Заснування Кирилівського монастиря
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Ruthenica |
|---|---|
| Дата: | 2021 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
2021
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/191701 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Заснування Кирилівського монастиря / О. Толочко // Ruthenica. — 2021. — Т. 16. — С. 160-166. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-191701 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Толочко, О. 2023-07-09T09:32:06Z 2023-07-09T09:32:06Z 2021 Заснування Кирилівського монастиря / О. Толочко // Ruthenica. — 2021. — Т. 16. — С. 160-166. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. 1995-0276 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/191701 uk Ruthenica Інститут історії України НАН України Замітки Заснування Кирилівського монастиря Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Заснування Кирилівського монастиря |
| spellingShingle |
Заснування Кирилівського монастиря Толочко, О. Замітки |
| title_short |
Заснування Кирилівського монастиря |
| title_full |
Заснування Кирилівського монастиря |
| title_fullStr |
Заснування Кирилівського монастиря |
| title_full_unstemmed |
Заснування Кирилівського монастиря |
| title_sort |
заснування кирилівського монастиря |
| author |
Толочко, О. |
| author_facet |
Толочко, О. |
| topic |
Замітки |
| topic_facet |
Замітки |
| publishDate |
2021 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Ruthenica |
| format |
Article |
| issn |
1995-0276 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/191701 |
| citation_txt |
Заснування Кирилівського монастиря / О. Толочко // Ruthenica. — 2021. — Т. 16. — С. 160-166. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT toločkoo zasnuvannâkirilívsʹkogomonastirâ |
| first_indexed |
2025-11-25T22:15:32Z |
| last_indexed |
2025-11-25T22:15:32Z |
| _version_ |
1850558299138686976 |
| fulltext |
160 ЗАМІТКИ
Заснування Кирилівського монастиря
Заснування монастиря на Дорогожичах, відомого у джерелах за головною
своєю церквою як «ст҃ыи Курилъ», у літературі приписується київському
князеві Всеволодові Ольговичу (1139–1146 рр.). Хоча прямих свідчень про
влаштування ним обителі у часи його київського княжіння не існує, дослід-
ники засновують своє переконання на іменуванні монастиря «отнім» у по-
відомленні Київського літопису про смерть сина Всеволода Святослава
(1194 р.):
положиша и во стм҃ь Кюрилѣ во отнѣ емѹ манастъıрѣ1,
а також прямому повідомленні Суздальського літопису, що Святослава
Всеволодовича було поховано у церкві Св. Кирила, яку збудував його батько:
престависѧ кнѧзь Кыевьскыи Ст҃олавъ и положенъ бысть въ манастыри въ ц҃ркви
ст҃го Кирила, юже бѣ создалъ ɷ҃ цъ ѥго2.
Між тим, існує також пряме й недвозначне свідчення Київського літопису, що
церкву Св. Кирила побудувала вдова Всеволода та була в ній похована 1179 р.:
Того же лѣта престависѧ кнѧгини Всеволожаѩ приємьши на сѧ чернечкѹю ски-
моу и положена бысть в Києвѣ ѹ ст҃го Кюрила, юже бѣ сама создала3.
Ця заочна суперечка між двома літописами, як відомо, стала джерелом
тривалої наукової дискусії, переказувати перебіг якої тут не станемо, відзна-
чивши лише, що в ній відчутна тенденція задавнити будівництво храму
Св. Кирила, нібито збудованого Всеволодом у 1140-х рр.4, або, принаймні,
закладеного князем і лише завершеного його вдовою5. Звідси гадають, ніби
хрестильним іменем Всеволода Ольговича було Кирило, звідки (шляхом
циклічного аргументу) підтверджується його ктиторство.
Не існує причин віддавати перевагу свідченню менш поінформованого й
географічно віддаленого Суздальського літопису перед Київським, чиї пові-
домлення схиляють до думки про більш пізню хронологію Кирилівської
церкви6. Уперше вона з’являється у звістці Іпат. 6679/1171 р. в контексті
опису подій березня 1169 р.:
В лѣт̑ ҂s҃ х҃ . о҃ ѳ҃ снѧшасѧ брат̑ӕ Вышегородѣ и пришедше сташа на Дорогожичи . подъ
ст҃ымъ Курилом̑ Феѡдоровъı нед̑ли . второѣ нед̑ли . ѡступиша вьсь градъ Киевъ7.
Ще одну, більш ранню, згадку монастиря ідентифікував Л. Махновець8. Вона
міститься в повідомленні Іпат. 6677/1169, де йдеться про події травня 1167 р.:
и в то чинъ Володимеръ . Мьстиславичь . поиде съ Треполѧ Въıшегороду съ женою
и съ дѣтми . Въ тъ же дн҃ь Мьстиславлѧӕ мт҃и его . иде Въıшегороду . Ӕрополкъ
же с Берендичи . настигоша Берендичи . Володимира на Желѧни . оу Доброго до-
161ЗАМІТКИ
уба . и не даша . Берендичи . стрѣлѧтисѧ с ними . бѧху бо Берендичи . льстѧче . и
тако ѣхаша Берендич̑ по них̑ до Всеволожа . манастъıрѧ . и ту воротисѧ Ӕрополкъ
в городъ9.
Загальний напрямок руху персонажів цього фрагменту — від Желяні до
Вишгорода — схиляє до думки, що тут ідеться не про «Всеволож» монастир
на Видубичах, а про «Всеволож» монастир на Дорогожичах.
Наведеними свідченнями практично вичерпуються давньоруські згадки
Кирилівського монастиря10, і, отже, можна підбити попередні висновки.
Обитель на Дорогожичах було засновано, швидше за все, таки Всеволодом
Ольговичем. Чи означає це, що і храм св. Кирила в ній споруджено тоді ж?
Відповідаючи ствердно на це запитання, дослідники змішують два нетотож-
них явища: заснування монастиря як інституції й будівництво в ньому
кам’яного храму. Звичайно, князі намагалися якнайшвидше спорядити свої
ктиторські монастирі імпозантною кам’яною церквою, але заснування мо-
настиря завжди передувало закладенню храму, і тим більше його завершен-
ню11. Літописці, звичайно, зосереджують увагу на закладенні, завершенні та
освяченні кам’яних монастирських храмів, звідки й виникає враження, ніби
закладення церкви і є моментом заснування монастиря. Додатково такому
враженню сприяє та обставина, що літописці, як правило, ототожнюють
монастир і його соборну церкву.
Монастир, однак, потребує храму для виконання уставного циклу служб.
Треба гадати, засновуючи обитель, у ній зводили дерев’яну церкву, яку піз-
ніше мала замінити новозбудована кам’яна12. Цікаво, і для нашого подальшо-
го обговорення буде важливо, що посвячення першої монастирської церкви
не обов’язково могло збігатися з посвяченням мурованого храму, хоча на-
ступність намагалися дотримати. Переміна посвячення, можна гадати, була
зумовлена зміною вподобань у родині ктиторів. Принаймні один такий ви-
падок серед київських монастирів можна навести.
У середині ХІ ст. київський князь Ізяслав Ярославич заснував Ди -
митрівсь кий монастир, очевидно, на честь власного святого-патрона. Упер-
ше його згадано під 1051 р. у літописній оповіді про Печерський монастир,
де читаємо:
Изѧславъ же постави манастырь . ст҃го Дмитрѣӕ . и выведе Варлама на игумень-
ство . кь ст҃му Дмитрею13.
У 1086 р. у Димитрівському монастирі було поховано Ярополка Ізяславича.
Із літописного повідомлення з’ясовуємо, що він будував тут церкву св. Петра:
проводиша и до стаг̑ Дмитреӕ спрѧтавше тѣло ѥго . с честью положиша и в рацѣ
мраморѧнѣ . в цр҃кви стаг̑ апс̑ла Петра . южебѣ самъ началъ здати преж̑14.
Цю церкву було добудовано, але освячено на честь св. Димитрія. У 1128 р.
її захопив Печерський монастир і переосвятив на честь св. Петра:
162 ЗАМІТКИ
В се лѣт̑ . преӕша цр҃квь Дмитриӕ Печерѧне . и нарекоша ю Петра . съ грѣхом̑
великим̑ . и неправо15.
Не цілком ясно, в якому відношенні до Димитрівського монастиря стояв
закладений 1108 р. іншим сином ктитора, Святополком Ізяславичем, Михай-
лівський Золотоверхий собор. Упродовж ХІІ ст., наскільки можна зрозуміти
джерела, він не вважався самостійним монастирем (іменується винятково
«церква»16) і, не виключено, входив до комплексу Димитрівського монасти-
ря17. Якщо так, це був би рідкісний для домонгольських часів випадок, коли
в одному монастирі існували б одночасно два кам’яних храми18.
Повернімося, однак, до монастиря св. Кирила. Востаннє в літописах його
згадано під 1194 р. у докладній оповіді про останні дні та смерть київського
князя Святослава Всеволодовича. Ця історія, за умови її уважного прочитан-
ня, гадаємо, дозволяє сформулювати нову гіпотезу про заснування монастиря.
Святослав Всеволодович занедужав на Юріїв день (23 квітня), повертаю-
чись із Карачева, після з’їзду зі своїми чернігівськими родичами. Князя до-
велося везти «лѣтѣ на санехъ», а потім і у човні19. Наступні переміщення
Святослава відзначені для липня: він їздить до Вишгорода та до Кирилівсько-
го монастиря. Ми зрозуміємо смисл цих паломництв, коли візьмемо до уваги
символіку згаданих у тексті свят, що для Святослава мали і родинне, і осо-
бисте значення. 24 липня був «Борисів день», який того року припадав на
неділю. Церква Бориса і Гліба у Вишгороді була закладена прадідом Святос-
лава, Святославом Ярославичем, а завершена дідом, Олегом Святославичем.
У династії чернігівських князів борисоглібський культ уважали мало не ро-
динним. Крім того, у Святослава, треба гадати, були і глибоко особисті при-
чини для паломництва. Святі Борис та Гліб загально вважалися цілителями,
але серед їхніх чудес відомо спеціально декілька «о хромем». Святослав,
очевидно, сподівався зцілення від недуги, адже його хвороба розпочалася з
того, «бѣ бо нѣчто извергълося емоу на нозѣ».
Отож напередодні Борисова дня Святослав їде до Вишгорода:
и еха к Въıшегородоу в пѧтницю поклонитисѧ ст҃ъıмъ . и влезъ во црк҃вь со слезами
ѡблобъıза ст҃оую ракоу.
Звідти він вирушає до могили батька:
по сем же приде ко ѡт҃ни гробници . и хотѣ внити по ѡбъıчаю попови же ѿшедшю
с ключемь Ст҃ослав же не дождавъ и ѣха не любоваше во оумѣ своемъ . ѧко не
поклонисѧ ѡт҃ню гробоу . и прїѣха Къıевоу.
Отже Святославові не вдалося «поклонитися отню гробу» й наступного
дня, уже безнадійно хворий, князь повторює спробу:
в соуботоу же ѣха ко стм҃ъ моученикомъ цр҃кви тоу соущоу . оу ст҃го Кюрила . ѩко
послѣднюю свою слоужбоу приносѧ.
163ЗАМІТКИ
Замічаємо, що Святослава у ці останні дні цікавить не церква св. Кирила,
а «гробниця» батька, для чого він їздить до Борисоглібської церкви («ко стм҃ъ
моученикомъ цр҃кви») поряд зі св. Кирилом. Чому князя так займає батьків-
ська гробниця? Відповідь знаходимо у самому тексті літопису. У понеділок
він цікавиться, коли будуть свв. Маккавеї? Одержавши відповідь: у понеді-
лок, Святослав меланхолійно зауважує: не дочекаюся:
и реч̑ . ко кнѧгинѣ своеи . коли боудеть рче стх҃ъ Маковѣи . ѡна же в понедѣлникъ
. кнѧзь же рче . ѡ не дождоу ти ӕ того бѧшеть бо ѡц҃ь его Всеволодъ во дн҃ь ст҃хъ
Макъкавеи . пошелъ к Бв҃и.
Батько Святослава Всеволод Ольгович, справді, помер 1 серпня на Мак-
кавеїв, але так само й дід — Олег Святославич — пішов із життя 1 серпня на
Маккавеїв20. Для Святослава Всеволодовича, отже, дата мала особливе фа-
мільне значення, і він будь-що хотів відвідати могилу батька в переддень
Маккавеїв.
Із тексту літопису виходить, що «гробниця» Всеволода та Борисоглібська
церква на території Кирилівського монастиря — об’єкти, суміщені у про-
сторі. Інтерес Святослава до цієї маловідомої церкви нам прояснить повідо-
млення про смерть його батька Всеволода:
прѣстависѧ Всеволодъ . мс̑ца авгоуста . въ а҃ днь и спрѧтавше тѣло его и положиша
. оу црк҃ви ст҃ою мчн҃ку21.
Через те, що Всеволод помер під Вишгородом, уважається, що його було
поховано в Борисоглібському соборі цього міста. Швидше за все, це не так.
Вишгородський храм мучеників уважався мартирієм св. Бориса та Гліба, і
жодний із князів, навіть ті, хто помер у Вишгороді, і навіть його ктитори
Святослав Ярославич та Олег Святославич, не був похований у вишгород-
ському храмі. Ми знаємо, що впродовж другої половини ХІ — початку ХІІ ст.
між різними князівськими родинами відбувалася конкуренція за переважне
право патронату над борисоглібським культом і, відповідно, прихильність
святих родичів. Після перенесення мощів 1115 р. у новий кам’яний храм було
досягнуто негласної домовленості про загальнодинастичні права на святих.
Поховання у Вишгороді виглядало б як форма присвоєння культу їх на ко-
ристь однієї лише гілки роду, за чим пильнували й чого не допускали інші
родини. Судячи з усього, у домонгольський час існувало табу на поховання
у вишгородському храмі. У таких умовах захоронення тут Всеволода Ольго-
вича було б екстраординарною подією. Літописець неодмінно відзначив би,
що князь ліг поруч зі «святими сродниками»22 — виняткова честь, якої не
удостоївся жоден із його попередників23. Натомість літописець досить сухо
зазначив: «оу црк҃ви ст҃ою мчн҃ку».
Князів ховали або ж у кафедральних храмах, або ж — у родинних монас-
тирях, що пов’язано з формами посмертного поминання й відповідними
164 ЗАМІТКИ
групами (клиросом собору чи братією монастиря), інституційно зобов’я-
заними підтримувати його. Вишгородська церква не відповідала цим вимо-
гам. Отож є підстави гадати, що Всеволода поховали в Борисоглібській
церкві на Дорогожичах, яка вважалася його «гробницею»24. Це, своєю чер-
гою, означає, що монастир на Дорогожичах таки заснував Всеволод Ольго-
вич, але перша церква в ньому була освячена на честь Бориса і Гліба. Згодом
вдова Всеволода збудувала тут храм св. Кирила. Іншими словами, є підстави
гадати, що монастир на Дорогожичах було засновано як Борисоглібський, і
лише після завершення в ньому кам’яного храму св. Кирила (1170-ті рр.)
«Всеволож» монастир став називатися «св. Кирило».
1 ПСРЛ 2: 680.
2 ПСРЛ 1: 412.
3 ПСРЛ 2: 612. Твердження, що того ж 1179 р. в Кирилівській церкві було поховано дружину
Всеволода Святославича Чермного (Марголіна І. Заснування та функціонування київської
Кирилівської церкви. Медієвістика. Історія церкви, науки і культури: Просемінарій. К., 2000,
Вип. 4, 12) є непорозумінням.
4 Див., напр.: Раппопорт П.А. Древнерусская архитектура. СПб., 1993, 49.
5 Див.: Раппопорт П.А. Русская архитектура X–XIII вв. Каталог памятников [Археология СССР.
Свод археологических источников. Вып. Е1-47]. Ленинград, 1982, 20.
6 Недавня спроба підкріпити датування будівництва й опорядження Кирилівської церкви 1140-
ми рр. змістом настінних написів (див.: Марголина И.Е., Корниенко В.В. Датировка Киевской
Кирил ловской церкви в свете современных исследований ее монументальной живописи и
граффити. Архитектурное наследство. М., 2012. Вып. 57, 24–30) виглядає непереконливою. З об-
ширної літератури відзначимо праці останнього часу: Дивний І. Кілька зауважень до початкової
історії Києво-Кирилівської церкви (Спроба інтерпретації джерел). Археографічний щорічник.
Т. 24–25. К., 2018, 301–339; Ганшин О. Сакральна організація князівської усипальні Кирилівської
церкви Києва та датування її фрескових розписів. Славістична збірка. Вип. 4. К., 2018, 169–180.
7 ПСРЛ 2: 544.
8 Літопис руський. Пер. з давньорус. Л.Є. Махновця. К., 1989, 290, прим. 2. Наполегливе
приписування І. Марголіною цього «відкриття» собі (див.: Марголіна І. Заснування та
функціонування київської Кирилівської церкви, 8–9) безпідставне.
9 ПСРЛ 2: 534.
10 Суздальський літопис під 1231 р. у переліку ігуменів київських монастирів занотовує «Климентъ
Куриловьскъıи» (ПСРЛ 1: 457–458).
11 Це очевидно з літописних повідомлень. Так, закладення 1070 р. Михайлівської церкви Все во-
лодом Ярославичем відбувалося в уже діючому «Всеволожому» монастирі на Видубичах:
Тогож̑ лѣт ̑заложена быс̑ цр҃квы ст҃го Михаила . в манастырѣ Вьсеволожи . на Выдобычи (ПСРЛ 2: 164).
Завершено й освячено церкву було лише 1088 р.:
В лѣт̑ . ҂s҃ . ф҃ . ч҃s . Сщ҃на быс̑ цр҃ки ст҃го Михаила манастъıрѧ . Всеволожа митрополитомь Иѡаномь и
епс̑пым̑ Лукою . Исаемь . игоуменьство тогда держащу того манастырѧ . Лазореви (ПСРЛ 2: 199).
1200 р. Всеволод Юрійович закладає церкву у заснованому його дружиною «княгиніному»
монастирі:
Тогож̑ лѣт̑ . мс̑цѧ иоулиӕ . въ . еı҃ . на памѧт̑ ст҃го мч̑ка. Кюрика . и Оулитъı . заложи бл҃говѣрнъıи кнѧзь
великъıи Всеволодъ . Гюргевич̑ . цр҃квь камену . во имѧ ст҃оє Бц҃и . Оуспеньӕ . в манастъıри кнѧгининѣ
. при блж҃енѣмь єпс̑пѣ . Іѡанѣ (ПСРЛ 1: 415).
Одночасно засновується монастир і закладається в ньому церква Св. Андрія 1086 р.:
В лѣт̑ . ҂s҃ . ф҃ . ч҃д . Всеволодъ заложи цркв҃ь ст҃го Андрѣӕ при Иванѣ прпдб̑номь митрополитѣ . створи
оу цр҃ви тоӕ манастырь (ПСРЛ 2: 197);
але до завершення храму дійшло лише 1105 р.
В лѣт̑ . ҂s҃ . х҃ . г҃ı . Оувалисѧ верхъ . ст҃го Андрѣӕ (ПСРЛ 2: 257).
165ЗАМІТКИ
Ще очевидніше часовий розрив між заснуванням монастиря й будівництвом кам’яного храму
виступає у випадку некняжих обителей. Так, Кловський («Стефанеч») монастир було засновано
в 1070-х рр., а закладка мурованого храму, як твердить літопис, відбулася вже у часи, коли Стефан
був єпископом, тобто 1090-ті рр. (ПСРЛ 2: 260).
12 Так, напр., ми знаємо, що у середині ХІ ст. на місці загибелі св. Бориса вже існував монастир,
один із пострижеників якого, Іаків, навіть претендував 1074 р. на ігуменство в Печерському
монастирі (ПСРЛ 2: 177 ). Кам’яний храм тут побудував Володимир Мономах у 1117 р.: «Того
же лѣта [...] Володимеръ . и црк҃вь заложи на Льтѣ мученику» (ПСРЛ 2: 285).
13 ПСРЛ 2: 147.
14 ПСРЛ 1: 206.
15 ПСРЛ 1: 299.
16 ПСРЛ 2: 259, 275, 665, 694.
17 Каргер М.К. Древний Киев. Т. 2. Москва, Ленинград, 1961, 274. Насправді, на території поблизу
від Михайлівського собору археологічно виявлено ще два кам’яних храми, ідентифікація яких
дискутується в літературі (див.: Толочко П.П. Древний Киев. К., 1983, 78; Івакін Г. Ю., Козюба В.
К. Історична топографія Михайлівської гори у Києві в ХI–ХIII ст. «А сє єго срєбро». Збірник
праць на пошану М.Ф. Котляра з нагоди його 70-рiччя. К., 2002, 77–79).
18 Про причини такого незвичного становища можна лише здогадуватися. Одним з імовірних
вирішень могло б бути таке. Ізяслав через бурхливі події другої половини свого княжіння,
завдяки яким він двічі втрачав Київ, не встиг збудувати кам’яний храм у заснованому в 1060-х рр.
Димитрівському монастирі. Його син Ярополк у 1080-х рр. заклав такий храм, але на честь
власного святого патрона — св. Петра. Це природне рішення, адже так званих «меморіальних»
церков, тобто освячених на честь померлого предка, на Русі не знали, як не було подібної традиції
й у Візантії. Ця церква, можна здогадуватися, не була завершена на момент вступу на київський
престол Святополка Ізяславича. Рішення Святополка закласти нову церкву, і притому на честь
власного небесного патрона, Михаїла Архангела (а не завершити братову фундацію), коріниться
у внутрісімейній конкуренції: брати були народжені різними матерями; матір’ю старшого
Святополка була конкубіна Ізяслава Олисава, матір’ю молодшого Ярополка — законна дружина
князя Ґертруда (див.: Назаренко А.В. «Unicus filius meus»: происхождение Святополка Изяславича
и проблема близкородственных династических браков как инструмент генеалогического
исследования. У кн.: Назаренко А.В. Древняя Русь на международных путях: Междисциплинарные
очер ки культурных, торговых, политических связей IX–XII вв. [Studia historica]. М., 2001, 566–571).
19 ПСРЛ 2: 679.
20 Литвина А.Ф., Успенский Ф.Б. Траектории традиции: Главы из истории династии и церкви на
Руси конца XI — начала XIII века. Москва, 2010, 143–148.
21 ПСРЛ 2: 321.
22 Ось показовий випадок: Марію Яневу поховали в Успенському соборі Печерського монастиря.
Сусідство з Феодосієм Печерським спеціально зазначене: «прїнесше ю положиша ю в цр҃кви .
ст҃ъıӕ Бц҃ѧ . противу гробу Ѳеѡдосьєву . на шюєи странѣ» (ПСРЛ 1: 212).
23 Літописці, як правило, відзначали особливо почесні форми поховання, у тому числі нотуючи,
поряд із ким із предків чи родичів поховано князя. Володимира Мономаха «положиша оу ст҃ѣи
Софьѣ . въ тьца Всеволода» (ПСРЛ 2: 289); Ярополка Ізяславича перенесли «въ црк҃вь ст҃го
Андрѣӕ . и положи его оу ӕнкъı» (ПСРЛ 2: 319); Ростислава Юрійовича «положиша и братьӕ .
Андрѣи и Глѣбъ и Мьстиславъ въ цр҃кви ст҃го Михаила . близъ стрьӕ своего Андрѣӕ и Ст҃ослава»
(ПСРЛ 2: 418); В’ячеслава Володимировича «положиша оу ст҃ъıӕ Софьӕ идеже лежить Ӕрославъ
прадѣдъ его . и Володимиръ ѡц҃ь его» (ПСРЛ 2: 473); Ярополка Ізяславича «положиша тѣло его
оу ст҃го Феѡдора идеже ему ѡц҃ь лежить» (ПСРЛ 2: 539); Гліб Юрійович: «положиша и оу ст҃го
Сп҃са вь манастырѣ идѣже его ѡц҃ь лежить» (ПСРЛ 2: 546); Мстислав Ростиславич: «и положиша
тѣло єго в тои же гробници . идеже лежить Володимеръ сн҃ъ великаго кнѧзѧ ӔРослава .
Володимѣрича» (ПСРЛ 2: 610); Борис Всеволодович: «положенъ бъıс̑ в цркв҃и . ст҃оѣ Бцѣ҃ . сборноѣ
подлѣ Изѧслава Глѣбовича» (ПСРЛ 2: 653); Ізяслав Ярославич: «положиша тѣло его во ст҃мь
Феѡдорѣ . близъ ѡтнѧ гроба» (ПСРЛ 2: 690); Константин Всеволодович: «положиша и в цр҃кви
ст҃ъıӕ Бц҃а Златоверхъıӕ . идѣже и ѡц҃ь ѥго положенъ бѣ» (ПСРЛ 1: 444); Василько Костянтинович:
«положиша и в црк҃и ст҃ъıӕ Бц҃а в Ростовѣ . идеже и мт҃и ѥго лежить» (ПСРЛ 1: 467); Юрій
Всеволодович: «положиша и в гроб̑ каменъ . в ст҃ои Бц҃и . в гробници . идеже лежить Всеволодъ
ѡц҃ь ѥго» (ПСРЛ 1: 468).
24 Не цілком ясно, якого роду споруду джерела мають на увазі під «гробницею». Слово, здається,
належить до характерного словника Іпат., де вживається 4 рази (пор.: у Повісті временних літ — 0,
166 ЗАМІТКИ
у Суздальському літописі — 1). Як можна судити з нашого повідомлення, це — споруда, в яку
може зайти людина та яка замикається на ключ. З іншого повідомлення Іпат. довідуємося, що
«гробниця» є якоюсь окремою спорудою на території монастиря, не тотожною з його церквою:
«В то же лѣто перенесе бл҃говѣрнаӕ кнѧгини Ѡлена . ӕска кн҃зѧ своего Ӕрополка . из гробницѣ.
въ црк҃вь ст҃го Андрѣӕ . и положи его оу ӕнкъı (ПСРЛ 2: 319). Можна було б думати, отже, що
«гробниця» — це поминальна каплиця або церква над похованням князя.
Олексій Толочко
К вопросу об источниках Введенского синодика
Киево-Печерской лавры
С 1654 по 1694 гг. при церкви Введения Пресвятой Богородицы во храм в
Ближних пещерах Киево-Печерской лавры вёлся помянник важных особ и
вкладчиков — так называемый Введенский синодик (ВС). Предполагается,
что в его состав вошли записи, которые были внесены в предшествовавший
ему аналогичный список. Текст вплоть до записи 1654 г. с упоминанием
царского воеводы Фёдора Волконского, написан одним почерком и на бумаге,
датируемой по филиграням 1654 г.1 Часть этого текста до первой датирован-
ной 1640 г. записи получила условное название «исторической», т. к. её «со-
ставитель-копиист интересовался руской историей и осуществил определён-
ную поисковую и редакторскую работу»2. «Историческая» часть, кроме
упоминания патриархов, митрополитов, епископов, царей, князей, включает
помянник князей черниговских XI–XV вв. С. Келембет связал составление
этой части ВС с инициативой Зосимы Прокоповича, епископа черниговского,
составителя синодика при кафедральном храме черниговского Елецкого мо-
настыря, с 1635 г. бывшего «блюстителем пещеры святого Антония», в кото-
рой находится древнейшая Введенская церковь3. Состав Елецкого синодика
близок структуре ВС и связь его составления с инициативой того же Проко-
повича, ставшего черниговским епископом в 1648 г., предполагает, по на-
шему мнению, обратный процесс заимствования в него черниговских запи-
сей из ВС. Мы полагаем, что «историческая» часть ВС была составлена в
стенах Киево-Печерской лавры.
I
Попытаемся аргументировать эту гипотезу на примере анализа поминальной
записи о черниговском князе Михаиле Всеволодовиче, его супруге и верном
боярине Фёдоре:
Велик: Кнз: Михаила, Черниговского Всєволѡдича, Ст҃ославля внүка, и Боѧрина Єго
Өеѡдѡра, Нєпоклонившємүсѧ Сл҃нцу і нєходившимъ ѡколо күста, ї того ради
оубїєнны ѿ татар за правовѣрнүю вѣру. Кнѧзѧ Михайлѡвы Кн҃гиню Евдѡкїю4.
|