Релігійне підґрунтя діяльності націоналістичного підпілля на Волині періоду Другої світової війни

У статті розглядаються природа, механізм, спрямованість взаємодій релігійного і національного чинників, роль релігійного фактору у спробах мобілізації суспільства для політичних завдань під час Другої світової війни. В статье рассматриваются природа, механизм, направления взаимодействия религиозного...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Мультиверсум. Філософський альманах
Date:	2009
Main Author:	Булига, І.І.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України 2009
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/19083
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Релігійне підґрунтя діяльності націоналістичного підпілля на Волині періоду Другої світової війни / І.І. Булига // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. — К., 2009. — Вип. 80. — С. 218-227. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859617292988448768
author	Булига, І.І.
author_facet	Булига, І.І.
citation_txt	Релігійне підґрунтя діяльності націоналістичного підпілля на Волині періоду Другої світової війни / І.І. Булига // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. — К., 2009. — Вип. 80. — С. 218-227. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Мультиверсум. Філософський альманах
description	У статті розглядаються природа, механізм, спрямованість взаємодій релігійного і національного чинників, роль релігійного фактору у спробах мобілізації суспільства для політичних завдань під час Другої світової війни. В статье рассматриваются природа, механизм, направления взаимодействия религиозного и национального факторов у попытках мобилизации общества для политических заданий во время Второй мировой войны. In the article is considered nature mechanism the interaction of religious and national factor, the role of the religious factor in attempts of mobilization society for the political tasks during the Second World War.
first_indexed	2025-11-28T20:47:07Z
format	Article
fulltext	218 Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України __________________________________________________________________ І.І. Булига, старший викладач Рівненського державного гуманітарного університету РЕЛІГІЙНЕ ПІДҐРУНТЯ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛІСТИЧНОГО ПІДПІЛЛЯ НА ВОЛИНІ ПЕРІОДУ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ Важливість релігії була постійною характеристикою націо7 нально7політичного розвитку України. Національні та релігійні питання в Україні виступали вагомим чинником політичної діяльності та виступали вагомими чинниками у процесах націо7 нального відродження та державотворення, маючи великий вплив на їх перебіг. Постійне зростання ролі релігійного і національного чинників у нинішньому суспільстві ставить нові завдання в осмисленні взаємодії цих складових в історії нашої держави. Друга світова війна пожвавила релігійний і націотворчий аспекти суспільно7політичного життя. Це зумовлювалося об’єк7 тивно існуючим взаємозв’язком національних і конфесійних чинників, які мали свою логіку і закономірність. Адже національні відносини, засновані на нерівності і пригніченні, завжди були об’єктом релігійного відображення, засобом посилення релігійності та зростання духовної опозиції. Саме релігійні вірування були “єдиним фактором, який може одномоментно дати якомусь народові повну спільність інтересів, почуттів і думок. Релігійний дух замінює, таким чином, одразу поступові спадкові надбання, що є необхідним для утворення національної душі” [10]. У зв’язку з приходом гітлерівців в Україну націоналісти взяли активну участь в організації місцевих органів самоуправління. Закономірно, що представниками інтелігенції у сільській місцевості були вчителі і священики, про що декларує витяг з наказу однієї з керівних ланок ОУН: “...20. Опанувати в селі учителів і священиків і запрягти їх до громадської роботи під нашою кермою… Кожна церква мусить мати, крім релігійного, ще й національний характер” [16, 22]. А волинська періодика окупаційного періоду наголошувала: 219Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України “На священика покладається обов”язок виховати релігійних, національно свідомих українців” [8]. Подібні документи вказували на стійку тенденцію політизації церкви. У 1941 р. як греко7католицьке, так і православне духовенство співпрацювало з оунівцями щодо формування органів національної влади на периферії. Прагнення духовенства сказати своє вагоме слово у процесі розбудови місцевих органів влади – прообразу владних структур суверенної України – інколи сприймалося керівництвом ОУН упереджено. Діячі бандерівського крила організації негативно ставилися до “зазіхань” на їх пріоритет у цій справі [11, 41–42]. На окупованій гітлерівцями території, зокрема й на Волині, відновилася діяльність православних та інших релігійних громад, переслідуваних більшовиками і польськими шовіністами. Авторитет церкви і традиційне релігійне спрямування свідомості жителя Волині змушували діячів націоналістичного підпілля шукати підтримки церкви для поширення свого впливу на маси. Ще на початку німецької окупації Волині священик М.Федорчук відзначав: “Сьогодні в церкву знову зібралося дуже багато народу. Сповідалися і причащалися всі політв’язні і підпільники ОУН. З приводу присутності у церкві таких дорогих гостей я говорив відповідну промову. Нарід радіє, бо має славних лицарів!” [13, 88]. У повідомленні поліції безпеки і СД від 9 вересня 1941 р. із занепо7 коєнням відмічалось, що “… найбільш крайня група” С.Бандери проводить пропаганду незалежної України, використовуючи у своїх цілях релігійні свята. Так, у Луцьку відбувалось відкрите привер7 нення до присяги бандерівців під час богослужінь [17]. Так звані свята державності, проведення яких ініціювали місцеві Національні Комітети, не відбувалися без участі Церкви. Зокрема, газета “Наші вісті” повідомляє, що “… в Любомлі 21 листопада 1941 р. в св. Богородицькій церкві була відслужена панахида за спокій душ 359 героїв – мучеників Української Армії, закатованих більшовиками під м. Базаром” [12]. На початку німецької окупації території України релігійною політикою і рішенням церковних питань займався колишній директор Бреславського Східно7Європейського інституту професор Ганс Кох, ім’я якого пов’язують з прихильністю до українського 220 Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України націоналізму. Хоча він відав цими питаннями лише в перші місяці окупації, проте, на думку В.Шкаровського, його діяльність була серед тих факторів, які сприяли українському національному автокефальному церковному рухові [17]. Крім того, комісар східних регіонів А.Розенберг прагнув залучити на бік Німеччини українські національні сили і Церкву він також зараховував до них. Однак прагнення вбачати у церкві духовний консолідуючий елемент нації наштовхнувся на низку перешкод. Однією з них була поліконфесійність, що заважала створити єдину “державну українську церкву”. Крім того християнські засади суперечили деяким положенням націоналізму, що вносило дисонанс у відносини між націоналістичним підпіллям та релігійними інституціями [11]. Відзначимо, що такі відносини мали багатовекторний характер. Зокрема, священики автокефальної орієнтації та греко7 католики в основному підтримували націоналістичне підпілля; священики7автономісти не підтримували ідей націоналістів, проголошуючи свою опозиційність національним ідеям і діям самих їх речників; римо7католики, виходячи з історичних передумов, зрозуміло, були вороже налаштовані до націоналістичного підпілля, особливо після ескалації україно7польського конфлікту; протес7 танти у цілому дотримувались пацифістських ідей, тому позиція ОУН7УПА лишалась далекою для їх розуміння. Як зауважує Н.Стоколос, певне сприяння окупантами автокефальному православному напряму свого часу мало на меті виокремлення національного табору в православ’ї (що означало його розділення), послаблення російських впливів на населення і здобуття прихильності тієї його частини, яка мала високий рівень української національної свідомості. Коли ж у другій половині 1942 – на початку 1943 рр. виявилося, що національно7визвольний рух в Україні, зокрема і на Волині, не піддається німецькому контролю, а ієрархія Української автокефальної православної церкви сприяє розвиткові “українського сепаратизму”, то чинна влада дедалі більшу перевагу почала надавати Автономній православній церкві та підтримувати її духовенство [14, 350; 2, 18]. В.Гордієнко відзначає, що німецькі документи 1942 р. засвідчують, що Українська автокефальна православна церква безпосередньо або опосередковано реалізує українську національну 221Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України політику, яка, звичайно, суперечила загальній стратегії окупаційного режиму на українських землях: “Націоналісти прагнуть до протестантсько7православної церкви і намагаються через неї приблизити виконання своєї мрії про “самостійну Україну” [5, 115]. Зрозуміло, що німецьке донесення про події в СРСР визначало Українську автокефальну церква “ще одним інструментом української національної політики” [9, 555]. Більше того, влітку 1942 р. німецькі аналітики відзначали, що “автокефальна церква Полікарпа” дедалі більше “перетворюється у стічний басейн для усіх незадоволених українців”, відзначивши, що “церква і політичний рух” в УАПЦ “майже ідентичні” [14, 337–338]. Проте діячі націоналістичного табору по7різному вбачали майбутні державно7церковні відносини, що, насамперед, було зумовлено наявністю двох угруповань – мельниківців і бандерівців. Текст програмного документу, який вийшов з надр ОУН (Мельника) “Наші цілі”, вказує на захист співпраці “Держави з Церквою для морального виховання народу, признаючи не відділення Церкви від Держави, а взаємодоповнення їх та опіку Держави над Церквою,.. відділення Голови Церкви від Голови Держави, влади духовної від влади світської, навчання релігії тих віросповідань у школах, які не виявляють денаціоналізуючих і розкладових тенденцій” [11, 36 ]. Іншої позиції з питань про роль церкви у становленні національної державності дотримувалося бандерівське крило ОУН. Так, політичні постанови ІІ Конференції ОУН (Бандери), що відбулася у жовтні 1942 р., спрямували “революційно7політичну роботу” на “опанування згори і знизу осередків суспільного, господарського, адміністративного, професійного, транспортного, культурно7освітнього та релігійного питань…”. Далі в документі відзначалося: “В релігійній політиці не зв’язуємося ні з яким релігійним культом. Стоїмо за використання всіх форм релігійного життя, за спрямування його на рейки української національної свідомості і суспільно7політичної боротьби” [11, 36]. Як стверджує О.Лисенко, для зменшення русифікаційного впливу на українське церковне життя та ліквідації чвар і групівщини учасники конференції висловилися за створення Української автокефальної церкви з патріархією у Києві. Отже, пріоритети надавалися автокефалії, суверенності національної церкви [11, 36]. 222 Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України На думку Н.Стоколос, весною 1942 р. німецька окупаційна влада доклала зусиль для обмеження політичної діяльності Української автокефальної православної церкви. Документи поліції безпеки та СД віддзеркалюють негативне ставлення існуючої влади до УАПЦ, кваліфікуючи її діяльність “небезпечною” [14, 342]. Такий само сценарій чекав і на УГКЦ. Зокрема, “Інструкції вермахту стосовно церкви” відзначають, що “якщо буде встановлено, що священики чи члени Греко7Католицької Церкви виступають за рух Бендери, необхідно повідомити про них у СД” [9, 562]. Об’єднання членів різних національних організацій відбу7 валося не за класовою ознакою, не за професійним рівнем чи соціальним добробутом, а на засадах спільної незламної ідеї національного визволення від окупантів і розбудови своєї Незалеж7 ної Соборної Української Національної Держави. Це важливе завдання могли вирішити лише національно свідомі сили, адже лише вони здатні на самопожертву в боротьбі за самостійність [7, 426]. До таких свідомих сил входили і священнослужителі. Уривок із німецьких донесень засвідчує, що у “Попільні, біля Житомира, арештовано 15 осіб, серед яких один священик, за спробу створити українську національну партію” [7, 588]. Деякі національно7свідомі політичні кола побачили у християнстві одну з основ своєї ідеології та політики. Командир “Поліської Січі” Т.Бульба7Боровець сформулював загальні гасла “Своя державність. Збройна сила. Віра Христова”, на підставі яких вироблялася політична концепція “Поліської Січі”. У ній, зокрема, відзначалось: “УПА бореться за дійсну, а не фіктивну свободу думки, слова, віри, чину кожного громадянина української держави, без різниці його національності, статі, походження і політичних та релігійних переконань…” [11, 35]. Проте, як твердить О.Лисенко, спроба формулювати ідеологічно7політичну платформу УПА на засадах релігії була за тих обставин приреченою. За нових екстре7 мальних умов християнство не могло відігравати роль ідеологічного і політичного кредо для людей, які взялися за зброю, щоб відродити державність [11, 35]. Справжнє ставлення українського православ’я до фашист7 ського режиму виявилося, коли в 1943 р. на Волині УПА розпочинає бойові дії проти окупантів. У Рівно єпископ УАПЦ Платон, звісно, 223Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України не без погодження з адміністратором УАПЦ Полікарпом, організовує нелегальні курси військових священиків, які після їх закінчення мали перебувати в загонах українських партизанів. Зокрема, “Теренові інформації СБ ОУН про події на території воєнного надрайону за 1943 р.” містять інформацію про похорон “двох стрільців при участі військовиків та військового священика” [13, 202]. Липень 1943 р. став місяцем тяжких випробувань саме для Автокефальної церкви. У відповідь на знущання окупаційного режиму українське населення масово поповнювало ряди руху опору. Своєю незалежною позицією і захистом пастви Автокефальна церква викликала вороже ставлення до себе окупаційної влади. Про ставлення українського православ’я до окупаційного режиму свідчила і кількість жертв серед священиків у роки війни. 43 священики УАПЦ були розстріляні гестапівцями, деякі спалені живцем із жителями сіл, де вони вели пастирську діяльність [4, 69]. Після того, як бандерівці оголосили війну не лише більшо7 викам, гітлерівцям, польським боївкам, а й своїм колишнім соратникам, які підтримували Мельника, Церква не могла не відреагувати на такий перебіг подій. Реакція церковних ієрархів різних конфесій на протистояння у середині націоналістичного підпілля не було однозначною: ті з них, хто щиро вболівали за долю визвольних змагань, намагались припинити братовбивчу війну. Як твердить чимало дослідників, багато православних автономних священиків гинули з вини як окупантів, так і червоних партизанів, але справжній терор проти них розв’язали саме українські націо7 налісти. Бандерівці розгорнули масову кампанію терору проти проросійськи налаштованих священнослужителів. Керівник Автономної православної церкви на території рейхскомісаріату митрополит Олексій посів непримиренну позицію щодо націоналістичного підпілля, яке, на його думку, провокувало додаткові репресії проти цивільного населення. 8 травня 1943 р. українські націоналісти вбили митрополита Олексія (Громадського) [6, 7]. Як наслідок існуючих суперечностей між обома церквами слід розглядати вбивство ще одного єпископа Автономної церкви Мануїла (Тарнавського). Щодо цього вбивства зауважимо, що йому 224 Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України передувало донесення єпископа Мануїла у поліцію безпеки Володимира7Волинського від 5 серпня 1943 р. У ньому відзначалося, що “в Володимирі Волинському працюють два ворожі для німецького уряду українські організації, а саме: Просвіта й Церковна Рада. Під покриттям релігії і освітньої діяльності ведуть вони інтенсивну агітаційну роботу за вказівками відомого українського шовініста Архієпископа Луцького Полікарпа в напрямку здобуття повної незалежної України, яка, як сказав Архієпископ Полікарп, “є винищувана політично і господарчо німецькою окупаційною армією… Українські тайні організації під проводом Бандери… мусять витворити важке положення для німецької армії на східному фронті, щоб зі зброєю в руках вибороти для України повну самостійність.” За вказівками головного керівника тайної організації, – Архі7 єпископа Полікарпа, який при помочі невинної культурної діяльності є добре прикритий і непідозрілий, мусять члени Просвіти і Церковної Ради дбати про бойову готовність до боротьби “проти німецьких окупантів” [15, 15]. Зміст цього “вірнопідданського” листа єпископа став відомим українським партизанам. Із соборного будинку у Володимирі7Волинському вони забрали архієрея до лісу, де за присудом партизанського суду повісили. Представники націоналістично налаштованої інтелігенції ставили досить високі вимоги до духовенства. Особливо це стосувалося священиків автономного напряму, що зрозуміло викликало конфліктні ситуації між ОУН і автономістами протягом усього періоду окупації. Так, на початку 1942 р. часопис “Волинь” опублікував статтю В.Штуля “Годі мовчати”, яка показує роль духовенства у зміцненні й консолідації національних сил: “Маючи найвищі чесноти й авторитет серед парафіян, священнослужитель може спрямовувати їх у корисному для загальної справи напрямку… А що ми бачимо? Поза малими винятками, духовенство далеко від виконання тих завдань. Причину цього можемо вбачати в слабій національній виробленості одної частини нашого духовенства” [3]. На думку Ф.Гейера, з якою солідаризується арх. Августин, лише на Волині протягом літа 1943 р. 27 священиків були вбиті бандерівцями [1]. У деяких випадках убивали і членів їхніх родин. Лисенко вказує, що до 1944 р. серед тих, хто загинув від рук оунівських боївок, лише на Волині було 30 священнослужителів, 225Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України зокрема митрополит Олексій (Громадський), єпископ Мануїл (Тарнавський), ігумен Загаєцького монастиря Магістріан, настоя7 тель Кременецького собору протоієрей Федір Бркевич та настоятель Ковельського собору протоієрей Червинський [11, 45–46]. У липні 1943 р. голова Управління місії православної церкви (автономної) протоієрей Ф.Гайденко, “знаний усій Волині”, оприлюднив звернення до “Богоносного народу українського”, в якому вказував на розбрат в українському націоналістичному таборі [16, 19]. На думку автокефального духовенства, він “всю свою місіонерську працю скеровує проти Автокефальної Церкви, ганьблячи її духівництво й навіть пишучи декому погрожуючі листи” [16, 19]. На думку Ф.Гайденка, неспокій у краї провокують “мілкі ватажки”, які підбурюють населення проти найманців і підтримують “лісових дітей”. Автор звернення доводив, що за “один вистріл налітаючого “героя” кількома німецькими охоронними патрулями розстрілюється і нищиться вогнем поголовно вся оселя, коло якої видно було сліди “лісових дітей”. Боячись назвати справжніх винуватців таких акцій, Гайденко закликав “лісових дітей” прийти з повинною до окупаційної адміністрації” [11, 44–45]. Як твердить Лисенко, цей документ демонстрував схожість підходів сталінського і гітлерівського режимів у використанні духовенства для придушення націоналістичного руху опору. Адже фашисти, знаючи про релігійність українців, намагалися за допомогою служителів культу ліквідувати антинацистське підпілля. Фактично всі варіанти національної доктрини розглядуваного періоду містили положення про релігійне життя, проте надавали релігійному фактору другорядного дискурсу. Причиною цього є першочергове проголошення речниками українського націоналізму політичних доктрин і гасел. Адже саме релігійне середовище містило конфліктогенний потенціал появою, насамперед, ліній протистояння у православному середовищі через юрисдикційну ситуацію, що не дало релігійному фактору змоги виконати роль інтегратора соціуму і таким чином згуртувати українську націю в єдине ціле. А моральні імперативи часто7густо розходилися з політично7задекларованими методами боротьби націоналістичного підпілля, лишалися поза межами духовної компетенції. Речники націоналістичного підпілля часто вдавалися до надмірностей у критичних оцінках діяльності 226 Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України священиків Автономної церкви, що спричинило розгортання масової кампанії терору проти проросійськи налаштованих священнослужителів. Націоналісти, фактично відкинувши мораль7 ний авторитет Церкви, не погоджуючись визнати її право у сфері моральної і критичної оцінки діяльності програм і вчинків своїх речників, не змогли обійтися без релігії та вдавалися до її підтримки чи допомоги. Хоча керівники націоналістичних угрупувань за умови успішності завершення своєї справи вбачали в національній церкві силу, яка здатна бути основою національної держави. ЛІТЕРАТУРА 1. Арх. Августин. Церковне життя на території окупованої України // Доповідь на церковно7громадській конференції “За други своя: Руська Православна Церква і Велика Вітчизняна війна”. Москва, 24 березня 2005 р. // [Електронний ресурс]: http: pravoslavye. org.ua 2. Борщевич В. Волинський пом’яник. – Рівне, 2004. 3. Волинь. – 1942. – 11 січня. 4. Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви: У 47х тт. – К., 1998. – Т. 4, ч. 2. 5. Гордієнко В.В. Німецько7фашистський окупаційний режим і православні конфесії в Україні // Український історичний журнал. – 1998. – № 3. 6. Державний архів Рівненської області Ф. Р7281. – оп. 1. – спр. 3. 7. Здіорук С.І. Суспільно7релігійні відносини: виклики Україні ХХІ століття. – К., 2005. 8. Костопільські вісті. – 1942. – 18 січня. 9. Косик В. Україна і Німеччина у другій світовій війні. – Париж – Нью7Йорк – Львів, 1993. 10. Лебон Г. Психология народов и масс // [Електронний ресурс]: www.bookap.by.Ru/sociopsy/lebon/oglav.shtm 11. Лисенко О.Є. Релігійне питання у теорії та практиці українського націоналізму // Український історичний журнал – 2000. – № 6. 12. Наші вісті – 1941. – 14 грудня. 13. Сергійчук В. Український здвиг: Волинь. 1939–1955. – К., 2005. 14. Стоколос Н.Г. Конфесійно7етнічні трансформації в Україні (ХІХ – перша половина ХХ ст.). – Рівне, 2003. 227Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України 15. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі ЦДАВОУ). Ф. 3833. оп. 1. – спр. 90. 16. ЦДАВОУ. Ф. 3833. оп. 1. – спр. 43. 17. Шкаровский В.М. Нацистская Германия и Православная Церковь (нацистская политика в отношении Православной Церкви и религиозное возрождение на територии СССР) // [Електронний ресурс]: http://www.krotov.info/history Булига І.І. Релігійне підґрунтя діяльності націоналістичного підпілля на Волині періоду Другої світової війни. У статті розглядаються природа, механізм, спрямованість взаємодій релігійного і національного чинників, роль релігійного фактору у спробах мобілізації суспільства для політичних завдань під час Другої світової війни. Ключові слова: релігія, конфесійний чинник, релігійний чинник, націоналізм, Друга світова війна, поліконфесійність, релігійна політика, німецька окупація, націоналістичне підпілля. Булыга И.И. Религиозная основа деятельности националис7 тического подполья на Волыни периода Второй мировой войны. В статье рассматриваются природа, механизм, направления взаимодействия религиозного и национального факторов у попытках мобилизации общества для политических заданий во время Второй мировой войны. Ключевые слова: религия, конфессиональный фактор, религиоз7 ный фактор, национализм, Вторая мировая война, поликонфес7 сиональность, религиозная політика, немецкая окупація, национа7 листическое подполье. Buliha І. Religious background of nationalistic underground work in Volyn during the Second World War. In the article is considered nature mechanism the interaction of reli7 gious and national factor, the role of the religious factor in attempts of mobi7 lization society for the political tasks during the Second World WarI. Key words: religion, confessional factor, religious factor, nationalism, the Second World War, polyconfession, religious policy, german usurpation national underground.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-19083
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	2078-8142
language	Ukrainian
last_indexed	2025-11-28T20:47:07Z
publishDate	2009
publisher	Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
record_format	dspace
spelling	Булига, І.І. 2011-04-17T20:49:54Z 2011-04-17T20:49:54Z 2009 Релігійне підґрунтя діяльності націоналістичного підпілля на Волині періоду Другої світової війни / І.І. Булига // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. — К., 2009. — Вип. 80. — С. 218-227. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 2078-8142 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/19083 У статті розглядаються природа, механізм, спрямованість взаємодій релігійного і національного чинників, роль релігійного фактору у спробах мобілізації суспільства для політичних завдань під час Другої світової війни. В статье рассматриваются природа, механизм, направления взаимодействия религиозного и национального факторов у попытках мобилизации общества для политических заданий во время Второй мировой войны. In the article is considered nature mechanism the interaction of religious and national factor, the role of the religious factor in attempts of mobilization society for the political tasks during the Second World War. uk Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України Мультиверсум. Філософський альманах Релігійне підґрунтя діяльності націоналістичного підпілля на Волині періоду Другої світової війни Религиозная основа деятельности националистического подполья на Волыни периода Второй мировой войны Religious background of nationalistic underground work in Volyn during the Second World War Article published earlier
spellingShingle	Релігійне підґрунтя діяльності націоналістичного підпілля на Волині періоду Другої світової війни Булига, І.І.
title	Релігійне підґрунтя діяльності націоналістичного підпілля на Волині періоду Другої світової війни
title_alt	Религиозная основа деятельности националистического подполья на Волыни периода Второй мировой войны Religious background of nationalistic underground work in Volyn during the Second World War
title_full	Релігійне підґрунтя діяльності націоналістичного підпілля на Волині періоду Другої світової війни
title_fullStr	Релігійне підґрунтя діяльності націоналістичного підпілля на Волині періоду Другої світової війни
title_full_unstemmed	Релігійне підґрунтя діяльності націоналістичного підпілля на Волині періоду Другої світової війни
title_short	Релігійне підґрунтя діяльності націоналістичного підпілля на Волині періоду Другої світової війни
title_sort	релігійне підґрунтя діяльності націоналістичного підпілля на волині періоду другої світової війни
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/19083
work_keys_str_mv	AT buligaíí relígíinepídgruntâdíâlʹnostínacíonalístičnogopídpíllânavoliníperíodudrugoísvítovoívíini AT buligaíí religioznaâosnovadeâtelʹnostinacionalističeskogopodpolʹânavolyniperiodavtoroimirovoivoiny AT buligaíí religiousbackgroundofnationalisticundergroundworkinvolynduringthesecondworldwar

Релігійне підґрунтя діяльності націоналістичного підпілля на Волині періоду Другої світової війни

Institution

Similar Items