Курганний могильник комарівської культури біля с. Буківна
У статті розглядаються результати досліджень чотирьох курганів могильника біля с. Буківна Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл., які були проведені в 2010—2013 рр. спільною українсько-польською експедицією. До наукового обігу вводяться особливості поховального обряду, керамічний комплекс, вироби...
Saved in:
| Published in: | Археологія |
|---|---|
| Date: | 2015 |
| Main Authors: | , , , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут археології НАН України
2015
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/195991 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Курганний могильник комарівської культури біля с. Буківна / С.Д. Лисенко, Є.І. Шкляревський, С.М. Разумов, П.К. Макарович // Археологія. — 2015. — №. 3. — С. 58-78. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859785956571217920 |
|---|---|
| author | Лисенко, С.Д. Шкляревський, Є.І. Разумов, С.М. Макарович, П.К. |
| author_facet | Лисенко, С.Д. Шкляревський, Є.І. Разумов, С.М. Макарович, П.К. |
| citation_txt | Курганний могильник комарівської культури біля с. Буківна / С.Д. Лисенко, Є.І. Шкляревський, С.М. Разумов, П.К. Макарович // Археологія. — 2015. — №. 3. — С. 58-78. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Археологія |
| description | У статті розглядаються результати досліджень чотирьох курганів могильника біля с. Буківна Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл., які були проведені в 2010—2013 рр. спільною українсько-польською експедицією. До наукового обігу вводяться особливості поховального обряду, керамічний комплекс, вироби з металу та кременю, висновки міждисциплінарних досліджень.
В 2010—2013 гг. совместной украино-польской археологической экспедицией были возобновлены исследования курганов эпохи бронзы у с. Буковна Тлумачского р-на Ивано-Франковской обл., начатые в 30-е годы ХХ в. В лесу к западу от села были зафиксированы пять курганных групп и несколько одиноко стоящих курганов. Еще несколько курганов располагались на полях к югу от села. В целом могильник насчитывал в древности около 50 насыпей.
В курганной группе 1 были раскопаны три кургана, ещё один — в курганной группе 2. Наиболее ранним среди исследованных является курган 1 группы 2. Курган может быть датирован концом III — началом II тыс. до н. э. и синхронизирован с блоком посткатакомбных культур и эпишнуровым горизонтом. Курганы, раскопанные в группе 1, относятся к раннему этапу комаровской культуры и датируются в пределах второй четверти II тыс. до н. э. Все курганы этой группы содержали украшения из цветных металлов. Керамический комплекс составил более 60 сосудов. Насыпи курганов обеих групп содержали около 2 тыс. кремнёвых изделий, датируемых от па- леолита до эпохи поздней бронзы.
На памятнике были проведены геодезические, геофизические, палеопедологические, дендрологические, па- леоботанические, палинологические и антропологические исследования. Проведены спектральный анализ из- делий из металла и радиоуглеродное датирование.
In 2010—2013, the ukrainian-Polish joint archaeological expedition resumed the study of the Bronze age barrows near Bukivna village in tlumach Region of Ivano-Frankivsk oblast which started in the 1930s. In the wood to the west from the village, recorded were five barrows groups and several mounds standing alone. Some more barrows were situated on the fields south of the village. on the whole, the cemetery consisted of about 50 mounds in ancient times.
three barrows were excavated in group 1 and one more in the group 2. the earliest barrow among the studied mounds is the barrow 1 in the group 2. It can be dated by the late 3rd or the early 2nd millennia BC, and synchronized with the post- Catacomb cultures and with epi-Corded cultures horizon. the barrows excavated in the group 1 belong to the early stage of komarivska culture and are dated within the limits of the second quarter of the 2nd millennium BC. all the barrows of this group contained the decorations of nonferrous metals. the ceramic assemblage amounted to more than 60 vessels. Mounds of barrows from both groups contained of about 2000 flint artefacts, dated from the Palaeolithic to the late Bronze age.
Geodesic, geophysical, palaeopedological, dendrologic, palaeobotanic, palynological, and anthropological research were carried out at the monument. a spectral analysis of metal wares and radiocarbon dating were also conducted.
|
| first_indexed | 2025-12-02T09:55:57Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 3 33
Низка білорусько-литовських літописів XvI ст.
(літопис Археологічного товариства, Рачинсь-
кого, Ольшевський, Румянцевський, Євреї нів-
ський, хроніка Биховця) повідомляють, що ве-
ликий князь Гедимін «…впокоивши землю Жо-
моитскую от немцев… пошел на князи рускии».
Після захоплення Володимира та Луцька, пе-
ребувши зиму в Бересті, він весною наступного
року рушив на князя Станіслава Київського,
по дорозі оволодів Овручем і Житомиром. По-
близу м. Білгорода війська Гедиміна перемог-
ли об’єднані сили київського князя Станісла-
ва, брянського князя Романа, переяславсько-
го Олега та луцького(?) Льва. Потім війська Ге-
диміна зайняли Білгород і оточили Київ. Після
місячної облоги кияни визнали владу литов-
ського князя, зберігши за собою «їхні отчини».
Владу Гедиміна визнали й «київські пригород-
ки» — Вишгород, Черкаси, Канів, Сніпород, а
також Переяслав-Руський. Потім Гедимін по-
вернувся до Литви, а в Києві залишив намісни-
ком князя Ольгимунта — сина Міндовга Голь-
шанського (ПСРЛ 1978, с. 38, 137, 210—212;
ПСРЛ 1980, с. 95—96, 179—180, 200, 221, 242—
243). За цими літописами й іншими джерела-
ми, що не збереглися, описав похід на Воло-
димир і Київ М. Стрийковський (Рогов 1966,
с. 155). У М. Стрийковського поряд з руськими
князями згадуються і татари (Stryjkоwski 1846,
s. 363, 365).
Частина дослідників, незважаючи на плута-
ність і анахронічність багатьох повідомлень цих
літописів та хроніки М. Стрийковського, ви-
знають завоювання Київщини Гедиміном уже
в 20-х рр. XIv ст.: 1322 р. (Рогов 1966, с. 156),
1323 р. (Rоwell 2001, s. 106), 1324 р. (Шабуль-
до 1987, с. 28), 1325 р. (Батура 1972, с. 21). Інші,
погоджуючись із В.Б. Антоновичем, наголошу-
ють на помилковості повідомлень зазначених
джерел і відкидають саму можливість завою-
вання Києва раніше 1362 р. (Грушевський 1991,
г.А. Козубовський
пРО ДеЯКІ еКОНОМІчНІ
НАСЛІДКИ пОхОДІВ геДИМІНА 20-х рр. хІV ст.
Аналізуються наслідки походів Гедиміна проти Золотої Орди в контексті економічного розвитку Литовсько-Руської
держави.
К л ю ч о в і с л о в а: Полісся, Київ, XIV ст., Гедимін, Золота Орда, празькі гроші.
© Г.А. КОЗУБОВСЬКИЙ, 2015
с. 486—487; Антонович 1995, с. 661—664; Гор-
ский 1996, с. 29; Івакін 1996, с. 60—61; Русина
2005, с. 41—43; Клепатский 2007, с. 43—57).
М.П. Дашкевич вважав, що завоювання Киє-
ва Гедиміном не могло статися в 1320—1321 рр.,
але могло відбутися після 1332 р., та вказав на
можливість кількох різночасових походів (Даш-
кевич 1885, с. 63—64). Ця точка зору певною мі-
рою знайшла підтримку і в працях інших дослід-
ників, що спиралися на повідомлення літописів
про поставлення Василія єпископом Новгород-
ським в 1331 р. у м. Володимирі-Волинському.
Літопис сповіщає, що Василій із супутниками
через загрозу литовців «межи Литви и Киева ухо-
дом бежали». Новгородцям вдалося уникнути
зустрічі з литовським загоном, але під Черніго-
вом їх наздогнали «Федор князь Кыевъский со бас-
каки в 50 че ловък разбоем» і взяли з них «окуп, а
Ратьслава, протодьякона митрополича, изымав
в Киев повели» (ПСРЛ 1917, с. 244, 249—250;
ПСРЛ 1949, с. 170).
Згадка про баскака поряд із київським кня-
зем і слугує серйозним аргументом для тих до-
слідників, які заперечують можливість завою-
вання Києва Гедиміном у 20-х рр. XIv ст.
Найбільш аргументованою видається точка
зору про декілька етапів литовських наступів,
існування кількох різночасових (трьох чи чо-
тирьох) походів, а також, що в 20-х рр. відбувся
перший етап литовської експансії на Півден-
ну Русь (Дашкевич 1885, с. 63—64; Шабульдо
1987, с. 29—30).
Повторена кілька разів на сторінках Іпатіїв-
ського літопису фраза щодо подій останніх де-
сятиліть XIІІ ст. у Правобережній Україні — «бо
бяху вси князи в воли Татарской» (ПСРЛ 1843,
с. 205, 210, 211, 212) — зафіксувала реальний
стан політичного устрою.
У результаті кількох військових кампаній
і добре продуманої економічної політики ор-
динцям вдалося встановити власний порядок
володарювання у Східній Європі. Цей устрій
базувався та підтримувався кількома основни-
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 334
млад Щелкан Дани — не виплати…» (Древние...
1971, с. 27, № 4).
Особливо актуальним для золотоординсь-
кої держави було наповнення бюджету в пер-
шій чверті XIv ст., під час війн із Хулагуїдами,
та в процесі відновлення свого володарюван-
ня у Східні Європі. З посиленням економічно-
го тиску пов’язується низка повстань 20-х рр.
XIv ст. у Північно-Східній Русі, жорстоко при-
душених монголами. Один із найбільших зло-
чинів, що закидався перед стратою великому
князю Тверському Михайлу в 1318 р.: «цареви
дани не дал еси» (Насонов 1940, с. 86).
У багатьох випадках, певно, йшлося не тіль-
ки про регулярну данину, а про збільшені суми
коштів, що пов’язувалися з військовими діями
монгольських ханів. Такі, як і в 1339 р., коли
під час походу на Смоленськ, що став союзни-
ком Гедиміна, Узбек вимагав екстрений збір —
«запрос» (Насонов 1940, с. 87, 106).
Джерела свідчать про значну кількість ос-
новних податків, що їх сплачувало підвладне
монголам населення (Федоров-Давыдов 1973,
с. 34). Тож додаткові «військові запроси» мог ли
бути просто не посильними в умовах постійних
війн і натурального господарства.
При значних прибутках золотоординської
держави через надходження данини, військо-
вих походів тощо, основною статтею доходів
вважаються митні збори (Кульпин 1998, с. 37).
Саме контроль над найважливішими річко-
вими та сухопутними комунікаціями забезпе-
чував регулярними грошовими прибутками в
умовах натурального господарства.
Але грошові надходження були не менш ак-
туальними і для Литовсько-Руської держави,
особливо в періоди жорсткої конфронтації з
Тевтонським і Лівонським Орденами.
Сучасні дослідники наголошують, що тор-
гівля литовських земель із містами Тевтонсь-
кого ордена, особливо водним шляхом по Ні-
ману, до кінця XIv ст. практично не провади-
лась (Кяупа 2007, с. 46). Значні перешкоди
існували і для встановлення торговельних від-
носин по Двіні та далі на північ із Лівонією.
Ще з XIII ст. хрестоносці намагалися блокува-
ти Литву за допомогою папської курії. У 1218 р.
папа Гонорій ІІІ заборонив ввезення до прусів
заліза, солі, зброї тощо. В буллі від 1253 р. папа
Інокентій Iv стверджував, що одним з приво-
дів у заснуванні Мемеля був намір перервати
надходження до литовців зазначених вище то-
варів, а також одягу (Пашуто 1947, с. 79). Пев-
но, ці ж життєво необхідні товари Орден нама-
гався блокувати і в XIv ст.
ми військово-політичними й економічними
заходами: визнанні верховної влади хана, за-
твердженні князів за згодою ординської вла-
ди, військовій участі руських князів у мон-
гольських походах за вимогою ханської вла-
ди, сплатою данини та податків (Линниченко
1907, с. 110—111).
Так, у 1289 р. «при царях і радцях» отри-
мав право на княжіння Мстислав Данилович
(ПСРЛ 1843, с. 224). На кордонах своїх воло-
дінь західноруські князі повинні були зустріча-
ти хана, засвідчувати свою покору, забезпечува-
ти ханське оточення та ханське військо під час
перебування на території князівства (там само,
с. 212). В абсолютній більшості згадок про по-
ходи в європейські країни, насамперед у Поль-
щу й Угорщину, поряд із руськими князями
згадуються і татари (там само, с. 208, 212; Гру-
шевський 1993, с. 112, 533—534). «Схизматики
і татари» йдуть поруч у відповідних папських
буллах (Грушевський 1993, с. 121). Саме за ви-
могою монгольської влади і здійснювалися ни-
щівні походи на володіння європейських сусі-
дів та окремих руських і литовських князівств.
Відомий за заповітом Володимира Василько-
вича вислів «а побором и татарщиною к князю»
(ПСРЛ 1843, с. 215) може свідчити про те, що
західноруські князі (чи їх частина) самі збирали
татарську данину (Линниченко 1907, с. 111).
Відповідно до окремих повідомлень, що
збе реглися, такий само порядок володарю-
вання монголів у Правобережній Україні зага-
лом тривав і в першій половині XIv ст. (Ива-
нов 1895, с. 222—223; Куник 1907, с. 151—152;
Пашуто 1950, с. 302; Шабульдо 1987, с. 35;
Грушевський 1993, с. 101, 527; krоnica Janka z
Czarncоwa 1907, s. 2; Dlugossii 1876, s. 213).
Згадки писемних джерел про участь руських
загонів разом з татарами у походах до Польщі
(1302, 1324, 1325 рр.) та Угорщини (1332, 1334,
1335 рр.) (Линниченко 1907, с. 94—95), Литви,
Білорусі та України (1315 р., 1320-х рр.) (Па-
шуто 1959, с. 396) можуть свідчити не тільки
про звичайну практику участі руських князів у
монгольських походах, а й про гостру нестачу
коштів, звичайної данини з руських князівств.
Повідомлення літопису про те, що в 1324 р.
Узбек «посылал князей Литвы воевати; и многа
зла сотвориша Литве …» (ПСРЛ 1885, с. 189),
добре корелюється зі згадками про актив-
ність монголів на Русі в цей час (Насонов 1940,
с. 90—91). Про це ж згадується й у відомому се-
редньовічному фольклорному творі, щодо по-
дій 20-х рр. XIv ст. у Твері : «…Уезжал то млад
Щелкан в дальную землю Литовскую, …Брал он,
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 3 35
У низці документів 1322—1324 рр., зокре-
ма у посланнях Гедиміна папі Іоанну XXII, двох
грамотах громадянам ганзейських міст, орде-
нам домініканців і францисканців, а також у
відповіді м. Риги литовському королю, догово-
рі 1323 р. з Орденом, Ригою та їх союзниками,
посланні папи та звіті папських легатів, зафік-
совано основні засади внутрішньої і зовнішньої
політики держави, пріоритети в економіці, ре-
лігійних і суспільних стосунках (Пашуто 2011).
До Литовсько-Руської держави запрошуються
представники залізоробної, дереворобної, шкі-
ряної промисловості, зброярі (балістарії), буді-
вельники, добувачі солі, мельники, пекарі тощо.
Хлібороби звільняються на десять років від по-
датків на землю та інших платежів. Під значні
преференції, із звільненням від податків, запро-
шуються купці, причому у двох документах чіт-
ко окреслюється їх шлях до Литовсько-Руської
держави: через вільну від блокади Мазовію, «че-
рез княжес т во господина Болеслава, князя Ма-
зовії» (там само, с. 484—490, 503—507, 510—512).
Вказівка на Мазовію у документах від 26 травня
1323 р., мабуть, означала, що купці й інші жи-
телі країн Європи потрапляють до Литовсько-
Руської держави через нещодавно відвойова-
не Підляшшя та опорні традиційні пункти на
Бузі — Дорогичин, Берестя, Мельник.
Шлях Велика Польща—Мазовія—рр. Захід-
ний Буг—Прип’ять—Дніпро розглядається як
один з основних європейських шляхів, яким
європейське (насамперед, чеське) срібло над-
ходило до Східної Європи ще в давньоруський
час (Потин 1968, с. 195). Частина дослідників
вважають його одним з основним шляхів між
Східною і Центральною Європою (Рыбаков
1948, с. 343—344; Перхавко 1983, с. 23). Позна-
чений низкою визначних давньоруських міст
і митних пунктів, він пов’язується з торгівлею
багатьма товарами. Серед них найважливіши-
ми називають сіль, віск, хутра, мед, бурштин,
вироби з овруцького шиферу (Бужанський 1966
с. 15—16, 23, Перхавко 1983, с. 14).
Митні комори вздовж Бугу відомі з початку
XIIІ ст., у Дорогичині митниця зафіксована під
1237 р. (Weyman 1938, s. 102).
У сучасних дослідженнях звертається ува-
га на «ятвязьку ділянку» цього шляху в райо-
ні Бреста—Дорогичина (Перхавко 1983, с. 7).
Саме зацікавленість у вагомих прибутках із
контролю за цією територією розглядається
одним з найголовніших чинників в усунен-
ні ятвягів і їх державних утворень наприкінці
XIII ст. (Михайлова 2007, с. 399—404).
Існують повідомлення і про зацікавлен-
ня монголів у цій території. Так, захоплен-
ня литовцями Дорогичина в середині 70-х рр.
XIII ст. викликало один із найбільших мон-
гольських походів разом із руськими васалами
(ПСРЛ 1843, с. 265). При «царях і при його рад-
цях», тобто за згодою й участю хана, наприкін-
ці XIII ст. Мстислав Данилович отримав владу
на Підляшші (там само, с. 224).
З обох берегів р. Буг у районі Дорогичина
походить кілька тисяч свинцевих пломб. Зде-
більшого пломби розглядають як товарні, мит-
ні знаки чи знаки для пломбування зв’язок бі-
лячих шкір, в результаті чого вони ставали гро-
шима (Авенариус 1890; Болсуновський 1894;
Лихачев 1930, с. 57—88; Ершевский 1985, с. 57;
Белецкий 1999, с. 288—330; Анохин 2012).
Більша частина зображень пов’язується з кня-
зівською знаковою системою Давньої Русі
XII—XIII ст. Але серед пломб існують і такі,
Рис. Знахідки празьких грошів першої половини—середини XIv ст. вздовж Буго-Прип’ятського шляху
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 336
що містять зображення, які випадають із кня-
зівської символіки домонгольського часу, а та-
кож європейські чи прибалтійські символи
(Болсуновський 1894, табл. XvII, № 786, 787,
788, табл. XvIIІ, № 823, 830, 837, 839, табл. Iv,
№ 115, 163; табл. XIX, № 899, с. 12, 14—15, 30).
Це дозволяє датувати дорогичинські пломби
в широких межах, принаймні, XII—XIv ст., і
пов’язати їх з процесом опломбуванням екс-
портних товарів, які проходили через митни-
цю в Дорогичині.
Водночас можна помітити подібність зобра-
жень до знаків на відомих «бортних знаменах»
(Анпилогов 1964, рис. 1, № 68—77), що може
побіжно вказувати на опломбування й продук-
тів бортництва. В одній зі статей Iv скри Ні-
мецького двору в Новгороді (перша половина
XIv ст.) зазначалося, що «ніхто не може вивози-
ти віск не пропечатаним (оглядовою) печаткою,
під загрозою штрафу в 10 марок і конфіскацією
воску» (Рыбина 1986, додаток с. 150, № 57).
Про один зі способів проходження митни-
ці під час перевезення воску повідомляє до-
кумент 1571 р.: «А повезет новгородец …воск…,
и им имати у таможенников узолки, сколько
кругов, столько узолков, за таможничею пе-
чатью; а таможником у них имати с круга по
три деньги…» (Хорошкевич 1961, с. 292). Віск,
мабуть, як один із головних товарів експорту
підлягав оподаткуванню у всіх основних мит-
них пунктах.
Опломбуванню під штрафом у 10 марок під-
лягали також і тканини (Рыбина 1986, с. 164).
Існують повідомлення про використання ви-
робничих пломб із гербовими знаками на тка-
нинах у Xv ст. біля Познані (Лихачев 1930,
с. 87—88). Саме грубі та тонкі сукна поряд з ін-
шими розглядаються основним товаром поль-
ського імпорту на Русь, що надходив Буго-
Прип’ятьським шляхом, про що є згадки у Ту-
рівському уставі першої половини чи середини
XІv ст. (Щапов 1965, с. 255—256, 258; Перхав-
ко 1990, с. 54).
Значна концентрація товарних пломб у райо-
ні Дорогичина вказує на проходження значної
кількості товарів і коштів.
Не менш важливими ділянками шляху були
землі в Центральному та Східному Поліссі.
Ще з давньоруського часу величезне зна-
чення для розвитку регіону мала сама система
міст у басейні Прип’яті. Городища всіх міст Ту-
рівської землі розташовувалися на ріках магі-
стральних водних шляхів (Турів, Мозир, Рога-
чів, Берестя), у вузлових пунктах водних шляхів
(Пінськ) чи їх приток (Клецьк, Слуцьк, Давид-
Городок, Висоцьк, Дубровиця, Степань, Чар-
торийськ (Лысенко 1974, с. 179). Пінськ, роз-
ташований біля впадіння в Прип’ять її приток
Ясельди та Піни, через Ясельду та Шару мав
зв’язок із Понеман’ям і Балтійським басейном.
На захід Піною і волоком по Мухавцю здій-
снювалося сполучення з басейном Західно-
го Бугу та землею «ляхів». Униз по Прип’яті —
на схід шлях ішов до Турова та Києва, на пів-
день від Прип’яті починалися волинські землі
(Лысенко 1974, с. 71, 82).
Свідчення джерел XII—XIII і Xv—XvI ст.
дозволяють говорити про існування спеціаль-
них мит у ключових місцях провозу солі по
При п’яті та Бугу (Верзилов 1898, с. 30—31;
Пер хавко 1980, с. 14—15; Торгівля... 1990, с. 56,
70, 48—55). Сліди давньої традиції торгівлі сіл-
лю в Турові та Пінську простежуються й у відо-
мому Турівському уставі XIv ст. (Щапов 1965).
Значна кількість «митних комор» для при-
візної і місцевої солі згадується у середньовіч-
них джерелах у Підляшші: в Бересті, Дороги-
чині, Гонядзі, Високом, Тикоцині (Леонтович
1894, с. 20).
Близько середини XIv ст. в Черську, пов’я-
за ному з Дорогичином прямим шляхом у
110 км, зафіксована митна комора, діяльність
якої пов’язується і з постачанням солі з Русі як
товару першої необхідності. Мазовія, на від-
міну від Куяв і землі Лежицької, не мала влас-
них соляних промислів і часто використову-
вала руську сіль (kiersnowska 1986, s. 72—73,
126—127, 156).
Увагу добувачам солі приділяв і Гедимін.
У посланні монахам Ордену миноритів від 26
травня 1323 р. обумовлювалася можливість
вільного входу в його землю й виходу з неї че-
рез землі кн. Мазовецького різним торговцям,
зокрема «… искусным в соледобыче…без всяких
сборов, пошлин, незаконного взыскания всех и
всяческих податей» (Пашуто 2011, с. 510—512).
Про значення цього регіону в середині
XIv ст. свідчить і грамота Кейстута й Любарта
торунським купцям на право проїзду до Луць-
ка через Дорогичин, Мельник і Берестя (Тор-
гівля... 1990, с. 19, № 4).
Слід вказати, що значення солі як одного з
найприбутковіших товарів добре усвідомлю-
вали і монголи. Вірменський історик XIII ст.
повідомляє, що вони: «прекратили все пути к
наживанию и забрали все соляные копи в Кульне
и других местностях» (Бабаян 1969, с. 245).
«Соленичне і воскове» вважалися найпри-
бутковішими митними зборами (Верзилов 1898,
с. 30), що було об’єктивним чинником розвит-
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 3 37
ку товарно-грошових відносин і, відповідно,
феодалізму.
Велике значення для розвитку регіону і в
післямонгольський час мало металургійне ви-
робництво. Наявність залізної руди в Поліссі,
традиції високорозвинутого металургійного
виробництва робили цей регіон привабливим
і для литовців, у яких саме залізоробне вироб-
ництво вважалося провідною галуззю еконо-
міки (Батура, Пашуто 1977, с. 98). Як і в Литві
(Гуревич 1981, с. 138), у Поліссі активно займа-
лися добуванням болотної руди.
Полісся зі значною концентрацією болот-
них руд традиційно розглядається одним з
основних осередків розвитку металургії ще з
давньоруського часу. Значну кількість гідроні-
мів і топонімів, пов’язаних із добуванням за-
ліза, зафіксовано в київському та житомир-
ському Поліссі (Філюк 2012, с. 51, 52, 58—64,
66—67). Серед понад 200 назв, пов’язаних із
руднями, заводами та майстернями, зафіксова-
них у сусідній Білорусі, понад 50 сконцентро-
вано в Поліссі. Мозирський повіт вважається
одним з основних осередків середньовічного
металургійного виробництва Білорусі (Ляўко,
Гурын, Заяц 2001, с. 250—252, с. 387, мал. 155).
Ще в епоху раннього залізного віку виробниц-
твом заліза з болотних руд займалися майже на
кожному городищі в Білорусі (Алексеев 1966,
с. 130). На Поліссі відомі болота з водою, чер-
воною від заліза (Руднев 1898, с. 202).
Одним з провідних промислів регіону було
бортництво. Зафіксовані в багатьох пізньосе-
редньовічних документах основні види дани-
ни грошова та медова — відтворюють основні
економічні характеристики регіону. Так, Мо-
гильовська волость у XvI ст. управлялася дво-
ма «старцями»: «медовим» і «срібним», причо-
му «срібний» вважався старшим. Саме до стар-
ців направлялися великокнязівські послання.
Дослідники вважають, що один з них відав
збором медової данини, а інший — грошової
(Довнар-Запольский 1905, с. 62; Хорошкевич
1982, с. 123).
Саме бортництво та медова данина є харак-
терними і для київського Полісся, зафіксовані
також на Овруччині та Житомирщині (Клепат-
ский 2007, с. 383).
Про розвиток бджільництва з використан-
ням вуликів на Волині свідчать знахідки щіль-
ників і меду в споруді початку XIv ст. у Луцьку
(Кучинко 2002, с. 79).
Панування церковної ідеології у середньо-
вічному суспільстві, що викликало надзвичай-
ний попит на чистий віск, розглядається одним
з основних чинників розвитку внутрішньої і
зовнішньої торгівлі. Незважаючи на існування
власного бортного та пасічного бджільниц тва в
Центральній і Північній Європі, власного вос-
ку там не вистачало (Хорошкевич 1961, с. 278).
Певно, значна кількість воску йшла й на гер-
метизацію тари (на поширеність цього звер-
нув увагу І.E. Клейнберг, перекладач Іv скри)
(Рыбина 1986, с. 143, 169). Руський віск вважа-
ється одним з основних товарів, що призвели до
процвітання Ганзи, і який через посередництво
ганзейських купців потрапляв на ринки євро-
пейських країн. За підрахунками дослідників,
тільки кількість руського та литовського вос-
ку, купленого в кредит у Ризі та відправленого
у Фландрію й Англію, на межі XIII—XIv ст. ко-
ливалася від 4—5 до 11,2 т щорічно (Хорошке-
вич 1961, с. 298). Існують повідомлення, що в
Ризі — основному торговельному партнері ли-
товських князів — віск слугував одним із засо-
бів платежу (Моора, Лиги 1969, с. 137). Вважа-
ється, що Рига виконувала при Гедиміні роль
банкіра (Пашуто 1959, с. 280).
Перша постанова німецького двору в Нов-
городі (1315 р.) стосується чистого воску, що
на 20 років раніше, ніж постанови відносно ін-
ших товарів (Хорошкевич 1961, с. 293).
Крім Смоленської і Полоцької землі, які на
західних руських землях наприкінці XIII — на
початку XIv ст. вважаються головними поста-
чальниками експортного воску (Хорошкевич
1961, с. 278, 282, 289, 293), бортництво було
надзвичайно поширено і в Поліссі. «Сребреные
весы», «восковой вес» і «локоть» виступають
основними метричними складовими у відо-
мому Турівському уставі XIv ст. (Щапов 1963,
с. 273). Серед середньовічних мір об’єму з Во-
лині та Київщини чи не найбільша кількість
пов’язується з продуктами бортництва: встав,
носатка, колода, кадь, відро, камінь, белець,
караман, віко, бочка, вшатка, лукно (Гераси-
менко 2000).
Надзвичайно поширеним було бортництво і
у Литві (Пашуто 1947, с. 78; Моора, Лиги 1969,
с. 129).
Мед розглядається найважливішим про-
дуктом харчування під час війн із Тевтонським
Орденом, коли місцеві мешканці поставля-
ли його гарнізонам замків. Особливо цінував-
ся жемайтійський мед. Бортники, які вносили
данину медом, були вільні від барщини (Бату-
ра, Пашуто 1977, с. 98).
Привертає увагу й розташування абсолют-
ної більшості міст Турівської землі в районах
розповсюдження найбільш родючих, присто-
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 338
сованих для землеробства земель (Лысенко
1974, с. 195). Вагому частину в полюванні зай-
мали хутряні тварини (там само, с. 190), що
були одним із головних предметів експорту.
Саме з Поліссям літописи пов’язують боро-
тьбу між ординцями та литовцями в XIII ст., де
неодноразово згадується і Мозирщина. При чо-
му серед основних компонентів цієї боро ть би
згадується вимога данини: «штобы ему вы ходы
его дал и баскаки его ховал по тым городом…».
Також саме з Поліссям у джерелах згадуються і
перші перемоги литовських князів над монго-
лами (ПСРЛ 1978, с. 23, 24, 131, 147, 159; ПСРЛ
1980, с. 91, 130, 148, 175, 196, 216).
Відповідно до цих повідомлень джерел, уже
в XIII ст. Золота Орда зіткнулася з неможливіс-
тю повністю заволодіти поліськими землями,
які частково контролювалися Литвою, а також
зупинити процес утворення нової Литовсько-
Руської держави.
Слід зазначити, що в майже всіх географічних
пунктах, зазначених у білорусько-ли товських лі-
тописах, і на найближчих пам’ятках фіксуються
матеріали другої половини XIII—XIv ст.
Матеріали XIII—XIv ст. знайдено в Жито-
мирі (Тарабукін 2008, с. 148) та Овручі (Тома-
шевский, Павленко 2014, с. 479).
На «Малому» городищі літописного Городес-
ка (Коростишевський р-н, Житомирська обл.),
крім значної кількості матеріалів зазначеного
часу, виявлено залишки металургійного вироб-
ництва (Звиздецкий 1990, с. 53—54).
У зв’язку з цим важко перебільшити резуль-
тати комплексних досліджень на Овруцькому
кряжі та висновок провідних українських архе-
ологів, що: «… простежено багатократно пов-
торюємі факти знаходження пам’яток давньо-
руського і ординсько-литовського часу в межах ...
відповідних населених пунктів». А також: «дуже
часто для таких поселень фіксується практично
безперервна ... колонка археологічних матеріалів
від давньоруського часу» (Томашевський, Павлен-
ко 2014, с. 479, 495, 500—501, 506, 476).
Матеріали XIII—XIv ст. знайдено в кіль-
кох місцях Білгорода, на дитинці досліджені
не тільки окремі матеріали, а й житлові спо-
руди. На селищі зафіксовано культурний шар
(Бліфельд 1975, с. 237—242; Беляева 1982,
с. 111).
Матеріали XIII—XIv ст. виявлені в Киє-
ві (Івакін 1996, с. 119, 157, 159, 161, 163, 169,
228), Переяславі та біля нього (Кучера 1978,
с. 25; Юрченко, Вовкодав 2004, с. 36—37; Ко-
либенко, Колибенко 2007), Черкасах (Капус-
тин 2011, с. 119). Значну кількість пам’яток
цього часу досліджено та зафіксовано на Сей-
мі, у районі Путивля (Беляева 1982, с. 116—
117). Архео логічні матеріали підтверджують
заселеність регіону та вказують на реальність
існування міст і поселень, згаданих у повідо-
мленнях літописів. Тобто, похід здійснював-
ся в землі, населення яких складалося з до-
брих платників податків, що давало заняття
бортництвом, полюванням (Любавский 1892,
с. 13), землеробством, основ ними господарчи-
ми та ремісничими про мислами, залізорудною
промисло вістю. Варто згадати і надзвичайно
зручну водну комунікацію, що дозволяла по-
стачати до Європи основ ні продукти експорту,
отримуючи такі потрібні срібні гроші.
Свого часу М. Грушевський зазначив: «якби
ми знали, як розвивалася залежність Турово-Пин-
ських волостей від литовських князів, то могли б
може вказати близше й той час коли київські во-
лості почали переходити в залежність від литов-
ських князів» (Грушевський 1993а, с. 16—17).
На зв’язок між завоюванням Пінського По-
лісся й Києва звертають увагу й інші автори,
вважаючи, що в 1320 р. Гедимін їх разом долу-
чив до Литви, потім Пінське князівство разом
із Мозирем і значною частиною Волинсько-
го Полісся передав своєму сину Наримунту
(Ваliński, lipiński 1886, s. 641).
Літописи згадують про поступове розши-
рення контрольованої Литвою території у ре-
гіоні вже в XIII ст. Уже з наступником Мин-
довга (1238—1268) Видом пов’язують знач ні
придбання у «Деревьской земле». Витень (1295—
1315) «прибавил земли Литовское много — и до
Бугу» (Грушевський 1993а, с. 15—16). Але в
90-х рр. XIII ст. у Пінському Поліссі згадується
власна династія турово-пінських князів. При-
чому турівські та пінські князі другої половини
XIII ст. на сторінках літопису досить часто зга-
дуються у множині (Лысенко 1974, с. 31), що
передбачає розгалуженість династії, осадження
її представників (князі Федор, Демид, Юрій, їх
діти, можливо, онуки та зяті) в основних міс-
тах і фортецях регіону. Тоді ж Іпатіївський літо-
пис повідомляє про смерть степанського князя
Івана Глібовича (ПСРЛ 1843, с. 226), володаря
окремого князівства в басейні р. Горинь.
Відсутність повідомлень про зіткнення в
турівських і пінських землях дає можливість
стверджувати про їх входження до литовських
володінь раніше від походу Гедиміна 20-х рр.
XIv ст. (Грушевский 1901, с. 69). У сучасних до-
слідженнях наголошується, що Турів і Пінськ
потрапили в зону впливу Лит ви на межі XIІІ—
XІv ст. або на самому початку XІv ст. А напри-
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 3 39
кінці 10-х і в 20-х рр. XІv ст. Пінське, Турівське
та Слуцьке князівства були приєднані до Лит-
ви (Гудавичюс 2005, с. 82, 101). Привертає увагу
розташування основних центрів східної части-
ни Буго-Прип’ятського шляху: Давид Городок,
Турів, Мозир — на південному (ординському)
боці Прип’яті (Лы сен ко 1974, с. 17—18).
Певно, що включення до складу Великого
князівства Литовського та Руського міст, роз-
та шованих на значній території, на різних бе-
регах Прип’яті не могло бути одночасною ак-
цією. Похід Гедиміна в 20-х рр. XIv ст. був
спрямований на закріплення основних пози-
цій у регіоні, отриманих внаслідок тривалої
боротьби його попередниками. Згадка про бас-
кака в Києві під 1331 р. свідчить, що монголам
вдалося частково відновити владу в регіоні, але
басейн Прип’яті залишився за Литвою.
Низка літописів розповідає про розподіл Ге-
диміном земель між своїми синами: Монтиви-
ду — Корачев і Слонім, Наримунту — Пінськ,
Ольгерду — Крево, Евнутію — Вільно, Кейс ту-
ту — Троки, Коріяту — Новогрудок, а Любар-
та прийняв володимирський князь за своє доч-
кою у Володимирі та Луцьку зі всією землею
Волинською (ПСРЛ 1980, с. 61, 85, 97, 110, 115,
132—133, 153, 181, 201, 222). Ці міста Гедиміно-
ви чі отримували з відповідними землями-кня-
зівствами.
М. Стрийковський, розповідаючи про роз-
поділ земель між дітьми Гедиміна, зазначив,
що Наримунт отримав Пінськ із землями по
р. Прип’яті аж до Дніпра (Stryjkоwski 1846, s. 381).
Поява Наримунта Гедиміновича в Турово-Пін-
ській землі датується кінцем 30-х рр. XIv ст. чи
між вокняжінням Гедиміна в Литві (1315 р.) і
приходом Наримунта в Новгород на «приго-
роди» (1333 р.) (Пашуто 1959, с. 392—393; Гор-
ский 1996, с. 55, 107; Nikоdem 2001, s. 609—621;
Войтович 2006, с. 613).
Існує версія, що Наримунт володів земля-
ми в Поліссі близько 30 років (Леонтович 1894,
с. 4). Хоча час появи Наримунта в Пінському
Поліссі, як і перебіг його діяльності, супереч-
ливі питання й остаточно не вирішені дослід-
никами. Але Глібу-Наримунту дістався східний
напрямок — Золота Орда в період її найбіль-
шого військово-політичного й економічного
потенціалу за Узбека (1313—1341 рр.) та Джа-
нібека (1342—1357 рр.).
Добре обізнаний з подіями XIv ст. лівон-
ський хроніст Герман Вартберг, розповідаю-
чи про битву з хрестоносцями на р. Стреве в
1348 р. і загибель Наримунта, називає його ко-
ролем Русі, на відміну від Ольгерда і Кейстута,
які згадуються як королі Литви (Ливонская...
1879, с. 392—393).
Литовсько-руські акти другої половини
XIv ст. терміном «Русь» називають волості,
розташовані на Середньому Дніпрі та його
притоках: Сожу, Березині та Нижній Прип’яті
(Любавский 1892, с. 12).
Не з’ясовано, ким була дружина Нари-
мунта. Одні дослідники називають її ордин-
кою, дочкою татарського хана (Wоlff 1888,
s. 14; Грушевский 1901, с. 10) чи «дочкою во-
лодаря Тавриди» (Niesiecki 1841, s. 168), інші
пов’язують її з родиною руських князів (Puzyna
1930, s. 37). Водночас наголошується на існу-
ванні кількох дружин Наримунта (Войтович
2006, с. 613). Хоча сам факт, що під час бороть-
би за владу в Литві 1345 р. він знайшов при-
тулок в Орді (Wоlff 1886, s. 14), може побіжно
свідчити про родинні зв’язки саме з правлячою
динас тією Золотої Орди. Не виключено, що
конфлікт Гедиміна з Ордою в середині 20-х рр.
XIv ст. якраз і було залагоджено за рахунок ди-
настичного шлюбу, як це не рідко траплялось у
подіб них ситуаціях.
Але Наримунт був похрещений на честь од-
ного з найперших загальноруських святих —
Гліба. Саме на печатці Гліба-Наримунта від
1338—1341 рр. збереглося найперше в династії
Гедиміновичів зображення «вершника» (Янин,
Гайдуков 1998, с. 77—78, № 436 б). Існує версія
про його зв’язок із майбутнім державним гер-
бом Литовсько-Руської держави — «Погоні»
(Пчелов 2010, с. 250, 256).
Після загибелі Наримунта 1348 р. у Пінсь-
кому Поліссі залишилася династія Наримун-
товичів, яка близько століття зберігала за со-
бою Пінськ і навколишні землі (Грушевский
1901, с. 10—14).
З Наримунтом і його нащадками пов’я зу є-
ться низка східноєвропейських князівських ро-
дин, визначних політичних і військових діячів,
зокрема і князів Острозьких (Яковенко 2008,
с. 93). Хоча походження Острозьких остаточ-
но не з’ясоване і більшість дослідників вважає
їх нащадками Рюриковичів, існують аргумен-
ти про шлюбні зв’язки цієї родини з Наримун-
товичами вже в першій половині XIv ст. (Вой-
тович 2006, с. 509—510, 613).
Про значення міст басейну р. Прип’яті свід-
чать монетні знахідки (рис.). У самому Пінську
зафіксовано знахідку празького гроша Карла І
(1346—1378 рр.). Монета походить із культур-
ного шару, разом із відповідним набором речей
і кераміки того часу (Равдина 1966, с. 288).
Пра зький гріш Яна І Люксембурзького (1310—
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 340
Авенариус Н.П. Дрогичин Надбужский и его древности // Материалы по археологии России. — СПб., 1890. —
№ 4. — С. 3—42.
Алексеев Л.В. Полоцкая земля (очерки истории северной Белоруссии в IX—XIII вв.). — М., 1966.
Анпилогов Г.Н. Бортные знамена как исторический источник (по Путивльским и Рыльским переписным материа-
лам конца XvI и 20-х годов XvII в.) // СА. —1964. — № 4. — С. 151—169.
1346 рр.) було знайдено в с. Слобода Мозирсь-
кого р-ну (Рябцевич 1965, с. 130, № 9). На
жаль, точно не продатований, у межах XIv ст.,
скарб пра зьких грошів із Яровиці, в басейні
Стиру, між Старим Чарторийськом і Луцьком
(Антонович 2013, с. 49). Ця знахідка може бути
пов’язана з більш південними шляхами надхо-
дження чеських монет до Луцька. Але й дуже
можливе надходження празьких грошів по
Прип’яті та Стиру навіть до Луцька, де зафік-
совано знахідки першої половини — середини
XIv ст. (Sоbоleva 1970, s. 200, № 5; Кryżąnоwskij
2009, s. 164).
Знахідки празьких грошів Яна І Люксембур-
зького та Карла І відомі в м. Дорогичині на
Бузі — західному крайньому пункті Буго-При-
п’ятського шляху, причому монети знайдено
по обидва береги Бугу (Авенариус 1890, с. 9;
Лучицкий 1892, с. 80—81; kubiak 1998, s. 106—
107, № 287-1, 288). Привертає увагу концентра-
ція знахідок з монетами Карла І у районі Брес-
та. Напевно, в часи Карла І зібрано основну
частину скарбу з с. Черевачиці (Кобринський
р-н Брестської обл.), з якого відомо 97 празь-
ких грошів (здебільшого Карла І) та два злит-
ки (Шталенков 2010, с. 64). Один із найбільших
східноєвропейських скарбів празьких грошів із
м. Бреста датується XIv ст. Скарб хоч і має біль-
шість монет Вацлава Iv (1378—1419) (406 + (?),
містить не звично високий відсоток монет Кар-
ла І (1346—1378) (114+(?) і рідкісний польський
гріш Казимира ІІІ (1333—1370) (Рябцевич 2004,
с. 58, № 2). Зазвичай, у східнослов’янських зна-
хідках, датованих грошами Вацлава Iv, монети
Карла І не перевищують кількох відсотків.
Кілька сот «однакових празьких грошів» (на-
ведено зображення гроша Карла І) було знай-
дено під Брестом у 1820 р. (Рябцевич 2004, с. 58,
№ 1). Близько двох десятків пунктів знахідок із
празькими грошами Вацлава Iv зафіксовано в
Пінському Поліссі (Колобова 2004, с. 96—98).
Більшість з них, напевно, також пов’язана з
усталеною традицією надходження празьких
грошів із Мазовії протягом XIv cт.
Білоруський дослідник В.Н. Рябцевич звер-
нув увагу на південно-східний шлях надход-
ження празьких грошів до Східної Європи, че-
рез Білорусь і Чернігівську землю. Дослідник
вважав цей шлях основним і датував масове
надходження празьких грошів 1378—1419 рр.
(Рябцевич 1965, с. 126—127).
Закріплення Прип’ятської магістралі за Ге-
диміновичами не означало, що зразу в Поліс-
сі та навколишніх землях почали масово вико-
ристовувати чеські монети. Для цього в умовах
панування натурального господарства по винен
був пройти певний час. Тим більше, що писем-
ні джерела свідчать, що в Мазо вії празькі гроші
розповсюдилися на кілька десятиліть пізніше,
ніж у Малій Польщі. Перші згадки про їх вико-
ристання датуються 1318 чи 1333 р. (Szwagrzyk
1967, s. 590; Paszkiewicz 2001, s. 25), хоча й за-
фіксовані знахідки празьких гро шів Вацлава ІІ
(1300—1305) (kisielewski 1968, s. 221, № 138,
№ 139, № 140; kiersnowska 1986, s. 43).
Наведене вище дозволяє говорити, що Геди-
мін здійснив низку заходів щодо забезпечення
Литовсько-Руської держави та долучив значні
природні та людські ресурси білоруських і ук-
раїнських земель, що мало виняткове значення
в економічному та політичному розвитку. Це до-
зволяє підтримати дослідників, які визнавали іс-
торичність походів Гедиміна 20-х рр. XIv ст. А та-
кож погодитися з видатним україн ським істори-
ком Ф.М. Шабульдо в тому, що певні неточності
білорусько-литовських літописів «не можуть слу-
гувати достатнім для заперечення достовірності
відтвореного в літописному повідомленні основного
хода подій…» (Шабульдо 1987, с. 157).
Свого часу, говорячи про угоду місцевого бо-
ярства з литовською владою, В.Т. Пашуто зазна-
чав, що «це було менше зло», «об’єднання виклика-
не загрозою з боку монгольської Орди і німецько-
го Ордену» (Пашуто 1959, с. 322). Але видається,
що об’єднання значної частини литовських, бі-
лоруських і українських земель у межах єдиної
державної системи стало результатом тривало-
го та закономірного розвитку. Просто зовнішні
чинники значно прискорили ці процеси.
У той же час Золота Орда, створена заради
завоювань, але позбавлена історичних коренів
і міцної економічної й етнічної основи на заво-
йованій території (Шабульдо 1987, с. 61), нама-
галася відновити втрачені позиції. Зіткнення
за природні та людські ресурси, найважливіші
комунікації, регулярну данину були неминучі,
що і зафіксували літописи стосовно подій пер-
шої чверті XIv ст.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 3 41
Анохин В.А. Свинцовые пломбы великого княжества Киевского (X—XIII вв.). — К., 2012.
Антонович В.Б. Очерк истории Великого княжества Литовского до смерти Великого князя Ольгерда // Антонович
В.Б. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори. — К., 1995. — С. 622—743.
Антонович В.Б. Археологическая карта Волынской губернии. — К., 2013.
Бабаян Л.О. Социально-экономическая и политическая история Армении в XIII—XIv веках. — М., 1969.
Батура Р. Борьба Литовского великого княжества против Золотой Орды. Автореф. дис. ... канд. ист. наук. — Виль-
нюс, 1972.
Батура Р.К., Пашуто В.Т. Культура Великого княжества Литовского // ВИ. — 1977. — № 4. — С. 94—117.
Белецкий С.В. Знаки Рюриковичей на пломбах из Дрогичина (по материалам собрания Н.П. Лихачева) // Stratum
plus. —1996. — № 6. — С. 288—330.
Беляева С.А. Южнорусские земли во второй половине ХІІІ—ХІv в. (По материалам археологических исследова-
ний). — К., 1982.
Бліфельд Д.І. Білгород // Археологія Української РСР. — К., 1975. — Т. 3. — С. 237—242.
Болсуновский К.В. Дрогичинския пломбы. — К., 1894. — Ч. 1.
Бужанський А. Ріка Прип’ять та її допливи. Старі водні шляхи між доріччям Чорного моря і Балтиком (Географічно-
археологічна студія) // Праці Інституту дослідів Волині. — Вінніпег, 1966. — Волиніяна Xv. — С. 5—40.
Верзилов А.В. Очерки торговли Южной Руси с 1480—1569. — Чернигов, 1898.
Войтович Л. Княжа доба на Русі: портрети еліти. — Біла Церква, 2006.
Герасименко Н. З історії мір місткості і ваги на Волині і Наддніпрянщині в XIv— першій половині XvІІ століть //
ЗНТШ. — Львів, 2000. — Т. CCXL. Праці Комісії спеціальних історичних дисциплін. — С. 176—186.
Горский А.А. Русские земли в XIII—XIv веках. Пути политического развития. — М., 1996.
Грушевский А.С. Очерк истории Турово-Пинского княжества в составе Литовско-Русского государства. — К., 1901.
Грушевський М.С. Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIv сторіччя. — К., 1991.
Грушевський М.С. Історія України-Руси. — К., 1993. — Т. ІІІ.
Грушевський М.С. Історія України-Руси. — К., 1993а. — Т. ІV.
Гудавичюс Э. История Литвы с древнейших времен до 1569 года. — М., 2005. — Т. 1.
Гуревич Ф.Д. Древний Новогрудок. — Л., 1981.
Дашкевич Н. Заметки по истории Литовско-Русского государства. — К., 1885.
Довнар-Запольский М. Государственное хозяйство Великого княжества Литовского при Ягеллонах. — К., 1901. — Т. І.
Древние российские стихотворения, собранные Киршею Даниловым. — М., 1971.
Ершевский Б.Д. Дрогиченские пломбы. Классификация, типология, хронология (по материалам собрания Н.П. Ли-
хачева) // ВИД. —1985. — XVII. — С. 36—57.
Звиздецкий Б.А. О времени существования летописного Городска // СА. — 1990. — № 1. — С. 42—56.
Звідецький Б.А. Городища IX—XIII ст. на території літописних древлян. — К., 2008.
Івакін Г.Ю. Історичний розвиток Києва ХІІІ — середини XvІ ст. — К., 1996.
Иванов П.А. Исторические судьбы Волынской земли с древнейших времен до конца XІv века. — Одесса, 1895.
Капустін К.М. Археологічні пам’ятки Середньої Наддніпрянщини середини XIII—Xv ст. (за матеріалами розвідок
кінця 1940-х — початку 1980-х рр.) // Археологія. — 2011. — № 4. — С. 119—127.
Клепатский П. Очерки по истории Киевской земли. Литовский период. — Біла Церква, 2007.
Колабава І.Н. Скарбы і адзінкавыя знаходкі монет XIv—Xv ст. на тэрыторыі Беларускаго Полесся (матэрыялы) //
Славянский мир Полесья в древности и средневековье. Мат-лы междунар. науч. конф. — Гомель, 2004. —
С. 95—98.
Колибенко О., Колибенко О. Археологічні дослідження Переяслав-Хмельницького педагогічного університету (1993—
2005) // Наукові записки з української історії. — Переяслав-Хмельницький, 2007. — Вип. 19. — С. 89—102.
Кульпин Э.С. Золотая Орда (Проблемы генезиса Российского государства) // Социоестественная история. Генезис
кризисов природы и общества в России — М., 1998. — Вып. XI.
Куник А.А. Объяснительное введение к грамотам и летописным сказаниям, кассающимся истории Червонной
Руси в XIv в. // Болеслав-Юрий ІІ, князь всей Малой Руси. Сборник материалов и исследований сообщенных
Гонсиоровским О., Куником А.А., Лаппо-Данилевским А.С. и др. — СПб., 1907. — С. 113—197.
Кучера М.П. Давньоруські городища в західній частині Переяславщини // Археологія. — 1978. — 25. — С. 21—31.
Кучинко М. Волинська земля X — середини XIv ст. — Луцьк, 2002.
Кяупа З. Литовские города между Русью и ареалом немецкого городского права в XIv—Xv вв. // Балты и Великое
княжество Литовское. Историко-лингвистический взгляд. Памяти эгидиюса Банениса. — Вильнюс, 2007. —
С. 44—53.
Леонтович Ф.И. Очерки истории литовско-русского права. Образование территории Литовского государства. —
СПб., 1894.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 342
Ливонская хроника Германа Вартберга // Сборник материалов и статей по истории Прибалтийского края. — Рига,
1879. — Т. ІІ. — С. 83—155.
Линниченко И.А. Замечания на статью И. Режабка и дополнения к ним // Болеслав-Юрий ІІ, князь всей Ма-
лой Руси. Сборник материалов и исследований, сообщенных Гонсиоровским О., Куником А.А., Лаппо-
Данилевским А.С. и др. — СПб., 1907. — С. 81—112.
Лихачев Н.П. Материалы для истории византийской и русской сфрагистики // Труды музея палеографии.— Л.,
1930. — Вип. 2.
Лысенко П.Ф. Города Туровской земли. — Минск, 1974.
Любавский М. Областное деление и местное управление Литовско-Русского государства. — М., 1892.
Ляўко В.М., Гурын М.Ф., Заяц Ю.А. та ін. Археологія Беларусі. — Мінск, 2001. — Т. 4.
Моора Х.А., Лиги Х.М. К вопросу о генезисе феодальных отношений у народов Прибалтики // Проблемы возник-
новения феодализма у народов СССР. — М., 1969. — С. 118—153.
Насонов А.Н. Монголы и Русь (история татарской политики на Руси). — М.; Л., 1940.
Пашуто В.Т. Хозяйство и техника средневековой Литвы // ВИ. — 1947. — № 8. — С. 74—81.
Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. — М., 1950.
Пашуто В.Т. Образование Литовского государства. — М., 1959.
Пашуто В.Т. Послания Гедимина как исторический источник // Пашуто В.Т. Русь. Прибалтика. Папство. Древ-
нейшие государства Восточной Европы 2008. — М., 2011. — С. 482—495.
Перхавко В.В. Опыт комплексного использования письменных и материальных источников для реконструкции
истории Припятско-Бугского пути в IX—XIII вв. // Проблемы исторической географии России. Источнико-
ведение исторической географии России. — М., 1983. — С. 4—27.
Перхавко В.В. Церковь и внешнеэкономические связи Руси в XI—XIv вв. // Церковь, общество и государство в
феодальной России. — М., 1990. — С. 46—66.
Потин В.М. Древняя Русь и европейские государства в X—XIII вв. Историко-нумизматический очерк. — Л., 1968.
ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1843.
ПСРЛ. — Т. 4. Iv, Ч. 2 Новгородская 5 летопись. — Петроград, 1917.
ПСРЛ. — Т. 10. Патриаршая, или Никоновская летопись. — Ч. 3. — СПб., 1885.
ПСРЛ. — Т. 25. Московский летописный свод конца Xv века. — М.; Л., 1949.
ПСРЛ. — Т. 32. Литовская и Жмоитская хроника. — М., 1978.
ПСРЛ. — Т. 35. Летописи Белорусско-Литовские. — М., 1980.
Пчелов Е.В. «Витис» («погоня») и «ездец»: «родство» или «сходство»? // Междунар. нумизмат. конф., посвященная
150-леттию Национального музея Литвы. Вильнюс, 2006. — vilnius, 2010. — S. 250—256.
Равдина Т.В. Раскопки в Пинске // СА. — 1966. — № 1. — С. 288
Рогов А.И. Русско-польские культурные связи в эпоху Возрождения (Стрийковский и его Хроника). — М.,1966.
Руднев Я.И. Русская земля (природа страны, население и его промыслы). — СПб., 1898. — Т. vII.
Русина О.В. Псевдокиївські князі XIIІ—XІv ст. // Студії з історії Києва та Київської землі. — К., 2005. — С. 38—72.
Рыбаков Б.А. Торговля и торговые пути // История культуры Древней Руси. — М.; Л., 1948. — І. — С. 315—369.
Рыбина Е.А. Иноземные дворы в Новгороде XII—XvII вв. — М., 1986.
Рябцевич В.Н. К вопросу о денежном обращении западнорусских земель в ХIv—Хv вв. // Нумизматика и сфрагис-
тика. — К., 1965. — Вип. 2. — С. 113—120.
Рябцевич В.Н. Находки кладов и единичных монет XIv—Xv вв. на территории Беларуси // Восточная Европа в
древности и средневековье. — Минск, 2004. — С. 57—67.
Тарабукін О.О. Нові матеріали до археологічної карти середньовічного Житомира та його околиць // Стародавній
Іскоростень і слов’янські гради. — Коростень, 2008. — Т. ІІ. — С. 146—152.
Терський С. Лучеськ X—Xv ст. — Львів, 2006.
Томашевський А.П., Павленко С.В. Городець. Комплекс археологічних пам’яток біля с. Городець Овруцького р-ну Жи-
томирської області // Стародавній Іскоростень і слов’янські гради. — Коростень, 2008. — Т. ІІ. — С. 156—196.
Томашевский А.П., Павленко С.В. Городища и укрепления средневековой Овручской волости // Міста Давньої
Русі. Зб. наук. праць пам’яті А.В. Кузи. — К., 2014. — С. 470—512.
Торгівля на Україні, XIv—XvII століття: Волинь і Наддніпрянщина. — К., 1990.
Федоров-Давыдов Г.А. Общественный строй Золотой Орды. — М., 1973.
Філюк О.В. Добування заліза в південноруських землях X—XIII ст. (за матеріалами комплексу пам’яток біля с. Ко-
лонщина Макарівського району Київської області). — К., 2012.
Хорошкевич А.Л. Вывоз воска из Великого Новгорода в XIv—Xv вв. // Международные связи России до XvII в. —
М., 1961. — С. 278—305.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 3 43
Хорошкевич А.Л. Исторические судьбы белорусских и украинских земель в XIv — начале XvI в. // Пашуто В.Т.,
Флоря Б.Н., Хорошкевич А.Л. Древнерусское наследие и исторические судьбы восточного славянства. — М.,
1982. — С. 69—150.
Шабульдо Ф.М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. — К., 1987.
Шталенков И. Новые находки кладов и единичных монет XIv—Xv вв. // Банкаŷскі веснік. — Сакавік, 2010. —
С. 64—67.
Щапов Я.Н. Туровские уставы XІv века о десятине // Археографический ежегодник за 1964 год. — М., 1965. —
С. 252—273.
Юрченко О.В., Вовкодав С.М. До питання про існування Переяслава в другій половині ХІІІ—Хv ст. // Наукові за-
писки з української історії. — Переяслав-Хмельницький, 2004. — Вип. 15. — С. 31—37.
Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIv — до середини XvII століття на Волині і Центральній Україні. — К., 2008.
Янин В.Л., Гайдуков П.Г. Актовые печати Древней Руси X—Xv вв. — М., 1998. — С. 72—73.
Ваliński M., Lipiński T. Starożytna Polska pod względem histоrycznym, geograficznym i statystycznym. — Warszawa,
1886. — t. Iv. — z. 17.
Dlugоssii J. histriae Poloniсae. — Cracoviae, 1876. — t. III. — libri XII.
Kiersnowska T. Czersk w XIII—XIv wieku ośrodek władzy książęcej na południowym Mazowszu. — Warszawa, 1986.
Kisielewski J. Materiały do inwentaryzacji znalezisk groszy praskich odkrytych na ziemiach polskich // Wiadomości Nu miz-
matyczne. — 1968. — R. XII. — z. 3—4 (45—46).
Kronica Janka z Czarnkоwa. — lwów, 1907.
Kryżaniwskij A. Próba rekonstrukcji nie notowanych skarbów monet XIv—Xv wieku znalezionych na ukrainie zachodniej //
Biuletyn numismatyczny. — 2009. — № 3. — S. 161—180.
Kubiak S. (przy współudziale Borysа Paszkiewicza) znaleziska monet z lat 1146—1500 z terenu Polski Įnwentarz. — Poznań,
1998.
Niesiecki K. herbarz polski. — lipsk, 1841. — t. 8.
Nikodem J. Narymunt Giedyminowic i jego uposażenie // Scriptura custos Memoriae. Prace historyczne. — Poznań,
2001. — 44. — S. 609—622.
Paszkiewicz B. Reforma monetarna króla Wacława II w Polsce // WN. — 2001. — R. XIv. — z. 1 (171). — S. 23—44.
Рuzyna J. Narymunt Gedyminowicz // Miesięcznik heraldyczny. — 1930. — R. IX. — № 3. — S. 37.
Rоwell S.C. Iš viduramžių ūkų kylanti lietuva. — vilnius, 2001.
Soboleva N.A. Nálezy pražských grośů na ūzemi SSSR // Sborńik Národńiho muzea v Praze. — 1970. — № 3/4. — S. 189—
243 (Ser.a. — XXIv).
Stryjkowski M. kronika polska, litewka, żmódźka i wszystkiej Rusi etc. — Warszawa, 1846. — Сz. 1—2.
Szwagrzyk J. Szerokie crosze praskie na ziemiach polskich 1302—1547 // ze skarbca kultury. — 1967. — z. 18.
Weyman S. Clą i drogi handlowe w Polsce piastwskiej // Poznanskie towarzystwo Przyjaciol nauk. Prace komisji histryczne. —
1938. — t. XIII. — z. 1.
Wolff J. Rod Gedimina. Dodatki i poprawki do dziel hr. k. Stadnickiego: «Synowie Gedymina», «olgierd i kiejstut»,
«Bracia Wladyslawa olgierdowicza Jagiełły » we lwówie 1867. — kraków, 1886. — S. 14.
Надійшла 06.04.2015
Г.А. Козубовский
О НЕКОТОРыХ эКОНОМИЧЕСКИХ ПОСЛЕДСТВИЯХ ПОХОДОВ ГЕДИМИНА 20-х гг. XIv в.
Статья посвящена проблеме экономических отношений между Золотой Ордой и Литвой в южной Белоруссии
и северной Украине в XIv в. Анализ находок пражских грошей Яна І Люксембургского (1310–1346) и Карла І
(1346–1378), археологических и письменных источников определяет значения походов Гедимина 1320-х гг. Со-
гласно нумизматическим, археологическим и письменным источникам, Буго-Припятский путь приобрел важ-
нейшее значение для развития экономики Литовско-Русского государства.
G.A. Kozubovskyi
aBout CERtaIN ECoNoMIC CoNSEquENCES oF GEDyMIN’S CaMPaIGNS IN thE 20th of the XIv c.
the article is devoted to the problem of economic relations between the Golden horde and lithuania in Southern Belarus
and Northern ukraine in the 14th century. the analysis of Prague groschen finds of John I Count of luxembourg (1310–1346)
and Charles Iv (1346–1378), of archeological and written sources allows the author to determine the place of Gedymin’s
campaigns in the 1320s. according the numismatic, archeological and written sources, the Bug-Prypiat Rivers rout became
the most important for the development of the lithuanian-Rus princedom’s economy.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-195991 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0235-3490 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-02T09:55:57Z |
| publishDate | 2015 |
| publisher | Інститут археології НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Лисенко, С.Д. Шкляревський, Є.І. Разумов, С.М. Макарович, П.К. 2023-12-08T15:19:21Z 2023-12-08T15:19:21Z 2015 Курганний могильник комарівської культури біля с. Буківна / С.Д. Лисенко, Є.І. Шкляревський, С.М. Разумов, П.К. Макарович // Археологія. — 2015. — №. 3. — С. 58-78. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 0235-3490 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/195991 У статті розглядаються результати досліджень чотирьох курганів могильника біля с. Буківна Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл., які були проведені в 2010—2013 рр. спільною українсько-польською експедицією. До наукового обігу вводяться особливості поховального обряду, керамічний комплекс, вироби з металу та кременю, висновки міждисциплінарних досліджень. В 2010—2013 гг. совместной украино-польской археологической экспедицией были возобновлены исследования курганов эпохи бронзы у с. Буковна Тлумачского р-на Ивано-Франковской обл., начатые в 30-е годы ХХ в. В лесу к западу от села были зафиксированы пять курганных групп и несколько одиноко стоящих курганов. Еще несколько курганов располагались на полях к югу от села. В целом могильник насчитывал в древности около 50 насыпей. В курганной группе 1 были раскопаны три кургана, ещё один — в курганной группе 2. Наиболее ранним среди исследованных является курган 1 группы 2. Курган может быть датирован концом III — началом II тыс. до н. э. и синхронизирован с блоком посткатакомбных культур и эпишнуровым горизонтом. Курганы, раскопанные в группе 1, относятся к раннему этапу комаровской культуры и датируются в пределах второй четверти II тыс. до н. э. Все курганы этой группы содержали украшения из цветных металлов. Керамический комплекс составил более 60 сосудов. Насыпи курганов обеих групп содержали около 2 тыс. кремнёвых изделий, датируемых от па- леолита до эпохи поздней бронзы. На памятнике были проведены геодезические, геофизические, палеопедологические, дендрологические, па- леоботанические, палинологические и антропологические исследования. Проведены спектральный анализ из- делий из металла и радиоуглеродное датирование. In 2010—2013, the ukrainian-Polish joint archaeological expedition resumed the study of the Bronze age barrows near Bukivna village in tlumach Region of Ivano-Frankivsk oblast which started in the 1930s. In the wood to the west from the village, recorded were five barrows groups and several mounds standing alone. Some more barrows were situated on the fields south of the village. on the whole, the cemetery consisted of about 50 mounds in ancient times. three barrows were excavated in group 1 and one more in the group 2. the earliest barrow among the studied mounds is the barrow 1 in the group 2. It can be dated by the late 3rd or the early 2nd millennia BC, and synchronized with the post- Catacomb cultures and with epi-Corded cultures horizon. the barrows excavated in the group 1 belong to the early stage of komarivska culture and are dated within the limits of the second quarter of the 2nd millennium BC. all the barrows of this group contained the decorations of nonferrous metals. the ceramic assemblage amounted to more than 60 vessels. Mounds of barrows from both groups contained of about 2000 flint artefacts, dated from the Palaeolithic to the late Bronze age. Geodesic, geophysical, palaeopedological, dendrologic, palaeobotanic, palynological, and anthropological research were carried out at the monument. a spectral analysis of metal wares and radiocarbon dating were also conducted. uk Інститут археології НАН України Археологія Публікації археологічного матеріалу Курганний могильник комарівської культури біля с. Буківна Курганный могильник комаровской культуры у с. Буковна Barrow cemetery of komarivska culture near Bukivna village Article published earlier |
| spellingShingle | Курганний могильник комарівської культури біля с. Буківна Лисенко, С.Д. Шкляревський, Є.І. Разумов, С.М. Макарович, П.К. Публікації археологічного матеріалу |
| title | Курганний могильник комарівської культури біля с. Буківна |
| title_alt | Курганный могильник комаровской культуры у с. Буковна Barrow cemetery of komarivska culture near Bukivna village |
| title_full | Курганний могильник комарівської культури біля с. Буківна |
| title_fullStr | Курганний могильник комарівської культури біля с. Буківна |
| title_full_unstemmed | Курганний могильник комарівської культури біля с. Буківна |
| title_short | Курганний могильник комарівської культури біля с. Буківна |
| title_sort | курганний могильник комарівської культури біля с. буківна |
| topic | Публікації археологічного матеріалу |
| topic_facet | Публікації археологічного матеріалу |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/195991 |
| work_keys_str_mv | AT lisenkosd kurganniimogilʹnikkomarívsʹkoíkulʹturibílâsbukívna AT šklârevsʹkiiêí kurganniimogilʹnikkomarívsʹkoíkulʹturibílâsbukívna AT razumovsm kurganniimogilʹnikkomarívsʹkoíkulʹturibílâsbukívna AT makarovičpk kurganniimogilʹnikkomarívsʹkoíkulʹturibílâsbukívna AT lisenkosd kurgannyimogilʹnikkomarovskoikulʹturyusbukovna AT šklârevsʹkiiêí kurgannyimogilʹnikkomarovskoikulʹturyusbukovna AT razumovsm kurgannyimogilʹnikkomarovskoikulʹturyusbukovna AT makarovičpk kurgannyimogilʹnikkomarovskoikulʹturyusbukovna AT lisenkosd barrowcemeteryofkomarivskaculturenearbukivnavillage AT šklârevsʹkiiêí barrowcemeteryofkomarivskaculturenearbukivnavillage AT razumovsm barrowcemeteryofkomarivskaculturenearbukivnavillage AT makarovičpk barrowcemeteryofkomarivskaculturenearbukivnavillage |