Література як доля
15 квітня виповнилося 90 років від дня народження Віталія Григоровича Дончика — академіка НАН України, доктора філологічних наук, професора, лауреата Державної премії імені Тараса Шевченка, головного редактора журналу «Слово і Час» (1989—2000)....
Saved in:
| Published in: | Слово і Час |
|---|---|
| Date: | 2022 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2022
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/190253 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Література як доля / Н. Бойко // Слово і Час. — 2022. — № 6. — С. 102-104. — Бібліогр.: 8 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859912256956923904 |
|---|---|
| author | Бойко, Н. |
| author_facet | Бойко, Н. |
| citation_txt | Література як доля / Н. Бойко // Слово і Час. — 2022. — № 6. — С. 102-104. — Бібліогр.: 8 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Слово і Час |
| description | 15 квітня виповнилося 90 років від дня народження Віталія Григоровича Дончика — академіка НАН України, доктора філологічних
наук, професора, лауреата Державної премії імені Тараса Шевченка,
головного редактора журналу «Слово і Час» (1989—2000).
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:03:01Z |
| format | Article |
| fulltext |
102 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 6 (726)
ЛІТЕРАТУРА ЯК ДОЛЯ
15 квітня виповнилося 90 років від дня народження Віталія Григо-
ровича Дончика — академіка НАН України, доктора філологічних
наук, професора, лауреата Державної премії імені Тараса Шевченка,
головного редактора журналу «Слово і Час» (1989—2000). Через
російську військову агресію не вдалося вчасно вшанувати пам’ять ко-
леги, який з 1962 р. пов’язав своє життя з Інститутом літератури й
активно працював тут до кінця життя.
Пригадуючи тогочасну інститутську атмосферу, реакцію компар-
тійного керівництва на «Історію української літератури» у 8 томах і
свого молодого колегу, Микола Жулинський серед іншого зауважив:
Найбільше дісталося Дончикові — авторові розділу «Проза», в якому
він справедливо оцінив творчість своїх сучасників — Олеся Гончара,
Михайла Стельмаха, Євгена Гуцала, Григора Тютюнника, Павла Загре-
бельного, Івана Чендея, Романа Іваничука, Романа Андріяшика, Анатолія
Дімарова, Володимира Дрозда, Валерія Шевчука, Юрія Щербака… Не
випадково цей розділ в «Історії…» написав популярний критик, який
не оминув у своїх рецензіях і статтях жодного примітного прозового тво-
ру від другої половини 50-х років, 60-тих і згодом 70-тих… Навряд чи хто
із тогочасних літературних критиків міг зрівнятися у такому панорамно-
му охопленні літературного прозового процесу із Віталієм Дончиком. У
цьому темному, суціль регламентованому всюдисущою цензурою часі, до
того ж окупованому ідеологічно пильними «слугами партії» на зразок
санових, равлюків і шамот, таким чесним літераторам, як Віталій Дон-
чик, було нелегко [5,11].
У доробку В. Дончика понад 500 статей і майже два десятки мо-
нографій, в яких на високому фаховому рівні простежено особливості
українського літературного процесу ХХ—ХХІ ст., акцентовано й менш
помітні літературні постаті чи явища. А втім, хоч які проблеми порушу-
вав В. Дончик у своїх наукових, літературно-критичних чи публіцистич-
них статтях, незмінним було його розуміння фундаментального значен-
ня гуманітаристики в розбудові нації та незалежної України, його чітка
громадянська позиція. Повномасштабний етап неспровокованої і кри-
вавої російсько-української війни, катастрофічні наслідки російської
окупації українських територій підтверджують істинність Дончикового
посилу — плекати свою національну ідентичність і культуру, протисто-
яти повсюдному засиллю «русского мира», хижацька суть якого «ніс-
кільки не стає кращою від того, що це культурна експансія, як не стає
злодій благороднішим від того, що він грабує музей, а не банк» [4, 7].
Слово і Час. IN MEMORIAM
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 6 (726) 103
Література як доля
Мудрість і розважливість, вимогливість і цілеспрямованість, патріотизм і працьо-
витість, доброзичливість і демократизм, скромність і відкритість, неймовірне почуття
гумору і товариськість — це далеко не всі риси вдачі Віталія Дончика, які згадає кожен,
кому хоч раз випала нагода працювати чи спілкуватися з ним. А ще — незмінний лег-
кий усміх. Таким він був і в житті, й у громадській діяльності, й у науці. Мала хорошу
можливість поспостерігати за Віталієм Григоровичем і переконатися в цьому, адже по-
над десять років працювала з ним над академічною «Історією української літератури»
у 12 томах — масштабним й амбіційним проєктом, робота над яким повністю погли-
нала його, виснажувала і надто засмучувала через повільний темп підготовки видання
до друку. На жаль, він устиг порадіти виходу тільки перших чотирьох томів.
Ще на етапі формування концепції «Історії української літератури» у 12 томах
Віталій Григорович усвідомлював труднощі, на які щоразу наражатиметься, однак був
твердо переконаний, що час настав, адже за роки незалежності вітчизняне літературо-
знавство напрацювало необхідну наукову базу для створення великого синтетичного
історико-літературного наративу, в якому чільне місце має посідати історія літератур-
ного процесу. Останній, на його переконання, в історії української літератури «ніколи
не був абсолютно висхідним чи низхідним, для нього характерні і тяглість, і дискрет-
ність, і рух супротив, і ретардації, і випереджання своєї доби» [3, 121]. Тож відкидаючи
регламентованість і напередвизначеність як контрпродуктивні, він спрямовував творчу
енергію авторського колективу на написання історії літератури як рухомої нараційної
енциклопедії, в якій канон «постає як результат усього багатошарового дискурсу»
[2, 39]. Ґрунтовне перепрочитання, а не ревізування, переосмислення, а не відкидання, а
ще синтез герменевтичного й аксіологічного підходів, органічна єдність академічно вива-
женого й індивідуально об’єктивного стилю письма стали дороговказами для редакторів
та авторів проєкту. Академічна історія української літератури має максимально повно
охоплювати період від давнини до перших двох десятиліть ХХІ ст., а її пріоритетна мета
полягає в тому, щоб «розповісти своєму народові та світові про літературу (і духовність,
неповторність культури) одного з багатьох народів Європи» [2, 46], дати Україні прав-
диву історію її літератури, бо саме через Слово відбувається самоутвердження нації.
На етапі підготовки перших двох томів «Історії…», як згадує Віра Сулима, окрес-
лилась низка проблем сучасної української гуманітаристики:
Визначаючи принципи подачі цитат із пам’яток (особливо творів Київської Русі), спер-
шу — в оригіналі, а потім — в сучасному перекладі, головний редактор дванадцятитом-
ника чи не вперше так ясно, а давники — вкотре побачили колосальну прогалину в публі-
каціях оригінальних найстарших текстів нашої писемності: надто довго українські вчені
вимушено користувалися тим, що опублікували росіяни в ХІХ—ХХ ст. [7, 40].
Важлива сторінка в багатогранній діяльності В. Дончика — реформування жур-
налу «Радянське літературознавство». Завдання не з легких, адже необхідно було не
механічно перейменувати і відмовитись від радянських кліше, а докорінно змінити
концептуальні засади видання, зробити його стрижневим у національному літера-
турознавчому наративі. Популярність журналу «Слово і Час» у ті роки засвідчують
наклади, які нині здаються захмарними, — понад 30 тисяч примірників. Літературо-
знавиця Ганна Токмань, яка у 1990-х учителювала в Бердянську, про його важливість і
впливовість зазначає:
Почала передплачувати конче потрібний мені часопис, рекламувати його на засіданнях
міськрайонного методичного об’єднання вчителів української мови і літератури, яким
керувала. Наука академічного рівня прийшла до вчителя і з його уст — в шкільні класи,
завдяки журналу не просто підвищився рівень літературної освіти, а й відбулося її «пе-
резавантаження»: змінювалися теоретичні засади, заповнювалися білі плями в історії
української літератури, опановувалося письменство української діаспори, поверталися до
школи заборонені та замовчувані в СРСР письменники [8,128].
104 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 6 (726)
Надія БОЙКО
Варто навести й цікаві спостереження літературознавця Юрія Барабаша про вне-
сок В. Дончика у формування академічного літературознавчого видання. Він виокре-
мив слово «рух» як концепт, що стало
парадигмальним трендом життя і наукової діяльності Дончика, визначальним для розумін-
ня його людської природи, вектору духовного розвитку, штибу життя. <…> Таким рухом-
оновленням став і прихід Дончика на посаду головного редактора журналу «СіЧ», на той мо-
мент іще «Радянського літературознавства», такого собі суто радянського видання, не гіршого,
але й не кращого поміж іншими, просто пересічного, наперед призначеного не для читання,
поготів не для збудження думки та ґенерування ідей, а задля… задля бозна-чого, певно, задля
того, щоб автори могли друковано зафіксувати свою присутність в професійному середовищі.
<…> Однак такий стан добігав — і швидко добіг — кінця, у редакційні вікна ввірвався вітер
перемін, почався стрімкий рух від зачучверілої радянщини до сучасного, європейського рівня.
Нова назва — «Слово і Час» — засвідчила цей вектор, а зухвалий інтермедійний присмак в
абревіатурі — СіЧ — натякав на запорізький дух вольності, протистояння казенщині [1,109].
В. Дончик був активним громадсько-політичним діячем, непоступливим у пи-
таннях українського державотворення, співзасновником Народного руху України та
принциповим чиновником Київської міської адміністрації, який на початку 1990-х по-
ставив собі за мету українізувати столицю України, зокрема повернути втрачені назви
вулиць чи дати їм імена знакових історичних осіб — Івана Мазепи, Симона Петлюри,
Євгена Коновальця. У цьому контексті друзі та соратники часто згадують його виступ
на спільному засіданні Президії правління Спілки письменників України та правління
Київської організації СПУ в липні 1988 р., в якому В. Дончик
дуже точно визначив справжню загрозу для розвитку народу — національний нігілізм… Укра-
їнське слово — це велика політика. Мова — це щоденне життя людини, щоденне буття нації.
Віталію Григоровичу хотілося навести мости між тими, хто працював зі словом, і тими, хто мав
забезпечити українському слову роль головного будівничого української держави [6, 344].
Можна згадувати й згадувати цікаві моменти з біографії Віталія Дончика чи про-
єкти, які він ініціював, десятки успішно захищених кандидатських та докторських ди-
сер тацій, де він був науковим керівником, опонентом чи рецензентом, як і будь-які
інші аспекти його багатогранної діяльності, та щоразу над усім поставатиме шляхет-
ність його натури і принциповість громадянської позиції.
ЛІТЕРАТУРА
1. Барабаш Ю. Рух як ідея, як засада, як судьба. Згадуючи Віталія Дончика // Боліло серце за Украї-
ну: спогади про Віталія Дончика. Збірник статей. Київ: Ярославів Вал, 2019. С. 108—111.
2. Дончик В. Про історію літератури, якої досі не було // Дончик В. Неминуче й неминуще:
літературні досліди і хроніки. Київ: Наукова думка, 2012. С. 29—47.
3. Дончик В. Проект потрібний і можливий // Там само. С. 107—125.
4. Дончик В. Текст і контекст (Замість передслова) // Дончик В. Доля української літератури —
доля України. Київ: Грамота, 2011. С. 6—15.
5. Жулинський М. Найбільше боліло серце за Україну // Боліло серце за Україну: спогади про
Віталія Дончика. Збірник статей. Київ: Ярославів Вал, 2019. С. 7—29.
6. Заєць І. Пам’яті Віталія Дончика // Там само. С. 334—352.
7. Сулима В. Він очолював сізіфів проект — АІУЛ-12 // Там само. С. 37—43.
8. Токмань Г. Ніжно-глибинна й раціональна зірка любові Віталія Дончика до України // Там
само. С. 127—137.
Надія БОЙКО
Отримано 17 жовтня 2022 р. м. Київ
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-190253 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0236-1477 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:03:01Z |
| publishDate | 2022 |
| publisher | Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Бойко, Н. 2023-05-25T13:45:07Z 2023-05-25T13:45:07Z 2022 Література як доля / Н. Бойко // Слово і Час. — 2022. — № 6. — С. 102-104. — Бібліогр.: 8 назв. — укp. 0236-1477 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/190253 15 квітня виповнилося 90 років від дня народження Віталія Григоровича Дончика — академіка НАН України, доктора філологічних наук, професора, лауреата Державної премії імені Тараса Шевченка, головного редактора журналу «Слово і Час» (1989—2000). uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Слово і Час In memoriam Література як доля Literature as Destiny Article published earlier |
| spellingShingle | Література як доля Бойко, Н. In memoriam |
| title | Література як доля |
| title_alt | Literature as Destiny |
| title_full | Література як доля |
| title_fullStr | Література як доля |
| title_full_unstemmed | Література як доля |
| title_short | Література як доля |
| title_sort | література як доля |
| topic | In memoriam |
| topic_facet | In memoriam |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/190253 |
| work_keys_str_mv | AT boikon líteraturaâkdolâ AT boikon literatureasdestiny |