Від редколегії журналу «Археологія»
У журналі «Археологія», № 3 за 2005 р. у розділі «Охорона археологічних пам’яток» було опубліковано статтю Я.П. Гершковича «Хранителі нелегальних старожитностей в Україні». Разом із автором статті на початку цього року ми запропонували для обговорення такі питання: 1. Які Ваші загальні враження...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Археологія |
|---|---|
| Datum: | 2006 |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут археології НАН України
2006
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/199342 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Від редколегії журналу «Археологія» // Археологія. — 2006. — № 4. — С. 95-107. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859745410990473216 |
|---|---|
| citation_txt | Від редколегії журналу «Археологія» // Археологія. — 2006. — № 4. — С. 95-107. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Археологія |
| description | У журналі «Археологія», № 3 за 2005 р. у розділі
«Охорона археологічних пам’яток» було опубліковано статтю Я.П. Гершковича «Хранителі нелегальних старожитностей в Україні».
Разом із автором статті на початку цього року
ми запропонували для обговорення такі питання:
1. Які Ваші загальні враження після ознайомлення зі статтею?
2. Як вирішуються питання археологічного
пограбування та приватного колекціонування у
Вашій країні?
3. Як Ви ставитеся до можливої легалізації
продажу та скупки археологічних предметів?
4. Чи можуть професійні археологи бути консультантами дилерів старовини та приватних
колекціонерів?
5. Як Ви ставитеся до пропозиції автора статті
розробити та прийняти в Україні «Кодекс етики
професійних археологів»?
Пропонуємо читачам ознайомитися з першими відгуками.
|
| first_indexed | 2025-12-01T20:54:31Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 4 95
Äèñêóñ³¿
у журналі «археологія», № 3 за 2005 р. у розділі
«охорона археологічних пам’яток» було опублі-
ковано статтю я.П. гершковича «хранителі не-
легальних старожитностей в україні». Матеріал
викликав чималий інтерес у читачів через акту-
альність проблеми такого нового у нас явища,
як діяльність приватних колекціонерів археоло-
гічних предметів та моральні аспекти співпраці
з ними професійних археологів. До того ж автор
розглянув ці питання в контексті досвіду країн,
де з такими проблемами суспільство зіткнулося
набагато раніше.
зважаючи на це, редакція журналу виріши-
ла відкрити дискусію з порушених питань та
залучити до неї як вітчизняних, так і закордон-
них фахівців. Ми виходимо з того, що настав
час певних заходів, які ми в змозі вжити, не очі-
куючи допомоги влади, окремі представники
якої, на жаль, більше переймаються бороть-
бою із офіційною академічною наукою, ніж
із тими, хто, прикриваючись популістськими
гаслами, відверто нищить археологічну спад-
щину країни.
разом із автором статті на початку цього року
ми запропонували для обговорення такі питан-
ня:
1. які Ваші загальні враження після ознайом-
лення зі статтею?
2. як вирішуються питання археологічного
пограбування та приватного колекціонування у
Вашій країні?
3. як Ви ставитеся до можливої легалізації
продажу та скупки археологічних предметів?
4. Чи можуть професійні археологи бути кон-
сультантами дилерів старовини та приватних
колекціонерів?
5. як Ви ставитеся до пропозиції автора статті
розробити та прийняти в україні «кодекс етики
професійних археологів»?
Пропонуємо читачам ознайомитися з перши-
ми відгуками* . Частину з них надано у формі
відповідей на кожне запитання, частину — до-
â²ä ðåäêîëå㲯
æóðíàëó «àðõåîëîã² »
вільно. зазначимо про певний збіг позицій авто-
ра статті та наших респондентів. зокрема, було
одностайно підтримано його пропозицію щодо
розробки в україні «кодексу етики професійного
археолога». зауважимо, що після кількаразово-
го обговорення Вчена рада Інституту археології
нан україни цей кодекс прийняла 09.11.2006 р.
Цікаво, що з боку тих його співробітників, які
раніше так необачно взяли участь у пропаганді
приватних колекцій «Платар», не було вислов-
лено жодних заперечень щодо заборони про-
фесійним археологам консультувати дилерів та
приватних колекціонерів.
Ми не коментуємо наведені нижче відгуки —
нехай читач сам зробить відповідні висновки.
нам залишається лише запросити всіх зацікав-
лених та небайдужих археологів (і не лише ар-
хеологів) до продовження дискусії.
Д-р Ельке Кайзер. Незалежний універси-
тет, Берлін, ФРН
у своїй статті я.П. гершкович розглянув
відносно нове явище для україни: приватне ко-
лекціонування, ініціаторами якого стали пред-
ставники нової, розбагатілої української бізнес-
еліти. автор наголошує, що створення подібних
колекцій (часом досить значних) характерно не
лише для україни, але й багатьох інших пост-
радянських держав. разом із тим такі зібрання є
лише частиною нелегальної археології. Численні
археологічні знахідки, як правило, нелегально
вивозилися й нині вивозяться за кордон на про-
даж.
я.П. гершкович упевнений, що це сти-
мулює попит на культурні археологічні цін-
ності на світовому чорному ринку, і отже,
колекціонування не є ефективним засобом
захисту археологічних пам’яток, як на тому
наголошують приватні колекціонери, виправ-
довуючи тим самим свої дії і проголошуючи
себе щирими хранителями й рятівниками ар-
хеологічної спадщини.
статтю я.П. гершковича і зумовлену нею
дискусію можна лише вітати. нещодавно П.П. то- * усі відгуки перекладено я.П. гершковичем.
Я
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 496
лочко і н.о. гаврилюк1 також опублікували пра-
цю, у якій у цифрах було показано весь масш-
таб так званого кліоциду в україні, та описали
перші спроби законодавчого врегулювання цієї
ситуації.
усі згадані автори наголошують на необхід-
ності розробки вимогливого національного за-
конодавства, яке б узяло під контроль проблему
грабіжників, «роботодавців» і незаконних влас-
ників археологічних знахідок в україні. однак з
огляду на ситуацію у світі, ілюзії частково роз-
віюються, тому що жодній країні світу не вда-
лося повністю припинити нелегальну археоло-
гію і торгівлю творами мистецтва, але завдяки
чинному законодавству цей процес принаймні
вдається обмежити.
Пряме порівняння нелегальної археології і
торгівлі старожитностями з такими злочинними
явищами, як торгівля наркотиками та зброєю,
надає цілісну картину проблеми і водночас ок-
реслює межі юридичного втручання. хочеться
сподіватися, що для владних структур україни
це стане достатньою підставою для ухвалення
відповідного законодавства, яке передбачатиме
значні штрафи для тих, хто займається «чорною»
археологією, торгівлею і скуповуванням неле-
гально добутих творів мистецтва або археологіч-
них знахідок. наскільки ще суспільство україни
від цього далеке, ілюструє бесіда, наведена П.
толочком і н. гаврилюк, що відбулася між пред-
ставниками комітету з культури й духовності
Верховної ради україни й співробіт-никами Інс-
титуту археології, яка більше нагадувала «діалог
із глухими» 2 .
за цих обставин навіть введення нового за-
конодавства є вельми сумнівним, адже бажання
на законодавчому рівні захистити археологічну
спадщину й підписати міжнародні конвенції з цієї
проблематики з’явиться лише тоді, коли суспіль-
ство усвідомить науковий зміст, завдання та мету
археології. якщо дружина президента україни
привселюдно з’являється в золотих прикрасах із
приватної колекції C. Платонова, то це свідчить
про брак знань щодо цінності археоло-гічних пред-
метів і пам’яток, принаймні у еліти суспільства.
з огляду на цей факт наважимося припустити,
що таке «незнання» поширюється і на переважну
більшість усього населення україни.
Іноді колекціонери, виправдовуючи свою
діяльність, посилаються на традиції колекціо-
нування часів російської імперії XViii і XiX ст.,
стверджуючи при цьому, що в такий спосіб
вдається зберегти і не допустити вивозу архео-
логічних знахідок за межі країни. у цій ситуації
необхідно проводити роз’яснювальну й виховну
роботу щодо культурної та археологічної спадщи-
ни серед усіх верств населення українського сус-
пільства. Цю роботу можна порівняти із сизифо-
вою працею. Поразки тут неминучі, тому можна
лише побажати нашим українським колегам сил
і наснаги. В україні, що здобула незалежність,
в умовах затяжної економічної кризи можна, на
жаль, припустити, що масштаби «чорної» архе-
ології та придбання знахідок, що втратили свою
контекстну інформацію, лише збільшуватимуть-
ся. отже, я.П. гершкович має рацію, називаючи
процес збільшення приватних колекцій «соціаль-
ним явищем». ланцюжок колекціонер (роботода-
вець) — «чорний» археолог (робітник) ефективно
функціонує насамперед у країнах зі слабкою еко-
номікою, де майнові та соціальні відмінності між
бідними й багатими більш ніж разючі.
навряд чи вдасться ліквідувати вже наявні
приватні колекції, але спробувати запобігти ство-
ренню нових можна. звичайно, легалізувати при-
ватне колекціонування археологічних предметів
не варто, адже це сприятиме створенню нових
«чорних» приватних колекцій. якщо ж в україні
буде прийнято закон, який заборонятиме подібне
приватне колекціонування, наявні колекції необ-
хідно буде передати державним музеям, де усі
фахівці матимуть змогу провести незалежну їх
експертизу. найкрасивіші і/або найкоштовніші
екземпляри мають (або можуть) зайняти своє
місце в експозиціях музеїв, одночасно слугуючи
наочним прикладом того, як може постраждати
старожитність через неправильний видобуток і
незнання її дійсного контексту. крім того, пред-
мети із таких колекцій мають супроводжувати-
ся наочними таблицями, що простежуватимуть
шлях знахідки з часу її відкриття під час нау-
кових розкопок до моменту отримання музеєм.
у такий спосіб було б зроблено важливий про-
світницький крок, спрямований на роз’яснення
завдання, власне, наукового дослідження. До
ре-чі, проблема проведення освітньої роботи і
популяризації археології як науки є актуальною
не лише для пострадянських країн, але й багатьох
держав Центральної та західної Європи.
Цікаво, що приватні колекціонери мотивують
свою діяльність нібито національними інтереса-
ми. так, підвищеним попитом у них користують-
ся старожитності, пов’язані з трипільською куль-
турою — «найдавнішою світовою цивілізацією»,
яка є культурною спадщиною україни і, на думку
приватних колекціонерів, належить українцям,
насамперед тим, хто може дозволити собі цю
спадщину придбати. як показує досвід, таких
людей дуже важко переконати у тому, що пред-
1 tolochko P.P., gavriliuk n.O. Das archaeologische erbe
der ukraine in gefahr // W. Heilmeyer / C. eule (eds.),
illegale archaeologie? internationale konferenz ueber
zukuenftige Probleme bei unerlaubtem antiken transfer,
2003 in berlin. — berlin, 2004. — S. 196—201.
2 P.P. tolochko, n.O. gavriliuk, 2004, S. 198.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 4 97
мети культурної спадщини — не об’єкти купівлі-
продажу, а загальне надбання. тут необхідні мас-
штабні роз’яснювальні заходи, при цьому дуже
ефективними могли б бути покарання в межах
національного законодавства.
Діяльність таких українських колег, як я.
гер-шкович, П. толочко і н. гаврилюк, спря-
мована на боротьбу з незаконною археологією,
палко вітається і морально підтримується чле-
нами «Центру археології та історії культури
Причорномор’я» (м. халле).
Д-р Ніколаус Бороффка, ФРН
статтю я.П. гершковича присвячено важ-
ливій проблемі пограбування старожитностей
у сучасній україні. Ця проблема, безумовно, іс-
нує в усьому світі (див., наприклад, спеціальне
повідомлення в журналі «тime» від 27 жовтня
2003 р. про ситуацію в азії) 3 , тому не повинна
ігноруватися фахівцями (археологами), які пе-
реважно цікавляться лише науковим аналізом
старожитностей, що самі по собі дійсно несуть
важливу інформацію, але реальне наукове зна-
чення мають лише тоді, коли контекст їх вияв-
лення точно відомий. Ця інформація повністю
втрачається і навіть знищується, коли грабіж-
ники викопують давні матеріали лише через їх
художню або грошову вартість 4 . Будь-які роз-
копки, що не відповідають міжнародним архео-
логічним нормам, знищують важливу історичну
інформацію, яка належить усьому людству, а не
лише якійсь одній країні. найменше вона на-
лежить окремій особистості або колекціонеру.
ситуація в україні з професійного погляду є
абсолютно невтішною. згідно з дослідженнями
я.П. гершковича, мало того, що приватні збира-
чі жадібно скуповують старожитності для свого
власного задоволення, та ще й офіційна влада,
здається, благословляє їх на це, рекламуючи
у зМІ та демонструючи вкрадені предмети в
громадських установах (наприклад, у заповід-
нику «софія київська»), а високопосадовці
додають цим показам «прийнятного» вигляду
своїм відвідуванням. Виправдовування приват-
них колекціонерів, які, безумовно, підтримують
грабіж пам’яток, купуючи предмети, на кшталт:
«Ми зберігаємо їх для країни», — несерйозний
аргумент. згідно із законами, уряд зобов’язаний
запобігати вивозу старожитностей або принай-
мні повертати їх назад, відповідно до взаєм-них
угод з іншими країнами. Через пограбування
пам’яток контекст виявлення, що є найважливі-
шою науковою та історичною цінністю, завжди
втрачається.
хотілося б додати, що грабіж і руйнуван-
ня історичних пам’яток має бути засуджено у
будь-якому разі, незважаючи на жодні політичні,
релігійні або інші міркування (наприклад, нещо-
давні події у колишній Югославії, афганістані,
Іраку5).
у німеччині питання археологічного грабунку
постійно обговорюється, особливо після об’єд-
нання країни в 1989 р. Федеральна система ні-
меччини дає змогу кожній «землі» мати свої
власні закони про культурну спадщину6, тому
на всій території Федерації заборонено робити
розкопки без дозволу відповідного Міністерства
культури. Для використання спеціального облад-
нання, наприклад металевих датчиків, узагалі
необхідно одержати додатковий дозвіл, причому
навіть для професійних археологів, які займа-
ються систематичними розкопками. на жаль,
завжди важко контролювати велику кількість ві-
домих пам’яток. у суспільстві розуміння шкоди
від руйнування історичних документів7 змен-
шується, а поліція не має достатньої кількості
фахівців, здатних бути арбітрами у тій чи іншій
ситуації, щоб оцінювати археологічні пам’ятки.
наразі грабіж дійсно усе ще має місце, але його
можна суттєво зменшити.
зусилля німеччини зі збереження й охорони
історичної інформації не обмежуються лише
нашою власною країною, що, наприклад, за-
свід-чує Берлінська конференція «illegale archä-
ologie. internationale konferenz über zukünftige
3 Hannah beech. Stealing beauty // time Magazine,
27.10.2003 (доступ на: http://www.time.com/time/
archive/preview/0,10987,1005983,00.html); kate Drake.
inside a tomb raid // time Magazine, 27.10.2003 (до-
ступ на: http://www.time.com/time/archive/preview/0,1
0987,1005984,00.html).
4 Випадок, коли деяка реконструкція контексту була
можлива, стосується відомого «небесного диска» з
небра (німеччина) — одного із найраніших зображень
нічного неба у світі: H. Meller (ed.), Der geschmiedete
Himmel // Die Weite Welt im Herzen europas vor 3600
Jahren (Halle; Stuttgart, 2004).
5 J. Chapman. Destruction of a common heritage: the
archaeology of war in Croatia, bosnia and Hercegovina //
antiquity. — 1994. — 68 (258). — P. 120—126. руй-
нування талібаном статуй Будди було відвертою полі-
тичною та релігійною провокацією, а напад на мечеті
та церкви в Іраку (та Пакистані) також має релігійну
та/чи етнічну мотивацію.
6 Повністю тексти (для кожної «землі») доступні для
зацікавлених на : http://www.landesarchaeologen.de/
dschg/denkmalschutzgesetze.php
7 такими документами є археологічні пам’ятки, тому
що професіонал може «читати» сліди в землі й на
виробах — це саме те, чого його вчили. грабіж
пам’ятки без належної документації скидається на
вирізання лише красивих великих літер з історичного
манускрипту й викидання іншого (з втратою головної
інформації), у той час як професійний археолог робить
повну копію своєю правильною і повною документа-
цією, у такий спосіб дійсно зберігаючи інформацію.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 498
Probleme beim unerlaubten antikentransfer», яка
відбулася 23—25 травня 2003 р. і була органі-
зована античним зібранням Берліна разом із
Юнеско, німецьким дослідницьким фондом
(Deutschen Forschungsgemeinschaft — DFg), Інс-
титутом археології МакДональдса в кембриджі та
американською школою дослідження в санта-Фе
(штат нью-Мексико, сШа). одним із резуль-
татів конференції стала Берлінська резолюція
2003 р.8, яка закликала до виконання вже наявних
угод9, а також рекомендувала Юнеско розро-
бити «кодекс етики для археологів».
Проблема законного продажу й купівлі ар-
хеологічних предметів дуже давня. сучасний
гра-біж узагалі не повинен підтримуватися! у
Бер-лінській резолюції (§ 2)10 було запропоно-
вано лише одну можливість торгівлі старожит-
ностями, однак точні критерії такого «родоводу»
може бути встановлено лише на міжнародному
рівні (наприклад, Юнеско), після чого вони
мають набрати чинності в усіх країнах. на нашу
думку, не слід цілком виключати законну торгів-
лю старожитностями, що перебували на ринку
тривалий час, тому що це забезпечує фіксацію
усіх об’єктів у тих приватних зібраннях, де вони
вже є зараз. Для публічних музеїв (принаймні
теоретично) повинна існувати можливість от-
римувати такі об’єкти легально.
Питання щодо професійних археологів, які
консультують дилерів старожитностей або при-
ватних колекціонерів, пов’язане з «кодексом
етики археологів». на наш погляд, такі консуль-
тації не слід виключати повністю, але умови їх
надання необхідно дуже ретельно обговорити.
очевидно, огульних порад щодо старожитнос-
тей фахівці давати не можуть, а залежності
професіонала від підтримки колекціонерів або
дилерів потрібно уникати. Більшість журналів
у німеччині відмовляються публікувати мате-
ріали із приватних зібрань з етичних міркувань.
однак нашій науці не варто ігнорувати об’єкти,
які циркулюють на ринку антикваріату, навіть
якщо їх було отримано незаконно, поза їх кон-
текстом. Без численних досліджень античних
мистецьких об’єктів (наприклад, ваз або статуй),
джерела походження яких часто досить сумнівні,
наше знання античності ніколи не було б таким,
яким воно є сьогодні. отже, доступ до виробів
(а невелика кількість контекстної інформації там
може бути) у приватних зібраннях необхідний
для професійних археологів. очевидно, всі про-
цедури можливої співпраці з колекціонерами або
дилерами після ретельного обговорення має бути
задекларовано в «кодекс етики археологів».
Цілком зрозуміло, що до ухвалення «кодексу
етики археологів» Юнеско й усіма держава-
ми, таке регулювання для україни є нагальним
завданням. кодекс також має містити ефективні
санкції у випадку його невиконання, що кине
виклик не лише професійним археологам (до
речі, хто вирішує, хто «професійний»?), а й уря-
ду. очевидно, професійний археолог може стати
«непрофесійним» у разі співпраці з колекціоне-
рами або дилерами 11. Може бути і навпаки. у
1980-х рр. Міністерство культурної спадщини
Баварії мало певний успіх, «перекваліфіковую-
чи» деяких нелегальних археологів (тих, хто дій-
сно проводив розкопки), затриманих полі-цією,
і згодом залучаючи їх до офіційних розкопок і
охорони пам’яток. український уряд мусить по-
чати діяти негайно.
Кристофер Чіппіндейл, куратор Музею
археології та антропології Кембриджського
уні-верситету, Велика Британія
1. Це мене бентежить, але не дивує.
Протягом тривалого часу в багатьох краї-
нах світу вважалося, що старожитності є за-
конною спадщиною усього людства або всіх
людей у країні, в якій їх знайдено. отже, ними
найкраще опікуватимуться державні органи,
які на-дійно зберігатимуть і захищатимуть їх
для загальної користі багатьох поколінь. та-
ким чином, речі, що колись були чиєюсь при-
ватною влас-ністю, надходили до державних
установ. отже, наприклад, національні галереї
збирали разом у безпечному місці естетичну
спадщину нації, забезпечуючи доступ до неї
учених і широкої публіки, охороняли твори
мистецтва від ризиків, властивих приватній влас-
8 звіт та резолюцію (німецькою та англійською) можна
знайти за адресою: http://www.unesco-heute.de/0703/
archaeologie.htm
9 гаазька конвенція про збереження культурного надбан-
ня у разі збройного конфлікту (1954) та її два Прото-
коли (1954, 1999), конвенція Юнеско «Про заходи,
спрямовані на заборону й попередження незаконного
ввозу, вивозу й передачі прав власності на культурні
цінності» (1970), конвенція uniDrOit «Про викра-
дені чи нелегально експортовані культурні об’єкти»
(1995).
10 «аби підтримувати законну торгівлю археологічни-
ми предметами, всі об’єкти, представлені на ринку,
повинні мати свій «родовід», що містить інформацію
про її походження (місце і дата розкопок/відкриття,
дозвіл із країни походження) і власності (попередній
і поточний власник(ки), використаний і перевірений
ученими, торговцями творами мистецтва, колек-ціо-
нерами, персоналом музею».
11 як це сталося з В.І. клочко, який видав частину
зібрання «Платар» як один скарб, хоча, зрозуміло,
що він містить принаймні три окремих комплекси
(клочко В. з археологічних матеріалів колекції «Пла-
тар». лубенський скарб // Пам’ятки україни: історія
та культура. — 2003. — № 4. — с. 30—37).
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 4 99
ності, як, наприклад, занедбання або руйнування,
продаж за кордон тощо.
однак західна Європа зневірилась у такій мо-
делі (хоча вона там усе ще поширена), адже уря-
ди, розв’язуючи численні державні проблеми, не
схильні витрачати значні кошти на сус-пільну
спадщину. Через це у Великій Британії турбота
про національні скарби здебільшого залежить
від патронажу приватних осіб і фондів, створе-
них широкою громадськістю через національну
лотерею.
східна Європа, зокрема й ваша країна, про-
тягом багатьох років примусово «будувала ко-
мунізм», при цьому уряди країн, які теоретично
мали збільшувати добробут своїх народів, на
практиці цього не робили. І от сьогодні відбу-
вається повернення до капіталізму і приватної
власності, зокрема й на старожитності.
Проблеми зі сталим приватним ентузіазмом
до збору старожитностей, який шкодить нагро-
мадженню знань про минуле і не сприяє довго-
строковому збереженню давніх решток, мали й
мають напевно всі країни.
ось чому повідомлення з україни бентежить,
але не дивує.
Це трагічно, коли «чорне» колекціонування
давніх предметів маскують псевдопатріотичними
ідеями, нібито заснованими на повазі до мину-
лого. Давнє намисто, зроблене в україні багато
сторіч тому, може виглядати як сучасна коштов-
ність. Потім воно демонструється задля поваги до
давньої культури й витоків української культури
та народу. з тією самою метою створюються при-
ватні колекції або музеї давніх предметів. однак
якщо об’єкти цих зібрань було вирвано із землі,
не беручи до уваги археологічний контекст, або
без спеціальної інформації щодо їх походження,
то насправді їх викрадено із загальної спадщини
народу, відчужено на користь привілейованих
приватних власників.
2. у Британії також існують нерозв’язані про-
блеми щодо археологічного пограбування. лон-
дон — один зі світових центрів ринку мистецтва.
уряд послідовно підтримував цей ринок і тому
погодився з його вимогою не запроваджувати
нових або суворих обмежень. Британський ри-
нок міжнародної старовини — дуже маленький
компонент усього британського ринку мистец-
тва — у такий спосіб захищають і заохочують.
однак цілком зрозуміло, що значна частина
міжнародних старожитностей, проданих на
лондонському ринку, може дійсно походити з
незаконних розкопок і потрапила сюди внаслідок
незаконного експорту.
Відносно британських старожитностей існує
проблема, пов’язана з «металодетекторами». ен-
тузіасти прочісують поля в пошуках металевих
об’єктів за допомогою електронного обладнання.
Багато з предметів, які вони знаходять, є фрагмен-
тами металобрухту або сучасними монетами. Про-
те деякі знахідки є давніми і коштовними. сьогод-
ні наш уряд послуговується схемою «портативної
старовини». Він заохочує «пошукачів» і платить їм
готівкою за деякі знахідки. такий компроміс дає
змогу довідатися про знахідки і спонукати «пошу-
качів» приєднатися до тих, хто одержує корисні
знання про минуле. такий варіант прийнятний,
але це також заохочує до неякісного вилучення
об’єктів із археологічних пам’яток. Часом люди-
на, яка знайшла їх за допомогою металодетектора,
згідно з англійським законодавством, не є влас-
ником землі, на якій було знайдено археологічні
предмети. таким чином, ця схема також спонукає
незаконні дії і заохочує до них. зважаючи на все
це, вважаємо, що запровадження такої схеми в
Британії було помилковим.
3. на наш погляд, легалізація ринку — погана
політика. наприклад, у Ізраїлі, де така політика
впроваджувалася, результат був незадовільним.
нещодавно там був скандал з приводу давніх
об’єктів із підробленими написами, нанесени-
ми задля збільшення їх рідкості й важливості та
підвищення вартості на законному ринку.
4. ні, інтереси ринку протилежні інтересам
відповідального археолога. якщо археологи по-
водяться таким чином, вони підтримують, спря-
мовують і стимулюють ринок, що призводить до
руйнування археологічних матеріалів і втрати
археологічної інформації.
5. Це було б значним кроком уперед. кодекс
етики — не закон, він не замінить усе і не спра-
цьовуватиме в певних складних і специфічних
обставинах. Проте він покаже професіоналам і
широкому загалу, хто є хто.
Проф. Філіп Кол. Велезлі коледж, депар-
тамент антропології, США
1. автору статті можна подякувати за аргу-
ментований докладний опис сучасного стану
«чорної» археології і тісно пов’язаного з нею
розширення приватного колекціонування в ук-
раїні, а також за пропозицію вжити конкретних
заходів для поліпшення ситуації. однак я був
шокований. адже фантастично багата культур-
на й археологічна спадщина україни сьогодні
руйнується через незаконні розкопки і приватне
колекціонування в такому обсязі, що, якщо не
покласти цьому край, значну її частину незаба-
ром буде знищено. на жаль, україна йде шляхом
багатьох інших країн, де археологічна спадщина
вже серйозно ушкоджена внаслідок подібних не-
законних руйнівних дій.
2. я не фахівець із цих проблем. Проте, на
мою думку, в сШа було обрано правильний
шлях боротьби з практикою грабунку археоло-
гічних пам’яток — ухвалення «кодексу архео-
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 4100
логічної етики», під яким підписалися майже
всі американські археологи. грабіж, звичайно,
все ще має місце, але він публічно засуджується
і є кримінальним злочином. однак, на жаль,
ринок старожитностей і приватне колекціону-
вання процвітають переважно за рахунок речей,
у той чи інший спосіб імпортованих у країну
з-за кордону. Існують правила, що забороня-
ють такий імпорт, підписано міжнародні угоди,
що також засуджують такі дії. Проте, як і в
україні, у сШа існує зв’язок між приватними
колекціонерами і «чорними» археологами, які
намагаються приховати реальне джерело по-
ходження предметів. Це стосується не лише
приватних колекціонерів і дилерів, але (хоча
це не проголошується) й великих американсь-
ких музеїв мистецтв, одержимих безперервним
збільшенням своїх зібрань.
3. археологічні артефакти є невідновним ре-
сурсом. у разі вилучення зі свого початкового
контексту вони значно втрачають свою наукову
цінність, а їх контекст ніколи не може бути ціл-
ком відновлено. кожен археолог, справді заці-
кавлений у реконструкції минулого, повинен за-
суджувати будь-яку спробу легалізувати продаж
і купівлю археологічних експонатів.
4. археологи за жодних обставин не повинні
консультувати дилерів старовини або приватних
колекціонерів. Інакше вони виправдовують не-
законні дії і збільшують цінність об’єктів, під-
тверджуючи їх автентичність. Це завжди по-
рочне коло. Минулого літа до мене звернувся
приватний дилер старовини з південної калі-
форнії за консультацією щодо колекції різьбле-
них та інкрустованих кам’яних посудин, які він
продавав на своєму веб-сайті. за мої поради він
обіцяв мені винагороду. я знав, що ці об’єкти,
принаймні оригінали, походили з таємних роз-
копок у південно-східному Ірані, а потім потра-
пили до південної каліфорнії. я не пристав на
його пропозицію. кожен археолог, який погодив-
ся б на це, «забруднив» би свої руки. Іноді такі
консультанти виправдовуються тим, що матеріа-
ли в приватних зібраннях повинні оглядатися,
що вони можуть бути інформативними, навіть
унікальними, а отже, можуть допомогти краще
зрозуміти й відновити минуле. Можливо, іноді,
в надзвичайних випадках, цей аргумент може
бути взятий до уваги. Проте я стверджую, що
таке виправдання неприпустиме, а причини, що
нібито спонукають до подібних консультацій та
експертиз, є відверто облудними.
5. зі статті я.П. гершковича випливає, що
ситуація в україні загрозлива або принаймні
швидко стає такою. я трохи поінформований
щодо пограбувань археологічних пам’яток в
Іраку й афганістані, де за дуже короткий строк
було зруйновано вражаючу частину культурної
спадщини цих країн. сучасні землерийні маши-
ни дають змогу переміщати значні маси землі й,
власне кажучи, знищувати навіть досить великі
давні міста, значна кількість яких розташова-
на на південній рівнині Месопотамії. Подібних
руйнувань може зазнати й культурна спадщи-
на україни, тому українські археологи просто
зобов’язані прийняти «кодекс професійної ети-
ки». затвердження такого кодексу матиме також
позитивне просвітницьке значення для інфор-
мування широкої громадськості про важливість
збереження культурної спадщини україни.
Проф. Є.М. Черних, д-р істор. наук, чл.-кор.
РАН, Інститут археології РАН, Москва, Росій-
ська Федерація
уважно прочитавши статтю «хранителі неле-
гальних старожитностей в україні», можу ска-
зати, що я, безумовно, цілком підтримую пози-
цію автора (та й не тільки його) щодо проб-лем
пограбування національного надбання будь-якої
країни — чи то україни, росії, Болгарії тощо.
Правоохоронні органи проти цього лиха бо-
рються, але кволо. крім того, немає певності,
що «перевертні в погонах» не беруть участі в
цій прибутковій справі. основна проблема, зви-
чайно ж, полягає у «суспільному менталітеті»
(«усе це ніби наше, загальне, а відтак, маємо
повне право... але при цьому наче й не зовсім
наше, оскільки ворожо-байдужа до нас держава
привласнила собі права на наші старожитності;
таким чином, поцупити — шляхетна справа. тим
більше, що це можна подати як піклування про
інтереси народу...»). Доки не відбудеться змін
у менталітеті, боротьба буде марною (шкодую,
але з глибоким сумом визнаю це).
на превеликий жаль, саме археологи найкра-
ще поінформовані про те, якою давньою є прак-
тика пограбування історичних пам’яток. Прикла-
ди злочинницьких розкопок з метою видобутку
насамперед золота, настільки хрестоматійні, що
стали об’єктом творів найрізноманітнішого ха-
рактеру — від науково-популярних книг аж до
низькопробних «жовтих» брошурок. Від давньо-
єгипетських пірамід з Долини царів біля нілу до
скіфо-сарматських курганів або поховань гунсь-
ких вождів у Великому Євразійському степу...
Можна згадати й про професійних «бугровщи-
ків» сибіру, які таємними розкопками заробля-
ли собі на гарне життя. Про сучасних «чорних»
археологів я не кажу — вони вже стали героями
телепередач.
Повністю викорінити «чорну» археологію як
явище неможливо, тож не будемо тішити себе
такими мріями. найбільше турбує те, що до
«бугровщиків» і консультантів колекціонерів
археологічних предметів сьогодні долучаються
професійні археологи. насамперед йдеться про
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 4 101
тих, хто офіційно працює у державних археоло-
го-історичних установах, але паралельно отримує
незрівнянно жирніший «навар» порівняно зі зли-
денною зарплатнею професіонала. Проте саме з
цим ми можемо дієво боротися шляхом ухвалення
певного морального пакту та добровільної, але
досить жорсткої угоди офіційних професіоналів.
І тут я готовий підтримати будь-які акції.
однак зазначу, що, на жаль, саме «непро-
фесійні археологи» є найспритнішими в пошуках
скарбів, починаючи ще з археологічного «буму»
щодо пірамід фараонів. згадую, як у Монголії я
був просто приголомшений неймовірним «ню-
хом» і вмінням грабіжників гунських багатих
могил точно знаходити й розривати заховані
на 25-метровій глибині, завалені тисячами ба-
гатотонних скельних блоків поховальні камери
вождів цих кочовиків.
ну, а сьогодні «чорні» археологи найчастіше
технічно оснащені краще (а часом і незрівнян-
но краще), ніж професіонали. Вочевидь, вони
мають тісні контакти з тими «силами», що за-
правляють справами в тих або інших регіонах.
Проте боротися з ними необхідно, боротися
всіма доступними нам і державі засобами, щоб
розтрощити їх кримінальну і надзвичайно роз-
галужену по всьому світу «індустрію».
Проф. О. Лєсков. Пенсильванський уні-
верситет, Філадельфія, США
Прекрасні археологічні пам’ятки україни
— від палеоліту і до середньовіччя включно
— одержали світову популярність. Це пов’язано
не лише з їх унікальним багатством, але й із їх
во-істину надзвичайною науковою значущістю.
насамперед це зумовлено географічним розта-
шуванням україни, територія якої за всіх часів
була етнокультурним мостом, що з’єднував най-
давніші цивілізації Далекого сходу, середньої
і Передньої азії з людністю Центральної і за-
хідної Європи. отже, міркуючи про старожит-
ності україни, ми зобов’язані завжди пам’ятати,
що йдеться про пам’ятки матеріальної і ду-
ховної культури загальнолюдського значення.
І тут не важливо, чи згадуємо ми палеолітичні
печери криму або закарпаття; неолітичні пам’ятки
Приазов’я, зокрема і природно-історичний уні-
кум, що ввійшов у науку під назвою «кам’яна
Могила»; яскраві поселення найдавніших хлі-
боробів епохи енеоліту дніпровського Пра-
вобережжя, відомих як носії знаменитої три-
пільської культури; найбагатші набори скарбів
бронзових виробів і комплекси ливарних форм
кінця бронзового віку, що, безперечно, підтвер-
дили першорядне значення в палеоекономіці
Євразії цього періоду пам’яток степу та лісо-
степу україни; всесвітньо відомі кургани скі-
фо-сарматської знаті; численні античні міста
Північного Причорномор’я, без яких немож-
ливе вивчення актуальних проблем всесвітньої
давньої історії — взаємин класичного, греко-
римського, і варварського світів; міста київсь-
кої русі з їх скарбами архітектури, живопису,
прикладного мистецтва. Цей перелік можна
продовжувати довго, але і названих пам’яток
цілком достатньо, аби зрозуміти, що стаття
я.П. гершковича є більш ніж актуальною і, зви-
чайно ж, не може залишити байдужим нікого із
зацікавлених у збереженні культурної спадщи-
ни давньої україни, її пропаганді й науковому
дослідженні.
улітку 2002 р. мені вдалося організувати ар-
хеологічну екскурсію моїх американських колег
музеями і пам’ятками києва та півдня україни. 17
днів вони ознайомлювалися з музейними зібран-
нями києва, одеси, сімферополя, ялти, керчі,
з розкопками античних міст (тіри, ольвії, хер-
сонеса, Пантікапея та ін., а також курганів тери-
торії європейської частини Боспору). Багатство
і розмаїтість побачених експозицій і пам’яток,
високий методичний рівень польових досліджень
і всебічна підготовка українських археологів, з
якими довелося спілкуватися американській про-
фесурі під час екскурсійної поїздки, справили на
всіх гостей (20 осіб) глибоке враження. І як же
дико на тлі таких позитивних вражень виглядали
знамениті скіфські кургани, розташовані на плато
ак-кая, поблизу кримської столиці сімферопо-
ля, що по-варварськи грабуються і знищуються.
7—9-метрові гіганти зі складними кам’яними
конструкціями розносилися могут-німи бульдо-
зерами й екскаваторами протягом багатьох днів,
незважаючи на заклики археологів про допомо-
гу. за розповідями кримських колег, жодних ре-
альних заходів щодо розв’язання цієї проблеми
влада криму не вживала.
на жаль, грабіжницькі розкопки в різних
регіонах україни набувають усе більших мас-
штабів. як результат — помітне збільшення
на ринках антикваріату речей, специфіка яких
не викликає сумніву щодо їх походження з те-
риторії україни. у середині 1990-х рр. я бачив
ці речі в галереях-магазинах Цюріха і Базеля,
а за роки життя в сШа, з 1997 р., я зауважив
значне розширення асортименту, наприклад, за
рахунок скіфських бронзових і золотих бляшок,
прикрашених у скіфському звіриному стилі, що
продаються в численних галереях на Медисон-
авеню у нью-Йорку. Ще більше уявлення про
обсяг розграбування пам’яток україни дають
каталоги найбільших світових аукціонів «со-
тбі» й «крісті», які з кожним роком збільшують
кількість пропозицій із продажу речей, типових,
наприклад, для степової скіфії. Додам, що ра-
зом із речами, виявленими в україні, продають-
ся старожитності з колишніх радянських рес-
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 4102
публік середньої азії і росії (кубань, сибір). Ці
факти лише наголошують на спільності нагаль-
них проблем з охорони пам’яток археології на
всьому пострадянському просторі.
Давно відомо, що попит породжує пропозицію.
я не знаю, що в нашому випадку було першим,
та й чи важливо це? Факт залишається фактом: в
україні ніхто ніколи раніше не чув про величезні
археологічні зібрання приватних осіб. так, напри-
клад, колекції старожитностей родин Платонових
та тарут, згідно із каталогом 2005 р. (де, природ-
но, публікуються далеко не всі речі, що їм нале-
жать), перевершують за кількістю і багатством
найвідоміше в україні хiх — початку хх ст.
зібрання родини ханенків, і це при тому, що ос-
таннє створювалося за багатовікової приватної
власності на землю, коли закони практично не
перешкоджали самовільним непрофесійним роз-
копкам і скупівлі виявлених артефактів.
Мені відомо про багаторічну боротьбу за
удосконалення законодавства про охорону архе-
ологічної спадщини україни, яку веде Інститут
археології нан україни. Проблема ця багато-
гранна й складна, і вирішальне слово тут має
бути за фахівцями-археологами із залученням
досвіду закордонних колег. у цій ситуації мені
видається досить своєчасною ідея обговорення
цих проблем на сторінках «археології» — голо-
вного археологічного журналу країни. з цього
приводу хочу поділитися моїм скромним аме-
риканським досвідом.
Довідавшись про те, що я переїхав у сШа
на постійне місце проживання, ще в 1998 р. до
мене звернулися за консультацією представники
відомої у нью-Йорку «аріадна гелері», згада-
ної в обговорюваній статті я.П. гершковича.
тоді я ще не працював (вивчав мову), гроші
були дуже потрібні, але перш ніж погодитися
на консультаційну роботу, я звернувся за пора-
дою до моїх американських колег. Відповідь була
коротка і конкретна: «якщо Ви пристанете на
цю пропозицію, шлях в американську науку для
Вас за-критий». Цю відповідь я отримав і від
співро-бітника музею, і від університетського
професора. у сШа наукова громадськість пе-
реконана, що вся торгівля археологічними речами
— незаконна, і не важливо коли, але всі речі, що
купуються, потрапили до суб’єктів угоди (або до
їх предків) незаконно. Відтак учені не можуть
брати участь у цій аморальній справі. адже точ-
не визначення фахівцем походження, культур-
ної належності речі та її датування об’єктивно
збільшує її вартість. І що дорожче продавати-
муться археологічні знахідки, тим більшими
будуть бариші «чорних археологів», то більше
зростуть ціни на археологічні артефакти, спри-
яючи поширенню обсягу грабіжницьких розко-
пок. настільки ж неприйнятною і тому немож-
ливою для американської дійсності є органі-
зація археологічних виставок, сформованих із
приватних зібрань, у приміщеннях державних
музеїв або музеях, що належать різним науко-
вим або громадським фондам. Більше того, у
сШа є багато приватних музеїв (переважно об-
разо-творчого мистецтва), але жоден із них не
робитиме археологічні експозиції із приватних
зібрань, особливо, якщо їх придбано за останні
десятиріччя, коли Юнеско все більше уваги
стало приділяти питанням охорони археологіч-
ної спадщини.
усе зазначене передбачає схвалення будь-якої
ініціативи, спрямованої на охорону пам’яток ар-
хеології. гадаю, що затвердження «кодексу архе-
ологічної етики» сприятиме професійній єдності
археологів україни, а «чорні» археологи, як і їх
захисники-колекціонери та скуповувачі вкраде-
них у людства археологічних старожитностей,
будуть поставлені поза законом.
Проф. Карен Вітеллі, департамент ант-
ропології та археології університету штату
Індіана, США
так само, як і я.П. гершкович, я уперше
серйозно замислилася над археологічною ети-
кою через питання про продаж давніх експо-
натів. 35 років тому у мене, викладача-новач-
ка, студент на лекції запитав: «Пам’ятаєте, Ви
говорили нам, що Вам не дозволили привезти
додому жодного з експонатів із Ваших розкопок
у греції, щоб показати нам, оскільки грецький
закон забороняє експорт старожитностей?» я
бу-ла здивована, але мені сподобалося, що він
запам’ятав те, що я розповідала кілька тижнів
тому. Він продовжував: «Добре, якщо греки за-
бороняють експорт будь-яких експонатів, яким
чином музей, який ми нещодавно відвідали, має
у своїй експозиції давньогрецький матеріл?» Це
було питання, над яким я сама до того не замис-
лювалася. я навіть не думала серйозно про те,
чому греція і більшість інших країн сучасного
світу не дозволяють експорт старожитностей.
звичайно, я чула про «грабіжників» і, як і біль-
шість людей, знала зміст цього слова, але ні-
коли не замислювалася над тим, чим насправді
страшний грабіж. я знала, що археологи не
привласнюють розкопаних ними об’єктів, але
ніколи не розмірковувала, чому неархеологи
можуть думати, що ми робимо саме так, і який
ефект має таке їх переконання. Що більше я
замислювалася над запитанням студента, то
більше виникало нових.
незважаючи на те що студенти змушували
мене приймати складні рішення і навіть підоз-
рювали у поганих намірах, я вдячна їм за ці за-
питання. знаю, що сьогодні я стала кращою як
археолог, тому що обговорила й продумала суть
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 4 103
цих запитань і, відповідно, виробила свою про-
фесійну поведінку. отже, я вважаю, що архе-
ологічна етика призначена насамперед для ар-
хеологів, які прагнуть критично обмірковувати
власну поведінку і взяти відповідальність за
наявні проблеми задля їх розв’язання.
свої лекції з етики я починаю з досить про-
писних істин: чому і як археологи розкопують і
що вони шукають? звичайно, є багато відпові-
дей на це запитання, але в етичному контексті
вони будуть такі: археологи розкопують, щоб
знайти інформацію, яка допоможе нам дізнати-
ся про життя людей у минулому; ретельно
фіксують місце і контекст знахідки, критично
аналізуючи причини їх появи; з’ясовують стра-
тиграфію, вивчаючи матеріали у зворотному
напрямку, для отримання інформації про часові
співвідношення. Ще раз варто наголосити: ар-
хеологи проводять розкопки заради інформації.
Ми не розкопуємо лише для того, щоб знайти
красиві об’єкти. Деякі з найважливіших роз-
копок, що надали значущу нову інформацію і
змінили наше розуміння давнього (можливо,
і нашого власного) світу, дали небагато або
навіть жодних красивих об’єктів, наприклад
розкопки, у яких мала честь брати участь, у пе-
чері Franchthi у південній арголіді в греції. Ця
пам’ятка стала джерелом надзвичайно цікавої
інформації, що суттєво змінила наші погляди
про життя в часи верхнього палеоліту — нео-
літу12, при цьому на ній було виявлено дуже
небагато речей, які підійшли б для традицій-
ного музею (хоча особисто я вважаю багато з
них досить гарними). археологи, як правило,
знаходять цілком звичайні речі, але з їх архео-
логічного контексту дізнаються значно більше,
ніж від неймовірно гарного цілого горщика або
мармурової скульптури, які не мають збереже-
ної інформації. До того ж археологи зобов’язані
опублікувати свої знахідки, тобто зробити їх
публічними, поділитися здобутою інформацією
із широким загалом.
наша власна діяльність має відповідати цим
засадам, щоб неархеологи розуміли принципи
й відмінності між розкопками, які здійснюємо
ми, і копанням грабіжників. робота зі створен-
ня «кодексу етики археологів» в україні була б
чудовою нагодою для критичної оцінки дисцип-
ліни сьогодні й обмірковування ідеалів профе-
сійної поведінки.
Безперечно, дилери й колекціонери стимулю-
ють (коштами) наступ грабіжників, але погра-
бування історичних пам’яток не є приводом для
банальної диференціації на чорне та біле, гар-
не та погане. Це проблема набагато складніша.
Пограбування пам’яток разом із новобудовами
і природними чинниками швидко знищують
дорогоцінну інформацію, яка б дала нам змогу
довідатися про наше минуле, тому археологи ма-
ють зробити все можливе, щоб зупинити це руй-
нування. за останні десятиліття для розв’язання
цієї проблеми було зроблено багато: введено су-
ворі юридичні обмеження на копання, закупівлю
й продаж, експорт старовини; біль-шість (але
не всі) музеїв у сШа дотримуються політики
придбання старожитностей, що полягає у забо-
роні купівлі або отримання у вигляді подарунка
будь-якого об’єкта, для якого не можна довести
(не тільки заявити), що він надійшов із країни
свого походження до 1970 р. — загальноприй-
нятого часу, коли світове співтовариство визна-
ло руйнівний характер ринку старожитностей,
згідно з конвенцією Юнеско про культурну
власність.
Проте ринок археологічних старожитнос-
тей усе ще процвітає, масштабне грабування
пам’яток триває. Дехто вважає, що існування
законного міжнародного ринку торгівлі, при-
наймні деякими давніми об’єктами, сприяло
б знищенню чорного ринку, а відтак, і такого
явища, як пограбування. Ці люди або наївні, або
не мають достатнього уявлення про характер ко-
лекціонування. Є лише одне відоме мені місце,
що має цілком законний ринок старожитностей:
острів святого лаврентія у протоці Беринга.
Доктор Дж. холлауелл ретельно вивчала цей
ринок; кожен, хто вважає, що цілком законний
ринок старожитностей був би життєздатним, має
прочитати принаймні деякі з її публікацій, щоб
переконатися у зворотному13.
консультування археологами колекціонерів
і дилерів збільшує цінність їхніх об’єктів, тому,
на мою думку (і відповідно до американських
кодексів етики), така практика не етична, адже
сприяє торгівлі старожитностями, що, у свою
чергу, стимулює пограбування. з іншого боку,
інтереси щодо давніх об’єктів колекціонерів і
дилерів та археологів часто перетинаються. Це
можна було б використати для серйозного діало-
гу з ними про суть пограбування, аби з’ясувати,
чи можна їхні інтереси й експертизу ринку
об’єднати з археологічною експертизою й інте-
12 k. Vitelli. Paleolithic Obsidian from Franchthi Cave: a
Case Study in archaeological Context // archaeological
ethics, Second edition, edited by karen D. Vitelli and
Chip Colwell-Chanthaphonh, pp. 12 —15. altaMira
Press, Walnut Creek, 2006.
13 Hollowell-Zimmer J. Digging in the Dirt—ethics
and «Low-end Looting» // ethical issues in archaeology
/ ed. by Larry J. Zimmerman, karen D. Vitelli and Julie
Hollowell-Zimmer. — altaMira Press, Walnut Creek,
2003. — P. 45—56. When artifacts are Commodities //
archaeological ethics, Second edition / ed. by karen
D. Vitelli and Chip Colwell-Chanthaphonh. — altaMira
Press, Walnut Creek, 2006.—P. 135—147.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 4104
ресом для досягнення у цьому питанні взаємо-
вигідного компромісу.
сьогодні ми потребуємо дієвіших заходів для
подолання проблеми пограбування. Було б чудо-
во, якби українські археологи змогли щось при-
думати! наразі найефективнішими заходами є
законне обмеження старожитностей на експорт,
а також масштабні суспільні просвітні програми,
які пояснюватимуть, чому ці обмеження існують
і що ми намагаємося зберегти.
Е.Р. Усманова, наук. співробітник Ка-
рагандинського державного університету
ім. А.Е. Букетова, музей археології та ет-
нографії, Республіка Казахстан
І нині серед нас живуть люди, які ніби зійшли
зі сторінок книги стівенсона — шукачі чужих
скарбів. сьогодні їх називають «чорними» архе-
ологами, і папуга знову прокричав своє спокон-
вічне: «Піастри!». у наш час ці «пірати» оголо-
сили «островом скарбів» грандіозну й безцінну
за суттю спадщину минулого. Предметний світ
старожитностей, спресований століттями, став
нині об’єктом активної купівлі-продажу. зви-
чайно ж, він завжди цікавив колекціонерську
братію. однак сьогодні з’явився новий тип су-
часного колекціонера: він багатий, успішний і
прагне будь-що поповнити свій «кишеньковий»
арсенал нафтодоларів чимось таким, що збурює
уяву. «Чорна» археологія «чудово» справляється
з цією забаганкою сучасних нуворишів.
Проблема нелегальної археології існує стільки
ж, скільки й сама наука археологія. свого часу
сумнозвісні «бугровщики» показали, які доходи
може приносити «чорна» археологія, яка сьогодні
за відсутності нової системи охорони пам’яток і
вдосконаленого закону про охорону історичної
спадщини буйно розквітла на всьому постра-
дянському просторі. у цьому «бізнесі» оберта-
ються великі гроші, є свій розмах: визначився
попит — відразу з’явилася пропозиція.
Можна багато писати про причини появи і
довготривалості «чорної» археології. Це явище
має і соціальні, й економічні корені. однак те, що
саме на сучасному етапі розвитку незалежних
держав колишнього срср нелегальна археологія
стала ледь не бізнесовою галуззю, — викликає
особливу тривогу. Популярність минулого, неза-
перечність естетичної цінності старожитностей у
наш час тимчасових цінностей, а також статусні
характеристики класу скороспілих багатіїв сти-
мулюють розвиток кримінальної за своєю суттю
«чорної» археології. Чому кримінальної? тому
що пам’ятки руйнують задля наживи. Історична
інформація не береться до уваги, а якщо й бе-
реться, то лише з єдиною метою — підвищити
культурний бренд старожитностей, що йдуть на
продаж.
Цікаво, що виникнення феномену нового
сучасного типу багатої людини й активізація
діяльності «чорних» археологів збігаються у часі.
старожитності приваблюють. Вони створюють
ілюзію нескінченної реальності людського життя,
збурюють емоції людей, які вже мають практично
все, що можна взяти від життя. на мою думку, це
ті причини, з яких багаті люди стають затятими
колекціонерами. Добута річ із минулого — це не
лише вигідне вкладення капіталу, а й демонс-
трація своєї соціальної винятковості. у цьому
плані предметний світ минулого набув особли-
вого значення. До того ж, він дає гроші тим, хто
його видобуває. Чому ж не брати, не копати, не
продавати за «піастри» те, що, як-то кажуть, під
ногами лежить і прибуток дає?
україна — один із регіонів, де археологічна
«нелегальщина» набула загрозливих, причому
майже легальних, масштабів. І все через моду на
збирання старожитностей. До того ж, суспільс-
тво переконують, що приватне колекціонування
— це «шляхетна» справа збирання та збереження
коштовностей рідної землі. насправді ж, за цим
криється руйнування історичного контексту Бать-
ківщини. адже предмет, «висмикнутий» із контек-
сту, а саме це і робить «чорна» археологія, втрачає
свою цінність як джерело історичної інформації.
Перед пострадянськими країнами постає актуаль-
не завдання самовизначення саме в контексті сві-
тової історії. археологія тут відіграє не останню
роль. наприклад, у республіці казахстан прий-
нято державну програму «культурна спадщина»,
спрямовану на державну матеріальну й соціальну
підтримку археологічної діяльності.
у казахстані «чорна» археологія поки що не
набула такого розмаху порівняно, наприклад, із
сусідами у центрально-азійському регіоні, де її
«буяння» насамперед зумовлено відносно низь-
ким рівнем життя населення. До того ж, у нас не
спостерігається великого ажіотажу до колек-
ціонування давньої спадщини серед «нових»
багатіїв. основними покупцями артефактів є
іноземці та колекціонери старшого покоління,
які значних грошей «чорним» археологам дати
не можуть. Іноді артефакти, добуті нелегальним
шляхом, купують музеї. самій доводилося брати
участь у такій акції. І якщо у наших українсь-
ких колег проблема «чорної» археології назріла,
як болючий нарив, то ми, казахські археологи,
стикаємося з нею у зародковому вигляді. роз-
виток «чорної» археології у казахстані стримує
насамперед єдина система ліцензування архе-
ологічних розкопок, контроль із боку відділів
охорони пам’яток, а також соціалізація самої
науки археології у її легальному, дійсно науко-
вому, сенсі.
«Чорна» археологія — це болюча тема для
кожного професійного археолога, особливо
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 4 105
тому, що ця проблема має етичне підґрунтя, на-
повнене майже гамлетівським змістом: «бути чи
не бути» експертом, брати або не брати участь
у визначенні колекцій, придбаних у «чорних»
археологів. Це справа честі й свого місця в науці.
гадаю, однозначно відповісти на ці запитання
не можна. сказати «ні» — означає позбутися
можливості побачити предмети, що можуть бути
першими в археологічному уявленні. сказати
«так» — стати спільником «чорних» археологів.
Безумовно, будь-яка експертиза оплачується, а
отже, виникає фактор матеріальної зацікавленос-
ті професіонала, чия праця не завж-ди належним
чином оплачується державою.
ухвалення «кодексу етики археолога» розді-
лить фахівців на два табори. однак його ство-
рення необхідне як один із кроків у боротьбі з
«чорною» археологією — явищем, що немож-
ливо зупинити відразу. навколишній світ змі-
нити досить важко, і починати змінювати його
необхідно з себе. Можливо, кодекс і буде засо-
бом ідентифікації професійного ставлення до
ситуації, що склалася з «чорною» археологією.
Безумовно, затвердження кодексу має стати
колегіальною необхідністю для всього співто-
вариства археологів, у нашому випадку — ук-
раїнських. хто знає, може, така необхідність
з’явиться й у інших?
P.S. І все-таки без держави не обійтися. не
обійтися без її соціальної зацікавленості, ма-
теріальної допомоги і сприяння праці професій-
них археологів, без чітких законів про охорону
історичної спадщини. Можливо, тоді і «чорних»
археологів поменшає, а згодом вони «вимруть»
як явище, і знайдений артефакт заживе своїм
дійсним, науковим, життям.
³ä àâòîðà ñòàòò³
коли я працював над статтею, досить легковаж-
но гадав, що розв’язати порушені в ній пробле-
ми, принаймні стосовно аспекту співробітниц-
тва професійних археологів з колекціонерами,
досить просто: необхідно розробити та ухвалити
кодекс етики професійного археолога україни —
такий собі, за словами Є.М. Черних, моральний
добровільний пакт, у якому чітко буде визначе-
но, що професійний археолог може робити, а
що ні.
Проте з’ясувалося, що навіть розробка ко-
дексу має безліч «підводних каменів». Вони
виникають тому, що цей документ має висвіт-
лювати не лише питання співпраці з «чорними»
археологами чи приватними колекціонерами
(тут протиріч щодо її аморального характеру
майже не існує), але й такі, як права на добуті
під час розкопок матеріали та їх публікацію,
механізм та умови передачі цих прав, межі по-
карання (хай лише морального) зловмисних
порушників професійної етики тощо. Вже під
час першого обговорення проекту кодексу
стало зрозуміло, що розірвати таке зачароване
коло можна, лише безпосередньо залучивши до
розробки кодексу (обговорення — це лише ос-
танній етап тривалої процедури) інших колег. за
рішенням вченої ради Інституту було сформова-
но спеціальну підготовчу групу, до якої разом із
автором цих рядків увійшли доктори історичних
наук л.л. залізняк та н.о. гаврилюк. зауважен-
ня останніх виявилися дуже корисними, напри-
клад, н.о. гаврилюк знайшла в моєму варіанті
кодексу низку протиріч правового характеру,
а л.л. залізняк запропонував нову редакцію
п. ii.1 та iii.1 — чи не найболючіших для всіх
археологів. у цілому, якщо взяти до уваги, що
ще до першого обговорення кодексу його кілька
разів коригував П.П. толочко, а потім я отриму-
вав письмові та усні поради від багатьох інших
колег, то можемо констатувати, що той остаточ-
ний варіант, який було прийнято, є результатом
дійсно колективних зусиль.
на жаль, формально ухвалений кодекс на-
разі діє лише в межах Інституту археології нан
україни. отже, необхідно знайти способи по-
ширити його і на професійних археологів, які
працюють в інших установах. Для цього нижче
подається повний текст кодексу. нехай публіч-
не обговорення сприяє наданню йому статусу
кодексу професійного археолога україни. над-
силайте ваші зауваження та поради в Інсти-
тут археології або на мою електронну адресу
(yager@i.com.ua чи yager@iananu.kiev.ua). не
залишайтеся байдужими! один із респондентів,
професор карен Вітеллі, до речі, голова комітету
з етики американської спілки археологів (Saa),
написала: «Було б чудово, якби українські ар-
хеологи змогли щось придумати!» отже, слово
за нами.
Êîäåêñ åòèêè ïðîôåñ³éíîãî àðõåîëîãà
(ïðèéíÿòèé íà çàñ³äàíí³ â÷åíî¿ ðàäè
²íñòèòóòó àðõåîëî㳿 ÍÀÍ Óêðà¿íè â³ä
09.11.2006 ð.)
Інститут археології національної академії наук
україни (далі — Іа нану) як державна архе-
ологічна установа, що організує, здійснює та
координує наукові та науково-рятівні дослід-
ження, з огляду на сучасні негативні тенденції у
сфері охорони археологічної спадщини приймає
кодекс етики професійного археолога (далі —
кодекс).
головна мета кодексу — визначення основ-
них морально-етичних норм діяльності профе-
сійних археологів та їх ставлення до археологіч-
ної спадщини, один до одного, а також до сус-
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 4106
пільства, зацікавленого в отримуванні достовір-
ної інформації про давнє минуле. Це повинно
сприяти виконанню завдань та обов’язків, пос-
тавлених перед українськими археологами за-
конодавством україни про охорону археологічної
спадщини (конституція україни, закони «Про
охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 р.,
«Про ратифікацію європейської конвенції про
охорону археологічної спадщини (перегляну-
тої)» № 1369-iV від 10. 12. 2003 р., «Про охо-
рону археологічної спадщини» від 18.03.2004 р.
тощо).
Під час розробки кодексу взято до уваги
низку документів, уже апробованих на міжна-
родному рівні (кодекс діяльності Європейської
асоціації археологів від 27.09.1997 р., етичний
кодекс ІкоМ для музеїв від 4.11.1986 р. тощо).
розДІл i
Загальні положення
I. 1. Професійним археологом є особа, яка
одержала відповідну (археологічну, історичну)
фахову освіту у вищому навчальному закладі,
постійно працює в установі, завданням якої є
вивчення, охорона, поширення та пропаганда
знань про археологічні джерела. Він відповідаль-
ний за свою наукову репутацію і зобов’язаний
уникати дій та висловлювань, прямо або опосе-
редковано здатних скомпрометувати його колег,
їхні здобутки та науку в цілому.
I. 2. усі положення кодексу поширюються
на представників інших наукових дисциплін, які
беруть безпосередню участь в археологічних
до-слідженнях.
I. 3. кодекс передбачає моральну відпові-
дальність за його порушення. конкретні випадки
порушень розглядаються комісією з етики, ство-
реною при Іа нану за участю представників
інших археологічних установ, які підтримують
положення кодексу. Ця комісія оприлюднює
результати розгляду тієї або іншої конфлік-тної
ситуації та ухвалює рішення щодо порушників
кодексу у формах дружнього попередження, за-
яви чи публічного осуду.
розДІл ii
Ставлення до археологічних джерел
II. 1. Професійний археолог та члени його
сім’ї не повинні займатися приватним колекціо-
нуванням археологічних предметів і зберігати
археологічні матеріали поза межами археологіч-
них установ, зокрема вдома.
II. 2. необхідно перешкоджати незаконному
вилученню або переміщенню, включаючи екс-
порт і імпорт, археологічних предметів і пові-
домляти спеціально уповноважені органи вико-
навчої влади у сфері охорони культурної спад-
щини та інші уповноважені органи культурної
спадщини про небезпеку кримінального руйну-
вання археологічних пам’яток. Враховуючи, що
купівля, продаж, обмін та колекціонування ар-
хеологічних предметів стимулює грабіжницькі
розкопки і призводить до руйнування археоло-
гічних пам’яток, професійний археолог не по-
винен брати у них участі, зокрема і як науковий
консультант, а також прямо чи опосередковано
пропагувати діяльність «чорних» археологів,
дилерів та приватних колекціонерів. у випад-
ках, коли археологічні предмети не мають до-
стовірного родоводу (інформації про місце та
обставини знахідки), чи з’явилися в обігу після
1970 р., їх слід вважати такими, що незаконно
вилучені з археологічного контексту.
II. 3. Перед початком розкопок рекомендуєть-
ся завжди ретельно зважувати їх доцільність, і
чи є достатнє забезпечення для подальшої об-
робки та своєчасної наукової публікації отри-
маних матеріалів. оригінали наукових звітів, де
зафіксовано результати археологічних розкопок
та розвідок, не можуть зберігатися поза межами
державної установи.
II. 4. кошти на розкопки, лабораторні дослі-
дження, публікацію археологічних матеріалів від
закордонних та вітчизняних приватних осіб, ор-
ганізацій, громадських фондів можуть бути от-
римані лише офіційно через державну установу
та за умов, що ті, хто надає кошти або допомогу
в будь-якому іншому вигляді, не втручаються в
процес розкопок, вивчення добутих матеріалів
та їх загальноісторичної інтерпретації.
розДІл iii
Публікація та використання
матеріалів розкопок
III. 1. Професійний археолог, під керівниц-
твом якого проведено археологічні розкопки на
підставі кваліфікаційного документа (Відкри-
того листа), має безстрокове право на добуті
під час розкопок матеріали. Протягом перших
п’яти років це право має виключний характер і
використовується для обробки знахідок. надалі
право керівника розкопок на публікацію та вико-
ристання матеріалів набуває пріоритетного ха-
рактеру, що передбачає вільний доступ колег до
звітів, а з дозволу автора і до його матеріалів. як
повна заборона доступу до останніх, так і робота
з ними без авторського дозволу не припустимі.
Матеріали досліджень має бути оприлюднено
у найкоротший термін через публікації та інші
засоби.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 4 107
III. 3. у випадках, коли розкопки здійсню-
ються групою археологів, керівник розкопок,
на ім’я якого видано Відкритий лист, забезпе-
чує їм доступ до використання отриманих ма-
теріалів. умови такого доступу можуть бути
передбачені перед початком робіт у спеці-аль-
ній угоді. Після смерті дослідника право на ви-
користання матеріалів розкопок переходить до
співавторів дослідження з урахуванням зміс-
ту угоди з ними та волі керівника розкопок.
у випадку відсутності таких осіб матеріали
набувають статусу загальнодоступних, однак
питання про їх використання і повну або част-
кову публікацію може бути також встановлено
спеціальним рішенням Вченої ради Іа нану
за рекомендацією відповідних наукових від-
ділів Іа нану чи установ, де працював власник
Відкритого листа.
III. 4. Продовження розкопок на раніше від-
критих чи досліджених пам’ятках обов’язково
узгоджується з їх попередніми дослідниками,
крім випадків, зазначених у ст. 15 розд. iV «за-
кону про археологічну спадщину».
розДІл iV
Пропаганда археологічних знань
IV. 1. Пропаганда археологічних знань є
однією з основних форм зв’язку науки із сус-
пільством і спрямована на збільшення поваги
до археологічних пам’яток україни та всього
світу, їх збереження та охорону. Професійний
археолог відповідає за якість отриманої під час
польових або лабораторних робіт інформації
та поширення знань через навчання, лекційну
діяльність, публікації у наукових виданнях та
зМІ. При цьому слід уникати ви-словлювань
та оцінок, які можуть стимулювати нездоровий
ажіотаж навколо знахідок та археологічних
пам’яток.
IV. 2. навмисна чи прихована фальсифікація
археологічних даних, звідки і від кого б вона не
надходила, мусить негайно викриватися як така,
що спотворює давню історію.
IV. 3. Професійний археолог публічно про-
тидіє використанню археологічних даних для
розпалювання расових, етнічних, релігійних
конфліктів.
розДІл V
Прикінцеві положення
V. 1. Іа нану закликає археологів усіх інших
установ україни приєднатися до цього кодексу,
тобто сприяти наданню йому статусу кодексу
етики професійного археолога україни.
V. 2. Доповнення чи зауваження до окремих
розділів чи статей кодексу розглядаються ко-
місією з етики, і в разі доцільності вносяться до
нього, про що повідомляється всім співробітни-
кам Іа нану та археологам інших установ, які
керуються кодексом у своїй діяльності.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-199342 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0235-3490 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T20:54:31Z |
| publishDate | 2006 |
| publisher | Інститут археології НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | 2024-10-04T15:37:11Z 2024-10-04T15:37:11Z 2006 Від редколегії журналу «Археологія» // Археологія. — 2006. — № 4. — С. 95-107. — укр. 0235-3490 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/199342 У журналі «Археологія», № 3 за 2005 р. у розділі «Охорона археологічних пам’яток» було опубліковано статтю Я.П. Гершковича «Хранителі нелегальних старожитностей в Україні». Разом із автором статті на початку цього року ми запропонували для обговорення такі питання: 1. Які Ваші загальні враження після ознайомлення зі статтею? 2. Як вирішуються питання археологічного пограбування та приватного колекціонування у Вашій країні? 3. Як Ви ставитеся до можливої легалізації продажу та скупки археологічних предметів? 4. Чи можуть професійні археологи бути консультантами дилерів старовини та приватних колекціонерів? 5. Як Ви ставитеся до пропозиції автора статті розробити та прийняти в Україні «Кодекс етики професійних археологів»? Пропонуємо читачам ознайомитися з першими відгуками. uk Інститут археології НАН України Археологія Дискусії Від редколегії журналу «Археологія» From editorial staff of «Archaeology» Jornal Article published earlier |
| spellingShingle | Від редколегії журналу «Археологія» Дискусії |
| title | Від редколегії журналу «Археологія» |
| title_alt | From editorial staff of «Archaeology» Jornal |
| title_full | Від редколегії журналу «Археологія» |
| title_fullStr | Від редколегії журналу «Археологія» |
| title_full_unstemmed | Від редколегії журналу «Археологія» |
| title_short | Від редколегії журналу «Археологія» |
| title_sort | від редколегії журналу «археологія» |
| topic | Дискусії |
| topic_facet | Дискусії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/199342 |