Театральна культура Києва епохи Бароко як засіб національного самовираження та втілення колоніального становища

• Veröffentlicht in: Сiверянський літопис
• Datum: 2023
• 1. Verfasser: Петренко-Цеунова, О.
• Format: Artikel
• Sprache: Ukrainian
• Veröffentlicht: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2023
• Schlagworte: Літературознавчі студії
• Online Zugang: https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/199739
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Zitieren: Театральна культура Києва епохи Бароко як засіб національного самовираження та втілення колоніального становища / О. Петренко-Цеунова // Сіверянський літопис. — 2023. — № 4. — С. 150-155. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.

У статті розглянуто різні за жанром зразки театральної культури Києва барокової доби з погляду співвідношення поетики та політики. Мета дослідження полягає у вивченні телеології та прагматики творення драматичних текстів української літератури Бароко. Методологія базована на концепції наративної ідентичності міста з використанням елементів міфокритики, нового історизму, постколоніальної критики та політичної антропології. Наукову новизну зумовлює погляд на знакові панегірики, декламації та зразки шкільної драми в історико-культурному контексті їхнього творення й функціонування, внаслідок чого доведено роль театру у формуванні наративної ідентичності Києва доби Бароко. Опрацьований матеріал дає змогу зробити такі висновки: театральність є невід’ємним складником міського простору в XVIІ–XVIII ст. У театралізованому просторі міста, що ставав сценою для барокової драми, спільно діяли алегоричні та політичні персонажі, а самі вистави, навіть набуваючи карнавальних рис, поруч із релігійним змістом, втілювали мету сакралізації світської влади. Від XVIІ до поч. XVIІІ ст. українські книжники говорили про себе із самодостатньої позиції, натомість із посиленням російської експансії міський колоніалізм співіснує з місцевою самобутністю. Розгляд театральної культури крізь призму наративної ідентичності демонструє, як прояви національного менталітету в протистоянні імперській асиміляції формували «уявлену спільноту». The article examines a number of genres of theatrical culture of Kyiv of the Baroque period in terms of the relationship between poetics and politics. The purpose of the research is to study the teleology and pragmatics of creating dramas and declamations in Ukrainian Baroque literature. The research methodology is based on the concept of narrative identity of the city using elements of mytho-criticism, new historicism, post-colonial criticism and political anthropology. The scientific novelty lies in the attempt to look at significant panegyrics, recitations and samples of school drama from the perspective of the historical and cultural context of their creation and to determine the role of the theater in the formation of the narrative identity of Kyiv in the early modern period. The studied material made it possible to draw the following conclusions: theatricality was an integral part of the urban space in the 16th–18th c. In the theatrical space of the city, which became a stage for baroque drama, religious and politicians characters acted together, and the performances themselves, even acquiring carnival features, along with the religious content embodied the goal of sacralizing the secular power. In the 17th and the early 18th c. Ukrainian writers were able to act from a self-sufficient position, but with the progress of Russian expansion urban colonialism coexisted with local identity. Examining narrative identity of theatrical culture shows how manifestations of national mentality in opposition to imperial assimilation formed an «imagined community».