Найкращий знавець неорганічної природи України (З нагоди 150-річчя з дня народження академіка П.А. Тутковського)
Один із фундаторів Української академії наук (перший голова її Правління), Національної бібліотеки Української Держави і Національного геологічного музею Павло Аполлонович Тутковський (1858–1930) – видатний український геолог і географ, автор оригінальних наукових концепцій і численних праць у галуз...
Saved in:
| Date: | 2008 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2008
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1985 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Найкращий знавець неорганічної природи України (З нагоди 150-річчя з дня народження академіка П.А. Тутковського) / В. Онопрієнко // Вісн. НАН України. — 2008. — N 3. — С. 55-65. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859529454460600320 |
|---|---|
| author | Онопрієнко, В. |
| author_facet | Онопрієнко, В. |
| citation_txt | Найкращий знавець неорганічної природи України (З нагоди 150-річчя з дня народження академіка П.А. Тутковського) / В. Онопрієнко // Вісн. НАН України. — 2008. — N 3. — С. 55-65. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | Один із фундаторів Української академії наук (перший голова її Правління), Національної бібліотеки Української Держави і Національного геологічного музею Павло Аполлонович Тутковський (1858–1930) – видатний український геолог і географ, автор оригінальних наукових концепцій і численних праць у галузі четвертинної геології, палеонтології, стратиграфії, гідрогеології, регіональної геології. Плідна наукова діяльність П.А. Тутковського значною мірою визначила
напрями розвитку геології в Україні у ХХ ст.
|
| first_indexed | 2025-11-25T22:39:34Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 3 55
Народився Павло Аполлонович Тутков-
ський 1 березня 1858 р. у містечку Ли-
повець Київської губернії. Його батько слу-
жив секретарем у суді. Члени великої і
дружньої родини Тутковських зробили по-
мітний внесок у розвиток культурного се-
редовища Києва наприкінці минулого — на
початку нинішнього століття. З дитинства
Павло любив збирати колекції і гербарії, за-
хоплено читав праці класиків природознав-
ства, цікавився визначенням рослин і міне-
ралів. Після закінчення в 1877 р. із срібною
медаллю Житомирської гімназії вступив на
фізико-математичний факультет Універси-
тету Св. Володимира. За участь у студент-
ських виступах його після першого курсу
виключили з університету. Після відновлен-
ня, через рік, він із захопленням взявся за
систематичне вивчення природничих наук.
Як дослідник П.А. Тутковський форму-
вався під впливом київської університет-
ської школи геологів. Її очолював знаний
вітчизняний геолог К.М. Феофілактов, один
із піонерів вивчення регіональної геоло-
гічної будови Правобережної Ук раїни.
К.М. Феофілактов читав в Університеті
св. Володимира лекції з геології, палеон-
тології і мінералогії протягом 46 ро ків. За
ці піввіку наука суттєво змінилася, але він
завжди встигав стежити за її прогресом.
П.А. Тутковський згадував: «Старанно об-
роблені, глибоко продумані, витончені за
формою (хоча і без квітів непотрібного
красномовства) і суто наукові за змістом
лекції Костянтина Матвійовича відміча-
лися в той же час простотою, доступніс-
тю і живістю викладу. Повідомляючи масу
перевірених фактів, Костянтин Матвійо-
вич завжди об’єднував їх загальною ідеєю,
вказував значення і місце цих фактів у сис-
темі науки, не даючи слухачам загубитися
в їхній масі, і часто-густо захоплював слу-
хачів любов’ю до предмету. Виняткова дик-
ція, майстерна манера викладу, змістов-
ність і живий інтерес лекцій К.М. Феофі-
лактова завжди залучали значне число слу-
хачів» [1].
Глибоко розуміючи завдання геологічно-
го вивчення території України, К.М. Фео-
філактов залучав своїх учнів до складан-
ня перших геологічних мап. Ця робота три-
вала десятиліттями. Видані К.М. Феофі-
Один із фундаторів Української академії наук (перший голова її Правління),
Національної бібліотеки Української Держави і Національного геологічного му-
зею Павло Аполлонович Тутковський (1858–1930) – видатний український гео-
лог і географ, автор оригінальних наукових концепцій і численних праць у галузі
четвертинної геології, палеонтології, стратиграфії, гідрогеології, регіональної
геології. Плідна наукова діяльність П.А. Тутковського значною мірою визначила
напрями розвитку геології в Україні у ХХ ст.
В. ОНОПРІЄНКО
НАЙКРАЩИЙ ЗНАВЕЦЬ НЕОРГАНІЧНОЇ ПРИРОДИ УКРАЇНИ
З нагоди 150–річчя з дня народження академіка П.А. Тутковського
© ОНОПРІЄНКО Валентин Іванович. Доктор філософських наук. Завідувач відділу методології та
соціології науки Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М.Доброва
НАН України (Київ). 2008
56 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 3
лактовим і його учнями геологічні мапи
Київської та інших губерній України, міс-
та Києва одержали високу оцінку наукової
спільноти, були відзначені преміями Міне-
ралогічного товариства.
К.М. Феофілактов і його учні першими в
Росії почали застосовувати мікроскопічні
методи дослідження в петрографії. Він же
здійснив першу спробу класифікації грані-
тів, що складають Український кристаліч-
ний масив. К.М. Феофілактов ініціював
розроблення проблем четвертинної геоло-
гії для території України. Він установив на-
явність льодовикових і післяльодовикових
відкладів, захоронених ґрунтів, а також за-
пропонував перший стратиграфічний роз-
тин четвертинних відкладів. К.М. Феофі-
лактов пов’язував наукові дослідження з
практичними запитами економіки. Він і йо-
го учні, у тому числі й П.А. Тутковський,
давали роз’яснення з різних питань, пере-
дусім щодо пошуків і розроблення родо-
вищ корисних копалин, буріння свердло-
вин, водопостачання міст України, вибору
каменю для київських бруківок тощо.
Вони передбачили можливість артезіан-
ського водопостачання Києва, розкрили
природу ки їв ських зсувів і намітили шля-
хи боротьби з ними.
Школа К.М. Феофілактова мала ви-
значний вплив на формування інтересів
П.А. Тутковського як спеціаліста-геолога
широкого профілю. Після закінчення в
1882 р. університету П.А. Тутковський пра-
цював лаборантом мінералогічного кабіне-
ту. У 1880—90-х роках минулого століття
під час щорічних відряджень від Київсько-
го товариства природодослідників він про-
йшов усю Правобережну Україну, зокрема
Волинь і Полісся, детально вивчив геоло-
гічну будову цих регіонів.
Суттєво вплинула на формування в
П.А. Тутковського самостійного стилю на-
укового мислення та особистої концепту-
альної платформи його полеміка з постій-
ним опонентом — київським професором-
геологом П.Я. Армашевським. Після того як
з університету змушений був піти К.М. Фео-
філактов, конфлікт із П.Я. Армашевським
перекинувся на його спадкоємця на ка-
федрі геології професора П.М. Венюкова, і
П.А. Тутковський у 1896 р. вирішив зали-
шити університет. Довгий час він працював
викладачем київських гімназій і співпрацю-
вав із газетою «Киевское слово». Майже два
десятиліття П.А. Тутковський був відірва-
ний від університетських лабораторій і нау-
кового оточення, але не припинив дослід-
ницької діяльності. На початку нового сто-
ліття він став позаштатним співробітником
Геологічного комітету. За його завданням у
1900—1906 рр. він проводив геологічне зні-
мання вздовж залізниці Київ-Ковель, а по-
тім у межах 16-го аркуша Загальної геоло-
гічної мапи Європейської Росії досконало
вивчив природні особливості Українського
Полісся і Волині, що стало базою для на-
ступних його теоретичних розроблень.
У 1904 р. П.А. Тутковський прийняв про-
позицію попечителя Київського навчально-
го округу і був призначений інспектором, а
у 1909 р. — директором народних училищ
Волинської губернії. Нова служба хоча й
була чиновницькою, однак давала змогу
багато мандрувати і спостерігати природу
Волині. Житомирський період його діяль-
ності, який тривав дев’ять років, був тісно
пов’язаний із Товариством дослідників Во-
лині, одним із небагатьох тоді краєзнавчих
товариств у Україні, заснованого в 1899 р.
Він знову продовжив польові дослідження,
почав регулярно виступати перед аудито-
рією. З 1909 р. Товариство дослідників Во-
лині почало видавати свої праці, у кожно-
му томі яких вміщувалося по декілька пуб-
лікацій П.А. Тутковського. Незабаром він
став віце-головою Товариства, багато зро-
бив для розвитку його музею.
Важливою віхою в біографії П.А. Тут-
ковського став 1911 р., коли він захистив
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 3 57
у Московському університеті дисертацію
«Викопні пустелі північної півкулі» на здо-
буття наукового ступеня доктора географії.
У тому ж році рада фізико-математичного
факультету Казанського університету при-
судила йому науковий ступінь доктора мі-
нералогії і геогнозії gonoris causa. Науко-
ві ступені дали змогу П.А. Тутковському з
1913 р. викладати в Київському універси-
теті. Через рік його затвердили професо-
ром кафедри географії.
У своїй вступній лекції в університе-
ті «Завдання і межі географії» (13 вересня
1913 р.) П.А. Тутковський ґрунтовно окрес-
лив низку найважливіших методологічних
питань географії. Саме в цій праці він ори-
гінально розмірковував стосовно предмет-
ної сфери та змістовних характеристик гео-
графічних досліджень, їхнього безпосеред-
нього зв’язку з астрономією, метеорологі-
єю, зоологією і ботанікою, антропологією.
Географія, на його думку, має давати по-
вне і всебічне зображення сучасного стану
Землі — своєрідної миті в історії планети:
«Ця мить — сучасна епоха (з її морфологі-
єю літосфери, з її гідрологією, кліматологі-
єю, її флорою, фауною і людськими істота-
ми) — є цілим складним і мальовничим сві-
том явищ і фактів, усебічне вивчення якого
і становить предмет географії» [2].
У січні 1915 р. П.А. Тутковський виголо-
сив в університеті яскраву промову «Гео-
графічні причини нашестя варварів». Того
часу ця тема дуже цікавила громадськість.
Ґрунтуючись на суто геологічних даних,
він відкинув твердження деяких учених
(О. Гумбольдт, К. Ріттер та ін.) щодо спри-
чинення варварських нашесть жахливими
вулканічними і сейсмічними процесами в
Середній Азії й пов’язував їх із виникнен-
ням і поширенням у Північній півкулі зони
пустель післяльодовикового походження.
Він зазначав, що кочівники могли рушити
на захід (з півночі — тайга, з півдня і схо-
ду — високі неприступні гори, де в обшир-
ній Туранській низовині й далі — у півден-
норуських рівнинах від Волги до Дунаю —
ще збереглися в той час квітучі степи. Тому
саме на захід, у південну Росію, й попряму-
вав потік утікачів від жахів мертвущої пус-
телі, що утворювалася.
У 1917 р. П.А. Тутковський створив при
університеті Географічний інститут, який
проіснував декілька років.
Важлива сторінка науково-організаційної
діяльності П.А. Тутковського пов’язана з
Українським науковим товариством (УНТ).
У квітні 1918 р. його обрано головою При-
родничої секції УНТ. Він порушив питання
про необхідність скликання з’їзду природо-
знавців України. Як голова секції, П.А. Тут-
ковський сприяв піднесенню активності її
членів. Протягом трьох місяців відбулося
чотири засідання секції, де, крім наукових
доповідей, широко обговорювали проблеми
розроблення української наукової терміно-
логії. Було прийнято рішення видавати
періодичний науковий збірник Природни-
чої секції УНТ, зібрано статті для пер-
шого випуску, серед них праці В.І. Лучи-
цько го, П.А. Тутковського, М.І. Безбородь-
ка, В.В. Різниченка.
Рада Природничої секції, якою керував
П.А. Тутковський, працювала дуже актив-
но. Засідання відбувалися щотижня. Рада
повністю ввійшла до оргкомітету з підго-
товки першого з’їзду природознавців Ук-
раїни. Секція в середині 1918 р. налічувала
40 членів, була найбільшою в Товаристві,
приділяла увагу не лише поточним спра-
вам, залученню нових членів, організації
підсекцій, але й заснуванню філіалів у різ-
них містах України. Такі філіали рекомен-
дувалося створювати при місцевих музеях,
університетах, різних просвітницьких уста-
новах. Усю роботу, яка мала на меті підне-
сення розвитку природознавства в Украї-
ні, координувала рада секції, що реєструва-
ла наявність наукових сил, їхній розподіл
по території України за науковими спеці-
58 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 3
альностями і розробляла заходи щодо під-
готовки наукових кадрів. У той час в Ук-
раїні виникали численні наукові й просві-
тянські товариства, роботу яких дуже важ-
ливо було координувати.
Значною подією в діяльності Природни-
чої секції УНТ стало проведення Всеукра-
їнської наради (з’їзду) природознавців, яка
відбулася в Києві 3—6 серпня 1918 р. у
складній політичній ситуації. Там В.І. Вер-
надський уперше виголосив доповідь «За-
снування Української академії наук». П.А.
Тут ковський виступив із низкою допові-
дей. Матеріали наради були опубліковані
у «Віс тях Природничої секції Українсько-
го наукового товариства».
Наприкінці 1918 р. Природнича секція
УНТ під керівництвом П.А. Тутковського,
виконуючи власні рішення, виділила гео-
логічну підсекцію. Згодом відокремилося
багато інших підсекцій. Цей процес дифе-
ренціації Товариства привів до того, що в
1920 р. Природничу секцію УНТ було пе-
ретворено у Відділ природничих наук, а
підсекції стали секціями. На першому засі-
данні Відділу природничих наук 14 берез-
ня 1920 р. П.А. Тутковського обрано його
головою. На цьому ж засіданні було затвер-
джено проспект «Вісника природознавст-
ва», який мав стати друкованим органом
Відділу.
Українське наукове товариство ще в берез-
ні 1917 р. поставило питання про створення
в Києві Українського народного університе-
ту. Це стало початком розвитку національної
вищої освіти. П.А. Тутковський — один із
най активніших діячів цього процесу. Він був
професором створеної в листопаді 1917 р.
Української педагогічної академії, Україн-
ського народного університету. Як пред-
ставник Українського наукового товари-
ства, взяв діяльну участь у роботі Комісії
для вироблення законопроекту про засну-
вання Української академії наук, предста-
вив проект створення академічної кафедри
географії, був обраний до першого складу
академіків.
У перші ж дні існування Української
академії наук (УАН) П.А. Тутковського об-
рали головою її Правління. Він очолив та-
кож науково-дослідницьку кафедру геоло-
гії, а незабаром і створену, за пропозицією
В.І. Вернадського, Комісію з вивчення при-
родних багатств України. Павла Аполлоно-
вича справедливо вважають одним із засно-
вників Національної бібліотеки Україн-
ської Держави (з 1919 р. Бібліотека Україн-
ської академії наук під назвою «Всенародна
бібліотека України»). У 1921 р. П.А. Тутков-
ського обрано головою Фізично-ма те ма тич -
ного відділу ВУАН, який він очолював до
своєї смерті (1930 р.).
Внесок П.А. Тутковського в науку різно-
бічний. Він працював здебільшого в усіх
галузях науки про Землю. Багато його
праць присвячено питанням мінералогії,
петрографії, палеонтології, стратиграфії,
регіональній і динамічній геології, четвер-
тинним відкладам і проблемам четверт-
инного періоду, геоморфології, фізичній
географії, етнографії та етнології, гідрогео-
логії, корисним копалинам, крає- і ланд-
шаф то знавству, природному районуванню,
нау ковій бібліографії і термінології. Харак-
терною особливістю наукової творчості
П.А. Тутковського було те, що більша час-
тина його багатющої спадщини (він опуб-
лікував понад 1000 праць) була присвячена
Україні. Тому В.І. Вернадський на зивав
П.А. Тутковського «кращим знавцем неор-
ганічної природи України».
П.А. Тутковський починав як мінералог.
У перших експедиціях по Україні він здій-
снював петрографічний опис порід Укра-
їнського кристалічного масиву. Зокрема,
один із перших описав мікроскопічний
склад гранітів Київщини, відзначив наяв-
ність оптичних аномалій у польових шпа-
тах і кварцах, а також мікрокліну й рого-
вої обманки і пояснив генезу цих порід.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 3 59
Однак головною його справою на довгі
роки стало вивчення стратиграфії і пале-
онтології третинних і четвертинних від-
кладів. Виходячи з того, що значні терито-
рії України покриті крихкими відкладами
з малою кількістю мікроскопічних ска м’я-
нілостей, а керн нечисленних тоді сверд-
ловин також не вміщував їхніх форм, що
добре збереглися і на яких можна було по-
будувати обґрунтовані палеонтологічні ви-
сновки, П.А. Тутковський звернувся до ви-
вчення викопної мікрофауни, якої ніхто в
Росії ще не досліджував. Йому довелося
роз почати роботу з вивчення зарубіжної лі-
тератури, складання вичерпної бібліографії
з цих питань, а потім самостійно розробля-
ти методику досліджень. У цій галузі він
був піонером, і його заслуги як одного з
перших дослідників форамініфер відзначе-
но у фундаментальному зводі «Основы па-
леонтологии». П.А. Тутковский звернув
увагу на значне поширення мікрофауни в
різних відкладах Київщини, Чернігівщини,
Волині, Полтавщини, Таврії, Придніпров’я,
встановив деякі особливості її стратигра-
фічної належності. Палеонтологічна харак-
теристика форамініфер була розроблена
слабше, як і конкретні висновки щодо ви-
значення віку відкладів за їхньою допомо-
гою. Усього про форамініфери було опублі-
ковано 23 праці (переважно в «Записках
Киевского общества ес тест во ис пы та тел ей»),
які одержали визнання вітчизняних, а та-
кож зарубіжних (британських і бельгій-
ських) фахівців.
Як і багато геологів минулого століття
П.А. Тутковський досліджував питання гід-
рогеології та водопостачання міст. Зокре-
ма, його надзвичайно цікавили артезіан-
ські джерела. Питанням гідрогеології було
присвячено більше ніж 20 праць, багато з
них — водопостачанню Києва. Він передба-
чив і приблизну глибину залягання в Києві
артезіанського горизонту. У спеціальній до-
повідній записці, поданій у 1895 р. до Київ-
ського товариства водопостачання, він крім
із проекту свердловини під’юрської води,
пропонував план спорудження київського
водопроводу.
П.А. Тутковський — засновник четвер-
тинної геології в Україні. Четвертинні від-
клади в другій половині минулого століт-
тя — маловивчена проблема. Разом із ним
досліджували ці відклади, а також розро-
бляли проблеми четвертинного періоду
П.Я. Армашевський, М.І. Криштафович,
О.І. Набоких та ін. П.А. Тутковський бага-
то зробив для вивчення четвертинних від-
кладів північно-західної України, де вони
представлені надзвичайно широко. Справ-
ді, Полісся, яке є краєм боліт і лісів, до
П.А. Тутковського залишалося в геологіч-
ному аспекті «білою плямою». На північ-
ній Волині йому вдалося зібрати багато
фактів для характеристики передльодови-
кових, льодовикових і післяльодовикових
відкладів і лесових товщ. Вони стали фун-
даментом для низки гіпотез і теоретичних
побудов щодо особливостей четвертинно-
го періоду в Україні та в Європі взагалі. У
його роботах вперше наведено дані про різ-
ні типи морен, описано ози і друмлинові
ландшафти, численні озера. На цьому ем-
П.А. Тутковський
60 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 3
піричному матеріалі виникли узагальнення
про причини великого плейстоценового об-
леденіння, викопних пустель Північної пів-
кулі, походження лесу й неолітичної куль-
тури, класифікацію ландшафтів України.
Великий внесок П.А. Тутковського в роз-
робленні природознавчої бібліографії та
української наукової термінології. Він під-
готував і видав численні покажчики літе-
ратури з геології та фізичної географії цен-
трального і південного Полісся, з медици-
ни, гігієни, санітарії, бальнеології курортів
і народної медицини, української картогра-
фії, гідрогеології і сільського господарства.
П.А. Тутковський — ініціатор видання пер-
шого словника української геологічної тер-
мінології, що включив більше ніж п’ять ти-
сяч наукових термінів. Він став одним із
перших учених, які послідовно і самовідда-
но пропагували красу рідної природи, від-
значали її особливості, пояснювали причи-
ни виникнення тих чи інших ландшафтів і
природних явищ, визначали шляхи вико-
ристання природних багатств.
У галузі регіональної геології він намітив
північно-західний, південний і північно-
східний кордони виходів порід Українсько-
го кристалічного масиву, описав численні
відшарування третинних пісковиків, мер-
гелів, крейди, конгломератів, мармурів, ін-
трузивних і ефузивних порід, які в наш час
вважають геологічними пам’ятками при-
роди. П.А. Тутковський видав геологічний
опис колишньої Мінської губернії у двох
томах, складений за власними спостере-
женнями і літературними даними. Найбіль-
шою працею в галузі регіональної геології
став геологічний опис 16-го аркуша 10-вер-
стної карти Росії, що, на жаль, так і не опу-
блікований. Над цим трудомістким та зна-
чним за своїм обсягом твором (більше як
100 друкованих аркушів) П.А. Тутковський
працював майже до кінця своїх днів.
Треба відзначити його новаторські палео-
географічні реконструкції четвертинного
періоду на теренах Українського Полісся і
Європи в цілому. Ці узагальнення й висно-
вки спиралися на чималий масив різно-
манітної інформації стосовно походження
і поширення передльодовикових і після-
льодовикових відкладів, формування лесо-
вих товщ. У результаті опрацювання проб-
лем четвертинної геології та палеогеогра-
фії П.А. Тутковський створив класифіка-
цію ландшафтів України — оригінальну
концепцію природного районування. Вона
ґрунтується на уявленні про те, що чотири
типи четвертинних утворень (основні мо-
рени, передові морени, зандрові відклади,
породи лесової формації), які мають зональ-
не поширення, значною мірою впливають
на формування різноманітних ландшафтів,
їхніх орографічних і гідрографічних умов,
процесів ґрунтоутворення, а також визна-
чають природні фактори роз селення люд-
ності. До речі, це один із прикладів сфор-
мульованих П.А. Тутковським теоретичних
підвалин українського краєзнавства, пояс-
нення причин виникнення різноманітних
природних «фактів і явищ», окреслення
шляхів раціонального використання при-
родних багатств рідного краю.
У П.А. Тутковського була власна чіт-
ко сформульована дослідницька програма.
Ядро його наукової ідеології становили дві
взаємопов’язані теоретичні конструкції, го-
ловні ідеї його наукової творчості — гіпо-
тези походження лесу і викопних пустель
Північної півкулі.
Вивчивши Полісся, П.А. Тутковський
знайшов там сліди колишнього значного
поширення пустель у межах кордонів об-
леденіння. Як їхні сліди він розглядав пі-
щані бархани, межі поширення пірамідаль-
них валунів, пустельну «засмагу» на гальці
тощо. На цій основі він побудував гіпотезу
виникнення лесу в пустелі, яка розмістила-
ся біля підніжжя льодовика, що відступав.
Поширення льодовиків і просування мо-
рен він пояснював не повторними розши-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 3 61
реннями арктичної межі, де накопичені на
вододілах льоди сповзали в долини, а потім
зона суцільних льодовиків, що просували-
ся на південь, переміщувала скандинавські
валуни чимраз далі, а тим, що гігантський
льодовик пересувався внаслідок розтікан-
ня величезної льодової маси, яка сповза-
ла під впливом сили тяжіння з піднятого
Скандинавського щита.
На думку П.А. Тутковського, потужність
льодовика біля краю мала сягати 208 м.
Важко збагнути, якою вона повинна була б
бути в центральних частинах льодовика,
щоб скандинавські валуни протягом одно-
го обледеніння досягли України. Ця части-
на його гіпотези відразу викликала супе-
речки в більшості дослідників: земна кора
не змогла б витримати таку кількість льоду
і посувалася б. Однак таке цікаве припу-
щення було вкрай необхідне для гіпотези,
згідно з якою тільки там міг перебувати по-
стійний барометричний максимум, від яко-
го розходилися вітри — льодовикові фени.
П.А. Тутковський спирався на погляди
О.І. Воєйкова про панування антициклонів
над територією плейстоценового материко-
вого обледеніння і припускав, що з цієї те-
риторії віяли сухі (через динамічне нагрі-
вання повітря) вітри-фени. Ці вітри роз-
віювали льодовикові відклади і відносили
пил далеко від льодовикового покриву, де
він створював лес. Спадаючи з висоти льо-
довика, фени нагрівалися, руйнували й
переносили великі маси матеріалу, ство-
рювали пустелю в межах льодовика, що
відступав. Для зони холодної пустелі були
характерні, за П.А. Тутковським, бархани,
об роблені вітром, каміння та інші сліди ео-
лової діяльності в сухому кліматі. У зоні
розвіювання вітри руйнували всі види льо-
довикових відкладів і нагромаджували бар-
хани, у зоні навіювання відкладався лес.
Таким чином, П.А. Тутковський став од-
ним з ідеологів еолової теорії походження
лесів, продовжив напрям, який розвивали
Ф. Ріхтгофен, І.В. Мушкетов, В.О. Обру-
чев та інші видатні геологи. Суттєвим було
те, що він застосував ідеї еолової теорії по-
ходження лесу до середніх широт Європи,
тоді як названі вчені розробляли її щодо
зон сучасних пустель.
Уже на докторському диспуті П.А. Тут-
ковського в Московському університеті
фахівці різного профілю висували багато
заперечень проти його гіпотези. О.П. Пав-
лов заперечував можливість розвіювання
моренних відкладів через їхню твердість.
В.Є. Лейст вважав, що вітри по краях льо-
довика не могли бути сухими фенами, ос-
кільки розташовані тут численні озера й
ріки зволожували повітря, а отже, вони усу-
нули б сухість клімату. О.І. Воєйков також
піддав сумніву метеорологічні і кліматичні
гіпотези, а Д.М. Анучин відкинув географіч-
ні побудови П.А. Тутковського. «Але для
пов ного розвінчання положень П.А. Тутков-
ського, — зауважував пізніше Р.С. Ільїн, — не
вистачало фактів, а тому О.П. Павлов про-
віщав еоловій гіпотезі тимчасове торжество.
Так і сталося. Протягом трьох десятиліть
із гіпотези П.А. Тутковського виходять ба-
гато російських вчених. На Заході голоси
проти її спрощених положень були ще більш
малочисельні, адже там самостійно створю-
валася гіпотеза про те, що лес і морена мо-
жуть заміщати один одного, причому гі по-
теза еолового походження лесу несправедли-
во покривається авторитетом Ф. Ріхтгофе-
на. Через праці П.А. Тутковського, а потім
О.І. Набоких вивчення лесової області Украї-
ни не пішло вірним шляхом. Між тим саме на
прикладі України П.Я. Армашевський вперше
виклав струменеву теорію походження лесів,
а В.В. Докучаєв (1891 р.) своєю статтею про
взаємовідносини між рельєфом, віком і ґрун-
тами вказав своїм послідовникам шляхи ви-
вчення взаємовідносин двох категорій, що ля-
гли в основу світогляду — простору і часу. Але
за ними не пішов жоден дослідник, і на Україні
почала застосовуватися еолова теорія» [3].
62 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 3
Можна назвати багатьох відомих гео-
логів, які працювали в Україні (В.В. Різ-
ниченко, О.В. Красовський та ін.), сприй-
нявши ідеї П.А. Тутковського, відшукува-
ли викопні пустелі в інших районах. По-
діляв ці ідеї і такий вдумливий дослідник,
як В.І. Крокос, який, услід за своїм учите-
лем О.І. Набоких, цілком керувався теоре-
тичними побудовами П.А. Тутковського у
розв’язанні конкретних питань, пов’язаних
із лесом.
Незабаром після виникнення гіпотеза
П.А. Тутковського вже не задовольняла у
своїх деталях багатьох дослідників. Пере-
довсім почало руйнуватися уявлення про
пустелі біля краю льодовика, оскільки
П.А. Тутковський вільно і тенденційно
трактував основні документи, які свідчили
про пустельний клімат. Найбільш ґрунтов-
ним запереченням проти побудов П.А. Тут-
ковського стали нові регіональні дослі-
дження на території Полісся, які в 1920-х
роках провів Б.Л. Лічков. Він продублював
деякі маршрути П.А. Тутковського і переко-
нався в тому, що багато фактів на підтвер-
дження викопних пустель було витлумаче-
но довільно. Насправді ці піщані гряди були
результатом діяльності води: «Саме величез-
ні піщані простори річкових долин дали при-
від для думки про пустелі... Між тим на ділі
ці обширні піщані накопичення терасового
характеру говорили якраз не про пустелі, а
про явище прямо протилежне — про велику
кількість води, що розтікалась по широких
просторах біля краю льодовика» [4]. Тому
піщані гряди слід кваліфікувати не як бар-
хани, а як долинні дюни, що виникли на міс-
ці довгих піщаних річкових валів.
На зміну уявленням П.А.Тутковського
про перигляціальну пустелю прийшло
вчення про відклади лесів еоловим шляхом
в умовах холодного клімату льодовикової
епохи. Уперше цю ідею висунув М.І. Кри-
штафович ще в 1893 р. Він, як і П.А. Тут-
ковський, спирався на уявлення про одне
обледеніння, наближаючи, таким чином,
у часі події декількох льодовикових і між-
льодовикових епох. Надалі таку позицію
підтримувало багато зарубіжних учених, а
серед українських і російських — В.І. Кро-
кос, Б.Л. Лічков, Г.Ф. Мирчинк, В.О. Обру-
чев, Д.М. Соболєв та ін. Це був новий варі-
ант еолової теорії походження лесу. Однак
і проти нього існували суттєві заперечен-
ня. Проте варіант еолової теорії походжен-
ня лесу ще й тепер достатньо популярний
і підкріплюється новими доказами. Так, су-
часні спостереження на околицях Гренлан-
дії та Антарктиди свідчать, що поблизу ма-
терикового льодовика панує сухий, пус-
тельний тип клімату.
Проблема походження лесів дуже склад-
на й продовжує викликати жваві дискусії.
Поки що важко визначити роль того чи ін-
шого чинника в утворенні лесових товщ.
На думку відомого фахівця М.І. Кригера,
«... у проблемі лесу головне значення має не
питання тієї чи іншої геологічної сили, що
викликала утворення лесу, а питання тієї
геологічної обставини, в якій проходило
утворення його і яка визначила переважне
значення деяких геологічних сил» [5]. Ідеї
П.А. Тутковського, незважаючи на виявле-
ні помилки, визначили розвиток проблеми
лесу стосовно Руської платформи і Європи
взагалі на тривалий проміжок часу і стали
реальною основою для згуртування твор-
чого колективу вчених-геологів і географів,
які працювали тоді в Україні.
У 1920-і роки П.А. Тутковський багато
зробив для формування школи україн-
ських геологів. Її ставлення почалося в ге-
ологічній секції Українського наукового
товариства і в Українській академії наук,
де він очолював науково-дослідну кафе-
дру геології, геологічний кабінет, Комісію
з вивчення природних багатств України. У
складі геологічної секції УНТ під керівни-
цтвом П.А. Тутковського в 1920 р. працю-
вали відомі дослідники: М.І. Безбородько,
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 3 63
Г.С. Буренін, Р.Р. Виржиковський, І.І. Го-
лубєв, П.І. Грищинський, В.В. Дубянський,
О.В. Красовський, Б.Л. Лічков, В.І. Лу-
чицький, В.В. Мокринський, В.В. Різни-
ченко та ін. Діяльність секції полягала в
організації публічних наукових засідань, на
яких заслуховували й обговорювали допо-
віді. У 1922 р. з ініціативи геологічної сек-
ції було скликано нараду геологічних уста-
нов Києва у зв’язку з проведенням Першо-
го всесоюзного з’їзду геологів у Петрограді.
У 1923 р. члени геологічної секції на нараді
геологічних установ Києва обговорювали
питання про скликання з’їз ду геологів Ук-
раїни, у 1926 р. — про організацію Другого
всесоюзного з’їзду геологів, який відбувся
в Києві в жовтні того ж року.
П.А. Тутковський докладав чималих зу-
силь, щоб українські геологи мали свій дру-
кований орган. У травні 1923 р. геологічна
секція на кошти своїх членів видрукува-
ла перший випуск «Українських геологіч-
них вістей», а через рік — другий, який був
останнім. Крім П.А. Тутковського, до ред-
колегії цього бюлетеня входили О.В. Кра-
совський, Є.В. Оппоков, В.В. Різниченко.
У 1927 р. геологічну секцію перетворено в
Українське геологічне товариство.
В Українській академії наук П.А. Тутков-
ський багато уваги приділяв розгортанню
геологічних досліджень і підготовці науко-
вих кадрів. Уже в перші місяці існування
академічної кафедри геології і кабінету при
ній було засновано наукову бібліотеку, ге-
ологічний і палеонтологічний музеї, розпо-
чато польові дослідження. Кафедра геології
активно співпрацювала з Українським гео-
логічним комітетом, Укрторфом, Промроз-
відкою, Бюро бурого вугілля, Сільськогос-
подарським ученим комітетом, Курортною
комісією та іншими установами, надава-
ла численні консультації промисловим під-
приємствам.
Кафедра геології, геологічна секція і Ко-
місія з вивчення природних багатств Укра-
їни (всіма цими установами керував
П.А. Тутковський, і працювали вони до-
сить злагоджено) провадили велику ко-
ординаційну роботу щодо об’єднання всіх
київських і багатьох провінційних геоло-
гів, гідрогеологів і ґрунтознавців, наукових
гуртків і товариств Житомира, Черніго-
ва, Вінниці, Одеси, Катеринослава, Харко-
ва. П.А. Тутковський організував у Мікро-
біологічному інституті постійний семінар з
мікропалеонтології. Він (П.А.Тутковський)
регулярно проводив геологічні екскурсії з
членами геологічної секції, студентами Ін-
ституту народної освіти. Студентам на літ-
ній час П.А. Тутковський давав рекоменда-
ції щодо збору геологічних матеріалів, які
ставали потім експонатами кабінету. Він
виступив також з оригінальним проектом
петрографічного музею в Києві.
Потужний імпульс наукова школа П.А. Тут-
ковського отримала з організацією в 1926 р.
Українського науково-дослідного інститу-
ту геології, який він очолив. Для роботи в
інституті були залучені найкращі геологіч-
ні кадри. Багато з них, сформувавшись на
базі наукової платформи П.А. Тутковсько-
го, згодом стали керівниками самостійних
наукових напрямів. План досліджень ін-
ституту, який розробив П.А. Тутковський,
передбачав вивчення кори вивітрювання;
четвертинних, третинних, крейдових, юр-
ських відкладів України; залізних руд з ме-
тою їх генетичної класифікації; сучасних ге-
ологічних процесів; четвертинної фауни і
третинної флори, зокрема мікрофауни; ле-
сів у районі Канівських дислокацій; україн-
ського янтарю; гідрогеологічні дослідження
і вивчення мінеральних вод, а також широ-
ку програму робіт у зв’язку з будівництвом
Дніпрогесу. План чітко відобразив головні
риси дослідницької програми П.А. Тутков-
ського.
Іншою установою, яка сприяла форму-
ванню школи П.А. Тутковського, був від-
критий ним у 1927 р. у Києві Національ-
64 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 3
ний геологічний музей, основними завдан-
нями якого були вивчення та експонуван-
ня матеріалів, що стосувалися геологічної
будови, геологічної історії і мінеральної си-
ровини України та інших регіонів, а також
науково-дослідна діяльність у галузі геоло-
гії і суміжних наук, популяризація досяг-
нень геологічної науки, наукові консуль-
тації на запити державних і господарських
установ, допомога краєзнавчим музеям з
питань геології. У музеї під керівництвом
П.А. Тутковського провадили дослідни-
цьку роботу В.В. Різниченко, В.І. Кро-
кос, М.І. Безбородько, Ф.М. Полонський,
Я.Ф. Лепченко, Ю.Г. Дубяга, Л.З. Наливай-
ко, Ю.М. Абрамович.
У 1920-і роки П.А. Тутковському вда-
лося згуртувати колектив геологів, які ба-
гато зробили для розвитку геологічних
наук в Україні в наступні десятиліття. До
його наукової школи можна віднести відо-
мих українських геологів: В.В. Різ ниченка,
В.І. Крокоса, О.В. Красовсько го, Ф.М. По-
лонського, П.І. Василенка, Н.В. Піменову,
Я.Ф. Лепченка, Ю.Г. Дубягу, В.Г. Бондар-
чука, А.В. Закревську, О.К. Каптаренко–
Чорноусову, Л.Г. Ткачука, А.Н. Козлов-
ську, Г.М. Коровниченка, Л.З. Наливайка
та ін. Усі вони так чи інакше сприйняли
не тільки ідеї і методи П.А. Тутковського,
але і його наукову ідеологію та стиль мис-
лення. Його особисті вподобання визна-
чили вибір тематики досліджень учнями і
наклали відбиток на стиль їхнього науко-
вого мислення.
П.А. Тутковський був дослідником із
глибоким органічним інтересом до вивчен-
ня природи. Цю допитливість до явищ при-
роди він зберіг на все життя, тоді як деякі
вчені з часом відходили від безпосередніх
спостережень, обмежувалися теоретизу-
ванням або, навпаки, пристосовували свої
знання до запитів практики. У зрілі роки
П.А.Тутковський багато зробив у сфері тео-
рії і практичного застосування наукових
досягнень, але не втратив інтересу до копіт-
кої праці щодо спостереження природних
явищ. Він постійно перебував у пошуку, ба-
гато читав, самостійно вибирав об’єкти і ме-
тоди дослідження. Іноді захоплювався дея-
кими новими, ще недостатньо апробовани-
ми, ідеями і відразу ж намагався застосува-
ти їх у дослідницький практиці. Деякі його
екстраполяції, перенесені з інших регіонів
земної кулі і некритично поширені на гео-
логію України, не мали під собою достат-
ньої наукової бази. Проте його захоплення
тими чи іншими новими ідеями було щи-
рим, зумовлене інтересами науки.
П.А. Тутковський володів здібностями
до теоретизування, створення великих уза-
гальнень, цілісних концепцій. Ця його риса
особливо цінна з огляду на те, що в той
час панував емпіризм у науках про Землю.
Він (учений) намагався вивести з кожного
встановленого ним факту узагальнювальні
закономірності, включити його до загаль-
ної концепції. Його уявлення про викоп-
ні пустелі в північно-західній Україні при-
йшли на зміну ідеям натуралістів ХVIII—
ХІХ ст. про існування колись у Поліській
низовині моря. Цю ідею підтримували, на-
приклад, такі видатні фахівці, як Е.І. Ейх-
вальд і В.В. Докучаєв. П.А. Тутковський у
1930-і роки змінив свої уявлення про По-
лісся, вважаючи його тепер аллювіаль-
ною рівниною. У науці закономірно, що на
зміну одним концепціям приходять інші,
більш обґрунтовані й краще узгоджені з
фактами — такий шлях розвитку науки. Те-
оретичні розроблення П.А. Тутковського та
його учнів відіграли важливу роль в істо-
рії науки, сприяли пожвавленню дискусій
з проблем четвертинного періоду, страти-
графії, тектоніки, лесоутворення. Їх широ-
ко використовували різні фахівці.
Довгожителями виявилися його роботи,
присвячені вивченню крейдових і палеоге-
нових відкладів України і Білорусі, що не
втратили свого значення і сьогодні. Мето-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 3 65
ди мікрофауністичних досліджень, яки-
ми користувався П.А. Тутковський, вивча-
ючи крейдові й третинні форамініфери, й
досі не застаріли. Так, у V томі «Геологии
СССР» уміщено статті П.А. Тутковсько-
го «О последовательности ископаемых ми-
крофаун Южной России» та «Ископаемые
микрофауны Украины, их геологическое
значение и методы их исследований». До-
ведене П.А. Тутковським велике стратигра-
фічне і практичне значення форамініфер
стало основою для подальшого прогресу
мікропалеонтології.
Створений П.А. Тутковським науково-
дослідний інститут, першим директором
якого він був у 1926-1930 рр., у 1930 р. пе-
редали Академії наук України. Сьогодні це
провідна наукова установа з різних галузей
геології. З розвитком інституту завдання,
що стояли перед ним, розширилися і по-
глибилися, але сформульовані ще П.А. Тут-
ковським завдання щодо вивчення четвер-
тинних відкладів України і виявлення в
них корисних копалин, вивчення фауни і
флори третинного і четвертинного періо-
дів, петрографії та мінералогії Українсько-
го кристалічного масиву, а також підземних
вод і дотепер залишаються головними в
стратегії діяльності цієї установи.
Академія наук Білорусі, дійсним членом
якої П.А. Тутковського було обрано в 1929 р.,
відзначила 125-річчя від дня народження
вченого випуском спеціального збірника
[6], де глибоко проаналізовано результати
діяльності дослідника з погляду сучасної
науки. Високо оцінено роботи П.А. Тутков-
ського з гідрогеології Білорусі, зокрема
щодо забезпечення артезіанського водопос-
тачання населених пунктів.
Наступні покоління геологів унесли сут-
тєві корективи до стратиграфічних схем
П.А. Тутковського стосовно палеогенових і
неогенових відкладів Полісся, однак це зви-
чайно не применшує його внеску в страти-
графію і регіональну геологію, оскільки су-
часний рівень досліджень у цих галузях не-
можливо було досягти без праць П.А. Тут-
ковського та його учнів.
Аналіз наукової спадщини П.А. Тутков-
ського переконує, що значна кількість
його розроблень виявилася перспектив-
ною на довгі роки, а деякі залишаються
актуальними й у сучасному «зрізі» науко-
вого пізнання. В Українській академії наук
він гідно виконав місію, покладену на ньо-
го В.І. Вернадським, і зробив колосальний
внесок у формування вітчизняної школи
геологів.
1. Тутковский П.А. Феофилактов как професор //
Зап. Киев. о-ва естествоисп. — К., 1905. — Т.19. —
Вып. 1. — С. 3.
2. Тутковский П.А. Задачи и пределы географии //
Приложение к 7-му тому «Тр. О-ва исследователей
Волыни». — Житомир, 1914. — С. 15.
3. Ильин Р.С. Происхождение лессов. — М.: Наука,
1978. — С.130–131.
4. Личков Б.Л. К вопросу о существовании пустынь в
четвертичное время в Европе // Зап. Киев. о-ва ес-
тествоисп. — К., 1928. — Т. 28. — Вып. 3. — С. 42.
5. Кригер Н.И. Лесс, его свойства и связь с географи-
ческой средой. — М.: Наука, 1965. — С. 67.
6. Вклад академика П.А.Тутковского в изучение
геоло гического строения земной коры Бело-
руссии.— Минск: Наука и техника, 1985. — 114 с.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1985 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-25T22:39:34Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Онопрієнко, В. 2008-09-04T16:24:15Z 2008-09-04T16:24:15Z 2008 Найкращий знавець неорганічної природи України (З нагоди 150-річчя з дня народження академіка П.А. Тутковського) / В. Онопрієнко // Вісн. НАН України. — 2008. — N 3. — С. 55-65. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1985 Один із фундаторів Української академії наук (перший голова її Правління), Національної бібліотеки Української Держави і Національного геологічного музею Павло Аполлонович Тутковський (1858–1930) – видатний український геолог і географ, автор оригінальних наукових концепцій і численних праць у галузі четвертинної геології, палеонтології, стратиграфії, гідрогеології, регіональної геології. Плідна наукова діяльність П.А. Тутковського значною мірою визначила напрями розвитку геології в Україні у ХХ ст. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України До 90-річчя НАН України: Постаті Найкращий знавець неорганічної природи України (З нагоди 150-річчя з дня народження академіка П.А. Тутковського) Article published earlier |
| spellingShingle | Найкращий знавець неорганічної природи України (З нагоди 150-річчя з дня народження академіка П.А. Тутковського) Онопрієнко, В. До 90-річчя НАН України: Постаті |
| title | Найкращий знавець неорганічної природи України (З нагоди 150-річчя з дня народження академіка П.А. Тутковського) |
| title_full | Найкращий знавець неорганічної природи України (З нагоди 150-річчя з дня народження академіка П.А. Тутковського) |
| title_fullStr | Найкращий знавець неорганічної природи України (З нагоди 150-річчя з дня народження академіка П.А. Тутковського) |
| title_full_unstemmed | Найкращий знавець неорганічної природи України (З нагоди 150-річчя з дня народження академіка П.А. Тутковського) |
| title_short | Найкращий знавець неорганічної природи України (З нагоди 150-річчя з дня народження академіка П.А. Тутковського) |
| title_sort | найкращий знавець неорганічної природи україни (з нагоди 150-річчя з дня народження академіка п.а. тутковського) |
| topic | До 90-річчя НАН України: Постаті |
| topic_facet | До 90-річчя НАН України: Постаті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1985 |
| work_keys_str_mv | AT onopríênkov naikraŝiiznavecʹneorganíčnoíprirodiukraíniznagodi150ríččâzdnânarodžennâakademíkapatutkovsʹkogo |