Огляди
Saved in:
| Published in: | Ruthenica |
|---|---|
| Date: | 2022 |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2022
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/191877 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Огляди // Ruthenica. — 2022. — Т. 17. — С. 171-180. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-191877 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
2023-07-10T18:16:02Z 2023-07-10T18:16:02Z 2022 Огляди // Ruthenica. — 2022. — Т. 17. — С. 171-180. — укр. 1995-0276 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/191877 uk Інститут історії України НАН України Ruthenica Огляди Огляди Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Огляди |
| spellingShingle |
Огляди Огляди |
| title_short |
Огляди |
| title_full |
Огляди |
| title_fullStr |
Огляди |
| title_full_unstemmed |
Огляди |
| title_sort |
огляди |
| topic |
Огляди |
| topic_facet |
Огляди |
| publishDate |
2022 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Ruthenica |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| issn |
1995-0276 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/191877 |
| citation_txt |
Огляди // Ruthenica. — 2022. — Т. 17. — С. 171-180. — укр. |
| first_indexed |
2025-11-26T08:53:22Z |
| last_indexed |
2025-11-26T08:53:22Z |
| _version_ |
1850616406755770368 |
| fulltext |
ОГЛЯДИ
© Ruthenica XVII (2022), 171–180
Nagirnyy Vitaliy. Urzędnicy ziemi kijowskiej od drugiej połowy XI do pierwszej
połowy XIII wieku. Kraków: Historia Iagellonica, 2021, 390 s.
Книжка Віталія Нагірного є дослідженням із просопографії еліт Київської
землі некнязівського походження в період від середини ХІ до середини
ХІІІ ст. Вона покликана дати «повне зібрання» біограм «урядників» цієї
частини Русі.
Праця має просту і зрозумілу структуру. Її відкриває вступ, за яким слідує
перша глава — про стан дослідження теми, опис джерел та характеристика
методології. Друга глава контекстуалізує предмет дослідження. Вона міс-
тить огляд політичної історії Київської землі та розгляд управлінських посад
в її межах. Третя глава становить серцевину дослідження. Її складають
біограми — окремі нариси, що містять аналіз за єдиною схемою всіх згадок
про «урядників» у джерелах. Головними джерелами здобуття біографічних
відомостей служать створені в Києві хроніки: Повість временних літ та її
продовження — Київський літопис. Біограми розподілені згідно з містами,
в яких «урядники» виконували свої обов’язки. Завершують книжку короткі
підсумки. До тексту додано індекс розглянутих осіб із короткими відомостя-
ми про час і місце їхньої діяльності на відповідних «посадах».
Праця В. Нагірного стала першою спробою звести разом біографічну
інформацію про некнязівську еліту Київської землі ХІ — першої половини
ХІІІ ст. Вона є зручним «путівником» у середовищі вищих верств давньо-
київського суспільства. Крім того, книга безсумнівно варта уваги як така, що
провокує подальшу дискусію з кількох важливих проблем. Серед них:
методики й обмеження просопографічних досліджень на матеріалах Давньої
Русі, вивчення соціальної та політичної термінології руських джерел,
вироблення понятійного апарату для наукової розмови про адміністративні
структури у князівствах Рюриковичів, простеження динаміки політичного
структурування підвладного їм простору (а звідси — проблематизація таких
понять, як, наприклад, «Київська земля»).
В. А.
Font M., Barabás G. Coloman, King of Galicia and Duke of Slavonia (1208–
1241). Medieval Central Europe and Hungarian Power. Amsterdam Univer-
sity Press, 2019, 143 pp.
Праця угорських учених Марти Фонт і Ґабора Барабаша, що вийшла у серії
«Beyond Medieval Europe», пропонує наукову біографію Коломана, сина ко-
роля Андрія ІІ, недооціненої постаті в контексті історії Русі, зокрема
172 ОГЛЯДИ
Галичини. Книга поділена на дві частини, відповідно до, умовно, галицького
і славонського періодів його життя.
Першу частину присвячено подіям дитинства та юності Коломана, куль-
мінацією яких стала його коронація як короля Галичини (Galicia) близько
1215 р. Авторка цієї частини М. Фонт змальовує політичну ситуацію після
загибелі Романа Мстиславича в 1205 р. і боротьбу за Галич, найпотужнішим
учасником котрої на той момент було Угорське королівство. Дослідниця по-
слідовно аналізує всі головні віхи «галицького проєкту» Андрія ІІ, зокрема
Спішську угоду з краківським князем Лешеком Білим, шлюб малолітніх
Коломана й Саломеї (дочки Лешека), власне коронацію, а також (наскільки
дозволяють джерела) персональний склад оточення Коломана в Галичі.
У другій частині Ґ. Барабаш розглядає долю Коломана після його остаточ-
ного відходу з Галича, короткого перебування у Спіші та призначення герцо-
гом (dux) Славонії, Хорватії й Далмації в 1226 р. (до смерті в 1241 р.). На від-
міну від попередньої частини, де було можливо залучити наративні джерела,
тут виклад побудовано переважно на аналізі актових матеріалів. Історик
спеціально зупиняється на проблемі титулу Коломана й територіального
обсягу «всієї Славонії», якою він управляв. Серед інших важливих тем:
структура влади Коломана, еліта підконтрольних йому теренів, його вплив
на церковні справи. Окрему главу присвячено ролі Коломана у внутрішньо-
династичних відносинах і зовнішньополітичних акціях Угорського королів-
ства 1220–1230-х рр. Завершальний підрозділ стосується загибелі Коломана
та монгольських походів в Угорщину.
Як відзначають автори в післямові до своєї книжки, досі Коломан був
більш цікавим для українських, словацьких і хорватських істориків, ніж для
угорських. Марта Фонт та Ґабор Барабаш зробили суттєвий крок щодо ви-
правлення цієї ситуації.
Д.Я
Guimon T. V. Historical Writing of Early Rus (c. 1000 – c. 1400) in a Compa-
rative Perspective. Leiden — Boston: Brill, 2021, 477 pp. (East Central and
Eastern Europe in the Middle Ages, 450–1450, Volume: 71)
Представлена англомовна книга Тимофія Ґімона написана за мотивами
попередньої праці дослідника 2011 р., присвяченої порівняльному аналізу
історіографії англосаксонської Англії та Давньої Русі. Натомість ця студія
зосереджується на руському матеріалі, хоч і має помітну компаративну спря-
мованість. Її головна мета — дати характеристику ключових рис давньорусь-
ких історичних текстів XI–XIV ст.
Основна частина праці складається з чотирьох глав. У першій — «The Sur-
viving Texts and the Typology of Genres» — автор оглядає рукописи, що збере-
173ОГЛЯДИ
гли історичні тексти, у контексті давньоруської писемної культури загалом.
Тут викладено жанрові характеристики тих пам’яток, які традиційно назива-
ють «літописами», а також окреслено коло всіх інших текстів, що можна від-
нести до історичного письменства у широкому розумінні (окремі серії «літо-
писних» приписок на книжках іншого призначення, князівські житія,
«істо ричні графіті» тощо). У цій главі Т. Ґімон умістив свого роду резюме
своїх компаративних студій — порівняльний огляд історіографії Русі та Англії.
Друга глава — «The Beginnings of Historical Writing in Kyiv» — обговорює
гостру наукову проблему початків київського (а відповідно — і загалом русь-
кого) літописання. Йдеться про ті уявні тексти, що існували до укладання
Повісті временних літ на початку ХІІ ст. Дослідник оглядає основні гіпотези
про формат і датування перших руських історичних текстів — попередників
ПВЛ. При цьому він приймає модифіковану версію старих концепцій Олексія
Шахматова, стверджуючи існування декілька наративних творів, що послі-
довно вбирали у себе кожен попередній і в підсумку розвинулися в наявний
текст ПВЛ. Найдавніший із таких гіпотетичних творів Т. Ґімон датує почат-
ком ХІ ст. Слідуючи обраній компаративній перспективі, він намагається
вивести спільну модель розвитку ранньої англійської та руської історіографії.
На практиці йдеться радше про легітимацію неошахматовських уявлень про
передісторію ПВЛ через звернення до значно ліпше задокументованої історії
англосаксонської анналістики і хроністики.
Главу третю — «Historical Writing in Novgorod» — присвячено традиції
писання історії у Великому Новгороді. Основу дослідження становить аналіз
двох (старшої й молодшої) редакцій Новгородського першого літопису та
інших, пов’язаних із цією пам’яткою, текстів (зокрема, списків князів, по-
садників, архієпископів). Ось головні питання, порушені у цій главі: сегмен-
тація новгородського літопису за ХІІ–ХІІІ ст., практики роботи анналістів
(що розглядається в порівнянні з аналогічними європейськими прак тиками),
тематика повідомлень, а також початки новгородської історіографії. Наслі-
дуючи стару наукову традицію, у пошуках «решток» найдавнішого новгород-
ського літописання Т. Ґімон звертається до повідомлень новгородських літо-
писних компіляцій ХV ст. про події ХІ ст., яких бракує у НПЛ, та
гіпотетично відновлює ранні стадії формування НПЛ з огляду на так само
уявні епізоди раннього київського літописання.
Четверта глава — «The Functions of the Annals in Early Rus» — є розлогим
обговоренням питання, для чого писали літописи в Давній Русі. Це загальне
питання автор розглядає як комплекс вужчих тем, котрі й визначають струк-
туру глави. Серед цих тем: патрони/замовники (окремі особи або інституції)
й автори літописів; тематика історичних записів і політична заангажованість;
практики продовження, переписування та редагування літописів; поширення
літописання як явища; зв’язок літописів з юридичними й епістолярними
текстами. Серед іншого, Т. Ґімон обговорює тут низку аспектів історії
174 ОГЛЯДИ
Київського літопису ХІІ ст. Зокрема, про основне місце ведення історичних
записів у Києві: чи це був Печерський монастир (як традиційно вважається),
чи Видубицький, а чи якийсь інший осередок. Ще один важливий аспект,
котрий залишається дискусійним, стосується численних князівських
«послань», наведених у Київському літописі. Проблема полягає у природі й
походженні цих текстів: або вони є літературними конструкціями, або реаль-
ними посланнями (письмовими чи усними), занесеними до хроніки (або і
тим, і тим — у різних випадках). На підставі детального огляду функцій лі-
тописів дослідник пропонує власний сценарій еволюції мотивів створення
руських історичних текстів упродовж ХІ–ХІІІ ст.
Книга містить три додатки. Перший із них є довідкою про облік часу в
Давній Русі і календарні системи, відзначені в літописах. Другий подає спи-
сок усіх відомих руських рукописів, датованих до 1400 р., що містять істо-
ричні тексти. Третій містить перелік друкованих праць автора на теми глав
цієї книжки. Видання споряджене покажчиками імен, етногеографічних
назв, архівних шифрів рукописів, а також ілюстраціями.
Праця Т. Ґімона не є послідовним викладом історії всієї давньоруської
історіографії. Головна увага приділена початковій хроніці (ПВЛ), а також
новгородському літописанню. Більш обмежено автор звертається до Київ-
ського, (Галицько-)Волинського й Суздальського літописів. Перед читачем
відкривається радше колекція досліджень, пов’язаних однією сферою. Ви-
сновки та інтерпретаційні схеми автора не позбавлені дискусійності. Втім їх
варто відділяти від результатів контент-аналізу джерел та інших цінних спо-
стережень над літописними текстами. Книга Тимофія Ґімона — це корисний
внесок до студій із давньоруської історіографії й запрошення до подальшого
обговорення.
В.А.
Михайловський В. Історія, мова, географія: топоніми середньовічного
Поділля. Київ: Темпора, 2021, 412 с., іл.
Монографія стала своєрідним підсумком багаторічних студій Віталія Михай-
ловського з історії Поділля. Як відзначає в передмові сам автор, робота роз-
почалася ще з часів написання його кандидатської дисертації про королівські,
великокнязівські та старостинські документи на землю для шляхти на Захід-
ному Поділлі в XV ст. (2004 р.). На докторському рівні він досліджував по-
дільську шляхту, дисертація лягла в основу книги «Еластич на спільнота.
Подільська шляхта в другій половині XIV — 70-х роках XVI ст.», що поба-
чила світ 2012 р.
Нове видання складається з двох частин та охоплює часові рамки від
другої половини XIV ст. до першої третини XV ст. Основною у книзі є її
175ОГЛЯДИ
друга частина, тобто «Словник топонімів», складання якого забрало най біль-
ше часу та зусиль. Перша частина, натомість, була написана після закінчен-
ня словника та мала на меті пояснення того, про що йдеться в таблиці топо-
німів. У ній автор оповідає, коли та за яких обставин на історичній арені
з’явився новий регіон — Поділля, а також пояснює, яким чином він сформу-
вався у відомих нам географічних межах. Дослідник обґрунтовує, чому
ототож нення Поділля з літописним Пониззям не є релевантним; які були
центри формування нового регіону; хто такі «татарські царі»; розглядає
феномен «потрійного Поділля» як уявленого географічного простору, а та-
кож питан ня «трьох подільських хоругов» у битві під Ґрюнвальдом. У цій
же частині В. Михайловський подає історико-географічний вступ до самого
словника топонімів, в якому він пояснює їх види, якою мовою та словами
позначалися на Поділлі хороніми, ороніми, топоніми, гідроніми, шляхи спо-
лучень. Базу даних з усіма цими матеріалами можна знайти на сайті gis.huri.
harvard.edu. Завершує цю частину пояснення структури словника, принципів
транслітерації топонімів і, найголовніше, які джерела використовувалися
для складання таблиці. Автор відзначає, що основу його дослідження скла-
дали актові, документальні джерела, за якими і проводилося датування та
ідентифікація топонімів, адже, на відміну від наративних матеріалів, вони
мають чіткі датаційні формули, дають можливість якісно датувати й верифі-
кувати їх. Тому, власне, літописи / хроніки не були покладені в основу фор-
мування словника, однак використовувалися в першій частині-поясненні.
Другою (та найбільшою) частиною видання є словник ідентифікованих
топонімів, в якому їх подано за алфавітним порядком. Своєю чергою, він
також складається з двох частин. Перша — це детальна таблиця у форматі
«історична назва — сучасна назва», де подано інформацію, в якій формі у
джерелах згадується топонім, датування та його ідентифікацію з сучасним.
Друга ж частина є спрощеною версією попередньої, але у форматі «сучасна
назва — історична назва», утім уже без деталізованої інформації.
Загалом можна відзначити, що представлена монографія стала вагомим
внеском до тієї сфери української історіографії, яка занадто обділена увагою,
а саме історико-географічних досліджень. Книга відслонює завісу над спо-
вненим багатьох таємниць періодом історії та дає можливість поглянути на
минуле крізь призму слів, котрі позначали і створювали географію й за до-
помогою яких люди того часу формували свій простір. Видання ілюстроване
зображеннями археологічних знахідок, мініатюрами, світлинами поділь-
ських замків, а також містить складені за «Словником топонімів» карти, які
відтворюють географію історичного Поділля станом на другу половину
XIV — першу третину XV ст. Праця В. Михайловського неодмінно стане у
пригоді всім, хто цікавиться як самим Поділлям, так і, власне, східноєвро-
пейським середньовіччям.
О.О.
176 ОГЛЯДИ
Curta Florin. Eastern Europe in the Middle Ages (500–1300). Leiden – Boston:
Brill, 2019, 1378 pp.
Вийшла друком нова синтеза середньовічної історії Центрально-Східної
Європи. Її автор Флорін Курта добре відомий працями з ранньої історії й
археології слов’ян. У 32-х главах дослідник спробував дати узагальнену
картину Східної Європи VI–XIII ст., під котрою розуміє буквально східну
частину континенту — від Чехії до Приуралля. Тим самим він успішно долає
традиційний для «західної» історіографії принцип, за яким Русь і все, що
східніше кордонів «латинської Європи», випадає з історії європейського
середньовіч чя. У книзі Ф. Курти натомість органічно поєднуються території,
заселені різними етносами та належні до різних релігійних і писемних тра-
дицій. Хронологічними рамками книги окреслено умовний початок серед-
ньовіччя, позначений у цьому макрорегіоні розселенням слов’ян, і рубіж
XIII–XIV ст., на який припали суттєві економічні, соціальні й політичні
трансформації.
Розпочинається виклад із загального огляду джерел (глава 2). Власне ж
історичну частину відкриває опис ситуації на Балканах наприкінці V–
VI ст. (глава 3). У 4-й главі Ф. Курта аналізує наступні триста років «темної
доби», на яку припало існування Аварського каганату в Паннонії та поява на
історичній арені слов’ян. Тут він коротко переповідає свою критику теорії
«розселення слов’ян», яку докладно виклав у ключовій праці «The Making of
the Slavs». Окрему увагу автор приділяє історії аварської держави. Главу 5
присвячено «темним початкам» хорватів, сербів і болгар. Причому якщо у
випадках хорватів і сербів він продовжує лінію перегляду концепції
«слов’янських міграцій», то у випадку болгар йдеться радше про простежен-
ня ранньої історії болгар-тюрків без особливої уваги до слов’янського суб-
страту на Балканах.
Шосту главу присвячено болгарській державі язичницького періоду (кін-
ця VII — середини IX ст.): поступовому становленню політичних структур
і правління династії Крумідів. У главах 7 і 8 розглядається ситуація у Серед-
ньодунайському регіоні після занепаду Аварського каганату й виникнення
Великої Моравії. У наступних главах 9 та 10 автор звертається до історії
держав хозар, волзьких булгар, а також чорноморсько-каспійських кочови-
ків (огузів, печенігів, половців).
З 11-ї глави Ф. Курта повертає читача до слов’янських країн, де політичні
еліти в ІХ ст. взяли курс на християнізацію своїх володінь. Ідеться про Моравію
й Болгарію, що одночасно стали цілями місій із боку Східно-Франкського ко-
ролівства та Візантії. Болгарському «довгому Х століттю» присвячена й на-
ступна, 12-та, глава, де простежено піднесення і загибель Першого Болгарсько-
го царства. У главі 13 автор розглядає два майже одночасні міграційні потоки,
що визначили історію Центрально-Східної Європи: угрів і норманів-русі.
177ОГЛЯДИ
Логічним продовженням є 14-та глава, присвячена появі русі і становлен-
ню Русі. Фахівець оглядає відому «норманську проблему» й, на основі сучас-
них, передусім археологічних досліджень змальовує картину торгово-воєн-
ного проникнення норманів-русі у Східну Європу, виникнення опорних
пунктів на торговельних шляхах, а також аналізує перші згадки русі в писем-
них джерелах і рейди на Константинополь та Прикаспій. Далі Ф. Курта звер-
тається до проблеми формування руської держави і правлячої династії.
Ця частина глави побудована на критичному слідуванні за літописною на-
ративною лінією, доповненою матеріалами інших писемних та археологіч-
них свідчень. Автор оглядає ключові події, такі, як, наприклад, посольство
Ольги в Константинополь, прийняття християнства Володимиром, утвер-
дження династичних володінь Рюриковичів упродовж кінця Х — початку
ХІІ ст. Далі йде загальна характеристика становища руських земель напри-
кінці ХІ–ХІІ ст. Дослідник слушно робить акценти на відмінностях соціаль-
ного ладу Русі цього часу від синхронних західноєвропейських сус-
пільств (відсутність комунального руху). Водночас він відтворює низку
традиційних історіографічних міфів, зокрема про перенесення політичного
центру Русі до Суздаля після 1169 р.
Розповівши раніше про формування слов’янських держав на Балканах,
Ф. Курта в 15-й главі дає характеристику візантійської присутності у цьому
регіоні в ІХ–ХІ ст. 16-й підрозділ презентує історію Західних Балкан у Х–
ХІІ ст., а власне Хорватії (незалежної та під зверхністю угорських королів).
У трьох наступних главах (17–19) автор висвітлює становлення «нових сил»
Центральноєвропейського регіону: держав Пястів, Арпадів і Пржемисло-
вичів. Дослідник подає нарис історії давньопольської держави від першого
історичного правителя Мешка до часів утворення об’єднаного королівства
на початку XIV ст. В аналогічний спосіб простежено траєкторії розвитку
чеської та угорської державності. Справу полегшує майже повна синхроні-
зація виникнення цих утворень і вигасання відповідних династій на почат-
ку XIV ст.
Двадцята глава дає характеристику соціальних і демографічних аспектів
історії Центрально-Східної Європи. Автор обговорює питання кількості на-
селення, загальних показників здоров’я, міграційних процесів. У 21-й главі
розглядається економічний розвиток цих територій зі своєю специфікою в
містах і сільських середовищах. Дослідник не обходить увагою урбанізацію
й поширення міського («німецького») права. Глава 22 присвячена способам
«корпоративної» організації на різних щаблях суспільства. А у наступній
главі Ф. Курта обговорює «одіозну» проблему феодалізму на сході Європи.
Глава 24 пропонує огляд церковної історії, цілком слушно й елегантно
долаючи кордон (насправді не настільки чіткий і непрохідний фактично вже
до та формально після 1054 р.) між католицькими і православними країнами.
Продовження цієї теми у 25-й главі торкається вже неформальних релігійних
178 ОГЛЯДИ
структур: єресей, народної релігійності, культових практик (включно зі ство-
ренням культів династичних святих і розвитком агіографічного жанру).
Двадцять шоста глава відкриває тему хрестових походів. Ф. Курта про-
стежує вплив на Центрально-Східну Європу перших п’яти виправ. У наступ-
ній главі він переходить до опису походів, спрямованих проти східноєвро-
пейських язичників: спершу слов’ян, а далі — балтів, фінів (часом навіть і
проти православних).
Двадцять восьма глава присвячена поширенню грамотності й розвитку
книжності, розповсюдженню (та виникненню — у випадку глаголиці, кири-
лиці) графічних систем, їх зв’язку з монотеїстичними релігіями, а також
жанрам «літератури» у широкому розумінні, ключовим текстам доби. Окре-
ма частина цієї глави стосується книжності Давньої Русі. Наступний під-
розділ продовжує культурний напрям і пропонує нарис монументальної ар-
хітектури. У цій самій главі історик відводить місце огляду мистецтва
ілюстрування рукописів.
Після цього дві глави (30–31) повертають у річище політичної історії
Балкан і розповідають про нові держави ХІІ–ХІІІ ст. — Сербію, Друге Бол-
гарське царство. Ідея першої з них — показати, як із малопомітного сателіта
Арпадів Сербія поступово виросла в потужне королівство, котре диктувало
умови Візантії (хай вже й заслабкій). У другій із цих глав зосереджено увагу
на силах, які підняли повстання на чолі із засновниками династії Асенів та
спричинилися до утворення Другого Болгарського царства. Автор підкрес-
лює роль влахів у цих подіях, роблячи невеликий екскурс у проблему влаш-
ського (румунського) етногенезу.
Завершальну 32-гу главу книги Ф. Курти присвячено переламним подіям
середини — другої половини ХІІІ ст., початок яким поклало монгольське
завоювання Центрально-Східної Європи. Історик простежує етапи вторгнен-
ня, утворення Улусу Джучі, організацію панування над підкореними терито-
ріями (передовсім Руссю), а також вплив Pax Mongolica на економіку Чорно-
морського регіону.
Книгу завершує величезний список джерел і літератури (637 стор.), що
займає трохи менше половини загального обсягу видання.
Спеціалісти з кожної з тем, які охоплює ця масштабна синтеза, знайдуть
чимало суперечливих положень та звернуть увагу на вибірковість історіогра-
фії, адже всюди поза сферою своєї вузької спеціалізації Флорін Курта пропо-
нує читачеві компіляцію з доступної йому літератури. Водночас не можна не
відзначити величезний обсяг опрацьованого матеріалу, майстерно переплав-
леного в добре структуровану працю. Перед нами безперечно вартісне у
своєму жанрі видання, яке може служити добрим путівником по середньо-
вічній історії східної частини Європи.
В.А.
179ОГЛЯДИ
Узелац А. Крсташи и срби (ХІ–ХІІ век). Београд: Утопиja, 2018, 221 с.
Дослідники хрестових походів традиційно зосереджують увагу на старто-
вому і фінішному пунктах шляху озброєних пілігримів: Західній Європі і
Палестині. На маргінесі історичних студій опиняється той «проміжний»
простір, який хрестоносцям доводилося перетинати — власне, Паннонія та
Балкани. Тексти, що описують походи християнського воїнства через ці
землі у ХІ–ХІІ ст., добре відомі. Однак їхні свідчення про контакти
хрестоносців з місцевим населенням, і зокрема сербами, досі не були
цілісно проаналі зовані. Цю прогалину й мала заповнити книжка Александра
Узелаца.
Відносини сербів із хрестоносцями сербський дослідник розглядає на
широкому тлі політичних і соціальних явищ тієї доби у Балкано-Дунайсь-
кому регіоні. Йдеться про боротьбу сербських правителів за незалежність
від Візантії та пошуки союзів із угорськими королями, Венецією і папством,
а також про інфільтрацію на ці території кочовиків зі сходу (печенігів і
половців).
Книжка складається з шести розділів. У першому з них, вступному, автор
пропонує історико-географічний огляд регіону та представляє головні дже-
рела дослідження. Другий розділ знайомить читача із текстами мандрівників
ХІ ст., що відбивають ситуацію до початку Хрестових походів. У третьому
розділі йдеться про події Першого хрестового походу і перші контакти
хрестоносців із сербами у 1097 р. Четвертий розділ присвячено експедиціям
європейського нобілітету після Першого походу і під час Другого (1147 р.).
П’ятий розділ розглядає ситуацію другої половини ХІІ ст. Тут автор детально
розбирає свідчення про сербів Вільгельма Тірського та Арнольда Любексь-
кого. Тут же дослідник аналізує тодішні контакти сербів з печенігами у
контексті візантійської політики, спрямованої на захист і заселення північ-
них кордонів. У фокусі шостого розділу є Третій хрестовий похід і шлях
війська Фрідріха Барбаросси. Автор аналізує сербсько-німецькі взаємини
напередодні і під час походу, зокрема контакти Стефана Немані з імперато-
ром. Завершує книгу епілог, в якому Александр Узелац оглядає історію
зв’язків сербів із Палестиною впродовж ХІ–ХІІ ст. (а з кінця ХІ — і з хресто-
носцями). У всіх частинах праці дослідник робить акцент на повсякденних
аспектах взаємодії європейських військ із місцевим населенням Балкано-
Дунайського регіону. Незважаючи на неуникненні непорозуміння і конфлік-
ти, саме від налагодження співпраці з місцевими жителями залежала
логістика, а отже й успіх усього походу.
В.А.
180 ОГЛЯДИ
Тору Сенґа. Галич, Галицька та Руська землі у взаємовідносинах з Угор-
щиною ХІ–ХІІІ сторіч. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2020, 272 с. (Галич.
Серія 2. Випуск 5)
Видання є збіркою історико-філологічних досліджень японського істори-
ка Тору Сенґи, присвячених історії Центрально-Східної Європи ХІІІ ст.
У центрі уваги — угорські та руські сюжети, більшість з яких пов’язані з
Галицькою землею. Книга також містить бібліографію Тору Сенґи, зведений
список джерел та літератури, що використані ним в опублікованих тут робо-
тах, а крім того — географічний та іменний індекси.
Збірка складається з шести окремих студій. Перша з них присвячена питан-
ню датування та політичного контексту листа угорського короля Бели IV до
Папи 1240-х років, головною темою якого є татарська загроза. Темою другого
нарису є чотири походи (болгарський, галицький, австрійський і ще один га-
лицький), в яких Бела брава участь до своєї коронації у 1235 р. Дослідник про-
понує ідентифікацію цих походів, оглядає їхній перебіг та обставини. У третьо-
му з текстів збірки Тору Сенґа простежує відображення етноніму «китай/китан»
(від назви народу киданів/китаїв) у половецькій антропоніміці, засвідченій
руськими джерелами, а також в угорській Ілюстрованій Хроніці. Четверта студія
історіографічному казусу «Бенедикта Бора», гаданого угорського намісника
Галича близько 1210 р. З Галицько-Волинського літопису (ГВл) відомі угорці
«Бенедикт Лисий» і «Банко», які брали участь у походах Арпадів на Галич на
рубежі 1200-х — 1210-х рр. З ХІХ ст. є традиція ототожнювати цих персонажів
під ім’ям «Бенедикта Бора». Дослідник доводить, що вони були різними осо-
бами: Бенедикт, син Корлата, і Банко з роду Бор. П’ятий розділ присвячено
ідентифікації посланця угорського короля Бели IV до Данила Романовича,
якого ГВл називає «вицький» (у розповіді про заручини і шлюб Лева Данило-
вича і Констанції, доньки Бели ). Тору Сенґа обстоює думку, що йдеться про
королівського віцеканцлера, і пропонує ототожнити цього персонажа з Ахіллом,
котрий обіймав цю посаду у 1243–1250 рр. Водночас гапакс «вицький» він по-
яснює як усне запозичення з угорського іменника vice, що розвинувся з відпо-
відного латинського префіксу у слові vicecancellarius якраз у ХІІІ ст. У шостому
матеріалі проаналізовано угорські і слов’янські назви мусульман у добу мон-
гольських завоювань, зокрема вживаний у руських текстах термін бесоурмене/
бесермене та споріднені найменування в угорській, тюркських та чеській мовах.
Усі вміщені в книзі праці вперше були видані угорською мовою. Нині
вони побачили світ в українському перекладі Мирослава Волощука, який
виступив упорядником і редактором видання. Літературна якість перекладу
може бути предметом критики. Однак найважливіше, що відтепер україн-
ський читач має змогу ознайомитися з серією цікавих досліджень, які через
мовний бар’єр залишалися йому невідомими.
Д.Я.
|