Моделі регіонального розвитку Китаю: формування, структура, перспективи
Розглянуто результати дослідження інноваційних моделей макро- та мікрорегонів Китаю, створених у ході реформи регіональної економіки, що проводиться у країні.
Gespeichert in:
| Datum: | 2006 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут економіки та прогнозування НАН України
2006
|
| Schriftenreihe: | Економіка і прогнозування |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/19826 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Моделі регіонального розвитку Китаю: формування, структура, перспективи / В.В. Величко // Економіка і прогнозування. — 2006. — № 4. — С. 38-54. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-19826 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-198262025-02-23T20:27:46Z Моделі регіонального розвитку Китаю: формування, структура, перспективи Величко, В.В. Економіка і становлення нової системи господарювання Розглянуто результати дослідження інноваційних моделей макро- та мікрорегонів Китаю, створених у ході реформи регіональної економіки, що проводиться у країні. 2006 Article Моделі регіонального розвитку Китаю: формування, структура, перспективи / В.В. Величко // Економіка і прогнозування. — 2006. — № 4. — С. 38-54. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. 1605-7988 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/19826 uk Економіка і прогнозування application/pdf Інститут економіки та прогнозування НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Економіка і становлення нової системи господарювання Економіка і становлення нової системи господарювання |
| spellingShingle |
Економіка і становлення нової системи господарювання Економіка і становлення нової системи господарювання Величко, В.В. Моделі регіонального розвитку Китаю: формування, структура, перспективи Економіка і прогнозування |
| description |
Розглянуто результати дослідження інноваційних моделей макро- та мікрорегонів Китаю, створених у ході реформи регіональної економіки, що проводиться у країні. |
| format |
Article |
| author |
Величко, В.В. |
| author_facet |
Величко, В.В. |
| author_sort |
Величко, В.В. |
| title |
Моделі регіонального розвитку Китаю: формування, структура, перспективи |
| title_short |
Моделі регіонального розвитку Китаю: формування, структура, перспективи |
| title_full |
Моделі регіонального розвитку Китаю: формування, структура, перспективи |
| title_fullStr |
Моделі регіонального розвитку Китаю: формування, структура, перспективи |
| title_full_unstemmed |
Моделі регіонального розвитку Китаю: формування, структура, перспективи |
| title_sort |
моделі регіонального розвитку китаю: формування, структура, перспективи |
| publisher |
Інститут економіки та прогнозування НАН України |
| publishDate |
2006 |
| topic_facet |
Економіка і становлення нової системи господарювання |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/19826 |
| citation_txt |
Моделі регіонального розвитку Китаю: формування, структура, перспективи / В.В. Величко // Економіка і прогнозування. — 2006. — № 4. — С. 38-54. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
| series |
Економіка і прогнозування |
| work_keys_str_mv |
AT veličkovv modelíregíonalʹnogorozvitkukitaûformuvannâstrukturaperspektivi |
| first_indexed |
2025-11-25T05:07:11Z |
| last_indexed |
2025-11-25T05:07:11Z |
| _version_ |
1849737592408375296 |
| fulltext |
Величко В.В., канд. екон. наук
Посольство України в Китаї
МОДЕЛІ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ КИТАЮ:
ФОРМУВАННЯ, СТРУКТУРА, ПЕРСПЕКТИВИ
Розглянуто результати дослідження інноваційних моделей макро- та мікроре-
гонів Китаю, створених у ході реформи регіональної економіки, що проводить-
ся у країні.
Моделювання та імплементація моделей регіональної економічної по-
літики перетворилася на усе важливіший об’єкт академічних та прикладних
досліджень. При цьому у Китаї виходять з того, що процеси економічної ін-
теграції становлять чи не головний тренд розвитку світової економіки, коли
не тільки у межах окремих країн, а й кількох країн, що мають спільні кордо-
ни, чи навіть континентів/субконтинентів (Європа, Південно-Східна Азія)
утворюються організації економічного співробітництва, діяльність яких відо-
бражає зрілість процесів регіональної інтеграції [1].
Великі масштаби китайської економіки, її динамічний, на межі "пере-
гріву", розвиток, глибокі розбіжності у рівні розвитку регіонів, нерівномірне
розміщення продуктивних сил, соціальні проблеми регіонів виступають ос-
новними факторами підвищення уваги китайського керівництва до вирішення
багатогранних проблем регіональної економіки.
Китайські економісти вважають, що попри успіхи у досягненні найви-
щих у світі темпів економічного зростання Китай ще не наблизився до подо-
лання глибоких розбіжностей у розвитку його регіонів, далекого від їх опти-
мальної структури.
На їх думку, процеси інтеграції на макрорівні рухаються повільно, ли-
ше окремі регіональні структури є генераторами швидкого економічного зро-
стання, у більшості ж регіонів він має еволюційний, якщо не застійний, хара-
ктер [2].
Розбіжності у економічному розвитку макрорегіонів (зокрема, сталий
розвиток Західних, Центральних регіонів) та їх державна підтримка станов-
лять об’єкт довгострокового планування, будучи водночас основним напря-
мом стратегії економічного розвитку Китаю [3].
Слід врахувати, що на регіональну політику держави тривалий вплив
справляла командно-адміністративна система Китаю, що панувала протягом
1950–1980-х рр.
З початком політики реформ та відкритості наприкінці 1970-х рр. прак-
тика замкнених господарських комплексів, які склалися у межах одиниць ад-
міністративного районування (провінцій, міст, округів, повітів та ін.) за часів
централізованого управління, вичерпала себе. Натомість, у середині 1980-х рр.
була запроваджена перехідна модель у вигляді економічних поясів – Східно-
го, Центрального та Західного. Модель дозволила, зокрема, долати замкне-
ність економік провінцій, створювати більш сприятливі умови для проведен-
ня економічної реформи, залучення іноземного капіталу, перетворення під-
приємств у реально господарюючі суб’єкти.
38 © В.Величко, 2006
Моделі регіонального розвитку Китаю...
За останні 10–15 років система економічних поясів (далі ЕП) зазнала
суттєвих змін, які пов’язані з переходом від державного централізованого
планування до змішаної системи коротко-, середньо- та довгострокового, ін-
дикативного планування та, здебільшого, економічного прогнозування.
Із зміцненням ринкових засад економіки Китаю питання економічного
районування перестало бути прерогативою лише центральних органів влади.
Якщо раніше ним опікувалися центральні партійні та державні органи, рі-
шення яких були відображені окремими розділами у партійних директивах та
імплементаційних документах виконавчої влади, то нині ними більш активно
займаються регіональні органи влади, зокрема, комітети і комісії з розвитку
тих чи інших суб’єктів економічного районування (спеціальних економічних
зон, зон техніко-економічного розвитку тощо).
Про початок децентралізації у регіональній політиці свідчило як рефо-
рмування бюджетного процесу, в тому числі перерозподілу більшої частини
видатків центрального бюджету на користь регіонів, так і "регіонотворчість",
тобто утворення нових чи зміни складу та контуру існуючих макрорегіонів.
Яскравим прикладом децентралізації на макрорівні свідчило виділення з ЕП
таких субрегіонів: середньої течії ріки Хуанхе (з Центрального ЕП), нижньої
течії ріки Хуанхе (з Східного ЕП), течії рік Янцзи (зі Східного ЕП), Сінцзяна
та Тибету (із Західного ЕП) тощо [4].
Очевидно, що зазначені зміни сприяли прискоренню процесів утворен-
ня економічних комплексів. Ці процеси досить швидко просувалися разом із
зміцненням ринкових засад китайської економіки (впровадженням сімейного
підряду у сільському господарстві та приватизацією державних підприємств і
відродженням підприємництва у промисловості) та формуванням необхідних
техніко-економічних передумов (визрівання індустріальної структури госпо-
дарства, розв’язання транспортних проблем, створення інвестиційних фондів,
подолання організаційних труднощів тощо).
Про прискорення перехідного періоду в економічному районуванні за-
свідчило утворення нових моделей макрорегіонів, які фактично "розмили"
усталену конфігурацію ЕП.
Формування нових моделей макрорегіонів пов’язане з інтенсивними
процесами комплексоутворення у найбільш розвинутих районах Китаю – у
дельтах рік Янцзи та Чжуцзян та у районі Пекін-Тяньцзинь-Таншань, які роз-
почалися наприкінці 1990-х рр.
Зі вступом Китаю до Світової Організації Торгівлі (2001 р.) значно при-
скорився процес входження економічної системи Китаю (в тому числі її регі-
ональної складової) у світове, особливо регіональне (АТР, Південно-Східна
Азія) господарство.
Із ширшим залученням економіки китайських регіонів до нього (в тому
числі у формі спеціальних економічних зон, зон техніко-економічного розвит-
ку, які були створені для залучення іноземного капіталу) та з посиленням зов-
нішнього впливу з боку АСЕАН і в рамках транскордонного співробітництва,
макрорегіони почали отримувати потужний вплив зовнішніх чинників [5].
Нині регіональна інтеграція супроводжує перехід Китаю від планової
до ринкової економіки, від замкнених ресурсно-виробничих циклів до інтег-
рованих інвестиційно-виробничих комплексів та форм реалізації продукції на
регіональних та світовому ринках.
39
Величко В.В.
Завдяки досягненням китайської економічної та географічної науки та
активним зусиллям з їх просування у директивних (партійних та виконавчих)
органах, влада Китаю отримує нові рекомендації та поради щодо економічно-
го районування, регіонального управління тощо, які переслідують важливі
економічні та соціальні цілі.
Останнім часом, поряд з визнаними економістами-регіоналістами Ки-
таю Лю Гогуаном, Юй Гуан’юанем, У Цзинлянем, Ма Хуном, Чень Дунше-
ном, Сунь Шанцином та Лі Цзинвенем активні дослідження регіональних ас-
пектів китайської економіки проводять такі економісти, як Сюй Чанле, Чжан
Дасун, Чжу Хоулунь та ін. Масштабні дослідження проводять колективи ака-
демічних та регіональних інституцій [6].
Так, у працях Чжу Хоулуня виконано макроекономічний аналіз основ-
них тенденцій регіональної політики, висвітлені питання стратегії її розвитку
в умовах ринкової економіки та впливу на неї процесів регіональної інтегра-
ції і врешті-решт – глобалізації [7].
Стан виробництва та його структура у макрорегіонах Китаю проаналі-
зовані у роботах Чжан Дасуна, які мають солідну теоретичну основу [8].
Прикладні питання, в тому числі аналіз структури економіки регіонів,
результати порівняльних досліджень їх розвитку висвітлені у науковому до-
робку Цао Гуанміна [9].
Провідними інституціями, які займаються дослідженнями в галузі регі-
ональної економіки, є Інститут економіки Академії суспільних наук Китаю, а
також Пекінська та Шанхайська академії суспільних наук.
Якщо в Інституті економіки регіональні дослідження проводяться в те-
оретичному ключі та за проблемним принципом, то регіональні академії взя-
ли на себе функції колективного аналізу розвитку конкретних макрорегіонів
[10, 11].
Так, мікрорегіону дельти ріки Янцзи присвячені дослідження кількох
шкіл регіональної економіки, які склалися у Шанхайській академії суспільних
наук (керівники Чжоу Веньлінь, Чень Вей, Лін Яочу), у Фуданському (Чжоу
Веньлінь), Цзяотунському (Гао Лусі, Чень Хунмінь, Ло Шоугуй), Хуачжун-
ському педагогічному (Цзен Ган, Сюй Чанле, Лю Цзюньде), Тунцзиському
(Чжан Дуншань) та Фінансово-економічному (Чжао Сяолей) університетах
(усі – м. Шанхай).
Регіональний аспект широко представлений в економічній статистиці
держави. На регулярній основі видаються статистичні довідники, суттєву ча-
стину яких становлять матеріали у розрізі регіонів [12].
Зазначені дослідження, здійснені наприкінці 1990-х – на початку 2000-х рр.,
свідчать про кардинальні зміни регіональної політики, зокрема, впроваджен-
ня її нових моделей.
Так, протягом 1990-х рр. у сфері макроекономічного районування сфо-
рмувалися такі основні моделі:
• повністю – економічний макрорегіон дельти ріки Янцзи (м. Шанхай,
провінції Цзянсу та Чжецзян);
• критеріям макрорегіону став відповідати господарський комплекс на-
вколо Бохайської затоки (міста центрального підпорядкування Пекін і Тяньц-
зінь та м. Таншань провінції Хебей);
• у цілому – макрорегіон дельти ріки Чжуцзян.
40
Моделі регіонального розвитку Китаю...
Аналіз китайськими економістами новоутворених моделей дозволив
виділити ядра зосередження банківської, фінансової, інформаційної, органі-
заційно-управлінської та інших видів сервісної діяльності у великих містах із
щільною забудовою, інтенсивною внутрішньою маятниковою міграцією та ак-
тивними локальними зв’язками між суб’єктами підприємницької діяльності.
Оточуючи ядра промислових та транспортних вузлів супутникового
типу, високоінтенсивні аграрні господарства, а також зони пріоритетного
розвитку (техніко-економічні, нових та високих технологій тощо), що вико-
нують індустріальні та аграрні функції, значною мірою пов’язані з обслуго-
вуванням ядер.
У макрорегіонах створено якісно відмінні від існуючих виконавчих чи
партійних органів, нові ланки управління, завдання яких (на прикладі макро-
регіону дельти ріки Янцзи) можна узагальнити таким чином:
- перед ядром – розширення масштабів зовнішніх економічних зв’язків,
збереження високих темпів зростання; перебудова структури з ухилом на
розвиток капіталомістких чи техномістких виробництв (у автомобільній, те-
лекомунікаційній, електронній, авіаційній промисловості, спеціальній мета-
лургії та фармацевтиці);
- перед супутниками – форсований розвиток інфраструктури (швидкіс-
них магістралей Шанхай-Ханчжоу-Нінбо, Шанхай-Нанкін, порту Бейлунь,
транзитних річкових та каботажних перевезень), перебазування підприємств
(чорної металургії, нафтохімії, будматеріалів) з ядра в район середньої течії
Янцзи, їх адаптація й початок виробничої діяльності.
Успішна реалізація цих завдань дозволила застосовувати зазначену мо-
дель районування в інших регіонах, разом з формуванням ядер інформаційно-
фінансово-технологічного типу.
Аналіз фактологічного та статистичного матеріалу дозволяє охаракте-
ризувати макрорегіони таким чином.
Макрорегіон дельти ріки Янцзи (МДРЯ) складається з міста централь-
ного підпорядкування – Шанхая та двох провінцій Цзянсу та Чжецзян, які
оточують найбільше місто країни.
Характерною рисою МДРЯ є створення своєрідного територіального
комплексу у складі найбільших міст, які складають його урбаністичний кар-
кас, а саме:
м. Шанхай, провінційні центри – Нанкін та Ханчжоу, міста провінцій-
ного підпорядкування – Сучжоу, Усі, Ханчжоу, Чженьцзян, Наньтун, Янч-
жоу, Тайчжоу (провінція Цзянсу), а також Нінбо, Хучжоу, Цзясін, Шаосін,
Чжоушань (провінція Чжецзян) (табл. 1).
Макрорегіон дельти ріки Чжуцзян (МДРЧ) складає переважну частину
території провінції Гуандун. Основними вузлами його каркасу є адміністра-
тивний та економічний центр провінції – місто Гуанчжоу та спеціальні еко-
номічні зони – міста Шеньчжень та Чжухай. Останнім часом значно виріс
потенціал таких міст, як Хуейчжоу, Фошань, Цзянмень, Дунгуань, Чжун-
шань.
Характерно, що в МДРЧ, площа якого становить 0,23% площі всього
Китаю, економічно активне населення складає понад 2% відповідного про-
шарку населення країни, а частка науково-технічного персоналу – майже 4%
загальнокитайського показника, що свідчить про концентрацію робочої сили
та висококваліфікованих кадрів у цьому макрорегіоні (табл. 2).
41
Величко В.В.
Таблиця 1
Таблиця основних показників макрорегіону дельти ріки Янцзи
Населення, млн чол.
Назва міста Площа міста,
кв. км всього у тому числі
фахівців
Дороги, км
Шанхай 6340 13,34 6286
Нанкін 6588 5,63 2,8 7329
Чженьцзян 3847 2,67 1,1 1810
Усі 4788 4,39 2,6 3682
Ханчжоу 4375 3,43 2,2 2709
Сучжоу 8488 5,84 3,2 5520
Наньтун 8001 7,8 2,1 6845
Янчжоу 6634 4,52 1,5 3239
Тайчжоу 5791 5,04 1,5 2528
Ханчжоу 16596 6,37 3,1 6560
Ніно 9365 5,46 3,7 5505
Цзясін 3915 3,32 0,81 1966
Хуейчжоу 5817 2,57 0,68 2801
Шаосін 8256 4,33 1,5 4087
Чжоушань 1440 0,97 0,3 949
Всього за МДРЯ 100241,5 75,76 61817
Джерело: Шанхай тунці няньцзянь-2003 (Шанхайський статистичний щорічник–2003); Цзянсу
тунці няньцзянь-2003 (Статистичний щорічник провінції Цзянсу–2003).
Таблиця 2
Таблиця основних показників макрорегіону дельти ріки Чжуцзян
Населення, млн чол.
Назва міста Площа міста,
кв. км всього у тому числі
фахівців
Дороги, км
Аньцін 664 3,9 0,2 7662
Фошань 3813 3,39 0,6 3890
Гуанчжоу 7434 7,2 3,8 5138
Дунгуань 2465 1,56 0,34 2533
Хуейчжоу 419 2,83 0,2 7084
Цзянмень 1818 3,81 0,4 4058
Чжуншань 1800 1,36 1,9 1027
Чжухай 1688 0,78 0,74 1017
Шеньчжень 1949 1,39 1,8 1314
Усього за МДРЧ 22050 26,25 10,2 33723
Джерело: Гуандун тунці няньцзянь–2003 (Гуандунський статистичний щорічник–2003); Ше-
ньчжень цзінцзі тецюй тунці няньцзянь–2003 (Статистичний щорічник спеціальної економіч-
ної зони Шеньчжень–2003).
Трикутник Пекін-Тяньцзінь-Таншань (ТПТТ) складається з двох муні-
ципалітетів центрального підпорядкування – Пекін і Тяньцзінь та найбільших
міст столичної провінції Хубей – Таншань, Баодін, Ланфан, Ціньхуандао,
Чжанцзякоу, Ченде, Ханчжоу (табл. 3).
Порівняльний аналіз зазначених макрорегіонів доводить, що в них
склалося найбільш оптимальне для умов Китаю співвідношення площі (1,61%
території Китаю) до населення (10,8% його чисельності) з урахуванням чисе-
42
Моделі регіонального розвитку Китаю...
льності висококваліфікованих фахівців. За співвідношенням територія/насе-
лення серед трьох макрорегіонів виділяється МДРЯ (яке відповідно у 4,5 раза
більше за МДРЧ та у 3,1 раза більше за ТПТТ).
Таблиця 3
Таблиця основних показників трикутника Пекін-Тяньцзінь-Таншань
Населення, млн чол.
Назва міста Площа міста,
кв. км всього у тому числі
фахівців
Дороги, км
Пекін 16807 11,36 1,97 14359
Тяньцзінь 11919 9,2 0,48 9696
Ланфан 292 0,73 0,2 1228
Баодін 312 0,9 0,3 2324
Тоншань 1182 2,93 1,64 3119
Ціньхуандао 363 0,72 0,2 1780
Чжанцзякоу 819 0,85 0,26 1343
Ченде 708 0,45 0,18 1218
Цанчжоу 183 0,48 0,18 1121
Усього за ТПТТ 32587 27,62 5,31 39385
Джерела: Бейцзін тунці няньцзянь–2003 (Пекінський статистичний щорічник–2003); Хебейту-
нці няньцзянь–2003 (Статистичний щорічник провінції Хебей–2003).
Проте найбільш виразною ознакою випереджального розвитку макро-
регіонів є питома вага їх валового внутрішнього продукту (ВВП) у аналогіч-
ному загальнокитайському показнику. Так, ВВП МДРЯ в 2003 р. склав
1,9125 трлн юанів (8,027 юаня дорівнює 1 дол. США), що становить близько
19% ВВП Китаю. Показники ВВП МДРЧ та ТПТТ (відповідно 624,69 та
641,99 млрд юанів в 2003 р.) також складають вагомі частки (разом близько
15%) національного ВВП.
У зазначених макрорегіонах найбільші міські агломерації – Шанхай,
Пекін, Гуанчжоу, Шеньчжень та ін. нині виступають ядрами макрорегіонів,
опорами регіонального каркасу. Так, у ТПТТ частка Пекіну у загальному об-
сязі торгівлі макрорегіону (не кажучи про ВВП та інші головні макроеконо-
мічні показники) становила в 2003 р. близько 86%.
У МДРЯ безумовним лідером є Шанхай, ВВП якого, між іншим, істот-
но перевищував ВВП китайської столиці (у 2003 р. 450,8 млрд юанів та
321,2 млрд юанів відповідно).
Характерною рисою МДРЯ та МДРЧ є зростаюче значення в їхній територі-
альній структурі супутників-міст провінційного підпорядкування (див. табл. 1, 2).
ВВП кожного з таких міст у 2003 р. складав не менш ніж 40 млрд юанів.
З огляду на розбіжності у розвитку регіонів, показники регіонального
ВВП на душу населення в Китаї мають глибинний соціально-економічний
підтекст, дозволяючи на основі порівняльного аналізу ухвалити рішення що-
до бюджетної, податкової або соціальної політики.
Беручи середньозважений показник ВВП на душу населення Китаю
близько 8–10 тис. юанів, можна дійти висновку про далеко випереджальний
розвиток макрорегіонів на тлі інших регіонів країни.
Так, ВВП на душу населення МДРЯ становив 25962,24 юаня, ТПТТ –
23721,3 юаня. Проте найбільше в Китаї абсолютне значення має цей показник
у МДРЧ – 36440,31 юаня, або в 3,6 раза більше середньо китайського. У са-
43
Величко В.В.
мому МДРЧ за показником ВВП на душу населення виділяється Спеціальна
економічна зона Шеньчжень – 46388,0 юанів.
В умовах Китаю важливими регіональними макроекономічними показ-
никами та об’єктами макроекономічного аналізу економіки регіонів є індекси
роздрібного товарообороту та інвестицій в основні фонди.
За цими індексами (624,7 млрд та 642 млрд юанів відповідно або 15%
від загальнокитайського показника) першість посідає МДРЯ, перевищуючи
як МДРЧ, так і ТПТТ. Проте річна (у 2004 р. порівняно з 2003 р.) динаміка
зростання індексів практично однакова: МДРЯ – 11,5% , МДРЧ – 11,4%,
ТПТТ – 12%.
Маючи експортно-орієнтовані господарства, макрорегіони є основними
контрибуторами зовнішньої торгівлі Китаю: експорт МДРЯ у 2004 р. стано-
вив 35% товарного експорту Китаю.
Слід зазначити, що в рамках макрорегіонів комплексоутворювальні ме-
гаполіси, або центральні міста – хесинь ченши – (у МДРЯ – це Шанхай) ста-
новлять потужні центри тяжіння для менших міст і промислово-
технологічних зон, які дедалі активніше виступають як філії експортних баз
перших.
Проте розрив у експортоспроможності на користь центральних міст все
ще має відчутний характер: серед міст МДРЯ Шанхай експортує продукції на
62,66 млрд дол., у той час як м. Чжоушань – на 0,496 млрд дол.
Центральні міста-ядра утримують лідируючі позиції й з інших показ-
ників (капіталовкладення в основні фонди, роздрібний товарообіг тощо), у
тому числі з розрахунку на душу населення (табл. 4).
Таблиця 4
Показники економіки макрорегіонів на душу населення, юані КНР
Макрорегіон Інвестиції в основ-
ний капітал Роздрібна торгівля Експорт
МДРЯ, в т.ч.
Шанхай
8480,14
16391,93
8251,59
15253,82
1220,47
2402,51
МДРЧ, в т.ч.
Гуанчжоу,
Шеньчжень
10509,35
13867,64
57356,76
13512,15
19020,84
49450,70
4289,96
1911,69
33375,40
ТПТТ, в т.ч.
Пекін,
Тяньцзінь
10900,94
15966,73
8827,16
11302,95
15355,10
10242,75
1042,59
1110,09
1261,30
Джерело: Шанхай тунці няньцзянь–2003 (Шанхайський статистичний щорічник–2003); Цзян-
су тунці няньцзянь–2003 (Статистичний щорічник провінції Цзянсу–2003); Бейцзін тунці ня-
ньцзянь–2003 (Пекінський статистичний щорічник–2003); Хебей тунці няньцзянь–2003 (Ста-
тистичний щорічник провінції Хебей–2003); Гуандун тунці няньцзянь–2003 (Гуандунський
статистичний щорічник–2003); Шеньчжень цзінцзі тецюй тунці няньцзянь–2003 (Статистич-
ний щорічник Спеціальної економічної зони Шеньчжень–2003).
Співвідношення між галузями (сільське господарство/обробна промис-
ловість, транспорт/наукомістке виробництво, послуги) складає ще один важ-
ливий показник розвитку макрорегіонів Китаю (за традицією китайської ста-
тистики, воно має таку нумерацію: галузевий комплекс 1, галузевий ком-
плекс 2 та галузевий комплекс 3 відповідно). Макрорегіони Китаю мають такі
основні показники (у відсоткових пунктах):
МДРЯ – 5,8:51,9:42,3;
44
Моделі регіонального розвитку Китаю...
МДРЧ – 5,6:49,3:45,1;
ТПТТ – 4,0:42,3:53,7.
Показники переконують, що найбільш сучасна галузева структура мак-
рорегіону (з точки зору наукомісткої продукції) склалася в ТПТТ, в той час,
як у МДРЯ та МДРЧ домінує обробна промисловість. Серед центральних
міст передова структура створена у Пекіні – 3,1:34,7:62,2. Лише незначною
мірою столичному мегаполісу поступаються Шанхай, Гуанчжоу та Нанкін.
Проте у масштабі економіки країни навіть середні показники по кож-
ному з макрорегіонів свідчать про істотні переваги структури їх господарства
у порівнянні з іншими регіонами Китаю (табл. 5).
Таблиця 5
Доля виробництва макрорегіонів у виробництві КНР, %
Регіон Галузевий комплекс 1 Галузевий комплекс 2 Галузевий комплекс 3
МДРЯ 7 19 23
МДРЧ 3 9 12
ТПТТ 2 5 10
Усього 12 33 45
Джерело: Шанхай тунці няньцзянь–2003 (Шанхайський статистичний щорічник–2003); Цзян-
су тунці няньцзянь–2003 (Статистичний щорічник провінції Цзянсу–2003); Бейцзін тунці ня-
ньцзянь–2003 (Пекінський статистичний щорічник–2003); Хебей тунці няньцзянь–2003 (Ста-
тистичний щорічник провінції Хебей–2003); Гуандун тунці няньцзянь–2003 (Гуандунський
статистичний щорічник–2003); Шеньчжень цзінцзі тецюйтунці няньцзянь–2003 (Статистичний
щорічник спеціальної економічної зони Шеньчжень–2003).
Аналіз дає підстави стверджувати, що макрорегіони посідають лідиру-
ючі позиції з виробництва наукомісткої продукції та послуг Китаю, включа-
ючи такі галузі, як інформаційні технології, автомобілебудування, фармацев-
тична промисловість, космічна та військова сфера, спеціальна металургія,
транспортні засоби.
Водночас центр тяжіння таких галузей, як важке машинобудування,
металургія, основна хімія, видобування корисних копалин та базові галузі
агропромислового комплексу, які у період індустріалізації (особливо у 1950–
1980-х рр.) складали основу економічного потенціалу Північного, Східного
та Південного Китаю, поступово переходять у Центральні та Західні регіони
країни, тобто переміщуються у західному напрямку.
З розвитком ринкової економіки Китаю помітні зрушення відбулися у
регіональній структурі власності, зокрема, у співвідношенні форм державної,
колективної, приватної форм власності, у тому числі – власності іноземного
капіталу.
Так, на підприємствах державної власності (залежно від регіону) вироб-
ляється від 2 до 18,9% регіонального ВВП (без урахування внеску іноземної
власності), колективної – 0,3–16,2%, приватної – від 19,5 до 37,3%. Таким
чином, приватний капітал посів чільне місце серед усіх форм власності наці-
онального капіталу.
Іноземна власність також становить суттєву частку регіональної влас-
ності. Підприємства з іноземним капіталом виробляють близько 44,2% регіо-
нального ВВП у МДРЯ, до 36,9% регіонального ВВП у МДРЧ та до 41,1%
регіонального ВВП у ТПТТ. Тобто внесок іноземної власності у створення
ВВП вже наближається, а у деяких регіонах перевищує внесок приватного
45
Величко В.В.
капіталу. З точки зору внеску до регіонального ВВП державна власність пе-
ремістилася ледь не на останнє місце в ієрархії форм власності.
Макрорегіони становлять об’єкт не тільки державної економічної полі-
тики, а й місцевого самоврядування. Так, у Шанхаї створено міжрегіональний
комітет з управління МДРЯ, який має постійний орган оперативного управ-
ління та щорічно проводить сесії за участю віце-губернаторів, віце-мерів, ін-
ших представників регіонів, ділових кіл, приватних підприємців. Завдяки
цьому у МДРЯ запобігають забюрократизованості чи формалізації цього по
суті напівофіційного регіонального органу.
У МДРЧ накопичено досвід транскордонного співробітництва з сусід-
німи Гонконгом та Макао, розпочато створення "великого МДРЧ" за їх учас-
тю. Підписання китайсько-гонконгської угоди про тісніше економічне парт-
нерство (СЕРА) дозволило ширше використовувати переваги Гонконгу в ін-
тересах використання його реекспортних можливостей, капіталів, передових
методів корпоративного управління, менеджменту та сервісу в інтересах
МКРЧ [13].
У МДРЯ та МДРЧ процеси комплексоутворення, розподілу праці, інте-
грації поглиблюватимуться, переходячи в такі сфери, як фінанси, логістика,
наука і техніка, людські ресурси. Ядра макрорегіонів (передусім Шанхай,
Цзянсу та Чжецзян) поступово перетворюватимуться у центри передових до-
сліджень, управління зовнішньою торгівлею та фінансовими ресурсами, по-
слуг з менеджменту та консалтингу.
За комплексною оцінкою наукового потенціалу та конкурентоспромо-
жності технічних досягнень, Пекін посідає перше місце в країні, Шанхай –
третє, провінція Цзянсу – шосте, Чжецзян – восьме [14].
Супутники перебиратимуть на себе функції виробничих баз, розвиваю-
чи обробну промисловість за умов використання передових розробок, методів
управління та фінансових ресурсів ядер. У такий спосіб економічні та
управлінські зв’язки всередині макрорегіонів стануть міцнішими, ефект
комплексоутворення – вагомішим.
В Китаї висловлюються думки, що у МДРЯ та МДРЧ завершується фо-
рмування ринкових засад економіки, спільного ринку, інвестиційного кліма-
ту, цілісної інформаційної, комунікаційної та транспортної мережі і що регіо-
ни вступили в завершальний період індустріалізації [15].
Попри їх відносну новину, інноваційні підходи до регіональної еконо-
мічної політики з боку політичних та наукових кіл Китаю не вичерпались із
створенням моделей макрорегіонів дельти рік Янцзи та Чжуцзян. Китайські
науковці одностайно стверджують, що необхідно шукати інші, транскордонні
(усередині унітарної держави) моделі організації та управління регіональни-
ми господарствами [16].
У ході розробки стратегії розвитку Китаю з точки зору регіональної
економіки, виявилися принципово нові підходи як учених, так і практиків до
створення нових моделей районування та регіонального управління. Серед
учених, чиї ідеї привертають увагу своєю креативністю та нестандартним ха-
рактером, слід відзначити Ван Іміня, Чень Хуая, Го Ванціна, Ван Юнхуна,
Ню Веньюаня, Лі Шаньтун (жін.), Чжоу Вея, Ню Фенжуаня, Лу Біня та інших
економістів та управлінців [17].
У пошуку нових моделей районування, зокрема, створення макро- та
мікрорегіональних комплексів, регіонального планування, маркетингу тощо
46
Моделі регіонального розвитку Китаю...
не менш активними виявилися регіони. На Другому всекитайському форумі з
розвитку економічного макрорегіону "Велика дельта ріки Чжуцзян"
(м. Ченду, 2005) – далі ВДРЧ – підбито підсумки його діяльності після при-
йняття формального рішення про створення у 2004 р.
Як відомо, макрорегіон ВДРЧ засновано за ініціативою керівників
дев’яти провінцій, які представляють як розвинений Східний регіон Китаю
(Гуандун, Фуцзянь, Хайнань) та провінції менш розвиненого Центрального
Китаю (Хунань, Цзянсі), так і порівняно відсталого Південно-Західного Ки-
таю (Гуйчжоу, Цзянсі, Юньнань, Сичуань).
Показники регіону (площа дорівнює 2,3 млн кв. км, що становить 20%
площі КНР, населення – близько 500 млн чол., що перевищує населення країн
ЄС, ВВП – більш як 600 млрд дол. США, перевищуючи ВВП Індії та набли-
жаючись до ВВП Канади) свідчать про масштабність експерименту і велику
відповідальність його творців.
Шляхом консенсусу, досягнутого між керівниками, експертами та гро-
мадськістю, у ході становлення макрорегіону визначено мету його діяльності –
подолання замкненості провінцій та районів, заохочення розвитку макрорегі-
онального ринку, забезпечення рівності його господарюючих суб’єктів, раці-
онального розміщення факторів матеріального виробництва та їх належної
організації.
Аналіз економіко-географічного розташування регіону свідчить, що йо-
го ініціатори – провінційні економісти і керівники – пішли далі від уже апро-
бованих моделей регіональної політики.
Адже макрорегіон ВДРЧ охоплює провінції з різними умовами госпо-
дарювання та економічного розвитку і навіть не вписується в досить нові, але
вже усталені макрорегіони – дельти ріки Янцзи та дельти ріки Чжуцзян.
Слід підкреслити, що до новоствореного макрорегіону вперше у прак-
тиці макроекономічного районування долучилися й спеціальні адміністрати-
вні райони КНР – Гонконг та Макао. Для цього у нагоді стала існуюча право-
ва база – Угода про економічне партнерство між Гонконгом та материковим
Китаєм – СЕРА.
Загалом, правова база макрорегіону ВДРЧ складається з 20 багатосто-
ронніх документів, що дає підстави його учасникам сподіватися на стабіль-
ний розвиток новоутворення.
Аналіз, зроблений такими економістами, як Лю Їнцю, Лі Цзяньге та Дін
Женьчжуном, свідчить, що у перший рік після утворення макрорегіону ВДРЧ
(2004) відбулися позитивні зрушення у подоланні замкненості економік від-
носно відсталих регіонів (провінції Хунань, Гуйчжоу, Цзянсі), залучення до
них інвестицій з більш розвинених, реалізації завдань щодо підвищення кон-
курентоспроможності, урегулювання вад у ціновій політиці, у координації
роботи транспортного комплексу, більш цілеспрямованого перетікання робо-
чої сили у межах макрорегіону ВДРЧ.
Так, інвестиції з більш розвиненої провінції Фуцзянь до менш розвине-
ної – Гуансі – за останній рік зросли у 4 рази, до 1,5 млрд юанів, перевищив-
ши темпи зростання фуцзяньських інвестицій до провінції Хайнань (для якої
Фуцзянь є традиційним донором) за 2000–2003 рр. [18].
Дослідники феномену макрорегіону ВДРЧ вважають, що його рамки
дозволять уникнути як надто швидкого зростання ринковості регіональних
47
Величко В.В.
економік, так і надто великого адміністративного втручання в економічні
процеси.
Один з керівників Академії суспільних наук Китаю Лю Їнцю вважає, що
концепція макрорегіону ВДРЧ забезпечує подолання не тільки природно-
географічної замкненості внутрішніх регіонів, але й рамок усталеного економі-
ко-географічного районування, зокрема макрорегіону дельти ріки Янцзи, мак-
рорегіону дельти ріки Чжуцзян та макрорегіону району Бохайської затоки.
Не вкладається вона й у рамки поділу регіонів за принципом розташу-
вання біля моря, басейну рік, кордонів держави, тому потенційно вона має
велику районоутворювальну силу і є свідомим вибором у реалізації завдань
динамічного, стійкого розвитку [19].
Найбільшу увагу привертають результати досліджень Інституту еконо-
міки Пекінської академії суспільних наук, здійснені у рамках "великого", все-
китайського плану наукових досліджень під керівництвом відомого економі-
ста Чжао Хуна.
Чжао Хун та очолювана ним школа виходять з того, що нерівномір-
ність розвитку регіонів Китаю є основою дисбалансу його економічного
зростання [20]. За офіційними даними, співвідношення між ВВП більш розви-
нених Східних та Західних регіонів Китаю постійно зростає на користь пер-
ших: якщо у 1999 р. воно становило 2,2:1, то у 2002 р. – 2,8:1, а у 2004 р. –
вже 3,4:1 [21].
Західні ж економісти у своїх дослідженнях акцентують увагу на таких
рисах дисбалансу як розбіжність у доходах міського та сільського населення,
різні норми бюджетних видатків на освіту, пенсійне забезпечення, охорону
здоров’я тощо. За даними Нобелівського лауреата в галузі економіки
Дж. Мерліса, середній дохід на душу населення міст Китаю у 2004 р. дорів-
нював 6500 юанів, а сіл – усього 2000 юанів, що становило 3,5:1 на користь
населення міст. Ще більша розбіжність у бюджетних видатках на соціальні
цілі – 6:1 [22].
У свою чергу, дисбаланс у розвитку соціальної сфери призводить до
знецінення політичного курсу на побудову "гармонійного суспільства" (сєхе
шехуей), в якому регіональна гармонія становить один з основоположних по-
стулатів.
Більш того, на думку Чжао Хуна, нерівномірність, розбалансованість
розвитку регіонів призвела до численних явищ дублювання у виробництві та
будівельному комплексі, викликала нездорову конкуренцію у доступі до при-
родних ресурсів і, як наслідок, – їх "розбазарювання" у зростаючих масштабах.
Нові виклики, з якими стикаються регіональні господарства, вимагають
вже не стільки нового теоретичного осмислення, скільки дороговказу з боку
керівних регіональних органів – лейтмотив багатьох наукових дискусій та
рекомендацій. Останні, зокрема, розробляються Народною політичною кон-
сультативною радою Китаю та її регіональними органами [23].
Нововведення мають не тільки сприяти зменшенню регіональних роз-
біжностей, а й забезпечити виграш об’єктів та суб’єктів регіональної політи-
ки завдяки посиленню внутрішньорегіональної співпраці, чіткішій координа-
ції у межах регіону. Це знайшло виразне втілення у мікроекономічних моде-
лях – "економіки центральної частини" та "децентралізованої моделі".
У цьому контексті винесена Чжао Хуном на широке обговорення "тео-
рія економіки центральної частини" – цзунбу цзінцзі лілунь (далі ТЕЦЧ) може
48
Моделі регіонального розвитку Китаю...
розглядатися як одна з альтернатив стандартному, випробуваному на практи-
ці, але поступово втрачаючому ефективність мікроекономічному інструмен-
тарію регіональної політики [24]. Тобто існуючі рамки мікрорегіонів (місто
провінційного підпорядкування, повіт, повітове місто або селище, волость та
волосне село) та їх адміністративні економіки.
У підсумку, імплементація ТЕЦЧ забезпечуватиме раціональне розмі-
щення виробництва та розподіл праці між мікрорегіонами.
Обґрунтовуючи ТЕЦЧ, Чжао Хун вважає, що з поглибленням процесів
глобалізації і розвитком інформаційних технологій (ІТ) виникла нова тенден-
ція управління підприємствами, коли їх центральні частини (цзунбу), тобто
головні офіси, або штаб-квартири, дедалі більше віддаляються від безпосере-
днього матеріального виробництва. Управління ресурсами окремо взятої
компанії, завдяки використанню ІТ, відбувається у новий спосіб, коли розмі-
щення головного офісу поблизу виробництва втрачає необхідність.
Саме ІТ обумовили виникнення необхідності перегляду усталеного до-
мінування центрів-міст (чжунсінь ченши) у розміщенні виробництва.
При обґрунтуванні ТЕЦЧ враховується очевидний феномен міського
будівництва у розвинутих країнах – домінування центральних офісів у вели-
ких містах та відчутний просторовий відрив від них виробничих потужнос-
тей, які розміщуються будь-де у країні чи навіть (у випадку транснаціональ-
них корпорацій) далеко за її межами.
Зазначений феномен викликав появу нових форм регіональної структу-
ри міського господарства, зайнятості, містобудування, а у подальшому – пер-
спективного планування міського середовища, його природоохоронного ком-
плексу і загалом – нового тренду урбанізації як економічного та соціального
явища.
Запропонована модель економіки центральної частини (ЕЦЧ), на думку
Чжао Хуна, дає, як мінімум, такі переваги.
По-перше, якщо користуватися можливостями ІТ, можна ефективно
використовувати потенціал як великого міста, де розташований головний
офіс, з його фінансовими ресурсами, рівнем менеджменту, світогосподарсь-
кими зв’язками, так і регіонів, де кращий доступ до природних ресурсів,
транспортних розв’язок, джерел енергопостачання та природоохоронних
об’єктів.
Як відомо, традиційні схеми локалізації центрального офісу разом з ви-
робничою площею зустрічають у ході розвитку міст дедалі більші труднощі
через численні урбаністичні та екологічні проблеми.
По-друге, підприємства, що розміщені поза межами міста-центру, як
правило, мають вищий рівень рентабельності, який використовуватиметься
головним офісом в інтересах залучення нових фінансових та інтелектуальних
ресурсів в інтересах виробництва для досягнення конкурентоздатніших еко-
номічних результатів (зниження собівартості, зростання прибутку), постійно-
го оновлення ряду продукції у рамках маркетингової стратегії усього підпри-
ємства.
По-третє, регіони, віддалені від центра міста, отримують додаткові ім-
пульси розвитку, оскільки до них по лінії "головний офіс – винесене назовні
виробництво" потрапляють капітали, технології, інші нематеріальні ресурси.
49
Величко В.В.
Вони працюють також і на економіку регіону, оскільки вважається, що і
головний офіс, і підприємства сплачують податки, частина яких йде до регіо-
нальних бюджетів (через податкові органи центрів міст та регіонів відповідно).
Низку позитивів несе впровадження ЕЦЧ самим підприємствам, оскільки:
- сприяє поліпшенню структури підприємства шляхом збільшення час-
тки його ресурсів, що спрямовуються на збільшення у продукції підприємст-
ва долі доданої вартості, перехід до виробництва наукомістких продуктів та
збільшення у валовому продукті підприємства частки виробничих (післяпро-
дажних, сервісних, ремонтних тощо) послуг.
- сприяє задіянню кумулятивного ефекту реструктуризації окремо узя-
того підприємства, оскільки до виробництва наукомісткої, технологічно
складної продукції чи послуг незмінно долучається дедалі більше субпідряд-
ників, постачальників, консультаційних та дослідницьких установ, що розмі-
щені у самому регіоні. У такий спосіб регіональна економіка отримує додат-
кові імпульси росту, активізує фактори зростання її конкурентоспроможності.
- надає якісно інші переваги центр-місту у контексті зростаючого спо-
живання ними інформаційних послуг, наукових розробок, банківських, стра-
хових, освітніх послуг, не кажучи вже про попит, викликаний їх представни-
цькими витратами, високим життєвим рівнем їх вищої управлінської ланки та
кваліфікованого персоналу.
Як доводять дослідження, зазначений фактор відіграє важливу роль у
розвитку економіки регіонів.
Не менш важливе місце ЕЦЧ посідає у забезпеченні зайнятості насе-
лення, у центрі-місті – менеджерів, маркетологів, фахівців ІТ, працівників
банківської, офісної справи високої кваліфікації, у регіонах – синіх "комір-
ців", постачальників, працівників сфери обслуговування, транспортників.
Непересічним є соціальний ефект ЕЦЧ, який полягає, зокрема, у ство-
ренні у центрі-місті, у регіонах ринкового середовища, умов для розширення
наукомісткого виробництва, сфери послуг, підвищення якості і конкуренто-
спроможності регіонального виробництва, виходу на зарубіжних партнерів,
світовий ринок.
Очікується, що імплементація ЕЦЧ у соціальному плані сприятиме до-
сягненню гармонії між людиною і природою, економікою і довкіллям, ство-
ренню передумов переходу до цивілізованого, висококультурного життя.
Відображенням специфіки китайської економіки є твердження розроб-
ників ТЕЦЧ про те, що ЕЦЧ сприятиме забезпеченню високої ефективності
внутрішньо фірмової системи адміністрування (сінчжен сітун) витіснить
надмірну опору на ринкові методи, сприяючи гармонії суспільства, досягнен-
ню єдності та координації економічного зростання та заощадливого викорис-
тання природних ресурсів [див. 24].
З інших інноваційних моделей регіональної економіки, що пропону-
ються китайськими науковцями та практиками, увагу привертає також якісно
нова, протилежна ТЕЦЧ, модель розміщення, яка дістала назву фей чжунсінь
моши, тобто децентралізована модель (ДМ).
ДМ розроблена з урахуванням зменшення ефективності централізова-
ного характеру управління виробництвом та виробничими відносинами. При-
чина – надто високий ступінь централізації управління перестає відображати
розгалужену, подрібнену спеціалізацію сучасних продуктивних сил [25].
50
Моделі регіонального розвитку Китаю...
Об’єктивною вимогою світової економіки є прагнення кожної держави
до рівноправного, збалансованого розвитку. Разом з новим типом міжнарод-
них відносин, заснованим на принципі багатополярності, формується модель
розвитку світової економіки на основі радше диверсифікації, подрібнення,
ніж на централізації.
Тому на противагу до ТЦЕ виникла ДМ, яка має такі основні риси:
• багатосторонність;
• комплексність;
• багатофункціональність;
• поліцентричність;
• однорідність у різноманітності.
Втім, ДМ не означає політичну автономію її суб’єктів, будучи спосо-
бом спільного розвитку через взаємні зв’язки. В історії матеріального розвит-
ку людства чітко проглядається тенденція залежності форм урбанізації від
розвитку суспільного господарства. В історії Китаю вони пройшли шлях від
роздрібненості міського господарства до його централізації. Нині, на початку
процесу урбанізації стояло завдання розв’язання проблем створення міста,
перебудови аграрної економіки в урбаністичну, з більш високим рівнем орга-
нізації та продуктивності праці.
Пройшовши процес централізації, міське господарство знову повстало
перед дилемою щодо ефективного використання як природних ресурсів, так і
робочої сили. Сучасні міста досягли такої межі, коли ефект централізації було
вичерпано, що виявилося у нестачі ресурсів, у тому числі енергетичних та вод-
них, виникненні транспортних проблем, скупченості населення з відповідною
екологічною і навіть епідеміологічною (САРС, курячий грип) небезпекою.
Повертаючись до ДМ, слід зазначити, що вона не відкидає, більш того,
передбачає існування центру-міста (чжунсінь ченши). З точки зору територі-
ального устрою, розміщення виробництва вона водночас передбачає створен-
ня сполученої з ним смуги (банькуай), забезпечуючи ефект багатостороннос-
ті, комплексності тощо.
На прикладі китайської столиці очевидно, що у 1950–1990-ті рр. її ур-
банізація досягла піку централізації, водночас, центр-місто швидко вийшло за
межі міської стіни, приєднавши до міської території спочатку близькі перед-
містя, потім – повіти, які з ними безпосередньо межували.
Центр-місто також зазнало значних змін, додавши до традиційного ад-
міністративного компоненту потужний офісно-діловий сектор з сучасними
атрибутами – розвиненою інфраструктурою, сферою обслуговування тощо.
У такий спосіб центр-місто продовжувало зміцнювати свою роль, у той
час як приєднані передмістя взяли на себе функцію спальних районів для чи-
новницької та ділової еліти столиці.
У результаті центр-місто зазнало типових для централізованої моделі
труднощів – дефіцит води, чистого повітря, а також транспортні проблеми,
інші вади великого міста.
Зазначені обставини сприяли становленню ДМ, яка може служити ін-
струментом у створенні якісно нового урбаністичного простору Пекіна.
Автори концепції пропонують закласти її у планування міста. Як один з
варіантів пропонується створення на основі існуючої системи розміщення дві
осі багатополярності, уздовж яких створити два пояси – дідай. Пояси торка-
51
Величко В.В.
ються центра-міста лише в обмежених масштабах, даючи простір розвитку
періферії регіонів.
У свою чергу, у межах поясів передбачається створення нових міст
(сінь чен) або селищ (чен чжень), що закладає основу до їх подальшого стру-
ктурування, можливо створення у перспективі власного центру міста.
Таким чином, ДМ поступово набиратиме притаманних їй рис, коли
центр-місто доповнюватиметься не спальними районами, а новими точками
зростання, де поєднання робочої сили з засобами виробництва набуде ефек-
тивності, для чого буде створене якісно нове середовище на засадах багато-
сторонності тощо.
У ДМ поєднання робочої сили з засобами виробництва створює нову
якість міського середовища, а для підприємств – можливість об’єднання у
ланцюги, мережі, комплекси та інші угруповання.
Таким чином, моделі макрорегіонів дельт рік Янцзи та Чжуцзян, трику-
тника Пекін-Тяньцзинь-Таншань, Великої дельти Чжуцзяну (включаючи Сян-
ган та Аомень), а також мікромоделей (зокрема, децентралізована модель та
модель центральної частини) поступово перетворюються у важливий фактор
економічного зростання національної економіки і водночас – у поле іннова-
цій регіональної економічної політики. Випереджальний характер розвитку
макро- та мікрорегіонів, створених на основі моделей, доводять ще виразніші
показники їх зовнішньої торгівлі та залучення ними іноземних інвестицій.
У зазначених регіонах, на відміну від інших регіонів Китаю, процес
формування спільного ринку, регіонального розподілу праці, комплексоутво-
рення практично наближається до реального завершення, перейшовши з кон-
цептуальної у практичну площину.
Порівняльний аналіз економік регіонів, ефективності нових моделей
об’єктивно свідчить, всупереч проголошеним намірам пришвидшити розви-
ток Західного та Центрального економічних поясів, про поступове перемі-
щення полюсу економічного зростання до дельт рік Янцзи та Чжуцзян, місь-
кої агломерації навколо Бохайської затоки, інших великих міст Китаю, де по-
вніше використовуються їх ринковий, природний та людський потенціал, а
також можливості оптимізації структури виробництва, системи регіонального
управління та районування.
Література
1. Ше Нін. Гуаньюй шицзє цзінцзі ітіхуа цзіге лі лунь веньті де цзуншу (Щодо
узагальнення кількох теоретичних питань інтеграції світової економіки) // Шицзє
цзінцзі цінкуан (Ситуація у світовій економіці). – 1998. – № 21. – С. 36.
2. Чень Гуанпо. Лунь цзінцзі ітіхуа де лоцзі цзєчен (Про логічну структуризацію
економічної інтеграції) // Цаймао цзінцзі (Економіка фінансів та торгівлі). – 1999. –
№ 9. – С. 44.
3. Група прикладного аналізу економіки НДІ макроекономіки КНР. 2005 – Чжун-
го цзінцзі цзоусян (Напрямки поступу економіки Китаю у 2005 р.) // Ляован (Спосте-
рігач). – 2004. – № 44. – С. 15.
4. Ян Кайчун. Цюйюй ітіхуа фачжань де цзоусян (Напрямки розвитку регіональ-
ної інтеграції) // Чжунго цюйюй фачжань яньцзю (Дослідження з розвитку регіонів
Китаю): Чжунго шехуей фачжань чубаньше. – 1997. – С. 149.
52
Моделі регіонального розвитку Китаю...
5. Хоу Жоши. Цун цзінцзі ітіхуа цзоусян цзінцзі цюаньцюхуа (Від регіональної
інтеграції до економічної глобалізації) // Шицзє цзінцзі (Світова економіка). – 1996. –
№ 3. – С. 29.
6. Лун Сяомінь. Цюйюй ітіхуа лілунь гайнянь цзі фачжань (Теоретичні основи ре-
гіональної інтеграції та її розвиток): Шехуей кесюе веньчжай чубаньше. – Пекін,
1997. – 301 с.
7. Чжу Хоулунь. Чжунго цюйюй цзінцзі фачжань чжаньлюе (Стратегія розвитку
регіональної економіки Китаю): Шехуей цзінцзі чубаньше. – Пекін, 2003. – 198 с.
8. Чжан Дасун. Цюйюй чаньє цзєгоу дунай юхуа лі лунь цзі яньцзю (Теорія і до-
слідження переваг у становленні структури виробництва регіонів): Шехуей цзінцзі
чубаньше. – Пекін, 2002. – 215 с.
9. Цао Гуанмін. Цюй юй цзінцзі фачжаньде цзінсян яньцзю (Дослідження з основ
та напрямків розвитку регіональної економіки): Шехуей цзінцзі чубаньше. – Пекін,
2003. – 280 с.
10. Бейцзін шехуей кесюеюань. Чжунго цюй юй цзінцзі фачжань баогао-2003
(Доповідь Пекінської академії суспільних наук щодо розвитку регіональної економі-
ки Китаю-2003): Шехуей кесюе веньчжай чжубаньше. – Пекін, 2004. – 92 с.
11. Шанхай шехуей кесюеюань. Чанцзян саньцзяочжоу цюйюй цзінцзі фачжань
яньцзю-2003 (Дослідження 2004 року щодо економічного розвитку макрорегіону де-
льти ріки Янцзи): Шанхай женьмінь чубаньше. – Шанхай, 2005. –301 с.
12. Чжунго цзінцзі тунці няньцзянь-2003" (Щорічник економічної статистики Ки-
таю за 2003р.): Чжунго цайчжен цзінцзі чубаньше. – Пекін, 2004. – 584 с.
13. СЕРА нейді юй Сянган цзяньлі ген цімі цзінмао гуансі де аньпай (Положення
СЕРА (Closer Economic Partnership Agreement) щодо встановлення більш тісних тор-
говельно-економічних відносин між Гонконгом та внутрішніми районами КНР) //
www.chinafiw.net
14. 2002 Чжунго кецзі тунці няньцзянь-2002 (Щорічник з статистики науки і тех-
ніки Китаю за 2002 р.): Чжунго кецзі чубаньше. – С. 612.
15. Хуан Хуей. Чацзюй года (Розбіжності надто великі) // Ляован (Спостерігач). –
2005. – № 9. – С. 23.
16. Див. наприклад, Ван Імінь. Шехуейчжуі шичан цзінцзі тічжи жогань чжуняо
веньті яньцзю (Дослідження з деяких важливих питань системи соціалістичного рин-
кового господарства). – Пекін: Чжунго цзіхуа чубаньше, 2002; Чень Хуай. Чжунго
цзю жіцюй да жедянь (Дев’ять великих найактуальніших регіональних проблем Ки-
таю). – Пекін: Чжунго фачжань чубаньше, 2000; Лі Шаньтун. Діцюй чженце юй сє-
тяоф ачжань (Регіональна політика та розвиток координації). – Пекін: Чжунго цайч-
жен цзінцзі чубаньше, 1995.
17. Чжу Хоулунь. Чжунго цюйюй цзінцзі фачжань чжаньлюе (Стратегія розвитку
регіональної економіки Китаю): Шехуей цзінцзі чубаньше. – Пекін, 2003. – 198 с.;
Гао Гуаншен. Чжунго діюй цзінцзі чжаньлюе ганяо. Цяньянь (Вступ до "Основ стра-
тегії розвитку китайської економіки"). – Пекін: Гоуюань сіньвень чубаньше, 2005. –
С. 8.
18. Хоу Давей. Фаньчжу хецзо (Співпраця у регіоні Великий Чжуцзян) // Ляован.
– 2005. – № 31.
19. Лю Їньцю: Цзяцян чаньцюань баоху, туйцзінь цзішу чуансінь (Посилювати
захист власності, стимулювати технічні інновації // Ляован. – 2005. – № 26.
20. Чжао Хун. Цзунбу діцюй: шисянь цюйюй хецзо гунїн (Економіка центру: вза-
ємний виграш у здійснені регіональної співпраці) // Чжунго ченши фачжань юй
цюйюй цзінцзі гоцзі луньтань (Міжнародний симпозіум з розвитку урбаністики та
регіональної економіки Китаю: – Пекін, Бейцзін жибао чубаньше, 2005. – С. 36.
21. Чен Іси. Чжунго цзінцзі фачжань юй гайге яньцзю (Дослідження розвитку та
реформи економіки Китаю). – Пекін: Учжоу чуаньбо чубаньше, 2000. – С. 12–13.
22. James A. Mirrlees. Chinese regional development and its social consequences //
Чжунго ченши фачжань юй цюйюй цзінцзі гоцзі луньтань (Міжнародний симпозіум з
53
Величко В.В.
розвитку урбаністики та регіональної економіки Китаю. – Пекін: Цзінцзі жибаоше,
2005. – С. 3; Цзємусі Моліси (китайська звукова калька прізвища James A. Mirrlees).
Луньвень цінсюань фейдунчен сіньсі сяде цзілі лі лунь (Виклад теорії асиметричної
інформації). – Пекін: Шанву іншугуань, 1997. – С. 23.
23. Яо Силян. Туйцзінь гунє бушу гайцзао, вейчи діюй цзінцзі цзенчжан (Просу-
вати реформу розміщення промисловості, підтримувати розвиток регіональної еко-
номіки // Бейцзін жибао (Пекінська газета). – 2004. – 27 липня.
24. Чжао Хун. Цзунбу цзінцзі (Економіка центральної частини). – Пекін: Чжунго
цзінцзі чубаньше, 2004. – С. 34.
25. Ван Юнхун. Цун шехуей, чженчжи, цзінцзіде "фей чжунсінь сяньсян" дао че-
нши фачжань юй цюйюй цзінцзіде "фей чжунсінь моши" (від "явища децентралізації"
у суспільстві, політиці, економіці до "децентралізованої моделі" у розвитку міст та
регіональній економіці // Чжунго ченши фачжань юй цюйюй цзінцзі гоцзі луньтань
(Міжнародний симпозіум з розвитку урбаністики та регіональної економіки Китаю. –
Пекін: Цзінцзі жибаоше, 2005. – С. 3.
54
|