Людський та інтелектуальний капітали в економіці знань
У статті визначено особливості інтелектуально- інноваційного розвитку з позицій ресурсного, синергетичного, інтегрального та діяльнісного підходів, показано відмінність понять людського та інтелектуального капіталу, де останній розглянуто в контексті багатьох інших важливих складників людського фак...
Saved in:
| Date: | 2008 |
|---|---|
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2008
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1952 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Людський та інтелектуальний капітали в економіці знань /С. Вовканич , Л. Семів // Вісн. НАН України. — 2008. — N 3. — С. 13-23. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859592292734599168 |
|---|---|
| author | Вовканич, С. Семів, Л. |
| author_facet | Вовканич, С. Семів, Л. |
| citation_txt | Людський та інтелектуальний капітали в економіці знань /С. Вовканич , Л. Семів // Вісн. НАН України. — 2008. — N 3. — С. 13-23. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | У статті визначено особливості інтелектуально-
інноваційного розвитку з позицій ресурсного, синергетичного, інтегрального та діяльнісного підходів, показано відмінність понять людського та інтелектуального капіталу, де останній розглянуто в контексті багатьох інших важливих складників людського фактора (духовності, інформаційної мобільності, ціннісних мотивацій, інноваційної культури, національної консолідації, євроінтеграційних орієнтацій,творчої комфортності середовища тощо), що впливають на формування економіки знань України.
The features of intellectually-innovative development are determined from positions resource, synergetic, integral and action approaches, the difference of human and
intellectual capital concepts is shown where the last is examined in the context of many other important constituents of human factor (spirituality, informative mobility, valued motivations, innovative culture, national
consolidation, eurointegration orientations, creative comfort of environment, etc.), which influence formation of knowledge economy of Ukraine.
|
| first_indexed | 2025-11-27T16:10:01Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 3 13
СТАТТI ТА ОГЛЯДИ
Людство щораз більше переконується в тому, що за умов невідворотності гло-
балізаційних процесів інтелектуалізація основних факторів виробництва та
формуванням потужного інноваційного потенціалу визначальною мірою де-
термінують економічне зростання кожної країни, підвищення її міжнародної
конкурентоспроможності. Перехід до суспільства знань, які визначають мо-
дерний тип економіки, відіграє вирішальну роль у забезпеченні успішних про-
ривів на шляхові інноваційного розвитку держави. Висока результативність
реалізації переваг економіки знань перед індустріальною актуалізує викорис-
тання інтелектуально-інноваційного фактора в суспільному розвитку.
С. ВОВКАНИЧ, Л. СЕМІВ
ЛЮДСЬКИЙ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ
КАПІТАЛИ В ЕКОНОМІЦІ ЗНАНЬ
© ВОВКАНИЧ Степан Йосипович. Доктор економічних наук. Провідний науковий співробітник
Інституту регіональних досліджень НАН України.
СЕМІВ Любов Казимирівна. Доктор економічних наук. Провідний науковий співробітник і завідувач
відділу регіональної соціально-економічної політики цього ж інституту (Львів). 2008.
В останні роки на урядовому рівні пред-
ставники провідних економічних шкіл
України формують систему теоретико-
методологічного розуміння адаптації кон-
цептуальних парадигм економіки знань до
умов побудови суспільства знань [1], інно-
ваційної моделі національної економіки
[2]. В українських програмних документах
серед пріоритетів економічного розвитку
задекларовано побудову кон ку рен то спро-
мож ної, заснованої на знаннях економіки.
Зокрема, про це йдеться в Стратегії еконо-
мічного та соціального розвитку України на
2004—2015 рр. «Шляхом європейської інте-
грації», в Універсалі національної єдності,
Програмі діяльності Кабінету Міністрів Ук-
раїни «Український прорив: для людей, а не
політиків». На державному рівні усвідомле-
но необхідність побудови національної ін-
новаційної системи — нового виміру еконо-
мічних, соціальних відносин, які базуються
на пріоритетному розвитку наукових знань,
технологій та їх оперативному використанні
[3]. Вичерпаність резервів зростання націо-
нальної економіки неінноваційної природи
активізує використання інтелектуально-
інноваційних факторів, що формуються не-
вичерпними джерелами творчої людини.
Нові знання, втілені в товарах, технологіях,
освіті, інноваційному менеджменті, культурі
виробництва і які становлять у розвинених
країнах близько 90% їхнього ВВП, почина-
ють дедалі потужніше впливати на рівень
якості життя населення.
14 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 3
Теоретики постіндустріалізму вважають,
що інноваційний тип розвитку можна за-
початкувати лише з переходом до постінду-
стріальної стадії суспільного прогресу. Цей
тип розвитку дозволяє економіці виробля-
ти, реалізовувати продукти і послуги, які
мають переважно інноваційні властивості
завдяки підтриманню високого наукового
рівня технологічної бази їхнього виробни-
цтва та відтворення. Інноваційний розви-
ток, який трактують як ефективне функціо-
нування всіх сфер людської діяльності, при-
родного середовища та важливих суспіль-
них інститутів на основі залучення творчих,
інноваційних здібностей людей, інтелекту-
ального капіталу, використання нових
знань, не можна і не потрібно розглядати
тільки в межах технократичної парадигми,
він набуває ознак інновативно-інно ва цій-
ного чи інтелектуально-інно ва цій ного типу
розвитку. Інновативно-інно ва ційний тип
роз витку, на відміну від просто інновацій-
ного, деякі науковці по в’язують насамперед
з фундаментальними надбаннями, створе-
ними в науково-тех нічному середовищі тієї
чи іншої країни [4, 8]. Однак важливість со-
ціогуманістичних орієнтирів у визначенні
стратегій інноваційного розвитку вимагає
врахування новітніх факторів й умов, за
якими суспільно-економічний розвиток від-
бувається під впливом інтелектуально-ін-
новаційного. Під інтелектуально-ін но ва-
ційним типом розуміємо розвиток усіх
сфер людської діяльності на базі викорис-
тання знань, вітчизняного інтелекту, освіти,
науки, а не лише запозичених інновацій,
тобто на основі пріоритетності соціогума-
ністичних орієнтирів, національних тради-
цій та інноваційної культури, всебічного і
неперервного розвитку людини як знакової
цінності всіх процесів та явищ, що форму-
ють фундамент цілісної демократичної сис-
теми суспільних перетворень у країні. Лю-
дина як міра всіх речей — це формула ство-
рення моделі соціальної держави в минуло-
му столітті. У третьому тисячолітті людина
стає головним креативним промотором по-
будови ефективного демократичного сус-
пільства, постіндустріальної економіки і
ста більного природного середовища [5], тоб-
то на перший план виходять сталий розви-
ток, взаємодія культурного й технологічно-
го прогресу та інтелектуально-інноваційні
фактори. Соціогуманістичне розуміння ін-
телектуально-інноваційного розвитку вима-
гає паритетного розгляду і людини, і нації.
«Бренди результатів виробничої діяльності
успішні на рівні світового розвитку, коли іс-
нує взаємодія культурного і технологічного
розвитку. Аналогічні дослідження з проблем
поєднання технологічних і культурних на-
дбань в Україні відсутні» [6, 25].
Дослідження провідної ролі факторів
ін телектуально-інноваційного розвитку
в ефективному функціонуванні науково-
технічної, виробничої, фінансової, соціаль-
ної, мотиваційної, духовної сфер, природ-
ного середовища життєдіяльності людини
та важливих суспільних інститутів станов-
лять широкий комплекс умов (знань, ін-
формації, ідей, досвіду, ресурсів та інших
складників), що в процесі творчої діяльнос-
ті людини (груп, нації) трансформуються у
відповідний потенціал, виробничі можли-
вості якого визначають прибутковість но-
воствореного продукту в економічному та
соціальному вимірах.
У теоретико-методологічному контексті
зазначені фактори можна узагальнити і
згрупувати в два основні блоки: безпосе-
редні джерела та рушійні сили. Безпосеред-
ні джерела інтелектуально-інно ваційного
розвитку регіону, країни — це інституційні
структури (освітні заклади, науково-до-
слідні інститути, проектно-конструкторські
підрозділи, технопарки, бізнес-інкубатори
та ін.), де об’єктивно створюють науково-
пошуковий, проектний, апробаційний, впро-
ваджувальний та експлуатаційний цикли
нововведень. Іншими словами, наведені
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 3 15
джерела становлять необхідну матеріальну
базу для реалізації креативу людини на
шляху науково-технічного, технологічного,
економічного та іншого прогресу.
Другий блок факторів — це рушійні сили
інтелектуально-інноваційного розвитку,
які завжди суб’єктивні, адже діють опосе-
редковано через систему мотивацій, по-
треб, інтересів і творчу активність конкрет-
ної людини, її культури, стимули підви-
щення її готовності до інноваційної діяль-
ності та перманентного творчого пошуку
нових знань, набуття досвіду, навичок, а
також підвищення з цією метою духовно-
інформаційної мобільності, рівня інтелек-
токористування та налаштування на набут-
тя інших професійно-якісних характерис-
тик, що дедалі більше стають викликами
на шляху сучасних суб’єктів новаторської
праці.
Отже, до рушійних сил можна віднести
ментальність, культуру суб’єктів творчості,
зокрема інноваційну, морально-психо ло-
гічний клімат, виробничі відносини, ме-
неджмент, організацію охорони здоров’я,
відпочинку, соціальний захист суб’єктів
творчості, їхньої інтелектуальної власності
та ін., тобто все те, що «опосередковано»
сприяє підвищенню духовно-інтелек ту аль-
ного потенціалу як із погляду творення
власних, так й оперативного запозичення
різних лідерських новацій — економічних,
науково-технічних, технологічних, суспіль-
них, політичних тощо. Таким чином, управ-
ління використанням системи всіх факто-
рів інтелектуально-інноваційного розвитку
як об’єктивного цивілізаційного процесу,
особливо його темпи, ефективність націо-
нальних інноваційних систем, залежить від
інтеграції джерел і рушійних сил, комплек-
сного підходу до їхньої складної взаємодії.
В активізації процесу інтеграції дже-
рел і рушійних сил інтелектуально-ін но-
ваційного розвитку, в розбудові економіки
знань головне місце належить людському
капіталові, який в економіці розвинених
країн став, а в Україні має стати наскріз-
ною вартісною оцінкою сучасної робочої
сили, духовно-інтелектуальних зусиль пра-
цівників найвищого рівня кваліфікації, що
зайняті творенням інтелектуального про-
дукту й економіки знань. Незважаючи на
цей, здавалося б, очевидний факт, серед за-
рубіжних та вітчизняних науковців від-
сутнє єдине трактування змісту людсько-
го капіталу, чинників його формування.
Особливо це проявляється тоді, коли роз-
глядають інтелектуально-інноваційну ді-
яльність, адже існує спокуса зробити інте-
лектуальний капітал домінантним над люд-
ським. Причиною цього, на наш погляд, є
змішування різних підходів до трактуван-
ня людського та інтелектуального потенці-
алу. Власне, через призму ресурсного, си-
нергетичного, інтеграційного та діяльніс-
ного підходів намагатимемося проаналізу-
вати співвідношення цих понять.
Ресурсний підхід. Починаючи з праць
У. Петті, А. Сміта, а далі робіт представни-
ків чиказької школи (Т. Шульц, Г. Беккер,
Б. Вейсброд, Дж. Мінцер, Л. Хансен та ін.),
а також наукових досліджень учених пост-
соціалістичних країн, людські здібності,
знання, кваліфікацію розглядають з еконо-
мічних позицій, тобто капіталу, національ-
ного багатства. У цьому підході величину
людського капіталу оцінюють за допомо-
гою методів «вартості виробництва» і «ка-
піталізації заробітків» (або їх комбінацій).
Власне, аналітичну схему людського капі-
талу використовують для того, щоб обґрун-
тувати економічну вигідність освіти, підго-
товки на виробництві кадрів, необхідність
інвестицій в охорону їхнього здоров’я, мі-
грацію, пошук інформації про ціни та до-
ходи, народження дітей і догляд за ними,
адже наведені чинники збільшують обсяг
людського капіталу.
З початку 1990-х років поняття інтелек-
туального капіталу набуло поширення в
16 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 3
Україні завдяки працям як зарубіжних уче-
них (Т. Стюарт, Е. Брукінг, Л. Едвінссон,
М. Мелоун, П. Салліван та ін.), так і віт-
чизняних авторів (О. Бутник-Сіверський,
А. Гапоненко, В. Геєць, О. Грішнова, Л. Фе-
дулова, А. Чухно та ін.). У їхніх концепці-
ях дефініція «інтелектуальний капітал»
становить поєднання людського (реальні й
потенційні інтелектуальні здібності, а та-
кож відповідні практичні навички праців-
ників компанії) зі структурним (програм-
ні засоби ЕОМ, бази даних, організаційна
структура, патенти, товарні знаки, органі-
заційні механізми, що забезпечують про-
дуктивність працівників та функціонуван-
ня компаній) та споживчим капіталом
(майбутня продукція компанії та її спро-
можність задовольнити запити спожива-
чів) [7]. Інші дослідники, не обмежуючись
трьома складниками інтелектуального ка-
піталу, додають до них ще й організацій-
ний, процесний, інноваційний, культурний
капітали [8]. Серед українських учених є
такі, що дотримуються думки щодо «вкра-
плення» в структуру інтелектуального ка-
піталу людського [9]. Отже, у межах ре-
сурсного підходу категорія людського ка-
піталу не перевищувала статус «ресурсу»,
який може бути використаний в організації
для отримання переваг перед конкурента-
ми як складова частина поняття інтелекту-
ального капіталу. Справді, чи то інтелекту-
альний, чи то людський капітал, якщо вони
залишаються нерозкритими в продуктив-
ній діяльності людини, є лише ресурсами.
Синергетичний підхід. Нові акценти
в обґрунтовуванні співвідношень понять
людського та інтелектуального капіталу
можна розставити, використовуючи тео-
рію синергетики (як складника теорії само-
організації), що виникла в результаті кри-
зи стереотипного лінійного мислення [10,
31—34].
В економіці знань трудову теорію вар-
тості К. Маркса замінює теорія «вартості,
створена знаннями» (knowledge-value), від-
бувається перехід від суто технічних нави-
чок до інтелектуальних. Відповідно до ска-
заного уявлення про людський капітал, що
домінувало на ранніх періодах, збагачуєть-
ся новими підходами, які поширені в прак-
тиці великих корпорацій, щодо управління
інтелектуальним капіталом. Так, у перелом-
ний момент траєкторія розвитку здібностей
до праці (точка біфуркації) розчленову-
ється принаймні на дві криві: здібності до
виконавчої праці і здібності до творчої
праці. Зростання в затратах виробництва
частки нематеріальних інвестицій — затрат
на наукові дослідження і розроблення, при-
дбання патентів і ліцензій, освіту і профе-
сійну підготовку кадрів, програмне забез-
печення, інжинірингові та консалтингові
послуги, маркетинг, рекламу, вдосконален-
ня структури управління тощо — неможли-
ве без інтелектуальних здібностей. Відпо-
відно людський капітал, як функціональ-
ний складник інноваційного виробництва,
на відміну від товарного, «включає знання,
навички, практичний досвід, які одухотво-
рені інтелектуальною активністю, що ви-
ступає формою інтелектуальних, морально
і культурно орієнтованих здібностей люди-
ни до створення нового, раніше невідомого
знання, яке забезпечує отримання інтелек-
туальної ренти і різного роду переваг перед
конкурентами» [11].
У новій економіці для позначення голов-
ної фігури в суспільній діяльності вико-
ристовують поняття кваліфікованого пра-
цівника, яке певною мірою співзвучне су-
часному трактуванню людського капіталу.
Поряд із отриманням базової вищої осві-
ти лише на основі засвоєння стандартних
програм ВНЗ (освоєння знань) кваліфіко-
ваний працівник бере участь у процесі тво-
рення знань. Переважно такі працівники,
на відміну від звичних рутинних послуг у
виробничому чи управлінському процесі,
надають аналітичні послуги, в основі яких
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 3 17
створення, модифікація і синтез знань.
Вони (працівники) зайняті у сфері науки і
нових технологій, тобто там, де створюють
знання, здійснюють управління, збирають і
опрацьовують інформацію. Не випадково в
країнах з новою економікою понад 50% ро-
бочих місць займають саме такі працівни-
ки [12].
Поява кваліфікованого працівника, реа-
лізація його інноваційної місії формує нову
стратегію оцінювання співвідношень люд-
ського та інтелектуального капіталів. На
відміну від ресурсного, у синергетичному
підході людські здібності стають капіталом,
національним багатством тільки в проце-
сі інтелектуалізації праці. Таке усвідомлен-
ня сутності людського капіталу міститься
в працях українських учених, які інтелек-
туальний капітал розглядають як склад-
ник людського, як прояв нових якостей
суб’єктів трудових взаємин [13, 34—36].
З позицій синергетики людський капі-
тал як базова категорія інтелектуально-
інноваційного розвитку розвивається через
зародження нових системних якостей, яке
здійснюється на основі парадигми само-
організації [10, 87—88]. У системі рушій-
них сил інтелектуально-інноваційного роз-
витку головними умовами є інтелектуаль-
ні здібності людей, їхня інноваційна якість
та інноваційна культура [14, 230]. Так, ін-
новаційна культура, як особлива форма на-
ціональної культури, відтворює еталони і
норми поведінки людей, розвиває систему
їхніх ціннісних орієнтацій відповідно до на-
ціональних традицій і цінностей та по сту-
латів постіндустріального типу суспільства.
Тільки завдяки безмежній потребі людсько-
го пізнання, в основі якого лежить іннова-
ційна культура людини, колективу, регіону,
суспільства в цілому, їхня здатність створю-
вати інноваційний продукт на основі нового
знання в усіх сферах людської діяльності, у
сфері інтерперсональних відносин, взаємин
людини і природи (відображає інноваційну
якість людських ресурсів), людський капі-
тал розвивається, збагачується, отримує
реальне втілення в новій продукції, техно-
логії, структурі управління тощо.
Сьогодні в Україні на всіх рівнях чуємо
про наше багаторічне технологічне відста-
вання від розвинених країн, а отже, знижен-
ня конкурентоспроможності економіки,
гальмування розвитку високотехнологіч-
них галузей промисловості, зниження якос-
ті праці. Серед причин стримування іннова-
ційної діяльності в Україні перепоною на
шляху формування національної інновацій-
ної системи фахівці називають відсутність
чітко сформульованої стратегії науково-
технологічного та інноваційного розвитку,
якісного державного менеджменту її реалі-
зації. Як причину і наслідок не ефективного
використання «одухотвореного» людського
капіталу державна статистика фіксує ско-
рочення кількості підприємств, які здій-
снюють інноваційну ді яльністю (у 2006 р.,
порівняно з 1995 р., — більш ніж двократне
скорочення). У загальному обсязі реалізо-
ваної промислової продукції тільки 6,5% є
інноваційною (у країнах ЄС — 60%), у про-
мисловості відсоток «морально» застаріло-
го обладнання становить 65%, у науково-
технічних установах — 98% [15]. Наведені
цифри вказують на низький рівень вико-
ристання людського капіталу українських
підприємств, організацій (у зарубіжній
практиці таке оцінювання здійснюють за
питомою вагою нової продукції в загально-
му обсязі продажів [16]). Тому тільки за на-
явності сформованої інноваційної культу-
ри суспільства, регіону, колективу, особис-
тості, законодавчої підтримки реалізації її
напрямів людський капітал може забезпе-
чити конкурентні переваги вітчизняного
виробництва, власну конкурентоспромож-
ність на ринках трудових та інтелектуаль-
них послуг.
Інтегральний підхід (соціогуманістич-
ний аспект). Слід визнати, що домінуван-
18 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 3
ня інтелектуального вектора — характер-
на ознака всієї системи взаємодії чинників
(джерел і рушійних сил), що визначають су-
часні перспективи науково-технічного, тех-
нологічного, економічного, інформаційно-
го і, частково, духовно-культурологічного,
політичного розвитку держав, а в глобаль-
ному масштабі — увесь подальший поступ
людства на базі ефективнішого формуван-
ня і використання людського капіталу в ін-
новаційній діяльності. Тому коли дослід-
ники аналізують інтелектуальний капітал
у системі взаємодії джерел і рушійних сил,
то вони здебільшого мають на увазі якість
людського фактора, а людський капітал
розглядають саме як основу спроможнос-
ті працівників до інноваційної діяльності
[17].
Проте інтелектуальний капітал нації —
це не просто сума його складників, а бага-
товекторний феномен різних якісних рис,
талантів і потенціалів насамперед людини
щодо креативного й ефективного викорис-
тання наявних ресурсів та їхньої трансфор-
мації в процесі діяльності у відповідний
потенціал, де продуктивність реальної пра-
ці детермінована кількістю і якістю створе-
ного інтелектуального продукту за одини-
цю робочого часу. У процесі творення тако-
го продукту (і не тільки) відділити знання,
навички, досвід від їхнього носія — людини
як капіталу всіх капіталів — неможливо і не
потрібно. За цих умов особливого значен-
ня набуває не економічний, а соціогума-
ністичний аспект творчої діяльності лю-
дини, де вона не відривається від творчо-
го комфорту і природного тла (формують-
ся навколишнім середовищем, мотивами
служіння своєму народові, його національ-
ному розвиткові, духовному відродженню
тощо). Акцент зміщується на взаємозв’язок
трьох рівнів — людина, нація, людство.
Отже, соціогуманістичний аспект твор-
чої діяльності людини дозволяє розгляда-
ти поняття людського капіталу в широко-
му контексті. Людський капітал як концеп-
ція охоплює не тільки здатність виробляти
предмети та послуги, але й широкий аспект
освітніх, професійних, психофізичних, сві-
тоглядних і духовно-культурних якостей
людини, національно-мовну комфортність
навколишнього середовища, феномен ін-
вестицій у людський розвиток, їхні пря-
мий, побічний та зворотний ефекти тощо.
Проте багатьом дослідникам, усупереч
їхнім намаганням, так і не вдалося поняття
«людський капітал» втиснути в «прокрус-
тове ложе» нібито ширшої концепції інте-
лектуального капіталу. Адже, стверджу-
ють вони, інтелектуальний капітал — це
сума знань усіх працівників компанії, що
забезпечують її конкурентоспромож-
ність. Базовими в цьому визначенні є всі
знання, зібрані відповідно до певного алго-
ритму «під дахом» тієї чи іншої організації
(колективу) і нації. Це означає, що науков-
ці, хочуть вони цього чи ні, виходять на ши-
рокий контекст людського капіталу як на
сукупність різних характеристик процесу
використання інтелектуально-креативних,
інноваційних та інших здібностей, можли-
востей усіх особистостей, що ними володіє
той чи інший колектив, народ, а не тільки
окремий індивідуум. Таким чином, у цьо-
му разі визнають, що людський та інтелек-
туальний капітали, якщо їх визначають як
сукупність індивідуальних здібностей усіх
людей, зайнятих у певній сфері діяльнос-
ті, є принаймні синонімами, але в жодно-
му разі не можна стверджувати, що другий
охоплює перший.
Людський капітал, як й інтелектуальний,
не можна й не треба відокремлювати від
його носія — людської особистості. Усві-
домлення інтелектуального капіталу як
невід’ємної частини безмежного креативу
людини допомагає не тільки зрозуміти ви-
рішальну роль людини в інтелектуалізації
основних рушійних сил постіндустріально-
го суспільства, але й сприяє визнанню не-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 3 19
обхідності інвестування в людину — для
всіх співробітників колективу (організа-
ції, держави) як носіїв знань і досвіду, а не
лише щодо когнітаріату як найбільш квалі-
фікованої частини чи, скажімо, тільки сто-
совно рафінованої інтелектуальної еліти
певного соціуму.
Якщо ж виходити з протилежного, а саме
з того, що людський капітал — підсистема
інтелектуального, то треба визнати, що час-
тина людського соціуму взагалі не воло-
діє інтелектом, і його треба залишати поза
увагою будь-якої системи освіти, підви-
щення кваліфікації, нагромадження пере-
дового досвіду тощо. А це було б неминуче
пов’язано з дискримінацією людини та по-
рушенням її природних прав на отримання
необхідної і повної інформації, а отже, на її
розвиток як особистості.
Принагідно зазначимо, що наше широ-
ке трактування людського капіталу як ін-
тегрального поняття зовсім не применшує
значення й можливості цілеспрямовано-
го вивчення інтелектуального капіталу в
окремих сферах діяльності, одухотворення
мотивацій творення нових знань та їх за-
стосування задля добра людини і спільно-
ти. Отже, йдеться передусім про «духовно-
інтелектуальний потенціал нації, групи,
людини ( держави, регіону, будь-якої ор-
ганізаційної структури) як їхню спромож-
ність творити, нагромаджувати та викорис-
товувати нові знання, проекти, ідеї, тобто
генерувати різну семантичну інформацію
як інтелектуальну власність задля свого
добра і розвитку спільноти» [18, 18].
Якщо ж уживаємо синтетичне понят-
тя «інтелектуально-інноваційний по тен-
ціал», то перший векторний блок більше
віддзеркалює процес вітчизняного ство-
рення чогось «нового», а другий, іннова-
ційний, — апробацію та широку соціалі-
зацію «нового» як вітчизняної, так і за-
позиченої інновації певного калібру та
масштабу — регіонального, національно-
го чи світового. Могутність і суверені-
тет України визначається передовсім по-
єднанням потенціалів цих векторів, син-
тез яких можливий завдяки творчій при-
роді людини, і він не обмежений ні часом,
ні простором як у своєму зростанні, так і
в застосуванні. Звідси випливає необхід-
ність випереджувального розвитку України.
Власне, інтелектуально-інноваційне ро-
зуміння розвитку окреслює стан, роль і
якість еліт як найбільш активного та про-
фесійного ядра нації, тенденції зростан-
ня їхнього місця в інноваційних процесах
як потужного кластера когнітаріату в на-
рощуванні інтелектуально-креативних зу-
силь щодо творення власних якісних інно-
вацій, без яких, а також комплексу циклів,
пов’язаних із генеруванням нового, країна
втрачає інтелектуальний суверенітет, рів-
ноправність на міжнародному ринку роз-
поділу праці, а отже, опиняється на узбіччі
загальноцивілізаційного розвитку.
Діяльнісний підхід. Широке розуміння
людського капіталу й трактування інтелек-
туального як підсистеми першого дедалі
більше визначає не короткочасний ре сур с-
но-споживацький, переважно кількісний, а
діяльнісно-інноваційний (якісно-ін форма-
цій ний) підхід до духовно-інтелектуального
потенціалу людини і нації, до випереджаль-
ного творення лідерських новацій, викорис-
товуючи всі наявні ресурси, здобуті працею
як попередників, так і сучасників. У цьому
підході важливо враховувати вектор націо-
нального середовища, духовності, менталь-
ності, забезпечення стабільності розвитку і
т. ін. як запоруки оригінальності (ексклю-
зивності) створеного тим чи іншим народом
у розмаїтті культур світу, можливостей про-
риву на передній міжнародний план.
У контексті цього підходу важливо уточ-
нити, у яких випадках потрібно вживати
дві основні, хоча й широко соціалізовані
дефініції — «ресурс» і «потенціал», — по-
няття яких часто підмінюють, незважаючи
20 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 3
на їхню різну природу. Україна має пев-
ні, а подекуди й справді багаті ресурси —
трудові, земельні, мінеральні, водні, лісові,
рекреаційні, наукові тощо. Донедавна ще
були й енергетичні. Однак Україна не зу-
міла перетворити свої ресурси в потужний
соціально-економічний, інтелектуально-ін-
новаційний, духовно-культурний потенці-
ал. Використання таких потенціалів поліп-
шило б індекс людського розвитку країни,
підвищило б її конкурентоспроможність,
пришвидшило б темпи євроінтеграції, всту-
пу до СОТ тощо, тобто сприяло б діяльніс-
ному, насамперед наукоємному, а не ре-
сурсному (сировинному), прориву на сві-
тові ринки.
Інтелектуально-інноваційне розуміння
розвитку вимагає кваліфікувати ресурс як
обліково-статистичну категорію, а по-
тенціал — як діяльнісно-результативну;
перший — це те, що людина (спільнота, дер-
жава) має, чим володіє (знання, досвід,
власність, здоров’я, природні багатства
тощо), а другий — це результативний показ-
ник того, як вона наявними ресурсами — як
базою для ефективної діяльності людини —
розпорядилася: примножила, перетворила в
конкурентний товар, поліпшила їх, зре-
штою, у якому стані залишає наступним по-
колінням для збереження стабільності роз-
витку. Врешті-решт, ресурс — всьо го-на-
всього передумова, що може стати пози-
тивним чинником, який збільшуватиме
величину потенціалу, якщо висхідні ре-
сурси ефективно використати, тобто задія-
ти їх через відповідну працю — творчо-
інтелектуальну, конструктивно-позитивну,
продуктивну. Отже, проблема актуальна не
лише в теоретико-методологічному, а й у
прикладному аспекті: наскільки якісно, ро-
зумно, активно використовуємо наявні умо-
ви як чинники (фактори) нашої щоденної
діяльності, щоб наростити наш загальнона-
ціональний потенціал у системі стабільного
(сталого) розвитку?
Таким чином, широкий підхід до люд-
ського капіталу — це насамперед діяльніс-
ний підхід до ефективного, якісного та со-
ціогуманістичного використання всіх мате-
ріальних і духовних ресурсів для створен-
ня суспільного добробуту, товару, його
продажу й отримання прибутку як реаль-
ного результату праці колективу, нації.
Тільки через призму діяльності виокрем-
люються (або збігаються) концептуальні
межі ресурсу, потенціалу людського чи ін-
телектуального капіталів. Так, лише ефек-
тивне використання (розкриття) інтелек-
туального капіталу фактично ототожнює
його з інтелектуальним потенціалом люди-
ни (нації), а якщо при цьому він спричи-
нився до зростання суспільного добробуту
(оскільки інтелект використовують і зі
злою метою), то це — духовно-ін те лек ту-
альний потенціал. Невикористаний (неза-
діяний) капітал — чи то людський, чи то ін-
телектуальний — у будь-якому разі зали-
шається ресурсом.
У суспільних позитивних трансформа-
ціях нині домінує національний трикут-
ник «освіта — наука — інновації», і він
ще більше домінуватиме як у формуван-
ні духовно-інтелектуального потенціалу
людини, реалізації капіталу знань, так і в
процесі втілення євроінтеграційних праг-
нень України взагалі. Складники цього
трикутника в системі формування люд-
ського капіталу значною мірою залежать
від освітніх, наукових здобутків минулих
періодів, від стабільності розвитку спіль-
ноти, розумного запозичення нею іннова-
цій, припинення «відтоку мізків», актив-
ності у використанні інтелектуальних ре-
сурсів для забезпечення сталого розвитку
тощо. Здатність соціуму налагодити підго-
товку кваліфікованих працівників, спри-
яти розв’язанню трансформаційних про-
блем за допомогою освіти, науки та інно-
вацій (власних і запозичених), розбудува-
ти економіку знань є не лише адекватними
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 3 21
діями на сучасні цивілізаційні виклики,
але й стимулює нову якість суб’єктів праці
— високу духовно-інформаційну мобіль-
ність (ДІМ) нації і людини, що віддзер-
калює певну історичну, ментальну спадко-
вість (стабільність) суспільного розвитку
й, урешті, інтегрує та сприяє ефективні-
шому використанню таких складних ка-
тегорій, як людський та інтелектуальний
капітали. Завдання полягає в тому, щоб
теорії цих капіталів використовувати як
ефективні підсистеми формування більш
загальних парадигм творення інформа-
ційних спільнот, модерних націй та їхніх
мотиваційних орієнтацій на нові знання,
лідерські новації як чинники науково-
технічного, економічного і соціального
прориву [19]. Ми є свідками того, що це
суттєво впливає на вибір вектора й тем-
пи євроінтеграції, нарешті, визначає інно-
ваційні та світоглядні устремління країни
(регіону, колективу, особистості) взагалі.
Співвідношення між людським та інтелек-
туальним капіталами в системі концеп-
ції ДІМ нації уможливлює виокремлення
ролі діяльнісних механізмів трансформа-
ції наявних ресурсів у потенціал, потріб-
ний для поступу країни, прискорення єв-
роінтеграційних процесів (рис. 1).
Сьогодні на передній план виступа-
ють два протилежні за напрямом векто-
ри творення інтелекту, його одухотворе-
ність: спрямований він на національний і
загальнолюдський прогрес чи на понево-
лення та використовування інших націй,
інгібування їхньої рідної мови, культури,
традицій тощо. У цих процесах кваліфіка-
ція людини чи її інтелектуальний капітал
здебільшого, на жаль, виступають лише
локальним інструментом ефективного ви-
користання суб’єкта праці в сукупному, а
не в справді людському, духовному його
вимірі.
Кожна нація, якщо вона хоче мати май-
бутнє, повинна соціалізувати духо-
вність — зробити її реальністю сьогоден-
ня і соціальним спадком для прийдешньо-
го. Духовність, інтелектуальні здобутки
Рис. 1. Співвідношення між людським та інтелектуальним капіталами в системі
концепції ДІМ
22 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 3
(приріст знань, інформації, їх світове ви-
знання) консолідують націю, роблять її
ідеальною формою розвитку людини в
усіх вимірах, незалежно від регіону про-
живання, конфесії, підносять її національ-
ну гідність [20]. З огляду на це духовність
потрібно розглядати не лише як винятко-
во пов’язану з церковними чи релігійни-
ми атрибутами. Широке одухотворення
інтелекту, ефективне використання люд-
ського капіталу має бути основою при пе-
редаванні нагромадженої духовної, куль-
турної, інтелектуальної, зрештою, всієї
соціальної спадщини нації наступним по-
колінням для збереження національної
ідентичності та гідності, подальшого по-
ступу на шляху пізнання, зокрема історії
своєї країни, зменшення ентропійності
навколишнього світу, розуміння ноосфер-
ного, інноваційного розвитку, побудови і
конвергенції економіки знань, громадян-
ського суспільства й розв’язання інших
соціогуманістичних світових проблем.
1. К обществам знания. Всемирный доклад
ЮНЕСКО. Юнеско, 2005: http://unesdoc.
unesco.org/images/0014/001418/141843r.pdf.
2. Стратегічні виклики ХХІ століття суспільству
та економіці України: У 3 т. / За ред. акад. НАН
України В.М. Гейця, акад. НАН України В.П. Се-
миноженка, чл.- кор. НАН України Б.Є. Квасню-
ка. — К.: Фенікс, 2007.
3. Про Рекомендації парламентських слухань на
тему: «Національна інноваційна система Укра-
їни: проблеми формування та реалізації»// По-
станова Верховної ради України від 27.05.2007 р.:
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
4. Геєць В.М., Семиноженко В.П. Інноваційні
перспективи України. — Харків: Константа,
2006.
5. Семиноженко В. Глобалізація і стратегія гума-
нітарної економіки // Вісник НАН України. —
2001. — №4. — С. 8—12.
6. Геєць В.М. Перспективи розвитку економіки
України та можливий вплив на нього іннова-
ційних факторів // Наука та наукознавство. —
2006. — №3. — С. 24—28.
7. Стюарт Т. Богатство от ума. — Минск: Пара-
докс, 1998; наведено за: Бендиков М.А., Джа-
май Е.В. Интеллектуальный капитал развива-
ющейся фирмы: проблемы идентификации и
измерения // Менеджмент в России и за рубе-
жом. — 2001. — №4: http://www.cfin.ru/press/
management/2001-4/01.shtml.
8. Кендрик Дж. Совокупный капитал США и
его формирование. — М.: Прогресс, 1978. —
275 с.
9. Федулова Л.І. Концепція інтелектуального капі-
талу в системі економіки знань // Проблеми нау-
ки. — 2006. — № 3. — С. 34—38; Чухно А.А. Ін те-
лектуальний капітал: сутність, форми і за ко но мірності
розвитку // Економіка України. — 2002. —
№11. — С. 48—55.
10. Єрохін С.А. Структурна трансформація націо-
нальної економіки (теоретико-методологічний
аспект): Наукова монографія. — К.: Світ Знань,
2002. — 528 с.
11. Интеллектуализация экономики: инновационное
производство и человеческий капитал // Инно-
вации. — 2003. — №1: http://stra.teg.ru/lenta/
innovation/514.
12. Любимов Л. Реформа образования: благие намере-
ния, обретения, потери (Что же делать с «лучшим
в мире» образованием?) // Высшее образование
в России. — 2004 — №12. — С. 8—24. : http://vovr.
ru/upload/ukaz2004.pdf.
13. Гавкалова Н.Л. Формування та використання ін-
телектуального капіталу. Наукове видання / Гав-
калова Н.Л., Маркова Н.С. — Харків: Вид. ХНЕУ,
2006. — 252 с.
14. Семів Л.К. Регіональна політика: людський ви-
мір. — Львів: Вид-во Нац. ун-ту «Львівська по-
літехніка», 2004. — 392 с.
15. Моніторинг соціально-економічного розвитку
регіонів України за 2006 рік. Міністерство еконо-
міки України. Проект «Регіональне врядування
та розвиток». — К., 2007; Парламентські слухання
«Національна інноваційна система України: про-
блеми формування та реалізації», 2007: http://
www. rada.gov.ua.
16. Бендиков М.А., Джамай Е.В. Интеллектуальный
капитал развивающейся фирмы: проблемы иден-
тификации и измерения // Менеджмент в Рос-
сии и за рубежом. — 2001. — №4: http://www.cfin.
ru/press/management/2001-4/01.shtml.
17. Бутнік-Сіверський О. Інтелектуальний капітал:
теоретичний аспект // Інтелектуальний капі-
тал. — 2002. — № 1. — С. 16—27.
18. Вовканич С. Духовно-інтелектуальний потенці-
ал України та її національна ідея. — Львів: ЛБА,
2001. — 540 с.
19. Вовканич С.Й., Семів Л.К. Інформаційна парадиг-
ма регіональних суспільних систем інновацій-
ного типу / Препринт наук. доп. — Львів: НАН
України. ІРД, 2005. — 97 с.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 3 23
С. Вовканич, Л. Семів
ЛЮДСЬКИЙ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛИ В
ЕКОНОМІЦІ ЗНАНЬ
Р е з ю м е
У статті визначено особливості інтелектуально-
інноваційного розвитку з позицій ресурсного, синер-
гетичного, інтегрального та діяльнісного підходів,
показано відмінність понять людського та інтелекту-
ального капіталу, де останній розглянуто в контексті
багатьох інших важливих складників людського фак-
тора (духовності, інформаційної мобільності, цінніс-
них мотивацій, інноваційної культури, національної
консолідації, євроінтеграційних орієнтацій, творчої
комфортності середовища тощо), що впливають на
формування економіки знань України.
S. Vovkanich, L. Semiv
HUMAN AND INTELLECTUAL CAPITAL IN THE KNOWL-
EDGE ECONOMY
S u m m a r y
The features of intellectually-innovative development
are determined from positions resource, synergetic, inte-
gral and action approaches, the difference of human and
intellectual capital concepts is shown where the last is
examined in the context of many other important con-
stituents of human factor (spirituality, informative mo-
bility, valued motivations, innovative culture, national
consolidation, eurointegration orientations, creative
comfort of environment, etc.), which influence formation
of knowledge economy of Ukraine.
На сьогодні в біології склалася незвичайна ситуація. Дуже швидкий розвиток
можливостей вивчення фундаментальних основ організації і функціонування
живої матерії дав змогу розпочати взаємоузгоджені дослідження в напрямі
повного пізнання функціонування живої матерії, що вимагало максимальної
уніфікації об’єктів дослідження. Відповідно основні зусилля були сконцентро-
вані в украй вузькій галузі, центром якої (і тепер уже головним об’єктом через
очевидні причини) стала людина – головний пріоритет у шкалі цінностей. Ви-
никла багатопланова, але яскраво виражена асиметрія за градієнтом вивче-
ності/невивченості. Як подолати таку асиметрію, розширити обрії наших
знань про біосферу й удосконалити методи дослідження мікроценозів?
В. КОРДЮМ, О. МОШИНЕЦЬ, М. ЦАПЕНКО, Н. АДАМЧУК-ЧАЛА, Д. ІРОДОВ, В. АНДРІЄНКО
АРХІТЕКТУРА МІКРОЦЕНОЗІВ – СВІТ НЕВІДОМОГО
© КОРДЮМ Віталій Арнольдович. Член-кореспондент НАН України. Академік МАНУ. Завідувач
відділу регуляторних механізмів клітини Інституту молекулярної біології та генетики НАН
України.
ЦАПЕНКО Марина Вікторівна. Провідний інженер відділу регуляторних механізмів клітини цього
інституту.
ІРОДОВ Дмитро Михайлович. Молодший науковий співробітник цього інституту.
АНДРІЄНКО Володимир Іванович. Науковий співробітник цього інституту.
МОШИНЕЦЬ Олена Володимирівна. Провідний інженер відділу регуляторних механізмів клітини
цього інституту, аспірантка Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України.
АДАМЧУК-ЧАЛА Надія Іванівна. Науковий співробітник Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного
НАН України (Київ). 2008.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1952 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-27T16:10:01Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Вовканич, С. Семів, Л. 2008-09-04T15:34:28Z 2008-09-04T15:34:28Z 2008 Людський та інтелектуальний капітали в економіці знань /С. Вовканич , Л. Семів // Вісн. НАН України. — 2008. — N 3. — С. 13-23. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1952 У статті визначено особливості інтелектуально- інноваційного розвитку з позицій ресурсного, синергетичного, інтегрального та діяльнісного підходів, показано відмінність понять людського та інтелектуального капіталу, де останній розглянуто в контексті багатьох інших важливих складників людського фактора (духовності, інформаційної мобільності, ціннісних мотивацій, інноваційної культури, національної консолідації, євроінтеграційних орієнтацій,творчої комфортності середовища тощо), що впливають на формування економіки знань України. The features of intellectually-innovative development are determined from positions resource, synergetic, integral and action approaches, the difference of human and intellectual capital concepts is shown where the last is examined in the context of many other important constituents of human factor (spirituality, informative mobility, valued motivations, innovative culture, national consolidation, eurointegration orientations, creative comfort of environment, etc.), which influence formation of knowledge economy of Ukraine. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Статті та огляди Людський та інтелектуальний капітали в економіці знань Human and intellectual capital in the knowledge economy Article published earlier |
| spellingShingle | Людський та інтелектуальний капітали в економіці знань Вовканич, С. Семів, Л. Статті та огляди |
| title | Людський та інтелектуальний капітали в економіці знань |
| title_alt | Human and intellectual capital in the knowledge economy |
| title_full | Людський та інтелектуальний капітали в економіці знань |
| title_fullStr | Людський та інтелектуальний капітали в економіці знань |
| title_full_unstemmed | Людський та інтелектуальний капітали в економіці знань |
| title_short | Людський та інтелектуальний капітали в економіці знань |
| title_sort | людський та інтелектуальний капітали в економіці знань |
| topic | Статті та огляди |
| topic_facet | Статті та огляди |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1952 |
| work_keys_str_mv | AT vovkaničs lûdsʹkiitaíntelektualʹniikapítalivekonomícíznanʹ AT semívl lûdsʹkiitaíntelektualʹniikapítalivekonomícíznanʹ AT vovkaničs humanandintellectualcapitalintheknowledgeeconomy AT semívl humanandintellectualcapitalintheknowledgeeconomy |