«Італійська подорож» Й. В. Ґете: між Вінкельманом і Геґелем
У статті об’єкти уваги поета-мандрівника класифікуються по-новому й розкриваються як тотожність природно-географічних, історико-археологічних і суто людських явищ. Також обстоюється думка, що мандрівкою в Італію почався шлях Ґете до «веймарської класики», на відміну від поширеного погляду, нібито в...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Слово і Час |
|---|---|
| Дата: | 2022 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2022
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/190249 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | «Італійська подорож» Й. В. Ґете: між Вінкельманом і Геґелем / Б. Шалагінов // Слово і Час. — 2022. — № 6. — С. 69-86. — Бібліогр.: 21 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859482985848373248 |
|---|---|
| author | Шалагінов, Б. |
| author_facet | Шалагінов, Б. |
| citation_txt | «Італійська подорож» Й. В. Ґете: між Вінкельманом і Геґелем / Б. Шалагінов // Слово і Час. — 2022. — № 6. — С. 69-86. — Бібліогр.: 21 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Слово і Час |
| description | У статті об’єкти уваги поета-мандрівника класифікуються по-новому
й розкриваються як тотожність природно-географічних, історико-археологічних і суто людських явищ. Також обстоюється думка, що мандрівкою в Італію почався шлях Ґете до «веймарської класики», на відміну від поширеного погляду, нібито вона стала відправною точкою для
поетового «класицизму». Естетика Ґете, орієнтуючись загалом на постулат Вінкельмана про «шляхетну простоту та спокійну велич», намагається піднятися до сучасніших уявлень модерної естетики, зокрема
в понятті врівноваженої суперечливості, проте зупиняється на шляху
до Геґелевих категорій.
The text of the “Italian journey” analyzes the main objects of Goethe’s attention from the
point of view of aesthetic systematization: natural phenomena (sea, mountains, vegetation,
volcanoes), geological and botanical features of the area, various results of human activity
and human behavior, abandoned and dilapidated architectural monuments of antiquity,
‘unconventional’ personalities. Panoramic contemplation of the area is seen as the main way
of the author’s observations and the development of a specific worldview, which includes an
attempt not only to separately consider the contradictory diversity of phenomena but also
to harmonize it esthetically. Artistic allusions serve as one of the ways of such harmonization.
The behavior of the human crowd and traces of human activity are presented by the author
in the same stream with the natural phenomena of nature. As to the cultural assessment
of modern Italians, the author describes them as happy, naïve, simple-minded, and carefree
but indifferent to the requirements of modern civilization and the cultural achievements of
their ancestors. Aesthetically, the poet-observer relies on Winkelmann’s artistic postulate of
“noble simplicity and calm greatness” and tries to reveal the contradictions of this system
in terms of the aesthetics of the emerging new age. However, in general, Goethe’s aesthetics
remains within the framework of the eighteenth century and includes universal concepts of
contemporary art: integrity, harmony, revitalization, diversity, balance, and others. Therefore,
the terminological apparatus and range of concepts tend not to Hegel (heroic, dramatic,
lyrical, comic, etc.) but rather to the previous era.
|
| first_indexed | 2025-11-24T15:07:06Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 6 (726) 69
ССііЧЧ
Ци т у в а нн я: Шалагінов Б. «Італійська подорож» Й. В. Ґете: між
Вінкельманом і Геґелем // Слово і Час. 2022. № 6 (726). С. 69—86.
https://doi.org/10.33608/0236-1477.2022.06.69-86
© Видавець ВД «Академперіодика» НАН України, 2022. Статтю опу-
бліковано на умовах відкритого доступу за ліцензією CC BY-NC-ND
(https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0/).
https://doi.org/10.33608/0236-1477.2022.06.69-86
УДК: 821.112.2—2.09
Борис ШАЛАГІНОВ, доктор філологічних наук, професор
Національний університет «Києво-Могилянська академія»
вул. Григорія Сковороди, 2, м. Київ, 04070
e-mail: shalaghinov21@gmail.com
ORCID https://orcid.org/0000-0002-4262-8539
«ІТАЛІЙСЬКА ПОДОРОЖ» Й. В. ҐЕТЕ:
МІЖ ВІНКЕЛЬМАНОМ І ГЕҐЕЛЕМ
У статті об’єкти уваги поета-мандрівника класифікуються по-новому
й розкриваються як тотожність природно-географічних, історико-
археологічних і суто людських явищ. Також обстоюється думка, що ман-
дрівкою в Італію почався шлях Ґете до «веймарської класики», на від-
міну від поширеного погляду, нібито вона стала відправною точкою для
поетового «класицизму». Естетика Ґете, орієнтуючись загалом на по-
стулат Вінкельмана про «шляхетну простоту та спокійну велич», на-
магається піднятися до сучасніших уявлень модерної естетики, зокрема
в понятті врівноваженої суперечливості, проте зупиняється на шляху
до Геґелевих категорій.
Ключові слова: теорія афектів, природа, античність, карнавал, кока-
нья, цільність, пожвавлення, гармонія, рівновага, панорама.
ЗАРУБІЖНА
ЛІТЕРАТУРА
Вступ. Запрошення до подорожі
«Італійська подорож» Йоганна Вольфґанґа Ґете не є сис-
тематичною розповіддю про середземноморську країну.
Можна уявити собі ціле дослідження на тему, чого не по-
бачив мандрівник, на що не звернув своєї уваги, і в цей
список увійдуть міста, знамениті художні твори й архітек-
турні пам’ятки. Сама подорож відбулася в один період іта-
70 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 6 (726)
Борис ШАЛАГІНОВ
лійської історії (1786—1788), книга ж на основі подорожніх щоденників
і листів була написана зовсім в інший час (1816—1817).
Ґете ретельно готувався до подорожі. Сприйняття поета було підго-
товлене уважним читанням попередників — мистецтвознавців, учених-
географів і мандрівників, імена яких постійно зринають у книжці.
Наставником поета в естетичній сфері був Йоганн Йоахім Вінкель-
ман, праці якого Ґете постійно тримав при собі. Уже після подорожі він
присвятить йому окрему брошуру — «Вінкельман та його час» (1805).
Серед учених-натуралістів — Карл Лінней, Йоганн Ґотфрід Гердер
(який у роки Ґетевої мандрівки друкує більшу частину своїх «Ідей до
філософії історії людства», де починає історію земної цивілізації із за-
родження зоряного неба), професор Львівського університету Бальтазар
Гакет, празький дослідник Йоганн Якоб Фербер… Пізнати Сицилію ман-
дрівцеві допомагає «чудовий (Йоганн Германн фон) Рідезель, чию кни-
жечку я ношу біля серця як молитовник або талісман», оскільки поет
уважав його погляди близькими Вінкельманові (26 квітня1787 р.) 1.
У своїй «Подорожі» тридцятисемилітній Ґете постає перед нами
скоріше як спостерігач, що старанно фіксує події та враження, ніж як
поет; філософські та поетичні узагальнення не стали головним змістом
твору. Швидкоплинні рефлексії, судження, афоризми життєвої мудрості
проступають як окремі блискітки. Він вирвався на свободу із замкненого
світу Веймара і був радий, що занурюється в широкий світ. Ґете відвідує
такі міста, як Верона, Падуя, Венеція, Рим, Неаполь, о. Сицилія 2. Здій-
снює кілька подорожей морем. У книжці сильно виражений краєзнав-
чий елемент. Описано географічне положення й відлік місцевого часу,
геологію, великі й малі рослини; сільське господарство, родючість ґрун-
тів, продукти землі й моря, виверження вулканів. Історія землі та історія
культури розглядаються паралельно, у дусі Гердера. Нерідко описи — це
пояснення до малюнків Тішбейна, а потім — Кніпа (художників, які су-
проводжували його в мандрах). Фігурують руїни, архітектурні пам’ятки
минулого. Описуються короткі зустрічі, люди всіх станів: селянки, купці
й мандрівники, аристократи й італійські правлячі особи, просто курйоз-
ні люди, юрби народу. У третій частині читач знайде великі «вставні роз-
повіді», зокрема опис карнавалу в Римі.
На жаль, «Італійська подорож» Й. В. Ґете досі залишається на пе-
риферії уваги дослідників 3. Сучасна методологія пропонує для розгляду
1 Тут і далі в круглих дужках наведено дату, під якою у творі фігурує розповідь про по-
дію. Цитати даються за цифровим виданням [11], в основу якого покладено першо-
друк повного видання цього твору 1829 р.
2 Певною мірою такий маршрут залежав від наявності банкірських домів, які
оплачували подорож Ґете.
3 З відносно недавніх спеціальних студій слід назвати дві дисертації: Ольги Мартино-
вої (1995) [3] та Ріти Маркезин (2013) [17], а також розлогу монографію Норберта
Міллера (2002) [19], де доводиться, що художня оригінальність поезії Ґете залежала
від реальних переживань автора порівняно з його попередньою культурною еру-
дицією. Серед досліджень ХІХ та ХХ ст. зберігають інформативне значення праці
Германа Грімма (1861) [12] та Людвіга Гірцета (1871) [13], написані в ті роки, ко ли
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 6 (726) 71
«Італійська подорож» Й. В. Ґете: між Вінкельманом і Геґелем
подібних текстів компаративістський підхід. Справді, цей текст пере-
буває на узбіччі художньої творчості й може бути розглянутий як факт
біографії поета, як історичний документ, що кидає світло на духовне
життя XVIII ст., та як краєзнавче дослідження. Ми ж, не відмовляючись
від компаративістики, спробуємо взяти все можливе й від традиційного
історико-літературного методу.
Основне завдання пропонованої статті — уважно перечитати твір,
зробити його зміст зрозумілішим для широкого читача. Адже, за слова-
ми Мартіна Гайдеґґера, кожне дослідження на гуманітарну тему мусить
бути гуманістичним посланням до нації. Тим більше в наші дні. Євро-
пейських інтелектуалів дедалі більше турбує спад інтересу до класичних
епох у національних культурах: менше грантів, менше досліджень, мен-
ше місця в навчальних програмах, менше перекладів 4; а в підсумку —
знан ня, що застрягли на рівні застарілих компендіумів. Їх тривожить
утрата культурної національної ідентичності в європейських державах
на користь національно знеособленого й космополітизованого постмо-
дернізму (див., зокрема: [2, 57—58, 62—63; 6, 214—219]).
Вужча дослідницька мета полягає в тому, щоб показати, як Ґете, не
ставлячи перед собою в «Подорожі» конкретних наукових і філософських
завдань, фактично засвідчив формування нової естетики — «веймарської
класики» [5, 12—25]. Щоправда, поет залишився здебільшого в межах по-
ширеної у XVIII ст. теорії афектів й естетики смаку. Він сприйняв їх через
зразки образотворчого мистецтва, літературу та подорожні описи різних
«зачарованих мандрівників», а насамперед — крізь праці Вінкельмана.
Ґете намагався зберегти свою зачарованість Італією, але несвідомо
сперечався з ідеалом: у реальності Італія виявилася грубішою! 5
У художньо-поетичному плані твір Ґете значно поступається іншим
зразкам мандрівного жанру того часу, таким, як «Блаженні острови»
Вільгельма Гайнзе (1785), «Сердечна сповідь одного ченця — любите-
ля мистецтв» В. Г. Вакенродера (1797), «Мандри Франца Штернбаль-
да» Л. Тіка (1798), новели Е. Т. А. Гофмана. Ґете закував свої почуття
Ваґнер і молодий Ніцше створили новий культ Ґете. Зібрання приміток та комента-
рів до тексту книжки Ґете Гайнріха Дюнцера (1903) стало основою для приміток і
коментарів у всіх подальших виданнях твору [10]. Ґустав Адольф Вауер (1904) зіста-
вив чернетки та остаточний варіант твору й заторкнув питання типології літератури
про подорожі [21]. Манфред Лінк написав змістовну розвідку оглядового характе-
ру (1963) [15]. Горст Рюдіґер досліджує останню, нарисову, частину «Подорожі»
(1977) [20, 97—115]. Вольфґанґ Маєр розкриває історію написання подорожніх
щоденників Ґете-батька і Ґете-сина (1978) [18]. Автор цієї статті теж торкнувся теми
«Італійської подорожі» [див.: 7], розглянувши твір під кутом зору національно-
культурної ідентичності.
4 На жаль, українською мовою «Італійська подорож» не перекладена.
5 Варто для порівняння навести рядки з листа Стендаля до сестри Пауліни, які свід-
чать про натхненно-романтичне ставлення цього письменника до Італії, що його він
уже ніколи потім не зраджував: «Які задоволення надасть мені подорож в Італію? —
Подихати солодким і ніжним повітрям; побачити мальовничі пейзажі; to have a bit
of a lover; побачити гарні картини; послухати добру музику; побачити гарні церкви;
побачити гарні скульптури». Цитую за: [16].
72 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 6 (726)
Борис ШАЛАГІНОВ
в ділові формули документально-констатувального стилю (так само, як
у «Примітках та поясненнях для кращого розуміння “Західно-східного
дивану”», 1819); і це аж ніяк не пояснювалося його щоденною втомою!
По суті, відбувався перегляд власних естетико-оцінювальних понять —
від штюрмерської рокайльності та сентименталізму на користь нового
предметно-смислового синтезу, який у підсумку склав основу веймар-
ської класики.
Тож головне (предмет нашої полеміки!) — тут не може бути й мови
про «веймарський класицизм» як «возвеличення чистого, незалежно-
го від сучасного життя мистецтва й культ еллінства» [8, 229] — «возве-
личення» аж до повного розчинення предметного світу в абстрактній
моральній ідеї! 6
Щоб заперечити «класицизмоцентризм» твору, доводиться багато
цитувати — настільки глибоко в’ївся цей забобон у наукові уявлення! На
основі цитат читачеві й самому пропонується додумати, як багато пере-
осмислив поет, залишаючись у рамках наративу спостерігача й суто описо-
вого дискурсу. На цих неявних рисах прориву, що вів поета від Вінкельма-
на, але не наблизив упритул до Геґеля (чия естетика зросла якраз на досвіді
«веймарських класиків» і романтиків), і буде зосереджено увагу.
Про неминучість естетичних зламів в історії культури
Літературознавство, орієнтуючись на нову художню реальність останніх
десятиліть, опинилося перед необхідністю переосмислення естетичних
категорій та художніх понять, під знаком яких розвивалося мистецтво
двох попередніх століть — вирішальних в історії Модерну. Заслуга роз-
робки цих понять належить Ґеорґові Фрідріху Геґелеві, що виконав свою
працю з ґрунтовністю та системністю, якої, на мою думку, якраз не ви-
стачає філософам і філологам «після Модерну». У дослідженнях наших
днів на місце Геґелевих понять поступово висуваються новітні: трагічне
й героїчне — абсурд та травма; драматичне й епічне — міфологізм та ін-
тертекстуальність; ліричне й сентиментальне — сексуальність та ґендер-
ність; комічне й сатиричне — постмодерна іронія; ідеал і характер — уто-
пія / антиутопія та ідентичність; піднесене — страшне; стиль — текст;
художній образ — симулякр…
Однак історія перелічених класичних категорій виявляється не та-
кою вже тривалою. Трохи більше двохсот років тому характер художньої
літератури (як і всього мистецтва) різко відрізнявся від модерної, а есте-
тична думка послугувалася поняттями, що були пов’язані з термінами та
ідеями Арістотеля і Платона.
Ураховуючи, що в роки створення «Подорожі» Ґете працював над
«Західно-східним диваном», не можна обминути увагою його особли-
вий інтерес до матеріально-тілесного світу, який набув у нього значення
6 Г. М. Поспєлов переконливо доводить, що твори, написані під враженням поїздки в
Італію («Торквато Тассо», «Іфігенія в Тавриді», а також ІІІ дія «Фауста-ІІ» — «Єле-
на»), ніяк не пов’язані з методом класицизму. Докладніше див.: [4, 138—139].
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 6 (726) 73
«Італійська подорож» Й. В. Ґете: між Вінкельманом і Геґелем
«метамови», де були злютовані в одну цільність предметність світу, що
постає перед живим поглядом, та невіддільне від нього значення — риса,
притаманна стародавнім культурам, уключаючи античну Грецію, але втра-
чена в перебігу поступової «європеїзації» нашої культури 7. Тож здаєть-
ся важливим розглянути в «Подорожі» саме цей тілесно-предметний
ряд та естетичні значення, які тягнуться за ним.
Два слова і про запропонований метод. По суті, досі ніхто з дослід-
ників не намагався з’ясувати, у чому особливості вибірковості Ґетевої
уваги до довкілля під час подорожі. Тому, не покладаючись виключно на
маршрут за географічною мапою, запропоную насамперед класифікацію
об’єктів уваги поета. І знову-таки висновок, до якого буде спрямовано
аналіз, ніяк не може свідчити про перехід Ґете до «класицизму»; перед
нами вже «веймарська класика», як її запропонував називати найбіль-
ший дослідник Ґете та його епохи Герман Авґуст Корфф [14]. «Веймар-
ська класика» стоїть ближче до природи, до об’єктності світу, ніж до
мисленнєвих структур. Так легше буде знайти точки дотику й між ман-
дрівкою до Італії та «гіджрою» на ірано-таджицький Схід, оспіваний у
«Дивані», — завдання, яке залишаю для іншого дослідника.
Філософсько-естетична підготовка Ґете до подорожі
На початку подорожі Ґете перебував під впливом двох протилежних
ідей: барокової різноманітності, таємничої загадковості й суперечли-
вості буття та одночасно — під впливом думки Вінкельмана про те, що
вся ця строкатість існує в природі в гармонійному стані. Парадоксально,
але до Вінкельмана поет прийшов через читання Спінози, який ствер-
джував, що все наше буття являє собою Божественний розум, а розум
урівноважує різноманітність у вигляді гармонії. Усе це дало йому змогу
торкнутися в «Подорожі» самого змісту врівноваженої суперечливості
побаченого життя. У результаті він відкриває для себе феномен людської
стихії — активного наповнення буття людською діяльністю, проте не за-
вжди доцільною.
Основні думки Вінкельмана були такі: природа у своїй чуттєвій фор-
мі різноманітна; але в ній немає нічого зайвого, що в підсумку гальмува-
ло би становлення чи збивало його в бік від магістрального шляху; тому
їй притаманна «шляхетна простота». Природа являє досконалість, бо її
прояви завжди містять усі потенційні можливості й варіанти; тому, узята
в сукупності, вона становить «спокійну велич» [1, 107]. Спочатку греки
творили свої скульптури й архітектуру, наслідуючи виразність та закінче-
ність природи. Однак згодом художники вже не відтворювали безпосе-
редньо природу, а копіювали найвдаліші прийоми великих попередни-
ків. Унаслідок цього в мистецтві були втрачені й велич, і простота.
Після Вінкельмана розвиток теорії мистецтва йшов по лінії з’ясу-
вання того, у чому саме полягала різноманітність і за якими внутрішніми
7 За І. Кантом, предмет осмислюється не безпосередньо, а як об’єкт свідомості.
74 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 6 (726)
Борис ШАЛАГІНОВ
законами вона врівноважувалася й набувала цільності та внутрішньої
гармонії. Мимоволі думка аналітика мала вийти за межі поняття приро-
ди, тому що цивілізація, суспільство — це результат діяльності людини;
а отже, важливим виміром стає особистість самого художника. Повністю
цю концепцію випало дослідити вже німецьким романтикам і системно
сформулювати спочатку І. Канту (категорії «гарного» і «піднесеного»),
а потім і Ґ. Ф. Геґелеві (категорії трагічного, героїчного, комічного, види
пафосу — ліричний, драматичний, епічний, сентиментальний тощо).
«Шляхетна простота…»
Спробуймо розкрити конкретну наповненість понять «шляхетної про-
стоти» і «спокійної величі».
Усю подорож Ґете, починаючи з Верони, було сплановано, хоча цей
план був досить примхливим. Насамперед поета цікавила пам’ять про
міфологічні події та історичне минуле (29 квітня 1787 р.). Він усвідомлю-
вав, що перед ним край, серцевину котрого становить минуле, тому по-
стійно відчував цю цільність, яка феноменально була представлена саме
в Італії. Це була єдність того, що належить вічності (геологія, уся при-
рода), належить часу (міфологія), усе незмінно-традиційне та одвічно-
народне (агрокультури, які він докладно описує), те, що належить історії
(«...із цим місцем пов’язана вся світова історія, і я вважаю новим днем
народження… той день, коли я вступив до Рима», 4 грудня 1786 р.; «Си-
цилія вказує мені на Азію і Африку; і це зовсім не дрібниця — самому
постояти на дивовижній землі, у якій сходиться стільки ліній світової
історії», 26 березня 1787 р.); минуле (руїни), сучасне (люди, з якими він
зустрічався).
Спочатку в поглядах і роздумах поета домінують книжкова й ху-
дожня ерудиція. У Римі він признається, що «жодна абсолютно нова
думка не відвідувала мене, ніщо не здавалося мені зовсім чужим, про-
те весь цей науковий мотлох робився таким матеріальним і живим»
(1 лис топада 1786 р.). Але поет уточнює, що в новому контексті по-
дорожі все нібито добре знайоме поставало для нього в новому світлі.
Особливо сильними в нього були візуальні враження. Він зізнається,
що йому притаманна здатність «дивитися на світ очима того художни-
ка, у чиї картини щойно вдивлявся» (8 жовтня 1786 р.). І справді, по
всьому тексту «Подорожі» розсіяні асоціації з картинами, де місце-
вість або жанрову сценку вже опрацював живописець, контрасти були
узгоджені, колорит гармонізований.
«Усе, що тут мешкає і рухається, нагадує мені мої улюблені карти-
ни», — пише він про долину р. Адідже (нім. р. Еч) (10 вересня 1786 р.).
Стародавнє озеро Ґарда він сприймає крізь рядки Верґілія: «Уперше те,
що розповідає цей латинський вірш, тепер перед моїми власними очи-
ма» (12 вересня 1786 р.). Там же його увагу привернули вапнякові ске-
лі, «надзвичайно вигідні для малярських етюдів» (12 вересня 1786 р.).
«Зійшов місяць і висвітлив грандіозну картину... Евердінґен, та й годі!»
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 6 (726) 75
«Італійська подорож» Й. В. Ґете: між Вінкельманом і Геґелем
(10 вересня 1786 р.). «Над землею протягом дня висить марево, знайо-
ме нам за картинами та малюнками Клода» (19 лютого 1787 р.). «Тіль-
ки зараз я зрозумів Клода Лоррена» (3 квітня 1787 р.).
У подорожі Сицилією його супроводжував художник Кніп, і ось уже
Ґете сприймає природу ніби його очима: «Ми їхали неймовірно гарною
місцевістю, у яку Кніп удивлявся радісним поглядом художника» (23 бе-
резня 1787 р.); «Сонце зайшло в море, його проводжали пурпурові хма-
ри. <...> Кніп зобразив це явище на папері» (30 березня 1787 р.). Часом, за
згодою поета, художник уносить у реальний пейзаж поправки, щоб гармо-
нізувати його: «...(позаяк) нам не вдалося знайти нічого, що скільки-небудь
відповідало б нашій художній меті, то Кніп намалював досить точно заднє
тло, додавши від себе передній план у манері Пуссена» (1 травня 1787 р.).
Міські краєвиди Ґете теж сприймає як уже готову картину: «Це слід
було б намалювати Каналетто», пише він про будинок, спроєктований
Андреа Палладіо (21 вересня 1786 р.). Людей на вулицях і площах він
також споглядає очима художників; про одну жваву сценку з мавпоч-
кою він зауважує, що «таку картину міг би намалювати Джерард Доу»
(19 березня 1787 р.). «Викладені на голові коси жінок, розхристані гру-
ди й легкі куртки чоловіків, годовані воли, яких вони женуть із базару
додому, нав’ючені ослики, — усе це ніби живі картини Генріха Рооса»
(10 вересня 1787 р.). Ґете прагне виробити у власному зоровому сприй-
нятті особливу ясність і чіткість, притаманні Тіціанові Вечелліо й Паоло
Веронезе (8 жовтня 1787 р.).
Усе, що відбувається в місті, поет сприймає також крізь призму літе-
ратурних асоціацій. Зокрема, у Венеції йому довелося побувати в Палаці
дожів серед публіки на судовому засіданні з якоїсь цивільної справи, хід
котрого поет сприйняв як «комедію» в дусі Огюста Карона Бомарше:
«Один з адвокатів поєднував у собі всі перебільшені риси класичного
буффо. Худий писар у чорному пошарпаному сюртуку, з грубим зшит-
ком паперів у руках готувався виконати свої обов’язки аудитора. Я на-
звав би те, що відбувалося, комедією, адже весь цей публічний спектакль
розігрувався як по нотах» (3 жовтня 1786 р.).
Ми бачимо, що шліфуючи свій смак, виробляючи широкий погляд
на природу і мистецтво, Ґете спирається на вже готову естетичну пози-
цію, яку містять наявні зразки живопису та літератури. Його мета —
формування власної широти світосприйняття: «Палладіо вказав мені...
шлях до всіх мистецтв і до самого життя; це звучить... як історія з Якобом
Беме, котрому Юпітер послав осяяння, і той, побачивши олов’яну миску,
пізнав Усесвіт» (8 жовтня 1787 р.). І Ґете мимоволі зізнається, що праг-
не звільнити свою думку від уже готових кліше: «Я намагаюся бачити і
сприймати речі такими, якими вони є, зберегти гостроту зору, повністю
відійти від будь-яких упереджень» (10 листопада 1786 р.).
Необхідно вказати ще на деякі особливості естетичних оцінок Ґете.
Вони також витримані в плані теорії афектів та естетики смаку.
Поет характеризує все, що відповідає врівноваженості, гармоній-
ності, внутрішній цільності, через доволі одноманітний набір емоційно-
76 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 6 (726)
Борис ШАЛАГІНОВ
оцінювальних епітетів: «балетні номери були чарівні» (20 вересня
1786 р.); «Сад Боболі чудовий» (25 вересня 1786 р.); «Я не знаю іншо-
го святого місця, прикрашеного так щиро й шанованого так зворушливо,
як це. <...> Ви відчиняєте двері в храм і... завмираєте в подиві» (6 квіт-
ня 1787 р.); «Ілюзія, яку створював образ прекрасної жінки, що спить,
чарівна навіть для мистецького ока» (6 квітня 1787 р.); «Високі стіни
олеандрів милують око... щільний серпанок надає всьому невимовного
чару» (7 квітня 1787 р.); «Ми ввійшли в гавань, де нас чекало надзви-
чайно приємне видовище. Цілком оговтавшись, я відчув величезне задо-
волення» (1 квітня 1787 р.); «Чарівне враження справляла здалеку свіжа
зелень струнких дерев» (2 квітня 1787 р.).
Досить багато в Ґете прикладів сприйняття природи, де він не може
знайти визначення для того, щó саме захопило його повністю і змішує
всі його почуття. Очевидно, він міг би деталізувати й індивідуалізува-
ти свої переживання, якби описував їх у плані категорії «піднесеного».
Але поет лише послуговується узагальнювальною формулою: «Це не-
можливо описати!».
«Вище Інсбрука все навкруги стає ще прекраснішим, і слова тут безси-
лі» (8 вересня 1786 р.). «Грона плодів і рослин, що звішуються з дерев на
огорожі, не піддаються опису» (26 вересня 1786 р.). Про невдало побудо-
вану каплицю Сан-Крочефіссо на під’їзді до Рима: «Якась дивна каплиця
біля дороги. <…> Описати це неможливо» (27 жовтня 1786 р.). «Нелегка
справа описати цей фонтан» (5 квітня 1787 р.). «Але неможливо ні роз-
повісти, ні описати чарівності ночі, коли сходить повний місяць» (5 бе-
резня 1787 р.). У цей же ряд можна поставити й улюблений прийом по-
ета — літературну ремінісценцію: «“Vedi Napoli e poi muori!”, як кажуть
неаполітанці. “Побачити Неаполь і померти!”» (2 березня 1786 р.).
Ґете робить спробу відкинути термінологію естетики «смаку», шу-
кає нове поняття, але не знаходить: «Монте-Пеллеґріно — це величез-
на купа скель, не так стрімких, як розлогих, — розташована в північно-
західній частині Палермської затоки. Вона така гарна, що словами не пе-
редати» (6 квітня 1787 р.). «Сьогодні я відвідав... зруйновані гробниці
уздовж Віа-Аппіа і гробницю Метелли. <...> Руїни гігантського акведука
вражають. <...> Ми дісталися Колізею. Коли бачиш його, усе інше здаєть-
ся мізерним, — він такий величний, що душа не в силах утримати його
образ, у спогадах він меншає» (11 листопада 1787 р.).
Та часом виявляється недостатньо узагальненої абстрактно-смакової
оцінки, і тоді поет мимоволі впадає в естетичну суперечність із самим со-
бою. Це трапляється, коли раптом об’єкт включає в себе що-небудь, що ви-
ламується із загальної гармонії та впорядкованості й відповідає категорії
не «гарного», а радше «піднесеного». Наприклад: «Тішбейн постарав-
ся наочно зобразити найдавнішу пору землі. Гори, порослі густими лісами,
ущелини, прориті бурхливими потоками, згаслі вулкани, що трохи курили-
ся. На передньому плані стирчить над землею уламок старого дуба, напів-
голе коріння якого намагається підрити олень, пробуючи силу своїх рогів;
вдало задумано й чарівно виконано» (7 листопада 1786 р.). «Нарешті ми
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 6 (726) 77
«Італійська подорож» Й. В. Ґете: між Вінкельманом і Геґелем
досягли гірської ущелини, проїхали крізь неї битою дорогою крізь суворі
скелі й чарівні, порослі лісом гори» (23 березня 1787 р.).
Перш ніж докладно оглядати місцевість, Ґете прагне спочатку охопити
всю її у вигляді великої панорами. Він розумів, що ціле врівноважує окреме
і різноманітне, які ніби гармонійно розчиняються в цілому у стані спокою,
«спокійної величі» (Вінкельман). «Я завжди послуговуюся геологічним і
ландшафтним поглядом, щоби притлумити силу уяви й живого почуття й
набути вільного, ясного погляду на місцевість» (27 жовтня 1786 р.).
Прибувши до Падуї, поет підіймається на вежу обсерваторії, звідки
«як на долоні було видно чудове місто» (26 вересня 1786 р.). У Венеції
він спочатку купує карту міста й потім підіймається на дзвіницю собору
св. Марка, щоб розглянути панораму (28 вересня 1786 р.), а трохи пізні-
ше милується звідти ж Венеціанською лагуною (9 жовтня 1786 р.).
Вступивши в Емілію-Романью, він «за своїм звичаєм, перш за все
піднявся на башту», щоби вдалині побачити величне пасмо Апеннін
(17 жовтня 1786 р.). Прибувши в університетське місто Болонью, він
«піднявся на вежу й тішився краєвидом, що відкривався з неї» (18 жовт-
ня 1786 р.). Він милується з вікна готелю панорамою стародавнього
Агриґента (23—24 квітня 1787 р.).
Багато разів поет описує мальовничі краєвиди Везувію і Неаполь із
висоти цього вулкана.
Особливо захоплювали Ґете панорамні пейзажі в Сицилії. Огля-
нувши візантійські фрески собору Санта-Марія-Нуова в Монреале, він
піднімається в гори, і перед ним відкривається «прекрасна місцевість»:
«спокійне море чудово контрастувало з дикими вапняковими скелями»
(18 квітня 1787 р.). Він відмовляється від поїздки в Сиракузи лише за-
ради того, щоб із височини помилуватися знаменитими пшеничними
полями (28 квітня 1787 р.). Поет долає крутий підйом, щоб на власні
очі побачити виверження Етни. Звідти відкривався краєвид «на чарівну
місцевість, що простягалася аж до самого моря… на довгий, від Мессіни
до Сиракуз, піщаний берег» (5 травня 1787 р.).
Ґете здебільшого не конкретизує для читача деталі панорамної місце-
вості; якраз сила зору тут відпочиває. Те, що естетично приваблювало авто-
ра в панорамах, може розкрити його власне судження про Веронезе, який
«домагається прекрасної гармонії майстерним розподілом світла і тіні й на-
стільки ж тонким чергуванням окремих тонів» (8 жовтня 1786 р.).
Насолода від панорами слугувала для поета важливою психологіч-
ною розрядкою, засобом зібратися з думками, систематизувати їх: «На-
справді відчуваєш безмежність простору; стояти там і мріяти — це вар-
то всіх зусиль!» (5 березня 1787 р.). Панорамне бачення допомагало
поетові «в уявній плутанині... зіставити й упорядкувати сотні власних
спостережень». Такої схильності до панорамного зору і планомірного
мислення не було, на його погляд, у Жана-Жака Руссо, через що той і
«захворів на іпохондрію» (17 березня 1787 р.).
Важливим здається зауваження Ґете про характер зодчества й мистец-
тва на Сицилії. Якщо в Римі «художню роботу впорядковує дух мистец-
78 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 6 (726)
Борис ШАЛАГІНОВ
тва», тобто художник силою своєї думки й уяви долає інерцію та опір
природи, що дає йому змогу оформлювати свій задум у справді величні
шедеври, то на острові «лише випадок визначає вигляд і саме існування
творінь зодчого» (5 квітня 1787 р.). Так пробиває собі шлях ґетівський
«гуманізм» — ідея про внесення елементу людського духу в інертну й
непоступливу природу. Основа такої думки — планомірність, систем-
ність, панорамність світобачення. В естетичних статтях поет-мислитель
підкреслював важливість плану для розуміння цілого. У «Подорожі»
він постійно повертався до цієї думки.
Отже, Ґете у своїх спостереженнях керується установкою на пла-
номірну гармонію в природі, для котрої характерна відсутність будь-якої
надмірності й надлишковості; вона спрямована на продовження власно-
го існування, а у випадку з людським суспільством — на скромне, але
гідне виживання, на задоволення насущних потреб. Таке саме Ґете шу-
кає в живописі. Там усе підпорядковано суворій необхідності, ніякий
ди сонанс не бентежить естетичних переживань, ніщо не збуджує уяву
надмірностями, а скоріше збагачує її, ніщо не дратує фантазію, а радше
гармонізує її.
«…і спокійна велич»
1) У симбіозі краси і дикості. Можна сказати, що, насолоджуючись
панорамними краєвидами Італії та відкриваючи в ній образи з картин
великих малярів, Ґете сам себе переконує в гармонійності, вишуканості
й навіть «шляхетності» світового порядку. Безперечно, саме ці пасажі
дали підставу ґетезнавцям ХІХ ст. твердити про «олімпійство» поета і
сприймати книжку в плані якогось «класицизму»! Але у творі ми знахо-
димо також свідчення того, що для Ґете ця гармонія не нівелювала реаль-
не людське життя, а об’єднувала всю його різноманітність, строкатість
та суперечливість. Тож допитливий погляд поета мимоволі виокремлю-
вав у ній і конкретизував ті індивідуальні складники, які суперечили і
«прос тоті», і «шляхетності», й «олімпійській» безтурботності: «Для
того щоб у моїх картинах було не тільки світло, а й тінь, я мав би розпо-
вісти про злочини та нещастя, про землетруси й повені, про виверження
Везувію» (24 листопада 1786 р.).
Так Ґете починає поступово розходитися зі своїм учителем.
Як багато зробив Вінкельман, і як багато ще залишилося зробити після нього! Він
так квапливо будував зі знайдених ним матеріалів, щоб підвести будівлю під дах!
Якби він був іще живий... то перший подав би нам свою працю досконалою. Як
багато довелося б йому зауважити, виправити, використати зі зробленого й ви-
вченого іншими за його принципами, з усього недавно розкопаного й відкритого!
(13 січня 1787 р.).
На Апеннінах Ґете відкриває для себе дисонанси як у природі, так і в
суспільстві, зокрема у вигляді людської юрби й окремих індивідів. Наїв-
но розраховуючи, що він вивільниться зі світу дисгармонійних відносин
(«...моя подорож була втечею від тих негараздів, які я зазнав на п’ятдесят
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 6 (726) 79
«Італійська подорож» Й. В. Ґете: між Вінкельманом і Геґелем
першій паралелі, і я не приховую, що на сорок восьмій я сподівався по-
трапити до справжнього земного раю», 8 вересня 1786 р.), поет постій-
но фіксує прикрі суперечності в побаченому та пережитому.
Перш за все це сам характер італійців, які перебувають немовби в
первісному симбіозі з дикою і водночас прекрасною природою. «І на-
віть через багато століть, після численних змін ця місцевість передає сво-
їм мешканцям ті самі звичаї, нахили і смаки» (11 березня 1787 р.). Тому
«набережна порадувала нас видом пишних апельсинових дерев. <...>
Міньона мала рацію, сумуючи за цією країною!». Однак кінець палкої
фрази абсолютно несподіваний: «Ми із задоволенням зробили тут зу-
пинку й тішилися звичаями людей, які поводилися либонь як дикуни»
(24 лютого 1787 р.).
Італійці в масі своїй, схоже, не цінують і не пишаються тим, що вони є
нащадками античності й Відродження. «Культурне минуле ніяк не вплину-
ло на культуру сучасності, хіба тільки лишило руїни» (11 вересня 1786 р.).
Приміром, щойно прибувши до Верони, поет вирішив оглянути руїни
старої фортеці, але його тут же затримали мешканці й навіть відвели до
подестá (мера) начебто як військового шпигуна. «Я запевнив подестá, що
оглядав і малював тільки руїни. Мені заперечили: якщо це руїна, то що ж
я знайшов у ній цікавого?». Поет почав пояснювати, що пам’ятки старо-
вини заслуговують на увагу; але марно. «Місцевим жителям, звісна річ, не
слід дорікати, що вони, на відміну від мене, не сприймають мальовничої
краси будівель, знайомих їм із дитинства» (14 вересня 1786 р.).
Відвідування Помпеїв залишило в нього «незвичайне, трохи непри-
ємне враження від цього муміфікованого міста», і головно внаслідок
того, що «нинішній абсолютно занедбаний стан... пограбованого роз-
копками міста свідчить про відсутність розуміння та симпатії до мисте-
цтва» (11 березня 1787 р.).
Справді, поет відвідав Італію, коли золотий вік країни вже був у ми-
нулому й багато артефактів було занедбано, про що свідчив, зокрема, стан
фресок Рафаеля, що їх оглянув мандрівник, але ще далеко було до початку
реставраційних та відновлювальних робіт. «Ми знаходимо сліди пиш-
ноти, але водночас і занепаду, ті й ті перевершують усі наші уявлення. Те,
що пощадили варвари, знесли з лиця землі будівельники нового Рима».
«Ми ходимо всюди, я знайомлюся з планами старого і нового Рима...
роздивляю ся руїни, будівлі, заходжу то в одну, то в іншу віллу... Зізна-
юся, що видобувати Давній Рим із нового — прикре й сумне заняття»
(5 листопада 1786 р.).
Коли поет вирішив наснажити себе нічним видовищем Колізею, то
раптом виявив, що «під його розваленими склепіннями туляться жебра-
ки, які розклали вогнище на землі, і легкий вітерець спершу погнав дим
на арену, так що він закрив від нас усю нижню частину руїн, над якими
похмуро здіймаються стіни» (2 лютого 1787 р.). У Віченці після огляду
будинку Палладіо він робить гіркий висновок: «Коли тут, на місці, роз-
глядаєш величні будівлі, котрі звела ця людина, то бачиш, як вони поні-
вечені дрібними, брудними людськими потребами... і як мало ці безцінні
80 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 6 (726)
Борис ШАЛАГІНОВ
пам’ятки високого духу ввійшли в життя італійців». І додає: «Новітній
час так схильний до несмаку» (19 вересня 1786 р.). В Ассізі його дивує
примітивність помешкань, їх конструкція викликає в нього асоціації з тим
часом, коли дикі люди жили ще в печерах. Та й загалом «ця благословенна
природою Італія в усіх модифікаціях механічного та технічного характе-
ру... незмірно відстала від інших країн» (25 жовтня 1786 р.).
Нерідко милуватися славетними будівлями і краєвидами поетові за-
важали купи побутових відходів і навіть людські екскременти. Таким було
його велике розчарування у Вероні, Римі, на Сицилії та у Венеції, де сміття
просто носилося на хвилях каналів і лагуни, так що в автора навіть вини-
кає мислений проєкт, як утримувати місто в чистоті (1 жовтня 1786 р.).
Якщо у ставленні до сміття проявляється загальна риса італійців
(«Люди тут живуть у блаженній безтурботності», 12 вересня 1786 р.),
то подібна наївність і навіть неуцтво їм властиві й у ставленні до мис-
тецтва минулого. У Римі в палаці Джустініані жінка сторожа дозволяє
поетові роздивитися зблизька статую Мінерви й дивується, щó особли-
вого знаходять християни в цьому язичницькому ідолі? На це Ґете пише:
«Добра жінка знала тільки молитву й любов, але про чисте захоплення
перед дивним творінням, про братерське схиляння перед людським ду-
хом вона не мала жодного уявлення» (13 січня 1787 р.).
У поета склалася вже невтішна думка про жителів країни: «Про іта-
лійців можу сказати тільки, що це — діти природи; серед розкоші й ве-
личі мистецтв та релігії вони анітрохи не відрізняються від тих, ким були
в печерах і в лісах» (24 листопада 1786 р.).
Водночас якраз простодушність, наївність, певна дикість і байду-
жість до власної культури робить їх по-своєму щасливими: «Це щасливі
люди, які сподіваються, що завтрашній день принесе їм те, що вже дав
сьогоднішній, а тому ведуть безтурботне життя. Здатність відразу знахо-
дити задоволення, скромні радощі, скороминущі страждання, бадьора
витривалість!» (12 березня 1787 р.). Таке собі сучасне «гораціанство»!
Одним словом, «Милий Боже, що за бідолашна добра істота ця люди-
на!» (30 вересня 1787 р.).
2) Багатоголовий і неспокійний звір. Зображення італійців, ча-
сом — у невтішних для них тонах, кидає густу тінь на «класичність»
країни. Але також і мальовничість давніх руїн Ґете руйнує своїм мис-
леним експериментом: він «осучаснює» їх тим, що подумки населяє
людьми з їх заняттями та метушнею. Елегійні настрої поета поступа-
ються місцем інтересу дослідника, сентиментально-ностальгічний па-
фос — аналітичним розмислам.
Ось його думки після першої зустрічі з автентичною старовиною —
ареною у Вероні. Призначення цієї споруди в давнину зводилося до того,
щоби приборкати й організувати в правильне, єдине ціле людей, які в
буденному житті «звикли бачити себе в юрбі, у тисняві й суєті; тут же ба-
гатоголовий, різномислячий, неспокійний звір раптом виявився згурто-
ваним у єдине шляхетне ціле, скріплений у загальну масу, у єдиний образ,
одухотворений єдиним духом». Оскільки така правильна організація ха-
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 6 (726) 81
«Італійська подорож» Й. В. Ґете: між Вінкельманом і Геґелем
отичної маси самим людям не притаманна і вноситься в неї «ззовні»,
то виходить, що й призначення театру полягає в тому, щоби «вводити в
оману» народ! (16 вересня 1786 р.).
Ґете ніби навмисне відганяє від себе гру фантазії, погляд на оточення,
сповнений ідеалізації. «У той час як ми намагаємося отримати уявлення
про стародавній світ, перед нами постають самі лише руїни, за якими важко
воскресити те, про що досі не маєш жодного поняття» (27 жовтня 1786 р.).
Особливим об’єктом зображення для автора якраз і стає простий люд
із притаманним йому пожвавленням — цей самий «багатоголовий, різ-
номислячий, неспокійний звір», чий природний стан — перебувати «у
штовханині, у тисняві та суєті». Це, наприклад, докладний опис гри в м’яч
у Вероні, що зібрала юрбу глядачів (16 вересня 1786 р.); постійне юрм-
лення людей на площі св. Марка у Венеції; докладний опис мальовничо-
го і жвавого свята «на згадку давньої перемоги над турками» за участю
дожа Венеції і всього духівництва (6 жовтня 1786 р.); замальовки людей,
що приходять у захват, побачивши Папу й кардиналів у Римі в День усіх
святих (3 листопада 1786 р.); опис комедії, коли мандрівець дивиться не
тільки на сцену, а й на глядачів: «Я зроду не бачив таких буйних веселощів,
які охопили публіку, коли вона впізнала себе в правдивому зображенні на
сцені. Регіт і захоплені вигуки не замовкали в залі» (10 жовтня 1786 р.). На
публічному диспуті у Віченці авторові імпонує «жвава публіка», хай вона
й не завжди розуміла аргументи сторін: «Слухачі аплодували і кричали
“браво”... Досить грубому софізму публіка висловила схвалення гучними
оплесками, тоді як вона зовсім не втямила багато хороших, навіть чудових
думок, які висловив інший промовець» (20 вересня 1786 р.).
Нарешті, це опис славетних свят італійців, котрі збирають на майданах
величезні юрби народу, що безтурботно віддаються веселощам: це карна-
вал у Римі, «свято пекарів і випічки» — «коканья» в Неаполі (19 берез-
ня і 29 травня 1787 р.). Усе розмаїття барв, руху та звуків урівноважується
в «загальній гармонії», і вся ця гігантська пульсація людських мас пере-
гукується з тим, як сприймає поет панорамні краєвиди природи:
Пристрасть до яскравих фарб ми зазвичай називаємо варварством, несмаком; мож-
ливо, так воно і є. Але під цим радісно-блакитним небом ніщо не виглядає занад-
то пістрявим, бо ніяка строкатість не закриє блиску сонця і його віддзеркалення в
морі. Найяскравішу фарбу притлумлюють потужні потоки світла... а самі різнобарв-
ні кольори й одяг зливаються в загальну гармонію (29 травня 1787 р.).
Отже, поета захоплюють в Італії насамперед видовища колективно-
го, збірного характеру — рух людських мас, катаклізми природи, уклю-
чаючи виверження вулканів або штормове море, грандіозні панорами,
руїни давнини, що вражають уяву...
Однак окремих, реальних людей у його книжці дуже мало. Ґете сам ніби
відгородився від них під маскою «інкогніто». Цікаво, що частіше автор
описує свої зустрічі з людьми неординарної і навіть викличної поведінки 8.
8 У циклі своїх студій про «Фауст» я застосував до такого роду персонажів Ґете вираз
«неконвенційний герой».
82 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 6 (726)
Борис ШАЛАГІНОВ
Зокрема, в одному з багатих будинків у Неаполі йому довелося
спілкуватися з дуже екстравагантною знатною дамою, котру він нази-
ває «принцеса». Вона шпетила своїми ущипливими дотепами пред-
ставників духівництва, запрошених на обід (12 березня 1787 р.); і
поет із задоволенням переказує читачеві її жарти. «Своїми дошкуль-
ними промовами вона наче взялася кинути виклик усім прийнятим
у суспільстві нормам. Говорили, що ніяка цензура не пропустила б її
промов... бо майже кожне її слово ображало релігію, державу чи зви-
чаї» (25 травня 1787 р.).
В іншому місці розповідається про візит у Палермо до якогось «на-
віженого» князя Паллагоніа, «неконвенційність» котрого виявлялася,
щоправда, інакше. Автор описує його будинок, у якому князь «дав ціл-
ковиту волю своїм нахилам до потворного й вульгарного», тобто кинув
виклик загальноприйнятим естетичним смакам. Проте екстравагант-
ність і несмак вельможі не стільки обурювали, скільки тішили поета як
інтелектуальна розвага, тож він навіть попросив свого супутника, худож-
ника Кніпа, дещо замалювати (9 квітня 1787 р.).
У Мессіні Ґете познайомився з губернатором, який не соромився на
людях своїх бурхливих емоцій і часто зривав їх на підлеглих; утім, був
«людиною досить справедливою» (10 травня 1787 р.). Ця особистість
так зацікавила автора, що він присвячує їй кілька сторінок і кілька разів
згадує потому. Траплялися й інші диваки та оригінали.
Важливо згадати, що в історію своїх зустрічей Ґете вміщує окрему
«вставну розповідь» про графа Каліостро, славетного авантюриста,
чий гострий розум поєднувався із зухвалою громадською поведінкою.
Незабаром після описаної подорожі папський суд прирік Каліостро на
довіч не ув’язнення, про що поет, звичайно ж, знав. Окремо Ґете відтво-
рив його історію в іншому нарисі, а також розкрив його образ у п’єсі «Ве-
ликий Кофта». Ґете завжди пильно цікавився всім тим, що виходило за
межі звичайного, традиційного, загальноприйнятого, коли йшлося про
людей або явища природи. Такий самий його Фауст, думка про якого не
залишала автора під час подорожі.
Підсумок. Цільність і життєва сила
як основа класичної естетики
Отже, наслідуючи Вінкельманову естетику смаку, Ґете фактично вихо-
дить на новий шлях. Це була принципова відмова від «класицизму»,
хоча було далеко до естетичних новацій Геґеля.
Італію поет сприйняв як тип цивілізації, що стоїть ближче до при-
роди, до того ж — порівняно з культурами Німеччини та Франції — цей
«природний стан» навіть дещо затягнувся. В Італії народний тип міс-
тить більше стихійності, сили та жорстокості, дивацтва та простодуш-
ності, байдужості до зовнішнього комфорту; тут чимало обрядових за-
бобонів у релігійній сфері… Недаремно так перемішані в книжці картин-
ки природи, міст і сіл та людського дивацтва!
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 6 (726) 83
«Італійська подорож» Й. В. Ґете: між Вінкельманом і Геґелем
Для Ґете фундаментальним поняттям, яке мало гармонійно врівно-
важувати різноманітність, строкатість та стихійну невпорядкованість та-
ких явищ, була цільність. Саме в ній розчинялося все надмірне, зайве та
обтяжливе, зводячи все до «шляхетної простоти».
Поряд із цим у книжці Ґете знаходимо енергійні спроби вийти за
межі Вінкельманової естетики «спокійної величі». Гармонія «панорам-
ного бачення світу» порушується якраз за рахунок феноменів «надмір-
ності». Сюди входять описи екзальтованої юрби у збудженому стані,
катаклізмів природи (виверження вулканів, буря на морі), а також особ-
лива увага до «неконвенційних» особистостей, гармонія, рівновага.
Важливо зауважити, що знайдена поетом рівновага (урівноважена
суперечливість) іще не означала емоційного динамічного наростання й
руху до нової якості. Особливо це видно в зображенні людської юрби, кот-
рій притаманне одне — пожвавлення, що залишається в рамках незмінної
пульсації. Тому всі масові сцени тут схожі одна з одною і намальовані, ска-
зати б, однаковими фарбами. У них закладено суто афектоване розуміння
комічного, як у голландському або іспанському живописі ХVII ст. Але будь-
яке пожвавлення, що мимоволі призводить до відхилення від належного
порядку, може не лише викликати сміх, а й межувати з катастрофізмом.
Відсутність емоційної динаміки, що призвела б до нової якості, ука-
зує на те, що Ґете був далекий також від Геґелевих понять драматизму,
героїзму, ліризму. Останнє взагалі досить рідко спостерігається в книж-
ці. Автор розуміє характер переважно як просто неординарну (некон-
венційну) поведінку, що не включає в себе життєвої мети персонажа (на
чому, навпаки, наполягав Геґель). Вибудовуючи перераховані поняття в
«Лекціях з естетики», німецький філософ більшою мірою спирався на
психологічну індивідуалізацію в драмах Шиллера, ніж на епічну узагаль-
неність «панорамного» світобачення Ґете.
Парадоксальний результат «Подорожі» полягає в тому, що Італія
навчила поета бути греком. Величні Апенніни постають скоріше як мі-
фологічний Олімп із його бурхливими пристрастями й метушливим не-
спокоєм. Тож образ Італії в «Подорожі» далекий як від схиляння, влас-
тивого класицизму, так і від романтичного захвату (Гайнзе, Вакенродер,
Гофман, Байрон, Шеллі, Стендаль…). А Г. А. Корффові, котрий ретельно
дослідив нову естетику й дав їй назву «веймарська класика», належить
величезна заслуга перед германістикою.
У «веймарській класиці» естетичний акцент робився на природі, а
не на цивілізації; на людському характері, в основі якого лежить не мо-
ральне самообмеження (як у класицистів), а темперамент і пристрасть,
керовані примхливими внутрішніми силами; і нарешті, в основі нової
естетики лежало кантіанство з його одночасно містичним і метафізич-
ним розумінням природи як безмежної різноманітності матерії й духу.
Порівняльний аналіз «Італійської подорожі» і «Західно-східного дива-
ну» тільки засвідчив би ці самі риси також в естетиці «Дивану».
Трохи згодом Стендаль, котрий надрукував власні роздуми про Іта-
лію (полемізуючи місцями з Ґете), спирався вже на інший естетичний ба-
84 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 6 (726)
Борис ШАЛАГІНОВ
зис, близький до Геґеля, коли розкривав характерні ознаки італійського
характеру в плані трагічного і героїчного («Італійські хроніки», «Парм-
ський монастир» тощо). Ф. Ніцше, поділяючи погляди французького
письменника, знайшов в італійському характері ще один філософський
відтінок — пережиток теорії «природної людини», яка, на його думку,
давала неправильні орієнтири цивілізації.
Нарешті, італієць, котрого відкрив для себе Ґете під час подорожі, ви-
явився далеко не ідеальною людиною, а його ставлення до власної культу-
ри минулих часів — зовсім не зразковим. Але його досконалість полягала
в цільності та життєвій силі, яких так не вистачало буржуазній людині ХІХ
та ХХ ст. в Європі. Такою слідом за Ґете сприйняли Італію Стендаль, Р. Ваґ-
нер, Ф. Ніцше, Леся Українка, Е. Л. Войнич, Т. Манн, І. Стравінський…
В останні десятиліття, коли загострилося драматичне протистояння
двох цивілізацій: Європи, що відчайдушно шукає спільний вектор для
своєї багатоликої культури, і Сходу, що не пережив рафінованих спокус
Модерну, зате зберіг свою внутрішню цільність, — духовні пошуки Ґете
актуальні, як ніколи.
ЛІТЕРАТУРА
1. Винкельман И. И. Избранные произведения и письма / вступ. статья и ред.
Б. Пшибышевского. Москва, Ленинград: Academia, 1935. 687 c.
2. Еко У. Торбинка Мінерви. Есеї / Пер. з італ., примітки та післямова Б. Шалагінова
// Всесвіт. Журнал іноземної літератури. 2018. № 5/6. С. 49—85.
3. Мартынова О. «Итальянское путешествие» Гете: Автор, композиция, жанр: ав-
тореф. дис. … канд. филол. наук. Санкт-Петербург, 1995. 16 c.
4. Поспелов Г. Н. Стадиальное развитие европейских литератур. Москва: Художе-
ственная литература, 1988. 208 с.
5. Шалагінов Б. «Веймарський класицизм» чи «веймарська класика»? (Біля вито-
ків модерної естетики) // Шалагінов Б. Б. Класики і романтики: Штудії з історії
німецької літератури XVIII—ХІХ століть. Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська
академія», 2013. С. 12—25.
6. Шалагінов Б. Національно-культурний суверенітет та сучасна мережна цивіліза-
ція // Всесвіт: Журнал іноземної літератури. 2016. № 7/8. С. 214—219.
7. Шалагінов Б. Німець в Італії: просвітництво і національно-культурна ідентичність
(на матеріалі «Італійської подорожі» Й. В. Ґете) // Вісник науки та освіти (серія
«Філологія» та ін.). 2022. №1 (1). С. 92—103.
8. Шахов А. А. Гете и его время. Лекции по истории немецкой литературы XVIII ве-
ка. Санкт-Петербург, 1891. 295 с.
9. Conrady K. O. Goethe. Leben und Werk. Büchergilde Gutenberg, 1994. 1096 S.
10. Düntzer H. Anmerkungen zu Goethes “Italienische Reise”. Leipzig, 1903. 58 S.
11. Goethe J. W. Die Italienische Reise. Stuttgart, 1829. URL: http://www.zeno.org/
Literatur/M/Goethe,+Johann+Wolfgang/Autobiographisches/Italienische+Reise/
Erster+Teil/Rom
12. Grimm G. Goethe in Italien. Berlin, 1861. 32 S.
13. Hirzet L. Goetsche Italienische Reise. Basel, 1871. 48 S.
14. Korff H. A. Geist der Goethezeit / In 4 Teilen. 2-er Teil: Klassik. 4., durchgesehene
Aufl age, Leipzig: Koehler u. Amelang, 1957. 497 S.
15. Link M. Der Reisebericht als literarische Kunstform von Goethe bis Heine. Köln, 1963. 196 S.
16. Marcenaro G. Monsieur Henri Beyle, uno spaccone innamorato di se stesso. 2016. URL:
https://www.ilfoglio.it/gli-inserti-del-foglio/2016/05/30/news/monsieur-henri-
beyle-uno-spaccone-innamorato-di-se-stesso-96695/
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 6 (726) 85
«Італійська подорож» Й. В. Ґете: між Вінкельманом і Геґелем
17. Marchesin R. Die Italienische Reise von Johann Wolfgang von Goethe: Die Suche nach
Klassizität. Università Foscari Venezia. Anno Accademico 2012/2013. 166 S.
18. Mayer W. Johann Caspar Goethes “Viaggio per Italia” und Johann Wolfgang Goethes
“Italienische Reise”. Ein Vergleich. Wien, 1978. 31 S.
19. Miller N. Der Wanderer. Goethe in Italien. München: Carl Hanser Verlag, 2002. 736 S.
20. Rüdiger H. Zur Komposition von Goethes “Zweiten römischen Aufenthalt” // Aspekte
der Goethezeit. Gö ttingen: Vandenhoeck und Ruprecht, 1977. S. 92—103.
21. Wauer G. A. Die Redaktion von Goethes Italienischer Reise. Leipzig, 1904. 61 S.
Отримано 20 вересня 2022 р.
REFERENCES
1. Winckelmann, J. J. (with Pshibyshevskіі, B.). (1935). Izbrannyie proizvedeniіa i pisma
(Trans.; B. Pshibyshevskіі, Ed.). Moscow; Leningrad: Academia. [in Russian]
2. Eco, U. (with Shalahinov, B.). (2018). Torbynka Minervy. Esei (B. Shalahinov, Trans.).
Vsesvit. Zhurnal inozemnoi literatury, 5/6, 49—85. [in Ukrainian]
3. Martynova, O. (1995). “Italianskoie puteshestvie” Gete: Avtor, kompozitsiia, zhanr [Ex-
tended abstract of candidate’s dissertation]. Saint Petersburg. [in Russian]
4. Pospielov, G. N. (1988). Stadialnoie razvitiie yevropeіskikh literatur. Moscow: Khudo-
zh estvennaia lіteratura. [in Russian]
5. Shalahinov, B. (2013). “Veymarskyi klasytsyzm” chy “veymarska klasyka”? (Bilia vytokiv
modernoi estetyky). In B. B. Shalahinov, Klasyky i romantyky: Shtudii z istorii nimetskoi
literatury XVIII—XIX st. (pp. 12—25). Kyiv: Vydavnychyi dim “Kyievo-Mohylianska
akademiia”. [in Ukrainian]
6. Shalahinov, B. (2016). Natsionalno-kulturnyi suverenitet ta suchasna merezhna tsyvili-
zatsiia. Vsesvit: Zhurnal inozemnoi literatury, 7/8, 214—219. [in Ukrainian]
7. Shalahinov, B. (2022). Nimets v Italii: prosvitnytstvo i natsionalno-kulturna identych-
nist (na materiali “Italiyskoi podorozhi” Y. V. Gete). Visnyk nauky ta osvity, 1, 92—103.
[in Ukrainian]
8. Shakhov, A. A. (1891). Gete i yego vremia. Lektsii po istorii nemetskoi literatury XVIII vie-
ka. Saint Petersburg. [in Russian]
9. Conrady, K. O. (1994). Goethe. Leben und Werk. Büchergilde Gutenberg. [in German]
10. Düntzer, H. (1903). Anmerkungen zu Goethes “Italienische Reise”. Leipzig. [in German]
11. Goethe, J. W. (1829). Die Italienische Reise. Stuttgart. http://www.zeno.org/
Literatur/M/Goethe,+Johann+Wolfgang/Autobiographisches/Italienische+Reise/
Erster+Teil/Rom [in German]
12. Grimm, G. (1861). Goethe in Italien. Berlin. [in German]
13. Hirzet, L. (1871). Goetsche Italienische Reise. Basel. [in German]
14. Korff , H. A. (1957). Geist der Goethezeit (Parts. 1—4, Part 2). Leipzig: Koehler u. Ame-
lang. [in German]
15. Link, M. (1963). Der Reisebericht als literarische Kunstform von Goethe bis Heine. Köln.
[in German]
16. Marcenaro, G. (2016). Monsieur Henri Beyle, uno spaccone innamorato di se stesso.
https://www.ilfoglio.it/gli-inserti-del-foglio/2016/05/30/news/monsieur-henri-bey-
le-uno-spaccone-innamorato-di-se-stesso-96695/ [in Italian]
17. Marchesin, R. (2012/2013). Die Italienische Reise von Johann Wolfgang von Goethe: Die
Suche nach Klassizität. Università Foscari Venezia. [in German]
18. Mayer, W. (1978). Johann Caspar Goethes “Viaggio per Italia” und Johann Wolfgang
Goethes “Italienische Reise”. Ein Vergleich. Wien. [in German]
19. Miller, N. (2002). Der Wanderer. Goethe in Italien. Munich: Carl Hanser Verlag. [in German]
20. Rüdiger, H. (1977). Zur Komposition von Goethes “Zweiten römischen Aufenthalt”. In Aspekte
der Goethezeit (pp. 92—103). Gö ttingen: Vandenhoeck und Ruprecht. [in German]
21. Wauer, G. A. (1904). Die Redaktion von Goethes Italienischer Reise. Leipzig. [in German]
Received 20 September 2022
86 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 6 (726)
Борис ШАЛАГІНОВ
Borys Shalahinov, doctor of philology, professor
National University “Kyiv-Mohyla Academy”
2 Hryhoriia Skovorody st., Kyiv, 04070
e-mail: shalaghinov21@gmail.com
ORCID https//orcid.org/0000-0002-4262-8539
“ITALIAN JOURNEY” BY J. W. GOETHE:
BETWEEN WINCKELMANN AND HEGEL
Th e text of the “Italian journey” analyzes the main objects of Goethe’s attention from the
point of view of aesthetic systematization: natural phenomena (sea, mountains, vegetation,
volcanoes), geological and botanical features of the area, various results of human activity
and human behavior, abandoned and dilapidated architectural monuments of antiquity,
‘unconventional’ personalities. Panoramic contemplation of the area is seen as the main way
of the author’s observations and the development of a specifi c worldview, which includes an
attempt not only to separately consider the contradictory diversity of phenomena but also
to harmonize it esthetically. Artistic allusions serve as one of the ways of such harmoniza-
tion. Th e behavior of the human crowd and traces of human activity are presented by the au-
thor in the same stream with the natural phenomena of nature. As to the cultural assessment
of modern Italians, the author describes them as happy, naïve, simple-minded, and carefree
but indiff erent to the requirements of modern civilization and the cultural achievements of
their ancestors. Aesthetically, the poet-observer relies on Winkelmann’s artistic postulate of
“noble simplicity and calm greatness” and tries to reveal the contradictions of this system
in terms of the aesthetics of the emerging new age. However, in general, Goethe’s aesthetics
remains within the framework of the eighteenth century and includes universal concepts of
contemporary art: integrity, harmony, revitalization, diversity, balance, and others. Th ere-
fore, the terminological apparatus and range of concepts tend not to Hegel (heroic, dra-
matic, lyrical, comic, etc.) but rather to the previous era.
Keywords: theory of aff ects, nature, antiquity, carnival, cuccagna, integrity, revival, harmo-
ny, balance, panorama.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-190249 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0236-1477 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-24T15:07:06Z |
| publishDate | 2022 |
| publisher | Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Шалагінов, Б. 2023-05-25T13:44:31Z 2023-05-25T13:44:31Z 2022 «Італійська подорож» Й. В. Ґете: між Вінкельманом і Геґелем / Б. Шалагінов // Слово і Час. — 2022. — № 6. — С. 69-86. — Бібліогр.: 21 назв. — укp. 0236-1477 DOI: doi.org/10.33608/0236-1477.2022.06.69-86 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/190249 821.112.2—2.09 У статті об’єкти уваги поета-мандрівника класифікуються по-новому й розкриваються як тотожність природно-географічних, історико-археологічних і суто людських явищ. Також обстоюється думка, що мандрівкою в Італію почався шлях Ґете до «веймарської класики», на відміну від поширеного погляду, нібито вона стала відправною точкою для поетового «класицизму». Естетика Ґете, орієнтуючись загалом на постулат Вінкельмана про «шляхетну простоту та спокійну велич», намагається піднятися до сучасніших уявлень модерної естетики, зокрема в понятті врівноваженої суперечливості, проте зупиняється на шляху до Геґелевих категорій. The text of the “Italian journey” analyzes the main objects of Goethe’s attention from the point of view of aesthetic systematization: natural phenomena (sea, mountains, vegetation, volcanoes), geological and botanical features of the area, various results of human activity and human behavior, abandoned and dilapidated architectural monuments of antiquity, ‘unconventional’ personalities. Panoramic contemplation of the area is seen as the main way of the author’s observations and the development of a specific worldview, which includes an attempt not only to separately consider the contradictory diversity of phenomena but also to harmonize it esthetically. Artistic allusions serve as one of the ways of such harmonization. The behavior of the human crowd and traces of human activity are presented by the author in the same stream with the natural phenomena of nature. As to the cultural assessment of modern Italians, the author describes them as happy, naïve, simple-minded, and carefree but indifferent to the requirements of modern civilization and the cultural achievements of their ancestors. Aesthetically, the poet-observer relies on Winkelmann’s artistic postulate of “noble simplicity and calm greatness” and tries to reveal the contradictions of this system in terms of the aesthetics of the emerging new age. However, in general, Goethe’s aesthetics remains within the framework of the eighteenth century and includes universal concepts of contemporary art: integrity, harmony, revitalization, diversity, balance, and others. Therefore, the terminological apparatus and range of concepts tend not to Hegel (heroic, dramatic, lyrical, comic, etc.) but rather to the previous era. uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Слово і Час Зарубіжна література «Італійська подорож» Й. В. Ґете: між Вінкельманом і Геґелем “Italian Journey” by J. W. Goethe: between Winckelmann and Hegel Article published earlier |
| spellingShingle | «Італійська подорож» Й. В. Ґете: між Вінкельманом і Геґелем Шалагінов, Б. Зарубіжна література |
| title | «Італійська подорож» Й. В. Ґете: між Вінкельманом і Геґелем |
| title_alt | “Italian Journey” by J. W. Goethe: between Winckelmann and Hegel |
| title_full | «Італійська подорож» Й. В. Ґете: між Вінкельманом і Геґелем |
| title_fullStr | «Італійська подорож» Й. В. Ґете: між Вінкельманом і Геґелем |
| title_full_unstemmed | «Італійська подорож» Й. В. Ґете: між Вінкельманом і Геґелем |
| title_short | «Італійська подорож» Й. В. Ґете: між Вінкельманом і Геґелем |
| title_sort | «італійська подорож» й. в. ґете: між вінкельманом і геґелем |
| topic | Зарубіжна література |
| topic_facet | Зарубіжна література |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/190249 |
| work_keys_str_mv | AT šalagínovb ítalíisʹkapodoroživgetemížvínkelʹmanomígegelem AT šalagínovb italianjourneybyjwgoethebetweenwinckelmannandhegel |