Ранньоскіфські наконечники списів із гофрованою втулкою
Статтю присвячено невеликій, але цікавій групі скіфських залізних наконечників списів, що мають на втулці гофрування у вигляді вузьких горизонтальних валиків. Наведено список таких знахідок, що дало змогу окреслити територію, де вони трапляються (український Лісостеп) та час їх побутування (VII―V...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Археологія |
|---|---|
| Дата: | 2023 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут археології НАН України
2023
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/199533 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Ранньоскіфські наконечники списів із гофрованою втулкою / С.А. Скорий // Археологія. — 2023. — № 1. — С. 6-19. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859669445432049664 |
|---|---|
| author | Скорий, С.А. |
| author_facet | Скорий, С.А. |
| citation_txt | Ранньоскіфські наконечники списів із гофрованою втулкою / С.А. Скорий // Археологія. — 2023. — № 1. — С. 6-19. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Археологія |
| description | Статтю присвячено невеликій, але цікавій групі
скіфських залізних наконечників списів, що мають
на втулці гофрування у вигляді вузьких горизонтальних валиків. Наведено список таких знахідок,
що дало змогу окреслити територію, де вони трапляються (український Лісостеп) та час їх побутування (VII―VI ст. до н.е.). Призначення вказаної
особливості на списах суто утилітарне: для надійного закріплення на кінці втулки якогось бунчука,
штандарта, прообраза прапора майбутнього.
Spears were the second most widespread (after the bow and arrows) weapon of the Scythian warriors. Now more than 1,000 iron
spearheads and shafts are known. Some spears were 3 m or more long, i.e. were combat weapons. Spears in Scythia, in contrast
to the eastern nomads, the Sauro-Sarmatians and the Saka, were a popular weapon, among both ordinary warriors and the elite.
Scythian spears, first of all, their tips, have been studied well. However, some of them have features that need to be explained.
That is the presence of horizontal ridges around the ends of the sockets of the spearheads, which were not primarily intended for
decoration. Few such tips have been found so far in the Ukrainian Forest-Steppe. They belong to the Scythian archaic period, and
more precisely to the period from the second half of the 7th to the beginning of the 6th centuries BC.
In author’s opinion, the ridges on spear sockets had a utilitarian purpose: they served to securely fasten tassels, possibly in
the shape of horse tails, or special badges that were prototypes of future flags. A similar tradition arose among the nomads of
Central Asia as early as the middle-second half of the 2nd millennium BC and then it had spread throughout the Eurasian region
and during later periods. The spears with bunchuks in the shape of horse or wolf tails have undoubtedly experienced evolution:
at first they were symbols of tribal and military unity, over time they began to play the role of a prestigious social marker – an
attribute of military leaders of different levels.
As a rule, notable Scythian warriors were buried in the graves where such spearheads were found. Apparently, spears with
tassels indicate that their owners were the heads of certain military contingents.
Given the synchronism of the mentioned burials with the period of the Scythian campaigns to the East, the appearance of
similar spears with tassels among the Scythians due to the Assyrian influence cannot be ruled out. In any case, spears with tassels
are attested on the reliefs of Assyria, although of an earlier time.
|
| first_indexed | 2025-11-30T13:12:57Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2023, № 16
Статтi
УДК 903.22(477:292.485)"638"
https://doi.org/10.15407/arheologia2023.01.006
© С. А. СКОРИЙ* 2023
РАННЬОСКІФСЬКІ НАКОНЕЧНИКИ СПИСІВ
ІЗ ГОФРОВАНОЮ ВТУЛКОЮ
Статтю присвячено невеликій, але цікавій групі
скіфських залізних наконечників списів, що мають
на втулці гофрування у вигляді вузьких горизон-
тальних валиків. Наведено список таких знахідок,
що дало змогу окреслити територію, де вони тра-
пляються (український Лісостеп) та час їх побу-
тування (VII―VI ст. до н.е.). Призначення вказаної
особливості на списах суто утилітарне: для надій-
ного закріплення на кінці втулки якогось бунчука,
штандарта, прообраза прапора майбутнього.
К л ю ч о в і с л о в а: український Лісостеп, скіф-
ський період, наконечники списів, показники соціаль-
ного і військового статусу, скіфські походи на Схід.
Списи у скіфській паноплії були другим за по-
пулярністю видом озброєння після лука та стріл
і першим — у колі зброї ближнього бою (Мелю-
кова 1964, с. 35). Це добре підтверджують чис-
ленні знахідки у похованнях насамперед Євро-
пейської Скіфії, залізних/сталевих наконечни-
ків списів, найчастіше у комплексі з підтоками
(або — втоками), які вінчали край держака. При
цьому, на відміну від інших племен скіфсько-
го світу Євразії, наприклад савроматів Повол-
жя й Приуралля (Смирнов 1961, с. 70-71; Хаза-
нов 1971, с. 45; Васильев 2001, с. 18; Соколов
2010, с. 68-72; Моисеев, Буданов 2019) або саків
Центральної Азії (Иванов 2007; 2018; Чомбаев
2013), у скіфському середовищі списи викорис-
товували як рядові воїни, так і знать. У військо-
вій справі згаданого більш східного кочового
населення вони не мали такого поширення (по-
сідали третє місце після луків-стріл і мечів-кин-
джалів) і, на думку окремих авторів, були при-
належністю лише знатних воїнів, тобто статус-
ним маркером (Соколов 2010, с. 68-72).
* СКОРИЙ Сергій Анатолійович ― доктор історичних
наук, професор, завідувач відділу археології ранньо-
го залізного віку Інституту археології НАН України,
ORCID 0000-0002-7842-890X, idanfirs@ukr.net
Ми не маємо нині точних відомостей про кіль-
кість наконечників списів, знайдених насампе-
ред у степовій зоні Північного Причорномор’я,
а також лісостеповій території Півдня Східної
Європи. Зазначу лише, що наприкінці 1950-х рр.
А. І. Мелюковій було відомо до 500 екземплярів
зі скіфських степових курганів (Мелюкова 1964,
с. 34). У роботах Є. В. Черненка 1980-х рр. фігу-
рують дані про знахідки близько 1000 наконеч-
ників списів та дротиків приблизно в 600 похо-
ваннях (Черненко 1984а, с. 231; 1988, с. 8). Дещо
пізніше мова йде вже про більше ніж 1000 зна-
йденних списів (Черненко 1991, с. 132; Грицюк
2009, с. 63). Зрозуміло, що на сьогодні можна
припускати ще більше знахідок залишків списів.
Таке широке використання цього виду
озброєння ближнього бою можна пояснити
кількома моментами: 1) відносною простотою
виготовлення списа; 2) незначною кількістю
необхідного для цього металу (і в першому, і в
другому випадку, порівняно, наприклад, із ви-
готовленням меча чи кинджала); 3) функціо-
нальними якостями списа: ця зброя ближнього
бою, маючи відповідні вражальні властивості,
все ж таки дозволяла скіфському воїнові збері-
гати певну дистанцію відносно супротивника.
У зброєзнавстві скіфської доби списам при-
ділялася належна увага. Це стосується не лише
наукових статей, а й розділів у цілій низці моно-
графій і дисертаційних досліджень (з останніх:
Ворошилов 2007; Янгулов 2008). Найжиттєздат-
нішою виявилася типологія основних елементів
списів — наконечників, запропонована А. І. Ме-
люковою у відомій монографії про скіфську
зброю в 1960-х рр., і до сьогодні вона залиша-
ється найпопулярнішою. Згідно з нею, усі нако-
нечники списів поділяються на дві основні гру-
пи: 1) із лавролистим (листкоподібним) та 2) го-
стролистим пером. Інші деталі, що дозволяють
визначати всередині зазначених груп типи й ва-
ріанти, є вторинними (Мелюкова 1964, с. 35-45).
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2023, № 1 7
Втулки наконечників зазвичай мають вигляд
трубок близьких до конічної форми, тобто зву-
жуються до пера. Іноді вони мають незаваре-
ний ковальський повздовжній роз’єм різної до-
вжини. Щоб верхня частина втулки списа не
розходилася, на ній часто закріплювалося кіль-
це. Украй рідко у верхній частині втулок тра-
пляється отвір для додаткового закріплення на-
конечника списа на держаку (Мелюкова 1964,
с. 36, табл. 12—14).
Наконечники списів, що мають колючі вістря,
у звичайній ситуації покривалися чохлом, щоб
не завдати травми воїнові чи коню. Про наяв-
ність чохлів свідчать залишки органіки, наявної
на поверхні наконечників (шкіри, грубої ткани-
ни, дерева або кори), в окремих випадках — ме-
талеві наконечники від таких чохлів (Мелюкова
1964, с. 43). На списах вони закріплювалися за
допомогою шкіряних ремінців або мотузок із ме-
талевими ворворками, що стягують чохли в тому
місці, де втулка переходить у вістря наконечника
(Бессонова, Скорый 1986, с. 167).
Варто зауважити, що до певної пори побу-
тувала думка, що довжина скіфських списів ко-
ливалася від 1,75 м до 2,20 м (Мелюкова 1964,
с. 43). Вона ґрунтувалася на вимірах від вістря
наконечника до кінця втоку списа (оскільки самі
дерев’яні держаки списів зотлівають). Однак зго-
дом з’ясувалося, що у скіфів, принаймні у IV ст.
н. е., існували списи набагато більшої, ніж вважа-
лося раніше, довжини, — до 3,0 м і більше, тобто,
по суті, це були штурмові списи-піки (Черненко
1984а; Ворошилов 2004), мабуть, подібні до тих,
що притаманні пізнішому, сарматському часу.
З огляду на сказане, складається враження, що
скіфські списи та їхні металеві наконечники ви-
вчені вже досить добре і навряд чи існує якийсь із
аспектів їх дослідження, що заслуговує на додат-
кову увагу та пояснення.
Проте, на мою думку, деякі наконечники
списів мають одну особливість, яка досі не була
переконливо пояснена бодай на рівні версії, хоч
її помічено вже досить давно. Ідеться про по-
перечні вузькі валики, розташовані на верхньо-
му кінці втулки наконечника списа. Їх кількість
коливається приблизно від 4 до 11. Іноді ці ва-
лики розташовані впритул один до одного, але
частіше становлять дві групи, і між ними існує
розрив. Називають цю особливість по-різному:
рифленням втулки (Мелюкова 1964, с. 36;
1
2
3 4
5 6
Рис. 1. Схема розповсюдження залізних наконечників скіфських списів із гофрованою втулкою на теренах українського
Лісостепу: 1 — с. Мала Офірна (Київське Подніпров’я, за Петровська 1968); 2 — с. Журівка, курган № 406 (басейн Тяс-
мину, за: Ильинская 1975); 3 — с. Матусів, курган Реп’яхувата Могила, поховання № 2 (басейн Тясмину, за: Ильинская,
Мозолевский, Тереножкин 1980); 4 — с. Макіївка, курган № 453 (басейн Тясмину, за: Ильинская 1975); 5 — с. Більськ,
ур. Скоробор, курган № 127, поховання № 2 (басейн Ворскли, за: Скорый, Окатенко, Зимовец 2020); 6 — смт Караван,
курган № 2 ( басейн Сіверського Дінця, за: Окатенко 2013)
Fig. 1. Distribution chart of Scythian iron spears-points with corrugated stem in the Ukrainian forest-steppe: 1 — Mala Ofirna
village (Kyiv Dnipro River region, after: Петровська 1968); 2 — Zhurivka village, mound no. 406 (Tiasmyn River basin, after:
Ильинская 1975); 3 — Matusiv village, mound Repiahuvata Mohyla, grave no. 2 (Tiasmyn River basin, after: Ильинская, Мо-
золевский, Тереножкин 1980); 4 — Makiivka, mound no. 453 (Tiasmyn River basin, after: Ильинская 1975); 5 — Bilsk village,
Skorobir tract, mound no. 127, grave no. 2 (Vorskla River basin, after: Скорый, Окатенко, Зимовец 2020); 6 — Karavan village,
mound no. 2 (Siverskyi Donets River basin, after: Окатенко 2013)
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2023, № 18
Скорый, Окатенко, Зимовец 2020, с. 133, рис.
12: 2), поперечними (Ильинская 1975, с. 102)
або рельєфними (Ильинская, Мозолевский, Те-
реножкин 1980, с. 42) рубчиками, рельєфними
валиками (Черненко 1984b, с. 45).
Уперше про них як дуже рідкісну ознаку на-
писала ще А. І. Мелюкова, якій було відомо лише
5 таких випадків (Мелюкова 1964, с. 36). Певну
увагу приділив указаній особливості Є. В. Чер-
ненко, навівши зображення кількох таких нако-
ненчиків (Черненко 1984b, с. 43, 45, с. 44, рис.
25: 1, 3—4). Однак ні в першому, ні в другому
випадку жодних міркувань про призначення цих
поперечних валиків на втулці наконечників спи-
сів висловлено не було. Вважаю, що цю деталь
на втулках правильно називати гофруванням.
Наконечників списів скіфської епохи з таким
оформленням кінця втулки достеменно відомо
поки що небагато. Їхній ареал також обмежений,
як, утім, і час побутування. Наведу перелік нако-
нечників списів із гофрованою втулкою, відомих
у пам’ятках Півдня Східної Європи (рис. 1).
Дніпровське Лісостепове Правобережжя
1) с. Мала Офірна Фастівського р-ну Київ-
ської обл. Київське Подніпров’я. Курган. Похо-
вання скіфської знаті. Пограбовано. Останки
кількох похованих.
Серед численних знахідок (посуд, озброєння,
предмети кінського спорядження, прикраси) —
спис із лавролистим наконечником, на пері якого
добре виділене ребро жорсткості, а втулка покри-
та гофруванням: 7 валиків, поряд один з одним,
без розриву (Петровська 1968, с. 168, рис. 4: 1).
Загальна довжина наконечника 34 см (рис. 2: 1).
Дата: VII — початок VI ст. до н.е. (Ковпа-
ненко, Бессонова, Скорый 1989, с. 141).
2) с. Журівка Шполянського р-ну Черкаської
обл. Басейн р. Тясмин. Курган 406.
Поховальна пам’ятка скіфської еліти (висо-
та кургану 8,0 м). Величезна дерев’яна гробни-
ця в ямі зі слідами горіння. Пограбована в дав-
нину. На підлозі — людські кістки та різнома-
нітні предмети (озброєння, предмети кінського
спорядження, посуд, культове приладдя, при-
краси), судячи з яких, крім чоловіка-воїна, у
могилі було жіноче поховання.
Серед численних збережених речей — 2 за-
лізні наконечники списа з лавролистим пером,
ребром жорсткості та гофрованими втулками.
На кожній втулці по 7 валиків. На одному нако-
нечнику — 3 знизу, потім розрив і ще 4. На ін-
шому екземплярі — 4 валики знизу, потім роз-
рив та 3 валики зверху (рис. 2: 2—3). Загальна
довжина наконечників близько 26 см (Ильин-
ская 1975, с. 22-23, табл. VIII—IX, X: 1).
Дата: перша половина VI ст. до н. е. (Ильин-
ская 1975, с. 59-60), друга половина VII ст. до н. е.)
(Ковпаненко, Бессонова, Скорый 1989, с. 162-163).
3) с. Матусів Шполянського р-ну Черкась-
кої обл. Басейн нр. Тясмин. Курган Реп’яхувата
Могила, гробниця 2.
Поховання представника скіфської еліти в су-
проводі підлітка. Могила пограбована в давни-
ну. Серед різноманітних та численних знахідок
(предмети озброєння, кінського спорядження,
культу, прикраси, посуд) — залізний наконечник
списа з подовженим лавролистим пером, ребром
жорсткості на пері та гофрованою у верхній час-
тині втулкою: 11 валиків, 4 внизу, потім зверху.
Загальна довжина наконечника 36 см (рис. 2: 4).
(Ильинськая, Мозолевский, Тереножкин 1980,
с. 42, рис. 11: 3, с. 44, рис. 12: 4).
Дата: кінець (друга половина) VII — початок
(перша половина) VI ст. до н. е.
За Г. Т. Ковпаненко, С. С. Безсоновою,
С. А. Скорим, друга половина VII ст. до н. е., не
пізніше початку VI ст. до н. е. (Ковпаненко, Бес-
сонова, Скорый 1989, с. 153), за М. М. Дараган,
не пізніше межі VII—VI ст. до н. е., «… у межах
VI ст. до н. е. місця для нього немає» (Дара-
ган 2010, с. 175-197, рис. 2—3; 2016 с. 71),
за Д. С. Гречко, перші два десятиліття VI ст.
до н. е. (Гречко 2012, с. 77-79, рис. 2).
4) с. Макіївка Смілянського р-ну Черкаської
обл. Басейн р. Тясмин. Курган 453.
Поховання воїна. Пограбовано в давнину.
Серед знахідок, що збереглися (ліпний посуд,
кінське спорядження), був великий лавролис-
тий наконечник списа із добре виділеним ре-
бром жорсткості на пері й гофрованою втул-
кою: 11 валиків упритул один до одного, без
розриву (Ильинская 1975, табл. XVII: 1). За-
гальна довжина наконечника 51 см (рис. 2: 5).
Дата кургану: за Л. К. Галаніною, перша по-
ловина VI ст. до н. е. (Галаніна 1977, с. 19), за
Г. Т. Ковпаненко, С. С. Безсоновою, С. А. Ско-
рим, друга половина VII ст. до н. е. (Ковпанен-
ко, Бессонова, Скорый 1989, с. 219, 295).
Дніпровське Лісостепове Лівобережжя
5) с. Більськ, уроч. Скоробір, курганний мо-
гильник на захід від Більського городища, Коте-
левський р-н Полтавської обл. Басейн р. Ворскла.
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2023, № 1 9
час оранки. Серед предметів озброєння (кин-
джал-акінак із бутероллю від піхв у вигляді го-
лови хижого птаха, бойова сокира, кілька на-
Група 8-е поле, курган 127, поховання 1. По-
ховання воїна у невеликому кургані. Не погра-
бовано, але інвентар порушений плугом під
1
2 3
4
5
6
7
Рис. 2. Скіфські залізні наконечники списів із поховань на теренах українського Лісостепу: 1 — с. Мала Офірна (Ки-
ївське Подніпров’я, за Петровська 1968); 2—3 — с. Журівка, курган № 406 (басейн Тясмину, за: Ильинская 1975); 4 —
с. Матусів, курган Реп’яхувата Могила, поховання № 2 (басейн Тясмину, за: Ильинская, Мозолевский, Тереножкин
1980); 5 — с. Макіївка, курган № 453 (басейн Тясмину, за: Ильинская 1975); 6 — с. Більськ, ур. Скоробор, курган №
127, поховання № 2 (басейн Ворскли, за: Скорый, Окатенко, Зимовец 2020); 7 — смт Караван, курган № 2 (басейн Сі-
верського Дінця, за: Окатенко 2013)
Fig. 2. Scythian iron spear-heads from graves at the territory of Ukrainian forest-steppe: 1 — Mala Ofirna village (Kyiv Dnipro
River region, after: Петровська 1968); 2—3 — Zhurivka village, mound no. 406 (Tiasmyn River basin, after: Ильинская 1975);
4 — Matusiv village, mound Repiahuvata Mohyla, grave no. 2 (Tiasmyn River basin, after: Ильинская, Мозолевский, Тере-
ножкин 1980); 5 — Makiivka, mound no. 453 (Tiasmyn River basin, after: Ильинская 1975); 6 — Bilsk village, Skorobir tract,
mound no. 127, grave no. 2 (Vorskla River basin, after: Скорый, Окатенко, Зимовец 2020); 7 — Karavan village, mound no.
2 (Siverskyi Donets River basin, after: Окатенко 2013)
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2023, № 110
конечників стріл) знайдено залізний наконеч-
ник списа з лавролистим пером та гофрованою
втулкою (6 валиків упритул один до одного).
Валики гофрування були зафіксовані після очи-
щення наконечника (Скорый, Окатенко, Зимо-
вец 2020, с. 24-42, рис. 21—24). Загальна до-
вжина наконечника 25 см (рис. 2: 6).
За низкою ознак (бутероль, залізний ніж при
акінаці, наконечник списа з гофрованою втул-
кою) це поховання, безсумнівно, подібне до чо-
ловічого поховання з гробниці 2 Реп’яхуватої
Могили і, найімовірніше, є абсолютно синх-
ронним йому.
Дата: кінець VII — початок VI ст. до н. е.,
скоріше кінець VII ст. до н. е. (Скорый, Окатен-
ко, Зимовец 2020, с. 42).
6) смт Караван поблизу м. Люботин Харків-
ської обл. Басейн Сіверського Дінця. Курган 2.
Пограбований у давнину і в пізній час. У
кургані, що належав представнику ранньоскіф-
ської еліти, учасникові передньоазійських похо-
дів, разом із численними різноманітними пред-
метами знайдено залізний наконечник списа з
лавролистим пером і добре вираженим ребром
жорсткості. У верхній частині втулки прогля-
даються чотири рельєфні деформовані валики,
що примикають один до одного та утворюють
гофрування. Їх стало видно лише після рестав-
рації наконечника списа. З одного боку втулки
по всій довжині до початку пера видно нескле-
паний вертикальний шов. Загальна довжина на-
конечника списа — 31 см (рис. 2: 7) (Бандуров-
ский, Буйнов 2000, с. 79, 206, рис. 59: 1; Окатен-
ко 2013, рис. 82: 1).
Дата поховання в кургані 2 — кінець VII —
початок VI ст. до н. e.
Можна припустити, що ця ознака вкрай рід-
ко трапляється на втулках наконечників скіф-
ських списів. Це певною мірою зумовлено тим,
що, з одного боку, залізо в похованнях здебіль-
шого погано зберігається і зброя руйнується, а
з іншого — наконечники часто не очищаються
або не реставруються належним чином.
Зауважу, що останнім часом гофрування
на двох не так давно знайдених наконечниках
списів стало відомо саме завдяки реставрації
зброї. Проте навіть при такому припущенні на-
конечників списів із указаною рисою на втулці
дуже мало на тлі загальної їх величезної кіль-
кості.
Відзначу кілька моментів:
1) Наконечники списів із «гофрованими»
втулками відомі нині тільки на території україн-
ського Лісостепу — як на Правобережжі, так і
на Лівобережжі. Не зафіксовані вони поки що у
степових регіонах Північного Причорномор’я,
зокрема і в Криму. Невідомі такі наконечники
списів також на Кавказі, де скіфські старожит-
ності представлені дуже виразно (Прикубання,
Ставропілля, Центральний Кавказ) і в Закав-
каззі. Не увінчалися успіхом пошуки вказаної
особливості і на втулках наконечників списів у
племен і народів держав Передньої (Західної)
Азії часу здійснення передньоазійських скіф-
ських походів, насамперед Урарту, Ассирії, Мі-
дії, Вавилону тощо.
Варто також зазначити, що вказана деталь
на втулках наконечників списів не траплялася в
озброєнні споріднених із культурою скіфів сте-
пових кочових племен — савроматів Поволжя
та Приуралля, саків Центральної Азії, а також
інших кочовиків Великого поясу євразійсько-
го Степу. Додамо, що, судячи з археологічних
джерел, ці особливості не властиві й сармат-
ським списам пізнішого часу. Нема їх і в обра-
зотворчому мистецтві, де відтворюються сар-
матські воїни.
2) Усі згадані наконечники списів належать
до келермеського часу чи, точніше — завер-
шальної фази або фіналу передньоазійських
скіфських походів, тобто до другої полови-
ни — кінця VII — початку VI ст. до н. е.
При безперечній типологічній схожості на-
конечники відрізняються за розмірами: три з
них мають довжину 25—26 см, ще три — 31—
36 см і, нарешті, один (Макіївка) має особливу
довжину — 51 см.
Така відмінність у розмірах може бути пев-
ним аргументом на користь того, що наконеч-
ники списів робилися на замовлення, виходячи
з фізичних даних того чи іншого воїна. Не мож-
на виключати й того, що наконечники з гофро-
ваною втулкою виготовляла якась одна коваль-
ська майстерня, яка працювала в лісостепово-
му ареалі.
Однак торкнемося питання про призначення
гофрування на втулках наконечників скіфських
списів, адже випадковість тут виключена, тим
більше що нанесення такого гофрування на
втулку списа вимагало застосування особливої
техніки. Вважаю, що така особливість навряд
чи мала декоративний характер: наявність її на
самому кінці списа, на невеликій ділянці втул-
ки не дозволяла візуально оглядати гофруван-
ня, а отже, сприймати його як прикрасу списа
явно не варто.
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2023, № 1 11
З цієї причини, на мою думку, зазначені ва-
лики мали суто утилітарне призначення — за-
стосовувалися для надійного закріплення на
кінці втулки наконечника списа якоїсь підвіски,
наприклад кінського хвоста або іншого аксесу-
ара, за допомогою тонкої мотузки або шкіряно-
го ремінця. У цьому випадку спис, окрім сво-
їх бойових властивостей зброї ближнього бою,
набував значення бунчука, штандарта, прооб-
разу прапора.
Тим часом зауважу, що на відомих зобра-
женнях озброєних скіфських воїнів (ідеться
насамперед про витвори еллінської торевтики,
щонайменше — різьблена кістка, вазопис, мо-
нументальне скіфське мистецтво) списи-бун-
чуки не представлені, що, зрозуміло, зовсім не
свідчить про те, що таких не існувало. До речі,
усі ці зображення належать, як правило, до V—
IV ст. до н. е., тобто до часу, коли раніше засвід-
чена археологічно вказана особливість (гоф-
рування) на втулках наконечників списів цієї
пори вже невідома.
У контексті порушеної проблематики, ма-
буть, варто зауважити, що на деяких графічних
реконструкціях зовнішнього вигляду скіфських
воїнів, до складу озброєння яких входять спи-
си, відтворюються підвіски у вигляді кінських
хвостів (і не тільки!), прикріплені до втулок
наконечників списів. Насамперед варто згада-
ти кілька графічних малюнків відомого фахів-
ця в галузі вивчення стародавньої зброї Схо-
ду М. В. Горелика, які наведені в працях скі-
фологів (Черненко 1981, с. 136, рис. 95, с. 139,
рис. 97; Cernenko, Gorelik 1983, Ill. D) (рис. 3),
реконструкції художника А. Куркіна (Грицюк
2009, Д.6) (рис. 4: 1). Іноді в реконструкціях,
розміщених, щоправда, у художніх творах, на
втулках списів скіфів зображено скальпи воро-
гів (Грицюк 2009, мал. Д2) (рис. 4: 2). При цьо-
му реконструктори посилаються на предмети
озброєння зі скіфських поховань V—IV ст. до
н. е., а не більш ранніх пам’яток.
Тим часом сама ідея використання спи-
са як певного прообразу штандарта, прапора
з’явилася, мабуть, дуже давно насамперед у
середовищі кочових племен середньої бронзи
Центральної Азії (Алтай, Західний Сибір, Ка-
захстан) приблизно з середини — другої поло-
вини II тис. до н. е. Висловлено припущення,
що це явище склалося в населення сеймінсько-
турбінської культурної спільності. На бронзо-
вих наконечниках списів тут уперше зафіксо-
вано вушка для закріплення в них різних підві-
сок (Худяков, Белинская 2010, с. 49, 51, рис. 1:
2—3, с. 52, рис. 2: 3, 7), якими могли бути кін-
ські чи вовчі хвости, значки та інші аксесуари.
Примітно, що на багатьох бронзових ек-
земплярах наконечників списів, які належать
до цієї епохи, поряд із петельками, біля кінця
втулки є вузькі горизонтальні валики (Худя-
ков, Белинская 2010, с. 51, рис. 1: 3—5, с. 52,
рис. 2). Як уважають окремі дослідники, вони
поряд із петельками також могли слугувати для
міцності закріплення бунчуків або значків (Мо-
лодін, Нескоров 2010, рис. 1—6). Таким чином,
запропонована мною версія пояснення наяв-
ності гофрування на втулках окремих наконеч-
ників списів ранньоскіфського часу, схоже, під-
тверджується матеріалами пам’яток степових
кочовиків уже бронзового віку 1.
Найпевніше, функціонально відповідає
цій особливості ранньоскіфських наконеч-
ників списів пара отворів невеликого діаме-
тра в нижній частині пера на цілій низці спи-
сів передскіфського часу. Ідеться, зокрема,
про старожитності т. зв. новочеркаської гру-
пи пам’яток, яку багато дослідників співвід-
носять з історичними кіммерійцями. Такі на-
конечники представлені в досить широкому
географічному ареалі: українському Лісосте-
пу, Дніпровському Правобережжі та Лівобе-
режжі (Ковпаненко 1962, с. 69, рис. 2: 3—4;
Кулатова 1990, с. 3, рис. 1), прикордонні Пра-
вобережного Лісостепу та Степу (Скорый,
Орлик 2017, с. 359, рис. 6—7), території Мол-
дови й Середнього Придністров’я (Теренож-
кин 1976, с. 98, рис. 61: 1—3; Крушельниць-
ка 1985, с. 76 рис. 23: 12; Бандрівський 2014,
с. 216, рис. 95: 6), Північному Кавказі (Лесков,
1 М. М. Дараган гофрування на втулках наконечників ар-
хаїчних скіфських списів без жодної аргументації вва-
жає «імітацією кільцевої обмотки» (Дараган 2011, с.
584). Мабуть, ця теза дослідниці базується на аналогії з
оформленням руків’їв окремих мечів передскіфського
часу, наприклад зброї з Суботівського городища. Там
дійсно на бронзовій литій ручці наявна імітація спі-
ралеподібної обмотки (Тереножкин 1976, с. 82, 84-85,
рис. 49: 1, рис. 50: 1). Між ішим, така імітація зрозуміла,
оскільки залишки обмотки, зокрема шкіряної, насправ-
ді відомі та зафіксовані на ручках окремих мечів доби
раннього заліза, у тому числі скіфського часу (Скорый,
Сидоренко 2015). Але вважати, що наконечники списів
закріплялися на держаках за допомогою якоїсь обмот-
ки немає підстав: для цього вони мали втулки. Гофру-
вання на втулках наконечників списів у гальштатських
пам’ятках другої половини VII ст. до н. е. на територі-
її Словенії (Дараган 2011, с. 629) не є свідченням за-
хідного впливу на появу цієї особливості на ранньос-
кіфських списах. Як уже підкреслювалося, ця традиція
існувала у степовому кочовому світі вже в добу бронзи.
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2023, № 112
Эрлих 1999, с. 126, рис. 34: 5) та Середній Єв-
ропі (Kemenczei 2005, Taf. 20: 19—21).
Раніше вважалося, що отвори на пері на-
конечників списів властиві лише зброї перед-
скіфського періоду (Мелюкова 1964, с. 12).
Нині вони відомі і на наконечниках, зокрема
бронзових, у старожитностях доби фіналь-
ної бронзи, наприклад білозерської культури
(XII—X ст. до н. е.).
Як гадав О. І. Тереножкін (і його думку
підтримало чимало дослідників), ці отвори
призначалися для закріплення певних зна-
чків (або китиць?) з органіки (?), «якими об-
заводилися загони кінних вершників». До-
слідник уважав, що «цей звичай не залежав
на заході від впливів зі сходу і був продик-
тований якоюсь модою або загальною дав-
ньою європейською традицією» (Теренож-
кин 1976, с. 144).
Проте, як бачимо, вказана особливість —
використання списів не тільки як озброєння, а
й символу влади та військової організації, тоб-
то перетворення їх у бунчуки й штандарти —
в давніх кочовиків Центральної Азії, існувало
вже у розвиненому бронзовому віці.
Враховуючи хвильові міграції східних кочо-
виків на захід і тих самих племен сеймінсько-
турбінської культурної спільності (підтверджен-
ням тому є, наприклад, наконечники списів, що
входять до знаного Бородинського скарбу), ви-
ключати вплив на появу у європейських племен
такої традиції, звичайно, не можна.
Імовірно, списи, роль підвісок у яких грали
хвости чи волосся коня, вовка або якоїсь іншої
тотемної тварини, спочатку слугували символа-
1 2
Рис. 3. Реконструкції М. В. Горелика зовніщнього вигляду скіфських важкоозброєнних воїнів зі списами-бунчуками:
1 — за: Черненко 1981; 2 — за: Cernenko, Gorelik 1983
Fig. 3. Reconstructions of M. V. Gorelik of Scythian heavily armed warriors with spear-tugs appearance: 1 — after: Черненко
1981; 2 — after: Cernenko, Gorelik 1983
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2023, № 1 13
Рис. 4. Реконструкції зовніщнього вигляду скіфських воїнів зі списами-бунчуками (за: Грицюк 2009)
Fig. 4. Reconstructions of Scythian warriors with spear-tugs appearance (after: Грицюк 2009)
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2023, № 114
ми племінної та військової єдності, допомагали
воїнам орієнтуватися під час боїв, отримувати
команди від воєначальників. Згодом списи-бун-
чуки почали грати роль престижного соціаль-
ного та етнічного маркера (Худяков, Белинская
2010, с. 52-53). Вони стали атрибутом воєна-
чальників різного рівня та вождів, інсигнією,
ознакою соціального стану та військової влади.
Підкреслимо, що списи-бунчуки, які є про-
образами штандартів і прапорів, набули зна-
чного поширення в багатьох народів, зокрема
кочових народів Азії, наприклад османів, се-
редньовічних тюрків і монголів (див. Совето-
ва, Мухарева 2005; Самашев 1992; 2013), а та-
кож у Європі вже з початку раннього середньо-
віччя, скажімо, у німецьких племен — франків,
а також аварів, болгар, угорців, половців та ін.
(Алексинский и др. 2005, с. 149, 191, 201; Rolle,
Gorelik 1991) (рис. 5).
Після цього невеликого екскурсу поверні-
мося до передньоазійського ареалу, оскільки
поява зазначеної особливості на втулках скіф-
ських списів певною мірою синхронізується
з передньоазійськими скіфськими походами.
Проте зауважимо, що списи з наконечниками,
які мають гофровану верхню частину втулки,
яку використовували, на мою думку, для надій-
нішого закріплення на втулці наконечника різ-
них підвісок у військовій справі передньоазій-
ських держав, із якими зіткнулися скіфи, архе-
ологічно поки що не зафіксовані.
На численних пам’ятках образотворчого мис-
тецтва часу вторгнення в Передню Азію північ-
них кочовиків, насамперед ассирійських рельє-
фах, представлено значну кількість зображень
списів, що входили до складу зброї ближнього
бою ассирійських воїнів. Однак для нашої теми
безперечний інтерес становить лише один із па-
лацових рельєфів у Німруді часу царя Тиглатпа-
ласара III (745—727 рр. до н. е.). На ньому зобра-
жений знатний ассирієць, вельможа, що стоїть у
колісниці, запряженій парою коней, яку ведуть за
повід двоє ассирійських воїнів. У задній части-
ні колісниці вертикально розташований спис, на
втулці якого, без сумніву, зображено якусь підві-
ску (Barnett, Falkner 1962, pl. XLIII), можливо, з
волосся кінського хвоста (рис. 6). Іншими слова-
ми — перед нами ассирійський бунчук.
1 2
Рис. 5. Реконструкції М. В. Горелика зовніщнього виду аварського (1) та половецького воїнів (2) зі списами-бунчуками
(за: Rolle, Gorelik 1991)
Fig. 5. Reconstructions of M. V. Gorelik of the Avars and Polovtsy warriors with spear-tugs appearance (after: Rolle Gorelik 1991)
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2023, № 1 15
1
2
Рис. 6. Рельєф із палацу в Німруді. Шляхетний ассирійський воїн зі списом-бунчуком на колесниці. Час Тиглатпаласа-
ра III (за: Barnett, Falkner 1962)
Fig. 6. Relief from a palace in Nimrud. Noble Assyrian warrior with spear-tug on the chariot. Tiglath-Pileser III time (after:
Barnett, Falkner 1962)
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2023, № 116
Така рідкісна для передньоазійського образот-
ворчого мистецтва деталь на списі, відображена
на цьому німрудському рельєфі, на мою думку,
свідчить про значущість цієї ознаки. Можна при-
пустити, що списи-бунчуки могли бути штандар-
тами найвищої ассирійської військової еліти.
Однак зауважу, що вказаний рельєф із цар-
ського палацу в Німруді все-таки належить до
другої половини VIII до н. до н. е. Між ним і
скіфськими архаїчними наконечниками списів
із гофрованою втулкою другої половини — кін-
ця VII — початку VI ст. до н. е. існує значна
хронологічна лакуна.
Можна припустити, що така військова тра-
диція (використання списів-бунчуків) існува-
ла і в ассирійській армії часу скіфських похо-
дів на Схід. Можливо, вона навіть була відо-
бражена в образотворчому мистецтві власне
VII ст. до н. е. Однак через надзвичайно малу
кількість таких пам’яток вона не збереглася
або ще не відкрита науковцями. Однак це не
більше ніж версія.
Усі поховання Лісостепу, де було виявлено
списи-бунчуки з гофрованими втулками, нале-
жать кінним воїнам. Незважаючи на пограбу-
вання, цілком очевидно, що це переважно похо-
вання знатних скіфів, зокрема найвищої еліти
(курган 2 у смт Караван). Очевидно, наявність
у могилах зазначених списів-бунчуків свідчить
про те, що їхні власники були главами певних
військових контингентів, які брали участь у пе-
редньоазійських походах північних кочовиків.
Отже, не можна виключати ассирійського
впливу на появу таких списів-штандартів у колі
скіфського воїнства. І тут доречно згадати про
наявність у кургані 1 біля смт Караван (він розта-
шований поряд із курганом 2, де були передньо-
азійські речі, а також спис-скіпетр) серед пере-
дньоазійських предметів бронзового жезла-була-
ви (Скорый, Окатенко 2021). Цей предмет, що не
вирізнявся великою матеріальною цінністю, без-
перечно, був якоюсь інсигнією, символом влади
і насамперед мав церемоніальне значення у вій-
ськово-політичному середовищі Ассирії.
Алексинский, Д. П., Жуков, К. А., Бутягин, А. М., Ко-
ровкин, Д. С. 2005. Всадники войны. Книга первая Кава-
лерия Европы. Санкт-Петербург: Полигон.
Бандрівський, М. 2014. Культурно-історичні процеси
на Прикарпатті і Західному Поділлі в пізній період епохи
бронзи — на початку доби раннього заліза. Львів, 2014.
Бандуровский, А. В., Буйнов, Ю. В. 2000. Курганы
скифского времени. Северскодонецкий вариант. Киев:
ИА НАН Украины.
Бессонова, С. С., Скорый, С. А. 1986. Погребение
скифского воина из Акташского могильника в Восточном
Крыму. Советская археология, 4, с. 158-170.
Васильев, В. Н. 2001. Вооружение и военное дело ко-
чевников Южного Урала в VI—II вв. до н. э. Уфа : Гилем.
Ворошилов, А. Н. 2004. Копья населения средне-
донской культуры скифского времени. В: Синюк, А. Т
(отв. ред.) Археологические памятники бассейна Дона.
Воронеж: Воронежский госпедуниверситет, с. 202-213.
Ворошилов, А. Н. 2007. Вооружение населения лесо-
степного Подонья в скифское время (акинаки, копья, дро-
тики). Автореферат диссертации к. и. н. Воронеж, СССР.
Гречко, Д. С. 2012. О возможных «просветах» в «тем-
ное» время (VI в. до н. э.) скифской истории. Stratum plus,
3, с. 75-106.
Грицюк, В. 2009. Військо скіфів (озброєння, організа-
ція, війни та воєнне мистецтво). Київ; Чернівці: «Місто».
Дараган, М. Н. 2010. О датировке амфоры из погребе-
ния 2 Репяховатой Могилы. Античный мир и археология,
14. Саратов, с. 175-202.
Дараган, М.Н. 2011. Начало раннего железного века
в Днепровской Правоборежной Лесостепи. Киев: ТОВ
«КНТ».
Дараган, М. Н. 2016. О колчанном наборе раннескиф-
ского времени из погребения 1, кургана 4 у с. Гладков-
щина. В: Балахванцев, А. С., Кулланда, С. В. (отв. ред.).
Кавказ и Степь на рубеже эпохи поздней бронзы и ранне-
го железа. Материалы Международной научной конфе-
ренции, посвящённой памяти Марии Николаевны Погре-
бовой. Москва: Институт востоковедения РАН, с. 62-75.
Иванов, С. С. 2007. Копья саков Центральной Азии. В:
Худяков, Ю. С. (отв. ред.) Вооружение и военное дело кочев-
ников Сибири и Центральной Азии. Новосибирск, с. 58-65.
Иванов, С. С. 2018. Комплекс вооружения раннесак-
ского времени Притяньшанья. Метаморфозы истории.
Научный альманах. Вып. 11. Псков: Псковский государ-
ственный университет, с. 40-54.
Ильинская, В. А. 1975. Раннескифские курганы бас-
сейна р. Тясмин. Киев: Наукова думка.
Ильинская, В. А, Мозолевский, Б. Н., Теренож-
кин, А. И. 1980. Курганы VI в. до н. э. у с. Матусов. В:
Тереножкин, А. И. (отв. ред.) Скифия и Кавказ. Киев: На-
укова думка, с. 31-63.
Ковпаненко, Г. Т. 1962. Погребение VIII—VII вв. до
н. э. в басейне Ворсклы. Краткие сообщения Института
археологии АН УССР, 12, с. 66-72.
Ковпаненко, Г. Т., Бессонова, С. С., Скорый, С. А.
1989. Памятники скифской эпохи Днепровского Лесо-
степного Правобережья (Киево-Черкасский регион).
Киев: Наукова думка.
Крушельницька, Л. І. 1985. Взаємозв’язки населення
Прикарпаття і Волині з племенами Східної і Центральної
Європи. Київ.
Кулатова, И. Н. 1990. Некоторые находки кимме-
рийского времени с территории Полтавщины. В: Ско-
рый, С. А. Киммерийцы в украинской Лесостепи. Киев;
Полтава, с. I-VII.
Лесков, А. М., Эрлих, В. Р. 1990. Могильник Фарс/
Клады. Москва: Государственній музей Востока.
Мелюкова, А. И. 1964. Вооружение скифов. Свод ар-
хеологических источников. Вып. Д1-4. Москва: Наука.
Моисеев, В. И., Буданов, И. А., 2019. Наконечники ко-
пий из погребений савромато — сарматского времени с
территории Волгоградской области (материалы к Катало-
гу). Вестник Волгоградского гоусударственного универ-
ситета. Серия 4: история, регионоведение, международ-
ные отношения, т. 24, изд. 5, с. 34-50.
Молодин, В. И., Нескоров, А. В. 2010. Коллекция сеймин-
ско-турбинских бронз из Прииртышья (трагедия уникального
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2023, № 1 17
памятника — последствия бугровщичества XX века). Архео-
логия, этнография и антропология Евразии, 3, с. 58-71.
Петровська, Є. О. 1968. Курган VI ст. до н. е. біля
с. Мала Офіпна на Київщині. Археологія, XXI, c. 164-174.
Самашев, З. 1992. Наскальные изображения Верхнего
Прииртышья. Алматы: Гылым.
Самашев, З. 2013. Көне түркі графикасы. Аста-
на: Тюркская академия
Скорый, С. А., Окатенко, В. Н., Зимовец, Р. В. 2020.
Скифское архаическое погребение в урочище Марченки близ
Бельского городища. Археологическое наследие, 1, с. 113-134.
Скорый, С., Окатенко, В. 2021. Бронзовый жезл-
булава из Первого Караванского кургана раннескифской
поры (Украинская Левобережная Лесостепь). Tyragetia,
s.n. XV (XXX), nr. 1, с. 143-153.
Скорый, С. А., Орлик, А. П., 2017. Захоронение во-
ина предскифского времени на севере Кировоградщины.
Старожитності раннього залізного віку. Археологія і
давня історія України, 2 (23), с. 354-364.
Скорый, С. А., Сидоренко, А. В. 2015. Скифский меч
из кургана в Посулье: новые элементы в оформлении
оружия. Старожитності Лівобережного Подніпров”я.
Київ, с. 29-35.
Смирнов, К. Ф. 1961. Вооружение савроматов (Мате-
риалы и исследования по археологии CCCР, № 101). Мо-
сква: Наука.
Советова О. С., Мухарева, А. Н. 2005. Об использо-
вании знамен в военном деле средневековых кочевников
(по изобразительным источникам). Археология Южной
Сибири. Вып. 23, с. 92-105.
Соколов, П. М. 2010. Савроматская археологическая
культура Нижнего Поволжья: проблема хронологии и пе-
риодизации. Диссертация к. и. н. Махачкала.
Тереножкин, А. И. 1976. Киммерийцы. Киев: Науко-
ва думка.
Хазанов, А.М. 1971. Очерки военного дела сарматов.
Москва: Наука.
Худяков, Ю. С., Белинская, К. Ю. 2010. Копьё как
оружие, символ власти и военной организации у древних
номадов евразийских степей. В: Матвеева, Н.П. Андро-
новский мир. Тюмень: Из-во Тюменского государствен-
ного ун-та, с. 49-54.
Черненко, Е. В. 1981. Скифские лучники. Киев: Нау-
кова думка.
Черненко, Е. В. 1984a. Длинные копья скифов. В: Ме-
люкова, А. И., Мошкова, М. Г., Петренко, В. Г. (отв. ред.)
Древности Евразии в скифо-сарматское время. Москва:
Наука, с. 231-235.
Черненко, Е. В.1984b. Скифо-персидская война. Киев:
Наукова думка.
Черненко, Е. В. 1988. Военное дело скифов (воору-
жение, тактика, стратегия). Диссертация … докт. ист.
наук в форме научн. докл. Киев.
Черненко, Є. В. 1991. Лицарі Великої Скіфії. В: То-
лочко, П. П., Мурзін, В. Ю. (відп. ред.). Золото Степу.
Археологія України. Київ; Шлезвіг: ІA АН України, Архе-
ологічний музей с. 121-135.
Чомбаев, А. 2013. Вооружение древних кочевников
Казахских степей (VIII—VI вв. до н. э.). Астана.
Янгулов, С. Ю. 2008. Вооружение и военное дело ски-
фов Нижнего Дона (по материалам Елизаветовского мо-
гильника). Автореферат диссертации к. ист. н. Москва.
Barnett, R. D., Falkner, M. 1962. The Sculptures of
Assurnaşirpal II, Tiglath-pileser III and Esarhaddon from the
Central and South-West Palaces at Nimrud. London.
Cernenko, E. V, Gorelik, M. V. 1983. The Scythians
700—300 BC. London: Osprey Publishing.
Kemenczei, T. Funde ostkarpatenländischen Typs im
Karpatenbecken. Prähistorische Bronzefunde, Abb. XX, Bd. 10.
Rolle, R., Gorelik, M., 1991. Panzerraiter in den
nordpontisch-kaspischen Steppen. В: Толочко, П. П., Мур-
зин, В. Ю (відп. ред.) Золото Степу. Археологія Украї-
ни. Київ; Шлезвіг: ІА АН України, Археологічний музей,
с. 425-439.
Надійшла 23.09.2022
Serhii A. Skoryi
Dr. hab., Professor, the Institute of Archaeology, the National Academy of Sciences of Ukraine, Head of the Early Iron Age
Archaeology Department, ORCID: 0000-0002-7842-890X, idanfirs@ukr.net
EARLY SCYTHIAN SPEARHEADS WITH A SOCKET
Spears were the second most widespread (after the bow and arrows) weapon of the Scythian warriors. Now more than 1,000 iron
spearheads and shafts are known. Some spears were 3 m or more long, i.e. were combat weapons. Spears in Scythia, in contrast
to the eastern nomads, the Sauro-Sarmatians and the Saka, were a popular weapon, among both ordinary warriors and the elite.
Scythian spears, first of all, their tips, have been studied well. However, some of them have features that need to be explained.
That is the presence of horizontal ridges around the ends of the sockets of the spearheads, which were not primarily intended for
decoration. Few such tips have been found so far in the Ukrainian Forest-Steppe. They belong to the Scythian archaic period, and
more precisely to the period from the second half of the 7th to the beginning of the 6th centuries BC.
In author’s opinion, the ridges on spear sockets had a utilitarian purpose: they served to securely fasten tassels, possibly in
the shape of horse tails, or special badges that were prototypes of future flags. A similar tradition arose among the nomads of
Central Asia as early as the middle-second half of the 2nd millennium BC and then it had spread throughout the Eurasian region
and during later periods. The spears with bunchuks in the shape of horse or wolf tails have undoubtedly experienced evolution:
at first they were symbols of tribal and military unity, over time they began to play the role of a prestigious social marker – an
attribute of military leaders of different levels.
As a rule, notable Scythian warriors were buried in the graves where such spearheads were found. Apparently, spears with
tassels indicate that their owners were the heads of certain military contingents.
Given the synchronism of the mentioned burials with the period of the Scythian campaigns to the East, the appearance of
similar spears with tassels among the Scythians due to the Assyrian influence cannot be ruled out. In any case, spears with tassels
are attested on the reliefs of Assyria, although of an earlier time.
K e y w o r d s: Scythian period, spearheads, markers of social and military status, Ukrainian Forest-Steppe, time
of Scythian campaigns to the East.
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2023, № 118
References
Aleksinskii, D. P., Zhukov, K. A., Butiagin, A. M., Korovkin, D. S. 2005. Vsadniki voiny. Kniga pervaia Kavaleriia Evropy.
Sankt-Peterburg: Poligon.
Bandrivskyi, M. 2014. Kulturno-istorychni protsesy na Prykarpatti i Zakhidnomu Podilli v piznii period epokhi bronzy - na po-
chatku doby rannoho zaliza. Lviv, 2014.
Bandurovskii, A. V., Buinov, Yu. V. 2000. Kurgany skifskogo vremeni. Severskodonetskii variant. Kyiv: Institut arkheologii
NAN Ukrainy.
Bessonova, S. S., Skoryi, S. A. 1986. Pogrebenie skifskogo voina iz Aktashskogo mogilnika v Vostochnom Krymu. Sovetskaia
arkheologiia, 4, p. 158-170.
Vasilev, V. N. 2001. Vooruzhenie i voennoe delo kochevnikov Yuzhnogo Urala v VI-II vv. do n. e. Ufa: Gilem.
Voroshilov, A. N. 2004. Kopia naseleniia srednedonskoi kultury skifskogo vremeni. In: Siniuk, A. T (exec. ed.). Arkheologicheskie
pamiatniki basseina Dona. Voronezh: Voronezhskii gospeduniversitet, p. 202-213.
Voroshilov, A. N. 2007. Vooruzhenie naseleniia lesostepnogo Podonia v skifskoe vremia (akinaki, kopia, drotiki). Avtoref. dis.
kand. ist. nauk. Voronezh.
Grechko, D. S. 2012. O vozmozhnykh “prosvetakh” v “temnoe” vremia (VI v. do n. e.) skifskoi istorii. Stratum plus, 3, p. 75-106.
Hrytsiuk, V. 2009. Viisko skifiv (ozbroennia, organizatsiia, viiny ta voienne mystetstvo). Kyiv; Chernivtsi: Misto.
Daragan, M. N. 2010. O datirovke amfory iz pogrebeniia no. 2 Repiakhovatoi Mogily. Antichnyi mir i arkheologiia, 14. Sara-
tov, p. 175-202.
Daragan, M. N. 2011. Nachalo rannego zheleznogo veka v Dneprovskoi Pravoborezhnoi Lesostepi. Kyiv. TOV KNT.
Daragan, M. N. 2016. O kolchannom nabore ranneskifskogo vremeni iz pogrebeniia 1, kurgana 4 u s. Gladkovshchina. In: Bal-
akhvantsev, A. S., Kullanda, S. V. (exec. ed.). Kavkaz i Step na rubezhe epokhi pozdnei bronzy i rannego zheleza. Mate-
rialy Mezhdunarodnoi nauchnoi konferentsii, posviashchionnoi pamiati Marii Nikolaevny Pogrebovoi. Moskva: Institut
vostokovedeniia RAN, p. 62-75.
Ivanov, S. S. 2007. Kopia sakov Tsentralnoi Azii. In: Khudiakov, Yu. S. (exec. ed.). Vooruzhenie i voennoe delo kochevnikov
Sibiri i Tsentralnoi Azii. Novosibirsk, p. 58-65.
Ivanov, S. S. 2018. Kompleks vooruzheniia rannesakskogo vremeni Pritianshania. Metamorfozy istorii. Nauchnyi almanakh, 11,
p. 40-54.
Illinskaia, V. A. 1975. Ranneskifskie kurgany basseina r. Tiasmin. Kyiv: Naukova dumka.
Illinskaia, V. A, Mozolevskii, B. N., Terenozhkin, A. I. 1980. Kurgany VI v. do n. e. u s. Matusov. In: Terenozhkin, A. I.
(exec. red.). Skifiia i Kavkaz. Kyiv: Naukova dumka, p. 31-63.
Kovpanenko, G. T. 1962. Pogrebenie VIII—VII vv. do n. e. v baseine Vorskly. Kratkie soobshсheniia Instituta arkheologii AN
Ukrainy, 12, p. 66-72.
Kovpanenko, G. T., Bessonova, S. S., Skoryi, S. A. 1989. Pamiatniki skifskoi epokhi Dneprovskogo Lesostepnogo Pravober-
ezhia (Kievo-Cherkasskii region). Kyiv: Naukova dumka.
Krushelnytska, L. I. 1985. Vzaemozviazky naselennia Prykarpattia i Volyni z plemenamy Skhidnoi i Tsentralnoi Evropi. Kyiv:
Naukova dumka.
Kulatova, I. N.1990. Nekotoryie nakhodki kimmeriiskogo vremeni s territorii Poltavshchiny. In: Skoryi S. A. Kimmeriitsy v
Ukrainskoi Lesostepi. Kyiv; Poltava, p. I-VII.
Leskov, A. M., Erlikh, V. R. 1990. Mogilnik Fars-Klady. Moskva: Gosudarstvennyi muzei Vostoka.
Meliukova, A. I. 1964. Vooruzhenie skifov. Svod arkheologicheskikh istochnikov, D1-4, Moskva: Nauka.
Moiseev, V. I., Budanov, I. A., 2019. Nakonechniki kopii iz pogrebenii savromato-sarmatskogo vremeni s territorii Volgogradskoi
oblasti (materialy k Katalogu). Vestnik Volgogradskogo gosudarstvennogo universiteta. Seriia 4: istoriia, regionovedenie,
mezhdunarodnyie otnosheniia, t. 24, izd. 5, p. 34-50.
Molodin, V. I., Neskorov, A. V. 2010. Kollektsiia seiminsko-turbinskikh bronz iz Priirtyshia (tragediia unikalnogo pamiatnika-
posledstviia bugrovshchichestva XX veka). Arkheologiia, etnografiia i antropologiia Evrazii, 3, p. 58-71.
Petrovska, Ye. O. 1968. Kurgan VI st. do n. e. bilia s. Mala Ofirna na Kyivshchyni. Arheologia, XXI, p. 164-174.
Samashev, Z. 1992. Naskalnyie izobrazheniia Verkhnego Priirtyshia. Almaty: Gylym.
Samashev, Z. 2013. Kөne tүrki grafikasy. Astana: Tiurkskaia akademiia.
Skoryi, S. A., Okatenko, V. N., Zimovets, R. V. 2020. Skifskoe arkhaicheskoe pogrebenie v urochishche Marchenki bliz
Belskogo gorodishcha. Arkheologicheskoe nasledie, 1, p. 113-134.
Skoryi, S., Okatenko, V. 2021. Bronzovyi zhezl-bulava iz Pervogo Karavanskogo kurgana ranneskifskoi pory (Ukrainskaia
Levoberezhnaia Lesostep). Tyragetia, s. n. XV (XXX), nr. 1, p. 143-153.
Skoryi, S. A., Orlik, A. P., 2017. Zakhoronenie voina predskifskogo vremeni na severe Kirovogradshchiny. Starozhitnosti
rannogo zaliznogo viku. Arkheolohiia i davnia istoriia Ukraini, 2 (23), p. 354-364.
Skoryi, S. A., Sidorenko, A. V. 2015. Skifskii mech iz kurgana v Posule: novye elementy v oformlenii oruzhiia. Starozhitnosti
Livoberezhnogo Podniprovia. Kyiv, p. 29-35.
Smirnov, K. F. 1961. Vooruzhenie savromatov. Materialy i issledovaniia po arkheologii SSSR, 101. Moskva: Nauka.
Sovetova O. S., Mukhareva A. N. 2005. Ob ispolzovanii znamen v voennom dele srednevekovykh kochevnikov (po izobrazitelnym
istochnikam). Arkheologiia Yuzhnoi Sibiri, 23, p. 92-105.
Sokolov, P. M. 2010. Savromatskaia arkheologicheskaia kultura Nizhnego Povolzhia: problema khronologii i periodizatsii. Dis.
... kand. ist. nauk. Makhachkala.
Terenozhkin, A. I. 1976. Kimmeriitsy. Kyiv: Naukova dumka.
Khazanov, A. M. 1971. Ocherki voennogo dela sarmatov. Moskva: Nauka.
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2023, № 1 19
Khudiakov, Yu. S., Belinskaia, K. Yu. 2010. Kopie kak oruzhie, simvol vlasti i voennoi organizatsii u drevnikh nomadov
evraziiskikh stepei. In: Matveeva, N. P. (exec. red.). Andronovskii mir. Tiumen: Izdatelstvo Tiumenskogo gosudarstvennogo
universiteta, p. 49-54.
Chernenko, Ye. V. 1981. Skifskie luchniki. Kyiv: Naukova dumka.
Chernenko, Ye. V. 1984. Dlinnye kopia skifov. In: Meliukova, A. I., Moshkova, M. G., Petrenko, V. G. (exec. red.). Drevnosti
Evrazii v skifo-sarmatskoe vremia. Moskva: Nauka, p. 231-235.
Chernenko, Ye. V. 1984a. Skifo-persidskaia voina. Kyiv: Naukova dumka.
Chernenko, Ye. V. 1988. Voennoe delo skifov (vooruzhenie, taktika, strategiia). Diss. na soisk. uch. step. dokt. ist. nauk v forme
nauchn. dokl. Kyiv.
Chernenko, Ye. V. 1991. Lytsari Velykoi Skifiii. In: Tolochko, P. P., Murzin, V. Yu. (exec. eds.). Zoloto Stepu. Arkheolohiia
Ukrainy. Kyiv; Shlezvig: Instytut arkheolohii AN Ukrainy, Arkheolohichnyi muzei p. 121-135.
Chombaev, A. 2013. Vooruzhenie drevnikh kochevnikov Kazakhskikh stepei (VIII-VI vv. do n. e.). Astana.
Yangulov, S. Yu. 2008. Vooruzhenie i voennoe delo skifov Nizhnego Dona (po materialam Elizavetovskogo mogilnika). Avtoref.
dis. kand. ist. nauk. Moskva.
Barnett, R. D., Falkner, M. 1962. The Sculptures of Assurnaşirpal II, Tiglath-pileser III and Esarhaddon from the Central and
South-West Palaces at Nimrud. London.
Chernenko, E. V, Gorelik, M. V. 1983. The Scythians 700-300 BC. London: Osprey Publishing.
Kemenczei, T. Funde ostkarpatenländischen Typs im Karpatenbecken (Prähistorische Bronzefunde, XX, 10).
Rolle, R., Gorelik, M, 1991. Panzerraiter in den nordpontisch-kaspischen Steppen. In: Tolochko, P. P., Murzin, V. Yu (exec. eds.).
Zoloto Stepu. Arkheologiia Ukrainy. Kyiv; Shlezvig: Instytut arkheolohii AN Ukrainy, Arkheolohichnyi muzei, p. 425-439.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-199533 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0235-3490 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-30T13:12:57Z |
| publishDate | 2023 |
| publisher | Інститут археології НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Скорий, С.А. 2024-10-15T11:24:44Z 2024-10-15T11:24:44Z 2023 Ранньоскіфські наконечники списів із гофрованою втулкою / С.А. Скорий // Археологія. — 2023. — № 1. — С. 6-19. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. 0235-3490 DOI: https://doi.org/10.15407/arheologia2023.01.006 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/199533 903.22(477:292.485)"638" Статтю присвячено невеликій, але цікавій групі скіфських залізних наконечників списів, що мають на втулці гофрування у вигляді вузьких горизонтальних валиків. Наведено список таких знахідок, що дало змогу окреслити територію, де вони трапляються (український Лісостеп) та час їх побутування (VII―VI ст. до н.е.). Призначення вказаної особливості на списах суто утилітарне: для надійного закріплення на кінці втулки якогось бунчука, штандарта, прообраза прапора майбутнього. Spears were the second most widespread (after the bow and arrows) weapon of the Scythian warriors. Now more than 1,000 iron spearheads and shafts are known. Some spears were 3 m or more long, i.e. were combat weapons. Spears in Scythia, in contrast to the eastern nomads, the Sauro-Sarmatians and the Saka, were a popular weapon, among both ordinary warriors and the elite. Scythian spears, first of all, their tips, have been studied well. However, some of them have features that need to be explained. That is the presence of horizontal ridges around the ends of the sockets of the spearheads, which were not primarily intended for decoration. Few such tips have been found so far in the Ukrainian Forest-Steppe. They belong to the Scythian archaic period, and more precisely to the period from the second half of the 7th to the beginning of the 6th centuries BC. In author’s opinion, the ridges on spear sockets had a utilitarian purpose: they served to securely fasten tassels, possibly in the shape of horse tails, or special badges that were prototypes of future flags. A similar tradition arose among the nomads of Central Asia as early as the middle-second half of the 2nd millennium BC and then it had spread throughout the Eurasian region and during later periods. The spears with bunchuks in the shape of horse or wolf tails have undoubtedly experienced evolution: at first they were symbols of tribal and military unity, over time they began to play the role of a prestigious social marker – an attribute of military leaders of different levels. As a rule, notable Scythian warriors were buried in the graves where such spearheads were found. Apparently, spears with tassels indicate that their owners were the heads of certain military contingents. Given the synchronism of the mentioned burials with the period of the Scythian campaigns to the East, the appearance of similar spears with tassels among the Scythians due to the Assyrian influence cannot be ruled out. In any case, spears with tassels are attested on the reliefs of Assyria, although of an earlier time. uk Інститут археології НАН України Археологія Статтi Ранньоскіфські наконечники списів із гофрованою втулкою Early Scythian Spearheads with a Socket Article published earlier |
| spellingShingle | Ранньоскіфські наконечники списів із гофрованою втулкою Скорий, С.А. Статтi |
| title | Ранньоскіфські наконечники списів із гофрованою втулкою |
| title_alt | Early Scythian Spearheads with a Socket |
| title_full | Ранньоскіфські наконечники списів із гофрованою втулкою |
| title_fullStr | Ранньоскіфські наконечники списів із гофрованою втулкою |
| title_full_unstemmed | Ранньоскіфські наконечники списів із гофрованою втулкою |
| title_short | Ранньоскіфські наконечники списів із гофрованою втулкою |
| title_sort | ранньоскіфські наконечники списів із гофрованою втулкою |
| topic | Статтi |
| topic_facet | Статтi |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/199533 |
| work_keys_str_mv | AT skoriisa rannʹoskífsʹkínakonečnikispisívízgofrovanoûvtulkoû AT skoriisa earlyscythianspearheadswithasocket |