Найдавнiшi кургани як знакова система
У статті йдеться про проблему раннього датування курганів Північного Надчорномор’я та Передкавказзя. Доведено, що помилковим є датування таких курганів за датами, які пов’язані з сакральними спорудами (святилищами). Треба відокремити ці комплекси та досить ранні поховання на їх території як ґрун...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Археологія |
|---|---|
| Дата: | 2021 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут археології НАН України
2021
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/196006 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Найдавнiшi кургани як знакова система / С.В. Іванова // Археологія. — 2021. — №. 1. — С. 17–28. — Бібліогр.: 25 назв. — укр |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-196006 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Іванова, С.В. 2023-12-08T18:49:00Z 2023-12-08T18:49:00Z 2021 Найдавнiшi кургани як знакова система / С.В. Іванова // Археологія. — 2021. — №. 1. — С. 17–28. — Бібліогр.: 25 назв. — укр 0235-3490 DOI: https://doi.org/10.15407/archaeologyua2021.01.017 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/196006 903.5:81'22 У статті йдеться про проблему раннього датування курганів Північного Надчорномор’я та Передкавказзя. Доведено, що помилковим є датування таких курганів за датами, які пов’язані з сакральними спорудами (святилищами). Треба відокремити ці комплекси та досить ранні поховання на їх території як ґрунтові, безкурганні, та визнати їх хронологічний пріоритет. Будівництво в подальшому курганів на території святилищ (38—37 ст. до н. е.) вказує на спільний сакральний простір населення епохи палеометалу. Анализ ранних дат и стратиграфии «подкурганных» комплексов (вторая половина V тыс. до н. э.) позволил прийти к выводу, что они не связаны непосредственно с курганной насыпью, а относятся к сложным монументальным сооружениям — святилищам. Святилища хронологически предшествовали курганам и функционировали долгое время без создания над ними насыпи. Часть святилищ имела астрономические ориентиры и была связана с календарно-зодиакальной символикой. Иногда на территории святилищ совершались захоронения, которые были одновременно им и имели сакральный характер. Это были грунтовые захоронения, и насыпи над ними не возводились. Курганные насыпи над святилищами стали появляться после того, как в сакральном месте осуществлялись захоронения более поздних эпох (не ранее 38/37 вв. до н. э.). Эти насыпи ошибочно связывают с грунтовыми захоронениями или с грунтовыми святилищами. Датировка курганных насыпей по датам сакральных грунтовых погребений (а также по дереву «столбовых святилищ») ошибочно удревнила даты появления первых курганов в Степном Причерноморье и Предкавказье. Разделение этих комплексов во времени и пространстве (грунтовое святилище и собственно курган) позволило сделать выводы о существовании грунтовых святилищ в 45—40 вв. до н. э. Курганы появляются позднее, их установка на месте святилищ связана с сакральностью места. На всей территории Европы курганы появляются практически одновременно, в 38/37 вв. до н. э., хотя и в разных культурах. Можно предположить Центральноевропейское и Нижнедунайское влияния на формирование идеологических представлений населения Степи. В частности, феномен грунтовых святилищ среднего энеолита, возможно, возник под Центральноевропейским влиянием и, очевидно, имел структурное сходство с другими комплексами, построенными в соответствии с движением небесных светил в позднем неолите Центральной и Атлантического Европы. Появление святилищ можно отнести к кругу археологических свидетельств о взаимодействии мира ранних земледельцев Юго-Восточной и Центральной Европы с подвижным населением «степного» мира. Курганы Степного Причерноморья и Предкавказья синхронны европейским курганам, их удревнение по датам святилищ является ошибочным. Analysis of early dates and stratigraphy of burial mound complexes (the second half of the V millennium BC) led to the conclusion, that they are not directly related to the burial embankment, but relate to complex monumental structures — sanctuaries. The sanctuaries preceded the burial mounds in chronological aspect, and they functioned for a long time without creating an embankment above them. The part of sanctuaries had astronomical reference points and were connected to calendar-zodiac symbolism. Sometimes burials were carried out on the territory of sanctuaries; these burials had sacral nature. These were flat burials and the mound above them were not erected. Burial mounds above the sanctuaries began to appear after burials of later epochs were carried out in sacral places (not earlier than 38/37 BC.). These mounds erroneously are associated with flat burials or ground sanctuaries. The dating of burial mounds by the dating of sacral flat burials (or by the dating of «pillar sanctuaries») mistakenly depreciated the dating of appearance of the first mounds in the Steppe Black Sea region and Transcaucasia. The separation of these complexes in time and space (the flat ground sanctuary and the burial mound itself) allowed drawing conclusions about the existence of this sanctuaries in 45—40 BC. The burial mounds appear later, their installation in the place of sanctuaries is connected with the sacral nature of the place. Throughout Europe, barrows appear almost simultaneously, in 38/37 BC, although in different cultures. It is possible to assume the Central European and Lower Danube influence on the formation of ideological ideas of the Steppe population. In particular, the phenomenon of sanctuaries of the Middle Eneolithic may have originated under Central European influence. It obviously had structural similarities with other complexes built in accordance with the movement of the celestial luminaries in the late Neolithic of Central and Atlantic Europe. The appearance of sanctuaries can be attributed to the circle of archaeological evidence of the interaction between the world of early farmers of Southeast and Central Europe and the "steppe" world of the pastoralists. The barrows of the Black Sea and Caucasian steppe are synchronous with European burial mounds, and their ancientization and equation with the dating of sanctuaries is erroneous. uk Інститут археології НАН України Археологія Статтi Найдавнiшi кургани як знакова система Древнейшие курганы как знаковая система Ancient burial mounds as a symbolic system Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Найдавнiшi кургани як знакова система |
| spellingShingle |
Найдавнiшi кургани як знакова система Іванова, С.В. Статтi |
| title_short |
Найдавнiшi кургани як знакова система |
| title_full |
Найдавнiшi кургани як знакова система |
| title_fullStr |
Найдавнiшi кургани як знакова система |
| title_full_unstemmed |
Найдавнiшi кургани як знакова система |
| title_sort |
найдавнiшi кургани як знакова система |
| author |
Іванова, С.В. |
| author_facet |
Іванова, С.В. |
| topic |
Статтi |
| topic_facet |
Статтi |
| publishDate |
2021 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Археологія |
| publisher |
Інститут археології НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Древнейшие курганы как знаковая система Ancient burial mounds as a symbolic system |
| description |
У статті йдеться про проблему раннього датування
курганів Північного Надчорномор’я та Передкавказзя.
Доведено, що помилковим є датування таких курганів
за датами, які пов’язані з сакральними спорудами (святилищами). Треба відокремити ці комплекси та досить
ранні поховання на їх території як ґрунтові, безкурганні,
та визнати їх хронологічний пріоритет. Будівництво в
подальшому курганів на території святилищ (38—37 ст.
до н. е.) вказує на спільний сакральний простір населення
епохи палеометалу.
Анализ ранних дат и стратиграфии «подкурганных» комплексов (вторая половина V тыс. до н. э.) позволил прийти
к выводу, что они не связаны непосредственно с курганной насыпью, а относятся к сложным монументальным
сооружениям — святилищам. Святилища хронологически предшествовали курганам и функционировали долгое время без создания над ними насыпи. Часть святилищ имела астрономические ориентиры и была связана
с календарно-зодиакальной символикой. Иногда на территории святилищ совершались захоронения, которые
были одновременно им и имели сакральный характер. Это были грунтовые захоронения, и насыпи над ними не
возводились.
Курганные насыпи над святилищами стали появляться после того, как в сакральном месте осуществлялись
захоронения более поздних эпох (не ранее 38/37 вв. до н. э.). Эти насыпи ошибочно связывают с грунтовыми
захоронениями или с грунтовыми святилищами. Датировка курганных насыпей по датам сакральных грунтовых
погребений (а также по дереву «столбовых святилищ») ошибочно удревнила даты появления первых курганов в
Степном Причерноморье и Предкавказье.
Разделение этих комплексов во времени и пространстве (грунтовое святилище и собственно курган) позволило сделать выводы о существовании грунтовых святилищ в 45—40 вв. до н. э. Курганы появляются позднее, их
установка на месте святилищ связана с сакральностью места. На всей территории Европы курганы появляются
практически одновременно, в 38/37 вв. до н. э., хотя и в разных культурах. Можно предположить Центральноевропейское и Нижнедунайское влияния на формирование идеологических представлений населения Степи. В
частности, феномен грунтовых святилищ среднего энеолита, возможно, возник под Центральноевропейским
влиянием и, очевидно, имел структурное сходство с другими комплексами, построенными в соответствии с движением небесных светил в позднем неолите Центральной и Атлантического Европы. Появление святилищ можно отнести к кругу археологических свидетельств о взаимодействии мира ранних земледельцев Юго-Восточной
и Центральной Европы с подвижным населением «степного» мира. Курганы Степного Причерноморья и Предкавказья синхронны европейским курганам, их удревнение по датам святилищ является ошибочным.
Analysis of early dates and stratigraphy of burial mound complexes (the second half of the V millennium BC) led to the
conclusion, that they are not directly related to the burial embankment, but relate to complex monumental structures —
sanctuaries. The sanctuaries preceded the burial mounds in chronological aspect, and they functioned for a long time without creating an embankment above them. The part of sanctuaries had astronomical reference points and were connected to
calendar-zodiac symbolism. Sometimes burials were carried out on the territory of sanctuaries; these burials had sacral
nature. These were flat burials and the mound above them were not erected.
Burial mounds above the sanctuaries began to appear after burials of later epochs were carried out in sacral places (not
earlier than 38/37 BC.). These mounds erroneously are associated with flat burials or ground sanctuaries. The dating of
burial mounds by the dating of sacral flat burials (or by the dating of «pillar sanctuaries») mistakenly depreciated the dating
of appearance of the first mounds in the Steppe Black Sea region and Transcaucasia.
The separation of these complexes in time and space (the flat ground sanctuary and the burial mound itself) allowed
drawing conclusions about the existence of this sanctuaries in 45—40 BC. The burial mounds appear later, their installation
in the place of sanctuaries is connected with the sacral nature of the place. Throughout Europe, barrows appear almost
simultaneously, in 38/37 BC, although in different cultures. It is possible to assume the Central European and Lower Danube
influence on the formation of ideological ideas of the Steppe population. In particular, the phenomenon of sanctuaries of the
Middle Eneolithic may have originated under Central European influence. It obviously had structural similarities with other
complexes built in accordance with the movement of the celestial luminaries in the late Neolithic of Central and Atlantic
Europe. The appearance of sanctuaries can be attributed to the circle of archaeological evidence of the interaction between
the world of early farmers of Southeast and Central Europe and the "steppe" world of the pastoralists. The barrows of the
Black Sea and Caucasian steppe are synchronous with European burial mounds, and their ancientization and equation with
the dating of sanctuaries is erroneous.
|
| issn |
0235-3490 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/196006 |
| citation_txt |
Найдавнiшi кургани як знакова система / С.В. Іванова // Археологія. — 2021. — №. 1. — С. 17–28. — Бібліогр.: 25 назв. — укр |
| work_keys_str_mv |
AT ívanovasv naidavnišikurganiâkznakovasistema AT ívanovasv drevneišiekurganykakznakovaâsistema AT ívanovasv ancientburialmoundsasasymbolicsystem |
| first_indexed |
2025-11-27T04:59:29Z |
| last_indexed |
2025-11-27T04:59:29Z |
| _version_ |
1850797241940312064 |
| fulltext |
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2021, № 1 17
© С. В. ІВАНОВА, 2021
* ІВАНОВА Світлана Володимирівна — доктор істо-
ричних наук, провідний науковий співробітник Ін-
ституту археології НАН України, orcID 0000-0002-
3318-8244, svi1956@gmail.com
С. В. Iванова *
НАЙДАВНIШI КУРГАНИ ЯК ЗНАКОВА СИСТЕМА
УДК 903.5:81'22 https://doi.org/10.15407/archaeologyua2021.01.017
У статті йдеться про проблему раннього датування
курганів Північного Надчорномор’я та Передкавказзя.
Доведено, що помилковим є датування таких курганів
за датами, які пов’язані з сакральними спорудами (свя-
тилищами). Треба відокремити ці комплекси та досить
ранні поховання на їх території як ґрунтові, безкурганні,
та визнати їх хронологічний пріоритет. Будівництво в
подальшому курганів на території святилищ (38—37 ст.
до н. е.) вказує на спільний сакральний простір населення
епохи палеометалу.
К л ю ч о в і с л о в а: курган, святилище, сакральний про-
стір, енеоліт, бронзовий вік.
За допомогою обрядів та ритуалів людина ство-
рює навколишній світ у певних формах, що
мають знаково-символічний характер. У архе-
ологічному контексті саме поховальний риту-
ал є найбільш виразним інструментом структу-
рування Всесвіту: він постає як «текст» (у се-
міотичному сенсі), а його складові елементи —
як знаки.
На етапі становлення археології як науки,
курган досліджували винятково як місце по-
ховання. Лише з часом почали звертати ува-
гу на символізм курганного насипу. В енеоліті
та за доби бронзи саме курган був сакральним
центром з певним семіотичним статусом й на-
бором символічних функцій. За доби бронзи
в Північному Причорномор’ї курганна тради-
ція досягла розквіту, під курганними насипами
знаходять поховання майже всіх археологічних
культур. Причиною цього став не брак вільно-
го місця для здійснення поховань і навіть не
технічні можливості стародавніх суспільств, а
формування і функціонування в соціумах пев-
них світоглядних установок, їх (ре)трансляція
людьми різних культур і поколінь протягом
тривалого часу. Курган за доби бронзи сприй-
мався як вже існуючий сакральний простір, як
своєрідна знакова система з високим семіо-
тичним статусом.
Походження курганного обряду та поши-
рення його на території Європи давно при-
вертає увагу дослідників. Вважається, що най-
більш ранні кургани з’явилися в Паризькому
басейні. Це були т. зв. «довгі кургани» (мегаксі-
лони). У Північній і Центральній Європі вони
з’явилися близько 4100 р. до н. е. (поховальні
комплекси лендельської культури, культури
лійчастого посуду). Існує думка, що найраніші
кургани класичного типу були пов’язані з Ба-
альбергською культурою (датується в проміж-
ку 3800—3400 р. до н. е).
Постановка проблеми. Відома серія підкур-
ганних поховань Причорноморсько-Азовсь-
кого Степу, яка виділяється досить ранніми
датами, що наближаються до дат Паризько-
го басейну й значно старші за центральноєв-
ропейські. Це дозволило свого часу припусти-
ти деякими дослідниками зародження курган-
ного обряду на сході і його поширення, разом
з міграціями степових кочовиків, в західному
напрямку (напр.: Гимбутас 2006). Існує і проти-
лежна думка (напр.: Сафронов 1989).
Коли мова йдеться про найраніші курга-
ни, то різні дослідники наводять різні списки
найбільш ранніх поховань, які далеко не за-
вжди збігаються один з одним, причому біль-
шість комплексів в таких списках недатовані
(Кореневский 2012; Котова 2006, 2013; Моргу-
нова 2011). У цій ситуації оптимальним є роз-
гляд комплексів Причорномор’я і Передкав-
каззя, для яких отримані радіовуглецеві дати
(за кістками або деревом з деталей конструк-
цій) (табл. 1). Зауважимо відразу, що частина з
найдавніших поховань, з датами або без них,
трактується як не курганні, проте традиційно
публікуються з індексом кургану, оскільки пе-
ребували під більш пізніми курганними наси-
пами (напр.: Джурджулешти 2/3, Суворове 1/7
та ін.). Крім того, до основних підкурганних
поховань застосовують дати, отримані з ана-
лізу дерева стовпових святилищ, що розміщу-
валися за межами поховань (Красне 9/17, Са-
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2021, № 118
ратени 1/7), що не цілком коректно, і безпід-
ставно подавнює дату спорудження кургану та
поховання.
Є випадки, коли поховальний обряд (і куль-
турна належність) основного поховання знахо-
диться в протиріччі з контекстом первинного
мегалітичного комплексу. Зазвичай в аналітич-
них роботах це протиріччя вирішується визна-
нням часткової некоректності дати або курган-
ної стратиграфії. Але ці протиріччя можна ви-
рішити, порушивши деякі існуючі в археології
стереотипи.
Таблиця 1. Радіовуглецеві дати ранніх «підкурганих поховань»*
Table 1. Radiocarbon timeline of early «burial mounds»
* Без урахування усатівських та майкопських комплексів.
(за: Иванова та ін. 2005; Кореневский 2012; Петренко, Ковалюх 2003; Рассамакин 2009; Рассамакін 2013; Расса-
макін, Черних 2017; Яровой, 2000)
Комплекс Лаб. шифр Мат. Дата ВР Дата ВС (1 σ)
Типки I, 2/16 GrA-24442 кч 5910 + 80 4891—4694
Джурджулешти 2/3 Кi-7037 кч 5560 ± 80 4459—4437
Шевченко, курган «Шахтар», 29/4, докурганий енеоліт Кі-13870 кч 5480 ± 100 4450—4230
Шевченко, курган «Шахтар», 29/5, докурганий енеоліт Bln-5779 кч 5478 ± 37 4360—4265
Ревова 1/19 Кі-11174 кч 5450 ± 80 4361—4165
Шевченко, курган «Шахтар», 29/5 докурганий енеоліт Кі-13868 кч 5440 ± 100 4450—4070
Перегрузне 13/7 GrA-9260 кч 5430 ± 50 4339—4253
Тоннельний 1/6 Кi-14220 к 5410 ± 60 4340—4220
Курсавський 1/15 cк 2 Ki-14313 кч 5310 ± 80 4307—3997
Орехів, «Тарасова могила» 1b/14 Hd-19715, 5278 ± 28 4160—3990
Курсавський 1/15 cк. 2 Ki-14312a кч 5240 ± 70 4219—3973
Виноградне 1982 3/15 Кі 14726 кч 5230 ± 60 4230—3960
Вертолетное поле 1/12 ИГАН-2516 кч 5180 ± 100 4212—3818
Красне курган 9 Лу-2455 дер 5180 ± 30 4040—3960
Саратени курган 1 ЛУ 2454 дер 5140 ± 40 3990—3810
Луганськ 2010 1/12-А (?) Кі-1776 д 5120 ± 60 3980—3800
Виноградне 1984, 24/30 Кі-14657 кч 4980 ± 70 3920—3660
Катаржино 1/10 Кі-11376 кч 4970 ± 110 3935—3650
Катаржино 1/10 Кі-9523 вугілля 4950 ± 70 3793—3655
Піщанка 2007, курган гр. 1, 1/6 Кі-15168 кч 4940±70 3790—3650
Виноградне 1984, 24/21 Кі-14722 кч 4910 ± 70 3770—3630
Піщанка 2007, курган гр. 1, 1/14 Кі-15172 кч 4890 ± 60 3760—3630
Луганськ 2010 1/12-А или 12-Б (?) Кі-17732 кч 4890 ± 60 3760—3630
Піщанка 2007, курган гр. 1, 1/7 Кі-15169 кч 4880 ± 70 3770—3530
Луганськ 2010 1/ перекриття п. 12- Кі-17733 кж 4860 ± 80 3760—3520
Утконосівка 3/2 Кі-11252 вугілля 4830 ± 70 3699—3523
Шевченко, курган «Шахтар», 29/22 Кі-13871 кч 4810 ± 80 3700—3380
Шевченко, курган «Шахтар», 29/20 Ki-14720 кч 4750 ± 60 3640—3380
Кошари 3/6 Кі-11211 кч 4720 ± 80 3631—3377
Шевченко, курган «Шахтар», 29/21 Кі-13872 кч 4720 ± 80 3640—3490
Орехів, «Тарасова могила», курган 1b/6 Hd-19429 к 4673 ± 44 3520—3370
Хаджидер І, 6/4 Кі-9528 кч 4640 ± 70 3617—3349
Сичавка 1/22 Ki—16612 кч 4580 ± 90 3500—3100
Вертолетное поле 1/8 Bln-5530 к 4556 ± 50 3370—3110
Каменка Дніпровська 14/2 oxA23083 кч
4556 ± 30
δ13c —
19.27
δ15n + 13.1
3370—3120
Саратени 2/3 ЛУ-2477 ? 4530 ± 40 3360—3110
Катаржино 1/10 Кі-11205 кч 4510 ± 60 3345—3101
Орехів, «Тарасова могила», 1а/33 Hd-18822 к 4460 ± 30 3330—3020
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2021, № 1 19
Стереотип перший. Йдеться про визнання
первинності основного курганного поховання
в ставленні до мегалітичних або стовбових під-
курганних конструкцій (або їх синхронності).
Конструкції ці споруджуються винятково під
час похоронних ритуалів, пов’язаних з першим
небіжчиком у кургані.
Стереотип другий. Жертовні або ритуаль-
ні ями в курганах завжди пов’язані з основним
підкурганним похованням, є одночасними і
вторинними відносно нього.
Імовірно, традиційний підхід дослідників
пов’язувати спорудження кургану з усіма по-
хованнями, які впущені з рівня давнього гори-
зонту, а також апріорне визнання одночасності
всіх споруд і поховань, які перекриті першим
насипом, й призвели до протиріч в інтерпрета-
ції подібних комплексів.
Обговорення. На наш погляд, слід визна-
ти первинність тих святилищ, що мають ран-
ні, «докурганні», дати. Вони функціонували до
зведення кургану: в цих випадках мегалітичні
конструкції не мають прямого стосунку до кур-
ганних насипів, що перекривають їх (або «вбу-
дованих» у них) значно пізніше. Це припущен-
ня дозволяє пояснити складну ситуацію як за-
галом, так і у кожному конкретному випадку.
Наведені в табл. 1 поховальні комплекси,
що пов’язані з тими курганами, де під насипа-
ми знайдені святилища, досить чітко формують
дві хронологічні групи. Одна з них охоплює ді-
апазон 45—40 ст. до н. е., друга — 38/37—31 ст.
до н. е. Виняток становлять Передкавказзя,
Типки-1 курган 1, поховання 16, яке датується
49 ст. до н. е. (табл. 2; 3).
Окремі комплекси з першої групи вже під
час розкопок або подальших публікацій були
названі ґрунтовими, хоч і перекритими згодом
курганним насипом, наприклад, могильник
Джурджулешти, курган 2, поховання 5—7, 11,
12 (Манзура 1997), Орджонікідзе, курган Шах-
тар, 29/4,5; впускне в природний пагорб похо-
вання 14 кургану Тарасова могила (Орехів), що
супроводжувалося двома культовими ямами
(Рассамакін 2009, с. 290—292). Таким чином,
деякі ранні дати (до 38—37 ст. до н. е.), пов’язані
із самого початку з безкурганними комплекса-
ми, і лише згодом, через деякий час, перекрива-
ються насипом, який поєднується вже з більш
пізнім похованням, яке буде дійсно основним
для цього кургану, розташованого на сакраль-
ному простору колишнього святилища. Відомі
випадки, коли зафіксовано два основних похо-
вання, та між ними існує суттєва хронологічна
Таблиця 2. Графіки радіовуглецевих дат підкурганних святилищ
Table 2. Charts of radiocarbon timeline of mound sanctuaries
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2021, № 120
відстань. Яскравим прикладом такої ситуації є
Могильник Айгурскій-2, курган 17, поховання
6 (Кореневский 2012, с 9—21). Розглянемо цей
випадок окремо. Було встановлено, що з рівня
поховального ґрунту були вириті два поховання
2в і 6. Поховання 2в містило в ямі скелет зібгано
на спині без речей. Дата 14С з цього комплексу
має значення 3770 ± 100 ВР або 2328—1989 ВС
cаl. і вказує на час середньої бронзи. А ось у по-
хованні підлітка 17/6 (небіжчик був зібгано на
спині) знайдена кістяна пластина-пектораль
з ікла кабана, кістяна шпилька, ножеподібна
кременева пластина та мідна бляшка (рис. 1).
Таблиця 3. Сумарний графік радіовуглецевих дат підкур-
ганних святилищ
Table 3. General timeline of radiocarbon dating of mound
sanctuaries
Рис. 1. Поховання Айгурський 2/17: 1 — план поховання; 2 — кістяна
пластина-пектораль; 3 — шпилька кістяна; 4 — пластина кременева; 5 —
бляшка мідна (2—3 — кістка; 4 — кремінь; 5 — мідь) (Кореневский 2012)
Fig. 1. Burial of Aihurskyi 2/17: 1 — burial plan; 2 — bone plate–pectoral; 3 —
bone hairpin; 4 — flint plate; 5 — copper plaque (2—3 — bone; 4 — flint; 5 —
copper) (Korenevskyi 2012)
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2021, № 1 21
Дати саме для цього поховання немає, але пек-
тораль традиційно є маркером поховань ран-
ньоенеолітичної доби; наприклад, Н. С. Кото-
ва зараховує їх до пам’яток середнестогівської
культури/спільноти (2006, с. 82, 98).
Звісно, датування цього поховання з пекто-
раллю за сусіднім похованням середньої брон-
зи неможливо. Слід визнати, що це два різних
комплекси, інтервал між якими налічує декіль-
ка тисячоліть. Але обидва вони впущені з рівня
давнього горизонту; перше пов’язане зі святи-
лищем та є ґрунтовим, друге вже підкурганне, з
яким пов’язано будівництво курганного насипу.
Також відомі випадки, коли кургани да-
тують за основними похованнями, які є на-
справді жертовними ямами та належать до без-
курганних споруд, тобто до святилищ більш
ранніх часів. У кургані Типки основне т. зв. по-
ховання 16 — це (жертовна) яма з кісткою ве-
ликої рогатої худоби та фрагментом кремене-
вого ножа, яка має дату 49 ст. до н. е. Завдя-
ки цій даті, С. М. Кореневський зараховує
факт виникнення кургану в Передкавказзі до
першої половини V тис. до н. е., але і в нього
є сумніви щодо наявності курганного насипу у
цьому випадку. Є й конструктивні особливос-
ті споруди, яка була збудована на давньому го-
ризонті — дослідник зазначає, що простежу-
ється зведення насипу як валоподібної спору-
ди з прогином у центрі 1. (Кореневский 2012,
с. 27—31; 59—62). Яма умовного поховання 16
розташована не у центрі насипу, а зі значним
зміщенням на північний захід від центру (Там
само, с. 156, рис. 21).
У цьому випадку, найімовірніше, жертов-
на яма пов’язана зі святилищем, оточеним ва-
лом, а курганний насип збудовано над похован-
ням доби середньої бронзи. Прикладом курга-
ну такого типу є курган, який був розкопаний
біля с. Нова Долина в Одеській обл. (Петренко,
Островерхов, Сапожников 2002 ), з валом та з
досить раннім похованням, також зміщеним від
центру (рис. 2). І такі ранні жертовні ями є й під
іншими курганними насипами, частіш за все,
вони розміщувалися на відстані від центральної
частини підкурганного майданчика. Важливою
ознакою є відсутність материкового викиду, що
може свідчити про ґрунтовий характер спору-
ди — сакрального комплексу, що складається
1 Автор розкопок кургану С. В. Ляхов має інший по-
гляд на стратиграфію кургану, він розглядає похо-
вання 15, що належить до доби середньої бронзи, як
основне, впущене згори в підготовлений для нього
спеціальний насип 1, і вже над цим комплексом був
насипаний курган (Ляхов 2002).
з жертовної ями або поховання 2, яке оточують
рів, вал або кромлех у різних комбінаціях.
Початковий етап існування святилищ при-
падає на «докурганний» період степового ене-
оліту. Зі святилищем можуть бути пов’язані
кам’яні викладки, менгіри, стовпові конструк-
ції, системи ровів, фігурні земляні або гли-
няні насипи, цокольні майданчики усічено-
конічної форми (що відрізняє їх від традицій-
них курганів) та інші споруди. Відомі цокольні
майданчики (платформи). Як правило, у пере-
тині вони трапецієподібної форми, висота їх
невелика, часто не перевіщує рівень кромле-
ха, верхня площина лише трохи менше за ниж-
ню. Такі платформи відомі на давньому гори-
зонті 3. Існує припущення, що вони можуть
бути пов’язані з раннім етапом освоєння тра-
дицій власне курганного будівництва (Росту-
нов 2007).
2 Ці поховання частіш за все містять неповний скелет,
не в анатомічному порядку або окремі кістки, що на
семантичному рівні зближує їх з жертовними ямами.
3 Пласкі вершини фіксують й на пізніших насипах
курганів, що може бути розвитком цієї традиції.
Рис. 2. Нова Долина, курган 3 в епоху енеоліту (1—2) і
ранньої бронзи (3). Реконструкція, за: Петренко та ін.
2002
Fig. 2. nova Dolyna, burial mound no. 3 of the Eneolithic
(1—2) and Early Bronze Age (3). reconstruction (Petrenko
et al. 2002)
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2021, № 122
Про докурганний час деяких ритуальних
комплексів свідчить не тільки відсутність викиду,
а й формування земляного покриву над якимись
спорудами, ще до спорудження саме курганного
насипу (наприклад, бофри в кургані 1 біля с. Бо-
рисівка Дніпропетровської обл.) (rassamakin
2004). Але є випадки, коли поруч із ґрунтовими
комплексами не простежено жодних споруд.
На наш погляд, вважати святилищами,
ймовірно, слід об’єкти, не пов’язані безпосе-
редньо з похоронною обрядовістю, принаймні
спочатку. Вони були відкритими і функціону-
вали тривалий час до споруди курганів. Нада-
лі їх конструктивні елементи були запозичені і
зараховані до курганного контексту.
Розглядати кожен комплекс у межах однієї
роботи неможливо, але слід вказати використо-
вувані нами критерії ідентифікації святилищ:
1) наявність плаского сакрального май-
данчика, спеціально виділеного за допомо-
гою кромлеху, рову, валу або їх поєднаннями,
як правило, зі слідами ритуальних дій (костри-
ща, жертовні ями, зняття земляного покриву,
«зруйновані» поховання-жертвопринесення);
2) об’ємний ритуальний майданчик (фігур-
ні насипи, майданчики-платформи або ж цо-
колі), також майже завжди відокремлена від
профанного світу ровом, кромлехом;
3) проходи (часом додатково позначені мен-
гіром, кострищем, ямою, похованням і т. д.) в
південно-західних, південно-східних сегмен-
тах споруд, що оздоблюють майданчик;
4) наявність системи дерев’яних стовпів,
яка вже давно позначається терміном «стовпо-
ве святилище»;
5) частина таких споруд має астрономічні
орієнтири (Потемкина 2001; 2004).
Дослідження подібних комплексів з точки
зору археоастрономії вказують на те, що багато
з них є своєрідними астрономічними обсерва-
торіями і мають конструктивні деталі, пов’язані
з рухом небесних світил. Т. М. Потьомкіна до-
слідила низку курганів, зокрема і в Північно-
Західному Причорномор’ї (Потемкина, Ивано-
ва 2003—2004; 2011). Це — комплекси зі стовпо-
вими (Кубей, курган 1; Джурджулешти, курган
2; Красне , курган 9; Саратени, курган 1; Мо-
кра, курган 1) або зооморфними конструкція-
ми (Ревова, курган 3; 1—4) (рис. 3—5). Відомий
рів у формі змії (Катаржино 1/10) (рис. 6). Свя-
тилища з астрономічними орієнтирами відомі
і в інших регіонах Північного Причорномор’я:
Акермень I, курган 11; Виноградне, курган 24
(рис. 7). Походження їх дослідниця пов’язує
з ронделями Центральної Європи. На її дум-
ку, степовим коридором йшло поширення цих
традицій, пристосованих до інших культур та
місцевостей, далі на схід, на Південний Урал,
в Зауралля, аж до Алтаю (Потемкина 2001). У
тих випадках, коли були отримані радіовугле-
цеві дати окремих елементів таких святилищ
(дерев’яних стовпів або первинних поховань,
культових ям), вони виявлялися синхронними
центральноєвропейським спорудам з астроно-
мічними маркерами.
Рис. 3. Стовпові святилища: 1 — Красное, курган 9;
2 — Кубей, курган 1 (Потемкина 2004)
Fig. 3. Pillar sanctuaries: 1 — Krasnoe, mound no. 9; 2 —
Kubey, mound no. 1 (Potemkina 2004)
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2021, № 1 23
Імовірно, був і шлях до Причорноморсько-
го Степу. З недавно відкритих стовпових свя-
тилищ треба назвати Орджонікідзе, курган
«Шахтар» (Дараган 2015), Чимишлия, курган 1
(Popovici et al. 2016) (рис. 4)
Гіпотеза. Аналіз ранніх дат підкурганних
комплексів (друга половина V тис. до н. е.) дає
можливість припустити, що вони не пов’язані
безпосередньо з курганами, а належали до
складних монументальних споруд — святи-
лищ (часто з астрономічними орієнтирами),
які хронологічно передували їм та функціону-
вали довгий час без створення над ними кур-
ганного насипу. В деяких випадках знайдені
поховання на території святилищ, що були од-
ночасні їм та мали сакральний характер. Інші
святилища залишалися без поховань. Курганні
насипи над сакральними комплексами стали
з’являтися після того, як не раніше 38/37 ст. до
н. е. там були здійснені нові поховання більш
пізніх епох. Саме над ними насипалися кур-
гани, що помилково пов’язують з ґрунтовими
похованнями або ґрунтовими святилищами.
Складні споруди (що були з часом перекри-
ті курганними насипами), не могли бути побу-
довані і скориговані за той короткий термін, під
час якого здійснювався обряд поховання. Та-
кож і поховання померлого не могло реалізува-
ти завдання і потенційні можливості цих святи-
лищ. Найчастіше це явища різнокультурні і різ-
ночасові. Слід визнати первинність святилищ
і функціонування їх протягом тривалого часу.
На час зведення кургану деякі функції вже були
втрачені, тому нове населення мале знання про
сакральність цього місця, але не володіло нави-
чками використання астрономічної складової.
Рис. 4. Підкурганні стовпові святилища: 1 — Чимиш-
лія, курган 1 (Popovici et al. 2016); 2 — Орджонікідзе,
курган «Шахтар» (Дараган 2015)
Fig. 4. Burial mound pillar sanctuaries: 1 — cimislia,
mound no. 1 (Popovici et al. 2016); 2 — ordzhonikidze,
mound “Shakhtar” (Daragan 2015)
Рис. 5. Ревова, курган 3: 1 — план кургану (Иванова
та ін. 2005); 2 — астрономічні орієнтири (Потемкина
2005)
Fig. 5. revova, burial mound no. 3: 1 — Plan of the burial
mound (Ivanova et al. 2005), 2 — astronomical landmarks
(Potemkina 2005)
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2021, № 124
Частина поховань, здійснених на терито-
рії святилища (а також культові або жертовні
ями) є синхронними періоду існування ґрун-
тового святилища (ранній енеоліт) і набагато
передують спорудженню курганного насипу в
середньому, пізньому енеоліті, та в добу брон-
зи. Цілком ймовірно, що ці поховання могли
бути сакральною жертвою, або ж захоронен-
ням «жерця» чи індивіда особливого соціаль-
ного статусу. Зруйнованість багатьох похо-
вань не применшує їх значення, а, навпаки,
підвищує семіотичний статус. Їх датування не
стосується основного поховання, з яким на-
справді пов’язано майбутнє будівництво кур-
ганного насипу. Це підтверджується випадка-
ми знаходження під насипом декількох осно-
вних поховань, що відрізняються за датами та
культурами.
Зазначимо, що рови у багатьох випадках та-
кож пов’язані з функціонуванням святилищ,
часто демонструють факт тривалого відкрито-
го стану. Перемички, які супроводжують біль-
шість ровів, не потрібні за наявності курганно-
го насипу; насправді вони надавали можливість
входу на територію саме безкурганного святи-
лища. До того ж під час археоастрономічних до-
сліджень виявлено, що такі проходи-перемички
співвідносяться з певними астрономічними
і календарними маркерами. Рови, які дійсно
пов’язані зі спорудженням насипу, не мали пе-
ремичок (були «кільцевими»); часом на поверх-
ні насипу простежено викид з такого рову, або з
нього брали ґрунт для спорудження кургану.
Поховання у святилищі померлого, яке вже
супроводжувалося зведенням над ним кургану,
змінювало статус святилища — тому що, опи-
Рис. 6. Курган 1 біля с. Катаржино: 1 — загальний план шарів 1—4 і 9;
2, 3 — перший і другий етапи спорудження кургану; 4—5 — поетапна
аксонометрична реконструкція (4 — третій, четвертий і п’ятий етапи;
5 — шостий і сьомий етапи); 6 — аксонометрична реконструкція шару
9; 7 — основне поховання 10 (1, 4, 5, 6 — реконструкція А. С. Илури-
дзе, В. Л. Ростунова (Ростунов 2007); 2, 3, 7 — Иванова и др. 2005)
Fig. 6. Burial mound no. 1 near Katarzhyno village: 1 — general plan of
layers nos. 1—4 and 9; 2, 3 — the first and second stages of construction
of the burial mound; 4—5 — axonometric reconstruction (4 — the third,
fourth and fifth stages; 5 — the sixth and seventh stages); 6 — axonometric
reconstruction of layer no. 9; 7 — main burial no. 10 (1, 4, 5, 6 —
reconstruction after A. S. Iluridze, V. L. rostunov (rostunov 2007); 2, 3,
7 — Ivanova et al. 2005
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2021, № 1 25
нившись під земляним насипом, святилище пе-
реставало виконувати свої первісні функції. Але
вони могли бути невідомі наступним культурам,
хоча й сакральність цього міста та елементів
споруди були визначені. Таким чином, можна
припустити формування спільного сакрально-
го простору епохи палеометалу, з притаманни-
ми йому фазами континуітету та дискретності.
Проявом та реалізацією основних ідей сакраль-
ного простору є залучення ґрунтових (безкур-
ганних) святилищ до курганного контексту.
Об’єднання з часом ґрунтового поховання
або жертовної ями, власне святилища та осно-
вного для кургану поховання під єдиним кур-
ганним насипом призвело до помилкового
(раннього) датування археологами самих кур-
ганів, і вплинуло на виділення необґрунтовано
ранніх курганних комплексів.
Коригування дослідниками в своїх науко-
вих працях деяких археологічних даних під-
тверджує нашу гіпотезу. Так, окремі поховання,
що традиційно (за відсутності радіовуглецевих
дат) вважалися дуже ранніми підкурганними,
згодом були визначені археологами як ґрунто-
ві, наприклад Весела Роща II, 1/15, Мухін 2/5
Шляхівський ІІ, 3/3,4, Мокрий Чалтирь 2/4
(rassamakin 2004). Вже давно запропоновано
вважати ґрунтовими поховання суворівської
культурної групи, які спочатку належали до
підкурганних. Археологи не раз звертали ува-
гу на існування ґрунтових (докурганних) по-
ховань під час розкопок курганів, наприклад
могильник Джурджулешти, курган 2, похован-
ня 5—7, 11, 12 (Манзура 1997), курган Шахтар
(Дараган 2015) та ін.
На наш погляд, практично всі похован-
ня чи жертовні ями першої хронологічної гру-
пи пов’язані зі святилищами (мегалітичними,
«стовповими» та ін.) та є ґрунтовими, безкур-
ганними. З точки зору Т. М. Потьомкіної, похо-
вання чи ями, що синхронні святилищам, були
саме жертовними. Вони пов’язані з людськи-
ми жертвопринесеннями, що знаменують вибір
місця і початок спорудження святилища, або
стосуються календарної та поховальної обрядо-
вості. Але дослідниця, як інші археологи, свя-
тилище та курганний насип вважає синхронни-
ми (Потемкина 2004). Схожої думки дотриму-
ється М. Дараган, яка у своїх роботах вводить у
науковий обіг досить переконливі і дуже якісні
комплексні реконструкції окремих святилищ і,
власне, обрядових дій, що відбувалися під час їх
функціонуванні. Але й вона зараховує ці святи-
лища до часів зведення курганного насипу (Да-
раган 2014, с. 127—136; рис. 2—5).
Розгляд таких комплексів дозволяє дійти ви-
сновку, що їх стратиграфічні горизонти треба роз-
діляти в часі: в таких святилищах майже завжди
можна виділити докурганний і курганний періо-
ди. Поховання чи ями, синхронні часу функці-
онування святилища, не є обов’язковими, хоча
трапляються досить часто. Якщо поховання чи
жертовної ями не було, то маємо на момент роз-
копок лише досить пізнє основне підкурганне
поховання, здійснене на території святилища.
Якщо якесь поховання відбулося за часів функ-
ціювання святилища, то воно було ґрунтовим.
Курганний насип з’являвся набагато пізніше і
пов’язаний був зі ще одним похованням всере-
дині сакрального майданчика. Тоді під час архе-
ологічного дослідження виявляють два основних
поховання. В цьому випадку основним для кур-
гану було лише одно з них — те, над яким курган
був насипаний. Курган в такому випадку був роз-
Рис. 7. Стовпові святилища: 1 — Виноградне курган 24;
2 — Аккермень І, курган 11 (Потемкина 2004)
Fig. 7. Pillar sanctuaries: 1 — Vynohradne, burial mound
no. 24; 2 — Akkermen I, burial mound no. 11 (Potemkina
2004)
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2021, № 126
ташований на сакральному місті (на святилищі),
міг бути розміщений усередині кромлеху (рову,
валу), а міг перекривати його.
Часто поховання, пов’язані зі святилищем,
відрізняються від стандартного енеолітично-
го поховання неповним скелетом. Це можуть
бути розрізнені кістки (Кубей 1/15), «пакет»
(Ревова 1/19) або комплекс черепів у поєднанні
з «пакетом» (Вертолетное поле 1/12) і т. п. Се-
ред недатованих поховань цього типу — окремі
черепи, скелети без черепів, долілиць та в ін-
ших «неприродних» позах.
Аналіз матеріалу і зіставлення його з раді-
овуглецевими датами дозволяє припустити
появу традиції споруди святилищ в степово-
му Причорномор’ї і Передкавказзі в середині
V тис. до н. е., а початок курганного будівни-
цтва — в 38—37 ст. до н. е.
Можна припустити центральноєвропейський
і нижньодунайський впливи на формування іде-
ологічних уявлень населення Степу. Зокрема, фе-
номен ґрунтових святилищ середнього енеоліту,
можливо, виник під центрально-європейським
впливом і, очевидно, мав структурну схожість
з іншими об’єктами, побудованими відповідно
до руху небесних світил в пізньому неоліті Цен-
тральної та Атлантичної Європи, передусім, з
ронделями. Появу святилищ можна зарахувати
до великого кола археологічних свідчень взає-
модій світу ранніх землеробів Південно-Східної
і Центральної Європи та «степового» світу
скотарів.
Є різні свідчення спільного сакрального про-
стору степового населення в енеоліті та доби
бронзи. Це не тільки поховання в одному на-
сипу, але й використання різних знакових еле-
ментів святилища, наприклад антропоморф-
них стел. Так, в кургані біля с. Сичавка Одеської
обл. стели з кромлеху використало населення
ямної, бабинської та сабатинівської культур. А
поховання буджацької культури було «вписане»
у внутрішню частину кромлеху, бо первісний
насип над похованням пізнього енеоліту його
не перекрив (Іванова, Савельєв 2011).
Ю. Лотман дійшов висновку, що «тексти»
(як знакова система) не функціонують самі по
собі, а лише у семіотичному континуумі, запо-
вненому різнотипними семіотичними утворен-
нями. Такий континуум дослідник (за аналогією
до ноосфери академіка В. Вернадського) назвав
семіосферою (Лотман 2000). Незважаючи на іс-
нування за доби бронзи в Причорноморських
степах різних археологічних культур, їх об’єднує
загальне сприйняття символіки курганного про-
стору, часом — деякі схожі елементи або тради-
ції поховального ритуалу. На наш погляд, можна
говорити про формування єдиного «сакрального
простору» епохи палеометалу, що співвідносить-
ся з одним з елементів семіосфери Ю. Лотмана.
Висновки. Ранні радіовуглецеві дати багатьох
курганів Понто-Каспійського степу пов’язані
з іншими об’єктами — святилищами, які були
більш ранніми, ніж самі кургани, що згодом
перекрили їх. Вони датуються в проміжку 45—
40 ст. до н. е., у той час, як найперші кургани
з’являються не раніше 38/37 ст. до н. е. Фено-
мен ґрунтових святилищ раннього та середньо-
го енеоліту, можливо, виник під центрально-
європейським впливом. Нео-енеолітичні вза-
ємодії Степу та світу ранніх землеробів фіксу-
ються і за даними генетичного та антропологіч-
ного аналізу давніх популяцій.
Саме розмежування, власне, курганів і мо-
нументальних сакральних споруд за хроноло-
гічною та культурною ознакою дозволяє по-
яснити наявні невідповідності: помилковість
датування курганів за занадто ранніми датами
ґрунтових святилищ.
Гимбутас, М. 2006. Цивилизация Великой Богини: мир Древ-
ней Европы. Москва: РОССПЭН.
Дараган, М. Н. 2015. Опыт 3D-моделирования курганных
сооружений эпохи энеолита–ранней бронзы. В: Гук,
Д. Ю. (ред.). Виртуальная археология (эффективность
методов). Материалы Второй Международной кон-
ференции. Санкт-Петербург: Из-во Государствен-
ного Эрмитажа, с. 127-139.
Иванова, С. В., Петренко, В. Г., Ветчинникова, Н. Е.
2005. Курганы древних скотоводов междуречья Юж-
ного Буга и Днестра. Одесса: ОГТ.
Іванова, С. В., Савельєв, О. К. 2011. Курган біля с. Сичав-
ка Одеської області. Археологія, 3, с. 70-82.
Кореневский, С. Н. 2012. Рождение кургана. Москва: Таус.
Котова, Н. С. 2006. Ранний энеолит степного Поднепровья
и Приазовья. Луганськ: СНУ iменi В. Даля.
Котова, Н. С. 2013. Дереивская культура и памятники
Нижнемихайловского типа. Харьков: Майдан.
Лотман, Ю. М. 2000. Семиосфера. Санкт-Петербург: Ис-
кусство.
Ляхов, С. В. 2002. Раскопки курганов в степной зоне Цен-
трального Предкавказья в 1997 году. Росархеолог
http://rosarheolog.ru/lyaxov-s-v-raskopki-kurganov-v-
stepnoj-zone-centralnogo-predkavkazya-v-1997-godu/
Манзура, И. В. 1997. Археология основного мифа. Stratum
plus, 2, с. 26-46.
Моргунова, Н. Л. 2011. Энеолит Волго-Уральского меж-
дуречья. Оренбург: ОГУ.
Петренко, В. Г., Островерхов, А. С., Сапожников, И.
В. 2002. Новый курган эпохи энеолита-бронзы в
Нижнем Поднестровье. Старожитності Степового
Причорномор’я та Криму, Х, с. 39-63.
Петренко, В. Г. Ковалюх, Н. Н. 2003. Новые данные по
радиоуглеродной хронологии энеолита Северо-
Западного Причерноморья. Трипільські поселення-
гіганти. Київ: Корвін пресс, с. 102-110.
Потемкина, Т. М. 2001. Энеолитические круглоплановые
святилища Зауралья в системе сходных культур и мо-
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2021, № 1 27
С. В. Иванова
Доктор исторических наук, ведущий научный сотрудник Института археологии НАН Украины,
ORCID 0000-0002-3318-8244, svi1956@gmail.com
ДРЕВНЕЙШИЕ КУРГАНЫ КАК ЗНАКОВАЯ СИСТЕМА
Анализ ранних дат и стратиграфии «подкурганных» комплексов (вторая половина V тыс. до н. э.) позволил прийти
к выводу, что они не связаны непосредственно с курганной насыпью, а относятся к сложным монументальным
сооружениям — святилищам. Святилища хронологически предшествовали курганам и функционировали дол-
гое время без создания над ними насыпи. Часть святилищ имела астрономические ориентиры и была связана
с календарно-зодиакальной символикой. Иногда на территории святилищ совершались захоронения, которые
были одновременно им и имели сакральный характер. Это были грунтовые захоронения, и насыпи над ними не
возводились.
Курганные насыпи над святилищами стали появляться после того, как в сакральном месте осуществлялись
захоронения более поздних эпох (не ранее 38/37 вв. до н. э.). Эти насыпи ошибочно связывают с грунтовыми
захоронениями или с грунтовыми святилищами. Датировка курганных насыпей по датам сакральных грунтовых
погребений (а также по дереву «столбовых святилищ») ошибочно удревнила даты появления первых курганов в
Степном Причерноморье и Предкавказье.
Разделение этих комплексов во времени и пространстве (грунтовое святилище и собственно курган) позво-
лило сделать выводы о существовании грунтовых святилищ в 45—40 вв. до н. э. Курганы появляются позднее, их
установка на месте святилищ связана с сакральностью места. На всей территории Европы курганы появляются
практически одновременно, в 38/37 вв. до н. э., хотя и в разных культурах. Можно предположить Центрально-
европейское и Нижнедунайское влияния на формирование идеологических представлений населения Степи. В
частности, феномен грунтовых святилищ среднего энеолита, возможно, возник под Центральноевропейским
влиянием и, очевидно, имел структурное сходство с другими комплексами, построенными в соответствии с дви-
жением небесных светил в позднем неолите Центральной и Атлантического Европы. Появление святилищ мож-
но отнести к кругу археологических свидетельств о взаимодействии мира ранних земледельцев Юго-Восточной
и Центральной Европы с подвижным населением «степного» мира. Курганы Степного Причерноморья и Пред-
кавказья синхронны европейским курганам, их удревнение по датам святилищ является ошибочным.
К л ю ч е в ы е с л о в а: курган, святилище, сакральное пространство, энеолит, бронзовый век.
Svitlana V. Ivanova
Dr. hab., Chief Research Fellow of the Institute of Archaeology, the National Academy of Sciences of Ukraine,
ORCID 0000-0002-3318-8244, svi1956@gmail.com
AncIEnT BUrIAL MoUnDS AS A SYMBoLIc SYSTEM
Analysis of early dates and stratigraphy of burial mound complexes (the second half of the V millennium Bc) led to the
conclusion, that they are not directly related to the burial embankment, but relate to complex monumental structures —
sanctuaries. The sanctuaries preceded the burial mounds in chronological aspect, and they functioned for a long time without
делей степной Евразии. В: Косарев, М. Ф., Дэвлет,
М. А. (ред). Мировоззрение древнего населения Евра-
зии. Москва: Старый сад, с. 166-256.
Потемкина, Т. М. 2004. Особенности структуры сакраль-
ного пространства энеолитических курганов со
столбовыми конструкциями (по материалам Север-
ного Причерноморья). В: Гей, А. Н. (ред.). Памятни-
ки археологии и древнего искусства Евразии. Москва:
Институт археологии РАН, с. 214-251.
Потемкина, Т. М. 2005. Археоастрономический аспект ис-
следования кургана 3 у с. Ревова. В: Иванова, С. В.,
Петренко, В. Г., Ветчинникова, Н. Е. 2005. Курганы
древних скотоводов междуречья Южного Буга и Дне-
стра. Одесса: ОГТ, с. 188-199.
Потемкина, Т. М., Иванова, С. В. 2003–2004. Курган
эпохи энеолита–ранней бронзы у с. Ревова Одес-
ской области и его археоастрономическая интерпре-
тация. Stratum plus, 2, с. 145-163,
Рассамакин, Ю. Я. 2009. Новые даты к абсолютной хро-
нологии энеолита степного Причерноморья (пред-
варительная информация). Археологический альма-
нах, 20, с. 289-296.
Рассамакін, Ю. Я. 2013. Поховання квітянської культури в
контексті абсолютної хронології. Археологія, 4, с. 17-41.
Рассамакін, Ю. Я., Черних, Є. О. 2017. Поховання доби ран-
нього енеоліту на Луганщині. Археологія, 2, с. 38-53.
Ростунов, В. Л. 2007. Эпоха энеолита–средней бронзы Цен-
трального Кавказа. Т. 3. Владикавказ: СОИГСИ им.
В. И. Абаева.
Сафронов, В. А. 1989. Индоевропейские прародины. Горь-
кий: Волго-Вятское книжное изд-во.
Яровой, Е. В. 2000. Скотоводческое население Северо-
Западного Причерноморья эпохи раннего металла. Ав-
тореф. дисс. ... д.и.н. ИА РАН.
Popovici, S., ciobanu, I, Agulnicov, S. 2016. Tumulul 8 de la
cimişlia. consideraţii preliminare. Arheologia Preventivă
în Republica Moldova, III, p. 19-28.
rassamakin, Yu. Ya. 2004. Die nordpontische Steppe in der
Kupferzeit. Gräber aus der Mitte des 5. Jts. bis Ende des
4. Jts. v. chr. Archäologie in Eurasien, 17 (I, II).
Надійшла 03.12.2020
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2021, № 128
creating an embankment above them. The part of sanctuaries had astronomical reference points and were connected to
calendar-zodiac symbolism. Sometimes burials were carried out on the territory of sanctuaries; these burials had sacral
nature. These were flat burials and the mound above them were not erected.
Burial mounds above the sanctuaries began to appear after burials of later epochs were carried out in sacral places (not
earlier than 38/37 Bc.). These mounds erroneously are associated with flat burials or ground sanctuaries. The dating of
burial mounds by the dating of sacral flat burials (or by the dating of «pillar sanctuaries») mistakenly depreciated the dating
of appearance of the first mounds in the Steppe Black Sea region and Transcaucasia.
The separation of these complexes in time and space (the flat ground sanctuary and the burial mound itself) allowed
drawing conclusions about the existence of this sanctuaries in 45—40 Bc. The burial mounds appear later, their installation
in the place of sanctuaries is connected with the sacral nature of the place. Throughout Europe, barrows appear almost
simultaneously, in 38/37 Bc, although in different cultures. It is possible to assume the central European and Lower Danube
influence on the formation of ideological ideas of the Steppe population. In particular, the phenomenon of sanctuaries of the
Middle Eneolithic may have originated under central European influence. It obviously had structural similarities with other
complexes built in accordance with the movement of the celestial luminaries in the late neolithic of central and Atlantic
Europe. The appearance of sanctuaries can be attributed to the circle of archaeological evidence of the interaction between
the world of early farmers of Southeast and central Europe and the "steppe" world of the pastoralists. The barrows of the
Black Sea and caucasian steppe are synchronous with European burial mounds, and their ancientization and equation with
the dating of sanctuaries is erroneous.
K e y w o r d s: burial mound, sanctuary, sacred space, Eneolithic, Bronze Age.
References
Gimbutas, M. 2006. Tsivilizatsiya Velikoy Bogini: mir Drevney Evropyi. Moskva: rosspen.
Daragan, M. n. 2015. opyt 3d-modelirovaniya kurgannyih sooruzheniy epohi eneolita-ranney bronzy. In: Guk, D. Yu. (ed.).
Virtualnaya arheologiya (effektivnost metodov). Materialyi Vtoroy Mezhdunarodnoy konferentsii. Sankt-Peterburg: Iz-vo
Gosudarstvennogo Ermitazha, p. 127-139.
Ivanova, S. V., Petrenko, V. G., Vetchinnikova, n. E. 2005. Kurgany drevnikh skotovodov mezhdurechia Yuzhnogo Buga i Dnestra.
odessa: oGT.
Ivanova, S. V., Saveliev, o. K. 2011. Kurgan bilya s. Sichavka odeskoy oblasti. Arheologia, 3, p. 70-82.
Korenevskiy, S. n. 2012. Rozhdenie kurgana. Moskva: Taus.
Kotova, n. S. 2006. Ranniy eneolit stepnogo Podneprovya i Priazovya. Lugansk: SnU imeni V. Dalya.
Kotova, n. S. 2013. Dereivskaia kultura i pamiatniki Nizhnemihailovskogo tipa. Harkov: Maydan.
Lotman, Yu. M. 2000. Semiosfera. Sankt-Peterburg: Iskusstvo.
Lyahov, S. V. 2002. raskopki kurganov v stepnoi zone Tsentralnogo Predkavkazia v 1997 godu. Rosarheolog http://rosarheolog.ru/
lyaxov-s-v-raskopki-kurganov-v-stepnoj-zone-centralnogo-predkavkazya-v-1997-godu/
Manzura, I. V. 1997. Arheologiia osnovnogo mifa. Stratum plus, 2, p. 26-46.
Morgunova, n. L. 2011. Eneolit Volgo-Uralskogo mezhdurechya. orenburg: oGU.
Petrenko, V. G., ostroverhov, A. S., Sapozhnikov, I. V. 2002. novyii kurgan epohi eneolita-bronzyi v nizhnem Podnestrove.
Starozhitnosti Stepovoho Prichornomoria ta Krymu, X, p. 39-63.
Petrenko, V. G. Kovaliukh, n. n. 2003. novye dannye po radiouglerodnoi khronologii eneolita Severo-Zapadnogo Prichernomoria.
Trypilski poselennia-hihanty. Kyiv: Korvin press, p. 102-110.
Potemkina, T. M. 2001. Eneoliticheskie krugloplanovye svyatilischa Zauralya v sisteme shodnyih kultur i modeley stepnoy Evrazii.
In: Kosarev, M. F., Devlet, M. A. (red). Mirovozzrenie drevnego naseleniya Evrazii. Moskva: Staryii sad, p. 166-256.
Potemkina, T. M. 2004. osobennosti struktury sakralnogo prostranstva eneoliticheskih kurganov so stolbovyimi konstruktsiyami
(po materialam Severnogo Prichernomorya). In: Gey, A. n. (ed.). Pamyatniki arheologii i drevnego iskusstva Evrazii. Moskva:
Institut arheologii rAn, p. 214-251.
Potemkina, T. M. 2005. Arkheoastronomicheskii aspekt issledovaniia kurgana 3 u s. revova. In: Ivanova, S. V., Petrenko, V. G.,
Vetchinnikova, n. E. 2005. Kurgany drevnikh skotovodov mezhdurechia Yuzhnogo Buga i Dnestra. odessa: oGT, p. 188-199.
Potemkina, T. M., Ivanova, S. V. 2003-2004. Kurgan epohi eneolita-ranney bronzy u s. revova odesskoy oblasti i ego
arheoastronomicheskaya interpretatsiya. Stratum plus, 2, p. 145-163.
rassamakin, Yu. Ya. 2009. novyie daty k absolyutnoi hronologii eneolita stepnogo Prichernomorya (predvaritelnaia informatsiia).
Arheologicheskiy almanah, 20, p. 289-296.
rassamakin, Yu. Ya. 2013. Pokhovannia kvitianskoi kultury v konteksti absoliutnoi khronolohii. Arheologia, 4, p. 17-41.
rassamakin, Yu. Ya., chernikh, Ye. o. 2017. Pokhovannia doby rannioho eneolitu na Luhanshhyni. Arheologia, 2, p. 38-53.
rostunov, V. L. 2007. Epoha eneolita-sredney bronzy Tsentralnogo Kavkaza. T. 3. Vladikavkaz: SoIGSI im. V. I. Abaeva.
Safronov, V. A. 1989. Indoevropeiskie prarodiny. Gorkii: Volgo-Viatskoe knizhnoe izdatelstvo.
Yarovoi, E. V. 2000. Skotovodcheskoe naselenie Severo-Zapadnogo Prichernomoria epokhi rannego metalla. Avtoref. dis. … d.i.n
IA RAN.
Popovici, S., ciobanu, I, Agulnicov, S. 2016. Tumulul 8 de la cimişlia. consideraţii preliminare. Arheologia Preventivă în Republica
Moldova, III, p. 19-28.
rassamakin, Yu. Ya. 2004. Die nordpontische Steppe in der Kupferzeit. Gräber aus der Mitte des 5. Jts. bis Ende des 4. Jts. v. chr.
Archäologie in Eurasien, 17 (I, II).
|