Із ранньої історії Литовської митрополії
Saved in:
| Published in: | Ruthenica |
|---|---|
| Date: | 2017 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2017
|
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/191602 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Із ранньої історії Литовської митрополії / К. Цукерман // Ruthenica. — 2017. — Т. 14. — С. 185-197. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860255436704317440 |
|---|---|
| author | Цукерман, К. |
| author_facet | Цукерман, К. |
| citation_txt | Із ранньої історії Литовської митрополії / К. Цукерман // Ruthenica. — 2017. — Т. 14. — С. 185-197. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Ruthenica |
| first_indexed | 2025-12-07T18:48:56Z |
| format | Article |
| fulltext |
© Ruthenica XIV (2017), 185–197
Костянтин Цукерман
із ранньої історії Литовської митрополії
Історія Литовської митрополії Константинопольського патріархату неодно-
разово привертала увагу вчених. У кінці позаминулого століття нею займа-
лися Г. Ґельцер1 і О.С. Павлов2, а не так давно вона стала предметом розгля-
ду у праці англо-литовського історика С. Роуелла3. За сторіччя, що розділяє
ці дослідження, накопичено чимало цінних спостережень, але також і спір-
них гіпотез, критичний аналіз яких може бути корисний для читача. Більш
ранні студії не завжди адекватно враховувалися пізнішими дослідниками,
а зв’язок між твердженнями істориків і джерелами не завжди простежується
досить виразно. Основною метою мого огляду є відновлення цього зв’язку
для першого етапу існування Литовської митрополії. Подібний аналіз неми-
нуче породжує нові ідеї та гіпотези, які, не сумніваюся, будуть своєю чергою
піддані критичному розбору.
Поступальний рух наукової дискусії вимагає вичерпного залучення джерел у
кращих критичних виданнях. Перевидання джерел сприяють більш повному та
точному уявленню про дані кожного тексту, але можуть також і ввести в оману
неспеціаліста, коли один і той ж самий текст цитується в різних виданнях, а деталі
прочитання іноді змінюються від одного видання до іншого. По ходу роботи я
надам читачеві бібліографічні довідки, необхідні для загальної орієнтації.
Про дату створення Литовської митрополії
Повідомлення про створення Литовської митрополії збереглося в одній з так
званих нотицій (notitiae episcopatuum) або розписів єпископій, архієпископій
та митрополій Константинопольського патріархату. Текст розписів не
1 Heinrich Gelzer, “Beiträge zur russischen Kirchengeschichte aus griechischen Quellen,” Zeitschrift für
Kirchengeschichte, 13 (1892), 241–281.
2 Павлов А.С. О начале Галицкой и Литовской митрополий и о первых тамошних митрополитах
по византийским документальным источникам ХIV в. Русское обозрение. 1894, кн. 5 (май),
236–241 (окрема відбитка).
3 S.C. Rowell, Lithuania Ascending: A Pagan Empire within East-Central Europe, 1295–1345
(Cambridge 1994).
186 Костянтин Цукерман
усталений в деталях, і виявлення більш первинних читань вимагає зіставлен-
ня і класифікації великого числа списків. Цю величезну роботу було здійсне-
но французьким візантиністом Жаном Даррузесом. Її результатом стало
зведене критичне видання розписів/нотицій, які раніше публікувалися за
окремими списками4.
Розпис, що нас цікавить, представлений своїм заголовком як виклад
(ектесіс) ієрархічного порядку митрополичих кафедр, складений за правлін-
ня імператора Андроніка Палеолога Старшого (1282–1328 рр.). Його три
основні редакції згруповані у виданні Даррузеса як нотиції 17 (дві близькі
редакції) та 18. Обидві редакції, зведені в нотиції 17, майже однаково пові-
домляють про створення Литовської митрополії за імператора Андроніка
Палеолога Старшого і патріарха Іоанна Гліки (травень 1315 — травень 1319 рр.).
В одній з редакцій додається дата — 6800, за іншими списками — 6808 р.,
тобто вересневий 1291/2 або 1299/1300 р.5
Жодна з цих дат не підходить для Іоанна XIII Гліки, але друга з них випа-
дає на патріаршество Іоанна XII Косми (1294 — червень 1303 рр.). Г. Ґельцер,
що опублікував окремі списки розпису, дотримувався думки, що її упорядник
помилився в імені й вписав у свій текст патріарха Іоанна Гліку замість Іоан-
на Косми; створення Литовської митрополії він датував близько 1300 р.6 Це
датування довгий час уважалося авторитетним7. Однак ще О.С. Павлов під-
дав критиці аргументи Ґельцера, зокрема вказавши, що помилка в імені па-
тріарха неправдоподібна8. Справді, якщо ми визнаємо, що основна частина
нотиції сходить до опису митрополій, складеного таким собі киром Міною
бл. 1320 р. (див. нижче), то її упорядник, імовірно, особисто знав обох па-
тріархів, і ніяк не міг їх переплутати.
Поза контекстом даної суперечки Ж. Даррузес довів, що та редакція но-
тиції, яка не містить дат, є первинною. Про неї докладніше ітиметься нижче.
М. Ґедройц першим залучив результати текстуального аналізу Даррузеса до
історії Литовської митрополії, але, насмілюся твердити, неабияк в них заплу-
тався і вирішив за краще зберегти дату, підтриману Ґельцером9. С. Роуелл,
полемізуючи з Ґедройцем і слідуючи за логікою спостережень Даррузеса,
відкинув обидві дати як вторинні й слідом за Павловим (на якого він, однак,
не послався) помістив створення Литовської митрополії в патріаршество
Іоанна Гліки10.
4 Jean Darrouzès, Notitiae episcopatuum Ecclesiae Constantinopolitanae (Paris, 1981).
5 Ibid., 399; Not. 17, 83.
6 Heinrich Gelzer, “Beiträge zur russischen Kirchengeschichte,” 265–267.
7 Див., напр.: John Fennell, A History of the Russian Church to 1448 (London and New York, 1995), 138.
8 Павлов А.С. О начале Галицкой и Литовской митрополий, 25–29.
9 M. Giedroyć, “The Arrival of Christianity in Lithuania: Between Rome and Byzantium (1281–1341),”
Oxford Slavonic Papers 20 (1987), 15–18.
10 S.C. Rowell, Lithuania Ascending, 155–156.
187Із ранньої історії Литовської митрополії
Ще одна звістка, котра допомагає датувати створення Литовської митро-
полії, походить із джерела іншого роду. Ідеться про офіційні регести актів
Константинопольського патріархату за 1315–1402 рр., збережені у віденсь-
ких рукописах Vindobonensis historicus graecus 47 та 48. Ці регести вперше
було повністю опубліковано півтора століття тому Ф. Міклошичем і Й. Мюл-
лером (далі — ММ)11, а нині під егідою Австрійської академії наук здійс-
нюється їх критичне перевидання, споряджене дипломатичним аналізом,
а також перекладом на німецьку мову (далі — PRК)12. Один з поширених
видів актів — постанови постійно діючого при патріархові синоду, який
складався з митрополитів та архієпископів, що з тих чи інших причин пере-
бували у візантійській столиці. У постанові, датованій серпнем 1317 р., від-
значається участь у синоді митрополита литовського (не названого на ім’я),
котрий, як з’ясовується, саме перебував у Константинополі (ММ 39; PRК 50).
Час створення Литовської митрополії локалізується, таким чином, у початках
патріаршества Іоанна XIII Гліки, між літом 1315 і літом 1317 рр.
Приблизно в той же проміжок часу, в кінці 1315 або в 1316 р., відбуваєть-
ся зміна влади в Литві: по смерті великого князя Вітеня стіл успадковує його
брат Ґедимін. О.С. Павлов не сумнівався, що створення митрополії було
ініціативою останнього13; в такому випадку, щойно призначе ний митрополит
брав участь у синоді напередодні від’їзду до Литви. М. Ґедройць був схиль-
ний убачати у створенні митрополії радше ініціативу Вітеня, можливо, у
співпраці з Ґедиміном14. С. Роуелл не віддає переваги тій чи іншій думці15.
Оскільки, однак, призначення митрополита в язичницьку Литву — акт вель-
ми незвичайний — поза всякими сумнівами, потребувало довгих перего-
ворів, важко сумніватися, що запит по митрополита був надісланий таки
Вітенем; коли ж Візантії досягла звістка про смерть князя, митрополит вва-
жав за краще дочекатися в Константинополі прояснення позиції його спад-
коємця Ґедиміна.
11 Acta et diplomata graeca medii aevi sacra et profana. I–II: Acta patriarchatus Constantinopolitani
1315– 1402, ed. Fr. Miklosich et Ios. Müller (Wien, 1860, 1862).
12 Das Register des Patriarchats von Konstantinopel. 1. Teil: Edition und Übersetzung der Urkunden aus
den Jahren 1315–1331, hrsg. von H. Hunger und O. Kresten (Wien, 1981); 2. Teil: Edition und
Übersetzung der Urkunden aus den Jahren 1337–1350, hrsg. von H. Hunger, O. Kresten, C. Cupane,
E. Kislinger, unter Mitarbeit von W. FINK†, W. Hörandner, P. Pieler, G. Thür, R. Willvonseder,
H. Wurm (Wien, 1995); 3. Teil: Edition und Übersetzung der Urkunden aus den Jahren 1350–1363,
hrsg. von J. Koder, M. Hinterberger und O. Kresten (Wien, 2001).
13 Павлов А.С. О начале Галицкой и Литовской митрополий, 28–29.
14 M. Giedroyć, “The Arrival of Christianity in Lithuania: Between Rome and Byzantium (1281–1341),”
17–18.
15 S.C. Rowell, Lithuania Ascending, 155.
188 Костянтин Цукерман
Про першого митрополита литовського Феофіла
Ще дві постанови патріаршого синоду згадують митрополита Литви. У до-
кументі, датованому січнем 1327 р. (ММ 65; PRК 96), главу литовської церкви
не ідентифіковано, але в постанові, прийнятій 7 або 8 квітня 1329 р., його
названо на ім’я — Феофілом (ММ 67; PRК 98). Більше Феофіла ніде не зга-
дано. С. Роуелл висловлює припущення, що останній був єдиним володарем
литовської кафедри з моменту її створення й по весну 1329 р.16 Насправді ж
ми можемо стверджувати це цілком однозначно, тому що за свідченням но-
тиції 1817 (текст якої цитуємо й розбираємо нижче), митрополит литовський
був «один раз призначений», а потім його кафедра спорожніла (що й сталося,
коли Феофіл зійшов зі сцени).
З ім’ям митрополита Феофіла дослідники пов’язали ряд даних, які до
нього не мають жодного відношення, і на цій хиткій основі побудували на-
стільки далекосяжні висновки, що нам важко залишити це питання без роз-
гляду.
Ватиканський рукопис Vaticanus graecus 840 містить дві серії приписок,
з яких перша складається з протоколів поставлення єпископів за митрополи-
та київського і всієї Русі Феогноста (1328–1353 рр.), а друга — із записів
різного характеру. Протоколи, після публікацій В.Е. Реґеля і В.М. Бенешеви-
ча, були перевидані П. Шрайнером18. Що ж стосується записів, то після
першого видання, здійсненого В.М. Бенешевичем19, ці «Уривки Бенешевича»
перевидали М.Р. Фасмер (текст, переклад і реальний коментар) та М.Д. При-
сьолков (історичний коментар). Серед записів є два (№1 та №10), де перера-
ховуються різного роду цінності (гроші, предмети церковного облачення і
культу, худоба тощо), що явно мають відношення до митрополита Феогноста
(чиє ім’я, утім, не згадано)20. У записі №1 йдеться про якогось покійного
митрополита, і створюється враження, що Феогност збирав відомості про
роздані тим цінності з метою їх повернути. У записі №10 відчувається захід-
на географічна перспектива: тут згадано не тільки Москву, Кострому, Ко-
зельськ і Муром, але також волинського князя Дмитра (Любарта), друцького
князя Михайла і Федора, брата Ґедиміна, що ототожнюється із відомим з
літопису князем київським. М.Д. Присьолков переконливо пов’язав усю
16 S.C. Rowell, Lithuania Ascending, 159; для висловленого там же здогаду про руське походження
Феофіла жодних підстав не існує.
17 Jean Darrouzès, Notitiae episcopatuum, 409.
18 P. Schreiner, Die byzantinischen Kleinchroniken, I (Wien, 1975), 602–608, 677–678; III (Wien, 1979),
122–125 (переклад німецькою).
19 Бенешевич В.Н. Синагога в 50 титулов и другие юридические сборники Иоанна Схоластика. К
древнейшей истории источников права греко-восточной церкви. СПб., 1914, 168–169.
20 Присёлков М.Д., Фасмер М.Р. Отрывки В.Н. Бенешевича по истории русской церкви XIV века.
Известия Отделения русского языка и словесности Имп. академии наук, 21. 1916, 49–50
[запис №1] і 58–59 [запис №10].
189Із ранньої історії Литовської митрополії
серію записів із перебуванням митрополита Феогноста на Волині в 1330–
1331 рр. Подумки об’єднавши записи №1 і №10 твердженням «про явну за-
клопотаність, що проходить крізь усі “Уривки”, пошуками майна якогось
померлого митрополита», він угледів у цьому останньому митрополита ли-
товського Феофіла21.
У пізніших працях усі предмети і грошові суми, зазначені в обох записах
(що цитувалися як єдиний), стали інтерпретуватися як такі, що належали
митрополитові Феофілу, майнові інтереси якого набули, таким чином, абсо-
лютно несподіваного географічного засягу. Згідно з Г. Пашкевичем, вони
поширювалися не тільки на Галицько-Волинське князівство, але також і на
Брянськ, Козельськ і Муром, вказуючи сферу політичного впливу Великого
князівства Литовського у східному напрямку22. Подібна інтерпретація досягає
апогею у праці С. Роуелла, який приєднує до названих міст Москву і кримсь-
кий Сурож (Суґдею), щоб окреслити коло амбіцій вже не стільки великого
князя литовського Ґедиміна, скільки самого митрополита Феофіла, який,
уміло розподіляючи подарунки і позики, нібито готував свою кандидатуру в
спадкоємці митрополитові київському (тобто володимирському) Петрові23.
Усі ці побудови засновані, як видається, на непорозумінні. Перш за все,
як вказав Б.Л. Фонкич24, записи №1 і №10 зроблені в різний час різними
почерками, причому в записі №10 виокремлюються два почерки, II і III, яким
належать усі записи, крім запису №1. Почерк I запису №1 збігається з тим,
яким занотовано в тому ж рукописі перший протокол обрання єпископа, а
почерком II написано решту протоколів. Перший протокол став моделлю,
ретельно відтворюваною, для всіх наступних, і я ризикнув би припустити,
що він був записаний рукою самого митрополита Феогноста. Йому ж, в та-
кому разі, належав і запис №1, в якому згадано покійного митрополита. Запис
№ 10, де йдеться про митрополита, на смерть якого ніщо не натякає, нале-
жить іншим особам, а митрополитом, якого немає потреби називати на ім’я,
звичайно, є, сам Феогност. Саме у цьому записі фігурують географічні наз-
ви, які послужили підставою для настільки далекосяжних побудов. Та відо-
бражають вони зовсім не гіпотетичні зв’язки Новогрудка з далеким Сурожем,
а коло контактів митрополита київського і всієї Русі, в центрі якого логічно
виявляється Москва. У записі №1, причому лише в кінці, перераховані пред-
мети (срібні й золоті гривни, хутра, шати), які належали покійному митро-
политові і були позичені ним або іншим шляхом потрапили до чужих рук.
21 Присёлков М.Д., Фасмер М.Р. Отрывки В.Н. Бенешевича, 62–64.
22 H. Paszkiewicz, The Origin of Russia (New York, 1954), 210–212; пор.: M. Giedroyć, “The Arrival of
Christianity in Lithuania: Between Rome and Byzantium (1281–1341),” 29–30.
23 S.C. Rowell, Lithuania Ascending, 159–162.
24 Фонкич Б.Л. Палеографические заметки о греческих рукописях итальянских библиотек. 11.
Vat. gr. 840. Ещё раз о материалах по истории России второй четверти XIV в. Византийские
очерки. М., 1982, 254–262. Передруковано у: Фонкич Б.Л. Греческие рукописи и документы в
России в XIV — начале XVIII в. М., 2003, 21–27.
190 Костянтин Цукерман
Єдиним «локалізованим» боржником є князь муромський Ярослав. Якби
покійний був митрополитом литовським, незрозуміло, з якого б дива його
боржники визнали Феогноста виконавцем його духівниці й стали б поверта-
ти йому борги. Природно припустити, що йдеться про порівняно нещодавно
померлого митрополита Петра, чиє майно (власне, майно митрополичої ка-
федри) його наступник мав і право, і обов’язок повернути25.
Що ж стосується першої частини запису №1, то перераховані там речі,
головним чином предмети церковного облачення, належали самому митро-
политові Феогносту. На те існує цілком недвозначний, хоч і непомічений
дослідниками доказ. Серед інших предметів, у списку означені «стихар та
орар Арсенія». С. Роуелл дотепно пов’язав цього Арсенія з однойменним
кандидатом на псковську кафедру, який постав перед митрополитом Феогно-
стом в 1331 р., та з тим ієромонахом Арсенієм, який дещо раніше безуспішно
домагався новгородської кафедри26. Роуелл не задається питанням, як стихар
та орар Арсенія опинилися у списку речей, що належали, як він стверджує,
митрополитові литовському Феофілу. Також варто було б пояснити, яким
чином у Арсенія взагалі виявилися стихар і орар, складові вбрання клірика
(диякона, священика, єпископа), а зовсім не ченця, яким був Арсеній, як і
величезна більшість кандидатів в єпископи на Русі. Утім, забудемо про Фео-
філа, який до записів Феогноста ніякого відношення не мав, і все дуже просто
з’ясовується. Коли Арсеній вирушав на Волинь з метою переконати митро-
полита створити окрему єпископську кафедру для Пскова, він, звичайно ж,
віз із собою стихар і орар, сподіваючись облачитися в них під час висвячення
у священики і єпископи. Однак Феогност не тільки відмовився створювати
нову кафедру, а й відправив Арсенія назад «осоромленим», як зловтішно
зазначає Новгородський Перший літопис27. Я вважаю, що поганьблення як раз
і полягало у тому, що Феогност відібрав у Арсенія стихар і орар як предмети
облачення, неналежні для ченця.
Чи живий був під час цих подій митрополит Феофіл і де саме він знахо-
дився, ми з певністю сказати не можемо. Можливо, він помер незабаром пі-
сля своєї участі в патріаршому синоді навесні 1329 р., а можливо, залишився
в Константинополі й пішов на спочинок, зрозумівши, що великий князь Ґе-
димін, який затіяв у 1320-х рр. переговори з авіньйонським папою Іоанном
XXII, у ньому потреби не відчував.
25 Для мене не зовсім зрозуміла спроба О.В. Русиної (О.В. Русина. Студії з історії Києва та
Київської землі. К., 2005, 46–50) зв’язати «Уривки Бенешевича» із митрополитом київським
Максимом (+1305 р.). Автор справедливо зазначає, що М.Д. Присьолков постулював єдність
записів №1 і №10 довільно, а також робить ще кілька слушних зауважень, але, як здається, не
враховує, що зв’язок усіх загалом записів із митрополитом Феогностом незаперечний, адже тими
ж почерками занотовані й сучасні йому протоколи поставлення єпископів, з яких найпізніший
твердо датований 42 роками після смерті митрополита Максима.
26 S.C. Rowell, Lithuania Ascending, 173–175.
27 НПЛ: 343–344.
191Із ранньої історії Литовської митрополії
Про первісне територіальне окреслення Литовської митрополії
Питання про початкове територіальне поширення Литовської митрополії
найменш задовільно розроблене, та й об’єктивно найбільш складне, адже
прямих вказівок джерел у нас немає. Однак можна, як мені здається, цілком
однозначно стверджувати, що існуючі нині окреслення хибні, а непрямі свід-
чення джерел дозволяють запропонувати інше, дуже ймовірне рішення.
Цікаве за своєю побудовою визначення Литовської митрополії у момент
її створення запропонував Дж. Феннелл: «Вона складалася з “Чорної Русі” —
західної частини сучасної Білорусії, у верхньому Поніманні, яку Литва анек-
сувала в середині XIII ст. — імовірно (probably), стародавнього князівства
Полоцького, може бути (perhaps), частини Турова, а можливо (possibly) на -
віть Чернігова, Києва і Смоленська»28. Однак Феннелл датував виникнення
Литовської митрополії близько 1300 р. (див. вище), і яким чином могла до неї
входити більшість названих територій, які не належали на той час до Литви,
абсолютно незрозуміло. Більш вузьке визначення території, відпочатково
підлеглої литовському митрополитові, нещодавно сформулював С. Роуелл,
який включив до неї єпископії Полоцька і Турова на додаток до Новогрудка,
де перебував сам митрополит29. Це визначення сходить до роботи О.С. Пав-
лова, який спирався на постанову синоду від липня 1361 р. Для того, щоб
зрозуміти аргументи Павлова, необхідно коротко окреслити події, що спону-
кали патріарше втручання. У червні 1354 р.30 патріарх Філофей висвячує в
митрополити всея Русі інока Алексія, нащадка московського боярського ро ду,
якого обрав собі в наступники померлий у березні 1353 р. митрополит Фео-
гност. Греки не приховують свого невдоволення тим, що їм було нав’язано
руського кандидата, і з його поставленням зволікають (Алексію довелося
провести рік у Константинополі). Патріарх передає під владу новопризначе-
ного архієрея всю територію Руської митрополії, возз’єднану впродовж
останніх років служіння його попередника в результаті скасування 1347 р.
виокремленої на початку XIV ст. Галицької митрополії (митрополія Литовсь-
ка була вакантна). Насправді ситуація ще складніша. В кінці 1352 або на
початку 1353 р. у Києві оселяється якийсь Феодорит, поставлений у митро-
полити тирновським (болгарським) патріархом. З точки зору візантійців це
призначення було незаконним, і Феодорит був відлучений від церкви, але
його відлучення аж ніяк не забезпечувало Алексію реальну владу на заході
його митрополії. Згодом, восени 1354 р., в Константинополі змінюється світ-
ська, а незабаром і церковна влада. Патріарх Філофей в кінці 1354 р., або ж
новий патріарх Калліст на початку 1355 р. відроджує литовську кафедру,
28 J. Fennell, A History of the Russian Church to 1448, 138.
29 S.C. Rowell, Lithuania Ascending, 156.
30 Павлов А.С. О начале Галицкой и Литовской митрополий, 34–37.
192 Костянтин Цукерман
вакантну впродовж чверті століття. Рукопокладеного митрополита Романа не
вдовольняє відведена йому територія і він захоплює більшу. Влітку 1356 р.
імператор і синод здійснюють офіційний переділ митрополій, але Роман не
обмежується і додатковим поприщем, продовжуючи підбирати під себе єпи-
скопії, залишені за Алексієм31.
У липні 1361 р. патріарх Калліст та синод постановляють виправити на
Русь двох визначних кліриків для розгляду скарг митрополита Алексія на
митрополита Романа. Синодальна постанова, коротко викладаючи історію
конфлікту, вказує, що при переділі митрополій (1356 р.) на додачу до поло-
цької та турівської кафедр, що належали до литовської митрополії, а також
Новогрудка, Роману дісталися ще й єпископії Малої Русі (ММ 183: 426;
PRК 259: 528). Це не стримало останнього від захоплення Києва, Брянська
та інших кафедр (ММ 183: 428; PRК 259: 532). Як вказував О.С. Павлов, єпис-
копії Малої Русі представлено в тексті саме як пізніший додаток до митрополії
Романа32, поза сумнівом, аби заднім числом легалізувати їх захоплення митро-
политом за підтримки великого князя литовського Ольґерда. Таким чином,
Литовська митрополія на момент її відтворення складалася з Новогрудка, де
містилася митрополича кафедра, і двох епископій, Полоцької і Туровської.
Питання полягає в тому, наскільки територіальний обсяг Литовської ми-
трополії при її поновленні в кінці 1354 р. відображав її початкову територію.
Саме так вважав О.С. Павлов (див. вище), а С. Роуелл, відзначаючи включен-
ня до митрополії Романа єпископій Полоцька і Турова, лаконічно вказує, що
«немає підстав сумніватися, що так воно було і в 1316 р.»33. Однак підстави
для сумніву є, і дуже вагомі.
Почнемо з того, що С. Роуелл, із посиланням на Г. Пашкевича, вказує, що
Туров і Пінськ було приєднано до Литви «за деякий час до смерті Ґедиміна»34.
Сам же Пашкевич датує цю подію більш певно «останніми роками життя
великого князя»35. Як відомо, точної дати завоювання Турова литовцями
жодне джерело не наводить, але в даній хронологічній схемі це місто на мо-
мент приходу до влади Ґедиміна до Литви не належало і тому не могло вхо-
дити до складу Литовської митрополії. Саме це міркування, можливо, й по-
яснює сумніви І. Меєндорфа щодо початкової належності до неї Турова36.
Належність Полоцька до Великого князівства Литовського на початок XIV в.
сумніву не підлягає, що, однак, зовсім не визначає його церковну належність.
31 Див. докл.: John Meyendorff, “Alexis and Roman. A Study in Byzantino-Russian Relations (1352–
1354),” Byzantinoslavica, 28 (1967), 164–171.
32 Павлов А.С. О начале Галицкой и Литовской митрополий, 36.
33 S.C. Rowell, Lithuania Ascending, 156, прим. 34.
34 Ibid., 84.
35 H. Paszkiewicz, The Origin of Russia, 210.
36 John Meyendorff, Byzantium and the Rise of Russia: A study of Byzantino-Russian Relations in the
Fourteenth Century (Cambridge, 1981), 95; утім на с. 170 автор зараховує до неї Туров уже без
усяких вагань.
193Із ранньої історії Литовської митрополії
Про неї ми могли б судити за візантійськими розписами єпископій, які нам і
належить розібрати.
Нас цікавить розпис — Виклад (ектесіс) митрополій, підпорядкованих
патріаршому трону богохранимого і царственного Константинополя —
складений, згідно із заголовком, за правління покійного імператора Анд-
роніка Палеолога Старшого. Отже, як випливає із заголовка, текст, що дій шов
до нас, сформувався після смерті Андроніка II. Списки Викладу, що збере-
глися в півсотні рукописів, були розділені Ж. Даррузесом на три основних
редакції: дві «розлогі» були видані ним у двох паралельних колонках як но-
тиція 17, а третя, «коротка», — як нотиція 18.
Розлогі редакції відрізняються від короткої в першу чергу тим, що вони
вказують в основному тексті не тільки актуальну ієрархічну позицію кожної
митрополії, а й ту вихідну, з якої та була просунута в табелі про ранги згідно
з указом імператора. Найдавніша версія широкої редакції збереглася в па-
ризькому рукописі Parisinus graecus 1356, що зазвичай датується серединою
XIV ст. У ній, як і в інших списках тієї ж редакції, повідомлення про ство-
рення Литовської митрополії не містить дати (див. вище). У паризькому ру-
кописі (а також у двох інших, від нього залежних) слідом за реєстром митро-
полій міститься додаток37, де занотовано ієрархічні зрушення, що відбулися
за час правління Андроніка III (1328–1341) і наступної «смути» (війни між
Іоанном V Палеологом і Іоанном VI Кантакузеном), яка завершилася корона-
цією Іоанна VI в травні 1347 р. За розписом митрополій слідує розпис єпи-
скопій, що завершується у багатьох рукописах широкої редакції докладним
описом митрополії Великої Русі38. Лише у найстаршому паризькому списку
міститься приписка, де роз’яснюється, що з дев’ятнадця ти названих єписко-
пій, відпочатково підлеглих великоруському митрополиту, за ним залишило-
ся «нині» тільки дванадцять, оскільки хрисовулом імператора Андроніка
Палеолога, ратифікованим патріархом Афанасієм, єпископ Галицький був
вшанований саном митрополита Малої Русі і йому було підпорядковано ще
п’ять єпископій39.
Коротка редакція Викладу Андроніка II, на відміну від розлогої, вказує в
основному тексті лише остаточну ієрархічну позицію кожної митрополії,
а вихідну оминає. Вона, крім того, проминає в основному тексті (в його пер-
вісній для цієї редакції формі) Галицьку митрополію. За списком митрополій
слідує список архієпископій, якого в розлогій редакції немає, а потім додаток
37 Jean Darrouzès, Notitiae episcopatuum, 402: Appendix 1.
38 Ibid., 403: Appendix 2.
39 Ibid., 403: Appendix 3. Підрахунок, згідно з яким 19 – 6 = 12, пояснюється, очевидно, тим, що
названий у списку єпископій останнім Аспрокастрон (Білгород-Дністровський) із підпо-
рядкування великоруського митрополита також був вилучений, а малоруському підпорядкований
не був. Про те, коли Білгород-Дністровський потрапив у підпорядкування митрополита всея Русі
і коли він з нього вийшов, у нас ніяких відомостей немає.
194 Костянтин Цукерман
з оглядом змін в статусі різних кафедр за час правління Андроніка III і по-
дальшої «смути»40. Як зазначає Даррузес, цей текст грунтується на відповід-
ному додатку розлогої редакції. Вказаний огляд адміністративних перемін
включає відомості, що становлять для нас безпосередній інтерес. Автор
тексту називає чотирьох митрополитів, яких слід було б винести в самий
кінець списку, а саме:
– «галицького, бо неодноразово вшанований (саном митрополита) він
був зведений владою імператора на єпископа»;
– «литовського, бо одного разу призначений благоволінням, (виявленим)
в цьому відношенні покійним паном Андроніком Палеологом Старшим,
він став абсолютно порожнім (мається на увазі кафедра. — К.Ц.)41, як
тому, що прихильники християнства в Литві дуже нечисленні, так і
тому, що цей народ сусідить із Руссю і може з легкістю управлятися
митрополитом Русі»;
– «віцинського, чия кафедра запустіла в результаті варварського вторг-
нення»;
– «піргійського, давніше, в дні пана Ісаакія [Ангела], вшанованого саном
митрополита, потім знову підлеглого митрополиту ефеському; ниніш-
ній же піргійскій, висвячений ефеським, був пізніше вшанований са-
ном митрополита».
Текст додатку може бути точно датований між вереснем 1347 р., коли
«владою імператора» було скасовано Галицьку митрополію, і кінцем 1354 —
початком 1355 р., коли Литовську митрополію було відновлено. Тим же ча-
сом слід датувати і основний текст, з якого Галицька митрополія була вилу-
чена. Під час складання додатку був ще живий «нинішній» митрополит
піргійський, спочатку єпископ, піднесений на митрополита в серпні 1342 р.
(див. нижче). Таким чином, коротка редакція в цілому датується кінцем
40-х — початком 50-х рр. XIV ст.
Із розлогою версією справа виглядає складніше. Прийнято вважати, що
Виклад сходить в основній частині до ієрархічного опису митрополій, скла-
деного за наказом імператора Андроніка II таким собі киром (паном) Міною,
згаданим у патріаршій постанові 1342 р. про митрополичий сан піргійського
архієрея (ММ 101; PRK 138, пор. вище). У постанові сказано, що працю кира
Міни було знайдено в бібліотеці монастиря Христа Всевидячого (Пантепоп-
та). З цього дослідники роблять висновок, що даний текст, хоч і складений
для імператора, офіційного статусу не набув (інакше б він зберігався також
40 Jean Darrouzès, Notitiae episcopatuum, 409: Appendix 1.
41 О.С. Павлов (Павлов А.С. О начале Галицкой и Литовской митрополий, 33) згладжує переклад
на шкоду точності: «Цю митрополію, раз засновану за імператора Андроніка Старшого, який
охоче підносив єпископії на щабель митрополій, потім зовсім скасували». Підметом фрази є,
однак, митрополит, а не митрополія. Дієслово «схоласе», «бути пустим», в грецькій мові має на
увазі «бездіяльність», а не «скасування».
195Із ранньої історії Литовської митрополії
і в патріаршій канцелярії), а залишився приватною спробою розібратися в
безлічі посадових привілеїв, що їх видавали різним архієреям і тим неабияк
заплутали табель про ранги візантійської церкви. Щодо датування опису
Міни виникли розбіжності. Г. Ґельцер датував його близько 1300 р., припу-
скаючи, що згодом опис було двічі перероблено42, а Ж. Даррузес запропону-
вав більш просту схему, датувавши текст між 1318 р. (коли Яніна отримала
статус митрополії, врахований в основній частині Викладу) і 1323 р. (коли
стає митрополією Вріса, відзначена в такому статусі не в основній частині,
а в додатку)43. Нас же цікавить не так дата опису Міни, на якій заснована
основна частина Викладу, скільки дата Викладу в цілому, в його первісній
версії, представленій паризьким рукописом.
Основним критерієм для датування первинної версії Викладу є доля Га-
лицької митрополії. Потрібно сказати, що ані Ґельцер, ані Даррузес цей
фактор не врахували, і тому я вважаю корисним загострити на ньому увагу.
Галицька митрополія була офіційно скасована — рідкісний випадок в історії
візантійської церкви, де тривалий час вакантні митрополії, як правило, пере-
бували в стані «вдівства», тобто просто не заміщувалися. Хрисовулом імпе-
ратора Іоанна VI Кантакузена від вересня 1347 р. усі малоруські єпископії
повернули у підпорядкування митрополита київського (тобто великорусько-
го) Феогноста (ММ 117–119; PRK 167–169). Одна з основних відмінностей
між обома розлогими версіями Викладу, виданими паралельно Даррузесом
як нотиція 17, якраз і полягає в тому, що вторинна версія виключає із загаль-
ного списку Галицьку митрополію. Первинна ж версія згадує в додатку за-
вершення «смути» (травень 1347 р.), але Галицьку митрополію в основному
тексті зберігає. Ба більше, паризький рукопис, який доносить до нас цю
версію, містить і приписку про історію створення митрополії з переліком
п’яти єпископій, що «нині» до неї належать (див. вище). Таким чином, ство-
рення Викладу в його первісній формі може бути вузько датоване літом
1347 р. (до скасування Галицької митрополії) і розглядатися як спроба допов-
нити опис кира Міни даними про зміни в церковній ієрархії за наступну
чверть століття, включаючи період «смути». Очевидно, що тим же часом слід
датувати і розпис руських єпископій44, до чого протипоказань немає і що для
історії руської Церкви важливо45. Я б ризикнув припустити, що тим же ко-
ротким періодом часу слід датувати і сам рукопис Parisinus graecus 1356, що
його зазвичай більш широко відносять до середини XIV ст. Справді, укладач
цієї збірки канонічного і цивільного права, явно прекрасно обізнаний
42 Heinrich Gelzer, “Beiträge zur russischen Kirchengeschichte,” 602–604.
43 Jean Darrouzès, Notitiae episcopatuum, 182–184.
44 Ibid., 403, Appendix 2.
45 Про сучасний, дещо безладний, стан питання читач може судити з недавньої публікації, що
містить переклад розпису: Бибиков М.В. Byzantinorossica. Свод византийских свидетельств о
Руси. Нарративные памятники. II. М., 2009, 349–353.
196 Костянтин Цукерман
в церковних справах свого часу, навряд чи став би складати або відтворювати
історичну довідку, що містить елементи, заздалегідь невідповідні дійсності.
Після дещо задовгого попереднього розбору ми можемо, нарешті, зверну-
тися до даних паризького рукопису про склад Велико- і Малоруської
митрополій. Полоцька єпископія однозначно належить до першої, а Туровсь-
ка — до другої, при тому, що Литовську митрополію, занотовану в ос новно-
му тексті Викладу, ніхто так і не скасував. Іншими словами, Литовська
митрополія виступає у Викладі як така, що не володіє підлеглими єпис копсь-
кими кафедрами (суфраганами). Зрештою, такими й були усі численні візан-
тійські митрополії, створювані впродовж XIII–XIV ст., за єдиним винятком
митрополії Малої Русі. Слід зазначити, що і від О.С. Павлова46 не прихова-
лася та обставина, що Литовська митрополія якимось чином втратила суф-
раганів, яких він їй приписав на момент її створення; дослідник пов’язував
це зі «скасуванням» даної митрополії, але останнє твердження просто помил-
кове, хоча, як і багато інших, ця митрополія тривалий час не заміщувалася
(див. вище).
Немає жодних підстав стверджувати, ніби історична довідка про розподіл
руських єпископій між митрополитами Великої і Малої Русі в паризькому
рукописі приховує набагато складніший процес, в рамках якого з кожної
митрополії було б виділено по єпископії (Полоцьк з Великої і Туров з Малої
Русі) на користь новоствореної Литовської митрополії, а потім ці єпископії
було б повернуто в їх початкове підпорядкування. Якщо не будувати фанта-
стичних конструкцій, то слід визнати, що митрополит литовський, призначе-
ний бл. 1316 р., суфраганів не мав. Відповідно до вказівки в основному тексті
Викладу, що сходить до кира Мини (бл. 1320 р.), Литовську митрополію було
створено «в межах Великої Русі» («еноріа онта тіс Мегаліс Росіас»)47, і питан-
ня про її кордони навряд чи обговорювалося в деталях. Метою імператора
Андроніка II було задовольнити амбіції великого князя литовського, при яко-
му і повинен був перебувати новопризначений митрополит.
***
У недавніх працях можна помітити ідею про те, що великий князь Ґедимін
загравав одночасно і з православними, і з католиками, роздаючи обіцянки
хреститися і патріарху, і папі48. Однак, якщо переговори Ґедиміна з авіньйонсь-
46 Павлов А.С. О начале Галицкой и Литовской митрополий, 32–33.
47 Jean Darrouzès, Notitiae episcopatuum, 399, з комментарем І.І. Шевченка (Шевченко И. Некоторые
замечания о политике Константинопольского патриархата по отношению к Восточной Европе в
XIV в. Славяне и их соседи. Вып. 6: Греческий и славянский мир в средние века и раннее новое
время: Сб. статей к 70-летию академика Геннадия Григорьевича Литаврина. М., 1996, 134–
135).
48 M. Giedroyć, “The Arrival of Christianity in Lithuania: Between Rome and Byzantium (1281–1341),”
18–19; пор.: S.C. Rowell, Lithuania Ascending, 228.
197Із ранньої історії Литовської митрополії
ким папою Іоанном XXII складають, як відомо, найбільш багато докумен-
тований епізод його князювання, про зв’язки його з Константинополем
джерела мовчать, а спекуляції про нібито обіцянки хреститися у православ’я
не сягають глибше праць останнього століття49. Як я вказував вище, роль
Ґедиміна у створенні митрополії досить сумнівна, і тільки відсутність інте-
ресу з його боку є задовільним поясненням того факту, що Литовська ми-
трополія, не будучи формально ліквідована, була на довгі роки залишена
вакантною.
Ситуація різко змінюється з приходом до влади Ольґерда взимку 1344–
1345 рр. На місце митрополита галицького Феодора, зміщеного зусиллями
князя московського і великого князя володимирського Симеона Гордого,
Ольґерд невдовзі забезпечує поставлення власного кандидата, Феодорита,
болгарським патріархом в Тирново, а потім знаходить спосіб домовитися
також і з візантійцями про «законне» рукоположення нового митрополита
литовського Романа.
Литовська митрополія, відновлена за великого князя Ольґерда, досить
відмінна від тієї, що була заснована при Вітені та Ґедиміні. Це, мабуть, най-
більш суттєвий новий висновок моєї роботи. Якщо спочатку митрополит
перебував у стольному місті при князі, то сорок років потому до традиційно-
го місця розташування митрополичої кафедри додаються дві єпископії, По-
лоцька і Туровська. У 1354–1355 рр. Литовська митрополія «обростає плот-
тю», вона знаходить свій територіальний вимір, і дуже промовистий.
Як часто відзначається, ця митрополія була по суті білоруською, створеною
не в розрахунку на язичників-литовців, а для потреб православного населен-
ня Великого князівства Литовського.
École pratique des hautes études (EPHE)
Université de recherche Paris Sciences et Lettres (PSL)
49 Див., напр.: Присёлков М.Д., Фасмер М.Р. Отрывки В.Н. Бенешевича, 67–68.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-191602 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1995-0276 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:48:56Z |
| publishDate | 2017 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Цукерман, К. 2023-07-05T10:49:51Z 2023-07-05T10:49:51Z 2017 Із ранньої історії Литовської митрополії / К. Цукерман // Ruthenica. — 2017. — Т. 14. — С. 185-197. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. 1995-0276 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/191602 uk Інститут історії України НАН України Ruthenica Із ранньої історії Литовської митрополії Article published earlier |
| spellingShingle | Із ранньої історії Литовської митрополії Цукерман, К. |
| title | Із ранньої історії Литовської митрополії |
| title_full | Із ранньої історії Литовської митрополії |
| title_fullStr | Із ранньої історії Литовської митрополії |
| title_full_unstemmed | Із ранньої історії Литовської митрополії |
| title_short | Із ранньої історії Литовської митрополії |
| title_sort | із ранньої історії литовської митрополії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/191602 |
| work_keys_str_mv | AT cukermank ízrannʹoíístoríílitovsʹkoímitropolíí |