Чи зробить влада кроки назустріч науковцям?

Задум цієї статті виник ще в період апогею виборчої кампанії 2007 року, коли всі телевізійні канали і періодичні видання рясніли передвиборчими обіцянка- ми різноманітних політичних партій та блоків. Чого насправді варті ті обі- цянки, всім давно відомо, але на емоційному рівні хотілося вірити в...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2007
1. Verfasser:	Локтєв, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2007
Schlagworte:	Пріоритети
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1923
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Чи зробить влада кроки назустріч науковцям? / В. Локтєв // Вісн. НАН України. — 2007. — N 12. — С. 3-8. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859645198597881856
author	Локтєв, В.
author_facet	Локтєв, В.
citation_txt	Чи зробить влада кроки назустріч науковцям? / В. Локтєв // Вісн. НАН України. — 2007. — N 12. — С. 3-8. — укр.
collection	DSpace DC
description	Задум цієї статті виник ще в період апогею виборчої кампанії 2007 року, коли всі телевізійні канали і періодичні видання рясніли передвиборчими обіцянка- ми різноманітних політичних партій та блоків. Чого насправді варті ті обі- цянки, всім давно відомо, але на емоційному рівні хотілося вірити в бодай якісь зміни. Хоча позачергові вибори до Верховної Ради України викликали певні юридичні питання щодо їхньої легітимності, вони, безумовно, були вельми симптоматичними і символічними. З’явилася надія, що відтепер почнеться нарешті новий етап розвитку нашої Батьківщини, яка під час трансформації все ще «флуктуює» між своїм старим станом (якимось гібридом радянського минулого і кучмівського сьогодення) і вже новою фазою, що ніяк не може сфор- муватися та стабілізуватися. Це відповідно свідчить, що ми, зрештою, все ще буксуємо на колишньому етапі свого розвитку. Тож чи відбудуться в результа- ті виборів давноочікувані зміни?
first_indexed	2025-12-07T13:27:00Z
format	Article
fulltext	ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 12 3 ПРIОРИТЕТИ Після розпаду Радянського Союзу прав- ляча еліта новоствореної держави, не за- мислюючись над наслідками, почала по- спі хом змінювати суспільно-політичний уст рій у бік лібералізації та вільного рин- ку. Відлучення державних установ і самої держави від діяльності багатьох галузей народного господарства, безконтрольність і безвідповідальність у сфері нових еко- номічних відносин призвели, окрім іншо- го, до різкого ослаблення української на- уки. Треба зазначити, що аналогічну кар- тину наукового занепаду тоді можна було спостерігати на всьому пострадянському просторі. Насамперед повністю припини- ла своє існування майже вся галузева на- Час відлічив уже не один рік ХХІ сто- ліття, незалежна Україна вже досягла повноліття, та попри це ми ніяк не може- мо по-справжньому ввійти в нову еру, нове тисячоліття. І мимоволі виникають питан- ня на зразок: а що принесли нам, нашій на- уці ці буремні роки — роки незалежності, роки самостійності, чи маємо ми перспек- тиву повернутися в лоно високорозвине- них наукових держав? Ось що хотілося б обговорити, не переобтяжуючи розмо- ву статистичними викладками, спираю- чись переважно на власний досвід, особис- ті спостереження та інтуїтивні міркування професіонала-науковця, а конкретніше — фізика-теоретика. © ЛОКТЄВ Вадим Михайлович. Академік НАН України. Академік-секретар Відділення фізики і астро номії (Київ). 2007. Задум цієї статті виник ще в період апогею виборчої кампанії 2007 року, коли всі телевізійні канали і періодичні видання рясніли передвиборчими обіцянка- ми різноманітних політичних партій та блоків. Чого насправді варті ті обі- цянки, всім давно відомо, але на емоційному рівні хотілося вірити в бодай якісь зміни. Хоча позачергові вибори до Верховної Ради України викликали певні юридичні питання щодо їхньої легітимності, вони, безумовно, були вельми симптоматичними і символічними. З’явилася надія, що відтепер почнеться нарешті новий етап розвитку нашої Батьківщини, яка під час трансформації все ще «флуктуює» між своїм старим станом (якимось гібридом радянського минулого і кучмівського сьогодення) і вже новою фазою, що ніяк не може сфор- муватися та стабілізуватися. Це відповідно свідчить, що ми, зрештою, все ще буксуємо на колишньому етапі свого розвитку. Тож чи відбудуться в результа- ті виборів давноочікувані зміни? В. ЛОКТЄВ ЧИ ЗРОБИТЬ ВЛАДА КРОКИ НАЗУСТРІЧ НАУКОВЦЯМ? 4 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 12 ука. Один за одним зникло багато інсти- тутів, що завдяки бюджетним коштам об- слуговували цілі галузі економіки. Вони перестали функціонувати (інколи разом із своїми міністерствами та відомствами), бо їх, так би мовити, зняли з голки бю- джетного фінансування, а іншої «годівни- ці» вже від приватизованих підприємств, на які перетворилася переважна більшість державних заводів, вони не отримали. Значною мірою така ж доля спіткала й Академію наук республіки (нині — На- ціональна академія наук України), для якої настали важкі часи. Хто на неї тіль- ки не зазіхав? Передовсім йдеться про чиновників-реформаторів високого рангу, які бездумно поспішали все перебудува- ти, перекроїти, поділити. Ми не раз чули: «Академія наук — це остання бюрокра- тична структура, що залишилася у вільній Україні від компартійного правління! Їй (Академії) не місце в новому державному науковому устрої!». Між іншим, й досі по- дібні заклики в певних колах сприймають як сигнал до дій. Інша антиакадемічна теза така: «У США, та й в усьому цивілізовано- му світі, наприклад у переважній більшос- ті країн Європи, немає академії як держав- ної структури на зразок міністерства або відомства, а наука, однак, там процвітає. Отже, треба наблизити нашу науку до пе- редових країн, звільнивши її від цієї арха- їчної структури». У боротьбі начебто за науку, а фактич- но — проти Академії, використовували (про нього й досі часто згадують) ще один «вагомий» аргумент із покликанням на до- свід розвинених держав світу: «На Заході всі науково-дослідні установи перебува- ють усередині університетів, і, таким чи- ном, академічна наука об’єднана з вищою школою. Нам теж треба скористатися та- ким досвідом і віддати академічні інститу- ти університетам». До згаданих голосів приєднався хор одностайних у цьому пи- танні численних громадських академій, які з часів горбачовської перебудови поча- ли з’являтися як гриби після дощу і орга- нізатори яких пропонували ці новоство- рені товариства, або клуби за інтересами, як альтернативу НАН України. Вони на- магалися з допомогою ЗМІ переконати су- спільство в необхідності позбавлення Ака- демії статусу державної структури. На щастя, зникнення СРСР не призвело до автоматичної ліквідації в Україні Ака- демії наук, бо вона у своєму автономному статусі існувала і в УРСР. Проте життя ви- магало деякої реорганізації, тому було про- ведено необхідну роботу зі створення но- вого Статуту й перейменування Академії, а також пристосування її до нових «зовніш- ніх» умов. Усе це лягло на плечі її Президії на чолі з президентом НАН України Бори- сом Євгеновичем Патоном. Спільними зу- силлями вдалося виконати це завдання. Збереженню і зміцненню Академії сприяв, вважаю, і її регіональний устрій. Своє часне створення Північно-Східного, Захід ного, Південного, Донецького, Придніпров сько- го, Кримського наукових центрів усу нуло бар’єри для розвитку і загрози існуванню академічної науки, по в’язані з її надмір- ною концентрацією в одному-двох містах. Крім того, регіональна наука, що розвива- ється осторонь від надактивного в політич- ному аспекті центру, виявилася стійкішою до руйнівних тенденцій перехідного періо- ду в країні. Отже, можна сподіватися, що НАН Укра- їни вже пройшла вкрай небезпечний рубіж, вижила, зміцнилася. На часі — необхідність створення стратегії її оптимального функ- ціонування в нинішніх умовах. Але якими ж вони будуть у найближчі часи — після позачергових виборів до Верховної Ради України і формування нового Кабінету Мі- ністрів України? Відповісти дуже складно, оскільки невідома загальнонаукова, а голо- вне — єдина і визнана всіма політичними ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 12 5 колами, концепція розвитку нашої країни хоча б на найближчу перспективу. Попри таку невизначеність, спробую окреслити деякі загальні контури, які, на мій погляд, все ж таки можна простежити. Міжнародний досвід свідчить, що еконо- мічно слабка нехай і демократична держава не потребує великої науки. Науку підтри- мують на належному рівні або в еко номічно сильній країні, де вона (наука), за К. Марк- сом, відіграє роль безпосередньої виробни- чої сили, або в тоталітарній державі з амбі- ційними прагненнями її керівництва, коли воно, незалежно від вартості і необхідних ресурсів, може консолідувати і спрямувати сили суспільства на виконання деяких ви- сокотехнологічних (насамперед тих, що стосуються силових структур) завдань, не дбаючи при цьому про гідний рівень життя основних верств населення. Саме такими були Радянський Союз узагалі й УРСР зо- крема, а тепер найяскравішим прикладом подібної країни можна назвати Китай. На- веду слова одного з відомих у минулому політиків: «Соціалізм — це найбільш швид- кий і дешевий спосіб індустріалізації слабо- розвинених країн». Із цими словами важко не погодитись. Якщо вдуматися в цей ви- слів, то легко усвідомити, що в його підтек- сті йдеться про необхідність пильного дер- жавного контролю за економічним проце- сом у країнах, що розвиваються і прагнуть якомога швидше подолати науково-тех ніч- ну відсталість. Власне, такий шлях ми вже проходили, але що далі... Вважаю, що в української науки є дві проблеми (тут немає аналогії чи натяку на дурнів і дороги царської Росії, хоча знаме- нита гоголівська фраза і в новому тисячо- літті залишається актуальною) — це над- звичайно слабка фінансова підтримка і ве- лика плинність кваліфікованих кадрів. Друга, поза всяким сумнівом, є наслідком першої, але «відтік мозку» виник і триває не тільки через украй недостатнє фінансу- вання науки як сфери професійної діяль- ності (низька зарплата основного і допо- міжного персоналів, значні труднощі щодо придбання нових приладів і матеріалів для досліджень, велика проблема забезпечення наукових кадрів житлом, розв’язання якої сприяло б закріпленню їх на роботі саме у вітчизняних лабораторіях тощо). Є ще зво- ротний бік медалі, про що в нас зазвичай не люблять говорити, — це неабияка при- вабливість для молодих учених західного способу життя з його можливістю безпе- решкодного пересування з країни в країну, доступність усього необхідного для дослід- ницької роботи, призвичаєння до високого рівня західних стандартів. Попри те що НАН України постійно ак- центує увагу на проблемі «відтоку мозку», вище керівництво держави, певно, все ще несповна усвідомляє розмір і наслідки цих втрат і не вживає ніяких заходів. Нині потік учених поки що має односто- ронній рух — з України, причому його на- прямки охоплюють майже всі цивілізовані країни з розвиненою науковою інфраструк- турою. Не секрет, що зворотний потік, як і у фізичних системах, може народитися лише за умови врівноваження деяких «термоди- намічних потенціалів». Тут ідеться переду- сім про рівень життя вчених у нашій країні й на Заході. На жаль, у найближчі десяти- річчя, вважаю, досягти необхідного балан- су буде неможливо. З цього випливає дещо сумний висновок, що відтік молодих тала- новитих учених триватиме ще довгий час. Як його можна хоча б дещо зменшити? По- перше, у цього процесу має бути і є деяка саморегуляція, оскільки кількість вакант- них місць для вчених не безмежна, їх за- повнюють претенденти з багатьох країн, а крім того, поступово скорочується фінан- сування деяких напрямів науки, зокрема у зв’язку з припиненням холодної війни. Саме тому молоді українські науковці шу- кають і знаходять собі місце під сонцем в 6 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 12 інших країнах (Бразилія, Тайвань, Півден- на Корея, Південно-Африканська Респу- бліка тощо), де рівень життя не такий уже високий і розвиток науки, відверто кажучи, не вражає, але там вони затребувані, а їхня праця винагороджується набагато краще, ніж у нас. Тому ми мусимо насамперед ви- рівняти умови життя і праці наших учених хоча б із цими країнами. Процес «відтоку мозку» міг би також суттєво, або хоча б частково, бути скоро- чений, якби в Україні підвищився престиж науки і наукової діяльності в цілому за ра- хунок їхньої затребуваності в економічній сфері. У цьому разі, впевнений, притаман- не майже кожному українцеві почуття па- тріотизму могло б зупинити багатьох. Відомо, що в перші повоєнні десять- п’ятнадцять років до Сполучених Штатів Америки переїхало багато висококваліфі- кованих європейських учених, які спокуси- лися високою заробітною платнею за океа- ном та кращими можливостями для науко- вих досліджень. Відтоді виник дисбаланс кадрового потенціалу на користь амери- канської науки, який зберігається й до сьо- годні. Мені доводилося не раз обговорюва- ти цю проблему з колегами з європейських наукових інститутів та університетів, на основі чого я зрозумів, що навіть там бага- то науковців вважає такий переїзд немож- ливим навіть із моральних причин — надто різний менталітет у європейців та амери- канців. А от переїзд з однієї європейської країни до іншої відбувається набагато лег- ше і простіше — фактично немає психоло- гічного бар’єра, та й культури сусідніх кра- їн, а інколи й мови, досить близькі. Для українців подібний бар’єр ще вищий унаслідок доволі тривалої ізольованості людей, що народилися й жили в Радян- ському Союзі, від Заходу. Причому він дещо зростає від західного кордону України до східного. Ще один фактор, який може спрацювати, — це більш високий психоло- гічний бaр’єр щодо від’їзду для молоді з про- вінції, де менше поширена безпосередня ін- формація про переваги способу життя на Заході. Це саме спостерігаємо й у Росії, де студенти московських та петербурзьких ви- щих навчальних закладів уже з перших кур- сів налаштовані на від’їзд за кордон відразу після закінчення навчання, а з периферій- них вишів такого відтоку майже немає. У нас відповідна тенденція простежується в Києві та Харкові. У цьому аспекті, мені зда- ється, набагато зростає роль регіональних центрів, які мають стати, якщо не основни- ми, то набагато помітнішими постачальни- ками нових знань в Україні. При цьому тим науковцям — і в центрі, і в регіонах, — хто хоче жити і працювати задля науки в Украї- ні, конче потрібно дати відчуття перспекти- ви або впевненості в тому, що фундамен- тальна наука необхідна їхній рідній країні. Звичайно, навіть коли керівництво дер- жави змінить найближчим часом своє став- лення до науки і в цій сфері з’явиться нова державна політика, наука в Україні не може знову стати такою, якою була в радянський період. Дослідження в Україні навряд чи будуть охоплювати весь сучасний науко- вий фронт, як це було раніше, коли і в Сою- зі взагалі, і в Україні зокрема наукові на- прями стосувалися всього, що робилося у світі. Звідси стає очевидною виняткова роль у нових умовах Національної академії наук — це оптимальний відбір наукових на- прямів, які вимагають підтримки. Ми вже маємо відповідну структуру — Державний фонд фундаментальних досліджень, який покликаний переслідувати саме таку мету. У Росії створено Фонд підтримки наукових шкіл, і мені здається, що це також гарний приклад для наслідування. В умовах дефі- циту фінансування згадані фонди самі по со бі, якщо забезпечити відкритість і про зо- рість конкурсів, сприятимуть відбору і від- повідно підтримці найсильніших і найбільш конкурентоздатних вітчизняних досліджень. ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 12 7 Інша можлива форма перебудови україн- ської науки, порівняно з радянською, поля- гає в тому, що навряд чи Україна може (і зможе) дозволити собі високовартісні проек ти, наприклад спорудження потужних прискорювачів елементарних частинок чи іо нів, великих телескопів або джерел син- хро трон ного випромінювання тощо, кожний із яких коштує багато сотень мільйонів до- ларів. Кожен із таких приладів не завжди під силу навіть багатим державам, тому час- тіше велетенські проекти виконують нау- ковці кількох країн. Побудовані установки передають в управління спеціально створе- ним міжнародним комітетам для організації спільних досліджень або в тимчасове корис- тування будь- яким дослідникам, що подали заявку і пройшли конкурсний відбір. Скорі- ше за все, Україна в найближчому майбут- ньому не будуватиме подібні великі дослід- ницькі машини, проте, безумовно, може бра- ти участь у такій роботі десь «на стороні». І такі приклади є. Це участь київських і харків- ських фізиків-ядерників у розробленні та вста новленні унікального вимірювального об ладнання на суперпотужному коллайдері в ЦЕРНІ (Женева). Узагалі ж майбутнє за Центрами колективного користування, які вже існують у НАН України, але ще не набу- ли статусу міжнародних. Разом із тим НАН України вже входить на паритетних засадах у кілька європейських міждержавних лабора- торій, але подібні позитивні приклади не такі численні, як хотілося б. При цьому поїздки вчених за кордон для роботи в міжнародних наукових центрах — це вже не випадкові ві- зити за окремими запрошеннями, а регуляр- ні дослідження за спільними програмами. За останні десятиріччя українська фізика, стан справ у якій мені відомий краще, втра- тила приблизно 15% наукових кадрів — час- тина перейшла в бізнес, але переважна біль- шість відбула за кордон. Треба визнати, що ці втрати відчутні, особливо якщо враху вати вік і кваліфікацію науковців, які покинули наші інститути. У них відбулося неприрод- не, але суттєве старіння наукових кад рів, яке є нічим іншим, як відображенням про- цесів, що відбуваються в Україні в цілому і про які йшлося вище. При цьому молодь за- галом не втратила інтересу до наукової пра- ці і йде на природничі факультети, але після завершення навчання, дізнавшись про стан справ і свої перспективи, не виявляє вели- кого бажання працювати в науці. А якщо й починає свій науковий шлях, то втримати її на ньому стає дедалі важче. Вона йде з нау- ки найчастіше після зміни родинного стану і появи низки побутових проб лем, роз в’я- зати які, працюючи в науці або, що еквіва- лентно, в освіті, фактично не вдає ться. Яке ж майбутнє науки в Україні? Відповідь безпосередньо залежить від еко номічного і політичного розвитку краї- ни. Усі роки незалежності політична еліта не могла чітко вирішити, яким шляхом має рухатись Україна: через будь-які лібераль- ні реформи, маючи на увазі найбільш роз- винені країни Заходу і Сходу, або ж через більш-менш великий відсоток присутно сті держави у ВВП. Небезпідставно складає- ться враження, що стартові умови для Укра- їни та особливості її історичного розвитку не дозволяють обирати для неї виключно ліберальний шлях до мети, яка сама по собі очевидна і благородна. Ніхто не заперечу- вав би, щоб Україна стала такою ж високо- розвиненою та демократичною державою, як, наприклад, Англія, США або Японія. Проте я глибоко переконаний, що проста і практично необмежена лібералізація еко- номіки автоматично не забезпечує бажаної мети, а веде туди, де ми й опинилися — до держави з чималою тіньовою економікою, надмірним і досить сильно корумпованим бюрократичним апаратом, усесиллям олі- гархічних структур і злиденністю більшості населення. Наука, як власне і освіта, випа- ли з поля зору керівних державних органів, які за роки незалежності так і не спромо- 8 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 12 глися зрозуміти, що робити з високоосвіче- ною частиною народу і як її використову- вати задля добробуту суспільства. Україна — велика східноєвропейська дер- жава, що має зручне географічне розташу- вання, яке, по суті, є проміжним між еко- номічно розвиненою Західною Європою і Сходом, представленим гігантською Ро- сією з її невичерпним сировинним багат- ством. Така «історично-географічна» ситуа- ція відбивається в менталітеті українського народу, який хоче і, з іншого боку, вимуше- ний мати міцні економічні стосунки з усі- ма країнами-сусідами. Але так об’єктивно склалося, що одних дратують заклики до орієнтації лише на Європу, інші не сприй- мають проросійський шлях розвитку Ук- раї ни як єдино правильний і основний. На жаль, вікову спільну історію в дореволю- ційній Росії і 70 років радянської влади не- можливо швидко викреслити з пам’яті та свідомості мільйонів українців. Сказане переконливо демонструє, що в Україні можуть бути успішними лише ті ре- форми, у яких стосунки і з західними, і зі східними сусідами збалансовані та гармо- нійні. Такого, на мій власний розсуд, можна досягти тільки за умови акуратно і неупе- реджено керованого розвитку, в якому дер- жава на деякий час залишає за собою знач- ний контроль і регулювання в базових галу- зях економіки — енергетиці, транспорті, обо- ронній, включаючи космічну, промисловості і, що принципово, науці та освіті. При цьому ідеологія стратегічного розвитку має спира- тися на наукові засади. Лише така державна політика могла б вселити надію, що наука, зосереджена в основному в НАН України, отримає гідну підтримку і буде затребувана. А якщо так, то в Україні зможуть відроди- тися і самодостатньо розвиватися наукоємні виробництва, що ґрунтуються на сучасних технологіях, без яких наша країна може ско- титися до лав країн третього світу. У зв’язку зі зміною влади в Україні хотіло- ся б висловити сподівання, що державні дія- чі нарешті зрозуміють критичну роль науки і науковців у суспільстві, адже їхня ус піш на діяльність є стратегічним фактором у справі зміцнення самої держави як важливого і ав- торитетного суб’єкта світових процесів. Хо- тілося б сподіватися, що замість хаосу і все- дозволеності в країні запанує справ ж ня де- мократія. Для збереження і подальшого роз- витку науки в Україні це аж ніяк не остання і, переконаний, надзвичайно важлива умова. О. ПОПОВИЧ ЗУПИНІМО ДЕВАЛЬВАЦІЮ СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ НАУКИ! В Україні знову змінюється влада. Май- же всі політичні сили, що претендували на довіру виборців, запевняли нас, що вони © ПОПОВИЧ Олександр Сергійович. Доктор економічних наук. Завідувач міжгалузевої лабораторії проблем формування та реалізації науково-технічної політики МОН та НАН України, створеної в структурі Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України (Київ). 2007. щирі прихильники інноваційного шляху розвитку нашої держави. Проте про пере- хід на «інноваційний алгоритм», «інтелек-
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1923
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0372-6436
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T13:27:00Z
publishDate	2007
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
record_format	dspace
spelling	Локтєв, В. 2008-09-04T14:20:19Z 2008-09-04T14:20:19Z 2007 Чи зробить влада кроки назустріч науковцям? / В. Локтєв // Вісн. НАН України. — 2007. — N 12. — С. 3-8. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1923 Задум цієї статті виник ще в період апогею виборчої кампанії 2007 року, коли всі телевізійні канали і періодичні видання рясніли передвиборчими обіцянка- ми різноманітних політичних партій та блоків. Чого насправді варті ті обі- цянки, всім давно відомо, але на емоційному рівні хотілося вірити в бодай якісь зміни. Хоча позачергові вибори до Верховної Ради України викликали певні юридичні питання щодо їхньої легітимності, вони, безумовно, були вельми симптоматичними і символічними. З’явилася надія, що відтепер почнеться нарешті новий етап розвитку нашої Батьківщини, яка під час трансформації все ще «флуктуює» між своїм старим станом (якимось гібридом радянського минулого і кучмівського сьогодення) і вже новою фазою, що ніяк не може сфор- муватися та стабілізуватися. Це відповідно свідчить, що ми, зрештою, все ще буксуємо на колишньому етапі свого розвитку. Тож чи відбудуться в результа- ті виборів давноочікувані зміни? uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Пріоритети Чи зробить влада кроки назустріч науковцям? Article published earlier
spellingShingle	Чи зробить влада кроки назустріч науковцям? Локтєв, В. Пріоритети
title	Чи зробить влада кроки назустріч науковцям?
title_full	Чи зробить влада кроки назустріч науковцям?
title_fullStr	Чи зробить влада кроки назустріч науковцям?
title_full_unstemmed	Чи зробить влада кроки назустріч науковцям?
title_short	Чи зробить влада кроки назустріч науковцям?
title_sort	чи зробить влада кроки назустріч науковцям?
topic	Пріоритети
topic_facet	Пріоритети
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1923
work_keys_str_mv	AT loktêvv čizrobitʹvladakrokinazustríčnaukovcâm

Чи зробить влада кроки назустріч науковцям?

Institution

Ähnliche Einträge