Валентина Дмитрівна Рибалова: вдячність та пам’ять залишаються (8.03.1911—11.12.1996)
Статтю присвячено дослідженню наукової діяльності В.Д. Рибалової, яка зробила значний внесок у розвиток української археології 1940—1960 рр. Порушено питання щодо формування наукової археологічної школи Ленінградського університету, умов праці археолога в ті часи та пам’яті археологічної науки....
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Археологія |
|---|---|
| Дата: | 2017 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут археології НАН України
2017
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/195079 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Валентина Дмитрівна Рибалова: вдячність та пам’ять залишаються (8.03.1911—11.12.1996) / О.Є. Кислий // Археологія. — 2017. — №. 1. — С. 134–141. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859776107983667200 |
|---|---|
| author | Кислий, О.Є. |
| author_facet | Кислий, О.Є. |
| citation_txt | Валентина Дмитрівна Рибалова: вдячність та пам’ять залишаються (8.03.1911—11.12.1996) / О.Є. Кислий // Археологія. — 2017. — №. 1. — С. 134–141. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Археологія |
| description | Статтю присвячено дослідженню наукової діяльності В.Д. Рибалової, яка зробила значний внесок у розвиток української археології 1940—1960 рр. Порушено питання щодо формування наукової археологічної школи Ленінградського університету, умов праці археолога в ті часи та пам’яті археологічної науки.
|
| first_indexed | 2025-12-02T08:50:24Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 1134
О.Є. Кислий
Валентина ДмитріВна рибалОВа:
ВДячність та пам’ять залишаються (8.03.1911—11.12.1996)
© О.Є. Кислий, 2017
Статтю присвячено дослідженню наукової діяльності В.Д. Рибалової, яка зробила значний внесок у розви-
ток української археології 1940—1960 рр. Порушено питання щодо формування наукової археологічної школи
Ленінградського університету, умов праці археолога в ті часи та пам’яті археологічної науки.
К л ю ч о в і с л о в а: Валентина Дмитрівна Рибалова, кам’янська культура, Ленінградський державний
університет, Ермітаж, Крим.
Двадцять років тому не стало відомого архео
лога, дослідника кримських старожитностей,
епохи бронзи і раннього залізного віку Украї
ни Валентини Дмитрівни Рибалової. Помер
ла вона у поважному віці, на вісімдесят шосто
му році життя, в Пензі, у родичів, залишивши
свою ленінградську квартиру, повну книг, архі
вів і рефлексійспогадів…
Задумуючи цей нарис про життя і діяльності
В.Д. Рибалової, автор не ставить собі за мету
створити формальний життєпис одного з ар
хео логів минулих поколінь. Для мене Валенти
на Дмитрівна не персонаж минулого часу, а ціл
ком реальна людина, з якою мене пов’язують
зустрічі і довгі бесіди, співпраця при плануван
ні розкопок на поселенні Кам’янка в кінці 70х
та в більш пізній час, людина, яку я згадую по
стійно, особливо в сезони польових робіт. Час
невблаганний, і я відчуваю почуття обов’язку
перед пам’яттю про неї.
Народилася Валентина Дмитрівна 8 берез
ня 1911 р. в м. Бєльові Тульської губернії. У
19 років, після закінчення школи приїжджає
до ленінграда, влаштовується робітницею на
«Утилькомбінат», а потім приймальницею про
катних виробів до відділу технічного контролю
Кіровського заводу. Ці заняття давали кошти
до життя і місце для проживання в гуртожитку.
Але вже в 1934 р. наполеглива дівчина вступає
на історичний факультет ленінградського дер
жуніверситету. Вступ на істфак лДУ виявив
ся для неї і неймовірним успіхом, і везінням.
справа в тому, що час був складний для істо
ричної науки. старі кадри вже давно обмежува
лися у допуску до викладання, потім дійшло до
т. зв. «Академічної справи» 1929 р., внаслідок
якої було засуджено багато колишніх істориків
викладачів історикофілологічного факультету
університету (акад. М.П. лихачов, с.Ф. Плато
нов, Є.В. Тарле, проф. А.І. Андрєєв, М.Д. При
сєлков та ін.). Згодом було підготовлено перше
покоління істориківмарксистів, зникла гостра
необхідність в «старих кадрах», і з першого ве
ресня 1934 р. згідно з постановою ЦК ВКП (б)
і РНК сРсР «Про викладання громадянської
історії в школах сРсР» відкриваються істо
ричні факультети в МГУ і лДУ. Формується
покоління істориківархеологів, «якому суди
лося вперше побачити каркас нової наукової
будівлі» (Клейн 1968, с. 151). Виникла потре
ба у наборі студентів з «робітничоселянського
середовища». Незабаром в лДУ з’являються
кафедри стародавнього сходу і археології, які
стали готувати фахівців за цими напрямками.
Поряд зі спеціальністю «історик», відкрилася
спеціальність «історикархеолог», що і заціка
вило молоду студентку Валю Рибалову.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 1 135
Тетяна Дмитрівна Бєлановська — ленін
градський археолог, фахівець з Трипілля і нео
літу згадувала, як вони разом з Валею Рибало
вою (можливо в різний час) були учасницями
Оленеостровскої експедиції під керівництвом
професора, завідувача кафедри Владислава йо
сиповича Равдонікаса. У студентські роки Ва
лентина також бере участь в розкопках відомої
тепер Боршевської стоянки під керівництвом
Павла йосиповича Борисковського. Досвід і
блискучі лекції з історії первісного суспільства
Владислава йосиповича та інших «первісни
ків» лДУ визначили подальший шлях в археоло
гії Валентини Дмитрівни. У 1938 році студентку
4 курсу Валю В.І. Равдонікас рекомендує Євге
ну Юрійовичу Кричевському, доценту кафедри
історії первісного суспільства історичного фа
культету, відомому фахівцю з неоліту Європи
для участі в досить престижній Трипільській
експедиції. Експедиція проходила на поселен
ні Коломийщина I у с. Халеп’я Обухівського ра
йону Київської області під керівництвом май
бутнього «класика Трипілля» Тетяни сергіївни
Пассек. «Тетяна Сергіївна дуже продумано фор
мувала склад експедиції ... кістяк її становили до
свідчені фахівці... Євген Юрійович Кричевський,
наукові співробітники Інституту археології АН
УРСР Неоніла Леонідівна Кордиш, Михайло Ле
онтійович Макаревич і Віктор Платонович Пет
ров... Було багато студентів з Києва, Москви і
Ленінграда». Багато з них потім стануть само
стійними дослідниками. студент історичного
факультету Київського держуніверситету Олек
сандр Панкратович Черниш, улюбленець екс
педиції і її начальника, зробить істотний внесок
у вивчення палеоліту і мезоліту та ін. «Молодь
вчилася у Тетяни Сергіївни не тільки передовій
методиці розкопок, а й відповідальному ставлен
ню до роботи, відданості своїй справі... Вона при
вчала молодь дбайливо ставитися до досліджува
ного об’єкта, оскільки в процесі розкопок він буде
неминуче знищений, ретельно фіксувати всі дета
лі. В експедиції панував строгий порядок, розкоп
ки кожної площадки очолював досвідчений фахі
вець» (Бєлановська 2001, с. 11—13). На цьому
чудовому тлі остаточно формується прихиль
ність студентки Валентини Рибалової не тіль
ки до пам’ятників первісних культур, а й до
України.
Після закінчення істфаку лДУ в 1939 році
В.Д. Рибалову рекомендують для навчання в
аспірантурі. Тут учителем Валентини Дмитрів
ни став професор Михайло Іларіонович Арта
монов. Вчителя та ученицю зближували деякі
загальні риси біографій: обидва вихідці з пери
ферії, з міст, порівняно близьких до Москви,
далі — приїзд до ленінграда, навчання в уні
верситеті в різний, звичайно, час. В цілому,
здавалося б, М.І. Артамонова цікавили періо
ди в археології більш пізні, ніж його ученицю,
та й території інші — Подоння, Поволжя. Але,
навіть займаючись однією з улюблених тем, —
походженням слов’ян і їх розселенням, вчений
бачить проблеми більш широко, звертаєть
ся до старожитностей Поділля, Повіслення
та ін. Тому, як досвідчений керівник, він по
бачив можливість проведення досліджень на
стику епохи бронзи і раннього залізного віку в
Подніпров’ї в зв’язку з західними культурами,
що захопило і аспірантку. Але навчання вияви
лася перерване війною.
Так, це було покоління війни. На фронт
йдуть її однокурсники і колеги — Бєлановська
Тяня, Черниш саша та ін., загине при блока
ді ленінграда в розквіті творчих сил Є.Ю. Кри
чевський (1942), а В.П. Петрова незаслужено
затаврують ім’ям зрадника патріоти з обох сто
рін словесних «барикад» та ін. В.Д. Рибалова з
початку війни працює на будівництві оборон
них споруд під ленінградом, а з осені 1941 і
взимку 1941—1942 рр. санітаркою військового
госпіталю в окупованому місті. З червня 1942
по серпень 1945 рр. Валя Рибалова — рядова
24 стрілецького полку 10 дивізії 23 армії, потім
служить в пересувний артилерійської майстер
ні IV ленінградського фронту(Пам’яті... 1998,
с. 153—154). Нагороджена Валентина Дмитрів
на була орденом Вітчизняної війни II ступеня,
медалями — «За оборону ленінграда», «За пе
ремогу над Німеччиною».
Коли стала можлива демобілізація, В.Д. Ри
балова повертається до мирного життя і науко
вої роботи. Фактично в цей же період вона стає
активним учасником експедицій, очолюваних
її вчителем М.І. Артамоновим, — безпреце
дентної в сРсР і за кордоном за розмахом
ВолгоДонської в 1949, 1950 рр., Південно
Подільської в 1947 і 1953 рр. Незважаючи на
зайнятість В.Д. Рибалова вже 26 червня 1950 в
лДУ захищає кандидатську дисертацію «Про
зв’язки населення середньої Наддніпрянщи
ни з лужицькими племенами (доскіфський і
скіфський період)» (Рибалова 1950).
Тема дійсно була актуальною в той час,
не втратила вона значення в науці і сьогодні.
В.Д. Рибалова обробила значні за обсягом ма
теріали — опубліковані і збережені в фондах
різних установ, літературу російською, украї
нською, польською, чеською, німецькою та
англійською мовами, і в результаті спробу
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 1136
вала представити найдавніший процес етно
генезу слов’янських культур не односпрямо
вано і однолінійно, що довго було традиці
єю в слов’янознавстві. Висловлюючи позицію
«представників буржуазної польської археоло
гії (Козловський, сулімірський)», В.Д. Риба
лова писала: «Ототожнюючи лужицьку куль
туру з праслов’янами, вони відносили час роз
селення слов’ян до I і II тис. до н. е. Горезвісну
«прабатьківщину нероздільних слов’ян» вони зна
ходили в центральній Європі (зокрема на тери
торії Польщі), де склалася лужицька культура.
Тим самим вони ігнорували роль місцевих украї
нських племен у формуванні антскої культури»
(Рибалова 1950, с. 5) 1.
Багато у чому слідуючи концепції, під
тримуваної і М.І. Артамоновим про генетич
ні зв’язки культур Повіслення і Подніпров’я
у праслов’янський час, В.Д. Рибалова вважає,
що поздньолужицькі і західноскіфскі племена
зробили свій внесок в «процес розвитку одна
кової матеріальної і духовної культури східних
і західних слов’ян... Придніпров’я було одним
із центрів антської культури, що складалася».
Нове обґрунтування включення Подніпров’я
в ареал найбільш ранніх витоків слов’янського
етногенезу отримало підтримку.
Після успішного захисту дисертації, вона
працює на посаді молодшого наукового спів
робітника Інституту історії лДУ. Дисертація
виявилася не зовсім профільною за темати
кою роботи Інституту. Однак Інститут істо
рії незабаром зовсім закривають, і Валентина
Дмитрівна на запрошення як фахівець в га
лузі археології України переїжджає до Києва,
знову ж на посаду молодшого наукового спів
робітника. Активно включається в польову і
кабінетну роботу, молодому досліднику все,
як тоді говорили, «по плечу». Виступи на се
мінарах, конференціях, нарешті, організація
самостійної експедиції по розкопках могиль
ника епохи бронзи в с. Осокорівка в зоні но
вобудови Каховського водосховища. Також
В.Д. Рибалова разом зі своїми колегами бе
ре участь в роботі Гаврилівскої експедиції в
Херсонській обл. (1951 р.).
Звільнилася вона і поїхала з Києва через
відсутність житлплощі і відсутності перспек
тив її отримати. Дійсно Київ був розгромле
ний, дійсно проблема з житлом після війни,
1 Автор щиро вдячний співробітникам Наукової біб
ліотеки сПбДУ ім. М. Горького і особисто заступни
ку директора з бібліотечної справи Марковій Ульяні
Олександрівні за допомогу та можливість ознайоми
тись з літературою під час підготовки цієї статті.
навіть у 50х була дуже гострою. Але ж В.Д. Ри
балова була запрошеним фахівцем, ученим,
учасником війни... У зв’язку з такими долями
наших старших колегархеологів згадую роз
повідь Оксани Давидівни Ганіною, археоло
га, організатора і директора Музею історичних
коштовностей УРсР. Вона приїхала до Києва і
також опинилася після війни без житла. Рішу
чий характер О.Д. Ганіною дозволив їй знайти
для забудови під квартиру наскрізний під’їзд у
будинку в центрі Києва, переобладнати його в
квартиру і домогтися дозволу на постановку її
на облік. Валентина Дмитрівна жила наукою. І
ось вона знову, з сумом про нездійснене їде до
ленінграда.
Тепер до кінця трудової діяльності Валенти
на Дмитрівна пов’яже свою долю з викладан
ням в Alma mater. І це було чудово. Їй відразу
надають посаду старшого викладача, правда,
на 0,5 ставки. Знову грянула реорганізація, і з
1956 р. посаду старшого викладача ліквідують,
а її обирають на посаду асистента на 0,5 став
ки. Але вже в цьому ж році вона працює на по
саді доцента кафедри археології історичного
факультету лДУ, знову на 0,5 ставки. Наванта
ження не завжди вистачає, скромна Валенти
на Дмитрівна поступається годинами на кафе
дрі іншим викладачам, сімейним, більш нуж
денним — її вмовляють. Вона береться читати
загальні курси з історії первісного суспільства
та основ археології на кафедрі історії мистецтв.
Але зате на своїй кафедрі крім також загальних
дисциплін (в різні роки) професіонал Рибалова
читає розроблені нею курси: «Археологія епо
хи бронзи», «Археологія епохи заліза», «Пе ріод
пізньої бронзи і раннього заліза на території
сРсР», «Археологія лісосмуги російської рів
нини в період бронзи і заліза», веде спецсемі
нар «Пам’ятники ранньої та середньої бронзи
правобережної України». Хто працював у ви
щій школі, знає наскільки це відповідальна,
але і захоплююча праця, тим більше розробка
і викладання власних курсів. Останніх, як ба
чимо, у В.Д. Рибалової було немало. Зважи
мо на високий рівень вузу — лише у двох ву
зів в сРсР у ті часи можна було отримати таку
високоспеціалізовану підготовку з археоло
гії — в МДУ і лДУ, прослухати тематичні лек
ції дійсно фахівців, одним з них була Валенти
на Дмитрівна — авторитет на кафедрі, улюб
лений викладач студентів з її розповідями про
різноманітні експедиції і тяжінням до україн
ської археології. А ще скоро трапилася нагода
продовження польових досліджень — і не де
небудь, а в Криму!
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 1 137
Фото. З листів В.Д. Рибалової до О.Є. Кислого
В середині минулого століття поновлюють
ся дискусії по комплексу проблем, пов’язаних
з кіммерійцями. Особливо актуальним стає
пошук матеріальної культури кіммерійців у
Північному Причорномор’ї в цілому і на Кер
ченському пві зокрема. У 1949 р. світ поба
чила фундаментальна книга В.Ф. Гайдукевича
«Боспорське царство», в якій автор співвідно
сить з кіммерійцями багато найдавніших ар
тефактів регіону (Гайдукевич 1949, с. 33, 185—
189 та ін.). Окремі, старожитні знахідки мате
ріальної культури з розкопок античних міст і
поселень гіпотетично, в умовах дискусії і акту
алізації тематики також можна було пов’язати
з легендарним плем’ям (Блаватский 1948,
с. 9—18 та ін.). І.Б. Зеест знахідки ліпної кера
міки з розкопок Киммеріка в 1948 р. відносить
до кіммерійських старожитностей, вважаю
чи, що вони «відповідають стадії катакомбної
культури» (Зеест 1949). Але навіть у цьому ви
падку на Керченському пві бракувало реаль
них пам’яток, в яких можна було б побачити
культуру кіммерійців, якщо тільки довіряти
древнім автором, і конкретно античній тради
ції, на чому так багато трималося в науці.
Здебільшого також з цієї причини л.А. Єль
ницкий схильний був бачити в античній пись
мовій традиції про скіфів і кіммерійців у Пів
нічному Причорномор’ї своєрідний міф, пе
ренесений з реалій Кавказу і частково з Малої
Азії, кіммерійською він бачить кобанську ар
хеологічну культуру, що існувала, нібито за ча
сів експансії кіммерійців в межі Урарту, Ассирії
та Малої Азії в VIII і VII ст. до н. е. (Ельницкий
1949, с. 14—26). У дискусії приймає участь учи
тель В.Д. Рибалової М.І. Артамонов, вважаю
чи, що катакомбна культура дожила до самого
передскіфського часу, що кіммерійці були жи
телями Північного Причорномор’я в цілому, і
їм належали великі кубанські кургани, а При
кубання мислилося прабатьківщиною кімме
рійців (Артамонов 1948, с. 161—182; Артамо
нов 1950, с. 43—47).
У цей же час в основному розвідками
архео логакраєзнавця Василя Васильовича
Ве се лова на Керченському пві було відкрито
декілька поселень епохи бронзи (Веселов
1957, с. 36), на які раніше не звертали увагу
археологипрофесіонали. серед них поселен
ня Кам’янка біля протоки, на північносхід
ній околиці м. Керч. У 1953 р. тут здійснює
пробні розкопки В.Ф. Гайдукевич, і згідно
найбільш традиційним уявленням того часу
очікує знайти тут кіммерійську культуру.
І.Т. Кругликова, познайомившись з матеріа
лами ряду поселень епохи бронзи Керчен
ського пва, в тому числі й зі знахідками
В.В. Веселовата В.Ф. Гайдукевича, припусти
ла можливість бачити матеріальну культуру
кіммерійців в поселенських пам’ятниках епо
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 1138
хи бронзи, близьких до катакомбної культури
(Кругликова 1955).
Власне, все, що археологиантичники вва
жали більш раннім, ніж межі античного часу і
таким, що не належить до античної археоло
гічної культури, вони пов’язували з реконстру
йованою археологічною культурою кіммерій
ців. Віктор Францевич писав: «Під час розкопок
боспорського міста Тірітака в 1934 р. знайдені...
кам’яні антропоморфні плити... Під час розко
пок Тірітаки неодноразово зустрічалися базаль
тові шліфовані сокиритопірці і деякі вироби з
кременю — речі, близькі рубежу II—I тисячо
ліття до н. е. Все це цілком підтверджує, що на
місці античної Тірітаки існувало селище кімме
рійської, передскіфської пори» (Гайдукевич 1949,
с. 31). себто, інтерес до пам’ятників епохи
бронзи стимулювався дискусіями про боспор
ських кіммерійців. Більш того, вже в 1978 р.,
коли я став працювати в Керченському музеї,
його фахівціантикознавці доводили, що відо
мі антропоморфні стели з Тірітаки не можуть
бути більш давніми ніж кіммерійські часи, по
силаючись на думку В.Ф. Гайдукевича.
На такому складному для науки тлі уяв
лень про епоху бронзи краю і про кіммерійців
В.Ф. Гайдукевич пропонує В.Д. Рибаловій, як
фахівцю з доскіфського і ранньоскіфського
періоду досліджувати поселення Кам’янку у
якості керівника загону очолюваної ним Бос
порської археологічної експедиції Інституту
археології АН сРсР, лДУ і Державного Ер
мітажу. У складі Боспорської експедиції загін
Валентини Дмитрівни працював в 1956—1959,
1961 рр., а в 1962 і 1965 рр. самостійно. Вдалі
розкопки, щорічні успіхи, відкриття при роз
копках Кам’янки безсумнівні. Але для історії
науки важливо знати, як проходили розкоп
ки, якими ресурсамивони забезпечувалися,
чи був підкріплений інтерес до кіммерійських
старожитностей адекватним фінансуванням,
в яких умовах працювала Валентина Дмит
рівна? Інакше може виявитися не коректним
аналіз успіхів археологів у різних областях на
уки. Дотично, наприклад, зауважу, коли ми
поціновуємо працю і висновки з надрукова
ного ще одного кримського «первісника»,
А.О. Щепинського, мусимо зважати на особ
ливі умови його робіт.
Про умови роботи експедиції на Кам’янці
дізнаємося коротко з некролога В.Д. Рибало
вої, написаного українськими колегами: «За
шість польових сезонів при незначних коштах
відкрито понад 2 тис. м2 площі, досліджено
12 жител з господарськими прибудовами... До
речі, всі матеріали з розкопок В.Д. Рибалова
передала в Ермітаж, у відділ археології Східної
Європи і Сибіру» (Пам’яті... 1998, с. 154). До
цього можна додати ще два достовірних і ва
гомих факти.
У 1981 р., коли наша, Керченського музею,
експедиція працювала на поселенні Маяк,
розкоп розташовувався прямо біля пішохідної
доріжки з одного приміського селища до ін
шого і до переправи. Якось поруч з нами зупи
нилися місцеві рибалки. Один з них, вказав
ши на характерну, круглу за формою знахідку,
назвав її розтиральником, що було зовсім не
звично для рибалки, але цілком професійно.
Місцеві жителі найчастіше розтиральник на
зивали навіть не «камінь», а презирливо «гу
май». Виявилося, в молодості рибалка пра
цював на розкопках Кам’янки. «скільки ж ти
платиш робочому?», — Запитав він мене. —
«Два рубля, двадцять чотири копійки — зарп
лата робітника. Її ж ділимо на двох». — «Я б
у тебе не працював. А премія за знахідку?».
«Немає такої» — відповідаю. — «А ось, коли
до нас на Кам’янку приїжджав начальник
Гайдук, ми, знаючи про його приїзд, бувало
викрадемо розтиральник з намету начальни
ці, підсунемо під землю, начальник приїде —
викопаємо при ньому, то ж він дає премію:
22.40. Тоді цього вистачало на пляшку горіл
ки (18 руб. 70 коп.) та закуску. Це було спра
ведливо, бо це була денна зарплата...». Мені в
листі і усно Валентина Дмитрівна скаржила
ся, що в зв’язку з убогістю фінансів часто за
лишалася в полі фактично одна. І ще. Досить
часто доводилося їй просити у Віктора Фран
цевича додаткові кошти для проведення ро
біт. За це її прозвали (не без ініціативи Вікто
ра Францевича, який не знайшов на Кам’янці
шуканого) «Валентина Ридалова».
Таким чином, великий досвід і наукова ін
туїція дозволили В.Ф. Гайдукевичу побачити в
Кам’янці ключовий пам’ятник, часів, що пере
дували античності, залучити до його розкопок
необхідного фахівця. І все ж сумно усвідом
лювати, що так фінансувалися в Криму дослі
дження одного з показних для східної Європи
пам’яток епохи бронзи, що стоїть нині на облі
ку як об’єкт державного значення, що археоло
гія доби бронзи в Криму без майбутніх на той
час численних розкопок курганів у зоні ново
будови Північнокримського каналу, а також су
путніх досліджень А.О. Щепінського, В.О. Ко
лотухіна і ін. (часто заснованих на ентузіазмі),
могла залишитися за великим рахунком лише
археологією поселень типу Кам’янка.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 1 139
Крім Кам’янки В.Д. Рибалова досліджува
ла під час розвідок і розкопок у Криму терито
рії біля судака, сонячної Долини і у с. Пташ
кінета ін. на Керченському пві. Її розвідка
ми виявлено поселення кам’янської культури
Чалка II біля гори Чалка (Челки), «невідоме
Брюсову» (Рибалова 1965 // Науковий архів ІА
НАНУ, 1965/69, 4956, с. 10—12).
«Науковий інтерес Валентини Дмитрівни до
пам’яток епохи бронзи і раннього залізного віку
України був постійним. Почавши дослідження
з пам’яток в лісостеповій зоні (в основному ко
марівської, білогрудівської та чорноліської куль
тур), вона з успіхом включила в коло своїх дослі
джень територію степу, перш за все пам’ятники
культур багатоваликової кераміки та сабати
нівської, внесла багато корисного для вирішен
ня питань їх походження та хронології. Суттєво
відзначити, що постановка і рішення проблем в її
працях базуються на глибокому знанні європей
ської літератури, досліджень європейських вче
них стосовно хронології культур епохи бронзи»
(Пам’яті... 1998, с. 154).
Дослідження експедиції (загону) ленінград
ського державного університету, Ермітажу і
лВІА під керівництвом В.Д. Рибалової (1956—
1959, 1961—1962 і 1965 рр.) дозволили широ
ко представити поселення Кам’янка як одну
з яскравих пам’яток епохи бронзи Північного
Причорномор’я і датувати його рубежем XV—
XIV — початком XIII ст. до н. е. Практично
більшість з основних ідей, що характеризують
каменську культуру східного Криму, були в
тій чи іншій мірі проговорені, позначені нею.
Нею навіть було підкреслено особливе став
лення населення Кам’янки до тих природних
форм з різних матеріалів, які можуть нагаду
вати реалістичні зображення. Мається на ува
зі, публікація «жаби» — скам’янілості, хреб
ця вимерлого виду тюленевих, близького за
формою до зображення жаби. Пізніше її здо
гад підтвердиться іншими знахідками «прихо
ваних» зображень, що, безумовно, пов’язано
з найдавнішою ідеологією «незображення»
(Кислий 2011).
У 6070х рр. в науці актуальним було вив
чення різних проявів культури багатоваликової
кераміки (вона ж бабинская культура), одно
часно стала задача чітко охарактеризувати на
місцевих матеріалах хронологічний розрив між
катакомбною та кіммерійською археологічни
ми культурами, тому цілком закономірно, що
увага дослідників акцентувалася на пізніх ета
пах побутування Кам’янки. В.Д. Рибалова під
креслювала, що пропоновані нею датування
знаходяться в прямій залежності від прийня
тих тоді дат Бородінського скарбу і більш піз
ніх пам’яток (Рибалова 1974, c. 48—49). Разом
з тим, дослідниця сподівалася виявити ран
ні шари поселення як єдине ціле з усією куль
турою. Визначаючи Кам’янку як особливий
пам’ятник культури багатоваликової кераміки,
вона знаходить в її матеріальній культурі риси,
подібні до катакомбної та зрубної культур,
аналогії — в матеріальній культурі Північного
Кавказу і Нижнього Дону. Однак, на її думку,
Кам’янка не в повному обсязі тотожна лівен
цівскій фортеці (Нижній Дон), перш за все за
такими ознаками, як відсутність посудин з різ
ко розчленованим біконічним корпусом і від
сутність багатих орнаментальних мотивів (Ри
балова 1974, c. 45—47). За В.Д. Рибаловою,
Кам’янка — «пам’ятка досить своєрідного, змі
шаного... варіанту культури багатоваликової ке
раміки, підживлювана різноманітними міграція
ми населення, причому особливістю є також те,
що на місці існували сприятливі умови для розви
тку рибальства і пастушого скотарства» (Там
само, с. 45). Як у процесі діяльності експеди
ції під керівництвом В.Д. Рибалової, так і після
виходу з друку її роботи за підсумками розко
пок, поселення стає еталонним пам’ятником,
до якого прирівнюються результати, отримані
дослідниками — А.М. лєсковим, В.Г. Збено
вичем, В.А. Колотухіним, А.Е. Кислим та ін.
на інших об’єктах. В.Д. Рибалова в своїй ро
боті з повною підставою вводить поняття «по
селення кам’янського типу в Криму» (Рибало
ва 1974, c. 42). Нині обґрунтовано виділення
окремої археологічної культури Криму епохи
бронзи — кам’янської культури східного Кри
му (Кислий 2012).
Ось висновок про її заслуги колег з Інсти
туту археології НАН України: в результаті до
слідження Кам’янки В.Д. Рибалова виділи
ла особливий «кримський (або кам’янський)
варіант культури багатоваликової кераміки»,
Кам’янка стала «одним з найкраще дослідже
них поселень кам’янськолівенцівскої гру
пи» (Пам’яті... 1998, с. 154). В такому випадку,
зовсім не зрозуміло, чому ж нині в археології
епохи бронзи, і власне бабинської культури —
настільки ретельно і успішно інтерпретованої
українськими колегами, забутий внесок Ва
лентини Дмитрівни. Її імені немає в «Давній
історії України в трьох томах. Первісне сус
пільство. Том 1» (Київ: Наукова думка, 1997), в
авторефераті докторської дисертації Р.А. лит
виненко «Культурне коло Бабине (за матеріа
лами поховальних пам’яток)» та ін. Зрозумі
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 1140
ло, що цим фактом приймається самостій
ність кам’янської культури східного Криму,
що і потрібно було зазначити. Адже в робо
тах В.В. Отрощенка, Г.Н. Тощева й наших по
даний аналіз можливих поховальних пам’яток
кам’янської культури, В.В. Отрощенко вважає
ці пам’ятки пов’язаними «з культурним ко
лом Бабине». Залишається питання поваги до
найвідомішого спеціаліста і його оригінальної
думки з конкретного питання, що досліджує
ться. Представляючи «культурне коло Баби
не», локальні варіанти культури багатовалико
вої кераміки, подаючи авторську «оригіналь
ність концепцій бабинського культурогенезу»
(литвиненко 2009, с. 2), варто згадати, що ще
при формуванні наукового розуміння обрисів
бабинської культури В.Д. Рибалова прогнозу
вала і обґрунтовано обмовила її локальні особ
ливості на конкретній території.
Її любили і дуже поважали колеги, подруги
з Інституту археології АН УРсР, Олімпіада Гав
рилівна Шапошникова, Ірина Миколаївна Ша
рафутдинова та ін. згадували про неї з незмін
ною теплотою. Коли я приїхав в 70ті на роботу
до Керченського історикоархеологічного му
зею, мене довго відмовляли колеги з Москви та
Києва займатися епохою бронзи як непрестиж
ною в кримській археології справою. Вирішив
ши всетаки займатися епохою бронзи, написав
Валентині Дмитрівні і отримав її повну підтрим
ку. Її поведінка з цього приводу була близькою
до того, як поводився в таких випадках мій учи
тель Борис Андрійович Шрамко. Почувши мої
міркування (до часу першої зустрічі з нею я роз
копував самостійно лише кургани в Аджимуш
каї, і ленінградські фахівці говорили про них:
нічого в цьому немає незвичайного, не цікаво)
пророзкопки та майбутню спеціальність в ар
хеології, Валентина Дмитрівна сказала: «Ви за
хистите дисертацію, не сумнівайтеся, займіться
Кам’янкою». Зацікавили її й аджимушкайські
кургани епохи бронзи. Треба відзначити, що в
Кам’янці бачив величезний потенціал для до
слідження історичних взаємозв’язків і найдав
нішого транспорту, а також підкреслював особ
ливу роль досліджень В.Д. Рибалової Микола
Миколайович Чередниченко.
У 1968 р Валентина Дмитрівна опинила
ся не обраною за конкурсом на посаду доцен
та кафедри археології історичного факультету
лДУ і була звільнена з сором’язливим і тради
ційним записом в трудовій книжці «в зв’язку
з виходом на пенсію» (сетевой... 2012). Її ви
хід на пенсію припав на час не найяскраві
шого шанування ветеранів війни, та й позна
чилася проста природна скромність Валенти
ни Дмитрівни. «До останніх років життя вона
була віддана улюбленій археології. Важко хвора
... Валентина Дмитрівна не залишала роботу з
підготовки своїх публікацій. Це була добра, від
верта, абсолютно безкорислива, чуйна людина»
(Пам’яті... 1998, с. 154).
Приїжджаючи до ленінграду в кінці 70 —
початку 80 рр., я зупинявся у Валентини Дми
трівни в її маленькій, переповненій книгами і
архівом однокімнатній квартирі на Тихорєць
кому проспекті, 10I. Важко хворіючи, відір
вана від наукового світу, вона фактично біду
вала. Уважний, першокласний фахівець своєї
справи, весь час турбувалась опублікувати на
явні матеріали і розповісти про всі свої науко
ві досягнення. В оповіданнях про свої роботи
і наукові уявлення вона обов’язково згадувала
інші точки зору, якщо такі були, — А.М. лєс
кова, В.В. Веселова та ін. Її допомога була без
цінна. Ми довго засиджувалися вечорами, Ва
лентина Дмитрівна консультувала, малювала
від руки плани розкопок з детальним зазна
ченням місцезнаходжень тих чи інших зна
хідок, схеми своїх розвідок в Криму. Навіть
у своїх листах в 80і рр. вона переживала про
експедицію, консультуючи і допомагаючи по
радою. Додатково у листуванні звернула ува
гу на більш ранні за хронологією шари або
знахідки, ніж спочатку вважала, а саме ката
комбного часу на Кам’янці. Передбачала та
кож більш чіткий зв’язок з північнокавказь
кої культурою.
Розповідь про життєвий і науковий шлях
В.Д. Рибалової — хороший привід задуматися
над долею кримської археології, приголубленої
увагою і організаторів науки, і адміністраторів
управлінців, і любителів археології, але одно
часно, як виявляється, і недоглянутої.
Основні праці В.Д. Рибалової
О связях населения среднего Приднепровья с
лужицкими племенами: Автореф. дис. ... канд. ист.
наук. — л., 1950.
К вопросу о сложении культур эпохи бронзы в
лесостепной полосе правобережной Украины //
Доклады VI науч. конф. института археологии АН
УссР. — К., 1953.
К вопросу о хронологии некоторых групп памят
ников эпохи бронзы и раннего железа на Украине //
Археологический сборник. — л., 1961. — Вып. 2.
О связях Правобережной лесостепной Украи
ны с Центральной Европой в эпоху бронзы и
ран него железа // исследования по археологии
сссР. — 1961.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 1 141
Артамонов М.И. Третий Разменный курган у ст. Костромской // сА. — 1948. — Т. X. — с. 161—182.
Артамонов М.И. К вопросу о происхождении скифов // ВДи. — 1950. — № 2. — с. 37—47.
Белановская Т.Д. светлой памяти Татьяны сергеевны Пассек // Stratum plus. — 2001—2002. — № 2. — с. 11—13.
Блаватский В.Д. Киммерийский вопрос и Пантикапей // ВМУ. — 1948. — № 8. — с. 9—18.
Веселов В.В. стоянки эпохи бронзы на Керченском полуострове близ поселков Каменка, Глейки, Маяк //
иАДК. — К., 1957. — с. 35—39.
Гайдукевич В.Ф. Боспорское царство. — М.; л., 1949.
Ельницкий Л.А. Киммерийцы и киммерийская культура // ВДи. — 1949. — № 3. — с. 14—26.
Зеест И.Б. Раскопки Киммерика в 1947—1948 гг. // ВДи. — 1949. — № 3. — с. 97—103.
Кислый А.Е. Условность и реализм искусства Каменской культуры Восточного Крыма // ДБ. — 2011. — Вып. 15. —
с. 189—207.
Кислий О.Е. Кам’янська культура // Енциклопедія сучасної України. — К, 2012. — с. 307.
Клейн Л.С. К семидесятилетию М.и. Артамонова // сА. — 1968. — № 4. — с. 151—156.
Кругликова И.Т. Поселения эпохи бронзы и раннего железного века в Восточном Крыму // сА. — 1955. — XXIV. —
с. 74—92.
Литвиненико Р.О. «Культурне коло Бабине» (за матеріалами поховальних пам’яток): автореф. дис. … канд. ист.
Наук. — К., 2009.
Пам’яті Валентини Дмитрівни Рибалової // Археологія. — 1998. — № 3. — с. 153—154.
Рыбалова В.Д. О связях населения среднего Приднепровья с лужицкими племенами (доскифский и скифский
периоды): автореф. дис. ... канд. ист. Наук. — л., 1950.
Рыбалова В.Д. // Науковий архів ІА НАНУ. — 1965/69. — 4956. — К., 1965.
Рыбалова В.Д. Поселение Каменка в Восточном Крыму // Археологический сборник. — 1974. — Вып. 16. — с. 19—49.
Сетевой биографический словарь историков санктПетербургского университета XVIII—XX вв. — сПб, 2012—2014.
составители и редакторы сидорчук и.В., Ростовцев Е.А. [Электронный ресурс] http://bioslovhist.history.spbu.
ru/component/fabrik/details/1/1346.html (дата доступу 12.07.2016).
Надійшла 07.08.2016
Некоторые новые данные к изучению поздне
трипольской культуры на Южном Буге // сборник
статей к 30летию Отдела истории первобытной
культуры. — 1964. — Вып. 6.
Еще раз о начальной дате железного века на
Днепре // Вестник лГУ. — 1966. — № 1.
Костяной псалий с поселения Каменка близ
Керчи // сА. — 1966. — № 4.
Поселение Каменка в Восточном Крыму // Ар
хеологический сборник. — 1974. — Вып. 16.
сабатиновские поселения реки синюхи и не ко
торые проблемы поздней бронзы // Проблемы ар
хеологии. — 1978. — Вып. 2.
Два поселения предскифского времени на
левобережье среднего Днестра и некоторые
проблемы белогрудовской культуры (по мате
риалам разведки ЮгоПодольской экспедиции
в 1953—1954 гг.) // Археологические вести. —
1999. — № 6.
Архів, особові фонди
ОА сПбГУ. Ф. 1. Рыбалова Валентина Дмитри
евна. личное дело. Оп. личных дел ППс, уволенных
в 1968 г. св. 21. № 785.
Звіти про розкопки. Науковий архів НАН Украї
ни (1965/69. — 4956 та ін.).
Невелика частина архіву В.Д. Рибалової та її
книжок зберігається у О.Є. Кислого.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-195079 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0235-3490 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-02T08:50:24Z |
| publishDate | 2017 |
| publisher | Інститут археології НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Кислий, О.Є. 2023-12-03T10:56:15Z 2023-12-03T10:56:15Z 2017 Валентина Дмитрівна Рибалова: вдячність та пам’ять залишаються (8.03.1911—11.12.1996) / О.Є. Кислий // Археологія. — 2017. — №. 1. — С. 134–141. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 0235-3490 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/195079 Статтю присвячено дослідженню наукової діяльності В.Д. Рибалової, яка зробила значний внесок у розвиток української археології 1940—1960 рр. Порушено питання щодо формування наукової археологічної школи Ленінградського університету, умов праці археолога в ті часи та пам’яті археологічної науки. uk Інститут археології НАН України Археологія Історія науки Валентина Дмитрівна Рибалова: вдячність та пам’ять залишаються (8.03.1911—11.12.1996) Article published earlier |
| spellingShingle | Валентина Дмитрівна Рибалова: вдячність та пам’ять залишаються (8.03.1911—11.12.1996) Кислий, О.Є. Історія науки |
| title | Валентина Дмитрівна Рибалова: вдячність та пам’ять залишаються (8.03.1911—11.12.1996) |
| title_full | Валентина Дмитрівна Рибалова: вдячність та пам’ять залишаються (8.03.1911—11.12.1996) |
| title_fullStr | Валентина Дмитрівна Рибалова: вдячність та пам’ять залишаються (8.03.1911—11.12.1996) |
| title_full_unstemmed | Валентина Дмитрівна Рибалова: вдячність та пам’ять залишаються (8.03.1911—11.12.1996) |
| title_short | Валентина Дмитрівна Рибалова: вдячність та пам’ять залишаються (8.03.1911—11.12.1996) |
| title_sort | валентина дмитрівна рибалова: вдячність та пам’ять залишаються (8.03.1911—11.12.1996) |
| topic | Історія науки |
| topic_facet | Історія науки |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/195079 |
| work_keys_str_mv | AT kisliioê valentinadmitrívnaribalovavdâčnístʹtapamâtʹzališaûtʹsâ803191111121996 |