Покаянні мотиви у проповідях Антонія Радивиловського

Метою статті є висвітлення християнського вчення про покаяння у проповідях українського православного діяча др. пол. XVII ст. Антонія Радивиловського. У розвідці використано компаративний, культурно-історичний, герменевтичний методи. Аналіз мотиву каяття сприяє дослідженню парадигми ідей та образів...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:	Сiверянський літопис
Datum:	2022
1. Verfasser:	Максимчук, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2022
Schlagworte:	Літературознавчі студії
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/192303
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Покаянні мотиви у проповідях Антонія Радивиловського / О. Максимчук // Сіверянський літопис. — 2022. — № 5-6. — С. 150-156. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-192303
record_format	dspace
spelling	Максимчук, О. 2023-07-13T11:52:38Z 2023-07-13T11:52:38Z 2022 Покаянні мотиви у проповідях Антонія Радивиловського / О. Максимчук // Сіверянський літопис. — 2022. — № 5-6. — С. 150-156. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.5281/zenodo.7747360 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/192303 09:27-185.33-287(477)«167/168» Метою статті є висвітлення християнського вчення про покаяння у проповідях українського православного діяча др. пол. XVII ст. Антонія Радивиловського. У розвідці використано компаративний, культурно-історичний, герменевтичний методи. Аналіз мотиву каяття сприяє дослідженню парадигми ідей та образів, які використовував у своїй творчості Радивиловський, становлячи наукову новизну цієї студії. Висновки. Антоній Радивиловський неодноразово звертався у проповідях до тематики покаяння як важливої категорії християнського вчення про спасіння людини. Рухаючись у цілому в річищі офіційної церковної доктрини, проповідник, утім, виявляє свободу в презентації та тлумаченні цього поняття для своєї аудиторії. У казаннях Радивиловського покаяння і спокута мають силу повернути людину до стану первісної святості, що виражено метафорою вознесіння до небес та одягання в шати невмирущої слави. Покаяння є не одномоментним актом, а тривалим процесом, який включає розкаяння, сповідь та власне спокутування, що його Радивиловський окреслює як «досить учинєнє». Без переміни свого життя, відмови від гріхів та вад, а також здійснення активної доброчесності, яка має «компенсувати» вчинену провину, покаяння не буде повним. Наголос на активній праведності – vita activa, добрих учинках – характерний для творчості Радивиловського. Водночас проповідник допускає пробачення гріхів уже на найпершому етапі – за умови щирого каяття, у випадку, якщо здійснити таїнство сповіді неможливо, тобто сила покаяння проявляється передовсім у духовних порухах людини, а вже потім у виконанні необхідних приписів. Крім того, Радивиловський закликає священників не накладати на вірних надто важке покутування, щоб не знеохотити їх, тобто в цілому демонструє людиноцентричне, гуманістичне бачення місії священства. Прикметно, що український казнодія створює свої проповіді у час воєнних турбулентностей та соціальних зрушень, протиставляючи знеціненню людського життя турботу про свою паству, її фізичне та духовне благополуччя, запорукою якого, на його думку, є щиросердне каяття перед Богом. The purpose of the article is to highlight how the Christian doctrine of repentance is presented in the sermons of the prominent Ukrainian Orthodox preacher Antonii Radyvylovskyi. The comparative, culturalhistorical, hermeneutical methods are used in the study. The analysis of the motive of repentance contributes to the study of the paradigm of ideas and images used by Radyvylovsky in his work, constituting the scientific novelty of this research. Conclusions. In his sermons, Antonii Radyvylovskyi repeatedly highlights sincere repentance as an important category in the Christian doctrine of salvation. Staying in the framework of the official Orthodox doctrine, the preacher, however, is free in presentation and interpretation of the concept of repentance for his audience. According to his texts, true repentance and atonement have the power to return a person to the original holiness, the spiritual state which is expressed by the metaphor of ascension to heaven and dressing in the robes of immortal glory. Repentance is not an instantaneous act, but a protracted process that includes genuine remorse, confession, and atonement described by Radyvylovskyi as «dosyt uchynienie». Without changing oneʼs life and giving up old sins, repentance will not be complete, as well as without exercising active virtue – «to compensate» for sins committed beforehand. The emphasis on active righteousness – vita activa, good deeds – is characteristic of Radzylowskiʼs work. At the same time, Radyvylovskyi allows the possibility to receive forgiveness of sins already after the true remorse in case if it is impossible to perform the sacrament of penance. Moreover, the preacher urges priests not to impose a heavy penance on the faithful, so as not to discourage them. Thus, it can be concluded that in his sermons Radyvylovskyi demonstrates a human-centered vision of the mission of the priesthood in their role to encourage people to repent. It is remarkable that the Ukrainian preacher creates his sermons in the time of military turbulence and social changes, contrasting the devaluation of human life with the care for his flock, its physical and spiritual well-being, the key to which, in his opinion, is sincere repentance before God. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис Літературознавчі студії Покаянні мотиви у проповідях Антонія Радивиловського Repentance motif in Antonii Radyvylovskyi’s sermons Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Покаянні мотиви у проповідях Антонія Радивиловського
spellingShingle	Покаянні мотиви у проповідях Антонія Радивиловського Максимчук, О. Літературознавчі студії
title_short	Покаянні мотиви у проповідях Антонія Радивиловського
title_full	Покаянні мотиви у проповідях Антонія Радивиловського
title_fullStr	Покаянні мотиви у проповідях Антонія Радивиловського
title_full_unstemmed	Покаянні мотиви у проповідях Антонія Радивиловського
title_sort	покаянні мотиви у проповідях антонія радивиловського
author	Максимчук, О.
author_facet	Максимчук, О.
topic	Літературознавчі студії
topic_facet	Літературознавчі студії
publishDate	2022
language	Ukrainian
container_title	Сiверянський літопис
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
format	Article
title_alt	Repentance motif in Antonii Radyvylovskyi’s sermons
description	Метою статті є висвітлення християнського вчення про покаяння у проповідях українського православного діяча др. пол. XVII ст. Антонія Радивиловського. У розвідці використано компаративний, культурно-історичний, герменевтичний методи. Аналіз мотиву каяття сприяє дослідженню парадигми ідей та образів, які використовував у своїй творчості Радивиловський, становлячи наукову новизну цієї студії. Висновки. Антоній Радивиловський неодноразово звертався у проповідях до тематики покаяння як важливої категорії християнського вчення про спасіння людини. Рухаючись у цілому в річищі офіційної церковної доктрини, проповідник, утім, виявляє свободу в презентації та тлумаченні цього поняття для своєї аудиторії. У казаннях Радивиловського покаяння і спокута мають силу повернути людину до стану первісної святості, що виражено метафорою вознесіння до небес та одягання в шати невмирущої слави. Покаяння є не одномоментним актом, а тривалим процесом, який включає розкаяння, сповідь та власне спокутування, що його Радивиловський окреслює як «досить учинєнє». Без переміни свого життя, відмови від гріхів та вад, а також здійснення активної доброчесності, яка має «компенсувати» вчинену провину, покаяння не буде повним. Наголос на активній праведності – vita activa, добрих учинках – характерний для творчості Радивиловського. Водночас проповідник допускає пробачення гріхів уже на найпершому етапі – за умови щирого каяття, у випадку, якщо здійснити таїнство сповіді неможливо, тобто сила покаяння проявляється передовсім у духовних порухах людини, а вже потім у виконанні необхідних приписів. Крім того, Радивиловський закликає священників не накладати на вірних надто важке покутування, щоб не знеохотити їх, тобто в цілому демонструє людиноцентричне, гуманістичне бачення місії священства. Прикметно, що український казнодія створює свої проповіді у час воєнних турбулентностей та соціальних зрушень, протиставляючи знеціненню людського життя турботу про свою паству, її фізичне та духовне благополуччя, запорукою якого, на його думку, є щиросердне каяття перед Богом. The purpose of the article is to highlight how the Christian doctrine of repentance is presented in the sermons of the prominent Ukrainian Orthodox preacher Antonii Radyvylovskyi. The comparative, culturalhistorical, hermeneutical methods are used in the study. The analysis of the motive of repentance contributes to the study of the paradigm of ideas and images used by Radyvylovsky in his work, constituting the scientific novelty of this research. Conclusions. In his sermons, Antonii Radyvylovskyi repeatedly highlights sincere repentance as an important category in the Christian doctrine of salvation. Staying in the framework of the official Orthodox doctrine, the preacher, however, is free in presentation and interpretation of the concept of repentance for his audience. According to his texts, true repentance and atonement have the power to return a person to the original holiness, the spiritual state which is expressed by the metaphor of ascension to heaven and dressing in the robes of immortal glory. Repentance is not an instantaneous act, but a protracted process that includes genuine remorse, confession, and atonement described by Radyvylovskyi as «dosyt uchynienie». Without changing oneʼs life and giving up old sins, repentance will not be complete, as well as without exercising active virtue – «to compensate» for sins committed beforehand. The emphasis on active righteousness – vita activa, good deeds – is characteristic of Radzylowskiʼs work. At the same time, Radyvylovskyi allows the possibility to receive forgiveness of sins already after the true remorse in case if it is impossible to perform the sacrament of penance. Moreover, the preacher urges priests not to impose a heavy penance on the faithful, so as not to discourage them. Thus, it can be concluded that in his sermons Radyvylovskyi demonstrates a human-centered vision of the mission of the priesthood in their role to encourage people to repent. It is remarkable that the Ukrainian preacher creates his sermons in the time of military turbulence and social changes, contrasting the devaluation of human life with the care for his flock, its physical and spiritual well-being, the key to which, in his opinion, is sincere repentance before God.
issn	2518-7430
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/192303
citation_txt	Покаянні мотиви у проповідях Антонія Радивиловського / О. Максимчук // Сіверянський літопис. — 2022. — № 5-6. — С. 150-156. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT maksimčuko pokaânnímotiviupropovídâhantoníâradivilovsʹkogo AT maksimčuko repentancemotifinantoniiradyvylovskyissermons
first_indexed	2025-11-26T05:28:39Z
last_indexed	2025-11-26T05:28:39Z
_version_	1850613655735894016
fulltext	Сіверянський літопис. 2022. № 5-6 150 ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ СТУДІЇ УДК 09:27-185.33-287(477)«167/168» Ольга Максимчук • ПОКАЯННІ МОТИВИ У ПРОПОВІДЯХ АНТОНІЯ РАДИВИЛОВСЬКОГО1 DOI: 10.5281/zenodo.7747360 © О. Максимчук, 2022. CC BY 4.0 ORCID: https://orcid.org/0000-0002-6932-6434 Метою статті є висвітлення християнського вчення про покаяння у проповідях українського православного діяча др. пол. XVII ст. Антонія Радивиловського. У розвідці використано компара- тивний, культурно-історичний, герменевтичний методи. Аналіз мотиву каяття сприяє досліджен- ню парадигми ідей та образів, які використовував у своїй творчості Радивиловський, становлячи наукову новизну цієї студії. Висновки. Антоній Радивиловський неодноразово звертався у пропові- дях до тематики покаяння як важливої категорії християнського вчення про спасіння людини. Ру- хаючись у цілому в річищі офіційної церковної доктрини, проповідник, утім, виявляє свободу в пре- зентації та тлумаченні цього поняття для своєї аудиторії. У казаннях Радивиловського покаяння і спокута мають силу повернути людину до стану первіс- ної святості, що виражено метафорою вознесіння до небес та одягання в шати невмирущої слави. Покаяння є не одномоментним актом, а тривалим процесом, який включає розкаяння, сповідь та власне спокутування, що його Радивиловський окреслює як «досить учинєнє». Без переміни свого життя, відмови від гріхів та вад, а також здійснення активної доброчесності, яка має «компенсу- вати» вчинену провину, покаяння не буде повним. Наголос на активній праведності – vita activa, добрих учинках – характерний для творчості Радивиловського. Водночас проповідник допускає про- бачення гріхів уже на найпершому етапі – за умови щирого каяття, у випадку, якщо здійснити та- їнство сповіді неможливо, тобто сила покаяння проявляється передовсім у духовних порухах люди- ни, а вже потім у виконанні необхідних приписів. Крім того, Радивиловський закликає священників не накладати на вірних надто важке покутування, щоб не знеохотити їх, тобто в цілому демонст- рує людиноцентричне, гуманістичне бачення місії священства. Прикметно, що український казно- дія створює свої проповіді у час воєнних турбулентностей та соціальних зрушень, протиставляю- чи знеціненню людського життя турботу про свою паству, її фізичне та духовне благополуччя, за- порукою якого, на його думку, є щиросердне каяття перед Богом. Ключові слова: проповідь, мотив покаяння, друковане видання, рукопис, Антоній Радивилов- ський. Покаяння через сповідь належить до семи основних сакраментів, або церковних таїн- ств, що їх взнають християнські Церкви східного і західного обрядів. Людина, що спові- дується, визнає свої провини перед Богом у присутності священника. У православ’ї та ка- толицизмі священник владою, даною йому від Бога, відпускає гріхи, при цьому він може накласти на людину, що кається, епітимію, тобто церковне покарання. Тема каяття і спокути займає чільне місце у гомілетичних промовах, адже проповідни- ки, виголошуючи казання, серед іншого, заохочують свою паству розкаятися у гріхах. Мотив покаяння як примирення з Богом може стати центральним у слові, що його прого- лошують, наприклад, під час посту. З’являється він також в оказіональних проповідях, тобто створених з конкретної нагоди, приміром, під час лихоліття. Українське проповідництво має багатовікову традицію використання покаяльних мо- тивів. Чітко простежується вона і в українській бароковій проповіді. У цій розвідці ми спробуємо дослідити, як феномен покаяння представлено у творчості Антонія Радивилов- ського, видатного українського проповідника др. пол. XVII ст. 1 Доповідь була виголошена на міжнародній науковій конференції «Феномени каяття та спокути в історії та художній літературі», яка відбулася 10 грудня 2021 р. в Національному університеті «Чернігівський колегіум» ім. Т.Г. Шевченка. Siverian chronicle. 2022. № 5-6 151 Радивиловський відомий як автор двох збірників казань «Огородок Маріи Богороди- цы» (1676) та «Вѣнец Христов» (1688), що вийшли з друкарні Києво-Печерської лаври. До сьогодні збереглися також прижиттєві рукописні книги із проповідями Радивиловсько- го під ідентичними назвами; це є унікальним випадком в історії українського проповід- ництва XVII ст. Вони передували друкованим виданням і слугували для них своєрідними підготовчими макетами, що дозволяє нині провести їх зіставлення та порівняння. Пам’ят- ки зберігаються в Інституті рукопису НБУВ за шифрами ф. 308, од. зб. П 560 I–II (похо- дять із книгозбірні Київського Пустинно-Микільського монастиря – див. каталог М. Пет- рова «Описание рукописных собраний, находящихся в городе Киеве», вип. 22). Прикмет- но, що не всі казання із рукописних пам’яток увійшли до друкованих книг, деякі пропові- ді так і лишилися неопублікованими. Покаянні мотиви є наскрізними у цілій низці слів, тобто проповідей Антонія Радиви- ловського. Два з них мають відповідну назву – «о покаяніи». Перше з цих казань пере- йшло з рукописного до друкованого «Огородка»3. Друге слово «о покаяніи» з рукописно- го «Огородка», як засвідчує текстологічне зіставлення та попередні дослідження, наприк- лад, М. Марковського4, увійшло до наступного друкованого видання Радивиловського «Вѣнець Христов» зі значними змінами, отримавши нову назву – слово на неділю «по Просвѣщеніи» (тобто Епіфанії, свята Богоявлення). Мотив покаяння як примирення з Богом присутній також в інших казаннях Радивилов- ського, про що йтиметься далі. Радивиловський називає покуту не інакше як святою, підкреслюючи її велике значення в духовному вимірі людини. Зокрема, у першому слові про покаяння він говорить: «Покута албовѣм святая так ве- ликоє у Бога маєт дерзновеніє и уфность, же человѣка, пекла годного, пред маєстат єго Божій приводит, и там єго шатою славы несмертелной приодѣваєт, вѣнец радости вѣчной на главу єго вкладаєт» (тут і далі у цитатах з проповідей Радивиловського ми дещо спро- щуємо орфографію і внормовуємо пунктуацію)5. Отже, спокута є своєрідним шляхом, що приводить, а точніше – піднімає людину до Бога. Як за часів першого гріхопадіння людина духовно занепала, відпала від Бога, так че- рез покуту вона вивищується, наближаючись до небесної слави. Ця метафора підйому близька до неоплатоністичного сприйняття відновленого зв’язку з Богом як повернення до первісної цілісності, зворотної висхідної еманації до божественного Абсолюту. На увагу також заслуговує метафора одягання людини: покаяння приводить людину до Божого престолу і там її «шатою слави несмертелной приодѣваєт, вѣнец радости вѣч- ной на главу … вкладаєт». За книгою Буття, спершу в земному раю Адам та Єва не соромилися своїх тіл. Однак після гріхопадіння їхні очі відкрилися і вони побачили, що є неодягненими. Вони створи- ли собі пояси з листя смоковниці та заховалися від Бога серед дерев. У християнській культурі ця зміна у сприйнятті своєї тілесності метафорично відображається як позбав- лення небесної слави, яка мов одяг оповивала тіла перших людей. Після гріхопадіння ця первісна шата зникла, тому люди зосталися нагими і відчули сором. Отож для Радивиловського покаяння є подоланням гріха, а відтак новим, повторним зодяганням у божественну славу. Схожі мотиви втрати / отримання небесного одягу та вінця можна побачити в київських барокових драмах, наприклад, великоднього циклу (див. «Торжество єстества человѣческаго...» Трагедо-комедія С. Ляскоронського6), отже, вони назагал характерні для української літератури ранньомодерного періоду. Антоній Радивиловський надає акту спокути надзвичайної метафізичної ваги. Так, за її впливом, за її здатністю протистояти гріхам та духовній погибелі вона може бути зістав- лена із силою божественної любові: «Кто ж ся, братіє, не будет утѣкати до покаянія свята- го, котороє так власне, яко и любов, грѣхов множество покрываєт»7, – говорить проповід- ник у другому слові про покаяння. У переробці цієї проповіді, що була опублікована у «Вѣнцѣ» як слово на неділю «по Просвѣщеніи», зацитований фрагмент тексту опущено. 2 Петров Н.И. Описание рукописных собраний, находящихся в городе Киеве. Москва: Университетская тип-я, 1896. Вып. ІІ. С. 253. 3 Рукописний «Огородок» Антонія Радивиловського датовано 1671 р. 4 Марковский М. Антоний Радивиловский, южно-русский проповедник XVII в. Неизданные проповеди Антония Радивиловского. Университетские известия. 1895. № 11. С. 7. 5 Радивиловський Антоній. Огородок Маріи Богородицы. Київ: Друкарня Києво-Печерської лаври, 1676. С. 1098. 6 Рєзанов В. Драма українська. 1. Старовинний театр український. Київ: Друкарня Української академії наук, 1926. Вип. 3: Шкільні дійства великоднього циклу. Додатки. 389 с. 7 Радивиловський Антоній. Огородок Пресвятой Богородици: рукопис. Кн. 2. Інститут рукопису НБУВ. Ф. 308. Од. зб. П 560, I/2. Арк. 822 зв. Сіверянський літопис. 2022. № 5-6 152 За своєю силою і потужністю (фактично, покаяння рятує душу людини від вічної поги- белі) воно наближається до іншого сакраменту, а саме: Євхаристії. Водночас покаяння пе- редує причащанню, адже приймати Тіло і Кров Христа нерозкаяним – це великий гріх. «Стережися теды», – говорить Радивиловський у слові на неділю 24 по зішестю Святого Духа, – «абы змазаный грѣхами не дотыкался Христа, єсли бовѣм в змазѣ тоє учиниш, не исцѣленіє, але смерть отнесеш»8. Разом із тим спокута – не одномоментний акт, вона триває в часі. У слові першому про покаяння Радивиловський говорить про певну послідовність дій, що її визначають. Ще в ексордіумі, тобто вступі до проповіді, Антоній зауважує, що досконала спокута «на трох залежит речах: на болезни за грѣхи, на отмѣнности житія, и на караню тѣла»9. Отже, до- сконале покаяння не лише включає усвідомлення своєї вини, а й уникання гріха в майбут- ньому, зміни штибу життя, а також прийняття покарання за провини. Цю саму думку щодо послідовності етапів справжнього покаяння він розвиває і далі в основній частині казання. Автор порівнює покаяння із золотим ланцюжком, що склада- ється з низки поєднаних ланок-кілечок. «Сокрушеніє сердечноє, СПОВѢДЬ и досит учи- ненє сут то першіи золотыи колка того златаго ланцушка, покаянія святого»10. Цікаво, що у проповіді слово сповідь, як і трохи вище на сторінці слово покаяніє виокремлено графіч- но – набрано великими літерами. Ймовірно, для автора було важливим виділити саме ці два поняття у тексті проповіді (при цьому в тексті казання з рукописного «Огородка» пе- реписувач використав великі літери лише для слова покаяння). Такий самий, назвемо його так, «алгоритм» спокути бачимо і в інших проповідях Ра- дивиловського, наприклад у слові другому на неділю 29 по Зішестю Святого Духа зі збір- ника «Вѣнец Христов». Розповідаючи про функції інституту священства, автор згадує, що саме до священників віряни можуть приходити на сповідь: «Як зась позбывати маєм тои грѣховнои проказы, приступуючи до священников, до наших духовных отцев? Наперед чрез скруху и болѣзнь за грѣхи пополненые. По-вторе, чрез исповѣдь, по-третє, чрез до- сить учинєнє»11. Поняття досить учинєнє запозичено, очевидно, з польської мови, у якій воно вживається, поміж іншим, і в юридичній сфері. Zadośćuczynienie означає певну са- тисфакцію, тобто компенсацію за вчинену шкоду. У католицькій традиції людина, яка со- грішила, має спокутувати провину так, щоб виправити добрими справами ту кривду, якої вона допустилася у своїх попередніх вчинках. Подібний виклад знаходимо і в цій пропо- віді Радивиловського: «Иле зась до досыть учинєня за грѣхи по исповѣді святой, тоє ни на чем иншом не залежит, тылко на добрых учинках…»12 Серед таких побожних, добрих справ, автор згадує повстримність та уникання подальшого гріха, а також активну благо- чинність: «Престанѣте от злоб ваших, научѣтеся добро творити (то єст престанте обжир- ства, пянства, вшетеченства, драпѣжства, крывоприсяжства, забойства, друг друга не ли- цемѣрно любѣте, постите, ялмужну давайте, странных до домов пріймуйте, кормѣте, одѣвайте, хорых навѣжайте, мертвых погрѣбайте, друг друга не оклеветайте, не осуджай- те)»13. Підкреслюючи важливість церковного таїнства сповіді, Радивиловський водночас до- сить «ліберально» зазначає, що відпущення, пробачення гріхів не аж так «намертво» по- в’язане із самою сповіддю, адже Бог може пробачити грішника вже на етапі його щирого розкаяння: «Иж где не можется от человѣка щире потребуючого за якою перешкодою вы- полнити сакрамент, звлаща крещенія и исповѣди святой, теды і за самоє сокрушеніє щи- роє Бог очищат грѣхи: абовѣм не привязал Бог до сакраментов ласки и милосердія своєго Бозского так конечне, абы не могл ласки и моцы сакраменту дати без сакраменту, где бы ся сакрамент згола не могл одержати»14 (цитата з того-таки слова другого на неділю 29 по Зішестю Святого Духа). Торкаючись питання епітимії, тобто церковного покарання за гріх, яке накладає свя- щенник по сповіді, Радивиловський знову-таки стає на бік слабкої людини в її недоскона- лості, закликаючи не накладати на каянників надто тяжкої покути: «Єсли кто єст духовни- ком послушаючим исповѣди, нехай же на чоловѣка сповѣдачогося вкладаєт такую поку- ту, которую бы он могл понести, а того тяжару и сам єму двигати нехай помагаєт, абы могл уйти овои примовки Христовои: горе вам, яко налагаєте на человѣки бремена неудо- 8 Радивиловський Антоній. Вѣнец Христов. Київ: Друкарня Києво-Печерської лаври, 1688. Арк. 307 зв. 9 Радивиловський Антоній. Огородок Маріи Богородицы. С. 1098. 10 Там само. С. 1099. 11 Радивиловський Антоній. Вѣнец Христов. Арк. 362 зв. 12 Там само. Арк. 364. 13 Там само. 14 Там само. Арк. 364–364 зв. Siverian chronicle. 2022. № 5-6 153 боносима, сами же єдинѣм перстом не прикасаєтеся бременем» (слово на неділю перед Просвіщенієм Христовим)15. У першому слові про покаяння, наводячи приклади людей, що розкаювалися перед Бо- гом, проповідник згадує старозавітного Іова, а також апостола Петра та Марію Магдали- ну. Про щирість каяття людини, за словами Радивиловського, свідчать сльози, які вона проливає: ці сльози перетворюються на потік води, що тече до життя вічного. У Євангелії розповідається, що і апостол Петро, і Марія заслужили на прощення саме завдяки гіркому плачу над своїми гріхами. Прикметно, що в рукописному варіанті цієї проповіді в ініціал, тобто заголовну літеру, якою вона розпочинається, вписано фігуру святого Петра, що ути- рає сльози розкаяння після того, як він тричі відрікся Христа (Іл. 1). Іл. 1. Початок слова першого про покаяння з рукописної збірки «Огородок Пресвятой Богородици» Антонія Радивиловського. Наступна, друга проповідь про покаяння у рукописному «Огородку» починається з іні- ціала із зображенням Марії Магдалини (Іл. 2). Обидві ініціальні літери великих розмірів, з великою майстерністю намальовані пером червоним чорнилом в самобутній українській бароковій стилістиці. У цьому слові теж згадано про щире каяття Марії перед Богом, з- поміж інших грішників, які відтак стали святими та апостолами: «Як ся чорным оказуєт Петр, кгди мовит: не знаю чоловѣка! Як чорный Матфей на мытници сидячий! Як чорный 15 Там само. Арк. 522–522 зв. Сіверянський літопис. 2022. № 5-6 154 Закхей, князь мытарей! Як чорная Магдалына, грѣхами блудодѣянѣя себе мажучи! А єднак всѣ тыи доткнены променями очей Христовых, найпієнкнѣйшими стали ся»16 (ци- тату наведено з початкової версії проповіді, вміщеної у рукописному «Огородку»; у піз- нішій версії з друкованого «Вѣнца» проповідник згадує про розкаяння Марії Магдалини та апостола Петра в іншому місці та іншими словами, дещо переформульовуючи свою думку: «Таким был кришталом Петр святый, ґды за грѣх отверженя ся Христа, изшед вон плакал горко. Таким был кришталом мытар, ґды в перси своя бючися, рекл: Боже, милос- тив буди мнѣ грѣшному. Таким была кришталом Магдалына, которая пришедши в дом фарісеов з миром, ставши при ногу Ісусову сзади, плачущися начат умывати нозѣ єго сле- зами»17). Іл. 2. Початок слова другого про покаяння з рукописної збірки «Огородок Пресвятой Богородици» Антонія Радивиловського. Припускаємо, що оформлення рукописного «Огородка» здійснювалося під керівницт- вом його автора, тож саме з його ініціативи постаті Петра та Марії були уведені до оформлення рукописної книги. Як бачимо, вони корелюють зі змістом казань і свідчать про те, що апостол Петро та Марія Магдалина були для Антонія Радивиловського уособ- ленням та зразком щирого розкаяння і спокути. 16 Радивиловський Антоній. Огородок Пресвятой Богородици: рукопис. Кн. 2. Арк. 818 зв.–819. 17 Радивиловський Антоній. Вѣнец Христов. Арк. 530 зв. Siverian chronicle. 2022. № 5-6 155 У другому слові про покаяння автор наводить перелік гріхів, якими людина ображає «маєстат Бозкій, тобто славу Божу (у цьому, до речі, за Радивиловським, і полягає під- ступність будь-якого гріха, навіть, здавалося б, незначного – він зачіпає насамперед честь і велич самого Бога – О.М.)», – отже, Бога ми «уражаємо … гордынею, лакомством, об- жирством, нечистотою, гнѣвом, зайзростю, и лѣнивством. Уражаємо єго и иными многи- ми з тых седми найголовнѣйших походячими»18. Усі ці гріхи насправді належать до так званих семи смертних гріхів, які, якщо не будуть спокутувані, призводять до загибелі ду- ші. Цікаво, що у друкованому варіанті тексту у складі «Вѣнца» у цьому переліку до смертного гріха череволюбства (обжерства) автор додає ще й пиятику – пянство (а та- кож закономірно прибирає вказівку на те, що цих гріхів сім)19. Так, іще одним переступом проповідник розширює уявлення про гріховну ненаситність та неповстримність людей. Показово, що в одному з п’яти слів «часу войни», адресованому українському війську, Радивиловський поміж іншими гріхами також чи не найбільше викриває гріх пиятики (ка- зання збереглися у рукописному томі «Вѣнца Христового» і опублікував їх М. Марков- ський20 лише наприкінці XIX ст.). Звісно, можна припустити, що «зелений змій» справді міг приносити шкоду, наприклад, під час козацьких походів. Однак, на нашу думку, окрім буквального витлумачення, тут слід вбачати ще й інші рівні інтерпретації. Адже метафо- рично сп’яніння як певна зміна свідомості протистоїть тверезості, тобто виваженості ро- зуму, ясному погляду на речі. Українська барокова література, яку творив і Антоній Ради- виловський, високо цінувала Горацієву золоту мірноту, тобто золоту середину, повст- римність, відмову від надмірних афектів, які заважають бачити реальний стан речей. Можливо, ганячи гріх пияцтва, Радивиловський насправді критикує своїх сучасників за нездатність тверезо мислити, взяти під контроль свої темні пристрасті, упорядкувати жит- тя в гармонії та світлі Божественного розуму. У cлові «побуждаючому до молитви часу воєнного небезпеченства» зі збірки «Огоро- док Марії Богородиці» Радивиловський порівнює воєнні лихоліття із п’яним мечем, що не розбирає, хто винен, а хто ні, і упивається кров’ю усіх, хто йому трапляється на шляху: «Проходячи землю нашу меч гнѣву Божого и беручи з неи человѣки и скоты, пришол юж и до нас, а пришол не трезвый, але барзо пяный … Бо яко человек пяный при винным, часто нападаєт и на невиннаго, так меч гнѣву Божого при грѣшных людех и справедли- вых губит»21. Вихід, як уникнути цієї страшної долі, проповідник бачить лише один – уда- тися до дієвої покути через піст і молитву: «Абысмо ся улякши острости єго, удалися до покуты, до молитвы и до посту. Бо на отверенє того меча Божого не маш лѣкарства лѣп- шого, яко пост и молитва»22. Якщо старозавітні праведники зверталися до Всевишнього, називаючи Його Богом Авраама, Ісака та Якова, і Він їх рятував, то тим паче, підкреслює Радивиловський, Бог почує, коли в нього проситимуть порятунку в ім’я Його розіп’ятого Сина23. Як бачимо, попри глибоку зануреність Радивиловського у власне богословський кон- текст, покаянні мотиви у його проповідях також пов’язані з реаліями того світу, в якому йому випало жити. Звертаючись до своєї пастви, він закликав її через спокуту за гріхи уникати як духовної погибелі, так і фізичних страждань, що їх так щедро пропонувало їм реальне земне життя. Максимчук Ольга Василівна – кандидат філологічних наук, науковий співробітник відділу стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В.І. Вер- надського (Голосіївський просп., 3, м. Київ, 03039, Україна). Maksymchuk Olha – PhD (in Literature), Associate Researcher in the Department of Old- Printed and Rare Books of V.I. Vernadskyi National Library of Ukraine (3 Holosiivskyi avenue, Kyiv, 03039, Ukraine). E-mail: zubrytsca@yahoo.com.ua REPENTANCE MOTIF IN ANTONII RADYVYLOVSKYI’S SERMONS The purpose of the article is to highlight how the Christian doctrine of repentance is presented in the sermons of the prominent Ukrainian Orthodox preacher Antonii Radyvylovskyi. The comparative, cultural- historical, hermeneutical methods are used in the study. The analysis of the motive of repentance contribu- 18 Радивиловський Антоній. Огородок Пресвятой Богородици: рукопис. Кн. 2. Арк. 817. 19 Радивиловський Антоній. Вѣнец Христов. Арк. 528 зв. 20 Марковский М. Антоний Радивиловский, южно-русский проповедник XVII в. Неизданные проповеди Антония Радивиловского. Университетские известия. 1895. № 12. С. 37–86. 21 Радивиловський Антоній. Огородок Маріи Богородицы. С. 1078. 22 Там само. С. 1080. 23 Там само. С. 1081–1082. Сіверянський літопис. 2022. № 5-6 156 tes to the study of the paradigm of ideas and images used by Radyvylovsky in his work, constituting the sci- entific novelty of this research. Conclusions. In his sermons, Antonii Radyvylovskyi repeatedly highlights sincere repentance as an important category in the Christian doctrine of salvation. Staying in the frame- work of the official Orthodox doctrine, the preacher, however, is free in presentation and interpretation of the concept of repentance for his audience. According to his texts, true repentance and atonement have the power to return a person to the original holiness, the spiritual state which is expressed by the metaphor of ascension to heaven and dressing in the robes of immortal glory. Repentance is not an instantaneous act, but a protracted process that includes ge- nuine remorse, confession, and atonement described by Radyvylovskyi as «dosyt uchynienie». Without changing oneʼs life and giving up old sins, repentance will not be complete, as well as without exercising active virtue – «to compensate» for sins committed beforehand. The emphasis on active righteousness – vi- ta activa, good deeds – is characteristic of Radzylowskiʼs work. At the same time, Radyvylovskyi allows the possibility to receive forgiveness of sins already after the true remorse in case if it is impossible to perform the sacrament of penance. Moreover, the preacher urges priests not to impose a heavy penance on the fa- ithful, so as not to discourage them. Thus, it can be concluded that in his sermons Radyvylovskyi demon- strates a human-centered vision of the mission of the priesthood in their role to encourage people to re- pent. It is remarkable that the Ukrainian preacher creates his sermons in the time of military turbulence and social changes, contrasting the devaluation of human life with the care for his flock, its physical and spiritual well-being, the key to which, in his opinion, is sincere repentance before God. Key words: sermon, repentance motif, printed edition, manuscript, Antonii Radyvylovskyi. Дата подання: 15 грудня 2022 р. Дата затвердження до друку: 25 грудня 2022 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Максимчук, О. Покаянні мотиви у проповідях Антонія Радивиловського. Сіверянський літопис. 2022. № 5–6. С. 150–156. DOI: 10.5281/zenodo.7747360. Цитування за стандартом APA Maksymchuk, О. (2022). Pokaianni motyvy u propovidiakh Antoniia Radyvylovskoho [Repentance motif in Antonii Radyvylovskyi’s sermons]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 5–6, P. 150–156. DOI: 10.5281/zenodo.7747360.

Покаянні мотиви у проповідях Антонія Радивиловського

Institution

Ähnliche Einträge