Про соціально-демографічний та адміністративно-територіальний поділ Ольвійського поліса
За матеріалами пам’яток хори Ольвії та на ґрунті аналізу загальноісторичних розробок і епіграфічних документів зроблено спробу реконструкції можливої соціальної та територіальної організації Ольвійської держави....
Gespeichert in:
| Datum: | 2013 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут археології НАН України
2013
|
| Schriftenreihe: | Археологія |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/194974 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Про соціально-демографічний та адміністративно-територіальний поділ Ольвійського поліса / І.О. Снитко // Археологія. — 2013. — №. 2. — С. 3-14. — Бібліогр.: 77 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-194974 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1949742025-02-09T14:06:52Z Про соціально-демографічний та адміністративно-територіальний поділ Ольвійського поліса О социально-демографическом и административно-территориальном делении Ольвийского полиса On the social-demographic and administrative-territorial division of Olbian polis Снитко, І.О. Статті За матеріалами пам’яток хори Ольвії та на ґрунті аналізу загальноісторичних розробок і епіграфічних документів зроблено спробу реконструкції можливої соціальної та територіальної організації Ольвійської держави. Рассматриваются гипотетически возможные варианты административно-территориального и социально- демографического деления Ольвийского полиса. Из-за отсутствия прямых документальных данных и нарратив- ных источников основное внимание сосредоточено на исторической топографии античных памятников Нижнего Побужья — исконно сложившейся территории Ольвийского государства. Данные археологии свидетельствуют об определенной концентрации сельских поселений в отдельных районах ольвийской сельскохозяйственной округи — хоры, начиная со времени греческой колонизации Нижнебугского региона. Исследования памятников архаической и раннеклассической эпох свидетельствуют также об определённой экономической специализации отдельных районов. Так, Ягорлыцкий район (Кинбурнский полуостров) можно уверенно считать промыслово-сырьевым, Черноморский — земледельческо-скотоводческим, Аджигольский — скотоводческим, Волошско- Козырский — земледельческим. Особое внимание уделено крупным сельским агломерациям разнотипных памятников IV—III вв. до н. э. Это — базовые урбанизированные поселения с развитым каменным домостроительством, хутора, индивидуальные (семейные) и коллективные усадьбы, пастушьи, рыбачьи селения и стоянки, имеющие один большой совместный некрополь (Петуховка—Аджигол, Чертоватое, Дидова Хата). В классическо-эллинистическое время по наибольшей концентрации памятников и плотности заселения выделяются районы: Березанско-Черноморский, Аджигольский, Днепровский, Волошско-Чертоватский, Козырский, Старо-Ново-Богдановский—Радсадовский, Дидовохатский, на левом берегу Бугского лимана — Николаевский полуостров, Галициновка—Лиманы—Лупарево, а в устье Днепровского лимана Скелька—Александровка. Кроме культурно-идеологической близости и схожести хозяйственно-экономической деятельности, жителей отдельных районов могли объединять специально регламентированные полисом административно-территориальные рамки, такие как разделение на филы, фратрии и демы, учитывая и демократическое развитие Ольвийского полиса в это время по классическому афинскому образцу. Прямые документальные подтверждения данному предпо- ложению отсутствуют, хотя и не вызывает сомнения тот факт, что, безусловно, в Ольвийском государстве существовали определенные административные институты, контролирующие уплату налогов, а сельские жители участвовали в общественной и религиозной жизни полиса. Об активном участии жителей хоры в общественной жизни свидетельствуют граффити с Сиверсова Маяка и Лиманов. Косвенно об разделении населения на филы свидетельствует серия ольвийских лапидарных документов IV—III вв. до н. э., где постановления были вынесены от имени Совета и Народа ольвиополитов. Обычно, в демократических греческих государствах Совет состоял из избранных представителей общественных и территориальных объединений (филы, фратрии, гекатостии-демы). Но до настоящего времени остается неизвестным механизм выборов в ольвийский Совет, его количественный состав и круг полномочий булевтов. О разделении населения Ольвийского полиса на филы также свидетельствует и продолжительное функционирование коллегий архонтов и стратегов. По их числу в составе коллегий можно до- пустить, что население полиса было разделено, очевидно, на пять—шесть фил. Тем не менее, наши предположения требуют дополнительных документальных подтверждений и дальнейшего изучения. Перспективным направлением в этом плане, по мнению автора, может стать комплексное исследование крупных сельских агломераций памятников классическо-эллинистического времени, а также городищ и фортов хоры римского периода. Hypothetically possible versions of administrative-territorial and social-demographic division of olbian polis are discussed. Due to the lack of direct documental data and narrative sources, the main attention is concentrated on historical topography of the Ancient greek sites in the Buh river lower region, the olbian state’s originally formed territory. Archaeological data provides the evidence about certain concentration of rural settlements in some regions of olbian agricultural vicinity, the chora, beginning from the period of the Buh river lower region greek colonization. Studies of sites of the Archaic and the early Classic periods also testify to a certain economic specialization of some regions. For instance, yahorlyk Bay area (kinburn Peninsula) should be certainly considered as the region of resources and crafts, Chornomorske region as agricultural and cattle-breeding, Adzhyhol region as cattle-breeding, and Voloshska-kozyrka region as agricultural. Special attention is paid to large rural agglomerations of the 4th and the 3rd c. BC sites of various types: basic urbanized settlements with developed stone house-building, farms, individual (family) and collective estates, shepherd’s and fishermen’s settlements and sites with one large communal necropolis (Pitukhivka-Adzyhol, Chortuvate and Didova khata). In the Classic and Hellenistic periods, the following regions are distinguished by the highest sites concentration and population density: Berezan-Chornomorske, Adzhyhol, Dnipro, Voloshska-Chortuvate, kozyrka, Stara-nova Bohdanivka-radsad and Didova khata regions, Mykolaiv Peninsula and Halitsynivka-lymany-lupareve on the left bank of Buh estuary, and Skelka- oleksandrivka at the Dnipro estuary mouth. Besides the cultural and ideological closeness and the similarity in husbandry and economic activity, the habitants of certain regions could be united by the administrative and territorial frames specially regulated by the polis, such as the division into phylae, phratriae and demes, taking into account democratic development of olbian polis at that time following the Athenian example. there are no direct documental confirmations to this assumption, but there are no doubts that definitely there were some administrative institutions in olbian state controlling tax payments and that rural habitants participated in public and religious life of the polis. graffiti from Siversiv Maiak and limany testify for the active participation of chora population in public life. A series of the 4th and 3rd c. BC olbian lapis documents, where resolutions were stated in the name of Council and olbian People, provides an indirect evidence for the division of the population into philai. As a rule, in democratic greek states the Council consisted of elected representatives of public and territorial unions (phylai, phratries, and hekatostuas- demes). However, mechanisms of elections to the olbian Council, its quantitative structure and a circle of bouleutai’s authority remain unknown to this time. long-term functioning of archons and strategoi boards also testify for the division of olbian polis into phylai. Based on their number in boards structure, it can be presumed that the polis population was divided apparently into five or six phylai. nevertheless, our assumptions require additional documental confirmations and further research. to the author’s opinion, a perspective direction in this context can be a complex study of large rural agglomerations of the Classic and Hellenistic period sites and the roman period hill-forts and forts in chora. 2013 Article Про соціально-демографічний та адміністративно-територіальний поділ Ольвійського поліса / І.О. Снитко // Археологія. — 2013. — №. 2. — С. 3-14. — Бібліогр.: 77 назв. — укр. 0235-3490 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/194974 uk Археологія application/pdf Інститут археології НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Статті Статті |
| spellingShingle |
Статті Статті Снитко, І.О. Про соціально-демографічний та адміністративно-територіальний поділ Ольвійського поліса Археологія |
| description |
За матеріалами пам’яток хори Ольвії та на ґрунті аналізу загальноісторичних розробок і епіграфічних документів зроблено спробу реконструкції можливої соціальної та територіальної організації Ольвійської держави. |
| format |
Article |
| author |
Снитко, І.О. |
| author_facet |
Снитко, І.О. |
| author_sort |
Снитко, І.О. |
| title |
Про соціально-демографічний та адміністративно-територіальний поділ Ольвійського поліса |
| title_short |
Про соціально-демографічний та адміністративно-територіальний поділ Ольвійського поліса |
| title_full |
Про соціально-демографічний та адміністративно-територіальний поділ Ольвійського поліса |
| title_fullStr |
Про соціально-демографічний та адміністративно-територіальний поділ Ольвійського поліса |
| title_full_unstemmed |
Про соціально-демографічний та адміністративно-територіальний поділ Ольвійського поліса |
| title_sort |
про соціально-демографічний та адміністративно-територіальний поділ ольвійського поліса |
| publisher |
Інститут археології НАН України |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Статті |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/194974 |
| citation_txt |
Про соціально-демографічний та адміністративно-територіальний поділ Ольвійського поліса / І.О. Снитко // Археологія. — 2013. — №. 2. — С. 3-14. — Бібліогр.: 77 назв. — укр. |
| series |
Археологія |
| work_keys_str_mv |
AT snitkoío prosocíalʹnodemografíčnijtaadmínístrativnoteritoríalʹnijpodílolʹvíjsʹkogopolísa AT snitkoío osocialʹnodemografičeskomiadministrativnoterritorialʹnomdeleniiolʹvijskogopolisa AT snitkoío onthesocialdemographicandadministrativeterritorialdivisionofolbianpolis |
| first_indexed |
2025-11-26T15:53:41Z |
| last_indexed |
2025-11-26T15:53:41Z |
| _version_ |
1849868863324291072 |
| fulltext |
ISSN 0235-3490. Археологія, 2013, № 2 3
Статті
Вітчизняна археологічна наука досягла певних
успіхів у вивченні міст і сільської території ан-
тичних держав Північного Причорномор’я, зо-
крема Ольвії (Крыжицкий и др. 1999). Завдяки
дослідженням 70—80-х рр. минулого століття
була розроблена періодизація розвитку сіль-
ськогосподарської округи Ольвійського поліса
та надана всебічна характеристика її життєді-
яльності згідно з основними етапами його іс-
торії (Крыжицкий и др. 1989). Уперше було по-
дано повну археологічну карту пам’яток хори
в територіальних межах Ольвійської держави
(Крыжицкий, Буйских, Отрешко 1990) та на
ґрунті єдиного методичного підходу висвітлено
розвиток різних типів поселень, їхню структу-
ру, домобудівництво та архітектуру, господар-
ську діяльність, матеріальну й духовну культу-
ру, етносоціальний склад населення, а також
виділено основні етапи формування та розвит-
ку ольвійської сільської округи (Крыжицкий и
др. 1989; Буйских 2009). У 1980—1990-і рр. ви-
вчали й некрополі хори, які демонструють по-
ховальні традиції сільського населення оль-
війського оточення (Снытко 1990; 2009; 2011;
Снытко, Липавский 1990; Snytko 1996) і допов-
нюють уявлення про духовну та матеріальну
культуру, етнічний і соціальний склад давньо-
грецької громади в Нижньому Побужжі в ар-
хаїчний, класичний та елліністичний періоди.
Ці праці значимі й досі, але чимало питань за-
© І.О. СНИТКО, 2013
І.О. Снитко
ПРО СОЦІАЛЬНО-ДеМОГРАФІЧНИЙ ТА
АДМІНІСТРАТИВНО-ТеРИТОРІАЛЬНИЙ
ПОДІЛ ОЛЬВІЙСЬКОГО ПОЛІСА*
За матеріалами пам’яток хори Ольвії та на ґрунті аналізу загальноісторичних розробок і епіграфічних документів
зроблено спробу реконструкції можливої соціальної та територіальної організації Ольвійської держави.
К л ю ч о в і с л о в а: Ольвія, поліс, хора, поселення, садиба, агломерація поселень.
слуговують нині більшої уваги та детальнішої
розробки.
Перш за все йдеться про проблеми демо-
графії, соціального складу населення, можли-
ві варіанти адміністративно-територіального
розподілу Ольвійського поліса та соціально-
демографічної організації його громадян за
традиційним давньогрецьким зразком (філи,
фратрії, деми?). А він, безперечно, був — про
те свідчить процес генези Ольвії як класично-
го давньогрецького поліса з демократичною
формою розвитку. Вирішення цієї проблеми
ускладнюється через майже повну відсутність
епіграфічних документів і наративних джерел,
які могли б надати суттєву інформацію з наве-
дених питань.
Є також проблема щодо етнічного складу
населення Ольвійського поліса та й загалом
греко-варварських стосунків у Нижньому По-
бужжі. Адже й тут писемні джерела не дають
однозначних відповідей. Через це для вирі-
шення подібних питань все більше залучають
опосередковані джерела, насамперед, археоло-
гічні. Та це нерідко призводить до того, що ви-
рішення якоїсь проблеми набуває довільного
характеру, оскільки методи інтерпретації кон-
кретного артефакту чи групи артефактів, які
використовуються дослідниками для раніших
стадій розвитку суспільства, малопридатні для
античної доби (Крыжицкий 2007, с. 18).
Наслідком цього є завищена оцінка варвар-
ського впливу на розвиток Ольвії, що певною
мірою дезорієнтує загальне уявлення про роз-
виток давньогрецьких держав Надчорномор-
щини як еллінських полісів традиційного ан-
тичного типу. Стосовно Ольвії ще й досі її сіль-
ськогосподарську округу іноді сприймають на
рівні уявлень 1950-х рр. не як класичну хору
* Світлій пам’яті визначного українського археолога,
багаторічного дослідника Ольвії, доброзичливої та
щирої людини Н.О. Лейпунської, яка свого часу ра-
зом із С.Д. Крижицьким, В.М. Отрешком та автором
брала активну участь у обговоренні наукових проб-
лем, пов’язаних з тематикою цієї статті, присвячу-
ється.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2013, № 2 4
античного поліса, а як територію з ефемерним
варварським або змішаним греко-варварським
населенням з непевним статусом і ступенем за-
лежності від міста (Марченко 1980; 1988; 1991;
1999; 2005; Соловьев 2000, с. 303; 2000а, с. 102;
2000б, с. 164; Solovyov 2001, p. 118).
Протилежна позиція відображена в низці
праць представників київської школи (Кри-
жицький 1989; 2001; 2006; 2007; Крыжицкий и
др. 1989; Буйских 2004; 2006; 2007; 2007а, с. 74;
2009, с. 227 сл.; 2011; Buiskich 2006; 2007; Снит-
ко 2009; 2011; 2011а; 2011в; 2011г).
Тут доречно навести витяг з монографії
Ю.Г. Виноградова, який значну частину своєї
творчої діяльності присвятив саме Ольвійсько-
му полісу та не виключав певного варварського
впливу на еллінську політику, економіку, куль-
туру та побут у Північному Причорномор’ї: «По
сравнению со временем появления монографии
В.В. Латышева сейчас накопилось достаточно
материалов, разработаны новые концепции, за-
ставляющие изучать Ольвию не просто как город
и политический организм, в отрыве от подвласт-
ной ей территории — хоры, интенсивное и продук-
тивное изучение которой в последние два десяти-
летия показало со всей очевидностью, что она —
зеркало истории полиса, а потому всегда чутко
реагировала на изменения внутри — и внешнепо-
литической ситуации, происходившие в тот или
иной период ...». І далі: «Ольвийский полис непра-
вомерно рассматривать как отсталый, «медве-
жий» угол античной цивилизации: не утрачивая
присущего ей своеобразия, Ольвия не отставала
от времени, переживая те же процессы и разде-
ляя те же судьбы, которые пришлось испытать
полисам Средиземноморья и Причерноморья…»
(Виноградов 1989, с. 4—5).
Відтак, доцільно звернути увагу на коло ін-
ших нагальних проблем і найперше на ті, що
пов’язані з соціально-демографічною харак-
теристикою Ольвійської держави. З-поміж
них, у першу чергу, привертає увагу питання
інтерпретації нерівномірності демографічної
напов неності території хори Ольвії, що, мож-
ливо, було наслідком певної економічної, ад-
міністративної та соціально-суспільної політи-
ки Ольвійського поліса щодо своїх земельних
володінь.
Тут, за відсутності надійних епіграфічних і
наративних джерел, на перший план виходить
інформація, отримана в ході багаторічних по-
льових робіт. Оглянувши сучасну археологіч-
ну карту античних пам’яток Нижнього По-
бужжя — постійної території Ольвійської хори
та й загалом Ольвійської держави (Отрешко
1982, с. 34; Буйских 1986, с. 17—22; 1997; 2009,
с. 238; Крыжицкий и др. 1989, с. 8—11; 1990,
с. 121; Крыжицкий, Лейпунская 1997, с. 161—
168)1, впадає в очі нерівномірна концентрація
поселень, хуторів і садиб в окремих мікроре-
гіонах по узбережжях Березанського, Дніпро-
Бузького та Бузького лиманів. Від архаїчно-
го та ранньокласичного часу виділяються ра-
йони з різною щільністю населених пунктів і
основним господарським напрямом і спеціа-
лізацією (Буйских 2009, с. 228). Окремі мікро-
регіони характеризуються достатньо близьким
розміщенням пам’яток одна до одної, тобто
щільнішим скупченням сільського населен-
ня хори: Березансько-Чорноморський, Аджи-
гольський, Дніпровський (с. Дніпровка—За-
ки сова та Широка балки), Чортуватівський
і Козирський (Волосько-Козирський). Саме
дослідження поселень, садиб і хуторів нада-
ли інформацію щодо особливостей виробни-
чої діяльності їхніх мешканців, що є основним
підґрунтям для висновку про наявність певної
господарської спеціалізації окремих районів
хори. Ягорлицький район (Кінбурнський пів-
острів) постає як суто промислово-ремісничий,
Березанський разом з самим Березанським
поселенням — як хліборобсько-скотарський,
Аджигольський — як скотарський, Волосько-
Козирський — як хліборобський2. Це, своєю
чергою, демонструє доцільний територіально-
економічний розподіл, або економічне району-
вання, земельних володінь поліса згідно з наяв-
ними природними ресурсами (Отрешко 1979;
Буйских 1985; 2009, с. 228, 234; Крыжицкий и
др. 1989, с. 84, 94; Снытко 2011б).
У класично-елліністичний період — час
максимального освоєння ольвіополітами те-
риторії Нижнього Побужжя (Крыжицкий и др.
1989, с. 102—103; Буйских 2009, с. 233) — до
вказаних районів зі щільною концентрацією
сільського населення додалися на правобереж-
жі Бузького лиману Стара Богданівка—Радсад,
уроч. Дідова Хата (Мала Корениха–Дідова
Хата—Велика Корениха), а на лівому березі
Миколаївський півострів, Галицинівка—Ли ма-
ни—Лупареве та Ске лька—Олександрівка. Від-
1 Таку думку підтримують багато дослідників від кінця
1960-х рр. (Зуц 1969, с. 86; Славин 1976, с. 185; wasowicz
1975, p. 63—64; Брашинский 1977, с. 303; Марченко
1980; Русяева 1994а; Снытко 2011, с. 464—465).
2 Нещодавно на ґрунті досліджень матеріалів посе-
лення Козирка 9, а також за наявністю в цьому райо-
ні, крім базових поселень, восьми стоянок, висунуто
припущення про скотарський напрям Козирського
мікрорегіону (Одрін 2011, с. 350). Тож є сенс виді-
лити його як окремий економічний район.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2013, № 2 5
так, виникли великі агломерації одно- та різ-
нотипових пам’яток: поселення, хутори, інди-
відуальні й так зв. колективні садиби, пастуші
та рибальські селища й стоянки (Рубан 1985, с.
39; Крыжицкий и др. 1989, с. 102—103), які за
структурою істотно відрізняються від агломе-
рацій архаїчного та ранньокласичного часів,
хоча переважно й сформувалися на тих само
місцях, що й попередні. Останнє є додатковим
свідченням про логічне та ефективне викорис-
тання ольвіополітами, починаючи від доби ко-
лонізації, природних ресурсів своєї території.
У цьому новому освоєнні хори чітко простежу-
ється регламентованість, цілеспрямованість, а
також свідомий раціональний розрахунок
(Буйских 1997а).
Зазвичай одним із суттєвих показників та-
ких структур як агломерація є наявність спі-
льного некрополя (Крыжицкий и др. 1989,
с. 102—103; Снитко 2009а, с. 26, 32; Буйских
2009, с. 234). Особливо це простежується в ра-
йонах, де провадилися комплексні (включаю-
чи розкопки некрополів) дослідження. Зокре-
ма, Північним некрополем біля с. Прибузьке,
очевидно, користувалися мешканці кількох по-
селень: Каталине 1 і Чортувате 1, сільськогос-
подарських садиб Каталине 2—5 і Чортувате
1—3 (Снитко 2009а, с. 26), себто всього знач-
ного за площею уроч. Чортувате.
Пітухівський некрополь, вірогідно, зали-
шили мешканці поселення Пітухівка 1, са-
диб 1—5 і комплексу класично-елліністичних
пам’яток Аджигольської балки (Снытко 1992;
2009а, с. 26; Буйских 1997; 2009, с. 234). Орга-
нізація спільного некрополя в пониззі Аджи-
гольської балки якоюсь мірою спрощувала роз-
поділ наявного аграрного кадастру для меш-
канців агломерації поселень, хуторів, садиб і
пастуших стоянок у мікрорегіоні. Таким чи-
ном, земельні ділянки та пасовища громадян
вільно розміщувалися по обидва боки балки
довкола селищ і за необхідності могли розши-
рюватись у бік степу. Це також додатково під-
тверджує гіпотезу, що в районі Аджигольської
балки вже від архаїчної доби була добре проду-
мана господарсько-поселенська структура, що
складалася з сезонних пастуших стоянок, ста-
ціонарних поселень і садиб середньої площі,
а також великих базових поселень (Буйских
2005, с. 178—179; 2009, с. 234).
Це саме стосується й некрополя Дідова Хата,
яким користувалися мешканці великих базових
поселень Дідова Хата 1, Мала Корениха 1, са-
диб Дідова Хата 1—3 (Снытко 1986) і, можливо,
садиб елліністичного часу в районі Великої Ко-
ренихи. Некрополь, імовірно, був спільним для
великого північного району поліса.
Отже, організація великих спільних некро-
полів, а, відтак, і спеціально відведених риту-
альних місць у вказаних мікрорегіонах, безпе-
речно, спрощувала розподіл земель між меш-
канцями агломерацій поселень, хуторів, садиб
і пастуших стоянок. Тож, здається, слід виклю-
чити будь-які варіанти стихійності в заселенні
цих районів у класичну добу, тобто в часи внут-
рішньополісної колонізації. Треба також при-
пустити ймовірну участь у розподілі земельних
угідь призначених полісом або обраних гро-
мадою професійних геономів, згідно з тради-
ційною грецькою колоніальною практикою,
що мало сприяти доцільному й справедливо-
му вирішенню цього питання з урахуванням
розміщення та перспективи зростання пев-
них спеціальних зон — селитебної, сакрально-
ритуальної та безпосередньо сільськогосподар-
ської. У землевлаштуванні, безперечно, брала-
ся до уваги й наявна мережа сухопутних шляхів
магістрального та місцевого характеру.
Хоча питання про ольвійський аграрний
кадастр остаточно не вирішені, сліди розме-
жування земель, за даними аерофотозйомки
(Шишкин 1982; Лисецкий 1994), добре про-
стежуються на прилеглій до Ольвії території, а
також на просторі на південний захід від міста
до гирла Аджигольської балки (Буйских 2009,
с. 234). Важливо підкреслити, що і на початку
IV ст. до н. е., і в ранньоелліністичний час, коли
хора досягла максимальних розмірів (Буйских
1986), її територія зросла не за рахунок розши-
рення чи колонізації віддалених земель, а зав-
дяки щільнішому освоєнню споконвічної те-
риторії (Буйских 1997а, с. 17). Таким чином,
ольвіополіти максимально інтенсивно вико-
ристовували свій земельний фонд у Нижньому
Побужжі, який міг сягати 29 тис. га, або 290 км2
(Шишкин 1982, с. 242). За новітнішими підра-
хунками, земельні угіддя, які використовували
для вирощування зернових культур у сільській
місцевості могли становити від 375 до 394 км2,
що дозволяло Ольвії отримувати в середньо-
му 30—55 тис. тонн зерна за вірогідної кількос-
ті сільського населення приблизно 30—40 тис.
осіб (Крижицький, Щеглов 1991, с. 54).
Без сумнівним є і те, що землі Ольвійської
держави, як і інших давньогрецьких полісів,
були рівномірно розподілені між усіма громадя-
нами (Отрешко 1981а; Крыжицкий и др. 1989,
с. 140; Буйских 2009, с. 234).
У перших третинах IV ст. до н. е. в Ниж-
ньому Побужжі виникла низка урбанізованих
ISSN 0235-3490. Археологія, 2013, № 2 6
поселень з розвинутим кам’яним домобудів-
ництвом на місці колишніх архаїчних посе-
лень або на нових територіях (Крыжицкий и
др. 1989, с. 11). Як свідчать археологічні до-
слідження, нове заселення ольвійської хори в
класичний період проходило поступово про-
тягом щонайменше півстоліття (Снытко 2000,
с. 58; 2009, с. 186; 2011г, с. 467; Буйских 2009,
с. 230—231). Якщо найближчі до Ольвії по-
селення та садиби виникли на початку IV ст.
до н. е., то найвіддаленіше на північ від міста
поселення Сіверсів Маяк 1 було зосноване не
ра ніше 360—350-х рр. до н. е. (Снытко 1995,
с. 148; Jefremow, Snytko 2004, S. 38). Поступо-
ва забудова простежується й на ближніх до Оль-
вії пам’ятках. На поселенні Чортувате 1 відкри -
то ділянки, які датуються межею V—IV ст.
до н. е. та є споруди, зведені не раніше другої
чверті IV ст. до н. е. (Снытко 1994а; 2000, с. 58;
2011г, с. 467). Тобто, процес заселення хори
мав, найвірогідніше, перманентний характер,
регулювався державою та суспільством і ціл-
ком залежав від поступового зростання демо-
графічного потенціалу Ольвійського поліса.
Через це можна припустити, що так само
поступово та планомірно формувались і вели-
кі сільські агломерації навколо урбанізованих
базових поселень хори, які, природно, става-
ли своєрідними адміністративно-суспільними
центрами окремих сільськогосподарських ра-
йонів Ольвійської держави. В останній чвер-
ті IV ст. до н. е., можливо, внаслідок політич-
ної боротьби громадян під час облоги міста
військом Зопіріона в 331/330 р. до н. е., в де-
яких районах (Чортувате, Дідова Хата) виник-
ли й так зв. колективні садиби, які, вірогідно,
заселили раби, відпущені на волю в період ма-
кедонської агресії (Отрешко 1981а, с. 32—34;
2009, с. 74, 76—77; 2009а; Крыжицкий и др.
1989, с. 149; Снытко 2011, с. 463). Близьке роз-
міщення колективних садиб до базових по-
селень, найвірогідніше, свідчить про певний
контроль за цими новими сільськогосподар-
ськими утвореннями з боку громадянського
колективу держави.
Підводячи певні підсумки огляду сучасних
археологічних джерел, напрошується припу-
щення, що наявність агломерацій поселень зі
спільним некрополем у найзаселеніших мі-
крорегіонах поліса (Чорноморка, Аджигол,
Дніпровка, Чортувате, Козирка, Дідова Хата) 3,
3 Особливо в класично-елліністичну добу, на якій і
зосереджена наша увага, яка, безумовно, була пері-
одом демократичного розвитку Ольвії.
а також певна концентрація пам’яток в окре-
мих географічних районах, можливо, свідчать
не тільки про духовну близькість мешканців,
згуртованість їх за основним напрямом гос-
подарської діяльності, а й про регламенто-
вану державою спеціальну адміністративно-
територіальну та суспільну організацію сіль-
ського населення цих територій на зразок
відомих афінських демів (Андреев 1983, с. 261—
265; Кошеленко 1983, с. 10), тим паче, що про-
цес внутрішньої колонізації мав організова-
ний, поступовий та цілеспрямований характер
(Буйских 1997а, с. 16—17; Снытко 2011г, с. 467)
і, безперечно, регулювався полісною грома-
дою. Враховуємо також і розвиток ольвійської
демократії як політичної системи за класич-
ним афінським зразком (Русяєва 2001, с. 14),
що, можливо, передбачало й певне «копіюван-
ня» ольвіополітами деяких афінських суспіль-
них і адміністративних інституцій та структур-
них особливостей. Але це припущення потре-
бує додаткових документальних підтверджень,
яких нині немає.
Та все ж, безумовно, в Ольвійському полісі
за прикладом метрополії повинна була існува-
ти якась внутрішня суспільна та територіально-
адміністративна організація громадян (зокре-
ма й тих, які постійно мешкали на сільських
поселеннях). Крім того, мали й бути спеціаль-
ні адміністративні, релігійні та громадські ін-
ститути, які регулювали їх участь у загально-
державних справах і контролювали сплату дер-
жавних податків. Про останнє певним чином
можуть свідчити деякі епіграфічні матеріали —
написи з Сіверсового Маяка (Рубан 1985, с. 42;
Крыжицкий и др. 1989, с. 144—145, рис. 55, 3;
Снытко 1994) та графіто, нещодавно знайдене
на поселенні Лимани I (Снытко 2011б).
В одному з написів із Сіверсова Маяка, ви-
ко наному на фрагменті синопської сіми (рис. 1),
йдеться про якусь колективну участь грома-
дян сільської общини в місяці Посідеоні 4 щодо
спільного достатку? та згадується ім’я? Марона 5:
4 Така форма напису місяця (ποσιδέων) характерна для
Мілета й Синопи (Samuel 1972, p. 116—117). Ольвійське
графіто Андокіда дає форму ποσειδὶων (Виноградов,
Русяева 1980, с. 38). У Кизіку відоме використання
варіанта ποσειδέων (Samuel 1972, p. 116)
5 В ольвійській ономастиці ім’я Марон, яке має до-
рійське коріння, досі не зафіксоване, але воно до-
статньо поширене в сусідньому з Ольвією Херсо-
несі Таврійському (Кац 1985, c. 105, 110) і на Кніді
(Jefremov 1995, S. 121, 124, 162, 164, 245). В Ольвії з
графіто на кіліку відоме ім’я Мойрон (Μοὶρων), яке
належить до категорії рідкісних (Русяєва, Костюк
2010, с. 53, рис. 1, 4, 5).
ISSN 0235-3490. Археологія, 2013, № 2 7
...τι κόὶνών...
...ποσιδέων...
...προδαψινς...
...ΜΑΡΩΝ...
...υ (ι ?)ν...
Можливо, слово «Марон», виділене в тек-
сті великими літерами, в контексті напису
є не власним ім’ям, а етніконом (демотико-
ном?) — назвою селища, общини або якогось
сільського дему, враховуючи, що назви демів у
класичному аттичному варіанті зазвичай похо-
дили від імен їхніх засновників (Андреев 1983,
с. 264—265). Виходячи з використання «лунар-
ної» сігми в тексті, документ датується не рані-
ше за останню чверть IV ст. до н. е.
Графіто з Лиманів на уламку херсонеської
амфори (рис. 2; 3) за одним з найвірогідніших
варіантів інтерпретації тексту можна трактува-
ти як своєрідний ексцерпт переліку державних
податків (δημόσιον) у грошовому еквівален-
ті, які зазвичай становили традиційну десяти-
ну (δεκατηφόρος?) з кожної земельної ділянки
або ойкосу (οὶκόπεδον καὶ μέρει), позначених
у написі умовним порядковим номером:
... ἐνάτη `ΜΜ ...
... δεκάτη `ΜΜ ...
... ἐνδεκάτη ΜΜ ...
... δω(?)δεκάτη ΜΗ ...
... τρε(ῖ)ς καὶ δεκάτη `Ν (Μ ?) …
… [πέ]ντε (?) καὶ δε(κά)τη `[Μ, Ν (?)] ...
Переклад:
... дев’ята — 40? + 40? = 80? (можливо,
2 міни = 200 драхм?) ...
… десята — 40? + 40? = 80? (2 міни =
200 драхм?) …
… одинадцята — 40? + 40? = 80? (2 міни =
200 драхм?) …
… дванадцята — 40? + 100 = 140? (1 міна +
100 драхм = 200 драхм?)
… тринадцята — 50 або 40? (1 міна =
100 драхм + … ?) ...
… п’ятнадцята? [40 або 50?] (1 міна =
100 драхм + … ?)…
Підкріпленням цього варіанта інтерпре-
тації тексту можуть бути деякі лапідарні до-
кументи, зокрема відома стела з Акрополя з
псефізмою про порядок внесків членів Де-
лоського союзу, який включає перелік учас-
ників з розмірами форосу (Ig, I2, 63). Графі-
то виконане в стилі вказаного переліку з тією
різницею, що замість назви міст? — членів
союзу — в ньому подано нумерацію земель-
них ділянок? громадян, а сума податку вказа-
на наприкінці рядка, а не на початку. На ко-
ристь цього опосередковано можуть свідчити
й однакові числа, наведені наприкінці пер-
ших трьох рядків (ММ), з урахуванням від-
носно однакової площі розподілених земель-
них угідь поселенців, а, відповідно, однакової
для сімей сільської общини та регламентова-
ної державою загальної суми податків. Відсут-
ність у numeralia логічного за текстом поряд-
кового 14 номера (τετάρτε καὶ δεκάτη) можна
пояснити тимчасовою відсутністю власника
ділянки. Можливо, вона належала до фонду
неподіленої (ἀδιαίρετος) або суспільної зем-
лі, яка була зайнята священною ділянкою, па-
совищем, садом, некрополем тощо й користу-
вання якою підлягало окремому загальногро-
мадському оподаткуванню.
Про участь мешканців хори в громадських
справах поліса дещо уривчасто повідомляє й ві-
домий ольвійський документ, де згадується меш-
канець пастушого селища Номія — …ἐκ Νομὶας
κω[μης]…, якого, очевидно, за невідомий геро-
їчний вчинок? було посмертно увінчано золотим
вінком вартістю в 30 золотих (НО, № 34).
Отже, навіть з огляду наявних нечисленних,
але достатньо виразних епіграфічних джерел
можна зробити висновки, що сільські мешкан-
ці не були осторонь загальнодержавних і сус-
пільних справ і, безперечно, існувала внутріш-
ня суспільна організація населення хори Оль-
вії в контексті загальнополісного устрою.
Рис. 1. Графіто з поселення Сіверсів Маяк 1
ISSN 0235-3490. Археологія, 2013, № 2 8
Опосередкованим свідченням про певну
адміністративно-територіальну організацію
громадян також може бути серія ольвійських
лапідарних документів IV—III ст. до н. е., а
саме постанови, винесені від «Ради та Наро-
ду ольвіополітів» («Εδοξε βουληι και δημωι»:
IPe, I2, 26, 27, 29, 32—35; НО, № 24—28, 30,
40?; Виноградов 1984, с. 56; 1989, с. 164). Особ-
ливу роль Ради в Ольвії, назва якої, за тради-
ційною формою, першою фігурує в більшості
документів, підкреслює й А.С. Русяєва (Руся-
єва 1994а). Безумовно, сам факт вагомості ролі
Ради свідчить про велику довіру до неї з боку
демосу.
У давньогрецьких демократичних суспіль-
ствах Рада зазвичай складалася з обраних пред-
ставників від суспільно-територіальних гро-
мад (філ 6, фратрій, демів), які відстоювали на
державному рівні соціально-політичні та еко-
номічні інтереси окремих спільнот і терито-
рій поліса. В Аттиці навіть існував певний кво-
рум представників демів у Раді п’ятисот, який
складався залежно від загальної кількості де-
мотів (Андреев 1983, с. 263—264).
У Херсонесі вибори до Ради проходили по
філах та іноді по гекатостіях, про що повідом-
ляють деякі лапідарні документи, як то проксе-
нія на честь синопейця, де присутні лише два
номофілаки, що залишили печатку під декре-
том. При цьому були по три архонти від кож-
ної філи, що свідчить про збереження вагомої
ролі філ (Сапрыкин 1997, с. 109). За декретом
140 р., до Ради було обрано по 10 осіб від кож-
ної з чотирьох сотень, що мало співпадати з
однією особою від фратрії, яких було 10 у кож-
ній гекатостії — демі (Сапрыкин 1988, с. 99).
Це перекликається з тим, що відомо про по-
літичний устрій херсонеської метрополії Гера-
клеї під час влади Ради 600. Вона об’єднувала
громадян по 10 осіб від кожної з 60 сотень,
тобто по одній особі від фратрії (60 × 10 = 600
фратрій), що, за Аристотелем, відповідає Раді
600 (там само).
Враховуючи «проафінську» орієнтацію роз-
витку ольвійської демократії, не виключено,
що і в Ольвії, за аналогією з демократичними
Афінами, булевти були обраними представ-
никами від певних суспільних і територіаль-
них громад поліса та відігравали значну роль
у політичному й економічному функціону-
ванні держави, особливо в класичний період,
хоча досі через відсутність відповідних джерел
6 Заслуговує на увагу припущення Н. Ерхардта, яке ба-
зується на загальній кількості ольвійських стратегів,
що Ольвія подібно до метрополії та сусідньої Істрії
була поділена на шість філ (ehrhardt 1983, S. 206; див.
також: Русяєва 1994а, с. 50). Але слід враховувати й
загальну кількість архонтів у колегіях, які, приміром
у Херсонесі, представляли саме філи (Сапрыкин
1997, с. 109). Крім того, що стосується Ольвії, то досі
достеменно невідомий весь комплекс повноважень
що стратегів, що архонтів, а також сам механізм їх
обрання до колегій. Лапідарні документи римського
часу свідчать, що стратегів у колегіях було п’ять—
шість, архонтів зазвичай п’ять (Карышковский 1985,
с. 34; 1993, с. 86—95). Відомі факти, коли в колегії
було лише чотири архонти (НО, № 86), але в цих
випадках неповний склад колегії можна пояснити
й іншими причинами, і ми маємо справу, скажімо,
з необхідним кворумом вищих посадовців для
винесення постанови про харістерію за тимчасової
відсутності з якихось причин когось із членів. У
будь-якому з варіантів можна цілком припустити,
що населення Ольвії, найвірогідніше, було розділене
на п’ять—шість філ.
Рис. 2. Графіто з поселення Лимани 1
Рис. 3. Прорисовка напису з поселення Лимани 1
ISSN 0235-3490. Археологія, 2013, № 2 9
не встановлено, як визначався та регулювався
склад Ольвійської Ради.
Щодо можливого існування в Ольвійсько-
му полісі на зразок Афінської держави таких
адміністративно-територіальних підрозділів як
деми зазначимо, що серед ольвійських лапідар-
них документів досі не зафіксовано викорис-
тання демотиконів стосовно власних грома-
дян. Натомість вони фігурують в ольвійському
декреті 40—30-х рр. IV ст. до н. е. на честь афі-
нян Ксантіппа Аристофонтова з дему Єрхія та
Філополіда Філополідова з дему Дейради (НО,
№ 5; Виноградов 1990, с. 58).
Немає демотиконів у класичній лапідарній
формі (ім’я, патронімікон + демотикон + етні-
кон) і при згадці ольвіополітів у різноманітних
документах інших держав. Але цікавий у цьому
плані відомий дельфійський декрет першої по-
ловини III ст. до н. е. на честь феорів припон-
тійських та інших міст, де згадується борисфе-
ніт Діонісій Діонісіїв (Граков 1939, с. 247—248,
№ 12), якого Б.М. Граков цілком справедливо
вважав ольвіополітом, посилаючись на те, що
Ольвія іноді згадується під назвою Борисфен в
епіграфічних документах (IPe, I2, 24), а також
у Діогена Лаертського (IV, 71) і філософа Біо-
на Борисфеніта. Наведемо також надмогильну
стелу зі східного некрополя на Родосі з іменем
Гедеї, доньки Аристокріта, борисфенітки (Гра-
ков 1939, с. 289, № 67).
Стосовно декрету Каноба (IPe, I2, 24) слід
зауважити, що є різні трактування назви міста
Борисфен у його преамбулі, під яким, безумов-
но, малася на увазі Ольвія (див.: Карышковский
1967; Виноградов 1976; 1989, с. 26—28). І все ж,
можливо, саме у випадках, коли в документі
йдеться про окремі персоналії, ми маємо спра-
ву саме з демотиконами, де вказані ольвіопо-
літи фігурують за належністю їх до великого
полісного дему? — Борисфену (Березань), те-
риторія якого охоплювала мікрорегіон у гирлі
Березанського лиману. Зазначимо, що вказані
особи названі борисфенітами в той час, коли
Ольвія Понтійська була добре відома в антич-
ному світі та не було потреби в уточненні, з
якої саме Ольвії походять ті чи інші персони, а
сам Борисфен, під яким тоді, найвірогідніше,
вже малося на увазі селище на о-ві Березань,
безумовно, входив до складу Ольвійської дер-
жави. Що більше, в елліністичний період етні-
кон Βορυσθενὶτηι використовували вкрай рід-
ко, і вихідці з міста в багатьох іноземних доку-
ментах фігурують переважно як ольвіополіти.
Також, цілком вірогідно, що в інших державах
стосовно ольвіополітів класично-елліністичної
доби використовували демотикони лише через
належність їх до відносно знаних в античному
світі ольвійських міст, яким і був Борисфен.
Це припущення не перечить відомій антич-
ній практиці. Наприклад, в Афінах під демами,
назви яких походили від місця розташування
або їх засновників, мали на увазі не примісь-
кі садиби, а малі міста на периферії (Андреев
1983, с. 264—265). Саме афінян в офіційних
документах в інших полісах, зокрема й Оль-
вії (НО, № 5), за традиційною формулою час-
то згадували, в першу чергу, за їх належністю
до певного афінського дему 7. Можливо, й оль-
віополіти загальний етнікон ‘Αθηναὶος вико-
ристовували переважно для мешканців самих
Афін і тих, хто оселився в їхньому місті та, ві-
рогідно, ксенів, які втратили рідне коріння, як
у випадку з Аркефоном Кефісодотовим (над-
гробок III ст. до н. е.; див.: Брашинский 1963,
с. 144; НО, № 98).
Але, можливо, в Ольвії деми, якщо вони дій-
сно були як полісний підрозділ, не мали тако-
го вагомого суспільного та внутрішньополітич-
ного значення як в Аттиці класичної доби, що
можна пояснити відносно невеликою терито-
рією Ольвійського поліса, незначною кількістю
громадянського населення порівняно з Афін-
ською державою, відсутністю розвинутої мере-
жі малих міст-поліхніонів, що було зумовлено
первинним суто сільськогосподарським напря-
мом економічного розвитку поселень хори. На-
віть у самій Аттиці IV ст. до н. е. належність до
певного дему була вже дещо формальною та не
вимагала обов’язкового проживання на його те-
риторії. Приміром, оратор Демосфен, який на-
лежав до типового сільського дему Пеанії, по-
стійно мешкав у місті, навіть не маючи власної
земельної ділянки в своєму демі. Показово, що
в районі Афін і Пірею знайдено набагато більше
надгробків сільських демотів ніж на некрополях
у самих демах (Андреев 1983, с. 261—262). Але
не варто й недооцінювати важливої ролі демів.
У ІV ст. до н. е. сільське населення Аттики було
численним, і за багатьма документами можна
стверджувати, що більшість сільських демотів
жила в своїх демах, займаючись сільським гос-
подарством на родинних земельних ділянках
(там само, с. 263).
Зважаючи на наведене, зазначимо, що пода-
льше дослідження адміністративно-тери то ріа-
7 Використання етнікону ‘Αθηναὶος без демотико-
ну в сигнатурі скульптора Стратоніда під посвятою
Аполлону Лікарю IV ст. до н. е. на постаменті статуї з
Ольвії (НО, № 65) має дещо інший характер і є своє-
рідним «клеймом» відомого афінського майстра.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2013, № 2 10
ника демократичних реформацій у тогочасній
Ойкумені — такі спеціально організовані полі-
сом у Нижньому Побужжі територіально-сус-
пільні структури могли мати загальновідому на-
зву — деми, хоча цей термін, як, до речі, й інші,
що стосувалися соціально-суспільних полісних
під розділів, у ольвійських лапідарних докумен-
тах не зафіксовано. Появу демів, якщо вони дій-
сно були, на наш погляд, слід пов’язувати з про-
цесом внутрішньої колонізації кінця V — першої
третини IV ст. до н. е., який хронологічно збіга-
ється з часом кардинальних демократичних пе-
ретворень в Ольвійському полісі.
Безумовно, крім суто територіального, по-
бутував і суспільний розподіл на філи, про що
свідчить наявність в Ольвії колегії архонтів,
від імені якої виносилися державні постано-
ви протягом тривалого часу, які, своєю чергою,
були поділені на фратрії тощо.
Таким чином, спираючись на матеріали
ар хеологічних досліджень і деякі епіграфіч-
ні джерела, можна констатувати, що сільське
населення хори Ольвії, безумовно, було за-
діяне та брало активну участь у громадських
справах поліса. Однак наші припущення сто-
совно можливих форматів полісної суспільно-
територіальної організації потребують подаль-
шого дослідження та додаткових документаль-
них підтверджень. Це — актуальна та вкрай
важлива тема не тільки для вивчення Ольвії, а й
багатьох інших демократичних держав Північ-
ного Причорномор’я класично-елліністичної
доби. Комплексне вив чення структурних особ-
ливостей агломерацій поселень і садиб хори
Ольвії, їхніх великих спільних некрополів, го-
родищ і фортів римського часу, на наш погляд,
є одним із перспективних напрямів для вирі-
шення цієї актуальної проблеми.
льного розподілу Ольвійського поліса неможли -
ве без вивчення проблеми його малих міст (по-
ліхніонів) і великих селищ хори (коме) з озна-
ками урбанізації в плануванні й архітектурі
(Крыжицкий и др. 1989, с. 36—37; Крыжицкий
1993, с. 32—34; Отрешко, Буйских 2009), а в рим-
ський час — і фортифікації (Буйских 1991, с. 83—
90), які саме й могли бути центрами демів.
Особливу увагу, як видається, треба зверну-
ти й на розвиток окремих територій Ольвій-
ського поліса, які могли співпадати з певним
адмі ніс тративно-територіальним поділом дер-
жави. Такими могли бути райони поліса з най-
більшою концентрацією сільського населення
та наявністю сільськогосподарських агломера-
цій: Бе ре зансько-Чорноморський, Ад жи голь-
ський, без посередньо Ольвійсько-Дніп ров сь-
кий (Дні п ровське—Закисова та Ши рока бал-
ки), Во ло сько-Чортуватівський 8, Козирський,
Старобогданівський (Стара та Нова Бог да нів-
ка—Радсад), Дідовохатський (Мала Корениха—
Дідова Ха та—Велика Корениха—Вар ва рів ка).
На лівому березі Бузького лиману в кла сично-
еллі ніс ти ч ний період виділяються ра йо ни Ми-
колаївського півострова та Гали цинівка—Ли-
мани—Лу пареве, а в гирлі Дніпровського ли-
ману — Ске лька—Олександрівка. Найбільші
базо ві урбанізовані поселення могли ви ко ну-
ва ти фун кції своєрідних адміністративних
цент рів територій, навколо яких були згурто-
вані со ці ально-сус пільні та родинні групи гро-
мадян окремих районів. Не виключено також,
що, за прикладом Афін — основного провід-
8 Район Волоської коси, де зафіксована значна кількість
вілл (Крыжицкий и др. 1989, с. 98, рис. 35, № 54—67),
в елліністичну добу, можливо, був окремою спеціаль-
ною територією ольвійських приміських садиб.
Андреев В.Н. Аграрные отношения в Аттике в V—IV вв. до н. э. // Античная Греция. — М., 1983. — Т. 1. — С. 247—
326.
Брашинский И.Б. Афины и Северное Причерноморье в VI—II вв. до н. э. — М., 1963.
Брашинский И.Б. Рец.: wasowicz A. olbia Pontique et son territoire. — Paris, 1975 // СА. — 1977. — № 3. — С. 300—308.
Буйских С.Б. Некоторые итоги изучения ольвийской хоры // ПИО. — Парутино, 1985. — С. 8—10.
Буйских С.Б. Некоторые вопросы пространственно-структурного развития Ольвийской хоры (VI—II вв. до н. э.) //
Ольвия и ее округа. — К., 1986. — С. 17—28.
Буйских С.Б. Фортификация Ольвийского государства (первые века нашей эры). — К., 1991.
Буйских С.Б. К проблеме этно-культурной атрибуции Марицинского могильника // Історія. Етнографія. Культу-
ра. Нові дослідження. — Миколаїв, 1997. — Ч. 1. — С. 29—30.
Буйских С.Б. К проблеме территориальных владений Ольвийского полиса в IV в. до н. э. // Херсонес в античном
мире. — Севастополь, 1997а. — С. 16—19.
Буйских С.Б. Ольвия и варвары в VI—V вв. до н. э. // ССПК. — 2004. — XI. — С. 46—50.
Буйских С.Б. Античное поселение Аджигол-1 близ Ольвии // ССПК. — 2005. — XII. — С. 164—189.
Буйских С.Б. Ойкос греческой хоры в Нижнем Побужье VI—V вв. до н. э. // БЧ. — 2006. — 7. — С. 29—31.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2013, № 2 11
Буйских С.Б. К проблеме греко-варварских контактов в Нижнем Побужье архаического времени // ССПК. —
2007. — XIV. — С. 110—125.
Буйських С.Б. Хора Ольвійського поліса (до історії наукової розробки проблеми) // Археологія. — 2007а. — № 1. —
С. 66—77.
Буйских С.Б. Хора колониального полиса в Нижнем Побужье: от архаики к эллинизму // ССПК. — 2009. — XV. —
С. 225—247.
Буйських С.Б. До проблеми заснування та становлення Ольвійського поліса // ДП. — 2011. — IX. — С. 58—59.
Виноградов Ю.Г. О политическом единстве Березани и Ольвии // Художественная культура и археология антично-
го мира. — М., 1976. — С. 75—84.
Виноградов Ю.Г. Декрет в честь Антестерия и кризис Ольвийского полиса в эпоху эллинизма // ВДИ. — 1984. —
№ 1. — С. 51—80.
Виноградов Ю.Г. Политическая история Ольвийского полиса VII—I вв. до н. э. (историко-эпиграфическое иссле-
дование). — М., 1989.
Виноградов Ю.Г. Ольвиополиты в Северо-Западной Таврике // ДП. — 1990. — С. 51—64.
Виноградов Ю.Г., Русяева А.С. Культ Аполлона и календарь в Ольвии // Исследования по античной археологии Се-
верного Причерноморья. — К., 1980. — С. 19—64.
Граков Б.Н. Материалы по истории Скифии в греческих надписях Балканского полуострова и Малой Азии //
ВДИ. — 1939. — № 3(8). — С. 231—315.
Зуц В.Л. Територія Ольвійської держави догетського часу // Археологія. — 1969. — 22. — С. 80—89.
Карышковский П.О. Заметки об Ольвии и Борисфене // ЗОАО. — 1967. — II(35). — С. 75—90.
Карышковский П.О. Новые данные по эпиграфике и просопографии Ольвии в первой половине II в. н. э. //
ПИО. — Парутино, 1985. — С. 34—35.
Карышковский П.О. Новые ольвийские посвящения первых веков нашей эры // ВДИ. — 1993. — № 1. — С. 73—96.
Кац В.И. Типология и хронологическая классификация херсонесских магистратских клейм // ВДИ. — 1985. —
№ 1. — С. 87—113.
Кошеленко Г.А. Древнегреческий полис // Античная Греция. — М., 1983. — Т. 1. — С. 9—36.
Крижицький С.Д. До історії колонізації Нижнього Побужжя // Археологія. — 1989. — № 3. — С. 40—50.
Крыжицкий С.Д. Архитектура античных государств Северного Причерноморья. — К., 1993.
Крижицький С.Д. Ольвія і скіфи у V ст. до н. е. До питання про скіфський «протекторат» // Археологія. — 2001. —
№ 2. — С. 21—35.
Крыжицкий С.Д. О критериях присутствия варваров в составе населения ранней Ольвии // Северное Причерно-
морье в эпоху античности и средневековья. — М., 2006. — С. 231—235.
Крыжицкий С.Д. О двух тенденциях в исследовании проблем греко-варварского взаимодействия в Нижнем Побу-
жье VI—V вв. до н. э. // Античный мир и варвары на юге России и Украины. — М.; К.; Запорожье. — 2007. —
С. 18—25.
Крыжицкий С.Д., Буйских С.Б., Бураков А.В., Отрешко В.М. Сельская округа Ольвии. — К., 1989.
Крыжицкий С.Д., Буйских С.Б., Отрешко В.М. Античные поселения Нижнего Побужья (археологическая карта). —
К., 1990.
Крыжицкий С.Д., Лейпунская Н.А. Ольвия (раскопки, история, культура). — Николаев, 1997.
Крыжицкий С.Д., Русяева А.С., Крапивина В.В. и др. Ольвия. Античное государство в Северном Причерноморье. —
К., 1999.
Крижицький С.Д., Щеглов О.М. Про зерновий потенціал античних держав Північного Причорномор’я // Археоло-
гія. — 1991. — № 1. — С. 46—56.
Лисецкий Ф.Н. Система античного землеустройства в Нижнем Побужье // ДП. — 1994. — С. 237—242.
Марченко К.К. Модель греческой колонизации Нижнего Побужья // ВДИ. — 1980. — № 1. — С. 131—143.
Марченко К.К. Варвары в составе населения Березани и Ольвии во второй половине VII — первой половине I вв.
до н. э. — Ленинград, 1988.
Марченко К.К. Греки и варвары Северо-Западного Причерноморья VII—I вв. до н. э. Автореф. дисс. … докт. истор.
наук. — Ленинград, 1991.
Марченко К.К. К проблеме греко-варварских контактов в Северо-Западном Причерноморье в V—IV вв. до н. э.
(сельские поселения Нижнего Побужья) // Stratum-Plus. — 1999. — № 3. — С. 145—172.
Марченко К.К. Греки и варвары Северо-Западного Причерноморья в скифскую эпоху // Греки и варвары Север-
ного Причерноморья в скифскую эпоху. — СПб., 2005. — С. 42—136.
Одрін О.В. Зернове господарство античних держав Надчорномор’я: загальні тенденції та регіональні особливос-
ті // ДП. — 2011. — IX. — С. 348—354.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2013, № 2 12
Отрешко В.М. К проблеме экономического районирования Нижнего Побужья в архаическую эпоху // Проблемы
греческой колонизации Северного и Восточного Причерноморья. — Тбилиси, 1979. — С. 151—158.
Отрешко В.М. Каллипиды, алазоны и поселения Нижнего Побужья // СА. — 1981. — № 1. — С. 27—41.
Отрешко В.М. О клерах Ольвии // Актуальные проблемы археологических исследований в Украинской ССР. —
К., 1981а. — С. 75—76.
Отрешко В.М. З історії Ольвійського поліса в IV—I ст. до н. е. // Археологія. — 1982. — 41. — С. 34—36.
Отрешко В.М. Этническая атрибуция сельских поселений Нижнего Побужья V—III вв. до н. э. // Ольвийские
древности. — К., 2009. — С. 71—80.
Отрешко В.М. О миксэллинах // Ольвийские древности. — К., 2009а. — С. 59.
Отрешко В.М., Буйских С.Б. Малые города Ольвийского государства (к постановке проблемы) // Ольвийские
древности. — К., 2009. — С. 61—62.
Рубан В.В. Проблемы исторического развития ольвийской хоры в IV—III вв. до н. э. // ВДИ. — 1985. — № 1. —
С. 26—46.
Русяева А.С. Основные черты и особенности культурно-исторического развития Нижнего Побужья в период ко-
лонизации // ВДИ. — 1994. — № 4. — С. 99—106.
Русяєва А.С. Ольвійська демократія // Археологія. — 1994а. — № 2. — С. 44—69.
Русяєва А.С. Ольвія — найвизначніша пам’ятка класичної демократії і культури у Причорномор’ї // Ольвія та ан-
тичний світ. — К., 2001. — С. 14—15.
Русяєва А.С., Костюк І.О. Графіті на аттичних чорнолакових кіліках з Ольвії // Археологія. — 2010. — № 2. — С. 51—61.
Сапрыкин С.Ю. Херсонесская буле // Проблемы исследования античного и средневекового Херсонеса. — Севас-
тополь, 1988. — С. 97—99.
Сапрыкин С.Ю. Херсонесская проксения синопейца // Херсонес в античном мире. — Севастополь,1997. — С. 108—109.
Славин Л.М. Некоторые итоги изучения Ольвийской хоры // Художественная культура и археология античного
мира. — М., 1976. — С. 180—186.
Снытко И.А. Грунтовый некрополь IV—III вв. до н. э. в урочище Дидова Хата // Хозяйство и культура доклассовых
и раннеклассовых обществ. — М., 1986. — С. 141—142.
Снытко И.А. Погребальные обряды населения ольвийской хоры IV—III вв. до н. э. // Липавский С.А., Сныт-
ко И.А. Материалы по археологии Ольвии и ее округи. — К., 1990. — С. 7—17 (Препринт).
Снытко И.А. Марицинский могильник в свете новых исследований в Нижнем Побужье // Киммерийцы и
скифы. — Мелитополь, 1992. — С. 91—92.
Снытко И.А. Граффити из античного поселения Сиверсов Маяк-1 на Бугском лимане // Ольвия — 2000. — Нико-
лаев, 1994. — С. 124—127.
Снытко И.А. Исследования поселения Чертоватое-I на Бугском лимане // КСОАО. — 1994а. — С. 152—156.
Снытко И.А. Исследования поселения античного времени Сиверсов Маяк на Бугском лимане (краткая информация
о раскопках) // Античные полисы и местное население Причерноморья. — Севастополь, 1995. — C. 146—150.
Снытко И.А. Реколонизация хоры Ольвии рубежа V—IV вв. до н. э. Политический, социально-экономический,
демографический и социальный аспекты // Актуальні проблеми історії та культури України. — Миколаїв;
Одеса, 2000. — С. 49—60.
Снытко И.А. Культ Аполлона на древнегреческих поселениях Нижнего Побужья и некоторые аспекты культурно-
исторического развития региона в античную эпоху // ССПК. — 2009. — XV. — С. 183—188.
Снитко І.О. Поховальний обряд населення хори Ольвії IV—III ст. до н. е. // Археологія. — 2009а. — № 3. —
С. 25—34.
Снытко И.А. Миксэллины и ойкеты ольвийского декрета в честь Протогена (к вопросу об историко-культурной и
территориальной идентификации) // ДП. — 2011. — IX. — С. 461—468.
Снитко І.О. Мікселліни ольвійського декрету на честь Протогена (історико-археологічний аспект) // Археоло-
гія. — 2011а. — № 3. — С. 22—30.
Снытко И.А. Новая древнегреческая надпись с левобережья Бугского лимана // ВЭ. — 2011б. — V. — С. 180—191.
Снитко І.О. Підкурганні поховання некрополів хори Ольвії VI—V ст. до н. е. // Археологія. — 2011в. — № 1. —
С. 11—22.
Снытко И.А. Проблемы реколонизации хоры Ольвии рубежа V—IV вв. до н. э. // Боспорский феномен. Населе-
ние, языки, контакты. — СПб., 2011г. — С. 464—471.
Снытко И.А., Липавский С.А. Античные сельские некрополи VI—V вв. до н. э. в Нижнем Побужье // ДП. — 1990. —
С. 134—141.
Соловьев С.Л. Архаическая Березань (историко-археологический очерк) // АВ. — 2000. — 7. — С. 291—308.
Соловьев С.Л. Из истории полисов Нижнего Побужья: Борисфен и Ольвия // Античное Причерноморье. — СПб.,
2000а. — С. 94—111.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2013, № 2 13
Соловьев С.Л. Хора Борисфена, Ольвии, Нимфея и Гермонассы: результаты исследований и сравнительный ана-
лиз // Таманская старина. — СПб., 2000б. — 3. — С. 163—166.
Шишкин К.В. Аэрометод как источник для исторической топографии Ольвии и ее окрестностей // СА. — 1982. —
№ 3. — С. 235—242.
Buiskich S.B. Die Chora des pontischen olbia: die Hauptetappen der raumlich-strukturellen entwicklung // Surveying the
greek Chora. — Aarhus, 2006. — S. 115—139 (BSS. — 4).
Buyskikh S.B. Contacts between greeks and non-greeks on the lower Bug in the Sixth and Fifth Centuries BC // Classical
olbia and Scythian world. — 2007. — P. 23—35 (PBA. — 142).
Ehrhardt N. Milet und seine kolonien. — Frankfurt am Main; Bern; n. york, 1983.
Jefremow N. Die Amphorenstempel des hellenistischen knidos. — München, 1995.
Jefremow N., Snytko I. Altgriechische keramikstempel von den Ausgrabungen in der wasserscheide Siversov Majak bei
olbia // Münsterіsche Beitrage z. antiken Handelsgeschichte. — 2004. — Bd. XXIII. — H. 2. — S. 1—45.
Samuel A. greek and roman Chronology. — München, 1972.
Snytko I. greek burial customs in olbian Chora (6-th—5-th centuries B.C.) // the thracian world at the crossroads of
civilizations. — Bucharest, 1996. — P. 408—409.
Solovyov S.L. on the History of the Citi-States in the lower Bug Area: Borysthenes and olbia // J. Boardman et al. (еd.).
Pontic Antiquities in the State Harmitage Museum. — leiden, 2001. — P. 113—125 (Colloquia Pontica. — 7).
Wasowicz A. olbia Pontique et son territoire. — Paris, 1975.
Надійшла 06.06.2012
И.А. Снытко
О СОЦИАЛЬНО-ДЕМОГРАФИЧЕСКОМ И АДМИНИСТРАТИВНО-ТЕРРИТОРИАЛЬНОМ
ДЕЛЕНИИ ОЛЬВИЙСКОГО ПОЛИСА
Рассматриваются гипотетически возможные варианты административно-территориального и социально-
демографического деления Ольвийского полиса. Из-за отсутствия прямых документальных данных и нарратив-
ных источников основное внимание сосредоточено на исторической топографии античных памятников Нижнего
Побужья — исконно сложившейся территории Ольвийского государства. Данные археологии свидетельствуют
об определенной концентрации сельских поселений в отдельных районах ольвийской сельскохозяйственной
округи — хоры, начиная со времени греческой колонизации Нижнебугского региона. Исследования памятников
архаической и раннеклассической эпох свидетельствуют также об определённой экономической специализации
отдельных районов. Так, Ягорлыцкий район (Кинбурнский полуостров) можно уверенно считать промыслово-
сырьевым, Черноморский — земледельческо-скотоводческим, Аджигольский — скотоводческим, Волошско-
Козырский — земледельческим. Особое внимание уделено крупным сельским агломерациям разнотипных
памятников IV—III вв. до н. э. Это — базовые урбанизированные поселения с развитым каменным домострои-
тельством, хутора, индивидуальные (семейные) и коллективные усадьбы, пастушьи, рыбачьи селения и стоянки,
имеющие один большой совместный некрополь (Петуховка—Аджигол, Чертоватое, Дидова Хата).
В классическо-эллинистическое время по наибольшей концентрации памятников и плотности заселения выде-
ляются районы: Березанско-Черноморский, Аджигольский, Днепровский, Волошско-Чертоватский, Козырский,
Старо-Ново-Богдановский—Радсадовский, Дидовохатский, на левом берегу Бугского лимана — Николаевский
полуостров, Галициновка—Лиманы—Лупарево, а в устье Днепровского лимана Скелька—Александровка. Кроме
культурно-идеологической близости и схожести хозяйственно-экономической деятельности, жителей отдельных
районов могли объединять специально регламентированные полисом административно-территориальные рам-
ки, такие как разделение на филы, фратрии и демы, учитывая и демократическое развитие Ольвийского полиса
в это время по классическому афинскому образцу. Прямые документальные подтверждения данному предпо-
ложению отсутствуют, хотя и не вызывает сомнения тот факт, что, безусловно, в Ольвийском государстве су-
ществовали определенные административные институты, контролирующие уплату налогов, а сельские жители
участвовали в общественной и религиозной жизни полиса. Об активном участии жителей хоры в общественной
жизни свидетельствуют граффити с Сиверсова Маяка и Лиманов. Косвенно об разделении населения на филы
свидетельствует серия ольвийских лапидарных документов IV—III вв. до н. э., где постановления были вынесены
от имени Совета и Народа ольвиополитов. Обычно, в демократических греческих государствах Совет состоял из
избранных представителей общественных и территориальных объединений (филы, фратрии, гекатостии-демы).
Но до настоящего времени остается неизвестным механизм выборов в ольвийский Совет, его количественный
состав и круг полномочий булевтов. О разделении населения Ольвийского полиса на филы также свидетельствует
и продолжительное функционирование коллегий архонтов и стратегов. По их числу в составе коллегий можно до-
пустить, что население полиса было разделено, очевидно, на пять—шесть фил. Тем не менее, наши предположе-
ния требуют дополнительных документальных подтверждений и дальнейшего изучения. Перспективным направ-
лением в этом плане, по мнению автора, может стать комплексное исследование крупных сельских агломераций
памятников классическо-эллинистического времени, а также городищ и фортов хоры римского периода.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2013, № 2 14
I.O. Snytko
on tHe SoCIAl-DeMogrAPHIC
AnD ADMInIStrAtIVe-terrItorIAl DIVISIon oF olBIAn PolIS
Hypothetically possible versions of administrative-territorial and social-demographic division of olbian polis are discussed.
Due to the lack of direct documental data and narrative sources, the main attention is concentrated on historical topography
of the Ancient greek sites in the Buh river lower region, the olbian state’s originally formed territory. Archaeological data
provides the evidence about certain concentration of rural settlements in some regions of olbian agricultural vicinity, the
chora, beginning from the period of the Buh river lower region greek colonization. Studies of sites of the Archaic and
the early Classic periods also testify to a certain economic specialization of some regions. For instance, yahorlyk Bay
area (kinburn Peninsula) should be certainly considered as the region of resources and crafts, Chornomorske region as
agricultural and cattle-breeding, Adzhyhol region as cattle-breeding, and Voloshska-kozyrka region as agricultural. Special
attention is paid to large rural agglomerations of the 4th and the 3rd c. BC sites of various types: basic urbanized settlements with
developed stone house-building, farms, individual (family) and collective estates, shepherd’s and fishermen’s settlements
and sites with one large communal necropolis (Pitukhivka-Adzyhol, Chortuvate and Didova khata).
In the Classic and Hellenistic periods, the following regions are distinguished by the highest sites concentration and population
density: Berezan-Chornomorske, Adzhyhol, Dnipro, Voloshska-Chortuvate, kozyrka, Stara-nova Bohdanivka-radsad and
Didova khata regions, Mykolaiv Peninsula and Halitsynivka-lymany-lupareve on the left bank of Buh estuary, and Skelka-
oleksandrivka at the Dnipro estuary mouth. Besides the cultural and ideological closeness and the similarity in husbandry and
economic activity, the habitants of certain regions could be united by the administrative and territorial frames specially regulated
by the polis, such as the division into phylae, phratriae and demes, taking into account democratic development of olbian polis
at that time following the Athenian example. there are no direct documental confirmations to this assumption, but there are no
doubts that definitely there were some administrative institutions in olbian state controlling tax payments and that rural habitants
participated in public and religious life of the polis. graffiti from Siversiv Maiak and limany testify for the active participation of
chora population in public life. A series of the 4th and 3rd c. BC olbian lapis documents, where resolutions were stated in the name
of Council and olbian People, provides an indirect evidence for the division of the population into philai. As a rule, in democratic
greek states the Council consisted of elected representatives of public and territorial unions (phylai, phratries, and hekatostuas-
demes). However, mechanisms of elections to the olbian Council, its quantitative structure and a circle of bouleutai’s authority
remain unknown to this time. long-term functioning of archons and strategoi boards also testify for the division of olbian polis
into phylai. Based on their number in boards structure, it can be presumed that the polis population was divided apparently into five
or six phylai. nevertheless, our assumptions require additional documental confirmations and further research. to the author’s
opinion, a perspective direction in this context can be a complex study of large rural agglomerations of the Classic and Hellenistic
period sites and the roman period hill-forts and forts in chora.
На початку I тис. до н. е. в степах Євразії сфор-
мувалися культурні традиції, що визначили
обличчя епохи, яка тривала понад п’ятсот ро-
ків і увійшла в історію під назвою «скіфська».
На цей героїчний період в історії багатьох на-
родів припадає загальний економічний під-
йом, що призвів до розквіту мистецтва. Багате
© О.Є. ФІАЛКО, 2013
О.Є. Фіалко
МУЗИЧНІ ІНСТРУМеНТИ
НОМАДІВ СКІФСЬКОГО ЧАСУ
Аналіз музичних інструментів ранніх номадів засвідчує високий ступінь їхньої музичної культури.
К л ю ч о в і с л о в а: степи Євразії, номади, скіфський час, музичні інструменти, амазонки.
на військові події життя породжувало народ-
них героїв, оспіваних в епічних поемах і відо-
бражених майстрами в різних творах худож-
нього мистецтва. Вивчення пам’яток сучас-
ного епосу, найперше тюрко-монгольського,
та образотворчого мистецтва різного часу на-
дає уявлення не лише про ідеологічний харак-
тер найдавніших поетичних творів, але й про
те, що їх, імовірно, виконували в супроводі
|