Рік академічної науки

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2008
1. Verfasser: Вергунов, В.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainisch
Veröffentlicht: Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2008
Schlagworte:
Online Zugang:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1975
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Рік академічної науки / Вергунов В. // Вісн. НАН України. — 2008. — N 1. — С. 32-35 — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
_version_ 1859863858934448128
author Вергунов, В.
author_facet Вергунов, В.
citation_txt Рік академічної науки / Вергунов В. // Вісн. НАН України. — 2008. — N 1. — С. 32-35 — укр.
collection DSpace DC
first_indexed 2025-12-07T15:47:19Z
format Article
fulltext 32 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 1 До 90�рIччя НАН України За роки незалежності України не тільки не втратила свого значення, але й на віть актуалізувалася теза В’ячеслава Липинсько- го: «Ніхто з нас не зробить націю, якщо ми самі нацією не захочемо бути». На жаль, до тенденцій останніх років можна віднести певне нівелювання національної ідеї, яку де- далі частіше розглядають переважно в регіо- нальному аспекті без огляду на соборність країни і послаблення уваги до важливих державотворчих подій, що, зокрема, мину- лого року залишилися майже непоміченими як у суспільстві, так і на владному олімпі. Дуже не хотілося б, щоб у цьому сенсі був обділений увагою і нинішній 2008 рік — юві- лейний для Національної академії наук України, створеної 27 листопада 1918 р. За час існування України як держави стало зрозумілим, що одним із найважливіших критеріїв її визнання у світі є досягнення науки та освіти. Тож, здається, є всі підстави оголосити 2008 рік — роком академічної на- уки в Україні. А нинішній ювілей — це при- від для влади, щоб повернутися до неї об- личчям, почути її проблеми, знайти розумну форму взаємодії в контексті обраного курсу європейської інтеграції. У ході відкритого діалогу між владою і науковцями впродовж ювілейного року є РІК АКАДЕМІЧНОЇ НАУКИ Вас Бог одарил грунтами, но вдруг может то пропасть... Г.С. Сковорода можливість виробити нарешті оптималь- ну стратегію розвитку вітчизняної науки з урахуванням сучасних економічних реа- лій, зокрема інтересів приватного капіталу. Нині для вироблення такої стратегії може, безумовно, бути дуже корисним досвід іс- нування науки (теж, до речі, академічної) до подій 1917 року. Вона було зорієнтова- на як на приватне фінансове зацікавлен- ня, так і, що особливо важливо, на держав- ні потреби. Рівень розвитку вітчизняної науки, й особливо освіти часів царату, був на рівні найкращих світових зразків і пе- ребував у межах болонського процесу. Ба- гато років досліджуючи той період, можу стверджувати, що з різних напрямів нау- ки, її організаційних засад, впроваджен- ня новітнього, свої витоки сучасна НАН України веде саме з царської доби. Не ви- падково всі її перші академіки сформува- лися як особистості за тієї системи ціннос- тей. Та й перший президент Академії, гені- альний В.І. Вер надський, був академіком Імператорської Санкт-Петербурзької ака- демії наук. На початковому етапі станов- лення Української академії наук він вико- ристав усе найкраще з досвіду інших ака- демій, зокрема й царської Росії. До речі, одним із президентів царської академії ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 1 33 наук був Кирило Розумовський, народже- ний на українських землях і призначений на цю посаду у 18-річному віці (!). Радянська доба на початковому етапі свою політику стосовно Академії будувала на залученні найкращих учених, вихова- них в імперських умовах, для власних по- треб світлого комуністичного майбутньо- го. Уже через десять років виявилося, що «як вовка не годуй, він все одно в ліс ди- виться», влада почала вдаватися до репре- сивних дій. І першим зухвалим процесом в Україні проти культурної і наукової елі- ти був процес проти «Спілки визволення України», очолюваної віце-президентом Ака демії С. Єфремовим. Найстрашніше, що громадськими обвинувачувачами на процесі виступили рівні йому за наукови- ми здобутками О.Н. Соколовський та М.Т. Рильський. Усе дійство, мабуть, най- краще розкриває в серії своїх публікацій відомий історик професор Ю.І. Шаповал. Після вироку 1930 року було заарештова- но, за різними даними, 75 осіб, а згодом — ще 30 тисяч. Але, як виявилося, це не до- помогло владі. Академія продовжила свій еволюційний шлях пізнання істини через власні переконання щодо місця науки в розвитку деполітизованого суспільства. Влада зрозуміла, що потрібно змінювати тактику. Прикладом цього стало одне з рі- шень партійної організації Харківського сільськогосподарського інституту за 1930 рік, коли за невіру комуністичній моралі збори «чинили суд» над відомими вчени- ми, професорами Г. Маховим та М. Єгоро- вим. «Розбивши» їхні погляди, зібрання прийняло рішення: 1) обидва є ворогами партії і народу; 2) потрібно вжити відпо- відних заходів покарання, але 3) краще за- лишити їх живими і спробувати перевихо- вати, бо вони надзвичайно освічені й ніко- му буде навчати «кухарок у професори». Наступним кроком з боку системи став процес пошуку «задобрювання» вчених, без яких країні не перейти на мілітарист- ський курс економіки і прогодувати свій народ. Відповідно введено наукові сту- пені та вчені звання, всілякі премії, пай- ки, доплати, пільги на відпочинок і творчу працю тощо. Таким чином, партія зроби- ла спробу сформувати свою наукову еліту. Вдалося це чи ні?! Скоріше, ні. Але дещо з перерахованого так і залишилося до сьо- годні. Після смерті Й. Сталіна в 1953 році становище стало дещо стабільнішим. Ма- буть, зник страх, хоча й залишився демо- кратичний централізм — «підпорядкова- ність меншості більшості». На жаль, на мій погляд, сьогодні дещо втратило своє дореволюційне значення ви- соке і визнане в науково-освітньому сере- довищі поняття «професор». Саме значна частина професорів свого часу і ввела по- няття академіка на знак визнання найкра- щих із кращих зі своїх лав у вигляді спе- ціального творчого об’єднання, що мало бути над політикою задля майбутнього нау ки. Загалом академіки царської доби, як і професори, були гідні поваги й визна- ння за зроблене. Не випадково обидва ці звання як у радянські часи, так і сьогодні є визначальним олімпом для талановитих і здібних особистостей. Слід також наголосити, що майже три сто- ліття династія Романових шукала оптималь- ність власної системи освіти або її модель. До цього «приклалася» й Катерина ІІ та її онук — Олександр І, а реформа 1861 року на фоні патріотичного піднесення в країні спонукала до вивчення природних багатств Вітчизни. Крім того, трансформаційні про- цеси в суспільстві почали викликати в пе- реважної більшості населення бажання мати власний вітчизняний продукт як на столі, так і в культурному середовищі. По- чали готувати власних професорів через цілу систему заохочення. Так, професор міг досягти звання або чину дійсного статсько- го радника (чин четвертого класу петров- 34 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 1 ського табелю рангів) або генерал-майора, зокрема й за рівнем зарплати. Якщо сьогод- ні порівняти посадові оклади професора та генерал-майора, то другий має його на рів- ні 5000 грн (без доплат), а перший — на рів- ні лейтенанта. На кафедрі здебільшого пра- цював один професор, іноді — два. Кожно- го професора призначало профільне мініс- терство. Державний службовець, який бажав перейти на посаду професора, мав скласти надзвичайно складні іспити на шляху до мети. Із 100 претендентів їх ви- тримувало тільки 30. Слід зауважити, що дуже вимогливою була і процедура після- дипломної підготовки до звання професо- ра. Здібний студент, що виявив схильність до наукової роботи, після четвертого курсу проходив дворічне стажування в провідних центрах імперії. Після його закінчення на підставі вдалої доповіді та наукового звіту на вченій раді закладу його рекомендували для підготовки до професорського звання і направляли до найкращих науково-освітніх осередків світу для дослідницької роботи. Закінчивши стажування, він подавав свій звіт у вигляді дисертації, захищав її на вче- ній раді й одержував науковий ступінь, що відповідав сучасним вимогам болонського процесу. Завдячуючи відпрацьованій сис- темі важелів, ґрунтовній підготовці студен- та в провідних наукових центрах, помноже- ної на його знання трьох-чотирьох інозем- них мов, а також здібність до поезії та му- зики тощо, країна отримувала наукові відкриття світового рівня, які робили про- фесори молодого віку. Так, установлено, що відкриття про мертвий запас вологи в ґрун- ті професор Університету Св. Володимира С.М. Богданов зробив у 27-річному віці, П.Р. Сльозкін першим у світовій агрономії винайшов метод вивчення живлення в рос- лин (метод ізоляції), маючи 31 рік, а свій закон гомологічних рядів інший видатний українець Д.Г. Віленський запропонував у 32 роки. І таких прикладів безліч. У пошуку оптимальної моделі розвитку досвід минувшини для незалежної Украї- ни надзвичайно важливий. Його викорис- товувала влада Української Народної Рес- публіки (1917—1920 рр.) на шляху до ака- демізації науки. Уже перший Український педагогічний з’їзд, що пройшов у Києві 5—6 квіт ня 1917 року, не тільки поставив питання про українізацію освіти, а й за- пропонував створити Педагогічну акаде- мію разом з Інженерною. Про це йшлося і в окремих виступах на Всеукраїнському національному конгресі, який відбувся 6–8 квітня того ж року. Регіони також ак- тивно підтримали таку пропозицію, на- приклад, на Губернському українському з’їзді в Полтаві 21—22 травня 1917 року. По-справжньому державотворчим для Ук- раїни стало створення 15 червня 1917 року Генерального Секретаріату — найвищого виконавчого органу (сьо годні — Кабінет Міністрів). Ще більше про створення спе- ціальної Академії для потреб української науки наголошувалося на Другому Все- українському педагогічному з’їзді, що від- бувався в Києві 10—12 серпня 1917 року. Перший Український аграрно-економічний з’їзд у жовтні 1917 року теж рекомендував створити науково-освітню Академію хлі- боробства. Але внаслідок політичних та економічних проблем Академію наук було створено лише в період Української Дер- жави гетьмана П. Скоропадського. Варто відзначити, що свою історію Наці- ональна академія наук України, завдячую- чи насамперед Інституту історії України, Центру досліджень науково-технічного по- тенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва і фундаментальним публікаціям часів неза- лежності Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, цілісно вже майже від- творила. Крізь призму згаданих видань мож- на комплексно побачити еволюцію і тепе- рішніх уже окремих державних академій — Української академії аграрних наук, Акаде- ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 1 35 мії педагогічних наук України, Академії медичних наук України, Академії мистецтв України та Академії правових наук Украї- ни. Усі вони, на жаль, мають лише держав- ний статус, а не національний. Хоча в тій же Іспанії ще в ХVI—XVII ст. було принай- мні десять національних академій наук. Тому 2008 рік є теж ювілейним для всіх згаданих Академій України, оскільки вони репрезентують академічну науку, започат- ковану ще в 1918 р. Вони мають такі ж про- блеми, як і НАН України, і потребують ува- ги до себе, хочуть, щоб їх почули влада і громадськість. Чому б нам не звернути на них уваги? Доцільно було б прийняти док- трину розвитку академічної науки в Украї- ні, що надзвичайно актуально сьогодні, оскільки з боку представників окремих на- укових підрозділів дедалі частіше лунає таке: мій відділ або лабораторія, наш інсти- тут або університет найкращі, а дехто вза- галі проголошує: я в тебе унікальний, Украї но! Підсумовуючи, слід сказати, що всі ми ще не повною мірою сьогодні усвідомлю- ємо роль НАН України для українського суспільства. Якщо село розглядати сього- дні як генофонд української нації, то ака- демічна наука — це її найвищий прояв! Багатотисячний колектив однодумців на чолі з президентом НАН України Б.Є. Па- тоном — це оберіг нації від різних ката- клізмів, «шатаний и разбродов», що, за словами літературного героя М. Булгако- ва — професора Преображенського, відбу- ваються, швидше, «в умах». Якщо так, то, будуючи майбутнє, оберігаймо минуле! За східним календарем, цей рік має бути досить вдалим і багато в чому показовим для Прем’єр-міністра Ю.В. Тимошенко. Але ж він ще й високосний — коли не по- трібно робити якихось радикальних змін. І йдеться не лише про заплановане в бю- джеті країни на 2008 рік, як і раніше, недо- статнє фінансування науки. Важливо, щоб Прем’єр разом із Президентом країни від- крито довели, що академічна наука потріб- на Україні заради її майбутнього. А вони це можуть зробити і словом, і ділом! Це дозволить переконати досі надзвичай- но полярне українське суспільство в тому, що розвиток академічної науки не менш пріоритетний для продовольчої безпеки країни, ніж, наприклад, газові проблеми. Сьогодні в Україні через телебачення намагаються назвати імена видатних укра- їнців. Мабуть, ще зарано тут визначатися, бо може виявитися, за висловом В.І. Вер- надського, що «з’являться нові факти» і «кожному новому поколінню потрібно буде переглядати вже, здавалося б, ствер- джене». Як же тоді бути з тими, чиї імена викарбувані на пантеонах слави? Здаєть- ся, що спочатку потрібно створити соці- альну історію України, а потім — усе інше! Для цього вже є певне підґрунтя у вигля- ді колективних праць: «Україна: політична історія ХХ — початок ХХІ століття» (К., 2007. — 1928 с.), «Аграрна історія Украї- ни» (К., 2007. — 532 с.) і фактично досте- менна історія Національної академії наук України та інших галузевих академій, які завжди стояли на засадах демократичності суспільства і багато в чому оберігали, при- множували й активно сприяли становлен- ню необхідної національної ідеї разом із незалежністю. Отже, про цих людей акаде- мічної науки нам усім варто сьогодні зга- дати і належно їх пошанувати! В. ВЕРГУНОВ, директор Державної науково- сільськогосподарської бібліотеки УААН (Київ)
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1975
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn 0372-6436
language Ukrainian
last_indexed 2025-12-07T15:47:19Z
publishDate 2008
publisher Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
record_format dspace
spelling Вергунов, В.
2008-09-04T15:49:53Z
2008-09-04T15:49:53Z
2008
Рік академічної науки / Вергунов В. // Вісн. НАН України. — 2008. — N 1. — С. 32-35 — укр.
0372-6436
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1975
uk
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
До 90-рiччя НАН України
Рік академічної науки
Article
published earlier
spellingShingle Рік академічної науки
Вергунов, В.
До 90-рiччя НАН України
title Рік академічної науки
title_full Рік академічної науки
title_fullStr Рік академічної науки
title_full_unstemmed Рік академічної науки
title_short Рік академічної науки
title_sort рік академічної науки
topic До 90-рiччя НАН України
topic_facet До 90-рiччя НАН України
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1975
work_keys_str_mv AT vergunovv ríkakademíčnoínauki