Тіньова наука.ru

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2006
1. Verfasser:	Юревич, А.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2006
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1970
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Тіньова наука.ru / А. Юревич // Вісн. НАН України. — 2006. — N 9. — С. 61-69. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1970
record_format	dspace
spelling	Юревич, А. 2008-09-04T15:39:43Z 2008-09-04T15:39:43Z 2006 Тіньова наука.ru / А. Юревич // Вісн. НАН України. — 2006. — N 9. — С. 61-69. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1970 uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Тіньова наука.ru Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Тіньова наука.ru
spellingShingle	Тіньова наука.ru Юревич, А.
title_short	Тіньова наука.ru
title_full	Тіньова наука.ru
title_fullStr	Тіньова наука.ru
title_full_unstemmed	Тіньова наука.ru
title_sort	тіньова наука.ru
author	Юревич, А.
author_facet	Юревич, А.
publishDate	2006
language	Ukrainian
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
format	Article
issn	0372-6436
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1970
citation_txt	Тіньова наука.ru / А. Юревич // Вісн. НАН України. — 2006. — N 9. — С. 61-69. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT ûreviča tínʹovanaukaru
first_indexed	2025-11-25T23:48:47Z
last_indexed	2025-11-25T23:48:47Z
_version_	1850584638315036672
fulltext	ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 9 61 АКТУАЛЬНО Поняття «тіньова економіка» останніми роками стало загальновживаним і за� гальнозрозумілим. Однак тіньові відносини проникли і в сферу науки, причому по� чався цей процес теж не сьогодні. Проблемі тіньової науки присвячена одна з ґрун� товних публікацій у часописі «Вестник Российской академии наук» (2006. —76. — № 3). Пропонуємо увазі читачів нашого журналу переклад цієї статті, оскільки проаналізовані у ній явища характерні і для українського наукового середовища. Словосполучення «тіньова наука» стало майже узвичаєним у нашому науко� знавчому та побутовому лексиконі, і це не� дивно. Було б дивним, якби у країні, де знач� на частина економіки й інших соціальних структур перебуває у «тіні», а «тіньовий» спо� сіб життя аж надто поширений, не було б і ті� ньової науки. Коли терміном активно послуговуються, важко встановити його авторство. Очевидно, винахідник вислову «тіньова наука» так і за� лишиться невідомим, хоча претендентів на пальму першості виявилося б чимало. Серед піонерів його вживання можна згадати, на� приклад, В.А. Бажанова, який назвав один з розділів своєї книги, що вийшла в 1991 р., «Феномен теневой науки и его особенности в СССР». Отож, уже в ті часи тіньова наука в нашій країні існувала. Її основними проява� ми В.А. Бажанов вважає написання автора� ми рецензій на власні роботи, рецензування наукових праць без їх читання і т.п. Він пише: А. ЮРЕВИЧ ТІНЬОВА НАУКА.RU ЮРЕВИЧ Андрій Владиславович. Доктор психологічних наук. Заступник директора Інституту психології РАН (Москва). 2006. «За аналогією до тіньової економіки, під якою розуміють незаконну економічну діяль� ність, тіньову науку можна було б визначити як діяльність представників наукових спіль� нот, мікросоціумів (котрі входять до них за формальними або змістовними ознаками), що будується на порушенні, деформації прийнятих і підтримуваних суспільством як своєрідних ідеалів цінностей і норм — пра� вових, етичних і т.д., які регулюють наукове життя» [1, 153]. На думку В.А. Бажанова, «функціонування тіньової науки ґрунтується на дії щонайменше двох механізмів: перший (і найефективніший) з них — наявність впли� вової особи у структурах влади, готової допо� могти... виконати чиєсь бажання, а другий — пробивна сила певної кількості відгуків, зас� відчених, як належить, печаткою солідних наукових установ, від учених зі ступенями і званнями, та ще — якщо пощастить — тих, котрі обіймають якісь адміністративні поса� ди» [там само, 156,157]. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 962 1 Остаточний вердикт йому винесла Британська пси� хологічна асоціація: «Ні за своїм темпераментом, ні за своєю підготовкою С. Барт не був ученим... його роботи мали лише форму наукових, але далеко не завжди були такими по суті» [3, 80]. НОРМИ ТА АНТИНОРМИ Тіньова наука, якщо виходити з описано� го її розуміння, існує не тільки у нас. Можна припустити, що відтоді, відколи ви� никла наука, сформувалася і галузь фено� менів, які можна віднести до тіньової науки, хоча їхні характер і ступінь вираженості змі� нювалися з часом. Наприклад, А. Кон у книзі з красномовною назвою «Ложные пророки: обман и ошибки в науке и медицине» [2] наводить докази того, що вже засновники науки Нового часу — Ньютон, Кеплер, Галі� лей та ін. — регулярно грішили підробкою ре� зультатів досліджень. Широкого розголосу набув випадок Г. Менделя після того, як ма� тематик Р. Фішер довів, що кількісні дані, які наводив «великий ченець» на підтвердження відкритих ним законів генетики, взагалі�то не� можливо було отримати. Гучний скандал ви� бухнув свого часу і з приводу англійського психолога С. Барта. Він першим серед психо� логів був посвячений у дворянство (став се� ром Сиріллом Бартом) й удостоєний престиж� ної премії Торндайка. А пізніше, коли з’ясува� лося, що всього цього С. Барт досяг завдяки розгалуженій системі фальсифікацій, зокре� ма опису досліджень, які не проводилися, спотворенню справжнього розміру вибірок, публікаціям під вигаданими іменами даних на підтвердження його висновків і подібними прийомами, до нього застосували (втім, по� смертно) багатоступінчасту процедуру дегра� дації статусу і навіть відлучили від науки 1. Б. Барбер [4], У. Хагстром [5] та інші дослід� ники науки публікують довгі переліки імен відомих учених, котрі підробляли результати досліджень. У 1985 р. часопис «New scientist» провів опитування, яке продемонструвало, що більшість опитаних науковців — 194 з 201 — стикалися з подібними випадками, причому тільки 10% викритих в обмані були звільнені зі своїх посад, для інших виявлення фальси� фікацій не мало жодних значних наслідків [2]. С. Волінз надіслав 37 авторам наукових ста� тей листа з проханням описати «сирі» дані, на яких ґрунтувалися сформульовані висновки. Відповіли 32 респонденти, у 21 з яких пер� винні результати десь «випадково» загубили� ся, причому і в надісланих даних виявилися підозрілі неточності і помилки [2]. А з�поміж учених, опитаних М. Махоні, 42% хоча б раз стикалися з підробкою даних, причому біоло� ги (57%) частіше, ніж представники соціогу� манітарних наук, — психологи (41%) і соціо� логи (38%) [6]. Згаданий А. Кон, котрий проаналізував чис� ленні випадки підробки даних у науці, дійшов висновку, що вони мають масовий характер, є правилом, а не винятком, і виділив три їх ос� новні різновиди: «підробка» — пряма фальси� фікація результатів досліджень, вигадка не� існуючих фактів; «прикрашання» — спотво� рення отриманих даних у бажаному напрямі; «стряпанина» — відбір тільки тих даних, які підтверджують гіпотези [2]. Ця тема, що стала однією з найпопулярні� ших у розділі «Наукова творчість» рефера� тивного журналу «Науковедение», який ви� ходив у нас у 80�ті роки минулого століття, справді невичерпна. Разом з тим було б не� правильним зводити історичні передумови тіньової науки тільки до маніпуляцій з ре� зультатами досліджень. У науки завжди існу� вав набагато яскравіший тіньовий бік, при� хований від поглядів невтаємничених. Так, Р. Мертон, котрий сформулював офіційні норми науки — універсалізм, незацікавле� ність, комунізм й організований скептицизм, від яких, очевидно, має вимірюватися «пору� шення прийнятих і підтримуваних суспіль� ством (і науковою спільнотою) ідеалів, цін� ностей і норм» [1, 153], — віддав належне і таким тіньовим феноменам наукової діяль� ності, як «ефект Матфея» (чим більше маєш, тим більше і набуваєш), «ефект Ратчета» (за� воювавши певний статус, практично немож� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 9 63 ливо його втратити), та ін. [7]. А. Мітрофф описав тіньові антинорми науки, протилежні її офіційним нормам: віра в моральну чесно� ту не тільки раціональності, а й ірраціональ� ності; емоційна залученість; партикуляризм; відокремленість (тобто секретність, прагнен� ня вченого здобути право власності на про� дуковане ним наукове знання); зацікавле� ність; організований догматизм [8]. Ще одна система антинорм була описана С. Фулле� ром. До них він відносить: культурний імпе� ріалізм (тобто домінування англоамерикан� ських наукових журналів і т.д.); мафіозність; опортунізм (готовність, наприклад, створю� вати зброю масового знищення); колектив� на безвідповідальність (цит. за [9]). Помітний внесок у висвітлення тіньового боку науки зробили Дж. Гілберт і М. Малкей, котрі у книзі «Открывая ящик Пандоры: со� циологический анализ высказываний уче� ных» продемонстрували, що у науковців є два «репертуари» — «умовний» та «емпіричний». У рамках першого з них ситуації наукової діяльності сприймаються в їхньому офіцій� ному, а в рамках другого — у прихованому, або тіньовому, контексті. Приклад розбіжності «репертуарів», наведений авторами, на� стільки яскравий і дотепний, що його варто відтворити. Загалом найрізноманітніші методи вив� чення науки — реконструкція її історії, со� ціологічний аналіз так званого «лаборатор� ного життя» [11], психологічні дослідження взаємин учених і т.п. — переконливо свідчать про те, що у неї є тіньовий бік, який вияв� ляється не тільки у грубих порушеннях нау� кової етики, як у разі фальсифікацій та ін., а й у більш «нормальних», етично нейтральних ситуаціях. Наприклад, будь�яка наукова дисципліна має тіньову методологію, яка дає змогу за� мортизувати витрати (або нездійсненність) низки її офіційних методологічних стан� дартів. Так, за часів панування позитивіст� ської методології у поведінкових науках до� слідникові наказували строго дотримувати� ся правил одержання наукового знання, які ґрунтуються на компактно підсумованих У. Веймером позитивістських міфах: • наукове знання базується на міцних емпі� ричних фактах; • теорії виводяться з фактів (отже, вони вто� ринні щодо них); • наука розвивається шляхом поступового накопичення фактів; • оскільки факти формують піґрунтя нашо� го знання, вони незалежні від теорій і ма� ють самостійне значення; • теорії (чи гіпотези) логічно виводять із фактів за допомогою раціональної індукції; • теорії (або гіпотези) приймають чи відхи� ляють тільки за їхньою здатністю витри� мати перевірку експериментом [12]. Оскільки подібним шляхом нове знання створити неможливо (що переконливо пока� зано у працях Т. Куна, П. Фейєрабенда, С. Тул� міна та ін.), котрі зруйнували ці міфи, дослід� ники змушені були винаходити всілякі тіньо� ві методологічні «ходи», щоб обійти ці правила, водночас створюючи видимість їх дотримання. Серед подібних «ходів» найпо� ширенішими є такі, як формулювання гіпотез post factum, коли дослідження вже проведено, вигадування гіпотез, що нібито не підтверди� лися, покликане продемонструвати сумлін� Що пишуть Давно відомо, що... Хоча не виявилося можли� вим знайти точні відповіді на поставлені запитання... Три зразки були відібрані для детального вивчення... Має велике теоретичне і практичне значення... Стверджується... уяв� ляється... вважається, що... Найнадійнішими слід вва� жати результати, отримані Джонсом... (Цит. за [10]). Що мають на увазі Я не спромігся запастися точними посиланнями. Експеримент провалився, але я вважаю, що, при� наймні, зможу витиснути з нього публікацію. Результати, отримані на інших зразках, не давали жодного підґрунтя для висновків і були проігно� ровані. Цікаво для мене. Ще двоє гарних хлопців думають так само. Він був моїм аспірантом. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 964 ність дослідника, камуфляж справжніх дже� рел цих гіпотез, відсікання їхнього зв’язку із самоаналізом, особистим досвідом ученого і т.п. У результаті у поведінкових науках співіснували дві методології: офіційна пози� тивістська і тіньова, яка була легалізована, та й то не цілковито, лише внаслідок поширен� ня в методологічній рефлексії науки постмо� дерністських ідей і настроїв [13]. 2 Перелічені приклади свідчать, що до сфери тіньової нау� ки можна віднести велике різноманіття фено� менів, які важко оцінити за якоюсь системою морально�етичних норм (хто наважиться ска� зати, що тіньове порушення позитивістської методології було аморальним?) і вибудувати в єдиному сенсовому просторі. Разом з тим повне ототожнення тіньового з неофіційним, що суперечить спрощеним уявленням про науку, було б надмірним розширенням цього поняття. Скажімо, багаторічний судовий по� зов між Ньютоном і Лейбніцем, як і нескін� ченні суперечки щодо пріоритету, в які було втягнуто безліч видатних учених, навряд чи слід віднести до тіньових феноменів науки, хоча вони і суперечать її офіційним нормам, що приписують неупередженість, служіння спільній справі і т.д. Реальні вчені не живуть у башті зі слонової кістки, вони не святі [14] і не раціональні автомати [15], тому часто доз� воляють собі поведінку, що не вписується в офіційні норми науки, та й ключові етапи в розвитку наукового знання, наприклад, нау� кові революції, багато в чому нагадують со� ціальні революції [16]. То чи можна вважати когнітивний бік нау� кових революцій — витіснення однієї парадиг� ми іншою — «легальною» наукою, а ті соціа� льні процеси, які за цим стоять, наприклад, описане Т. Куном витіснення прихильників колишньої парадигми з наукових журналів і т.д., наукою «тіньовою»? Напевно, можна, але за умови граничного розширення цього понят� тя. Межу між неофіційним у науці, що супе� речить її парадному, ретушованому образу, і тіньовим провести дуже складно, і ця межа буде умовною. Можливо, до тіньової науки варто відносити лише найочевидніші пору� шення етичних норм, причому не тільки тих, які, подібно до норм Мертона, діють у самій науці, а й прийнятих у суспільстві. ЗАХИСТИ «ПІД КЛЮЧ» Пригадаємо очевидну та багатозначну формулу «наука — дзеркало суспіль� ства». Вона, з�поміж іншого, означає, що всі негативні явища, типові для певного суспіль� ства, в тій чи іншій формі відтворюються і в науці, ступінь же порушення у ній засадничих норм наукової діяльності пропорційний сту� пеню невідповідності суспільства загально� людським моральним імперативам. Тут дореч� но ненадовго відхилитися від теми і навести результати порівняльних досліджень проб� лем, у різні часи характерних для американ� ських шкіл. У 70�ті роки минулого століття се� ред цих проблем називалися: жування жуйки на уроках, підсовування її під сідниці непопу� лярних учнів, колективний остракізм стосов� но них, пропуски уроків і т.п., а в 90�ті — «розбірки» між бандами підлітків із викорис� танням кастетів і ножів, шкільна проституція і наркоманія. «Прогрес», як бачимо, очевид� ний, і на тлі таких тенденцій важко зберегти віру в світле майбутнє людства, навіть його «золотого мільярда». Подібну тенденцію можна помітити і в нау� ці: явища, які В.А. Бажанов ототожнював із тіньовою наукою на початку 90�х, — саморе� цензування, підпис рецензій без читання ре� цензованих праць і т.п. — видаються дитячи� ми пустощами порівняно з тим, що відбува� ється нині. Як і завжди в часи, позначені моральним занепадом, спостерігається зсув уявлень про те, що вважати нормою, а що — патологією, відтак ученого, котрий «підма� 4 Ця ситуація, між іншим, демонструє, що тіньова наука охоплює не тільки негативні явища, які підля� гають осуду — і в ідеалі — викоріненню. Інший прик� лад позитивної тіньової науки — вітчизняна філо� софія радянського часу, котра в умовах диктату істмату і діамату теж вела багато у чому тіньовий спосіб життя, маскуючись під історію філософії. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 9 65 хує» відгуки і рецензії, сьогодні навряд чи ви� знають злісним порушником наукової етики. Сучасна тіньова наука пішла набагато далі. Як приклад можна навести зразки оголо� шень, розміщених в Інтернеті. Розцінки на дисертації з гуманітарних наук (в у. о., якісно): • кандидатська — від 5000 до 7000 (залежно від термінів і форми оплати); • докторська — від 9000 (враховуються інте� лектуальні можливості і ступінь участі са� мого претендента; передбачається знижка, якщо докторська замовляється «в одному пакеті» з кандидатською); • докторська «під ключ» — 16000; • виконання дисертаційної роботи (канди� датської, докторської) — від 1000 (визна� чається індивідуально в кожному випадку, термін — 2 місяці); • супровід роботи і захист в експертних ра� дах ВАК — від 4500 (визначається індиві� дуально в кожному випадку, термін — до 3 місяців). Спеціальна пропозиція Дружня вчена рада приймає до розгляду роботи за спеціальностями: «інформаційна безпека» за галузями — кандидат (доктор) технічних, економічних, юридичних наук; управління народним господарством — кан� дидат (доктор) економічних наук. У всіх випадках конфіденційність гаран� тується. Відзнаки (в у. о.): • звання академіка — 1000; • настінний кольоровий диплом російською мовою — 50; те саме англійською — 50; • тверда палітурка для диплома із золотим тисненням — 25; • твердий настільний бювар для диплома — 25; • посвідчення академіка кишенькового фор� мату — 25; • диплом про вищу освіту (бланк дійсний, підписи і печатки підроблені) — від 150 до 900 у. о. (залежить від часу виготовлення і престижності навчального закладу); • справжній диплом (введений у базу даних ВНЗ) — 5000 у. о. (плюс 4 маленьких фото); • документ про освіту екстерном (надсила� ється поштою) за спеціальностями «юрист», «бухгалтер», «менеджер», «економіст» та ін. — усього за 6000 руб. [17] 3. Привертають увагу і характер пропонова� них послуг, від якого у науковця 90�х років волосся стало б дибки, і їхня різноманітність (можна купити кандидатську, можна — кни� гу або статтю, диплом, можна — місце в Ака� демії), та їхня диференційованість залежно від платоспроможності клієнта (якщо коштів не бракує, захист буде організований «під ключ», якщо не вистачає — менш зручними, але дешевшими способами), і своєрідна «чес� ність» (бланки і печатки можуть бути справ� жніми, немає у тому потреби — підроблени� ми). Симптоматично, що відповідні послуги, нелегітимні з погляду представників науки, не сприймаються такими нашим суспіль� ством і його правоохоронними структурами: в усякому разі, ті, хто їх пропонує, ні від кого не ховаються, а, навпаки, афішують ці послу� ги. Реакцію, скажімо, правоохоронних орга� нів на скарги обурених неважко передбачи� ти: «І таку нісенітницю ви вважаєте право� порушенням?». Ще симптоматичніша реакція самої науко� вої спільноти. Дисертації «під ключ» пишуть� ся не самі по собі, а представниками цієї спіль� ноти, поведінка яких оцінюється в нашому на� уковому середовищі здебільшого досить толерантно: мовляв, жити ж якось треба. За статистикою ВАК, 15% кандидатських і 10% — докторських дисертацій у нас захищають люди, котрі не мають до науки жодного сто� сунку. Це можливо завдяки своєрідним «конвенціям», які теж є антинормами, поши� реними в науковій спільноті: «Не можна 3 Слід нагадати: як немає лиха без добра, так немає і добра без лиха. Інтернет відкрив перед тіньовою нау� кою небачені досі можливості. Нині значна її части� на «прописана» саме в Інтернеті (чим і пояснюється назва цієї статті). ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 966 підводити голову Вченої ради, адже він уже домовився» (а отже, й отримав гроші або щось іще); «цього типа не можна «рубати», оскільки він може зробити щось корисне для нашого інституту, а може і нашкодити» і т.п. У подібних ситуаціях наукову етику пору� шує не вузька група людей, які пишуть ди� сертації, захищають їх або організовують такі захисти, а вся наша наукова спільнота або, принаймні, основна її частина (інакше такі захисти закінчувалися б провалом, а цього, як правило, не трапляється). НАУКОВЕ АНТРЕПРЕНЕРСТВО Ж иття внесло свої корективи і у форми організації вітчизняної науки, збага� тивши її низкою якщо і не строго тіньових, то, принаймні, «сірих» форм, наприклад, та� ких, як «інститути�примари». На відміну від близьких до них за формою, але не змістом «інститутів�карликів», «інститути�прима� ри» — специфічне для сучасної Росії явище. Як і будь�які примари, подібні установи не� вловимі, про їхнє існування можна здогаду� ватися лише за деякими непрямими ознака� ми, здебільшого за продуктами їхньої «транс� цендентної» активності. Її типовими виявами є, по�перше, вивіска на стіні певної відомої наукової або освітньої установи, у приміщен� ні якої «примара» мешкає, по�друге, особа, котра позиціонує себе як директор такого ін� ституту, виступаючи, в основному в ЗМІ, від його імені. Інші вияви активності «інститу� тів�примар» науковій спільноті, як правило, невідомі, хоча таким органам, як податкова інспекція, іноді вдається їх знайти, оскільки у фінансовому плані вони аж ніяк не без� тілесні (і небезгрішні). Говорячи про «сіру» науку, було б неспра� ведливим не віддати належне і такій її формі, як антрепренерська наука. Дж. Раветц нази� ває «науковим антрепренерством» псевдо� наукову діяльність, пов’язану з виконанням будь�яких дослідницьких завдань (звичайно швидко і на низькому рівні), якщо це обіцяє матеріальні вигоди, нерідко припускаючи фальшування результатів на догоду замовни� кам, і т.д. [19]. Яскравою ілюстрацією такого стилю роботи може слугувати соціолог, кот� рий, отримавши пропозицію провести соціо� логічне дослідження, запитав замовника, які результати для нього бажані. У сучасній Росії антрепренерська наука стала цілою індустрією, де, як відзначає І. Мільштейн, наприклад, «рівень обурення в ході коментування тих або інших політич� них подій так званими незалежними аналі� тиками визначається кількістю «зелених» у незаклеєному конверті» [20, 16]. Очевидне зростання — комерційне, піарівське та інше — цієї індустрії здебільшого пов’язане зі стрім� ким розширенням мережі «незалежних» (незрозуміло від кого, але вочевидь не від джерел фінансування і політичних інтересів їхньої клієнтури) дослідних центрів 4, цілі яких — надто далекі від головного завдання науки — розкриття істини. У нас склалася надзвичайно сприятлива ситуація для роз� витку антрепренерської науки. Адже за нинішніх умов, коли будь�хто може засну� вати власну академію, купити вчений сту� пінь, «кожен, хто склав опитувальний лист чи провів інтерв’ю, безсоромно називає себе соціологом (а також політологом, психоло� гом і т.п. — А.Ю.), більше того, вважає за можливе висувати і обстоювати різні про� екти перетворення російського суспільства» [22, 506]. Разом з тим «конкурувати по� одинці з представниками академічної науки непросто, проте можна це робити, виступа� ючи з оцінками від імені центру або фонду із солідною наукоподібною назвою». В ре� зультаті такі установи ростуть, як гриби після рясного дощу, спостерігається «лихо� манкове заснування всіляких соціологічних і політологічних, економічних і стратегічних центрів, відверто налаштованих на обслуго� вування тих або інших структур влади, під� приємництва, громадських організацій» 4 В одній тільки політології їх налічують понад 300 [21]. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 9 67 [23, 94] 5. Створювана ними антрепренерсь� ка наука не тільки відтісняє офіційну науку від мізків і гаманців політиків та бізнесменів (тобто від основних джерел фінансування), а й формує у суспільстві спаплюжений об� раз того, що таке наука і хто її представляє, а отже, кого слід запрошувати як експерта й аналітика. Антрепренерська наука не тільки настирливо прагне бути перед очима, а й на� магається відтіснити з вигідних позицій на� уку офіційну, насаджуючи думку про неї як про «ледачу», «неповоротку», «догматич� ну», «зіпсовану радянськими традиціями». З останньою обставиною тісно пов’язана поява у нас дуже своєрідних рейтингів інте� лектуалів узагалі і науковців — зокрема. Най� більший резонанс спричинив рейтинг, запро� понований асоціацією ІНТЕЛРОС («Інтелек� туальна Росія»), яка висунула свою «версію ста найяскравіших інтелектуалів країни, скла� дену на основі думки експертів» [24]. Згідно з нею перше місце серед «яскравих інтелекту� алів Росії» посідає Г. Павловський, 48�е — Б. Березовський, 49�е — М. Ходорковський, 50�е — А. Чубайс 6. До переліку потрапили та� кож 6 із 13 членів експертної ради, котра скла� дала рейтинг. У ньому й справді є низка яск� равих інтелектуалів, але загалом «гале� рея» нагадує фойє з «Театрального роману» М. Булгакова, де між портретами Шекспіра і Лопе де Вега вміщено портрети буфетниці Маші та театральних діячів місцевого значен� ня. Судячи з висловлювань в Інтернеті, цей рейтинг сприйняли як штучну фабрикацію статусу і надто неприховане самовираження певного клану, контури якого легко вгадують� ся. Рейтинг зумовив бурхливу реакцію ро� сійської наукової спільноти, представники якої були вельми здивовані таким образом нашої інтелектуальної еліти. Але укладачів рейтингу це нітрохи не збентежило. По�пер� ше, вони використовували безпрограшний ар� гумент, який неодмінно візьмуть на озброєння й інші творці подібних ієрархій: мовляв, про� тестують ті, хто не потрапив до заповітної сотні. По�друге, вони відповідали опонентам у характерній для антрепренерської науки манері: мовляв, рейтинг — це реальність, і її треба прийняти, а не брати під сумнів, керую� чись амбіціями чи здоровим глуздом 7. Адже одна з головних рис наукового, точніше псев� донаукового, антрепренерства — не вивчення реальності, а прагнення утвердити її найвигі� дніший для тих або інших кланів образ. Подібні ситуації висвітлюють ще одну важ� ливу властивість сучасного варіанта тіньової науки. Якщо, скажімо, ідеологізована наука слугує певній ідеології і фабрикує вигідні для неї уявлення про дійсність, то тіньова — об� слуговує інтереси тих чи інших політичних, навколо� і внутрішньонаукових кланів, підга� няючи під них образ реальності, у тому числі і самої науки 8. Проте на відміну, скажімо, від тіньової економіки, тіньова наука прагне знайти й утвердити себе, але специфічним способом: показати всьому світові сфабрико� ваний нею образ реальності, залишивши в тіні справжній механізм його породження. ПОП�НАУКА Царина тіньової науки поширюється і за рахунок того, що в сучасному сус� пільстві великого розповсюдження набула так 5 Виникає запитання: чому подібне не відбувається у природничих і технічних науках? По�перше, у цих дисциплінах простіше, ніж у соціогуманітарних, відрізнити справжню науку від її профанації. По�дру� ге, в сучасній Росії специфіка соціального замовлен� ня науці така, що працювати у соціогуманітарній га� лузі вигідніше. Проте і в природничих науках, наприклад, у медицині, профанаторів досить багато, і вони беруться відразу (і за великі гроші) вилікува� ти будь�які хвороби, причому, як правило, «нетради� ційними» способами. 6 У другій версії рейтингу три згадані персонажі опи� нилися на ще вищих позиціях. 7 Пізніше вони, втім, розробили другу версію рейтин� гу, де на першому місці опинився Ю. Левада. 8 При цьому інтересами відповідного клану теж може бути поширення певної ідеології, але частіше вони зводяться до просування самого клану — завоюван� ня ним ключових позицій у науці, в системі її відно� син із суспільством тощо. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 968 звана поп�наука (не плутати з паранаукою). Під нею розуміють різні форми пристосуван� ня науки, здебільшого соціогуманітарної, до потреб сучасного обивателя у прагненні «про� дати» її досягнення в найдоступнішому його розумінню вигляді. Її типові зразки — книги «Як заводити друзів», «Як подобатися жін� кам», «Як досягти успіху в бізнесі» і т.п., що заполонили полиці наших книгарень. За фор� мою — це пристосування наукового знання до потреб практики, по суті — очевидна профа� нація науки на догоду обивателю, що, на жаль, користується у нього значно більшим попи� том, аніж справжня наука. Формально поп�наука і тіньова наука не перетинаються, оскільки друга перебуває все� редині самої науки, а перша утворює зовнішнє щодо неї нашарування. Але насправді багато вчених активно й охоче займаються поп�нау� кою, «пристосувавши» наукове знання до по� треб і уявлень обивателя, що нерідко видаєть� ся за комерціалізацію цього знання і його зас� тосування на практиці. Причини подібної поведінки вчених достатньо очевидні: на поп� науці можна заробити і популярність, і гроші, чого не заробиш на серйозній науці. Якщо то� лерантно ставитися до наукових співробіт� ників, які пишуть дисертації «під ключ», то їх� ні колеги, котрі займаються поп�наукою, на� вряд чи заслуговують суворішого осуду. Алгоритм їхніх дій достатньо простий. З пев� ного наукового знання виводяться імплікації стосовно того, що потрібно обивателю, причо� му не тільки значно спрощується, а й спотво� рюється це знання. В результаті у масову сві� домість від імені науки транслюються міфи, які суперечать науковим даним, наприклад, такі: «щоб досягти мети, її треба візуалізувати», «стримувати свої почуття неправильно і шкід� ливо», «якщо ви перебуваєте в поганому на� строї, то відчуєте себе краще, перемкнувши свої думки на щось приємне» [11, 12, 13]. Оскільки наукового знання для подібних імплікацій зав� жди недостатньо, поп�учений заповнює ваку� ум здоровим глуздом і власною фантазією. За� галом виходить «пекельна суміш» із наукових уявлень, їх неабиякого спотворення і знахідок здорового глузду, яка продається обивателю від імені науки. На відміну від паранауки і супут� нього їй шарлатанства («зніму причину», «при� ворожу коханця», «поверну чоловіка за півго� дини»), витоки цього напряму закорінені без� посередньо в науці. З огляду на це поп�науку можна вважати одним із виявів тіньової науки, тим паче, що представники наукової спільно� ти, котрі промишляють нею, як правило, не афі� шують такого свого заняття. Слід зазначити, що взагалі в тих випадках, коли представники соціогуманітарних наук ре� алізують наукове знання на практиці, вони ча� сто використовують прийоми, характерні для тіньової науки. Річ навіть не в тому, що вони, як і переважна більшість вітчизняних підпри� ємців, прагнуть ухилитися від сплати податків, занизити показник своїх доходів і т.д. (це ха� рактерно для тіньової економіки), а в тому, що такі науковці нерідко продають псевдознання. Наприклад, значна частина тестів й інших подібних процедур, використовуваних так званими практичними психологами, вкрай сумнівна: вони не мають підтверджених нау� ковою спільнотою сертифікатів валідності та надійності. Проте споживачеві все це вида� ють за абсолютно надійний товар, який от� римав наукову сертифікацію, тобто відбу� вається очевидне порушення норм наукової етики. Важливо, що такі форми поведінки характерні не тільки для «чистих» практиків, а й для учених, котрі не від хорошого життя вимушені займатися практикою. * * * Сукупність явищ тіньової науки нині на� стільки широка і багатоманітна, що навряд чи можливо їх всеосяжно описати. Однак, якщо дотримуватися сформульованого на початку цієї статті визначення, основні вияви тіньо� вої науки все�таки можна систематизувати. По�перше, до них можна віднести — і це, напевно, найдавніше розуміння тіньової нау� ки — порушення представниками наукових спільнот тих норм, цінностей та ідеалів, які регулюють процес виробництва наукового ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 9 69 знання: фабрикація вигаданих даних, підроб� ка результатів досліджень, описання дослідів, що не проводилися, і т.д. По�друге, порушення норм, які регулюють процес оцінки і поширення наукового знання в самій науці: «підмахування» рецензій і від� гуків на непрочитані дисертації, книги і т.п. По�третє, порушення норм, покликаних регулювати взаємини між ученими, наприк� лад, використання в наукових дискусіях ста� тусних позицій і позанаукових, скажімо, ідео� логічних, аргументів, підігравання начальни� кам або кланова поведінка. По�четверте, деформація норм, які регулю� ють взаємодію наукової спільноти із зовнішнім щодо неї соціальним середовищем: подавання їй спотворених уявлень про те, «хто є хто в науці» у вигляді липових рейтингів, транс� ляція поп�версії наукового знання та ін. По�п’яте, порушення загальнолюдських норм у вигляді найбрутальніших форм неетич� ної поведінки вчених — таких, як торгівля збагаченим ураном або людськими органами. Можливо, в окрему категорію варто виді� лити й порушення норм, які виконують охо� ронну щодо наукової спільноти функцію, перешкоджаючи наповненню її чужинцями, тобто людьми, котрі не мають стосунку до науки. Наприклад, організація захистів «під ключ» або толерантність до цих явищ. На жаль, спостерігаємо такі загальні тенденції: • зростання кількості сегментів тіньової нау� ки, постійна поява її нових видів; • розширення кожного із сегментів, тобто де� далі масовіше порушення відповідних норм; • розмивання меж між нормою і відхилення� ми від неї, «нормальною» і тіньовою наукою; • «екстремалізація» тіньової науки — пору� шення норм більш брутальними способа� ми (хто років двадцять тому міг уявити со� бі захист дисертацій «під ключ»?); • своєрідну «соціалізацію» тіньової науки, коли порушення її внутрішніх норм пере� носяться на норми, які регулюють її відно� сини із суспільством. Важко прогнозувати подальший розвиток цих тенденцій, але цілком очевидно, що у ті� ньової науки є не тільки минуле і сьогоден� ня, а й майбутнє. 1. Бажанов В.А. Наука как самопознающая систе� ма. — Казань: Изд�во Казанского гос. ун�та, 1991. 2. Kohn A. False prophets: Fraud and error in science and medicine. — Oxford: Oxford Univ. Press, 1986. 3. Gieryn T.F., Figert A.E. Scientists protect their cognitive authority: The status degradation ceremony of sir Cyril Burt // The knowledge society. — Dordrecht, 1986. 4. Barber B. Science and social order. — N.Y.: Academic Press, 1952. 5. Hagstrom W.O. The scientific community. — N. Y.: Basic Books, 1965. 6. Scientists as subjects: The psychological imperati� ve. — Cambridg: Cambr. Univ. Press, 1976. 7. Merton R.K. Behavior patterns of scientists // American scientist. — 1969. — V. 57. 8. Mitroff I.I. The subjective side of sciense. A psycho� logical inquiry into the psychology of the Appolo Moon scientists. — Amsterdam: Amst. Univ. Press, 1974. 9. Erno E. Scientific norms as (dis)integrators of scien� tists // MPP Working Paper. —2000. — №14. 10. Гилберт Дж., Малкей М. Открывая ящик Пандо� ры: социологический анализ высказываний уче� ных. — М.: Прогресс, 1987. 11. Современная западная социология науки. — М.: Наука, 1988. 12. Weimer W.B. Psychology and the conceptual foun� dations of science. — Hillsdale: Hillsdale Press, 1976. 13. Юревич А.В. Психология и методология // Пси� хологический журнал. — 2000. — №5. 14. Eiduson B.T. Scientists, their psychological world. — N.Y.: Basic Books, 1962. 15. Roe A. The making of a scientist. — N.Y.: Academic Press, 1953. 16. Кун Т. Структура научных революций. — М.: Про� гресс, 1975. 17. Куплю докторскую // http: //www.rg.ru/Anons/ arc. 2002/0322/1.shtm. 18. Юревич А.В. Социогуманитарная наука в совре� менной России: адаптация к социальному контек� сту. — М.: Высшая школа экономики, 2004. 19. Ravetz J. Scientific knowledge and its social problems. — Oxford: Oxford Univ. Press, 1971. 20. Мильштейн И. Судьба математика // Новое вре� мя. — 1998. — №4. 21. Цепляев В., Пивоварова Л. В коридорах власти пахнет анализами // АиФ. — 2002. — Август. — №33 (1138). 22. Осипов Г.В. Что происходит с социологией? // Вестн. РАН. — 1997. — №6. 23. Филатов В.П. Ученые «на виду»: новое явление в российском обществе // Обществ. науки и совре� менность. — 1993. — №4. 24. Рейтинг российских интеллектуалов — 100 ведущих позиций // http://www.kreml.org/news/64439257.

Тіньова наука.ru

Institution

Ähnliche Einträge