Із нових документів до історії Сіверщини ХVІІ–ХVІІІ ст. (частина 26)

Метою цієї публікації є уведення до наукового обігу важливих документів до історії Гетьманщини ХVІІ–ХVІІІ ст., виявлених переважно в архівосховищах Кракова (Польща). Це різноманітна ділова документація (купчі, скарги, рапорти тощо), також листи польської шляхти, в яких описуються події Національно-...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Сiверянський літопис
Дата:	2023
Автори:	о. Мицик, Ю., Тарасенко, І.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2023
Теми:	Мовою документів
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/199734
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Із нових документів до історії Сіверщини ХVІІ–ХVІІІ ст. (частина 26) /Ю. о. Мицик, І. Тарасенко // Сіверянський літопис. — 2023. — № 4. — С. 95-116. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859736925394436096
author	о. Мицик, Ю. Тарасенко, І.
author_facet	о. Мицик, Ю. Тарасенко, І.
citation_txt	Із нових документів до історії Сіверщини ХVІІ–ХVІІІ ст. (частина 26) /Ю. о. Мицик, І. Тарасенко // Сіверянський літопис. — 2023. — № 4. — С. 95-116. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Сiверянський літопис
description	Метою цієї публікації є уведення до наукового обігу важливих документів до історії Гетьманщини ХVІІ–ХVІІІ ст., виявлених переважно в архівосховищах Кракова (Польща). Це різноманітна ділова документація (купчі, скарги, рапорти тощо), також листи польської шляхти, в яких описуються події Національно-визвольної війни українського народу проти гніту Речі Посполитої 1648–1658 рр. До того ж аналізуються інформаційні можливості цих джерел, виявляються особливо важливі свідчення. Наукова новизна тісно повязана з вищевизначеною метою, оскільки вперше до наукового обігу уводяться архівні, недруковані джерела, які зберігаються в Держархіві Кракова, відділі рукописів Бібліотеки Вроцлавського університету, відділі рукописів Бібліотеки Польської Академії наук і Академії Мистецтв у Кракові (Польща), Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, вперше встановлюються важливі факти з соціально-економічної та військово-політичної історії України середини ХVІІ – ХVІІІ ст., про діяльність судових органів, про повсякденне життя українського народу. Важливими є документи, що стосуються такого маловивченого регіону як Стародубщина. Ця етнічна українська земля нині знаходиться в складі Росії і там робиться все можливе, щоб стерти памʼять про її державну належність. Натомість в Україні історія Стародубщини довгий час вимушено не вивчалася й зараз ці дослідження тільки починаються. The purpose of this publication is to introduce into scientific circulation important documents on the history of the Hetmanate of the 17th–18th c., discovered mainly in archives of Krakow (Poland). These are various business documents (bills of sale, complaints, reports, etc.), as well as letters of the Polish gentry describing the events of the National Liberation War of the Ukrainian people against the oppression of the Polish-Lithuanian Commonwealth in 1648–1658. The scientific novelty is closely related to the stated goal, since for the first time archival, non-print sources stored in the State Archives of Krakow, the manuscripts department of the Library of the University of Wroclaw, the manuscripts department of the Library of the Polish Academy of sciences and the Academy of arts in Krakow (Poland), the Institute of manuscripts of the Vernadsky National library of Ukraine, and the Institute of manuscripts of the National library of Ukraine are introduced into scientific circulation. For the first time, important facts from the socio-economic, military and political history of Ukraine in the mid-17th–18th c. are established, the activities of the judiciary, and the everyday life of the Ukrainian people. The documents concerning such a little-studied region as Starodubshchyna are also important. This ethnic Ukrainian land is now part of Russia, and every effort is being made to erase the memory of its statehood. In Ukraine itself, the history of Starodubshchyna has not been studied for a long time, and now these studies are just beginning.
first_indexed	2025-12-01T15:35:08Z
format	Article
fulltext	Siverian chronicle. 2023. № 4 95 МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ УДК 94 (477) о. Юрій Мицик, Інна Тарасенко • ІЗ НОВИХ ДОКУМЕНТІВ ДО ІСТОРІЇ СІВЕРЩИНИ ХVІІ–ХVІІІ ст. (частина 26) DOI: 10.58407/litopis.230408 © Ю. Мицик, І. Тарасенко, 2023. CC BY 4.0 ORCID: https://orcid.org/0000000315801284, https://orcid.org/0000000310199749 Метою цієї публікації є уведення до наукового обігу важливих документів до історії Гетьман- щини ХVІІ–ХVІІІ ст., виявлених переважно в архівосховищах Кракова (Польща). Це різноманітна ділова документація (купчі, скарги, рапорти тощо), також листи польської шляхти, в яких опису- ються події Національно-визвольної війни українського народу проти гніту Речі Посполитої 1648– 1658 рр. До того ж аналізуються інформаційні можливості цих джерел, виявляються особливо важливі свідчення. Наукова новизна тісно повязана з вищевизначеною метою, оскільки вперше до наукового обігу уводяться архівні, недруковані джерела, які зберігаються в Держархіві Кракова, відділі рукописів Бібліотеки Вроцлавського університету, відділі рукописів Бібліотеки Польської Академії наук і Академії Мистецтв у Кракові (Польща), Інституту рукопису Національної бібліо- теки України ім. В.І. Вернадського, вперше встановлюються важливі факти з соціально-економіч- ної та військово-політичної історії України середини ХVІІ – ХVІІІ ст., про діяльність судових орга- нів, про повсякденне життя українського народу. Важливими є документи, що стосуються такого маловивченого регіону як Стародубщина. Ця етнічна українська земля нині знаходиться в складі Росії і там робиться все можливе, щоб стерти памʼять про її державну належність. Натомість в Україні історія Стародубщини довгий час вимушено не вивчалася й зараз ці дослідження тільки починаються. Ключові слова: універсал, листи, гетьман, Гетьманщина, Сіверщина, купчі. У черговій частині статті ми продовжуємо уводити до наукового обігу документацію, яка стосується Сіверщини (про наші пошуки в архівосховищах і необхідність публікації документів з історії цього регіону України вже йшлося в попередніх частинах). Усього тут наводяться тексти 42 документів, з них 24 – ХVІІ ст., 18 – 20–40 рр. ХVІІІ ст. Біль шість наведених джерел (24) зберігається в архівосховищах Польщі – по одному докумен ту в Державному архіві Кракова та відділі рукописів (далі – ВР) Бібліотеки Вроцлавського університету, ВР Бібліотеки Польської Академії мистецтв і Польської Академії наук у Кракові (далі – БПАН) (22), а 14 документів в зібраннях Інститутe рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського) (далі – ІР НБУВ). Ще 6 документів взято з ар хеографічної публікації польських істориків. Серед представлених документів необхідно виділити ті, які доповнюють «Український Дипломатарій ХVІ–ХVІІІ ст.», тобто універсали й листи гетьманів, полковників, взагалі козацької старшини. У цій статті їх небагато: це листи компанійського полковника Івана Максимовича (Рубана) (№ 22), новомлинського сотника Григорія Самійленка (Самойло вича) (№ 12, 14). Зазначимо, що наведені нижче документи можна поділити на три групи відповідно до їхнього місцезберігання. Першу групу складають документи, які походять із польських архівосховищ та польських археографічних публікацій. У другій групі представлено лис ти кінця ХVІІ ст. з архіву компанійського полковника Іллі Новицького, який зберігається в зібраннях ІР НБУВ. Третя група – це документи кінця 20х рр. ХVІІІ ст. того само інсти туту стосовно конфлікту між козаками сіл Грицівка Сріблянської сотні Прилуцького пол ку й представниками старшинського роду Себастіяновичів. Відкривають цю публікацію вісім документів, які стосуються Нацональновизвольної боротьби українського народу проти гніту Речі Посполитої 1648–1658 рр. Більшість із них Сіверянський літопис. 2023. № 4 96 взято з недавно опублікованого табірного щоденника польного гетьмана литовського, фактично головнокомандуючого військами Великого князівства Литовського (далі – ВКЛ), князя Януша Радзивілла. Цей щоденник майже не використовувався українськими дослідниками, а переклад наведених документів (точніше витягів із них) публікується вперше. У них стисло говориться про наслідки нещасливої для повстанців Лоївської бит ви 1649 р. і водночас про взяття ними Кричева в Білорусі, причому називаються й імена керівників повстанських загонів (№ 4). Говориться й про штурми повстанцями міста Че черськ, що знаходиться у 67 км. на північ від Гомеля. Із попередніх відомостей щоденни ка, які ми публікували на сторінках «Сіверянського літопису»1, відомо, що в цих штурмах активну роль відігравали козаки Менської сотні Ніжинського полку. Довідавшись, що Радзивілл після перемоги в Лоївській битві перекидає обложеним підмогу на чолі з Він центієм Ґонсевським, козаки цього разу були змушені відступити. Особливо важливі дані про замирення повстанців, які діяли на території Білорусі, і командувачем військ ВКЛ князем Я. Радзивіллом, після укладення Зборівського миру 17.08.1649 р. та про роль укра їнського дипломата Силуяна Мужиловського в цій справі. Новина з литовського табору 1651 р. (№ 7) розповідає про нещасливу для повстанців битву під Ріпками. І хоча її зміст дуже нагадує реляцію про цю битву, яку ми опубліковали раніше2, однак тут є важливі оригінальні деталі. Це стосується, наприклад, причин поразки повстанців: чернігівського полковника Небабу невірно поінформували про сили ворога козаки прикордонної застави, які втекли після невдалої сутички з передовим загоном війська ВКЛ на чолі з литовським стражником Григорієм Мирським. Лист невідомого з Вільна від 12.09.1654 р. стосується вдалого походу московитськоукраїнського війська на Білорусь. Як відомо, козацькими військами там командував наказний гетьман, ніжинський полковник Іван Золотаренко, який і поліг під Биховом. У цьому поході брали активну участь і козаки сіверських пол ків, тому ми вирішили подати тут цей архівний документ. Далі йдуть документи часів Руїни та кінця ХVІІ ст., які походять із колекції (20 руко писних українських збірників ХVІ–ХVІІІ ст.) польського історика Мар’яна Гожковського. Останній вивіз їх у 1859 р. у Краків. Хоча такі його дії викликали протести української громадскості, найперше професора Володимира Антоновича, однак рукописи залишають ся там дотепер й майже не використовуються археографами. Тут ми наводимо тексти се ми документів зі збірника № 280 (№ 9, 10, 12, 13, 14, 15, 16) і по два (№ 9, 19; 23, 24) – із збірників № 272 і 267. Ще 9 документів взято зі збірника № 261, але вони належать до ХVІІІ ст. і тому про них йтиметься пізніше. У першому збірнику міститься «Судова книга Козельця», який був тоді сотенним містом Київського полку, від 1708 р. – центром управ ління цього полку, а нині є смт. Чернігівського району. У другому збірнику містяться різ номанітні акти ХVІ–ХVІІІ ст. Почнемо з двох документів збірника № 272, які стосуються Батурина. У першому з них – виписі 1664 р. з батуринських міських книг (№ 9), який містить у собі дарчу на час тину млина батуринського міщанина Сави Полонця Крупицькому монастирю. Тут дещо інакше подається прізвище батуринського сотника: не Гнилозубенко, а Гнилозуб. У дру гому виписі 1692 р. (№ 19) міститься купча на продаж дому батуринським жителем Грицьком Різником свого будинку Мгарському монастирю. У ньому згадується батурин ський міський писар Лаврін Клименко, досі невідома особа. У збірнику № 267 містяться переважно документи, писані московським скорописом, в основному щодо Путивля. Але є два документи, написані українським скорописом (№ 23, 24), 1697 і 1698 рр., які містять розписки путивльського жителя Микити Малого про умо ви оренди млина Петропавлівського монастиря під Глуховим. Важливо зокрема те, що тут згадується св. Димитрій Ростовський (Туптало), котрий був у цей час ігуменом Петропав лівського монастиря. Зазначимо, що пізніше цей М. Малий, очевидно розбагатівши, всту пив у конфлікт з обителлю. Документи козелецької судової книги (збірник № 280) публікуються взагалі вперше. Їхній ряд відкриває документ 1664 р. (№ 10) ухвала козелецького суду щодо позову козач ки Ящихи на Максима Ониськовича. В іншому документі того ж року (№ 11) наводяться матеріали судового розслідування справи про образу козачки й примирення сторін. Тут дуже важливою є згадка про невідомого досі київського полкового суддю Андрія Гайду. Цей документ дозволяє також продовжити каденцію козелецького сотника Марка Гарячки (досі вважалося, що він був сотником лише в 1654–1660 рр.) і називає невідоме досі ім’я козелецького городового отамана Андрія Гавриловича (№ 11). Стислий запис 1685 р. (№ 13) стосується арешту двору козелецького міщанина Якова київським полковником 1 Мицик Ю., Тарасенко І. Із нових документів до історії Сіверщини ХVІІ–ХVІІІ ст. (частина 25). Сіверянський лі- топис. 2023. № 3. С. 70–71. 2 Джерела з історії Національновизвольної війни українського народу 1648–1658 рр. Київ, 2013. Т. 2. С. 208. Siverian chronicle. 2023. № 4 97 Григорієм Карповичем (КоровкоюВольським). Причиною арешту була несплата в умов лений термін 600 злотих. Інший запис того ж року (№ 14) містить угоду про примирення між двома козелецькими міщанами. Цей документ важливий ще й тим, що називає прізви ще невідомого досі писаря Київського полку Климентія Радича Завицького та вказує на ще одну каденцію козелецького городового отамана, яку досі визначали у 1697 р.3 Іще один запис 1688 р. (№ 15) є особливо цінним, бо тут наводиться дарча генерального судді Михайла ВуяхевичаВисочинського (був наказним гетьманом під час Кримського походу 1689 р.!) двору в Козельці й землі біля міста Межигірському монастирю. Це зайвий раз свідчить, що прийняття ним чернечого постригу в 1689 р. не було випадковим. Цей доку мент дозволяє встановити ім’я дружини Вуяхевича (Катерина Жукинська), дозволяє про довжити каденцію ігумена Межигірського монастиря Феодосія Васьковського, уточни ти історичну топографію Козельця. Далі йдуть дві купчі, повязані зі старшинським ро дом Солонин, найвідомішим з яких був Костянтин Солонина, київський полковник у 1669, 1671–1682, 1687–1689 рр. У першій купчій 1688 р. (№ 16) дружина К. Солонини – Агафія – купувала двір у Козельці в міщанина Мойсея Мандиченка. Тут слід охактеризу вати Агафію словами видатного українського історика Вадима Модзалевського, котрий написав: «Агафія … надзвичайно енергійна жінка; під час відсутності чоловіка писала часто свої розпорядження по управлінню Київським полком; померла в Козельці після 1696 р. удовою»4. Цей документ дозволяє уточнити інформацію й щодо внука К. Солони ни – Данила Яковича, який зробив наступну купчу у 1689 р. (№ 17). Данило обіймав поса ду київського полкового писаря у1688–1689 рр., а в 1706–1708 рр. став знатним військо вим товаришем5. Дані Модзалевського про отримання ним універсалу Івана Мазепи від 23(12).01.1706 р. на с. Кіпті (нині – село в Чернігівському рні) підтвержуються. Цей уні версал надрукований українським археографом Іваном Бутичем6. Але іншого універсалу (від 25(14).12.1708 р.) ще не виявлено й навіть неясно, хто його видавав: Іван Мазепа чи Іван Скоропадський. За Модзалевським, Данило в 1688 р. купив у чемерського жителя Мойсея Могеленка двір у с. Чемер (батьківщина гетьмана Кирила Розумовського (!); ни ні – село Чернігівського рну) за 14 коп, яке розташовується поблизу Кіптів. Логіка дій Данила зрозуміла. Оскільки він отримав на уряд київського полкового писаря це село, то прагнув округлити свої володіння за рахунок купівель. Виникає тільки питання: чи не був цей Мойсей Могеленко тотожним зі згаданим у попередній купчій Мойсеєм Мандичен ком? Наступний документ (№ 12) походить з ІР НБУВ. Це лист 1685 р. новомлинського сот ника Григорія Самійленка (Самойловича) до Олександра Стрижевського, у якому йдеться про незаконну порубку лісу. Лист дозволяє збільшити термін каденції цього сотника, який раніше обмежували 1688–1708 рр. Ще один лист того ж автора 1690 р. (№ 13) був зверне ний до старости с. Нехаївки під Коропом Лук’яна Василевича. У ньому висловлювався протест проти верстання козаків у підданих компанійського полковника Іллі Новицького та про намір сотника скаржитися на такі дії старости гетьману Івану Мазепі. У 1693 р. вже сам Василевич звертався до Новицького (№ 20) в господарських справах, зокрема щодо продажу тютюну козакам Коропа. Інший лист (від 8.04.1695 р., № 21) був написаний йому ж вчителем дочки Новицького Одарки, яка «псалтыр вывчила и акафісты доучует». Отже, маємо рідкісне документальне свідчення про освіту українських жінок у ХVІІ ст. У нас тупному листі (№ 22) до Новицького звертався Рубан за порадою щодо конфлікту в Ром нах між компанійцями й місцевими жителями, коли один компанієць загинув, а другого було поранено. Тут є важливим те, що Іван Максимович (Рубан), компанійський осавул, права рука Новицького, підписався як полковник, а Новицького він ніяк не титулує, нази ваючи його «добродієм», а в адресі вказувалося, що лист був направлений йому як «най значнішому товаришеви войсковому». Цю не зовсім зрозумілу обставину можна пояснити тим, що Новицький у 1696–1697 рр. виходив у відставку і його полком тимчасово коман дував колишній осавул. У 1697 р. полк очолив син Іллі Новицького Іван. Далі йдуть 8 документів 1728–1729 рр. щодо вищезгаданого конфлікту жителів с. Гри цівки з Себестіяновичами – взаємні скарги, які направлялися гетьману Данилу Апостолу, також «доклад» гетьману (№ 25–26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33). Суть конфлікту полягав у тому, що с. Грицівка (село Талалаївського, а з 2020 р. – Прилуцького рну) було надане разом із селянами, як свідчить В. Модзалевський7, ще Мазепою у 1709 р. у власність Адріану (Андрію) Себастіяновичу, писарю Прилуцького полку (1709–1714) і суддею того ж полку (1714–1718). Цей само універсал Мазепи був стверджений гетьманом Апостолом 3 Кривошея В.В. Українська козацька старшина. Київ, 2005. С. 174. 4 Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. Киев, 1914. Т. 4. С. 710. 5 Там само. С. 712–713. 6 Універсали Івана Мазепи 1687–1709. Київ–Львів, 2002. Ч. І. С. 475. 7 Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. С. 585. Сіверянський літопис. 2023. № 4 98 удові Себастіяновича – Феодорі. Але селяни відмовлялися виконувати «послушенство», не зважали й на два укази наказного полковника в 1728–1729 рр. Петра Носенка. У зустрічних скаргах селяни вказували на свою належність до козацького стану, а сини по кійного Андрія Себастіяновича (Іван, Василь, Матвій) вимагають від них «послушенст ва». Інші жителі села скаржилися на порушення Себастіяновичами права їхньої власності. «Доклад» Апостолу свідчить, що жителі села самовільно вписувалися в козаки. Докумен тів, які б говорили про результати розгляду цієї справи, не виявлено, але зміст «докладу» дає підставу вважати, що справа була вирішена не на користь селян. Ділі йдуть дев’ять купчих 30х–40х рр. ХVІІІ ст., виявлених у ВР БПАН. Вони стосу ються купівлі земель в основному в Івангородській сотні Ніжинського полку для потреб генеральної артилерії. Купча 1733 р. (№ 35) називає невідомі досі імена івангородського городового отамана Пилипа Кривоноса та сотенного писаря Олександра Саєтовського. Купчі 1735 і 1742 рр. подають відповідно імена інших писарів – Юхима Шуби та Сави Малюги (продовжують термін його каденції), а купча 1739 р. – ім’я глухівського сотенно го писаря Якова Макухіна. Купча 1742 р. (№ 39) називає імена невідомих досі наказного сотника Комишанської сотні Гадяцького полку Кирила Роя та городового отамана Остапа Яценка, а купча 1743 р. (№ 40) дозволяє ще на рік продовжити каденцію писаря згаданого вище Сави Малюги. Купча 1745 р. (№ 42) також дозволяє ще на рік продовжити каденцію писаря сотенного осавула Павла Киселевського й городового отамана Петра Пащенка. За вершує цю публікацію документ 1751 р. (№ 43). Це запит Генеральної військової канцеля рії щодо генеральної військоіої артилерії та відповідь на нього. Насамкінець зазначимо, що підписиавтографи в документах підкреслені нами, а сло ва, які не вдалося прочитати – знаком (…). Квадратними дужками позначені пропуски в тексті через якісь дефекти (обірвана частина тексту тощо) або відновлені по смислу слова. Датування, переважно подане кириличними літерами, переводимо арабськими цифрами. Публікація текстів здійснюється за правилами Я.І. Дзири (дещо скоригованими)8. Сподіваємось, що ці джерела будуть цікавими й краєзнавцям, оскільки додатково ви світлюють історію населених пунктів Сіверщини, соціальноекономічну, церковну та культурну історію краю. * * № 1 1649, серпня 3. – Табір литовського війська під Лоєвом. – Уривок із листа литовського підчашого Казимира Тишкевича. «[…] Повідомляю теж в. м., м. м. пану, що це гультяйство три дні штурмувало Чечерськ, а на четвертий день само втекло, взяши «язика», який сказав, що частина нашого війська вийшла з Речи ці […]». (Korespondencja wojskowa hetmana Janusza Radzywiłła w latach 1646–1655. Część 1. Diariusz kancelaryjny 1649–1653. С. 159). № 2 1649, серпня 3. – Табір литовського війська під Лоєвом. – Уривок із універсала князя ЯнушаРадзівіла про Лоївську битву. «[…] Сотників, військових писарів, атаманів, осавулів та іншої старшини чимало полягло, чима ло живцем до рук наших потрапило з київським полковником, якимось Кричевським, шляхтичем із Брестського воєводства, котрий раніше був у війську Речі Посполитої чигиринським полковником, а до Литви був посланий Хмельниьким як гетьман над військом […]». (Korespondencja… Część 1. С. 167–168). № 3 1649, серпня 3. – Уривок із листа королівського полковника Кжиштофа Пшиємського. «[…] Із литовського табору подають як достовірне, що недавно під Лоєвом розбито велику кіль кість цих зрадників. Уже 14 курганів із їхніх трупів насипано, а ще повно на землі валяється. […] Попи в Лоєві бунтують чернь, щоб завчасу відірвалися від козаків, інакше сумний підсумок війни обіцяють козакам, а собі також недобре віщують […]». (Korespondencja… Część 1. С. 207). № 4 1649, серпня 16. – Мстислав. – Уривок із листа смоленського воєводи Є.К. Глебовича. «[…] Після написання мого листа до в. м. м. пана, прийшов до мене лист, написаний поєврей ськи, написаний у ніч із неділі на понеділок від й. м. пана кричевського городничого. Він повідом ляє, що неприятель, прийшовши з великою потугою, взяв паркан і кричевське передмістя й став там табором. Що зараз діється з Кричевом, знає Господь Бог. Із другого боку мені прислано про кіль 8 Дзира Я.І. Вступ. Літопис Самовидця. Київ, 1971. С. 39–42. Siverian chronicle. 2023. № 4 99 кість неприятельського війська й прізвища старших такими словами: як тікали з битви від нас, то прийшов на відсіч козак на ім’я Жук. Другий за кілька днів – Кривошапка, третій – Богуш із сином, четвертий – Олешин син, а самого Небабу чекають із допомогою, тому до нас зза Сожу не йдуть. Кажуть, що всього війська 10 000, крім селян. […]». (Korespondencja… Część 1. С. 204–206). № 5 1649, вересня 2. – Уривок із табірного щоденника князя Януша Радзивілла. «[…] Розгніваний князь й. м. наказав тут же йти під Холмеч, щоб під страхом смертної кари по старалися взяти “язика” й привели його, повернувшися цього ж дня. 16 в’язнів, присланих раніше різними чатами й добре допитаних про все, страчено. Цього ж дня князь й. м. радився з теслею, при сланим із Бихова, щодо побудування мосту через Дніпро й надання матеріалів для цього […]». (Korespondencja… Część 1. С. 207). № 6 1649, вересня 8–12, 16, 20. – Уривок із табірного щоденника князя Януша Радзивілла. «[…] Князь й. м. подав відомість про свіжу підмогу направлену Хмельницьким через полковни ка Ілляша (Богаченка) військам, які стоять між Лоєвом і Любечем […]. Між тим дано знати, що пан Погирський повертається з чати […] і замість неприятельського “язика” привіз мир. Бо під самим Лоєвом передня сторожа зустрілася з одним козацьким полковни ком на ім’я Мужиловський, який їхав із понад десятьма козаками. Наші хотіли вдарити по них, але козаки шапками покладеними на канчуки, стали показувати, що їдуть із миром. Потім він зустрівся з паном Погирським, котрий його провів до табору. Перед його приїздом на валах стала німецька пі хота з прапорами, а угорська з польською стала з розгорнутими прапорами перед наметом князя й. м. Пани полковники, ротмістри, все товариство зібравшись у шопі й перед шопою, стояли натов пом. 10 вересня. Після богослужіння мав Мужиловський аудієнцію в князя й. мості й дав вичерпну реляцію про угоду, котра сталася в Зборові […]. 11 вересня. Рано зайнявся князь й. м. питанням звільнення земель від ворожої окупації і з цим же Мужиловським наказав переговорити щодо деокупації Гомеля. Для цього князь й. м. призначив чернігівського хорунжого пана Сяножецького, пославши спершу до Смольського, щоб, коли він із дорученою роботою не впорався, то щоб затримався й чекав під Гомелем на пана Сяножецького. Цьому ж Сяножецькому була придана драгунська рота капітана Маєра […]. 12 вересня […]. На обіді князь й. м. мав у себе козацького полковника Мужиловського з козацт вом, також військову старшину й товариство […]. 16 вересня. Мужиловський був у князя й. м., котрому князь виклавши відомості про бунти й сва волю селян, які не припиняються, сказав, що зі своєї повинності подав і реалізував способи, щоб не вважали це розірванням миру, коли він накаже розбивати й громити селян. Мужиловський просив князя й. мость, щоб він цього не чинив і тут же універсали писані поруськи послав до цих селян. Котрі князь й. м. розсилав, написавши листа до й. мості пан смоленського воєводи Глібовича […]. 21 вересня […]. Запорозького посла з козаками князь й. м. відправив, котрому була дана атеста ція щодо відданя універсала й. к. мості про укладений мир. Провела його в поле тільки надвірна хо ругов князя й. м., а також 150 татарської кінноти аж до Холмеча […]». (Korespondencja… Część 1. С. 228, 231–232, 236, 240–241, 244). № 7 1651, липня 7. – «З литовського табору». – Лист невідомого до невідомого. «Z obozu litewskiego dе data 7 juły 1651. Niebabę, pułkownika, tym sposobem zniesono, że jako pan Mirski, strażnik, na tamtę stronę Dniepru przeszedlszy, zastał na załodze kozaków koni 300, których wyścinał i mało co ich uszło. Ci, którzy poucie kali, dali wiedzieć do Niebaby, że lachi przyszli na to mieśćie, gdzie ich załoga była, ale nie mnoho la chów. Niebaba, chcąc znieść pana Mirskiego, z wojskiem swoim zpod Czerniehowa ruszył, którego 15000, tamże Niebaba z wojskiem swym przyszedszy, a nie wiedząc o ksciu j. mci, iż z wojskiem przeprawuje się przez Dniepr ćwierć miłę od tego miesca, gdzie pan Mirski stał, tamże uderzył i potkał się Niebaba z tym ludem swуm z p. Mirskim. A ksże j. mć. z boku mu zaszedszy, lubo część jedną z książęciem przeprawiła się, i temy uderzył na Niebabę, gdzie i do strzelby nie przyszło, wręcz ogarnowszy to hultajstwo, wysiekł w pień i nie wiem jeśli ich z kilka uszło. Niebaba sam, wiedząc na sobie czężar, począł pieszą był uchodzić, gdyż go towarzysz zpod chorągwie pana starosty mozerskiego, dobrze począł dojeżdzać. Tamże długo się bronił temu towarzyszowi i wręcz się z sobą wycinali, gdyż i ten towarzysz zpadł z konia, nie mogąc nań koniem natrzeć, którego towarzysza aż drugi posikował na ten czas go już poniechałi (?) we dwuch, gdyż żadną miarą żywsem nie dał się wziąć i gdy go w prawą ręcą zacięli, łewą się bronił aż go na placu zabito. Po tej szczęśliwej igraczkę, która się odprawowała 6 prentio (?), nazajutrz wozy z borosznem, nie wiedząc o porażce swoich, szli do wojska swego kozackiego, przy których wozach było 200 kozaków pieszych z samopałami, szli do wojska swego, których wojsko nasze ogarnąwszy, wzystkich żywcem pobrali. Więz niówie w tej potrzebie pobrani powiedali, że ich było w połku Niebaby 20000, ale posłał trzy tysiące pod Krzyczów, którzy to i Rosław wzięli, a 2000 posłał dla żywnośći, a sam Niebaba miał 15000. Zatym mi eszczanie czernichowscy byli u kscia j. mći, poddając się, aby tylko samych nie tracono i dzieci owych, a co jest jeszcze kilka tysięcy parobkow, którzy się teraz do Niebaby zbierać począli, mieli byli wydać ksciu j. mći. Ta potrzeba była w 5 milach od Czernіehowa, sam kdże, jako tatarzyn powiada, pod Lubecz szedł ze częśćią wojska, a część pod Czerniehów posłał». (Держархів у Кракові. Ф. «Зібрання Піноцці». № 363. Арк. 578 зв.–579. Тогочасна копія). Сіверянський літопис. 2023. № 4 100 переклад: «З литовського табору 7 липня 1651. Полковника Небабу розгромлено у такий спосіб: (литовський) стражник пан Mирський, пере правившися на той бік Дніпр, застав залогу в 300 кінних козаків, котрих вирубав i мало хто з них утік. Цi втікачі дaли знати Небабі, що прийшли ляхи на те місце, де була залога, але небагато ляхів. Небаба, прагнучи розгромити пана Mирського, вирушив із своїм 15тисячним військом зпід Черні гова. Коли Небаба зі своїм військом прийшов туди, a не знаючи прo князя його мость, який пере правляється з військом через Дніпро у чверті милі від місця, де став пан Mирський, то там же вда рив i почав бій із п. Mирським. A князь й. м., зайшовши з боку, вдарив по Небабі, хоча з князем тільки одна частина війська пеpeправилася. Навіть не дійшло до стрілянини, одразу оточивши це гультяйство, князь вирубав його дощенту, й нe знаю, чи хоч кілька з них втекло. Сам Небаба, відчу ваючи на собі тягар, почав був пішо втікати, але йому добре докучав товариш зпід хоругви пана мозирського старости. Taм же довго боронився Небаба від цього товариша; вони рубалися між со бою і цей товариш впав із коня, нe можучи конем атакувати Небабу. Але тоді інший товариш при йшов йому на допомогу; вже відмовилися від наміру взяти його живцем, бо Небаба ніяк не давався, а коли його вразили в праву руку, то він лівою боронився, aж йoго на полі битви було вбито. Після цієї щасливої iграшки, котра сталася 6 числа, на другий день до козацького війська прийшли вози з борошном, нe знаючи про їхню поразку. При цих возах було 200 піших козаків із самопалами, які йшли до свого війська. Їх оточило наше військо й усіх взяли живцем. В’язні, котрих полонили в цій битві, сказали, що їх було в полку Небаби 20000, aлe він послав три тисячі під Kричев, котрі і Рос лавль взяли, a 2000 послав за провіантом, a сaм Небаба мав 15000. Після цього в князя й. м. були чернігівські міщани, піддаючись, щоб лиш їх самих і їхніх дітей не було страчено. Що стосується ще кількох тисяч парубків, котрі зараз почали збиратися до Небаби, їх повинні були видати князю й. мості. Ця битва сталася в 5 милях від Чернігова, а сам князь, як каже татарин, йшов із частиною вій ська під Любеч, a частину послав під Чернігів». № 8 1654, вересня 12. – Вільно. – Лист невідомого до невідомого. «Сopia listu z Wilna jednego correspondenta dе data 12 septembris a[nn]o 1654. Już się też wojska koronne i gwardia króla j. mśći odzywają, jako mam wiadomośći, że jedni około Grodna, a drudzy około Mostów, jednak nie obiecuje się stanął w Mińsku aż za dwie niedziele. Dobrze w. m., m. m. pan, raczysz pisać, że się w wioskach i w miasteczkach jako wróbłe na konoрiаch bawią z tej strony od Połocka nie szła nowina jako to copіa listu posyłam pisanego do j. m. pana podskarbiego de data 7 septmtris, a z Głebokiego od jednego karmielity bosego, który tam resyduje, kiedy by było cokolwiek wojska teraz, mogł by co dobrego sprawić i (…)* ubiec. Jednak j. m. pan podskarbi wyjezdża dziśia nie wie nikt dokąd, znać myśli co dobrego sprawić. Z drugiej zaś strony niepocieszna wiądomość przyszła pocztą z Mińska wczora i to nam przeniosła, że niejaki Pokłoński, banit, przyszedł pod Mochilow w kilku tysięcy kozaków, tam się z Moskwą złączywszy, przywiodł do tego, że się mohilowianie Moskwe poddali i przysięgły, jednak to wymogli mohiłowianie, że pana Piotrowkiego tam będącego, kuchmistrza Wiel. ks. Litt., wypuszczono i do Białonice mil kilkanaśćie od Mińska poprowadzono,który do Mińska przyjachał. Smołeńsk, Dobrowna i Szkłow pisali do kscia j. mc., prosząc na żywy Bog o proch, nie wiem jakiego sposobu najdą, żebym prochu dodać, daj to, że i dziesięć tysięcy wojska przydzie, tedy nic nie dadzą tak wielkiej potędzej nieprzyjacielskiej. Ksże pan hetman jeszcze sam w Mińsku dotąd zostaje, a wojsko rozproszone w Smołewiczach, mil pięć od Mińska, gromadzi, tak pisze, że ich tam się że trzy tysię cy zebrało. Homel także się poddał, tę chorągwie, które tam były kikanaśćie, do cara odesłali i lud, a tam Moskwą osadzili. O Wytebsku słaba nadzieja, bo tam się długo trzymać nie mogą, że forteca łada jaka. Bychów j. m. pana podkancłeżego jeszcze mocno trzyma, Słuck w wielkiej trwodze od kozaków to za pewną udają, że Chmielnicki Korzec spalił i do Litwy idzie. Dla tego i u nas w Wilnie trwoga, ale że w. m., m. m. pan, w pisaniu swoim wzmianki nie czynisz, wiary nie daje. Po napisaniu listu mego przyszla nowa wiadimość, że Mohilow poddał, a do Szkłowa Moskwa szturmuje, zamek Jezierzyce miedzy wodami i błotami Moskwa wzięła, kozacy od Mohilowa ciągną do Słucka». (Бібліотека Вроцлавського університету. ВР. № Аkс. 1949/440. Арк. 586). переклад: «Копія листа з Вільна одного кореспондента від 12 вересня 1654 року. Уже теж коронні війська й гвардія короля й. мості відзиваються, як маю відомості, що одні біля Гродна, a другі біля Moстів, однак нe oбiцяють стати в Miнську aж зa два тижні; добре в. м., м. м. пaн, зволиш писати, що у селах і містечках, як горобці нa коноплях, бавляться. Із цього боку від Пo лoцька непогана новина, як от копія листа писаного до й. м. пaна пiдскарбія від 7 вересня, яку поси лаю, a з Глибокого (нині – місто Вітебської обл. Білорусі – Ю.М., І.Т.) – від одного кармеліта босо го, котрий там резидує; коли б було тепер якесь військо, міг би щось доброго вчинити і (…)* запо бігти. Однак й. м. пaн підскарбій виїжджає сьогодні й ніхто не знає куди, знати замислив щось доб рого вчинити. Із другого боку невтішна відомість прийшла вчора поштою з Miнська й принесла нам, що якийсь баніт Поклонський прийшов під Moгильова із кількома тисяч козаків і там, з’єднав шись із московитами, призвів до того, що могильовці піддалися й присягли московитам. Однак мо гильовці добилися, що пана Петровського, кухмістра Великого князівства Литовського, який там був, випустили й відправили дo Білониці, що у понад десяти милях від Miнська; котрий приїхав дo Miнська. Смоленськ, Дубровна й Шклов писали до князя й. мості, просячи зaради Бога пороху, нe знаю у який спосіб дадуть порох. Навіть якщо й десять тисяч війська прийде, тоді не дадуть ради проти так великої неприятельської потуги. Сам князь пан гетьман ще досі стоїть у Miнську, a розпо рошене військо збирає в Смолевичах (нині – райцентр Мінської обл. Білорусі – Ю.М., І.Т.) п’ять Siverian chronicle. 2023. № 4 101 миль від Мінська, так пише, що їх там зібралося три тисячі. Гомель теж піддався, а ті хоругви, яких там було понад десять, відіслали до царя, a там (в Гомелі) поставили московитів. На Вітебськ слабкa нaдія, бo тaм довго триматися не можна, фортеця слаба. Бихів й. м. пана підканцлера ще міцно три мається. Слуцьк у великій тривозі через козаків; як дoстовірне подають, що Хмельницький спалив Koрець i йде дo Литви. Тому й у нас у Вільні тривога, aлe оскільки в. м., м. м. пан, у своєму листі про це не згадує, не йму цьому віри. Після написання могo листу прийшла нова відомість, що Moгильов підддався, a Шклов мoско вити штурмують, замок Єзерище між водами й болотами московити взяли, козаки від Могильова йдуть до Слуцька». № 9 1664, березня 23 (13). – Батурин. – Дарча. «Выпис с книг міских батуринских літа от нароженя С͠на Б͠жия тисяча шестсот шестдесят чет вертаго, м͠сця марта третегонадцят дня. Перед намы, Хомою Мыхайловычом Гнилозубом, сотником на тот час батуринским будучом, и при ͠нні будучих Андрію Ивановичу, атаману городовому, и Ивану Петровичу, войту на тот час ба туринскому будучому, и при всем уряді нашом міском славетный Сава Гавриловыч Полонец, міща нин батуринский, доброволне ради спасения своего на м͠нстир батуринский с ͠ттля Х͠сва Миколая Крупицкого власною своею працею набытий камень, нікому ні в чом не пенный и не заведеный в міз (…)* млині вічными часи надает, отдаляючи от того самого себе и всих (…)* близких и далеких своих кревъных, иж ся в тое вічнимы часи втручати не мают, тилко цале и ненарошоне при виш описаным монастиру за игуменства на тот час велебнаго в Б͠гу г͠спд на отца Исакия ест отданый и в потомные часы мает зоставаты, на що для ліпшой віри и певности казалисмо до книг наших міскых записати. Що ест вписано и сес випис слово в слово ест с кныг виписаный, по[д] печатю и подписом рук особ устне упрошоними. Иван Петровыч, войт батурынский, рукою власною. Устне прошеный o подпис руки Хома Мыхайлович Гнилозубенко, сотник вишеописаный». (БПАН. ВР. Спр. 272. Арк. 40. Оригінал пошкоджений, скріплений печаткою. Запис на зво- роті: «Випис с книг батуринских на камен середний в(…)вов млині на Сейму стоячим (?)»). № 10 1664, травня 30 (20). – Козелець (?). – Судова ухвала. «Року 1664 мсця 20 дня. В справе Ящыхи, козачки козелское, з Максымом Онисковичем, которая оного турбовала з Дмитра Коломыйца о долг зол[отих] сто винную за горілку. Которую горілку так Максим, яко и Дмитро в помененное Ящихи брали прошлого року заедно, аже Максим, яко и сама акторка проси ла(?), тогды ж оной свою част уистил. А на оном Дмитру и до сых час долг оный, яко ест затим, же он гдес за Днепром знайдуется. А упомененная Ящиха узнавши в рок вже того ж Максима, который на тогды ж жалуючойся выйстил правне оного за Дмитра Коломийца турбовала, домовляючыся. Так пред судом атамана городового Анъдрея Гавриловича, яко и пред майстратом миским, якобы Максим и за того Дмитра міл быт порукою, зачым того, иж нічым протестуючаяся не могла, абы Максим оной был порукою довести як суд атаманский од турбациі Ясковое Максима уволнил, и мы его з децизиі нашое волного чыним. Нігде у суду оная под виною такое ж вышменованое сумы его, Максима, не мает турбовати, ані о тое права на него одновляти. Про памят потребуючему тое до книг казалисмо записати». (БПАН. ВР. Спр. 280. Арк. 3 зв.–4. Оригінал). № 11 1664, липня 31 (21). – Козелець. – Розгляд справи про образу козачки та примирення сторін. «Року тисеча шестсот шестдесят четвертого м͠сца июля двадцать первого дня. Перед нами Андреем Гайдою, судею полку Киевского, Марком Горячкою, сотником козелским, Анъдреем Гавриловичом, атаманом городовым, Самуйлом Брилевичом, вуйтом, Иваном Борсуком, бурмистром, райцы и лавниками сего вышменованого року на справах меских, ведлуг права заседа ючыми, сталася обополная угода меж Федором Коломийцем, козаком сотні Козелское, а межи Татя ною Василевую Лишковою, по первом мужу Семеновою Волошковою о посвар з давной весні межы ными сталый. В котором посвару (…)ивости не затриманой оный Федор Коломиец помененную пані Василевую Лишковую неслушне был помовил и неучтивое на дом еі волный злодейство якоес задал. К тому и еі самую вшетечницею, а неучтивого малженства жонку назвал. До чого ся прере чоная Василевая Лищчиная первого малженства Семеновая Волошка не почуваючы, а с того правне неслушне хотячыся вывести и почтивостю первою цноту собі нічым ненарушоную, нагородити. О тое перед суд наш сполный помененного Федора Коломийца запозвала и с того учтивося одводячы оного о довод апробовала. Якож оный Федор на жалобу и одповід еі, Василевое Лишчыное, ставшы перед нами, того нічым так сам, яко и свідками оной не доводил и довести не мог, леч одповедал, же мовит в посварі которого часто звыклисмо зажывати в незгоді сусідной всего мает быти и всяко ся промовит. Суд теперешный контроверсыі обох сторон выслухавшы, и почтивост так еі Василевое Лишчыное, яко и Федора Коломийца, поневаж то ся з запалчывости стало, уважывшы, наказал: абы Федор Коломиец помененную Василевую Лищчыную во всем погодил и яко зацну белокглову, где добра своі маючую, при первой еі учтивости волне без нарушеня своеі почтивости, яко и сам ест зацным, погодил и зоставил. Яко ж оный з урядовое из сполного суду декретом вынайденым кос Сіверянський літопис. 2023. № 4 102 тентуючыся, доброволне за вложенем в то людей зацных мещан козелских з нею, Василевою Лищ чыною, на компромис ку суду (?) вічную зыйшлися погодилися и яко первей оная при почтивости ненарушоной знайдовалася и дом еі од того был чыстим и тепер при почтивости зостала. Где и мы, уряд сполный при славі первой з дедизноі и узнаня нашем оную заховавшы, тое варуем, абы од сего запису на всі потомные часы так сам Федор Коломиец, жона, діти и потомки его, яко хто колвек з людей посполитих розных тим присловиском и неслушною доганою оной не важился домовляти и такое калюміі, яко на волный од того еі дом зводити, под зарукою на взрушытеля тоей угоды и того вечыстого запису на его м͠лст пана полковника киевского зол[олотих] пол[ских] триста, а на пана сотника и уряд миский козелский за кождым разом зол[отих] сто. Счо все чынитимет коп по сту грошей и под нагороженем шкод накладов. А по заплаченю тоей заруки и по нагороженю не под на кладом пред се тот запис и вечистая их угода при своей зуполной моци зоставати и захована быты мает. Счо про памят за потребованием обох сторон до книг міских козелских казалисмо записати. Счо ест записано». (БПАН. ВР. № 280. Арк. 4–5. Оригінал). № 12 1685, березня 29 (19). – Нові Млини. – Лист новомлинського сотника Григорія Самійленка до Олександра Стрижевського. «Мой ласкавый приятел, мосци пане Александер Стрижевский. Взаемним способом в. м. увенеровавши, всіх добр и помешканя счастливого міти зычим и неот мінъне прияем. Счо сторони подданого панского писалес в. м. о уменъшенье викладу за проступком его низким Городиского о за спустошене ліса Гриценъкового, в котором зрадъливе поступючи, не цнотливе чинили в ден рубали, а вночи возили, такових годило би ся яко злодеев укарати, а не ми ловати. Прето, як он поведил в. мс., викладу много на нюм тилко самум упоминается, а на Городис ком уволнил. То оний подданий панский обмилне в. м. мс. повідивал. Правда то ест, же много ви кладу тратил, затим, счо за упартостю их много подътрадиковалися о спустошенье. Тому не дивуй ся в. мс. Одно на винного засилали шкод людей в ліс глядіти, то перва тратил много. Другое на вра ді нашом утягаючи много ся правовали, а годити. О що жалоба ишла, споро не хотіли. А кгди при йшло до попираня шкод ових, якие оглядане великим спустошенем, зволікали на других подданих панъских там себе ж за побудкою неростропную яко за початко[м] (?) своим до утрати привели. Ед нак же, не поткавши Гриценъко, на инъших учинил з ними угоду на десяти копах, отриваючи свою половину, сей подданий панский за виступок свой тим способом шест золотих дал готових, а за ос таток узичивши собі и ришту (?) в семи золотих лошака Гриценъкова до виспособленя грошей вру чил так, ижби не міл он, повідаючи при людех годних, до тижня семи золотих отдать Гриценъкови. Теди вічними часы коня упоминатися не хотіл, а Городиский також упросивши о свою половину, з викладом и шкодою на пяти копах и до двох недел зпособитися поднялся. Так сяя справа их точила се, а не так, як сей ͠чловек говорил. Трудно нам присиловати албо угоду их перемінити, бо нам латві (?) из Городиским до скараня, нижли с подданими панскими туръбуючися, в заводи ходити. Ради бисмо на жаданъе в. м. м. пана тое учинити, тилко ж неспособнисмо проступних тяжаров добрами своими закладати и не приохотимо шкодуючого. При том освідчивши, отдаю мене приязни любовной в. мс., моему приятелеви всего добра зич ливий и рад служити Григорий Самуйленко, сотник новомлынский. З Нових Млинов року 1685 марта 19». (ІР НБУВ. Ф. ІІ. № 14546. Оригінал). № 13 1685, червня 11 (1). – Козелець. – Запис про арешт двору. «Арешт двора Яковового, его м͠лсти ͠пну Григорию Карповичу, полковнику киевскому, июн 1 1685. Пред вышеписанным урядом міским презентовал его мл. пн. Григорий Карпович, полковник Войска их ц͠рского п͠рстлого Запорозкого киевский, облик на шестсот зол[отих] данный ему от Яко ва Ивановича, мещанина ͠ншого козелского, который не заставал у Козелци, а термін отданя тоі ум(..)* прошел. Варуючися, яко пригоды за тую сумму положил арешт на двор стоячого об межу двора Лаптикова на плецу лежачий в ринку близко Вовчихи на плецу коморном ринковом. Которих добр жадным правом не повинен ніхто взяти без відома его м͠лсти ͠пна полковника и нашого урядо вого варуем, що и до книг ест записан» (БПАН. ВР. № 280. Арк. 62). № 14 1685, липня 22 (12). – Козелець. – Запис, який містить угоду. «Запис обляты листу, то ест угоды ͠пна Юрия з Сулимою. Року вышъписаного и мсця дня 17 дня. Перед тим же вышъписаным урядом міским постановившися персоналітер пан Юрий Иванович, бурмистр наш козелцкий, ку записованю до книг ͠нших міских козелецких подал пер облятим лист, учиненную з Сулимом угоду, жадаючи абы был принятый и до книг вписаный. А то лист слово в слово так ся в собі мает: Року 1685, м͠сця июля 12 дня. Перед нами, Григорием Карповичом, полковником киевским, ставши очевисто учтивый Юрий Иванович, бурмистр козел[е]цкий, освідчал жал свой и безчестие, заданное от Фоми Сулими, жителя козелецкого, в тот тенор: Якобы он, Юрий, тайным способом Siverian chronicle. 2023. № 4 103 роскоповал давно учинениі копци сумеж gрунтов и гайков своих и Сулиминих и хворост у гайку Сулимином рубал. А дорікане тое позлодіяючое многокротно поносил Юрий от Сулими публице на ринку, в ратушу, яко и перед судом полковым, именно пред паном Павлом Александровичом (Ляс ковським – Ю.М., І.Т.), обозным, Гаврилом Карповичом (Жилою – Ю.М., І.Т.), сотником (козелець ким – Ю.М., І.Т.), Михайлом Ивановичом, атаманом городовым козел[е]цким, и при многом на тот час будучом товаристві войсковом, особно при притомности Василя Коробки, войта с колеgою. Ко торого то Юрия Ивановича, уважаючи первій без бытности нашой оные полковые вышъпоменутиі особы слушным своим узнанем с повістий розных свідков вынайшли вынным Сулиму и казали цале Юрия годити и перенаходити в заданном безчестиї против якого наказу судового ставши упорно, Сулима отвюлся с тим заводом до суду власного нашого. А так мы, полковник, особою ͠ншою засів ши на місцу звычайном, прибывши в домовку сполне описаними особами полковими и міскими, тот завод истотній важилисмо. А кгды за данем судовых особ и за посвідченем продавцов тих кгрунтов, именно Романа Сараченка и Исая Шивоненка, оказалася вина повторе на Сулимі, теды сам Сулима винным себе узнавши, безъчестие Юрию выражоное на себе принял, и во всем досконале погодил и яко честного человіка при чести належной в потомныі часы заховуючи, просил нас о лист сей рево куючий заданного безчестия. Який кгды росказалисмо слушне выписати, прето руками своіми от дал Юриеви. Змоцняем теды сим листом нашим и именуем талярей сто до шкатули войсковой, хто б міл над сюю повалную ревокацию задавати якое безъчестие Юриеви, люб он сам, Сулима, албо жо на его и діти кревние, близкие и далекие. Але яко уморяем вічне тот завод так и границ уже болш тим своим кгрунтам и ліскам над давное умоцнене и копци не повинны обополне Юрий и Сулима чинити. Що руками власними при печати полковой умоцнивши, далисмо сее писане в Козелцу, вышписаного часу. Звышъменованый Григорий Карпович, полковник Вой[ска] их цар[ского] прес[вітлого] вел[ичества] Запороз[кого] киевский. Климентий Радич Завицкий, писар на тот час киевский, устне прошоный от Сулими о подписі руки. Который то лист до книг принято и вписано». (БПАН. ВР. № 280. Арк. 79–79 зв.). № 15 1688, лютого 23 (13). – Батурин. – Дарча. «Запис леgациі двора и пол[ь] на монастир Межигорский от его млсти ͠пна Михайла Вуяхевича, суді Войска их црского п͠рстлого в ͠лчства Запор[озкого] енералного, року 1688 феврал[я] 13 Перед нами, Григорием Кривецким, войтом козелцким, Юрием Ивановичем, бурмистром, Пар феном Радичом и Иваном Проскурненком, райцами, Игнатом Страшенком и Семеном Подгаецким, лавниками, постановившися персоналітер честный господині отец Ириней Брудніцкий, иеродиякон м͠настира общого Межигорского киевского, до книг наших міских козелцких подал пер облятам лист доброволный мененного монастира законникам данный от его ͠мл ͠пна Михайла Вуяхевича, су ді Вой[ска] их цр. прес. влч. Запор[озкого] енералного запис на двор, стоячий в місте Козелцу и gрунта тут же под містом лежачие, (як в собі тоже запис ниже писаной мает), просячи, абы оный был принятый и до книг наших вписаный. Который мы казали пред собою читати и так ся в собі слово в слово руским писмом писаный мает: Я, Михаил Вуяхевич Височинский, сполне з жоною моею Екатериною Жукинскою чиним відо мо сим единомислным доброволным записом нашим тепер и в потомныі всі часи, иж мы з волі и по божности своей ку містцам стым киевским, звлаща уже будучи у літех подейшлие, а варуючи, абы добра нам от Бга данные лежачие и рухомие, дідизные и през нас набытие в неналежное владіние и заживание по смерти нашой не пошли, надаем на обытел стую Межигорскую киевскую ц ͠рви Преоб ражения Г͠сдня gрунта наши власние и нікому не пенние дідизние, то ест двор стоячий в Козелцу подля ц ͠рви ринковой С͠пса С͠тго и поле ͠нше до того ж двора належачое, прозываемое Столпці, лежа чое тут же под Козелцем над рікою Острем в таковых границах: од міста от Петлишиного бывшой, а теперешне ͠пна Яковового Солонининого окопаного поля до Яцкового Пушкаренкового поля, а от тол межею до Попенкового хутора аж до гостинца старого Острицкого. Тим гостинцем ку Козелцу в долину с поля котячую аж в ріку Остер, откол почалася граница в вічные и непорушные часы, абы его ͠мл, отец Феодосий Васковский, игумен межигорский, со всею братиею и по них наступуючие отци оним полем ншим пахатным и двором владіли и всякие пожитки на помененную обытел ͠стую Межигорскую киевскую з него без всяких перешкод приобрітали и отбирали и ку найліпшому по житку обытеле своей з братиею своею оборочали, а нас, вписавши в повседневный синодик и поме нение и родителей наших обоих, при офірах безкрованых о отпущене гріхов и с͠псние Г͠да Б͠га моли ли От которих то кгрунтов наших сами себе и всіх кревных наших, близких и далеких, в вічност от даляючи для (…)* певнійшого наданя даем сее наше доброволное писмо до рук мененному его м͠лсти гдину отцу Васковскому, на тот час игумену межигорскому киевскому, с подписом рук и имен наших. Діялося в Батурині року Бжого 1688, м͠сця феврал 10 дня. У того запису при печати такий под пис рукою власною его м͠лсти ͠пна судді енералного писаный Сию нашу леgацию своим и малжонки моей именем подписую Михайло Вуяхевич Высочин ский, судя Войска их црского пр. Запороз[кого] енералный. Которую лекгацию и запис за просбою вышъпомененного иеродиякона до книг наших міских козелецких принялисмо и вписали». (БПАН. ВР. № 280. Арк. 75–75 зв. Оригінал). Сіверянський літопис. 2023. № 4 104 № 16 1688, липня 19 (9). – Купча. «Запис плецу пані Агафиі Костантиновой Солонинисі, полковниковой киевской, от Мойсія Мандиченка. Року 1688, июля девятогонадцат дня. Перед нами, Юрием Ивановичом, бурмистром козел[е]цким, и войтовское засідаючи місце, Пар феном Радичом, Иваном Проскурненком, райцами, Игнатом Страшенком и Семеном Подгаецким, лавниками, ставши очевисто учтивый Мойсій Мандиченко ку записованю до книг нших міских ко зелецких зезнал явне, ясне и доброволне тимы словы: Пане уряде, що небожка матка ͠нша, Марія Василиева, міючи своею працею набытий двор, стоячий в місті Козелцу на рогу протыв цркви С͠пской, лицем на ринок, боком об межу двора Кулбачинского, к тилу двора Романишиного, которих плеци обадва зостают купным правом в держаню еї м͠лсти пані Агафиі Костантиновой Солониновой, полковниковой киевской) еще за живота своего продала мененной ͠пні Костантиновой Солонинисі, полковниковой киевской, за двісті золотых. От которой як взявши до рук своих тие всі гроши, вічне ся того двора вырекла. Так и я тепер вырекаюс и в дохоженю оного нікому по собі не зоставую найменшого приступу к упоминку вічними часы. Але волно ест еї м͠лсти тим плецем, як и двором за живота матки нашой раділа, так и тепер диспоновати кому хотя дати, продати, заменяти и як найліпшей поступовати ні от кого не обавляючися найменшого утиску и перешкод так мене самого, жоны, дітій, близких и далеких кревных наших под закладом других двохсот золотых и нагороженем затим идучих шкод. При котором своем вечистом того плецу зезнаню просил, абы для потомной памяти до книг было записано. На которого просбу и записалисмо». (БПАН. ВР. № 280. Арк. 79 зв.–80. Оригінал). № 17 1689, квітня 25 (15). – Купча. «Запис двора, лежачого в Чемері, Даниелю Солонині, зезнанный от Марї Кучовни Гавриловой Шиленковой. Року вышъписаного и м͠сця, дня 15. Перед нами, Юрием Ивановичом, войтом, Карпом Колесниковичом, бурмистром, Яковом Кат ричом, Василием Лагойком, райцами, Кирилом Рудченком, Стефаном Иосифовичом, лавниками, ставши очевисто учтивая Марія Кучовна Гавриловая Шиленкова с притомностю синов своих Лукя на, Петра и Якова до книг міских, зезнала явне, ясне и доброволне (...)ровали двор свой власный, нікому ні в чом не заведеный ані пенный, лежачий в селі Чемері з двома огородами в един скупле ный, прозиваемие Яновщина и Бородиновщина, до тих огородов приналежними нивями Даниелю Солонині, писарови полковому киевскому, ему самому, малжонце и сукцесорам его вічними часы за певную и готовую сумму золотых пятдесят. Которую пані Гавриловая з синами своіми до рук своих отобравши тот двор с плецом, мененними огородами, з садом вишневим и нивками, мененному п. Солонині подали до спокойного держаня и уживаня. А себе самую и діти самих себе, близких и далеких кревных своих вічними часы отдалили, даючи ему, помененному п. Солонині, в том дворі и во всіх до него приналежностях таковое право и волност, яковое пред тим сами міли. Которому то преречоному п. Солонині от сего часу волно ест и на потом будет тим двором яко своею власностю диспоноват, кому хотя дат, дароват. продат и як хотя на свой пожиток оборочат, ні от кого не обав ляючися найменшого утиску и перешкод под закладом других пятидесяти золотих и нагороженем затим идучих шкод. Которой вічистой продажи вышъписаных особ и мы, вышъписаный уряд, чую чи за просбою обох сторон до книг наших міских принялисмо и записали». (БПАН. ВР. № 280. Арк. 85 зв.–86. Оригінал). № 18 1690, лютого 13 (3). – Нові Млини. – Лист новомлинського сотника Григорія Самійленка (Самойловича) до старости с. Нехаївки Лук’яна Василевича. «Пане староста нехаевский. Не відаю в чию то надію тое чинеш, же козаков приймуеш до подданства. Бо ґдиж я мію такое росказане от самого ясневелможного и всіх нас м͠лстивого добродія его м͠лсти ͠пна гетмана, жеби жадного козака сотні своей нікому не попустил в подданство. А ти на росказане тое важисся чини ти, же послалем первіе козака своего городового по тих противъников, котрих зъдавна козаковали и служили, еще их отці под сотнею, так теж и они на тих же волностях козацких зоставали. А ти их до мене не подал, по котрих въчерашънего дня посилалем трох козаков своих, а ти и тим не видал и мало самих не позабивал. Що еще говориш, жеби я ис сотнею въсею пришол по и их (?), то подобно хочеш з нами войну точити за въласних наших козаков, же (?) нам кажеш до себе ис сотнею прихо дити, а як до Нехаевки не прибирался на войну. За котрое свое спротивълене сподівайся міти запла ти не що доброй дай Б͠же щасливий приход ясневелможного его м͠лсти пн. гетман до Батурина, бо певне донесу то самому добродіеви, що ти за козаков велиш нам ис сотнею приходити. А тепер ко Десне присилайте Ярошенков и Остапа Фогла. А если их и нам не пришлеш, то певъне в городі ка жу ваших мужиков килко забрати. Аж поки их до нас не пришлеш, поти будут в нас ваши мужики сидіти. О том до в. м͠сти пишу и Б͠гу поручаю. З Нових Млинов февруария 3 1690 року. В. мсці зичливий приятел Григорий Самойлович, сотник новомлинский, рукою». (ІР НБУВ. Ф. ІІ. № 14611. Оригінал). Siverian chronicle. 2023. № 4 105 № 19 1692, жовтня 28 (18). – Батурин. – Купча. «Выпис з книг міских ратуша батуринского. Року тысеча шестсот деветдесят второго, м͠сця октоврия, осмогонадцет дня. Перед намы, Дмытром Нестеренком, сотником, Гордіем Хрисановичом, атаманом городовым, Лукяном Филоновичом, войтом, Самойлом Григориевичом, бурмистром батуринскимы. Ставши очевисто, Грицко Иваненко, резник и обивател батуринский ясне, явне и доброволне без жадного примушеня, ані теж з намовы людское, толко з власной своей доброй волі сознал, иж пляц из будинком на нем стоячим, який ест найдуючийся на предмістю, за брамою Митченскою в межах дворов, з едной сторони, Матвія, зятя най(…)ксонового, з другой Семена Калачника, добра свої власние никому ні в чом не пенние и в жадной суммі не заведенныї, продал за готовую и сполна от ліченную сумму, то ест за сто и сорок золотых, превелебному в Б͠гу его мыл. г͠спдну отцу Ипатию Горбачевскому, игумену м͠нстра Мгарского лубенского, з братиею тоя ж де обытели на вічниые ча сы. От которого проданого двора речоний продавца отдаляет сам себе, жону, дітей и всіх своїх по кревних, близких и далех(!), жебы в тот проданый двор, жадним правом и ніякою близкостю припу щени бути не мают и мочи не будут, а преречоному отцу игуменові з братиею в посессии м͠нстрской тот двор міючи спокойне оной уживати, дати, продати или як хотячи на пожиток м͠нстрский оборо чати не узнаючи ні от кого жадное перепони ані турбациї. Уряд того доброволного и устне оповідїй наго продажнего сознаня выслухавши, за потребованем сторони, веліли до книг міских ратуша ба туринского записат и ест записано, з которих и сей выпис и звиклой печати міской и подписом руки писарской (…)* Леонтий Клищенко, писар міский батуринский рукою». (БПАН. ВР. № 272. Арк. 17–17 зв. Оригінал, завірений печаткою). № 20 1693, cерпня 30 (20). – Нехаївка. – Лист нехаївського старости Лук’яна Василевича до компанійського полковника Іллі Новицького. «М ͠лстивый м͠сці добродію мой. До ознайменя в. м͠сці ͠пну преподаю: строны тютюну, которий сторговали короповъці на имя Иг нат Рудий з двома товаришми, именно: камений тридцят. Теди отважилем и записанный от них и на них цереgраф одержалем, которий и посилаю ку в. мсц. м͠сці пану, а за готовые гроши продалем то го ж тютюну камений двадцят и три. Камен ціна по полъталяра. Що того тютюну выйшло всего ка меней пятдесят и три. Сіно, которое косили на Усорочи в законников, скидалисмо скирт чтири, а со бі законники не взяли ни одной копици.Тилко отповіл нам сам игумен: до уздреня з в. мс. м͠сці ͠пном устне розмовити! Тут теж ознаймую и строны збожжа зжатого мні (?) нажали, жита нажали сто и тридцят коп, а ярины, овса нажали коп сто тридцят и пят. А строны винников м͠лстивый добродію, ознаймую: далем тепер нового борошна на кадку нехай прежде отмовълялис борошном злеглым. А тeпер хвала Бгу к осени проходити и борошно новое, а не не могли б по прежнему то хиба перемі нити, жеби не псовали борошна. И то до ознайменя в. м͠сці м͠сці ͠пна преподаю: по отході того бувъ шого старости Ивана Заїка отобралем гусей 14, качок 20, а инших рухомих речий господарских жадного посудку не тилко миски и ложки не оставил, аж у людей на ново господарство мусіл доста вати. К тому м ͠лстивый добродію той то Заїка зостает тилко на (…). Подобно хочет и мене не оби нуяся (?) звести яко инних, о чом не могу розуміти: чи он мене повинен слухати или я его. Сие до ознайменя в. м͠сці пну преподавъши, зостаю назавше слуга твой пна моего м͠лстивого Лукъян Василевич. З Нехаевки августа 20 року 1693». (ІР НБУВ. Ф. ІІ. № 14530. Оригінал). № 21 1695, квітня 8 (березня 29). – Борзна. – Лист Михайла Миколайовича до компанійського полковника Іллі Новицького. «М ͠сци пане полковнику, мой велце м͠сци пане и великий добродію. Міл бым то собі за великое инъгуманитатем, gды бым при поданой оказии найнижчого моего поклоні не міл писати, зычачи в. м͠сти, моему м͠сци пану и добродіеви, так теж еі м͠лсти паней доб родійци моей, доброго здоровя и щасливого повоженя от Г͠сда Б͠га веспол от Б͠га данным потомст вом на многие літа. Рад бы я сам в. м͠сти, моему м͠сци пану и добродіеви, поклонівсе, толко тепер не маю часу. Aще Г͠сд позволит свят дочекати, то по святех не омешкаю поклон свой найнижший мое му м͠сци панству отдати. Так теж еі м͠сц панна Адария, цорка в. мс. м͠сци панства, низко кланяется и в добром здоровю зостает. Ознаймую в. мсти, же псалтыр вывчила и акафісты доучует. Що в. м͠сти, моему м͠сци пану и добродіеви, ознаймивши, ласце и м͠лсти вашой панской отдаюсе. В. м͠сти, моему мсци пану и добродіеви найнижший слуга и зычливый приятел Михаил Микола евич. З Борзны м͠сца марта 29 дня року 1690». (ІР НБУВ. Ф. ІІ. № 14601. Оригінал). № 22 1696, травня 16 (6). – Чигириндіброва. – Лист компанійського полковника Івана Максимовича (Рубана) до Іллі Новицького. «Милостивий мой добродію. Сими часи дано мні з Ромна знати о забитю едного товариша нашего на смерть, а другого тиран ско побито от жителей роменских. Прето я о таковом тиранском забойстві, поневаж оние и так рок Сіверянський літопис. 2023. № 4 106 Мороза забили, заносячи скаргу ясневелможному рейментарови, посилаю п. писара своего в Бату рин и прошу покорне в. мосці ͠пна добродія и отца о подане п. писарови моему вашое панское инъ формациї, ежели тих людей забойцов усиловная прозба наступит, мощно було б писареви ехати до Батурина или может ціле и его мл. полковник лубенский тую справу декретовати. О тое пов тор[не] ͠пнское мл. просячи, а самого себе з поволними услугами моими звиклой ласце вручивши, зостаю в. м͠сти мосці ͠пну и милостивому добродіеви моему во всем зичливим и поволним до услуг его ц͠рского пр͠стлого в ͠лчства Войска Запорозкого полковник комонний Иван Максимович Ру бан. З Чигириндуброви мая 6 1696». (ІР НБУВ. Ф. ІІ. № 14625. Оригінал, завірений печаткою). № 23 1697, не раніше лютого 4 (січня 25). – Путивль. – Розписка. «В сем году генваря в 25 день путивлец Никита Иванов син Малого з женою своею и з дітми дал сию росписку Глуховского уезду Петропавловского монастира игумену Димитрию з братиею в том, что владіт ему, игумену, з братиею на речке на Клевені у Хвостова селища у Везионской мелници моїм, Никитиним, жеребем, что мні, Никите, в той мелници (моїм, Никитиним, жеребем) доводитца на мой жеребей, до Василева дни Кесарийского (1 січня за старим стилем – Ю.М., I.T.) впредбуду щего сз [7]206 (тобто 1698 – Ю.М., I.T.) году. А взят мні, Никиті, за тот свой жеребей на нем, игуме не Димитрию, з братиею за год сім рублей полских чехов. И в тот свой мелничной жеребей мні, Ни киті, и моей жені и дітем к ним, игумену Димитрию з братиею в год до вышшей писанного сроку не вступатца а братьям, игумену з братиею, с той мелниці всякой хліб мой, Никитин, жеребей до выш шеписанного сроку. А будет я, Никита, или моя жена и діти учнем к ним, игумену з братиею, всту патця или хліба брать не дадим и в том харчей каких доставим, и ему, игумену Димитрию, з братею взят ті своі харчи, что ему станет на мні, Никиті, и на моей жені и на дітях по сей росписки удвое. В том я, Никита, ему, игумену Димитрию, з братиею и росписку сию дал при зацних и віри годних людях: Матвію Евфимовичу, майстеру каменного діла, Феодору Лаврентиевичу, майстеру оконного діла, жителях царствующаго града Москви, и при Стефану Татарину, путивлскому жителю». Запис на звороті: «Росписка Галчина за год прошлый 1696, за сей год 7 рублей дано при Матвію Евфимовичу, майстру каменного діла, вмісто Никити Малова Галки по его прошению диякон Инно кентий руку приложил». (БПАН у Кракові. ВР. № 267. Арк. 11. Оригінал). № 24 1698, не раніше січня 22 (12). – Путивль. – Розписка. «Се аз путивлец Никита Иванов син Малого з женою своею и з дітми дал сию запис Глуховско го уезду Петропавловского мнастиря игумену Якову з братями в том, что в ͠ннішнем [7]206 году генваря 12 дня взял я, Никита, з женою своею и з дітми у него, игумена, з братиею осм рублев денег полских чехов, да хліба мірою глуховскою осмачка ржи, осмачка пшеници, да кабана, да мірка пшо на, тридцят кварт вина, а за ті денги и за хліб и за все вышеписанное поступили мы, Никита, з же ною своею и з дітми ему, игумену, великого государя жалованья, а свой мелничной жеребий кромі иних жеребов в каменях и в толчеях и в валюшах, что в Путивлском уізде нам реки на Клевене у Хвостова селища, владіт ему, игумену, з братями в той вишеписанной мелниці тім моим жеребом з ͠ннішняго [7]206 году з генваря по вышшеписанное число. А нам, Никите, из женою и з дітми к не му, игумену, з братями, в тот свой мелничний жеребей ни во что не вступатця никоторыми ділы ни оттяговат и от сторонних людей и откупщиков и о всяких кріпостей очищат в том году харчей убытков никаких не доставит. А тот мой мелничной жеребей в том году никому не продан и не за ложен и не поступлен и ни в какие кріпости не отписан кроме его, игумена, з братиею, также и впред мне своево мелничного жеребя в тот год никому не продават и не закладыват, и не поступат ця, и ни в какие кріпости не отписоват. Толко мне, Никите, и жене моей и дітям в том мелничном жеребі мают хліб про свой обыход 6 четвериков старою болшою мірою. А буде я, Никита, или моя жена и діти учиня к ним, игумену з братиею, в тот свой жеребей не выждав году, учнем вступатца или хліба брат не дадим и в том харчей каких достават и ему, игумену Якову, з братиею взят ті своі харчи, что им стает, на мні, Никите, и на моей жені, и на дітех по сей росписки взят удвое. В том им я, Никита, ему, игумену, з братями и росписку сюю дал. К сей записи иеромонах Генадий вмісто путилца Никити Малого по его велению руку прило жил. (…) 1698». (БПАН. ВР. № 267. Арк. 13. Оригінал). № 25–26 1728 р. (?). – с. Грицівка (?). – Скарга братів Себастіяновичів гетьману Данилу Апостолу. «Ясневелможний м͠сці пне гетмане, нам премилостивійший ͠пне и единонадежднійший добро дію. Жалостне доносим ясневелможности вшей, что села Грицювки жителі універсалом антецессора велможности ͠вшей во владіние матці ншой з нами опреділенние, не хотят подданского своего отда вати послушенства. И хочай о том з суду енералного были послани два укази до наказного полков ника прилуцкого ͠пна Петра Носенка, чтоб он приказал по прежнему матку ͠ншу з нами в поддани ческом их звании слухат, однак оны, явившис ослушними и прибувши сюда в Глухов, были чолом велможности ͠вшей на брата ͠ншего Ивана Себастиановича в затіянних им обидах, почому ясневел Siverian chronicle. 2023. № 4 107 можности ͠вшей указом чинено слідствие. Понеже забойства и насилного у их gрунтов отнятя на брату ͠ншем Ивану Себастиановичу не явилос и они в дом уехали. Да и поп того села Грицювки Андрей, узнавши чело[би]те свое, на нас подаванное, б[у]дет неправое, дал нам собственноручное свое писмо, что нас впред турбовати не міет. Якое мы я[сне]велможности вшей при суппліці сей презентуем и притом всепокорст[вен]ніше просим ясневелможности ͠вшей в том милостивійшого разсмотения и чтоб они, грицювские жители, нам отдавали послушенство, до полковника прилуцко го наказного указу Ясневелможности ͠вшей премилостивійшаго нам ͠пна и единонадежднійшого добродія, нижай шие слуги бунчуковий товариш Иван да Матвій и Васил Себастиановичи». (ІР НБУВ. Ф. І. № 54199. Оригінал). № 27 1728, до жовтня 23 (12). – с. Грицівка (?). – Скарга Давида Романченка гетьману Данилу Апостолу. «Ясневелможний м͠сці ͠пне гетмане, мні всемилостивійший ͠пне ͠пне и добродію. Я, нижей мененний, падши до стопи ног ͠вшей велможности, моего всемилостивійшого ͠пна и добродія, вношу мою жалобу повторне на ͠пна Ивана Себестияновича, владілци грицювского, в том [что] покойний отец мой Раман Горкавий з шваgрем своїм Василем Шрамченком, козаковал в полку Лубенском сотні Роменской, селі Бацманах (нині Роменський рн Сумської обл. – Ю.М., І.Т.) и под час великого войска бил он в поході, а потом зайшол бил на той бок Днепра до городка Смілого, где жиючи, козацкую ж отбувал повинност. И шведского году мене, Давида, ͠сна своего, з ͠пном Галага ном, полковником ͠ннішним прилуцким, посилал в січовую потребу, а по шведской баталиї тож ме не посилал под Дерден (Дербент – Ю.М., І.Т.). Кгди мой отц на той Днепра стороні помер, в тот час я з маткою и братами перейшолем в оное село Грицювку, в сотні Срібранской будучое, жити. О чом Панченко и Яков Саенко, товариство того ж села Грицювки, извістни найдуются. Якого время оное село Грицювка било уже во владіниї покойного Андрея Себестияновича, тогди еще писарем полко вим прилуцким будучого. Которому гди обявлялем, же отец мой служил козацко, на якого м͠стці и я з братом буду служити козацко. Теды он отказал мні на тое: “Еще до которого часу козакуйте при мні, як и протчие сотенние мні, для посилок опреділение козаки, служат казацко ж”. Теди он отка зал мні на тое: “Еще до которого часу козакуйте при мні як и протчие сотенние мні для посилок опреділенние козаки служат козацко. А когда при мні жити не похочете, волно вам будет, коли ни буд под сотню похилитися”. О чом и Юско Яленко, жител того села Грицювки, ест свідом и по тому его, ͠пна Андрея Себестияновича, слову ему служилем. А потому синови его помянутому ͠пну Ивану Себестияновичу місто козака ж, хотя з немалою трудностю, наслуговалем до прошлого с 1723го года. А гди указ его императорского в ͠лчства почулем, же чий дід албо отец козаковал, то волно и потомком их служити козацко. В тот час и я за відомом и позволением его м͠лсти ͠пна полковника прилуцкого принят до компуту козацкого и родного брата моего послалем в низовий Терковский поход, в котором и голову положил оний. А прошлого 726 года вийшолем в курінь міский срібран ский на мешкане и до сих час так мені, яко и матці моей з синами своїми, а моїми братами, мешкаю чой, жадной от помянутого ͠пна Ивана Себестияновича не било перепони и препятия. А тепер не знаю для чого ради оний ͠пн Иван Себестиянович матку мою з синами до посполства принуждает и хочет з козацкого компуту виписат. Зачим покорственно велможности ͠вшей, моего всемилостивій шого ͠пна и добродія, прошу не подати матки моей и братов ему, Себестияновичу, в подданство, але при компуті войсковом своїм рейментарским указом заховати. За що так я, яко и брати мої, должни, не щадя здоровя ͠ншего, в войску во всяких случаях жит и за велможност ͠вшу докол живота ͠ншего станет, Б͠га б͠лгати. Велможности ͠вшей всемилостивійшему моему ͠пну ͠пну и добродіеви, нижайший раб и подно жок Давид Романченко, козак и жител мі[ский] Срібянской». (ІР НБУВ. Ф. І. № 54194. Оригінал. Запис на звороті: «Просит ясневелможности вашей Давид Романченко, козак и житель срібранский, о привернене в козаки. Под[ано] 1728 году октовр[ия]) 12 д.»). № 28 1728, до жовтня 25 (14). – с. Грицівка (?). – Скарга Мусія Василіевича гетьману Данилу Апостолу. «Ясневелможний м͠сці пане гетмане, превеликий мой пане добродію. Упадаючи стопи ног вашей панской велможности вашой, повторним разом просячи м͠лсрдия и святой справедливости з паном Иваном Севестеяновичем о сем, которий пан Иван Севестиянович учинил превеликие обиди стопом, ліс стопил и сад, луку з лозами, которие лози, ліс и сад повисиха ли Так теж и в ловленню риби, в которих власних моїх gрунтах не важился ніхто ловити, а он, при ехавши, в моих gрунтах виловляет рибу, а в их (?) моих gрунтов Юска Макаренка ставка и їзков ви ше его (?) ставу пана Севестияновича, а упоминается в рибу пан Севесиянович, но токмо мні чинит утиснене, приехавши до моего млина для ловлення риби. Колеса млиновие заставляет во моих влас них gрунтах, що и колеса подпопи (подтопи – Ю.М., І.Т.). Упадаючи, плачливе молю: рач ясневел можний превеликий мой пане и премилостивійший добродію ͠стую справедливость учинити. В чом от вашей панской велможности получивши млсрдие, должен Г͠сда Б͠га благати доживотне. Вашей панской велможности, превеличайшему пану и премилостивійшему добродію, нижай ший раб и подножок Мусій Василиевич, жител грицевский сотні Срібянской». (ІР НБУВ. Ф. І. № 54195. Оригінал. Запис на звороті: «Просит ясневелможности вшой Мої- сій Василиевич, житель села Грицювки, сотні Срібранской, разсмотрение учинит о обиді, чи- Сіверянський літопис. 2023. № 4 108 нячойся от ͠пна Ивана Себастияновича. Под[ано] 1728 году октовр[ия] 14. По[...] полецается розискові, которий міет розискат розиск без похлебства жадного. Року 1728 окто[в]р[ия] 16. Бунчуковий товариш Иосиф Тарновский, бунчуковий товариш Васил Завадовский, бунчуко- вий товариш Демян Турянский»). № 29 1729, після січня 3 (1728, після грудня 23). – с. Грицівка (?). – Свідчення сільських отаманів. «Року 1728 декабря 23 я, Трофим Дрозденъко, атаман грицювъский, чувъши я gвалт звонний, в ночную годину битий, пришол к церкви и увиділ громаду мужиков з ціпами, з вилами, и иние стоят, инии бігут ко двору панъскому. И о тим я испитовал, чего ради в gвалт звонъний бют. И они отвіст вовали: “Як нам не бити, що нас в колодки забивают, сіна ͠нши забирают”. И послали мене до висла ного в двор, чтоб отпустили ч͠лвка их и говорили так: “Нехай их за добра ума пустят”. И пошол я до висланого и сказал я висланному: “Мувиш писанную річ”. И он сказал: “Не пущу их до завътришня го дня и послал мене ͠пн висланъний до их повъторне с тим, щоб не чинили галасов, криков и gвал тов. И оние отвіствовали, що хот нехай сотъня их прийде до нас з оружям, то не возмут, нехай коли хотят, поидут в Глухов з нами”. И поти стояли, поки атаман гурбинский приихал с козаками. К сей сказці по прошению атаманна грицювского я, дяк того села, руку свою приложил. Ми, ниже именем, по указу ͠пна полковника наказного прилуцкого изихали с товариством до се ла Грицювъки. И приихавъши ми к царині грицювской и почули ми gвалт звонний и приихали ми к двору ͠пна Ивана, где висланний стоит, и виділи ми многое множество мужиков коло церкви и коло двора з друччам, з ціпами, бо ест то двор близ церкви. Так же и при отезъді нашем били оние люде з друччам, з ціпами и ганили нас неподобними ре чами и цковали нас як би нікоторих звіров. При котором то вишписанном отезді били ми атамани Иван Колот, атаман гурбинский, (село Гнатівка знаходиться біля села Дегтярі Срібнянського рну – Ю.М., І.Т.) с товариством, Хведор Пинъчук, атаман игнатовский, тож с товариством. А по проше нию оних атаманов я, дяк того села Гурбинця, руку приложил». (ІР НБУВ. Ф. І. № 54201. Оригінал (?)). № 30 1729, до лютого 13 (2). – с. Грицівка (?). – Скарга Василя Шибіченка гетьману Данилу Апостолу. «Ясневелможный м͠сці ͠пне гетмане, мой всеблагонадежнійшый ͠пне ͠пне вселаскавійший патроне и всемилостивий добродію. Годов чотири тому уже минуло его м͠лсть ͠пн Себестианович, села Грицювки державца, умовіл мене, абим в Гурбинцях, в его ͠пнской маетности, построїл хату новую з комнатою и за тую роботу посулил мні дати коп двадцять. Я теды, надіючися на его ͠пнское слово, принявши себі челяди, то будинок пну Себестиановичу сооружил. До которой хати с комнатою старую хату з […сін(?]цями мілем пристановити в тих же же грошах. Потом Бжиим попущением, же в Гурбинцях (нині – село Прилуцького рну – Ю.М., І.Т.), в маетности его пнской, гром розбил винницю и его м͠лсть мні хату оставивши, построїти винницю на том же могоричу, а хати […]бляти (сказал ͠пн Себестианович) найму инших теслей. Я теди по его, ͠пна Себестиановича, росказаню построїл ему винницю и тилко з тих (двад)цяти коп его м͠лсть на челяд мою дал мні коп десят из золотим, а […] коп без золотого не додал. Ему ж, ͠пну Себестиановичу, в Грицювці зробил комору. За якую комору міл мні дати таля рей два, да и единой де[…] як комору построїл, не дал мні. Тую хату, що я в Гурбинцях становилем, прошлого году веліл розобрати и постановити в Грицювці и за тое міл мні два рубли дати. А як со оружилем тое, так и едной полушки не получилем. Прошлих теды великих мясниць за всю тую ро боту, когда почалем нагороди, мні належной, упоминатися, так не тилко своего належного не полу чилем, але еще за тое кобилу в мене взявши, отдали вдові Калинці, жителці срібранской, за еї нія кую шкоду. Которая Калинка моею кобилою сім недель то орала, то дрова возила и всякую робо тизну оною ділала. Якой кобили и по сее время мні не отдано. Еї м͠лсть ͠пні Себестиановичая за ха ту, жебим в Гурбинцях близко винниці построїл, міла дати рубля, да и денги за тое не взялем. Через якую діючуюся мні обиду мусілем в иншое вийти село. А еще покойний ͠пн Андрей Себестианович, родич ͠пна Ивана, подвишшенем греблі грицювской стопил мой їзок, которий любо и дорог (!) зай малем, еднак тилко семи золотих за тое хотілем и покойний позволил мні за тое два годи слободи сидіти и за тое два годи слободи ему ж, покойному, мусілем платит золотих чотирнадцят. В которих сих моїх обидах до стоп ног вашой велможности пренайпокорній упадаючи, всесмиренно м͠лсти прошу нижайший раб и подножок Васил Шибіченко». (ІР НБУВ. Ф. І. № 54196. Оригінал (?). Запис на звороті: «Супліка Василя Шибіченка пода- на на Ивана Себастиановича о незаплатю якоби ему, Шибиченку, за постановленне будинков в селі Грицовці, где он тогда в его подданстві бил. Феврал 2 д. 1729 году»). № 31 Між 1729–1734 рр. – с. Грицівка (?). – Скарга Яська, Захара і Панька Яленків гетьману Данилу Апостолу. «Ясневелможный м͠сці ͠пне гетмане, прем͠лстивійшый наш ͠пне ͠пне патроне и добродію. Давними часи пред входом свійских (в Малую Россию) войск за килка годов мы, нижей подпи савшиїся, товариство полку Прилуцкого сотни Срібранской, жители на сей час села Грицювки, бу дучи в селі Никоновці, заставалисмо в товариском компуті, бо и отец наш и дід и давние предки на ши войсковую козацкую отбували службу. А як отец наш зубожал и пошол з Никоновки ко Днепру, так и мы за отцем пошли туда ж. А знову от Днепра возвратившися, пришли до сестри своеї в село Siverian chronicle. 2023. № 4 109 Грицювку, в маетность покойного ͠пна Андрея Себестиановича, того часу будучого писаря полково го прилуцкаго. И пошлисмо з Грицювки до Срібного, оповістилися ͠пну сотникови срібранскому, на тот час будучему, Антону Троцині, же пришлисмо в село Грицювку. П͠н сотник сказал нам, то мает ность ͠пна Андрея Себестиановича, писара полкового прилуцкого, так хочай вы и козаки, еднак же освідомтеся и ͠пну писару, когда приедет в Грицювку. Повернувшися мы теды до села и застав ши ͠пна писара в селі, пошли оповіщатися, же мы, козацкие сыни, пришли в его маетность на житло и просилисмо его, ͠пна писара, приказати войтови тамошнему грицювскому, абы нас до посполитой тяглости не привлащал. П͠н писар отказал нам: “Хотіл я ͠пна полковника прилуцкого и ͠пна сотника срібранского прохати, абы мні изволили куреня Грицювского двох козаков для прилучившойся по силки опреділити. Ежели вы хочете, так я об вас ͠пну сотникови доложу, абисте мні опреділены бы ли для случаев посилних, а ежели на посилках в мене себі не уподобаете, так знову под сотню воз вратитеся”. Мы теди, ставши ему, ͠пну писару, на услузі, а не міючи ніякого налогу, як уже и судиею полковим стал, кромі же на посилці зоставали, служилисмо при нему. Еднак же [...]ці от товариства належачие, так на музику войсковую и всякую иную належитост с товариством до сотні отбувалис мо. А по преставлениї покойного ͠пна Андрея Себестиановича, на судейском уже уряді преставлша гося, когда тое село Грицювка яко сукцессорови по отцу досталося в державство ͠пну Ивану Себес тиановичу, покойного ͠пна судиї сынови, мы ему, ͠пну Иоанну, в посилках служили, не узнаючи от него, ͠пна Иоанна жадной в тяглост посполитую работизны, аж по сее время. Сим теды времены не відат з якой завзятости меншого брата нашего веліл нещадно бити, же мусіл в Грицювці оставити кгрунта свої и выйти в село Алексинці. За тое тилко на брата нашего того розгнівал […] що будто признал вдові срібранской Калинці, иж веліл старості (?) подданним грицювским сіно еї, Калин чино, для ͠пнского товару зайняти. И любо довелося, що иншые люде Калинці, тое посвідчили, е(днак) ͠пн Иоанн не оставивши на брата нашего и на нас своей завзятости, брата того нашего прика зал, абы уловлено, хочай уже и на иншое се[ла] выйшол, и жебы его в Гурбинці припроважено, мо вячи: “Я велю его в Гурбинцях убити, да поголовщину за его заплачу”, а на нас двох тож похваля етъся, мовячи: “Утік ваш брат з Грицювки, поутікаете и вы, албо нахилю я вас до панщины, тилко з Глухова возвращуся”. Через таковые теды его, ͠пна Себестиановича, погрозки, не хотя(чи) болш ему, ͠пну, в тих посилках служити, пренизко до стопы ног велможности вашой ͠пнской упадаючи, всенайпокорній просим премлстивійший велможный наш ͠пне, позволити ͠пну сотникови срібран скому на містце отца нашего в компут товарискый под сотню нас при(йняти?), а от службы ͠пна Иоанна Себестиановича нас освободити. О якое превысочайшое велможности вашой ͠пнской на нас м͠лсрдие и сторично слезне просим. Велможности вашой ͠пнской премлстивійшому нашему пну пну патрону и добродіеви, нижай шые подножки Яско, Захарко и Панка Яленки». (ІР НБУВ. Ф. І. № 54190. Оригінал (?)). № 32 1729, до жовтня 23 (12). – с. Грицівка (?). – Скарга Леська Дробченка і Юська Походні гетьману Данилу Апостолу. «Ясневелможний м͠сці ͠пне гетмане, на нас всемилостивійший ͠пне ͠пне и добродію. Ми, нижей подписанние, повторние рази падши под стопи ног велможности вашой, всемилости війшого ͠ншего ͠пна и добродія, повторне плачливую вносим жалобу на ͠пна Ивана Себестияновича, владілцу села Грицювки, в такий способ: В прошлом 1723 году за відомом ͠пнов старшини полковой прилуцкой по указу его император ского в ͠лчтва, когда ми в компут козачий уписалися, тогда менений ͠пн Себестиянович бидло позаби рал. О котором возвращениї хотя его м͠лсть ͠пн полковник прилуцкий писал до его, ͠пна Себестияно вича, толко ж он писания ͠пна полковникового не слухаючи, не тилко бидла не возвратил, але еще нас з слугами своїми и бил. Тилко нікоторое вернул другим разом уже вимордованное, которое на скором часі и пропало, а овец четверо, також сідло да черкеску и до сих час в себе удержует. А коня едного ͠пн полковник аж на Коломаку виручил, когда теж еще ми били в его подданстві, тогда я в ні которих з нас в год чиншу денежного рублей по вусім и по чотири, да и в подводу куда хотіл, туда висилал, и бидла своего именно по четверо коней на зимовлю бувало нам надает. В чом немалую обиду дознаючи, просили в его, ͠пна Себестияновича, помилования. Однак он, не являючи млсти, еще по драгуну и по коню драгунскому на нас опреділял, жеби ми кормили, и драгунов з иншой сотні поднімаючи, повелівал незносние збитки нам чинити, а особливе ͠мні, Леску Дробченку, мно гокротне угонювал коней по пятеро и по болш, которих иногда тижден, а иногда недел дві и три му шу бувало контентовати и досмотровати. Якие и другие незносние тяжести и обиди терпячи и болш знести оние не могучи, а чуючи о указ его императорского в ͠лчства, же чий дід или о͠тц бил козаком, також потомству волно бит козаками, мусіли ими за відомом всей старшини полковой прилуцкой в компут козачий уписоватися. По яком уписани и дорогу войсковую Терковскую уже отбували ка[..поме]ненний ͠пн Себестиянович до сих час ні в чом нас не чіпал, а тепер не відаем чого ради нас турбует и хочет з компуту козачого виписат, жеби ему посполито служили и всякую о[тбу]вали на лежитост, не взирая на тое, же наш дід, именно Юско Походня, з давних часов служил козацко и бил п[о]д Чигрином в поході. По которого смерти на его ж козачом кгрунті ми и тепер живемо. О чом Тимуш Ганютенко, атаман ͠ннішний, Иван Панченко, Яков Исаенко, Леско Демченко, Семен Тимошенко и протчое товариство села Грицювки свідоми найдуются, да и Дмитро Татарчук, мой, Леску Дробченку, дід служил також козацко, на которого кгрунті я, Дробченко, и тепер мешкаю. За сим покорственно велможности ͠вшей, ͠ншего всемилостивійшого ͠пна и добродія, просим не подати нас ему, Себестияновичу, в подданство, але при компуті войсковом своїм рейментарским указом за ховати. За що ми должни, не щадя и здоровя нашего, в войску во всяких случаях служити и за вел можност ͠вшу докол жития ͠ншего станет, Г͠сда Б ͠га благати. Сіверянський літопис. 2023. № 4 110 Велможности ͠вшей всемилостивійшом ͠ншему ͠пну ͠пну и добродію, нижайшие слуги и подножки Леско Дробченко и Юско Походня, козаки сотні Срібранской села Грицювки». (ІР НБУВ. Ф. І. № 54193. Оригінал (?). Запис на окремому аркуші: «Просят ясневелмож- ности вашой Леско Дробченко и Юско Походня, козаки сотні Срібранской, не подати в под- данство Ивану Себестияновичу, але повеліли б вписат в компут козацкий»). № 33 1729, жовтень. – Глухів (?). – «Доклад» гетьману Данилу Апостолу. «В доклад ясневелможному его м͠лсти ͠пну Даниїлу Апостолу, гетману. 1729 году октоврия против челобитя ясневельможности ͠вшой села Грицювки жителей з товари щи, подданних вдовствуючой Себастияновичовой з синами, в обидах їм от сина еї старшого Ивана Себасътияновича починенних занесеннаго, призванний будучи пред нас по указу ͠вшой ͠пнской вел можности для расмотрения више вираженного челобитя опреділенних помянутий Иван Себастияно вич, понеже в отвітах своїх показал, что оных до излишних повиностей не употребляет. Толко та кую работизну они ему отбувают, як и в протчиїх владілцов чинится, також з тих же подданих своїх в нісколко ч͠лвік хочай в лісках по килкодесят воз дров вирубат веліл, однак за приключивъшуюся их тогда вину, да и побoров на себе чрез килко уже літ из оних же грицювчан не собирает, же любо они так отцу его, Себестияновича, яко и прежнему своему владілцу Макиевскому, по сорок талярех в год плачували. А они, грицювчане, взявши пред себе легкомислие, еще з прошлого літного време ни оного Себестияновича не слушают и по двом суду войскового енералного указам о послушенстві ним виданним, явились ослушни и противни. Которие, что в подданстві найдовались матці Себести яновича з другими его братами, през[е]нтовани нам пок[о]йного гетмана Скоропадского два универ сали; забойства теж жадного и насилного у реченних подданих своїх грунтов отнятя не явились. То го ради мы против више вираженних Ивана Себастияновича отвітов, помянутих села Грицювці жи телей у[з]нали бит неправими для того, что он долегливостей и от Ивана Себастияновича, якоби им починенних, не довели и против отвіту его ж жадного доказатeлства в улику не явили. Которие пос лі реченних ͠пна гетмана Скоропадского універсалов довелося быт по прежнему в подданстві матки Ивана Себастияновича з другими его братами. О чом упоминателний от ясневелможности об них указ послати надлежит, а особливе того ж села Грицювки жители издавна в подданстві. А еще за живота отца Ивана Себастияновича будучие и самовластне в козаки вписовалис, о которих по указу ясневелможности ͠вшей асаулом полковим прилуцким Григорием Панковичем да бунчуковим това ришем Захарием Прокоповичем прошлого 1727 году бил чинен розиск. По котором он з товарищи довелис бит по прежнему мужиком, ибо и в розиску написано, же так на мужичих gрунтах мешка ют, яко в жадних походах не були и отци и діди их не козаковали. А надлежит бит козаками толко битвою (це слово закреслено – Ю.М., І.Т.) надлежит учинит наказание, что он прежде челобитя о козачестві в бившую коллегию Малороссийскую занесеного и до получения оттол себі указу послу хат жону Ивана Себастияновича не пох(…). За що она, когда его призват к себі веліла, то он з си нами посланний еї людей и бил до полусмерти и попробивал килко человікам голови, що в том же розиску показано (?) именно.Також села Грицювки и поп Андрей за продажу млинов своїх там же в селі Грицювці будучих и отцу Ивана Себастияновича турбовал ясневелможност ͠вшу напрасно, що явствует за писма его, собственноручно пред нами оному Себастияновичу з братами даного. Якое ͠нше мніние против више вираженного заводних діл составленного, високому ясневелможнос ти вшой разсуждению и волі предаем». (ІР НБУВ. Ф. І. № 54198. Оригінал (?)). № 34 1732, червня 9 (травня 29). – Вороніж. – Купча. «Року тисеча сімсот тридцят второго м͠сця мая двадцят девятого дня. Пред нами, урядом міским вороніжским, нижей сего подписавшимися, ставши очевисто Анд рей, Николай и Александр Шкирманенки из дядею своїм, Иваном Шкирманом же, обявили купчую вишнаписанную з тим изяснением, что з доброй своей волі, а не з якого иного примусу и за відомом Евдокиї, жени помянутого Ивана, а ншей дядини, продали вишпрописанний хутор з млином и из другими до того хутора належними угодиї до артилериї войсковой енералной за готовую и певную суму двісті рублей, як в оной их рукоданной купчой прописано. И просили нас, урядових вороніж ских, оние Шкирманенки з дядею своїм сию доброволную свою продажу лутшею ради утверждения руками ͠ншими подписати и печатю міскою ствердивши, потребуючой стороні видати, а для далшой и вікуїстой памяти в книги міские вписать. Мы прето урядовие вороніжские, принявши их, Шкир манов, прошение за блго для далшой, а вікуїстой памяти и віроятия сию купчую запись рука ми ͠ншими подписуем и печатю міскою ствердивши, казалисмо и в книги міские вписати. Року, мсця и дня вишеспеціфикованного. В подлінной подпис таков: Сотник вороніжский Иван Холодович. Кирило Слабій, атаман городовий вороніжский, а вмісто его, яко неграмотного повіренний во роніжский, сотенний писар Демян Яковлев, руку приложил. Афанас Дереча, войт вороніжский. Федор Шабелник, бурмистр вороніжский. Вороніжский сотенний писар Демян Яковлев». (БПАН. ВР. № 261. Ч. 2. Арк. 148–149. Тогочасна копія. Внизу документа намальовано ко- ло, всередині якого напис: «Місто печати міской вороніжской»). Siverian chronicle. 2023. № 4 111 № 35 1733, травня 17 (6). – Івангород. – Купча. «1733 году, мая 6 дня. Я, Павел Харченко, полку Ніжинского, сотні Ивангородской козак и житель села Фастовец, а те пер палубничий артилериї войсковой енералной, відомо чиню сим моїм купчиїм записом в каждого суда и права и кому о сем відати будет потреба, иж міючи я власний свой кут, в Колчиновці поміж войскового грунту лежащий, из сіножатю и ліском, який кут и з сіножатю и ліском не пенний и ні кому ни в чем не заведенний так из доброй моей волі, ані жадного примусу, продалем до войсковой енералной артилериї за суму певную готових денег двадцят один рубль, якие то денги отобравши своїми руками всі сполна, самого себе, жену, потомков, родичов моих, близких и далеких, от того мною доброволне проданного кута сіножати и ліска, отдляаю и ніхто впреди до оного не повинен интересоватися и жадного уступу иміти, вічисто права своего зрекаюсь под обовязком правним на турбатора тоеї ж вишозначенной суми, а войсковой енералной артилериї волно уже тим кутом, сіно жатю и ліском вічними часи, не узнаючи ні от кого жадного препятствия, владіти. Тут же докладаю, же если би хто иміл до оного кута впред интересоватися и турбовати, то я, вишеписанний продавця, повинен своим сумптом боронити в том. Для лучшой віри и певности в потомние часи, абы в твер дости зоставало при войсковой енералной артилериї и сей мой купчий запис за відомом всего уряду сотенного ивангородского с подписом рук и при звиклой печати и за подписом собственной руки моей видалем в ратуши ивангородской року и дня звишписанного, в чом для лутшого достовірия своеручно крестом росписуюс (+). Сей вишеписанний купчий запис писменно стверженний пред нами, нижей подписанною стар шиною бил презентован и по требованию обоїх сторон для неотмінности часи потомними подписом рук належних и притиснением міской печати ест конфірмован року, м͠сця и дня више спеціфікован них. В подлінной конфірмациї подпис таков: Сотник ивангородский Андрей Безпалий. Атаман городовий Филип Кривонос. При печати міской подписался писарь ивангородский Александр Саетовский». (БПАН. ВР. № 261. Ч. 2. Арк. 149–150. Тогочасна копія. Внизу документа намальовано коло, всередині якого напис: «Місто печати міской ивангородской»). № 36 1735, березня 16 (6). – Івангород. – Купча. «Року тисяча сімсот тридцят пятого, м͠сця марта, шестого надцят дня. Я, ниже подписавшийся, явственно чиню сим моїм кому того потребно будет відати тепер и в потомние часи доброволним писанием в том, иж міючи свой власний нікому ні в чом не заведенний и не пенний, стоячий на урочищи ведля хутора войскового Калчиновки на рекі Острі в острові, про зиваемий Мишуровский, которий з доброй своей волі, а не с примусу, з відома всіх своїх свойствен них продал з землею во вічное владіние на войсковую енералную артилерию за готовие денги чоти ри рубля. И по такой моей доброволной продажи отдаляю себе самого, жену, дітей и всіх свойствен них своїх, близких и далеких, от показанного гаю вовся, но толко оним позволяю вічне и спокойне владіти тепер и в потомние часи правлению енералной войсковой артилериї вовся. В якой моей доб роволной продажи ради в потомние часи твердости и віроятия сей мой купчий запис на уряді з рату ша ивангородского с притиснением урядовой печати и подписом имени моего и урядников в прав ление енералной войсковой артилериї подаю року, м͠сця и дня вишшеозначенних. В подлиной подпис таков: К сему купчому запису продавца полку Ніжинского значковий товариш и на сей час сотенное ивангородское правление содержащий Василь Дмитриев, житель ивангородский подписался, а вміс то Василя Дмитриева, яко неграмотного по его прошению тоеи же сотні писар Евфим Шуба руку приложил». (БПАН. ВР. № 261. Ч. 2. Арк. 150–151. Тогочасна копія. Внизу документа намальовано ко- ло, всередині якого напис: «Місто печати міской ивангородской»). № 37 1739, жовтня 7 (вересня 26). – Глухів (?). –Купча. «Року тисяча сімсот тридцят девятого м͠сця сентябра двадцат шестого дня. Перед нами, старшиною глуховскою, на сем листу подписанною, ставши жители глуховские Марко Ганчар да Грицко Паламаренок, обявили, что сего ж 1739 году мсця июля 11 дня для строе ния лиоху на содержание казенного пороха уступили доброволне своей собственной никому ни в чем не заведенной и не пенной землі близ Глухова иміючойся в длину саженей на сто пятдесят чо тири, да в поперек саженей на тридцять два, в том числі Марко Ганчар землі в длину саженей сімъ десят сім, а в поперек шестнадцят, да Грицко Паламаренко в длину ж саженей же сімъдесят сім, да в поперек шестнадцят, за готовую сумму денег, а именно за чотири рублі. Якая земля означенних Ганчара и Паламаренка з обоїх сторон состоїт з землею г͠спдна подскарбия енералного Андрея Мар ковича, якую сумму денег каждий з них, а именно Марко Ганчар два рубли да Грицко Паламаренко два ж рубли з енералной войсковой артилериї принявши, оную землю во вічное владіние оной ене ралной артилериї продают, а себе самих яко и жену, дітей, близких и далеких кревних от владіния той землі вічне отдаляют. А если бі кто з кревнїх или посторонних людей дерзнул до той землі який учинити одозв, то должни оны сами или по них діти их в том обстоевати и обороняти, ижби та зем ля ненарушно, а вічне при енералной войсковой артилериї найдовалася. Чего для ради лучшаго впред енералной войсковой артилериї владиния сим купчим записом зътвержают, що мы, старшина Сіверянський літопис. 2023. № 4 112 глуховская, вислушавши, а особливо узнавши ту пропажу за слушную, для віроятия и лучшой твер дости руками своїми ствержаем. В подлинной подпис таков: К сей купчой въмісто отца своего Марка Гончара по его велению ͠сн его, Лукян, руку приложил. К сей купчой житель глуховский Яков Яковлев, ͠сн Броварников, місто Грицка Паламаренка по его прошению руку приложил. Демян Туранский, атаман глуховский. Войт глуховский, Иван Пухович. Бурмистр глуховский Юрий Данилов». Сотенний глуховский писар Яков Макухин». (БПАН. ВР. № 261. Ч. 2. Арк. 152–153. Тогочасна копія. Внизу документа намальовано ко- ло, всередині якого напис: «Місто печати міской глуховской»). № 38 1742, липня 7 (червня 26). – Івангород (?). – Купча. «Тисяча сімсот сорок второго году мсця июня двадцать шестого дня Я, Василий Дмитриев, син значковий полку Ніжинского товариш, а житель містечка Ивангоро да, чиню відомо сим моїм купчим писанием во всякого суда и права и кому о сем відати тепер и впред будет потреба, иж міючи я власную свою греблю, прозиваемую Пустую, мною набутую, на рекі Острі засипанную, на которой состоят и мелниц дві, в каждой по едном камені мучному устро енние, з обоїх концов к собственной моей землі присипанную, во gрунтах фастовецких и мартинов ских лежачую, никому ни в чем не пенную и не заведенную, але як владіл я чрез килко десят літ оною спокойно, так з доброй моей волі без жадного примусу за совітом жени моей Параскевиї и си нов ͠нших Павла и Семена той половинную част греблі, от села Мартиновки концем лежачую, и на оной клітку о едном колі мучном, в якой и другое коло волно будет устроїт, и в ріки рибною ловлю. Да в конец тоей греблі березняк з землею для подчинки той греблі, которая лежит обмеж з едной сторони дороги и другой з села Мартиновки, а вверх концем до березняка козака и жителя фасто вецкого Василя Шекеренка, продал на енералную войсковую артилерию во вічность за сумму гото вих грошей сто сорок рублей. А другую половину греблі, от фастовецких gрунтов концем же лежа чую, и на оной клітку з одним же колом мучним себі удержал для препитания. Якую греблю когда надлежатиметь подчинит или внов плотину с подвишением устроїт, то все то ділат мні с енералною войсковою артилериею равномірно по половинним частям без всякого спору. Ежели ж над надежду за недостатком моїм в подчинки греблі и в строениї плотини воспослідует остановка и затим в арти лериї енералной признаватимется убиток, то я должен сам, а по мні жена и сни мої своїм имущест вом тот убиток награждат и пополнят неотмінно. Якие вишеписанние сто сорок рублей денги в кан целяриї енералной войсковой артилериї через шафара оной же артилериї Ефима Филонова отобрав ши, самого себе, жену, дітей и родственников моїх,близких и далеких, от оной продажи вовся отда ляю и вічисте. Права своего и зрекаюсь под обовязком и варунком правним на турбатора тоей же вишеписанной сумми вдвое. А енералной войсковой артилериї волно будет тоею мною проданною греблею, кліткою рибною ловлею и березняком з землею как хотя владіти и ко найлучшему своему пожитку употребити, не узнаючи ни от кого и найменшой перешкоди диспоновати. Буди же над чаяние в той мною проданной греблі с мелницею и в отбиранню с ней користей міл би хто енерал ной войсковой артилериї чинит какую трудност и во владіниї оной воспящение, то должен, я сам жена, а по нас и ͠сни ͠нши Павел и Семен своїм сумбтом защищат и оборонят, да и оставленную мною половинную в той греблі част и на оной клітку едну. Ежели б я, а по мні жена или сни мої впред пожелали в продажу пустит, то не должно в другие руки отходит не повинно за настоящую цену бит при енералной войсковой артилериї. Чего ради во лутшую кріпост с подписом имени мое го и ͠сна моего Павла руки за упрошением мною ж знатних персон, на сем подписавшихся, из сооб щением точних копий с иміючихся в мене на то кріпостей, дал сию енералной войсковой артилериї купчую року и дня вишеписанних. В подлінной подпис таков: К сей купчой по повелению отца моего, значкового полку Ніжинского товариша, а жителя міс течка Ивангорода, Василия Дмитриевича вмісто его за себе син его Павел Дмитриев руку прило жил. На сей купчой по прошению полку Ніжинского товариша значкового Василия Дмитриева това риш значковий Иван Писаревский во свідителство подписался. К сей купчой по прошению значкового полку Ніжинского товариша Василия Дмитриева, того ж полку Ніжинского товариш значковий Иван Гриценко во свідителство подписался. К сей купчой по прошению значкового полку Ніжинского товариша Василия Дмитриева атаман городовий новомлинский Федор Троцкий во свідителство подписался 1745го году августа 19 д. в сотенном ивангородском правлениї сия купчая запис презентована и по требованию енералной войсковой артилериї и значкового полку Ніжинского товариша Василия Дмитриева в книгу записана руками ншими подписана и печать сотенная приложена. В подлінной подпис таков: сотник ивангородский Матвій Кониский. Атаман ивангородский Антон Давидов, а вмісто его неграмотного по его велению житель бор зенский Семен Котляревский руку приложил. Писар сотні Ивангородской Сава Малюга». (БПАН. ВР. № 261. Ч. 2. Арк. 154–156 зв. Тогочасна копія. Підпис кожного свідка скріп- лено печаткою. На копії намальовані чотири кола, всередині яких напис: «Місто печати» і «Місто печати сотенной ивангородской»). Siverian chronicle. 2023. № 4 113 № 39 1742, жовтня 14 (3). – Березова Лука. – Купча. «Я, Игнат, Павлов син, прозванием Шиян, полку Гадяцкого, сотні Комишанской козак и житель села Березовой Луки, чиню відомо сим моїм купчим писанием во всякого суда и права и кому о сем відати тепер и впред будеть потреба, иж міючи я власний свой от діда и отца мні доставшийся ого род, на котором и дерев нісколко садових груш, вишень, осик, верб и один дубок иміется в селі Бе резовой Луки поміж едним боком улиці, прозиваемой Геталовской, з другого Ивана и Михайла Сер дюченков, с третой сторони от болота, а с четвертой об меж саду Павла Ганчаренка, жителей бере золучицких же, и от двора и огорода енералной войсковой артилериї лежачий, нікому ні в чем не пенний и не заведенний. Але як владіл я чрез килкодесят літ оним спокойно, так з доброй моей волі без жадного примусу за совітом жени и дітей моїх и родственников, тот свой огород с показанним на нем иміючимся деревом, продал на енералную войсковую артилерию во вічност за сумму гото вих грошей сімнадцят рублей. Якие от покупщика той енералной войсковой артилериї Стефана Щитка, руками моїми отобравши, самого себе, жену, дітей и родственников моїх близких и далеких от оной продпжи отдаляю и вічисте права своего изрекаюся под обовязком и варунком правним на турбатора тоей же вишше писанной сумми вдвое. А енералной войсковой артилериї волно будет тим, мною проданним огородом и вишпоказанним на нем иміючимся стоячим садовим и другим де ревом, как хотя владіти и ко найлутшому своему пожитку употребляти, не узнаючи ни от кого и найменшой перешкоди диспоновати. Буди же над чаяние в том мною проданном огороду міл бы хто енералной войсковой артилериї чинит какую трудност и во владіниї оного воспящение, то должен я сам, жена, а по нас и діти наши своїм сумбтом защищат и оборонят. Чего ради во лутшую кріпост с подписом имени моего и за упрошением мною ж знатних персон на сем подписавшихся, дал сию енералной войсковой артилериї купчую року и дня вишшеписанних. В подлінной подпис таков: К сей купчой вмісто Игната, прозванием Шияна, козака и жителя Березовой Луки, поп Иоан Навроцкий цркве Николаевской села Березовой Луки по его прошению руку приложил. К сей купчой по прошению козака и жителя села Березовой Луки Игната Шияна канцелярист войсковой Яков Савицкий в освидітелство подписался. К сей купчой по прошению козака и жителя села Березовой Луки Игната Шияна, полку Лубен ского, сотенной лохвицкой канцеляриї протоколіст Яков Короленко в освідителство подписался». Тисяча сімсот сорок второго году, м͠сця октябра шестого дня. Сотні Комишанской козаком, а жителем села Березовой Луки Игнатом Шияном данная енерал ной войсковой артилериї купчая на проданний им, Шияном, собственний его огород з садовим и другим деревом, помеж дворца и огорода енералной войсковой артилериї в селі Березовой Луки ле жачий, в якой положена сумма семнадцят рублей за подписанием имени его и двох ч͠лвк знатних персон по прошению его, Шияна, на оной в освідителство подписавшихся от енералной войсковой артилериї канцеляриї при обявлению писменном в ратушу комишанскую представлена. Которая слушана и по силі прав малороссийских в книги ратушние точно вписана и во лутшую того кріпость руками ншими и печатю урядовою ратушной комишанской ствержена и енералной войсковой арти лериї дана. В подлинной подпис таков: Сотник наказний комишанский Кирило Рой, а вместо его по повелению за писара сотенного Ки рило Никитов подписался. Атаман городовий комишанский Остап Яценко, а вмісто его по прошению Иоан Завадовский подписался. За писара сотенного Кирило Никитов». (БПАН. ВР. № 261. Ч. 2. Арк. 157–159. Тогочасна копія. На документі намальовано три ко- ла, всередині яких напис: «Місто печати» і «Місто печати урядовой комишанской»). № 40 1743, червня 30 (19) і 1745 серпня 19. – Івангород. – Купча. «Тисяча сімсот сорок третого году, м͠сця июня 19 дня. Я, Василий, Дмитриев ͠сн, значковий полку Ніжинского товариш, а житель містечка Ивангорода, чиню відомо сим моїм купчим писанием во всякого суду и права и кому о сем відати тепер и впред будеть потреба, иж міючи я власную свою греблю прозиваемую Пустую (которой пред сим, в прош лом 1742 году, половинную часть греблі и на оной клітку едну с одним колом мучним до артилериї войсковой енералной я продал и на то оной артиллериї от меня тогда купчое писмо дано) працею моею набутую на рекі Острі засипанную, на которой состоїт и мелница с одним колом мучним куп но на едной плотині с мелницею артиллериї енералной устроенние, а другое в той же мелниці ста видло пустое, на котором и другий камень волно устроїть, к собственной моей землі присипанную. Да при той греблі от села Фастовец, взявши от колес млинових вниз по річки Остру болото, в шири ну на гоні плуговие, аж до гаю двох Иванов и Андрія Шкребков, козаков и жителей фастовецких, а вдовж та земля болотом же пошла поуз лози дорожки, которая от прорізи той, куда вода от колес млинових бижит, состоїт на гоні плуговие добрие двое, да тоею ж рудкою поуз сінокос и лози Петра Яременка Дзюби и козака ж фастовецкого, которая и копцями означена, от болота же в гору сінокос и лози пришли до сінокосу Ивана Мандибура, козака фастовецкого, и до рудки, которая пришла от поля пахатного Матвія Шпанского зятя, жителя села Білмачувки (с. Більмачівка Прилуцького рну – Ю.М., І.Т.) и до дороги, якая идет з села Фастовец, на шлях Батуринский лежачий, на тую ж Пустую греблю копцями ж старинними ограничен, да вгору ж с того сінокосу поле пахатное, лежачое поуз землю пахатную ж пахатное Лукяна, Данила и Тимоша Піничов Палубничих, жителей фастовецких; Сіверянський літопис. 2023. № 4 114 которое пришло концем до шляху показанного ж Батуринского, от шляху же того вгору ж еще, поуз дорогу идучую от села Фастовец до хутора Калчиновки аж до рудки, которая между полем пахот ним енералной артилериї и мирским фастовецким идет и впала в річку Остер. Вишше же той рудки между полем пахатним артилерийским сінокос, прозиваемий Бойчевский, которой мні по куплі от Андрія Бойченка, жителя фастовецкого, достался, да на другом боку річки Остра от села Мартинов ки, березняк по лівой стороні уз дорогу, идучую з греблі Пустой до села Мартиновки, которой прой шол вдовж копцем до гаю Лукяна Ломаки, армаша енералной артилериї, шириною же уз дорожку, лежачую помеж березняка Трохима Тригуба, козака, и до річки Остра болотом. А другий конец бе резняка граничить окоп Ничипора Федюрченка, козака ж, жителей мартиновских, кой окончился недалече той же Пустой греблі и на той землі устроенних хаток з их пристройкою иміется чотири. Да неподалеку от показанной же землі и греблі обходний водою з річки Остра островок и на оном и зруб лісовий во ґрунтах фастовецких и мартиновских лежачие, нікому ни в чем не пенние и не заве денние. Але як владіл я чрез килкодесять літ оною греблею, мелницею, ґрунтами, сінокосами и бе резняами спокойно, так з доброй волі моей без жадного примусу, за совітом жени моей Параскевиї и синов нших Павла и Семена Дмитриевих, ту другую половинную часть греблі, от села Фастовець концем лежачую, и на оной клітку о едном колі мучном, в якой и другое коло волно будеть устроїть и в ріки рибную ловлю и виш изображенние грунта продал на енералную войсковую артилерию во вічност за суму готових грошей двісті чотирнадцят рублей. Якие вишшеписанное число денги в канцеляриї енералной войсковой артилериї чрез шафара оной же артилериї Евфїма Филонова рука ми моїми отобравши, самого себе, жену, дітей и родственников моих, близких и далеких, от оной продажи вовся отдаляю и вічисте права своего изрекаюся под обовязком и варунком правним на турбатора тоей же вишшеписанной сумми вдвое. А енералной войсковой артилериї волно будеть тоею мною проданною греблею, кліткою, рибною ловлею и виш изображеннимы пахатними земля ми, сінокосними угодиї, березняками, з землею и устроенними при той Пустой греблі хатками как хотя владіти и ко найлутшему своему пожитку употребить, не узнаючи ні от кого и найменшой пе решкоды диспоновати. Буди же над чаяние в той мною пред сим половинної части греблі и едной клітки, так и тепер другой половини греблі и кліткї ж с мучними коли проданних и в отбиранню с оних мелниц и вишънаміненних грунтов користей, міл бы хто енералной войсковой артилериї чи нить какую трудност и во владіниї того препятствие, то должен я сам, жена моя, а по нас и си ни ͠нши Павел и Семен, своїм сумбтом защищат и оборонят. Чего ради для лутшой віри и кріпости с подписом имени моего и сина моего Павла руки и за упрошением мною ж знатних персон, на сем подписавшихся, и з сообщением иміючихся у мене на то кріпостей, дал сию енералной войсковой артилериї купчую року и дня вишшеписанних. В подлінной подпис таков: К сей купчой по повелению отца моего, значкового полку Ніжинского товариша, а жителя міс течка Ивангорода, Василя Дмитриева вмісто его и за себе и брата моего Семена Дмитриева ͠сн его, Павел Дмитриев, руку приложил. На сей купчой по прошению полку Ніжинского товариша значкового Василия Дмитриенка, кан целярист войсковий Василий Шишкевич в освідителство подписался и печать свою приложил. На сей купчой по прошению полку Ніжинского товариша значкового Василя Дмитриенка, това риш полку Ніжинского Яков Покотило в освідителство подписался и печат свою приложил. На сей купчой по прошению полку Ніжинского значкового товариша Василя Дмитренка значко вий полку Ніжинского, товариш Семен Парістий, подписался, а вмісто его неграмотного, по его ве лению ͠сн его, канцелярист полковий ніжинский, Федор Парістий, руку приложил и печатю утвер дил. 1745го году августа 19 д. в сотенном ивангородском правлениї сия купчая презентована и по требованию войсковой енералной артилериї и значкового полку Ніжинского товариша Василя Дмитренка в книгу записана руками ͠ншими подписана и печать сотенна приложенна. В подлінной подпис таков: Сотник ивангородский Матвій Кониский. Атаман ивангородский Антон Давидов, а вмісто его неграмотного, по его повелению житель борзенский Семен Котляревский руку приложил. Писар сотні Ивангородской Сава Малюга». (БПАН. ВР. № 261. Ч. 2. Арк. 159–161 зв. Тогочасна копія. На документі намальовано чоти- ри кола, всередині яких напис: «Місто печати» і «Місто печати сотні Ивангородской»). № 41 1745, березня 12 (1). – Стародуб. – Купча. «Тисяча сімсот четиредесят пятого года, марта первого. Ми, ниже именованние, відомо чиним сим нашим доброволним купчиїм писанием всякого суда и права, кому того відати тепер и в потомние часи потреба указоватимет иж ми, Василь Корх, с бра том своїм родним, Иваном и племенники, а его, Ивана, синами, Григорием и Андреем, по общему нашему согласию, по иміющемуся у нас писму тисяча шестьсот девятдесятаго года, м͠сця марта шестогонадцят числа от Ивана Романовского, сотника мглинского, данном за рукою его отцеві на шему, Петру, прозванием Корх, на заняте млина в сотні Мглинской, в деревні Касичах, на річки Ир жачи во вічное владіние як в том писмі изображено по занятю же такой греблі к устроению млина з Иваном Романовскїм, сотником мглинским, отец наш владіл третею частию як с каменя, так и ступ розміровими приходами без всякого препятия и обиди, а сотник мглинский двома частми, як в пис мі его показано. Так же и рибною ловлею по третям иміющии же ся огороди об меж зо всіх сторон поміжников: с едной сторони Ивана Андросенка, а з другой сторони от улиці идучой к Озаричам в Siverian chronicle. 2023. № 4 115 селидби, а з других огородец через дорогу от Сугаковой и Журавлевой селидби, якую часть отчес кую доброволне, ані с какова принуждения продали у вічность на енералную войсковую артилерию за сумму шестдесят рублей. Якие денги всі сполна отобрали своїми руками, отдаляем самих себе и потомков своих, и всіх близких и далеких свойственников наших тепер и на потомние часи и ніхто интересоватися до владніния части онаго млина и огородов и рибной ловлі под об[ов]язком и вару нком правним на турбатора под виною той же вишеписанной сумми подкладаем вдвое. Артилериї же енералной во владіние вічное и спокойное подаем навсегда, а ежели б хто иміл до владіния такой части млина и огородов и надлежащой части рибной ловлі интересоватися и препятствия ділати, то ми и наслідники наши должни своим сунктом заступат и оборонят от находящих без всякого отри цания. А оная мелница когда внов фундовалася на чотирох винцах, на двох сторчевих и на двох плазових, била и на строение всякой пущи невозбранно рубат било ні от кого, тогда для того, что пуща неділанная кромі бортей и залачов волна бивала, бо ми при отцеві неотлучне били и добре про то відаем, сию купчую ми, продавци, позволяем на яком хотя уряді записат в книги и конфірмоват позволяем, да и писмо вишепоказанное Ивана Романовского на тот млин, в нас иміючоеся, при сем оной же генералной войсковой артиллериї, асаулу пну Семену Карпіци, вручили, чего для на сей доброволной купчой как ми ниже подписавшиеся, так и упрошение свідители, своеручно подписа лись. В подлинном подпис: К сей доброволной купчой вомісто жителя Старой Гути Василя Корха и брата его Ивана Корха, жителя Великой Дуброви, по их рукоданному купчому писму и по устному прошению, вомісто их в освидітелство збору индуктового дозорца почепский Яков Федоров Хелкидоцкий руку приложил. К сей доброволной купчой, будучи упрощениї от жителей Старой Гути Василя и Ивана Корхов о вишеписанной продажи для свідителства руку и печат свою приложил значковий товариш полку Стародубовского Софон Юркевич. К сей добороволной купчой, будучи упрошоний от жителей Старой Гути Василя и Ивана Кор хов о вишеписанной продажи для свідителства руку и печат свою приложил значковий товариш полку Стародубовского Иродион Янченко. К сей доброволной купчой, будучи упрошенние от жителей Старой Гути Василия и Иванова (!) Корхов о вишеписанной продажи для свідителства руку и печат свою приложил хоружий сотні пол ковой Стародубовской Василий Велінский руку приложил (!)». (БПАН. ВР. № 261. Ч. 1. Арк. 161–162 зв. Тогочасна копія На документі намальовано три кола, всередині якиз написано: «Місто печати»). № 42 1745, вересня 11 (серпня 31). – с. Березова Лука. – Купча. «Тисяча сімсот сорок пятого году мсця августа тридцят первого дня. Я, Оришка, Иванова доч, по мужу Мойсіїха, прозванинем Сапожка, жителка березолуцкая, чиню відомо сим моїм купчим писаним во всяком суду и права и кому о сем відати тепер и впред будет потреба, иж міючи я власний свой дворик с хатою рубленою, сінми и коморою в селі Березовой Лу ки, мною куплею набутий, помеж з едной сторони дворца енералной войсковой артиллериї, а з дру гой Анни Малкувни, козачки и жителки березолуцкой двора лежачий, нікому ні в чем не пенний и не заведенний. Але як владіла я оним спокойно, так з доброй волі моей без жадного примусу прода ла на енералную войсковую артиллерию во вічност за сумму готових грошей рублей шест. Якие денги всі сполна руками моими от покупщика енералной войсковой артиллериї Василя Синілника отобравши, самой себе, дітей и родственников моїх, близких и далеких, от оной продажи вовся от даляю и вичисте права своего изрекаюся под обовязком и варунком правним на турбатора тоеи же вишеписанной сумми вдвое. А енералной войсковой артиллериї волно будет тим моїм проданим двориком и на нем иміючимся хоромним строением как хотя владіти и ко наименшой перешкоди диспоновати. Буди же показанний в тот мною проданний дворик міл би хто интересоватся и какую трудност чинит, то должна я і діти мои своим сумбтом защишат и оборонят. Чего ради для лучшой віри и кріпости с подписом имени моего и упрошением мною ж знатних персон, на сем подписав шися, дала сию енералной войсковой артиллериї купчую року и дня вишеписанних. В подлинном подпис таков: К сей купчой вмісто продавци Оришки Ивановой дочери Мойсіїхи Лаповки, жителки березолуц кой, яко неграмотной по ея прошению поп березоволуцкий Филип Петров руку приложил. При сей продажи бил и по прошению вишеписанной Оришки Лаповки, житель березолуцкий Федор Навроцкий во свідителство подписася и печат свою приложил. При сей продажи бил и по прошению вишеписанной Оришки Лаповки, житель березолуцкий Данило Пулипец во свілителство подписался и печат свою приложил. При сей продажи бил и по прошению вишеписанной Оришки Лаповки, житель березолуцкий Игнат Петров во свідителство подписался и печат свою приложил. Сия купчая запись от продавци вишепомянутой Оришки, Лапиновой дочері, сотенной комишан ской канцелляриї била презентована, которая нами слишана и в книгу шнурову записана и в лут шую крепость с подписом рук нших и с притиснением городовой печати с надлежащим рукам вида на. 1745 году сентябра 7 числа. В подлинном подписано тако: Сотник комишанский Павел Золотаревский. Атаман городовий Петро Пащенко. Сіверянський літопис. 2023. № 4 116 Сотні Комишанской сотенний асаул Павел Кисилев». (БПАН. ВР. № 261. Т. 2. Арк. 165–165 зв. Тогочасна копія. Підписи свідків скріплено печат- ками. Внизу документа коло, всередині якого напис: «Місто печати городовой»). № 43 1751, жовтня 7 (вересня 26). – Відповідь на запит Генеральної військової канцелярії. «В генералную войсковую канцеллярию управления генералной войсковой артиллериї потребно извістия: оная артиллерия на каком основаниї, то ест за силу яких точно указов или опреділений, учреждена и иміет свое содержание. Справяс кем дано, под сим подписат и со всіх к тому служащих справок приличние виписав, при сем же сообщить, ибо об оном по енералной канцелляриї за погорі нием в 748 году многих, в том числі по той артиллериї разних и всіх дел, к акуратной справки учи нит ні (…) сентября __ 1751 году. В подлінном подпис: Войсковой канцеллярист Костантий Криевич. По справки в канцелляриї енералной войсковой артиллериї явилос, что генералная войсковая ар тиллерия основана и учреждена по рішителному четвертом у пункту и по другим грамотам, універ салам гетманским и указам. А иміет свое содержание от города Коропа и з других опреділенних міст и якие устроїв (?) служащие справки приличние по той канцеляриї енералной артиллериї сис кав з оних виписав, екстракт при сем сообщается. 1751 году сентября 26 д.». (БПАН. ВР. № 261. Ч. 1. Арк. 166. Тогочасна копія). о. Мицик Юрій Андрійович – доктор історичних наук, професор, головний науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушев ського Національної Академії наук України (вул. Трьохсвятительська, 4, м. Київ, 01001, Україна). pr. Mytsyk Yurii – doctor of historical sciences, professor, chief scientist at the M.S. Hru shevsky Institute of Ukrainian archaeography and source studies of the National Academy of sciences of Ukraine (4 Trokhsviatytelska Str., Kyiv, 01001, Ukraine). Email: mytsyk2002@ukr.net Тарасенко Інна Юріївна – кандидат історичних наук, науковий співробітник Інститу ту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського Національної Академії наук України (вул. Трьохсвятительська, 4, м. Київ, 01001, Україна). Tarasenko Inna – Ph.D. in historical sciences, research fellow at the M.S. Hrushevsky Insti tute of Ukrainian archaeography and source studies of the National Academy of sciences of Ukraine (4 Trokhsviatytelska Str., Kyiv, 01001, Ukraine). Email: innatarasenko86@gmail.com FROM NEW DOCUMENTS ON THE HISTORY OF THE SIVERSHCHYNA 17th–18th c. (part 26) The purpose of this publication is to introduce into scientific circulation important documents on the history of the Hetmanate of the 17th–18th c., discovered mainly in archives of Krakow (Poland). These are various business documents (bills of sale, complaints, reports, etc.), as well as letters of the Polish gentry describing the events of the National Liberation War of the Ukrainian people against the oppression of the Polish-Lithuanian Commonwealth in 1648–1658. The scientific novelty is closely related to the stated goal, since for the first time archival, non-print sources stored in the State Archives of Krakow, the manuscripts department of the Library of the University of Wroclaw, the manuscripts department of the Library of the Polish Academy of sciences and the Academy of arts in Krakow (Poland), the Institute of manuscripts of the Vernadsky National library of Ukraine, and the Institute of manuscripts of the National library of Ukra- ine are introduced into scientific circulation. For the first time, important facts from the socio-economic, military and political history of Ukraine in the mid-17th–18th c. are established, the activities of the judicia- ry, and the everyday life of the Ukrainian people. The documents concerning such a little-studied region as Starodubshchyna are also important. This ethnic Ukrainian land is now part of Russia, and every effort is being made to erase the memory of its statehood. In Ukraine itself, the history of Starodubshchyna has not been studied for a long time, and now these studies are just beginning. Key words: universal, letters, hetman, Hetmanate, Sivershchyna, bills of sale. Дата подання: 21 липня 2023 р. Дата затвердження до друку: 20 серпня 2023 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Мицик, Ю., Тарасенко, І. Із нових документів до історії Сіверщини ХVІІ–ХVІІІ ст. (частина 26). Сіверянський літопис. 2023. № 4. С. 95–116. DOI: 10.58407/litopis.230408. Цитування за стандартом APA Mytsyk, Yu., Tarasenko, I. (2023). Iz novykh dokumentiv do istorii Sivershchyny XVII–XVIII st. (chastyna 26) [From new documents on the history of the Sivershchyna 17th–18th c. (part 26)]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 4, P. 95–116. DOI: 10.58407/litopis.230408.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-199734
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	2518-7430
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-01T15:35:08Z
publishDate	2023
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
record_format	dspace
spelling	о. Мицик, Ю. Тарасенко, І. 2024-10-28T14:53:03Z 2024-10-28T14:53:03Z 2023 Із нових документів до історії Сіверщини ХVІІ–ХVІІІ ст. (частина 26) /Ю. о. Мицик, І. Тарасенко // Сіверянський літопис. — 2023. — № 4. — С. 95-116. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.58407/litopis.230408 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/199734 94 (477) Метою цієї публікації є уведення до наукового обігу важливих документів до історії Гетьманщини ХVІІ–ХVІІІ ст., виявлених переважно в архівосховищах Кракова (Польща). Це різноманітна ділова документація (купчі, скарги, рапорти тощо), також листи польської шляхти, в яких описуються події Національно-визвольної війни українського народу проти гніту Речі Посполитої 1648–1658 рр. До того ж аналізуються інформаційні можливості цих джерел, виявляються особливо важливі свідчення. Наукова новизна тісно повязана з вищевизначеною метою, оскільки вперше до наукового обігу уводяться архівні, недруковані джерела, які зберігаються в Держархіві Кракова, відділі рукописів Бібліотеки Вроцлавського університету, відділі рукописів Бібліотеки Польської Академії наук і Академії Мистецтв у Кракові (Польща), Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, вперше встановлюються важливі факти з соціально-економічної та військово-політичної історії України середини ХVІІ – ХVІІІ ст., про діяльність судових органів, про повсякденне життя українського народу. Важливими є документи, що стосуються такого маловивченого регіону як Стародубщина. Ця етнічна українська земля нині знаходиться в складі Росії і там робиться все можливе, щоб стерти памʼять про її державну належність. Натомість в Україні історія Стародубщини довгий час вимушено не вивчалася й зараз ці дослідження тільки починаються. The purpose of this publication is to introduce into scientific circulation important documents on the history of the Hetmanate of the 17th–18th c., discovered mainly in archives of Krakow (Poland). These are various business documents (bills of sale, complaints, reports, etc.), as well as letters of the Polish gentry describing the events of the National Liberation War of the Ukrainian people against the oppression of the Polish-Lithuanian Commonwealth in 1648–1658. The scientific novelty is closely related to the stated goal, since for the first time archival, non-print sources stored in the State Archives of Krakow, the manuscripts department of the Library of the University of Wroclaw, the manuscripts department of the Library of the Polish Academy of sciences and the Academy of arts in Krakow (Poland), the Institute of manuscripts of the Vernadsky National library of Ukraine, and the Institute of manuscripts of the National library of Ukraine are introduced into scientific circulation. For the first time, important facts from the socio-economic, military and political history of Ukraine in the mid-17th–18th c. are established, the activities of the judiciary, and the everyday life of the Ukrainian people. The documents concerning such a little-studied region as Starodubshchyna are also important. This ethnic Ukrainian land is now part of Russia, and every effort is being made to erase the memory of its statehood. In Ukraine itself, the history of Starodubshchyna has not been studied for a long time, and now these studies are just beginning. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис Мовою документів Із нових документів до історії Сіверщини ХVІІ–ХVІІІ ст. (частина 26) From new documents on the history of the Sivershchyna XVII–XVIII centuries (part 26) Article published earlier
spellingShingle	Із нових документів до історії Сіверщини ХVІІ–ХVІІІ ст. (частина 26) о. Мицик, Ю. Тарасенко, І. Мовою документів
title	Із нових документів до історії Сіверщини ХVІІ–ХVІІІ ст. (частина 26)
title_alt	From new documents on the history of the Sivershchyna XVII–XVIII centuries (part 26)
title_full	Із нових документів до історії Сіверщини ХVІІ–ХVІІІ ст. (частина 26)
title_fullStr	Із нових документів до історії Сіверщини ХVІІ–ХVІІІ ст. (частина 26)
title_full_unstemmed	Із нових документів до історії Сіверщини ХVІІ–ХVІІІ ст. (частина 26)
title_short	Із нових документів до історії Сіверщини ХVІІ–ХVІІІ ст. (частина 26)
title_sort	із нових документів до історії сіверщини хvіі–хvііі ст. (частина 26)
topic	Мовою документів
topic_facet	Мовою документів
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/199734
work_keys_str_mv	AT omicikû íznovihdokumentívdoístoríísíverŝinihvííhvííístčastina26 AT tarasenkoí íznovihdokumentívdoístoríísíverŝinihvííhvííístčastina26 AT omicikû fromnewdocumentsonthehistoryofthesivershchynaxviixviiicenturiespart26 AT tarasenkoí fromnewdocumentsonthehistoryofthesivershchynaxviixviiicenturiespart26

Із нових документів до історії Сіверщини ХVІІ–ХVІІІ ст. (частина 26)

Репозитарії

Схожі ресурси