"Знамянья" княгині Ольги
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Ruthenica |
|---|---|
| Datum: | 2008 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2008
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/190609 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | «Знамянья» княгині Ольги / В. Ричка // Ruthenica. — 2008. — Т. 7. — С. 187-190. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-190609 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Ричка, В. 2023-06-15T14:47:37Z 2023-06-15T14:47:37Z 2008 «Знамянья» княгині Ольги / В. Ричка // Ruthenica. — 2008. — Т. 7. — С. 187-190. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 1995-0276 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/190609 uk Інститут історії України НАН України Ruthenica Замітки "Знамянья" княгині Ольги Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
"Знамянья" княгині Ольги |
| spellingShingle |
"Знамянья" княгині Ольги Ричка, В. Замітки |
| title_short |
"Знамянья" княгині Ольги |
| title_full |
"Знамянья" княгині Ольги |
| title_fullStr |
"Знамянья" княгині Ольги |
| title_full_unstemmed |
"Знамянья" княгині Ольги |
| title_sort |
"знамянья" княгині ольги |
| author |
Ричка, В. |
| author_facet |
Ричка, В. |
| topic |
Замітки |
| topic_facet |
Замітки |
| publishDate |
2008 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Ruthenica |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| issn |
1995-0276 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/190609 |
| citation_txt |
«Знамянья» княгині Ольги / В. Ричка // Ruthenica. — 2008. — Т. 7. — С. 187-190. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT ričkav znamânʹâknâginíolʹgi |
| first_indexed |
2025-11-25T20:37:42Z |
| last_indexed |
2025-11-25T20:37:42Z |
| _version_ |
1850527314337595392 |
| fulltext |
187ЗАМІТКИ
38 ПСРЛ 1: 273.
39 Новицкий И.П. Указатель к изданиям Временной комиссии. С. 243 (отд. II).
40 Там же. С. 105 (отд. II).
41 Сборник материалов для исторической топографии Киева… С. 135–136. Отд. (III).
42 Грушевский М. Волынский вопрос 1097–1102 г. Киевская старина. 1891. Т.V. С. 259.
43 Грушевський М. Історія України-Русі. К., 1992. Т. 2. С. 90. 271–272; Барсов Н.П. Очерки
исторической географии. С. 143.
44 Толочко О. Замітки з історичної топографії домонгольського Києва. Київська старовина. 1997,
№ 5. С. 163–164, 167, прим. 67.
45 Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі. С. 163–164; Нерознак
В.П. Названия древнерусских городов. С. 177–178.
46 Срезневский И.И. Словарь древнерусского языка (Репринтное издание). М., 1989. Т. 3. Ч. 2. Стб.
1126–1127. Эти же значения сохранены и в позднем русском языке (Даль В. Толковый словарь
живого великорусского языка. М., 1998. Т. IV. Стб. 930.)
47 ПСРЛ 2: 489.
48 ПСРЛ 2: 230, вар. 57; Там же: Приложения (Разночтения из Ермолаевского списка. С. 18).
49 Прибавление к Ипатиевской летописи. Густинская летопись. ПСРЛ 2: 282; Толочко О.П.,
Толочко П.П. Київська Русь. К., 1998. С. 199.
Юрий Писаренко
«Знамянья» княгині Ольги
Підсумовуючи результати походу київської княгині Ольги на древлян Повість
временних літ під 946 р., в строгій і діловій тональності вказує на його далеко-
сяжні наслідки:
и възложиша на нѧ дань тѧжьку . в҃ . части дани идета Києву а третьӕӕ Бъıшегоруду
к Ользѣ . бѣ бо Въıшегородъ градъ Вользинъ . и иде Вольга по Дерьвьстѣи земли
съ сн҃мъ своимъ и съ дружиною оуставлѧющи оуставъı и оуроки. [и] суть стано-
вища єѣ и ловища1.
Іскоростень та інші племінні «гради» древлян були знищені вщент і життя на
них вже не відродилось. Натомість, з ініціативи великокнязівської влади почали
встановлюватися нові фіскально-адміністративні пункти, управління якими від-
тепер зосереджувалося в руках князівських слуг-дружинників. Одним із таких
«становищ», очевидно, і був Ольжин град — Вишгород. Подібні протоміські
центри були, як уявляється, місцем зосередження органів державної влади і су-
дочинства, міжплемінного торговельного обміну та релігійних відправ.
Успішна війна Ольги з древлянами, яка закінчилася спаленням і розоренням
їхньої столиці, наведенням порядку в адміністративному управлінні, державних
фінансах й судочинстві зміцнила владу київського княжого роду і поклала, без
перебільшення, початок існуванню Київської Русі як держави. Адже говорити про
більш-менш тривку державну організацію на Русі можна лише з того моменту,
коли припиняються наїзди князівських дружин та їхні відносини з племінними
княжіннями регламентуються законодавчо2. Події 945 — 947 рр. порушили
188 ЗАМІТКИ
ту структуру володарювання у Східній Європі, котра трималася півстоліття
на договорі й балансі між Києвом і племінними союзами. Попри те, що це мусило
статися рано чи пізно, лише вбивство Ігоря призвело до того, що Київ у відпо-
відь починає ліквідовувати, очевидно, досить широку перед тим автономію своїх
«пактіотів» і включати їхні землі до складу безпосередньо підвладної руським
князям території. Київська держава вперше за свою історію набуває свого те-
риторіального змісту3.
Суверенне право Києва на володарювання у підвладних землях задекларова-
но у літописній статті 947 р.:
Иде Вольга Новугороду . и оустави по Мьстѣ повостъı и дани . и по
Лузѣ ѡброки и дани [и] ловища . єӕ суть по всеи земли . знамѧньӕ4
и мѣста и повостъı . и сани єє стоӕть въ Плесковѣ и до сего дн҃е . и по Днѣпру
перевѣсища и по Деснѣ . и єсть село єє Ѡльжичи и доселе5.
Згадувані літописцем Ольжині сани, що буцім-то ще на початку ХІІ ст. «сто-
яли» у Пскові, виступають у літописному тексті, на мій погляд, лише знаковою
фігурою — сакральним знаряддям, за допомогою якого окреслювався маршрут
київської княгині. Натомість інформація нашого книжника про встановлені нею
«знамѧньӕ и мѣста и повостъı», «становища и ловища» викликає більшу довіру.
Від середини Х ст. термін погост виступає у писемних джерелах для означення
адміністративного центру території, з якої стягувалися податки (данина)6. Ран-
ні давньоруські погости були, як засвідчують археологічні матеріали, також і
гостьбою — місцем торгівлі і обміну. Поселення Х ст. з подібними функціями
виявлені археологічними дослідженнями вздовж водних шляхів Східної Європи
(Гньоздово, Тімерево, Шестовиця).
В умовах відсутності розвинутої писемності, впроваджений Ольгою по-
рядок збирання данини, створення нею безпосередньо пов’язаних з Києвом
адміністративно-фінансових і судових осередків на місцях — погостів, виді-
лення доменіальних князівських володінь були, як уявляється, закріплені у sig-
num memorieа для публічної, на довгі часи, фіксації граничних меж князівського
господарства. Для їх означення, гадаю, й застосовувалися згадані у контексті
літописної оповіді 947 р. знамянья. Та чи відбиває це свідоцтво суспільну
практику середини Х ст., чи було новим, сучасним нашому літописцю явищем?
Застосування умовного знаку як знаку князівської власності потребувало
ста біль ного родового знаку. Поява зображень так званих «знаків Рюрикови чів»,
зокрема, на металевих трапецієвидних підвісках, які слугували своєрідними ві-
рчими знаками київського правлячого дому, простежується за археологічними
матеріалами з часів правління Олега та Ігоря, а джерела звичаю їх використання
здогадно виявляються у скандинавському середовищі7. Основним елементом
сфрагістичної емблеми київських володарів стали зображення князівської тамги
на монетах, перснях, висячих свинцевих печатках, що первісно мали форму дво-
зубця. Оскільки форма цього знаку з часу його виникнення й до 80-х рр. Х ст.
залишалась незмінною (впродовж майже цілого століття двозубець передавався
189ЗАМІТКИ
у спадок від покоління до покоління великих київських князів)8, то можна при-
пускати, що ці знаки могли бути застосовані княгинею Ольгою для означення
граничних меж доменіальних володінь. Вирізблені на віковічних придорожніх
деревах9 та великих каміннях, ці зримі символи великокнязівської влади марку-
вали і охороняли від сторонніх угіддя київських князів.
Подібну практику нанесення межових знаків-зарубок на дерева засвідчує,
зокрема, стаття 73 Руської Правди Поширеної редакції: «Аже дуб подотнеть
знаменьныи [виділено мною — В.Р.] или межьныи, то 12 гривен продаже»10. Ре-
лікти такої фіксації граничних обводів простежуються у поземельних документах
середини XV – першої половини XVII ст. У діяльності межових установ на Укра-
їні визначення меж земельних володінь відбувалося шляхом встановлення нових
чи поновлення давніх граничних знаків. Ними слугували «знамєна» — зарубки,
що висікалися на деревах (переважно дубових) та копці — межові пагорби11. У
писцових книгах ХVІІ ст. Путивльського повіту збереглися графічні зображення
«знамен», які вирізьблювалися на деревах власниками бортних уходів12.
Втім, важко уявити, щоб у часи, коли було укладено Повість временних літ,
збереглися якісь матеріальні знаки Ольжиного правління. «Упредметнені» під
пером літописця Ольжині знамянья стали «літературним фактом» давності зви-
чаю і прецедента, за допомогою якого обгрунтовувалися сучасні йому реалії.
Орієнтація на минуле, на «старину» була визначальною рисою середньовічної
свідомості:
Даже вводя новшества, люди этой эпохи зачастую были склонны осознавать их
как восстановление уже бывшего прежде. Им вовсе не было чуждо стремление к
изменению и обновлению, но эти новации осмыслялись ими в качестве реставра-
ции, нахождения былого, возобновления того, что уже было проверено опытом
и увековечено традицией13.
Подібну «реставрацію», чи віднайдення відповідних прецедентів у минуло-
му, очевидно, й демонструє літописна стаття 947 р.
1 ПСРЛ 1: 60.
2 Данилевский И.Н. Древняя Русь глазами современников и потомков (ІХ — ХІІ вв.). М., 1999. С. 166.
3 Толочко О.П., Толочко П.П. Київська Русь. К., 1998. С. 76.
4 У списках Іпатіївської групи — «знамениӕ» (ПСРЛ 2: 49).
5 ПСРЛ 1: 60.
6 Срезневський И.И. Материалы для словаря древнерусского языка. СПб., 1895. Т. 2. Стб. 1017–1018.
7 Молчанов А.А. Подвески со знаками Рюриковичей и происхождение древнерусской буллы.
Вспомогательные исторические дисциплины. Л., 1976. Т. VII. С. 69–90; Он же. Верительные
знаки киевских князей и древнескандинавские jartegnir. Х Всесоюзная конференция по изучению
истории, экономики, литературы и языка Скандинавских стран и Финляндии. М., 1986. С. 184–
186; Белецкий С.В. Знаки Рюриковичей Х– ХІ вв. Ч.1. Исследование и музеефикация древностей
Северо-Запада. СПб., 2000. Вып. 2. С. 65–83; Duczko W. Rus Wikingów (Historia obecnosci
Skandynawow we wczesnosredniowiecznej Europie Wschodniej) (Warszawa, 2007), 190–197.
8 На цьому етапі двозубець не був особисто-родовим знаком, а був символом великого князя —
верховного правителя Київської Русі, глави роду Рюриковичів (Див.: Мельникова Е.А. «Знаки
Рюриковичей» на восточных монетах. Історія Русі-України (історико-археологічний збірник).
К., 1998. С. 180–181).
9 Вельми симптоматичною у цьому зв’язку є принагідна звістка арабського бібліографа
190 ЗАМІТКИ
кінця Х ст. Ан-Надіма про те, що один знайомий йому чоловік, який побував у країні русів,
стверджував, що «у них есть письмена вырезаемые на дереве; он показал мне кусок белого
дерева с изображениями; я не знаю были ли это слова или отдельные буквы» (Цит. за виданням:
Коновалова И.Г. О возможных источниках заимствования титула «каган» в Древней Руси.
Славяне и их соседи. М., 2001. Вып. 10 (Славяне и кочевой мир). С. 119).
10 Русская Правда Пространной редакции (по Троицкому 1 списку). Памятники русского права.
Вып. 1: Памятники права Киевского государства Х–ХІІ вв. М., 1952. С. 116.
11 Див.: Книга Київського підкоморського суду (1584–1644). К., 1991.
12 Миклашевский И.Н. К истории хозяйственного быта Московского государства. Ч.1: Заселение и
сельское хазяйство южной окраины XVII века. М., 1894. С. 123. Порівн.: Харузин Н.Н. «Знамена»
у мордвы в 16–17 вв. Юбилейный сборник в честь В.Ф. Миллера. М., 1900. С. 62–72.
13 Гуревич А.Я. Время. Словарь средневековой культуры. М., 2003. С. 100.
Володимир Ричка
«Полъ търтака Корьсоуньского»
Это загадочное выражение с непонятным словом «търтакъ» содержится в статье
1195 г. Ипатьевской летописи, рассказывающей о наделении великим князем
киевским Рюриком Ростиславичем Романа Мстиславича волостью в Киевской
земле. Благодаря посредничеству митрополита Киевского Никифора, волынский
князь был прощен Рюриком, приведен ко кресту и получил надел в Поросье.
посла к немоу посолъ свои рекъ емоу гнѣва ти ѿдаваю . и води и крс̑тоу на всеи
волѣ своеи . и да емоу Полонъı и полъ търтака Корьсоуньского1.
Не многие исследователи обращались к этому темному месту летописи, еще
меньше пытались выяснить значение непонятного слова «търтакъ». Первым его
толкователем можно считать М.П. Погодина, который полагал, что речь здесь
идет о половине города Торческа. Роман, согласно ему, «получил за них (горо-
да отданные Всеволоду — П.Т.) Полонный и пол Торческа Русского»2. Вторым
обратил внимание на это слово П. Мелиоранский, предложивший несколько
версий его значения. Это «доход с провинции» или «доход с весового сбора»,
«таможенная пошлина», а также лесопилка или мельница», приводившиеся в
движение какой-нибудь живой силой (людьми, лошадьми)»3. Единственное, в
чем у него не было сомнения, что слово это было позаимствовано из тюркского
языка. Л.Е. Махновец, в своем переводе Ипатьевской летописи на украинский
язык, обозначил слово «тартак» как область. «І водив він його до хреста про все,
чого сам волив, і дав йому /город/ Полоний і половину області Корсунської»4.
Небольшой комментарий летописного текста предложил Я.Н. Щапов, также
считающий, что речь в нем идет, скорее всего, о населенном пункте. Эта связь
митрополита с городом заключалась, вероятно, в получении с него половины
пошлины и управления своими тиунами, так, как обладали Москвой и другими
городами по частям русские князья в XIV–XV вв.
|