Прогрес у різних іпостасях (Чому ми відстаємо і не лідирує Європа)

Сучасну науку з повним правом можна вважати продуктом європейської куль тури. Багатьма винаходами людство зобов’язане передусім дослідженням ве ликих європейських учених минулого — Коперника, Галілея, Ньютона. Впродовж багатьох століть науковий поступ Європи постійно прискорювався. Однак ос т...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2006
1. Verfasser:	Глазко, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2006
Schlagworte:	Світогляд
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1942
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Прогрес у різних іпостасях (Чому ми відстаємо і не лідирує Європа) / В. Глазко // Вісн. НАН України. — 2006. — N 1. — С. 31-50. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1942
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-19422025-02-09T22:08:21Z Прогрес у різних іпостасях (Чому ми відстаємо і не лідирує Європа) Глазко, В. Світогляд Сучасну науку з повним правом можна вважати продуктом європейської куль тури. Багатьма винаходами людство зобов’язане передусім дослідженням ве ликих європейських учених минулого — Коперника, Галілея, Ньютона. Впродовж багатьох століть науковий поступ Європи постійно прискорювався. Однак ос танніми десятиліттями вона втратила темпи прирощення нових знань, а го ловне — ефективність реалізації наукових досліджень. Чому Європа не скористалася сповна новими можливостями, які надають високі технології? Що гальмує її поступ у цьому напрямі — економіка, світо глядні засади, система освіти? Як Україні подолати хронічне відставання у ство ренні і використанні високих технологій? Що для цього можуть зробити нау ковці і чого не бажають робити політики? Над цими непростими питаннями розмірковує автор статті. 2006 Article Прогрес у різних іпостасях (Чому ми відстаємо і не лідирує Європа) / В. Глазко // Вісн. НАН України. — 2006. — N 1. — С. 31-50. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1942 uk application/pdf Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Світогляд Світогляд
spellingShingle	Світогляд Світогляд Глазко, В. Прогрес у різних іпостасях (Чому ми відстаємо і не лідирує Європа)
description	Сучасну науку з повним правом можна вважати продуктом європейської куль тури. Багатьма винаходами людство зобов’язане передусім дослідженням ве ликих європейських учених минулого — Коперника, Галілея, Ньютона. Впродовж багатьох століть науковий поступ Європи постійно прискорювався. Однак ос танніми десятиліттями вона втратила темпи прирощення нових знань, а го ловне — ефективність реалізації наукових досліджень. Чому Європа не скористалася сповна новими можливостями, які надають високі технології? Що гальмує її поступ у цьому напрямі — економіка, світо глядні засади, система освіти? Як Україні подолати хронічне відставання у ство ренні і використанні високих технологій? Що для цього можуть зробити нау ковці і чого не бажають робити політики? Над цими непростими питаннями розмірковує автор статті.
format	Article
author	Глазко, В.
author_facet	Глазко, В.
author_sort	Глазко, В.
title	Прогрес у різних іпостасях (Чому ми відстаємо і не лідирує Європа)
title_short	Прогрес у різних іпостасях (Чому ми відстаємо і не лідирує Європа)
title_full	Прогрес у різних іпостасях (Чому ми відстаємо і не лідирує Європа)
title_fullStr	Прогрес у різних іпостасях (Чому ми відстаємо і не лідирує Європа)
title_full_unstemmed	Прогрес у різних іпостасях (Чому ми відстаємо і не лідирує Європа)
title_sort	прогрес у різних іпостасях (чому ми відстаємо і не лідирує європа)
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2006
topic_facet	Світогляд
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1942
citation_txt	Прогрес у різних іпостасях (Чому ми відстаємо і не лідирує Європа) / В. Глазко // Вісн. НАН України. — 2006. — N 1. — С. 31-50. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT glazkov progresuríznihípostasâhčomumivídstaêmoínelídiruêêvropa
first_indexed	2025-12-01T07:39:21Z
last_indexed	2025-12-01T07:39:21Z
_version_	1850290749967433728
fulltext	ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 1 31 СВIТОГЛЯД Â. ÃËÀÇÊÎ ÏÐÎÃÐÅÑ Ó Ð²ÇÍÈÕ ²ÏÎÑÒÀÑßÕ ×îìó ìè â³äñòàºìî ³ íå ë³äèðóº ªâðîïà © ГЛАЗКО Валерій Іванович. Доктор сільськогосподарських наук. Завідувач відділу радіоекології Інституту агроекології Української академії аграрних наук (Київ). 2006. ÌÅÒÀÌÎÐÔÎÇÈ ÍÎÂÈÕ ÇÍÀÍÜ Науки у сучасному її тлумаченні, звісно, у давні часи не існувало. Була протона� ука, з якої століттями «відбруньковувалися» окремі галузі знань. Але для цього людство мало пройти шлях від задоволення таких притаманних Homo sapiens жадань, як ціка� вість, допитливість, пізнання нового, до ос� мислення процесів і явищ, що відбуваються у навколишньому світі, відкриття причинно� наслідкових зв’язків між ними. Ще за античної доби виникла геометрія Евкліда, велися астрономічні, навігаційні спостереження тощо. Знання ці, як нам відо� мо, були неформальними, породжувалися повсякденними людськими потребами — ве� Сучасну науку з повним правом можна вважати продуктом європейської куль� тури. Багатьма винаходами людство зобов’язане передусім дослідженням ве� ликих європейських учених минулого — Коперника, Галілея, Ньютона. Впродовж багатьох століть науковий поступ Європи постійно прискорювався. Однак ос� танніми десятиліттями вона втратила темпи прирощення нових знань, а го� ловне — ефективність реалізації наукових досліджень. Чому Європа не скористалася сповна новими можливостями, які надають високі технології? Що гальмує її поступ у цьому напрямі — економіка, світо� глядні засади, система освіти? Як Україні подолати хронічне відставання у ство� ренні і використанні високих технологій? Що для цього можуть зробити нау� ковці і чого не бажають робити політики? Над цими непростими питаннями розмірковує автор статті. денням землеробства (приміром, обчислен� ня періодів розливу Нілу), торгівлею, судно� плавством. Уже у XVII ст., окрім описової, з’являється й емпірична наука, тобто така, що базується не тільки на спогляданнях, а й на спеціально проведених дослідах. Ці досліди давали змогу не лише одержувати відомості, а й встановлювати зв’язок між фактами і по� діями, знаходити певні закономірності. Знан� ня набуває дедалі більшого значення у жит� тєдіяльності суспільства, що згодом зумови� ло появу теоретичної науки. Наприкінці XIX ст. наукові розробки все частіше знаходять своє практичне втілення, стають локомотивом розвитку промисло� вості. А в XX ст., коли наука вийшла на но� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 132 вий рівень взаємодії з економікою і політи� кою, вона впродовж кількох десятиліть зумо� вила разючі перетворення у повсякденному житті. Персональні комп’ютери, Інтернет, мобільні телефони, про що, погодьтеся, три десятиліття тому ніхто й гадки не мав, нині ввійшли у широкий вжиток. Утім, сам шлях науки подекуди може зда� ватися зовсім непередбачуваним. Бо ще до� недавна фундаментальна наука продукувала знання, використовуючи три методи: спосте� реження, експеримент і розробку теорій. Але 1953 рік буквально вибухнув новим відкрит� тям, коли Енріко Фермі (США) зі своїми співробітниками здійснив те, що можна на� звати першим комп’ютерним експериментом. Вивчаючи ентропію, вони створили віртуаль� ний світ, у якому можна було досліджувати коливання атомних ґраток. Саме цей спосіб отримання знання і став принципово новим методом наукового дослідження. Це — ком� п’ютерне моделювання, найважливіший на� уковий інструмент, який дає змогу добувати знання про те, чого не можна безпосередньо спостерігати, експериментально перевірити чи передбачити за допомогою теорій. Дуже швидко комп’ютерне моделювання знайшло застосування у досить широкому спектрі людської діяльності — від прогнозу� вання погоди до електронних ігор й елект� ронно�інформаційних війн. З’явилися й нові методи добування наукового знання. Замість того, щоб просто шукати окремі факти, по� чали створювати бази даних для встановлен� ня кореляцій, визначення тенденцій, тобто одержувати наукові результати не завдяки спостереженням, експериментам, теоретизу� ванню чи моделюванню, а через інформаційні операції, як�от, комп’ютерна генетика чи біо� інформатика. ХХІ століття запропонувало нову парадиг� му розвитку суспільства і науки. Зокрема, стало зрозуміло, що для економічного зрос� тання не так важливі природні ресурси, де� шева праця і капітальні вкладення, як новітні технології, засновані на нових ідеях та нових знаннях. Зв’язок між промисловістю і наукою стає дедалі тіснішим. Про це свідчать нові наукоємні технології, які швидко впроваджу� ються у різні галузі господарювання. Біль� шість країн Європейського Союзу прагне якомога швидше модернізувати свою еконо� міку, довести промислові технології до сучас� ного рівня, щоб стати конкурентоспромож� ними на світовому ринку. Для України, чиї природні ресурси були досить знекровлені за радянських часів, роз� виток наукових та інформаційних технологій має стати стратегічним пріоритетом, завдан� ням державної ваги. Наукові досягнення — це величезний внесок у соціально�економіч� ний розвиток країни, добробут людства, у поліпшення стану навколишнього середови� ща, а також, що найважливіше, у національ� ну безпеку держави. Але варто зазначити: розвиток науки створює і нові проблеми, які потребують вдумливого аналізу і поглибле� ного осмислення. Наука чимось нагадує ланцюжки, де кон� цепції змінюють одна одну. Дуже часто це відбувається революційним шляхом. Згадай� мо вчення Ламарка стосовно походження видів, яке наприкінці ХІХ ст. змінила рево� люційна теорія Дарвіна, а останню згодом витіснила синтетична теорія еволюції; теорія Ейнштейна поглинула механіку Ньютона, а принципи квантової механіки докорінно змінили у ХХ ст. наші погляди на будову ре� човини... І нині тривають непередбачувані різкі змі� ни у самому процесі творення і використан� ня нового знання. Власне, це те, що ми нази� ваємо «небезпечними знаннями у суспільстві ризиків», адже результати наукових дослі� джень майже миттєво перетворюються на реалії сьогодення. Звуження розриву між продукуванням і споживанням наукового знання, між наукою і суспільством немину� че породжує безліч запитань. Яка наша роль у цьому процесі? Чи можемо і чи повинні ми ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 1 33 впливати на нього? Якою є відповідальність учених і політиків за результати науково�тех� нічного прогресу, котрі, як з’ясувалося, не завжди бувають передбачуваними? Наука, що колись була синкретичною (приміром, антична філософія поєднувала в собі фізику, метафізику, етику тощо), слугу� вала інструментом духовного розвитку, опи� нилася, зрештою, на службі матеріальних потреб. Уявлення про сенс буття, вищі мо� ральні цінності черпаються з інших джерел. І як результат — виявляються поза сферою розуму, можливості якого обмежуються праг� матичними потребами людського буття, за� лишаючи духовне життя цілком у владі ірра� ціонального. ÍÀÓÊÎÂ² ÂÈÍÀÕÎÄÈ, ßÊ² ÑÊÎËÈÕÍÓËÈ ÑÂ²Ò Незадовго до Другої світової війни вчені� фізики віднайшли принципово нове явище ланцюгової реакції: під час розпаду атомів виділяється енергії більше, ніж було затрачено на те, щоб її викликати. Це відкрит� тя означало: з’явилася реальна можливість створення атомної бомби — зброї, сила якої непорівнянна ні з чим, досі відомим людству. Терміново розгорнулися дослідження, які за� вершилися розробкою технології її виробниц� тва. Досягнення фундаментальної науки деякі політики відразу почали розглядати крізь при� зму практичного застосування. Події Другої світової війни ще більше інтен� сифікували процеси мілітаризації науки. І постраждало від цього передусім саме людст� во. Бо якщо за роки Першої світової війни за� гинуло близько 26 млн осіб, то впродовж Дру� гої світової ця цифра становила вже 53 млн. А якщо врахувати ще й загиблих в інших війнах, які велися від початку ХХ ст., то їхня загальна кількість перевищить число жертв усіх воєн — від зародження цивілізації до 1900 року. «Холодна» війна ще більше посилила про� цеси мілітаризації науки, породила принци� пово нові напрями технологічних розробок та інновацій. Військово�промисловий комп� лекс (ВПК) дав потужний імпульс розвитку фундаментальних досліджень і практичних розробок. 60—70�ті роки ХХ ст. увійшли в історію як період науково�технічної рево� люції (НТР). Але у цій царині провідна роль належала не СРСР, попри досягнення у ВПК, і навіть не Європі, а Сполученим Штатам Америки. Справа в тому, що через бюрократизацію нау� ки не реалізовувалося повною мірою багато винаходів учених (зокрема у галузі комп’ю� теризації), і це відставання позначилося на подальшому розвитку інформаційних техно� логій. Політичні декларації про значення НТР і звичайно ж — про переваги соціалізму так і залишилися на папері та у палких про� мовах горезвісних радянських лідерів. Натомість США досягли принципових ре� зультатів, які революціонізували науку, і на цій базі виникли новітні технології, котрі от� римали назву «високих технологій» («high technology», або «high tech»). Так, у 1971 р. американська компанія «Інтел» розробила перший мікропроцесор, а рік потому у США була створена перша рекомбінантна ДНК, що ознаменувало народження генної інженерії і ДНК�технологій. Саме в цей час Європа, не кажучи вже про СРСР, почала відставати від США. Незважа� ючи на відновлення інфраструктури у по� воєнні часи, головна мета — досягти рівня ефективності американської економіки — ставала для неї дедалі проблемнішою. Про� грес інформаційних і комунікаційних техно� логій змістив співвідношення виробництва товарів і послуг у бік послуг. Більш розми� тим стало саме розходження між поняттями «товари» і «послуги», змінився і склад ВВП. Економіка США зуміла набагато швидше адаптуватися до нових умов, аніж країни ЄС. Цим і визначилося прискорене зростання темпів продуктивності інтелектуальної праці у Сполучених Штатах. Не випадково за два останні десятиріччя у США з’явилося втричі більше нобелівських лауреатів, ніж у Європі. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 134 Слід зазначити, що раніше європейські темпи значно перевершували американські, хоча починаючи з 80�х років ця різниця по� чала скорочуватися. Вже у другій половині 90�х темпи приросту продуктивності праці в Європі впали до 1,4%, тоді як в Америці збіль� шилися до 2%. Така тенденція зберігається й надалі. Більше того, зростання випуску науко� ємної продукції останнім часом визначаєть� ся такими цифрами: США — 33%, Японія та ЄС — 20, Росія — 1,5%. Коментарі зайві. ÍÀÓÊÀ ² ÒÅÕÍÎËÎÃ²ß Ó ÄÎÁÓ ÃËÎÁÀË²ÇÀÖ²¯ У другій половині XX ст. настає новий етап розвитку цивілізації — епоха глоба� лізації. Людство, яке реально відчуло загрозу конкретної небезпеки (ядерної війни, смер� тельних хвороб, тероризму, техногенних ка� тастроф тощо), можливо, вперше піднялося до усвідомлення своєї спільної планетарної долі. Необхідність розв’язання цих глобаль� них проблем призвела до створення низки ве� ликих міжнародних спільнот�організацій (ООН, ЮНЕСКО, НАТО та ін.), небаченого в історії за своїми масштабами міжнародно� го співробітництва. Типовий приклад глобалізації — виникнен� ня великих економічних та інформаційних мереж, котрі нині воєдино пов’язують окремі частини світу. Сучасні генні технології, по� ряд із комп’ютерною технікою й інформати� кою, незаперечно можна вважати інформа� ційними технологіями. Їхній вплив на май� бутнє цивілізації очевидний. XXI століття можна сміливо назвати епохою комп’ютер� них і генних технологій. На зміну декартів� ському «людина—машина» прийшла інша парадигма, інша когнітивна модель — «лю� дина—програма». Виявляється, що обидва ці визначення здатні утворити цілісну ідеоло� гічну і методологічну концепцію. Якісно нові інформаційні й енергетичні зв’язки, які вже існують чи тільки зароджуються, роблять сучасне суспільство, зокрема виробництво, ніби єдиним організмом [1] ... Отже, поняття «інформаційне суспіль� ство», «епоха біотехнології» і «суспільство ризику» сприймаються масовою свідомістю початку третього тисячоліття як синоніми. Оцінка плюсів («соціальне благо») і міну� сів («соціальний ризик»), що виникають з розвитком сучасної фундаментальної науки і високих технологій, чітко тяжіє до двох аль� тернативних полюсів — оптимістичного (сці� єнтистського) і песимістичного (гуманістич� ного). Найелементарніший аналіз обох точок зору з’ясовує, що перша з них відповідає при� родничонауковій епістемологічній моделі, а друга — соціогуманітарній. Там, де натураліст бачить технологічні можливості, гуманітарій виявляє соціальні дилеми і колізії. Те, що натураліст розглядає як питання техніки без� пеки, соціолог і філософ сприймають як дже� рело соціальних і політичних ризиків. За всіма цими суперечками вимальовується фігура економіста�практика, бізнесмена, який трансформує і предмет полеміки, і мож� ливість досягнення консенсусу, і саму диску� сію у товар, що має забезпечити йому успіх на ринку[2] . Є один ускладнюючий чинник, пов’язаний із природою знання та міцністю того фунда� менту, на якому, власне, вибудовуються нау� кові висновки. Виокремлюють два типи знан� ня. Перший — це достовірне знання, що є продуктом тривалих і складних експери� ментів або емпіричних досліджень і не вик� ликає суперечок у науковому середовищі. Наприклад, нині незаперечні негативна дія надлишкових доз ультрафіолету на здоров’я (збільшення ризику захворювання на рак шкіри), зв’язок між палінням і злоякісними процесами у легенях. Знання другого типу має імовірнісний характер, воно не є достат� ньо переконливим і повним, а його застосу� вання пов’язане з певним ризиком. Як при� клад можна навести вплив кліматичних змін на біосферу. Стосовно багатьох нагальних проблем сьо� годення нашим знанням не вистачає саме ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 1 35 визначеності: або тому, що ця визначеність виключається природою конкретного явища, або через брак інформації. Учені не повинні відповідати за рішення, які приймають політики, однак, це аж ніяк не означає, що вони звільнені від моральної відповідальності перед суспільством за на� слідки наукового прогресу. ÄÍÊ-ÒÅÕÍÎËÎÃ²¯ Їх можна віднести до галузі біології, котра вивчає явища та конструювання ме� ханізмів спадковості і мінливості. Ці техно� логії стрімко поглиблюють наші знання в одній із найменш досліджених сфер, а саме — спадковості та законів її зміни природним й експериментальним шляхами [3] . Відомо, що збереження виду, зокрема ссав� ців, до яких належить і людина, забезпечуєть� ся наявністю двох уроджених інстинктів — самозбереження і продовження роду. Вони вироблені шляхом природного добору і міс� тять безліч різноманітних характеристик, спектр яких у кожного виду має свої особли� вості. Таким чином, основою життя є ДНК і її стабільність. Суть секрету — у будові моле� кули ДНК, у двох її комплементарних лан� цюжках. Але навіщо природі, яка завжди прагне до економності, такі надмірності? Адже і на одному ланцюжку�стрічці можна було б записати всю спадкову інформацію. Так, записати можна. Але зберегти і точно відтворити — важко. Прискорення темпів життя збільшило на� вантаження і на світ природи, від якого ми з вами повністю залежимо. Природні екосис� теми змінювалися під впливом усе нових типів порушення екологічної рівноваги: по� тоншання озонового шару у стратосфері і глобальне потепління через викиди парни� кових газів та з інших причин, що завдало не� поправної шкоди таким уразливим екосисте� мам, як коралові рифи, а найголовніше — біо� різноманіттю, зумовило зникнення багатьох видів живої природи, а це, у свою чергу, при� звело до зубожіння земельних ресурсів. Як наслідок — катастрофічне скорочення на пла� неті площ, зайнятих лісами, виснаження во� доносних горизонтів, різке зниження кіль� кості промислової риби тощо. Цвітіння водоростей у водах Балтійського моря, у Мексиканській затоці — результат потрапляння зі стоками добрив, що призве� ло до загибелі риб і креветок, оскільки водо� рості були витіснені іншими видами, які поз� бавили їх розчиненого у воді кисню. Вчені лише починають усвідомлювати ефект від глобального потоку азоту, одного з чотирьох ключових елементів (поряд із вуглецем, сір� кою та фосфором), які є «змащенням» для основних планетарних систем. Але і само по собі антропогенне забруднення харчового ланцюга, що потрапляє до людини, жахливе. Як приклад — свинцеві отруєння, а звідси — витоки безлічі спадкових хвороб. Найважливіші соціальні проблеми нашо� го часу пов’язані з екологічною кризою, що поглиблюється, і загрозою глобальної еколо� гічної катастрофи. Процес руйнації ґрунтів значно прискорюється застосуванням отру� тохімікатів, які знищують, разом із шкідни� ками, і ґрунтових комах, хробаків, кліщів, без чого утворення гумусу істотно гальмується. Поступово продукція з таких ланів дедалі більше забруднюється нітратами і нітритами, пестицидами і важкими металами. І хоча інтенсифікація землеробства і дає певні по� зитивні результати, однак, вони зазвичай швидкоплинні і ще більше загострюють про� блему втрати родючого шару ґрунтів, що, зрештою, призводить до скорочення земель� них ресурсів. Подальше розширення посівних площ ка� тастрофічно прискорить зникнення видів, які їх населяють. Біологічні методи — органічні добрива, сівозміни і вдалий підбір культур, перехід від хімічного захисту рос� лин до біологічного, який мав би чітко відпо� відати місцевим особливостям, оптимальні ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 136 способи обробки землі (наприклад, без� відвальна оранка) — є необхідними умова� ми збереження і підвищення родючості ґрунтів. Саме вони сприяють стабілізації виробництва продовольства вищої екологіч� ної якості [4]. Загострення проблем збереження біосфе� ри зумовило нове розуміння глобалізації, підштовхнуло людство до необхідності вжит� тя кардинальних і термінових заходів, спря� мованих на поліпшення якості природного довкілля, власного життя. Як бачимо, всі пе� релічені вище катастрофічні зміни пов’язані саме з живою матерією, а тому ДНК�техно� логії стають вирішальними у розв’язанні ключових проблем сучасного суспільства. ДНК�технології відносять, залежно від роз� виненості економіки країни, до першого, дру� гого або третього рівнів пріоритетних на� прямів національної безпеки. Вони входять до всіх програмних документів ООН, ЄС та урядів низки держав, присвячених стратегії розвитку науки. Кількість публікацій з пи� тань, пов’язаних з ДНК�технологіями, лави� ноподібно зростає. Так, у бібліотеці Конгре� су США налічується понад мільйон джерел, що з’явилися друком лише за останні 20 років. Парадигма ДНК�технологій визначається глобальними соціальними завданнями. Ос� новні цілі їх розвитку — розв’язати пробле� му голоду, створити ефективні засоби ліку� вання людей, захистити довкілля, запропо� нувати альтернативні, екологічно чисті технології з низькою енергоємністю і висо� ким ступенем утилізації сировини — у сільському господарстві, металургії, енерге� тиці й інших галузях економіки. Багато дос� лідників вважає, що для людства єдиний вихід сьогодні — це перехід до біологічного етапу розвитку цивілізації. У зв’язку з цим потрібно виробити нову парадигму існуван� ня і новий стиль мислення. Необхідна нова екобіологічна культура, а отже, впроваджен� ня широкої екологічної освіти у суспільстві. Усі напрями ДНК�технологій тісно взаємо� діють, становлять єдине ціле. З одного боку, мікроорганізми — продуценти традиційних біотехнологічних продуктів (наприклад, пива, хліба тощо) — вдосконалюються мето� дами ДНК�технологій; традиційні мікробіо� логічні виробництва дедалі частіше застосо� вують ДНК�метаболіки. З другого боку, за промислового вирощування мікроорганізмів і клітин, отриманих методами ДНК�техно� логії, зазвичай використовують принципи й апаратурні прийоми, властиві традиційній біотехнології. ДНК�технології, або генна (генетична) ін� женерія, — напрям досліджень у генетиці, в межах якого розробляють методи, що дають змогу за наперед накресленим планом пере� будовувати геном організмів (геном — повний набір генів певного організму), змінюючи у ньому генетичну інформацію, або ДНК. На жаль, в Україні на науково�технічні роз� робки виділяється мізерна частина бюджет� них коштів, на порядок менша, ніж у середньо� му по країнах Європейського Союзу. Тому єдиний вихід — це розробити закон про інно� ваційні фонди, які створюватимуться за раху� нок відрахувань промислових підприємств. Необхідно, щоб наукові установи мали мож� ливість оптимізувати кошти з цих фондів, зок� рема на засадах відкритого конкурсу. ÏÐÎÁËÅÌÀ ÍÅÐ²ÂÍÎÑÒ² ² ÖÈÔÐÎÂ² ÒÅÕÍÎËÎÃ²¯ Порівняно з початком минулого століття чисельність населення на планеті зрос� ла вчетверо. Отже, за таких темпів збільшен� ня кількості землян і нарощення їх зростаю� чих потреб саме існування людства може ви� явитися досить проблематичним. Ці колізії покликані розв’язати науково�технічний про� грес і новітні технології. Істотно населення може зменшитися лише у разі серйозних ка� таклізмів, але схвально на це відреагує хіба що невелика група найрадикальніше налаш� тованих войовничих «яструбів» чи «ультра� зелених» прихильників дикої природи. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 1 37 Однією з найболючіших проблем людства була і залишається проблема голоду, вона вражає передусім слаборозвинені країни «третього світу». Так, за оцінками ООН, 1985 року смертність від голоду загрожувала май� же 500 млн осіб, або приблизно 10% населен� ня планети; у 1995 році періодично або по� стійно від голоду страждало близько 25% лю� дей. Існування цієї проблеми є наслідком низької продуктивності праці, затратної еко� номіки, тотального зубожіння населення у слаборозвинених країнах. А тим часом, за офіційними джерелами, у середньому доходи у світі за останнє століт� тя істотно зросли. Наприклад, у 1900 р. на одну людину припадало 1,3 тис. доларів, а в 1998�му — вже понад 6 тис. Це економічне піднесення буквально вирвало значну части� ну людства з лещат бідності, але, звісно, воно було нерівномірним, і мільйони людей, як і раніше, страждають від зубожіння та напівго� лодного існування. Дві третини населення сві� ту позбавлені елементарних умов для життя; від нестачі чистої питної води потерпає 1 млрд осіб, 2,4 млрд живуть в антисанітарії, 1 млрд землян — неписьменні. Сьогодні недоїдає майже половина населення планети, а четвер� та частина просто голодує. А в країнах «золо� того мільярда» — і це — гротескна гримаса нашої цивілізації — тисячі людей страждають від ожиріння і напружено шукають нові спо� соби схуднення. За оцінкою Всесвітнього банку (World Bank), 1,3 млрд землян животіють в абсо� лютній бідності. Більшість цих людей у краї� нах «третього світу» мешкає у сільській міс� цевості. Багато хто з них заробляє на життя, обробляючи клаптики землі, вже не раз пе� реділені в міру збільшення сім’ї. Інші мають землі так мало, що вона не може їх прогоду� вати, а великі угіддя сконцентровані в руках мізерної частини найбагатших землевлас� ників. Третю групу становить безземельне се� лянство, яке працює на землях можно� владців, найчастіше — виконує сезонні робо� ти. Швидко поповнюється ще одна група бідноти країн «третього світу» — ті, хто живе на стихійно захоплених ділянках, розташо� ваних навколо великих міст. Уряди цих країн починають усвідомлюва� ти, що саме створення і використання сучас� них технологій і є головною умовою виходу на вищий рівень життя. Але як самотужки подолати їм шлях довжиною у століття? Країни, що розвиваються, і країни з пере� хідною економікою прагнуть, передусім, до продовольчої незалежності, бо продоволь� ство — це своєрідна політична зброя. Щоб подвоїти його виробництво, зняти залежність від країн�експортерів, необхідні сучасні знан� ня у галузі протеоміки, метаболіки тощо. Тут не обійтися без нових технологій, досліджен� ня генів, які визначають урожайність, інші важливі споживчі властивості основних сільськогосподарських культур. Не менш складна робота — адаптація цих культур до конкретних екологічних умов певної країни. У таких випадках часто доводиться «спира� тися» на трансгенні, або генно�модифіковані організми (ГМО), вирощування яких знач� но дешевше, до того ж вони менше забруд� нюють довкілля і не потребують залучення нових територій[5]. Як зазначалося у доповіді генерального се� кретаря ООН Кофі Анана «Запобігання вій� нам і нещастям», нині прожитковий рівень понад 1,5 млрд осіб становить менше 1 дола� ра на день, 830 млн людей просто стражда� ють від голоду. І хоча за 1960–2000 роки ви� робництво всіх видів сільськогосподарської продукції зросло з 3,8 до 7,4 млрд т, однак кількість продовольства, що припадає в се� редньому на 1 людину, залишилася незмін� ною (1,23 т/особа). У країнах Західної Європи, Північної Аме� рики і Японії, де переважає хіміко�техноген� на інтенсифікація сільського господарства і проживає менше 20% населення земної кулі, у перерахунку на кожну людину ви� трачається у 50 разів більше ресурсів, ніж у ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 138 країнах, що розвиваються. І, відповідно, ви� кидається у довкілля майже 80% усіх шкідли� вих промислових відходів (доповідь комісії ВООЗ). А це загрожує екологічною катаст� рофою всьому людству. Звичайно, для того, щоб прогодувати всіх землян, потрібно інтенсифікувати сільсько� господарське виробництво. Адже тільки протягом року на нашій планеті народ� жується близько 85 млн осіб, а приросту ви� робництва продовольства вистачає лише на половину з них. За останні 40 років населен� ня азійських країн зросло більш як удвічі (з 1,6 до 3,5 млрд осіб). Яка доля очікувала б оці додаткові 2 млрд людей, якби не актив� не використання досягнень «зеленої рево� люції». Адже завдяки її здобуткам у кілька разів зросло виробництво продуктів харчу� вання, знизилися ціни на хліб майже в усіх країнах світу. За цих умов упровадження у практику ГМО залишається поки що єдиною альтер� нативою традиційному веденню сільського господарства. Слід враховувати і те, що сіль� ськогосподарські угіддя з кожним роком де� далі більше виснажуються і стають екологіч� но більш уразливими. З країн�експортерів продовольства лише США і Росія можуть розширювати посіви зернових. Ні Австралія, ні Аргентина, ні Ка� нада, ні держави ЄС цих резервів не мають. У США, втім, як і в Росії, є угіддя, виведені з обігу: задіявши їх, американці зможуть одер� жувати ще приблизно 100 млн т зернових на рік. Це доволі значний резерв експорту, бо свої потреби США цілком задовольняють на нинішніх площах. Але Штати традиційно постачають на світовий ринок лише кукуруд� зу і сою, а пшеницю майже не експортують. Щодо Росії, то грамотне застосування най� сучасніших технологій може збільшити її експорт зернових до 100 млн т. Парадокс нашого часу полягає у тому, що п’ята частина населення планети (багаті й заможні) одержує 82,7% світових доходів, тоді як така сама частина (найбідніші вер� стви) — усього лише 1,4%. На жаль, стосовно використання науково�технічних досягнень теж існує глибока нерівність. Важко собі уявити, що у наш час половина людства ніко� ли не користувалася телефоном. Доступ до Інтернету має тільки дванадцята частина на� селення Землі. А скільки ще отих бідолах, котрі зовсім не вміють ані читати, ані писати. Дві третини населення Землі, яке живе у краї� нах, що розвиваються, відгороджене від сучас� них інформаційних цифрових технологій. То яким же чином можна задовольнити потреби 2�х з лишком мільярдів людей у продуктах харчування і 4�х мільярдів — у користуванні сучасними технологіями? Як прискорити впровадження нових технологій у наше по� всякденне життя — насамперед у сільське гос� подарство, сферу охорони здоров’я, освіту? У країнах із розвиненим ринком раз у раз вини� кає ситуація «цифрового перенасичення», коли випуск нових моделей електронної тех� ніки вже не знаходить купівельного попиту. Тим часом на ринках, що розвиваються, по� тенційний попит практично не має меж, якщо ціна на електронну техніку доступна, а техно� логія затребувана інфраструктурою. У зв’язку зі швидким розвитком фунда� ментальної науки і прикладним застосуван� ням деяких її розробок змінюється і мораль суспільства, її окремі засадничі принципи та уявлення. Наприклад, сприйняття старості. Старші за віком люди традиційно вважали� ся у суспільстві мудрими порадниками, гід� ними уваги і пошани молодших. Нині ж старість багатьма сприймається як прикре за� хворювання. Люди свідомо йдуть на складні та ризиковані пластичні операції, щоб обма� нути вік, посперечатися з часом. Так, справді, нині модно бути молодим і здоровим, і це добре. Але так би не хотілося, щоб природні процеси у житті людини ста� вали для неї чимось украй неприйнятним. А може… завдяки досягненням ДНК�техно� логій і клонуванню можна буде сформувати ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 1 39 такий собі «уряд Альцгеймера», обраний, як на Сході, зі старійшин!? ÅÍÅÐÃÅÒÈÊÀ ² ÏÎË²ÒÈÊÀ Енергетична система, яка сформувалася у промислово розвинених країнах упро� довж останнього століття, породила не лише соціальну нерівність (відомо, що більшість найбагатших людей планети примножили свої статки саме завдяки нафтовому буму ХХ ст.), серйозні екологічні проблеми, а й воєнні конфлікти. Чи зможуть суспільства використати нові революційні технології, щоб подолати всі ці негаразди? Не секрет, що протягом останніх двох століть видобуток і постачання енергоносіїв почали дедалі більше переходити з економіч� ної у політичну площину. ХХ століття, яке деякі історики нарекли «американським», усе частіше починають називати «нафтовим». Боротьба за нафтові родовища, на жаль, була і є причиною більшості міжнародних кон� фліктів і воєнних зіткнень. Уряди різних країн у ХХ ст. виявляли свою стратегічну зацікавленість енергетикою з різ� них причин: забезпечення національної без� пеки, зниження залежності від імпорту наф� ти і стимулювання технологічного прогресу як засобу економічного зростання. У ХХІ ст. постала інша парадигма — протистояння у зв’язку з небезпечними кліматичними зміна� ми, що може набути майже такого самого стратегічного значення, як у XX ст. «гарячі» та «холодні» війни. Провідні вчені наголошу� ють на тому, що глобальні кліматичні зміни можуть незабаром виявитися екологічним еквівалентом «холодної» війни. Більше того, покладаючись на непоновлю� вані ресурси, що дуже швидко виснажують� ся, викидаючи в атмосферу мільярди тонн відпрацьованих газів, ми продовжуємо буду� вати економіку на тенденціях, які неможли� во буде підтримувати протягом нинішнього століття. Чимало зусиль докладається сьо� годні з метою формування засад нової енер� гетичної системи, яка впливатиме на спосіб життя мільярдів людей уже у другій половині ХХІ ст. Екологічна ситуація змушує поставити під сумнів можливість подальшого використання викопних видів палива. Минуло 200 років від� тоді, як ми почали спалювати скам’янілі реш� тки, котрі накопичувалися протягом міль� йонів років. Але тільки недавно стало відо� мо, що виділюваний ними вуглець порушує радіаційний баланс Землі, спричинюючи по� тепління на планеті. Спалювання викопних видів палива підвищило концентрацію вуг� лекислого газу (СО2), який утримує тепло в атмосферному повітрі, на 30% порівняно з періодом, що передував промисловій рево� люції. Концентрація СО 2 в атмосфері нині досягла максимального рівня за 160 тис. років, і глобальні температури зросли до най� вищих величин з часів середньовіччя. Екс� перти вважають, що людська діяльність може покласти край періоду відносної стабіль� ності клімату, який тривав протягом останніх 10 тис. років. Учені документально обґрунтували такі негативні тенденції глобального масштабу, як танення льодовиків, підвищення рівня морів, відмирання коралових рифів, поширення ін� фекційних хвороб, міграція рослин і тварин, що узгоджується з прогнозованими наслідка� ми потепління. Незвичайна спека 1998 року була пов’язана з надзвичайно сильним фено� меном «Ель�Ніньо», але її наслідки виявили� ся набагато ширшими. Ця спека спричинила цілу низку екстремальних погодних явищ: посухи і небувалі за своїми масштабами і си� лою пожежі у тропічних і субтропічних лісах від Індонезії до Мексики, найбільші в історії повені в Китаї і Бангладеш, руйнівні буревії та жорстокі епідемії в Африці, Північній, Центральній і Південній Америці, згубні теп� лові хвилі у Сполучених Штатах, Південній Європі та Індії. Процеси, які відбуваються у кліматичній системі, не підкоряються ліній� ній залежності. У минулому вона вже демон� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 140 струвала різкі переходи в інший рівноважний стан після перетинання певного температур� ного порогу. Такі кліматичні зрушення здатні справити надзвичайно потужний вплив як на біосферу, так і людське суспільство загалом. Відомо, що багато природних катаклізмів призвело до загибелі кількох стародавніх цивілізацій. За оцінками науковців, для того, щоб стабі� лізувати концентрацію вуглекислого газу в атмосфері на безпечних рівнях, треба буде на 60–80% скоротити викиди вуглецевих сполук. ÑÊËÀÄÍÈÊÈ Â²ÄÑÒÀÂÀÍÍß Ключові технології, завдяки яким науко� во�технічний прогрес вийшов на нові ру� бежі, — це мікроелектроніка, інформаційні та ДНК�технології. Вони, в свою чергу, об’єдну� ють низку високотехнологічних напрямів: так, до ДНК�технологій належать генна, клітинна, білкова інженерії, протеоміка, ме� таболіка тощо. Продукція «high tech» становить дедалі більшу частку валового внутрішнього про� дукту розвинених країн, визначаючи рівень їхнього експорту і конкурентоспроможності на світовому ринку. Наприклад, сьогодні то� вари електронної промисловості в ціновому еквіваленті є найзначнішим сегментом світо� вого ринку. Зрозуміло, що «high tech» — це сфера стра� тегічних інтересів, об’єкт державної та міжна� родної політики. Дослідження і розробки в цій галузі потребують залучення величезних ресурсів, що є неможливим для однієї, навіть найрозвиненішої, країни. Тому і створюють� ся такі потужні міждержавні об’єднання, як Євросоюз. Високими вважаються і такі технології, як лазерна, мембранна тощо. Багато «high tech» задіяні в аерокосмічному комплексі, в обо� ронній промисловості. Створюються також окремі високопродуктивні технології і в тра� диційних галузях, скажімо, металургії (без� перервне розливання сталі), машинобуду� ванні та ін. У сучасному світі місце держави, її потенціал значною мірою визначає розви� ток ключових технологій. Тому зростання кількості висококваліфікованих фахівців, які можуть продукувати «high tech», стає страте� гічним ресурсом держави. Судячи з еміграції з колишнього СРСР науковців і спеціалістів високого інтелектуального рівня, і тепер три� ває конкуренція за цей ресурс, причому не менш запекла, ніж за сировинні ресурси. Так, за останніми відомостями, за роки незалеж� ності з України виїхало близько 90 тис. фа� хівців із вищою освітою; з Росії — 300 (за іншими джерелами, понад 600) тис. нау� ковців. Заробітна платня кожного з них у роз� винених країнах становить від 2 до 10 тис. доларів на місяць і більше, залежно від квалі� фікації. А їх приїзд як внесок в економіку держави оцінюють від 0,5 до 1,5 млн доларів від кожної особи. У добу високих технологій країни, які не спроможні профінансувати наукові дослідження та розвиток наукоємних виробництв, починають дуже швидко відста� вати, і цей зростаючий розрив має тенденцію перерости у «відставання назавжди». Прикро, але Європа так і не скористала� ся сповна новими можливостями, які нада� ють цифрові технології, чого не можна ска� зати про США, що значно випереджають інші країни у сфері «high tech». І головна причина тут, на нашу думку, по� лягає у рівні освіти, її якості, зрештою, у тех� нологіях викладання знань у середній школі і вищих навчальних закладах. Простежуєть� ся певний зв’язок між рівнем університет� ської освіти і темпами зростання продуктив� ності праці. І це зрозуміло, бо як для науко� вих проривів, так і втілення ідей у корисній продукції потрібні висококваліфіковані, все� бічно і глибоко освічені фахівці. У США вит� рати на вищу освіту становлять 3% ВВП, тоді як у країнах ЄС — лише 1,4%. Варто нагада� ти, що за часів М.С. Хрущова у вітчизняну сферу освіти вкладалося більше коштів, аніж виділялося на відновлення народного госпо� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 1 41 дарства. Прогрес науки потребує першоклас� них мізків, допитливого розуму, стимулюю� чого академічного середовища, навичок ро� боти у команді й атмосфери змагальності, здорової конкуренції. Але всього цього не можна досягти відразу. Доступ до вищої освіти в жодному разі не слід розширювати за рахунок зниження рівня вже існуючих «мозкових центрів». Згадаймо В.І. Вернадського, світогляд якого вирізняв� ся вираженою об’єктивуючою спрямованістю й інтересом до пізнання дійсності, орієнта� цією на виявлення об’єктивних закономірно� стей у побудові світу, синтетичністю і схиль� ністю аналізувати категоріальні основи тієї чи іншої предметної галузі, високою здатні� стю до прогнозів і передбачень. Пов’язано це із беззаперечним впливом на В.І. Вернад� ського як науковця оточення інтелектуаль� но обдарованих професіоналів. Ще студен� том Петербурзького університету він слухав лекції видатних російських учених (Д.І. Мен� делєєва, В.В. Докучаєва, І.М. Сєченова та ін.). Згодом Володимир Іванович стажував� ся у кращих лабораторіях світу, працював під керівництвом яскравих особистостей і тала� новитих фахівців, брав участь у діяльності неформальних організацій — таких, як «Сту� дентське науково�літературне товариство» і «Братерство». Сьогодні однією із кардинальних проблем є гармонізація структури елітної освіти з по� ширенням університетської системи, а це зав� дання не з легких. Бо ж недостатньо лише під� готувати велику кількість фахівців, котрі вмі� ють і прагнуть вести дослідницьку роботу. Наукові дослідження — це, передусім, кош� ти, і витрачати їх слід так, щоб домогтися мак� симальних результатів. Саме результатив� ності, на наш погляд, бракує європейській науці. У ЄС на душу населення припадає уп’я� теро менше міжнародних патентів, ніж у США. І це не дивно, якщо врахувати той факт, що у Сполучених Штатах витрати на науку дорівнюють 2,6% ВВП, тоді як у Європі — 1,8%. Тільки Швеція і Фінляндія перевершу� ють у цьому США, а Німеччина наближаєть� ся до них за вказаним параметром. Про нашу країну навіть не йдеться, адже, скажімо, фі� нансування всієї НАН України сьогодні є меншим від коштів, які витрачаються у США на створення трансгенної картоплі. Беззапе� речно, фінансування наукових досліджень в Україні потребує істотного збільшення. Але тут важлива не тільки кількість грошей, а й те, яким чином вони витрачатимуться. Слід безпомилково визначити пріоритетні напря� ми, оскільки держава може профінансувати лише кілька великих проектів. Можливо, один із виходів полягає у стимулюванні взає� модії університетів із малим бізнесом, заохо� ченні такої співпраці податковими пільгами. Якщо ми не стимулюватимемо розвиток генної інженерії, інформаційних і нанотехно� логій, не створимо якнайшвидше інновацій� них центрів, технопарків й освітніх комп� лексів, то не зможемо подолати наукову дискримінацію і змушені будемо, як точно визначив академік НАН України І.Р. Юх� новський, користуватися «науковим секонд� хендом». ÍÀÓÊÎÂÀ ÄÈÑÊÐÈÌ²ÍÀÖ²ß, ÀÁÎ ÍÀÓÊÎÂÈÉ ÑÅÊÎÍÄ-ÕÅÍÄ Винесене у підзаголовок поняття означає розрив у сфері наукових досліджень, який існує між розвиненими країнами, і тими, що розвиваються. Причина цього, на� самперед, — у відсталості економіки, неспро� можної забезпечити навіть елементарні по� треби суспільства. За відомостями 1998 року, 1,2 млрд людей планети живуть менш як на 1 долар, 2,8 млрд витрачають менше 2�х до� ларів на день. При цьому статки трьох най� багатших людей у світі перевищують сукуп� ний обсяг ВВП 48 найбідніших країн. Ми вже звикли говорити, що науково�технічний про� грес сприяє зростанню життєвого рівня на� селення. Але парадокс нашого часу полягає у тому, що цього не спостерігається. На� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 142 томість чим швидше розвивається наука, тим глибшою стає прірва як між бідними і бага� тими країнами, так і між бідними і багатими верствами населення всередині держави. Країни «золотого мільярда» витрачають 85% усіх коштів, які виділяються на науку у світі, але саме вони і залишаються основними спо� живачами її продукції. Інший бік «high tech» — чітке усвідомлен� ня урядами постіндустріальних країн, особ� ливо США, того, що вони залежать не стільки від імпорту сировини, скільки від «імпорту мізків». Цього розуміння немає у менталітеті країн «третього світу», так само, як не існує там і належної пошани до розуму, інтелекту� альної праці. Найчастіше саме «імпорт мізків» зумов� лює появу нових ідей, нестандартних під� ходів до розв’язання наболілих проблем. Інтелектуальна обдарованість зазвичай ви� являється у надвисоких показниках розумо� вої діяльності. Але не завжди найкмітливіші діти згодом стають видатними творчими особистостями і досягають успіху (за стан� дартами американського суспільства). І на� впаки. Відомо, що багато визначних особи� стостей мали серйозні проблеми у школі. Так, репутація слабкого учня не полишала у шкільні роки Чарлза Дарвіна, Альберта Ейнштейна, Вальтера Скотта, Альберта Швейцера. Уїнстон Черчілль був хронічним лузером у класі. Томаса Едісона відрахува� ли зі школи — «через цілковиту бездар� ність». Альберту Швейцеру взагалі вчителі пропонували «пасти свиней». Юстус Лібіх полишив школу чотирнадцятилітнім, хоча вже в 21 рік став професором хімії. І при� кладів таких можна навести безліч. Звісно, у цьому випадку йдеться про вади офіційної системи шкільної освіти з її спе� цифічними вимогами і критеріями оцінки ін� телектуальної успішності. Не секрет, що в традиційній школі обдаровані діти часто ста� ють «білими воронами», оскільки їхній спосіб мислення драматичним чином не «вписуєть� ся» у рамки шкільних правил та уявлень учи� телів про «гарного учня». Фундаментальну науку, основи високих технологій, що становлять підвалини переваг США, створюють там здебільшого емігранти, які прибули до Штатів спочатку із Західної Європи, послабленої війною, згодом — зі Східної Азії, а впродовж останніх 10–15 ро� ків — і з країн колишнього СРСР. Третина математиків, котрі працювали в Америці у 90�ті, емігрували з пострадянських теренів. Можливо, тому і з’явився гротескний анек� дот: «Що таке типовий американський уні� верситет? — Це коли російські професори чи� тають математику китайцям». До речі, щодо Китаю. Це єдина країна із сусідів Росії, яка брала участь у програмі «Геном людини» і яка цього року має розшифрувати геном курки. Розвиток «high tech» продовжує загострю� вати проблему нерівності між бідними і бага� тими, тими, хто вже вступив у постіндустрі� альну еру, і тими, хто з різних причин ніколи не зможе цього зробити. Країни «третього світу» починають усвідомлювати, що саме створення і впровадження сучасних техно� логій стає головною умовою досягнення ви� сокого рівня життя. Але самотужки реалізу� вати це вони вже не в змозі — немає необхід� них генів: їхніх носіїв або буквально знищили, або змусили виїхати. Я називаю це «ефектом критичної маси «третіх країн». Найгірше те, що чиновники від науки таку ситуацію нама� гаються розв’язати завезенням до країни нау� кового секонд�хенду. В усьому світі наука й освіта фінансують� ся з бюджетних коштів і розглядаються як найважливіша частина життєзабезпечуваль� ного потенціалу країни. У США, які вважа� ються зразком держави з ринковою економі� кою, хоч як дивно, дві третини фундаменталь� них досліджень фінансується з федерального бюджету і лише приблизно третина — за ра� хунок прикладної науки. В Україні ж, з її перехідною економікою, міркування щодо самофінансування науки, ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 1 43 мабуть, не мають сенсу. Комерціалізація ре� зультатів наукових досліджень гальмується економічною кризою, в якій опинилася вітчизняна промисловість. Відсутність пла� тоспроможного попиту на готові розробки відкидає країну на рівень 50�х років минуло� го століття, звідси — й еміграція вчених, стаг� нація науки... Вихід тільки один — усвідомлення полі� тиками того, що збереження наукового по� тенціалу і є збереженням незалежності дер� жави, зміцненням національної безпеки. ÍÀÓÊÀ ² Á²ÇÍÅÑ, ÍÀÓÊÀ ² ÏÎË²ÒÈÊÀ: ÑËÎÂ’ßÍÑÜÊÈÉ ÂÀÐ²ÀÍÒ Одна з проблем, пов’язаних зі становлен� ням і розвитком високих технологій, — це взаємовідносини науки і суспільства, вче� них і політиків. Етичне відсторонення нау� ковців призвело до того, що вони зазвичай розглядають результати своєї діяльності як факти науки, корисні для її розвитку безвід� носно до соціальних і духовних наслідків. Однак наукове відкриття не залишається надбанням лише професійної сфери, так чи інакше воно виходить за її межі, стає фактом суспільного життя, сприяє його розвитку чи спричинює явища деградації. Традиційно вважається, що переважно су� спільство впливає на науку. Взагалі завжди так і було. Але тепер ми спостерігаємо зворотний процес, а саме — колосальний вплив науки на всі аспекти життєдіяльності суспільства. Це не тільки впровадження нових знань, чого тра� диційно очікує суспільство від науки. Це ще й зовсім інший вплив, на якому мені хотілося б спинитися. Наука виконує нині цілу низку соціальних функцій. Сьогодні, крім «витоку мізків», проблемою стала так звана внутріш� ня еміграція науковців — перехід їх у бізнес� структури і політику. Нині виникла нова ко� лізія — вчений�політик. На жаль, і це ми з вами спостерігаємо, ролі вченого і політика в сучасній державі не зав� жди чітко визначені, а тим часом тут необ� хідно дотримуватися певного розмежування функцій. В ідеалі дослідник створює нове знання, опрацьовує і видає інформацію щодо «плюсів» і «мінусів» конкретного проекту, про ймовірності успіхів і ризиків, прямих і непрямих наслідків його здійснення. Він вик� риває стереотипи і хибні погляди, але ніко� ли не візьме на себе відповідальності щодо прийняття остаточних рішень. Науковці аналізують позитивні і негативні ефекти атомної енергетики, але не прийма� ють рішень стосовно будівництва чи закрит� тя атомних електростанцій або випробувань ядерної зброї. Справа вчених — продукувати ідеї і розвивати наукові дослідження, прий� мати рішення — обов’язок політиків. Але у великій політиці завжди крутяться великі гроші, і це — вагомий аргумент для че� столюбців, бо популярність ученого незрів� нянна з тією, яку засоби масової інформації створюють політикам. Однак сьогодні поши� рилося й інше явище: політики прагнуть під� вищити свій статус здобуттям наукових сту� пенів, причому максимально використовую� чи службове становище. Прикро визнавати, але багато дисертацій вищих державних службовців і депутатів були виконані найма� ними «рабами від науки». У результаті ці чи� новники вважають, що вся наука продажна, і науковці можуть заробляти тільки тим, що пи� сатимуть дисертації тому чи іншому можно� владцю. В Інтернеті міститься перелік таких персон, які стали членкорами й академіками передусім тому, що є членами парламенту і високопосадовцями міністерств та відомств. Такий собі сучасний українсько�сицилій� ський різновид наукової мафії. Що ж, розглянемо цивілізований (не ук� раїнський) варіант комерціалізації фунда� ментальної науки, який має як позитивні, так і негативні аспекти. Позитивні очевидні — великі обсяги фінансування, життєво не� обхідні для сучасної науки, що не може існу� вати без розвиненої інфраструктури, новіт� нього обладнання, кваліфікованого персона� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 144 лу, високого ступеня інформатизації тощо. Негативним аспектом комерціалізації є но� вий режим функціонування науки: з інте� лектуального заняття «диваків і недоумків», основна мета яких — осягнення істини, задо� волення особистої допитливості і зацікав� леності та благочинність для всього людства, наука поступово перетворюється на арену економічного суперництва країн, корпорацій та окремих учених. Тут досить згадати про� грами «Геном людини» або «Протеоміка і ме� таболіка». Таким чином, сьогодні наукові здобутки є здебільшого власністю окремих фірм. Це зав� дає серйозної шкоди науці. Засекречування наукових результатів як на рівні держав, так і на рівні певних фірм, призводить до знижен� ня темпів наукового прогресу. Науці шкодить і те, що в сучасному світі вона стає частиною масової культури, знаком престижу, додатко� вою «зірочкою» на мундирі окремих держав� них чиновників. А коли справа стосується за� гальнонаціональної проблеми, як, скажімо, поширення пташиного грипу, державі дово� диться шукати допомоги в інших країнах. Як ми зазначали, чимало політиків ос� таннім часом потяглися в науку, але спосте� рігається і зворотний процес. Особи, котрі йдуть у політику з науки, мають особливий менталітет, який надто відрізняється від мен� талітету вченого. Для серйозного дослідни� ка необхідні специфічні умови праці. Це підвищені вимоги до спокою і безпечності, усамітнення, відсутність публічної метушні, зайвого галасу. Тому вчені, як правило, уни� кають ситуацій, які так полюбляють політи� ки. Примусове заганяння науки в ту чи іншу партію, як засвідчила радянська дійсність, завжди було непродуктивним. Зрозуміло, що людям, котрі працюють у науці, насамперед необхідна об’єктивність суджень і міркувань. А будь�яке інше служіння потребує служін� ня партійним чи корпоративним інтересам. Тому ті особи, які йдуть з науки у політику, владні структури, мають специфічний мента� літет, що виявляється, зокрема, у жорсткому поводженні зі своїми колишніми колегами. Хоч як дивно, але такі «науковці�політики» найчастіше голосують проти збільшення вит� рат на науку. Психологи так пояснюють цей па� радокс: перебуваючи на високих посадах, вони підсвідомо бажають помститися своїм колегам за те, що колись не досягли успіхів у науковій сфері: спрацьовує комплекс меншо� вартості. Слід зазначити, що ми не маємо відпра� цьованого механізму участі наукових співро� бітників у владних структурах. Учений може потрапити у політику двома шляхами (що і спостерігаємо в Україні) — стати політиком чи успішним бізнесменом. Окрім цього, він має володіти специфічними психологічними якостями: лояльність до влади, пробивні здібності, вміння привернути увагу, здатність опинятися у потрібному місці у потрібний час. Серед учених�можновладців можна ви� окремити дві групи: перша — законодавці, головна функція яких — розробка моделей суспільного устрою; друга — вчені�«перекла� дачі», чиє призначення — реалізація від� повідних соціально�політичних технологій, тобто відстоювання певної ідеї, захист інте� ресів певних політично�кланових кіл. Зрозуміло, що в різні часи були затребувані різні типи вчених�політиків. Так звані викон� роби перебудови О.М. Яковлєв, М.П. Шме� льов, В.І. Селюнін розробляли тільки ідеоло� гію реформ, а реалізовували їх інші — жорсткі прагматики. Вони не зверталися до свідомості мас, а спілкувалися лише з тими, хто мав вла� ду, причому використовували для цього не ЗМІ, а особисті контакти. Цікаво, що для об� ґрунтування нової ідеології з’явилися чис� ленні іміджмейкери, PR�технологи, які стали засновниками різноманітних соціальних, еко� номічних і стратегічних центрів. Тепер ці організації є самостійною системою впливу на владу і... одним із засобів для відмивання «брудних» грошей. У Росії маємо цікавий фе� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 1 45 номен існування двох наук: державної (яку сама держава не підтримує) і «незалежної» (яка підтримується тими чи іншими політич� ними й соціально�економічними замовлення� ми). Попри це, було б помилкою недооцінюва� ти вплив науки на суспільство (класичний приклад — марксизм). Тому політикам необ� хідно пам’ятати: як ви поводитеся з наукою сьогодні, з такими самими наслідками ви зіткнетеся у суспільстві завтра. І досвід пе� ребудови в СРСР показав: виплекані наукою ідеї — це завтрашні політичні дії і, відповід� но, зрушення у суспільній свідомості. Імператор Юстиніан I, котрий закрив ака� демію Платона, яка проіснувала до того май� же тисячу років, вчинив це тільки тому, що думки вчених не збігалися з його власними. Він не розумів, що позбавляє політику дже� рела сили. Й.В. Сталін припустився такої самої помилки, запрошуючи до співпраці лише експертів і консультантів, які цілкови� то поділяли його погляди. На жаль, сучасні політики наступають на ті самі граблі. А це неминуче призводить до втрати довіри су� спільства і до науки, і до влади. Свобода і незалежність (економічна, світо� глядна) є необхідними умовами розвитку на� укової сфери. Наука існує у визначених етич� них, соціальних і політичних межах, які не можна просто так відкинути. Подобається це чи ні, але етичні та політичні норми вплива� ють на вибір гіпотез, збір даних, проведення експериментів й оцінку результатів дослі� джень. Учені повинні усвідомлювати ризики, пов’язані з неконтрольованим використан� ням деяких наукових результатів і серйозно реагувати на побоювання з цього приводу громадськості. Проблема не в тому, щоб об� рати між свободою і відповідальністю, — не� обхідно знайти між ними баланс. Становище в галузі високих технологій в Україні абсолютно унікальне і визначається всією її історією. Але перш ніж розглянути це питання, згадаймо, як створювала свій на� уково�технічний потенціал Росія, куди тери� торіально кілька століть входила Україна. Вже з XVIII ст. російська держава докладала чималі зусилля для розвитку науки за захід� ним зразком. Але тільки наприкінці XIX — початку XX ст. наука Росії справді досягла світового рівня, і російські вчені ввійшли до світової наукової еліти. Однак після Жовтневої революції величез� на частина цього потенціалу була втрачена — багато науковців емігрувало у країни Заходу і США. Чимало наших колишніх співвітчиз� ників працювали безпосередньо на фермах, в університетах, дослідних інститутах і на дослідних станціях з проблем селекції та ге� нетики рослин і тварин, зоології і ботані� ки, ентомології і ґрунтознавства, ветеринарії і бджільництва, економіки тощо. Нагадаю про деяких науковців у галузі біології, котрі здобули високе визнання за кордоном. Ключовою фігурою у вітчизняній генетиці і селекції був Т. Добжанський, який закінчив біологічний факультет Київського універси� тету, працював у Колумбійському універ� ситеті і став дійсним членом Національної академії наук США. Видатним науковим до� сягненням Т. Добжанського спільно з М.В. Ти� мофеєвим�Ресовським є формулювання су� часної синтетичної теорії еволюції. Його кни� га «Genetics and Origin of Species» (1937) — найвизначніша праця про еволюцію у ХХ сто� літті, головні постулати якої стали базою су� часної теорії та практики селекції рослин і тва� рин. Надзвичайно великий внесок у розвиток сільського господарства США зробило под� ружжя В’ячеслава та Олени Савицьких, котрі до еміграції працювали у Всесоюзному інсти� туті цукрового буряку в Києві. Вони здійсни� ли справжню революцію у технології вирощу� вання цієї сільськогосподарської культури, і нині сорти Савицького займають 90% по� сівних площ цукрових буряків. У галузі ґрунтознавства М. Махів був фун� датором першої схематичної карти ґрунтів України і першої повної класифікації ґрунтів ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 146 США. С. Крашенинников отримав всевітнє визнання завдяки своїм працям з проблем зоології, протозоології і паразитології. Вче� ний був членом Товариства протозоологів США, Міжнародної академії наук і мистецт� ва Франції, Зоологічного товариства Фран� ції, Української академії мистецтва і науки у США, Українського наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка. У 1967 р. біографія С. Кра� шенинникова ввійшла до книги про 500 осо� бистостей світу, котрі досягли найвизначні� ших висот у своїй професії. Всесвітньо відомий фахівець у галузі біо� логії і таксономії Aphidade (попелиця) О. Гра� новський емігрував до США у 1913 р. і пра� цював в університеті штату Міннесота. Він був піонером у вивченні перенесення кома� хами захворювань рослин і першим ентомо� логом Америки, який здійснив широкомас� штабні дослідження інсектициду ДДТ для боротьби зі шкідниками картоплі. Інший ви� ходець з України — М. Гайдак — практично створив у США сучасне промислове бджіль� ництво. Десятки фахівців�ветеринарів, ук� раїнців за походженням, працювали у міні� стерстві сільського господарства США, вели приватну ветеринарну практику. Серед них — доктори наук П. Барановський, Е. Богачев� ський, В. Вирщук, В. Копач, С. Курилас, П. Остапчук, В. Помирко, Б. Ткачук, профе� сор І. Куйдич та інші. У галузі продовольчої безпеки значних успіхів досяг українець за походженням док� тор Е. Гелеті. Тридцять років дослідник при� святив вивченню захворювань птахів, мас� титів корів, вірусології та імунології везику� лярних стоматитів і везикулярної екзантеми свиней, токсикології кормів, розробці методів оцінки залишків пеніциліну і пеніцилінопо� дібних антибіотиків у молоці, визначенню метаболітів лікарських препаратів у телятині. Співавтором національної концепції охо� рони навколишнього середовища, завдяки якій у США розроблена і виконується про� грама охорони землі, лісів і тваринного світу, був І. Федьков, котрий захистив докторську дисертацію із сільськогосподарської економії у Корнельському університеті. 28 років він служив у міністерстві лісового господарства США як радник й аналітик. Багато талановитих учених�біологів еміг� рувало з України, а скільки загинуло від ста� лінських репресій... «Історію України не мож� на читати без брому», — із сумом констату� вав В. Винниченко. Так само можна сказати і про історію генетики, яка виявилася ареною запеклої ідеологічної боротьби в СРСР 30– 50�х років ХХ ст. Висновки учених�генетиків не сприймали апологети тоталітарної систе� ми. Їм імпонувала марксистсько�лисенків� ська псевдотеорія успадкування придбаних ознак протягом одного людського життя. Справжні вчені�генетики, високопорядні особистості, стали жертвами цієї боротьби. У в’язницях і таборах загинули М.І. Вавилов і його соратники К.О. Фляксбергер, К.І. Пан� гало, К.М. Чінго�Чінгас, Г.Д. Карпеченко та багато інших, талановиті українські вчені Г.А. Левицький, І.І. Агол, передчасно пішли з життя батько і син Сапегіни, інвалідом по� вернувся зі сталінських таборів учений К.В. Малуша. Після сумнозвісної серпневої сесії ВАСГНІЛ генетику просто зруйнували: генетичні ка� федри у вищих навчальних закладах були лік� відовані, висококваліфіковані фахівці зали� шилися без роботи. Однак запас міцності молодої інтелігенції, її патріотизм, інтелек� туальний потенціал виявилися нездоланни� ми. І чільники компартії, особливо після Дру� гої світової війни, зрозуміли, що економічний розвиток, реалізація амбітних планів немож� ливі без прогресу науки і техніки. Науково� технічна еліта, вихована ще царською профе� сурою, змогла поповнити втрати, сформувати нове покоління вчених й інженерів, створи� ти потужний інтелектуальний потенціал. Але радянська влада, як і раніше, недолюблюва� ла вчених. Університети вважалися розсад� никами вільнодумства, а ті професори, які не ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 1 47 емігрували, наприклад, великий біолог М.К. Кольцов (творець матричного принци� пу реплікації), вважалися неблагонадійними. Попри значні успіхи СРСР (перший штуч� ний супутник Землі, політ першого космо� навта Юрія Гагаріна), до інтелігенції пар� тійна верхівка ставилася вкрай підозріло. Її звинувачували в усіх лихах і негараздах — зниженні темпів сільськогосподарського ви� робництва і голодоморі, що насправді був ге� ноцидом українського народу, у краху не� здійсненних проектів, бездумно затвердже� них партійними функціонерами, у великих аваріях, спричинених недотриманням техні� ки безпеки, тощо. Не дивно, що репресії щодо інтелігенції здійснювалися в різних формах: до середини 50�х років неблагонадійних заарештовували і розстрілювали, потім практикували різні форми дискримінації: не приймали до інсти� тутів, аспірантури, на роботу через горезвіс� ну «п’яту графу» (національність), прожи� вання на окупованих територіях у роки війни тощо. А в наукове й інженерне середовища постійно вкорінювали «класовонаближених» керівників усіх рангів. Влада заохочувала «стукацтво» серед учених, інженерів, сту� дентів. Це призвело до поступової деформації науки, появи псевдоеліти, деградації науко� вої моралі і, звісно, руйнації засад наукової творчості. Зрозуміло, що всі «тектонічні зрушення», характерні для радянської доби, позначили� ся і на розвитку науки в Україні. Еміграція провідних учених, перехід продуктивно пра� цюючих фахівців у бізнес або торгівлю, брак молодих здібних дослідників створили «чорні дірки» у системі науки. На жаль, нині важко знайти кваліфікованих виконавців навіть на добре фінансований проект. Відновлення науково�технологічного по� тенціалу, особливо його кадрової складової, потребує таких величезних затрат, на які наша країна навряд чи буде здатна у най� ближчому майбутньому. Український вибір невеликий: або остаточ� но втратити інтелектуальний потенціал, наяв� ність якого і відрізняє нашу країну від слабо� розвинених, або примножувати його і ввійти у постіндустріальну еру власними високими технологіями. На жаль, знайшлися «експерти», котрі стверджували, що в злиденній країні наука «надлишкова», її треба скорочувати, оскіль� ки фінансування наукових установ і дослі� джень поза можливостями України. Цю точ� ку зору висловлювали також деякі міжна� родні експерти з Організації економічного співробітництва і розвитку. Одна з гострих проблем України — це ви� сока тінізація її економіки, млявість іннова� ційного процесу і, як наслідок, — небезпека наукової та економічної стагнації. Адже ба� гато що залежить саме від економічної ситу� ації. Стає зрозумілим, що просте копіюван� ня ринкових реформ для нас не має сенсу. Не слід також припускатися й іншої помилки, проігнорувавши ті зміни, які відбулися у США в середині 90�х років ХХ ст., коли знач� на частина наукового потенціалу перейшла з державних до приватних структур. ÃÅÍÅÒÈ×ÍÈÉ ÊÎÌÏÎÍÅÍÒ ÑÒÀËÎÃÎ ÐÎÇÂÈÒÊÓ Людина — така сама частина світу При� роди, як і будь�який інший вид. Зроста� ючи кількісно, вид захоплює нові території. Для людини така можливість забезпечувала� ся здатністю створювати штучне середовище, розвитком аграрної цивілізації. Ключовим моментом виживання для людини спочатку була її здатність ділитися їжею, згодом — знаннями, а далі почалася культурна еволю� ція Homo sapiens , передавання нагромадже� ної інформації наступним поколінням. У ХХ столітті стало очевидним, що аграр� на цивілізація, попри її здобутки у зростанні чисельності землян, призвела до глобальної екологічної кризи. Саме це є серйозним іспи� том для людства. І тут добробут населення і рівень розвитку окремої держави почали виз� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 148 начатися її сумарним інтелектом, здатністю продукувати і створювати високі технології. Найважливішим чинником прогресу стали не природні ресурси, а результативна інтелек� туальна діяльність людей і, відповідно, якість освіти. Адже марно створювати і навіть ім� портувати високі технології, якщо немає можливості забезпечити їх кваліфіковане обслуговування. Тому за ставленням полі� тиків до наукової та освітньої сфер тієї чи іншої держави можна досить легко прогно� зувати її найближче майбутнє. З цього погля� ду не такі вже й райдужні перспективи Ук� раїни, де інтелектуальна діяльність не є пре� стижною і не підтримується державою. Саме тому «мізки», які «втекли» з України, успіш� но працюють на майбутнє інших держав. Наскільки цей вибір усвідомлений і визна� чається ментальністю політиків чи такий стан вітчизняної науки й освіти пов’язаний із соціально�економічною кризою, якої заз� нала Україна, важко сказати. Але не викли� кає сумнівів те, що збереження держави та її конкурентоспроможності безпосередньо за� лежить від нарощення інтелектуального по� тенціалу. Високі технології прямо сприяють реалі� зації політики сталого розвитку. З одного боку, «high tech» нерідко виступають як аль� тернативні технології, для яких характерні ефективніше використання природних ре� сурсів, територій, порівняно незначне забруд� нення навколишнього середовища. З друго� го боку, багато високих технологій, особливо біотехнології, використовуються для ство� рення замкнутих технологічних схем, по� внішої утилізації відходів, ефективного кон� тролю за рівнем забруднень, ліквідації наслідків аварій. Це дає змогу трактувати чимало нагальних екологічних проблем як такі, які можна назвати суто технічними. Наприклад, прогресивні ініціативи могли б розширити вторинне використання мате� ріалів. Групи з підприємств різних галузей ре� алізують концепцію промислового симбіозу, згідно з якою відходи одних підприємств ста� ють сировиною для інших. Наприклад, гаря� ча вода електростанції використовується прилеглою рибальською фермою, мул цієї ферми є добривом для фермерської землі, а сажа з електростанції йде на виробництво цементу. Ця схема заощаджує фірмам мільйо� ни, які б вони витратили на сировинні ресур� си, щорічно виводить понад 1 млн т відходів зі смітників, запобігає скиданню їх у річки, викидам в атмосферу сотень тисяч тонн вуг� лецю і сірки. Концепція такого симбіозу різнопрофільних підприємств не обмежуєть� ся лише промисловістю. Подібна ідея у Фіджі об’єднує разом пивзавод, фірму з культиву� вання грибів, птахоферму для вирощування курчат, рибні ставки, гідропонні сади й уста� новки з виробництва метану. Всі такі фірми невеликі за розмірами. Повторне використання відходів змушує кардинально переглянути питання ефектив� ності різного роду матеріалів. Якщо ефек� тивність раніше вимірювалася протягом усієї «життєдіяльності» продукту, то такі характеристики, як довговічність і мож� ливість повторного використання, стають досить значущими. Визнаючи це, багато ком� паній працюють над збільшенням довговіч� ності використовуваної продукції. Обмін відходами за допомогою інформаційних центрів, котрі допоможуть звести постачаль� ників сировинних відходів із покупцями, може заохочуватися як шлях підвищення рівнів повторного використання різного роду матеріалів. У Канберрі, приміром, створили регіональний обмін ресурсами в Інтернеті як частину програми зі зменшення відходів до 2010 р. Місцевих підприємців стимулюють у використанні обміну, котрий маніпулює таки� ми різними матеріалами, як органічні відходи і картонні коробки. Приватна ініціатива, що реалізовується у прикордонному районі з центром у Матаморосі (Мексика) і Бра� унсвіллі (Техас, США), ще більш амбітна. Тут використовується комп’ютерна модель для ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 1 49 аналізу потоків відходів і матеріальних по� треб сотень підприємців регіону. У результаті цього виявляються можливі зв’язки між по� стачальниками і споживачами відходів, про які самі підприємці і не здогадуються. Ці за� ходи називають «3R» (від слів із префіксом re�, що позначає повторну дію, наприклад, recycling — переробка для повторного вико� ристання). Деякі відходи настільки небезпечні, що потребують іншого, аніж звичайний податко� вий збір, способу регулювання для контро� лю за ними. Так, у Сполучених Штатах забо� ронені викиди свинцю, які становлять загро� зу для розумового розвитку дітей, а також використання речовин, котрі руйнують озо� новий шар. Це привело до істотного скоро� чення їхнього застосування: так, щодо по� хідних хлорфторвуглецю таке зниження сяг� ло 88%. Нині на міжнародному рівні ведуться перемовини про поступове припинення ви� робництва в усьому світі 12 стійких органіч� них забруднювачів. На додаток до збільшення масштабів пе� реробки вторинної сировини можна розши� рити і повторне використання в економіці складників продукції. Це могло б зменшити тиск на первинні матеріали і підвищити вартість сировини, що переробляється по� вторно. У Великій Британії — п’ятому най� більшому споживачеві паперу — обгово� рюється закон, який уможливить обсяги по� вторного використання газет із 40 до 80%. А виготовлення дерев’яних панелей із 70%�м умістом вторинної сировини дасть змогу країні скоротити частку первинної деревини у цих виробах до 20%. На конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо�де�Жанейро (1992) було висловлено занепокоєність «про� блемою увічнення диспропорцій як між краї� нами, так і в межах окремих країн, що загос� трюються через бідність, голод, погіршення здоров’я населення, неписьменність і стан екосистем, від яких залежить наш добробут». Стверджується, що «комплексний підхід до розв’язання проблем довкілля послужить задоволенню основних потреб, підвищенню рівня життя всього населення, сприятиме ефективнішій охороні та раціональному ви� користанню екосистем і забезпеченню безпеч� нішого майбутнього. Жодна країна не в змозі домогтися цього самостійно, однак ми може� мо досягти цього спільними зусиллями — на основі глобального партнерства в інтересах забезпечення сталого розвитку». Тому така велика увага приділяється нині створенню високих технологій, їх широкому впрова� дженню в країнах, що розвиваються. Прогрес біології у ХХ ст. ознаменувався появою антибіотиків і значним зниженням смертності від інфекційних хвороб. Імуніза� ція дітей, яка стала рутинною процедурою, сприяла тому, що смерть немовлят і дітей у багатьох суспільствах є рідкісним явищем. Під егідою ООН викорінена віспа, яка була колись прокляттям для більшої частини люд� ства. Завдяки ініціативі цієї Організації у більшості країн світу ліквідовано поліомієліт і з’явилася надія, що з цією жахливою хворо� бою буде покінчено назавжди. Трансплантація органів стала сьогодні зви� чайною справою, повсякденною є і передача генетичного матеріалу від одного біологічно� го виду до іншого. Людство подолало багато раніше смертельних хвороб, однак упродовж останніх 25 років виявлено 29 нових, зокре� ма хворобу Лайма, лихоманку, спричинену ві� русом Ебола, хворобу легіонерів, ВІЛ�інфек� цію і захворювання, збудником якого є вірус Ханта. Розвиток «high tech», істотно розширивши можливості людини, загострив етичні проб� леми, котрі, втім, виникли вже досить давно. Яку ціну можна платити за примноження наукових знань? Який припустимий ступінь ризику у технологіях, спрямованих на ство� рення нових матеріальних благ? Чи мають бути принципові моральні обмеження у нау� кових дослідженнях? 50 ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 1 У минулі епохи в Європі існував потуж� ний щодо науки зовнішній обмежувач — цер� ква. Нині цей інститут значною мірою втра� тив свої позиції, його роль частково виконує громадська думка, а також активний рух «зе� лених». Хоча, очевидно, що корені цієї бо� ротьби — у конкуренції між нафтовими і біо� технологічними компаніями і не тільки. У результаті з’ясувалося, що для «high tech» у демократичних країнах можуть створювати� ся однаково нездоланні перешкоди на шля� ху до реалізації потрібного чи, навпаки, не� безпечного проекту. В епоху глобалізації перед наукою поста� ли нові завдання, виконання яких має слу� гувати добробуту людини, суспільства, люд� ства загалом. І в досягнення цієї мети чільний внесок повинна зробити «стара доб� ра Європа». А Україна, розміщена в її центрі, має якнайшвидше перейти з країни, яка за� позичує «вчорашні» технології, у країну, котра продукує «high tech» завтрашнього дня. 1. Глазко В.И., Чешко В.Ф. «Опасные знания» в «об� ществе риска». — Харьков: Інжек, 2005. — 380 с. 2. Там само. 3. Глазко В.И., Глазко Г.В. Введение в генетику, ДНК� технологию, метаболику, протеомику, генную тера� пию, ДНК�экологию. — К.: КВІЦ, 2005. — 640 с. 4. Там само. 5. Глазко В.И. Кризис аграрной цивилизации и генети� чески модифицированные организмы. — К., 2006. — 150 с.

Прогрес у різних іпостасях (Чому ми відстаємо і не лідирує Європа)

Institution

Ähnliche Einträge