Біосфера і клімат: минуле, сьогодення і майбутнє

Аналізуються проблеми зміни клімату у глобальному і регіональному вимірах, реакції на ці процеси біоти, еко логічні та економічні наслідки сучасних кліматичних ме таморфоз для населення Землі та окремих її регіонів. Автори пропонують конкретні заходи, спрямовані на мінімізацію негативного впл...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2006
Автори:	Ситник, К., Багнюк, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2006
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1963
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Біосфера і клімат: минуле, сьогодення і майбутнє / К. Ситник, В. Багнюк // Вісн. НАН України. — 2006. — N 9. — С. 3-20. — Бібліогр.: 27 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859606597002592256
author	Ситник, К. Багнюк, В.
author_facet	Ситник, К. Багнюк, В.
citation_txt	Біосфера і клімат: минуле, сьогодення і майбутнє / К. Ситник, В. Багнюк // Вісн. НАН України. — 2006. — N 9. — С. 3-20. — Бібліогр.: 27 назв. — укр.
collection	DSpace DC
description	Аналізуються проблеми зміни клімату у глобальному і регіональному вимірах, реакції на ці процеси біоти, еко логічні та економічні наслідки сучасних кліматичних ме таморфоз для населення Землі та окремих її регіонів. Автори пропонують конкретні заходи, спрямовані на мінімізацію негативного впливу глобального потеплі ння, оцінюють прогнози кліматичних змін в Україні, акцентуючи на явищах аридизації та гумідифікації. The problems of climate change are analyzed in global and regional dimensions, as well as biota reactions on these processes, ecological and economic consequences of the modern climate metamorphoses for the Earth population and its separate regions. The authors propose concrete action items oriented on minimization of global warming consequence negative impact, evaluate the forecasts of cli mate changes in Ukraine, highlighting the phenomena of aridization and humidification.
first_indexed	2025-11-28T04:13:32Z
format	Article
fulltext	ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 9 3 СТАТТI ТА ОГЛЯДИ За відомостями Потсдамського інституту кліматології (ФРН), кількість катастро� фічних природних аномалій на планеті (сні� гопадів, злив, повеней, посух, ураганів, зем� летрусів, цунамі тощо) впродовж останніх 50�ти років зросла щонайменше вчетверо. Їхній «ужинок» — численні людські жертви і величезні матеріальні збитки. Лише протягом 1994—2003 років природні катастрофи при� звели до загибелі 480 тис. осіб. Хоч як прикро констатувати, але ці втрати зростають. Якщо у 2003 р. від природно�техногенних катаклізмів постраждало близько 600 млн, то у 2004 р. — майже 1 млрд людей. Зливи й урагани, що прокотилися 2002 р. територією Західної та Центральної Європи, як і надзвичайні повені у Німеччині, Чехії, Румунії, Таїланді, Китаї цьогоріч, завдали місцевому населенню вели� Глобальні зміни клімату ставлять нові виклики перед нашою цивілізацією. Як адаптується сучасний органічний світ до цих змін? Як позначаться нові по� годні умови на ефективності ведення сільського господарства в різних регіонах планети? Якою буде реакція Світового океану на глобальне потепління? Чи здат� не людство з його нинішнім рівнем моралі та відповідальності протистояти екологічній катастрофі, обриси якої вже проступають? Автори статті аналізують еволюцію клімату нашої планети і сучасні тен� денції його змін, осмислюють проблеми, спричинені дисгармонією у взаємодії Цивілізації і Природи, пропонують конкретні заходи щодо мінімізації наслідків кліматичних метаморфоз. © СИТНИК Костянтин Меркурійович. Академік НАН України. Почесний директор Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України. БАГНЮК Валентин Миронович. Кандидат біологічних наук. Старший науковий співробітник цієї самої установи (Київ). Член Національного географічного товариства США. 2006. К. СИТНИК, В. БАГНЮК БІОСФЕРА І КЛІМАТ: МИНУЛЕ, СЬОГОДЕННЯ І МАЙБУТНЄ кого клопоту. Не оминула біда й інші регіо� ни планети. Жахливий цунамі у Південно� Східній Азії (кінець 2000 р.) забрав майже 300 тис. людських життів. Катастрофічний землетрус у Пакистані, Афганістані та Індії наступного року поховав під завалами бу� динків і геологічних порід понад 100 тис. осіб. Загалом же впродовж останніх 5–6 років при� родні стихії не оминули практично жодного куточка Землі. Руйнівні урагани, зливи і по� вені вражали США, країни Південної Аме� рики, Китай, Індію, Японію, Росію, Україну тощо. З другого боку, не менш сумні втрати спричинили сильні посухи в Іспанії, Африці, деяких країнах Південно�Східної Азії. Так, на Австралійському континенті нещодавно лю� тувала посуха і, крім збитків сільському гос� подарству, вона призвела до страхітливих за 4 ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 9 своїми масштабами лісових пожеж. Зумовле� ний посухами недорід став причиною недо� їдання, голоду і підвищеної смертності серед мешканців згаданих регіонів. Не встигли оговтатися від цих катастроф, як світ знову потрясла звістка про землетрус на острові Ява (27 травня 2006 р.), який за� брав життя понад 6,5 тис. осіб. Без даху над головою залишилося 100 тис. родин. А вже в середині липня цього року над Китаєм про� нісся ураган, від якого постраждало майже 1 млн осіб. Як бачимо, проблеми клімату набули доле� носного значення для цивілізації. Вони вису� вають на порядок денний низку злободенних питань, потребують корекції взаємодії люд� ства і природи, передбачення можливих наслідків цих змін для природної рослин� ності й агроекосистем, зокрема їхньої продук� тивності і біосферної ролі. Нагадаємо, як саме метеорологи трактують термін «клімат». Клімат — це характерний для певної території багаторічний режим погоди, зумовлений сонячною радіацією, її перетво� реннями у діяльному шарі земної поверхні та пов’язаною з нею циркуляцією атмосферних і водних мас [10]. З практичного погляду таке визначення, мабуть, є прийнятним. Хоча вар� то було б згадати про енергію, яка нуртує в ядрі Землі та іррадіює звідти у напрямку її по� верхні. На рис. 1, запозиченому нами з «Національ� ного географічного журналу» США (травень 1998 р.), показано, що клімат зумовлюється кліматичною системою (КС), до якої входять атмосфера, літосфера, гідросфера, кріосфера і біота. В центрі КС міститься Сонце — визна� чальний постачальник енергії для Землі. До� речно зауважити, що наше світило ніколи не буває у стані спокою. Постійні спалахи на ньо� му супроводжуються виділенням величезної (до 1032 ерг) енергії. При цьому відбуваються генерація жорсткого, зокрема гамма�випром� інювання, і викиди плазми у міжпланетний простір. Згадані явища на Сонці зумовлюють пульсацію магніто�, іоносфери й інсоляції на поверхні Землі і, в остаточному підсумку, фор� мують середовище функціонування біоти у біосфері, впливають на життєдіяльність, а не� рідко й на долю людства [11]. Враховуючи той факт, що маса гідросфе� ри у 275, теплоємність — у 4, а теплопровід� ність — у 20 разів більші, ніж аналогічні па� раметри атмосфери, Світовий океан слугує основним акумулятором тепла. Проте атмо� сфера значно динамічніша. Звідси й різниця у періодах теплового відгуку на зміни зовніш� ніх умов: у нижній атмосфері — приблизно 1 місяць, при взаємодії верхніх шарів океану і повітряного басейну — місяці або кілька ро� ків. Щодо процесу повного теплообміну гли� бинних шарів океану з атмосферою, то він триває не менше кількох століть. До найконсервативніших елементів КС на� лежить літосфера, але оскільки саме її ми най� більше перетворюємо у процесі господарської діяльності, від стану останньої істотно зале� жить характер глобального і регіонального клімату Землі. Слід підкреслити, що взаємодія елементів КС визначається великою кількіс� тю прямих і зворотних зв’язків: одні з них підсилюють коливання всередині системи, інші — послаблюють їх. Однак літосфера й у своєму природному стані може слугувати дже� релом спорадичних вулканічних вивержень, виникнення пилових буревіїв, які змінюють альбедо (відношення частки відбитої до за� гальної кількості сонячної енергії, що падає на поверхню планети) і впливають на приповерх� неву температуру. Як елемент літосфери гірські екосистеми світу, залежно від їхньої протяжності і висо� ти, також причетні до формування клімату, особливо в регіонах, де вони простягаються [6]. Так, наприклад, Карпати значною мірою зумовлюють клімат у Західній Україні, і не тільки на цій території. Гори формують тут специфічну динаміку повітряних мас і фрон� тів. Завдяки їм у Закарпатті послаблюється дія Сибірського центру і, навпаки, — посилю� ється вплив Азорського. Гірські хребти захи� щають Закарпаття від проникнення холодних ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 9 5 арктичних повітряних мас. Особливістю цієї місцевості є і те, що влітку тут переважає внут� рішня гірсько�долинна циркуляція повітря, а над горами формуються умови, які часто про� вокують інтенсивні дощі, буревії, паводки чи селі. З грудня по квітень у гірській частині Закарпаття випадає понад 500 мм атмосфер� них опадів, здебільшого у вигляді мокрого снігу. Домінуючі в регіоні південно�західні вітри спричинюють надмірне нагромадження снігу на схилах гір. Снігові лавини активізу� ються насамперед на крутих (до 40 °) пригре� беневих схилах і ще крутіших стінах льодови� кового походження. Тут часто утворюються лавини із свіжонавіяного та мокрого снігу, що легко сповзає вниз під час відлиг. Нерідко трапляються обвали снігових карнизів з гре� бенів об’ємом від 5 до 100 тис. м3 снігової маси. Інтенсивні дощі провокують на річках Закар� паття небезпечні гідрологічні явища [1]. У формуванні клімату Землі унікальну роль відіграє кріосфера. Кріосфера — це ба� гатовікові континентальні льоди і сніги, гір� ські льодовики і морська крига, які постійно взаємодіють з рідкою фазою і парою. Отже, гідросфера слугує своєрідним глобальним термостатом. Періоди танення вічних льодів і снігів або, навпаки, надмірного замерзання води, були доленосними для біосфери і при� зводили до нищівних потопів чи зниження рівня Світового океану. Періоди похолодан� ня і потепління на Землі відповідно корелю� ють з обсягами льоду і снігового покриву та рівнем Океану. Так, під час останнього зле� деніння (25—12 тис. років тому) рівень Світо� вого океану був на 80 м нижчим, аніж тепер. Із загальної кількості сонячної енергії, яка надходить в атмосферу, приблизно 20% погли� нається парниковими газами (вуглекислота, метан, кисень, азот, озон та ін.), які прозорі для короткохвильової радіації, але затримують теп� лове випромінювання з поверхні планети, 47 акумулюється діяльним шаром суші й океану, 5 — хмарами і 28% відбивається у навколозем� ний простір. Слід підкреслити важливу роль рослинності у формуванні альбедо: крони де� рев дають 10—15%, травяний покрив — 20—25, рілля — 15%. Переважна кількість тепла, що йде на нагрівання Землі, витрачається на процеси випаровування вологи і меншою мірою — на турбулентний теплообмін з атмосферою. Ос� танній — передумова формування атмосфер� них фронтів, причина її спорадичних збурень , він і є локомотивом численних океанічних Рис. 1. Складники кліматичної системи ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 96 течій. Окрім добре відомого Гольфстріму — своєрідного обігрівача Північно�Західної Європи, існують такі течії, сама згадка про які навіює жах. Насамперед ідеться про суперпо� тужне явище Ель�Ніньо та однойменну течію, з вини яких приблизно кожних 4 роки трапля� ються кліматичні катастрофи. Найбільше допі� кає Ель�Ніньо прибережним й острівним краї� нам Південно�Східної Азії та Америці. Зауважимо: метеорологічні умови, що� правда, на обмежених територіях, можна змінювати штучно. Сучасною наукою і техні� кою напрацьовані технології, які дають змо� гу спричинювати штучні дощі і снігопади, розганяти дощові хмари, провокувати земле� труси, вести геологічні та кліматичні війни. За теорією катастроф, на клімат Землі та її біоту впродовж історії існування біосфери неодноразово впливали космічні і геологічні події: зіткнення планети з астероїдами чи ко� метами, зміни її осі обертання і магнітних по� люсів, а також сонячна прецесія, радіаційні процеси, вулканізм, землетруси тощо. Так, після падіння на Землю великого астероїда близько 251,4 млн років тому загинуло до 70% наземних тварин і 90% — морських. Їхнє ви� мирання пояснюють раптовим розігрівом пла� нети — внаслідок випаровування величезної кількості води в атмосферу і парниковим ефектом (гіпотеза паро�водяного купола). Вважають, що такий механізм глобального потепління в історії Землі спрацьовував не раз. Цікаво, чи стосується цієї події кратер діа� метром 250 м під товщею криги в Антарктиді, утворення якого пояснюють падінням вели� кого космічного тіла 250 млн років тому? Якщо врахувати притаманну радіоізотопному методу датування неточність, то таке припу� щення видається цілком імовірним. За однією з версій, «велике вимирання» фауни наприкінці мезозою — на початку кай� нозою (65 млн років тому) було спричинене різкою зміною глобального клімату внаслідок викиду величезних обсягів вуглекислого газу і метану вулканічного походження. Однак не менш вірогідними є й інші версії кліматичної катастрофи: тектонічні явища і дрейф земних плит, потужна астероїдна атака тощо. Так, згідно з гіпотезою Л. Альвареса згадана пла� нетарна катастрофа була зумовлена ударом астероїда діаметром 1,5 км. Сліди його падін� ня знайдено в Мексиці (кратер Чиксулуб). Прихильник цієї гіпотези К. Чепмен [24] вва� жає, що за останні 500 млн років сталося кіль� ка зіткнень Землі з космічними тілами різних розмірів. Серед відомих сьогодні 1550 навко� лоземних астероїдів є потенційно небезпечні для нашої цивілізації об’єкти. На формування теплового балансу Землі істотно впливає біота, зокрема її фотосинте� тичний блок, який разом з автотрофними організмами становить єдине джерело попов� нення біосфери первинними органічними ре� човинами. Без них, як і без кисню, продуко� ваного зеленими рослинами, було б немож� ливим життя гетеротрофних організмів разом з людиною . Без рослин не функціону� вали б біогеохімічні цикли, не відбувався б колообіг хімічних елементів, як і не перетво� рювалася б енергія у трофічних ланцюгах. Не вдаючись у деталі, зауважимо, що ще до потрапляння на верхню межу атмосфери Землі сонячного світла його спектр зазнає іс� тотних змін. Надзвичайне значення у процесі перетворення сонячного випромінювання має озоновий шар атмосфери, який практич� но цілком поглинає жорстке, небезпечне для живих організмів УФ�випромінювання на ді� лянці 240–280 нм [23]. Відбивання світла водною поверхнею визначається зенітним кутом Сонця і може досягати 10% усієї ра� діації, що падає на неї. Розсіювання світла у водній товщі завислими і розчинними у во� ді речовинами призводить до зменшення го� лубого і збільшення — червоного компонен� та сонячного спектра. В чистих водах Сві� тового океану максимум пропускання світла припадає на синьо�зелену ділянку (430—470 нм), але з посиленням забруднення й евтро� фікації (внаслідок зростання щільності планктону) спектр світла зсувається до чер� воної ділянки. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 9 7 Наведена інформація певною мірою демон� струє, наскільки важливим є стан атмосфери і водних басейнів для формування якісних і кількісних характеристик освітлення та жит� тєдіяльності фотосинтезуючих організмів на� земних і водних екосистем. Зростання рівня забруднення повітряного басейну газоаерозо� лями може спотворювати процеси поглинан� ня квантів світла фоторецепторами рослин [8]. Як відомо, фотосинтез зелених рослин за� безпечується фотосинтетично активною радіацією (ФАР) з діапазоном хвиль 0,38— 0,71 мкм. Учені вважають, що лише із зрос� танням рівня інсоляції земної поверхні на 30% (ФАР — на 50%) 480—500 млн років тому стала можливою поява хлорофіл�b�умісних водоростей і наземних рослин. Енергетичну потребу будь�якої рослини, зумовлену її генотипом, оцінюють як суму ФАР, що надходить до поверхні ландшафту впродовж вегетаційного періоду. Наприклад, повна енергетична потреба озимої пшениці становить 1039 ± 60 МДж/м2, а цукрового бу� ряку — 1567 ± 80 МДж/м2. Однак цей показ� ник залежить від географічної зони. Так, на Поліссі сумарна сонячна радіація вимірюєть� ся 1600 МДж/м2, що відповідає потребам таких культур, як картопля, жито тощо. В районі Південного берега Криму (Ялта) сума ФАР за вегетаційний період досягає 2470 МДж/м2, що дає змогу вирощувати тут цінні сорти виног� раду та субтропічні культури. Отже, разом з параметрами вологості і забезпеченості біо� генними елементами азоту, фосфору, калію та ін. ФАР зумовлює продуктивність рослинно� го світу як у природних, так і в агроекосисте� мах. Ефективність фотосинтезу в різних умо� вах освітлення демонструє класична крива (рис. 2). Завдяки фотосинтезу в кам’яновугільний і третинний геологічні періоди було нагро� маджено колосальну фітомасу, з якої в анае� робних умовах сформувалися поклади вугіл� ля і нафти. Водночас рослини продукували величезну кількість кисню. Розрізняють таке поняття, як основна точка Пастера, коли рі� вень кисню в атмосфері досягнув приблизно 1% сучасного. Це відкрило шлях для ево� люції аеробних організмів. Як припускають учені, подальше накопичення кисню в атмос� фері відбувалося вибухоподібно і тривало не більше 20 тис. років. У первісній атмосфері кисень витрачався на мікробіальне окиснен� ня органічного вуглецю і його оксиду до вуг� лекислоти, аміаку — до молекулярного азо� ту й оксидів, сірки і водню — до сульфатів і води. Як у геохімічному, так і біохімічному плані у природі найкраще узгоджуються цик� ли СО2 і О2. Сучасні запаси вільного кисню в атмосфері коливаються на рівні 12×1014 т, з них упродовж року на дихання організмів і спалювання викопного палива витрачається близько 0,001 %, що легко компенсується тим самим оксигенним фотосинтезом. Окрім віль� ного кисню атмосфери, у біосфері депонують� ся величезні обсяги зв’язаного кисню у виг� ляді оксидів різних хімічних елементів. Як уже згадувалось, ефективність фотосин� тезу визначається низкою абіотичних і біо� тичних факторів, серед яких насамперед слід назвати забезпеченість водою, вуглекисло� тою та іншими біогенними елементами, со� нячну енергію, температуру тощо. Наземні Рис. 2. Крива насиченого фотосинтезу: P — фотосин� тез; P max — максимальний фотосинтез; P g — валовий фотосинтез; P n — чистий фотосинтез; R — дихання; I 0 — щільність спадного потоку фотонів; I k — насичу� вальна щільність потоку фотонів (за Ramus, 1981) ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 98 рослини щодоби переробляють 1017 ккал кос� мічної світлової енергії, разом з водяними ви� лучаючи із атмосфери понад 150 млрд т/рік вуглецю у формі СО2 (з атмосфери — близь� ко 3%, з океанічних вод — 0,3%). Більшість експериментальних робіт свідчить, що за умови підвищення концентрації СО2 у повітрі зростає врожайність зернових, овоче� вих та інших культур. І тільки дефіцит інших біогенних елементів може нівелювати цей ефект. Водночас через продихи листя випа� ровується майже 50–70% вологи. До речі, цей природний процес доцільно використовува� ти у боротьбі з перезволоженням ґрунтів. У цьому зв’язку можна навести такі дані: одна береза внаслідок транспірації втрачає до 400 л води на день, а насадження бука повер� тають в атмосферу близько 60% опадів, що випадають на них. Звісно, у природі рослини рідко перебува� ють в оптимальних умовах освітлення, темпе� ратури, забезпеченості вологою і біогенними елементами. Отже, життєву стратегію види рослин не могли б реалізувати без еволюцій� но вироблених ними морфо�анатомічних і фі� зіолого�біохімічних пристосувань [26]. Інша річ, що рамки згаданих абіотичних умов об� межені конкретними параметрами, за якими починається зниження ефективності фото� синтезу, продуктивності, відбувається елімі� нація видів, деградація усталених екосистем та поступове формування нових угруповань рослинного і тваринного світу. Власне, як це вже траплялося в історії нашої планети бага� то разів. Зміни клімату позначаються на водозабез� печенні і температурних умовах розвитку рослин. Дефіцит вологи у ґрунті утруднює засвоєння рослиною елементів живлення, гальмує її ріст, фотосинтез та інші фізіолого� біохімічні реакції. За оптимального вмісту у ґрунті азоту, фосфору і калію на синтез оди� ниці маси сухої речовини, наприклад пшени� цею, потрібно 480 од. маси води, льоном — 787. Надмірна вологість ґрунту також негатив� но впливає на поглинання елементів живлен� ня і процеси синтезу та розпаду, зокрема в тка� нинах рослини можуть накопичуватися до рівня токсичних концентрацій закисні солі заліза і марганцю тощо. Температура нижче 00 С різко гальмує фотосинтез. Це відбуваєть� ся як унаслідок уповільнення швидкості фер� ментних реакцій, так і через зневоднення клітин, спричинене утворенням кристалів льоду. Більшість рослин Центральної Євро� пи за цих умов зазнає низькотемпературно� го стресу, тоді як полярні та високогірні рос� лини і хвойні дерева зберігають життєді� яльність і здатність до асиміляції СО2 за температур значно нижчих від 0 °С. З друго� го боку, підвищення температури понад оп� тимум зумовлює теплові стреси та зневод� нення у рослин внаслідок підвищеної тран� спірації вологи та висушування ґрунту. Як відомо, оптимум процесу фотосинтезу пере� буває між 20 і 35 °С. Максимальна темпера� тура, за якої ще можливий фотосинтез, ко� ливається в межах 35–50 °С, проте це стосу� ється лише термофільних водоростей. Екстремальні зміни метеорологічних пара� метрів або інших абіотичних чинників потре� бують від рослинного організму адекватних морфо�функціональних реакцій, які можуть або не можуть реалізуватися завдяки клітин� ним механізмам адаптації до несприятливих екологічних умов, з чим рослина стикається впродовж вегетаційного періоду [9]. Складається враження, що деякі вчені не� дооцінюють значення парникових газів у фор� муванні теплового балансу Землі, не беручи до уваги очевидний факт: якби навколо Землі не було атмосфери з її газовим складом, то се� редня температура поверхні планети станови� ла б –18 °С, а не +15,5 °С, як маємо нині. Во� дяна пара вносить в інтегральний парниковий ефект 62%, суміш газів (азот, кисень, метан, водень, озон) — 30, вуглекислий газ — 7, інші речовини — 1%. Відомо, що молекулярний кисень в атмосфері Землі поглинає червоні та інфрачервоні промені в діапазоні 680–760 нм, а водяна пара — у ближній інфрачервоній ді� лянці 930–980 та 1095–1165 нм [8]. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 9 9 З огляду на величезні запаси вуглекислоти в атмосфері та обсяги її техногенної емісії (близько 20 млрд т на рік), а також на трива� лий час обміну — сотні років (для порівнян� ня: водяної пари — 9, метану — 10 діб), цей газ вважають основним чинником парникового ефекту. Порівняно з доіндустріальною епохою його концентрація у повітрі зросла на 30% і має тенденцію до прискорення. Крім промис� лових викидів, а також процесів дихання і бро� діння, слід згадати і про таке джерело попов� нення атмосфери вуглекислим газом, як роз� чинення карбонатних осадів літосфери і Сві� тового океану, зокрема коралових островів, — унаслідок закислення середовища і випадан� ня кислотних дощів. Гадають, що вміст СО2 в атмосфері до 2060 р. зросте вчетверо і зумо� вить підвищення середньорічної приземної температури повітря на 1—3 °С [27]. Серед парникових газів слід виділити ме� тан, який надходить в атмосферу в кількості 400×106 т/рік, здебільшого за рахунок бакте� ріальних процесів метаногенезу решток рос� линного і тваринного походження та кому� нальних відходів, органічних відкладів з ри� сових чек, водойм і боліт (2/3 загальної кількості) та шляхом природної дегазації планети. Нині концентрація метану в атмос� фері у 2,5 раза більша порівняно з ХVІІ сто� літтям. Вважається, що майже 15% глобаль� ного потепління зумовлює саме метан. Е кскурс у прадавню історію Землі (при� близно 3 млрд років тому) показує, що на зорі розвитку біосфери внаслідок високої концентрації парникових газів у тодішній ат� мосфері температура поверхневих вод нашої планети сягала 70 °С. Це створювало умови для масового розвитку термофільних авто� трофних архебактерій і фототрофних синьо� зелених водоростей. То була ера беззастереж� ного панування прокаріотів, яким ми, сущі на Землі істоти, маємо завдячувати своїм життям. І справді, прокаріотні організми ви� конали тоді доленосні біосферні функції: на� громадили великі запаси органічних речовин і біогенних елементів у фізіологічно опти� мальних кількостях, вилучили з атмосфери надлишок парникових газів (отруйних для вищих форм життя) та наситили її життєдай� ним киснем. Як потужні фотосинтетики, си� ньо�зелені водорості утилізували і депонува� ли на материку і в Світовому океані у виг� ляді карбонатних осадів (завтовшки до 1100 м) величезну кількість вуглекислоти, чим оптимізували парниковий ефект і темпера� туру на планеті та підготували підґрунтя для еволюції вищих форм життя [7]. Крім того, завдяки бурхливій життєдіяльності синьо� зелених водоростей і архебактерій у до� кембрії утворилося майже 70% світових за� пасів залізних руд, 2/3 — покладів марганцю й урану, 95% — кобальту та основні родови� ща міді, золота, фосфоритів тощо. Якщо вірити чинному геохронологічному датуванню, перше зледеніння на Землі ста� лося 2,2 млрд років тому. За ним настав три� валий період теплої біосфери (перм, дріас, юра і крейда), який зумовив розквіт і над� звичайне поширення голонасінних рослин та рептилій і динозаврів. Потім, від 750 до 200 млн років тому, на Землі було не менше чотирьох зледенінь, кожне з яких тривало приблизно 4–30 млн років. Льодовики тоді сягали рівня океану навіть на континентах, розташованих поблизу екватора. Нині важ� ко достеменно з’ясувати причини цих зле� денінь. Найімовірніше, вони були зумовлені ефектом затінення. Щось подібне сталося на початку голоцену в Сибіру, коли практично раптово загинула фауна (в ротовій порож� нині і шлунково�кишковому тракті заморо� жених трупів мамонтів містилася фітомаса осоки, різнотрав’я, пагонів верби, берези, вільхи тощо). З цього приводу А. Сандерсон [20] писав: «Досить 20 вулканам запрацюва� ти одночасно, як з нашою планетою стануть� ся жахливі речі... Раптовий масовий викид в атмосферу пилових частинок і газоаерозолів спричинив би холодні зливи і снігопади. У разі затяжного виверження вони могли б за� тулити Сонце на багато днів, тижнів і міся� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 910 ців... Вулканічні аерозолі, що піднімалися б високо в атмосферу, охолоджувалися б там і випадали на землю у вигляді холодних опа� дів, які вбили б і заморозили тварин». Хоч як дивно на перший погляд, раптове потепління і танення потужних льодів, які вкривали планету шаром завтовшки майже 2 км, відбувалося дуже стрімко і його також пояснюють розвитком вулканізму та вики� дом в атмосферу величезних обсягів парни� кових газів. Звільнений від крижаного пан� циря океан почав поглинати із атмосфери гігантські обсяги вуглекислого газу, що при� звело до зменшення парникового ефекту і поступового згасання потепління. Життя знову отримало шанс для свого розвитку. Однак цю точку зору дехто з дослідників під� дає сумніву [15], аргументуючи тим, що зро� стання концентрації вуглекислого газу в ат� мосфері не завжди передувало потеплінню. Гадаємо, такі трактування не враховують інерційності природних процесів, з одного боку, та похибок радіоізотопного методу ана� лізу газів, законсервованих у «вічних» льо� дах, — з другого. Реконструкція клімату за допомогою ана� лізу морфологічних параметрів викопного листя рослин доводить, що 65—55 млн років тому на Землі спостерігався переважно пар� никовий ефект. Навіть у районах Чукотки та Аляски росли широколистяні породи дерев, гінкгові та деякі види пальм. Теплі і холодні періоди різної тривалості чергувалися і в подальшій історії Землі. Так, група вчених Бернського університету (Швейцарія), досліджуючи колонки антарк� тичного льоду на вміст вуглекислого газу і метану, зуміла зазирнути в 900�тисячорічну давнину. Результати аналізів засвідчили: за цей час Земля пережила 6 циклів похолодан� ня і потепління. Вважають [14], що лише на початку девону рослини почали розселятися вглиб конти� нентів. В еволюції рослинного покриву виз� начальну роль відіграла поява деревоподібних рослин з потужними, до 1,5 м у діаметрі, стов� бурами. Протягом карбону і пермського пері� оду зростала кількість фітохорій як територі� ально�флористичних одиниць різних рангів (від районів до царств). Це було тісно пов’я� зано з кліматом. Так, єврамерійська і катазі� атська флори характеризували екваторіаль� ний пояс з його тропічним і субтропічним кліматом. Ангарська флора була типово боре� альною лише у пермський період, хоча місця� ми й заходила в екваторіальний пояс. Гонд� ванська флора відповідала південній поза� тропічній зоні. Внаслідок зміни кліматичних умов порушилися бар’єри, які раніше розді� ляли фітохорії, завдяки чому рослини актив� но мігрували при переході від палеозою до мезозою. В часи раннього і середнього юрсько� го періоду на переважній частині планети па� нував теплий вологий клімат. У пізній юрі екваторіальна область, яка займала всю Захід� ну Європу, Кавказ, Середню Азію, Південний Китай та Південно�Східну Азію, була охопле� на процесами аридизації, що призвели до зміщення її кордонів у північному напрямку. У пізній крейді відсутні будь�які дані про зледеніння. Екваторіальний пояс тоді займа� ли субтропічні лавролистяні ліси, а рослин� них формацій, схожих на сучасні тропічні уг� руповання, зовсім не було. В ті часи ще не зак� рився океан Тетіс, а Протоатлантичний океан не перешкоджав біогеографічним зв’язкам біоти. Першу найпомітнішу трансформацію ранньопалеогенова флора Бореальної області пережила в еоцені, коли глобальне потеплін� ня сприяло її збагаченню вихідцями із Тетісо� вої області. Це особливо чітко виявилося на Камчатці й Алясці. До середини еоцену пів� нічні межі Бореальної області змістились у напрямку півночі на 5—10 °. З початком похо� лодання наприкінці еоцену (середньорічні температури впали на 5—8 °С) почала щезати поширена у палеогені великолистяна флора. З розвитком похолодання під кінець міоцену у флорі зросла частка холодолюбних хвойних та дрібнолистяних деревних порід і трав, при� таманних сучасним Євросибірській і Атлан� тично�Північноамериканській областям. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 9 11 Зміни клімату в кайнозої зумовили еволю� ційний пік покритонасінних рослин, сприяли формуванню сучасного рослинного і тварин� ного світу Землі. Факти існування теплої біо� сфери підтверджуються багатьма палеобота� нічними і палеозоологічними знахідками, а також потужними покладами кам’яного ву� гілля у північних широтах планети (Аркти� ка, острів Шпіцберген, Воркута та ін.). Так, різниця температур між обома полюсами земної кулі та екватором у кам’яновугільно� му періоді становила 24 °С проти сучасних 48 °С. Прикметно, що у цей теплий період існування біосфери над атмосферою постій� но перебував шар водяної пари завтовшки до 12 м, яка разом з парниковими газами сприяла формуванню тропічного клімату на більшій частині планети. Завдяки інтен� сивній фотосинтетичній діяльності нижчих і вищих рослин концентрація вуглекислоти і водяної пари в атмосфері почала неухиль� но зменшуватися. З цієї причини рослин� ність і гетеротрофні організми, які нею хар� чувались, опинилися під загрозою вимиран� ня вже на початку кайнозою (50 млн років тому). Мабуть, згадані процеси сприяли по� яві та еволюції механізму фіксації рослина� ми атмосферного СО2 у вигляді С4�органіч� них сполук, що виявився майже втричі ефек� тивнішим порівняно з С3�механізмом. Теплий період, який почався у північній пів� кулі 4,6 млн років тому і проіснував близько 2 млн років, різко припинився, швидко росли гірські льодовики і знизився рівень Світового океану [16]. Можливо, причини похолодання були ті самі: зменшення парникового ефекту. За вимірами співвідношення ізотопів у відкладах планктону, законсервованого у вічних льодах, відомо, що впродовж останніх 500 тис. років льодовикові і міжльодовикові періоди чергувалися кожні 100 тис. років. Певною мірою це свідчить про циклічність природних чинників у формуванні клімату. Під час таких періодів різниця між потока� ми сонячної енергії у перигелії та афелії орбі� ти Землі становить від 7 до 26%. З відступом останнього льодовика (при� близно 14 тис. років ) природа Східної Євро� пи починає поступово змінюватися. Темпе� ратура літнього сезону тоді була на 4—5 °С, а зимового — на 8—10 °С нижчою за сучасні по� казники. Остаточно льодовикова ситуація у Європі перестала існувати близько 8—9 тис. років тому. Відповідно сформувався сучас� ний рівень морів. У ті часи майже вся тери� торія нашого континенту була вкрита ліса� ми. Як у Європі, так і на значних просторах Сибіру, ліси поширювались аж до узбереж� жя Північного Льодовитого океану. Паліно� логічні дослідження геологічних розрізів, зокрема виконані вітчизняними фахівцями [4], засвідчують, що на початку голоцену кліматичні умови на території сучасної Ук� раїни були близькі до умов північної тайги Західного Сибіру, тобто клімат був холодним і континентальним. Ландшафти Полісся і Лісостепу мали тоді приблизно такий вигляд: широкі долини річок займали луки, зарості кущів й окремі групи дерев. Порівняно ко� роткочасне зниження температури на межі пізньольодовикового періоду та голоцену чітко демонструє, наскільки зміни клімату є важливим чинником формування якісного і кількісного складу рослинності. Внаслідок похолодання та інтенсифікації природних ерозійних процесів у згаданий період доміну� вав тип рослинності, що поєднував у собі еле� менти флори, характерної для тундрової, лі� сової, степової зон та рослинності луків і боліт. Тут водилися степові види тварин, що «ужи� вались» з типово тундровими видами (кінь, бізон, північний олень, песець) і лісовими (ведмідь, росомаха та ін.). Величезними про� сторами Східно�Європейської рівнини броди� ли стада мамонтів. Отримані авторами дані свідчать, що відклади лісової зони пізнього дріасу містять спорово�пилковий комплекс, притаманний палінозонам Pinus�Artemisia (Дорошів, Іква�1) та Pinus�Artemisia�Cheno� podiaceae (Романькове). Прикарпаття харак� теризує палінозона Pinus cembra�Betula nana� Artemisia [25]. Основними лісоутворювальни� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 912 ми породами на території лісової зони Украї� ни були сосна і береза. Характерна ознака то� дішнього рослинного покриву — наявність угруповань, поширених на порушених ґрун� тах (спориш звичайний і берізкоподібний, лобода біла, міська і смердюча, берізка польо� ва, волошка синя, цикорій дикий та ін.). З потеплінням кліматичні умови України набули такої динаміки: 11 000—10 300 років тому середньорічна температура була ниж� чою за сучасну вже на 3 °С, січня — на 4 °С, липня — на 2 °С, а середньорічна кількість опадів — вищою на 50 мм, що сприяло роз� витку рослинності [3]. Тодішня рослинність включала лісові (сосна звичайна і європейсь� ка, смерека європейська, береза повисла, вільха сіра і чорна, верба біла та ін.), лучні (щавель кінський і кучерявий, роговик по� льовий, куколиця біла, рутвиця жовта, подо� рожник великий і середній, гронянка півмі� сяцева та ін.) та степові (ефедра двоколоско� ва, гвоздика краплиста тощо) види. Основними лісоутворювальними породами в лісовій зоні України були верба, сосна, бе� реза і вільха. В цей період на території Украї� ни чи не найбільше поширилися вербові та вільхові ліси, чому сприяла більша на 50–100 мм кількість опадів. У пониззі Дніпра як лісоутворювальні по� роди домінували дуб, в’яз, сосна, береза, віль� ха, верба й осика. До лісової рослинності вхо� дили також ялина, бузина, калина, жостер та ін. З часом, під впливом людської діяльності, площі лісових ділянок почали скорочувати� ся, а природний рослинний покрив —зміню� ватися. Таку динаміку підтверджує зменшен� ня вмісту пилку широколистяних порід і, відповідно, збільшення частки пилку сосни та рослин — індикаторів господарської діяль� ності. Факт збільшення пилку сосни деякі фахівці пов’язують зі штучними насадження� ми сосни, якою місцеве населення закріп� лювало придніпровські піски. Чи це не при� клад мудрості наших пращурів? У своїй праці «Наші степи колись і тепер» видатний ґрунтознавець В. Докучаєв описав походження чорноземів Російської імперії, зокрема України, у триєдності еволюції ґрун� тів, клімату і рослинності. Оскільки клімат змінювався від холодного полярного до су� часного степового, з ним якісно і кількісно еволюціонувала і рослинність, яка сприяла перетворенню ґрунтів від первісних геологіч� них порід до сучасних родючих чорноземів. Упродовж тисячоліть природні екосистеми України, в тому числі південної її частини, перебували в стані динамічної рівноваги, збе� рігали здатність до самовідновлення. Наші предки створили власні правила і традиції господарювання та природокористування, яких чітко дотримувалися. Народна традиція не допускала надмірного розширення орних площ, як це маємо нині. Південний степ ви� користовували переважно для випасання та� бунів коней, отар овець і великої рогатої ху� доби. Завдяки таким заходам на дрібнострук� турних ділянках серед степу отримували сталі врожаї без поливу. Особливих проблем з нестачею вологи тоді, як правило, не вини� кало, бо цілинні дернинні та лісові (байрачні) ґрунти Причорномор’я і Приазов’я добре конденсували воду. А от на суцільно зораний ґрунт роси випадає мало, до того ж він інтен� сивно випаровує вологу. Крім трав’янистої рослинності степу, важ� ливим чинником отримання стабільних уро� жаїв було й збереження лісів (на початку ХVIII ст. вони вкривали половину території сучасної України). У ті часи за експорт пшени� ці Україну називали «другим Єгиптом». Од� нак унаслідок суцільного розорювання і не� раціонального сільськогосподарського вико� ристання в ХХ ст. ґрунти України, особливо на півдні, зазнали значної деградації (пору� шення структури, втрати гумусу, засолення, підтоплення тощо). Залишки степу зберегли� ся хіба що в заповідниках «Михайлівська цілина», «Український степовий», «Чорно� морський», «Асканія�Нова» та ще на кількох заповідних територіях місцевого значення. Цікаву інформацію про характер клімату півдня пра�України у відносно недавні часи ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 9 13 (VI–III ст. до н. е.) наводять вітчизняні ар� хеологи. Так, на підставі досліджень розко� пок поселень Лиса гора, Первомаївка, Чер� неча і Кам’янське городище вони дійшли вис� новку, що у згаданий період сформувався клімат, сприятливий для рільництва в степах України, зокрема Нижнього Дніпра. Скіфи почали вирощувати просо звичайне, ячмінь плівчастий, кілька видів пшениці та жито. Цим самим вони компенсували брак кормів для численних отар і табунів. З цієї причини приблизно наприкінці V ст. до н. е. скіфи зму� шені були перейти до напівкочового й осід� лого способу життя. Основними культурами Лівобережжя, крім проса і ячменю, були пше� ниця двозернівка, карликова і м’яка, а також жито і горох. Стосовно рибних багатств Дніпра відомо, що батько історії Геродот із захопленням пи� сав про безліч чудових риб, яких ловили у цій річці: «Величезні безкостисті риби (осетрові) масово заготовляли для засолення». З не мен� шим пієтетом про це повідомляв і Пліній: «У Борисфені водяться соми надзвичайної вели� чини з дуже смачним м’ясом». Підкреслюючи визначальний вплив кліма� ту на формування рослинності, маємо заува� жити, що і вона, шляхом зміни вмісту парни� кових газів в атмосфері, значною мірою впли� ває на нього. Гадаємо, коливання клімату (періоди похолодання і потепління) за ос� танні 2—3 тис. років, очевидно, слід пов’язу� вати саме з розвитком рослинності та госпо� дарською діяльністю людини. Якщо 7—8 тис. років тому температура повітря на широті Москви була на 1,5 °С вищою від сучасної, а в районі нинішньої пустелі Сахари текли чис� ленні річки, буяли гаї і степові трави, то з плином часу ситуація різко змінилася, поча� лися процеси спустелення у Північній Аф� риці, а на широті Москви трапилися за ос� танні 2–3 тис. років чотири похолодання. Коливання клімату спостерігалися і пізніше. У VII—ХІ ст. було тепло у Гренландії і Шот� ландії, Балтійське море не замерзало. А в тій самій Москві, наприклад, упродовж 1601— 1603 років сніги випадали навіть влітку. Тоді від голоду і холоду вимерло багато людей. З цієї причини за останнє десятиліття ХVII ст. Естонія, Фінляндія і Ліфляндія втратили до 40% свого населення. Існують відомості про те, що в 555—585 і 763—764 роках Чорне море замерзало, люди ходили по кризі з Криму до Фракії. Північна частина Чорного моря по� кривалася кригою у 1233—1234, 1543—1544, 1708—1709 і 1788—1789 роках. У цей час у Голландії замерзали канали, які раніше ціло� річно були судноплавними. Нещодавно на підставі дослідження ви� копного пилку і листя дерев група голланд� ських учених дійшла цікавого висновку: по� холодання у Європі за доби середньовіччя могло бути наслідком епідемії бубонної чуми, що викосила понад третину населення кон� тиненту та призвела до різкого зменшення обсягів рільництва. У зв’язку з цим на занед� баних угіддях сильно розрослися деревна і кущова рослинність та бур’яни, які спожива� ли велику кількість вуглекислоти і, зменшу� ючи парниковий ефект, зрештою зумовили похолодання, що тривало майже 300 років. За відомостями деяких учених [5], освоєн� ня позатропічних територій Євразії первіс� ними людьми почалося ще 400—300 тис. років тому. Вони спочатку з’являлися тут лише в теплий період, а під час похолодань поверталися у південні гірські райони. На думку еволюціоністів, приблизно 40 тис. років тому людина почала активніше освою� вати ці території, чому сприяло поліпшення кліматичних умов. Нам видається вірогідні� шою позиція тих учених, котрі вважають, що людина розумна з’явилася на Землі значно пізніше — близько 10 тис. років тому [19]. Як відомо, площа нашої планети стано� вить 510,2 млн км2, на моря й океани припадає 316,1 млн км2. Метеорологічні умо� ви в різних куточках Землі істотно відрізня� ються: від неймовірної спеки до жахливих морозів. Так, найнижча температура повітря на земній кулі — мінус 88,3 °С (Антарктида, ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 914 ст. «Восток»), найвища — плюс 58 °С (Лівія, Ель�Азізія), найвологішим місцем є Тутупен� да (Колумбія), а найсухішим — пустеля Ата� кама (Чилі). Максимальна кількість соняч� них днів (4300 год/рік) зареєстрована у пус� телі Сахара, яка, мабуть, є ідеальним місцем для акумулювання сонячної енергії. Тож чи потрібно будувати в цьому регіоні АЕС? Пов� ною протилежністю пустелям є наприклад, острів Ньюфаундленд, де спостерігається найбільше туманних днів упродовж року (пе� ресічно 120), а грозових днів — в Уганді (242). Переважна більшість прогнозів переконує, що техногенне наростання парникового ефек� ту несе у собі загрозу для цивілізації і біосфе� ри. Стурбованість світової громадськості з цього приводу висловлена в численних нау� кових і публіцистичних працях [21, 27]. Характеризуючи викиди в атмосферу, слід пам’ятати, що не всі вони сприяють розігріву планети. Деякі з них, наприклад, хмара з кра� пельок сірчаної кислоти або дисперсних аеро� золів, можуть спричинювати зворотний про� цес — затінення і похолодання. Такий самий ефект зумовлюють і дощові хмари, скупчені високо над Землею. І перші, і другі здатні підвищувати ступінь відбиття сонячних про� менів у космос. На цій підставі деякі вчені вва� жають, що ефект затінення компенсуватиме глобальне потепління. Якою мірою згадані процеси вплинуть на клімат Землі, сказати важко через брак необхідної інформації. Можна лише припустити: оскільки пробле� ма очищення димових викидів розв’язується і легше, і дешевше (це вже успішно роблять в енергетиці та металургії), співвідношення аерозолів до парникових газів зростатиме на користь останніх. Щодо з’ясування ролі аерозолів у форму� ванні термодинаміки атмосфери, пошлемося на спільну розробку вчених Інституту космічних досліджень ім. Годдарда НАСА і Національно� го наукового фонду Китаю. За допомогою ма� тематичної моделі вони продемонстрували, що антропогенні викиди сажі (здебільшого на території Китаю та Індії) призвели до почасті� шання за останні два десятиліття посух на Пів� нічному Сході та літніх паводків — у півден� но�східній частині Китаю. Висновки науковців підтверджує й остання посуха, яка навесні 2006 р. вразила значну частину цієї країни і спричинила великі втрати у сільському госпо� дарстві, різкий дефіцит питної та поливної води. Як пояснюють дослідники, викиди сажі, змінюючи влітку мусонну циркуляцію по� вітряних мас над Азією, спотворюють систему випадання атмосферних опадів на території КНР. За прогнозами авторів, подальше зрос� тання обсягів «азійської» сажі призведе до по� холодання на території держави, з одного боку, і поширення процесів спустелення в Північній Африці та зниження температури у південних штатах США — з другого. Більшість експертів прогнозують, що в ХХІ ст. концентрація вуглекислого газу в повітрі досягне 1800—2000 мкл/дм3. Майже одностайно вони вважають, що причиною цього є теплова енергетика, промисловість, сільське господарство і комунальна галузь. Оскільки ТЕС — традиційні забруднювачі атмосфери і значною мірою саме вони від� повідають за глобальне потепління, адепти атомної енергетики переконані: АЕС є най� більш вдалою альтернативою ТЕС. Вони по� родили і всіляко культивують міф про те, що розширення мережі та нарощування потуж� ностей атомних електростанцій розв’яже проблему глобального потепління, оскільки АЕС практично не викидають в атмосферу двоокису вуглецю. На наше переконання, твердження атомників щодо незамінності АЕС — «від лукавого», адже функціонування атомних реакторів супроводжується вики� дом у довкілля великої кількості тепла і во� дяної пари, що є не менш потужними чинни� ками парникового ефекту [21]. Крім того, АЕС породжують низку інших екологічно важких наслідків, про які йшлося у згаданій вище праці. З огляду на гостроту проблем, спричине� них техногенезом, міжнародна спільнота має активніше імплементувати засади сталого ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 9 15 розвитку, проголошені в Ріо�де�Жанейро і Йоганнесбурзі, вимоги щодо скорочення емі� сії парникових газів, передбачені Кіотським протоколом. Вважаємо: науково�технічна база для реалізації положень згаданих дирек� тивних документів в основному вже створе� на. Насамперед ідеться про ресурсозберігаль� ні технології промисловості й енергетики, що не супроводжуються значними викидами теплоти та емісією вуглекислоти. Перспекти� ву матимуть способи хімічного зв’язування вуглекислоти або закачування її у шахтні ви� робки та природні підземні порожнини. Як біологи ми стверджуємо, що в арсеналі методів боротьби з глобальним потеплінням чільне місце має належати відновленню при� родних екосистем: лісових насаджень, боліт, луків, морських і прісноводних водойм, ско� роченню орних площ, удосконаленню біоло� гічних агротехнологій, пошуку та селекції ви� соковрожайних сортів сільськогосподар� ських культур, які вирізняються значними коефіцієнтами засвоєння сонячної енергії та вуглекислоти. Сучасна наукова думка пра� цює над розробкою новітніх агротехнологій, спрямованих на поповнення ґрунтів гуміно� вими сполуками. Це не тільки розв’яже про� блему підвищення їхньої родючості, а й спри� ятиме надійному депонуванню в них над� лишку вуглецю. Нагадаємо: з початку антро� погенного періоду пул гумінових речовин у ґрунтах зменшився на 500 Гт і становить нині, за усередненими даними, 1700 Гт вуглецю. За відомими оцінками, Світовий океан ути� лізує 5×109 т/рік вуглекислого газу атмосфе� ри, а це лише четверта частина того, що по� трібно для збалансування глобального бюдже� ту вуглецю. Тому дуже важливим є збереження і примноження плантацій лісу, внесок яких нині оцінюється у 2,5×109 т/рік. Особливу перспективу щодо утилізації надлишку вуг� лекислоти атмосфери мають ліси північної півкулі планети, тобто Євразії і Канади, де аку� мульована у вигляді фітомаси значна частина вуглецю біосфери. Отже, розширюючи площі лісових насаджень, ми зв’яжемо дедалі більшу кількість вуглецю у вигляді ділової деревини, листового опаду, гумусу тощо. І це при тому, що ліс водночас виконує й інші неоціненні біо� сферні функції: регуляції мікро� і макрокліма� ту, гідротермічного режиму, утилізації забруд� нень, поповнення атмосфери киснем та забез� печення умов для розвитку багатьох видів флори і фауни. Свого часу видатний вітчизняний мисли� тель В. Вернадський уперше сформулював концепцію про людство, яке за масштабністю своєї діяльності прирівнюється до геологіч� ної сили. Очевидно, це є видатним відкрит� тям у науці. Проте аналізуючи численні при� клади взаємодії Людини і Природи, можна поставити під сумнів іншу добре «розкруче� ну» концепцію вченого про ноосферу, згідно з якою людський розум спроможний розв’я� зати будь�які протиріччя, що виникають у взаєминах цивілізації і біосфери. Очевидно, В. Вернадський дещо переоцінив людину як соціального суб’єкта, адже, на превеликий жаль, вона виступає нині вирішальним дес� табілізувальним чинником біосфери [22]. Рі� вень моральності і свідомості людства не відповідає тим глобальним викликам, які стоять перед ним. Щодо проблеми моделювання клімату з метою прогнозу його змін у майбутньому. Деякі вчені, наприклад російський філософ Т. Ойзерман, вважають цю справу марною, не вартою затрат зусиль і коштів. На його по� гляд, поведінка біосфери, як надскладної від� критої системи, не піддається передбаченню, особливо на віддалену перспективу. Адже, як запевняють математики, події, імовірність виникнення яких менша за 10–50, передбачи� ти неможливо. «Гадати чи не гадати на майбутнє — одна� ково невдячна справа», — колись сказав дав� ньоримський мудрець Федр. І все ж, попри існуючий песимізм, провідні держави світу на прогнозування кліматичних змін коштів не шкодують. З цією метою в рамках Всесвіт� ньої програми дослідження клімату відкри� ваються різноманітні гранти, створюються ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 916 міжнародні наукові колективи та освоюють� ся надпотужні комп’ютерні системи. На противагу песимістичному погляду зас� новник російської школи математичного мо� делювання клімату академік М. Мойсєєв не� одноразово наголошував на науково�теоре� тичному і прикладному значенні моделюван� ня процесів загальної циркуляції атмосфери й океану. Науковці його школи переконані, що розроблені ними й іншими зарубіжними об� числювальними центрами кліматичні сценарії вже сьогодні здатні відповідати на деякі пи� тання, які мають величезне практичне значен� ня для людства. Це: • оцінка впливу процесів забруднення Сві� тового океану на кліматичні тренди, зок� рема вологоенергообмін між океаном й ат� мосферою; • передбачення можливих кліматичних трен� дів, пов’язаних з розвитком енергетики. Спричинене нею теплове забруднення ат� мосфери призводить до зменшення перепа� ду температур між полюсами й екватором, який є основним чинником циркуляції по� вітряних мас; • обґрунтування проектів використання енергії припливів і відпливів, морських хвиль і навіть штучної зміни морських течій. Оскільки сучасні зміни клімату здебільшо� го зумовлені техногенезом, що нагадує війну Цивілізації з Природою, на наше глибоке пе� реконання, вони потребують не тільки всебіч� ного дослідження, а й філософського осмис� лення, насамперед з погляду моралі і духов� ності. Здавалося б, наша цивілізація, яка досягла небачених, іноді просто фантастичних успіхів, є настільки мудрою, що спроможна розв’язати всі нагальні політичні, економічні та екологічні проблеми, які постали перед нею. Та реалії виявляються іншими. У суспільстві правлять бал сили, які не воліють жити «по правді». Заради надприбутків і задоволення особистих амбіцій вони втілюють ідеї глоба� лізації, що в сучасному вигляді є нічим іншим, як черговою спробою захоплення світової вла� ди. Наразі людство не може розв’язати жод� ної з найболючіших соціально�економічних і природоохоронних проблем нашої цивілізації: голод, холод, наркоманія, поширення ВІЛ� інфекції, парниковий ефект, руйнування озо� нової оболонки стратосфери, забруднення довкілля тощо. Але як довго біосфера зможе підтримувати гомеостаз? На це сакраментальне запитання існує ши� рокий спектр відповідей: від безмежного оп� тимізму до безнадійного песимізму. Останній вочевидь переважає. Так, нещодавно у впли� вовій англійській газеті «Independent» між� народна група авторитетних учених опублі� кувала наукову доповідь, де зроблено вражаю� чий висновок: до глобальної кліматичної катастрофи залишилося приблизно 10 років. Вважаємо: лише за умови реалізації під контролем структур ООН і широких кіл сві� тової громадськості нової глобальної, регіо� нальних та національних стратегій і програм енерговиробництва, енергоспоживання і природоохоронної роботи можлива стабілі� зація глобального потепління та підтриман� ня гомеостазу нашої Ойкумени. Адже нині людство щороку залучає для своїх потреб не менше 1,6×1013 Вт енергії — це 20% продукції усієї біосфери. За підрахунками вчених із славнозвісного Римського клубу, загальна кількість людей на Землі перевищує науко� во обґрунтовану від 3 до 10 разів. Мабуть, мають рацію ті науковці, котрі вважають: людство може врятуватися від глобальної екологічної катастрофи тільки за добровіль� ної відмови від суто споживацької філософії буття та безумовного дотримання пріорите� ту природоохоронних проблем над економіч� ними і будь�якими іншими. На жаль, значна частина політиків, держав� них діячів й інтелектуалів світу приголомше� на негативними екологічними наслідками антропотехногенезу, зневірилася у майбутньо� му. Ми переконані, що така позиція є хибною. Хочеться запевнити шановного читача: на� віть тоді, коли констатуємо гірку дійсність, ми залишаємося оптимістами і віримо у гума� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 9 17 нізм і можливості науки. Адже їй вдалося розв’язати цілу низку надскладних проблем сучасності в галузі фізики, хімії, техніки, ін� формації, біології, фармакології, медицини і сільського господарства. Віримо: сучасна наука спроможна накреслити шляхи виходу з глобальної екологічної кризи, в якій опи� нилася наша цивілізація. Отже, вченим на� лежить переконати керівництво впливових світових інституцій, перших осіб держав, як і всю міжнародну спільноту, в реальності роз� в’язання актуальних проблем людства і біо� сфери. Іншого просто не існує. Узагальнення величезної кількості інфор� мації з глобального потепління свідчить, що, залежно від регіонів планети, у майбутньо� му можна очікувати: 1. Почастішання посух в аридних зонах планети та збільшення площ пустель і напів� пустель. У гумідних широтах, навпаки, зрос� татимуть обсяги атмосферних опадів і воло� гість повітря. 2. Зниження продуктивності аграрного сектору та зменшення рівня забезпеченості продовольством населення, передусім у зо� нах аридного клімату. У гумідних зонах мож� ливе почастішання повеней, затоплень ґрун� тів і вимокання врожаїв. 3. Загострення дефіциту водних ресурсів, особливо у басейні Середземного моря, Се� редній Азії, Центральній Америці, Африці, Китаї та інших регіонах. 4. Погіршення санітарно�гігієнічних умов проживання, поширення інфекційних та ін� вазійних хвороб серед людей, тварин і птахів. 5. Посилення міграції населення з регіонів екологічного лиха. 6. Зростання втрат видової різноманітності живого через скорочення ареалів існування видів. Проблеми клімату України перебувають у центрі уваги вітчизняної наукової спільноти. Так, В. Єремєєв і В. Єфімов [6] вважають, що Україна належить до «критич� них» регіонів планети, де можна очікувати порівняно великих градієнтів змін темпера� тури. Цьому сприяє наявність Чорного й Азовського морів, Карпатських, Кримських і сусідніх Кавказьких гір. З метою підвищен� ня вірогідності прогнозів автори пропонують виділити на її території субрегіони: Північно� Західний, Північно�Східний, Південно�За� хідний, Південно�Східний та окремо Крим. Залежно від субрегіонів можна очікувати ймовірних змін клімату. Принаймні ретро� спективний аналіз показав, що за 95 років ХХ ст. температура повітря зросла у Пів� нічно�Східному і Південно�Східному субре� гіонах України на 2,7—2,8 °С, тоді як у Пів� нічно�Західному — на 1,1—1,7 °С. Проаналізувавши дані 26 метеостанцій Ук� раїни за 1900—1995 роки, М. Барабаш і спів� автори [2] дійшли висновку про загальну тен� денцію до підвищення середньорічної темпе� ратури повітря та збільшення кількості атмосферних опадів, відповідно, на 0,3— 0,7 °С і на 50—100 мм. На думку авторів, зро� сте також внутрішньосезонна мінливість ме� теопараметрів. У найближчому майбутньому в Україні прогнозують аномально холодні зими з різкими перепадами температур і бра� ком снігу. Влітку можуть виникати посухи. Стосовно сільськогосподарської галузі за� галом, то, на думку деяких фахівців [18], по� тепління клімату позитивно позначиться на продуктивності рослинництва, адже інтен� сивність процесів фотосинтезу, залежно від ін� соляції і температури, може зрости на 30— 100%. Такі культури, як пшениця, ячмінь, со� няшник, рис і соя, дозріватимуть швидше, їхня врожайність підвищиться на 20—30%. Проте врожайність кукурудзи, сорго, цукрових бу� ряків, проса та ін. рослин групи С�4, що є менш чутливими до вмісту СО2, навпаки, може іс� тотно знизитися, передусім через інтенсивне забур’янення. Підвищення концентрації вуг� лекислоти, хоч і сприятиме збільшенню урожайності, однак спричинить погіршення якості зерна, зокрема зменшення вмісту білка. На прикладі озимої пшениці М. Кульбіда [12] передбачає, що на всій території України ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 918 дати настання фенологічних фаз, порівняно із сучасними, зміняться на більш ранні строки: зміщення дат появи сходів від трьох днів у Лісостепу до семи — на Поліссі. На 3—6 тиж� нів раніше наставатимуть фенологічні фази розвитку пшениці у весняний період. Макси� мальне зміщення у бік ранніх строків очікує� ться на Поліссі, а найменше — у Степу. Змі� ниться і тривалість міжфазних періодів. Так, термін міжфазного періоду сходи—колосіння скоротиться на тиждень у Степу і на 3 тижні — на Поліссі. З огляду на це зміни клімату сприятимуть розвитку молочного скотарства в Степу та західних регіонах Полісся. Загалом позитивно оцінюючи прогнози вітчизняних фахівців, варто зауважити, що дехто розуміє глобальне потепління надто прямолінійно. Адже підвищення середньо� річної температури на 1 і навіть 3 °С не озна� чає зникнення похолодань і заморозків на півдні держави і в Автономній Республіці Крим, як і не виключає виникнення спора� дичних посух у степовій і лісостеповій зо� нах. Окрім того, з огляду на акваторії Чор� ного й Азовського морів та великі площі вод� ного дзеркала, створені при зарегулюванні стоку великих, середніх і малих річок Украї� ни, прогнозоване збільшення атмосферних опадів на 20% насправді може виявитися значно істотнішим. З цієї причини важко погодитися з прогно� зом зміни зональних типів лісової рослин� ності в аридному напрямку. Це стосується також і передбачення розвитку процесів ксе� рофітизації рослинності в українських сте� пах, бо головними факторами деградації сте� пів Причорномор’я і Приазов’я є не стільки зміни клімату, скільки надмірне розорюван� ня земель і штучна іригація ґрунтів. Мало� ймовірним видається і сценарій появи нети� пової для сучасності зони темного сухого лісу, яка нібито займе весь Лісостеп і частко� во — Полісся. Власне, немає і підстав для вис� новку про зниження продуктивності лісу на всій території України, адже прогнозовані гідротермальні умови та підвищений вміст СО2 мають сприяти розвиткові лісів. Мабуть, не випадково М. Ромащенко і співавтори [18] прогнозують збільшення за нових умов про� дуктивності рослинництва. Однак дещо на� думаною сприймається така їхня теза: «Під� вищення вмісту вуглекислоти при позитив� ному впливі на врожайність сільськогоспо� дарських культур спричинить погіршення якості зерна, а саме — зниження у ньому вмісту азотистих речовин, кількості білка і, як наслідок, зниження поживності продук� тів». Ми знаємо, що сучасна агрономічна на� ука вміє оптимізувати потреби сільськогос� подарських культур у біогенних елементах і досягати високої якості врожаю. Далі у бро� шурі йдеться про скорочення на 20—30% три� валості вегетації культур, особливо тих, що належать до С�3 групи. З цим можна погоди� тися, проте сумнівною видається аргумента� ція авторів, коли вони пишуть, що врожай� ність сорго, проса, цукрових буряків та інших культур групи С�4 може істотно знизитись у разі потепління — через інтенсивний ріст бур’янів. Для боротьби з ними сучасна наука розробила нові агротехнології, знайшла ефективні гербіциди та створила стійкі про� ти бур’янів і хвороб сорти. Такі застереження можна висловити і сто� совно результатів нещодавнього моделюван� ня клімату Російської Федерації, зокрема от� риманих російсько�німецькою групою уче� них. Так, на підставі комп’ютерної реалізації відомих зарубіжних моделей циркуляції по� вітряних мас, що включали й соціальний блок (зростання щільності населення, розвиток і регіоналізація економіки та ін.), цей колек� тив науковців спрогнозував таке: до 2020 р. очікується підвищення середньорічних темпе� ратур на 1,8—2,8 °С, до 2070 р. на півночі Росії температура зросте на 4—6 °С, тоді як у пів� денній її частині — лише на 1°С. Якщо тепер частка посушливих років у Ставропольсько� му краї становить 28%, то до 2020 р. вона збільшиться в 1,5—2, а до 2070 р. — у 3 рази. Аналіз результатів прогнозу кліматичних змін в Україні, опублікований ученими НАН ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 9 19 України, УААН, Гідрометкомітету, Київсько� го національного університету ім. Тараса Шевченка та інших установ, дає підстави для таких висновків: • подвоєння вмісту вуглекислого газу в ат� мосфері спричинить підвищення середньої температури в усі сезони року: за одними сценаріями, найістотніше — взимку, за іншими — навесні; • збільшиться кількість атмосферних опадів і зросте вологість клімату; • підвищиться рівень Чорного й Азовсько� го морів, активізуються явища підтоплен� ня території, абразії берегів морів і водо� сховищ; • у помірні та північні зони перемістяться субтропічні циклони, які спустелювати� муть південь України; • знизиться врожайність культур, за одними сценаріями, та підвищиться — за іншими; • найнесприятливішими наслідками зміни клімату можуть стати: незворотна деграда� ція степів Причорномор’я і Приазов’я та степової частини Криму; • на всій території України передбачається зниження продуктивності лісу, зокрема вна� слідок поширення епіфітотій і шкідників. Ми акцентуємо на двох крайніх сценаріях зміни клімату: аридизації і гумідифікації, усві� домлюючи, що можливий ширший спектр змін, але, мабуть, за рахунок проміжних варі� антів. З метою мінімізації негативних наслідків глобального парникового ефекту рекомен� дуємо вжити таких заходів, спрямованих на: • скорочення обсягів забруднення атмосфери, ґрунтів і вод на першому етапі (до 2010 р.) удвічі, на другому (до 2050 р.) — уп’ятеро; • відновлення природної біоти на 2/3 тери� торії Землі, розширення площ лісових на� саджень і заповідних ландшафтів до 2025 р. у 2, а до 2050 р. — у 5 разів; • стабілізацію чисельності населення Землі на рівні 7—7,5 млрд осіб; • скорочення орних площ з одночасним збіль� шенням урожайності сільськогосподар� ських культур завдяки впровадженню ви� сокоефективних сортів, порід тварин, су� часних технологій; • заміну застарілих енергетичних і промис� лових технологій на наукоємні, ресурсо� зберігальні й екологічно чисті; • активізацію генетико�селекційних робіт з метою отримання сортів і гібридів культур� них рослин, спроможних давати високі та якісні врожаї за екстремальних коливань погоди; • розробку і впровадження у виробництво ефективних агротехнологій вирощування та захисту сільськогосподарських культур, плодових дерев і ягідників від екстремаль� них метеоумов; • створення на основі новітніх досягнень ге� нетики і селекції високопродуктивного поголів’я сільськогосподарських тварин та птахів, адаптованих до очікуваних кліма� тичних змін. Очевидно, запропоновані заходи у певних межах виявляться актуальними і для народ� ного господарства України, крім хіба що проб� леми перенаселення. За оцінками ФАО, Ук� раїна може прогодувати не менше 300 млн осіб. Переконані, на часі — розробка нової комплексної програми дослідження, моделю� вання і прогнозу клімату нашої держави із за� лученням інтелектуального потенціалу НАН України, УААН, АМН, Міносвіти, Держком� гідромету та інших установ, з використанням потужностей Обчислювального центру Ін� ституту кібернетики ім. В.М. Глушкова. У цих дослідженнях бачимо і роль Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, в якому ми працюємо. Це — вивчення і перед� бачення поведінки природних фітосистем за різних сценаріїв зміни клімату та розробка заходів охорони рослинності від екстремаль� них погодних умов, зокрема від ураження фітопатогенними грибами. 1. Багнюк В.М., Дідух Я.П. Екологічні проблеми За� карпаття // Наук. записки НаУКМА. Сер. біол. та екол. — 2002. — Т. 20. — С. 61—67. 20 ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 9 2. Барабаш М., Гребенюк Н., Татарчук О. Зміна клімату при глобальному потеплінні // Водне госп�во України. — 1998. — №3. — С. 9—12. 3. Безусько Л.Г., Климанов В.А., Шеляг�Сосонко Ю.Р. Климатические условия Украины в позднеледови� ковье и голоцене // Палеоклиматы голоцена Ев� ропейской территории СССР. — М.: АН СССР, 1988. — С.125—135. 4. Безусько Л.Г., Безусько А.Г. Рослинний покрив лі� сової зони України в пізньому дріасі // Наук. запис� ки НаУКМА. Сер. біол. та екол. — 2002. — Т. 20. — С. 3—8. 5. Величко А.А., Грибенко Ю.Н., Курепкова Е.И. Позднепалеолитический человек заселяет рус� скую равнину // Природа. — 2003. — №3. — С. 52—60. 6. Єремєєв В., Єфімов В. Регіональні аспекти глобаль� ної зміни клімату // Вісн. НАН України. — 2003. — №2. — С. 14—19. 7. Заварзин Г.А. Микробный геохимический цикл кальция // Микробиология. — 2002. — 71, №1. — С. 5—22. 8. Каневский В.А., Сиваш А.А. Структура солнечно� го спектра и механизмы фоторегуляции в биоло� гии. — К.: Ин�т ботаники АН УССР, 1988. — 28 с. 9. Клеточные механизмы адаптации растений к небла� гоприятным воздействиям экологических факто� ров в естественных условиях / Под ред. чл�кор. НАНУ Е.Л. Кордюм. — К.: Наук. думка, 2003. — 277 с. 10. Клімат України / За ред. В.М. Ліпінського та ін. — К.: Вид�во Раєвського, 2003.— 343 с. 11. Кузнецов В.Д., Житник И.А., Собельман И.И. Коро� носфера: вклад в солнечно�земную физику // Вестн. РАН. — 2005. — 75, №8. — С. 704—711. 12. Кульбіда М.І. Оцінка фотосинтетичної продуктив� ності озимої пшениці за різноманітними сценарі� ями змін клімату в Україні // Хранение и перера� ботка зерна. — 2002. — №4. — С. 18—23 13. Либберт З. Физиология растений. — М.: Мир, 1976. — 580 с. 14. Мейен С.В. Основы палеоботаники. — М.: Недра, 1987. — 403 с. 15. Монин А.С., Берестов А.А. Новое о климате // Вестн. РАН. — 2005. — 75, №2. — С. 126—138. 16. Несис К.Н. Когда Средиземное море высохло и что за этим последовало? // Природа. — 2000. — №4. — С. 3—5. 18. Ромащенко М.І., Собко О.О., Савчук Д.П., Кульбі� да М.І. Про деякі завдання аграрної науки у зв’яз� ку із змінами клімату. — К.: Інститут гідротехніки і меліорації УААН, 2003. — 96 с. 19. Рудий Б. Критика еволюціонізму. — К.: Четверта хвиля, 2003. — 115 с. 20. Сандерсон А.Т. В мире неизведанного. — М.: Зна� ние, 1977. — 55 с. 21. Ситник К., Багнюк В. Глобальне потепління: вне� сок атомної енергетики // Вісн. НАН України. — 2005 — №6. — С. 3—16. 22. Ситник К. Ноосфера: міфи і реальність // Там само. — 2003. — №5. — С. 45—53. 23. Allen D.J., Nogues S., Baker N.R. Ozone depletion and increased UV�B radiation: is there a real threat to photosynthesis? // J. Exp. Bot. — 1998. — 49. — Р. 1755—1788. 24. Capman C.R. Impact of lethality and riscs in today world: lessons for interpreting earth history. — Cata� strophic events and mass extinctions: Impact and be� yond / Ed. C. Koeberl, K.G. Mac�Leod: Boulder, Co� lorado. Geol. Soc. Amer. — P. 356—370. 25. Kalinovich N. Roslinnosc verchniodnistrovskoi doly� ny (dolyny gornegi Dnistru, przedcarpacia) w holo� cenie // Roczniki Bieszczadzkie. — 2000. — 9. — S. 141—149. 26. Lacusic B., Lacusic D., Jancic R., Stevanovic D. Morpho� anatomical differentation of the Balcan populations of the species Teucrium flavum L. (Lamiaceae) // Flo� ra. — 2006. — 201, N 1. — P. 108—119. 27. Lorinus Calange, Oeschger Hans. Climate change. Pa� leoperspectives: reducing uncertainties in global change? // AMBIO. — 1994. — 23, №1. — P. 30—36. К. Ситник, В. Багнюк БІОСФЕРА І КЛІМАТ: МИНУЛЕ, СЬОГОДЕННЯ І МАЙБУТНЄ Р е з ю м е Аналізуються проблеми зміни клімату у глобальному і регіональному вимірах, реакції на ці процеси біоти, еко� логічні та економічні наслідки сучасних кліматичних ме� таморфоз для населення Землі та окремих її регіонів. Автори пропонують конкретні заходи, спрямовані на мінімізацію негативного впливу глобального потеплі� ння, оцінюють прогнози кліматичних змін в Україні, акцентуючи на явищах аридизації та гумідифікації. K. Sytnyk, V. Bagnyuk BIOSPHERE AND CLIMATE: THE PAST, THE PRESENT, AND THE FUTURE S u m m a r y The problems of climate change are analyzed in global and regional dimensions, as well as biota reactions on these processes, ecological and economic consequences of the modern climate metamorphoses for the Earth population and its separate regions. The authors propose concrete action items oriented on minimization of global warming consequence negative impact, evaluate the forecasts of cli� mate changes in Ukraine, highlighting the phenomena of aridization and humidification.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1963
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0372-6436
language	Ukrainian
last_indexed	2025-11-28T04:13:32Z
publishDate	2006
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
record_format	dspace
spelling	Ситник, К. Багнюк, В. 2008-09-04T15:37:29Z 2008-09-04T15:37:29Z 2006 Біосфера і клімат: минуле, сьогодення і майбутнє / К. Ситник, В. Багнюк // Вісн. НАН України. — 2006. — N 9. — С. 3-20. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1963 Аналізуються проблеми зміни клімату у глобальному і регіональному вимірах, реакції на ці процеси біоти, еко логічні та економічні наслідки сучасних кліматичних ме таморфоз для населення Землі та окремих її регіонів. Автори пропонують конкретні заходи, спрямовані на мінімізацію негативного впливу глобального потеплі ння, оцінюють прогнози кліматичних змін в Україні, акцентуючи на явищах аридизації та гумідифікації. The problems of climate change are analyzed in global and regional dimensions, as well as biota reactions on these processes, ecological and economic consequences of the modern climate metamorphoses for the Earth population and its separate regions. The authors propose concrete action items oriented on minimization of global warming consequence negative impact, evaluate the forecasts of cli mate changes in Ukraine, highlighting the phenomena of aridization and humidification. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Біосфера і клімат: минуле, сьогодення і майбутнє Article published earlier
spellingShingle	Біосфера і клімат: минуле, сьогодення і майбутнє Ситник, К. Багнюк, В.
title	Біосфера і клімат: минуле, сьогодення і майбутнє
title_full	Біосфера і клімат: минуле, сьогодення і майбутнє
title_fullStr	Біосфера і клімат: минуле, сьогодення і майбутнє
title_full_unstemmed	Біосфера і клімат: минуле, сьогодення і майбутнє
title_short	Біосфера і клімат: минуле, сьогодення і майбутнє
title_sort	біосфера і клімат: минуле, сьогодення і майбутнє
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1963
work_keys_str_mv	AT sitnikk bíosferaíklímatminulesʹogodennâímaibutnê AT bagnûkv bíosferaíklímatminulesʹogodennâímaibutnê

Біосфера і клімат: минуле, сьогодення і майбутнє

Репозитарії

Схожі ресурси