Що передаємо майбутньому (Погляд шістдесятника з виднокола ХХІ століття)
Збережено в:
| Дата: | 2006 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2006
|
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1966 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Що передаємо майбутньому (Погляд шістдесятника з виднокола ХХІ століття) / В. Лялько // Вісн. НАН України. — 2006. — N 9. — С. 70-74. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860117764994236416 |
|---|---|
| author | Лялько, В. |
| author_facet | Лялько, В. |
| citation_txt | Що передаємо майбутньому (Погляд шістдесятника з виднокола ХХІ століття) / В. Лялько // Вісн. НАН України. — 2006. — N 9. — С. 70-74. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-12-07T17:36:58Z |
| format | Article |
| fulltext |
70 ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 9
НАУКОВЕЦЬ I СУСПIЛЬСТВО
ЩО ПЕРЕДАЄМО МАЙБУТНЬОМУ
Погляд шістдесятника з виднокола ХХІ століття
Вадим Іванович Лялько знаний в Україні і далеко за її межами як першокласний фахівець у
галузі аерокосмічних досліджень Землі, геології, геоекології. Член�кореспондент НАН Ук�
раїни і Міжнародної академії астронавтики, він керує Науковим центром аерокосмічних
досліджень Землі академічного Інституту геологічних наук. Щойно Вадим Іванович відзна�
чив подвійний ювілей — 75�ліття і 50�річчя наукової діяльності.
Він народився 1 вересня 1931 р. у Переяславі�Хмельницькому, на Київщині, в родині
службовців. З відзнакою закінчив геологічний факультет Київського державного універси�
тету ім. Т.Г. Шевченка і прийшов працювати в систему Академії наук. Від інженера відділу
гідрогеології до директора Наукового центру — такі щаблі його професійного зростання.
Своїми фундаментальними дослідженнями Вадим Іванович Лялько зробив чільний вне�
сок у розвиток світової геологічної науки. Разом із співробітниками він обґрунтував новий
напрям у науках про Землю — енергомасообмін у геосистемах. З цього напряму виросла
оригінальна наукова школа, де вивчають процеси енергомасообміну в геосистемах і їхній
вплив на фізико�хімічні та біологічні механізми. А саме вони відповідають за формування
спектрального відгуку природних об’єктів, є надзвичайно чутливими до дії різних природ�
них й антропогенних чинників. На базі спектральних моделей дослідники школи В.І. Ляль�
ка розробляють нові методи і технології тематичного оброблення даних дистанційного
зондування Землі.
Вадим Іванович успішно розв’язав низку фундаментальних питань теоретичного об�
ґрунтування і застосування нових методів аерокосмічного землезнавства (радарна інтер�
ферометрія, гіперспектрометрія та ін.). Це сприяло виконанню актуальних природоре�
сурсних і природоохоронних завдань — аерокосмічні пошуки нафтогазових покладів, кон�
троль і прогнозування врожайності сільськогосподарських культур, пожежонебезпечності
лісів, підтоплення територій, паводків, екологічного стану територій і акваторій, оцінка
рівня опускання земної поверхні в районах закриття вугільних шахт.
В.І. Лялько органічно поєднує в собі якості глибокого і системного дослідника й умілого
організатора науки. Він — голова Наукової ради НАН України з вивчення природних ресурсів
дистанційними методами та Секції з дистанційного зондування Землі Науково�технічної
ради Національного космічного агентства України, член наукових рад НАН України та РАН
з проблем біосфери, космічних і системних досліджень, екології, геотермії. Вчений — коорди�
натор від України у проекті («GMES�GEOSS�Україна») до Міжнародної програми «Гло�
бальна система систем обстеження Землі» (GEOSS) і Європейської програми «Глобальний
моніторинг для навколишнього середовища та безпеки» (GMES).
Усіх, кому доводилося спілкуватися з Вадимом Івановичем, приваблюють його ціле�
спрямованість, принциповість, яскрава ерудиція, широкий кругозір, тонке почуття гу�
мору. Він завжди готовий допомагати тим, хто цього потребує, а для молодих дослід�
ників є мудрим порадником і вимогливим наставником.
Вітаючи Вадима Івановича з ювілеєм, ми зичимо йому міцного здоров’я, творчої на�
снаги, нових цікавих проектів. І пропонуємо увазі читачів роздуми ювіляра — про минуле і
сьогодення, моральні прерогативи молодого покоління 60�х і культурні цінності нинішньої
наукової генерації. Про час, осмислений як філософія буття, в якому нерозривно перепле�
лися події твого життя і доля твоєї країни.
ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 9 71
В. І. Лялько
Можливо, моє суб’єк�
тивне мемуарне вик�
ладення нагадає комусь із
моїх однолітків віхи їхньо�
го життя, а новій генерації
допоможе ближче підійти
до розуміння історичного
шляху того покоління, яке
було молодим у незабутні
60�ті роки минулого сто�
ліття.
Хотілося б також заува�
жити, що всі спогади більш
відповідальні, ніж описи
історичних подій у худож�
ніх творах. Бо, як зазначав
Ілля Еренбург, — «це...
оцінки подій без спроби
прикрити себе тінями вига�
даних героїв або видати рекомендації глобаль�
ного масштабу». Тому пропоную короткий ре�
ферат про буття київського академічного се�
редовища, в яке я ввійшов молодим, коли
почав працювати в АН УРСР. Про часи, коли
гриміли такі прізвища поетів 60�х, як Є. Єв�
тушенко, Р. Рождественський, А. Вознесен�
ський, Б. Окуджава, Б. Ахмадуліна... Тоді у
московському Політехнічному музеї на вечо�
рах поезії збиралася багатотисячна аудиторія,
і навіть інтимна лірика набувала епічного па�
фосу. Прикро, але сьогодні такі зали збирає
лише добре «розкручена» попзірка. Епоха де�
вальвації цінностей, заміни справжнього —
імітацією, першотексту — підробкою...
Можна розповісти, що ми відчували, як
сприймали суспільні та особисті події у цю
хрущовську «відлигу». Далі — 70�ті, 80�ті,
тобто період «застою». Не узагальнюючи на
великі колективи, розкажу про те, порівня�
но невелике, але типове середовище, де пе�
ребував я і мої однодумці, товариші, друзі.
Багато з них є членами нашої Академії, бага�
тьох, на жаль, уже немає серед нас.
Далі — період перебудови, незалежна Ук�
раїна, деякі особливості внеску в її еволюцію
академічних «шістдесятників». На завершен�
ня хотілося б викласти
свої міркування щодо пер�
спектив передачі нашого
світоглядного і наукового
досвіду тим, котрі нині
починають утверджувати
себе у житті і науці, — су�
часній академічній мо�
лоді.
Особливістю нашого по�
коління, а саме тих, хто на�
родився у 30�ті роки і те�
пер має статус «дітей вій�
ни», — є те, що нас справді
виховувала війна, щоправ�
да, надто суворо. Специфі�
ка цього виховання, крім
загальновідомих негативів,
полягала і в тому, що воєн�
не лихоліття ще в дитячому віці сформувало
в нас самостійність і відповідальність. Буду�
чи дітьми, ми своїми очима бачили всі жахіт�
тя, складали ціну життю і смерті, дозрівали до
тих поглядів й ідеалів, які потім давали паро�
стки і розвивались упродовж усього нашого
життя.
«Діти війни» — це соціальний блок насе�
лення зі своїм менталітетом, що виробився в
жорстких і жорстоких політичних, економіч�
них і соціальних обставинах, якому довело�
ся жити в умовах диктатури і воєнного лихо�
ліття. Однією з визначальних особливостей
цього менталітету є самостійність прийняття
рішень, цілеспрямованість, жага пізнання і
прагнення оволодіти загальнокультурними
надбаннями, глибоко опанувати фах, що, на
жаль, не так часто і сильно виражене в наших
дітях та онуках.
Хотілося б процитувати академіка НАН
України філософа Мирослава Поповича.
Його книгу «Двадцять перше червоне сто�
ліття» я прочитав з величезним інтересом і
знайшов дуже багато суголосних мені думок,
як от: «Праві масові політичні рухи орієнту�
ються на психологію простолюду». На жаль,
багато течій, політичних програм різних
ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 972
партій і тепер орієнтується на демагогію, на
потакання популістським устремлінням,
низькому інтелекту. І це дуже велике зло,
адже воно підтверджується прийняттям рі�
шень, завдяки яким мас�медіа у переважній
більшості ведуть одурманювальну пропаган�
ду бездуховності, жорстокості, тупості, ницих
прагнень. Усі ці «мильні опери», серіали, бойо�
вики з перерізанням горла, зі смакуванням
якогось патологічного натуралізму... Найгір�
ше, що це сприймається тим поколінням, кот�
ре входить у життя, як норматив. Про руйнів�
ний вплив цього феномена на психіку, світо�
гляд, моральні цінності молодих уже не раз
говорили, та гроші (хабарі) за демонстрацію
на екрані такого «видива» роблять свою чор�
ну справу.
Власне кажучи, одкровень тут особливих
немає, адже всі соціальні, моральні, релігійні
концепції з давніх�давен і до наших днів про�
повідують загальнолюдські цінності — не
вбий, не вкради, не обмани...
Але, на жаль, це голос волаючого у пусте�
лі, бо політикани не зважають на жодні про�
тести і обурення громадськості щодо напов�
нення ефіру отруйними для молодої свідо�
мості «шлаками» західної псевдокультури.
В цьому плані цікаві міркування і про те,
якими ж мають бути шкільні підручники, чи
треба вводити державну релігію, коли роз�
мови йдуть про єдину помісну церкву, і т.п.
Може, й не треба, ми це вже проходили —
солдафонсько�командні методи, диктатура
і т.д.
Так, у 60�ті, у період «відлиги», спостері�
галося загальне піднесення, нам відкрили
«кватирку», ми жадібно вдихали свіже по�
вітря. Саме тоді організували клуб молодих
учених — на базі Будинку вчених Академії
наук, де збиралося багато відомих науковців,
приходила сюди й артистична і літературна
молодь. Тематика засідань клубу — це запро�
шення за чашкою чаю поговорити про щойно
відроджену з попелу нову науку — кіберне�
тику, огляди нових досягнень у теоретичній
фізиці, дискусії про засади філософських
поглядів, відмінних від догматичних. Я па�
м’ятаю, якою великою була зацікавленість
цими науками, запальні обговорення, диспу�
ти, суперечки, що не припинялися до пізньої
ночі... У мене було настійне прагнення при�
внести ці нові підходи, зокрема математичні,
а також методи ядерної фізики, в таку кла�
сичну галузь знань, як геологія. Саме тоді я
спеціально два роки слухав лекції «Матема�
тика — інженерові», які читали академіки
В.М. Глушков і Б.В. Гніденко — величини
світового рівня. Згодом намагався впровади�
ти методи ядерної фізики в геологію. З цією
метою познайомився з академіком А.П. Ви�
ноградовим — директором Інституту геохімії
АН СРСР у Москві й академіком О.І. Брод�
ським, котрий очолював Інститут фізичної
хімії АН УРСР у Києві.
Класичні описові науки, зокрема йдеться
про геологію, з часом перетворювалися на ті,
в яких існують свої фізико�математичні мо�
делі і методи пізнання. Завдяки цьому стало
можливим прогнозувати явища і процеси на
основі не просто описових припущень, а ком�
п’ютерного моделювання реакцій та взає�
модій, що відбуваються в різних фазах геоло�
гічного середовища. І не тільки давати теоре�
тичні прогнози, а й суто практичні — скажімо,
як запобігти забрудненню питних вод, як ви�
користати для потреб енергетики глибинне
тепло Землі, як шукати за допомогою дистан�
ційних методів різні поля на земній поверхні
(теплові, зокрема радіаційні), як відкривати
поклади корисних копалин тощо.
Ми не були відлюдниками, котрі сидять у
башті зі слонової кістки. Поряд з теоретич�
ними розробками, працюючи в системі Ака�
демії наук, намагалися втілити результати
наших досліджень у практику, долучитися до
розв’язання конкретних, потрібних для на�
родного господарства завдань. Це і програми,
спрямовані на охорону підземних вод басей�
ну Сіверського Дінця, в яких ми брали без�
посередню участь, і визначення запасів тер�
мальних вод Камчатки задля будівництва
нових геотермальних електростанцій, що, до
ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 9 73
речі, були споруджені за результатами геоло�
гічного прогнозування. Всі ці наукові здобут�
ки знайшли відображення і в моїй діяльності,
коли в 1972 р. я захищав докторську дисер�
тацію, згодом працював заступником акаде�
міка�секретаря Відділення наук про Землю
АН УРСР, а після несподіваної кончини ака�
деміка С.І. Субботіна впродовж шести мі�
сяців виконував його обов’язки як академік�
секретар. Наше покоління брало діяльну
участь і в житті Академії наук, і в роботі гро�
мадських організацій.
Слід сказати, що в 1981 р. моя монографія
«Оценка теплопереноса в земной коре» була
видана англійською мовою — на замовлення
Національного наукового фонду США.
1985 року другу мою книгу — «Тепломассо�
перенос в литосфере» — відзначили премією
ім. В.І. Вернадського Академії наук УРСР. Ще
через два роки наші розробки з оцінки субма�
ринного стоку в Чорне море були оцінені Дер�
жавною премією УРСР у галузі науки і тех�
ніки. Її ми отримали разом з великим колек�
тивом учених за цикл монографій «Геология
шельфа Украины». Ми енергійно працювали
і в міжнародних наукових проектах, виступа�
ли на різних міжнародних форумах — від
Японії до країн Західної Європи. Особливо
посилилася ця робота у 80�ті роки, коли нас
залучили до виконання програми «Інтеркос�
мос». Ми були однією з провідних організацій,
а я — керівником міжнародного проекту «Тянь�
Шань�Інтеркосмос�87». Наші науковці запро�
понували нові методи пошуків корисних ко�
палин, які впроваджені в геолого�розвіду�
вальні організації Росії та України, захищені
авторськими свідоцтвами. Ці роботи супро�
воджувалися розширенням творчих і ділових
контактів, виходом на засоби масової інфор�
мації, пропагандою нових, зокрема аерокос�
мічних, методів дослідження Землі.
Коли почалася перебудова, моє поколін�
ня не стояло осторонь, потужним був сплеск
громадської активності. В 1990 р. колекти�
ви Інституту геологічних наук та інших
організацій висунули мене кандидатом у
депутати до Верховної Ради Української
РСР. Виступав з передвиборними промова�
ми, знайомив з моєю програмою потенцій�
них виборців. Я і зараз бачу, наскільки ак�
туальними залишилися зроблені мною про�
позиції в соціальній, політичній, економіч�
ній, екологічній сферах. З одного боку,
пишаюся цим, а з другого — прикро, що так
мало досягнуто у суспільному поступі за роки,
які минули відтоді.
Я не політик, хоча гадаю, що і життєвий
досвід, й аналітичний підхід, і моя незаанга�
жованість дають мені змогу об’єктивно оці�
нювати різні політичні сили, різних полі�
тиків. І ці оцінки, на жаль, невтішні. Поки
політики розводили демагогію, вчені вироб�
ляли науковий продукт, давали результат.
Так, у моєму багажі понад чотири сотні пуб�
лікацій, 26 монографій. Ось уже 15�й рік очо�
люю Науковий центр аерокосмічних дослі�
джень Землі НАН України, який є базовою
організацією з цього напряму і в НАН Украї�
ни, і в Національному космічному агентстві.
У нас працює спеціалізована вчена рада, де
захищають кандидатські та докторські дисер�
тації за спеціальністю «Аерокосмічні дис�
танційні дослідження».
У рамках міжнародних програм ми співро�
бітничаємо з провідними космічними агент�
ствами світу — Європейським, французьким,
німецьким, з академіями наук Польщі, Угор�
щини, Росії. Окрім теоретико�методичної
значущості, ці дослідження становлять для
України і практичний інтерес. Зокрема, від�
працьована і впроваджена у господарську
сферу методика об’єктивного прогнозування
врожайності зернових культур — за допомо�
гою матеріалів космічних зйомок. Створена
і реалізована технологія пошуків нафтогазо�
вих покладів на суші і шельфі — також зав�
дяки використанню аерокосмічних зйомок.
Співпрацюючи з організаціями НАК «Наф�
тогаз» України, ми успішно застосували наші
технологічні підходи для виявлення перспек�
тивних ділянок на Туркменському шельфі
Каспійського моря, де можна отримати
ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 974
ліцензії і добувати нафту і газ для України.
Аналогічні роботи, які виконали дослідники
нашого Центру, високо оцінені в Арабських
Еміратах, де також можна за таким самим
методом знаходити ділянки, багаті на покла�
ди вуглеводнів. Таким чином заощаджують�
ся мільйони доларів, які раніше поглинало
безперспективне буріння. Ці методи гідно
оцінені зарубіжними фахівцями. Пропозиції
щодо співробітництва у зазначеній галузі
надходять нам із багатьох країн світу. Це і є
конкретним внеском у зміцнення економіки
незалежної України, на відміну від пустопо�
рожніх балачок тих політиків, котрі намага�
ються загребти під себе народне добро, циніч�
но називаючи це турботами про реформуван�
ня економіки.
У цьому зв’язку хотілося б сказати про те,
що останнім часом з’явилося надто багато
«експертів», котрі, перебуваючи іноді дале�
ко за межами України, настирливо радять
розформувати Національну академію наук,
бо вони, ці «суперучені», не бачать від неї
жодної користі.
Ми навели факти того, як працює на еко�
номіку України наш Центр. Це — одна з
відповідей подібним «реформаторам». Відомі
десятки інших наукових установ, які підтвер�
джують на практиці, що саме НАН України
конкретно дає нашій молодій державі.
Усім нам, кому не байдужа доля науки, по�
трібно зайняти не оборонну, а наступальну
позицію, роз’яснюючи широким масам, особ�
ливо можновладцям та управлінцям вищого
рівня, як треба діяти, щоб Академії не зава�
жати, а допомагати працювати. Адже рефор�
маторська сверблячка, яка оволоділа певним
контингентом, котрий навіть не має уявлен�
ня про специфіку діяльності НАН України,
де працюють тисячі фахівців вищої кваліфі�
кації, може бути вилікувана холодним зако�
нодавчим душем. А тим часом немало цих
«реформаторів», зокрема із середовища уря�
довців, роблять неодноразові спроби проник�
нути у НАН України, щоб потім академічним
дипломом підвищувати свій рейтинг. А ось
для того щоб захистити Академію від зухва�
лих посягань на її статус, ніхто з них і паль�
цем не поворухне.
Досвід моїх друзів — однолітків і молодих
колег, котрі зробили істотний внесок у науку,
людей, з якими мені довелося спілкуватися
впродовж усього життя, засвідчує: справжній
учений — то не вузький фахівець, хоча ця
вимога необхідна, але вона недостатня. Без
математики, без сучасного знання комп’ютер�
них технологій, уміння будувати фізико�ма�
тематичні моделі досліджуваних явищ і про�
цесів ти не зможеш бути ґрунтовним дослід�
ником у природничих і технічних науках,
сприяти їх поступальному розвитку. Разом з
тим не зможеш це зробити, якщо не мати�
меш достатнього культурного кругозору,
широкої ерудиції. Всупереч одурманюваль�
ній стратегії засобів масової інформації тре�
ба запровадити у середній і вищій школі вик�
ладання культурологічних дисциплін. По�
трібно, щоб звідти виходили люди, які б мали
за глибиною і широтою такі знання, які ви�
різняли наших великих учених і студентів
зовсім недалекого минулого. Цікаво, що проб�
леми гуманітаризації вищої школи розв’язу�
ються нині у США: тут уведено обов’язкові
дисципліни культурологічного циклу у тех�
нологічних інститутах.
Гадаю, що шістдесятники, а також ті, котрі
їх змінили, — сімдесятники, вісімдесятники,
мають бути для молодої генерації студентів
й аспірантів взірцем глибоких знавців у своє�
му вузькому напрямі і водночас енциклопе�
дично освічених особистостей. Щоб побачи�
ти за деревами ліс, а серед лісу вивчити окре�
мі дерева — з обізнаністю і проникливістю
досвідчених садівників. Ми постараємося
зробити все, що від нас залежить, щоб пере�
дати майбутньому поколінню нашу наукову,
культурну та етичну естафети.
В. ЛЯЛЬКО,
член�кореспондент НАН України,
директор Центру аерокосмічних
досліджень Землі Інституту
геологічних наук НАН України (Київ)
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1966 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:36:58Z |
| publishDate | 2006 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Лялько, В. 2008-09-04T15:38:08Z 2008-09-04T15:38:08Z 2006 Що передаємо майбутньому (Погляд шістдесятника з виднокола ХХІ століття) / В. Лялько // Вісн. НАН України. — 2006. — N 9. — С. 70-74. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1966 uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Що передаємо майбутньому (Погляд шістдесятника з виднокола ХХІ століття) Article published earlier |
| spellingShingle | Що передаємо майбутньому (Погляд шістдесятника з виднокола ХХІ століття) Лялько, В. |
| title | Що передаємо майбутньому (Погляд шістдесятника з виднокола ХХІ століття) |
| title_full | Що передаємо майбутньому (Погляд шістдесятника з виднокола ХХІ століття) |
| title_fullStr | Що передаємо майбутньому (Погляд шістдесятника з виднокола ХХІ століття) |
| title_full_unstemmed | Що передаємо майбутньому (Погляд шістдесятника з виднокола ХХІ століття) |
| title_short | Що передаємо майбутньому (Погляд шістдесятника з виднокола ХХІ століття) |
| title_sort | що передаємо майбутньому (погляд шістдесятника з виднокола ххі століття) |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1966 |
| work_keys_str_mv | AT lâlʹkov ŝoperedaêmomaibutnʹomupoglâdšístdesâtnikazvidnokolahhístolíttâ |