Еволюція клинкової зброї кочівників раннього середньовіччя
Переглядається еволюційна трансформація меча в палаш у середовищі ранньосередньовічних номадів. The mechanism of evolutionary scheme of the blade weapons development from sword to backsword is reviewed in the article. Blade weapon of the nomads of the Sarmatian, the Huns, and the Early Mediaeval per...
Saved in:
| Published in: | Археологія |
|---|---|
| Date: | 2015 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут археології НАН України
2015
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/194804 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Еволюція клинкової зброї кочівників раннього середньовіччя / А.М. Голубєв // Археологія. — 2015. — №. 4. — С. 62–76. — Бібліогр.: 58 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859829984230637568 |
|---|---|
| author | Голубєв, А.М. |
| author_facet | Голубєв, А.М. |
| citation_txt | Еволюція клинкової зброї кочівників раннього середньовіччя / А.М. Голубєв // Археологія. — 2015. — №. 4. — С. 62–76. — Бібліогр.: 58 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Археологія |
| description | Переглядається еволюційна трансформація меча в палаш у середовищі ранньосередньовічних номадів.
The mechanism of evolutionary scheme of the blade weapons development from sword to backsword is reviewed in the article. Blade weapon of the nomads of the Sarmatian, the Huns, and the Early Mediaeval periods is analysed and the transformation of one weapons type to the other through making the narrow-bladed sword heavier due to the butt thickening at a place of the second blade is proved. Based on the analysis of exactly a set of blade weapons (blade and sheath) the author suggests its chronology. The Early Mediaeval nomads, based on the synthesis of «steppe« and «Chinese« arm systems, had three traditions of hilt shapes related to the determination of the blade owner’s range. Two of these traditions are dead-end branch of blade weapons development. The evolution of the third, through the usage of a special detail between the cross and the stripe for changing the correlation between hilt’s and blade’s axes, led to the sabre’s appearance. Taking into account arms traditions, fashion, and chronological distribution of the blade weapons finds, presumed are two consequent waves of the nomadic population coming into Eastern Europe in the middle and in the beginning of the last quarter of the 7th century as a result of Western Turkic Khaganate’s collapse.
В статье пересматривается механизм эволюционной схемы развития клинкового оружия по линии меч—палаш. Анализируется клинковое оружие кочевников сарматского, гунского и раннесредневекового времени и обосновывается трансформация одного вида оружия в другой посредством утяжеления узколезвийного меча за счет наращивания обуха на месте второго лезвия. На основе рассмотрения именно комплекта клинкового оружия (клинка и ножен) предлагается его хронология. У раннесредневековых кочевников на основе синтеза «степной» и «китайской» оружейных систем сложилось три традиции оформления эфесов оружия, имеющие отношение к определению ранга владельца клинка. Две из этих традиций являются тупиковой ветвью развития клинкового оружия. Эволюция третьей, посредством использования специальной детали между крестовиной и полосой для изменения соотношения осей эфеса и клинка, привела к появлению сабли. С учетом оружейных традиций, моды и хронологического распределения находок клинкового оружия предполагаются две последовательные волны кочевого населения в Восточную Европу в середине и в начале последней четверти VII в. как результат процесса распада Западнотюрксого каганата.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:32:30Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 462
© а.М. Голубєв, 2015
у цій праці розглядаються еволюційні зміни в
конструкції холодної зброї часу, перед та на по-
чатку хазарської експансії до Східної європи,
що призвели до появи якісно нових її різнови-
дів. Також зазначимо, що запропоноване до-
слідження є продовженням нашої попередньої
роботи (Голубєв, Голубєва 2012), але змістовно
являє собою її першу частину.
у ході виконання дослідження ми не може-
мо ухилитися від розгляду механізму переходу
кочовиків від класичного меча (з двома лезами)
до палаша (меча з одним лезом). За цих умов
виникла необхідність уточнити низку положень
запропонованої у середині XX ст. М.Я. Мер-
пертом еволюційної схеми розвитку клинкової
зброї за лінією меч—палаш—шабля. нині за-
гальна теорія появи палаша шляхом полегшен-
ня ваги меча з двома лезами — за рахунок зву-
ження клинка й усунення другого леза (Мер-
перт 1955, с. 152—154, 160) потребує суттєвого
корегування. остання обставина примушує нас
узяти за початкову точку еволюції ранньосеред-
ньовічної довгоклинкової холодної зброї сар-
матський час. Також ми вимушені звернутися до
озброєння не тільки кочовиків, але й практично
усіх осілих євразійських народів. Задля кращо-
го розуміння еволюційних процесів у холодній
зброї будуть розглянуті зміни в самих клинках з
їх ефесами та системи підвішування (портупей-
ні системи). врахування всіх аспектів перетво-
рень допоможе розглянути ранньосередньовіч-
ну зброю як єдиний комплект клинка та піхов,
що дозволить побудувати її хронологію.
Широкі хронологічні та територіальні рам-
ки роботи визначили високі вимоги в підході
до вибору джерельної бази. це обумовлено бід-
ністю образотворчих джерел, а також важкою
доступністю та поганим станом збереженості
речових пам’яток.
Серед образотворчих джерел завдяки своїй
інформативності важливе місце в нашому до-
слідженні посідають такі: орлатські пластини
(Пугаченкова 1987, с. 57—58); блюда зі сценою
двобою, Пур-і-вахмана (амброз 1986, рис. 1,
12, 14); розписи афрасіабу (альбаум 1975,
таб. vI, XXIII, XXvII, XXIX; аржанцева 1987,
рис. 1—6) та Пенджикента (Дьяконов 1954,
с. 119, таб. XXXvI—XXXIX; распопова 1965,
рис. 5, 2—4; 6; беленицкий, Маршак 1976,
рис. 14; 18; амброз 1986, рис. 2, 8—11); Кизил,
грот 69, оазис Куча, печера художників (амб-
роз 1986, рис. 2, 12, 13; Засецкая 1994, рис. 29,
3); грот Так-і-бустан (Masia 2000, Pl. 16); Фун-
дукистан (trousdale 1975, fig. 64); ан’ян, могила
Сун чан Шена (амброз 1986, рис. 1, 11). Коло
речових джерел, відомих нам тільки з пуб-
лікацій, охоплює практично всі зразки довгої
клинкової зброї сарматського часу. вони в по-
дробицях описані в монографіях а.М. Хазано-
ва (Хазанов 1971) та о.в. Симоненка (Симо-
ненко 2010). важливим для побудови еволю-
ційної смуги виявився звід мечів і кинджалів
догунського та гунського часу С.Г. боталова
(боталов 2007), доповнений новими цікавими
знахідками з осетії та Курської області рФ (Га-
буев 2012; радюш 2012), які стало можливим
порівняти з перехідним екземпляром палаша
з поховання поблизу с. Тугозвоново (уман-
ский 1978). аналізувалася також зброя з верти-
кальною (Bona 2002, fig. 5) та горизонтальною
системами підвіски гунського часу (амброз
1986, рис. 2, 1—4; 3, 1—11). Шляхи та джере-
ла розповсюдження інновацій стало можли-
вим простежити на прикладі зводу знахідок
зброї, створеного К. Масіа для дослідження
еволюції клинкової зброї Сасанідського Іра-
ну (Masia 2000). в розумінні шляхів інновацій
важливі знахідки зброї з в- та р-подібними ло-
патями для підвіски мечів: з Китаю — могила
генерала лі-Ксіана й імператора ву-Ді (Koch
1998, taf. 73), поховання цебельдинської куль-
тури — уроч. Пишта (рис. 1, 6; 14, 10) (воро-
нов, бгажба 1979, рис. 1, 1); кинджалів: з Ка-
захстану — біля озера борове (Засецкая 1994,
А.М. голубєв
еВОЛЮЦІЯ КЛИНКОВОЇ ЗБРОЇ
КОЧІВНИКІВ РАННЬОгО СеРеДНЬОВІЧЧЯ
Переглядається еволюційна трансформація меча в палаш у середовищі ранньосередньовічних номадів.
К л ю ч о в і с л о в а: кочовики раннього середньовічча, меч, палаш, Р-подібні лопаті, системи підвішування холодної
зброї, еволюція, хронологія.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 4 63
Рис. 1. Мечі та кинджали сарматського, гуннського і ранньосередньовічного часу: 1 — ст. усть-
лабинська, курган 45; 2 — рошава Драгана; 3 — корейські гробниці; 4 — весняне; 5 — Тернов-
ка; 6—6а — с. брут; 7—8 — с. Тугозвоново; 9 — новогригоріївка; 10 — борове; 11 — Kyerim-no;
12 — могила Хільдеріка; 13 — грот 69 Кизил; 14 — К’юзі (1, 3 — за: Хазанов 1971; 2, 4, 5 — за: Си-
моненко 2010; 6, 6а — за: Габуев 2005; 2012; 7, 8 — за: уманский 1978; 9, 12 — за: амброз 1986;
10, 11, 13 — за: Засецкая 1994)
рис. 29, 1), росії — Іловатка, курган 3 похован-
ня 2 (Смирнов 1959, рис. 7, 4, 5), з Італії — Кас-
тель Тросино (vallet 1995, fig. 6), К’юзі (nickel
1973, fig. 9), з Південної Кореї — «княжа» мо-
гила 14 некрополя Kyerim-no (Засецкая 1994,
рис. 29, 2). а також клинків з кільцевою вер-
хівкою з Кореї (Świętosławski 2001, rys. 2, a, C),
Японії (баженов 2001, с. 14, 16, 20), угорщи-
ни — з бочі, Кубабоня, Кунаготи, Кешкеме-
та (Гавритухин 2001, рис. 52, 1, 5; Комар 2006,
рис. 38, 1, 2, 4) та Східної європи — з Ма-
лої Перещепиної (Комар 2006, рис. 38, 3) та
без таких з центральної: Мадараш, Колькед-
Фетекапу а, поховання 107, Кишзомбор «о»,
поховання 2, Севгар-Шаполдал, Керн’є, по-
ховання 99 (Гавритухин 2001, рис. 34, 1; 51, 1,
3—5, 7; Комар 2006, рис. 44, 5). Та східноєв-
ропейських клинків з уч-Тепе (иессен 1965),
виноградного (орлов, рассамакин 1996), ча-
паєвського (атавин 1996, таб. 5), Сивашівки
(Комар, Кубышев, орлов 2006, рис. 18), Мало-
го Перещепиного (Залеская и др. 1997, кат. 40,
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 464
42, 55; Комар 2006, рис. 20, 1), Глодос (Смілен-
ко 1965, рис. 20, таб. vI), поховання 248 Дюр-
со (Дмитриев 2003, таб. 86) та перших шабель з
вознесенки (Грінченко 1950, таб. II), угорської
з Іванчі (Гавритухин 2001, рис. 53, 3); на при-
кладі яких стало можливим прослідкувати змі-
ну збройних традицій кочовиків. важливою
категорією джерел, що частково увійшли у ви-
щеперераховані, є матеріали з офіційних сай-
тів музеїв світу, зображення зброї з яких нами
було використано в цій праці.
Масове застосування довгих клинків но-
мадами належить до сарматського часу. Зброя
такого типу для свого часу більше всього від-
повідала вимогам кавалерії. уперше цей факт
засвідчується у сцені бою, зображеному на кіс-
тяній пластині I—II ст. з орлатского могиль-
ника (рис. 6, 1; Пугаченкова 1987, с. 57—58).
Подібні мечі (рис. 1, 2, 3) достатньо швидко
розповсюдилися зі сходу на захід. За умови знач-
ної довжини мечів, мала вага подібної зброї
досягалася за рахунок вузької штаби та набір-
ного руків’я. надходження до сарматів оригі-
нальних китайських клинків (рис. 1, 2; Симо-
ненко 2010, рис. 44, 2) постійно підтримувало
еволюційний розвиток зброї у цьому напрямі,
що і призвело до розповсюдження у сарматів
довгих мечів з руків’ям-стрижнем як з хресто-
виною (рис. 1, 4, 5; там само, рис. 27), так і без
неї. З просуненням сарматів на захід викорис-
тання ними мечів з вузьким лезом, на думку
о.в. Симоненка, суттєво скорочується до фі-
нального етапу пізньосарматської культури,
але не зникає (там само, с. 55, 57). При цьому
фіксується значне коливання ширини клин-
ків одного й того ж типу зброї (Хазанов 1971,
таб. XIII, 1). у цих мечів простежено значну
віддаленість верхівок руків’я від хрестовин,
що в свою чергу говорить про значну довжи-
ну самих руків’їв «катушкоподібної» форми.
Як наслідок — використовувалися специфіч-
ні прийоми фехтування та балансування з цен-
тром ваги такої зброї. Традиція використан-
ня такої зброї, простежена о.в. Симоненком,
фіксується на знахідках мечів від Казахстану
до угорщини та нині впевнено асоціюється з
китайсько-середньоазійським впливом на сар-
матів (Симоненко 2010, с. 48, 49). З початком
доби великого переселення народів традиція
використання довгих, з вузьким клинком, ме-
чів продовжується у східній частині євразій-
ського степу та теж пов’язується з китайським
впливом. на думку С.Г. боталова, простежу-
ється мінімізація використання легкої зброї з
вузьким клинком зі сходу на захід як у сармат-
ський час, так і в гунську добу (боталов 2007,
с. 122, 123). З урахуванням знахідок з Калініна,
Керчі, цибіліума, Тураєво, Муслімово (Bona
2002, р. 199, fig. 5) та волніковки (радюш 2012)
у гунський час мечі з вузьким клинком «китай-
ської, чи як ще її називають — перської тради-
ції» продовжують використовувати в Східній
європі. однак внаслідок просунення кочови-
ків на Захід для більшості гунських комплек-
сів європи характерними є мечі з напускною
хрестовиною та без неї, але з широким клин-
ком. Як справедливо зазначила І. бона, у за-
стосуванні кочовиками такого різновиду мечів
чітко простежується вплив римської, герман-
ської і фракійської традицій озброєння (Bona
2002, р. 180—230). Застосування гунами мечів з
широким клинком західноєвропейських типів
і клинкової зброї, виготовленої під їх впливом,
на думку С.Г. боталова, пояснюється комплек-
сом взаємопов’язаних причин. По-перше, поя-
ва нової тактики бою як відповідь на зіткнення
з новим ворогом; по-друге, зміна якості захис-
ного обладунку; по-третє, припустима втрата
доступу до технології виготовлення зброї одно-
го виду та зближення з іншими технологічни-
ми прийомами (боталов 2007, с. 122). Парадокс
ситуації полягає у тому, що логічний розвиток у
післягунський час у східноєвропейському сте-
пу отримує зброя з вузьким клинком і довгим
руків’ям. бойові характеристики такої зброї не
притаманні мечам з широким клинком. але ця
нова зброя належить до зовсім іншого різнови-
ду — до палашів. на цьому етапі нашого дослі-
дження необхідно детальніше розглянути ме-
ханізм і шляхи трансформації одного різновиду
зброї в інший. Для цього ми звернемо більше
уваги на аналіз перехідних, на нашу думку, ек-
земплярів. на заході євразійського степу до та-
кої зброї належить меч з кургану 2 біля с. брут
(рис. 1, 6; Габуев 2005, с. 34, ілл. 55; 2012, рис. 1)
гунського часу. Меч має вузький клиновидний
клинок, два леза, руків’я вже втратило катуш-
кободібну форму, хрестовина являє собою єди-
не ціле з руків’ям і не виконує функцію захис-
ту руки (хрестовиною вона є умовно, коректно
говорити про її імітацію). Таким чином, ефес
цього меча відрізняється від усіх мечів «китай-
ської (перської) традиції» гунського часу, що
свідчить про те, що цей екземпляр є найпізні-
шим виробом подібної серії. руків’я за своєю
формою та характеристикам максимально на-
ближене до ефесів мечів і палашів з «гераль-
дичного кола» пам’яток.
Далекосхідна клинкова зброя розвивала-
ся в тому ж напрямі, але мала свої відмін-
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 4 65
ності. у цзинському Китаї мечі з довгими
вузькими клинками були на озброєнні офі-
церів і воїнів елітних підрозділів. Кавалерія
була озброєна довгими палашами з кільце-
вими верхівками руків’їв, з лад’єподібними
хрестовинами або й зовсім без них. Палаші
з кільцеподібними верхів’ями руків’їв і зрі-
заним під гострим кутом кінцем штаби були
розповсюджені в II—III ст. серед озброєння
сянбійських племен Південної Манджурії,
звідки розповсюдилися в Iv—vI ст. до Пів-
нічного Китаю (бобров, Худяков 2005, с. 80—
199). Палаші та кинджали з кільцевою верхів-
кою руків’їв на Далекому Сході в v—vII ст.,
окрім Китаю (рис. 2, 6, 7,), відомі в Кореї
(Świętosławski 2001, rys. 2, a, C; рис. 2, 1—5)
та Японії (баженов 2001, с. 14, 16, 20). Поява
подібних зразків у сусідніх з Китаєм регіонах
проходила під сильним впливом збройної
традиції цієї країни (там само, с. 9—37), але з
середини vII ст. спостерігається вплив се-
редньоазійської кочівницької збройної тра-
диції на клинкову зброю Китаю.
у східноєвропейському степу в добу «гера-
ль дики» нова хвиля кочівників починає вико-
ристовувати палаші (рис. 3, 1—3, 5). у пере ході
на клинок з одним лезом, без сумніву, спосте-
рігається запозичення ідеї зі Сходу (мається
Рис. 2. Мечі з одним лезом (палаші) з вертикальною та горизонтальною системами підвіски до
портупеї: 1—5 — Корея (за: сайтом Swords of Korea); 6—7, 11 — Китай; 8—10 — Іран (6, 7, 10,
11 — за: сайтом the Metropolitan Museum of art; 8, 9 — за: сайтом the British Museum); 12—14 —
україна (12, 13 — за: сайтом музею ермітаж; 14 — за: Сміленко 1965), масштаб різний
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 466
на увазі широке тлумачення, ми не намагае-
мося у цій праці локалізувати точне місце ви-
найдення палаша, а тільки розглядаємо при-
чини, що призвели до переходу до клинків з
одним лезом у кочовиків, які переселилися до
Східної європи). Палаші з геральдичного кола
пам’яток зберігають клиноподібність вістря
і конструкцію ефеса попереднього часу. Мет-
ричні та вагові дані мечів з вузьким клинком
співвідносяться у своїх середніх показниках з
тими самими параметрами палашів. За умо-
ви однакової довжини важкий меч міцніший
на злам і більш жорсткий, у той час як меч з
вузьким клинком легший, але менш міцний.
отримання енергії удару в першого підвищує-
ться завдяки вазі, у другого — завдяки швид-
кості. При цьому відсутність стремен у кава-
лериста створювало певну межу в досягненні
сили удару клинковою зброєю. на нашу дум-
ку, вирішенням проблеми став перехід кочо-
виків до використання палаша, який являє со-
бою компроміс між важким мечем з широким
клинком і легким з вузьким клинком. нато-
мість, перетворювання хоча і йшли за еволю-
ційною лінією, запропонованою М.Я. Мерпер-
том — меч—палаш, але не за рахунок усунення
другого леза шляхом полегшення зброї, а нав-
паки — шляхом нарощування обуху на місці
другого леза меча з вузьким клинком і як на-
слідок збільшення ваги та міцності зброї.
Для датування окремих екземплярів зброї
важливою складовою є спосіб її носіння (пор-
тупейна система), що відображається на конст-
рукціїї піхв — невід’ємної принадлежнос-
ті клинка. вони, як правило, виконані в єди-
ній стилістичній манері з елементами ефеса
та являють собою комплект. З епохи ранньо-
го заліза відомо три способи підвіски меча.
Два вертикальні — західний і східний, виді ле-
ні о.в. Симоненком (Симоненко 2010, с. 67),
та один комбінований (вертикально-гори зон-
тальний) — скіфо-іранський. Західний спо-
сіб використовували римляни та народи, що
їх оточували — германці та кельти. Меч но-
сився вертикально, плечова або ремінна пор-
тупея кріпилася за спеціальні петлі по обидві
боки від піхов (nickel 1973, fig. 5, right; амб-
роз 1986, с. 28; рис. 6, 4). Східний же спосіб
підвіски передбачав закріплення спеціальної
скоби на лицьовій площині піхов. Крізь неї
просувався пасок портупеї, який у свою чер-
гу з’єднувався з поясом (рис. 6, 5; nickel 1973,
fig. 5, left). ця система в подробицях описана
у працях а.М. Хазанова (Хазанов 1971, с. 26—
27), у. Троусдейла (trousdale 1975, р. 38—109)
та С.І. безуглова (безуглов 2000, с. 177—178).
Скобу виготовляли з цінних порід каменю, за-
ліза, бронзи, але найчастіше з дерева. у пра-
ці у. Трусдейла піддано аналізу увесь наявний
матеріал нефритових скоб, починаючи з доби
Східного Джоу Китаю (v ст. до н. е.). Підґрун-
тям для реконструкції цієї системи підвіски
слугували зображення на різноманітних ви-
робах, скульптурі та рельєфах на території від
Китаю до Ірану, а також знахідки мечів із за-
лишками піхов з нефритовими скобами в Ко-
реї та Північному Причорномор’ї. без поміт-
них змін ця система проіснувала протягом ба-
гатьох століть. Повздовжня скоба піхов для
підвішування клинка на ремінній портупеї є
китайським винаходом. розповсюдженню ця
система завдячує східноазійським кочовикам,
які занесли її до сарматів, а від останніх інно-
вація потрапила до римської імперії. на думку
о.в. Симоненка, скоріш за все, ця система під-
вішування меча з центральної азії розповсю-
дилася у Парфію, Сасанідський Іран та Індію
(Симоненко 2010, с. 65). Таким чином, змальо-
ваний вище спосіб підвішування меча, просте-
жений а.М. Хазановим на прикладі археоло-
гічного матеріалу, з перших століть нашої ери
був широко розповсюджений у сарматів Схід-
ної європи (Хазанов 1971, с. 14, 24—27). ви-
ходячи із зображень з афганістану (trousdale
1975, fig. 64) та випадкових знахідок срібних
блюд (Masia 2000, s. 209—217), вер тикальна
система використовувалися в центральній азії
та Ірані до vIII ст. та співіснувала з горизон-
тальною системою підвішування клинкової
зброї. на заході та півночі європи вертикаль-
не підвішування меча теж зберігалося довго
(амброз 1986, с. 32). у Кореї у першій полови-
ні vII ст. використовувалася своя оригінальна
вертикальна система підвіски палашів з кіль-
цевим верхів’ям руків’я за допомогою спе-
ціальної пряжки, що замінювала скобу (рис. 2,
5). Скіфо-іранський спосіб характерний для
коротких мечів або кинджалів. Піхви підвішу-
валися до паска за одну велику лопать. окрім
однієї точки підвішування, піхви іноді (як пра-
вило, у довгих акінаків) кріпилися до ноги за
допомогою ремінця, закріпленого до бутеро-
лі або до спеціальної малої лопаті (рис. 6, 7).
Сарматами була сприйнята китайська система
підвішування меча. Скіфо-іранська система
підвішування була перероблена ними у прин-
ципово нову — піхви кріпилися до стегна чо-
тирма парними виступами на краях (рис. 6, 8;
Хазанов 1971, с. 13, 14, 27; Симоненко 2010,
рис. 40). у гунський час збройні традиції по-
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 4 67
передньої доби простежуються у використанні
для підвішування меча спеціальних намистин
з петлею на зворотньому боці (рис. 1, 6а; Габуев
2012, рис. 1, 4). С.І. безуглов, дослідивши на-
мистини, пронизки, пряжки та мушлі, виявле-
ні в районі руків’їв довгих сарматських мечів,
дійшов до висновку, що вони слугували своє-
рідними фіксаторами, створюючи перешкоду
зсуванню меча на портупейному ремені (безуг-
лов 2000, с. 177—178). в озброєнні племен, що
увійшли до орбіти гунського об’єднання, ви-
никає якісно нова система підвішування комп-
лекту клинкової зброї (рис. 6, 9). на сході єв-
разійського степу перехідними екземплярами
з новою системою підвіски є палаш (рис. 1, 7) і
кинджал (рис. 1, 8) з поховання гунського часу
біля с. Тугозвоново (уманский 1978, рис. 5; 9;
12). у цього палаша немає напускної хрестови-
ни, штаба з одним лезом і зрізаним під кутом
вістрям, але руків’я зберігає катушкоподібну
форму. візитною карткою цієї нової системи
є дві П-подібні скоби, що розміщені на ребрі
піхов. у Східній європі в цей час відома лише
одна знахідка кинджала з горизонтальною сис-
Рис. 3. Довгоклинкова зброя з р-подібними лопатями для підвішування її до порту-
пеї: 1 — уч-Тепе; 2 — виноградне, курган 5; 3 — чапаєвський; 4 — Мадараш; 5 —
Сивашівка; 6 — Колькед-Кетекапу «а», поховання 107; 7 — Севгар-Шаполдал; 8 —
Кишзомбор «о»; 9 — Керн’є, поховання 99; 10 — уроч. Пишта; 11 — Morrione g. 102
(1 — за: иессен 1965; 2 — за: орлов, рассамакин 1996; 3 — за: атавин 1996; 4 — за:
Комар 2006; 5 — за: Комар, Кубышев, орлов 2006; 6—9 — за: Гавритухин 2001; 10 —
за: воронов, бгажба 1979; 11 — за: wikipedia.org)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 468
темою підвіски, що походить з поховання vIII
новогригоріївки на Дніпрі (амброз 1981, с. 15)
та реконструйована а.К. амброзом (рис. 1, 9;
амброз 1986, рис. 2, 1—5). найзахіднішою точ-
кою розповсюдження цієї системи є знахідка з
могили франського короля Хільдеріка, що був
похований у 481 р. в Турне (бельгія). найбільш
достеменною, з нашого погляду, є реконструк-
ція а.К. амброза, що враховує східні та гунські
аналогії v ст. (рис. 1, 12; там само, рис. 3, 7).
Поява двоточечного (горизонтального) під-
вішування клинкової зброї хоча й належить до
гунського часу, але ця система не отримала ши-
рокого розповсюдження у кочовому середо-
вищі цього періоду.
Ще одним регіоном використання горизон-
тальної системи підвішування зброї була Серед-
ня азія. ця система використовувалася тільки
для кинджалів, що мають на ребрі піхов харак-
терну р-подібну лопать (рис. 1, 10, 11, 13, 14).
Територіальний розподіл знахідок і зображень
подібних кинджалів досить широкий. один
екземпляр походить з багатого воїнського по-
ховання біля озера борового в Казахстані, він
реконструйований І.П. Засецькою (рис. 1, 10;
Засецкая 1994, рис. 29, 1). Дослідниця також
ре конструювала ще один кинджал, знайдений
у «княжій» могилі 14 некрополя Kyerim-no в
Південній Кореї (рис. 1, 11; там само, рис. 29,
2). вважається, що ця зброя є імпортом з цен-
тральної азії або Ірану (anazawa, Manome 1980).
Зображення подібного кинджалу відоме за
фрескою з гроту 69 Кизил у Східному Туркестані
(рис. 1, 13; Засецкая 1994, рис. 29, 3). Італійські
знахідки з Кастель Тросино (vallet 1995, fig. 6)
та К’юзі (nickel 1973, fig. 9) вказують на край-
ню західну точку їх розповсюдження. остан-
ній кинджал можна реконструювати таким чи-
ном (рис. 1, 14). Проміжне територіальне та
типологічне положення займає кинджал з кур-
гану 3 Іловатки (Смирнов 1959, рис. 7, 4, 5). Як
цілком справедливо підмітив Х. нікел (nickel
1973, s. 135), така конструкція піхов (рис. 5, 6)
найбільше нагадує систему підвіски скіфських
акінаків і демонструє збереження в основних
рисах скіфо-іранського способу носіння зброї
(рис. 6, 7). З урахуванням усіх паралелей най-
ранніші з описаних вище кинджалів можуть
бути датовані vІ ст., оскільки могила з Kyerim-
no датується другою чвертю vІ ст., а фрески з
гроту Кизил другою половиною цього ж століт-
тя (Казанский 2002, с. 93—94). Таким чином, ми
вважаємо, що з урахуванням широкого вектору
знахідок, батьківщиною типу кинджалів зма-
льованих вище, є Середня азія. Її населення
могло зберігати спадковість окремих елемен-
тів матеріальної культури скіфо-античного часу.
Держави цього регіону до vІІІ ст. не зазнали
суттєвого політичного впливу від держав-носіїв
«світових релігій». численні зображення кин-
джалів з однією р-подібною лопаттю на реб-
рі піхов є на стінних розписах об’єкта vI примі-
щення 1 Пенджикента (рис. 5, 1—4; Дьяконов
1954, с. 119, таб. XXXvI—XXXIX) та розкопу 23
приміщення 1 афрасіаба (рис. 5, 8—10; альбаум
1975, таб. vI; аржанцева 1987, рис. 2). ці зоб-
раження дозволяють вважати подібні кинджа-
ли етнографічним елементом середньовічно-
го чоловічого костюма согдійців і чаганіанців.
Місцеві народи незначним чином переробили
скіфо-іранську систему підвішування, яка до-
жила до раннього середньовіччя та використо-
вувалася тільки для кинджалів, меч продовжу-
вали носити вертикально. Прямий генетичний
зв’язок зі зброєю скіфського часу простежуєть-
ся від форм лопатей до розміщення клинка в
піхвах разом з хрестовиною, що є особливістю
скіфських акінаків і піхов, яку виявила а.І. Ме-
люкова. вкладений у піхви акінак розміщав-
ся в них разом з хрестовиною (Мелюкова 1964,
с. 62—63, таб. 17).
у розписах афрасіаба є сцена, де чаганіан-
ські посли підносять дарунки володарю Сог-
да. Серед подарунків є прикраси, одяг і пояс,
ідентичні тим, що мають самі посли, не виста-
чає тільки зброї. Перед зображенням змальо-
ваних вище фігур у розпису є вимоїна та на по-
шкодженій ділянці, на думку л.І. альбаума, мог-
ла поміститися ще одна фігура (альбаум 1975,
с. 21). на нашу думку, це фігура посла, який,
імовірно, очолював процесію та підносив як да-
рунок меч і кинджал. Для нашого дослідження
становить інтерес вертикальна система підвіс-
ки мечів послів. вона відрізняється від класич-
ної східної системи підвішування зброї (рис. 6,
5) наявністю одного-двох додаткових кріплень
з одного/обох боків від повздовжньої скоби пі-
хов (рис. 5,5—7; 6, 6; альбаум 1975, таб. XXIII,
XXvII, XXIX; аржанцева 1987, рис. 1). більш
ранні розписи Пенджикента точніше ілюстру-
ють таку ж саму систему, але через нереалістич-
ність зображення форму лопатей встановити
неможливо (рис. 5, 1—4). на нашу думку, по-
дібна система підвішування виникла як логіч-
не продовження ідеї використання намистин-
фіксаторів при вертикальному носінні меча.
розміщення однієї/двох лопатей з одного/двох
боків від повздовжньої скоби піхов забезпечува-
ло фіксацію зброї у заданому положенні на пор-
тупейному ремені. ймовірно, подібна система
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 4 69
підвішування використовувалася для носіння
нехарактерного для цебельдинської культури
меча, що виявлений у похованні з уроч. Пишта.
його піхви мають одну р-подібну лопать, крізь
яку пропускався портупейний ремінь, виходя-
чи з наявності отворів у срібних обкладинках
(рис. 3, 10; 6, 3). Знахідка датується авторами
розкопок vII ст. (воронов, бгажба 1979, с. 68—
69, рис. 1, 1). Можна припустити, що меч но-
сився вертикально, а повздовжня скоба не збе-
реглася. Зображення клинкової зброї з однієї
лопаттю, окрім афрасіабських (рис. 5, 6, 7), ві-
домі також у Китаї за керамічними статуетками
(з в-подібною лопаттю) з могили воєначаль-
ника сунської династії чан-Шенга (рис. 6, 2).
в-подібні лопаті на піхвах мечів з’являються у
Китаї та Кореї у третій чверті vI ст. (Koch 1998,
s. 574—578, taf. 73). а. Кох вважає їх варіацією
р-подібних (там само, s. 579—581).
Горизонтальний спосіб носіння клинкової
зброї з Середньої азії проникає до Ірану. впер-
ше у Сасанідів цей спосіб фіксується на рельє-
фі у гроті Так-і-бустан, не раніше першої чверті
vII ст., та пов’язується з тюркським впливом, а
саме — зі збройними зіткненнями з ними (Masia
2000, s. 185—209, 217). однак широкого розпо-
Рис. 4. ранньосередньовічна довгоклинкова однолезова зброя кочовиків центральної і Схід-
ної європи: 1, 10 — Мала Перещепина (за: Комар 2006); 2 — Глодоси (за: Сміленко 1965);
3—5 — вознесенки (за: Грінченко 1950); 6 — Дюрсо, поховання 248 (за: Дмитриев 2003);
7 — Іванча (за: Гавритухин 2001); 8 — боча; 9 — Кунбабонь (за: Комар 2006); 11 — Кунагота;
12 — Кешкемет (за: Гавритухин 2001)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 470
всюдження у Сасанідському Ірані ця система не
набула. Датування клинків з р-подібними лопа-
тями піхов (там само, pl. 17—24; рис. 2, 8, 9) у
системі іранських старожитностей ускладнена,
тому що вони належать до категорії випадко-
вих знахідок. не дозволяють побудувати хроно-
логічні викладки й зображення зброї з предме-
тів торевтики (амброз 1986, рис. 1, 8, 9, 12, 14).
Сюжети та сцени на них настільки іконографіч-
ні, що зображена зброя повинна датувати виро-
би, а не навпаки. Таким чином, інновації в іран-
ському клинковому озброєнні з’являються не
раніше своїх центрально- та далекосхідних ана-
логів. Сказане вище не дозволяє на цьому етапі
вивчення іранської зброї повноцінно викорис-
товувати її в еволюційних схемах.
у простеженні еволюційного ланцюга пе-
ретво рень у ранньосередньовічній клинковій
зброї важливе місце посідає питання про точ-
не датування согдійських фресок палацу фра-
сіаб зі сценами прибуття посольства. С.а. Яцен-
ко прив’язав цю подію до 662 р. (Яценко 1995,
с. 13—17; 2010), М. Мод аргументовано наполя-
гає на тому, що вона могла відбутися тільки до
657 р. (Mode 1993, s. 32; 2002). Для нашого дослі-
дження не важлива точна дата самої події. важ-
ливо те, що на розписах зображено комплек ти
клинкової зброї різних народів середини —
початку третьої чверті vII ст. у залі палацу зоб-
ражено членів посольства з чаганіану, Китаю
(Східного Туркестану), Кореї та чача, а також со-
гдійські придворні (представники Західнотюр-
кського каганату). чаганіанці озброєні кинджа-
лами (рис. 5, 8—10) (горизонтальна система під-
вішування з однією р- та однією D-подібними
лопатями) і мечами (рис. 5, 5—7) (вертикаль-
на система підвішування з однією чи двома до-
поміжними р-подібними лопатями). Китайці
(східні тюрки) озброєні кинджалами (ножами)
та мечами (палашами) з кільцевими верхівка-
ми руків’їв, клинками з хрестовинами або без
них (рис. 5, 11—13; горизонтальна система під-
вішування з D-подібними лопатями). Корейці
мають тільки мечі (палаші) з кільцевими верхів-
ками руків’їв, клинки мають хрестовини (рис. 5,
14, 15) (горизонтальна система підвішування з
в-подібними лопатями). Согдійські придворні
(західні тюрки) озброєні ножами (кинджалами)
та палашами (мечами) виключно такими, що не
мають кільцевих верхівок руків’їв. усі клинки
мають характерні хрестовини з ромбічним роз-
ширенням у центрі. Система підвіски комплекту
зброї горизонтальна (двоточечна). лопаті піхов:
архаїчні П-подібні в ножа (кинджала) (рис. 5,
18), трьохарочні (рис. 5, 17) та р-подібні (рис. 5,
16) у палашів (мечів). аналіз зображень показує,
що китайське та корейське клинкове озброєн-
ня не змінюється, у порівнянні з попереднім ча-
сом (рис. 2, 1—8), а тільки переходить повністю
на горизонтальну систему підвішування (рис. 2,
11). Також привертає увагу факт співіснуван-
ня різноманітних форм портупейних скоб (ло-
патей). це може свідчити про те, що переваги у
виборі форми тільки формувалися. З урахуван-
ням зображень і археологічних знахідок клинко-
вої зброї в Ірані (рис. 2, 8—10), Китаї (рис. 2, 11),
центральній (рис. 3, 4, 6—9; 4, 7) та Східній єв-
ропі (рис. 3,1—3, 5, 10; 4, 1, 2, 6) масове розпо-
всюдження р-подібних лопатей на піхвах клин-
ків логічно прив’язати до тенденцій моди, по-
чаток якої належить до другої чверті vII ст., пік
припадає на всю другу половину століття, спад
і вихід з ужитку форми — кінець vII — початок
vIIІ ст. Характерна форма р-подібних лопатей
піхов розповсюдилася, на нашу думку, завдяки
согдійцям і чаганіанцям. Зображення та нечи-
сельні зразки зброї, що пов’язуються з регіоном
Согда, показують розкішне оздоблення всього
комплекту золотом і дорогоцінним камінням,
що неминуче призводило до виникнення моди.
Місцеві майстри перенесли свою традиційну
форму р-подібних лопатей як кинджалів з гори-
зонтальною, так і мечів з вертикальною систе-
мами підвішування на нову тюркську горизон-
тальну систему підвішування клинкової зброї.
Скоріш за все, ця інноваційна система в такому
вигляді потрапила до Ірану, Китаю, центральної
та Східної європи. осіле населення централь-
ної азії, з урахуванням розписів Пенджикента:
об’єкти XXI, XXII (беленицкий, Маршак 1976,
рис. 14; 18), приміщення 10 об’єкт XvI (распо-
пова 1965, рис. 5, 2—4; 6), на початок vIIІ ст. пов-
ністю перейшло на горизонтальну систему під-
вішування клинкової зброї.
Для розуміння змін у клинковому озброєн-
ні кочовиків Східної європи важливим фак-
том є наявність у Перещепинському комплек-
сі р-подібних лопатей від піхов (рис. 4, 1), які
ши роко представлені в авар (рис. 3, 4, 6—9)
та в «геральдичних» комплексах Північного
При чор но мо р’я (рис. 3, 1—3, 5), а також двох
принципово різних за конструкцією палашів
(рис. 2, 12, 13; 4, 1, 10). Після відкриття грець-
ких літер на зворотному боці обкладинок ру-
кі в’я (львова, Семенов 1985, с. 79, рис. 3) пе-
рещепинського палаша з кільцевим верхів’ям
(рис. 2, 12) його візантійське походження пов-
ністю стало очевидним. Серед комплексів ке-
легейського типу цей палаш є єдиною, унікаль-
ною знахідкою, що не визвала імітацій. Також
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 4 71
очевидно, що як прототип подібних клинків ві-
зантійці брали китайську зброю (як на рис. 2, 7,
11). в авар зброя з кільцевою верхівкою руків’я
візантійського виробництва почала підкреслю-
вати високий статус володаря. ранні екземпля-
ри з бочі та Кунбабоня мають виразні ознаки ві-
зантійського виготовлення (рис. 4, 8, 9), пізніші
з Кунаготи та Кешкемету являються імітуван-
нями (рис. 4, 11, 12). отже, виникла мода на по-
дібну престижну зброю та починається її копію-
вання (Комар 2006, с. 38). виходячи з орнамен-
ту та техніки декору ефесів, клинки з Кунаготи
та Кешкемету (Гавритухин 2001, рис. 47, 1 — 25)
можуть датуватися не раніше випадіння воз-
несенського комплексу. Західно- та централь-
ноєвропейська зброя з р-подібними лопатями
піхв (рис. 3, 4, 6—9; 4, 7, 11) походить з комп-
лексів «середньоаварського» періоду. у Східній
європі такі само лопаті супроводжували клин-
ки без хрестовин, що знайдені в комплексах ге-
ральдичного кола пам’яток: кургану 5 вино-
градного, уч-Тепе, чапаївського та Сивашівки
Рис. 5. Зображення клинкової зброї з настінних розписів пам’яток Середньої азії: 1—4 — Пяджикент, об’єкт vI,
приміщення 1 (1 — західна стіна; 2—4 — північна стіна); 5—18 — афрасіаб (5 — фігура 9; 6 — фігура 11;
7 — фігура 15; 8 — фігура 2; 9 — фігура 3; 10 — фігура 4; 11—18 — відповідно фігури 10, 11, 14, 24, 25, 36, 42, 18)
(1—4 — за: Дьяконов 1954; 5—10 — за: аржанцева 1987; 11—18 — за: альбаум 1975)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 472
(рис. 3, 1—3, 5). Схожі лопаті входять до комп-
лектів клинків, що мають у центрі хрестовин
ромбічне розширення з комплексів келегей-
ського типу (рис. 4, 1, 2, 6). у цих клинків було
принципово нове співвідношення центрів ваги
штаби й ефеса та інноваційна система балан-
сування, відмінна від усіх відомих до них зраз-
ків зброї. баланс клинків з геральдичного кола
пам’яток виконувався за допомогою довжини
руків’я та ваги його металевих частин (псевдо-
хрестовини та верхів’я). Клинки з комплексів
келегейського типу балансувалися за допомо-
гою спеціальної обойми (маніпуляції з її розмі-
рами), що була розміщена між штабою та хрес-
товиною. окрім функції балансування, обойма
змінювала співвідношення осей штаби й ефе-
са та створювала коліно, це була новітня про-
гресивна зброя. ромбічне розширення у центрі
хрестовин було потрібне для надійної фіксації
на обоймі й обкладинках руків’я. Порівнюючи
між собою клинкову зброю з комплексів гераль-
дичного кола та келегейського типу, ми дійшли
висновку про їхню культурну різнорідність. ви-
ражена вона у змальованих вище конструктив-
них відмінностях і в семантичному наванта-
женні елементів ефеса. у залежності від кон-
фігурації кінцівок хрестовини визначався ранг
володаря зброї (нами виділено дві групи клин-
ків у середовищі авар, пам’ятках геральдичного
кола, келегейського типу та в салтівській куль-
турі). разом з поясною гарнітурою статус кочо-
вика у своєму середовищі в vII—vIII ст. підкрес-
лював ефес його холодної зброї, що завжди був
біля пояса та складав з ним єдиний нерозрив-
ний семантико-інформативний комплекс (Го-
лубєв, Голубєва 2012). Треба відмітити, що відо-
мості про рангове навантаження на різновиди
холодної зброї збереглися у писемних джерелах
Японії vII ст. відповідно до книги «Іфуку рей»
за зовнішнім виглядом меча люди легко могли
судити про соціальне положення його волода-
ря (баженов 2001, с. 21). Як сучасну аналогію
можна згадати російську імператорську армію
ХІХ—ХХ ст., у якій ефеси шашок командного
та рядового складу суттєво відрізнялися.
Таким чином, сказане вище дозволяє нам
говорити не тільки про часткову синхронність
різних типів зброї європейських кочовиків, а і
про не збігання територій їх розповсюдження у
певний хронологічний проміжок часу. Згодом
у східноєвропейських кочовиків продовження
отримує конструкція клинкової зброї і систе-
ма рангів, притаманна носіям, що залишили
комплекси келегейського типу. у цій праці ми
не аналізуємо інші відмінності між різними ко-
лами пам’яток другої половина vII ст., зокре-
ма такими як поховальний обряд, наявність чи
відсутність стремен у комплексах, відмінності
в поясній гарнітурі. на цьому етапі досліджен-
ня ми свідомо обмежуємося розглядом тільки
клинкової зброї, що має у своїй конструкції
явні відмінності в різних номадських культу-
рах раннього Середньовіччя. відмітимо лише
дві обставини. Мода на р-подібні лопаті пі-
хов, як зазначалося вище, набирає обертів з
середини vII ст. та, ймовірно, була занесена до
Східної європи новою хвилею кочовиків — но-
сіями культури «геральдики» у зв’язку з почат-
ком процесу розпаду в 40-х рр. Західнотюрк-
ського каганату. Традиції геральдичного кола
пам’яток Східної європи знаходять своє про-
довження в Італії. Тільки так можна пояснити
знахідки кинджалів з Кастель Тросино та К’юзі
(рис. 1, 14) та палаша з р-подібними лопатя-
ми для підвішування з поховання 102 Morrione
(рис. 3, 11). Сюжет оформлення псевдохрес-
товини, накладок і закінчення піхов палаша
з цього комплексу має аналогії серед медаль-
йонів романівського поховання 1884 р. (Семе-
нов 1985, рис. 2—4), а техніка нанесення орна-
менту зближує цей клинок з мечем із Кунаготи
Рис. 6. Приклади клинкової зброї та способи підві-
шування її до пояса: 1 — кістяна пластина з курга-
ну 2 орлатського могильника (за: Пугаченкова 1987);
2 — статуетка з могили чан-Шенга (за: сайтом Henan
Museum); 3 — ефесна частина й обкладена сріблом
р-подібна лопать меча з уроч. Пишта (за: воронов,
бгажба 1979); 4—9 — способи підвіски клинкової зброї
(4—5, 9 — за: nickel 1973; 8 — за: Симоненко 2010)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 4 73
(Гавритухин 2001, рис. 52, 1а—1з). Таким чи-
ном, поховання з Італії може датуватися кін-
цем vII — початком vIII ст., що, в свою чер-
гу, може свідчити про міграцію частини насе-
лення — носіїв культури геральдичного кола
пам’яток — зі Східної до Західної європи.
Перещепинський комплекс за набором інвен-
тарю найбільш ранній серед кола келегейських.
Клинок з ромбічним розширенням у центрі хрес-
товини та лопаті для підвішування, з урахуван-
ням зображень афрасіабу, відзеркалює розви-
ток клинкової зброї західних тюрків середини—
третьої чверті vII ст. Хоча сам Перещепинський
комплекс міг попасти в землю не раніше початку
останньої чверті вказаного століття. ефеси клин-
ків з келегейського кола пам’яток еволюціону-
ють з часом, що простежується на зразках зброї з
пізніших комплексів. Палаш з Перещепинського
комплексу має хрестовину, яка за висотою при-
близно дорівнює її довжині (рис. 4, 1). на клин-
ку з Глодос уже помітна різниця у пропорціях у
бік переваги довжини над висотою (рис. 4, 2),
що стає ще більш очевидною у порівнянні з воз-
несенською (рис. 4, 3—5) і салтівською збро-
єю. Спостерігається тенденція до «сплющення»
хрестовин. Такою нам вбачається відносна хро-
нологія хазарської клинкової зброї. у вознесен-
ському куруці вперше простежується викривлен-
ня клинка (рис. 4, 5), а отже, з’являється перша
археологічно зафіксована шабля. огляд авар-
ського клинкового озброєння показує, що при-
хід цієї групи кочовиків до Карпатської котлови-
ни не визвав появи та розповсюдження жодного
різновиду клинкової зброї, що не була б відома в
попередні часи. Показово, що авари навіть у се-
редньоаварський період користувалися клинко-
вою зброєю західноєвропейських типів (Гаври-
тухин 2001, рис. 18). Також спостерігається вико-
ристання архаїчної зброї (там само, рис. 50, 6, 11),
яка виявляє аналогії серед ранішого, доаварсько-
го, матеріалу (рис. 1, 1; Хазанов 1971, таб. XIII, 5).
ймовірно, запозичення відбулося на Кавказі на
шляху просування авар до Панонії. Завдяки поя-
ві на балканах орди аспаруха аварські старожит-
ності не мають надійного хронологічного репера
у вигляді монет, що карбовані після 680 р. (Гав-
ритухин 2001, с. 149). Також очевидно, що попа-
дання до авар нового різновиду холодної зброї —
шаблі, що маркує початок ІІ середньоаварського
періоду, не могло відбутися раніше його східно-
європейських аналогів. не знаходить пояснення
і той факт, що аварські шаблі з’являються у вже
сформованому, достатньо розвиненому вигляді
без прототипів і перехідних зразків. Піхви шаблі
з Іванчі мають р-подібні лопаті, що свідчить про
те, що це один з найранніших зразків. але хрес-
товина цього клинка не збереглася (рис. 4, 7; Гав-
ритухин 2001, рис. 53, 1—3), що виключає більш
точне датування шаблі. відносно велику кривиз-
ну аварських шабель, на нашу думку, можна по-
яснити двома чинниками. Перший — усі авар-
ські шаблі походять з інгумаційних поховань і
збільшення кривизни клинка могло відбутися у
зв’язку з корозією металу (прецедент — меч сар-
матського часу з оленешть) (Симоненко 2010,
с. 46). Другий — збільшена кривизна клинка мог-
ла з’явитися у процесі копіювання нового зразка
зброї як наслідок візуального обману, що вини-
кає у результаті поєднання у первинному виробі
кривої полоси та викривленого ефеса. Таким чи-
ном, висновки ч. балінта, який відносив виник-
нення шабель у авар до часового проміжку між
558 і 670 рр. (Balint 1978, p. 184—186), та створе-
на на цій основі теорія М.в. Гореліка, зведена до
того, що легкі клинки з одним лезом імперії Хань
Китаю у руках аварських племен, що прейшли до
європи, перетворилися на шаблю (Горелик 1995,
с. 392—393), нині не підтверджуються.
Підсумовуючи наше дослідження, можна за-
значити, що до середини vII ст. у середовищі
ранньосередньовічних кочовиків на основі син-
тезу «степової» та «китайської» збройних сис-
тем намітилося три традиції оформлення ефе-
сів клинкової зброї, що також мають стосунок
до статусу володаря зброї. До першої традиції —
«далекосхідної», або «китайської» (гр. І, тип І за:
Голубєв, Голубєва 2012) належать клинки, що
мають кільцеву верхівку руків’їв. Крім Китаю,
така зброя використовувалася у Кореї, Східно-
тюркському каганаті та частково в Согді. опо-
середкована та перероблена візантією ця тради-
ція широко розповсюдилася у вищих прошар-
ках суспільства аварського каганату. однак, за
єдиним виключенням (Перещепинський комп-
лекс), вона зовсім не затронула східноєвропей-
ських кочовиків як геральдичного кола, так і
носіїв пам’яток келегейського типу (навіть за
часів перебування тих і інших у складі Західно-
тюркського каганату). Друга традиція — «схід-
ноєвропейська», або «гуно-болгарська» (гр. І,
тип ІІ за: Голубєв, Голубєва 2012), і третя — «се-
редньоазійська», або «тюрко-хазарська» (гр. ІІ
за: Голубєв, Голубєва 2012). вони беруть свій
початок від китайських зразків ще сарматського
часу та характеризуються відсутністю кільцевих
верхівок руків’їв. еволюція «гуно-болгарської»
традиції проходила шляхом переходу кочови-
ків до застосування палаша при збереженні схе-
ми виконання ефеса під впливом кочовницької
збройної традиції Східної європи, що склала-
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 474
Альбаум Л.И. живопись афрасиаба. — Ташкент, 1975.
Амброз А.К. восточноевропейские и среднеазиатские степи v — первой половины vIII в. // Степи евразии в эпоху
средневековья. — М., 1981. — С. 10—23.
Амброз А.К. Кинжалы v в. с двумя выступами на ножнах // Са. — 1986. — № 3. — С. 28—35.
Аржанцева И.А. Пояса на росписях афрасиаба // иМКу. — Ташкент, 1987. — C. 92—114.
Атавин А.Г. Погребения vII — начала vIII вв. из восточного Приазовья // Культура евразийских степей второй
половины I тысячелетия н.э. — Самара, 1996. — C. 208—264.
Баженов А.Г. история японского меча. — СПб., 2001.
Безуглов С.И. Позднесарматские мечи (по материалам Подонья) // Сарматы и их соседи на Дону. — ростов-на-
Дону, 2000. — С. 169—193.
Беленицкий А.М., Маршак Б.И. черты мировоззрения согдийцев vII—vIII вв. в искусстве Пенджикента // исто-
рия и культура народов Средней азии (древность и средние века). — М., 1976. — С. 75—89, 179—186.
Бобров Л.А., Худяков Ю.С. военное дело сяньбийских государств Северного Китая Iv—vI вв. н. э. // военное дело
номадов центральной азии в сяньбийскую эпоху. — новосибирск, 2005. — С. 80—199.
Боталов С.Г. Мечи и кинжалы гуннской эпохи // вооружение сарматов: региональная типология и хроноло-
гия: доклад к vI Междунар. конф. «Проблемы сарматской археологии и истории». — челябинск, 2007. —
С. 114—123.
Воронов Ю.Н, Бгажба О.Х. новые материалы vII в. из могильников абхазии // Проблемы хронологии памятников
евразии в эпоху раннего средневековья. — М., 1979. — С. 67—71 (КСиа. — вып. 158).
Габуев Т.А. аланский всадник. Сокровища князей I—XII веков: Каталог выставки. — М., 2005.
Габуев Т.А. о культурной атрибуции золотых предметов из могильника брут 1 в Северной осетии // ра. — 2012. —
№ 1. — С. 90—99.
Гавритухин И.О. Хронология «среднеаварского» периода // Степи европы в эпоху средневековья. — Донецк,
2001. — Т. 2. — С. 45—162.
Голубєв А.М., Голубєва І.В. однолезова зброя з довгим клинком кочовиків vII—vIII ст. // археологія. — 2012. —
№ 4. — С. 42—54.
Горелик М.В. вооружение // восточный Туркестан в древности и раннем средневековье: хазяйство, материальная
культура. — М., 1995. — С. 382—398.
Грінченко В.А. Пам’ятка vIII ст. коло с. вознесенки на Запоріжжі // археологія. — 1950. — ІІІ. — С. 36—63.
Дмитриев А.В. Могильник Дюрсо — эталонный памятник древностей v—IX вв. // Крым, Северо-восточное При-
черноморье и Закавказье в эпоху Средневековья Iv—XIII века. — М., 2003. — С. 200—206.
Дьяконов М.М. росписи Пянджикента и живопись Средней азии // живопись древнего Пянджикента. — М.,
1954. — С. 83—159.
Залесская В.Н., Львова З.А., Маршак Б.И., Соколова И.В., Фонякова Н.А. Сокровища хана Кубрата. Перещепин-
ский клад. — СПб., 1997.
Засецкая И.П. Культура кочевников южнорусских степей в гуннскую эпоху (конец Iv—v вв.). — СПб., 1994.
Иессен А.А. раскопки большого Кургана в урочище уч-Тепе // Миа. — 1965. — № 125. — С. 153—192.
Казанский М.М. Пряжки раннесасанидской традиции в Северной евразии // Первобытная археология. человек и
искусство. Сборник к 70-летию Я.а. Шера. — новосибирск, 2002. — С. 193—197.
Комар А.В. Перещепинский комплекс в контексте основных проблем истории и культуры кочевников восточной
европы vII — нач. vIII в. // Степи европы в эпоху средневековья. — Донецк, 2006. — Т. 5. — С. 7—244.
ся ще в гунський час. Перші дві традиції скла-
дають єдину лінію еволюції клинкової зброї та
являють собою глухий кут у розвитку. «Тюрко-
хазарська» традиція найцікавіша для вивчення.
З моменту виникнення являє собою перспек-
тивну лінію розвитку клинкової зброї. Пере-
творення первинно протікали в середовищі за-
хідних кочовиків центральної азії. Після пере-
селення до Східної європи ця лінія розвитку
зброї на основі конструктивних особливостей
(обойма між хрестовиною та штабою) призве-
ла до появи шаблі. Таким чином, хронологія
східноєвропейської ранньосередньовічної дов-
гоклинкової зброї виглядає наступним чином:
клинки з уч-Тепе, виноградного та Сивашів-
ки побутували з 40-х до 70-х рр. vII ст.; з кінця
третьої чверті vII ст. і до кінця останньої чвер-
ті vII ст. побутували клинки подібні до глодось-
ких і поховання 248 Дюрсо (нижчий ранг во-
лодаря зброї); палаші та шаблі вознесенських
зразків — кінець vII — початок vIII ст. осто-
ронь стоїть перещепинський палаш (рис. 2,
13; 4, 1). цей клинок хоч і потрапив у землю
не раніше початку останньої чверті vII ст. та
знайдено його у Східній європі, проте він від-
зеркалює реалії озброєння тюрків у централь-
ній азії Західнотюркського каганату часів роз-
паду середини — третьої чверті vII ст.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 4 75
Комар А.В., Кубышев А.И., Орлов Р.С. Погребения кочевников vI—vII вв. из Северо-Западного Приазовья // Сте-
пи европы в эпоху средневековья. — Донецк, 2006. — Т. 5. — С. 245—374.
Крыганов А.В. вооружение и конское снаряжение кочевников юга восточной европы vIII—Х вв. — Харьков, 1987.
Львова З.А., Семенов А.И. К проверке оснований реконструкции Перещепинского меча // аСГЭ. — 1985. —
вып. 26. — С. 77—87.
Мелюкова А.И. вооружение скифов. — М., 1964 (Саи. — Д1—4).
Мерперт Н.Я. из истории оружия племен восточной европы в раннем средневековье // Са. — 1955. — № 23. —
С. 131—168.
Орлов Р.С., Рассамакин Ю.Я. новые памятники vI—vII вв. из Приазовья // Материалы І тыс. н. э. по археологии
и истории украины и венгрии. — К., 1996. — С. 102—116.
Пугаченкова Г.А. образ кангюйца в согдийском искусстве. (из открытий узбекистанской искусствоведческой
экспедиции) // из художественной сокровищницы Среднего востока. — Ташкент, 1987. — С. 56—65.
Радюш О.А. разрушенное «княжеское» захоронение эпохи великого переселения народов в Курской области //
Памятники археологии (http://www.archaeolog.ru/index.php?id=246).
Распопова В.И. Поясной набор Согда vII—vIII вв. // Са. — 1965. — № 4. — С. 78—91.
Семенов А.И. Художественный металл романовского погребения на Дону // Художественные памятники и проб-
лемы культуры востока. — л., 1985. — С. 90—101.
Симоненко А.В. Сарматские всадники Северного Причерноморья. — СПб., 2010.
Сміленко А.Т. Глодоські скарби. — К., 1965.
Смирнов К.Ф. Курганы у сел иловатка и Политотдельское Сталинградской области // Миа. — 1959. — № 60. —
С. 206—322.
Уманский А.П. Погребение эпохи «великого переселения народов» на чарыше // Древние культуры алтая и За-
падной Сибири. — новосибирск, 1978. — С. 129—163.
Хазанов А.М. очерки военного дела сарматов. — М., 1971.
Яценко С.А. о точной дате и обстоятельствах прибытия посольств, изображенных на росписях афрасиаба // узбе-
кистан — вклад в мировую цивилизацию. бухара и мировая культура. — бухара, 1995. — вып. 3. — ч. 1. —
С. 13—17.
Яценко С.А. Костюм на росписях vII в. афрасиаба (Самарканда): датировка посольств, этническая принадлежность
и социальный статус изображенных / (http://www.formuseum. info/2010/10/22/print:page, 1,jacenko3. html).
Anazawa W., Manome J. the Problem on a gold Dagger with Cloissone Decoration from Kerim-Lo, no. 14. tomb in Iorjiu
Korea // Kobunkadansou. — 1980. — № 7. — р. 245—278.
Balint Cs. vestiges arheologiques de l`époque tardive des Sasanides et leurs relation avec les peuples des Steppes // aaaSH. —
1978. — XXX. — № 1—2. — P. 173—212.
Bona I. Les Huns. Le grand empire barbared’europe Iv—v e siècles. — Paris, 2002.
Koch A. Überlegungen zum transfer von Schwerttarag- und Kampfesweise im frühen Mittelalter am Beispil chinesischer
Schwerter mit P-förmigen tregriemenhaltern aus dem 6.—8. Jahrhundert n. Chr. // Jahrbuch des römisch-germanischen
zentralmuseums. — Mainz, 1998. — S. 571—598.
Masia K. the evolution of Swords and Daggers in the Sasanian empire // Iranica antiqua. — 2000. — XXXV. — S. 185—289.
Mode M. Sogdien und die Herrscher der Welt. türken, Sasaniden und Chinesen in Historiengemälden des 7. Jahrhunderts n.
Chr. aus alt-Samarqand. (europäis che Hochschulschriften. reihe XXvIII. Bd. 162). — Frankfurt am Main, 1993.
Mode M. Court art of Sogdian Samarqand in the 7th century aD. — Some remarks to an old problem -a web publication by.
2002 // (http://www.orientarch.unihalle.de/ca/afras/index.htm).
Nickel H. about the Sword of the Huns and the «urepos» of the Steppes // Metropolitan Museum Journal. — 1973. — vol. 7. —
P. 131—142.
Świętosławski W. rola awarów w rozpowszechnieniu w europie azjatyckich form uzbrojenia // acta universitatis Lodziensis.
Folia archaeologica. 23. — 2001. — Т. I. — S. 75—85.
Trousdale W. the Long Sword and Scabbard Slide in asia. — Washington, 1975.
Vallet F. unetombe de riche cavalier lombarddécouverte à Castel trosino // Mémoires-association française d’archéologie
mérovingienne. — 1995. — Т. 9. — р. 335—349.
http://www.swordsofkorea.com
http://www.hermitagemuseum.org
http://www.metmuseum.org
http://www.britishmuseum.org
http://english.chnmus.net /fortnightselection/node_5833.htm
http://commons.wikimedia.org/wiki/File:Sword_mountings_from_Morrione,_Italy.jpg
Надійшла 08.09.2015
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 476
А.М. Голубев
ЭволЮциЯ КлинКовоГо оружиЯ КочевниКов раннеГо СреДневеКовьЯ
в статье пересматривается механизм эволюционной схемы развития клинкового оружия по линии меч—палаш. ана-
лизируется клинковое оружие кочевников сарматского, гунского и раннесредневекового времени и обосновывается
трансформация одного вида оружия в другой посредством утяжеления узколезвийного меча за счет наращивания обу-
ха на месте второго лезвия. на основе рассмотрения именно комплекта клинкового оружия (клинка и ножен) пред-
лагается его хронология. у раннесредневековых кочевников на основе синтеза «степной» и «китайской» оружейных
систем сложилось три традиции оформления эфесов оружия, имеющие отношение к определению ранга владельца
клинка. Две из этих традиций являются тупиковой ветвью развития клинкового оружия. Эволюция третьей, посред-
ством использования специальной детали между крестовиной и полосой для изменения соотношения осей эфеса и
клинка, привела к появлению сабли. С учетом оружейных традиций, моды и хронологического распределения на-
ходок клинкового оружия предполагаются две последовательные волны кочевого населения в восточную европу в
середине и в начале последней четверти vII в. как результат процесса распада Западнотюрксого каганата.
A.M. Holubiev
evoLutIon oF BLaDe WeaPonS oF tHe earLy MeDIaevaL noMaDS
the mechanism of evolutionary scheme of the blade weapons development from sword to backsword is reviewed in the
article. Blade weapon of the nomads of the Sarmatian, the Huns, and the early Mediaeval periods is analysed and the
transformation of one weapons type to the other through making the narrow-bladed sword heavier due to the butt thickening
at a place of the second blade is proved. Based on the analysis of exactly a set of blade weapons (blade and sheath) the author
suggests its chronology. the early Mediaeval nomads, based on the synthesis of «steppe« and «Chinese« arm systems, had
three traditions of hilt shapes related to the determination of the blade owner’s range. two of these traditions are dead-end
branch of blade weapons development. the evolution of the third, through the usage of a special detail between the cross
and the stripe for changing the correlation between hilt’s and blade’s axes, led to the sabre’s appearance. taking into account
arms traditions, fashion, and chronological distribution of the blade weapons finds, presumed are two consequent waves of
the nomadic population coming into eastern europe in the middle and in the beginning of the last quarter of the 7th century
as a result of Western turkic Khaganate’s collapse.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-194804 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0235-3490 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:32:30Z |
| publishDate | 2015 |
| publisher | Інститут археології НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Голубєв, А.М. 2023-11-30T09:41:25Z 2023-11-30T09:41:25Z 2015 Еволюція клинкової зброї кочівників раннього середньовіччя / А.М. Голубєв // Археологія. — 2015. — №. 4. — С. 62–76. — Бібліогр.: 58 назв. — укр. 0235-3490 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/194804 Переглядається еволюційна трансформація меча в палаш у середовищі ранньосередньовічних номадів. The mechanism of evolutionary scheme of the blade weapons development from sword to backsword is reviewed in the article. Blade weapon of the nomads of the Sarmatian, the Huns, and the Early Mediaeval periods is analysed and the transformation of one weapons type to the other through making the narrow-bladed sword heavier due to the butt thickening at a place of the second blade is proved. Based on the analysis of exactly a set of blade weapons (blade and sheath) the author suggests its chronology. The Early Mediaeval nomads, based on the synthesis of «steppe« and «Chinese« arm systems, had three traditions of hilt shapes related to the determination of the blade owner’s range. Two of these traditions are dead-end branch of blade weapons development. The evolution of the third, through the usage of a special detail between the cross and the stripe for changing the correlation between hilt’s and blade’s axes, led to the sabre’s appearance. Taking into account arms traditions, fashion, and chronological distribution of the blade weapons finds, presumed are two consequent waves of the nomadic population coming into Eastern Europe in the middle and in the beginning of the last quarter of the 7th century as a result of Western Turkic Khaganate’s collapse. В статье пересматривается механизм эволюционной схемы развития клинкового оружия по линии меч—палаш. Анализируется клинковое оружие кочевников сарматского, гунского и раннесредневекового времени и обосновывается трансформация одного вида оружия в другой посредством утяжеления узколезвийного меча за счет наращивания обуха на месте второго лезвия. На основе рассмотрения именно комплекта клинкового оружия (клинка и ножен) предлагается его хронология. У раннесредневековых кочевников на основе синтеза «степной» и «китайской» оружейных систем сложилось три традиции оформления эфесов оружия, имеющие отношение к определению ранга владельца клинка. Две из этих традиций являются тупиковой ветвью развития клинкового оружия. Эволюция третьей, посредством использования специальной детали между крестовиной и полосой для изменения соотношения осей эфеса и клинка, привела к появлению сабли. С учетом оружейных традиций, моды и хронологического распределения находок клинкового оружия предполагаются две последовательные волны кочевого населения в Восточную Европу в середине и в начале последней четверти VII в. как результат процесса распада Западнотюрксого каганата. uk Інститут археології НАН України Археологія Статті Еволюція клинкової зброї кочівників раннього середньовіччя Evolution of blade weapons of the early mediaeval nomads Эволюция клинкового оружия кочевников раннего средневековья Article published earlier |
| spellingShingle | Еволюція клинкової зброї кочівників раннього середньовіччя Голубєв, А.М. Статті |
| title | Еволюція клинкової зброї кочівників раннього середньовіччя |
| title_alt | Evolution of blade weapons of the early mediaeval nomads Эволюция клинкового оружия кочевников раннего средневековья |
| title_full | Еволюція клинкової зброї кочівників раннього середньовіччя |
| title_fullStr | Еволюція клинкової зброї кочівників раннього середньовіччя |
| title_full_unstemmed | Еволюція клинкової зброї кочівників раннього середньовіччя |
| title_short | Еволюція клинкової зброї кочівників раннього середньовіччя |
| title_sort | еволюція клинкової зброї кочівників раннього середньовіччя |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/194804 |
| work_keys_str_mv | AT golubêvam evolûcíâklinkovoízbroíkočívnikívrannʹogoserednʹovíččâ AT golubêvam evolutionofbladeweaponsoftheearlymediaevalnomads AT golubêvam évolûciâklinkovogooružiâkočevnikovrannegosrednevekovʹâ |