Рік академічної науки
Gespeichert in:
| Datum: | 2008 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2008
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1975 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Рік академічної науки / Вергунов В. // Вісн. НАН України. — 2008. — N 1. — С. 32-35 — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859863858934448128 |
|---|---|
| author | Вергунов, В. |
| author_facet | Вергунов, В. |
| citation_txt | Рік академічної науки / Вергунов В. // Вісн. НАН України. — 2008. — N 1. — С. 32-35 — укр. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-12-07T15:47:19Z |
| format | Article |
| fulltext |
32 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 1
До 90�рIччя НАН України
За роки незалежності України не тільки
не втратила свого значення, але й на віть
актуалізувалася теза В’ячеслава Липинсько-
го: «Ніхто з нас не зробить націю, якщо ми
самі нацією не захочемо бути». На жаль, до
тенденцій останніх років можна віднести
певне нівелювання національної ідеї, яку де-
далі частіше розглядають переважно в регіо-
нальному аспекті без огляду на соборність
країни і послаблення уваги до важливих
державотворчих подій, що, зокрема, мину-
лого року залишилися майже непоміченими
як у суспільстві, так і на владному олімпі.
Дуже не хотілося б, щоб у цьому сенсі був
обділений увагою і нинішній 2008 рік — юві-
лейний для Національної академії наук
України, створеної 27 листопада 1918 р. За
час існування України як держави стало
зрозумілим, що одним із найважливіших
критеріїв її визнання у світі є досягнення
науки та освіти. Тож, здається, є всі підстави
оголосити 2008 рік — роком академічної на-
уки в Україні. А нинішній ювілей — це при-
від для влади, щоб повернутися до неї об-
личчям, почути її проблеми, знайти розумну
форму взаємодії в контексті обраного курсу
європейської інтеграції.
У ході відкритого діалогу між владою і
науковцями впродовж ювілейного року є
РІК АКАДЕМІЧНОЇ НАУКИ
Вас Бог одарил грунтами, но вдруг может то
пропасть...
Г.С. Сковорода
можливість виробити нарешті оптималь-
ну стратегію розвитку вітчизняної науки
з урахуванням сучасних економічних реа-
лій, зокрема інтересів приватного капіталу.
Нині для вироблення такої стратегії може,
безумовно, бути дуже корисним досвід іс-
нування науки (теж, до речі, академічної)
до подій 1917 року. Вона було зорієнтова-
на як на приватне фінансове зацікавлен-
ня, так і, що особливо важливо, на держав-
ні потреби. Рівень розвитку вітчизняної
науки, й особливо освіти часів царату, був
на рівні найкращих світових зразків і пе-
ребував у межах болонського процесу. Ба-
гато років досліджуючи той період, можу
стверджувати, що з різних напрямів нау-
ки, її організаційних засад, впроваджен-
ня новітнього, свої витоки сучасна НАН
України веде саме з царської доби. Не ви-
падково всі її перші академіки сформува-
лися як особистості за тієї системи ціннос-
тей. Та й перший президент Академії, гені-
альний В.І. Вер надський, був академіком
Імператорської Санкт-Петербурзької ака-
демії наук. На початковому етапі станов-
лення Української академії наук він вико-
ристав усе найкраще з досвіду інших ака-
демій, зокрема й царської Росії. До речі,
одним із президентів царської академії
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 1 33
наук був Кирило Розумовський, народже-
ний на українських землях і призначений
на цю посаду у 18-річному віці (!).
Радянська доба на початковому етапі
свою політику стосовно Академії будувала
на залученні найкращих учених, вихова-
них в імперських умовах, для власних по-
треб світлого комуністичного майбутньо-
го. Уже через десять років виявилося, що
«як вовка не годуй, він все одно в ліс ди-
виться», влада почала вдаватися до репре-
сивних дій. І першим зухвалим процесом
в Україні проти культурної і наукової елі-
ти був процес проти «Спілки визволення
України», очолюваної віце-президентом
Ака демії С. Єфремовим. Найстрашніше,
що громадськими обвинувачувачами на
процесі виступили рівні йому за наукови-
ми здобутками О.Н. Соколовський та
М.Т. Рильський. Усе дійство, мабуть, най-
краще розкриває в серії своїх публікацій
відомий історик професор Ю.І. Шаповал.
Після вироку 1930 року було заарештова-
но, за різними даними, 75 осіб, а згодом —
ще 30 тисяч. Але, як виявилося, це не до-
помогло владі. Академія продовжила свій
еволюційний шлях пізнання істини через
власні переконання щодо місця науки в
розвитку деполітизованого суспільства.
Влада зрозуміла, що потрібно змінювати
тактику. Прикладом цього стало одне з рі-
шень партійної організації Харківського
сільськогосподарського інституту за 1930
рік, коли за невіру комуністичній моралі
збори «чинили суд» над відомими вчени-
ми, професорами Г. Маховим та М. Єгоро-
вим. «Розбивши» їхні погляди, зібрання
прийняло рішення: 1) обидва є ворогами
партії і народу; 2) потрібно вжити відпо-
відних заходів покарання, але 3) краще за-
лишити їх живими і спробувати перевихо-
вати, бо вони надзвичайно освічені й ніко-
му буде навчати «кухарок у професори».
Наступним кроком з боку системи став
процес пошуку «задобрювання» вчених,
без яких країні не перейти на мілітарист-
ський курс економіки і прогодувати свій
народ. Відповідно введено наукові сту-
пені та вчені звання, всілякі премії, пай-
ки, доплати, пільги на відпочинок і творчу
працю тощо. Таким чином, партія зроби-
ла спробу сформувати свою наукову еліту.
Вдалося це чи ні?! Скоріше, ні. Але дещо
з перерахованого так і залишилося до сьо-
годні. Після смерті Й. Сталіна в 1953 році
становище стало дещо стабільнішим. Ма-
буть, зник страх, хоча й залишився демо-
кратичний централізм — «підпорядкова-
ність меншості більшості».
На жаль, на мій погляд, сьогодні дещо
втратило своє дореволюційне значення ви-
соке і визнане в науково-освітньому сере-
довищі поняття «професор». Саме значна
частина професорів свого часу і ввела по-
няття академіка на знак визнання найкра-
щих із кращих зі своїх лав у вигляді спе-
ціального творчого об’єднання, що мало
бути над політикою задля майбутнього
нау ки. Загалом академіки царської доби,
як і професори, були гідні поваги й визна-
ння за зроблене. Не випадково обидва ці
звання як у радянські часи, так і сьогодні
є визначальним олімпом для талановитих
і здібних особистостей.
Слід також наголосити, що майже три сто-
ліття династія Романових шукала оптималь-
ність власної системи освіти або її модель.
До цього «приклалася» й Катерина ІІ та її
онук — Олександр І, а реформа 1861 року на
фоні патріотичного піднесення в країні
спонукала до вивчення природних багатств
Вітчизни. Крім того, трансформаційні про-
цеси в суспільстві почали викликати в пе-
реважної більшості населення бажання
мати власний вітчизняний продукт як на
столі, так і в культурному середовищі. По-
чали готувати власних професорів через
цілу систему заохочення. Так, професор міг
досягти звання або чину дійсного статсько-
го радника (чин четвертого класу петров-
34 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 1
ського табелю рангів) або генерал-майора,
зокрема й за рівнем зарплати. Якщо сьогод-
ні порівняти посадові оклади професора та
генерал-майора, то другий має його на рів-
ні 5000 грн (без доплат), а перший — на рів-
ні лейтенанта. На кафедрі здебільшого пра-
цював один професор, іноді — два. Кожно-
го професора призначало профільне мініс-
терство. Державний службовець, який
бажав перейти на посаду професора, мав
скласти надзвичайно складні іспити на
шляху до мети. Із 100 претендентів їх ви-
тримувало тільки 30. Слід зауважити, що
дуже вимогливою була і процедура після-
дипломної підготовки до звання професо-
ра. Здібний студент, що виявив схильність
до наукової роботи, після четвертого курсу
проходив дворічне стажування в провідних
центрах імперії. Після його закінчення на
підставі вдалої доповіді та наукового звіту
на вченій раді закладу його рекомендували
для підготовки до професорського звання і
направляли до найкращих науково-освітніх
осередків світу для дослідницької роботи.
Закінчивши стажування, він подавав свій
звіт у вигляді дисертації, захищав її на вче-
ній раді й одержував науковий ступінь, що
відповідав сучасним вимогам болонського
процесу. Завдячуючи відпрацьованій сис-
темі важелів, ґрунтовній підготовці студен-
та в провідних наукових центрах, помноже-
ної на його знання трьох-чотирьох інозем-
них мов, а також здібність до поезії та му-
зики тощо, країна отримувала наукові
відкриття світового рівня, які робили про-
фесори молодого віку. Так, установлено, що
відкриття про мертвий запас вологи в ґрун-
ті професор Університету Св. Володимира
С.М. Богданов зробив у 27-річному віці,
П.Р. Сльозкін першим у світовій агрономії
винайшов метод вивчення живлення в рос-
лин (метод ізоляції), маючи 31 рік, а свій
закон гомологічних рядів інший видатний
українець Д.Г. Віленський запропонував у
32 роки. І таких прикладів безліч.
У пошуку оптимальної моделі розвитку
досвід минувшини для незалежної Украї-
ни надзвичайно важливий. Його викорис-
товувала влада Української Народної Рес-
публіки (1917—1920 рр.) на шляху до ака-
демізації науки. Уже перший Український
педагогічний з’їзд, що пройшов у Києві
5—6 квіт ня 1917 року, не тільки поставив
питання про українізацію освіти, а й за-
пропонував створити Педагогічну акаде-
мію разом з Інженерною. Про це йшлося і
в окремих виступах на Всеукраїнському
національному конгресі, який відбувся
6–8 квітня того ж року. Регіони також ак-
тивно підтримали таку пропозицію, на-
приклад, на Губернському українському
з’їзді в Полтаві 21—22 травня 1917 року.
По-справжньому державотворчим для Ук-
раїни стало створення 15 червня 1917 року
Генерального Секретаріату — найвищого
виконавчого органу (сьо годні — Кабінет
Міністрів). Ще більше про створення спе-
ціальної Академії для потреб української
науки наголошувалося на Другому Все-
українському педагогічному з’їзді, що від-
бувався в Києві 10—12 серпня 1917 року.
Перший Український аграрно-економічний
з’їзд у жовтні 1917 року теж рекомендував
створити науково-освітню Академію хлі-
боробства. Але внаслідок політичних та
економічних проблем Академію наук було
створено лише в період Української Дер-
жави гетьмана П. Скоропадського.
Варто відзначити, що свою історію Наці-
ональна академія наук України, завдячую-
чи насамперед Інституту історії України,
Центру досліджень науково-технічного по-
тенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва і
фундаментальним публікаціям часів неза-
лежності Національної бібліотеки України
ім. В.І. Вернадського, цілісно вже майже від-
творила. Крізь призму згаданих видань мож-
на комплексно побачити еволюцію і тепе-
рішніх уже окремих державних академій —
Української академії аграрних наук, Акаде-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 1 35
мії педагогічних наук України, Академії
медичних наук України, Академії мистецтв
України та Академії правових наук Украї-
ни. Усі вони, на жаль, мають лише держав-
ний статус, а не національний. Хоча в тій
же Іспанії ще в ХVI—XVII ст. було принай-
мні десять національних академій наук.
Тому 2008 рік є теж ювілейним для всіх
згаданих Академій України, оскільки вони
репрезентують академічну науку, започат-
ковану ще в 1918 р. Вони мають такі ж про-
блеми, як і НАН України, і потребують ува-
ги до себе, хочуть, щоб їх почули влада і
громадськість. Чому б нам не звернути на
них уваги? Доцільно було б прийняти док-
трину розвитку академічної науки в Украї-
ні, що надзвичайно актуально сьогодні,
оскільки з боку представників окремих на-
укових підрозділів дедалі частіше лунає
таке: мій відділ або лабораторія, наш інсти-
тут або університет найкращі, а дехто вза-
галі проголошує: я в тебе унікальний,
Украї но!
Підсумовуючи, слід сказати, що всі ми
ще не повною мірою сьогодні усвідомлю-
ємо роль НАН України для українського
суспільства. Якщо село розглядати сього-
дні як генофонд української нації, то ака-
демічна наука — це її найвищий прояв!
Багатотисячний колектив однодумців на
чолі з президентом НАН України Б.Є. Па-
тоном — це оберіг нації від різних ката-
клізмів, «шатаний и разбродов», що, за
словами літературного героя М. Булгако-
ва — професора Преображенського, відбу-
ваються, швидше, «в умах». Якщо так, то,
будуючи майбутнє, оберігаймо минуле!
За східним календарем, цей рік має бути
досить вдалим і багато в чому показовим
для Прем’єр-міністра Ю.В. Тимошенко.
Але ж він ще й високосний — коли не по-
трібно робити якихось радикальних змін.
І йдеться не лише про заплановане в бю-
джеті країни на 2008 рік, як і раніше, недо-
статнє фінансування науки. Важливо, щоб
Прем’єр разом із Президентом країни від-
крито довели, що академічна наука потріб-
на Україні заради її майбутнього. А вони
це можуть зробити і словом, і ділом!
Це дозволить переконати досі надзвичай-
но полярне українське суспільство в тому,
що розвиток академічної науки не менш
пріоритетний для продовольчої безпеки
країни, ніж, наприклад, газові проблеми.
Сьогодні в Україні через телебачення
намагаються назвати імена видатних укра-
їнців. Мабуть, ще зарано тут визначатися,
бо може виявитися, за висловом В.І. Вер-
надського, що «з’являться нові факти»
і «кожному новому поколінню потрібно
буде переглядати вже, здавалося б, ствер-
джене». Як же тоді бути з тими, чиї імена
викарбувані на пантеонах слави? Здаєть-
ся, що спочатку потрібно створити соці-
альну історію України, а потім — усе інше!
Для цього вже є певне підґрунтя у вигля-
ді колективних праць: «Україна: політична
історія ХХ — початок ХХІ століття» (К.,
2007. — 1928 с.), «Аграрна історія Украї-
ни» (К., 2007. — 532 с.) і фактично досте-
менна історія Національної академії наук
України та інших галузевих академій, які
завжди стояли на засадах демократичності
суспільства і багато в чому оберігали, при-
множували й активно сприяли становлен-
ню необхідної національної ідеї разом із
незалежністю. Отже, про цих людей акаде-
мічної науки нам усім варто сьогодні зга-
дати і належно їх пошанувати!
В. ВЕРГУНОВ,
директор Державної науково-
сільськогосподарської
бібліотеки УААН (Київ)
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1975 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:47:19Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Вергунов, В. 2008-09-04T15:49:53Z 2008-09-04T15:49:53Z 2008 Рік академічної науки / Вергунов В. // Вісн. НАН України. — 2008. — N 1. — С. 32-35 — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1975 uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України До 90-рiччя НАН України Рік академічної науки Article published earlier |
| spellingShingle | Рік академічної науки Вергунов, В. До 90-рiччя НАН України |
| title | Рік академічної науки |
| title_full | Рік академічної науки |
| title_fullStr | Рік академічної науки |
| title_full_unstemmed | Рік академічної науки |
| title_short | Рік академічної науки |
| title_sort | рік академічної науки |
| topic | До 90-рiччя НАН України |
| topic_facet | До 90-рiччя НАН України |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1975 |
| work_keys_str_mv | AT vergunovv ríkakademíčnoínauki |