, писаних язичієм, подибуємо багато запозичень із словацької,
угорської. Але стилістика й символіка його віршів дуже близькі до особливостей
загальноукраїнської поезії того часу, до фольклору.
Українськими інтенціями 0 .Духновича пройнятий весь ідейно-тематичний
комплекс його творів. У віршах карпаторуського поета літають соколи й дитята-
соколята, співають жайворонки, цвіте синьо-жовтий барвінок. Поезія та
етнопсихологічні студії Духновича підносять етичні, звичаєві норми моралі українця,
утверджують образ русина-українця, котрий попри тяжку роботу, безправ’я,
національний гніт, завжди лишається сильною красивою людиною, схильною до
любові й добра.
Зі сторінок творів О.Духновича долинає до нас і віра в світле майбутнє рідного
народу:
...Руські діти, вам світає
Уж зорничка всходить вам,
Слава-мати вас вітає
Й зове к своим рядам9.
(“ Руський марш” )
Нинішнім українським соколятам належить виправдати надії будителя, втіливши
в реальному щоденному житті заклик поета до єднання, виголошений ще в середині
XIX століття. *
* Див. про це докл.: Мишанич О. Загальноукраїнський контекст літератури Закарпаття. - Ужгород,
1996.
’ Див.: Поезія Александра Духновича. - С. 22.
Ол е к с і М иш анич у - то
В одній пам’ятці XI cm. мовиться: “Паче же да
труждається, дЪлая руками, да имать даяти
трЬбоуюштиим”. Ключовим у цій сентенції, звичайно
ж, є прекрасне слово труждається — слово, яке чи не
найбільше відповідає характерові, світоглядові, вдачі
Олекси Васильовича Мишанича. Вчений і сам не
соромиться називати себе “робітником у
літературознавстві, якому доля судила більше
працювати на чорному дворі науки".
45 років із сьогоднішніх 70-ти Олекса Васильович віддав
Інститутові літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України,
тобто українській науці про літературу. У словах
ювіляра про “чорний двір науки”, на жаль, чимало гіркої
правди, бо ж не секрет: медієвістика, в яку він прийшов
у 1958 р., не завжди вважалася основною наукою, що
досліджує підвалини наш ої словесності. Олексі
Васильовичу та його колегам, — а це Леонід Ефремович
Махновець, Володимир Іванович Крекотень, Вікторія Петрівна Колосова, — довелося
скуштувати принизливого публічного шмагання за “ідеалізацію старовини", їх примушували
відшукувати елементи секуляризації в пам'ятках давньої української літератури
6
Слово і Час. 2003. №4
|