Література в системі мистецтв як галузь порівняльного літературознавства
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Слово і Час |
|---|---|
| Datum: | 2003 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2003
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/189909 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Література в системі мистецтв як галузь порівняльного літературознавства / Д. Наливайко // Слово і Час. — 2003. — № 5. — С. 10-18. — Бібліогр.: 35 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860073041293213696 |
|---|---|
| author | Наливайко, Д. |
| author_facet | Наливайко, Д. |
| citation_txt | Література в системі мистецтв як галузь порівняльного літературознавства / Д. Наливайко // Слово і Час. — 2003. — № 5. — С. 10-18. — Бібліогр.: 35 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Слово і Час |
| first_indexed | 2025-12-07T17:11:49Z |
| format | Article |
| fulltext |
У\егуСЬ I c t ć f f t Y t f
Дмитро Наливайко
ЛІТЕРАТУРА В СИСТЕМІ МИСТЕЦТВ ЯК ЕАЛУЗЬ
ПОРІВНЯЛЬНОГО ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА
У сучасній літературній компаративістиці виділилась окрема галузь —
вивчення літератури в системі мистецтв та інших видів духовно-творчої
діяльності у їхній взаємопов’язаності і взаємодії. Остаточне визначення й
визнання цієї галузі відбулося лише десь у 70-х рр. XX ст., але їм передує
тривала передісторія, її імпліцитне існування, що бере початок в античності.
З вирізненням мистецтв із первісного синкретизму у стародавніх греків формується
уявлення про мистецтво як диференційовану цілісність, що складається з різних,
але взаємопов’язаних і споріднених видів. Перше, дорефлективне вираження це
уявлення про мистецтво та його структуру знайшло в грецькій міфології, в міфі про
Аполлона та його муз. Прикметно, що спершу була лише одна муза, потім їх
з’явилося три і, нарешті, дев’ять муз; вони, як це бачимо у Гесіода, отримали
“спеціалізацію” , стали патронесами певних видів, родів і жанрів мистецтв. А сам
Аполлон, став Мусагетом, тобто керівником муз, богом “світової гармонії та
художнього оформлення світу й життя” 1. Водночас він вважався переважно
протектором поезії, музики й хореографії, які відповідно отримали назву “ мусичних
мистецтв”. У цій міфологемі був закладений зародок розуміння мистецтв як системи
зі своєю морфологією, звичайно, розуміння невідрефлектованого, напівінтуїтивного,
лише з певними проблисками системності. Класифікація мистецтв була далеко не
повною, не існувало чіткого розмежування мистецтв і ремесел, мистецтв і наук, не
розрізнялися різнорівневі категорії видів, родів і жанрів мистецтв.
Ці проблеми й завдання стають предметом розмислів і потрактувань естетичної та
літературно-теоретичної думки античності. Дедалі виразніше усвідомлюються обшири
всього мистецтва та його розмежування з ремеслами і науками, виникає уявлення
про певну систему мистецтв, робляться спроби їхнього групування та зіставлення,
виявлення їхньої гомогенності та їхніх відмінностей. Зокрема, з’являється визначення
живопису як "німої поезії” , а поезії як “ мовленнєвого живопису” , яке приписується
Симоніду Кеоському; згодом, у постантичній Європі, воно буде підхоплено
теоретиками й митцями ренесансу та бароко і набуде змісту теоретичного постулату.
Майже усталеним стає поділ мистецтв на “ мусичні” , духовно-творчі за своєю
природою та структурою, і “технічні” , пов’язані з ремеслами та обробкою певного
матеріалу; втім, існували й інші назви, напр., “ наслідувальні” у Платона, “ пластичні”
у Арістотеля тощо. Усталеного групування мистецтв за названим поділом античність
не виробила, але нормативним можна вважати віднесення до першої групи поезії,
музики та хореографії, а до другої — живопису, скульптури, архітектури. 1
1 Лосев А.Ф. История античной эстетики (ранняя классика). - М., 1963. - С. 209.
10
Слово і Час. 2003. № 5
Найбільшу увагу зіставленню різних мистецтв та фіксації їхньої близькості
та відмінностей на естетико-художньому рівні приділив Арістотель, зокрема в
“Поетиці” . Ці зіставлення він проводив як між “ мусичними мистецтвами” ,
передусім між поезією та музикою, так і між мистецтвами “ мусичними” і
“пластичними” , зокрема між музикою та архітектурою, музикою і скульптурою2.
В дев’ятому розділі трактату він порівнює також поезію з історіографією та
філософією і фіксує відмінності між ними на проблемно-семантичному й
функціональному рівнях, виходячи, отже, за межі мистецтва й залучаючи до
зіставлень інші види духовно-творчої практики.
Слід зазначити, що в цьому напрямі, який безпосередньо входить у поле
компаративістики, істотно не просунулися далі ні пізня античність, ні
середньовіччя. Не відбулося фундаментальних зрушень у цій сфері і в добу
Відродження, яка “ не знає ще самого поняття “ система мистецтв” , вона не
доросла навіть до охоплення єдиним поглядом всієї множинності мистецтва,
обмежуючись” емпіричними зіставленнями живопису й поезії, або живопису й
музики, або живопису й скульптури”3. Цей стан зберігається в основному і в
добу бароко, хоч на цьому етапі посилюється взаємодія мистецтв у художній
практиці, що певною мірою активізовувало й теоретичну думку. Спільним для
обох цих епох було домінування живопису в комплексі мистецтв, що знаходило
тоді й теоретичне ствердження, зокрема і в тому, що перевага надавалася
порівнянням живопису з іншими мистецтвами. Певним винятком тут є класицизм,
теоретикам якого притаманна тенденція до вивищення поезії над живописом,
але виникала вона не з іманентності художнього руху, а радше з настанови
на свій лад ідеологізувати живопис, в чому й мала допомагати йому поезія.
Важливі зрушення в означеній сфері відбуваються у XVIII та першій половині
XIX ст., тобто в епохи Просвітництва й романтизму. На цьому етапі остаточно
формується загальне розуміння мистецтва як системи взаємопов’язаних
мистецтв, котрим, за властивої усім їм своєрідності, притаманна стала єдність
специфічного виду духовно-практичної діяльності людини. Ця єдність не має
матеріалізованої субстанції і проявляється в духовно-функціональній формі.
Центр інтересу теоретиків і митців дедалі більше зміщується на окремі види
мистецтва, на їхні особливості й особливості їхніх зв’язків із іншими, тобто
І на питання порівняльної морфології. А центральною в їхній системі стає
І література (поезія, за тогочасною термінологією), і студії здебільшого
І здійснюються в аспекті зіставлення її з іншими мистецтвами. Слід зазначити й
І те, що на цьому етапі з’являються спеціальні широкі і на свій час ґрунтовні
■ праці про зв’язки та взаємодії літератури з іншими мистецтвами. Та дається
і взнаки й тут чітка і багатозначна відмінність між епохами Просвітництва й
І романтизму: для першої характерне превалювання інтересу до зв’язків і
відповідностей літератури й живопису, для другої — до літератури й музики.
І “Проблема стосунків поезії і живопису, — констатував В. Асмус, — висувається
на передній план у теоретичній літературі наприкінці XVII і у XVIII ст. Вона привертає
гу в нових національних літературах — англійській, італійській, французькій, а
ними і в німецькій. В обговорення проблеми вступають із англійських авторів —
фтсбері, Спенс, Аддісон, Річардсон, Гарріс, Вебб; із італійських — Алгаротті,
штотель. Поэтика / / Аристотель и античная литература. - М., 1978.
гаи М. Морфология искусства: Историко-теоретическое исследование внутреннего строения мира
усств. - л., 1972. - С. 26.
ово і Час. 2003. №5
11
Квадріо; із французьких — де Піль, дю Френуа, де Марсі, Дідро, Вателе, Дюбо; з
німецьких — Брейтінгер і Бодмер”4. Вершиною пошуків теоретичної думки став
знаменитий трактат Г.Е. Лессінга “Лаокоон, або про межі живопису й поезії” (1766),
який має велике загальнотеоретичне значення і глибоко позначився на тлумаченні
поставленої в ньому проблеми в наступні століття.
Виступивши проти давнього й глибоко закоріненого в класицистичній традиції
погляду на поезію як на “ живопис, що говорить” , Лессінг наголосив на
глибинній онтологічній відмінності цих двох мистецтв: живопису як
просторового мистецтва й поезії як мистецтва часового, що вирішальним чином
визначає їхню стратегію і структуру. За його дефініціями, “живопис діє у
просторі, поезія — в часі; перший — засобом фігур і кольорів, другий —
засобом членороздільних звуків... Отже, тіла — це предмет живопису, дії —
предмет поезії”5. З цього Лессінг висновував, що живопис за своєю природою
— мистецтво предметне і статичне, пов’язане зі сферою зовнішнього. Його
мета — пластична краса, тоді як поезія — мистецтво динамічне, що передає
рух і дії в часі, пов’язане зі сферою внутрішнього. Виходячи з онтологічної
природи живопису та поезії, Лессінг відмовляв живопису в можливості виходити
за межі тілесно-предметної статики, а поезії — передавати в чуттєвій
наснаженості пластично-живописну красу. Насправді ж обидва мистецтва
володіють специфічними засобами долати онтологічні бар’єри й передавати в
одномоментності зображення внутрішню та зовнішню динаміку (живопис) і в
тяглості пластично-живописну красу чуттєвого світу (поезія). Загалом же трактат
Лессінга знаменував нову якість порівняльного аналізу мистецтв, виявлення в
них діалектики спільного й специфічного на різних рівнях — світогляду,
семантики, матеріалу, виражальних засобів.
Свій внесок у порівняльне вивчення мистецтв зробили й інші теоретики та
митці доби Просвітництва, але в межах цієї статті немає можливості належним
чином їх репрезентувати. Тож лише назву тих, хто запропонував нові підходи
й концепти в цій галузі. Це Ш.-Б.Дюбо, який у трактаті “ Критичні роздуми про
поезію і живопис” (1719) вперше запровадив семіотичний принцип у
класифікації мистецтв і фундаментальну відмінність поезії від живопису побачив
у тому, що вона користується у своєму вислові “ штучними знаками” , на
противагу "природним знакам” живопису. Ідеї Дюбо розвинув М.Мендельсон,
який в окрему групу виділяв “ словесні мистецтва” , поезію та красномовство,
що використовують “довільні знаки” , і протиставив їх усім іншим мистецтвам,
мову яких становлять “ природні знаки” ; їх він поділив на мистецтва “ слухових
знаків” (музика) і “ зорових” (танець, живопис, скульптура, архітектура)6.
Оригінальністю вирізняються морфологічні ідеї Гердера, який започаткував
психологічний та історико-генетичний підходи до класифікації мистецтв. Він
піддав критиці основний постулат “Лаокоона” Лессінга; на його думку, суть
справи не в тому, що живопис і поезія мають різну просторову й часову
структуру, а в їхній дії на наше сприйняття: моментальній й цілісній, що
чиниться живописом, і тяглісній, процесуальній, що чиниться поезією, яка
при цьому діє закладеною в словах духовною енергією7.
4 Асмус В.Ф. Немецкая эстетика XVIII века. - М., 1962. - С. 91-92.
' Лессінг Г.Е. Лаокоон. - К., 1968. - С. 159-160.
к Схему поділу мистецтв Мендельсона див.: Kazan М. Цит. вид. - С. 45.
’ Див. його “Перший лісок — присвячений пану Лессінгу” із “Критичних лісів” / / Herders Werke in fiint
Banden. Zweiter Band. — Berlin und Weimar, 1978. - S. 71-75.
12
Слово і Час. 2003. № 5
Як зазначалося, в добу Просвітництва найбільший інтерес викликало
співвідношення живопису та поезії, однак це не означає, що проблема поезії
й музики зовсім залишалася в тіні. Вона теж порушувалася, хоч і не з такою
активністю, особливо в другій половині XVIII ст., у період сентименталізму та
преромантизму, що досить-таки прикметно. Чи не найзначнішим явищем у
цьому плані слід вважати трактат Д.Броуна про поезію й музику, повна назва
якого — “ Роздуми про поезію й музику, їхнє зростання, поєднання й потужність,
їхній розвиток, а також їхні розходження і пошкодження” 8. Як з ’ясував
М.Алексеев у спеціальному дослідженні цієї пам’ятки, в ній Броун “ поставив
перед собою три основні завдання: 1) вказати на нерозривну злитість музики
й поезії на початкових стадіях людської культури; 2) з’ясувати причини, які
викликали згодом їхнє взаємовідокремлення; 3) намітити шляхи їхнього
можливого об’єднання у майбутньому в якомусь “ новому роді” мистецтва”9.
Що загалом типово для Просвітництва, в мистецтві Броун вбачав передусім
засіб морального виховання і вважав, що цей засіб тим ефективніший, чим
ближче до природи середовище, в якому виховання здійснюється. У своєму
трактаті вчений об’єднав у групу як споріднені три мистецтва — музику,
хореографію і поезію, виходячи з особливої конституючої ролі ритму в їхній
структурі та функціонуванні, і простежив їхнє виокремлення з первісної
синкретичної єдності й подальше становлення та розвиток як окремих мистецтв.
Слід зазначити, що дослідники небезпідставно вбачають у його трактаті перший
загальний начерк теорії первісного синкретизму, яка завершену розробку
отримує у О.Веселовського10. Загалом трактат Броуна мав значний розголос
у Англії та за її межами, був перекладений французькою, італійською та
німецькою мовами. Під його впливом з’явилося кілька праць про спорідненість
поезії й музики в самій Англії, а також у Франції та Німеччині.
Особливе місце в передісторії галузі компаративістики, що вивчає
взаємозв’язки і взаємовпливи літератури й інших мистецтв, належить добі
романтизму. Ця доба означена активізацією названого процесу в художній
практиці, що мало потужний вплив на теоретичну думку. На противагу
класицизму, в якому панував дух регламентації й нормативності, що вимагав
чіткого розмежування видів, родів і жанрів мистецтва, романтизм
характеризується протилежною інтенційністю до їхнього поєднання та
синтезування. У творчій практиці романтиків розмиваються межі між жанрами,
родами й видами мистецтва, які входять у активну взаємодію, а також із
іншими видами духовно-творчої діяльності, зокрема з філософією та
історіографією. Виникає владне прагнення до творення нових художніх форм
і структур, витворюються нові, синтетичні літературні жанри: ліро-епічна та
ліро-драматична поема, філософська лірика, історичний роман тощо, і до них
переходить провідна роль у літературному процесі доби.
Романтизм ніс нове розуміння мистецтва й нове його структурування, вільне
від класицистичної догматики й просвітницької раціоналістичності. У романтиків
загострюється сприйняття індивідуальної неповторності кожного мистецтва,
властивої тільки йому художньої мови, але водночас, хоч як би цінували вони
' Brown ]. A Dissertation on the rise, union and power, the progressions, separations and corruptions, of
poetry and music. - London, 1763.
’ Алексеев М.П. Английский трактат XVIII века о поэзии и музыке / / Из истории английской
литературы. — М.; Л., 1960. - С. 641.
® Див. там само. - С. 249-253.
Слово і Час. 2003. № 5
13
своєрідність кожного мистецтва, окремі мистецтва, за влучним висловом
В.Ванслова, “були для них лише різними голосами єдиного хору” 11. Важливо
також наголосити, що системи мистецтв романтики розглядали не як щось
статичне, а в стані постійного руху та змін, зближень і розходжень, переходів
і поєднань. Як писав А.Шлегель, “ мистецтва зближуються одне з одним і
шукають переходу одне в одне” 11 12. Ця динамічна модель системи мистецтв
завершене теоретичне вираження отримала у Шеллінга, її окресленням він
завершив свою “ Філософію мистецтва” .
У системі мистецтв романтики, насамперед німецькі, центральне місце
відводили музиці, вбачаючи в ній “ найромантичніше із мистецтв” , до музики,
вважали вони, “ тяжіють усі мистецтва, щоб, розчинившись у ній, поставати
знову” 13. З музикою вони співвідносили поезію, дотримуючись концепту
спорідненості цих мистецтв, і посилену увагу приділяли їхній взаємопов’язаності
та взаємодії, відводячи активну роль у цій взаємодії музиці. “ У своєму прагненні
йти всередину, вглиб, вони прагнули діяти музикально” , — констатувала Р.Гух14.
Співвідношення трьох “ романтичних мистецтв” — живопису, музики й поезії
(словесного мистецтва) докладно розглядає Гегель у “Лекціях з естетики” . Музику
він визначав як головне втілення духу романтизму, бо сама її сутність духовна,
але зауважував, що кореспондує вона в основному з душею, а не з розумом.
Поезія інтерпретується ним не стільки як найвище романтичне мистецтво, скільки
як мистецтво всезагальне, унікальне своєю здатністю виражати весь зміст духу
й різні аспекти буття. Розходячись із Лессінгом, Гегель схильний був трактувати
поезію як мистецтво просторове й воднораз часове, оскільки її засобом
вираження є образ, що являє собою ніби окреслену просторову єдність, але
існує він і розгортається в часі. Таким чином, “ поезія, мистецтво становить
третє, повноту, яка об’єднує в собі крайнощі зображальних мистецтв і музики
на вищому рівні, в сфері духовної задушевності” 15.
Отже, інтерес до системи мистецтв, її морфології, взаємопов’язаності і
взаємовпливів її складників існував здавна в естетиці, літературно-теоретичній
і мистецтвознавчій думці. Одним із центральних пунктів у цих зацікавленнях
була проблема словесного мистецтва в їх системі, його співвідношень і зв’язків
із іншими мистецтвами, зокрема з образотворчим мистецтвом і музикою. Однак
студії з цих питань, які набули значного розвитку в епохи Просвітництва і
романтизму, не привели до появи окремої, більш-менш визначеної наукової
галузі, залишившись у диф узному стані. Щ одо їх н іх зв ’язк ів із
компаративістикою, то це питання не могло тоді навіть постати, адже
компаративістика на той час ще не склалася, перебуваючи, за визначенням
чеського вченого Й.Грабака, в “донауковій” та “ інформативній” фазах16. Можна
сказати, що їхнє формування відбувалося паралельно, в певній синхронії,
проходячи типологічно схожі або й спільні стадії.
Як наукова галузь, літературна компаративістика складається в другій половині
XIX ст. і набуває інтенсивного розвитку в XX ст. З основних її складових на
першому етапі, тобто в останній третині XIX — першій половині XX ст.,
11 Винслов В. Эстетика романтизма. - М., 1966. - С. 235.
12 Цит. за: Istel E. Die Bliihtezeit der musikalischen Romantik in Deutschland. - Leipzig, 1909. - S. 9.
15 Ibid. - S. 60.
14 Huch R. Ausbreitung und Vertali der Romantik. - Leipzig, 1920. - S. 225.
15 Гегель. Сочинения: В 14 т. - М., 1958. - Т. XIV. - С. 158.
“ Hrubuk /. Literami komparatistika. - Praha, 1976. - S. 8-12.
14
Слово і Час. 2003. Ns 5
пріоритетним залишається вивчення міжлітературних генетико-контактних
зв’язків. Щодо такої складової сучасної компаративістики, як вивчення
взаємозв’язків і взаємодії літератури з іншими мистецтвами, то воно ще
перебуває в дискретному стані. Студії на ці теми в зазначений період
розширюються й активізуються, особливо в німецькій і французькій науці,
але вони мають переважно конкретно-історичний характер та спрямування і
не експлікуються як компаративістичні.
Водночас у цей період триває теоретичне осмислення correspondance des
arts, зокрема літератури з іншими мистецтвами, набуваючи нових якостей та
інтенцій. Тут слід виділити працю О.Вальцеля “ Взаємовисвітлення мистецтв” 17,
в якій відомий німецький учений розглядає літературу як історію словесного
мистецтва в комплексі з іншими мистецтвами, акцентуючи її спільні елементи
й виражальні засоби як із “ часовими", так і з “ просторовими мистецтвами”
(при цьому він оспорює Лессінгове категоричне розмежування цих мистецтв і
підкреслює співвіднесеність та зворотність часу й простору в мистецтві). У
сферу порівняльного вивчення літератури Вальцель ввів мистецтвознавчі
категорії та терміни, зокрема мистецтвознавчу категорію стилю, і в цьому
дискурсі розглядав “ взаємовисвітлення мистецтв” .
Слід тут згадати і працю О.Шпенглера “ Смеркання Заходу” , цікаву насамперед
тим, що в ній взаємозв’язок і взаємодія мистецтв уводиться в глобальний
культурологічний контекст і їхнє потрактування визначається цим контекстом.
Системи мистецтв у Шпенглера пов’язані з культурами й витворюють всередині
них органічні єдності, що втілюються у стилях, основу яких становлять праміфи
й прасимволи цих культур. Кожна культура має свої мистецтва, кожній
визначаються домінуючі мистецтва, найбільш іманентні її “душі” . Шпенглер
рішуче виступав проти поділу мистецтв за їхнім матеріалом, базовими
фізіологічними відчуттями, технологіями тощо. Адже субстанція мистецтв не
матеріальна, а духовна, всі вони йдуть від зовнішнього до внутрішнього, всі
спрямовані на вираження спільного духовного змісту, іманентного даній культурі.
Тому “ картини Лоррена і Ватто насправді найменше адресовані тілесному оку,
як і музика Баха тілесному вуху” , а “ різниця між двома родами живопису може
бути незрівнянно більшою, аніж між живописом і музикою того часу” 18. Види
мистецтва охоплюються чи проймаються спільним стилем, який не має “ нічого
спільного з матеріальними параметрами окремих мистецтв” 19.
Не менш масштабно, але в інших, соціокультурних вимірах, взаємозв'язки
літератури й мистецтв висвітлюються в “Соціальній історії мистецтва і літератури”
А. Гаузера, написаній наприкінці ЗО — на початку 40-х рр. і опублікованій після
другої світової війни20. В цій праці відомого репрезентанта соціологічного
напряму в зарубіжній гуманітарній науці розвиток літератури та мистецтв постає
як цілісний процес, зумовлений спільними закономірностями й інтенціями. Тією
категорією, що поєднує в цілісність рух літератури й мистецтв, у Гаузера теж
виступають стилі (напрями), які по-різному трансформуються в різних мистецтвах
- залежно від їхнього матеріалу та засобів вираження, але виявляють
гомогенність на духовно-функціональному рівні.
17 Walzcl О. Wechselseitige Erhellung der Kunste. - Berlin, 1920.
u Шпенглер О. Закат Европы. T. 1. Образ и действительность. - Новосибирск, 1993. - С. 300.
” Там само. — С. 301.
211 Hauser A. Sozialgeschichte der Kunst und Literatur. - Miinchen, 1973.
Слово і Час. 2003. № 5
15
Проблема літератури в системі мистецтв, трактована в аспекті, що тяжіє до
порівняльного літературознавства, порушувалася і в інших працях першої
половини XX ст. Не вдаючися до їхнього огляду, назву тут книжку К.Вайса
“ Симбіоз мистецтв” (1936), яка продовжувала й водночас підвела риску під
вивченням взаємопов’язаності мистецтв у дусі духовно-історичної школи, що
його започаткував О.Вальцель21. У міжвоєнні десятиліття інтерес до названої
проблеми пробуджується в американській науці; її висвітленню багато уваги
приділяється, зокрема, в працях “ Мистецтво як досвід” (1934) Д.Дівея й
“ Мистецтва та мистецтво критики” (1940) Т.М.Гріна22. Якщо автор першої з
них доводить, що існує “ спільна субстанція” всіх мистецтв, то друга має
конкретніший характер і в ній робиться спроба порівняння в різних мистецтвах
таких елементів, як ритм, склад та інтегрованість структури творів. У Франції
до студій над correspondence des arts у співвідношеннях і зв’язках із
порівняльним літературознавством звернувся П.Морі в книжці “ Мистецтва і
порівняльне літературознавство: сучасний стан питання” , аде цей шкіц має
ескізний характер23.
Проблеми взаємозв’язку та взаємовпливу літератури й інших мистецтв,
передусім літератури й живопису, літератури й музики, літератури й театру та
кіно, виходять на передній план у другій половині XX ст. і набувають
першорядного значення в літературознавстві й мистецтвознавстві. Починаючи
з 60-х рр., різко зростає кількість наукових публікацій із цих питань як на
Заході, так і з певним інтервалом у країнах “ соціалістичної співдружності” —
в самому СРСР (в основному в російській науці), в Польщі, Чехо-Словаччині,
Угорщині та інших. І що найважливіше, на цьому етапі з усією визначеністю
було поставлене питання про порівняльне вивчення літератури й мистецтв як
складової літературної компаративістики, котре поступово приходить до
вирішення.
Незаперечний пріоритет тут належить американській компаративістиці, яка в
60-х рр. перебувала на піднесенні й виходила на передові рубежі. Чи не першим
категорично висловився щодо цього питання К.Браун у статті “ Порівняльне
літературознавство” , опублікованій 1959 року: “ Порівняльне літературознавство
визнає факт, що всім мистецтвам, попри різницю їхніх засобів і техніки, властива
схожість і що існують не тільки паралелі, породжувані загальним духом різних
епох, а й часто прямі впливи одного мистецтва на інші. Не всі ці зв’язки належать
до поля літературної компаративістики, як, приміром, паралелі між бароковою
архітектурою і бароковою музикою. Але відносини літератури з іншими
мистецтвами належать до її сфери і мають розглядатися як складова
порівняльного літературознавства...”24.
Через два роки відомий американський учений-компаративіст Г.Ремак свою
статтю “ Порівняльне літературознавство, його дефініція і функція” , якою
відкривається збірник “ Порівняльне літературознавство: метод і перспектива” ,
почав таким визначенням названої наукової галузі: “ Л ітературна
компаративістика — це вивчення літератури понад межами окремої країни і
вивчення зв’язків між літературою, з одного боку, й іншими сферами знання
21 Weis К. Symbiose der Kiinste. - Stuttgart, 1936.
22 Dewey /. Art as Experience. - New York, 1934; Greene T.M. The Arts and the Art of Criticism. -
Princeton, 1940.
25 Maury P. Arts et littćrature compare: Etat present de la question. - Paris, 1934.
24 Brown C.S. Comparative Literature / / The Geogia Review. - V. 13 (1959). - P. 174-175.
Слово і Час. 2003. № 5
16
r
та свідомості, такими як мистецтво (наприклад, живопис, скульптура, архітектура,
музика), філософія, історія, суспільні дисципліни (політика, економіка,
соціологія), наука, релігія тощо — з другого. Стисло кажучи, це є
порівняння однієї літератури з іншою або іншими та порівняння літератури з
іншими сферами гуманістичної експресії”25. Отже, Ремак визначив вивчення
зв’язків і взаємодій літератури з іншими мистецтвами й сферами духовно-
практичної діяльності як одну із двох основних складових порівняльного
літературознавства поряд із вивченням міжлітературних відносин, на яких
традиційно зосереджувалася увага. Але тут же він зауважує: “ Якщо перша
складова загальновизнана і загальноприйнята в науковій практиці різних країн,
то друга розвивається головним чином в американській компаративістиці й
відхиляється “ французькою школою” , поширеною за межами Франції” .
В Європі порівняльне вивчення літератури й інших мистецтв у статусі галузі
літературної компаративістики стверджується пізніше, вже в 70-х роках, хоч
почалося воно в 60-х. Можна констатувати, що в Європі найраніше ця зміна
дискурсу проявилася в голландському порівняльному літературознавстві, про
що свідчать праці Г.Тізінга та Я.Корстіуса26. В Німеччині 1968 року вийшов
“Вступ до порівняльного літературознавства” У. Вайсштайна, де взаємозв’язкам
літератури з іншими мистецтвами як складовій компаративістики відведено
окремий розділ27. У Франції виявився стійкішим вироблений ще у XVIII ст.
підхід до системи мистецтв і взаємозв’язків між ними як до проблеми, що
належить до сфери естетики, а не літературознавства чи мистецтвознавства,
його, зокрема, дотримувалися патріархи тогочасно ї ф ранцузько ї
компаративістики середини XX ст. Ф.Бальдансперже і П.Ван Тігем. Але загалом
'■ у 70-х рр. ситуація швидко змінюється, і на IX конгресі Міжнародної асоціації
порівняльного літературознавства, що відбувся 1979 року в Інсбруку, було
поставлено питання про “ узаконення” цієї компаративістичної галузі. На її
значенні в системі порівняльного літературознавства наголосив Р.Мортьє в
І промові на цьому ко н гр е с і28. На підтримку виступили американські
компаративісти й значна частина європейських, серед тих, хто висловився
проти, був відомий словацький компаративіст Д. Дюришин, який свою позицію
: аргументував тим, що це приведе до надмірного розширення і без того надто
І широкого поля компаративістичних студій.
В українській науці засновником порівняльного вивчення літератури в системі
■ мистецтв є Іван Франко, у праці якого “ Із секретів поетичної творчості” (1899)
; вміщені розділи “ Поезія і музика” та “ Поезія і малярство” . В ній він ставить
І питання: “Які ж взаємини добачаються між цими двома творчостями (між поезією
І і музикою та між поезією і малярством. — Д.Н.)2 В чім вони сходяться, в чім
І різняться одна від одної?” 29, і дає на них відповіді, що є теоретичною
І інтерпретацією поставлених питань в річищі тогочасної естетико-літературної
8 Remak Н.Н. Comparative Literature, its Definition and Function / / Comparative Literature: Method and
Perspective. - Carbondalle, 1961. - P. 3.
* Teesing H.P. Literature and the Other Arts. Some Remarks / / Yearbook of Comparative and General
Literature. - V. 12 (1963); Corstius J.B. Introduction to the Comparative Study of Literature. - Utrecht;
New-York, 1968.
1° Weisslein U. Einfuhrung in die Vergleichende Literaturwissenschaft. - Stuttgart, 1968, achtes
Kapitel.
| “ Proceedings of the IXlh Congress of the International Comparative Literature Association. Actes du
І X Congrès de 1’Association International. - Innsbruck, 1982. - T. I.
| n Франко І. Із секретів поетичної творчості. - К., 1969. - С. 129.
І Слово і Час. 2003. Ns 5
17
думки, котра рухалася до вивчення літератури в системі мистецтв як галузі
компаративістики. Але це починання Франка не знайшло у нас належного
продовження і студії зв’язків літератури з іншими мистецтвами мали переважно
фактографічний характер. Питання про ці взаємозв’язки та взаємодії як складову
сучасного порівняльного літературознавства чи не вперше було сформульоване
в моїй доповіді на IV конгресі Міжнародної асоціації україністів у 1999 році30.
Тим часом у 70—80-х рр. спостерігається значна активізація в цій, сказати б,
новій галузі порівняльного літературознавства. З’являється чимало праць, в
яких комплексно розглядаються взаємозв’язки і взаємодії літератури з
мистецтвами, нерідко з їхнім теоретичним потрактуванням31, але переважають
дослідження взаємозв’язків і взаємовпливів літератури з окремими мистецтвами,
передусім із образотворчим мистецтвом32 і музикою33. Найактивніше ця
дослідницька робота проводиться у французькій, німецькій та американській
науці, до того ж впадає у вічі, що увагу французької компаративістики привертає
впереваж пара література й живопис, тоді як німецької — література й музика,
що витікає із особливостей морфології духовної та художньої культури цих
країн; в американській компаративістиці інтереси врівноважуються. Слід
також зазначити, що десь із кінця 70-х рр. інтерес до цих студій пожвавлюється
і в радянському літературознавстві, головним чином російському34, але
здійснювалися вони поза експлікацією їх як складової літературної
компаративістики. Окремі дослідження, в такому ж аспекті, проводилися і в
українському літературознавстві та мистецтвознавстві35.
Разом із тим проблема літератури в системі мистецтв, широка й багатопланова,
в нашій науці сходить головним чином до висвітлення їх взаємообміну на
тематичному рівні, до появи статей, нарисів і окремих книжок про музикальні,
живописні та інші твори на літературні теми й мотиви і про театральні постановки,
інсценізації та екранізації літературних творів і т.п. Але майже або й зовсім не
розроблялися такі питання, як література й теорія мистецтв, як correspondence
des arts і література, взаємовідповідності стилів літератури й інших мистецтв і
особливо проблема перекодування літературних текстів на художню метамову
інших мистецтв і навпаки, що є нині, на мій погляд, центральною проблемою
вивчення взаємодії літератури й інших мистецтв.
(Продовження — в наступному номері)
10 Наливайко Д. Стан і завдання українського порівняльного літературознавства / / Літературознавство:
[Матеріали IV конгресу Міжнародної асоціації україністів]: Доп. та повідомл. - Кн. 2. - К., 2000.
11 Див.: Hemeren G. Influence in Art and Literature. - Princeton Univ. press, 1975; Pleyne M. Art et
littćrature. - Paris, 1977; Heckscher W.S. Art and Literature Studies in Relationship. - Durham-Baden-
Baden, 1985.
32 Praż M. Mnemosyne: The Parallel between Literature and the Visuel Arts. - Princeton univ. press, 1970;
Caramaschi E. Arts visuel et littćrature. De Stendhal à l’impressionisme. - Fasano-Paris, 1985; Hum J.D.
Encounter: Essais on Literature and the Visuel Arts. - New-York, 1971; De la Piacene à l’Écritoire. 2 v. -
Université de Picardie, 1977 та інші.
35 Weisstein U. Die Wechselseitige Erhellung von Literatur und Musik: ein Arbeitsqebiet der Komparatistik?
/ / Neohelicon, 5, 1977; Mittenzwei W. Das Musikalisches in der Literatur. - Halle, 1962; Scher S.P.
Literatur und Musik. - Berlin, 1984; Celts R., ćd. Littćrature et Musique. - Bruxelles, 1982 та інші.
34 Див.: Литература в системе искусств. - Л., 1979; Хингельдиева И.Г. Взаимодействие и синтез
искусств. - М., 1982; Русская литература и зарубежное искусство. - Л., 1982; Литература и живопись.
- Л., 1982; Божович В.И. Традиции и взаимодействие искусств. Франция конца XIX - начало XX века.
- М., 1987; Кантор К.М. Тысячеглазый Аргус: искусство и культура. - М., 1990 та інші.
35 Література і образотворче мистецтво. - К., 1971; Типологические соответствия литературы и
изобразительного искусства. - К.; Одесса, 1975; Шахова К.О. Образотворче мистецтво і література. -
К., 1987 та інші.
18
Слово і Час. 2003. Ns5
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-189909 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0236-1477 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:11:49Z |
| publishDate | 2003 |
| publisher | Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Наливайко, Д. 2023-05-03T18:22:29Z 2023-05-03T18:22:29Z 2003 Література в системі мистецтв як галузь порівняльного літературознавства / Д. Наливайко // Слово і Час. — 2003. — № 5. — С. 10-18. — Бібліогр.: 35 назв. — укp. 0236-1477 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/189909 uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Слово і Час Порівняльне літературознавство Література в системі мистецтв як галузь порівняльного літературознавства Article published earlier |
| spellingShingle | Література в системі мистецтв як галузь порівняльного літературознавства Наливайко, Д. Порівняльне літературознавство |
| title | Література в системі мистецтв як галузь порівняльного літературознавства |
| title_full | Література в системі мистецтв як галузь порівняльного літературознавства |
| title_fullStr | Література в системі мистецтв як галузь порівняльного літературознавства |
| title_full_unstemmed | Література в системі мистецтв як галузь порівняльного літературознавства |
| title_short | Література в системі мистецтв як галузь порівняльного літературознавства |
| title_sort | література в системі мистецтв як галузь порівняльного літературознавства |
| topic | Порівняльне літературознавство |
| topic_facet | Порівняльне літературознавство |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/189909 |
| work_keys_str_mv | AT nalivaikod líteraturavsistemímistectvâkgaluzʹporívnâlʹnogolíteraturoznavstva |