Дивна поезія словникового мовчання
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Слово і Час |
|---|---|
| Datum: | 2012 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2012
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/189977 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Дивна поезія словникового мовчання / В. Палинський // Слово і Час. — 2012. — № 8. — С. 111-114. — Бібліогр.: 1 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860252794342080512 |
|---|---|
| author | Палинський, В. |
| author_facet | Палинський, В. |
| citation_txt | Дивна поезія словникового мовчання / В. Палинський // Слово і Час. — 2012. — № 8. — С. 111-114. — Бібліогр.: 1 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Слово і Час |
| first_indexed | 2025-12-07T18:45:25Z |
| format | Article |
| fulltext |
Віктор Палинський
ДИВНА ПОЕЗІЯ СЛОВНИКОВОГО МОВЧАННЯ
1. Спосіб мовчання
...Уже десь при початку книжки1 автор, хоч і доволі стримано та стисло,
проголошує, наче творчий маніфест:
Убивши словом річ несмертну,
як промінь той на дні росини,
ти причаївся: ждеш моменту,
щоб найживіше воскресити.
Аби звершити це діяння, слід розбудити в собі деміургічну силу та задати
їй вектор. І щонайретельніше дочекатися потрібної миті. Богдан Смоляк
намагається це зробити. Подеколи відчуваючи себе творцем, а часом - і
невігласом, який може і проґавити поодинокі з особливих “текстів”, незважаючи
на весь свій чималенький письменницький досвід і природу спритного ловця
метафор.
2. Місто мовчання
Б. Смоляк живе собі тихо ось уже майже 60 років у старовинному таємничому
містечку Кам’янка-Бузька на Львівщині. Історично із цим градом пов’язана
перша українська театральна драма. Є тут унікальна дерев’яна церквиця,
споруджена народними майстрами ще у XVI сторіччі (що найдивніше - там
і нині правиться служба Божа). У місті мешкав і творив істинно незабутній
славний романіст Григорій Тютюнник. Нерідко тут буває і ваш покірний слуга -
автор цих негомінких рядків. Одне слово, плинність століть і епох фіксується
переконливо: на віки. І це спонукає, мабуть, до особливого життєвого трибу -
розміреного та неквапливого.
...Тут живе поезія Б. Смоляка, що діалогує з душею. Вироблений поетом
спосіб жити - триматися свого та чинити своє, навіть якщо воно не надто
сприймається іншими. Дехто дивується. Дивується й сам Смоляк. І це-добре.
Дивне його довчання.
3. Дерево мовчання
У “Словнику мовчання” є вірш навіть дещо дивніший від інших. У ньому
ліричний герой “...поволі забуває щастя свіже. / І скльовує хвилини, мов
літа". Він уособлюється із деревом. - “Я, може, ясен, що отак стою, то
сонцю догоджаючи, то місяцю". Для нього природно бути отут, серед усього
знайомого та близького; вдихати оце повітря й чути, як плинуть важкі води
могутнього побратима - Бугу (уже в зовсім іншій поезії він дуже вдало скаже:
“/ все ж вертаюся до Бугу - струмком, що вірує у Буг"). Йому зовсім не
прагнеться нікуди звідси вибиратися. Та й навіщо?.. Радше вічності доведеться
поступитися та дістатися до нього самотужки:
Я вік прожив у рідному краю.
Новий зустрів, не зрушивши із місця.
Така відверто програмна, доволі егоїстична авторська філософія та
усталена естетика. Своєрідно! І це дозволяє поетові “застовпити” свою
1 Смоляк Б. Словник мовчання: Поезія: Вибране. - Львів: Апріорі, 2010. - 337 с.
Слово і Час. 2012 • №8 ■ 111
територію. Можливо - окрес порятунку. І читач теж може щось таке відчути...
Парадоксально-неповторне. Із сформованою поетичною культурою читач!
4. Самотності мовчання
Один з основних мотивів поезії Смоляка - самотність. Як “дослідження”
певного стану душі, коли ти наодинці із собою. Зі Словом - Людиною.
Відмовившись від багатьох безпосередніх стосунків, але залишаючись
відкритим для спонтанних одкровень. Аби не проґавити себе самісного. І все
це - звично скупими засобами поетичного письма, у приглушених, як у давній
українській іконі, тонах і тональностях. Малярство поетичне.
У цьому вірші, що сформувався з чотирьох виразно локальних строф,
наявна ще одна - особливіша. Винятково концентрує почуття самітника та,
наче спонтанно, висікає просту надійну форму. І хочеться говорити лише з
Богом. І це - понад усе: “Хіба що написати заповіт - 1 на випадок, якщо душа
відступить. / Тихенько покладе ключі від суті - / і геть піде, у несусвітній
світ.
5. Болю мовчання
...Оті болючі симптоми болючості творення поезії повторюються в поета
доволі часто (очевидно, це частина його естетики): “Хочте вірте чи не вірте, І
але всьому наперекір - / крізь кожен шов у формі літер / болить розчахнутий
папір".
Це не випадкові рефлексії людини вразливої, не якась мить нез’ясовної та
несподіваної тривоги, а постійний авторський чуттєвий професійний рівень
віршотворення. Шлях трансформації болю душі в художній образ. Убачаю в
цьому спосіб вироблення художньої справжності, що - поза інтелектуальною
вигадливістю, штучним драматизмом, декоративністю формальних “знахідок”.
А як?.. По-чоловічому, без зайвини, сухими сльозами.
6. Саду мовчання
Цю “річ” хочеться без будь-якої хитромудрої зумисності просто процитувати,
позбавивши себе обов’язку громіздких коментарів і доскіпливої аналітичності.
Аби знали:
Звичайний сад. Живе собі, як всі.
А міг би бути навіть райським садом.
І досі ось стоїть у всій красі
Сторожа мальв.
Ніхто її не вкраде.
Це образ України на інтуїтивному рівні синівської любові. Западає в душу.
Нез’ясовно! Вічно!
Ти сам.
Самотній.
Сам один.
Такої самості не знав ще.
І надаремне плин годин,
І гони гонів - напропаще.
Ти зупинився. Ти стоїш.
Твоя душа на півдорозі.
Переступити цей спориш
Тобі ніхто не допоможе.
Якої ваготи нога!
Яке безлюддя без’язике!
Але твій голос зберіга
Щось більше за рубіни крику.
1 1 2 Н Слово і Час. 2012 • №8
7. Дощу мовчання
...Ліричний герой про щастя своє і, можливо, про твоє, читачу:
П ер еб ер уся з п ал ат отих
в утл у хати н у д о щ у ...
Б ож е, як хочеться падати -
так, щ об і д о щ не чув!
Максимальна щирість почуттів. І така ж беззахисність. Подібно - це момент
істини. І тому така безоглядність. Наче назавше.
8. Повінь мовчання
...У Смоляка мовчання, що “затопить... і очистить”: “Над берегами книжки
помовчи / отим мовчанням-повінню нахлине, / затопить, і зруйнує, і
очистить, / а потім знову, знову говори...’’. Це, здається, мовчання, що через
нього можна і слід прийти до себе: уже іншим - вартіснішим, особистіснішим.
Здолати інертність душі та кволість тіла. Мовчання тут - категорія вельми
активна, вона надає можливість слухати і творити, здобуваючи справжнє...
9. Наближення до мовчання
Знову ж таки, так характерно для Смоляка - елементарним виразити
незбагненне, навіть без натяку на якусь зумисну прикрашальну орнаменталістику:
“...Рука трима ще пензля, / серце - світ, / / річ у тім, щоб істину розкути.
І Рука тремтить від старості / та від граничного наближення / до суті.
Припускаю, насправді авторові і вдалося озвучити певні посипи Духу. А
інакше - навіщо такі зусилля (й автора, і ліричного героя?). Тим паче, мені
відомо: ідеться про один із творів живопису на посмертній виставці у Львові
видатного українського живописця Григорія Смольського. Тобто конкретна
реальність пересікається із виявами ірраціонального. Наближення!
10. Недомовлене мовчання
У книжці проскакують яскравими кременевими ваговитими іскрами, насичуючи
метафізичною енергетикою, ностальгійно-зачудовані однострофні поезії на
кшталт: “Мучуся словом, а мама / образу маленьку / в зітхання загорнуть: /
“Забув говорити, забув...”. Дивним спокоєм завдячуємо зорі на порозі печалі...
І безконечності давнього осіннього неба; й уродинам чогось нового: “Коли не
спалось, у темному вікні І раптово зблисла зірка вереснева - 1 немовби Хтось
подарував мені І малий окрайчик завтрашнього неба.
У цій же поетичній протяжності - екзистенційні зблиски-цикли “Чаша вікна”,
“Книжечка, написана впродовж дощу”, що явно додає “Словникові мовчання”,
урізноманітнюючи можливості духовного діалогу з невипадковим читальником
різноформатністю. Очевидне й те, що самому поетові незмінно імпонують ці
майже гранично компактні форми достачання віршових меседжів.
11. Мовчання мовчання
Вірші Б. Смоляка (помічав це завше) найменше надаються для однозначних
літературознавчих висновкувань. Але добрі для спокійного читання-
перечитування задля естетичної насолоди. І в цьому його поезії сила. І
слабкість беззахисності водночас.
Подумалося, що й ці строфи серед багатьох інших могли б знадобитися в
нашій розмові:
Відголосили синьо сливи -
вони - уж е не виш ні.
С а д неспод івано щ асл ивий ,
м олитву д іє в тиш і.
Щ е д в а -три яблука додолу
зіскакую ть, зухвалі -
і квапиться д у ш а додому,
а, м ож е, - д ал і.
Слово і Час. 2012 • №8 ■ 113
12. Поріг мовчання
...Гадаю, якщо дошукуватись відповіді на питання “чому саме “Словник
мовчання”, найспідручніше скористатись текстами Смоляка... А ось іще одна
із “зашифрованих” відповідей в авторській інтерпретації звучатиме так: “...Як
те, що пам’ять зберегла, / аби ніколи не зринало”.
Власне, не мовчання-заціплення, а мовчання-одкровення, потрясіння. Як
шлях зближення із собою. І це - щастя якоїсь миті, що називається життям.
Смоляк нерідко хоче лишитись поза свідомим: “Повернешся, щоб словом не
питати, / не сумніватись кров’ю терезів, / бо щастя є, воно - в бузковій
страті, / якої пережити не зумів”. Тобто - щастя лише у Слові. Це - Слово.
Воно приходить навіть тоді, коли вже ніхто не приходить. Крізь фільтри
мовчання. Крізь тебе: “Повернешся зчудований собою, / а більше тим, як
обернулась мить, - І до пісні, що ніколи молодою / і не була, хоча бузком
пахтить. Тут Смоляк ще й парадоксально-неочікуваний: “Повернешся, бо як
не повернутись, / коли снігами цвіт п ’янкий пливе, / коли й на позахмарнім
рівні суті / живе бузкове з ’явлення нове!”
Оцьому процесові “з’явлення” й передує мовчання Слова, аби вистояти
середовище народження, вичекати, виповнити. І це - простір Смоляка. Там -
його свобода.
13. Метелика мовчання
“На мене той метелик сів, / якому Бог довірив тайну”, - Богдан Смоляк;
“Метелик сів у мене на потилиці, / Метелик сів і там сидить, / Сидить
метелик там і дивиться...” - і з відомої пісні В. Морозова на текст М. Савченка.
Я зовсім не стверджую, що тут наявне якесь безоглядне наслідування. Це
радше засвоєння спільних художніх традицій, вияв національної ментальної
енергетики... Цей ледь чутний дотик метеликових крилець, можливо, як
непроґавна звістка про приналежність до сонму обраних оракулів?..
...Але метелик мовчить. Він тільки дивиться. І з тайною, довіреною Богом,
розлучатись не поспішає...
14. Застережене мовчання
“Той, хто замінить мене” - одна зі Смолякових поезій у книжці “вибраного”.
Вірш, та й пісня із точно такою ж назвою є й у Володимира Висоцького. Якщо
Богданову “річ” створено за мотивами, то про це, думаю, слід було б згадати
якось?..
15. Неспростовність мовчання
Це, очевидно, не найголовніше. Але суттєво для мене самого: я ніколи не
прийму, та й не сприйму оцю Богданову поетичну тезу - “ ...я рані цій загоїтись
не дам". Це хоч і естетичний, та все ж мазохізм. Хоч, як виняток, і припускаю:
тут є справжня спонука до співпереживання для більш вишуканих читальників.
16. Післямова мовчання
“ ... Мою розгадували тайну,
та розгадати не змогли”.
17. Не просто мовчання
Нарешті Смолякове “вибране” вибралося до людей, оговтавшись від
довготривалого мовчання. А можливо, це щось інше?!
Отримано 5 лютого 2012 р. м. Львів
114 ■ Слово і Час. 2012 • №8
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-189977 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0236-1477 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:45:25Z |
| publishDate | 2012 |
| publisher | Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Палинський, В. 2023-05-13T17:13:40Z 2023-05-13T17:13:40Z 2012 Дивна поезія словникового мовчання / В. Палинський // Слово і Час. — 2012. — № 8. — С. 111-114. — Бібліогр.: 1 назв. — укp. 0236-1477 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/189977 uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Слово і Час Літературна критика Дивна поезія словникового мовчання The wonderful poetry of the dictionaries’ silence Article published earlier |
| spellingShingle | Дивна поезія словникового мовчання Палинський, В. Літературна критика |
| title | Дивна поезія словникового мовчання |
| title_alt | The wonderful poetry of the dictionaries’ silence |
| title_full | Дивна поезія словникового мовчання |
| title_fullStr | Дивна поезія словникового мовчання |
| title_full_unstemmed | Дивна поезія словникового мовчання |
| title_short | Дивна поезія словникового мовчання |
| title_sort | дивна поезія словникового мовчання |
| topic | Літературна критика |
| topic_facet | Літературна критика |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/189977 |
| work_keys_str_mv | AT palinsʹkiiv divnapoezíâslovnikovogomovčannâ AT palinsʹkiiv thewonderfulpoetryofthedictionariessilence |