Проблема визначення поховань скіфських номархів
Аналізуючи особливості соціальної структури скіфського суспільства автор приходить до висновку, що на даному етапі наукового знання визначити поховання скіфських номархів серед великого масиву курганів скіфської аристократії неможливо. В нашем представлении, скифское общество было близко к раннефеод...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Археологія |
|---|---|
| Datum: | 2015 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут археології НАН України
2015
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/195836 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Проблема визначення поховань скіфських номархів / В.Ю. Мурзін // Археологія. — 2015. — №. 1. — С. 19-29. — Бібліогр.: 69 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-195836 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Мурзін, В.Ю. 2023-12-07T13:58:30Z 2023-12-07T13:58:30Z 2015 Проблема визначення поховань скіфських номархів / В.Ю. Мурзін // Археологія. — 2015. — №. 1. — С. 19-29. — Бібліогр.: 69 назв. — укр. 0235-3490 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/195836 Аналізуючи особливості соціальної структури скіфського суспільства автор приходить до висновку, що на даному етапі наукового знання визначити поховання скіфських номархів серед великого масиву курганів скіфської аристократії неможливо. В нашем представлении, скифское общество было близко к раннефеодальному, которое отличалось многоуклад ностью. Впрочем, сочетание рабовладельческого и феодального укладов в различных ситуациях было неодинако вым. с нашей точки зрения, скифское общество было таким, где феодальный уклад явно превалировал. Также как и другие подобные общественные организации, оно, к тому же, усложнялось пережитками родопле менного строя (например, основанная на вымышленном кровном родстве всех скифов родоплеменная структура скифской орды) и элементами рабовладения. Поскольку роль верховного царя в распределении властных полномочий была далеко не последней, в скиф ском раннефеодальном государстве не могла не возникнуть вассальноленная система, основанная на повино вении и покровительстве — иными словами «патронате», которая и определяет размер вознаграждений сюзерена своим вассалам. Поскольку скифское государство было по своей сути экспансионистским, его главной функцией была внешняя эксплуатация подчиненных племен и народов в виде прямого грабежа, получения выгоды от контроля над торговы ми путями и, прежде всего, наложения дани на покоренное земледельческое население Лесостепи. Доля номархов в этой добыче определялась не только степенью их воинской доблести, но и численностью нома, а также положением последнего в социальной структуре скифской орды. Поэтому и степень влияния и богатства номарха малочисленного нома, входившего в состав наименее при вилегированного «царства» (крыла») могли очень заметно отличаться от влияния и богатства номарха в соста ве «главного царства» («центра») скифской орды, возглавляемого непосредственно верховным царем скифии и объединяющим племена царских скифов, считавших всех прочих скифов своими рабами (herod. iV, 20). Это не могло не сказываться на различиях в степени роскоши их погребального инвентаря. различными были и масштабы их погребальных сооружений, поскольку трудовые затраты на их возведение определялись, прежде всего, числом лиц, подвластных тому или иному номарху. Едва ли мы можем сейчас точно уловит все эти нюансы, поэтому говорить о какихто определенных критери ях выделения погребений скифских номархов среди значительного массива курганов скифской аристократии, по нашему мнению, будет самонадеянно. The author considers the scythian society to be close to the early feudal one known by its multistructural nature. however, the combination of slave and feudal structure in different situations varied. From the author’s point of view, the feudal way of life clearly prevailed in the scythian society. Moreover, as well as other similar social organizations, the scythian society was complicated by remnants of the tribal system (for example, the tribal structure of the scythian horde based on the invented kinship of all the scythians) and the elements of slave ownership. As far as the role of the supreme king in the distribution of powers was far from the latest, the vassal and fiefdom system based on the obedience and the protection, in other words «patronage», which determines the amount of remuneration of the suzerain to his vassals, couldn’t fail to appear in the scythian early feudal state. since the scythian state was expansionistic in its essence, its main function was to exploit subordinated tribes and peo ples by way of direct military plunder, by gaining benefits from the control over trading routes, and above all, by imposing the tribute on the conquered agricultural population in the Foreststeppe zone. the share of nomarchs in this plunder was determined not only by their military valour, but also by the number of nome, as well as by the position of the latter in the social structure of the scythian horde. therefore, the degree of influence and wealth of the nomarch of a scanty nome that was a part of the least privileged «kingdom» («wing») could differ very much from the influence and the wealth of the nomarch in the scythian horde’s «master kingdom» («centre») led directly by the supreme king of scythia and uniting the scythian king tribes, who considered all other scythians as their slaves (her., iV, 20). this couldn’t but affected the differences in the degree of luxury of their burial items. the standards of their burial structures were different, as far as labour costs in their construction were determined pri marily by the number of persons subordinated to a particular nomarch. We can hardly catch all the shades now; therefore, in the author’s opinion, it would be too presumptuous to talk about some specific criteria for the allocation of the scythian nomarch’s burials among a significant array of barrows of the scyth ian aristocracy. uk Інститут археології НАН України Археологія Статті Проблема визначення поховань скіфських номархів Проблема определения погребений скифских номархов Problem of attribution of scythian nomarchs’ burials Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Проблема визначення поховань скіфських номархів |
| spellingShingle |
Проблема визначення поховань скіфських номархів Мурзін, В.Ю. Статті |
| title_short |
Проблема визначення поховань скіфських номархів |
| title_full |
Проблема визначення поховань скіфських номархів |
| title_fullStr |
Проблема визначення поховань скіфських номархів |
| title_full_unstemmed |
Проблема визначення поховань скіфських номархів |
| title_sort |
проблема визначення поховань скіфських номархів |
| author |
Мурзін, В.Ю. |
| author_facet |
Мурзін, В.Ю. |
| topic |
Статті |
| topic_facet |
Статті |
| publishDate |
2015 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Археологія |
| publisher |
Інститут археології НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Проблема определения погребений скифских номархов Problem of attribution of scythian nomarchs’ burials |
| description |
Аналізуючи особливості соціальної структури скіфського суспільства автор приходить до висновку, що на даному етапі наукового знання визначити поховання скіфських номархів серед великого масиву курганів скіфської аристократії неможливо.
В нашем представлении, скифское общество было близко к раннефеодальному, которое отличалось многоуклад ностью. Впрочем, сочетание рабовладельческого и феодального укладов в различных ситуациях было неодинако вым. с нашей точки зрения, скифское общество было таким, где феодальный уклад явно превалировал.
Также как и другие подобные общественные организации, оно, к тому же, усложнялось пережитками родопле менного строя (например, основанная на вымышленном кровном родстве всех скифов родоплеменная структура скифской орды) и элементами рабовладения.
Поскольку роль верховного царя в распределении властных полномочий была далеко не последней, в скиф ском раннефеодальном государстве не могла не возникнуть вассальноленная система, основанная на повино вении и покровительстве — иными словами «патронате», которая и определяет размер вознаграждений сюзерена своим вассалам.
Поскольку скифское государство было по своей сути экспансионистским, его главной функцией была внешняя эксплуатация подчиненных племен и народов в виде прямого грабежа, получения выгоды от контроля над торговы ми путями и, прежде всего, наложения дани на покоренное земледельческое население Лесостепи.
Доля номархов в этой добыче определялась не только степенью их воинской доблести, но и численностью нома, а также положением последнего в социальной структуре скифской орды.
Поэтому и степень влияния и богатства номарха малочисленного нома, входившего в состав наименее при вилегированного «царства» (крыла») могли очень заметно отличаться от влияния и богатства номарха в соста ве «главного царства» («центра») скифской орды, возглавляемого непосредственно верховным царем скифии и объединяющим племена царских скифов, считавших всех прочих скифов своими рабами (herod. iV, 20). Это не могло не сказываться на различиях в степени роскоши их погребального инвентаря.
различными были и масштабы их погребальных сооружений, поскольку трудовые затраты на их возведение определялись, прежде всего, числом лиц, подвластных тому или иному номарху.
Едва ли мы можем сейчас точно уловит все эти нюансы, поэтому говорить о какихто определенных критери ях выделения погребений скифских номархов среди значительного массива курганов скифской аристократии, по нашему мнению, будет самонадеянно.
The author considers the scythian society to be close to the early feudal one known by its multistructural nature. however, the combination of slave and feudal structure in different situations varied. From the author’s point of view, the feudal way of life clearly prevailed in the scythian society.
Moreover, as well as other similar social organizations, the scythian society was complicated by remnants of the tribal system (for example, the tribal structure of the scythian horde based on the invented kinship of all the scythians) and the elements of slave ownership.
As far as the role of the supreme king in the distribution of powers was far from the latest, the vassal and fiefdom system based on the obedience and the protection, in other words «patronage», which determines the amount of remuneration of the suzerain to his vassals, couldn’t fail to appear in the scythian early feudal state.
since the scythian state was expansionistic in its essence, its main function was to exploit subordinated tribes and peo ples by way of direct military plunder, by gaining benefits from the control over trading routes, and above all, by imposing the tribute on the conquered agricultural population in the Foreststeppe zone.
the share of nomarchs in this plunder was determined not only by their military valour, but also by the number of nome, as well as by the position of the latter in the social structure of the scythian horde.
therefore, the degree of influence and wealth of the nomarch of a scanty nome that was a part of the least privileged «kingdom» («wing») could differ very much from the influence and the wealth of the nomarch in the scythian horde’s «master kingdom» («centre») led directly by the supreme king of scythia and uniting the scythian king tribes, who considered all other scythians as their slaves (her., iV, 20). this couldn’t but affected the differences in the degree of luxury of their burial items.
the standards of their burial structures were different, as far as labour costs in their construction were determined pri marily by the number of persons subordinated to a particular nomarch.
We can hardly catch all the shades now; therefore, in the author’s opinion, it would be too presumptuous to talk about some specific criteria for the allocation of the scythian nomarch’s burials among a significant array of barrows of the scyth ian aristocracy.
|
| issn |
0235-3490 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/195836 |
| citation_txt |
Проблема визначення поховань скіфських номархів / В.Ю. Мурзін // Археологія. — 2015. — №. 1. — С. 19-29. — Бібліогр.: 69 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT murzínvû problemaviznačennâpohovanʹskífsʹkihnomarhív AT murzínvû problemaopredeleniâpogrebeniiskifskihnomarhov AT murzínvû problemofattributionofscythiannomarchsburials |
| first_indexed |
2025-11-27T00:54:37Z |
| last_indexed |
2025-11-27T00:54:37Z |
| _version_ |
1850789715182092288 |
| fulltext |
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 1 19
Перш ніж розглядати поставлене нами питан
ня, необхідно, хоча б у загальному вигляді зу
пинитися на характеристиці суспільного ладу
скіфів.
Відразу ж необхідно зазначити, що дана
проблема завжди була і є предметом жвавих
дискусій. Багато в чому ці суперечки зумовлю
валися не тільки потребами наукового розви
тку, але й, на жаль, і тими ідеологічними дог
мами, які панували в той або інший час.
Мабуть найбільш вільним, завдяки відсут
ності тиску якихнебудь сталих схем, був у
цьому питанні основоположник сучасного скі
фознавства М.І. ростовцев, погляди якого до
нині помітно впливають на сучасне осмислен
ня скіфської історії.
саме М.І. ростовцев, розглядаючи характе
ристику скіфського суспільства у своїй відомій
роботі, виданій в 1918 р. і перевиданій в 2002 р.
(ростовцев 1918; 2002) помітив значну подіб
ність його структури до структури хозарсько
го каганату і золотої Орди, що дозволило трак
тувати його як військовофеодальну державу
(ростовцев 2002, с. 37—39).
Дійсно, сама система організації скіфської
орди (розподіл скифії, на чолі якої стояв вер
ховний цар, на три царства, які, у свою чергу,
ділилися на номи) зовні досить нагадує фео
дальну. Якщо вона й відрізнялася від феодаль
ного суспільства в його класичному вигляді
(що, у принципі, само собою досить розмите
визначення), заслуга М.І. ростовцева, безсум
нівно, полягає в тому, що він першим підкрес
лив своєрідність устрою скіфського суспіль
ства порівняно з іншими, більш відомими на
той час державними утвореннями давнини —
насамперед, грецькими полісами й римом.
Треба зазначити, що у наші часи, з появою в
історичній науці й соціології такого поняття як
«прафеодальне суспільство» або «ранньофео
В.Ю. Мурзін
дальне суспільство», висновки М.І. ростовце
ва виглядають досить актуальними.
Однак із встановленням радянської влади
єдиною правильною у вітчизняній скіфоло
гії була визнана марксистськоленінська тео
рія розвитку суспільства, що передбачає стаді
альний його розвиток, заснований на еволюції
системи виробничих відносин.
Природно, порівнювати суспільний лад
скіфів з феодальним стало вже неможливо за
визначенням, оскільки це ніяк не вписува
лося в прокрустово ложе п’яти послідовних
суспільноекономічних формацій. Тому вибір
для вчених того часу був невеликий — тракту
вати скіфське суспільство як первіснообщин
не на стадії його розкладу («військова демо
кратія») або ж як рабовласницьке.
Якщо до першого погляду схилялися у сво
їх працях с.А. семеновзусер (семеновзу сер
1931), В. равдонікас (равдоникас 1932, с. 5 сл.),
с.О. Жебелєва (Жебелев 1953, с. 87 сл.), то до
другого — такі відомі вчені як О.П. смірнов
(смирнов 1966, с. 59), Б.М. Граков (Граков
1950), О.І. Тереножкін (Тереножкин 1966), у
якійсь мірі — М.І. Артамонов (Артамонов 1972,
с. 62; 1974, с. 143).
Однак прихильники другого погляду по
різному визначали час формування скіфської
рабовласницької держави. О.І. Тереножкін
вважав, що вона почала сформувалася вже в
період передньоазіатських походів і остаточно
оформилася в Vi ст. до н. е., Б.М. Граков від
носив початок такого процесу до кінця V ст.
до н. е., а остаточне його завершення пов’язував
з епохою Атея. М.І. Артамонов шукав джере
ла скіфської державності в історії пізньоскіф
ського царства в криму.
Як відомо, в 50—70 рр. хх ст. серед радян
ських істориків розгорнулася широка дискусія
щодо азіатського способу виробництва (Ники
форов 1975, с. 6—12), яка призвела до значної
лібералізації підходів щодо усталених раніше
пРОБЛеМА ВИЗНАчеННЯ
пОхОВАНЬ СКІФСЬКИх НОМАРхІВ
Аналізуючи особливості соціальної структури скіфського суспільства автор приходить до висновку, що на даному етапі на-
укового знання визначити поховання скіфських номархів серед великого масиву курганів скіфської аристократії неможливо.
К л ю ч о в і с л о в а: кургани, надмогильні споруди, тричленний поділ скіфської орди, удільно-лествична система, ран-
ньофеодальні утворення, номи, номархи.
©В.Ю. МурзІН, 2015
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 120
схем. Не можна не зазначити, що радянські іс
торики, змушені корегувати свої висновки з
тим або іншим положенням марксизму, роз
почали свою дискусію під «захисною пара
солькою» роботи к. Маркса, яка багато в чому
дійсно випереджала свій час і була присвяче
на формам, які передували капіталістично
му виробництву (http://www.marxism—leninism.
narod.ru/library/Marx/Marx3.htm). у ній зга
дувалася й окрема «азіатська» форма власнос
ті. В іншій роботі — «к критике политической
экономии», к. Маркс пише, що, загалом, азі
атський, античний, феодальний і сучасний,
буржуазний, способи виробництва можна по
значити як прогресивні етапи економічної сус
пільної формації (Маркс 1959, с. 7).
На жаль, надалі «теоретики марксизму» зна
чно спростили лінію розвитку суспільства, на
креслену к. Марксом, звівши її до зовні про
стої «п’ятичленки», виключивши, тим самим,
багатоваріантність історичного розвитку.
Яскравим прикладом нових віянь стали ро
боти відомого історика Л.с. Васильєва, зокре
ма його стаття про вождівство як протодержав
не утворення (Васильев 1981).
за його визначенням (Васильев 1981, с. 175),
вождество або чіфдом — це структура, що за
снована на принципах конічного клану, очолю
вана сакралізованим лідером і знайома із соці
альною стратифікацією. На відміну від держа
ви, ця структура позбавлена ще легалізованого
примусу і насильства. Її головною функцією є
адміністративноекономічна.
Перебіг цієї дискусії позначився й на розви
тку скіфознавства. Під впливом робіт Б.Д .ше
лова (шелов 1972) і А.М. хазанова (хазанов
1972), як прямо пише про це О.І. Тереножкін,
він вже у 1977 р. (Тереножкин 1977) визнав по
милковими свої колишні погляди й охарактери
зував скіфське суспільство як ранньокласове.
Яким же було ранньокласове скіфське сус
пільство?
у цьому зв’язку необхідно коротко зупини
тися на частці рабства в соціальноекономічній
структурі скіфського суспільства. Єдиним до
стовірним джерелом, що підтверджує наяв
ність у скіфів інституту рабства, є розповідь
Геродота (iV, 2) про якихось сліпих рабів (зга
дування про їхню сліпоту є, імовірно, непра
вильним трактуванням інформації, викладеної
його скіфськими співрозмовниками), які дої
ли кобилиць. Іншими словами, тут ідеться про
суто патріархальне рабство.
суперечить тезі про широке поширення
рабства й сюжет про вбивство скіфами кожно
го сотого бранця (herod. iV, 62), тобто потен
ційного раба. Це цілком зрозуміло — адже на
віть можливості «експорту» рабів були на той
час досить обмеженими. за спостереженням
Ю.В. Павленко (Павленко 1990), велику по
требу в невільниках відчували лише ті грець
кі поліси, економіка яких орієнтувалася на зо
внішній ринок (Милет, самос, Афіни та ін.).
Водночас в давньогрецькому світі переважало
дрібне селянське виробництво, яке у великій
кількості рабів не було зацікавлене.
Однак, ґрунтуючись на даних про застосу
вання рабської праці у середньовічних кочови
ків, О.І. Тереножкін вважав (Тереножкин 1977,
с. 18), що рабство у скіфів могло бути більше
поширене, ніж про це свідчать писемні дже
рела. Водночас раби могли використовуватися
не тільки в домашньому, але й у скотарському
господарстві.
Таким чином, у скіфів, за О.І. Тереножкі
ним, очевидно простежується співіснування
двох устроїв — феодального, що пронизував усі
ієрархічні рівні власне скіфського суспільства
від верховного владики до рядового номада, і
рабовласницького, що базувався на підневіль
ній праці, де використовувалися як раби поло
нені супротивники.
усе це нагадує феодальнорабовласницький
устрій, який Л.с. Васильєв і І.А. стучевський
(Васильев, стучевский 1966) виділили як одну
з форм докапіталістичних суспільств. Подібні
погляди мав і О.І. Тереножкін (Тереножкин
1977, с. 25).
На нашу думку, скіфське суспільство було
ближчим до ранньофеодального, яке відрізня
лося багатоукладністю (Гуревич 2007, с. 196—
197). Втім, як справедливо зазначили Л.с. Ва
сильєв і І.А. стучевський у дискусії про моделі і
еволюції докапіталістичних суспільств, комбі
нація рабовласницького й феодального устро
їв у різних ситуаціях була неоднаковою (Васи
льев, стучевский 1966, с. 87). На наш погляд, у
скіфському суспільстві явно превалював фео
дальний устрій.
Як і інші подібні суспільні організації, воно
ускладнювалося пережитками родоплемінно
го ладу (наприклад, заснована на вигаданій
кревній спорідненості усіх скіфів родоплемін
на структура скіфської орди) і елементами ра
бовласництва.
ранньофеодальний устрій у скіфів ґрунту
вався, насамперед, на комбінації колективної
власності на землю із приватною власністю на
худобу (Бунятян 1984; 1985), що зумовлювало
особисту незалежність кожного члена суспіль
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 1 21
ства, у тому числі й рядових общинників, здат
них самостійно господарювати. Як свідчать ет
нографічні дані, для цього середня кочова ро
дина повинна була мати близько 20—25 голів
худоби в умовному перерахунку на коней (Ма
санов 1995, с. 39).
Природно, прошарок рядових общинників
не був однорідним у майновому сенсі (Бунятян
1985а, с. 91—97). На одному його полюсі пере
бував нечисленний, судячи з археологічних да
них, прошарок безкінних скіфів, які не мали
навіть кибитки (схолии к комедиям Аристофа
на, ст. 941) — чи то раби, прийняті до складу па
тріархальної родини, чи то рядові общинники,
що втратили з якихось причин своє майно. На
протилежному полюсі перебувала найбільш за
можна й також досить незначна частина рядо
вих скіфів, які наближалися за своїми статками
до скіфської знаті. Цілком імовірно, ними були
очільники скіфських родів і, відповідно, пово
дирі родових військових підрозділів, або глави
великих родин 1, що складалися з двох—трьох
поколінь та їх численних слуг, до яких входили
бідні родичі та домашні раби.
загал рядових скіфів складався з «восьми
ногих» Лукіана (скиф и гость, 1), тобто влас
ників кибитки, пари волів і певної кількості
худоби, необхідної для нормального існування
родини.
Однак усі скіфи, незалежно від їхнього май
нового стану, були, насамперед, воїнами —
предмети озброєння, хоча б їхній мінімальний
набір з вістер стріл, виявлено в 97,4 % скіфських
чоловічих поховань (Бунятян 1985а, с. 92). Це
давало їм відносну особисту свободу, обмежену,
однак, потребами всієї кочової спільноти.
Вершину скіфської піраміди посідали вер
ховний цар і його найближчі сподвижники з
числа вищої скіфської аристократії. серед них
були царі двох менш значних царств 2 і волода
рі номів, під якими, імовірно, слід розуміти ве
ликі військовоплемінні підрозділи скіфської
орди. усі вони, мабуть, були пов’язані своїм
походженням із правлячим родом.
1 за с.О. Плєтньовою (Плетнева 2010, с. 139) у полов
ців такі родини — «кош» чи «аіл», не були рівнове
ликими за численністю та багатством. залежно від
низки економічних та позаекономічних причин (зо
крема від ступеня знатності родини) усі вони знахо
дилися на різних щаблях ієрархічної драбини. у дея
ких випадках глава такої родини наближався за своїм
соціальним та майновим станом до глави роду.
2 Вірогідно, три «царства», на котрі поділялася скіф
ська орда, можна досить умовно порівняти з улусами
більш пізніх монголо і тюркомовних кочовиків.
створення тричленної адміністративно
військової структури скіфії (два «крила» і
«центр» або, як позначив Геродот (herod., iV,
62; iV, 120) зрозумілішими грекам термінами —
три царствабасилеї, одне з яких — «велике»),
було пов’язане, відповідно до скіфської етно
генетичної легенди (версія Г–1 за Д.с. раєв
ським) з іменем колоксая, що розділив скіфію
між трьома синами. Тим самим сакралізувала
ся сама існуюча система, оскільки колоксай
символізував на космологічному рівні одну
зі сфер світобудови (Грантовский 1960, с. 9),
а сам тричленний розподіл скіфії був втілен
ням на соціальнополітичному рівні ідеальної
тричленної моделі світу (раевский 1977, с. 72).
Практично ж у скіфів, як і у інших кочо
виків, поштовхом до формування тріадної
військовополітичної організації був розклад
первіснообщинних відносин, виділення знат
них і правлячих родів.
у кочових суспільствах з їхньою характер
ною, організованою за родоплемінним принци
пом, структурою, за такою ж схемою будували
ся відносини панування й залежності між родо
вою знаттю й рядовими членами общини. При
цьому слабшим племенам приділялося особли
ве місце — як правило «ліве крило» — у рамках
вже відносно єдиної родоплемінної структури
кочового союзу. Так формувалася основа — два
нерівноправні «крила» майбутньої тріадної ор
ганізації. На відміну від останньої, така орга
нізація одержала назву «дуальної». Формуван
ня тричленної організації на основі дуальної
відбувалося в момент завоювання кочовика
ми нових груп населення — у випадку зі скі
фами йдеться про кіммерійців. з виділенням
«центру», цієї найбільш привілейованої час
тини кочового суспільства, тріадна організація
остаточно оформлювалася й ставала знаряддям
панування правлячої верхівки («центру»), яка
опиралася на «природних» підданих (зазвичай,
«праве крило» нової орди), над тільки но підко
реними групами населення, об’єднаних у «лі
вому крилі» нової військовополітичної орга
нізації (карагодин 1984, с. 26—34).
Водночас праве крило виконувало функцію
постійного війська, ліве — військового ополчен
ня, а центр — органу військовополітичної влади
(стратанович 1974). На нашу думку (Мурзин
2014, с. 81—82), «центр» або «головне царство»
на чолі з верховним царем скіфської орди стано
вили царські скіфи, праве «крило» їхні «природ
ні» піддані — скіфикочовики, а ліве крило — на
щадки підкорених кіммерійців, за яких ми вва
жаємо скіфівγεωργοί. у цьому зв’язку важливим
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 122
є погляд видатного іраніста В.І. Абаєва (Дис
куссионные проблемы... 1980, с. 102—130), який
запропонував скіфівγεωργοί вважати не
«скіфімиземле роба ми» як перекладався цей
термін раніше з давньогрецької мови, а розуміти
як огречену назву скіфів«gauvarga», тобто тих,
що розводять скот. крім того слід зауважити, що
царські скіфи, скіфикочовики і скіфиγεωργοί,
вірогідно, мали власну досить складну родопле
мінну структуру – щось на кшталт родоплемін
ної структури трьох казахських жузів — «Уш Алаш»
(Масанов 1995, с. 55—64), родоначальниками
котрих були три сини Алаш—хана, міфічного
прабатька казахського народу (Валиханов 1985,
с. 308). саме такі племінні угрупування, що вхо
дили до складу трьох скіфських «царств», імовір
ніше, і слід вважати Геродотовими номами.
Якщо зі стратифікацією курганних похо
вань рядових скіфів, як ми зазначали раніше,
нині особливих проблем не виникає, то з ви
діленням серед курганних пам’яток скіфської
аристократії курганів того або іншого рангу
справа набагато складніша.
Для прикладу візьмемо пам’ятки кінця V —
iV ст. до н. е., досліджені на території Північ
ного Причорномор’я, тобто пам’ятки епохи
найвищого розквіту північнопричорномор
ської скіфії.
у свій час Б.М. Мозолевский (Мозолев
ський 1979, с. 152, 157, табл. ІV) розділив кур
гани скіфської знаті на чотири групи залежно
від висоти курганного насипу, зазначивши, що
ранг похованих у них осіб не можливо визна
чати лише за цією ознакою.
Г.М. курочкін (курочкин 1980) запропону
вав розширити список ознак, що визначають
ранг осіб, похованих у курганах кочової арис
тократії. До нього він включив: трудові витра
ти при спорудженні поховальних комплек
сів; кількість супровідних людських поховань;
кількість супровідних кінських поховань; ба
гатство поховального інвентарю, а саме кіль
кість виробів із коштовних металів.
Безумовно, усі ці моменти (крім «багатства
інвентарю») знайшли своє відображення при
аналізі найвідоміших поховань скіфської зна
ті, наприклад кургану Чортомлик (Алексеев,
Мурзин, ролле 1991, с. 144).
разом з тим, не можна погодиться з Ю.В. Бол
триком, який зводить проблему ранжування
курганів вищої скіфської аристократії прак
тично лише до порівняння працезатрат на спо
рудження курганного насипу (Болтрик 2004;
2013, с. 199). По суті, такий підхід практично
не відрізняється від бачення Б.М. Мозолев
ського — адже абсолютно зрозуміло, що чим
вищим був насип, тим більше праці було ви
трачено на його зведення.
При цьому дослідник (Болтрик 2004, с. 88)
на підставі обсягів курганних насипів виді
лив кілька категорій курганів вищої скіфської
аристократії: 1) кургани верховних царів (117—
82 тис. м3); 2) кургани членів царської родини
(?) (40—36 тис. м3); 3) родичів царя (?) (13—
11 тис. м3); 4) ковпаконосців 3 «першого рівня»
(7,7—6,6 тис. м3); 5) ковпаконосців «другого
рівня» (4,2—2,4 тис. м3). Потім Ю.В. Болтрик
висловив думку про те, що кожному рангу від
повідала певна кількість візків матеріалу для
зведення насипу, більше того, на його думку,
мало місце державне регулювання рівня похо
вальних почестей залежно від соціального ран
гу померлих (Болтрик 2004, с. 86, 89) 4.
Тим часом, так зв. «курганні насипи» були
досить складними архітектурними спорудами.
Ця теза не викликає зараз ніяких заперечень.
Докладніше продемонструємо це на прикладі
кургану Чортомлик.
Основним матеріалом, використаним при
його зведенні, були пластини дерну. за спо
стереженням німецьких палеоґрунтознавців
М. кламма, Г. Фіброка й Б. Мейера (Алексе
ев, Мурзин, ролле 1991, с. 306) для його будів
ництва знадобилося б 70 тис. м3 ґрунту, тобто
трохи менше, ніж припускав Ю.В. Болтрик. Це
означає, що із цією метою був зрізаний дерен
на площі близько 35 га, причому його брали в
безпосередній близькості від кургану, що буду
вався. споруду з дерну було укріплено трьома
концентричними клиновидними прошарка
3 за Лукіаном (Лукиан. скиф или гость, 1) — πλοφóριχοι
(пілофорів) —тобто тих, хто носить особливий голо
вний убір, що у вільному перекладі може означа
ти «ковпаконосців». Проте гостроконечні повстяні
шапки, як свідчать матеріали торевтики та образот
ворчого мистецтва, були притаманні всім кочови
кам Великого степу у скіфські часи. Імовірно, тут
ідеться про осіб, традиційні убори яких доповнюва
лися особливим декором. унікальним у цьому сен
сі є головний убір «золотої людини» з кургану Іссик
(Акишев 1978, с. 43—46). Проте, як слушно зауважив
А.М. хазанов (хазанов 1975, с. 181), ми не знаємо,
йдеться у розповіді щодо пілофорів про всю скіф
ську аристократію, чи про якусь її частину.
4 Ми не бажаємо проводити недоречні аналогії, проте
чітка регламентація поховальних почестей представ
никам скіфської знаті, яку запропонував Ю.В. Бол
трик, мимоволі викликає у пам’яті асоціації з наба
гато пізнішими радянськими традиціями — когось
з державних і партійних діячів належало ховати на
Новодівочому кладовищі, когось — у кремлівській
стіні, когось — біля кремлівської стіни, а в виключ
них випадках тіла поміщали в Мавзолей.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 1 23
ми, які звужувалися до верху. Вони складалися
з ґрунту того ж походження, що був утрамбо
ваний або втоптаний у зволоженому стані для
надання йому необхідної твердості.
Природно, для подібного будівництва за
лучалося багато людей. Ми не знаємо, та й чи
ледь довідаємося точну їхню кількість, однак
можемо припустити, що були задіяні пред
ставники всіх великих підрозділів скіфської
орди, об’єднані під владою великого царя
скіфії, похованого в Центральній гробниці
Чортомлика.
Такий висновок дозволяє зробити спос те
ре ження відомого фахівця античної архітекту
ри с.Д. крижицького, який вивчав залишки
кам’яної вертикальної стіни (до 2,5 м заввиш
ки), що оточувала надмогильну споруду Чор
томлика і завдяки якій складалося враження,
що надмогильний пагорб спирається на висо
кий кам’яний цоколь, який візуально відокрем
лював курган від навколишнього рельєфу.
с.Д. крижицький, аналізуючи кладку най
більш збереженої ділянки цієї стіни завдовжки
близько 40 м, виявив як мінімум сім так зв. «за
хваток», тобто ділянок стіни, що зводилися од
ночасно різними групами будівельників з ви
користанням різної техніки (кладка постеліс
та однорядна й іррегулярна з різним ступенем
однорідності) із застосуванням каменю різних
порід (вапняк або сірий граніт) і різного роз
міру. Таким чином, тільки в будівництві цієї
порівняно невеликої ділянки стіни (загаль
ний розмір приблизно 80 × 90 м) брало участь
сім груп людей, що володіли різною технікою
кам’яної кладки.
Природно, при підрахунку робочих ви
трат, витраченої на спорудження поховально
го комплексу, необхідно зважувати на розміри
підземних поховальних споруд, характерних
для кінця V — iV ст. до н. е. — так зв. скіфських
катакомб.
Втім їхня глибина не є визначальним чин
ником. Це пояснюється тим, що глибина 5 під
земних споруд залежала не стільки від поба
жань «архітектора кургану» (а наявність таких
фахівців у кочовиків у нас не викликає сумні
ву), скільки від особливостей ґрунту, у якому
вирубувалися камери.
Наприклад, у тому ж Чортомлику глибина
Центральної гробниці становила 10,82 м і під
земні камери були споруджені в суглинку при
5 Вона досить значна в усіх похованнях скіфської арис
тократії — найбільша (12,5 м) зафіксована в Бердян
ському кургані (Мурзін, Фіалко 1998, с. 88).
родної щільності, що забезпечувало відносну
стійкість їх склепінь, а нижче — приблизно з
глибини 12 м, як показали дві гідрогеологічні
свердловини, пробурені на кургані, починався
пливун (Алексеев, Мурзин, ролее 1991, с. 319),
прохід через який і нині пов’язаний зі значни
ми технічними складностями.
Показова ознака — площа підземних спо
руд. Якщо не зважати на курган Огуз, в яко
му поховальною спорудою був склеп, зведе
ний на дні величезної (16,3 × 16,3 × 6,6 м) ями
з кам’яних блоків, які добре обтесали (ильин
ская, Тереножкин 1983, с. 138), що абсолютно
нехарактерно для курганів скіфської аристо
кратії, досліджених на території північнопри
чорноморського степу (безсумнівно, до його
будівництва були залучені значні людські ре
сурси), то найбільшою поховальною спору
дою у степу є, мабуть, п’ятикамерна катаком
ба Центральної гробниці Чортомлика (Алексе
ев, Мурзин, ролле 1991, с. 54—64).
Багатокамерні гробниці також були виявле
ні в курганах козел 6 і Цимбалка (ильинская,
Тереножкин 1983, с. 149). Двокамерна ката
комба була зведена в Центральній гробниці
солохи (Манцевич 1987, рис. 4). зафіксовані
багатокамерні катакомби й у менших за висо
тою курганах: Мордвинівсь ком І, Мордвинів
ськом ii та ін.
у деяких випадках у будівничих середніх за
висотою курганів також спостерігається праг
нення запровадити щось подібне, але трохи ін
шим способом. Так, під насипом Бердянсько
го кургану було виявлено три основні й одно
часні катакомби. Про це свідчить материковий
викид із них, простежений на рівні поховано
го чорнозему (Мурзін, Фіалко 1988, с. 88), а це
означає, що катакомби Бердянського кургану
можуть розглядатися як аналогії багатокамер
них гробниць Чортомлика, козла, Цимбалки,
солохи й ін.
Втім, Ю.В. Болтрик (Болтрик 2000) схиль
ний вважати, що під насипами й інших «серед
ніх» за розмірами курганів скіфської аристо
кратії, зокрема, під насипом Гайманової Моги
ли, також немає впускних поховань, а всі вони є
основними, тобто за своїм планом вони подіб
ні Бердянському кургану. Але такому припу
щенню суперечить, зокрема, чітко зафіксова
6 В.А. Іллінська і О.І. Тереножкін згадують про чо
тири камери в кургані козел. Проте, як повідомив
у приватному листі А.Ю. Алєксєєв, ґрунтуючись на
архівних даних, він припускає, що Центральна гроб
ниця козла була п’ятикамерною, а її план був майже
тотожний плану Центральної гробниці Чортомлика.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 124
на черговість поховань тієї ж Гаймановій Мо
гилі (Бидзиля, Полин 2012, с. 57, рис. 41).
Кількість слуг, похованих разом з основним
покійним не завжди можливо встановити через
практично тотальне пограбування централь
них могил. Їх найбільша кількість — не менш
дев’яти, була зафіксована в Чортомлику (Алек
сеев, Мурзин, ролле 1991, с. 143, табл. 2).
Це ж стосується й поховань коней, які досить
добре збереглися лише в окремих могилах. Тим
часом, як справедливо зазначила М.О. Очір
Горяєва (ОчирГоряева 2012, с. 454), у похо
вальних спорудах кочовиків степів Євразії кін
ські поховання були дорогим супровіднім по
ховальним «інвентарем», відповідним статусу
важливих транспортних тварин. На відміну від
інших тварин, які також використовувалися в
господарстві кочовиків, коні були показником
соціального престижу покійного.
Якщо виходити із цієї тези, то до скіфських
аристократів найвищого соціального рангу
слід віднести останки осіб, що спочивають у
центральних гробницях Чортомлика й кургану
козел (по 11 коней у трьох окремих кінських
могилах).
Однак, це показник «спрацьовує» далеко не
завжди. Так, в одному зі скіфських курганів
гігантів — Олександропольскому (висота
близько 21 м) поряд із центральною гробни
цею була виявлена лише одна кінська могила
з похованням коня (ильинская, Тереножкин
1983, с. 136), а в кургані Чмирьова Могила, ви
сота якого не перевищувала 6 м, поряд із впус
кною катакомбою знаходилася кінська могила
з кістяками 10 коней (ильинская, Тереножкин
1983, с. 148).
Показовіший у цьому плані склад кінської
вузди. розкішні набори відповідали високо
му статусу похованої в цьому кургані людини
(ОчирГоряева 2012, с. 454). Проте, і в цьому
випадку вловити певні закономірності не так
уже й просто. у тому ж кургані козел були від
сутні золоті прикраси деталей вузди, а в Чми
рьовій Могилі, наприклад, були виявлені роз
кішні кінські убори, серед яких були численні
золоті, срібні та бронзові прикраси.
Ще більш розмитий такий показник як «ба
гатство поховального інвентарю» на підставі
кількості знайдених виробів із золота й срібла.
Поперше, практично всі центральні похован
ня в курганах скіфської аристократії виявили
ся пограбованими в давнину з різною ступеню
спустошення. Подруге, не зрозумілий прин
цип підрахунку — не ясно, чи слід вважати за
одну одиницю й такі шедеври давнього юве
лірного мистецтва як золотий гребінь із курга
ну солоха, срібна амфора з кургану Чортомлик
або пектораль з Товстої Могили, і невелику зо
лоту нашивну бляшку. крім того, чи слід вва
жати, скажімо, жіночий головний убір, деко
рований золотими пластинами й бляшками як
одну одиницю або кожну його прикрасу врахо
вувати окремо.
На наше прохання А.Ю. Алексєєв підра
хував кількість усіх золотих і срібних прикрас,
знайдених у Центральній гробниці Чортом
лика. за його приблизними даними вони ста
новить 4030 золотих і 90 срібних виробів. Але
яким чином це можна погодити з визначенням
статусу похованої в ній особи, залишається зо
всім неясним.
загалом основні критерії соціального ран
жирування курганів викладено в нижченаве
деній таблиці за спостереженнями А.Ю. Алек
сєєва (Алексеев, Мурзин, ролле 1991, с. 143,
табл. 2):
Ґрунтуючись на цих й інших ознаках, видат
ні фахівці з археології й історії скіфів О.І. Те
реножкін і В.А. Іллінська виділяли чо тири
кургани, котрі вони вважали поховальними
пам’ятками верховних скіфських царів: соло
ху, Чортомлик, Олександрополь і Огуз (ильн
ская, Тереножкин 1983, с. 124—139).
А.Ю. Алексєєв схильний розширити цей
список за рахунок Товстої Могили і Цимбалки.
Це випливає з того, що один із цих курганів він
вважає можливою усипальницею Атея — од
ного з найвидатніших царів скіфії (Алексеев
2003, с. 276).
Варто сказати, що А.Ю.Алексєєв присвятив
цій темі — співвідношенню династичної історії
Європейської скіфії з еталонними пам’ятками
скіфів не одне своє дослідження, підсумком
яких є фундаментальна монографія (Алексеев
2003, с. 276), де відзначив, при цьому, всю делі
катність цієї проблеми (Алексеев 2003, с. 279).
По второваному А.Ю. Алексєєвим шляху піш
ли й інші вчені, підходячи до цього питан
ня більш прямолінійно. Про перипетії цього
пошуку свідчать хоча б спроби ідентифікації
гробниці одного із синів скіфського царя Ари
апіфа — Оріка (кузнєцова 2012). з цього при
воду можна зазначити, що справа ця є, безу
мовно, цікава, але дещо нагадує ворожіння.
Але повернемося до теми нашої роботи.
Цілком очевидно, що нині ми більшменш
упевнено можемо виділити пам’ятки кінця
V—iV ст. до н. е., які вінчали піраміду скіфської
влади (гробниці верховних скіфських царів) і її
фундамент — поховання рядових скіфів.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 1 25
Що стосується проміжних конструкцій цієї
піраміди — гробниць скіфської аристокра
тії, то визначити соціальний статус похованих
нині навряд чи можливо, та й сумнівно це зро
бити надалі 7.
Не випадково В.А. Іллінська й О.І. Теренож
кін (ильинская, Тереножкин 1983, с. 360) роз
діляли скіфські поховальні пам’ятки на цар
ські кургани, кургани скіфської знаті, багатих
скіфів і рядового населення без додаткової гра
дації усипальниць скіфської знаті. у свою чер
7 Т.М. кузнєцова (кузнецова 2009) запропонувала
вважати археологічним маркером могил скіфських
номархів бронзові казани малих розмірів і пов’язані
з такими похованнями антропоморфні стели без зо
браження ритону. Що стосується казанів, ідея ця
не нова, вона добре обґрунтована с.А. Плєтньовою
на прикладі металевих казанів гунів та половців. у
зв’язку з цим вона вважала, що невеликі казани були
обов’язковим атрибутом саме «кощіїв» руських лі
тописів, тобто кошових — зверхників великої роди
ни — коша або аіла (Плетнева 1982, с. 22—23; 2010,
с. 139). саме тому наполягати, що скіфські бронзо
ві казани невеликих розмірів є ознакою саме похо
вань номархів, не має рації. Нечисленні й знахідки
скіфських антропоморфних стел — згідно з дани
ми В.с. Ольховського і Г.Л. Євдокимова (Ольхов
ский, Евдокимов 1994, с. 41) на території степового
Причорномор’я виявлено 28 таких знахідок (вклю
чаючи самі стели і знахідки баз до них без стел) iV—
iii ст. до н. е. До того ж далеко не всі вони пов’язані
з курганними комплексами.
гу Б.М. Мозолевський (Мозолевський 1979,
с. 229—230), підсумовуючи свої дослідження,
широковідомого кургану Товста Могила, зазна
чив, що визначати соціальний статус основно
го похованого в ній поки передчасно, хоча він і
близький до похованих у царських курганах.
спробуємо розібратися, чим зумовлена по
дібна ситуація.
Однією з характерних рис удільної систе
ми, притаманної практично для усіх ранньодер
жавних, точніше ранньофеодальних, утворень,
як у кочівників, так і в осілих народів, було те,
що всі їх великі підрозділи (у скіфів — це «цар
ства» і номи) очолювали представники не од
нієї фамільної династії, а члени одного правля
чого («золотого») роду. у зв’язку із цим існував
досить специфічний порядок престолонасліду
вання, так звана удільнолествична система. Це
передбачало послідовне сходження до влади не
по прямій лінії — від батька до сина, а по стар
шинству членів правлячого роду — від старшо
го брата — до молодшого й далі — до старшо
го племінника. Іншими словами, починаючи
свою «службову кар’єру» з найбільш слабкого
і нечисленного ному, член «золотого роду» був
теоретично спроможний через ряд проміжних
ланок досягти найвищого щабля влади.
Така система мала досить велике практичне
значення, оскільки виключала перехід влади
Пам’ятка
кількість
Переважний мате
ріал прикрас збруї
кількість
Висота насипу, м
кі
н
сь
ки
х
м
ог
и
л
кі
ст
як
ів
зо
ло
то
ср
іб
ло
бр
он
за
камер «слуг»
Чортомлик (центральне
поховання)
3 11 + + 5 Не менше 9 Близько 21
козел 3 11 + + 4 або 5 Не менше 3 14
Огуз (центральне поховання) 1 4 + кам’яний
склеп
Не менше 4 Близько 20—21
Цимбалка 1 6 + + 3 Не менше 1 Близько 15
солоха (впускне поховання) 1 5 + + 1 3 Досипка з 15
до 18
Товста Могила 2 6 + + 2 Не менше 3 8
солоха (центральне поховання) 1 2 + 2 ? Близько 15
Олександрополь (первинне
поховання)
1 1 + 1 ? Менше 21
краснокутський 1 4 + 1 ? 8,5
Лемєшев 1 3 + + 1 ? 8,5
Мелітопольський (впускне
поховання)
1 2 + 1 1 Досипка
Мордвинівський ii 1 1 + 4 9 Близько 7
Башмачка 1 1 + 1 7,2
Мордвинівський І (центральне) 4 9 Менше 7
Таблиця. Ієрархія пам'яток скіфської знаті ІV ст. до н.е.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 126
до малолітнього спадкоємця, а також стриму
вала згубні для держави відцентрові тенденції,
«прив’язуючи» власників уділів до централь
ної влади, на одержання якої, в ідеалі, міг роз
раховувати кожен (Гумилев 1959, с. 12; 1967,
с. 56—58). Однак ідеальна схема далеко не за
вжди дотримувалася в реальному житті. Одні
єю із причин була численність правлячого роду,
що робило для багатьох його представників на
дію на досягнення верховної влади досить при
марною. Це неминуче породжувало династичну
боротьбу всередині правлячого роду, часом до
сить запеклу та криваву. Досить згадати історію
князівмучеників Бориса і Гліба, вбитих їхнім
братом святополком Окаянним.
у номадів на стійкість влади багато в чому
впливав й настрій кочового співтовариства,
оскільки зобов’язання кочової громади стосовно
свого володаря, легітимність якого визначалася
його приналежністю до «золотого роду» і сакра
лізацією його влади, передбачали, у свою чергу,
і його певні зобов’язання щодо своїх підданих.
Так, клятва номадів віддавати найціннішу час
тину здобичі своєму цареві або каганові, автома
тично означала, що правитель був повинен за
безпечити одержання такої здобичі і, відповідно,
процвітання кочового суспільства (хараДаван
1992, с. 51—52). у випадку невиконання волода
рем своїх обов’язків або недостатнім їхнім вико
нанням перед кочовим співтовариством, номади
могли задіяти надзвичайні заходи, тим більше,
що претендентів на його місце вистачало — адже
«золоті роди» були досить численними.
Оскільки кров представника правлячого роду
вважалася священною, номади часто використо
вували такий простий спосіб, як відкочовка від
нікчемного або жорстокого володаря під руку
його більш щасливого родича. Це аж ніяк не
було формою пасивного опору, оскільки життя
номада за межами колективу означало не тільки
його цивільну смерть, а часто й фізичну смерть в
умовах ворожого середовища. Подібні приклади
частогусто зафіксовані в історії середньовічних
кочовиків (Бисенбаев 2003, с. 131—133). Одним
із найяскравіших є сумна історія Тахірхана,
який нестриманістю свого характеру викликав
обурення своїх емірів і воїнів. унаслідок його
піддані пішли від нього. Якщо на початку свого
панування під його рукою було 40000 воїнів, то
вірними йому залишилося лише близько тисячі
(Тизенгаузен 1941, с. 215).
На жаль, через нестачу писемних джерел
ми не маємо у своєму розпорядженні відповід
ні дані про подібні випадки у середовищі ран
ніх кочовиків. Однак вони явно мали місце,
у тому числі, як ми вважаємо, і у скіфів. Адже
їхній царський рід також був дуже численним,
про що свідчить характерна удільнолествична
система спадкування верховної влади, яка, як
ми думаємо, мала місце в скіфській орді поді
бно іншим ранньокласовим утворенням (Мур
зин 1990, с. 74—75).
Про те, що й у скіфів практикувалася зміна
неугодних або безпорадних володарів, свідчать
трагічні долі скіфського царя скіла, покинуто
го скіфським військом заради його брата Окта
масада, що наказав потім стратити скіла, а та
кож скіфського принца Анахарсіса, що при
йняв смерть від руки рідного дядька (herod. iV,
76—80). Безсумнівно, усі ці палацові інтриги
скіфів були пов’язані з боротьбою за владу усе
редині численного царського роду. Якщо вра
хувати, що пролиття царської крові було по
дією неординарною, легітимність цього, для
годиться, була обґрунтована їх обвинувачен
ням у прихильності чужоземним звичаям і по
клонінням чужоземним богам, що було рівно
сильне зраді своєму народу.
Якщо причиною вбивства царевича Анахар
сіса його братом царем савлієм було, як нам
представляється, прагнення останнього пере
дати владу своєму синові Іданфірсу — майбут
ньому переможцеві Дарія І, в обхід його дядь
ка Анахарсіса, то в трагічній долі скіла більшу
роль зіграло невдоволення його оточення, на
самперед — його особистої дружини, викли
кане, за офіційною версією, його поклонін
ням чужоземним богам, а насправді, найімо
вірніше, — розміром зібраної з ольвіополітів
данини 8, тобто ситуація, що нагадує ту, в якій
опинився пізніше князь Ігор, що згадується лі
тописцями під іменем Ігоря старого, під час
збору данини з древлян.
Відповідно, смерть Анахарсіса і скіла була
зумовлена, на нашу думку, не боротьбою ел
лінофільскої партії та партії скіфських орто
доксів, існування яких усередині скіфського
суспільства можна було б припустити, а бо
ротьбою за верховну владу над скіфією між
найсильнішими претендентами.
Таким чином, у писемних джерелах зафік
совані, головним чином, ті імена скіфських
володарів, які відрізнялися своєю харизмою й
військовим талантом. саме їм належать велич
ні кургани, подібні солосі, Чортомлику, Огузу
й ін. Імена їх слабших суперників не зберегли
8 за авторитетною думкою Ю.Г. Виноградова (Вино
градов 1989, с. 104) Ольвія у V ст. до н. е. знаходилася
під протекторатом скіфів.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 1 27
ся в пам’яті скіфів і, отже, не збереглися й у су
воях прадавніх рукописів, та й поховані вони,
ймовірно, не з такою величною розкішшю.
у цьому зв’язку цікаве поховання, виявле
не в центрі невеликого античного міста на пів
нічному узбережжі Чорного моря — Ніконія,
якому протегував скіл і де чеканилася монети з
його іменем. Тут, у кам’яному склепі, виявлено
му «чорними археологами», ними були знайде
ні речі, що вцілили після пограбування скле
пу у давнину. серед них бронзове навершшя,
увінчане скульптурою скіфського бога Папая,
близько 750 золотих нашивних платівок, золоті
окуття двох ритонів, що абсолютно не відпові
дає давньогрецьким поховальним традиціям.
за оригінальною думкою В.О. рябової і
І.П. Лежуха (http://archaeology.kiev.ua/journal/
020301/ryabova_lezhukh.htm) цей склеп міг
служити усипальницею скіла, тіло якого його
прихильники таємно, а отже без усіх належних
царському сану почестей, поховали в улюбле
нім його місті.
Досягнення влади серед нижчих прошарків
зумовлювали як внутридинастична боротьба,
так і настрій серед кочовиків даного підрозді
лу — «царства» або нома. На вибір їх проводи
рів не могла не впливати політика верховного
царя, який, безумовно, прагнув закріпити вуз
лові позиції у військовоадміністративній сис
темі не тільки за здібними воєначальниками
й організаторами з численного роду, але й за
найвідданішими йому особами. Оскільки вер
ховний цар скіфії брав безпосередню участь у
розподілі владних повноважень, а також ви
значав, на нашу думку, межі кочовищ осно
вних військовоадміністративних підрозділів
скіфської орди — насамперед трьох «царств»,
володарі яких, у свою чергу визначали межі ко
човищ підвладних їм номам, у скіфській ран
ньофеодальній державі не могла не виникнути
система васальноленних відношень.
Тому нам дуже імпонує думка видатного
французького медієвіста М. Блока (Блок 2003,
с. 434), згідно з яким у військовому стані (а
до його числа належала практично вся чоло
віча частина дієздатного населення скіфської
орди) феодальні відносини будуються на осно
ві покори і заступництва — «патронату» інши
ми словами, які й визначають розмір винаго
род сюзерена своїм васалам.
Оскільки скіфська держава була по суті екс
пансіоністською, її головною функцією була
зовнішня експлуатація підлеглих племен і на
родів прямим військовим грабежем, одержання
вигоди від контролю над торговельними шляха
ми й, насамперед, накладення данини на упо
корене землеробське населення Лісостепу (ха
занов 1975, с. 264). Частка номархів у цієї здо
бичі визначалася не тільки мірою їх військової
доблесті, але й численністю нома, а також по
зицією останнього в соціальній структурі скіф
ської орди. Тому ступінь впливу й багатства но
марха нечисленного нома, що входив до складу
найменш привілейованого «царства» («крила»)
могли помітно відрізнятися від впливу й багат
ства номарха «головного царства» («центру»)
скіфської орди, очолюваного безпосередньо
верховним царем скіфії й об’єднуючим племе
на царських скіфів, що вважали всіх інших скі
фів своїми рабами (herod. iV, 20). Це не могло
не позначатися на відмінностях у ступені роз
коші поховального інвентарю таких номархів.
різними були й масштаби поховальних па
м’яток, оскільки трудові витрати на їх зведен
ня визначалися, насамперед, числом осіб, під
владних тому або іншому номарху.
Навряд чи ми можемо зараз точно вловити
всі ці нюанси, тому говорити про якісь певні
критерії виділення поховань скіфських номар
хів серед значного масиву курганів скіфської
аристократії, на нашу думку, було б надто са
мовпевнено.
Акишев К.А. курган иссык. — М.,1978.
Алексеев А.Ю. хронография европейской скифии. — сПб, 2003.
Алексеев А.Ю., Мурзин В.Ю., Ролле Р. Чертомлык. скифский царский курган iV в. до н. э. — к., 1991.
Артамонов М.И. скифское царство // сА. — 1972. — № 3. — с. 56—67.
Артамонов М.И. киммерийцы и скифы. — Л., 1974.
Бидзиля В.И., Полин С.В. скифский царский курган Гайманова Могила. — к., 2012.
Бисенбаев Асылбек. Другая Центральная Азия. — Алматы, 2003.
Блок М. Феодальное общество. — М., 2003.
Болтрик Ю.В. скифский курган как единый ансамбль // скифы и сарматы в Vii—ІІІ вв. до н. э. Палеоэкология,
антропология и археология. — М., 2000. — с. 129—137.
Болтрик Ю.В. социальная структура скифии iV в. до р.х., отраженная в погребальных памятниках // kimmerowie,
scytowie, sarmaci. ksiega poświecona tadeusza sulimirskiego — kraków, 2004. — s. 85—91.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 128
Болтрик Ю.В. Территориальные центры скифии // Причерноморье в античное и раннескифское время. —
ростовнаДону, 2013. — с. 193—202.
Бунятян Е.П. к вопросу о материальнотехнической базе кочевых обществ // Фридрих Энгельс и проблемы исто
рии древних обществ. — к., 1984. — с. 109—124.
Бунятян Е.П. О формах собственности у кочевников // Археология и методы исторических реконструкций. — к.,
1985. — с. 21—43.
Бунятян Е.П. Методика социальных реконструкций в археологии. На материале скифских могильников ІV—
ІІІ вв. до н. э. — к., 1985а.
Валиханов Ч.Ч. собрание сочинений в пяти томах. — АлмаАта, 1985. — Т. 2.
Васильев Л.С. Протогосударство—чифдом как политическая структура // НАА. — 1981. — № 6. — с. 157—175.
Васильев Л.С., Стучевский И.А. Три модели возникновения и эволюции докапиталистических обществ (к пробле
ме азиатского способа производства) // Ви. — 1966. — № 5. — с. 77—90.
Виноградов Ю.Г. Политическая история Ольвийского полиса в Vii—i вв. до н. э. — М., 1989.
Граков Б.Н. скифский Геракл // ксииМк. — 1950. — Вып. 34. — с. 7—18.
Грантовский Э.А. индоиранские касты у скифов // ххV Межд. конгресс востоковедов. Доклады делегации
ссср. — М., 1960. — Отдельный оттиск.
Гумилев Л.Н. удельнолествичная система у тюрок // сЭ. — 1959. — № 3. — с. 11—25.
Гумилев Л.Н. Древние тюрки. — М., 1967.
Гуревич А. избранные труды. — Древние германцы. Викинги. — сПб, 2007. — Т. 1.
Дискуссионные проблемы отечественной скифологии // НАА. — 1980. — № 5. — с. 102—130.
Жебелев С.А. северное Причерноморье. — М.; Л., 1953.
Ильинская В.А., Тереножкин А.И. скифия Vii—ІV вв. до н. э. — к., 1983.
Карагодин А.И. Дуальная организация у приволжских калмыков // сЭ. — 1984. — № 5. — с. 25—36.
Кузнецова Т.М. Археологические маркеры погребения номарха // старожитності сетепового Причорномор’я і
криму. — запоріжжя, 2009. — Т. хV. — с. 79—85.
Кузнецова Т.М. Бідолашний Орік // Археологія. — 2012. — № 3. — с. 45—51.
Курочкин Г.Н. Гипотетическая реконструкция погребального обряда скифских царей Viii—Vii вв. до н. э. и курган
Аржан // скифосибирское культурноисторическое единство. — кемерово, 1980. — с. 105—117.
Манцевич А.П. курган солоха. — Л., 1987.
Маркс К. к критике политической экономии // Маркс к., Энгельс Ф. сочинения. — изд. 2. — М., 1959. — Т. 13. —
с. 1—167.
Масанов Н.Э. кочевая цивилизация казахов: основы жизнедеятельности номадных обществ. — Алматы; М., 1995.
Мозолевський Б.М. Товста Могила. — к., 1979.
Мурзин В.Ю. Происхождение скифов: основные этапы формирования скифского этноса. — к., 1990.
Мурзин В.Ю. скифская проблема глазами автора. — к., 2014.
Мурзін В.Ю., Фіалко О.Є. Архітектура Бердянського кургану // Археологія. — 1998. — № 2. — с. 82—93.
Никифоров В.Н. Восток и всемирная история. — М., 1975.
Ольховский В.С., Евдокимов Г.Л. скифские изваяния Vii—ІІІ вв. до н. э. — М., 1994.
Очир-Горяева М.А. Древние всадники степей Евразии. — М., 2012.
Павленко Ю.В. концепція рабовласницької формації: виникнення, криза та сучасний стан // Археологія. —
1990. — № 4. — с. 125—136.
Плетнева С.А. кочевники средневековья. Поиски исторических закономерностей. — М., 1982.
Плетнева С.А. Половцы. — М., 2010.
Равдоникас В.И. Пещерные города крыма и готская проблема в связи со стадиальным развитием северного При
черноморья // иГАиМк. — 1932. — Т. 12.
Раевский Д.С. Очерки идеологии скифосакских племен. — М., 1977.
Ростовцев М.И. Эллинство и иранство на юге россии. — Пг., 1918.
Ростовцев М.И. Эллинство и иранство на юге россии. — М., 2002.
Семенов-Зусер С.А. родовая организация у скифов Геродота // иГАиМк. — 1931. — Т. 9. — Вып. 1.
Смирнов А.П. скифы. — М., 1966.
Стратанович Г.Г. Военная организация триадного типа и ее судьбы // Проблемы алтаистики и монголоведения:
Млы Всесоюзн. конф. — Вып. І: серия литературы, фольклора и истории. — Элиста, 1974. — с. 220—230.
Тереножкин А.И. Об общественном строе скифов // сА. — № 2. — 1966. — с. 33—49.
Тереножкин А.И. Общественный строй скифов // скифы и сарматы. — к., 1977. — с. 3—28.
Тизенгаузен В. сборник материалов, относящихся к истории золотой Орды. — М., Л., 1941. — Т. ii.
Хазанов А.М. О характере рабовладения у скифов // ВДи. — 1972. — № 1. — с. 159—170.
Хазанов А.М. социальная история скифов. — М., 1975.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 1 29
Хара-Даван Э. Чингиз—хан как полководец и его наследие. культурноисторический очерк Монгольской импе
рии 12—14 веков. — АлмаАта, 1992.
Шелов Д.Б. социальное развитие скифского общества // Ви. — 1972. — № 3. — с. 63—78.
http://archaeology.kiev.ua/journal/020301/ryabova_lezhukh.htm
http://www.marxism—leninism.narod.ru/library/Marx/Marx3.htm
Надійшла 16.12.2014
В.Ю. Мурзин
ПрОБЛЕМА ОПрЕДЕЛЕНиЯ ПОГрЕБЕНий скиФских НОМАрхОВ
В нашем представлении, скифское общество было близко к раннефеодальному, которое отличалось многоуклад
ностью. Впрочем, сочетание рабовладельческого и феодального укладов в различных ситуациях было неодинако
вым. с нашей точки зрения, скифское общество было таким, где феодальный уклад явно превалировал.
Также как и другие подобные общественные организации, оно, к тому же, усложнялось пережитками родопле
менного строя (например, основанная на вымышленном кровном родстве всех скифов родоплеменная структура
скифской орды) и элементами рабовладения.
Поскольку роль верховного царя в распределении властных полномочий была далеко не последней, в скиф
ском раннефеодальном государстве не могла не возникнуть вассальноленная система, основанная на повино
вении и покровительстве — иными словами «патронате», которая и определяет размер вознаграждений сюзерена
своим вассалам.
Поскольку скифское государство было по своей сути экспансионистским, его главной функцией была внешняя
эксплуатация подчиненных племен и народов в виде прямого грабежа, получения выгоды от контроля над торговы
ми путями и, прежде всего, наложения дани на покоренное земледельческое население Лесостепи.
Доля номархов в этой добыче определялась не только степенью их воинской доблести, но и численностью
нома, а также положением последнего в социальной структуре скифской орды.
Поэтому и степень влияния и богатства номарха малочисленного нома, входившего в состав наименее при
вилегированного «царства» (крыла») могли очень заметно отличаться от влияния и богатства номарха в соста
ве «главного царства» («центра») скифской орды, возглавляемого непосредственно верховным царем скифии и
объединяющим племена царских скифов, считавших всех прочих скифов своими рабами (herod. iV, 20). Это не
могло не сказываться на различиях в степени роскоши их погребального инвентаря.
различными были и масштабы их погребальных сооружений, поскольку трудовые затраты на их возведение
определялись, прежде всего, числом лиц, подвластных тому или иному номарху.
Едва ли мы можем сейчас точно уловит все эти нюансы, поэтому говорить о какихто определенных критери
ях выделения погребений скифских номархов среди значительного массива курганов скифской аристократии, по
нашему мнению, будет самонадеянно.
V.Yu. Murzin
pROBleM OF AttRiButiON OF sCythiAN NOMARChs’ BuRiAls
the author considers the scythian society to be close to the early feudal one known by its multistructural nature. however,
the combination of slave and feudal structure in different situations varied. From the author’s point of view, the feudal way
of life clearly prevailed in the scythian society.
Moreover, as well as other similar social organizations, the scythian society was complicated by remnants of the tribal
system (for example, the tribal structure of the scythian horde based on the invented kinship of all the scythians) and the
elements of slave ownership.
As far as the role of the supreme king in the distribution of powers was far from the latest, the vassal and fiefdom system
based on the obedience and the protection, in other words «patronage», which determines the amount of remuneration of
the suzerain to his vassals, couldn’t fail to appear in the scythian early feudal state.
since the scythian state was expansionistic in its essence, its main function was to exploit subordinated tribes and peo
ples by way of direct military plunder, by gaining benefits from the control over trading routes, and above all, by imposing
the tribute on the conquered agricultural population in the Foreststeppe zone.
the share of nomarchs in this plunder was determined not only by their military valour, but also by the number of nome,
as well as by the position of the latter in the social structure of the scythian horde.
therefore, the degree of influence and wealth of the nomarch of a scanty nome that was a part of the least privileged
«kingdom» («wing») could differ very much from the influence and the wealth of the nomarch in the scythian horde’s «master
kingdom» («centre») led directly by the supreme king of scythia and uniting the scythian king tribes, who considered all other
scythians as their slaves (her., iV, 20). this couldn’t but affected the differences in the degree of luxury of their burial items.
the standards of their burial structures were different, as far as labour costs in their construction were determined pri
marily by the number of persons subordinated to a particular nomarch.
We can hardly catch all the shades now; therefore, in the author’s opinion, it would be too presumptuous to talk about
some specific criteria for the allocation of the scythian nomarch’s burials among a significant array of barrows of the scyth
ian aristocracy.
|