Інтертекст у поезії Станіслава Вишенського (збірка “Альта”)
Saved in:
| Published in: | Слово і Час |
|---|---|
| Date: | 2004 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2004
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/189932 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Інтертекст у поезії Станіслава Вишенського (збірка “Альта”) / О. Деркачова // Слово і Час. — 2004. — № 11. — С. 37-43. — Бібліогр.: 11 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859913620789395456 |
|---|---|
| author | Деркачова, О. |
| author_facet | Деркачова, О. |
| citation_txt | Інтертекст у поезії Станіслава Вишенського (збірка “Альта”) / О. Деркачова // Слово і Час. — 2004. — № 11. — С. 37-43. — Бібліогр.: 11 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Слово і Час |
| first_indexed | 2025-12-07T16:04:03Z |
| format | Article |
| fulltext |
Ольга Деркачова
ІНТЕРТЕКСТ У ПОЕЗІЇ СТАНІСЛАВА ВИШЕНСЬКОГО
(збірка “ Альта” )
Інтертекстуальність становить собою певне перекодування старих формул,
іншого інформативного поля, іншого знакового комплексу, а також з’ясовує
ступінь і рівень зв’язаності тексту з іншими. Це уявлення про текст як знакову
систему, що “ перебуває у зв’язку з іншими системами” , як взаємодію “ різних
кодів, дискурсів чи голосів, які переплітаються в тексті” 1. Ще М.Бахтін ставив
питання можливості існування “ одноголосного” тексту, де автор не чує іншого
голосу* 1 2. Як зазначав Р.Барт, текст — нова тканина, зіткана з інших, старих
цитат3. Поняття інтертекстуальності трактується ширше за проблему дослідження
впливів, оскільки інтертекстуальність — “ загальне поле анонімних формул” , часто
підсвідомих. Також її слід розуміти, за У.Еко, як вид перекодування, тобто
варіацію старих кодів, що в’яжуться в нову структуру як відкритого, так і закритого
твору. А уявлення про творчий процес полягає в розумінні того, що “деякі
текстуальні розв’язки народжуються в результаті випадковості чи підсвідомих
механізмів”4.
Н.Фатєєва інтертекстуальн ість розглядає як установку на глибше
розуміння тексту за рахунок виявлення багатомірних зв’язків з іншими
текстами5, а Ю.Степанов — як природне середовище побутування культурних
концептів6.
Вплетення в текст інших текстових структур і формул становить собою
співвіднесення вищого порядку, аніж проста цитація без покликань (хоча й це
можна розуміти як своєрідний інтертекст). Це реінтерпретація, витворення нової
структури на основі пресупозитивного знання, змагання зі "старим” текстом,
своєрідна гра з читачем на вгадування і вловлення старого й нового. Власне,
сила авторського таланту полягає у витворенні нової оригінальної комбінації
старих кодів і формул, коли старий текст використовується та пристосовується
до потреб нового тексту. Водночас інтертекстуальні вплетення не передбачають
обов’язкову спільність тем чи мотивів передтексту та нового тексту, адже можуть
бути несвідомими, випадковими:
'Слово. Знак. Дискурс Антологія світової літературно-критичної думки XX ст./ За ред. М.Зубрицької.
- Львів, 2002. - С. 794.
1 Бахтин М.М. Проблема текста в лингвистике, филологии и других гуманитарных науках// Бахтин М.М.
Эстетика словесного творчества. - М., 1979. - С. 288.
'Див.: Ильин И.П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. - М., 1996. - С. 226.
‘ Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки XX ст.... - С. 794.
! Фатеева Н.А. Интертекстуальность и ее функции в художественном дискурсе / / Известия АН.
Серия литературы и языка. - 1997. - Т.56. - № 5. - С. 1Z
‘ Степанов Ю.С. “Интертекст”, “интернет”, “интерсубъект” (к основаниям сравнительной концептологии)
/ / Известия АН. Серия литературы и языка. - 2001. - Т.60. - № 1. — С. 4.
Слово і Час. 2004. №11
37
елемент(и)
свідомо/несвідомо
текст 1 (передтекст) текст 2
з інтервплетенням
Як бачимо, передтекст і текст може зв’язувати лише трансформація цього
передтексту без типологій та аналогій, схожих чи аналогічних прийомів і засобів
творення, причому один із них не обов’язково має бути причиною творення
другого. А говорити про них як про компаративний матеріал можна, лише
з’ясувавши рівень співвіднесеності передтексту та тексту. Елементи з передтексту
(у схемі “ текст 1” ) можуть ставати елементами “тексту 2” з іншим функціональним
навантаженням.
Н.Фатєєва звернула увагу на те, що для літератури кінця XX ст. притаманне
прагнення не асимілювати інтертекст, а навпаки, дисимілювати, “ ввести формальні
маркери міжтекстових зв’язків, метатекстову гру з “ чужим” текстом”7.
Саме таким інтертекст виступає в поезії Станіслава Вишенського. Для аналізу
обрано збірку “Альта” , оскільки в ній найбільше такого матеріалу, а, крім того,
маємо можливість простежити функціонування кількох інтертекстуальних виявів.
Щодо їхньої класифікації, то спиратимемося на класифікацію Н.Фатєєвої.
Існування світу в “ Альті” показане як своєрідна реінтерпретація давно відомих
знаків і символів, а знання людини й людського здійснюється за принципом
анамнезу й розшифрування старих кодів.
Буття уможливлюється внаслідок знання про колишнє, що іноді межує з рівнем
підсвідомого:
.. .А л ь т а п о м и р а л а , і ми з н е ї п е р е б р а л и с я н а З е м л ю .
Н а с п о га д п р о п о л и ш е н у п л а н е ту
о д н у з р іч о к у к р а їн ц і н а зв а л и А л ь т о ю .
У л е ге н д і в и ка р б у в а н о : н а р о д д о ти б у д е н а З е м л і,
Д о к и н е п е р е с о х н е ця р іч к а .
Щ о й н о ц е стан еть ся — у с у з ір ’ї В о л о с о ж а р
із Ч о р н о ї Д ір и в о с к р е с н е п л а н е т а А л ь т а ,
і м и п о в е р н е м о с ь н а н е ї
й о д н у з р іч о к н а зв е м о З е м л е ю 8 .
Платонівський анамнез трансформовано з бачення тіней ідеального образу в
одвічне повторюване існування у світах, де змінюються лише заголовки, в
онтологічну циклічність, що мотивується збереженням попереднього знання й
мотивації його знанням новим.
Автор говорить, що пам’ять про колишню планету Альту трансформовано в
легенду, чим створює фіктивний інтертекст, начебто використовує для свого
тексту текст старовинної легенди, додаючи власне авторське:
З а п а м ’я т а й м о , к о л ір т а к и й , я к а в ід стань в ід з ір к и .
А л е з а ум о в и , щ о к о л ір м а є б у ти в н е в а го м о с т і. (3 )
Інтертекст у Вишенського представлений на різному рівні вплетення “ чужих"
текстових структур — від заголовка, імені літературного героя з подальшив/
' Фатеева Н.А. Типология интертекстуальных элементов и связей в художественной речи / / Извести)
АН. Серия литературы и языка. — 1997. — Т. 56. — № 5. — С. 18.
8 Вишенський С. Замість прологу / / Вишенський С. Альта. — К., 1989. — С.З. Посилаючись далі на ці
видання, вказуємо в тексті сторінку.
38
Слово і Час. 2004. № 1
витворенням іншої текстової тканини до реінтерпретації тексту з частим залученням
казкового сюжету. Для інтерпретації зв’язків між текстом і текстом усередині
нього необхідно, як зазначала Н.Фатєєва, виявити функцію останнього в новому
тексті. Також варто з ’ясувати зв’язок між вихідним текстом та його інтертекстовою
інтерпретацією9. Власне, ця інтерпретація в текстах С.Вишенського найважливіша.
“Відштовхування” від імені чужого персонажа маємо в диптиху “ Біографії” ,
зокрема в поезії “ Гамлет” , у якій сама назва вказує на можливу інтерпретацію.
Тут можемо говорити про цитату-заголовок (маємо на увазі шекспірівську трагедію)
як паратекстуальний вияв, а також інтертекст-варіацію на тему передтексту як
метатекстуальний вияв із дописуванням і трансформацією “ чужого” тексту. У
тексті С.Вишенського використано ключові для шекспірівського “ Гамлета”
елементи: привид батька, гріх матері, самоідентифікація у світі:
в ць ом у св іт і, д е є н е б о к р а й , в к о ж н у с ір іс ть м етал з а га н я .
к о ж е н з н а с о г о л о ш у є р о з ш у к . ..................................................................
З а б у в а н н я — то п а м ’я т н и к б а ть ко в і чи я м а т ір с в о ю п о к а р а ю
із гр а н іту з а б у т о го д н я : з а р о зп а л е н и й в т р а в н і в ого нь ?
хо д и ть п р и в и д із с р іб н о ю б а р т к о ю — (11)
Як бачимо, немає опертя на сам сюжет трагедії, лише частково запозичена
образна система з власною інтерпретацією (звернімо увагу, що покара матері
ставиться під знаком питання). Маємо інтертекстуальність майже на рівні
підсвідомості внаслідок усім зрозумілої пресупозиції. Такий інтертекст необхідний
для визначення власного, у тексті безпосередньо не названого, питання “ бути чи
не бути” шляхом універсалізації особистісної трагедії родинно-соціумних стосунків
у концепт світового пошуку-мандрів і темпоральної деформації (“дорожу і тією
піщиною, / що в годинниках час запиля” ). Остання представлена у вигляді таких
означників: кільця стовбура, забування, день (забутий), травень, піщина пісочного
годинника, надвечір’я. Вони творять каркас поезії, відмінний від запропонованого
в'Тамлеті” (з обігруванням запропонованої Вишенським із самого початку легенди
про ріку-планету Альту):
Н а д в е ч ір ’я. І з н о в у п о р о ж н ь о . Л и ш то м у , щ о н е м а є с т о р о ж а ,
П е р е с о х л а те ч е р ік а .. . я з у с т р ін у й о го д в ій н и к а .
( 11)
У цьому випадку образ ріки сприймається як символ переходу в інший світ,
отже, наближення до смерті з метою самовідтворення в іншій реальності. Вона
поки що неможлива, бо немає тієї зав’язки, що була у “ Гамлеті” — зустріч
вартового, розповідь якого стала відправною точкою розвитку подій. У
Вишенського — не сторож, а двійник. Отже, не справжність, а лише її
віддзеркалення справжнього. Герой ще не бореться з ним, як Гамлет, бо ще не
знає, що опинився в замкнутому колі.
Інший рівень інтертекстуальності можемо простежити на прикладі триптиху
поезій “ Змова дзеркал” (своєрідне продовження історії дзеркала-віддзеркалення
й пошуку справжньої реальності), в якому маємо не стільки сплетення, скільки
дотичність текстів. Це інтертекст із більшою мірою відчуження від оригіналу,
який можна віднести до інтертекстів — дописувань “ чужих” текстів, коли герої,
композиційна схема відомого тексту переносяться у контекст нового часу.
Інтертекстуальні образи цього твору — Івасик-Телесик і Орфей. Своєрідний
синтез казкового й міфічного у власній світовій системі з осторогою, що ліричний
Фатеева Н.А. Типология иптертекстуальных элементов и связей в художественной речи / / Известия АН.
Серия литературы и языка. - 199В. - Т. 57. - № 5. - С. 25-26.
Слово і Час. 2004. Ns 11
39
герой — в оточенні дзеркал, а отже, двійників. Авторові знову ж таки не
важливий первісний сюжет. Його казка і його міф підпорядковуються іншим <
законам усередині тексту — здатності розчинятися в казці з розрізненням- і
впізнаванням себе та власного двійника (“ Сад, полишений вітром і деревами, -
зачарований/наш двійник” ), а також спробі проникнути “ до царства тіней”,
тобто здолати оте магічне дзеркало, яке зусібіч оточує і створює трикутність-
тривимірність. Сам образ Івасика-Телесика був необхідним для продовження
опису-конкретизації поняття дитячості, що ставиться Вишенським вище за буття
людини-дорослого (“ знаю — прийде по мене м алю к/з того храму, де я
забарився” ), відтворює утопічну мрію про зміну віддзеркалень, що нагадує
ритуальне жертвопринесення:
В о н а в л а н ц ю го в і п р ір в го ту є н е зн и щ е н н іс т ь
Х л о п ч и к а , м іц н о стул ен і п ари п р о ч и н ю є л и ш е
п о гл я д о м , м а те р и н с ь к и й го л о с ста є л у н о ю в к о ж н ій
п р ір в і, і в ад а сп ів у ч а с н и к ів ї ї — п р а гн е н н я
з а л и ш и ти Й о г о у всіх д з е р к а л а х .
(40)
Головна умова вільного варіювання в тексті — це розуміння інтертекстуального
натяку, своєрідно трансформованого в іншу історію, названу кількома хвилинами
дитинства. Івасик помирає. Але ця жертва не рятує, не вказує вихід із замкнутого
кола тривимірного існування, не розбиває дзеркала:
...в е с е л н ам н е р о зп а р у в а т и і р о зд в о є н е ж а л о
н ік о л и н е с т а н е я к о р е м — т а к е п л и н н е
в п ізн а в а н н я ...
(41)
Логічною й цілком вмотивованою, попри первісну передтекстуальну відчуженість,
є наступна частина — “ Орфей” , де за основу взято спробу зазирання не у
царство мертвих, а в небуття:
Я к а тр и в ал ість н е б у ття ?
Н е бути — я к це?
(41)
Цей шлях так само нагадує блукання поміж дзеркалами, від якого не рятує
навіть розтинання вен (“ Ще замолоду струною кіфари він розтинає вени...” ), і
прагнення здійснити обряд розбивання дзеркала-часу ("А розбити свічадо -
написано на роду” ) міфічним героєм, що вирушив з минулого.
Також по-іншому інтерпретується мотив впізнавання — “ впізнавання за
передчуттями” . Сам шлях герой здійснює не в горизонтальній опозиції ("Вертикалі
націлені в космос...” ). У текстах немає чіткої дефініції, куди скерований шлях, звідки
він почався. Шлях — це форма буття, буття вертикального. Сама площина, поверхня
існування чи місце перебування людини — не горизонтальні, як видається, а вертикальні
(“ вертикальні чудні поля” ). Тому подорож трактується Вишенським як пізнання
навколишнього, але не того, що поряд, а того, що над головою чи під ногами:
. . . і я к ч астув ати д е р е в а , ко т р і
а к п р о н и к а ю т ь в с е р е д и н у ...
(46)
Така темпорально-просторова сполучуваність і мотивує шлях пошуку із
дзеркального лабіринту — пізнання часу й місця власного знаходження. Ця подорож
називається автором переселенням, будуванням майбутнього і руйнуванням
минулого, вже згадуваним переходом з одного простору в інший: “ Всі вигнанці з
життя вертаються” .
Слово і Час. 2004. Ns 11
40
г
Третя частина “ Змови дзеркал” має назву “ А тепер піду я” й репрезентує
альтернативу виходу із лабіринту. Власне, отой вертикальний рух: “ ...коріння від
весни до вирію” .
Його не було вповні реалізовано ні в подорожі Івасика-Телесика, ні в подорожі
Орфея. Обидва подорожували у власних площинах (частини яких дублюють
одна одну). Схематично:
Ів а с и к -Т е л е с и к : чо в ен —» р ік а —> з м ія
О р ф е й : з м ія —5 чо в ен —> р ік а
Р З
Той самий трикутник, лише з різними точками початку руху. У казці змія обманом
заманює Івасика до себе, стаючи першопричиною небезпеки для нього. У тексті
Вишенського це інтерпретовано як своєрідне бажання жертвопринесення (Івасикові
не вдається вирватися), та мало б ознаменувати повернення до первісного світу —
своєрідного взірця, який “ людина намагається періодично реактуалізувати ... за
допомогою відповідних ритуалів". “ Ностальгія за досконалістю витоків значною мірою
пояснює періодичне повернення in ilio tempore” 10. Відповідне маємо у творі Вишенського
- пошук-повернення до іншого світу. Його реалізація можлива лише за умови подолання
фіктивності відображень. Смерть мала бути таким подоланням. Адже вона — це вже
не горизонтальний, а вертикальний рух. Рух до неба, який не вдається здійснити, як і
не здійснюється жертовний ритуал (Івасик, як сказано у тексті, лише непритомний).
Непотрібність жертви мотивується усвідомленням, що людина все одно залишиться
всередині дзеркал, бо подорож “ маленького білого хлопчика” — це суто його подорож,
а не подорож людини (як ми вже згадували, поняття “людина” і “дитина" для автора
абсолютно різні). Таки чином, здійснення
опозиції “ знизу вверх” поки що
неможливе.
У міфі про Орфея змія стає
першопричиною бажання Орфея
спуститися в царство померлих (його
дружина Еврідіка помирає від укусу змії).
Знову маємо образи човна і ріки як
символи пошуку і мандрів. Але тепер герой
не піднімається, а спускається вглиб землі,
у певній точці починаючи горизонтальний
рух. Таким чином, вертикальна опозиція
реалізована лише частково.
В останній частині триптиху ліричний
герой усв ідомлю є необх ідн ість
одночасного виходу з лабіринту в двох
напрямках — угору і вниз.
Якщо Івасик-Телесик здійснював горизонтальний рух замкнутим колом (у тексті
це дзеркало-реальність) і єдине, що могло припинити цей рух — смерть (для
Івасика-Телесика) і жертва (для “тривимірних” ), а Орфей опускається вниз, але
“горизонтальність” не подолана, це знову ж таки горизонтальний рух, але вже
поза життям “тривимірних” ), то ліричний герой (“ Я” ) змінює рух на вертикальний.
® Еліаде М. Мефістофель і андрогін. - К., 2001. - С. 45, 49.
Слово і Час. 2004. №11
41
f
Це так само замкнуте коло, але вже не між дзеркал (у контексті це символ
заплутаності, оманливості, неможливості виходу з лабіринту), а включаючи їх і
поза ними. Це рух колом вертикальним, мета якого — проникнення за межі
дзеркала з одночасним наділенням у космос і вглиб землі. У тексті маємо: "Всі
вигнанці з життя вертаються” і “ генний нектар до зникомого сонця несуть” . Та й
своє покликання ліричний герой розуміє як пошук двох виходів:
М о є п о к л и к а н н я с ія ти й
в и н о ш ув а ти н ас ін н я — п о ш у к д в о х в и хо д ів , щ о
в ід зн ачи ть ся н а м а й б у тн ь о м у в ід с л о н е н н ю у ф ін а л .
(50)
Людину, за С.Вишенським, завжди чекає повернення, але вона повинна пройти
усі етапи світорозвитку, включаючи й те, що перебуває поза межами її тимчасрвої
реальності. Автор не вводить час як один із вимірів: адже розгадування
просторової загадки зумовлене не темпоральною номінацією героїв (Орфей,
Івасик-Телесик, ліричний герой діють на одному темпоральному відтинку), а їхньою
суб’єктною специфікою, що визначає різні об’єктні чинники: функціонування в
різних культурах, різна свідомість, різна причинно-наслідковість подій, різне
призначення тощо.
Переплетення казкового й міфічного — типова риса творчості Вишенського.
Навіть без залучення певного інтертексту, якщо таким не вважати самі міфічно-
казкові уявлення, коли не йдеться про певний міф чи якусь конкретну казку:
С а н іт а р и в ід ведуть із к а з к и а б у б л е й н и й кл ю ч д о х р и с т и я н с ь к и й
у ф ін а л , д е в’я з о ч к а кл ю чів : в ід м и к а є н е б о у н о ч і.
(SO)
Тут своєрідне прагнення “ вистрибнути” з інтертексту: немає конкретної казки,
немає казкового фіналу, а є вихід із казки зі свідомою переакцентуацією казкового
фінального символу “ вам казка, а мені — бубликів в’язочка” на “бублейний ключ
дохристиянський” — рух вертикальним колом.
Ще одним із варіантів інтертекстуальності є лише натяк на знання “сусідніх” текстів,
спонтанне зринання чужорідних образів і таке ж зникання без коментарів і пояснень.
Н.Фатєєва визначає їх як інтертексти-тропи, інтертексти-стилістичні фігури11:
Я к т е р е зи — д в а о с тр о в и і к л а д к а :
і там і там в а ж к и й б о л о тн и й д у х .
С о б а к а Б а с ке р в іл ів к л я та —
ф о с ф о р и з у є у пов ітр і пух.
(58)
В іт ч и з н а к р е й д и — с п о л о т н іл и х л и ць —
в ід сл о н и ть в ід р у м ’я н е н е об л и ччя:
з б д ж о л и н и х п а с т о к о тр у їть ся Г ри ц ь ,
щ о б см е р ть з м о гл а щ асл и в и х спантеличить.
(72)
М а к и , ко т р і цвіли н а д п р ір в о ю ,
рве в б е зо д н і д и в а к:
в іру я з а м ін ю з н е в ір о ю ,
а С із іф а н іки м о д н а к .
(84)
У Вишенського такий вияв інтертекстуальності скерований на відчуження від
передтексту, хоча зв’язок залишається. Адже розуміння символу можливе лише
за умови впізнавання реципієнтом колишнього тексту, на основі якого і було
створено новий символ, хай навіть й іншим автором.
11 Фатеева Н.А. Типология интертекстуальных элементов и связей в художественной речи / / Известия АЕ
Серия литературы и языка. - 1998. - Т. 57. - № 5. - С. 25-26.
Слово і Час. 2004. M il
4 2
Інтертекст як такий не домінує в текстах С.Вишенського, проте маємо кілька
його видів: цитата-заголовок (паратекстуальний вияв), інтертекст-варіація
передтексту, інтертекст-дописування (метатекстуальний вияв), інтертекст-троп,
інтертекст-стилістична фігура, а також автоінтертекст (поняття, під яким
розуміємо перетворення самим автором власного тексту чи його частини в
Інтертекст для іншого, знову ж таки власного тексту). Кожному з них властивий
різний рівень дотичності передтексту й тексту, зумовлений авторським задумом
і метою введення інтертекстуальних конструкцій, а також свідомим чи випадковим
їхнім введенням.
Вікторія Копиця
“УЗВИШШЯ РАДОСТІ” ПОЕТИЧНОГО СВІТУ В.ГЕРАСИМ’ЮКА
Творчість В.Герасим’юка, автора поетичних збірок “ Смереки” , “ Потоки” ,
“Космацький узір", “ Діти трепети” , “ Серпень за старим стилем” , “ Поет у повітрі” ,
пронизує символіка вертикалі, що художньо втілюється в образах-міфологемах
світового дерева і світової гори, які, на думку М.Еліаде, символізують центр
світу, взаємодоповнюючи одне одного. Єднає їх і те, що вони виступають
витонченими формами осі світу (Axis Mundi), а підняття на гору завжди означає
мандрівку до “ центру світу” 1.
У сучасному літературознавстві з ’явилися окремі спостереження над
міфопоетикою В.Герасим’юка2, хоча цілісних досліджень іще бракує. А проте
саме поетика стихій визначає естетичний феномен творчості цього самобутнього
митця, одного із представників генерації “ вісімдесятників” . Філософсько-естетичний
аналіз ролі вертикалі у художній моделі світу сприятиме глибшому осягненню
поетичного космосу В.Герасим’юка.
Животворний центр його поезії — це гуцульський простір, розбудований за
принципом вертикалі, яка, відповідно до міфологічних уявлень, сягає вгору від
землі й униз, поєднуючи три світи (небесний, земний, підземний). Причому в
поетичній вертикалі слід розрізняти певну відмінність між напрямками руху,
яку розкрив Ю.Лотман: “ Вертикаль угору — це розширення простору до
безмежності, вертикаль униз — звуження до кінцевої точки, в якій щезає
простір” 3.
Вихідець із Гуцульщини, носій автентичного світовідчуття з виразною домінантою
язичницького пантеїзму, В.Герасим'юк надає вертикалі значення нездоланно-
могутнього руху індивідуума від земної площини, спрофанізованої сірістю,
буденщиною, прагматизмом, до небесної, сакральної, позначеної необмеженістю
часопростору, в якому утверджується безсмертя людської душі. Ще в першій
збірці “ Смереки” поет трепетно задекларував своє замилування небом і гірським
1 Элиаде М. Космос и история. - М., 1987. - С. 154-155.
! Див.: Дзюба І. ...І є такий поет// Герасим’юк В. Була така земля. - К., 2003. — С. 7 — 20; Москалець К.
Навіщо поет у повітрі? І І Березіль. - 2003. - № 3-4. - С. 163-180.
J Лотман Ю. Структура художественного текста. - М., 1970. - С.270.
Слово і Час. 2004. №11
43
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-189932 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0236-1477 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:04:03Z |
| publishDate | 2004 |
| publisher | Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Деркачова, О. 2023-05-07T16:34:35Z 2023-05-07T16:34:35Z 2004 Інтертекст у поезії Станіслава Вишенського (збірка “Альта”) / О. Деркачова // Слово і Час. — 2004. — № 11. — С. 37-43. — Бібліогр.: 11 назв. — укp. 0236-1477 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/189932 uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Слово і Час Час теперішній Інтертекст у поезії Станіслава Вишенського (збірка “Альта”) Article published earlier |
| spellingShingle | Інтертекст у поезії Станіслава Вишенського (збірка “Альта”) Деркачова, О. Час теперішній |
| title | Інтертекст у поезії Станіслава Вишенського (збірка “Альта”) |
| title_full | Інтертекст у поезії Станіслава Вишенського (збірка “Альта”) |
| title_fullStr | Інтертекст у поезії Станіслава Вишенського (збірка “Альта”) |
| title_full_unstemmed | Інтертекст у поезії Станіслава Вишенського (збірка “Альта”) |
| title_short | Інтертекст у поезії Станіслава Вишенського (збірка “Альта”) |
| title_sort | інтертекст у поезії станіслава вишенського (збірка “альта”) |
| topic | Час теперішній |
| topic_facet | Час теперішній |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/189932 |
| work_keys_str_mv | AT derkačovao íntertekstupoezíístaníslavavišensʹkogozbírkaalʹta |