"Овогда ж писати в передняя, овогда же вступати в задняя": про техніку створення давньоруських історичних творів
Gespeichert in:
| Datum: | 2017 |
|---|---|
| Hauptverfasser: | , |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2017
|
| Schriftenreihe: | Ruthenica |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/191607 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | "Овогда ж писати в передняя, овогда же вступати в задняя": про техніку створення давньоруських історичних творів / В. Арістов, К. Кириченко // Ruthenica. — 2017. — Т. 14. — С. 224-232. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-191607 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1916072025-02-09T18:19:00Z "Овогда ж писати в передняя, овогда же вступати в задняя": про техніку створення давньоруських історичних творів Арістов, В. Кириченко, К. Замітки 2017 Article "Овогда ж писати в передняя, овогда же вступати в задняя": про техніку створення давньоруських історичних творів / В. Арістов, К. Кириченко // Ruthenica. — 2017. — Т. 14. — С. 224-232. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. 1995-0276 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/191607 uk Ruthenica application/pdf Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Замітки Замітки |
| spellingShingle |
Замітки Замітки Арістов, В. Кириченко, К. "Овогда ж писати в передняя, овогда же вступати в задняя": про техніку створення давньоруських історичних творів Ruthenica |
| format |
Article |
| author |
Арістов, В. Кириченко, К. |
| author_facet |
Арістов, В. Кириченко, К. |
| author_sort |
Арістов, В. |
| title |
"Овогда ж писати в передняя, овогда же вступати в задняя": про техніку створення давньоруських історичних творів |
| title_short |
"Овогда ж писати в передняя, овогда же вступати в задняя": про техніку створення давньоруських історичних творів |
| title_full |
"Овогда ж писати в передняя, овогда же вступати в задняя": про техніку створення давньоруських історичних творів |
| title_fullStr |
"Овогда ж писати в передняя, овогда же вступати в задняя": про техніку створення давньоруських історичних творів |
| title_full_unstemmed |
"Овогда ж писати в передняя, овогда же вступати в задняя": про техніку створення давньоруських історичних творів |
| title_sort |
"овогда ж писати в передняя, овогда же вступати в задняя": про техніку створення давньоруських історичних творів |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2017 |
| topic_facet |
Замітки |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/191607 |
| citation_txt |
"Овогда ж писати в передняя, овогда же вступати в задняя": про техніку створення давньоруських історичних творів / В. Арістов, К. Кириченко // Ruthenica. — 2017. — Т. 14. — С. 224-232. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. |
| series |
Ruthenica |
| work_keys_str_mv |
AT arístovv ovogdažpisativperednââovogdaževstupativzadnââprotehníkustvorennâdavnʹorusʹkihístoričnihtvorív AT kiričenkok ovogdažpisativperednââovogdaževstupativzadnââprotehníkustvorennâdavnʹorusʹkihístoričnihtvorív |
| first_indexed |
2025-11-29T13:45:27Z |
| last_indexed |
2025-11-29T13:45:27Z |
| _version_ |
1850132595833044992 |
| fulltext |
224 ЗАМІТКИ
злобы. Граждане, не хотев, кажется, чтобы и тело Георгиево лежало вместе с Мономаховым,
погребли оное вне града, в Берестовской обители Спаса» (Карамзин Н.М. История государства
Российского в 12-ти томах. Т. II/III. М., 1991, 168).
21 Карамзин Н.М. История государства Российского в 12-ти томах. Т. II/ІII, 336.
22 Щербатов М.М. История Российская от древнейших времен. Т. II. СПб., 1771, 252–253.
23 Орлов А.С. Древняя русская литература XI–XVII вв. М.; Л., 1945, 68.
24 Карпов А.Ю. Юрий Долгорукий, 103.
25 Там же, 102.
26 Подр. см.: Данилевский И.Н. Повесть временных лет: герменевтические основы изучения
летописных текстов. М., 2004.
27 Истрин В.М. Книгы временьныя и образныя Георгия Мниха. Хроника Георгия Амартола в
древнем славянском переводе. Т. I: Текст. Петроград, 1920, 198, 285.
28 Плутарх. Сравнительные жизнеописания. В 2-х томах. Т. 2. М., 1994, 506, 522.
29 Плутарх. Изречения царей и полководцев. Плутарх. Застольные беседы. Л., 1990, 341.
30 См.: ПСРЛ 1: 347; ПСРЛ 2: 489.
31 ПСРЛ 2: 339–340.
32 Бунин И.А. Чистый понедельник. Его же. Собрание сочинений в четырех томах. Т. IV. М., 1988, 204–205.
33 История Иудейской войны Иосифа Флавия. Древнерусский перевод. Т. I. Отв. ред. А.М. Мол дован;
Изд. подг. А.А. Пичхадзе, И.И. Макеева, Г.С. Баранков, А.М. Уткин. М., 2004, 88; Мещерский Н.А.
История Иудейской войны Иосифа Флавия в древнерусском переводе. М.; Л., 1958, 190.
34 ПСРЛ 21: 45, 192, 195.
35 ПСРЛ 21: 189.
36 Истрин В.М. Книгы временьныя и образныя Георгия Мниха. Хроника Георгия Амартола в
древнем славянском переводе. Т. I, 285.
37 Она получит своё развитие позднее, в частности в упоминавшейся выше Повести о зачале
Москвы, известной в списке третьей четверти XVIII в.
38 То, что он был именно шестым сыном Мономаха, а не седьмым, как это утверждалось в
Степенной книге (ПСРЛ 21: 190), показали исследования В.Л. Янина и В.А. Кучкина (Янин В.Л.
Междукняжеские отношения в эпоху Мономаха и «Хождение игумена Даниила». ТОДРЛ. Т. XVI.
М., 1960, 112–131; Кучкин В.А. Формирование государственной территории Северо-Восточной
Руси в X–XIV вв. М., 1984, 68; Его же. Юрий Долгорукий, 35).
39 ПСРЛ 21: 190.
40 ПСРЛ 21: 192.
41 Согласно известию Тверского сборника (XVI в.), отсутствующему в древнерусских летописях,
в 1156 г. «князь великий Юрий Володимеричь заложи градъ Москьву, на устниже Неглинны,
выше рекы Аузы» (ПСРЛ: 15: 225).
Владимир Рычка, Александр Ищенко
«Овогда ж писати в передняя, овогда же вступати в задняя»:
про техніку створення давньоруських історичних творів
У Галицько-Волинському літописі (ГВл) тричі й тільки у першій, «галицькій»,
частині зустрічається доволі рідкісний вираз «овогда … овогда»1. Він є оче-
видно книжним2 і, найімовірніше, вказує на належність цих фрагментів
тексту єдиному авторові, орієнтованому на «високі» літературні зразки.
У ГВл, найбільш вірогідно, він запозичений із Історії іудейської війни Йоси-
фа Флавія. Тут цей зворот зустрічається теж тричі3:
1) Кн. 1, гл. XXIII, 2: « вогда ѿ своєго замышлениѧ млъвѧ. вогда съ своєє дрүжинѣ
кажа проповѣдати людемъ. дондеже ѿсѣче оупованїє братома цр҃ьскоє»4;
225ЗАМІТКИ
2) Кн. 2, гл. X, 5: «и пакы съзва лүчьшихъ. вогда молѧсѧ имъ. ѡвогда показаше
имъ гаиєвъ гнѣвъ. и свою ѿ него ноуждү»5;
3) Кн 6, гл. I, 7: «и выиноу на которүю страноу притекаше рать съ тѧгостию. тоу
быс̑ кличь и понюкание ѡдолѣвающимъ. вопль же и плачь бѣгающимъ. ни бѣганїѧ
ни гнаниѧ и мѣста имѣша. но смѧт̾шесѧ плъци. вогда гонѧхү вогда же бѣгахүть
прѣдним̾ же ноужда єсть. или оубити или оубиеноу быти. не соущю мѣста
оубѣжаниѧ заднїи бо цѣнүщесѧ не вдадѧхоуть имъ мѣста выбѣжанїѧ»6 (виділено
скрізь нами, якщо не вказане інше — Авт.).
Як видно із наведених фрагментів Історії іудейської війни, схоже, запози-
чення відбулося з останнього прикладу — з шостої книги цього твору —
адже саме тут ми бачимо ключові поняття (виділені курсивом) і структуру
оповіді, подібну до т.зв. «хронологічної вставки»: «хронографоу же . ноужа
есть писати все . и всѧ бьвшаӕ. вогда же писати в̑переднѧӕ . вогда же
востоупати в заднѧӕ»7. Отож є підстави вважати, що першим з аналізованих
текстів була створена т.зв. «хронологічна вставка», що несе в собі ще явне
запозичення зразка.
Зауважимо, що у шостій книзі Історії іудейської війни можна вказати на
ще одне місце, яке могло вплинути на формування тексту цієї вставки. Девя-
та глава цієї книги, що містить завершення оповіді про взяття Єрусалима,
закінчується словами: «римлѧне же пожгоша прѣднѧѧ и заднѧѧ град̾наа»8.
Тут в одному реченні суміщаються важливі для «хронологічної вставки»
слова «предняя» і «задняя». Взагалі у Флавія зустрічається ще три випадки
суміщення цих слів (у п’ятій і шостій книгах)9, але цей приклад видається
найбільш значущим. Адже одразу після наведеної фрази розпочинається
X глава книги 6, яка присвячена розрахунку літ від заснування Єрусалима до
його падіння, враховуючи попередні загарбання, відвоювання і розбудову мі-
ста, а також правління найвидатніших його царів. Це також створює паралелізм
із «хронологічною вставкою», адже її автор обіцяв порахувати «числа літ».
Також відзначимо дуже високу імовірність того, що саме цьому книжни-
ку належить і відома глоса про Совія до тексту Іудейського хронографа. Про
це можна стверджувати не лише через те, що опис литовського язичництва
збігається в обох випадках майже дослівно. Також, наприклад, у глосі про
Совія ми бачимо схожу картину запозичень з хронографічних творів, як і у
«галицькій» частині ГВл. У деяких випадках запозичення навіть збігаються.
Скажімо, вираз «хотѣнїє своє оуполоучивъ» (Арх. 26v10), що читається у глосі
про Совія, запозичений, скоріше за все з Історії іудейської війни Іосифа
Флавія, де ми знаходимо «оулүчиша своє хотѣниє»11. Цей самий вираз чи-
тається у ГВл «хотѣниӕ не полоучиши»12. Важливо, що глоса про Совія теж
закінчується розрахунком років «ѿ Авимєлєха [...] до сєго лѣта в нѧжє
начѧхомъ писати книгы си»13. Чи не могло бути так, що автор, який вже зро-
бив розрахунок років для однієї своєї роботи, хотів зробити щось подібне для
другої, спираючись на попередні розрахунки?
226 ЗАМІТКИ
За версією О.П. Толочка, обіцяні автором «хронологічної вставки» розра-
хунки могли полягати у встановленні років князювань Данила та Василька
за аналогією із хронікою Малали і Повістю временних літ14. Цій версії зна-
ходиться додаткове підтвердження у Хроніці Іоанна Малали — одному зі
«взірців» нашого автора. Перша книга Хроніки починається описом «мето-
дів» роботи хроніста, в якому, зокрема, говориться:
Зѣло добро мню [...] сказати и мнѣ поистиннѣ слоучившаӕсѧ в чѧсти и въ лѣта
цр҃ь, въшедъша въ оуши мои. гл҃ю оубо ѿ црс̑тва Зинонѧ и потом црс̑твовавшихъ.
лѣпо же єи иже боудоуть по мнѣ списати ӕже по семъ блдгти дѣлѧ. сказаша оубо
преже писавшеи мир̾скоє бытиє сице сүщеє (Арх. 16 b)15.
Із цього самого «методологічного» вступу волинський хроніст запозичив
правильну форму імені Євсевія Памфіла16, що є безпомильним маркером
його знайомства із закликом Малали до своїх наступників-хроністів.
Усі наведені вище спостереження насправді можуть не суперечити одне
одному. Вони дозволяють зробити загальний висновок: питання хронології
та «теорії» історієписання надзвичайно цікавили нашого автора.
На цьому фоні може здатися дуже дивним, що власний роздум про писан-
ня історії він словесно моделював, як було показано вище, за оповіддю про
жорстоке воєнне протистояння. Чи не відбиває це специфічного уявлення про
власний труд, уподібнений до «труду ратного»? Чи, можливо, механізм запо-
зичення схеми оповіді саме з цього місця Флавія «запустив» наявний в обох
випадках (у фрагменті з XVIII книги Хроніки Малали та вказаному уривку з
Історії іудейської війни) вислів «ноужда єсть»? Як би там не було, контекст,
з якого позичено поняття «предняя» і «задняя», може вказати на їх значення
для волинського хроніста. У творі Флавія вони мають винятково просторо-
вий, а не часовий сенс. Це спонукає вважати, що і руський книжник викори-
стовував їх в аналогічному розумінні. Тільки йому йшлося не про простір
битви, а простір рукопису. Іншими словами, обіцяючи вписати розраховані
літа «во задняя», він говорив про останні сторінки рукопису.
Але повідомлення з подвійним «овогда» цікаві не лише для дослідження
рецепції джерел. Вони дозволяють розкрити значно важливіший аспект ро-
боти першого волинського хроніста, а саме — технологію створення черне-
ток і вставок до тексту.
У двох із трьох випадків уживання цей вираз є частиною «герметичних»
текстів — закінчених невеликих повідомлень. Так, фрагмент «хронографоу
же . ноужа есть писати все . и всѧ бьвшаӕ. ѡвогда же писати в̑переднѧӕ .
ѡвогда же востоупати в заднѧӕ . чьтыи моудрыи разоумѣеть»17 читається у
так званій «хронологічній вставці», яка є цілком завершеним текстом18.
Подібна ж ситуація з останнім випадком уживання виразу: «Андрѣеви же на
двое боудоущоу . ѡвогда взъıвающоусѧ королевъ есмь . ѡвогда же Татарь-
скымь»19 — тут ми бачимо також сюжетно завершене повідомлення про похід
227ЗАМІТКИ
Куремси на Кам’янець. Третій, але за ходом викладу перший, фрагмент не
такий показовий, утім теж являє собою завершену автономну ремарку, встав-
лену в нарис боротьби за Галич між Данилом та Михайлом і його сином
Ростиславом: «бъıвшю же межю ими . ѡвогда мироу . ѡвогда рати»20.
Таким чином, із трьох випадків уживання виразу з подвійним «овогда»
принаймні два припадають на фрагменти ГВл, що мають характер окремих
одиниць. Водночас вільне володіння їхнім автором хронографічними текста-
ми21 спонукає бачити в ньому того самого книжника, що створив усю
«галиць ку частину» ГВл, просякнуту «хронографічною мовою». Отже, має-
мо вставки до «основного тексту», зроблені самим автором. Як і в якому
вигляді первинно створювалися такі вставки? — це найбільш інтригуюче і
важливе питання, розгляд якого може відкрити техніку роботи бодай одного
давньоруського хроніста.
Якщо уважно придивитися до текстуального оточення «герметичних»
оповідань (про хронологію й Андрія) із подвійним «овогда», то ми помітимо
своєрідні тексти-супутники. Це невеликі дивні фрагменти незрозумілого по-
ходження. Так, наприклад, після опису походу Куремси на Кам’янець знахо-
димо повідомлення про виправу Ізяслава на Галич. Незважаючи на довгу
історіографічну традицію вважати це свідченням про реальний похід якогось
Ізяслава на Галич у 1250-х рр., цей текст стоїть явно не на своєму місці. За
Галич активно боровся Ізяслав Володимирович у 1230-х рр. у союзі з полов-
цями та Михайлом Всеволодовичем. Напередодні монгольських завоювань
цей князь зникає зі сторінок джерел, а через 20 років несподівано знову
з’являєть ся у колишньому амплуа борця за Галич, після чого не менш раптово
зникає. Пояснення може бути не історичне (яке зазвичай обирають дослідни-
ки), а текстологічне: цей фрагмент стосувався 1230-х рр. і потрапив на ниніш-
нє місце помилково. Загалом обидва підозрілих повідомлення — про Андрія
та Ізяслава — розривають розлогу оповідь про боротьбу Данила за Бакоту.
Схожа ситуація з «хронологічною вставкою». Безпосередньо перед нею
ми бачимо невеликі повідомлення, пов’язані з литовськими подіями22. Про-
блема з ними у тому, що вони лише тематично продовжують попередню
розповідь про війну з литовцями, але сюжетно є самостійними одиницями.
Ці додаткові «литовські повідомлення» різко уриваються («Данилоу же гнѣвъ
имѣющю на нѣ» — без указання на кого) та загалом справляють враження
таких, що стоять на не належному місці. При детальному розгляді видно, що
їх неможливо логічно приєднати до попередніх без доволі натягнутих пояс-
нень. Так, початок першого такого повідомлення («Потом же посла с братомъ
. и (со) сн҃мъ Романомъ . люди своя . и взѧста Городенъ») стоїть фактично
після завершення усіх попередніх «сюжетних» ліній. Перед цим нам розпо-
відають, що литовський похід Данила та його союзників закінчився взяттям
усієї Новогрудської землі «ѿтоуда же возвратишасѧ в домъ свои»23, а союзні
Данилові ятвяґи не встигли прибути йому на допомогу «зане снѣзи велицѣ
228 ЗАМІТКИ
быш̑»24. Тобто ми маємо тут завершення великого повідомлення про війну
Данила із Міндовґом, що починається оповіддю про вигнання останнім ро-
дичів: «Въ то же лѣт̑ изгна Миндогъ . сн҃овца своего . Тевтевила»25. Таким
чином, «додаткові» «литовські повідомлення» мають оповідати про якийсь
інший конфлікт Данила та Міндовґа. Однак, здається, це не так. Початкова
звістка виглядає надзвичайно підозріло: уважного читача безсумнівно здивує
недоречне, але послідовне використання двоїни (виділене жирним) та від-
сутність будь-якої уточнюючої інформації:
Потом же посла (хто?) с братомъ . и (со) сн҃мъ Романомъ . люди своя . и вз ста
(хто?) Городенъ . а сама воротистас (хто?) ѿ Бѣльска потом же посласта . многы
своӕ пѣшьцѣ . и коньникы на град̑ (який?) ихъ (чий?) и плѣниша всю страноу их
(чию?)26.
Як ми бачимо, двоїна у цьому тексті сигналізує, що слова «и (со) сн҃мъ
Романомъ» є (не особливо вдалою) вставкою. Це змушує думати, що йдеться
про Данила та Василька (судячи з усього, згадка про Романа була обумовлена
тим, що далі йдеться про Войшелка та передачу Романові Новогрудка). Якщо
ж прибрати Романа, то текст зовсім втрачає конкретику27. Частково ситуацію
прояснює наступний текст — «Миндог же посла сн҃а си . и воева ѡколо То-
урьска» — тобто стає зрозуміло, що йдеться про те саме протистояння Дани-
ла та Міндовґа, оповідь про яке була вже завершена. Однак далі ми бачимо
повідомлення, що Міндовґ присилає до Данила, «просѧ мироу и хотѧ любви
ѡ сватьствѣ»28 (і ми знаємо з подальшого викладу, що сватання було успіш-
ним і Данило уклав із Міндовґом мир29). Утім, наступне повідомлення заплу-
тує читача ще більше:
тогда же . тевтилъ приб же к Данилоу . и Жемоить и Ѩтвѧзь река . яко Мндовгъ
. оубѣди ӕ (кого?) [и Жемоить и Ѩтвѧзь] . серебромъ многимъ . Данилоу же гнѣвъ
имѣющю на нѣ (кого?)30.
Можна припустити, що виділені курсивом фрагменти («и Жемоить и
Ѩтвѧзь») були вставлені пізніше та потрапили не на своє місце. Гадаємо, за
задумом автора, вони мусили стояти після «оубѣди ӕ». Однак чи це «ӕ» від-
носиться до жемайтів та ятвяґів? У тексті, що передує цим повідомленням (та
створює контекст для них), сріблом переконують лише німців. Спочатку
«Вıкынтъ же оубѣди ӕ серебромъ . и дарми многими» дати допомогу проти
Міндовґа31, а згодом — Міндовґ, що «перекупає» лояльність ризького єписко-
па Андрія на свою користь32. Таким чином, можна спробувати реконструюва-
ти принаймні останнє повідомлення в наступний спосіб: «Тевтилъ прибѣжек
Данилоу . река . ӕко Мндовгъ . оубѣди ӕ [и Жемоить и Ѩтвѧзь] . серебромъ
многимъ . Данилоу же гнѣвъ имѣющю на нѣ (нѣмцев)».
Короткий аналіз цих «литовських звісток», що передують «хронологічній
вставці», показує, що це набір заміток, які не становлять сюжетного цілого
229ЗАМІТКИ
та — що важливіше — повторюють інформацію, яка вже була викладена або
ще буде викладена далі. Це приводить нас до висновку, що ми маємо справу
з чернетковими записами.
Таким чином, можемо констатувати дуже схожу ситуацію в обох випад-
ках, коли завершений (чистовий) текст супроводжується очевидними чорно-
вими текстами.
1. «Хронологічна вставка» / «литовські повідомлення».
2. «Оповідь про похід Куремси» / «уривок про похід Ізяслава на Галич».
Як видається, цьому можна запропонувати наступне пояснення: автор
завершених повідомлень використовував своєрідні «зворотки», аркуші, за-
повнені з однієї сторони чорновими записами, що могли бути «забраковані»
самим автором (на їх місце у кінцевій версії тексту літопису було поставлено
щось інше — наприклад, оповідь про литовських богів). А пізніше, під час
компонування всього тексту ГВл ці «чернеткові» тексти були переписані
(інколи навіть підредаговані) й вставлені у те місце, до якого були прикладені
в оригінальному рукописі. Визначення певного місця для текстів з цих ар-
кушів відбувалося, як ми гадаємо, за більш-менш подібною тематикою.
Саме тому, похід Ізяслава на Галич (оповідь, вочевидь, стосується викладу
за 1230-ті рр.) разом з оповіддю про похід Куремси, потрапив у татарські
повідомлення 1250-х рр. Литовські уривки були приєднані до повідомлень
про війну Данила та Міндовґа разом із текстом «хронологічної вставки», що
містилася на звороті цього аркушу.
Підтвердженням цієї гіпотези може слугувати співмірний обсяг розгляну-
тих вставок (нумерація уривків за гаданою хронологією створення33; порядок
розташування в таблиці — порядок слідування в тексті ГВл)34:
Тексти Кількість рядків Кількість знаків
1. «Литовські повідомлення» 8,5 322
3. «Хронологічна вставка» 7 269
4. «Оповідь про похід Куремси» 7,5 271
2. «Уривок про похід Ізяслава на Галич» 4 140
Як бачимо, завершені повідомлення мають однаковий обсяг, натомість
тексти, які ми пропонуємо вважати чернетковими, — варіативний, однак
такий, що не набагато перевищує обсяг завершених текстів35. Цей підрахунок
говорить нам про однаковий розмір аркушів, а також про те, що завершені
оповіді писалися стандартним почерком (очевидно, як і основний текст).
Натомість уривчасті чернетки могли писатися більшим чи меншим кеґлем.
Цікавим підтвердженням нашої гіпотези може служити текст, що передує
«литовським повідомленням». Нагадаємо, що у ньому теж йдеться про
литовські справи і він теж, очевидно, належить нашому авторові. На це
230 ЗАМІТКИ
вказують схожі звороти та мотиви в обох текстах. Наприклад, уже згадуване
«оубеди я серебром многим» / «оубеди я серебром и дарми многими» (Ви-
кінт) / «и оубеди и дарми многими» (Міндовґ). Або згадка про безіменний
«град ихъ», на який посилають війська у чернеткових «литовських повідом-
леннях»36 та повторюване «град» (слово вживається 4 рази на невеликому
обсязі тексту) щодо литовських міст у попередньому тексті: «град именемь
Ворута», «град Выкинтовъ именемь Твериметь»37.
У цьому тексті читається (також цілком завершена) оповідь про «льстиве»
хрещення Міндовґа (поч.: «Миндогъ же посла к папѣ . и приӕ кр∙̑щнıе» —
кін. «и поганьство свое ӕвѣ творѧше»)38. Її обсяг збігається з обсягом «хро-
нологічної вставки» та оповіді про похід Куремси і складає 7,5 рядки
(272 знаки), що говорить про належність цієї оповіді до кола аналізованих
фрагментів. Однак відмінність цього тексту полягає у тому, що він усе ж
потрапив на те місце, яке йому призначив автор. Наявність цього фрагменту
доводить головну ідею нашої розвідки: методика одного з авторів ГВл поля-
гала у написанні невеликих завершених оповідань, які він мав намір викори-
стати в певних місцях своєї роботи. Деякі з цих текстів, очевидно, потрапили
на призначені для них місця (можливо, і ці тексти були написані на «зворот-
ках», однак при вписуванні у потрібне місце автор викинув чернеткові запи-
си). Разом з тим, залишилися фрагменти, для яких місця не знайшлося, або
в автора до них так і не «дійшли руки».
1 ПСРЛ 2: 777, 820, 829.
2 Судячи із прикладів, наведених у словниках, зворот «овогда … овогда» у ранніх пам’ятках (до
XIII ст.) зустрічається теж не надто часто, інколи переходячи з одного тексту певної традиції
до іншого. Наприклад, цей зворот є у текстах борисоглібського циклу, у Чтении о житии и
погублении та Сказании про Бориса і Гліба, де він повторюється майже дослівно: «овогда свѣщѣ,
овогда столпъ огньнъ съ не̑бсѣ сущь» (Чтение); «овогда бо видѣша стълпъ огньнъ овогда свѣщѣ
гороущѣ» (Сказание). Також цей зворот фіксується у Житії Феодосія Печерського XII ст. («начатъ
ѿтолѣ бранити ѥмѹ. овогда ласкою овогда же грозою. дрѹгоици же биющи и»); Пандектах
Антіоха XI ст. («овогда молитисѧ, овогда же ни»); Ізборниках Святослава 1073 та 1076 рр.
(відповідно — «Како гле҃т апл҃ъ: овъгда не боудѣте несъмысльни, овъгда не боудѣте мүдри въ себе»
та «любить кнѧзь воина стоӕштѧ и борѫщагосѧ съ врагы. и овогда үбо ѹѧзвѧюштѧ овогда же
ѹѧзвѧѥма»); Єфремовській кормчій XII ст. («овъгда и въ д҃хъ прѣложи. овъгда же въ тѣло») та
Лобковському пролозі 1262 чи 1282 рр. («ѡвъгда бо бе-срачицѣ. ѡвогда же бе-свиты възвращашесѧ
домовь») (див.: Срезневский И.И. Материалы для словаря древнерусского языка по письменным
памятникам. Т. 2. СПб., 1902, 595; СДРЯ XI–XIV, т. VI, М., 2000, 66–67 (приклади за XIII ст.)).
3 Для зручності читача, у важливих випадках ми подаємо посилання на обидва видання
давньоруського перекладу Історії іудейської війни Іосифа Флавія. Посилання оформлені за
наступним зразком: для видання 2004 р. («История иудейской войны» Иосифа Флавия:
Древнерусский перевод. Т. 1. М., 2004) перше число означає сторінку видання, друге — аркуш
рукопису (буква вказує на стовпчик), числа у нижньому індексі означають рядки; для видання
Н.А. Мещерського — перше число означає сторінку видання, у нижньому індексі подано рядки.
4 «История иудейской войны» Иосифа Флавия: Древнерусский перевод. Т. 1. М., 109, 367в27–28.
Мещерский Н.А. История иудейской войны Иосифа Флавия в древнерусском переводе. М., Л.,
1958, 21111–12. Тут і далі текст подано за Архівським списком, якщо не вказано інше.
5 «История иудейской войны» Иосифа Флавия: Древнерусский перевод. Т. 1, 166, 394б5–6. Ме щерс-
кий Н.А. История иудейской войны Иосифа Флавия, 26210–11.
6 «История иудейской войны» Иосифа Флавия: Древнерусский перевод. Т. 1, 333, 452 б40–452в6–7.
Мещерский Н.А. История иудейской войны Иосифа Флавия, 4037–12.
231ЗАМІТКИ
7 ПСРЛ 2: 820.
8 «История иудейской войны» Иосифа Флавия: Древнерусский перевод. Т. 1, 368, 464в21;
Мещерский Н.А. История иудейской войны Иосифа Флавия, 43223.
9 «История иудейской войны» Иосифа Флавия: Древнерусский перевод. Т. 1, 284, 436б28–29; 293,
439б7–8; 300, 441в2.
10 I. Lemeškin, Sovijaus sakmė ir 1262 metų chronografas. Pagal Archivinį, Varšuvos, Vilniaus ir
J. Zabelino nuorašus (Vilnius, 2009), 168–169.
11 «История иудейской войны» Иосифа Флавия: Древнерусский перевод. Т.1., 179, 402б5. У Флавія
взагалі доволі частотним є вираз «оулучити» що-небудь: «нѣкую власть» (354б2), «прощенїе»
(370б30), «оупованиѧ» (413а16), «дарование» (465б38–39).
12 ПСРЛ 2: 810. Слово «хотение» взагалі зустрічається лише у «галицькій» частині (ПСРЛ: 2, 809,
821, 834).
13 I. Lemeškin, Sovijaus sakmė ir 1262 metų chronografas, 170-171.
14 Толочко О.П. Хронологічний роздум у Галицько-Волинському літопису. Ruthenica, XIII (2016),
181–183.
15 Истрин В.М. Хроника Иоанна Малалы в славянском переводе. Репринтное издание материалов
В.М. Истрина. Подг. изд., вступ. статья и приложения М.И. Чернышевой. М., 1994, 17. Нумерація
сторінок подається за наскрізною нумерацією цього видання.
16 ПСРЛ 2: 820. «Евьсѣвии (Х.П. евьсевіи) и Памъфилъво (Х. памфилово)» (з першопочатковим
читанням в Іпатіївському списку «Памфилово»). Тобто гаданою початковою формою була,
очевидно, «Евьсѣвіи Памфиловъ», що відповідає формі «Евьсѣвіємъ Панфиловымъ» (у да валь-
ному відмінку) вступу до Хроніки Малали (Истрин В.М. Хроника Иоанна Малалы. 1994, 17). Збіг
форми імені Євсевія Памфіла (другої його частини) є дуже промовистим, адже у XVIII книзі
Хроніки, з якої запозичено майже всі розрахунки (Орлов А.С. К вопросу об Ипатьевской
летописи. ИОРЯС. 1926. Т. XXXI. Л., 1926, 107, Толочко О.П. Хронологічний роздум у Галицько-
Волинському літопису, 178–181), форма імені — «Євсѣӕ Памфилиискаго» (родовий відмінок)
(Истрин В.М. Хроника Иоанна Малалы. 1994, 35817. Книга XVIII). Аналогічне читання
зустрічається у VIII книзі — «Євсєвии Памфилийскыи» (називний відмінок) (Истрин В.М.
Хроника Иоанна Малалы. 1994, 2206. Книга VIII). Тобто численно переважає некоректна форма
імені. Більш коректним перекладом грецького Εύσέβιος ό Παμφίλου/(род.) Εύσεβίου το Παμφίλου
(Истрин В.М. Хроника Иоанна Малалы. 1994, 238–239, 361–362) якраз є «Євсевій Памфілов».
Євсевій узяв собі друге ім’я на честь свого друга та вчителя Памфіла. У грецькому варіанті
частка ό/το означає «принадлежность, ту или иную связь (родственную, пространственную и т.д.)»
(Дворецкий И.Х. Древнегреческо-русский словарь. Т. 2. М., 1958, 1149) Євсевія до Памфіла. Один
із перекладачів Малали подав це як «Памфилийский», що більше відповідає географічній
прив’язці. Початок же, очевидно, перекладала більш досвідчена людина, тому на початку ми
бачимо правильну форму, яку запозичує наш автор.
17 ПСРЛ 2: 820.
18 Толочко О.П. Хронологічний роздум у Галицько-Волинському літопису, 184–186.
19 ПСРЛ 2: 829.
20 ПСРЛ 2: 777.
21 Толочко О.П. Хронологічний роздум у Галицько-Волинському літопису, 178–181.
22 ПСРЛ 2: 819–820. Зауважимо, що тут уперше й востаннє у «галицькій частині» згадано Більськ.
Наступні згадки вже походять з кінця «волинської частини».
23 ПСРЛ 2: 819.
24 ПСРЛ 2: 819. Тут варто віздначити, що повідомлення про ятвяґів у цьому епізоді виглядає
вставним. Схоже, що першопочатково текст читався: «Наоутрѣӕ же плѣниша всю землю
Новгородьскоую . ѿтоуда же возвратишасѧ в домъ свои . (Ятвѧзем же поѣхавши на помощь
Данилоу . не могоша доѣхати . зане снѣзи велицѣ быш̑ . ѿтоуда же возвратишасѧ .) с помощью
Бж҃иею . приемше плѣнъ великъ». Курсивом виділена фраза, що потрапила не на своє місце,
розірвавши оповідь. Подвоєння «ѿтоуда же возвратишасѧ» якраз може сигналізувати, що
переписувач не зрозумів, куди має вставити цю ремарку.
25 ПСРЛ 2: 815.
26 Текст подано за Хлєбниковським списком.
27 Варто відзначити, що на початку оповіді про вигнання Міндовґом родичів також уживається
двоїна, коли йдеться про Ердивіла та Викінта, що теж теж були братами.
28 ПСРЛ: 2, 820.
29 ПСРЛ 2: 830. Повідомлення про це ми читаємо якраз після загадкового походу Ізяслава на Галич.
30 ПСРЛ 2: 820
232 ЗАМІТКИ
31 ПСРЛ 2: 816.
32 ПСРЛ 2: 816.
33 Точкою відліку для розмірковування про послідовність створення аналізованих текстів стала
«хронологічна вставка». Як уже було сказано вище, у цьому тексті ми спостерігаємо пряму
залежність від зразка при запозиченні подвійного «овогда» (Історії іудейської війни Флавія), тож
уважаємо саме її початковою, а «Оповідь про похід Куремси» — більш пізньою. Що ж до
хронології появи чернеткових текстів, то тут немає ніякої певності, і, зрештою, послідовність їх
створення не має значення для даної розвідки.
34 Підрахунки проведені за гарвардським виданням Хлєбниковського списку: The Old Rus’ Kievan
and Galician-Volhynian Chronicles: The Ostroz’kyj (Xlebnikov) and Četvertyns’kyj (Pogodin) Codices
(Harvard Library of Early Ukrainian Literature. Texts, vol. 8) (Cambridge, MA, 1990), 698–699, 705.
Знаки підраховано без виносних літер.
35 Тут варто відзначити, що обсяг одного із цих «литовських повідомлень» — про посольство
Міндовґа до Данила — становить 59 знаків. І цей текст легко виокремлюється з-поміж решти.
Усе це може свідчити, що спочатку обсяг чернеткових «литовських повідомлень» складав
приблизно 263 знаки, а інформацію про посольство Міндовґа було приписано меншим почерком.
36 ПСРЛ 2: 819.
37 ПСРЛ 2: 818.
38 ПСРЛ 2: 817.
Вадим Арістов, Катерина Кириченко
«Имамъ правдоу во сердци своемъ»
Винесені у заголовок цієї замітки слова є вміщеною у Галицько-Волинському
літопису під 1227 р. відповіддю Данила Галицького своєму тестеві Мстис-
лавові Мстиславичу Удатному. Не в силі стримувати натиск угорсько-
польських військ, які відібрали у нього Перемишль, Звенигород, Теребовль,
Тихомль і розв’язали битву під Крем’янцем, Мстислав послав боярина
Судислава Бернатовича
к зѧтю своемоу кнѧзю Данилоу . рекъıи не ѿстоупаи ѿ мене . ѡномоу же рекшю
имамъ правдоу во срд̑ци своемь1.
Цей літописний «діалог» виник, на думку О.А. Купчинського, на основі
документальних «актів епістолярного жанру», якими буцімто широко послу-
говувалися укладачі ГВл. Дослідник потрактовує вкладений літописцем в
уста галицького князя Мстислава заклик як адресоване Данилові Романови-
чу листовне запрошення прийти з військом у Галичину для об’єднаного ви-
ступу проти збройної коаліції угорського короля Андрія ІІ. Так само й відпо-
відь Данила, умотивовує учений, є епістолярним документом, текст якого був
повністю перенесений галицьким книжником на сторінки літопису2. Проте
вагомих підстав уважати, що за прямою мовою, часто лаконічною, головних
персонажів ГВл неодмінно ховається лист-записка, у нашому розпорядженні
немає. Так само, як і вважати боярина Судислава Бернатовича професійним
князівським листоношею.
|