Особливості репаративного синтезу днк лімфоцитів у хворих на рак щитоподібної залози за умов радіойодтерапі
В роботі представлені результати вивчення загального та репаративного синтезу (ЗС, РС) ДНК у лімфоцитах периферичної крові у 127 хворих на диференційований рак щитоподібної залози після прийому лікувальних (4130–4730 МБк) і діагностичних (70–80 МБк) активностей йоду-131 та у 36 донорів. Встановлено,...
Saved in:
| Date: | 2009 |
|---|---|
| Main Authors: | , , , |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/19630 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Особливості репаративного синтезу днк лімфоцитів у хворих на рак щитоподібної залози за умов радіойодтерапі / Г.А. Замотаєва, Н.М. Степура, М.М. Гойдаш, М.Д. Тронько // Онкологія. — 2009. — Т.11, № 3. — С. 179-183. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859548523531337728 |
|---|---|
| author | Замотаєва, Г.А. Степура, Н.М. Гойдаш, М.М. Тронько, М.Д. |
| author_facet | Замотаєва, Г.А. Степура, Н.М. Гойдаш, М.М. Тронько, М.Д. |
| citation_txt | Особливості репаративного синтезу днк лімфоцитів у хворих на рак щитоподібної залози за умов радіойодтерапі / Г.А. Замотаєва, Н.М. Степура, М.М. Гойдаш, М.Д. Тронько // Онкологія. — 2009. — Т.11, № 3. — С. 179-183. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | В роботі представлені результати вивчення загального та репаративного синтезу (ЗС, РС) ДНК у лімфоцитах периферичної крові у 127 хворих на диференційований рак щитоподібної залози після прийому лікувальних (4130–4730 МБк) і діагностичних (70–80 МБк) активностей йоду-131 та у 36 донорів. Встановлено, що радіойод призводить до зниження ЗС та підвищення РС ДНК у лімфоцитах хворих. РС ДНК досягає максимальних зна чень на 7-му добу і залишається вірогідно підвищеним принаймні протягом місяця після введення ізотопу. В усі терміни спостереження показники РС після прийому терапевтичної активності радіойоду були вищими, ніж після діагностичного сканування. У групі хворих з віддаленими метастазами, яким проведено декілька курсів радіойодтерапії, базовий рівень РС ДНК на 25% вищий порівняно з показниками хворих без метастатичного ураження. Таким чином, на підставі отриманих даних можна зробити висновок, що опромінення периферичної крові за умов проведення радіойодтерапії спричиняє довготривалі радіаційні пошкодження ДНК у лімфоцитах. Необхідні подальші дослідження для обґрунтованої оцінки імуногематологічних наслідків впливу радіойоду, визначення їх ступеня і тривалості. Ключові слова: рак щитоподібної залози, йод-131, радіойодтерапія, загальний синтез ДНК, репаративний синтез ДНК.
The authors present the results of a study of general and reparative synthesis of DNA in peripheral blood lymphocytes in 127 patients with differentiated thyroid cancer, having received therapeutic (4130–4730 MBq) and diagnostic doses (70–80 MBq) of iodine-131, and in 36 donors. It has been established that radioiodine led to a decrease in general DNA synthesis and an increase in reparative DNA synthesis in patients’ lymphocytes. Reparative DNA synthesis reached maximal values on day 7 and remained significantly elevated at least within 6 months after isotope administration. For all periods of follow-up, the indices of reparative synthesis after administration of therapeutic doses of radioiodine were higher compared to diagnostic scintigraphy. In the group of patients with distant metastases who received several courses of radioiodine therapy, the baseline level of reparative DNA synthesis exceeded by 25% the same indicator in patients without metastases. Thus, the data obtained suggest that peripheral blood irradiation under conditions of radioiodine therapy appears to be sufficient to induce long-term radiation injury of DNA in lymphocytes. Further investigations are needed for a grounded estimation of immuno-hematological after-effects of radioiodine, for determining their degree and duration Key Words: thyroid cancer, iodine-131, radioiodine therapy, general DNA synthesis, reparative DNA synthesis.
|
| first_indexed | 2025-11-26T02:38:34Z |
| fulltext |
ÎÐÈÃÈÍÀËÜÍÛÅ ÈÑÑËÅÄÎÂÀÍ È ß
179Î Í Ê Î Ë Î Ã È ß • Ò. 1 1 • ¹ 3 • 2 0 0 9
ВСТУП
Система репарації ДНК є одним із основних за-
собів збереження гомеостазу організму на молеку-
лярному рівні, забезпечує нормальне функціону-
вання та стабільність геному як в нормі, так і при
дії різних шкідливих агентів. ДНК — єдина клітинна
макромолекула, яка здатна виправляти пошкоджен-
ня у власній структурі. Певний базальний рівень
спонтанного репаративного синтезу (РС) є фізіоло-
гічною нормою і свідчить про адекватну відповідь
клітини на різноманітні внутрішні та зов нішні чин-
ники. Порушення механізмів репарації ДНК при-
зводить до накопичення мутаційних перетворень
у клітині або її загибелі. Функціональні наслідки
ушкоджень ДНК проявляються як на клітинному
рівні, так і на рівні всього організму: це порушен-
ня ембріогенезу, прискорене старіння та скорочен-
ня тривалості життя, імунодефіцит, розвиток різно-
манітних патологічних процесів, у тому числі поява
злоякісних новоутворень [1, 2].
Серед екзогенних чинників, що спричиняють
структурні ушкодження ДНК, іонізуюча радіація
є одним з найбільш значущих [3, 4]. На сьогодні різ-
ні види іонізуючого випромінювання (рентгенівські
та гамма-промені, нейтрони, радіоактивні ізотопи)
широко застосовуються в медицині для діагности-
ки і лікування насамперед злоякісних новоутворень.
Впровадження в клінічну практику нових протоко-
лів агресивної променевої терапії із застосуванням
високих доз опромінення актуалізує проблему дос-
лідження радіаційного впливу на здорові тканини і
кровотворні органи.
Пошкодження ДНК, спричинені іонізуючою
радіацією, можна умовно розділити на дві гру-
пи: перша включає односайтові або одноланцюго-
ві розриви, друга — міжмолекулярні зшивки типу:
ДНК-білок, ДНК-ДНК та чисельні локальні дефек-
ти, такі як дволанцюгові розриви, які є найбільш
критичними для виживання клітини [5, 6]. Віднов-
лення структури ДНК є багатостадійним процесом,
у якому репаративна «забудова» пролому в ділян-
ці пошкодження залежить від типу і кількості пер-
винних порушень. У своїй більшості такі розриви і
зшивки досить швидко та ефективно репаруються,
але деякі ушкодження тривалий час можуть зали-
шатися не виправленими.
На сьогодні при лікуванні хворих з диференційо-
ваними формами раку щитоподібної залози (РЩЗ)
застосовують комплексний підхід, що включає хі-
рургічне лікування, радіойодтерапію (РЙТ) та су-
пресивну гормонотерапію [7]. РЙТ є найбільш
ефективним засобом променевої терапії при за-
лишковій тканині щитоподібної залози (ЩЗ) і ре-
гіонарних метастазах (Мт), а при наявності відда-
лених Мт найчастіше виявляється єдиним методом
лікування [8].
Інформація щодо побічних наслідків впливу РЙТ
на інші органи і системи вкрай обмежена і досить
суперечлива. До недавнього часу існувала думка,
що через високу органотропність і селективне на-
ОСОБЛИВОСТІ РЕПАРАТИВНОГО
СИНТЕЗУ ДНК ЛІМФОЦИТІВ
У ХВОРИХ НА РАК
ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ
ЗА УМОВ РАДІОЙОДТЕРАПІЇ
Резюме. В роботі представлені результати вивчення загального та репара-
тивного синтезу (ЗС, РС) ДНК у лімфоцитах периферичної крові у 127 хво-
рих на диференційований рак щитоподібної залози після прийому лікувальних
(4130–4730 МБк) і діагностичних (70–80 МБк) активностей йоду-131 та
у 36 донорів. Встановлено, що радіойод призводить до зниження ЗС та під-
вищення РС ДНК у лімфоцитах хворих. РС ДНК досягає максимальних зна-
чень на 7-му добу і залишається вірогідно підвищеним принаймні протягом
місяця після введення ізотопу. В усі терміни спостереження показники РС
після прийому терапевтичної активності радіойоду були вищими, ніж піс-
ля діагностичного сканування. У групі хворих з віддаленими метастазами,
яким проведено декілька курсів радіойодтерапії, базовий рівень РС ДНК на
25% вищий порівняно з показниками хворих без метастатичного уражен-
ня. Таким чином, на підставі отриманих даних можна зробити висновок, що
опромінення периферичної крові за умов проведення радіойодтерапії спричи-
няє довготривалі радіаційні пошкодження ДНК у лімфоцитах. Необхідні по-
дальші дослідження для обґрунтованої оцінки імуногематологічних наслідків
впливу радіойоду, визначення їх ступеня і тривалості.
Г.А. Замотаєва
Н.М. Степура
М.М. Гойдаш
М.Д. Тронько
ДУ «Інститут ендокринології
та обміну речовин
ім. В.П. Комісаренка»
АМН України, Київ, Україна
Ключові слова: рак
щитоподібної залози, йод-131,
радіойодтерапія, загальний
синтез ДНК, репаративний
синтез ДНК.
ÎÐÈÃÈÍÀËÜÍÛÅ ÈÑÑËÅÄÎÂÀ ÍÈß
180 Î Í Ê Î Ë Î Ã È ß • Ò. 1 1 • ¹ 3 • 2 0 0 9
копичення йоду-131 у ЩЗ його радіаційній вплив
на організм у цілому незначний. Проте в лімфоци-
тах крові хворих, які пройшли лікування радіоак-
тивним йодом, виявлені різноманітні хромосом-
ні пошкодження, що зберігаються протягом бага-
тьох років [9–12]. Навіть радіойод у низьких дозах,
що використовується при діагностичній сцинтигра-
фії, суттєво збільшує кількість хромосомних абера-
цій [13]. J.G. Hengstler і співавтори [14] в експери-
ментах in vitro показали, що радіойод індукує розри-
ви ДНК у моноцитах периферичної крові людини.
Ступінь пошкоджень лінійно залежав від дози ізо-
топу і тривалості експозиції. Одним із методів оцін-
ки впливу радіоактивного йоду на клітину є дослі-
дження стабільності її генетичного матеріалу шля-
хом визначення рівня РС ДНК. Інформація щодо
вивчення РС ДНК у хворих на тлі проведення РЙТ
у наявній науковій літературі відсутня.
Зважаючи на вищевикладене, мета нашої роботи
полягала у вивченні загального синтезу (ЗС) та РС
ДНК у лімфоцитах крові пацієнтів з диференційова-
ним РЩЗ після введення різних доз йоду-131.
ОБ’ЄКТ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Дослідження проведено у 127 хворих на РЩЗ.
У 105 пацієнтів діагностовано папілярну карцино-
му, у 22 — фолікулярний рак. Усі хворі перебува-
ли на лікуванні у відділенні радіонуклідної тера-
пії ДУ «Національний інститут раку» та приймали
радіофармпрепарати (РФП). Контролем була гру-
па донорів відповідної вікової категорії у кількос-
ті 36 осіб. Залежно від поставлених завдань хво-
рих було розподілено на 4 групи. У хворих 1-ї та
2-ї груп проводили вивчення впливу терапевтич-
них доз радіойоду на синтез ДНК у ранні терміни
(7 днів) після введення ізотопу. Прийом лікуваль-
них (4130–4730 МБк) активностей йоду-131 здій-
снювали пер орально натще у вигляді 20–30 мл ізо-
тонічного розчину йодиду натрію (підприємство
«Радіофарм препарат», Узбекистан) або в формі
капсул виробництва фірми «Polatom» (Польща).
Пацієнтів було розподілено залежно від наявності
віддалених Мт. У 1-шу групу включено 34 хворих
на РЩЗ без віддалених Мт. Вік хворих — від 38 до
70 років (середнє значення — 54,8 ± 1,6); 85,3% (29
із 34) становили жінки, решта 14,7 % — чоловіки.
У 7 пацієнтів (20,6%) були Мт у регіонарних лімфо-
вузлах, інші Мт-ураження не мали. Хворі з T1-2N0
становили 60%. До 2-ї групи увійшли 24 хворих на
РЩЗ з віддаленими Мт віком від 38 до 70 років (се-
реднє значення — 52,4 ± 1,7); жінки — 18 (75,0%)
та чоловіки — 6 (25,0%). У 14 пацієнтів цієї групи
(58,3%) були Мт-ураження легень, лімфовузлів шиї
і середостіння, у 7 (29,2%) — легень, кісток і лім-
фовузлів шиї, у 3 (12,5 %) — лімфовузлів середос-
тіння, легень та головного мозку. Всі хворі нале-
жали до групи з Т3-4.
У другій серії досліджень проводили порівняль-
не вивчення ЗС і РС ДНК залежно від активнос-
ті йоду-131. Визначення показників проводили
в динаміці після діагностичного (3-тя група) та те-
рапевтичного (4-та група) застосування радіойо-
ду. 3-тю групу становили 19 пацієнтів, яким прове-
дено діагностичну сцинтиграфію після перораль-
ного прийому 70–80 МБк йоду-131. Середній вік
хворих — 51,6 ± 2,1 року (від 36 до 66); осіб жіно-
чої статі — 84,5%, чоловічої — 15,8%. У 2 пацієнтів
(10,5%) виявлені Мт в лімфовузлах шиї, інші Мт-
ураження не мали. У 63,2% хворих розмір пухли-
ни відповідав Т1-2. 4-та група включала 50 хворих
від 30 до 72 років (50,3 ± 1,3), яким проведено РЙТ
(дози йоду-131 — 4130–4730 МБк). У групі — 37 жі-
нок (74%) і 13 чоловіків (26%). 30% хворих мали Мт
в регіонарних лімфовузлах, 20% — у легенях, пере-
важали хворі з Т3-4 (56%).
Дослідження ЗС та РС ДНК проводили за ме-
тодом M. Clarkson і співавторів [15]. Реакцію про-
водили в імунологічних планшетах, куди вносили
по 100 мкл лімфоцитів у концентрації 1 � 106/мл, як
в дослідні, так і в контрольні лунки. Для блокування
реплікативного синтезу ДНК в дослідні лунки дода-
вали N-етилмалеїмід (NEM, «Sigma»), кінцева кон-
центрація якого в лунці становила 5 мМ. Преінкуба-
цію з NEM проводили протягом 20 хв при 37 °С. По-
тім в кожну лунку вносили 3Н-тимідин з активністю
37 кБк і ставили на інкубацію протягом 24 год в ат-
мосфері з 5% СО2 при 37 °С. По закінченні інкубації
планшети ставили на лід, проби переносили на філь-
три, промивали холодною 10 та 5% три хлороцтовою
кислотою та фіксували 96° спиртом. Фільтри вису-
шували, поміщали в флакони і заливали сцинтиля-
ційною рідиною («ЖС — 108»). Радіоактивність проб
(кількість імпульсів за хвилину (імп./хв)) визначали
на лічильнику Beckman LS 500 TA. Статистичну об-
робку отриманих даних проводили методом варіацій-
ної статистики з обчисленням t-критерію Стьюден-
та, різницю вважали вірогідною при p < 0,05.
РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ
Оскільки репаративні процеси в клітині най-
більш інтенсивно відбуваються в перші години та
дні після опромінення, нами були проведені дос-
лідження ЗС та РС ДНК в лімфоцитах крові хво-
рих на РЩЗ без Мт та з віддаленими Мт до та че-
рез тиждень після введення їм терапевтичної дози
йоду-131. Результати наведені в табл. 1, 2. Як видно
з табл. 1, у хворих на РЩЗ обох груп (з віддаленими
Мт і без Мт-ураження) до введення йоду-131 спо-
стерігали вірогідно знижені порівняно з конт ролем
показники ЗС ДНК. Значущих відмінностей між
показниками 1-ї та 2-ї груп не виявлено. Введення
терапевтичних доз йоду-131 призвело на 7-й день
до пригнічення ЗС ДНК лімфоцитів в обох групах
хворих, а саме: у пацієнтів 1-ї групи ЗС знизився на
20% (p < 0,001), а у хворих з віддаленими Мт — на
30% (p < 0,001) відносно до вихідних показників. Ре-
зультати визначення РС ДНК наведені в табл. 2. До
введення РФП РС ДНК лімфоцитів у 1-й та 2-й гру-
ÎÐÈÃÈÍÀËÜÍÛÅ ÈÑÑËÅÄÎÂÀÍ È ß
181Î Í Ê Î Ë Î Ã È ß • Ò. 1 1 • ¹ 3 • 2 0 0 9
пах не мав вірогідної різниці відноcно до контроль-
ної групи (p > 0,05), хоча у хворих з Мт показники
були дещо вищими за контроль. Порівняльний ана-
ліз вихідних даних (до РЙТ) між групами хворих ви-
явив збільшення на 25% рівня РС ДНК у пацієн-
тів з наявністю віддалених Мт відносно хворих без
Мт-ураження, і ця різниця виявилася вірогідною
(p < 0,001). На 7-му добу після введення терапевтич-
ної активності йоду-131 спостерігали значне підви-
щення РС ДНК лімфоцитів периферичної крові: і в
1-й, і в 2-й групах показник підвищився в 1,6 раза
(p < 0,001). Слід зазначити, що у пацієнтів з віддале-
ними Мт рівень РС ДНК лімфоцитів після прийо-
му радіойоду був також істотно вищим (p < 0,001),
ніж у хворих без Мт. Отже, в ранні терміни (7 днів)
після РЙТ у хворих на РЩЗ спостерігали достовірні
зміни ЗС та РС ДНК лімфоцитів. Зважаючи на це,
наступним етапом роботи було проведення дослі-
джень у динаміці протягом 6 міс після діагностич-
ного сканування з радіойодом та РЙТ. Показники
ЗС та РС ДНК у лімфоцитах крові хворих на РЩЗ
визначалися напередодні та через 1, 3 і 6 міс після
прийому діагностичних (70–80 МБк) та лікуваль-
них активностей (4130–4730 МБк) радіо йоду, ре-
зультати наведені в табл. 3. Отримані дані виявили
зниження порівняно з контролем вихідних показ-
ників ЗС ДНК у хворих обох груп (p < 0,05). Слід
зазначити, що ефект опромінення на ЗС ДНК, ві-
рогідно, відбувається лише в ранні терміни після
введення ізотопу, оскільки у подальший період об-
стеження (через 1 міс і більше) значення ЗС ДНК
у пацієнтів 3-ї та 4-ї груп практично не змінювали-
ся. Через півроку після РЙТ ЗС ДНК лімфоцитів за-
лишався в 4-й групі достовірно нижчим за показни-
ки контролю, у той час як при введенні діагностич-
ної активності радіо йоду показники ЗС ДНК у цей
термін майже відновлювалися.
Рівень РС ДНК до введення ізотопу був дещо під-
вищеним відносно показника контролю у хворих
4-ї групи. Через 1 міс після проведення діагностич-
ного сканування і РЙТ виявлене вірогідне зростан-
ня цього показника: за діагностичної дози він підви-
щився на 28%, за терапевтичної — на 38% (різниця
вірогідна — р < 0,05). Через 3 міс після опромінення
спостерігали поступове зниження включення міче-
ного тимідину в ДНК лімфоцитів при заблоковано-
му РС, яке через 6 міс досягло вихідних значень як
у групі хворих після діагностичного сканування, так
і у хворих після РЙТ. В усі терміни спостереження
показники РС після прийому терапевтичної актив-
ності радіойоду були дещо вищими, ніж після діа-
гностичного сканування.
Таким чином нами показано, що введення радіо-
йоду хворим на РЩЗ призводить до підвищення рів-
ня РС ДНК у лімфоцитах периферичної крові, що
є свідченням наявності радіаційних по шкоджень
ДНК. Ефект залежав від дози ізотопу. РС ДНК до-
сягав максимальних значень на 7-му добу і залишав-
ся вірогідно підвищеним принаймні протягом 1 міс
після введення РФП.
Таблиця 1
ЗС ДНК у лімфоцитах крові хворих на РЩЗ до та через 7 днів після РЙТ (імп./хв)
Контроль
(донори)
Хворі без віддалених МТ
(1-ша група)
Хворі з віддаленими Мт
(2-га група)
До введення йоду-131
Через 7 днів після введення
йоду-131
До введення йоду-131
Через 7 днів після введення
йоду-131
14464 ± 578 12577 ± 371 10084 ± 562 12143 ± 398 9131 ± 538
р1 < 0,001 < 0,001 < 0,001 < 0,001
р2 – – > 0,05 > 0,05
р3 – < 0,001 – < 0,001
У табл. 1, 2: р1 — порівняно з контролем; р2 — порівняно з 1-ю групою; р3 – порівняно з показником тієї ж групи до РЙТ.
Таблиця 2
РС ДНК у лімфоцитах крові хворих на РЩЗ до та через 7 днів після РЙТ (імп./хв)
Контроль
(донори)
Хворі без віддалених МТ
(1-ша група)
Хворі з віддаленими Мт
(2-га група)
До введення йоду-131
Через 7 днів після введення
йоду-131
До введення йоду-131
Через 7 днів після введення
йоду-131
2989 ± 136 2652 ± 148 4139 ± 196 3326 ± 160 5363 ± 266
р1 > 0,05 < 0,001 > 0,05 < 0,001
р2 – – < 0,001 < 0,001
р3 – < 0,001 – < 0,001
Таблиця 3
ЗС та РС ДНК лімфоцитів крові хворих на РЩЗ після введення діагностичних та терапевтичних доз йоду-131 (імп./хв)
Група
ЗС ДНК РС ДНК
Доза йоду-131 Доза йоду-131
діагностична
(70–80 МБк)
терапевтична
(4130–4730 МБк)
діагностична
(70–80 МБк)
терапевтична
(4130–4730 МБк)
Хворі на РЩЗ:
До введення йоду-131 11347 ± 898* 11911 ± 699* 3146 ± 188 3491 ± 345
Термін після
введення йоду-131
1 міс 10449 ± 588*, ** 11134 ± 766* 4037 ± 285*, ** 4841 ± 292*, **, ***
3 міс 11170 ± 718* 11424 ± 987* 3455 ± 429 3927 ± 288*
6 міс 13739 ± 609 11826 ± 640*, *** 3282 ± 298 3527 ± 251
Контроль (донори) 14464 ± 978 2989 ± 136
*р < 0,05 порівняно з контрольною групою; **р < 0,05 порівняно з вихідними показниками (до введення ізотопу); ***р < 0,05 порівняно з різницею
між діагностичною і терапевтичною дозою радіойоду.
ÎÐÈÃÈÍÀËÜÍÛÅ ÈÑÑËÅÄÎÂÀ ÍÈß
182 Î Í Ê Î Ë Î Ã È ß • Ò. 1 1 • ¹ 3 • 2 0 0 9
Як вже згадувалося вище, до сьогодні іс-
нує досить розповсюджене серед клініцистів
уявлення про майже повну безпеку проведен-
ня РЙТ через відсутність суттєвого радіацій-
ного впливу на екстратиреоїдні тканини. Вва-
жається, що доза опромінення для інших орга-
нів у 1000–10 000 раз менша, ніж для тканини
ЩЗ. Опромінення клітин периферичної крові
пов’язане з гамма-випромінюванням від йоду-
131, поглинутим тканиною ЩЗ, а також гамма-
і бета-випромінюванням радіойоду, що цирку-
лює в крові. Згідно з розрахунками, в тому числі
з використанням біологічних методів дозиметрії,
встановлено, що середні еквівалентні дози опро-
мінення клітин кісткового мозку і периферич-
ної крові при введенні терапевтичних доз йоду-
131 становлять приблизно 0,3–0,5 Гр [16, 17]. З
кожним наступним курсом відбувається акумуля-
ція поглинутих доз, які за 6–7 ін’єкцій йоду-131
можуть досягати 3–3,5 Гр [18]. Лімфоцити нале-
жать до найбільш радіочутливих соматичних клі-
тин організму. Виявлене нами суттєве збільшен-
ня РС ДНК лімфоцитів після введення ізотопу і
його тривале збереження на підвищеному рівні
свідчить про негативну дію радіойоду на хромо-
сомний апарат лімфоцитів периферичної крові,
попри відносно невеликі дози опромінення. Най-
більш інтенсивні темпи репараційних процесів
припадають на перші дні після дії опромінення,
але значна частина радіаційних ушкоджень ДНК
може залишатися невиправленими і в наступних
генераціях клітин, тобто після подальших мітозів
[19, 20]. Про що свідчить і збільшення кількос-
ті хромосомних аберацій через багато років після
дії іонізуючого випромінювання [21]. Цим мож-
на пояснити і більш високі базові показники РС
ДНК у групі хворих з віддаленими Мт. Ця катего-
рія пацієнтів, як правило, проходить декілька кур-
сів РЙТ (іноді поєднано з дистанційною проме-
невою терапією). Підвищені показники РС у цих
хворих є, вірогідно, остаточною реакцією гене-
тичного апарату клітин на попередній радіацій-
ний вплив, що не встигає прийти до норми між
курсами РЙТ (зазвичай 6 міс).
Порушення в структурі ДНК, зміна генної екс-
пресії та транскрипції в клітинах імунної системи
призводять до функціональної неповноцінності
і/або інтерфазної загибелі (апоптозу) частини особ-
ливо радіочутливих субпопуляцій лімфоцитів. Імо-
вірність цього підтверджується також літературни-
ми даними про істотне пригнічення у онкологічних
хворих здатності лімфоцитів периферичної крові до
репарації ДНК [22].
Наслідком цього в свою чергу можуть бути дов-
готривалі функціональні зміни в системі імунітету,
послаблення протипухлинного захисту і розвиток
клінічних проявів імунодефіциту [23]. Стан імунної
системи належить до факторів, що значною мірою
впливають на прогноз захворювання і якість життя
хворих на рак. Тому необхідні подальші досліджен-
ня для обґрунтованої оцінки імуногематологічних
наслідків впливу радіойоду, їх ступеня і тривалос-
ті. Це дозволить визначити доцільність і розробити
показання до застосування засобів імунореабіліта-
ції в комплексному лікуванні хворих на РЩЗ з ме-
тою мінімізації негативного впливу РЙТ і підвищен-
ня ефективності лікування.
ВИСНОВКИ
1. Введення радіойоду хворим на РЩЗ при-
зводить до підвищення рівня РС ДНК у лімфоци-
тах периферичної крові, що є свідченням наявнос-
ті радіаційних пошкоджень ДНК. РС ДНК досягає
максимальних значень на 7-му добу і залишається
вірогідно підвищеним принаймні протягом 1 міс
після введення РФП.
2. Встановлено, що у хворих на РЩЗ з віддалени-
ми Мт вихідний рівень (до прийому радіойоду) РС
ДНК на 25% вищий порівняно з показниками хво-
рих без Мт-ураження.
3. При наявності віддалених Мт спостерігаєть-
ся зниження базового рівня ЗС ДНК у лімфоцитах
периферичної крові, що може свідчити про мета-
болічні порушення в клітинах. Введення йоду-131
призводить до додаткового зниження ЗС ДНК, що
проявляється головним чином у ранні терміни піс-
ля прийому радіойоду.
4. В усі терміни спостереження показники РС піс-
ля прийому терапевтичної активності радіойоду були
вищими, ніж після діагностичного сканування.
5. Через 6 міс після введення як діагностичної,
так і терапевтичної активності йоду-131 відбуваєть-
ся відновлення показників РС та ЗС ДНК до рів-
ня вихідних значень, але не досягає рівня здоро-
вих людей.
ЛІТЕРАТУРА
1. Василенко НЛ, Невинский ГА. Ферменты прямой, экс-
цизионной и коррекционной систем репарации высших
и низших организмов и их биологическая роль. Мол биол
2003; 37 (6): 944–60.
2. Hakem R. DNA-damage repair; the good, the bad, and the
ugly. EMBO J 2008; 27 (4): 589–605.
3. Жижина ВП. Связь структурных характеристик ДНК эу-
кариот и ее чувствительности к действию малых доз ионизиру-
ющей радиации. Рад биол Радиоэкол 1999; 37 (6): 41–8.
4. Газиев АИ. Повреждение ДНК в клетках под воздей-
ствием ионизирующей радиации. Рад биол Радиоэкол 1999;
39 (6): 630–9.
5. Maser RS, DePinho RA. Connecting chromosomes, crisis,
and cancer. Science 2002; 297: 565–9.
6. Valerie K, Povirk L. Regulation and mechanisms of
mammalian double-strand break repair. Oncogene 2003; 22:
5792–812.
7. Schlumberger M, Pacini F, Wiersinga W, et al. Follow-up
and management of differentiated thyroid carcinoma: a European
perspective in clinical practice. Eur J Endocrinol 2004; 151:
539–48.
8. Robbins MJ, Slumberger PF, Schlumberger M, et al.
Post surgical use of radioiodine (131І) in patients with papillary
and follicular thyroid cancer and the issue of remnant ablation:
a consensus report. Eur J Endocr 2005; 153: 651–9.
ÎÐÈÃÈÍÀËÜÍÛÅ ÈÑÑËÅÄÎÂÀÍ È ß
183Î Í Ê Î Ë Î Ã È ß • Ò. 1 1 • ¹ 3 • 2 0 0 9
9. Gutierrez S, Carbonell E, Galofre P, et al. Cytogenetic
damage after 131-iodine treatment for hyperthyroidism and thyroid
cancer. A study using the micronucleus test. Eur J Nucl Med 1999;
26 (12): 1589–96.
10. Ballardin M, Gemignani F, Bodei L, et al. Formation of
micronuclei and of clastogenic factor(s) in patients receiving
therapeutic doses of iodine-131. Mutat Res 2002; 514 (1–2):
77–85.
11. Watanabe N, Kanegane H, Kinuya S, et al. The radiotoxicity
of 131I therapy of thyroid cancer: assessment by micronucleus assay
of B lymphocytes. J Nucl Med 2004; 45 (4): 608–11.
12. Erselcan T, Sungu S, Ozdemir S, et al. Iodine-131 treatment
and chromosomal damage: in vivo dose-effect relationship. Eur J
Nucl Med Mol Imaging 2004: 31 (5): 676–84.
13. Rodrigues CL, Corbo R, Proença Martins FP, et al. Low
dosage of 131iodine effects on chromosomes. Yale J Biol Med
2003; 76 (3): 109–14.
14. Hengstler JG, Bockisch A, Fuchs J, et al. Increase in DNA
single-strand break rejoining by continuous exposure of human
mononuclear blood cells to radioiodine ((131)I) in vitro. Int J
Radiat Biol 1997; 72 (5): 607–13.
15. Clarkson JM, Evan R. Unscheduled DNA synthesis in
human leucocytes after exposure to UV-light. Mutat Res 1972;
14: 413–30.
16. M̓Kacher R, Legal JD, Schlumberger M, et al. Biological
dosimetry in patients treated with iodine 131 for differentiated
thyroid carcinoma. J Nucl Med 1996; 37: 1860–4.
17. Lassmann M, Luster M, Hansccheid H, Reiners C. To the
editor: Blood dosimetry and dose-rate effects after radioiodine
therapy of differentiated thyroid cancer. J Nucl Med 2005; 46 (5):
899.
18. M̓Kacher R, Schlumberger M, Legal JD, et al. Biologic
dosimetry in thyroid cancer patients after repeated treatments with
iodine-131. J Nucl Med 1998; 39 (5): 825–929.
19. Сергеева ЛА. Роль ферментов репарации ДНК в реа-
лизации генетических повреждений и гибели клеток. Проб-
лемы криобиол 1998; 4: 31–6.
20. Москалева ЕЮ, Илюшина НА. Репарация и реплика-
ция ДНК в облученных клетках. Итоги науки и техники. Рад
биол 1990; 9: 216.
21. Шевченко ВА, Семов АБ, Акаева ЭА. Цитогенетиче-
ские эффекты у лиц, пострадавших в результате аварии АЭС.
Рад биол Радиоэкол 1995: 35 (5): 646–54.
22. Неруш ЕВ, Новицкий ВВ, Севостьянова НВ и др. Осо-
бенности репаративного синтеза ДНК у больных раком лег-
ких. Бюл СО РАМН 2005; 116 (2): 79–81.
23. Dainiak N. Hematologic consequences of exposure to
ionizing radiation. Exp Hematol 2002; 30 (6): 513–28.
PECULIARITIES OF LYMPHOCYTE
DNA SYNTHESIS IN THYROID CANCER
PATIENTS UNDER CONDITIONS
OF RADIOIODINE THERAPY
G.A. Zamotayeva, N.M. Stepura, M.M. Goidash,
M.D. Tronko
Summary. The authors present the results of a study of
general and reparative synthesis of DNA in peripheral
blood lymphocytes in 127 patients with differentiated thyroid
cancer, having received therapeutic (4130–4730 MBq)
and diagnostic doses (70–80 MBq) of iodine-131, and
in 36 donors. It has been established that radioiodine led
to a decrease in general DNA synthesis and an increase
in reparative DNA synthesis in patients’ lymphocytes.
Reparative DNA synthesis reached maximal values on day 7
and remained significantly elevated at least within 6 months
after isotope administration. For all periods of follow-up,
the indices of reparative synthesis after administration of
therapeutic doses of radioiodine were higher compared to
diagnostic scintigraphy. In the group of patients with distant
metastases who received several courses of radioiodine
therapy, the baseline level of reparative DNA synthesis
exceeded by 25% the same indicator in patients without
metastases. Thus, the data obtained suggest that peripheral
blood irradiation under conditions of radioiodine therapy
appears to be sufficient to induce long-term radiation injury
of DNA in lymphocytes. Further investigations are needed for
a grounded estimation of immuno-hematological after-effects
of radioiodine, for determining their degree and duration.
Key Words: thyroid cancer, iodine-131, radioiodine
therapy, general DNA synthesis, reparative DNA
synthesis.
Адреса для листування:
Замотаєва Г.А.
04114, Київ, вул. Вишгородська, 69
ДУ «Інститут ендокринології та обміну
речовин ім. В.П. Комісаренка» АМН України
E-mail: office@thyroid.kiev.ua
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-19630 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-26T02:38:34Z |
| publishDate | 2009 |
| record_format | dspace |
| spelling | Замотаєва, Г.А. Степура, Н.М. Гойдаш, М.М. Тронько, М.Д. 2011-05-11T21:12:16Z 2011-05-11T21:12:16Z 2009 Особливості репаративного синтезу днк лімфоцитів у хворих на рак щитоподібної залози за умов радіойодтерапі / Г.А. Замотаєва, Н.М. Степура, М.М. Гойдаш, М.Д. Тронько // Онкологія. — 2009. — Т.11, № 3. — С. 179-183. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/19630 В роботі представлені результати вивчення загального та репаративного синтезу (ЗС, РС) ДНК у лімфоцитах периферичної крові у 127 хворих на диференційований рак щитоподібної залози після прийому лікувальних (4130–4730 МБк) і діагностичних (70–80 МБк) активностей йоду-131 та у 36 донорів. Встановлено, що радіойод призводить до зниження ЗС та підвищення РС ДНК у лімфоцитах хворих. РС ДНК досягає максимальних зна чень на 7-му добу і залишається вірогідно підвищеним принаймні протягом місяця після введення ізотопу. В усі терміни спостереження показники РС після прийому терапевтичної активності радіойоду були вищими, ніж після діагностичного сканування. У групі хворих з віддаленими метастазами, яким проведено декілька курсів радіойодтерапії, базовий рівень РС ДНК на 25% вищий порівняно з показниками хворих без метастатичного ураження. Таким чином, на підставі отриманих даних можна зробити висновок, що опромінення периферичної крові за умов проведення радіойодтерапії спричиняє довготривалі радіаційні пошкодження ДНК у лімфоцитах. Необхідні подальші дослідження для обґрунтованої оцінки імуногематологічних наслідків впливу радіойоду, визначення їх ступеня і тривалості. Ключові слова: рак щитоподібної залози, йод-131, радіойодтерапія, загальний синтез ДНК, репаративний синтез ДНК. The authors present the results of a study of general and reparative synthesis of DNA in peripheral blood lymphocytes in 127 patients with differentiated thyroid cancer, having received therapeutic (4130–4730 MBq) and diagnostic doses (70–80 MBq) of iodine-131, and in 36 donors. It has been established that radioiodine led to a decrease in general DNA synthesis and an increase in reparative DNA synthesis in patients’ lymphocytes. Reparative DNA synthesis reached maximal values on day 7 and remained significantly elevated at least within 6 months after isotope administration. For all periods of follow-up, the indices of reparative synthesis after administration of therapeutic doses of radioiodine were higher compared to diagnostic scintigraphy. In the group of patients with distant metastases who received several courses of radioiodine therapy, the baseline level of reparative DNA synthesis exceeded by 25% the same indicator in patients without metastases. Thus, the data obtained suggest that peripheral blood irradiation under conditions of radioiodine therapy appears to be sufficient to induce long-term radiation injury of DNA in lymphocytes. Further investigations are needed for a grounded estimation of immuno-hematological after-effects of radioiodine, for determining their degree and duration Key Words: thyroid cancer, iodine-131, radioiodine therapy, general DNA synthesis, reparative DNA synthesis. uk Оригинальные исследования Особливості репаративного синтезу днк лімфоцитів у хворих на рак щитоподібної залози за умов радіойодтерапі Peculiarities of lymphocyte dna synthesis in thyroid cancer patients under conditions of radioiodine therap published earlier |
| spellingShingle | Особливості репаративного синтезу днк лімфоцитів у хворих на рак щитоподібної залози за умов радіойодтерапі Замотаєва, Г.А. Степура, Н.М. Гойдаш, М.М. Тронько, М.Д. Оригинальные исследования |
| title | Особливості репаративного синтезу днк лімфоцитів у хворих на рак щитоподібної залози за умов радіойодтерапі |
| title_alt | Peculiarities of lymphocyte dna synthesis in thyroid cancer patients under conditions of radioiodine therap |
| title_full | Особливості репаративного синтезу днк лімфоцитів у хворих на рак щитоподібної залози за умов радіойодтерапі |
| title_fullStr | Особливості репаративного синтезу днк лімфоцитів у хворих на рак щитоподібної залози за умов радіойодтерапі |
| title_full_unstemmed | Особливості репаративного синтезу днк лімфоцитів у хворих на рак щитоподібної залози за умов радіойодтерапі |
| title_short | Особливості репаративного синтезу днк лімфоцитів у хворих на рак щитоподібної залози за умов радіойодтерапі |
| title_sort | особливості репаративного синтезу днк лімфоцитів у хворих на рак щитоподібної залози за умов радіойодтерапі |
| topic | Оригинальные исследования |
| topic_facet | Оригинальные исследования |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/19630 |
| work_keys_str_mv | AT zamotaêvaga osoblivostíreparativnogosintezudnklímfocitívuhvorihnarakŝitopodíbnoízalozizaumovradíoiodterapí AT stepuranm osoblivostíreparativnogosintezudnklímfocitívuhvorihnarakŝitopodíbnoízalozizaumovradíoiodterapí AT goidašmm osoblivostíreparativnogosintezudnklímfocitívuhvorihnarakŝitopodíbnoízalozizaumovradíoiodterapí AT tronʹkomd osoblivostíreparativnogosintezudnklímfocitívuhvorihnarakŝitopodíbnoízalozizaumovradíoiodterapí AT zamotaêvaga peculiaritiesoflymphocytednasynthesisinthyroidcancerpatientsunderconditionsofradioiodinetherap AT stepuranm peculiaritiesoflymphocytednasynthesisinthyroidcancerpatientsunderconditionsofradioiodinetherap AT goidašmm peculiaritiesoflymphocytednasynthesisinthyroidcancerpatientsunderconditionsofradioiodinetherap AT tronʹkomd peculiaritiesoflymphocytednasynthesisinthyroidcancerpatientsunderconditionsofradioiodinetherap |