Саадачні трійники-розподільники золотоординського часу
У статті розглядається питання функціонального застосування трійників-розподільників золотоординського часу, а також вводиться в науковий обіг раніше не опублікований матеріал із зібрань Національного музею історії України. Здійснена спроба систематизації розподільників на основі їхньої орнаментації...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Археологія |
|---|---|
| Дата: | 2017 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут археології НАН України
2017
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/195511 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Саадачні трійники-розподільники золотоординського часу / М.С. Осипенко // Археологія. — 2017. — №. 4. — С. 111–119. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-195511 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Осипенко, М.С. 2023-12-05T12:41:40Z 2023-12-05T12:41:40Z 2017 Саадачні трійники-розподільники золотоординського часу / М.С. Осипенко // Археологія. — 2017. — №. 4. — С. 111–119. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. 0235-3490 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/195511 У статті розглядається питання функціонального застосування трійників-розподільників золотоординського часу, а також вводиться в науковий обіг раніше не опублікований матеріал із зібрань Національного музею історії України. Здійснена спроба систематизації розподільників на основі їхньої орнаментації та складена карта поширення аналогічних знахідок. The existence of the Mongolian bowcase belts is difficult to trace in the course of archaeological excavations at sites, but they are known from the depictions on mediaeval miniatures. Being dressed over the armour and the main military belt, such equipment served as a modern load bearing system, did not hamper the movement, and opened a quick access to a bow. A special scheme for belts’ division was provided by tees. The tees-distributors kept in the funds of the National Museum of Ukrainian History which have not been studied before are taken into scientific investigation. They can be attributed to the period of the Mongolians’ presence in the Steppes of South Rus. Also, the previously published findings are systematized, there infiltration and usage on the territory of Ukraine are traced. Наличие саадачных поясов у монголов трудно проследить в ходе археологических работ на памятниках, но они известны за изображениями средневековых миниатюр. Такая портупея выполняла функции современной разгрузочной системы, одевалась поверх доспеха и основного боевого пояса, не сковывала в движении и открывала быстрый доступ к дистанционному оружию. Особенную схему распределения ремней обеспечивали тройники. Статья вводит в научный оборот тройники-распределители, что хранятся в фондах Национального музея истории Украины и могут быть отнесены к периоду монгольского присутствия в южнорусских степях. Также проводится систематизация уже опубликованных изделий, прослеживается их проникновение и бытование на территории Украины. uk Інститут археології НАН України Археологія Публікації археологічного матеріалу Саадачні трійники-розподільники золотоординського часу Tees-distributors for bowcases of Golden Horde period Саадачные тройники-распределители золотоординского времени Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Саадачні трійники-розподільники золотоординського часу |
| spellingShingle |
Саадачні трійники-розподільники золотоординського часу Осипенко, М.С. Публікації археологічного матеріалу |
| title_short |
Саадачні трійники-розподільники золотоординського часу |
| title_full |
Саадачні трійники-розподільники золотоординського часу |
| title_fullStr |
Саадачні трійники-розподільники золотоординського часу |
| title_full_unstemmed |
Саадачні трійники-розподільники золотоординського часу |
| title_sort |
саадачні трійники-розподільники золотоординського часу |
| author |
Осипенко, М.С. |
| author_facet |
Осипенко, М.С. |
| topic |
Публікації археологічного матеріалу |
| topic_facet |
Публікації археологічного матеріалу |
| publishDate |
2017 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Археологія |
| publisher |
Інститут археології НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Tees-distributors for bowcases of Golden Horde period Саадачные тройники-распределители золотоординского времени |
| description |
У статті розглядається питання функціонального застосування трійників-розподільників золотоординського часу, а також вводиться в науковий обіг раніше не опублікований матеріал із зібрань Національного музею історії України. Здійснена спроба систематизації розподільників на основі їхньої орнаментації та складена карта поширення аналогічних знахідок.
The existence of the Mongolian bowcase belts is difficult to trace in the course of archaeological excavations at sites, but they are known from the depictions on mediaeval miniatures. Being dressed over the armour and the main military belt, such equipment served as a modern load bearing system, did not hamper the movement, and opened a quick access to a bow. A special scheme for belts’ division was provided by tees. The tees-distributors kept in the funds of the National Museum of Ukrainian History which have not been studied before are taken into scientific investigation. They can be attributed to the period of the Mongolians’ presence in the Steppes of South Rus. Also, the previously published findings are systematized, there infiltration and usage on the territory of Ukraine are traced.
Наличие саадачных поясов у монголов трудно проследить в ходе археологических работ на памятниках, но они известны за изображениями средневековых миниатюр. Такая портупея выполняла функции современной разгрузочной системы, одевалась поверх доспеха и основного боевого пояса, не сковывала в движении и открывала быстрый доступ к дистанционному оружию. Особенную схему распределения ремней обеспечивали тройники. Статья вводит в научный оборот тройники-распределители, что хранятся в фондах Национального музея истории Украины и могут быть отнесены к периоду монгольского присутствия в южнорусских степях. Также проводится систематизация уже опубликованных изделий, прослеживается их проникновение и бытование на территории Украины.
|
| issn |
0235-3490 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/195511 |
| citation_txt |
Саадачні трійники-розподільники золотоординського часу / М.С. Осипенко // Археологія. — 2017. — №. 4. — С. 111–119. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT osipenkoms saadačnítríinikirozpodílʹnikizolotoordinsʹkogočasu AT osipenkoms teesdistributorsforbowcasesofgoldenhordeperiod AT osipenkoms saadačnyetroinikiraspredelitelizolotoordinskogovremeni |
| first_indexed |
2025-11-25T20:57:25Z |
| last_indexed |
2025-11-25T20:57:25Z |
| _version_ |
1850543950012612608 |
| fulltext |
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 4 111
© М.С. ОСипенкО, 2017
М.С. Осипенко *
СААДАЧНІ ТРІЙНИКИ-РОЗПОДІЛЬНИКИ
ЗОЛОТООРДИНСЬКОГО ЧАСУ
УДк: 904'15.22(477)"653"
* ОСипенкО Максим Сергійович — науковий спів-
робітник відділу збереження фондів сектору «Серед-
ньовічна археологія» національного музею історії
України (нМІУ), osypenko.ms@gmail.com
У статті розглядається питання функціонального за-
стосування трійників-розподільників золотоординсько-
го часу, а також вводиться в науковий обіг раніше не
опублікований матеріал із зібрань Національного музею
історії України. Здійснена спроба систематизації розпо-
дільників на основі їхньої орнаментації та складена кар-
та поширення аналогічних знахідок.
К л ю ч о в і с л о в а: трійник-розподільник, саадак, ко-
човики, Золота Орда.
наявність допоміжних стрілкових (саадачних)
поясів у монголів підтверджується давньопер-
ськими, китайськими, японськими та іншими
мініатюрами того часу, хоча серед археологіч-
ного матеріалу — це відносно поодинокі зна-
хідки (рис. 1) (Rauch 2013, p. 106). Використан-
ня таких поясів кочовиками пізнього середньо-
віччя було давньотюркською традицією (куба-
рев 2005, с. 97). практична відсутність саадач-
них наборів у похованнях золотоординського
часу свідчить, скоріш за все, про їхню цінність,
а не про ступінь збереженості артефактів у
пам’ятках (Худяков 1991, с. 128—129). Згідно
спостережень Г. кубарєва, до складу стрілко-
вого поясу входили наступні складові: розпо-
дільники, сагайдачні крюки та, іноді, невели-
кі пряжки. Самі ж розподільники могли бути
різних форм — від кованих кілець з обіймиця-
ми до відлитих з кольорового металу фігурних
блях з трьома чи чотирма отворами (кубарев
2005, с. 94).
Серед трійників-розподільників, що збері-
гаються в археологічних колекціях нМІУ, ряд
предметів належить пізньосередньовічним ко-
човикам. Отож, переходимо до їхнього розгляду.
перший розподільник Інв. № В1554 похо-
дить з округи пастирського городища як ви-
падкова знахідка, куплена у місцевих селян
Б. Ханенком на початку ХХ ст. (Ханенко, Ха-
ненко 1901, табл. ХІ, 282). Виріб — це кругла
бляха діаметром 5,6 см, її центральна части-
на опукла, підтрикутної форми. на вершинах
трикутника розміщені напівсфери з радіаль-
ними рифленнями, що виступають за діаметр
кола. Орнамент являє собою описаний насіч-
ками круг, що імітує солярний знак (багато-
променеву зірку). Між сторонами трикутника
та зовнішнім овалом розміщені отвори — 2,3 ×
0,8 см (рис. 2, 1) (приходнюк 2005, с. 47).
Другий трійник Інв. № В1556 (Ст. № 9091
(?)) був знайдений у 1905 р. у Черняхові під
час археологічних робіт, які проводив В. Хвой-
ка. надійшов до фондів київського художньо-
промислового і наукового музею як дар від
меценатів е. Терещенка та Б. Ханенка. Виріб
являє собою округлу опуклу бляху 4,8 см в діа-
метрі. на відміну від знахідки з пастирського,
відсутня рельєфність на напівсферах, а орна-
мент представлений двома колами, що вписа-
ні один в одного та розміщені на центральній
частині предмету. Дві дуги трійника надломле-
ні, а третя — зігнута. приблизні розміри отво-
рів — 2,1 × 0,7 см (рис. 2, 2).
Ще один розподільник Інв. № В1557 (Ст.
57876, 10309) надійшов у 1905 р. до фондів му-
зею як дар С. Могилевцева із розкопок та зі-
брань В. Хвойки на території київської, Чер-
нігівської та полтавської губерній. на самому
експонаті розміщена стара етикетка, де вказа-
но, що річ була знайдена в с. капулівка на ка-
теринославщині (сучасна Дніпропетровська
обл.). Скоріш за все, В. Хвойкою була допуще-
на технічна помилка під час внесення інвен-
тарних записів до археологічного каталогу му-
зею. Інші речі, які походять з капулівки, також
надійшли до музею в 1905 р.
Знахідка являє собою круглу бляху 5,5 см в
діаметрі. на відміну від попередніх розподіль-
ників, опукла не вся центральна підтрикутна
частина, а лише круговий виступ. Виріб тон-
ший у перетині; орнамент відсутній. Розміри
отворів становлять 1,9 × 0,6 см (рис. 2, 3).
наступний трійник (Інв. № В6/78) був
знай дений під час археологічних досліджень
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 4112
в києві по вул. Трьохсвятительська у 1946 р.
предмет морфологічно подібний до знахідки з
пастирського і являє собою округлу бляху 5 см
в діаметрі з рельєфними напівсферами. Цен-
тральна частина підтрикутної форми, але опу-
клий лише круговий виступ. по центру вміще-
но восьмиконечну зірку, одна з трьох дуг кола
надломлена. пропускна можливість отворів
становить 2,3 × 0,8 см (рис. 2, 4).
Згідно архівних даних київської археоло-
гічної експедиції під керівництвом М. карге-
ра, розподільник був виявлений у перевідкла-
дених культурних нашаруваннях на глибині
0,25 м і не пов’язувався із давньоруським го-
ризонтом (нА ІА нАнУ. — ф. ІА/к. — Од. зб.
1946/17). Можливо, саме тому знахідка не була
опублікована в комплексній монографії автора
досліджень (каргер 1958).
Місця знахідок ще двох розподільників не-
відомі, хоча вони числяться серед старих му-
зейних зібрань до 1941 р., документація з по-
ходження яких була втрачена під час Другої
світової війни. Розподільник Інв. № B3865 ана-
логічний київському трійнику, має 5 см у діа-
метрі та отвори 2,00 × 0,65 см (рис. 2, 5). Інший
виріб Інв. № B3866 морфологічно близький до
описаних вище знахідок, але не має такої ре-
льєфної орнаментації на центральній части-
ні та напівсферах. Орнаментація представлена
отвором-заглибленням та розміщена по цен-
тру виробу. Розміри розподільника складають
4,5 см у діаметрі з отворами 1,8 × 0,6 см. Також
центральна частина розподільника не має та-
кої опуклості як у попередніх трійниках. по-
ристість металу на одній із дуг вказує на дефект
виробництва в процесі лиття. У напівсферах
зроблені невеличкі заглиблення — помітки для
отворів. Скоріш за все, тріщина, яка просте-
жується на одній із напівсфер, була наслідком
спроби зробити на цьому місці отвір. Також, є
всі підстави говорити про переужиток розпо-
дільника як підвіски, адже наскрізний отвір
має значні затертості (рис. 2, 6).
Розподільник Інв. № В1161 (И‑А. М. ХГУ
№ 404) був знайдений у 1927 р. на зольниках
с. новоселівка нововодолазького р-ну Харків-
ської обл., хоча жодного виду археологічних ро-
біт, впродовж 20—30-х рр. ХХ ст. на цьому місці
не проводили 1. Абревіатура старого музейного
шифру вказує на те, що річ належала Археоло-
гічному музею Харківського державного уні-
верситету. Матеріали з цього музею перебували
в києві впродовж 1946—1948 рр., коли відбу-
валося розподілення повернутих з Уфи еваку-
йованих колекцій з території УРСР. Скоріш за
все, розподільник є випадковою знахідкою ви-
явленою на пам’ятці скіфського часу.
предмет ідентичний до трійника Інв.
№ В3866, але в перетині має більший ви-
гин. Виріб діаметром 5,0 см з отворами 2,45 ×
0,80 см (рис. 2, 7). Одна з дуг знахідки втраче-
на, а інша — тріснута.
Можливо, про вищеперераховані розпо-
дільники згадує у своїй праці А. кірпічніков.
Дослідник зазначає, що Г. корзухіна, на осно-
ві своїх замальовок із Державного історичного
музею УРСР, повідомила йому про сім розпо-
дільників, із яких три знайдені в києві та об-
ласті, по одному — з нижнього подніпров’я та
Харківщини, а місця знаходження ще двох не-
відомі. Далі вчений підкреслює, що лише один
з них опублікований, посилаючись на знахід-
ку із пастирського городища (кирпичников
1973, с. 24). За імперським адміністративно-
територіальним поділом територія сучас-
ної Черкаської обл., де зараз розташовуєть-
ся с. пастирське, входила до складу київської
губернії. Відповідно, А. кірпічніков допустив
помилку у співвіднесенні географії поширен-
ня трійників-розподільників, пов’язавши те-
риторію губернії з межами сучасної області.
Останній трійник-розподільник походить
із с. Розпасіївка Троїцького р-ну Луганської
обл., був знайдений на присадибній ділян-
ці місцевим селянином Ф. Орловим у 1984 р.
(Інв. № В5051). Виріб має спільні риси із ки-
1 Автор висловлює подяку к. і. н. С.І. Заднікову за на-
дану інформацію стосовно старих музейних шиф-
рів та переміщенням колекцій Археологічного му-
зею ХДУ, а також археологічних робіт проведених
на Харківщині впродовж 1920—1930 рр.
Рис. 1. Зображення монгольських воїнів на давньопер-
ській мініатюрі з Тебрізу XIV ст. (за Х. Раухом)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 4 113
ївською знахідкою в орнаментації, але значно
масивніший, з більш випуклою та витягнутою,
як у пастирської знахідки, центральною части-
ною. Його розміри складають 5,7 см у діаме-
трі з отворами 2,3 × 0,7 см. Одна із дуг знахідки
тріснута (рис. 2, 8).
Розподільники з колекцій нМІУ хоч і мають
морфологічну подібність, але техніка їхнього
виготовлення дещо різниться. Так, наприклад,
трійники з капулівки та новоселівки, окрім
центральної частини, пласкі на звороті. В той
же час на трійниках із пастирського, Черняхо-
ва, києва та «підвіски» на напівсферах просте-
жуються невеличкі виступи — залишки ливар-
ного виробництва, які потім зашліфовувалися.
А на виробах із Розпасіївки та розподільника
невідомого походження, навпаки, присутні за-
глиблення на напівсферах.
Аналогії трійникам з нМІУ відомі за зна-
хідками з Михайлівки на Черкащині, Горішніх
плавнів (колишній комсомольськ), Засулля,
Шушвалівки та уроч. Маячка-Гора на пол-
тавщині, балки Майорки на Дніпропетров-
щині, з Лутищ на Сумщині та Рідківців на Бу-
ковині (рис. 3, 1—9; 21—24) (Брайчевський
1952, с. 109, табл. 2, 15; Березовець 1963, с. 197,
рис. 25, 3, пивоваров 2011, с. 35, рис. 8, 2; ка-
лашник, Бовкун 2012, с. 118, Рис. 7, 1—4;
приймак 2014, с. 545, рис. 3). Два розподіль-
ники, які зберігаються у фондах Дніпропет-
ровського національного історичного музею
ім. Д.І. Яворницького, мають невідоме похо-
дження (Інв. №№ A‑4008, А‑4029) (рис. 3, 13,
14). Ще дві знахідки були виявлені під час до-
сліджень Глухова і експонуються у вітринах Ар-
хеологічного музею національного історико-
культурного заповідника, які присвячені піз-
ньому середньовіччю (рис. 3, 15, 16) 2.
За межами України подібні розподільни-
ки виявлені під час археологічних досліджень
пскова, Білярського городища та поселен-
ня Аргамач-пальна-3 з округи Єлецька, РФ
(рис. 3, 10—12) (культура Биляра… 1985, с. 200,
табл. LXVI, 1; Лабутина 1994, с. 232, рис. 19, 4;
иншаков, иншакова 2011, с. 40, 45, рис. 3, 1).
Ще чотири трійники були знайдені в Тульській
обл. (умовна територія битви 1380 р.) та збе-
рігаються у фондах Військово-історичного та
природничого заповідника «куликово поле»
(рис. 3, 16—20) (Інв. №№ А‑718/35, А‑945,
А‑122/68, А‑946).
2 http://http://nz-hlukhiv.com.ua/muzej-arheologiyi-2;
http://museum.velizariy.kiev.ua/sumy/gluhiv/
images/3.15.jpg
Досліджуючи знахідку, О. приходнюк до-
пускає її побутування в межах існування пас-
тирського городища, посилаючись на анало-
гії в балці Майорці та Михайлівці (приход-
нюк 2005, с. 31). Однак, речі на слов’янських
пам’ятках походять із розмивів русла річок і не
можуть бути чітким хронологічним індикато-
ром (Березовець 1963, с. 197).
О. Супруненко розглядає Шушвалівський
могильник як золотоординський некрополь із
значним місцевим етнічним елементом. Вив-
чення поховального інвентарю встановило на-
ступну хронологічну межу пам’ятки — межа
ХІІІ—XIV ст. (Супруненко, приймак, Миро-
ненко 2004, с. 30).
Рис. 2. Трійники-розподільники золотоординського
часу із зібрань нМІУ: 1 — пастирське городище, Чер-
каська обл. (Інв. № В1554); 2 — Черняхів, київська
обл. (Інв. № В1556); 3 — капулівка, Дніпропетровська
обл. (Інв. № В1557); 4 — київ, вул. Трьохсвятитель-
ська (Інв. № В-6/78); 5—6 — місця знахідок невідомі
(Інв. № В3865, В3866); 7 — новоселівка, Харківська
обл. (Інв. № В1161); 8 — Розпасіївка, Луганська обл.
(Інв. № В5051)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 4114
Трійник із Аргамач-пальна-3 походить із
культурних нашарувань межі XIV—XV ст., що
співпадає із іншим етапом існування поселен-
ської структури пам’ятки (иншаков, иншако-
ва 2011, с. 33). Стосовно центральної частини
трійника із пскова зазначимо, що дослідження
проводилися на території укріплень Окольно-
го града, зведення яких було завершено 1465 р
(Лабутина 1994, с. 6).
Є. калашник, враховуючи відсутність ар-
хеологічних даних про постійне населення
на Орелі у пізньосередньовічний час, під-
німає верхню хронологічну межу датування
подібних виробів до третьої чверті ХVIIІ ст.,
а саме існуванням Лівенеської фортеці на
Українській лінії оборони, де дов гий час не-
сли службу імперські кавалерійські части-
ни. Однак, матеріали, що походять з роз-
відок місцевого краєзнавця І. Бовкуна,
були зібрані недалеко від самої фортеці в
уроч. Маячка-Гора, цілком можуть не спів-
падати із хронологією укріплення (калаш-
ник, Бовкун 2012, с. 119).
Згідно припущень О. приходнюка, центром
розповсюдження розглянутих розподільників
на території України було Середнє подніпров’я
(приходнюк 2005, с. 31). Схожої думки дотри-
мується В. приймак, але додає, що розповсю-
дження трійників у степах надчорноморщини
пов’язано із зіткненням давньоруського насе-
лення з вихідцями із поволзького і приураль-
ського регіонів (приймак 2014, с. 539).
на нашу думку, поширення цієї катего-
рії знахідок територією України безперечно
пов’язане із активними процесами, що про-
ходили в цей період у південноруських степах,
а саме — підкоренням половецьких племен та
їхня подальша інкорпорація монголами. Від-
повідно до запропонованої карти місцезнахо-
дження розподільників, центром поширення
вказаних виробів став лівий берег Дніпра, а
вже звідти трійники проникали в інші регіони
Русі (рис. 4).
перелічені розподільники дають певне уяв-
лення про стилістичний декор відповідної кате-
горії знахідок, тому їх можна поділити за орна-
ментом на наступні шість варіантів: солярний
знак (багатопроменева зірка) (пастирське, Го-
рішні плавні), шестипроменева зірка (Лути-
ще), восьмипроменева зірка (київ, Розпасі-
ївка, Глухів, псков та ін.), отвір-заглиблення
(новоселівка, балка Майорка, Засулля, Рід-
ківці, Аргамач-пальна 3), коло вписане в коло
(Черняхів) та без орнаменту (Засулля, Михай-
лівка, капулівка, Глухів, Біляр). Запропонова-
ні варіанти, в свою чергу, можуть мати по два
підваріанти — наявність (a) чи відсутність (b)
рифлення на напівсферах (рис. 5).
Одним із перших, хто припустив викорис-
тання трійників як розподільників портупей
був В. Ястребов (Ястребов 1893, с. 12, рис. 14;
с. 44, рис. 24). під час досліджень поховань Ля-
динського могильника було знайдено числен-
ний поясний гарнітур та рештки ременів з трій-
никами, виявлені in situ на тазі чоловічих ске-
летів (рис. 6, 1). Також дослідник підкреслює,
що такі пояси зображені на деяких кам’яних
чоловічих «бабах», де ремені перехрещувалися
Рис. 3. Трійники другої половини XIII — почат-
ку XV ст., аналогічні розподільникам з нМІУ: 1 — Ми-
хайлівка (за М. Брайчевським); 2 — Балка Майорка
(за Д. Березовцем); 3 — Горішні плавні; 4 — Лутище;
5—7 — Засулля (всі за В. приймаком); 8 — Рідків-
ці (за С. пивоваровим); 9 — Шушвалівський могиль-
ник (за О. Супруненком); 10 — Білярське городище;
11 — псков (за І. Лабутіною); 12 — Аргамач-пальна 3
(за А. Іншаковим); 13, 14 — місце знахідки невідоме
(фонди Дніпропетровського національного історич-
ного музею ім. Д.І. Яворницького, Інв. №№ A-4008,
А-4029); 15, 16 — Глухів (зберігаються в Археологіч-
ному музеї національного історико-культурного за-
повідника Глухів); 17—20 — район «куликового поля»
(фонди Військово-історичного та природничого запо-
відника «куликово поле» Інв. №№ А-718/35, А-945,
А-122/68, А-946); 21—24 — уроч. Маячка-Гора (за
Є. калашником)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 4 115
подібним чином на стегнах і ногах, а на місці
перетинання з’єднувалися «круглими пряжка-
ми» (Ястребов 1893, с. 45).
Як вже зазначалося вище, Г. кубарєв на під-
ставі поховань давніх тюрок Сибіру (Барбурга-
зи, Джолін, кизирь, Юстид та ін.) трійники-
розподільники пов’язав із складовими допо-
міжного стрілецького поясу (рис. 6, 2). Такий
пояс виконував функцію сучасної розвантажу-
вальної системи, одягався поверх обладунків
та основного бойового поясу, де закріплюва-
лася ручна холодна зброя. Для саадачного по-
ясу була характерна наступна варіативність: з
трьома (для підвішування налуча та сагайда-
ка), двома (тільки сагайдака) та одним розпо-
дільниками (кубарев 2005, с. 96—97).
Своїми результатами Г. кубарєв підкоре-
гував висловлене припущення В. Молодіна,
Рис. 4. карта поширення трійників-розподільників золотоординського часу: 1 — пас-
тирське городище; 2 — Черняхів; 3 — капулівка; 4 — київ; 5 — новоселівка; 6 — Роз-
пасіївка; 7 — Михайлівка; 8 — Горішні плавні; 9 — Засулля; 10 — Шушвалівський мо-
гильник; 11 — Балка Майорка; 12 — Лутище; 13 — Рідківці; 14 — Білярське городище;
15 — псков; 16 — поселення Аргамач-пальна 3; 17 — Глухів; 18 — район «куликового
поля»; 19 — уроч. Маячка-Гора
Рис. 5. Таблиця варіан-
тів стилістичного декору
трійників золотоордин-
ського часу (заштрихо-
вані клітинки вказують
на ймовірність існування
такого підваріанту)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 4116
Д. Савінова та В. Могильникова, які схильні
були до думки щодо застосування таких розпо-
дільників на основному бойовому поясі (рис. 6,
4) (Молодин 1988, с. 89; Савинов, павлов,
пульс 1988, с. 97; Могильников 2000, с. 24).
Також доповнив твердження А. Халікова, який
розглядав виявлені у похованнях давніх булгар
розподільники на рештках сагайдаків як функ-
ціональні «ажурні» прикраси (рис. 6, 5) (Ген-
нинг, Халиков 1964, с. 48, рис. 14, 3).
поділяє думки російського колеги і мон-
гольський археолог к. Тюрбат. Дослідження
поховань, які проводилися у рамках спільно-
го німецько-монгольського проекту в скелях
Жаргаланд Хайрану провінції Ховд, виявили
на покійнику in situ трійники разом із збере-
женими стінками сагайдаків й прикріпленими
до них залишками шкіряних ременів з пряж-
ками (рис. 6, 3) (Torbat, Batsukh, Bemmann
2009, p. 377, fig. 13; Tцrbat, Batsьch, Batbajar
2013, p. 265).
на нашу думку, запропонована Г. кубарє-
вим та доповнена к. Тюрбатом реконструкція
найкраще висвітлює призначення трійників.
Хоча в науковій літературі поширене альтер-
нативне бачення щодо використання роз-
подільників як складових частин кінського
спорядження (рис. 7, 1—3) (ОАк 1908, с. 95;
Федоров-Давыдов 1966, с. 55, 59; кирпични-
ков 1973, рис. 12; иншаков, иншакова 2011,
с. 40; приходнюк 2005, рис. 64; приймак
2007, с. 157). Також існують припущення, які
вказують на поліфункціональне призначення
виробів (кирпичников 1973, с. 28; кызласов
1983, с. 33; Терський 2015, с. 68). Однак, жод-
ний із морфологічно подібних розподільни-
ків не був виявлений in situ в похованні з ко-
нем на скелеті тварини. Знахідка, аналогічна
розподільникам із Гаївки, була виявлена під
час досліджень кургану Сапогово кемеров-
ської обл. в Росії (рис. 7, 4). після детально-
го вивчення матеріалів курганних груп верх-
ньообської культури кузнецької котловини
дослідниками, такий розподільник був відне-
сений до категорії поясної гарнітури розвину-
того сросткінського типу (Васютин, Онищен-
ко 2010, с. 106, рис. 3, 6, 7).
Отже, трійники забезпечували таку систему
розведення ременів, яка б не сковувала рухи
воїна і відкривала швидкий доступ до дистан-
ційної зброї. Знахідки із колекцій нМІУ ре-
презентують відповідну категорію розподіль-
ників, які з’єднували ремені саадачного поясу
і хронологічно пов’язані з перебуванням мон-
голів у південноруських степах. Датувати такі
вироби слід не раніше ніж серединою ХІІІ ст.,
Рис. 7. Спроби застосування розподільників як скла-
дової частини кінського спорядження: 1 — налобний
та нахрапний розподільник згідно реконструкції вузди
з Гаївки (за А. кірпічніковим); 2 — використання трій-
ника з поселення Аргамач-пальна 3 як трензель (за
А. Іншаковим); 3 — підперсний розподільник упряжі
(за О. приходнюком); 4 — трійник із кургану Сапого-
во (за А. Ілюшиним)
Рис. 6. Місця виявлення трійників-розподільників in
situ та реконструкція їхнього використання: 1 — по-
ясний набір ХІ ст. із Лядинського могильника (за
В. Ястрєбовим); 2 — поховання Юстид 24 та рекон-
струкція вигляду давньотюркського воїна, а також саа-
дачного (стрілкового) поясу з курганної групи кизирь
(за Г. кубарєвим); 3 — Гілево ІІ, поховання воїна та
його зброєносця (?) (за В. Могильниковим); 4 — ре-
конструкція сагайдака із Велико-Тарханського мо-
гильника (за А. Халіковим); 5 — поховання із Жарга-
ланду та реконструкція (за к. Тюрбатом)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 4 117
а верхню межу, з урахуванням відомих на сьо-
годні знахідок, доводити до кінця XV ст. Хоча
уточнення поширення та часу побутування по-
дібних розподільників на території України ви-
магають подальших досліджень.
Березовец Д.Т. поселение уличей на Тясмине // Ма-
териалы и исследования по археологии СССР. — М.:
Ан СССР, 1963. — № 108. — С. 145—208.
Брайчевський М.Ю. неопубліковані речі часів переселен-
ня народів у Львівському історичному музеї // Тру-
ди канівського біогеографічного заповідника. — к.,
1952. — № 10. — С. 105—111.
Васютин А.С., Онищенко С.С. кочевнические компоненты
в материальной культуре населения верхнеобской
культуры кузнецкой котловины (VII—X вв.) //
Древности Сибири и центральной Азии (сборник
научных трудов). — Горно-Алтайск: ГАГУ, 2010. —
№ 3. — С. 103—115.
Геннинг В.Ф., Халиков А.Х. Ранние болгары на Волге (Бо-
льше-Тарханский Могильник). — М.: наука, 1964.
Иншаков А.А, Иншакова А.В. Комплекс вооружения слу-
жилого человека вт. пол. XIV — нач. XV вв. елец-
кого княжества // на степном пограничье: Верхний
Дон в истории средневековой России. — елец: еГУ,
2011. — С. 32—45.
Калашник Є., Бовкун І. Матеріальна культура Лівенської
фортеці на Українській лінії // нові досліджен-
ня пам’яток козацької доби в Україні. — київ: нДЦ
«Часи козацькі», 2012. — Вип. 21, Ч. І. — С. 114—123.
Каргер М.В. Древний киев. — М.: Ан СССР, 1958. — Т. 1.
Кирпичников А.Н. Снаряжение всадника и верхового коня
на Руси ІХ—ХІІІ вв. — Ленинград: наука, 1973 (Свод
археологических источников. — е1—36).
Кызласов И.Л. Аскизская культура Южной Сибири
Х—XIV вв. — М.: наука, 1983 (Свод археологичес-
ких источников. — е3—18).
Кубарев Г.В. культура древних тюрок Алтая (по мате-
риалам погребальных памятников). — новосибирск:
иАЭ СО РАн, 2005.
Культура Биляра: Булгарские орудия труда и оружие
Х—ХІІІ вв. — М.: наука, 1985.
Лабутина И.К. Раскоп 1967 г. в Окольном городе пско-
ва // Археологическое изучение пскова. — псков:
Миклош, 1994. — С. 6—43, 216—252.
Могильников В.А. Гилево VII, курган 4 — памятник кимаков
на Верхнем Алтае // Татарская археология. — казань:
ии Ан Татарстана, 2000. — № 1—2. — С. 19—41.
Молодин В.И., Савинов Д.Г, Елагин В.С. и др. Бараба в тюрк-
ское время. — новосибирск: наука, 1988.
Отчетъ императорской археологической комисии за 1905
годъ. — Санкт-петербургъ: Типография Главнаго
Управленія Уделовъ, 1908.
Отчет Киевской археологической экспедиции 1946 г. //
науковий архів Інституту археології національної
академії наук України. — ф. ІА/к 1946 — № 17.
Пивоваров С.В. Дослідження слов’янського поселення
VIII—IX ст. поблизу с. Рідківці у 2010 р. // питан-
ня стародавньої та середньовічної історії, археології
та етнології (збірник наукових праць). — Чернівці:
прут, 2011. — Т. 2. — С. 22—37.
Приймак В.В. Ременные распределители эпохи средневе-
ковья // Археологія і давня історія України. — к.: ІА
нАнУ, 2011. — Вип. 7. — С. 157—165.
Приймак В.В. Ременные распределители древнерусско-
го и золотоордынского времени (новые находки) //
Верхнедонский археологический сборник. — Ли-
пецк: ЛГпУ, 2014. — Вып. 6. — С. 538—548.
Приходнюк О.М. пастирське городище. — к.; Чернівці:
Зелена Буковина, 2005.
Савинов Д.Г., Павлов П.Г., Паульс Д.Е. Раннесредневековые
впускные погребения на юге Хакасии // памятники
археологии в зонах мелиорации Южной Сибири. —
Ленинград: Ан СССР, 1988. — С. 83—103.
Супруненко О.Б., Приймак В.В., Мироненко К.М. Старо-
житності золотоординського часу Лівобережного
подніпров’я. — к.; полтава: Археологія, 2004.
Терський С.В. кочівники північного причорномор’я та
формування спорядження слов’янської кінноти у
VI—XI ст. (за археологічними даними) // Археологія
& Фортифікація України. — кам’янець-подільський:
пп Буйницький А.О., 2015. — С. 64—70.
Федоров-Давыдов Г.А. кочевники Восточной европы под
властью золотоордынских ханов. Археологические
памятники. — М.: МГУ, 1966.
Ханенко Б.И, Ханенко В.И. Древности поднепровья. Эпоха
великого переселения народов. — кієвъ: Типогра-
фия кульженко С.В., 1901. — Т. 4.
Худяков Ю.С. Вооружение Центрально-Азиатских кочев-
ников в эпоху раннего и развитого средневековья. —
новосибирск: наука, 1991.
Ястребов В.Н. Лядинскій и Томниковскій могильники
Тамбовской губерніи // Материалы по археологии
России. — Санкт-петербургъ: Типография Скоро-
ходова и.н., 1893. — № 10.
Rauch Ch. Von Täbriz über Istanbul nach Berlin //
Steppenkrieger. Reiternomaden des 7—14 Jahrunderts
aus der Mongolei. — Bonn: LVR, 2013. —S. 100—113.
Torbat Ts., Batsukh D., Bemmann J. A Rock Tomb of the
Ancient Turkic Period in the Zhargalant Khaihan
Mountains, Khovd Aimag with the Oldest Preserved
Horse-Head Fiddle in Mongolia — A Preliminary
Report, Ulaanbaatar, 2008 // Current Archaeological
Research in Mongolia. — Bonn, 2009. — P. 365—383.
Törbat C., Batsüch D., Batbajar T. Das Felsgrab aus Žargalant,
Manchan sum, Chovd ajmag // Steppenkrieger.
Reiternomaden des 7—14 Jahrunderts aus der
Mongolei. — Bonn: LVR, 2013. — S. 222—265.
Надійшла 27.06.2017
М.С. Осипенко
Научный сотрудник отдела хранения фондов сектора «Средневековая археология»
Национального музея истории Украины, osypenko.ms@gmail.com
СААДАЧнЫе ТРОЙники-РАСпРеДеЛиТеЛи ЗОЛОТООРДинСкОГО ВРеМени
наличие саадачных поясов у монголов трудно проследить в ходе археологических работ на памятниках, но они
известны за изображениями средневековых миниатюр. Такая портупея выполняла функции современной раз-
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 4118
грузочной системы, одевалась поверх доспеха и основного боевого пояса, не сковывала в движении и открывала
быстрый доступ к дистанционному оружию. Особенную схему распределения ремней обеспечивали тройники.
Статья вводит в научный оборот тройники-распределители, что хранятся в фондах национального музея
истории Украины и могут быть отнесены к периоду монгольского присутствия в южнорусских степях. Также
проводится систематизация уже опубликованных изделий, прослеживается их проникновение и бытование на
территории Украины.
К л ю ч е в ы е с л о в а: тройник-распределитель, саадак, кочевники, Золотая Орда.
Maksym S. Osypenko
Research fellow of the Department of Funds Keeping in the Mediaeval Archaeology Sector,
the National Museum of Ukrainian History, osypenko.ms@gmail.com
TEES-DISTRIBUTORS FOR BOwCASES OF GOLDEN HORDE PERIOD
The existence of the Mongolian bowcase belts is difficult to trace in the course of archaeological excavations at sites, but they
are known from the depictions on mediaeval miniatures. Being dressed over the armour and the main military belt, such
equipment served as a modern load bearing system, did not hamper the movement, and opened a quick access to a bow. A
special scheme for belts’ division was provided by tees.
The tees-distributors kept in the funds of the National Museum of Ukrainian History which have not been studied before
are taken into scientific investigation. They can be attributed to the period of the Mongolians’ presence in the Steppes of
South Rus. Also, the previously published findings are systematized, there infiltration and usage on the territory of Ukraine
are traced.
K e y w o r d s: tee-distributor, bowcase, the nomads, the Golden Horde.
References
Berezovets D.T. Poseleniie ulichei na Tyasmine. Materialy i issledovaniia po arkheologii SSSR, Moskva: Akademiia nauk SSSR,
1963, no. 108, pp. 145-208.
Braichevskyi M.Yu. Neopublikovani rechi chasiv pereselennia narodiv u Lvivskomu istorychnomu muzei. Trudy Kanivskoho
bioheohrafichnoho zapovidnyka. Kyiv, 1952, no. 10, pp. 105-111.
Fedorov-Davydov G.A. Kochevniki Vostochnoi Evropy pod vlastiu zolotoordynskikh khanov. Arkheologicheskie pamiatniki.
Moskva: Moskovskii gosudarstvennyi universitet, 1966.
Genning V.F., Khalikov A.H. Ranniie bolgary na Volge (Bolshe-Tarkhanskii Mogilnik). Moskva: Nauka, 1964.
Inshakov A.A, Inshakova A.V. Kompleks vooruzheniia sluzhilogo cheloveka vt. pol. XIV-nach. XV vv. Yeletskogo kniazhestva. Na
stepnom pogranichie: Verkhnii Don v istorii srednevekovoi Rossii, Yelets: Yeletskii gosudarstvennyi universitet, 2011, pp. 32-
45.
Kalashnyk Ye., Bovkun I. Materialna kultura Livenskoi fortetsi na Ukrainskii linii. Novi doslidzhennia pamiatok kozatskoi doby v
Ukraini. Kyiv: Naukovo-doslidnyi tsentr «Chasy kozatski», 2012, iss. 21, I, pp. 114-123.
Karger M.V. Drevnii Kyiv. Moskva: Akademiia nauk SSSR, 1958.
Khanenko B.I, Khanenko V.I. Drevnosti Podneprovia. Epokha velikogo pereseleniia narodov. Kyiv: Tipografiia Kulzhenko S.V.,
1901, vol. 4.
Khudiakov Yu.S. Vooruzheniie Tsentralno-Aziatskikh kochevnikov v epokhu rannego i razvitogo srednevekovia. Novosibirsk:
Nauka, 1991.
Kirpichnikov A.N. Snariazheniie vsadnika i verkhovogo konia na Rusi IX-XIII vv. Materialy i issledovaniia po arkheologii SSSR,
Leningrad: Nauka, 1973, E1-36.
Kubarev G.V. Kultura drevnikh turok Altaia (po materialam pogrebalnykh pamiatnikov). Novosibirsk: Institut arkheologii i
etnografii sibirskogo otdeleniia Rossiiskoi akademii nauk, 2005.
Kultura Biliara: Bulgarskiie orudiia truda i oruzhiie Х-ХIII vv. Moskva: Nauka, 1985.
Kyzlasov I. L. Askizskaia kultura Yuzhnoi Sibiri X-XIV vv. Materialy i issledovaniia po arkheologii SSSR, Moskva: Nauka, 1983,
E3-18.
Labutina I.K. Raskop 1967 g. v Okolnom gorode Pskova. Arkheologicheskoie izucheniie Pskova, Pskov: Miklosh, 1994, pp. 6-43,
216-252.
Mogilnikov V.A. Gilevo VII, kurgan 4 - pamiatnik kimakov na Verkhnem Altaie. Tatarskaia arkheologiia, Kazan: Institut istorii
Akademii nauk Tatarstana, 2000, no. 1-2, pp. 19-41.
Molodin V., Savinov D.G, Yelagin V.S. i dr. Baraba v tiurkskoie vremia. Novosibirsk: Nauka, 1988.
Otchet imperatorskoi arkheologicheskoi komisii za 1905 god. Sankt-Peterburg: Tipografiia Glavnago Upravleniia Udelov, 1908.
Otchet Kievskoi arkheologicheskoi ekspeditsii 1946 g. Naukovyi arkhiv Instytutu arkheolohii Natsionalnoi akademii nauk Ukrainy,
f. IA/K 1946, no. 17.
Pryimak V.V. Remennyie raspredeliteli epokhi srednevekovia. Arkheolohiia i Davnia istoriia Ukrainy, 2011, no. 7, pp. 157-165.
Pryimak V.V. Remennyie raspredeliteli drevnerusskogo i zolotoordynskogo vremeni (novyie nakhodki). Verkhnedonskii
arkheologicheskii sbornik. Lipetsk: Lipetskii gosudarstvennyi pedagogicheskii universitet, 2014, iss. 6, pp. 538-548.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 4 119
Prykhodniuk O.M. Pastyrske horodyshche. Kyiv-Chernivtsi: Zelena Bukovyna, 2005.
Pyvovarov S.V. Doslidzhennia slovianskoho poselennia VIII-IX st. poblyzu s. Ridkivtsi u 2010 r. Pytannia starodavnioi ta
seredniovichnoi istorii, arkheolohii ta etnolohii (zbirnyk naukovykh prats), Chernivtsi: Prut, 2011, vol. 2, pp. 22-37.
Rauch Ch. Von Täbriz über Istanbul nach Berlin. Steppenkrieger. Reiternomaden des 7-14 Jahrunderts aus der Mongolei, Bonn: LVR,
2013, pp. 100-113.
Savinov D.G., Pavlov P.G., Pauls D.E. Rannesrednevekovyie vpusknyie pogrebeniia na yuge Khakasii. Pamiatniki arkheologii v
zonakh melioratsii Yuzhnoi Sibiri, Leningrad: Akademiia nauk SSSR, 1988, pp. 83-103.
Suprunenko O.B., Pryimak V.V., Myronenko K.M. Starozhytnosti zolotoordynskoho chasu Livoberezhnoho Podniprovia. Kyiv-
Poltava: «Arkheolohiia», 2004.
Terskyi S.V. Kochivnyky Pivnichnoho Prychornomoria ta formuvannia sporiadzhennia slovianskoi kinnoty u VI-XI st. (za
arkheolohichnymy danymy). Arkheolohiia & Fortyfikatsiia Ukrainy, Kamianets-Podilskyi: PP Buinytskyi A.O., 2015,
pp. 64-70.
Torbat Ts., Batsukh D., Bemmann J. A Rock Tomb of the Ancient Turkic Period in the Zhargalant Khaihan Mountains, Khovd
Aimag with the Oldest Preserved Horse-Head Fiddle in Mongolia - A Preliminary Report, Ulaanbaatar, 2008. Current
Archaeological Research in Mongolia, Bonn, 2009, pp. 365-383.
Törbat C., Batsüch D., Batbajar T. Das Felsgrab aus Žargalant, Manchan sum, Chovd ajmag. Steppenkrieger. Reiternomaden des
7-14 Jahrunderts aus der Mongolei, Bonn: LVR, 2013. pp. 222-265.
Vasiutin A.S., Onishchenko S.S. Kochevnicheskiie komponenty v materialnoi kulture naseleniia verkhneobskoi kultury Kuznetskoi
kotloviny (VII-X vv.). Drevnosti Sibiri i tsentralnoi Azii (sbornik nauchnykh trudov), Gorno-Altaisk: Gorno-Altaiskii
gosudarstvennyi universitet, 2010, no. 3, pp. 103-115.
Yastrebov V.N. Liadinskii i Tomnikovskii mogilniki Tambovskoi gubernii. Materialy po arkheologii Rossii, Sankt-Peterburg:
Tipografiia Skorokhodova I.N., 1893, no. 10.
|