Академічні витоки хімічної науки
У перший рік своєї діяльності Українська академія наук складалася з трьох наукових відділів (тепер секцій) — історико-філологічного, фізико-математичного і соціальних наук. Хіміки, які працювали в Академії наук, входили до складу фізико-математичного відділу. Потужний розвиток вітчизняної хімії розп...
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1930 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Академічні витоки хімічної науки / Г. Ковтун // Вісн. НАН України. — 2008. — N 2. — С. 40-45. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860090993146068992 |
|---|---|
| author | Ковтун, Г. |
| author_facet | Ковтун, Г. |
| citation_txt | Академічні витоки хімічної науки / Г. Ковтун // Вісн. НАН України. — 2008. — N 2. — С. 40-45. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | У перший рік своєї діяльності Українська академія наук складалася з трьох наукових відділів (тепер секцій) — історико-філологічного, фізико-математичного і соціальних наук. Хіміки, які працювали в Академії наук, входили до складу фізико-математичного відділу. Потужний розвиток вітчизняної хімії розпочався зі створення в складі зазначеного відділу хімічної
лабораторії.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:23:20Z |
| format | Article |
| fulltext |
40 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 2
До 90�рIччя НАН України
Для розроблення законопроекту щодо
заснування Української академії наук
було створено комісію на чолі з В.І. Вер-
надським. Серед 13 членів комісії був ор-
динарний професор хімії Київського уні-
верситету Олександр Васильович Сперан-
ський. На першому засіданні комісії (9 лип-
ня 1918 р.) серед необхідних для Академії
інституцій було названо й Хімічну лабора-
торію (з прикладним відділом). Питання
про створення Хімічної лабораторії обгово-
рювали і на першому засіданні фізично-
математичної підкомісії. О.В. Сперанський
написав з цього приводу відповідне об-
ґрунтування, у якому, зокрема, було зазна-
чено таке: «...Будуючи нову державу, необ-
хідно звернути увагу на розвиток досвід-
них наук і перш усього хімії та фізики. У ме-
жах України місцем, де культивувалися і
науки, були лабораторії університетів і ви-
щих технічних шкіл. Але в сих інституціях
хоч і йде наукова праця, то на першому пла-
ні стоять завдання шкільні. Тому для розви-
тку наук... необхідно створити інституцію,
головною метою якої була б наукова праця.
Такою інституцією повинна бути Хімічна
лабораторія Академії наук. Ця лабораторія
АКАДЕМІЧНІ ВИТОКИ ХІМІЧНОЇ НАУКИ
У перший рік своєї діяльності Українська академія наук складалася з трьох
наукових відділів (тепер секцій) — історико-філологічного, фізико-ма-
тематичного і соціальних наук. Хіміки, які працювали в Академії наук, вхо-
дили до складу фізико-математичного відділу. Потужний розвиток вітчиз-
няної хімії розпочався зі створення в складі зазначеного відділу хімічної
лабораторії.
повинна мати відділи: неорганічної та ана-
літичної хімії з пристроями для електролі-
зу, газового і спектроскопічного аналізу, від-
діл органічної хімії та відділ фізичної хімії з
апаратами для термохімічних, електрохі-
мічних, фотохімічних обмірів, з пристроями
для того, щоб одержувати постійну низьку
та високу температуру. Взагалі лаборато-
рія повинна бути улаштована так, щоб
можна було легко створити такі умови, які
потрібні для наукової праці по хімії в бажа-
ному напрямкові. Узявши на увагу, що Ака-
демія повинна піклуватися не тільки про
духовний розвій народу, але і про його мате-
ріальні достатки, треба признати необхід-
ним утворення при хімічній лабораторії
Академії наук відділу прикладної хімії... Хі-
мічна промисловість на Україні набула
швидкого розвитку під час першої світової
війни (виробництво сірчаної кислоти, хлору,
аміачної селітри, коксобензольних продук-
тів тощо). Раціонально використати для
мирних цілей те, що готувалося для війни,
можливо лише при певному рівні розвитку
хімічної науки, для чого необхідна солідно
поставлена інституція при Академії наук.
Нею може бути відділ прикладної хімії при
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 2 41
Хімічній лабораторії, одним із завдань яко-
го і буде організація переробки сирих мате-
ріалів, призначених для воєнних цілей, у на-
півпродукти, що зможуть бути предметом
вивозу, або в готові продукти на потребу
народного господарства: добрива, фарби,
медикаменти тощо».
Хто ж такий професор О.В. Сперан-
ський? Його ім’я нині майже забуте в
історії хімії України. Він був і фізиком, і хі-
міком, учнем видатних російських хіміків —
І.О. Каблукова (1857—1942) та В.В. Мар-
ковникова (1837—1904). О.В. Сперанський
народився 14 червня 1865 р. у Москві. Після
закінчення 5-ї московської гімназії (1884)
він вступив на історико-філологічний фа-
культет Московського університету. У тому
ж році О.В. Сперанський перейшов на при-
родниче відділення фізико-математичного
факультету. Закінчив університет у 1888 р.
з науковим ступенем кандидата, захистив-
ши дисертацію pro venia legendi. Його зали-
шили при кафедрі неорганічної хімії для
підготовки до професорського звання. Восе-
ни 1889 р. О.В. Сперанський отримав відря-
дження (щоправда, за власні кошти) на ста-
жування в галузі фізичної хімії до Лейп-
цизького університету, де працював у той
час знаменитий російський і німецький фі-
зик та хімік В.Ф. Оствальд (1853—1932).
Після повернення, навесні 1901 р., О.В. Спе-
ранського призначено позаштатним лабо-
рантом при кафедрі неорганічної хімії Мос-
ковського університету, а після складення
магістерського іспиту, в травні 1902 р., за-
тверджено приват-доцентом. З осені 1902 р.
Олександр Васильович викладав практич-
ний курс фізичної хімії, а протягом весня-
ного семестру 1904 р. — курс неорганічної
хімії. У жовтні 1904 р. він захистив у Мос-
ковському університеті дисертацію «Про
тверді розчини, утворені двома компонента-
ми» на ступінь магістра хімії (престижна
премія Російського фізико-хімічного това-
риства ім. М.М. Зініна та О.А. Воскресен-
ського, 1906 р.). У січні 1907 р. його обрано
за конкурсом екстраординарним професо-
ром хімії Київського університету. Ця поса-
да тривалий час була вакантною (з 1894 р.
після смерті ординарного професора
О.П. Ельтекова). У конкурсі брала участь
чимала кількість відомих нині фізиків і
хіміків. Серед них — екстраординарний
професор Катеринославського гірничого
училища В.В. Курилов, екстраординарний
про фесор Томського технологічного уні-
верситету Д.П. Турбаба, в.о. екстраорди-
нарного професора Дерптського універси-
тету Л.В. Писаржевський, приват-доцент
Київського університету В.О. Плотников.
З 1910 р., після захисту докторської ди-
сертації «Вивчення пружності пари насиче-
них розчинів», О.В. Сперанського затвер-
джено ординарним професором. З того
часу він активізував дослідження в галузі
фізичної хімії. З архівних даних відомо, що
під його керівництва виконав магістерську
роботу майбутній академік-хімік (1929), ві-
домий широкому загалу державний та по-
літичний діяч України В.П. Затонський
(1888—1938).
Кандидатуру Олександра Васильовича
Сперанського 1919 р. розглядали з-поміж
інших як потенційного співробітника Фі-
зико-математичного відділу Української
академії наук.
Основні праці О.В. Сперанського при-
свячені вивченню фізико-хімічних власти-
востей і термодинаміки розчинів. Учений
довів, «що пружність парів твердих роз-
чинів описується тими ж законами, що й
пружність парів рідких розчинів». Він ав-
тор оригінальних навчальних підручників
із загальної та фізичної хімії. Його «Корот-
кий курс хімії» (1907) неодноразово пере-
видавали (6-е видання, Київ, 1919).
Життя О.В. Сперанського трагічно обі-
рвалося під час буремних подій громадян-
ської війни 26 серпня 1919 р.
42 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 2
Першу хімічну наукову установу Акаде-
мії наук України — Хімічну лаборато-
рію — було організовано в складі фізико-
математичного відділу Академії (1918). За-
сновником і керівником цієї лабораторії був
Володимир Іванович Вернадський (1863—
1945) — академік (від 14 листопада 1919 р.)
за спеціальністю «біохімія, геобіохімія».
Першим хіміком — науковим співробітни-
ком лабораторії (1919—1920) став Михайло
Ілліч Усанович (1894—1981). Він народився
в Житомирі, закінчив Київський універси-
тет (1917). М.І. Усанович — автор загально-
визнаної узагальненої теорії кислот та основ
(1938), академік АН КазРСР (1962).
Лабораторія була фактично першою в
історії світового природознавства біогео-
хімічною лабораторією, яка досліджува-
ла роль живої речовини в процесах пере-
міщення та концентрації хімічних елемен-
тів у земній корі та біосфері. У щоденнику
В.І. Вернадського є запис: «Ранком розбір
роботи Безсмертної, Ярцевої та Усановича,
обговорення ходу аналізу. Вперше кобальт
знайдений в мохах».
Після від’їзду В.І. Вернадського до Сім-
ферополя (1920), а потім до Петрогра-
да (1921) Хімічну лабораторію очолив
В.О. Плотников (1873—1947) — акаде-
мік (від 23 лютого 1920 р.) за спеціальніс-
тю «фізична хімія, електрохімія». Дослі-
дження лабораторії в ті часи було присвя-
чено хімії мінералів та електрохімії невод-
них розчинів. Їх виконували співробітники
лабораторії: В.О. Ізбеков (1881—1961) —
ст. лаборант лабораторії з 1920 р., майбут-
ній член-кореспондент (1939); М.О. Раби-
нович (1891—?) — ст. лаборант із 1921 р.,
майбутній професор кафедри фізичної хі-
мії Київського політехнічного інститу-
ту; Е.О. Саркісянц — лаборант із 1922 р.;
П.З. Фішер (1899—1961) — молодший ла-
борант із 1921 р., згодом науковий співро-
бітник кафедри фізичної хімії Київського
політехнічного університету; В.С. Фінкель-
штейн (1896—1937) — лаборант лаборато-
рії (1921), майбутній член-кореспондент
(1934).
Серед усіх співробітників Хімічної ла-
бораторії найтрагічнішим було життя
Володимира Соломоновича Фінкельштей-
на. До 1987 р. про нього майже ніхто не зга-
дував. Фотографії не збереглися.
Як же склалася доля цього талановитого
науковця? Він народився 20 серпня 1896 р.
у Бердичеві в родині вчителя. З 1904 р. на-
вчався у Бердичівському комерційному
училищі, після закінчення якого в 1913 р.
склав конкурсний іспит до Петербурзького
технологічного університету. Після прохо-
дження влітку 1916 р. практики на Пути-
лівському заводі В.С. Фінкельштейн пішов
добровольцем на військову службу, проте
вже через рік одержав відпустку за станом
здоров’я, а згодом, у зв’язку з демобілізаці-
єю, був звільнений від військового обо-
в’язку. У березні 1918 р. Володимир Соло-
монович поновив навчання, але вже в Ки-
ївському політехнічному інституті.
Студентські дослідження, які він розпо-
чав під керівництвом свого наукового на-
ставника В.О. Плотникова, стали основою
його дипломної роботи «Кріоскопія міц-
них водних розчинів» (1919). Протягом
Академік В.І. Вернадський
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 2 43
1921—1922 рр. В.С. Фінкельштейн виконує
роботи з рентгенології та досліджує елек-
трохімічні властивості неводних розчинів
у Хімічній лабораторії Академії наук Ук-
раїни. Науково-дослідницьку роботу вче-
ний поєднує з викладацькою, виконуючи
обов’язки асистента на кафедрі фізичної хі-
мії інституту. У березні 1923 р. його затвер-
джують аспірантом науково-дослідної ка-
федри хімії. Він продовжує дослідження в
галузі електрохімії неводних розчинів, ці-
кавиться також питаннями атомістики —
будовою атомного ядра та ізотопами. Після
закінчення аспірантури Володимира Соло-
моновича затверджують на посаді науково-
го співробітника науково-дослідної кафе-
дри хімії. У зв’язку з цією подією він опри-
люднив на засіданні кафедри свою нову
роботу «Електрохімічні дослідження мета-
лічних властивостей йоду».
У 1927 р. В.С. Фінкельштейн отримав
згоду відомого німецького хіміка, лауреата
Нобелівської премії (1918) Франца Габера
(1868—1934) на півторарічне стажування в
очолюваному ним Інституті фізичної хімії
та електрохімії в Берліні. У заяві щодо за-
кордонного відрядження Володимир Соло-
монович писав: «Я передбачаю в 1927 році
скласти докторську дисертацію, тому ко-
мандировка за кордон дала би мені можли-
вість досягти найбільших наслідків у цій
справі, як з боку якості, так і кількості ма-
теріалів для дисертації. Маю на меті пра-
цювати у найкращих спеціалістів у галузі
електрохімії взагалі та електрохімії невод-
них розчинів особливо». Однак виїхати за
кордон йому вдалося лише в грудні 1928 р.,
причому тільки на три місяці. Невдовзі піс-
ля повернення з Берліна в житті вченого
сталися зміни.
У травні 1929 р. Володимир Соломоно-
вич брав участь у Всесоюзній фізико-хі-
мічній конференції в Дніпропетровську,
після чого подав заяву з проханням звіль-
нити його від виконання обов’язків викла-
дача хімічного факультету з початку нового
1929/30 навчального року у зв’язку з пере-
ходом на роботу до Дніпропетровського
гірничого інституту. Так закінчився київ-
ський період діяльності В.С. Фінкельштей-
на. У Дніпропетровську він обіймав кіль-
ка важливих посад в Інституті фізичної хі-
мії Всеукраїнської академії наук (ВУАН),
Хіміко-технологічному інституті та універ-
ситеті.
Постановою Президії ВУАН від 27 трав-
ня 1934 р. В.С. Фінкельштейна обрано
членом-кореспондентом ВУАН (спеціаль-
ність «фізична хімія»). У поданні відзначе-
но, що вчений має понад 25 наукових праць
у галузі сольватації в розчинах і що його
роботи здобули загальне визнання в Украї-
ні та за кордоном. У Дніпропетровську Во-
лодимир Соломонович працював у галузі
гетерогенного каталізу (рентгенографічне
та мікрофотографічне вивчення залежності
каталізаторів від структури і складу, залеж-
ності адсорбції газів від активності каталі-
затора під час синтезу аміаку, а також роз-
роблення характеристик технічних ката-
лізаторів для цього процесу). 14 серпня
1936 р. Постановою Президії Української
академії наук В.С. Фінкельштейну прису-
джено звання доктора хімічних наук без за-
хисту дисертації. Проте менш ніж за рік (1
липня 1937 р.) цю Постанову було скасова-
но у зв’язку з новою, від 2 червня 1937 р.:
«Фінкельштейна В.С, як контрреволюціо-
нера, дворушника та ворога партії, уряду
та радянського народу, — виключити зі
складу Академії наук УРСР». 2 листопада
1938 р. В.С. Фінкельштейна не стало. І
тільки в 1956 р. ім’я талановитого вченого
посмертно реабілітовано.
Першу Хімічну лабораторію в 1930 р.
було реорганізовано в Інститут хімії
ВУАН (тепер Інститут загальної та неор-
ганічної хімії ім. В.І. Вернадського НАН
України). За свою історію розвитку Інсти-
44 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 2
тут започаткував цілу низку наукових на-
прямів та Інститутів НАН України: Інсти-
тут органічної хімії (1939), Інститут ко-
лоїдної хімії та хімії води ім. А.В. Думан-
ського (1968), Фізико-хімічний інститут
ім. О.В. Богатського (1977), Інститут про-
блем сорбції та ендоекології (1991), Між-
відомче відділення електрохімічної енер-
гетики (1993).
Кого ж вважають першим українським
хіміком академіком? Це, звичайно,
Володимир Олександрович Кістяків-
ський (1865—1952) — академік ВУАН із
1919 р. за спеціальністю «фізична хімія»,
член-кореспондент АН СРСР з 1924 р. за
спеціальністю «хімія», академік АН
СРСР з 1929 р. за спеціальністю «фізич-
на хімія».
раторії відомого фізика та хіміка В.Ф. Ост-
вальда. З 1902 р. Володимир Олександро-
вич — асистент, при ват-доцент, протягом
1904—1911 рр. — екстра ординарний, упро-
довж 1911—1934 рр. — ординарний профе-
сор Петербурзького по лі технічного універ-
ситету. У період із 1918—1920 рр. учений
проживав у Києві, працюючи в Київському
університеті, політехнічному інституті та
Хімічній лабораторії ВУАН (1920). У
1934—1939 рр. він директор Ко ло їд но-
електрохімічного інституту АН СРСР, а в
1939—1952 рр. завідувач лабораторії Інсти-
туту фізичної хімії АН СРСР у Москві. У
1903 р. В.О.Кістяківський захистив магіс-
терську роботу «Фізико-хімічні досліджен-
ня», сім років потому — докторську дисер-
тацію «Електрохімічні реакції та електро-
дні потенціали деяких металів».
В.О. Кістяківський уважав себе учнем
Д.І. Менделєєва. Учений написав низку на-
укових праць у галузі електрохімії, колоїд-
ної хімії, корозії металів, теорії рідини. Він
засновник колоїдної електрохімії. Один із
перших висунув у 1888 р. ідею об’єднання
хімічної теорії розчинів Менделєєва та фі-
зичної теорії електролітичної дисоціації Ар-
реніуса. Незалежно від І.О. Каблукова ввів
у науковий обіг поняття про сольватацію іо-
нів. 1904 року Володимир Олександрович
відкрив правило, що виражає залежність
висоти капілярного підняття рідини при
температурі кипіння від молекулярної маси
(правило Кістяківського), і вивів формулу,
що зв’язує пружність пари в капілярах з по-
верхневим натягом та молекулярною масою
рідини. Учений склав і теоретично обґрун-
тував таблицю електродних потенціалів, до-
слідив електрохімічні властивості різних
металів. Він розвинув уявлення про проце-
си корозії металів та електрокристалізації
металів з утворенням на їхній поверхні тон-
кої захисної плівки. Його перу належить ві-
дома монографія «Электрохимия» (Санкт-
Петербург, ч.1. 1912; ч.2. 1914).
Перший хімік академік
В.О. Кістяківський
Народився В.О. Кістяківський у м. Києві
в родині приват-доцента. Після закінчення
2-ї київської гімназії (1883) вступив на
природниче відділення Київського універ-
ситету. У серпні 1885 р. він перевівся до
Петербурзького університету, який закін-
чив у 1889 р. зі ступенем кандидата наук. У
1889—1890 рр. В.О. Кістяківський стажу-
вався в Лейпци зькому університеті в лабо-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 2 45
В.О. Кістяківський був членом низки зару-
біжних академій наук та наукових товариств.
Його нагороджено двома Орденами Леніна.
У 1925 р. уперше до персонального скла-
ду ВУАН уведено інституцію члена-
кореспондента. За спе ціальністю «хімія»
першим було обрано Євгена Самойловича
Бурскера (1887—1965).
Він народився в
м. Оде сі. 1909 року за-
кінчив Новоросійський
уні верситет. У 1910—
1926 рр. очолював раді-
ологічну лабораторію
при Одеському відді-
ленні Російського тех-
нічного товариства. Про-
тягом 1926—1932 рр.
Євген Самойлович —
директор Одеського хі-
мі ко-радіологічного ін-
ституту, з 1932 р. — ди-
ректор українського філіалу Інституту рід-
кісних металів, з 1938 р. — завідувач відділу
та лабораторії Інституту геологічних наук
АН УРСР. Від 1939 р. Є.С. Бурскер очолю-
вав Комітет дослідження метеоритів АН
УРСР. Учений був головою Одеського відді-
лення Всесоюзного хімічного товариства ім.
Д.І. Менделєєва (1937—1938).
У колі наукових інтересів Є.С. Бурске-
ра геохімія гірських порід, гідрохімія, а та-
кож хімія і технології рідких та розсіяних
елементів. Під його керівництвом вивчали
будову та фізичні властивості метеоритів.
Одним із перших у Росії — з 1910 р. — він
розпочав дослідження радіоактивності мі-
неральних вод і гірських порід. Запропону-
вав метод вимірювання радіоактивності лі-
кувальних грязей.
* * *
Нині в НАН України наукові досліджен-
ня в галузі хімії здійснює близько тися чі
висококваліфікованих наукових спів ро-
біт ників, які працюють в 11-х інститутах і
2-х відділеннях інститутів. Серед них 12
академіків і 24 члени-ко респонденти НАН
України, 170 докторів та 790 кандидатів
наук. Сформувалося чимало відомих хі-
мічних наукових шкіл. Їхніми засновни-
ками були видатні вчені-хіміки: академіки
Ф.С. Бабичев (1917—2000), О.В. Богат ський
(1929—1983), О.І. Бродський (1895—1969),
В.С. Гутиря (1910—1983), Ю.К. Делімар-
ський (1904—1990), А.В. Думанський (1880—
1967), О.В. Кірсанов (1901—1992), А.І. Кіп-
ріанов (1896—1972), Л.А. Кульський (1903—
1993), Р.В. Кучер (1925—1991), Л.М. Лит-
виненко (1921—1983), Ю.С. Ліпатов (1927—
2007), Л.М. Марковський (1939—1998),
Ф.Д. Овчаренко (1913—1996), Є.І. Орлов
(1865—1944), А.Т. Пилипенко (1914—1993),
Л.В. Писаржевський (1874—1938), В.А. Рой-
тер (1903—1973), Є.О. Шилов (1893—
1970), В.П. Яворський (1876—1942),
О.О. Чуйко (1930—2006), К.Б. Яцимир-
ський (1916—2005) та ін.
Григорій КОВТУН,
член-кореспондент НАН України (Київ)
Перший хімік
член-кореспондент
Є.С. Бурскер
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1930 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:23:20Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Ковтун, Г. 2008-09-04T14:43:04Z 2008-09-04T14:43:04Z 2008 Академічні витоки хімічної науки / Г. Ковтун // Вісн. НАН України. — 2008. — N 2. — С. 40-45. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1930 У перший рік своєї діяльності Українська академія наук складалася з трьох наукових відділів (тепер секцій) — історико-філологічного, фізико-математичного і соціальних наук. Хіміки, які працювали в Академії наук, входили до складу фізико-математичного відділу. Потужний розвиток вітчизняної хімії розпочався зі створення в складі зазначеного відділу хімічної
 лабораторії. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України До 90-рiччя НАН України Академічні витоки хімічної науки Article published earlier |
| spellingShingle | Академічні витоки хімічної науки Ковтун, Г. До 90-рiччя НАН України |
| title | Академічні витоки хімічної науки |
| title_full | Академічні витоки хімічної науки |
| title_fullStr | Академічні витоки хімічної науки |
| title_full_unstemmed | Академічні витоки хімічної науки |
| title_short | Академічні витоки хімічної науки |
| title_sort | академічні витоки хімічної науки |
| topic | До 90-рiччя НАН України |
| topic_facet | До 90-рiччя НАН України |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1930 |
| work_keys_str_mv | AT kovtung akademíčnívitokihímíčnoínauki |