Резонансне слово Оксани Забужко в українській прозі
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1928 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Резонансне слово Оксани Забужко в українській прозі /Я. Голобородько // Вісн. НАН України. — 2008. — N 1. — С. 45-50. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860269007704162304 |
|---|---|
| author | Голобородько, Я. |
| author_facet | Голобородько, Я. |
| citation_txt | Резонансне слово Оксани Забужко в українській прозі /Я. Голобородько // Вісн. НАН України. — 2008. — N 1. — С. 45-50. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-12-07T19:04:38Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 1 45
Есей
Я. ГОЛОБОРОДЬКО
РЕЗОНАНСНЕ СЛОВО ОКСАНИ ЗАБУЖКО
В УКРАЇНСЬКІЙ ПРОЗІ
© ГОЛОБОРОДЬКО Ярослав Юрійович. Доктор філологічних наук. Завідувач кафедри теорії та
методики викладання гуманітарних дисциплін Південноукраїнського регіонального інституту
післядипломної освіти педагогічних кадрів (Херсон). 2008.
Крейсерський текст «Польові дослі-
дження з українського сексу» має
вже 9 перевидань. Це зумовлено, зрозумі-
ло, не тільки самою назвою, яка, безсум-
нівно, належить до унікальних — цебто
коли саме ім’я тексту, взяте окремо, спро-
можне жити, інтонувати, вільно рухати-
ся (неначе мешканці Шенгенської зони)
в ментальних та інших територіальних
порталах, хоча, безперечно, справджуєть-
ся істина, що як назвеш крейсер, зокрема
текстовий, так він і... пройде річищем сві-
домості.
Важлива й енігматичність самого тек-
сту. І хоча семантичний шар «Польових
досліджень з українського сексу» (видан-
ня де в’я те; Київ: Факт, 2007) уже починає
окремими фрагментами-локусами кон-
цептуально в’я ну ти, нагадуючи, що дум-
ки, як і люди, не живуть вічно і також
схильні до появи на їхньому тілі зморшок,
вікової пігментації, посивілого волосся,
що думки, урешті, теж схильні до старін-
ня, проте залишається пласт, що звучить
не менш, а можливо, ще більш лунко,
дзвінко, голосисто, як і в період перших
публікацій тексту, — це мова і стиль.
Тут висловлю свою головну тезу: про-
за Оксани Забужко, особливо «Польові
дослідження з українського сексу», ціка-
ва насамперед своїм мовостилем. Повер-
ну цю думку іншою гранню. Саме компози-
ція мови, стилю, а не, скажімо, композиція
реалій чи композиція рефлексій становить
концептуальну сутність цього тексту. Мо-
востиль сам по собі є енігмою. Коли текст
позбавлений енігми, енігматичності, він не-
рідко позбавлений і яскравих, харизматич-
них мови та стилю.
У «Польових дослідженнях з українсько-
го сексу» Оксану Забужко передусім бенте-
жить Слово — його природна фоніка, екс-
пресивні ритми, мисленнєвий тонус. Ав-
торку хвилює не стільки сама думка або ка-
валькада думок, скільки ліричне звучання,
відлуння, міжлуння, ба навіть ліро-епічне
мегалуння думки. Вона працювала над ре-
ченням, фразою, текстовим періодом. Пра-
цювала як поетка — щоб ці речення, фра-
за, текстовий період виділялись, були жи-
вими, буяючи кожною лексичною формою,
сполученням слів, кожним сплеском мета-
форики, кожними літерами і звуком, віль-
готно буяючи навіть розділовими знаками,
46 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 1
що доволі примхливо й емоційно почлено-
вують текст, нагадуючи про те, що худож-
ник, творець вільний настільки, наскільки
він сам воліє таким бути.
Оксана Забужко у своїх «Польових дослі-
дженнях» достеменно підняла цілину укра-
їнського слова, наситивши й запліднивши
текстуру безліччю вербальних форм, ню-
ансів, зворотів, що стали раритетними, екс-
клюзивними (або сприймаються як такі), з
усіма їхніми мелодійними, смисловими, ко-
лористичними напівтонами й відтінками,
з усією специфікою запашного, ароматно-
го синтаксису їхніх сполучень. У тексті ані
на хвилину не вщухає музика етнічного вер-
бального свята, позаяк підвалини «Польо-
вих досліджень з українського сексу» три-
маються якраз на концепції гранично автен-
тичного Слова, зреалізованої письменни-
цею.
Текст виписано настільки щільно, з аку-
ратною мисленнєвою гіпернасиченістю,
скріплено настільки ладно, без шпаринок,
що складається враження, неначе в ньому
відсутня композиція — цебто що реалії в
ньому є, а от композиції немає. Цей текст
звучить як моно-графія — інакше кажучи,
як те, що викладено в стилі моно: моноло-
гів або мономовлення персонажа-жінки,
до якої звертаються «пані Оксано», у яких
вона вдається до кокетно-пластичного
прийому — розповідає про себе то від тре-
тьої, то від другої, то, нарешті, від першої
особи.
Сприймати дуже серйозно й надто бук-
вально те, що повістує-говорить й у чому
зізнається-сповідується нараторка Оксана,
було б вельми не обов’язковою і, думаю, не-
обачною справою (хоча вона разом із Окса-
ною Забужко, припускаю, зовсім не проти
такої серйозності). Оскільки сама героїня-
нараторка — постать досить умовна, химер-
на, ексцентрична, природа якої оздобле-
на гримучою сумішшю натуралістичних та
ірраціональних начал, що цілком личить і
відповідає колористиці еготексту, яким, без
найменшого сумніву, і є «Польові дослі-
дження з українського сексу».
Оксана-нараторка — це несосвітенна его-
центричка, яка вважає себе ледь не ембле-
мою вселюдського альтруїзму. Вона експре-
сивна, експансивна й екзальтована, та ще
й, схоже на те, схильна до демонічної істе-
ричності, вважаючи себе розважливим ана-
літиком і мислителем, що вряди-годи пре-
тензійно віщує сентенції. Вона за своїм ві-
ковим статусом (у тексті обіграно, як вона
сама величає себе «тридцятичотириліт-
ньою бабою» і вже нутром відчуває планку
а ля сорок) мусить бути безваріантно сфор-
мованою жінкою, але рефлексує, особливо
в питаннях кохання, досить часто на рівні
підлітка, у найліпшому разі старшого.
Але, як-то нині поширено кажуть, це ще
не все.
Вона ідентифікує себе як суперінтелек-
туалку, як не просто небуденну, а ледь не
визначну особистість, місія і кредо якої в
тому, щоб мислити й творити, відчувати
всесвіт і мислити — і водночас «на повно-
му серйозі» живе словами, особливо її «за-
водить» і «вставляє» розбирати ситуації на
кшталт, що «він» їй сказав, що «вона» йому
на це відповіла і як знову ж таки «вона»
при цьому виглядала.
Героїня унаочнює цілком романтичнодай-
ний і романтико-центричний типаж, який,
при всьому тому, є втіленням соціумного
прагматизму і тяжіє-тягнеться до абсолют-
но меркантильних цінностей імпозантно-,
респектабельно-фешенебельного життя.
Вона маніфестує власне прагнення до
вільного розвитку й так само вільного, ні-
чим й (особливо) ніким не скутого духу,
супроводжуючи свої свободолюбні думи й
помисли цілком дидактичними рефлексі-
ями, указувальним перстом освячуючи ін-
ших у сенсі-річищі, як їм належить говори-
ти, чинити, жити.
Оксана європейська лібералка, у якій си-
дить сформований східний деспот. Вона ві-
рує в концепцію Надлюдини, звісна річ,
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 1 47
ототожнюючи себе з нею і містифікую-
чи та міфологізуючи свою любов до Укра-
їни. Вона насамперед є месією для свого
«я» і власного «я»-успіху, що із сценічно-
театральною вправністю приміряє шати
Мойсея української нації.
Вона вдало камуфлює внутрішній анту-
раж своїх почуттів, так що при першому
або первинному сприйнятті її монологів-
зонгів може скластися враження, що геро-
їня переповідає історію свого кохання.
Таку собі last love story. Історію кохання
до чоловіка, який проходить під кодовою
познач кою «Микола К.». Насправді ж ко-
хання, а тим паче любові (або «любови» —
за орфографією тексту) ніяких немає.
Хоча б тому, що до коханого, чи то колиш-
нього коханого, вона звертається як до
над-, гіпер-, архічужого, як до чоловіка, що
ніколи і не був своїм, коханим, рідним, —
«той чоловік».
А є лише історія пристрасті, вибухового,
наче еякуляція, захоплення. Щось на
кшталт більш-менш цивілізованої «бляд-
ки», як іронічно усвідомлює цю історію
сама Оксана — творець її. Позаяк єдина,
кого героїня вміє любити і таки по-
справжньому, з українською акцентованіс-
тю, любить, — це вона сама. Її монологи-
сповіді переповнені, наче береги під час по-
вені, лише й виключно однією любов’ю —
любов’ю до себе (емоційніше й коректніше
так — любов’ю до Себе), що ідеально коре-
лює з цінностями порубіжжя наших (себто
ХХ і ХХІ) століть.
Інакше кажучи, Оксана-нараторка «в
собі» та «для інших» — це зазвичай конт-
растні іпостасі, що вживаються в ній саме
завдяки своїй несумісності. І це також до-
дає енігматичності текстовим флюїдам.
«Польові дослідження з українсько-
го сексу», ясна річ, власне сексу — цебто
«по-дорослому» сексуальних описів, живо-
го сексуального пленера не містять: якщо,
ризикну припустити, містили б, то, най-
імовірніше, мали б іншу назву. Після Окса-
ни Забужко в українській жіночій прозі це
вже стало традицією: і Світлана Пиркало,
й Ірена Карпа, і Таня Малярчук (разом зі
своїми персонажами) територію сексу зро-
били переважно територією розмов та реф-
лексувань, але не зображення, не деталіза-
ції самого процесу.
І чи не першою в нас у жіночих текстах
до цього долучилася Оксана-нараторка з
«Польових досліджень», яка на початку
своєї розповіді-оповіді із задоволенням, на-
віть зі смаком рефлексує на сексуальні мо-
тиви, цнотливо додаючи до своїх міркувань
інтонування окремих секс-реплік.
Проте не більше.
Перевести репліки й розмови навко-
ло сексу в розряд виписаних сексуальних
сцен або сексуально відтворених картин
Оксана-нараторка з тексту пані Забужко
так і не наважується. Естетична радикаль-
ність — крізь призму, зрозуміла річ, ниніш-
ньої поетики — насправді виявляється не
такою вже й радикальною. Декларація шу-
кань, спрямована на вербальні студії в ца-
рині «українського сексу», залишається,
що неважко збагнути, переважно деклара-
тивною.
От і виходить, що «польові досліджен-
ня», можливо, таки є — але «сексу», нехай і
по-українському, тобто у виключно україн-
ському креативному виконанні, майже не-
має. І це постає новітньою модифікацією
збоченства. Позаяк із тих імпульсів жіно-
чого організму, що їх повідомляє-надсилає
нараторка Оксана, з недвозначною відвер-
тістю відкривається непідробна у власній
безмежності сексуальна широчінь і прони-
кливість героїні, якій секс потрібен, імовір-
но, більше ніж життя.
Проте при такій, скажу без еківоків, при-
вабливій сексуальності своєї дуже дорос-
лої героїні пані Забужко примудряється
іноді-інколи так описати інтим-ситуацію,
що після завершення ознайомлення з цим
фрагментом жінки можуть проголосити
мотто тотальної фригідності, а чоловіки
48 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 1
добровільно поповнити лави імпотентів:
«... Знизу, завжди любила — знизу, розплас-
таною на спині: тільки так і позбувалась
себе остаточно, зливаючись ритмом влас-
них клітин з промінною пульсацією світо-
вих просторів». Після таких одкровень не
хочеться думати, що вихід на орбіту «пуль-
сації світових просторів» і є квінтесенцією
«українського сексу».
Це наукове, дефініційне «зливаючись
ритмом власних клітин з промінною пуль-
сацією світових просторів», справді, пере-
водить текст у розряд студій, до яких Окса-
ну Забужко все ж не надто тягнуло, якщо
вона воліла, щоб таки він (текст) був, не-
мов картина маляра — багетом, облямова-
ний підзаголовком «роман».
Хоча «Польові дослідження з україн-
ського сексу» — це, звичайно ж, не роман.
У тому сенсі, в якому цей термін узвичаєно
вживають. Це може бути серіал зонгів, ме-
гапоема, ліричний есей, не тільки ліричний
і не тільки есей, фізіологічний начерк душі,
белетризована автобіографія, мемуари ра-
ціональної підсвідомості абощо.
Хоча нині — майже усе це (в дуже і дуже
широкому сенсі) — почали називати рома-
ном. Цю ж думку поверну трохи інакше.
Нині все, що не належить до сфери сто-,
двісті-, триставідсоткової лірики чи драми,
можуть назвати романом. Виключно з тур-
боти про чистоту жанру. Хоча, прогнозую,
і цей, умовно кажучи, триставідсотковий
критерій невдовзі розмиють. Невипадково
ж ми живемо в добу тайфунів.
У своєму тексті з крейсерською ходою
«Польові дослідження з українського сек-
су» Оксана Забужко більше поет, ніж про-
заїк, і більше мислитель-есеїст, аніж поет.
Узагалі розумове, інтелектуальне начало —
як аналітичне, так і синтезувальне — в ній
майже незмінно домінує. Емоції ж — ду-
шевні, вербальні, художні — лише увираз-
нюють переважання й пристрасність інте-
лекту. А власне інтелект причаровує спо-
конвічно.
Збірка Оксани Забужко «Сестро, сестро»
(Київ: Факт, 2003) стала, власне, не но-
вою, а старою-новою книжкою, до якої ввій-
шла мала й середня проза («повісті та опо-
відання», як виокремлено в підзаголовку
видання), що була створена «колишньою»
письменницею і ретранслює її художні цін-
ності кінця минулого століття, — «Інопла-
нетянка» (1989), «Сестро, сестро» (1992),
«Я, Мілена» (1997), «Дівчатка» (1998),
«Казка про калинову сопілку» (1999), «Ін-
структор із тенісу» (2000), а також «Авто-
біографія» (1997). Твори розміщені в поза-
хронологічному порядку, що знімає лінійну
спрощеність їхнього сприйняття й створює
інтригу проблемно-аналітичного дискурсу.
Основна проблема, що постає зі сторі-
нок збірки «Сестро, сестро», сфокусована
на питаннях: Оксана Забужко — це явище
чи миттєвість у літературному процесі, це
письменник назавжди чи все ж таки щасли-
вий збіг кон’юнктури часу з кон’юнктурою
слова, це духовна константа чи тимчасова
величина (або велич тимчасовості)?
Вірогідно, одним із найпривабливіших
достоїнств по-новому не нових текстів
Оксани Забужко є те, що, як модно (попу-
лярно, толерантно, гнучко й, урешті, ша-
блоново) нині висловлюватися, «однознач-
ну відповідь на це запитання дати непро-
сто». Єдине, про що майже з упевненістю
можна говорити, — що такого розголосу, та-
кої популярності, як «Польові дослідження
з українського сексу», збірка «Сестро, се-
стро» за жодних обставин не набуде. А це
вже симптоматично.
Інтерес до формально нової книжки
Оксани Забужко насамперед зумовлений
не стільки художніми особливостями збір-
ки, скільки ім’ям авторки. У нас уже скла-
лася традиція поціновувати не власне тек-
сти, а письменницькі бренди, що, думаю, є
свідченням недостатньої зрілості літера-
турного процесу. Позаяк не текст є таким,
яким є бренд, а бренд має бути таким, яким
є текст. Інакше кажучи, літературне ім’я —
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 1 49
це не «розкрученість» у пресі, а реальний
рівень тексту.
Відкривається збірка оповіданням, що
дало назву (не дуже й виразну, чи не досить
прикметну, чи елементарно нецікаву — це
все крізь позначку-призматику резонанс-
них «Польових досліджень») усій книжці-
самоантології. «Сестро, сестро» — це пси-
хологічний натюрморт, заснований на авто-
біографії свідомості та біографії соціумних
реалій, який (натюрморт) своєю провідною
тональністю цілком характерний для укра-
їнської літератури порубіжжя 80 — 90-х ро-
ків ХХ століття з її наснаженою критикою
вітчизняної тоталітарної історії. У цьому
оповіданні (що, втім, може бути схаракте-
ризоване і як новела, і як психоаналітич-
ний етюд), написаному у вигляді асоціа-
тивних відчуттів, рефлексій, спогадів, відті-
нюються контури недавнього тоталітарно-
го минулого — малюнки обшуку, психічних
зривів, моральних потрясінь на тлі рельєф-
но окресленої спочатку дитячої, а згодом
сформованої жіночої свідомості, яка тонко
фіксує, мислить, проводить паралелі, уза-
гальнює.
У структуру оповіді введено загалом
шаблоновий образ «кагебіста», який (ну
звичайно ж!) розмовляє чи то карикатур-
но, чи то саркастично поданою російською
мовою. У збірці, до речі, чимало фрагмен-
тів, де фактично пародіюється російська
мова, — це, схоже, така собі «наша відпо-
відь» (вже не Америці, але не менш масш-
табному опонентові) Росії, наша альтерна-
тива тим російським «стандартам», коли
українців зображують як недолугих і про-
стакуватих типів-персонажів, а українське
подають у гранично примітивізованому
вимірі.
Велике оповідання (або ж невеличка по-
вість) «Дівчатка», як і «Сестро, сестро»,
майже позбавлене сюжету й теж написа-
не у формі асоціативної сув’язі спогадів-
спалахів свідомого «я» Дарки — головно-
го персонажа обох перших творів збірки.
Як і в першому тексті, у «Дівчатках» вза-
ємодіють два просторово-часові виміри —
дитячо-підлітковий (шкільний) та сфор-
мований (дорослий). У другому тексті про-
писано й виразно постають суто мистець-
кі атрибути О. Забужко — психологізована
сексуальність (утім, є підстави говорити й
про сексуалізовану психологічність) ху-
дожньої манери, поєднана з примхливо ви-
шуканою образною стилістикою та помно-
жена на відчуття еротичних потенцій і гра-
ней слова. Виразна сексуалізація оповіді
(у фреймах художньої конкретики, експре-
сивної загостреності, екзальтованого рит-
мостилю) — цілком органічна для сенсово-
сутнісних аспектів мікроповісті (чи то ма-
крооповідання). Сексуальні історії Олени
Скальковської, що переростають в інтим-
ну й духовну драму-трагедію особистос-
ті, випромінюють насичену фоніку правди-
во життєвих і суперечливих колізій. І до-
водиться тільки шкодувати, що «Дівчатка»
розділили загальну долю по-новому ста-
рої збірки Оксани Забужко, — рівень назви
твору значно «програє» рівню художнього
простору, розгорнутому в ньому.
«Казка про калинову сопілку» — один із
найцікавіших і найбагатших (в образно-
ментальному сенсі, звичайно) текстів цієї
книжки. Це — повість-притча, повість-міф,
повість-метафора, написана в «профоль-
клорному» річищі й із використанням роз-
кішного фольклористичного матеріалу-
інструментарію. Цей міфологізований твір
сповнений алюзій, символів, алегорій і про-
тканий образно-філософськими струменя-
ми, у якому вибудувана ціла низка антино-
мій, традиційних для фольклорних і міфо-
логічних творів, — два протилежні пер со-
нажі-іпостасі (Ганнуся й Оленка), два
протиставлені духовні центри (батьки —
Василь і Марія), Каїн і Авель, Бог і Диявол
тощо. Інтимно-сексуальні реалії так само
природно вкладені в сюжетну канву, як і
панівні романтичні та романтичнодайні
джерела розповіді.
50 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 1
Химерно-психологічна повість «Я, Міле-
на», разом із «Казкою про калинову сопіл-
ку», становить композиційно-смисловий
центр збірки «Сестро, сестро» й належить
до найприкметніших текстів О. Забужко.
Рівнем сексуальної намагніченості «Я, Мі-
лена» місцями спроможна позмагатися з
«Польовими дослідженнями українсько-
го сексу», щоправда, художньо виразнішою
(за щойно згадані «Польові дослідження»)
ця повість навряд чи стала. Це досить рів-
невий, ретельно виписаний текст, яким
просто-таки має бути більш-менш вправ-
ний твір із царини сучасної прози. «Я, Мі-
лена» задумана й написана як особисті, фа-
хові й інтимізовані колізії жінки, яка стає
популярною телеведучою, це текст, побу-
дований на химерній та екстравагантній
течії реалій, що відбуваються з Міленою-
телезіркою, це ще один вияв художніх «ре-
сурсів» письма, який тримається на еро-
тичній і секс-ментальній харизмі.
Оповідання «Інструктор із тенісу» — з
розряду безсюжетної прози, до якої нале-
жать і дебютні тексти збірки «Сестро, се-
стро». Його цілковито можна зарахувати
до числа «необов’язкової» прози: яка, ймо-
вірно, могла бути і ненаписаною, і від цього
Оксана Забужко, як, урешті, й українська
література, нічого б не втратила. Нічого
власне нового в цьому тексті (що його теж є
підстави віднести до психологічного етюду,
а то й новели) для творчого розвою пись-
менниці не спостерігаємо. Кілька ж май-
стерних рядків, спостережень і психологіч-
них «родзинок», що містяться в цьому тво-
рі (оздобленому, до речі, доволі «діловою»
назвою), навряд чи можуть стати адекват-
ною втіхою для письменниці, яка знає, що
таке смак і німб поп-визнання. До того ж, в
«Інструкторі з тенісу» є прозорі й очевид-
ні прозові самоповтори, коли, наприклад,
Марта (себто головна героїня) переживає
нервовий напад, прийом, що його Оксана
Забужко вже застосовувала в «Дівчатках»,
де з Дарцею схожий випадок стається, як і
в «Інструкторі з тенісу», в прикінцевих ре-
аліях твору. Хочеться сподіватися, не ста-
не символічним і те, що «Інструктор» (на-
зву оповідання скорочено), який невиму-
шено асоціюється із західними «прохідни-
ми» тестами, — хронологічно останній твір
(із уміщених у книжці).
«Нефантастична повість», за авторським
визначенням, «Інопланетянка», що завер-
шує парад не те щоб нових, проте ще й не
давніх текстів Оксани Забужко, справді не-
фантастична. Вона розташована останньою,
вочевидь, для того, щоб слугувати своєрід-
ним естетико-художнім ключем до всіх по-
передніх оповідань та повістей збірки «Сест-
ро, сестро». «Інопланетянку» було написано
в психологічно (й інтелектуально) досить
зрілому періоді, проте повісті властиві атри-
бути своєрідної «художньої школи» для пи-
сьменниці, естетичного самовизначення. Це
останні підходи до себе, до себе такої, якою
письменниця хотіла б бачити себе. Повість
художньо різнорідна й строката — наївна й
глибока, «розумова» й безпосередня, абстра-
говано штучна й сповнена живих порухів,
устремлінь. Вона має риси-атрибути тексту,
що може становити більший інтерес для іс-
ториків літератури й художньої культури,
для текстологів і дослідників поетики Окса-
ни Забужко, ніж, як у нас раніше було при-
йнято говорити, для «широкої аудиторії».
По-новому не нова збірка «Сестро, се-
стро» О. Забужко, безумовно, цікава, хоча й
не віхова подія, що зайвий раз підтверджує:
слава — приємна й небезпечна річ, яка (вар-
то це визнати) вимагає від митця, від кожно-
го його кроку постійного підвищення «план-
ки» І ця ж збірка свідчить, що Оксана За-
бужко була й залишається в українській про-
зі передусім авторкою «Польових досліджень
(як ми вже знаємо, розуміємо й намагаємося
це собі уявити) з українського сексу». І ви-
никає припущення, що в українській прозі
Забужко нею може й залишитися. Назавжди.
Поповнивши при цьому й без того чималу
плеяду творців одного художнього тексту.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1928 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T19:04:38Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Голобородько, Я. 2008-09-04T14:38:45Z 2008-09-04T14:38:45Z 2008 Резонансне слово Оксани Забужко в українській прозі /Я. Голобородько // Вісн. НАН України. — 2008. — N 1. — С. 45-50. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1928 uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Есей Резонансне слово Оксани Забужко в українській прозі Article published earlier |
| spellingShingle | Резонансне слово Оксани Забужко в українській прозі Голобородько, Я. Есей |
| title | Резонансне слово Оксани Забужко в українській прозі |
| title_full | Резонансне слово Оксани Забужко в українській прозі |
| title_fullStr | Резонансне слово Оксани Забужко в українській прозі |
| title_full_unstemmed | Резонансне слово Оксани Забужко в українській прозі |
| title_short | Резонансне слово Оксани Забужко в українській прозі |
| title_sort | резонансне слово оксани забужко в українській прозі |
| topic | Есей |
| topic_facet | Есей |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1928 |
| work_keys_str_mv | AT goloborodʹkoâ rezonansneslovooksanizabužkovukraínsʹkíiprozí |