«Слово про Закон і Благодать»: модель спростувально-доказової аргументації

• Опубліковано в: : Слово і Час
• Дата: 2023
• Автор: Джиджора, Є.
• Формат: Стаття
• Мова: Українська
• Опубліковано: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України 2023
• Теми: Ad fontes!
• Онлайн доступ: https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/190274
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: «Слово про Закон і Благодать»: модель спростувально-доказової аргументації / Є. Джиджора // Слово і Час. — 2023. — № 1. — С. 3-15. — Бібліогр.: 23 назв. — укp.

Статтю присвячено осмисленню моделі спростувально-доказової аргументації у видатній пам’ятці києворуської літератури XI ст. — «Слові про Закон і Благодать» митрополита Іларіона Київського. В основі
 цієї моделі — особливе діалектичне розмірковування, яке вибудовується
 за принципом антиномій і має коріння в античній судовій риториці.
 Перша частина такої антитези є спростуванням (в традиції античної риторики ця категорія називалася refutatio), а друга — доведенням
 (probatio). Особливості означеної спростувально-доказової стратегії розмірковування проаналізовано на прикладі декількох фрагментів «Слова
 про Закон і Благодать». У статті також висловлено припущення, що
 спростувально-доказова модель аргументації може мати формально-композиційні відповідності у ранньохристиянських богословських трактатах Діонісія Ареопагіта (у цій тезі стаття носить дискусійний
 характер). The author of the paper analyzed the models of refutational and probative argumentation
 in an outstanding piece of Kyivan Rus’ literature of the 11th century — “The Sermon
 on Law and Grace” by metropolitan Hilarion of Kyiv. Although certain aspects of the
 work have already been properly analyzed, the formal rhetorical principles of polemical
 argumentation in “The Sermon on Law and Grace” remain little studied. The construction
 of the argument itself and compositional regularities of its structural organization
 still need due consideration. Th roughout the entire reflection, moving from one
 topic to another, the author of “The Sermon…” maintains the same principle of literary
 presentation — dialectical oratio. This model is based on a special dialectical reasoning
 rooted in the principle of antinomies and originated in ancient judicial rhetoric. In “The
 Sermon on Law and Grace”, the dialectical oratio is built according to the ‘refutation +
 proof ’ scheme. Th at is, the author initially refutes something and then proves something.
 Τhis rhetorical tendency is used throughout the work. Hilarion constantly tries to expose
 and devalue something characterized as outdated, related to Old Testament, Jewish or
 pagan, and glorify the new, evangelical, and Christian. However, denying one thing and
 affirming the other do not exhaust the the author’s goal. Such dialectical unity of the
 negative and the affirmative in characterization of one object not only goes back to the
 traditions of ancient judicial rhetoric but also reflects the Eastern Christian theological
 tradition. Something similar can be seen in the treatises by Dionysius the Areopagite. In
 the works “On Mystical Theology”, “On Divine Names”, and “On the Heavenly Hierarchy”,
 Dionysius the Areopagite derives a complex antinomic system of symbolic designations
 of the Divine Essence, qualifying a part of them as apophatic (dissimilar) and the other
 part as kataphatic (similar). Perhaps, the reasoning model of refutatio + probatio in
 ancient rhetoric, the apophatic-cataphatic principle of determining the names of God in
 the “Corpus Areopagiticum”, and refutational-probative argumentation in “The Sermon
 on Law and Grace” are formal links of a general rhetorical oratory chain. However, this
 issue requires a more thorough study based on a wide range of literary material, including
 ancient, biblical, medieval, etc.