Про північні межі Геродотової Скіфії
Розглядаються можливі північні межі Скіфії за часів Геродота.
Збережено в:
| Дата: | 2013 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут археології НАН України
2013
|
| Назва видання: | Археологія |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/195314 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Про північні межі Геродотової Скіфії / В.Ю. Мурзін // Археологія. — 2013. — №. 2. — С. 29-33. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-195314 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1953142025-02-23T20:28:00Z Про північні межі Геродотової Скіфії О северных пределах Геродотовой Скифии On the northern boarder of Herodotus’ Scythia Мурзін, В.Ю. Статті Розглядаються можливі північні межі Скіфії за часів Геродота. На основании письменных и археологических источников автор приходит к выводу, что северная граница Скифии во времена Геродота проходила, примерно, по бассейнам рек Сула и Рось, а также охватывала Среднее Поднестровье. Относительно Левобережной Лесостепи выводы автора базируются на концентрации курганов высшей скифской аристократии VII — начала V вв. до н. э. в среднем течении р. Сула, которые, по его мнению, соответствуют «отчим могилам», упоминавшихся в знаменитом ответе царя Иданфирса Дарию I, а также на материалах Бельского городища, являвшегося, с его точки зрения, центром скифского влияния на местное население лесостепного Левобережья. Based on the written and archaeological sources the author comes to the conclusion that the northern boundary of Scythia in times of Herodotus laid approximately along the basins of the Sula and the ros rivers covering also the Dnister river middle region. Concerning the Dnipro river left bank forest-steppe region the author’s conclusions are based on the concentration of the highest Scythian aristocracy’s barrows dated by the period from the 7th to the beginning of the 5th c. BC in the Sula river middle flow region. In his opinion, such barrows correspond to the «fathers’ graves» mentioned in Idanthyrsus’ famous answer to Darius I. the conclusions are also based on the materials from Bilske hill-fort which was to the author’s mind, the centre of the Scythian influence upon the local left bank forest-steppe population. 2013 Article Про північні межі Геродотової Скіфії / В.Ю. Мурзін // Археологія. — 2013. — №. 2. — С. 29-33. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. 0235-3490 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/195314 uk Археологія application/pdf Інститут археології НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Статті Статті |
| spellingShingle |
Статті Статті Мурзін, В.Ю. Про північні межі Геродотової Скіфії Археологія |
| description |
Розглядаються можливі північні межі Скіфії за часів Геродота. |
| format |
Article |
| author |
Мурзін, В.Ю. |
| author_facet |
Мурзін, В.Ю. |
| author_sort |
Мурзін, В.Ю. |
| title |
Про північні межі Геродотової Скіфії |
| title_short |
Про північні межі Геродотової Скіфії |
| title_full |
Про північні межі Геродотової Скіфії |
| title_fullStr |
Про північні межі Геродотової Скіфії |
| title_full_unstemmed |
Про північні межі Геродотової Скіфії |
| title_sort |
про північні межі геродотової скіфії |
| publisher |
Інститут археології НАН України |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Статті |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/195314 |
| citation_txt |
Про північні межі Геродотової Скіфії / В.Ю. Мурзін // Археологія. — 2013. — №. 2. — С. 29-33. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. |
| series |
Археологія |
| work_keys_str_mv |
AT murzínvû propívníčnímežígerodotovoískífíí AT murzínvû osevernyhpredelahgerodotovojskifii AT murzínvû onthenorthernboarderofherodotusscythia |
| first_indexed |
2025-11-25T05:05:19Z |
| last_indexed |
2025-11-25T05:05:19Z |
| _version_ |
1849737472427163648 |
| fulltext |
ISSN 0235-3490. Археологія, 2013, № 2 29
В.Ю. Мурзін
ПРО ПІВНІЧНІ МеЖІ ГеРОДОТОВОЇ СКІФІЇ
Розглядаються можливі північні межі Скіфії за часів Геродота.
К л ю ч о в і с л о в а: Скіфія, скіфи царські, меланхлени, Геррос, місто Гелон.
© В.Ю. МУРЗІН, 2013
Відразу зазначимо, що автор належить до
кола тих фахівців, які вважають, що Геродото-
ва Скі фія територіально охоплювала як степо-
ві, так і лісостепові райони сучасної України та
об’єднувала під егідою кочовиків-іранців різні
за походженням і мовою народи.
Якщо в широтному напрямку кордони Скі-
фії Геродотом (IV, 101) вказані досить чітко —
від Дунаю до Дону — і не викликають супере-
чок у сучасних істориків, то північні її межі ще
й досі є предметом жвавих дискусій. І це не
дивно. Адже, на наш погляд, північні кордони
Скіфії не були абсолютно сталими, і в кожний
конкретний момент обриси тієї «демаркацій-
ної лінії» залежали від конкретного співвідно-
шення сил кочової скіфської орди й тубільно-
го населення Лісостепу. Проте певні вказівки
на основні орієнтири її північних меж у праці
Геродота все ж є.
По-перше, це окреслений ним «Скіфський
квадрат». Якщо південна його сторона зі схо-
ду на захід становила близько 710 км (відстань
поміж гирлами Дону та Дунаю), то й північ-
на має бути віддалена від узбережжя Чорного
моря приблизно на таку само відстань. Було б
логічним відраховувати цю відстань від узбе-
режжя Дніпро-Бузького лиману, де була розта-
шована Ольвія, яка, за уявленням Геродота (IV,
17), була серединною точкою південної сторо-
ни «Скіфського квадрату». Тоді північні кордо-
ни Скіфії мали простягатися в глибинних ра-
йонах сучасного українського Лісостепу та аж
до його межі із зоною Лісу.
По-друге, треба звернути увагу на свідчення
Геродота про землю скіфів царських: «за Гер-
рою простягається країна, що називається цар-
ською… Вони (скіфи царські — В.М.) на півдні
сягають аж до Таврики, а на схід — до рову, що,
я сказав, прокопали народжені від сліпих, і до
гавані на Маєтідському озері, що називається
Кремни. Деякі інші частини їхньої землі дохо-
дять до ріки Танаїду. Вище на північ від цар-
ських скіфів мешкають меланхлени…» (IV, 20) 1.
Разом із Р. Ролле (Мурзин, Ролле 1998а) ми
вже звертали увагу на те, що, якщо брати до
уваги слова Геродота (IV, 18—19), згідно з яким
скіфи царські мешкали за землями скіфів-
землеробів і скіфів-кочовиків, то територія
перших мала починатися на відстані 17 днів
дороги на схід від дніпровських заплав, тобто
не менш ніж за 400—425 км. У такому разі, зва-
жаючи на те, що східним кордоном Скіфії була
р. Дон, то на сучасній мапі просто не лишаєть-
ся місця для царських кочовищ.
Тож ми запропонували, по-перше, під «дня-
ми дороги» розуміти дні досить повільної пе-
рекочовки. По-друге, ми звернулися до ет-
нографічних даних. За свідченням Д.І. Явор-
ницького, на лівобережжі Нижнього Дніпра за
часів пізнього середньовіччя кочували дві но-
гайські орди — Джедишкульська та Джамбуй-
лацька. Перша пересувалася вздовж лівого бе-
рега Дніпра, починаючи свій рух напроти міс-
та Кизикермена (поблизу сучасного Нікополя)
до гирла р. Конка, а потім до її витоків і далі до
р. Берда. Друга орда кочувала від широти міс-
та Кизикермен уздовж лівого берега Дніпра до
Кінбурна та далі на схід у напрямку сучасного
Бердянська (Яворницький 1990, с. 320).
Привертає увагу той факт, що довжина
маршруту Джедишкульської орди майже точно
співпадає з 14 днями дороги Геродота (350 км :
25 км). Тож, вірогідно, землі скіфів-кочовиків
співпадали з територією пересування Дже-
дишкульської орди. Тоді володіння Джамбуй-
лацької орди дають певні уявлення про межі
землі скіфів царських. Останні розпочина-
лися справді східніше від території скіфів-
кочовиків (від Танаїду), а потім простягалися
1 Цит. за: Геродот. Геродота турійця з Галікарнасса
«Історій» дев'ять, що їх називають музами. Переклад
із старогрецької, передмова та примітки А.О. Білець-
кого. — Харків, 2006.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2013, № 2 30
вздовж узбережжя Азовського моря на захід —
до гирла Дніпра.
Проте ногайські володіння були обмеже-
ні на півдні кордонами Кримського ханства,
а на півночі — «вольностями» запорізьких ко-
заків. У скіфську епоху, коли таких обмежень
не існувало, кочовища скіфів царських могли
охоп лювати степовий Крим до кордонів Бос-
порського царства, а на півночі дійсно сягати
землі меланхленів.
Щодо локалізації останніх, то найпошире-
ні шим є погляд, згідно з яким меланхлени-
«чорноризці» мешкали поблизу сучасного Чер-
нігова, оскільки назва останнього, розташо-
ваного приблизно на вказаній Геродотом (IV,
101) відстані від морського узбережжя — 20 днів
дороги, а також народні перекази про княж-
ну Черни та князя Чорного, перекликаються з
ім’ям цього народу (Третьяков 1953, с. 63).
У деяких читачів можуть виникнути сум-
ніви щодо можливості проникнення кочови-
ків у такі далекі північні райони українського
Лісостепу. Проте середньовічні джерела свід-
чать про інше. Саме поблизу Чернігова мешка-
ла якась етнічна група (ковуї або коуї) чорних
клобуків, а кордони Давньої Русі за часів по-
ловців проходили по течії Сули. Не випадково
в розповідях про могутнього хана Кончака за-
значалося, що він був здатний перенести свій
казан через Сулу, тобто перейти зі своєю ордою
кордони Русі (Плетнева 1982, с. 22—23).
Основні шляхи проникнення кочовиків
у глибинні райони Лівобережного Лісосте-
пу, очевидно, проходили по Бориспільсько-
му степовому коридору завширшки до 40 км,
що простягався вздовж лівого берега Дніпра та
далі вздовж лівих його приток, а також засвоє-
ним віддавна шляхом, відомим пізніше під на-
звою Муравського (рис. 1).
Але для переконливішого доказу нашої тези
необхідно розглянути два питання: 1) про ло-
калізацію скіфського Герроса; 2) про локаліза-
цію міста Гелон.
Скіфський Геррос. І.Є. Забелін, розпочина-
ючи пошуки скіфських могил, звернувся до
розповіді Геродота (IV, 71), котрий повідомляв,
що скіфські царські гробниці знаходяться в
місцевості Герра, до якої Дніпро судноплав-
ний, тобто, на думку І.Є. Забеліна, дещо нижче
дніпровських порогів. Саме тут йому пощасти-
ло відкрити Чортомлицький курган, Велику
та Малу Близниці, Томаківську Могилу та ін.
(Нейхардт 1982, с. 51).
У наш час найпослідовнішим прихильни-
ком нижньодніпровської локалізації скіфсь-
кого Герроса був Б.М. Мозолевський, якому
вдалося відкрити в цьому районі декілька по-
ховань скіфської знаті, зокрема Чабанцеву Мо-
гилу, що датуються серединою та другою поло-
виною V ст. до н. е. (Мозолевский 1986; 2005;
Мозолевский, Полин 2005). Намагаючись по-
яснити відсутність у цьому районі раніших по-
ховань скіфської аристократії, Б.М. Мозолев-
ський вважав, що скіфське суспільство VII—
VI ст. до н. е. відповідає першій моделі, за
С.О. Плетньовою, — періоду навал і табірного
кочування, для якого характерні розкидані по
степах поодинокі поховання (Мозолевський
2005, с. 66—67).
Але таке пояснення можливе лише в тому
разі, якщо сприймати Скіфію як стале в гео-
графічному та хронологічному сенсі утворен-
ня. Тоді поза увагою фахівців лишаються такі
унікальні пам’ятки як скіфські царські курга-
ни Прикубання та рівнин Північного Кавка-
зу, а також аристократичні некрополі Посул-
ля. Саме з останніми, що датуються, головним
чином, другою половиною VII—VI ст. до н. е.,
В.А. Іллінська пов’язала скіфський Геррос Геро-
дота (Ильинская 1968). Не можна сказати, що
її гіпотеза знайшла одностайну підтримку. Най-
Рис. 1. Карта Муравського шляху
ISSN 0235-3490. Археологія, 2013, № 2 31
більш розгорнута критика її ідеї міститься в уже
згаданій монографії Б.М. Мозолевського (Мо-
золевський 2005, с. 59—63). Таким чином, мож-
на констатувати, що проблема скіфського Гер-
роса археологами ще не вирішена остаточно.
У цьому зв’язку привертає увагу оригіналь-
на ідея В.П. Білозора, викладена, на жаль, ли-
ше тезово (Белозер 1987). Фахівець вважає, що
повідомлення Геродота (IV, 53, 56) про країну
геррів було наслідком буквального розумін-
ня останнім розповідей скіфів про геррів, яких
вони вважали чи то своїми померлими пращу-
рами загалом, чи то душами героїзованих вої-
нів, які загинули на полі бою. Тоді Геррос —
місце останнього їхнього притулку (на зразок
Вальгалли вікінгів), а розповідь Геродота є на-
слідком механічного поєднання ним конкрет-
них даних про некрополі вищої скіфської арис-
тократії з міфологічними уявленнями скіфів.
Ми впевнені, що здогадка В.П. Білозора від-
криває реальний шлях до вирішення пробле-
ми скіфського Герроса. Якщо відокремити її
міфологічну складову, то можна окреслити три
великі некрополі скіфських царів і найвищої
знаті — північнокавказький VII і початку VI ст.
до н. е., посульський середини VII і почат-
ку V ст. до н. е. та нижньодніпровський серед-
ини V—IV ст. до н. е. Така естафета скіфських
аристократичних некрополів у часі об’єктивно
відоб ражає той поступовий, але невпинний
дрейф політичного об’єднання скіфів зі сходу
на захід, що мав місце протягом усієї скіфської
історії. Саме посульські кургани, як за часом
свого існування, так і за характерними осо-
бливостями поховального обряду можуть бути
тими «отчими могилами», про які згадував
Іданфірс (Геродот IV, 127). Це може поясню-
ватися тим, що басейн р. Сула був північною
межею перекочовок орди царських скіфів, що
дійсно межувала із землями меланхленів.
Місто Гелон. Ще на початку ХХ ст. виникла
ідея про його зв’язок з величезним Більським
городищем (Sćerbakivskyj 1930). Пізніше її під-
тримали М.І. Артамонов (Артамонов 1949)
і Б.М. Граков (Граков 1969; 1971, с. 14). Ця
ідея була найкраще обґрунтована Б.А. Шрам-
ком (Шрамко 1973; 1975; 1987). Послідовним
опонентом Б.А. Шрамка була В.А. Іллінська
(Ильинская 1977).
Свого часу ми з Р. Ролле (Мурзин, Ролле
1998) висловили гіпотезу, згідно з якою Біль-
ське городище було важливим пунктом по-
літичного та економічного тиску кочовиків,
котрі були єдиною політичною силою, спро-
можною організувати таку масштабну акцію
як зведення цієї величезної фортифікаційної
споруди, на тубільне населення Лівобереж-
ного Лісостепу. Саме сюди, на зразок зимівлі
аварів у землі дулібів (Толочко 1999, с. 13—14),
могли приходити на зимівлю скіфи царські.
Цьому сприяло розвинуте ремісниче виробни-
цтво, залишки якого виявлені на Західному та
Східному укріпленнях Більського городища,
та опідзолені чорноземи в заплаві Ворскли,
котрі, за С.С. Бессоновою (Бессонова 2000,
с. 119), вкриті лучною та лучностеповою рос-
Рис. 2. План Змійових валів за А.С. Бугаєм: 1 — вали, що збереглися; 2 — залишки ва-
лів; 3 — можливий напрямок валів, що не збереглися; 4 — захисні рови; 5 — спрямова-
ність валів; 6 — дата функціонування валів; 7 — городища; 8 — стародавні шляхи
ISSN 0235-3490. Археологія, 2013, № 2 32
чові племена чорних клобуків і берендеїв були
розселені в долині р. Рось. Саме тут проходили
й Змійові вали, зведені для захисту Русі від ко-
чової загрози (рис. 2).
Важливо, що в цьому регіоні є значна кіль-
кість курганів скіфського типу (Ильинская
1975; Ковпаненко 1981). Вельми архаїчни-
ми пам’ятками тут були Мельгуновський кур-
ган (Придик 1911), курган Переп’ятиха (Ско-
рий 1990), Реп’яхувата Могила (Ильинская,
Тереножкин, Мозолевский 1980). С.А. Ско-
рий вважає, що наприкінці VII та на рубежі VII
і VI ст. до н. е., після закінчення передньоазій-
ської епопеї скіфів, розпочалася друга, масова
хвиля проникнення кочових скіфів на терито-
рію Правобережного Лісостепу, що призвело до
утвердження тут скіфської знаті як військово-
аристократичного прошарку місцевої люд-
ності (Скорый 2003, с. 77—81). На заході скіф-
ський вплив поширювався до лісостепового
Подністер’я, про що яскраво свідчать кургани
біля сіл Перебиківці та Долиняни (Смирнова
1977; 1979), де від VII ст. до н. е. простежується
сумісне мешкання власне скіфського населення
та нащадків носіїв чорноліської та голіградської
культур (Смирнова 1997; Скорый 2003, с. 78).
Досить цікавим є також те, що традиція
прикрашати бойових коней — друга й по-
братима кочовика-воїна, дуже характерна
для степових скіфів, простежується й у дея-
ких регіонах Лісостепу, найперше в Середньо-
му Подніпров’ї (Могилов 2008, с. 39—58), що
свідчить про певний вплив на мешканців цієї
території скіфської ідеології та притаманного
скіфам світогляду. Це навряд чи було можли-
вим без політичної зверхності скіфів у цих ра-
йонах українського Лісостепу.
линністю, що уможливлювало випас значної
кількості худоби.
Неабияке значення мала й стратегічна вага
Більського городища, що було розта шоване
на важливому перехресті сухопутних і водних
шляхів. Не випадково саме поблизу Більська у
1399 р. відбулася трагічна для русько-литовських
дружин князя Вітовта битва з ординцями хана
Темір-Кутулуя. Не менше значення мало Біль-
ське городище і в скіфські часи. Саме сюди, на
нашу думку (Мурзін 2011), через перську загро-
зу могли бути відправлені жінки та діти скіфів
разом з худобою (Геродот IV, 121). Тому рейд
персів (Геродот IV, 123) у землю будинів (як
вважає Б.О. Рибаков, не всієї перської армії, а
окремого, вірогідно, кінного корпусу) був ці-
леспрямованою воєнною акцією, що мала на
меті захопити в полон родини скіфських воїнів
і відрізати скіфське військо від важливої тило-
вої бази, котрою було Більське городище. Якщо
припустити, що спалене персами в землі буди-
нів дерев’яне місто було саме Гелоном, як вва-
жає більшість дослідників, то це є досить ваго-
мим аргументом на користь визнання Більсько-
го городища містом Гелон.
Таким чином, нам видається, що північним
кордоном Скіфії за часів Геродота на території
Лівобережного Лісостепу була Сула, а центром
скіфського впливу на тубільне населення цьо-
го регіону — Велике Більське городище, воно
ж місто Гелон, величезні вали якого, побудова-
ні приблизно в VI ст. до н. е., об’єднали Захід-
ний і Східний посади місцевих мешканців.
Щодо Правобережного Лісостепу досте-
менних писемних свідоцтв про межі скіфсько-
го впливу тут ми не маємо. Проте не можна не
зважити на ту обставину, що підвладні Русі ко-
Артамонов М.И. Этногеография Скифии // Уч. зап. ЛГУ. — 1949. — 85. — С. 129—171.
Бессонова С.С. Деякі закономірності розміщення пам’яток скіфського часу в українському Лівобережному Лісо-
степу // Археологія. — 2000. — № 2. — С. 116—131.
Белозер В.П. К сущности скифского Герроса // Тез. докладов конф. памяти А.И. Тереножкина. — Кировоград,
1987. — Ч. 1. — С. 18—20.
Граков Б.Н. Пережитки скифских религий и эпоса у сармат // ВДИ. — 1969. — № 3. — С. 70—72.
Граков Б.Н. Скифы. — М., 1971.
Ильинская В.А. Скифы Днепровского лесостепного Левобережья. — К., 1968.
Ильинская В.А. Раннескифские курганы бассейна р. Тясмин. — К., 1975.
Ильинская В.А. Может ли Бельское городище быть городом Гелоном? // Скифы и сарматы. — К., 1977. — С. 73—95.
Ильинская В.А., Тереножкин А.И., Мозолевский Б.Н. Курганы VI в. до н. э. у с. Матусов // Скифия и Кавказ. — К.,
1980. — С. 31—63.
Ковпаненко Г.Т. Курганы скифского времени в бассейне р. Рось. — К., 1981.
Могилов О.Д. Спорядження коня скіфської доби у Лісостепу Східної Європи. — К.; Кам’янець-Подільський, 2008.
Мозолевский Б.Н. К вопросу о скифском Герросе // СА. — 1986. — № 2. — С. 70—83.
Мозолевський Б.М. Етнічна географія Скіфії. — К., 2005.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2013, № 2 33
Мозолевский Б.Н., Полин С.В. Курганы скифского Герроса IV в. до н. э. — К., 2005.
Мурзін В.Ю. Більське городище та город Гелон // Древности Восточной Европы. Сб. науч. трудов к 90-летию
Б.А. Шрамко. — Харьков, 2011. — С. 220—224.
Мурзин В.Ю., Ролле Р. Большие городища лесостепной Скифии // Історія Русі—України. — К., 1998. — С. 16—27.
Мурзин В.Ю., Ролле Р. «Царские» скифы и их локализация. // Скифы. Хазары. Славяне. Киевская Русь. К 100-
летию со дня рождения М.И. Артамонова. — СПб., 1998а. — С. 53—54.
Нейхардт А.А. Скифский рассказ Геродота в отечественной историографии. — Л., 1982.
Плетнева С.А. Кочевники средневековья. — М., 1982.
Придик Е. Мельгуновский клад 1763 г. // МАР. — 1911. — 31.
Скорий С.А. Курган Переп’ятиха. — К., 1990.
Скорый С.А. Скифы в Днепровской Правобережной Лесостепи. — К., 2003.
Смирнова Г.И. Курганный могильник раннескифского времени у с. Долиняны // АСГЭ. — 1977. — 18. — С. 29—40.
Смирнова Г.И. Курганы у с. Перебыковцы — новый могильник скифской архаики на среднем Днестре // ТГЭ. —
1979. — ХХ. — С. 37—67.
Смирнова Г.І. Про етнокультурні зміни в розвитку середньодністровського регіону в VII ст. до н. е. // Археоло-
гія. — 1997. — № 3. — С. 57—65.
Толочко П.П. Кочевые народы степей и Киевская Русь. — К., 1999.
Третьяков П.Н. Восточнославянские племена. — М., 1953.
Шрамко Б.А. Восточное укрепление Бельского городища // Скифские древности. — К., 1973. — С. 82—112.
Шрамко Б.А. Крепость скифской эпохи у с. Бельск — город Гелон // Скифский мир. — К., 1975. — С. 94—132.
Шрамко Б.А. Бельское городище (город Гелон). — К., 1987.
Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. — К., 1990. — Т. 1.
Sćerbakivskyj V. la situation géographique de la ville de gelone d’Hérodote // Biblioteka Prehistoryczna. — Poznań,
1930. — 1. — Р. 265—286.
Надійшла 12.09.2012
В.Ю. Мурзин
О СЕВЕРНЫХ ПРЕДЕЛАХ ГЕРОДОТОВОЙ СКИФИИ
На основании письменных и археологических источников автор приходит к выводу, что северная граница Скифии во
времена Геродота проходила, примерно, по бассейнам рек Сула и Рось, а также охватывала Среднее Поднестровье.
Относительно Левобережной Лесостепи выводы автора базируются на концентрации курганов высшей скифской
аристократии VII — начала V вв. до н. э. в среднем течении р. Сула, которые, по его мнению, соответствуют «отчим
могилам», упоминавшихся в знаменитом ответе царя Иданфирса Дарию I, а также на материалах Бельского городища,
являвшегося, с его точки зрения, центром скифского влияния на местное население лесостепного Левобережья.
V.Yu. Murzin
on tHe nortHern BoArDer oF HeroDotuS’ SCytHIA
Based on the written and archaeological sources the author comes to the conclusion that the northern boundary of Scythia
in times of Herodotus laid approximately along the basins of the Sula and the ros rivers covering also the Dnister river
middle region.
Concerning the Dnipro river left bank forest-steppe region the author’s conclusions are based on the concentration of
the highest Scythian aristocracy’s barrows dated by the period from the 7th to the beginning of the 5th c. BC in the Sula river
middle flow region. In his opinion, such barrows correspond to the «fathers’ graves» mentioned in Idanthyrsus’ famous
answer to Darius I. the conclusions are also based on the materials from Bilske hill-fort which was to the author’s mind, the
centre of the Scythian influence upon the local left bank forest-steppe population.
|