«Не хочю розути робичича»

Saved in:
Bibliographic Details
Published in:Ruthenica
Date:2011
Main Author: Ричка, В.
Format: Article
Language:Ukrainian
Published: Інститут історії України НАН України 2011
Subjects:
Online Access:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/190989
Tags: Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:«Не хочю розути робичича» / В. Ричка // Ruthenica. — 2011. — Т. 10. — С. 222-224. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
_version_ 1860246829558398976
author Ричка, В.
author_facet Ричка, В.
citation_txt «Не хочю розути робичича» / В. Ричка // Ruthenica. — 2011. — Т. 10. — С. 222-224. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.
collection DSpace DC
container_title Ruthenica
first_indexed 2025-12-07T18:37:34Z
format Article
fulltext 222 ЗАМІТКИ 19 Ахметов Иван. Атлас исторический, хронологический и географический Российского госу- дарства, составленный на основании истории Карамзина Иваном Ахметовым. Ч. 1. СПб., 1829 (карти на аркушах 15–22, оригінальна пагінація відсутня). 20 Див., наприклад: Павлищев Николай. Исторический атлас России. Варшава, 1845 (карта «Восточная Европа в половине IX века»); Добряков А. Учебный атлас по русской истории для средних и низших заведений. СПб., 1879 (Карта 1. Карта Восточной Европы в половине IX века. Карта Руси в удельное время (1054–1240); Учебный атлас по русской истории. Сост. и ред. Е.Замысловский. 3-е изд. СПб., 1887 (1. Карта Восточной и Средней Европы, 862–1054; 2. Карта Русской земли с половины XI в. до половины XIII в. (1240 г.); 3. Карта Русской земли в XIV в. и в первой половине XV в.); Торнау Н.Н. Учебный атлас по русской истории. 2-е изд. СПб., 1900 (Карта 1. «Восточная Европа около 862 г.»; Карта 4. «Русь в удельное время, 1054–1240 гг.»); Кудряшов К.В. Русский исторический атлас. М., Л., 1928 (Карти «Русские племена и торговые пути IX–X вв.» і «Русские области и торговые пути XI–XIII вв.»). Дмитро Вортман «Не хочю розути робичича» Постать київського князя Володимира Святославича виписана у літописних джерелах контрастними барвами. Йому, народженому у язичництві, уготовано бути на початку свого життєвого шляху великим грішником, а після хрещен- ня — стати таким же великим праведником. Витворюючи образ Володимира-язичника, Повість временних літ наділяє його рисами ненаситного женолюбця й ідолопоклонника. Цикл цих переказів відкривається, вміщеною у ПВЛ під 980 р. оповіддю про сватання Володимира Святославича до полоцької княжни Рогнідь (Рогніди). Володимир відправив своїх посланців до тамтешнього князя Рогволода з пропозицією пошлюбити його доньку: посла ко Рогъволоду Полотьску гл҃ѧ . хочю поӕти тъчерь твою собѣ женѣ . ѡнъ же реч̑ тъчери своєи . хочеши ли за Володимера . ѡно же реч̑ . не хочю розути робичича . но Ӕрополка хочю […] Володимеръ же собра вои многи . Варѧги . и Словѣни . Чюдь и Кривичи . и поиде на Рогъволода . в се же времѧ [хотѧху] Рогънѣдь вести за Ӕрополка . и приде Володимеръ на Полотескъ . и оуби Рогъволода . и сн҃а єго два . и дъчерь єго поӕ женѣ1 Цей літописний сюжет, як доводив О.О. Шахматов, є пізнішою вставкою, запозиченою із новгородського літописання2. У більш цілісній і розширеній формі полоцький епізод зберігся у літописній статті 1128 р.: Володимеру сущю Новѣгородѣ . дѣтьску сущю . єще и погану . и бѣ оу него [оуи єго] Добръıна . воєвода и храборъ и нарѧденъ мужь. ись посла к Роговолоду . и проси оу него дщере [єго] за Володимера . ѡн же реч̑ дъщери своєи . хощеши ли за Володимера . ѡна же реч̑ не хочю розути робичича . но Ӕрополка хочю […] слъıшавше же Володи- 223ЗАМІТКИ меръ разгнѣвасѧ ѡ тои рѣчи ѡже реч̑ не хочю ӕ за робичича . пожалиси Добръıна и исполнисѧ ӕрости . и поємше вои [и] идоша на Полтескъ . и побѣдиста Роговолода . Рогъволодъ же вбѣже в городъ . и приступивъше к городу и взѧша городъ . и самого [кн҃зѧ Роговолода] ӕша и жену ѥго . и дщерь ѥго . и Добръıна поноси ѥму и дщери ѥго . нарекъ єи робичица . и повелѣ Володимеру бъıти с нею . пред̑ ѡц҃мь єӕ и мт҃рью . потом̑ ѡц҃а єӕ оуби . а саму поӕ женѣ . и нарекоша єи имѧ Горислава3 Наведені тексти більшість дослідників, зазвичай, залюбки цитують для підтвердження правдивості низького походження Володимира та для ілюс- трації побутування в ті часи весільного обряду роззування нареченою свого майбутнього чоловіка. Ці забронзовілі постулати стали загальним місцем в історіографії. Між тим, як припустив О.П. Толочко, літописна атестація Воло- димира Святославича як «робичича» може бути побудована на співзвучності імен діда Володимира та євангельського персонажу на ймення Малх (Іо. XVIII, 10). Співзвучність цих імен і дала, на думку дослідника, «поштовх до розробки теми «підлого» походження хрестителя Русі»4. Так само слід, очевидно, відмовитися від спроби «реалістичного» тлума- чення гордовито-принизливої, на перший погляд, відмови Рогніди «роззути» нареченого. Вкладені літописцем в уста Рогніди слова про небажання «розути робичича» прийнято вважати елементом весільного обряду, який символізує владу чоловіка над жінкою. Проте, це єдина його згадка у давньоруських лі- тописах, на якій і побудована думка про широке побутування цього обряду на Русі. У літописних джерелах більш пізнього часу та в актових матеріалах свід- чень побутування цього обряду, як продемонструвала Н.Л. Пушкарьова, не відклалося5. Схоже на те, що літописець і в цьому випадку будує свою оповідь, орієнтуючись не на побутово-обрядову практику язичницьких слов’ян, а на біблійні зразки. В індоєвропейській культурній традиції роззування жінкою чоловіка несе в собі негативні конотації. Як нещодавно показав С.Ю. Темчин, на Русі були відомі біблійні настанови, якими регулювалися норми сімей- ного життя, зокрема, про діверство6. У відповідності до цієї старозаповітної за по віді, жінка роззуває брата свого померлого чоловіка, який відмовився одружитися з нею тільки для того аби принизити його: А якщо той чоловік не схоче взяти своєї братової, то братова його вийде до брами до старших та й скаже: Дівер мій відмовився відновити своєму братові ім'я в Ізраїлі, не хотів подіверувати мене. І покличуть його старші його міста, і промовлятимуть до нього, а він устане та й скаже: Не хочу взяти її, то підійде його братова до ньо- го на очах старших, і здійме йому чобота з ноги його, і плюне в обличчя його, і заговорить, і скаже: Так робиться чоловікові, що не будує дому свого брата. І буде зване ім'я його в Ізраїлі: Дім роззутого (Втор. 25, 7–10). Композиція нашого літописного переказу вибудована в такій історичній перспективі, у якій майстерно ущільнено долі обох братів Святославичів. 224 ЗАМІТКИ Їхнє суперництво (політичне й еротичне) має неминуче скінчитися загибеллю київського князя Ярополка, а його дружина — красуня-грекиня, так само як і гадана наречена Рогнідь, дістанеться меншому брату. На правах переможця, «Володимеръ же залеже жену братьню Грекиню», що вже носила під своїм серцем дитину. Аби надати цьому вчинку видимості прояву непогамовної еротичної пристрасті князя-язичника, літописець додає, що той «залеже ю . не по браку прелюбодѣи бъıс̑ оубо»7. Тут наш книжник лукавить, знаючи, що цей шлюб насправді, демонструє не притаманну великому грішнику хтивість, а реалізує ветхозавітну настанову: «Коли браття сидітимуть разом, і один із них помре, а сина в нього нема, то жінка померлого не вийде заміж назовні за чужого, дівер її прийде до неї та й візьме її собі за жінку, і подіверує її» (Втор. 25, 5). Таким чином, літописна легенда про Володимира і Рогнідь не була «пое- тичним утвором»8 старокиївських книжників, що несе в собі ознаки поетич- ного оброблення взоровані, буцімто, на скандинавську літературну традицію9. Драматургія літописного сюжету, на мій погляд, розгортається з біблійного прототипу. 1 ПСРЛ 1: 75 — 76. 2 Шахматов А.А. История русского летописания. Т.1, Кн.1: Разыскания о древнейших русских летописных сводах. СПб., 2002, 131, 177–178. 3 ПСРЛ. 1: 299–300. 4 Толочко О. Штрих до походження Володимира Святославича. Київська Старовина, 1997, № 1– 2, 113. 5 Пушкарева Н.Л. Женщины Древней Руси. М., 1989, 79. 6 Темчин С.Ю. Сын двух отцов: киевский князь Святополк как второй Каин. Forma formans. Studi in honore di Boris Uspenskij (Napoli, 2010), vol. 2, 177–186. 7 ПСРЛ 1: 78. 8 Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. Т.1: До початку ХІ віка. К., 1991, 481. 9 Див.: Литвина А.Ф., Успенский Ф.Б. Два рассказа о Рогенеде, дочери Рогволода Полоцкого: К проблеме интерпретации летописного текста. Раннесредневековый текст: Проблемы интер- претации. Иваново, 2002, 299–325; Михеев С.Н. Легенда о Владимире и Рогнеде и скандинавская традиция (параллели с легендой о сыновьях Хейдрека) Именослов: История языка, история культуры. СПб., 2010, 169–179. Володимир Ричка «Слышахомъ преже тр хъ л тъ» Под 1096 г. автор Повести временных лет вспоминает слышанное от нов- городца Гюряты Роговича о северных народах («Се же хощю сказати ӕже слъıшах̑ преж̑ сих̑ . д҃ . лѣт̑ . ӕже сказа ми Гюрѧтѧ Роговичь . Новгородець»)1. Это место летописи, как известно, стало для А.А. Шахматова основани- ем для предположения, что окончательная (третья) редакция Повести была
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-190989
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn 1995-0276
language Ukrainian
last_indexed 2025-12-07T18:37:34Z
publishDate 2011
publisher Інститут історії України НАН України
record_format dspace
spelling Ричка, В.
2023-06-25T10:09:08Z
2023-06-25T10:09:08Z
2011
«Не хочю розути робичича» / В. Ричка // Ruthenica. — 2011. — Т. 10. — С. 222-224. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.
1995-0276
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/190989
uk
Інститут історії України НАН України
Ruthenica
Замітки
«Не хочю розути робичича»
Article
published earlier
spellingShingle «Не хочю розути робичича»
Ричка, В.
Замітки
title «Не хочю розути робичича»
title_full «Не хочю розути робичича»
title_fullStr «Не хочю розути робичича»
title_full_unstemmed «Не хочю розути робичича»
title_short «Не хочю розути робичича»
title_sort «не хочю розути робичича»
topic Замітки
topic_facet Замітки
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/190989
work_keys_str_mv AT ričkav nehočûrozutirobičiča