Початковий період перебування прп. Паїсія Величковського на Афоні та започаткування перекладацької діяльності
Мета: дослідити початковий період перебування українського церковно-культурного діяча святого Паїсія Величковського (1722–1794) на Горі Афон з 1746 по 1758 рр., проаналізувати причини й мотиви, які спонукали його зайнятися звіркою, переписуванням і перекладами святоотцівських книг та заснувати вла...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Сiверянський літопис |
|---|---|
| Datum: | 2023 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2023
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/199774 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Початковий період перебування прп. Паїсія Величковського на Афоні та започаткування перекладацької діяльності / С. Шумило // Сіверянський літопис. — 2023. — № 6. — С. 52-72. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-199774 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Шумило, С. 2024-10-31T11:13:46Z 2024-10-31T11:13:46Z 2023 Початковий період перебування прп. Паїсія Величковського на Афоні та започаткування перекладацької діяльності / С. Шумило // Сіверянський літопис. — 2023. — № 6. — С. 52-72. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.58407/litopis.230607 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/199774 27-36-234 Мета: дослідити початковий період перебування українського церковно-культурного діяча святого Паїсія Величковського (1722–1794) на Горі Афон з 1746 по 1758 рр., проаналізувати причини й мотиви, які спонукали його зайнятися звіркою, переписуванням і перекладами святоотцівських книг та заснувати власну духовну школу. Методологічні засади дослідження ґрунтуються на принципах історизму, наукової об’єктивності, системності, діалектичному підході до історичних явищ. Відповідно до поставленої мети й завдань було використано сукупність загальнонаукових, міждисциплінарних, спеціальних методів. Наукова новизна. Проаналізовано листи Паїсія Величковського, інші джерела та свідчення щодо його початкової діяльності на Афоні. Встановлено, що основне місце зосередження українських ченців у 1740-ві рр. на Афоні було на землях, що належали Пантократорському монастирю. Завдяки проведеному аналізу та здійсненій експедиції на Афон встановлено точні місця розташування створених Паїсієм чернечих осередків на Афоні – каливи «Кіпа́рі» (1746–1754) і келії св. Костянтина (1754–1758), встановлено походження назви «Кіпа́рі», яку на слов’янський манер прийнято було називати «Кипарис». Наголошено, що ці святині є важливою складовою історії, духовної культури, традиції та спадщини українського чернецтва на Афоні. Здобута в Києво-Могилянській академії освіта спонукала Паїсія захопитися збиранням по афонських монастирях стародавніх богослужбових та святоотцівських рукописів і книг давньогрецькою мовою з метою виправлення слов’янських перекладів. Аналіз листів Паїсія засвідчує, що ще під час перебування в Костянтинівській келії він уперше звернув увагу на невідповідності слов’янських перекладів святоотцівських книг та грецьких оригіналів. Наголошено, що першим, хто надихнув Паїсія на започаткування такої діяльності, був його колишній наставник прп. Василій Поляномерульський (бл. 1692–1767), який так само походив із України (ймовірно, з Чернігово-Сіверщини). Висловлено припущення, що на нього міг мати також вплив український філолог і перекладач, колишній викладач Києво-Могилянської академії ієромонах Яків (Блонницький), який у цей само час (з 1751 по 1761 рр.) подвизався на Афоні в Зографському монастирі. Встановлено точне місцерозташування келії старця Даниїла із Димитрівського Ватопедського скиту, який на Афоні був духівником Паїсія і також мав вплив на нього. Відзначено, що започаткування літературної, перекладацької та просвітницької діяльності школи Паїсія на Афоні припадає на період його перебування в Іллінському скиту. У справі переписування й перекладу книг він взаємодіє з колишніми каппадокійськими ченцями. Діяльність Паїсіївського братства сприяла перетворенню Іллінського скиту на один із важливих духовно-культурних і просвітницьких осередків на Афоні та за його межами. Наголошено, що вивчення початкового періоду перебування Паїсія Величковського на Афоні дозволяє зрозуміти причини й мотиви, з яких він почав займатись звіркою, переписуванням і перекладами святоотцівських книг, а також заснував власну духовну школу. The purpose of the study. To study the initial period of the Ukrainian church-cultural figure and saint Paisius Velichkovskyʼs (1722–1794) stay on Mount Athos from 1746 to 1758, to analyse reasons and motives for which he began to verify, rewrite and translate patristic books and founded his own theological school. The methodological foundations of the study are based on the principles of historicism, scientific objectivity, systematicity, and a dialectical approach to historical phenomena. In accordance with the goal and objectives, a combination of general scientific, interdisciplinary, and special research methods were used. Scientific novelty. Letters of Paisius Velichkovsky, other sources and evidence of his initial activities on Athos are analysed. It is established that the main place of concentration of Ukrainian monks on Mount Athos in the 1740s was on the lands belonging to the Pantocratorian Monastery. Thanks to the analysis and the expedition to Athos, the exact locations of the monastic centres established by Paisius on Athos – the kaliva “Kipari” (1746–1754) and the Cell of St. Constantine (1754–1758) – were established, and the origin of the name “Kipari”, which was commonly called “Kyparis” in the Slavic manner, was established. It is emphasised that these places are an important component of the history, spiritual culture, tradition and he-ritage of Ukrainian monasticism on Mount Athos. The education he received at the Kyiv- Mohyla academy prompted Paisius to become interested in collecting ancient liturgical and patristic manuscripts and books in ancient Greek from Athos monasteries in order to correct their Slavic translations. An analysis of Paisi-usʼ letters shows that during his stay in the Constantine cell, he first drew attention to the disparities be-tween the Slavic translations of the patristic books and their Greek originals. It is established that the first person who inspired Paisius to start such activities was his former mentor, St Basil of Polyanomerulia (near 1692–1767), who also came from Ukraine (probably from Chernihiv- Siversk). The author suggests that he was also influenced by the Ukrainian philologist and translator, former teacher of the Kyiv-Mohyla academy, hieromonk Yakiv (Blonnytskyi), who at the same time (1751– 1761) was a monk on Mount Athos in the Zohrafskyi monastery. The exact location of the cell of elder Daniel from the Dimitrovsky Vatopedi skete, who was Paisiusʼ confessor on Mount Athos and also had an influence on him, is established. It is noted that the peak of the active literary, translation and educational activities of Paisiusʼ school falls on the period of his stay at the Ilyinsky skete. He closely cooperated with former Cappadocian monks in rewri-ting and translating books. The active work of the Paisius Brotherhood contributed to the transformation of the Ilyinsky skete into one of the most important spiritual, cultural, and educational centres on Mount Athos and beyond. It is emphasized that the study of the initial period of Paisius Velichkovskyʼs stay on Athos allows us to understand reasons and motives for which he began to verify, rewrite and translate the patristic books, and also founded his own theological school. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис Церковна старовина Початковий період перебування прп. Паїсія Величковського на Афоні та започаткування перекладацької діяльності The initial period of St. Paisios Velichkovsky stay on mount Athos and the beginning of his translation activity Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Початковий період перебування прп. Паїсія Величковського на Афоні та започаткування перекладацької діяльності |
| spellingShingle |
Початковий період перебування прп. Паїсія Величковського на Афоні та започаткування перекладацької діяльності Шумило, С. Церковна старовина |
| title_short |
Початковий період перебування прп. Паїсія Величковського на Афоні та започаткування перекладацької діяльності |
| title_full |
Початковий період перебування прп. Паїсія Величковського на Афоні та започаткування перекладацької діяльності |
| title_fullStr |
Початковий період перебування прп. Паїсія Величковського на Афоні та започаткування перекладацької діяльності |
| title_full_unstemmed |
Початковий період перебування прп. Паїсія Величковського на Афоні та започаткування перекладацької діяльності |
| title_sort |
початковий період перебування прп. паїсія величковського на афоні та започаткування перекладацької діяльності |
| author |
Шумило, С. |
| author_facet |
Шумило, С. |
| topic |
Церковна старовина |
| topic_facet |
Церковна старовина |
| publishDate |
2023 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Сiверянський літопис |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
The initial period of St. Paisios Velichkovsky stay on mount Athos and the beginning of his translation activity |
| description |
Мета: дослідити початковий період перебування українського церковно-культурного діяча святого Паїсія Величковського (1722–1794) на Горі Афон з 1746 по 1758 рр., проаналізувати причини й
мотиви, які спонукали його зайнятися звіркою, переписуванням і перекладами святоотцівських книг
та заснувати власну духовну школу. Методологічні засади дослідження ґрунтуються на принципах історизму, наукової об’єктивності, системності, діалектичному підході до історичних явищ.
Відповідно до поставленої мети й завдань було використано сукупність загальнонаукових, міждисциплінарних, спеціальних методів. Наукова новизна. Проаналізовано листи Паїсія Величковського,
інші джерела та свідчення щодо його початкової діяльності на Афоні. Встановлено, що основне
місце зосередження українських ченців у 1740-ві рр. на Афоні було на землях, що належали Пантократорському монастирю. Завдяки проведеному аналізу та здійсненій експедиції на Афон встановлено точні місця розташування створених Паїсієм чернечих осередків на Афоні – каливи «Кіпа́рі»
(1746–1754) і келії св. Костянтина (1754–1758), встановлено походження назви «Кіпа́рі», яку на
слов’янський манер прийнято було називати «Кипарис». Наголошено, що ці святині є важливою
складовою історії, духовної культури, традиції та спадщини українського чернецтва на Афоні.
Здобута в Києво-Могилянській академії освіта спонукала Паїсія захопитися збиранням по афонських монастирях стародавніх богослужбових та святоотцівських рукописів і книг давньогрецькою мовою з метою виправлення слов’янських перекладів. Аналіз листів Паїсія засвідчує, що ще під
час перебування в Костянтинівській келії він уперше звернув увагу на невідповідності слов’янських
перекладів святоотцівських книг та грецьких оригіналів. Наголошено, що першим, хто надихнув
Паїсія на започаткування такої діяльності, був його колишній наставник прп. Василій Поляномерульський (бл. 1692–1767), який так само походив із України (ймовірно, з Чернігово-Сіверщини). Висловлено припущення, що на нього міг мати також вплив український філолог і перекладач, колишній викладач Києво-Могилянської академії ієромонах Яків (Блонницький), який у цей само час (з 1751
по 1761 рр.) подвизався на Афоні в Зографському монастирі. Встановлено точне місцерозташування келії старця Даниїла із Димитрівського Ватопедського скиту, який на Афоні був духівником Паїсія і також мав вплив на нього. Відзначено, що започаткування літературної, перекладацької та
просвітницької діяльності школи Паїсія на Афоні припадає на період його перебування в Іллінському скиту. У справі переписування й перекладу книг він взаємодіє з колишніми каппадокійськими ченцями. Діяльність Паїсіївського братства сприяла перетворенню Іллінського скиту на один із важливих духовно-культурних і просвітницьких осередків на Афоні та за його межами. Наголошено,
що вивчення початкового періоду перебування Паїсія Величковського на Афоні дозволяє зрозуміти
причини й мотиви, з яких він почав займатись звіркою, переписуванням і перекладами святоотцівських книг, а також заснував власну духовну школу.
The purpose of the study. To study the initial period of the Ukrainian church-cultural figure and saint
Paisius Velichkovskyʼs (1722–1794) stay on Mount Athos from 1746 to 1758, to analyse reasons and motives
for which he began to verify, rewrite and translate patristic books and founded his own theological
school. The methodological foundations of the study are based on the principles of historicism, scientific
objectivity, systematicity, and a dialectical approach to historical phenomena. In accordance with the goal
and objectives, a combination of general scientific, interdisciplinary, and special research methods were
used. Scientific novelty. Letters of Paisius Velichkovsky, other sources and evidence of his initial activities
on Athos are analysed. It is established that the main place of concentration of Ukrainian monks on Mount
Athos in the 1740s was on the lands belonging to the Pantocratorian Monastery. Thanks to the analysis
and the expedition to Athos, the exact locations of the monastic centres established by Paisius on Athos –
the kaliva “Kipari” (1746–1754) and the Cell of St. Constantine (1754–1758) – were established, and the
origin of the name “Kipari”, which was commonly called “Kyparis” in the Slavic manner, was established.
It is emphasised that these places are an important component of the history, spiritual culture,
tradition and he-ritage of Ukrainian monasticism on Mount Athos. The education he received at the Kyiv-
Mohyla academy prompted Paisius to become interested in collecting ancient liturgical and patristic
manuscripts and books in ancient Greek from Athos monasteries in order to correct their Slavic
translations. An analysis of Paisi-usʼ letters shows that during his stay in the Constantine cell, he first drew
attention to the disparities be-tween the Slavic translations of the patristic books and their Greek originals.
It is established that the first person who inspired Paisius to start such activities was his former mentor,
St Basil of Polyanomerulia (near 1692–1767), who also came from Ukraine (probably from Chernihiv-
Siversk). The author suggests that he was also influenced by the Ukrainian philologist and translator,
former teacher of the Kyiv-Mohyla academy, hieromonk Yakiv (Blonnytskyi), who at the same time (1751–
1761) was a monk on Mount Athos in the Zohrafskyi monastery. The exact location of the cell of elder
Daniel from the Dimitrovsky Vatopedi skete, who was Paisiusʼ confessor on Mount Athos and also had an
influence on him, is established. It is noted that the peak of the active literary, translation and educational
activities of Paisiusʼ school falls on the period of his stay at the Ilyinsky skete. He closely cooperated with
former Cappadocian monks in rewri-ting and translating books. The active work of the Paisius
Brotherhood contributed to the transformation of the Ilyinsky skete into one of the most important spiritual,
cultural, and educational centres on Mount Athos and beyond. It is emphasized that the study of the initial
period of Paisius Velichkovskyʼs stay on Athos allows us to understand reasons and motives for which he
began to verify, rewrite and translate the patristic books, and also founded his own theological school.
|
| issn |
2518-7430 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/199774 |
| citation_txt |
Початковий період перебування прп. Паїсія Величковського на Афоні та започаткування перекладацької діяльності / С. Шумило // Сіверянський літопис. — 2023. — № 6. — С. 52-72. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT šumilos počatkoviiperíodperebuvannâprppaísíâveličkovsʹkogonaafonítazapočatkuvannâperekladacʹkoídíâlʹností AT šumilos theinitialperiodofstpaisiosvelichkovskystayonmountathosandthebeginningofhistranslationactivity |
| first_indexed |
2025-11-24T16:11:12Z |
| last_indexed |
2025-11-24T16:11:12Z |
| _version_ |
1850484228041474048 |
| fulltext |
Сіверянський літопис. 2023. № 6
52
ЦЕРКОВНА СТАРОВИНА
УДК 27-36-234
Сергій Шумило
•
ПОЧАТКОВИЙ ПЕРІОД ПЕРЕБУВАННЯ ПРП. ПАЇСІЯ ВЕЛИЧКОВСЬКОГО
НА АФОНІ ТА ЗАПОЧАТКУВАННЯ ПЕРЕКЛАДАЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ1
DOI: 10.58407/litopis.230607
© С. Шумило, 2023.CC BY4.0
ORCID: https://orcid.org/0000-0001-7041-7766
Мета: дослідити початковий період перебування українського церковно-культурного діяча свя-
того Паїсія Величковського (1722–1794) на Горі Афон з 1746 по 1758 рр., проаналізувати причини й
мотиви, які спонукали його зайнятися звіркою, переписуванням і перекладами святоотцівських книг
та заснувати власну духовну школу. Методологічні засади дослідження ґрунтуються на принци-
пах історизму, наукової об’єктивності, системності, діалектичному підході до історичних явищ.
Відповідно до поставленої мети й завдань було використано сукупність загальнонаукових, міждис-
циплінарних, спеціальних методів. Наукова новизна. Проаналізовано листи Паїсія Величковського,
інші джерела та свідчення щодо його початкової діяльності на Афоні. Встановлено, що основне
місце зосередження українських ченців у 1740-ві рр. на Афоні було на землях, що належали Панто-
краторському монастирю. Завдяки проведеному аналізу та здійсненій експедиції на Афон встанов-
лено точні місця розташування створених Паїсієм чернечих осередків на Афоні – каливи «Кіпа́рі»
(1746–1754) і келії св. Костянтина (1754–1758), встановлено походження назви «Кіпа́рі», яку на
слов’янський манер прийнято було називати «Кипарис». Наголошено, що ці святині є важливою
складовою історії, духовної культури, традиції та спадщини українського чернецтва на Афоні.
Здобута в Києво-Могилянській академії освіта спонукала Паїсія захопитися збиранням по афон-
ських монастирях стародавніх богослужбових та святоотцівських рукописів і книг давньогрець-
кою мовою з метою виправлення слов’янських перекладів. Аналіз листів Паїсія засвідчує, що ще під
час перебування в Костянтинівській келії він уперше звернув увагу на невідповідності слов’янських
перекладів святоотцівських книг та грецьких оригіналів. Наголошено, що першим, хто надихнув
Паїсія на започаткування такої діяльності, був його колишній наставник прп. Василій Поляноме-
рульський (бл. 1692–1767), який так само походив із України (ймовірно, з Чернігово-Сіверщини). Ви-
словлено припущення, що на нього міг мати також вплив український філолог і перекладач, колиш-
ній викладач Києво-Могилянської академії ієромонах Яків (Блонницький), який у цей само час (з 1751
по 1761 рр.) подвизався на Афоні в Зографському монастирі. Встановлено точне місцерозташуван-
ня келії старця Даниїла із Димитрівського Ватопедського скиту, який на Афоні був духівником Паї-
сія і також мав вплив на нього. Відзначено, що започаткування літературної, перекладацької та
просвітницької діяльності школи Паїсія на Афоні припадає на період його перебування в Іллінсько-
му скиту. У справі переписування й перекладу книг він взаємодіє з колишніми каппадокійськими чен-
цями. Діяльність Паїсіївського братства сприяла перетворенню Іллінського скиту на один із важ-
ливих духовно-культурних і просвітницьких осередків на Афоні та за його межами. Наголошено,
що вивчення початкового періоду перебування Паїсія Величковського на Афоні дозволяє зрозуміти
причини й мотиви, з яких він почав займатись звіркою, переписуванням і перекладами святоотців-
ських книг, а також заснував власну духовну школу.
Ключові слова: Паїсій Величковський, Афон, Свята Гора, Києво-Могилянська академія, Кіпарі,
Келія Костянтина, Іллінський скит, Василій Поляномерульський, Яків Блонницький.
Вступ
Спадщина, життя та діяльність Паїсія Величковського (1722–1794) неодноразово були
об’єктом уваги вчених. Цій темі присвячені роботи А. Яцимирського, С. Четверікова,
Д. Станілоае, І. Огієнка, А. Тахіаоса, І. Іка, В. Пелін, Д. Кенанова, А. Майнарді, А. Бріскі-
1 Стаття є розширеною версією доповіді, виголошеної на міжнародній науковій конференції «Добротолюбіє та
старчество в українських і молдавських землях: До 300-річчя від дня народження прп. Паїсія Величковського»
(Університет Сорбонна, Париж, Франція, 9 листопада 2022), організованій École pratique des hautes études
(EPHE) спільно з Інститутом історії України НАН України та Міжнародним інститутом афонської спадщини.
Siverian chronicle. 2023. № 6
53
ної, П. Жгуна та М. Жгун, С. Шумила, Ф. Бубнюка, С. Шуміло та В. Шуміла, В. Подкови-
рової та інших. Однак, незважаючи на особливе значення, яке мала духовно-літературна
спадщина Паїсія в християнській культурі Центрально-Східної та Південної Європи, вона
досі залишається недостатньо вивченою.
Зокрема, найменш вивченими епізодами як біографії подвижника, так й історії слов’-
янського чернецтва на Афоні залишаються початковий період перебування Паїсія на Свя-
тій Горі в 1746–1763 рр. і його перші заняття звіркою, переписуванням та перекладом свя-
тоотцівських книг.
Найважливішим джерелом, що достовірно свідчить про духовне становлення майбут-
нього старця Паїсія, є його автобіографія, укладена ним під кінець життя в 1790-ті роки2.
Але в ній ідеться лише про молодість подвижника, до його мандрів на Афон. Ще одним
біографічним джерелом є житіє прп. Паїсія, укладене його учнем і келійником схимона-
хом Митрофаном із Переяслава3. Але й воно не повне. Після смерті Паїсія в Нямецькому
монастирі (суч. Румунія) робилися неодноразові спроби завершити цю роботу, в результа-
ті чого з’явилося ще кілька редакцій житія прп. Паїсія4. Цінними джерелами до початко-
вого періоду перебування прп. Паїсія на Афоні є його листи до о. Афанасія Молдованина,
о. Димитрія5 та о. Феодосія Маслова6. У наш час в Україні були видані листи та дослід-
ження, присвячені афонському і румунському періодам життя Паїсія та його зв’язкам із
Запорозькою Січчю7. У 2022 р. в Румунії вийшло факсимільне видання оригінального ру-
копису автобіографії Паїсія8.
Попри достатню увагу до Паїсія Величковського та його спадщини, початковий період
перебування старця на Афоні в 1746–1763 рр. є найменш вивченим. Його аналіз дозволяє
зрозуміти причини і мотиви, які спонукали Паїсія почати займатися звіркою, перепису-
ванням і перекладами святоотцівських книг, а також заснувати власну духовну школу.
2 Шумило С. Автобіографія прп. Паїсія – визначна пам’ятка української духовної літератури XVIII ст. Преподоб-
ний Паїсій Величковський. «Повість про святий собор» та маловідомі листи / Упоряд. та коментарі Шуми-
ла С.В. Київ: Видавничий відділ УПЦ, 2016. С. 9–12, 65–180; Autobiografia Sfântului Cuvios Paisie de la Neamț.
Ediție aniversară la 300 de ani de ani de la naştere (1722–2022). Traducere şi note de conf. Dr. Marina Vrachiu. Iaşi:
Doxologia, 2022. 517 p. P. 45–199.
3 Tachiaos A.-E. The Revival of Byzantine Mysticism Among Slavs and Romanians in the 18th с. Texts Relating to the
Life and Activity of Paisy Velichkovsky (1722–1794). Thessaloniki, 1986. С. LV+296.
4 170 de ani de la moartea bătrânului Paisius. Mitropolia Moldovei și Sucevei. 1964. № 11–12. P. 656–660; Contribuţia
românească la personalitatea, opera şi amintirea stareţului Paisie Velicicovski (1722–1794). Mănăstirea Bistriţa, 1985;
Viaţa cuviosul paisie de la Neamţ. Iaşi: Trinitas, 1997. 153 p.; Sfântul Paisie Velicikovski. Scrieri autobiografice și
aghiografiile scrise de ucenicii săi. Manastirea Petru Voda, 2022. 412 р.; Paisianismul, un moment românesc în istoria
spiritualităţii europene: Volum alcătuit în întâmpinarea primului congres ecumenic internaţional «Paisie Velicikovski şi
mişcarea/moştenirea sa spirituală». Italia, Magnano, 20–23 septembrie 1995 de dr. Dan Zamfirescu. Bucureşti: Ed. Roza
Vânturilor, 1996. P. 117–134; Cuviosul Paisie de la Neamţ Velicikovski: Autobiografia şi Vieţile unui stareţ, urmate de
Aşezăminte şi alte texte. Ediţia a II-a. Sibiu: Deisis, 2002. Р. 333–351; Житие и подвиги блаженнаго отца нашего
Паисия. Нямецкий монастырь, 1836. 160 с.; Житие и писания молдавского старца Паисия Величковского с при-
совокуплением предисловий на книги св. Григория Синаита, Филофея Синайского, Исихия Пресвитера и Нила
Сорского. Москва: Издание Козельской Введенской Оптиной Пустыни, 1847. 355 с.
5 Первое послание иерею Димитрию. Преподобный Паисий Величковский. Житие и избранные творения (далі –
ЖИТ) / Под ред. П.Б. Жгун, М.А. Жгун. Серпухов: Наследие Православного Востока, 2014. С. 408–409.
6 Pelin V., Cândea V. Răspunsul stareţului Paisie către Atanasie Moldoveanul. Cuvinte şi scrisori duhovniceşti. Iaşi,
2010. Р. 38–108; Второе послание прп. Паисия Величковского игумену Феодосию. ЖИТ. С. 353–359; Брискина-
Мюллер А. Спор об уставе между Паисием Величковским и Афанасием Молдаванином (1757). Страница исто-
рии Афона и паисианского братства. Афонское наследие. Киев–Чернигов: Издание Международного института
афонского наследия, 2017. Вып. 5–6. С. 256–285.
7 Шумило С. Прп. Паисий Величковский и последний Кошевой атаман Запорожской Сечи П. Калнышевский:
малоизвестные письма. Orientalia Christiana Cracoviensia: czasopismo naukowe, Uniwersytet Papieski Jana Pawła II
w Krakowie. 2015. № 7. S. 27–57; Його ж. Прп. Паисий Величковский и Запорожская Сечь. Малоизвестные пись-
ма прп. Паисия Величковского к Кошевому атаману Войска Запорожского Петру Калнышевскому. Киев–Серпу-
хов: Международный институт афонского наследия в Украине; Наследие Православного Востока, 2015. 128 с.;
Шумило С. Автобіографія та листи прп. Паїсія. Преподобний Паїсій Величковський. «Повість про святий собор»
та маловідомі листи. С. 9–64; Його ж. До історії ігуменства прп. Паїсія Величковського в монастирі Симонопет-
ра на Афоні за невідомими раніше архівними документами XVIII ст. Сiверянський лiтопис. 2017. № 1–2. C. 79–
93; Його ж. Неизвестное письмо прп. Паисия Величковского за 1763 г. и другие документы, касающиеся его игу-
менства в монастыре Симонопетра. Афонское наследие. Киев–Чернигов: Издание Международного института
афонского наследия, 2017. Вып. 5–6. С. 231–255; Його ж. До питання про походження роду прп. Паїсія Велич-
ковського і його зв’язки з Чернігівщиною. Сіверянський літопис. 2020. № 1. C. 144–163; Його ж. Малоизвестные
свидетельства о начальном периоде пребывания прп. Паисия Величковского при каливах Пантократорского мо-
настыря на Афоне. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Історія / М-во освіти і науки України;
Держ. вищ. навч. заклад «Ужгород. нац. ун-т», Ф-т історії та міжнародних відносин. Ужгород: Вид-во УжНУ
«Говерла», 2020. Вип. 1 (42). С. 137–145; Його ж. «Малоросійський» Іллінський скит на Афоні та його зв’язки з
українським козацтвом у другій пол. XVIII ст. Історико-географічні дослідження в Україні. Київ: Ін-т історії
України НАН України, 2021. Вип. 15. С. 115–132; Його ж. Прп. Паїсій Величковський та український Іллінський
скит на Афоні. Православ’я в Україні. До 300-річчя з дня народження прп. Паїсія Величковського та Григорія
Сковороди: Збірник статей. Київ–Кам’янець-Подільський: ТОВ «Друкарня “Рута”», 2022. C. 175–215.
8 Autobiografia Sfântului Cuvios Paisie de la Neamț… P. 45–199.
Сіверянський літопис. 2023. № 6
54
Найперше іконографічне зображення
прп. Паїсія Величковського, здійснене
невдовзі після його смерті на фресці
головного монастирського собору
(кафолікону) болгарського Зографського
монастиря на Афоні, 1817 р. Сучасний
вигляд, 2014 р. Фото С. Шумила.
Перші роки перебування на Афоні
У часи, коли Паїсій Величковський з’явився
на Афоні, колишній давньоруський Пантелеймо-
нів монастир (Старий Русик) уже був зайнятий
грецькими монахами, й осиротілі східнослов’ян-
ські ченці не мали на Святій Горі власного само-
стійного монастиря, тулячись у невеликих келій-
них обителях Афону. Основне місце їхнього
зосередження в цей період було на землях, що
належали грецькому Пантократорському монас-
тирю, на територіях якого розташовувалося ба-
гато покинутих келій і калив. Тут здебільшого й
селилися ченці з українських земель, які не мали
на Афоні власної обителі. Це зумовило вибір
Паїсієм Величковським свого місцеперебування
на Святій Горі після прибуття в 1746 р. Тут він
подвизається спочатку в усамітненні в каливі
«Кіпа́рі» (1746–1754), а після розширення ко-
ла послідовників бере ще одну каливу й, вреш-
ті, в 1754 р. ухвалює рішення облаштувати влас-
ну келійну обитель із храмом на честь св. ца-
ря Костянтина (1754–1758). Пізніше, у 1757–
1758 рр., коли кількість послідовників переви-
щила 12 осіб, Паїсій купує покинуту келію на
честь Пророка Іллі й засновує тут новий Іллін-
ський скит. При цих обителях старцем Паїсієм
було започатковано власну духовну школу, а са-
мі вони стали осередками духовності та просвіт-
ництва9.
На момент прибуття на Афон рясофорного
ченця Платона Величковського (таким було його
ім’я в іноцтві, яке після постригу в монахи він замінив на Паїсій) йому виповнилося всьо-
го 24 роки. Першим місцем на Святій Горі, куди він дістався разом зі своїм супутником
ієромонахом Трифоном, була Велика Лавра прп. Афанасія Афонського. Це сталося 4 лип-
ня (ст. ст.) 1746 р., якраз за день до головного лаврського панигіру (престольного свята)
на честь прп. Афанасія. Зупинившись у Лаврі, обидва мандрівники залишилися тут на па-
нигір, вшанувавши пам’ять засновника суспільножительного афонського чернецтва10. Але
в цьому грецькому монастирі вони не захотіли перебувати й невдовзі вирушили пішки в
бік Пантократорського монастиря, неподалік від якого, як свідчить схимонах Митрофан,
«перебували братія руського язика: там вони потребу мали піти до своїх єдиноземців, щоб
від них пораду й настанову прийняти»11.
На жаль, хто були ці «єдиноземці», і при якій із келій неподалік від Пантократорського
монастиря вони подвизалися, схимонах Митрофан не уточнює. Не повідомляє про це в
своїх листах і Паїсій.
Можна припустити, що ці земляки Величковського жили при одній із келій при Панто-
краторському монастирі. Сучасник і земляк Паїсія, київський прочанин та чернець Василь
Григорович-Барський (1701–1747), який незадовго до прибуття прп. Паїсія двічі відвіду-
вав Афон, повідомляв, що на околицях Пантократорського монастиря «по горах чимало
келій безмовствуючих, у них же мало від греків, найбільше ж від ченців русинських звик-
ли жити»12. Крім того, поблизу нього розташовувався ще один відлюдницький скит («на-
рицаємом в Пантократорськом скиту»), де подвизалися ченці різних національностей:
«греки ж, руси і болгари, рукоділлям кормлящиїся»13. Скит цей був невеликий, там не бу-
9 Шумило С. Малоизвестные свидетельства о начальном периоде пребывания прп. Паисия Величковского при
каливах Пантократорского монастыря на Афоне. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Історія.
2020. № 1 (42). С. 140–148.
10 Cхимонах Митрофан. Житие и подвиги блаженного отца нашего старца Паисия. ЖИТ. С. 210–211.
11 Там само. С. 210.
12 Григорович-Барский В. Пешеходца Василия Григоровича-Барскаго-Плаки-Албова, уроженца киевскаго мона-
ха антиохийскаго, путешествие к Святым местам, в Европе, Азии и Африке находящимся, предпринятое в 1723,
и оконченное в 1747 году, им самим писанное. В 2 ч. Санкт-Петербург: Тип-я Императорской академии наук,
1793. Ч. 1–2. С. 612.
13 Там само. С. 616.
Siverian chronicle. 2023. № 6
55
ло ні дикея, ні загального храму, лише келії. Судячи з усього, він розташовувався в місце-
вості Капсала, де й донині розкидано багато стародавніх чернечих келій і калив14.
Отже, завдяки паломницьким нотаткам Григоровича-Барського ми маємо приблизне
уявлення, куди саме в околицях Пантократорського монастиря міг попрямувати Велич-
ковський у пошуках «єдиноземців», щоб «прийняти від них пораду і настанову»15.
На Афоні Платон Величковський оселився в одній із закинутих калив неподалік від
земляків, які врятували його16. Прийнято вважати, що спочатку він облаштувався в при-
леглій невеличкій каливі, що іменувалася «Κηπάρη» (з грецької – калива садівника), яку
на слов’янський та молдавський манер іноді називали «Кипарис». Відомості про таку наз-
ву цієї каливи є лише в одному джерелі – життєписі Паїсія, складеному румунською мо-
вою його учнем схимонахом Ісааком Даскалом17. Назву «Кипарис» він згадує тричі, іме-
нуючи цю каливу «келією». Однак, оскільки Ісаак не жив на Афоні разом із Паїсієм і не
був очевидцем тих подій, його описи грішать неточностями, характерними для відомос-
тей, записаних з пам’яті та з чужих слів. Зокрема, він стверджує, що «келія Кипарис» на-
лежала до монастиря Іверон18. Однак аналіз місцевості та розташованих там келій і калив
не дає змоги визнати правильною таку ідентифікацію. Найближчі келії та каливи, що на-
лежать до Іверона, розташовані лише біля Карієса – столиці Афону. Тоді як і сам прп. Паї-
сій, і інший його біограф схим. Митрофан вказують, що оселився він (Паїсій) поруч зі
співвітчизниками, які жили на келії Пантократорського монастиря19. Крім того, Ісаак не-
правильно називає житло Паїсія «келією». На Афоні під словом «келія» розуміють неве-
лику обитель із храмом (параклісом), де можуть жити від одного до кількох десятків чен-
ців і послушників. При цьому келія, хоч і має статус невеличкої чернечої обителі, але, на
відміну від скиту, не має прав самоврядування та перебуває в повній залежності від кірі-
архального монастиря, на землях якого розташована. Окрім келій, на територіях афон-
ських монастирів розташовано безліч чернечих жител – калив, кафізм та ісихастеріїв, при
яких немає своїх храмів (параклісів). По суті, це звичайні чернечі хатини (відлюдницькі
або господарські), розкидані в різних місцях Афону. Із листів прп. Паїсія знаємо, що храм
у нього вперше з’явився, лише коли він переселився на келію св. Костянтина. До цього
він жив не в келії, а в каливах чи кафізмах у межах Пантократорського монастиря. Цей
факт підтверджує й сам Паїсій у посланні до Афанасія Молдованина20.
Залишаються питання щодо назви каливи. Ісаак її іменує «Кипарис» (румунською –
chiparos, зустрічаються також написання як «chiparis» та «kyparis»)21. Проте така назва не-
відома у Пантократорському монастирі. Проведене нами дослідження дало змогу встано-
вити, що в монастирі її традиційно називають «Καλύβα του κηπάρη» (з грец. – калива са-
дівника). Як пояснюють там, відповідно до місцевого діалекту слово «κηπάρης» (кіпа́ріс)
означає послух садівника або садівничого (не плутати зі словом «κυπαρίσσι», яке перекла-
дається як кипарис, тобто назва рослини). Від слова «κηπάρης» – садівник (хто?) походить
слово «κηπάρη» – садівника чи садівничого (калива чия, кого?). Оскільки на Афоні здавна
існує свій діалект, у якому деякі слова звучать інакше, ніж це прийнято в сучасній ново-
грецькій мові (де «садівник» – це κηπουρός), то назви монастирських послухів тут звично
мають таке ж саме закінчення, як і в слові κηπάρης: τυπικάρης, αρχοντάρης, δοχειάρης,
τραπεζάρης тощо. Отже, на афонському ділекті садівник – κηπάρης, а не κηπουρός, як у
словнику новогрецької мови. Імовірно, через співзвучність слова «κηπάρης» із румун-
ським «chiparos» або слов’янським «кипарис», учень Паїсія схимонах Ісаак і назвав кали-
ву «кипарисом», і ця назва від нього поширилась і в інших працях про старця. Не виклю-
чено, що саме так («кипарисом») називали поміж собою цю каливу й самі учні Паїсія,
оскільки на Афоні слов’янські та інші негрецькі ченці доволі часто переінакшували грець-
кі слова й називали співзвучними, більш звичними словами (Καρυές – Карея, Χουρμίτσας –
Крумиця або Кормилиця, Μπουραζέρι – Білозерка та ін.). Треба зазначити, що досі біля ці-
єї каливи ростуть кілька старих високих кипарисів, що також для слов’янських і молдав-
ських ченців могло бути приводом називати її поміж собою «кипарисом», хоча сама назва
каливи жодним чином із цією рослиною не пов’язана.
14 Пасхалидис С. Святой монастырь Пантократор. Путеводитель паломника. Афон: Изд-во Пантократорского
монастыря, 2017. С. 157–159; Шумило С.В. Малоизвестные свидетельства о начальном периоде пребывания
прп. Паисия Величковского при каливах Пантократорского монастыря на Афоне... С. 140–148.
15 Cхимонах Митрофан. Житие и подвиги блаженного отца нашего старца Паисия... С. 210.
16 Там само. С. 212.
17 Viaţa cuviosul paisie de la Neamţ… P. 29–33, 85.
18 Ibid. Р. 33; Scrieri autobiografice și aghiografiile scrise de ucenicii săi. P. 282.
19 Cхимонах Митрофан. Житие и подвиги блаженного отца нашего старца Паисия... С. 212; Pelin V., Cândea V.
Răspunsul stareţului Paisie către Atanasie Moldoveanul. Р. 52–54.
20 Pelin V., Cândea V. Răspunsul stareţului Paisie către Atanasie Moldoveanul. Р. 52–54.
21 Viaţa cuviosul paisie de la Neamţ… P. 29–33, 85; Scrieri autobiografice și aghiografiile scrise de ucenicii săi. P. 282.
Сіверянський літопис. 2023. № 6
56
Руїни каливи «Кіпа́рі» («Кипарис») при Пантократорському монастирі,
де подвизався прп. Паїсій Величковський з 1746 по 1754 рр.
Сучасний вигляд, 2022 р. Фото С. Шумила.
Сергій Шумило та консул України в Салоніках Олександр Сосонюк
біля руїн каливи «Кіпа́рі» («Кипарис»). Листопад 2022 р.
Руїни каливи «Кіпа́рі» донині збереглися на землях Пантократорського монастиря й
розташовані нижче по схилу від руїн Костянтинівської келії. Її залишки були виявлені в
лютому 2022 р. під час вирубки густих заростей монастирського лісу. У листопаді 2022 р.
на запрошення Пантократорського монастиря автором цієї статті було вперше проведено
обстеження залишків цієї обителі22. До цього помилково вважалося, що паїсіївська калива
«Кіпа́рі» розташовувалась на краю сучасних монастирських городів поруч із келією
св. Трифона.
Проведені попередні обстеження засвідчили, що вона справді збудована не пізніше
XVIII ст. на території колишніх монастирських садів, нині густо порослих лісом. Калива
була невеликою двоповерховою кам’яною чернечою хатиною розміром десь 5х10 метрів
на першому поверсі; використовувалася, імовірно, як житло для монастирського садівни-
ка. Біля неї проходить русло висохлої гірської річки чи потоку, а нижче від каливи зберіг-
ся майстерно виготовлений із каменів водозбірний резервувар, який колись забезпечував
розумне накопичення дощової води для поливу саду. Ченці в гірській місцевості Афону
часто прагнули обирати для проживання місця, де є доступ до прісної води, без чого в го-
рах вкрай важко вижити.
22 Експедиція на Святу Гору Афон: пошуки загубленої келії прп. Паїсія Величковського. Сіверянський літопис.
2022. № 5–6. С. 181–184.
Siverian chronicle. 2023. № 6
57
С. Шумило біля руїн каливи «Кіпарі» («Кипарис») після вирубки та розчистки території.
Травень 2023 р.
Ковані цвяхи, виявлені серед руїн каливи «Кіпарі» («Кипарис»),
травень 2023 р. Фото С. Шумила.
Митрофан повідомляє, що, оселившись у цій каливі поруч зі своїми співвітчизниками,
прп. Паїсій на Афоні «обходив монастирі та скити, шукаючи духовного наставника, який
живе в безмовності, щоб віддати себе на послух йому, але не знайшов», після чого почав
подвизася у цілковитому усамітненні23.
Прп. Паїсій прожив самітником у каливі «Кіпа́рі» два з половиною роки24. Не пізніше
1750 р. полтавського пустельника відвідав його старець Василій Поляномерульський (Poi-
ana Mărului; бл. 1692–1767), який так само походив із українських земель (імовірно, з Чер-
нігово-Сіверщини). Тут, у каливі «Кіпа́рі» він постриг 28-річного рясофорного інока Пла-
23 Схимонах Митрофан. Житие и подвиги блаженного отца нашего старца Паисия… С. 213.
24 Там само. С. 215.
Сіверянський літопис. 2023. № 6
58
тона Величковського в мантію з ім’ям Паїсій25. Про це повідомляє схимонах Ісаак Дас-
кал26. Тут же старець Василій пояснив Паїсію небезпеку усамітненого життя, порадивши
віддати перевагу спільножительству.
У Костянтинівській келії
Поступово, після прийняття постригу, до ченця Паїсія почали приєднуватися нові бра-
тія, яких він брав «не в учні, а в товариші», і маючи «замість отця і наставника вчення
святих отців»27.
Першим, хто поселився разом із Паїсієм у каливі «Кіпа́рі», був монах Віссаріон. Коли
ж до них приєдналися також ченці Парфеній та Кесарій, то, як повідомляє Паїсій, «через
надмірну тісноту приміщення» вони розділилися «по двох каливах, верхній і нижній».
Імовірно, «нижньою» була калива «Кіпа́рі».
Поступово паїсіївське братство стало складатися вже з восьми осіб. Така кількість лю-
дей не могла вміститися в крихітних каливах, і о. Паїсій близько 1754 р. вирішує пересе-
литися в розташовану неподалік («на відстані двох кидків каменя») закинуту келію св. ца-
ря Костянтина28. Як повідомляється, бажаючи об’єднатися всі разом, вони «поміняли
нижню каливу на келію святого Костянтина»29. Вона також належала Пантократорському
монастирю, була за двадцять хвилин ходу від нього й мала власний храм (паракліс).
Із описів, що збереглися в архіві Пантократорського монастиря, відомо, що Костянти-
нівська келія була заснована не пізніше середини XVII ст.30
Однак і тут, на новому місці, спочатку бракувало необхідних умов для життя. Як пові-
домляє прп. Паїсій, у Костянтинівській келії, зокрема, не було приміщень для ночівлі. Су-
дячи з усього, влітку братія змушена була ночувати просто неба або в «куренях», виготов-
лених із гілок дерев. Але взимку це ставало неможливим. Тому, як пише Паїсій, «бачачи
наближення зими, і не маючи де й голови прихилити, не було ж і калив, тоді, бачачи гост-
ру нашу потребу, почали самі будувати у святому Костянтині п’ять калив»31. Будівництво
тривало чотири місяці32.
Один із біографів Паїсія, майбутній митрополит Угровалахійський Григорій Даскал
(1765–1834), уточнює важливу деталь: живучи в Костянтинівській келії, Паїсій із братією
«не мали власного майна, тому й під замок ніколи ніщо не замикалося, бо нікому було ко-
го-небудь у чому-небудь боятися»33. Митрофан уточнює, що в Костянтинівській келії зго-
дом разом із Паїсієм подвизалося дванадцять чоловік братії: «сім волоськаго язика, а
п’ять славенськаго»34.
Саме тут, у Костянтинівській келії, не пізніше 1758 р. старець Паїсій на 36-му році
життя приймає рукоположення в сан священика й стає духівником35. За словами Митро-
фана, погодився на це Паїсій неохоче, лише за численними наполяганнями й проханнями
як братії, так і інших «чесних святогірських духівників»36. Головною причиною було те,
що громада Паїсія зовсім не мала власного священика й духівника, і братство змушене бу-
ло звертатися до пастирів з інших святогірських обителей. Крім того, за духовною пора-
дою до Паїсія в цей час ішло вже й багато ченців з інших афонських монастирів, які хоті-
ли бачити в ньому свого духівника й наставника. Серед них був і колишній Константино-
польський патріарх Серафим I (1733–1734), який проживав на спокої при Пантократор-
ському монастирі, духівником якого згодом і став Паїсій37.
У житіях прп. Паїсія зазначається, що погодився він прийняти рукоположення лише за
твердим наполяганням «святогірських духівників». Очевидно, серед них вирішальне зна-
чення мала думка і його власного духівника – старця Даниїла з Ватопедського скиту
св. Димитрія, який вже не міг впоратися з опікою постійно зростаючого числа учнів і по-
слідовників прп. Паїсія. Про цього старця ми дізнаємося з єдиного джерела – полемічного
послання прп. Паїсія до Афанасія Молдованина, де він наголошує: «на Святій Горі багато
25 Viaţa cuviosul paisie de la Neamţ... P. 30, 85.
26 Ibid. P. 85.
27 Cхимонах Митрофан. Житие и подвиги блаженного отца нашего Старца Паисия... С. 214–215.
28 Там само; Ibid.
29 Cхимонах Митрофан. Житие и подвиги блаженного отца нашего старца Паисия… С. 217; Pelin V., Cândea V.
Răspunsul stareţului Paisie către Atanasie Moldoveanul. P. 53–54.
30 Архів Пантократорського монастиря на Афоні (далі – АПМА). Ф. 4/13. Арк. 1–7.
31 Pelin V., Cândea V. Răspunsul stareţului Paisie către Atanasie Moldoveanul. Р. 53–54.
32 Там само.
33 Paisianismul, un moment românesc în istoria spiritualităţii europene… P. 117–134; Cuviosul Paisie de la Neamţ
Velicikovski… Р. 333–351.
34 Cхимонах Митрофан. Житие и подвиги блаженного отца нашего старца Паисия… С. 218–219.
35 Viaţa cuviosul paisie de la Neamţ… P. 34, 85.
36 Cхимонах Митрофан. Житие и подвиги блаженного отца нашего старца Паисия… С. 217.
37 Там само. С. 221.
Siverian chronicle. 2023. № 6
59
чесних [отців] знають мого старця, і більше того, духівника мого, преподобного отця Да-
ниїла, який живе в скиту святого Димитрія, тому що він є духовним батьком також і для
старця мого, Василія»38. Відомостей про цього подвижника більше немає в жодному ін-
шому листі прп. Паїсія. Не повідомляють про нього й біографи преподобного. Існує дум-
ка, що начебто Паїсій взагалі не мав на Афоні духівника. Водночас із цього короткого по-
відомлення дізнаємося, що прп. Паїсій, побувши певний час у повному усамітненні, все ж
у 1750-ті роки почав керуватися настановами старця Даниїла, який подвизався при Вато-
педському скиту св. Димитрія.
Описи цієї обителі залишив сучасник Паїсія В. Григорович-Барський. За його словами,
у 1744 р. при ній було 20 келій і калив, де жили переважно грецькі ченці й один русин-
ський старець39. Усі вони приймали «благословення і настанови від скевофілакса та інших
соборних старців монастиря Ватопедського, оскільки скит цей на його землі знаходить-
ся й до його влади належить, і без ради його нічого не чинить»40. Вважається, що в
сер. XVIII ст. Димитріївський скит був одним із осередків ісихатського руху отців-коліва-
дів на Афоні41. Про служіння в ньому старця Даниїла підтверджує досліджена нами у вів-
тарній частині параклісу Всіх святих вмурована в стіну над жертовником (по ліву сторо-
ну) ктиторська мармурова плита від 1760 р., на якій серед інших імен викарбувано ім’я
ієромонаха Даниїла. Імовірно, це саме той Даниїл, про якого повідомляє прп. Паїсій.
Руїни в Димитріївському скиту Ватопедського монастиря.
Фото С. Шумила, 2020 р.
Вівтарна частина параклісу Всіх святих в Димитріївському скиту,
де над жертовником ліворуч вмурована в стіну ктиторська мармурова плита від 1760 р.,
на якій серед інших імен викарбувано ім’я ієромонаха Даниїла.
Фото С. Шумила, 2020 р., публікується вперше.
38 Pelin V., Cândea V. Răspunsul stareţului Paisie către Atanasie Moldoveanul. P. 85.
39 Григорович-Барский В. Пешеходца Василия Григоровича-Барскаго-Плаки-Албова … путешествие к Святым
местам… С. 636.
40 Там само. С. 636.
41 Димитрия великомученика скит. Православная энциклопедия. Москва: ЦНЦ «Православная Энциклопедия»,
2007. Т. 15. С. 206–207; Χρυσοχοΐδης Κ. ᾿Από τήν ᾿Οθωμανική κατάκτηση ὥς τόν 20ό αιώνα. 'Ιερά Μεγίστη Μονή
Βατοπεδίου. Παράδοαη-ίστορία-Τεχνη. «Αγιον» Ορος, 1996. T. 1. Σ. 66.
Сіверянський літопис. 2023. № 6
60
Ктиторська мармурова плита від 1760 р. у вівтарній частині параклісу Всіх святих
в Димитріївському скиту, на якій викарбувано ім’я ієромонаха Даниїла.
Фото С. Шумила, 2020 р., публікується вперше.
Хто саме з архієреїв висвятив старця Паїсія, слов’янські тексти житій не уточнюють.
Висловлювалися припущення, що це міг бути колишній Константинопольський патріарх
Серафим42. Однак у румунському тексті житія прп. Паїсія, складеному його учнем
схим. Ісааком, із цього приводу є важливе уточнення. За словами Ісаака, Паїсій був висвя-
чений у віці тридцяти шести років Преосвященним Григорієм Рашкою (рум. Raşca)43. Хто
цей Григорій Рашка – поки що встановити не вдалося. Важко сказати, чи не припустився
схим. Ісаак помилки із прізвищем? Не виключено, що тут ішлося про правлячого архієрея
Рашко-Призренської єпархії в Сербії44. Водночас у Румунії також існують топоніми з наз-
вою Râșca, поширеним у молдо-влахійських землях було й схоже за звучанням прізвище
Рошка (рум. Roșca), тож не можна відкидати й румунського походження цього ієрарха.
Питання це залишається відкритим.
42 Багато хто плутає колишнього Патріарха Серафима I (обіймав патріаршу кафедру з 1733 до 1734 рр.), який
проживав на спокої на Афоні, з іншим Патріархом Серафимом II (Аніном), що обіймав Константинопольську ка-
федру з 1757 до 1761 рр. Останній на Афон переїхав після усунення з кафедри 1761 р. і жив у келії «Серай», що
належала Ватопедському монастирю, поблизу Карієса. Під час російсько-турецької війни 1769 р. закликав
грецьке населення повстати проти турків. Після провалу революції 1776 р. змушений був тікати від пересліду-
вань у межі Російської імперії, переїхавши в Україну, де певний час мешкав у Ніжині, а в останні роки життя
проживав у Мгарському монастирі на Полтавщині (батьківщині прп. Паїсія), де помер 7 грудня 1779 р.
43 Viaţa cuviosul paisie de la Neamţ… P. 34; Scrieri autobiografice și aghiografiile scrise de ucenicii săi. P. 285–286.
44 Рашка – середньовічна сербська держава (велика жупа) і однойменний регіон у південно-центральній частині
Сербії, в Косово та північній частині Чорногорії. Тут у середньовіччі довгий час була столиця правителів динас-
тії Неманичі та сербської держави (що й називалася Рашкою). Тут же була кафедра першого єпископства Сербії
(Єпархія Рашка і Призрен). Паралельно з назвою Рашка використовувалася також назва «Рашка земля» (країна).
Вона вживалася і в титулуванні великих жупанів, чергуючись із назвою «сербська земля». У латинських джере-
лах сербів іменували Rasciani, а їхню державу – Rascia. В угорців і німців ці назви зберігалися до XX ст. У
сучасній Сербії таку саму назву мають муніципалітет, місто і район Рашка.
Siverian chronicle. 2023. № 6
61
Де саме було здійснено хіротонію Паїсія, також не уточнюється. Можливо, висвячення
відбувалося в параклісі Костянтинівської келії. Однак келійний храм, що більше нагадує
невелику каплицю, для такого урочистого архієрейського богослужіння занадто малий.
Тому не виключено, що висвячення могло відбутися в кафоліконі Пантократорського мо-
настиря.
Після хіротонії кількість братії, яка бажала приєднатися до громади старця Паїсія,
зросла45. Як уже зазначалося, до кінця 1757 р. братство складалося вже з 12-ти осіб (семи
молдаван і п’яти слов’ян). Через це наприкінці 1757 – на початку 1758 рр. Паїсій разом із
учнями переходить у розташовану неподалік покинуту й занедбану Іллінську келію, яку
згодом він перетворив на самоврядний скит46.
Омологія Костянтинівської келійної обителі на Афоні, 1779 р.
Архів Пантократорського монастиря на Афоні. Фото С. Шумила.
Костянтинівська келія з параклісом продовжувала ще довгий час функціонувати й піс-
ля виходу з неї прп. Паїсія. Про це свідчать омології келії за 1779–1841 рр., що зберіга-
ються в архіві Пантократорського монастиря47. Із них відомо, що від 15 травня 1779 р. у
Костянтинівській келії жили ченці Макарій та Геннадій, а вже від 6 серпня того ж року –
ченці Геннадій та Євфимій. Від 7 листопада 1807 р. – чернець Іоаким, від 15 червня
1814 р. – ченці Данило, Ананій та Анастасій, від 11 квітня 1816 р. – ченці Арсеній та Гри-
горій, а від 20 вересня 1841 р. – ченці Григорій та Максим. Імовірніше, спочатку в Кос-
тянтинівській келії продовжували подвизатися учні прп. Паїсія, хоча до середини XIX ст.
там жили, мабуть, уже грецькі ченці. На початок ХХ ст. келія поступово запустіла, була
полишена й занепала.
45 Cхимонах Митрофан. Житие и подвиги блаженного отца нашего старца Паисия… С. 219.
46 Шумило С. «Малоросійський» Іллінський скит на Афоні… С. 115–132; Шумило С. Паїсій Величковський та
український Іллінський скит на Афоні. C. 175–215.
47 АПМА. Ф. 4/13. Арк. 1–7.
Сіверянський літопис. 2023. № 6
62
Руїни Костянтинівської келійної обителі при Пантократорському монастирі,
де подвизався прп. Паїсій Величковський з 1754 по 1757 рр.
Сучасний вигляд, 2016 р. Фото С. Шумила.
Siverian chronicle. 2023. № 6
63
С. Шумило та консул України в Салоніках О. Сосонюк
біля руїн Костянтинівської келійної обителі. Листопад 2022 р.
У 2015 та 2017 рр. автором цієї статті спільно із колегами з Міжнародного інституту
афонської спадщини здійснено наукову експедицію по місцях подвижництва прп. Паїсія
Величковського на Афоні. Експедиція була організована в рамках підготовки до відзна-
чення 295-річчя від дня народження прп. Паїсія та проведення міжнародної конференції
«Київські Паїсіївські читання»48.
Відвідуючи місця подвигів прп. Паїсія, нами було оглянуто й колишню Костянтинів-
ську келію. На сьогоднішній день від неї збереглися лише руїни фундаменту параклісу та
невелика частина стіни однієї з господарських будівель. Місцевість сильно заросла чагар-
ником і деревами, що ускладнює пошук та відвідування. На місці зруйнованого вівтаря
параклісу св. царя Костянтина за афонською традицією посаджено дерево, щоб тварини
не ходили по вівтарній частині колишнього храму. Креслення та зображення келії не збе-
реглися, тому уявити, як вона виглядала, зараз вкрай складно. Можна лише умовно рекон-
струювати її вигляд на основі залишків цегляного фундаменту деяких будівель. Однак по-
ки що достеменно не відомо, чи фундамент, що зберігся, справді належить до часів пере-
бування тут Паїсія Величковського, або ж – до пізнішого періоду? Це ще належить з’ясу-
вати під час подальших досліджень.
Початок перекладацької діяльності
З епістолярію Паїсія та житійних текстів відомо, що не маючи тривалий час досвідче-
ного духовного наставника, Паїсій із учнями спочатку намагалися керуватися святоотців-
ськими книгами, що зберігалися в бібліотеках афонських монастирів. Із того, що Паїсій
надсилав до друга й однодумця – ігумена Софронієво-Молченської пустині прп. Феодосія
Маслова (?–1802)49 –дізнаємося, що спершу він на Афоні збирав і переписував переклади
святоотцівських творів слов’янською мовою. Переважно ці книги Паїсій брав у Хіландар-
ському та Зографському монастирях50.
Із листа до митрополита Гавриїла Петрова (1730–1801) від 23 листопада 1791 р., опуб-
лікованого як передмова до виконаного старцем перекладу повчань прп. Ісаака Сиріна,
Паїсій повідомляє, що саме під час перебування в Костянтинівській келії він уперше звер-
нув увагу на нестиковки та невідповідності слов’янських перекладів святоотцівських книг
із їхніми грецькими оригіналами, через що до кінця неможливо було зрозуміти їхнього
сенсу51. Як пише Паїсій, «коли ж це трапилося зі мною безліч разів, я побачив, що марно
48 На Афоні по місцях подвижництва прп. Паїсія Величковського проведена наукова експедиція. Міжнародний
інститут афонської спадщини. URL: https://afon.org.ua/ru/novosti/na-afone-po-mestam-podvizhnichestva-prp-
paisiya-velichkovskogo-provedena-nauchnaya-ekspeditsiya.html.
49 Второе послание прп. Паисия Величковского игумену Феодосию. ЖИТ. С. 353–359.
50 Первое послание иерею Димитрию. ЖИТ. С. 408–409.
51 Книга Исаака Сирина. Слова постнические. Нямецкий монастырь, 1812. Предисловие. Арк. ІІ зв.–ІІІ зв.; Стар-
цы о. Паисий Величковский и о. Макарий Оптинский и их литературно-аскетическая деятельность. Отечествен-
ные подвижники благочестия. Введенская Оптина Пустынь, 1996. Сентябрь. С. 465.
Сіверянський літопис. 2023. № 6
64
працюю в уявному виправленні слов’янських книг зі слов’янських»52. Колишній вихова-
нець Києво-Могилянської академії виявляє в слов’янських перекладах безліч «неясностей
та збідніння грамотності». Причиною цього він називає «недостатню досвідченість старо-
давніх перекладачів з давньогрецької мови на слов’янську», а також «недбальство недо-
свідчених перекладачів»53.
Тому ще під час перебування в Костянтинівській келії, вдосконалившись у вивченні не
лише розмовної новогрецької, а й давньогрецької мови, Паїсій починає збирати по афон-
ських монастирях стародавні святоотцівські рукописи й книги давньогрецькою мовою «в
надії виправити за ними слов’янські»54.
Румунський біограф прп. Паїсія, Григорій Даскал, уточнює, що старець тоді вже добре
опанував розмовну грецьку мову й почав зіставляти слов’янський Октоїх із грецьким, по-
мітивши багато відмінностей між ними. За допомогою одного з учнів на ім’я Макарій,
який добре знав давньогрецьку мову після навчання в Бухаресті, він почав посилено прак-
тикувати ще й давньогрецьку, щоб особисто зіставляти й перевіряти слов’янські перекла-
ди та грецькі оригінали. Як зазначає Григорій Даскал, завдяки цьому «найбільше отриму-
вав користь і сам, і братам допомагав. Бо відтоді не лише з книг слов’янських, а й з еллін-
ських тлумачив їм слово Боже, яке мав справжнім і не заблукалим наставником»55.
Викликає подив, як Паїсій зміг за такий стислий термін «з нуля» так добре опанувати
новогрецьку та давньогрецьку мови, щоб не лише вільно спілкуватися ними, а й якісно
перекладати слов’янською такі складні святоотцівські тексти. Водночас важливо врахову-
вати, що досвід вивчення мов і натренованості пам’яті, читання творів іншими мовами та
їх перекладу він набув ще під час навчання в Києво-Могилянській академії. У цьому нав-
чальному закладі викладання велося переважно латиною, проте вивчалися також церков-
нослов’янська, руська, польська та грецька мови, твори античних філософів і багато іншо-
го. Сам Паїсій в «Автобіографії» зазначає, що він перші роки «з ретельністю перебував
там у шкільному навчанні»56. І хоч після п’яти років він полишив навчання в академії,
отриманий досвід і знання знадобилися йому в подальшому як для розуміння та аналізу
богословських творів, так і для опанування румунської та грецької мов.
П’ять років навчання в Києво-Могилянській академії – це посутній під ту пору рівень
освіченості та гуманітарних знань. За цей термін (з 1735 по 1740 рр.) він закінчив класи
аналогії, інфіми, граматики, синтаксими, поетики та інші. Паїсій, як зазначає Анна Бріскі-
на, «здобув гуманістичну освіту, тобто володів глибокими знаннями з граматики ... дове-
деними до автоматизму навичками граматичного та стилістичного аналізу тексту, а також
навичкою перекладу тексту з однієї мови іншою; мав навички роботи як із біблійними,
так і з філософськими класичними текстами; багато знав напам’ять; володів методами як
колективної, так і самостійної аналітичної роботи з текстом»57. Без усіх цих знань і якос-
тей, набутих під час навчання в Києво-Могилянській академії, прп. Паїсій, напевно, не
зміг би розкритися в тій своїй багатогранності, в якій він нам відомий сьогодні.
За словами Паїсія, святоотцівські книги він отримував на Афоні переважно «від своїх
благодійників із сербської та болгарської обителей» (тобто з монастирів Хіландар і Зог-
раф)58. Це свідчить про тісний зв’язок Паїсія з ченцями цих двох слов’янських монасти-
рів, в яких він брав у користування книги слов’янською мовою. Із листа до Гавриїла Пет-
рова Паїсій повідомляє, що під час перебування вже в Костянтинівській келії (1754–1758)
він вперше звернув увагу на невідповідності слов’янських перекладів із їхніми грецькими
оригіналами59. Зокрема, від одного ієромонаха, ім’я якого Паїсій не називає, він отримав
болгарський переклад повчань Ісака Сиріна, які й почав звіряти з іншими слов’янськими
перекладами60.
Цікавий факт – у той час, коли прп. Паїсій у монастирській бібліотеці Зографа працює
зі святоотцівськими творіннями, тут так само подвизався з 1751 до 1761 рр. український
філолог і перекладач, колишній викладач Києво-Могилянської академії та Московської
52 Второе послание прп. Паисия Величковского игумену Феодосию. ЖИТ. С. 353.
53 Там само.
54 Книга Исаака Сирина. Слова постнические. Арк. ІІ зв.–ІІІ зв.; Старцы о. Паисий Величковский и о. Макарий
Оптинский... С. 465.
55 Paisianismul, un moment românesc în istoria spiritualităţii europene… P. 117–134; Cuviosul Paisie de la Neamţ
Velicikovski… Р. 333–351.
56 Преподобний Паїсій Величковський. «Повість про святий собор»… С. 70.
57 Брискина-Мюллер А. К вопросу о влиянии духа гуманизма и Просвещения на личность и труды воспитанника
Киевской академии преподобного Паисия Величковского. Труды Киевской духовной академии. Киев, 2016. № 25.
С. 261.
58 Первое послание иерею Димитрию. ЖИТ. С. 408–409.
59 Книга Исаака Сирина. Слова постнические. Арк. ІІ зв.–ІІІ зв.; Старцы о. Паисий Величковский и о. Макарий
Оптинский... С. 465.
60 Там само.
Siverian chronicle. 2023. № 6
65
слов’яно-греко-латинської академії ієромонах Яків Блонницький (1711–1774). Саме в Зо-
графському монастирі він зіставив із грецькими оригіналами близько 40 слов’янських
книжок і на підставі отриманого матеріалу почав складати два нові словники («Лексикон
елліно-словенський» і «Лексикон славено-елліно-латинський»), а також «Граматику нову
старої і славної мови словенської»61.
Оригінал рукопису прп. Паїсія Величковського, переклад слов’янською мовою твору
прп. Петра Дамаскіна «Словеса краткіє», здійсненого старцем Паїсієм наприкінці XVIII ст.
Бібліотека Пантелеймонівського монастиря на Афоні. Фото С. Шумила, 2016 р.
Ієромонах Яків Блонницький походив із села Орловець на Черкащині, був сином свя-
щеника, із 1724 р. навчався в Києво-Могилянській академії. У 1729 р. прийняв постриг
і згодом був висвячений у сан ієромонаха. У 1740–1741 рр. викладав у Києво-Могилян-
ській академії; 1741 р. призначений учителем риторики у Тверську духовну семінарію, з
18 травня 1742 р. – префект семінарії. У 1743-му перейшов до Лубенського Мгарського
монастиря, наприкінці того ж року за рекомендацією митрополита Рафаїла Заборовського
(1676–1747) призначений викладачем грецької мови в Московську слов’яно-греко-латин-
ську академію. Він уклав із навчальною метою коротку грецьку граматику та переклав
«Енхірідіон» Епіктета. У серпні 1745 р. Синод призначив його помічником архімандрита
Іларіона Григоровича (1696–1759) в комісію з виправлення слов’янського перекладу Біб-
лії; у якій брав участь до травня – червня 1748 р. У складі цієї комісії ним були засвідчені
«Требник» і «Чин приєднання до православ’я іновірців». Після 1748 р. переклав твори
«Про небесну і церковну ієрархію» Псевдо-Діонісія Ареопагіта й трактат «Про Собор,
який відбувся в 1672 р. в Єрусалимі, проти помилок кальвіністів». 17 червня 1748 р. Си-
нод направив його «для проживання й для перекладу Церкві Святій благопотрібних книг і
вживання перепису потрібних скриптів» у Білгород до архієпископа Іоасафа Горленка
(1705–1754). У 1751-му переведений у Святогірський Успенський монастир (нині Свято-
гірська Лавра) на Собожанщині. 8 серпня 1751 Яків Блонницький самовільно покинув
монастир і вирушив на Афон. Тут жив при Зографському болгарському монастирі та «ко-
зацькому» скиті «Чорний Вир», продовживши філологічні праці. Він зіставив із грецьки-
ми оригіналами близько 40 слов’янських книжок і на підставі отриманого матеріалу почав
укладати грецко-слов’янський і слов’яно-греко-латинський словники. Окрім того, працю-
вав над граматикою церковнослов’янської мови62. У 1761-му повернувся до Києва, привіз-
61 Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі – ЦДІАК). Ф. 131 (Києво-Слупський монас-
тир). Спр. 139. Справа про укладання ієромонахом Яковом (Блонницьким) слов’яно-елінно-латино-слов’янсько-
го лексикону та граматики. 1762–1769 рр.; Там само. Ф. 127. Оп. 1020. Спр. 4389. Донесення Київського митро-
полита Арсенія про призначення ієромонаха Якова до Києво-Пустельного монастиря для закінчення наукових
праць з укладання словників і граматики. 1774 р.; Там само. Ф. 127. Оп. 1020. Спр. 3365. Копії указів Синоду з
1762 р. Т. I. Арк. 12.
62 Чистович И.А. Труды Иакова Блонницкого. Известия Отделения русского языка и словесности (далі –
ИОРЯС). 1858. Т. 7. Вып. 1. С. 65–68; Елеонский Ф. По поводу 150-летия Елизаветинской Библии. Санкт-Петер-
бург, 1902; Акты и документы, относящиеся к истории Киевской академии. Киев, 1904–1910, Отд. 2. Т. 1–3;
Сіверянський літопис. 2023. № 6
66
ши із собою розпочаті на Афоні праці. Синод направив його спочатку до Київського Пус-
тельно-Микильського монастиря, а пізніше – до Київського Золотоверхо-Михайлівського
монастиря й наказав завершити роботу над лексиконами та граматикою. У березні 1763 р.
складену ним «Граматику зова старого и славного языка славенского» розглянула комісія
з трьох київських учених ченців; за отриманими зауваженнями він виправив її. У лютому
1774-го граматика була відіслана до Синоду в Санкт-Петербург, а лексикони залишені для
засвідчення в Києво-Могилянській академії (сучасне місцезнаходження рукописів невідо-
ме)63. У серпні 1774 р., після смерті Блонницького, Синод ухвалив «ону граматику засвід-
чити й виправити Московській друкарській конторі». У 1777 р. коректори Московської
синодальної друкарні констатували, «що оная граматика в порядку і правилах має схо-
жість із стародавніми слов’янськими граматиками, і правил у ній достатню кількість по-
кладено, але ... всі правила написані найдавнішим і майже невживаним стилем ... з них ба-
гато ... введено, які вживаються в самій Малоросії». Після такого висновку російський Си-
нод розпорядився здати граматику до архіву64.
Автограф ієром. Якова Блонницького, 2 червня 1769 р.
ЦДІАК. Фото С. Шумила.
Харлампович К.В. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь. Казань, 1914. Т. 1; Шиш-
кин А.Б. Блонницкий Иаков. Словарь русских писателей XVIII в. / Отв. ред. А.М. Панченко. Ленинград, 1988.
Вып. 1. С. 95–96; Нiмчук В.В. Блоницький, чернечя им’я Якiв. Києво-Могилянська академiя в iменах, XVII–
XVIII ст. Київ, 2001. С. 75; Шишкин A.Б. Иаков Блонницкий. Православная энциклопедия. Москва: Церковно-
научный центр «Православная энциклопедия», 2009. Т. XX. С. 505–506.
63 ЦДІАК України. Ф. 131. Спр. 139; Там само. Ф. 127. Оп. 1020. Спр. 4389; Там само. Спр. 3365. Т. I. Арк. 12.
64 Центральний державний історичний архів Санкт-Петербурга. Ф. 834. Оп. 3. № 3372. Цит. за: Шишкин А.Б.
Блонницкий Иаков. С. 95–96.
Siverian chronicle. 2023. № 6
67
Можна припустити, що о. Яків Блонницький, проживаючи в Зографі, міг бути серед
тих насельників болгарської обителі, які допомагали о. Паїсію й надалі отримувати свято-
отцівські твори в бібліотеці Зографського монастиря. Зокрема, Паїсій згадує, що у цей час
від одного ієромонаха, ім’я якого він не називає, отримав болгарський переклад повчань
Ісаака Сиріна65. Цілком імовірно, що це міг бути о. Яків Блонницький, земляк о. Паїсія.
Принаймні, у цей період о. Паїсій, проживаючи у Костянтинівській келії (1754–1758),
уперше звертає увагу на невідповідності між слов’янськими перекладами та грецькими
оригіналами святоотцівських книг, що й спонукало його розпочати роботу над звіркою та
зайнятися перекладом66. Спілкуючись із вченими ченцями Зографу, він не міг не перети-
натись тут із Яковом Блонницьким, який у цей само час також працював у монастирській
бібліотеці, зіставляючи з грецькими оригіналами слов’янські книги (близько 40) і працю-
ючи над укладанням греко-слов’янського та слов’яно-греко-латинського словників. Вони
могли бути знайомі ще з часів Києво-Могилянської академії, де Яків не лише навчався,
але й певний час був викладачем грецької та латинської мов. У будь-якому разі, одночас-
не перебування на Афоні та робота в бібліотеці Зографського монастиря двох українських
діячів, які займались звірянням книг і перекладом, дають підстави припускати імовірність
їхнього знайомства та взаємодії, а також і взаємовпливу.
Крім того, із 1740-х рр. при Зографському монастирі вже діяв український «козаць-
кий» скит «Чорний Вир» (Мавровир), заснований також випускником Києво-Могилян-
ської академії та колишнім бунчуковим товаришем Ніжинського козацького полку ієро-
схимонахом Григорієм Голубом67. Зі свідчень насельника «Чорного Виру» ієродиякона
Іоасафа Петренка відомо, що ченці цієї «козацької» обителі на Афоні вже тоді підтриму-
вали тісні стосунки з прп. Паїсієм Величковським і навіть вважали його «духівником»68.
Цей факт підтверджує й інший насельник «Чорного Виру» монах Ігнатій (Деншин), кот-
рий називає старця «начальником аввою Паїсієм»69. Отже, можна говорити про існування
певного негласного духовного союзу й взаємодії двох українських обителей на Афоні та
їхніх старців – оо. Григорія Голуба та Паїсія Величковського70. Судячи з усього, прп. Паї-
сій у цей час бував не лише в Зографському монастирі, а й у розташованому на його тери-
торіях «козацькому» скиті «Чорний Вир», і навіть був духівником для частини братії цьо-
го скиту. Це засвідчує існування у цей період тісних зв’язків українських «зографських»
ченців із прп. Паїсієм Величковським та його послідовниками, що також підвищує імовір-
ність його знайомства та взаємодії з ієромонахом Яковом Блонницьким.
Зображення скиту «Чорний Вир» (Мавровир).
Деталь гравюри на міді з монастиря Зограф.
Гравер невідомий, 1818 р.
65 Книга Исаака Сирина. Словеса постнические. Арк. ІІ зв.–ІІІ зв.
66 Книга Исаака Сирина. Слова постнические. Арк. ІІ зв.–ІІІ зв.; Старцы о. Паисий Величковский и о. Макарий
Оптинский... С. 465.
67 Шумило С. Бунчуковий товариш Ніжинського полку Григорій Голуб та заснування ним скиту «Чорний Вир»
на Афоні. Сiверянський лiтопис. 2020. № 2. C. 60–80.
68 Державний архів Чернігівської області. Ф. 679. Оп. 1. Спр. 762. Арк. 1–12.
69 Описание путешествия отца Игнатия в Царьград, Афонскую гору, Святую Землю и Египет. 1766–1776 гг.
Православный палестинский сборник. Санкт-Петербург, 1891. Т. XII. Вып. 36 (3). С. 9.
70 Шумило С. Прп. Паисий Величковский и Запорожская Сечь… С. 70–71; Шумило С. Афонский скит «Черный
Выр» и попытки воссоздания нового Русика в XVIII в. на Святой Горе. Афон и славянский мир. Мат. Между-
нар. науч. конф. (21–23 мая 2015 г.). Афон: Пантелеимонов монастырь, 2016. С. 225–226.
Сіверянський літопис. 2023. № 6
68
Зображення скиту «Чорний Вир» (Мавровир).
Деталь гравюри на міді з монастиря Зограф. Гравер: монах Феофіл, 1836 р.
Беззаперечний вплив на молодого Паїсія мав прп. Василій Поляномерульський, про
що відомо з листування подвижника та свідчень його учнів71. Родом він був з українських
земель, імовірно, – із Чернігово-Сіверщини. Певний час прп. Василій подвизався в пустелі
на Чернігівщині разом зі старцем Іоаном (Кмітом), а потім – на Правобережній Україні в
Мошенських горах. Близько 1730 р. оселився біля витоків р. Бузеу в Карпатах, де почав
зведення Поляномерульського скиту (рум. Poiana Mărului). Згодом цей скит, що набув
статусу ставропігії, став одним зі значних духовних центрів Молдови, а під керівництвом
його очільника перебували 11 скитів і пустинь. Із 1743 по 1746 рр. у цій обителі подвизав-
ся майбутній старець Паїсій Величковський. Прп. Василій часто бував на Афоні, де в ньо-
го й у прп. Паїсія був спільний духівник – старець Даниїл із Ватопедського скиту св. Ди-
митрія. Окрім ісихастської практики, ченці Поляномерульського скиту займалися пере-
кладами творінь святих отців. До творів деяких із них прп. Василій склав передмови, в
яких роз’яснював, як слід розуміти їхні слова про молитву Ісусову. У 1749 р. прп. Василія
покликали до Бухареста, де з ним спілкувалися патріархи Антіохійський, Олександрій-
ський та Єрусалимський, які перебували тоді у Валахії72. Його повчання про піст і умну
молитву були рекомендовані як душекорисне читання для ченців, Антіохійський патріарх
Сильвестр благословив прп. Василія написати твір, у якому пояснюється, чому ченцям за-
боронено вживати м’ясо. Саме тому він отримав дозвіл вивчити Типікони афонських мо-
настирів і в 1750 р. прибув на Афон, де відвідав Паїсія Величковського, якого постриг у
малу схиму. Імовірно, саме він вперше надихнув і спонукав прп. Паїсія займатися збиран-
ням, звіренням, перекладами та переписуванням святоотцівських творів.
З-поміж іншого, вплинути на рішення Паїсія почати займатися перекладацькою діяль-
ністю міг і його духівник Даниїл із Ватопедського скиту св. Димитрія, про якого ми діз-
наємося з послання до Афанасія Молдованина73. Цей скит згодом став одним із осередків
руху отців-колівадів на Афоні. Отже, як бачимо, прп. Паїсій у цей період був тісно пов’я-
заний не лише з отцями Пантократорського, Зографського та Хіландарського монастирів,
а й Ватопедською обителлю. А сам старець Даниїл був духівником не лише прп. Паїсія, а
й прп. Василія Поляномерульського.
Іллінський скит як осередок літературно-просвітницької діяльності
У Костянтинівській келії старець Паїсій пробув усього близько трьох років. Наприкін-
ці 1757 – на початку 1758 рр. він разом із учнями переходить у розташовану неподалік по-
кинуту й занедбану Іллінську келію, яку згодом перетворив на самоврядний скит.
Із перебуванням прп. Паїсія в Іллінському скиту пов’язане розгортання літературної,
перекладацької та просвітницької діяльності старця та його школи. Про це ми дізнаємося
як із житій подвижника, так і з його листа до друга й однодумця прп. Феодосія Маслова74.
У справі переписування й перекладу книг Паїсій починає взаємодіяти з колишніми
каппадокійськими ченцями, які подвизалися на келії св. Василія Великого неподалік лавр-
ського скиту св. Анни, де діяв скрипторій з переписування давньогрецьких святоотців-
ських творів75. Тут Паїсій знаходить творіння святих Петра Дамаскіна, Антонія Великого,
Григорія Синаїта, Філофея, Ісихія, Діодоха, Фаласія, Симеона Нового Богослова, Никифо-
71 Pelin V., Cândea V. Răspunsul stareţului Paisie către Atanasie Moldoveanul. P. 84–85; Cхимонах Митрофан. Житие
и подвиги блаженного отца нашего старца Паисия… С. 215; Viaţa cuviosul paisie de la Neamţ... P. 30, 85.
72 Raccanello D. La figure de Basile de Poiana Mărului et son enseignement sur la Priere de Jesus. Irénikon. 1988.
Vol. 61. P. 41–66; Пелин В.С. Василий Поляномерульский. Православная энциклопедия. Москва: ЦНЦ «Право-
славная Энциклопедия», 2004. Т. 7. С. 214–216.
73 Pelin V., Cândea V. Răspunsul stareţului Paisie către Atanasie Moldoveanul. P. 85.
74 Второе послание прп. Паисия Величковского игумену Феодосию. ЖИТ. С. 353–359.
75 Там само. С. 357.
Siverian chronicle. 2023. № 6
69
ра, Ісаї та інших давніх отців Церкви. На замовлення Паїсія тутешні ченці-каппадокій-
ці переписують для нього ці та інші книги. Щоб оплатити роботу переписувачів, паїсіїв-
ське братство заробляло рукоділлям. Замовлені книги він отримав «за два з лишком роки»
до свого від’їзду з Афону76. Тобто виходить, що вже в 1760–1761 рр. його школа в Іллін-
ському скиті починає займатися не лише збиранням і звіркою, а й замовляє переписуван-
ня книг.
«Руський скит» Пророка Іллі на Афоні, перша пол. ХІХ ст.
Малюнок вел. князя К.М. Романова, 1845 р.
Закладна мармурова плита, вмурована у стіну правого параклісу (храму)
на честь Благовіщення Богородиці, закладеного Паїсієм Величковським
в Іллінському скиту у 1761 р. Сучасний вигляд, 2013 р. Фото С. Шумила.
76 Второе послание прп. Паисия Величковского игумену Феодосию. С. 359.
Сіверянський літопис. 2023. № 6
70
Паїсій зазначає, що до цього часу на Афоні й загалом у Греції святоотцівські праці
давньогрецькою прийшли в «цілковите забуття», оскільки здебільшого «окрім вчених
осіб, навряд чи хто з греків розуміє хоча б частково [давньогрецьку], а більшість і зовсім
не розуміє цієї мови»77. Тому Паїсій окремих своїх учнів, крім усього іншого, починає
спонукати вивчати ще й давньогрецьку мову, щоб вони могли вільно читати і перекладати
з неї як слов’янською та молдавською, так і новогрецькою мовами.
Така діяльність Паїсіївського братства сприяла перетворенню Іллінського скиту на
один із важливих духовно-культурних і просвітницьких центрів як на Афоні, так і за його
межами78. Усе це забезпечувало зростання популярності як самої обителі, так і чернечої
громади прп. Паїсія Величковського.
Висновки
Отже, причиною початку праці Паїсія Величковського та його учнів зі звіряння та пе-
рекладу святоотцівських творів стали, найперше, наявні неякісні переклади слов’янською
мовою, в яких він виявив чимало нестиковок та невідповідностей із грецькими оригінала-
ми, через що до кінця неможливо було зрозуміти їхнього сенсу. Спонукати Паїсія до такої
діяльності міг отриманий раніше рівень знань та досвіду протягом п’яти років навчання в
Києво-Могилянській академії. У справі переписування й перекладу книг прп. Паїсій у цей
час на Афоні взаємодіє з колишніми каппадокійськими ченцями. Першими, хто надихнув
Паїсія на започаткування такої діяльності, був його колишній наставник прп. Василій По-
ляномерульський, який так само походив із України (імовірно, з Чернігово-Сіверщини),
а також його духівник і старець Даниїл із Ватопедського скиту св. Димитрія. Крім того,
взаємодіяти з ним у цій справі міг його земляк, український філолог і перекладач, колиш-
ній викладач Києво-Могилянської академії ієромонах Яків Блонницький, який саме тоді (з
1751 по 1761 рр.) подвизався в Зографському монастирі на Афоні, де уклав два словники
(«Лексикон елліно-словенський» і «Лексикон славено-елліно-латинський»), а також «Гра-
матику нову старої і славної мови словенської». Цей момент по-новому дозволяє погляну-
ти на діяльність Паїсія Величковського та його школи.
Вивчення початкового періоду перебування старця Паїсія на Афоні та його перших за-
нять зі звірення, переписування та перекладу святоотцівських книг має важливе значення
в справі заповнення «білих плям» як у біографії подвижника, так і в історії слов’янського
чернецтва на Афоні. Цей період (1746–1758 рр.) був для майбутнього старця своєрідною
«школою виживання», у якій він за доволі короткий термін пройшов різні стадії духовно-
го становлення (від усамітненого відлюдника до наставника й старця цілого братства уч-
нів і послідовників). Без знання й розуміння всіх труднощів і проблем, які доводилося до-
лати подвижнику в цей період, неможливо зрозуміти його подальший життєвий шлях і ті
чи інші його дії та рішення. Пройшовши своєрідне «гартування» на початковому етапі пе-
ребування на Афоні, прп. Паїсій надалі зміг створити власну духовну школу, яка істотно
вплинула не лише на відродження втрачених традицій православного старчества та іси-
хазму, а й на духовно-культурне пробудження серед народів Центрально-Східної Європи
та Балкан. З огляду на це початковий період перебування старця Паїсія на Афоні пред-
ставляє винятковий інтерес. Відсутність докладних досліджень цього епізоду в біографії
подвижника не давало змоги до кінця зрозуміти й історію української чернечої присут-
ності на Афоні під ту пору.
Огляд свідчень дозволив точніше встановити місця створених прп. Паїсієм осередків
духовного життя на Афоні. Зокрема, описано розташування каливи «Кіпа́рі» і келії
св. Костянтина, де на початковому етапі подвизався прп. Паїсій. Ці місця є важливою
складовою історії, духовної культури, традиції та спадщини українського й молдовського
чернецтва на Афоні, і мають особливу історичну й сакральну цінність, оскільки саме тут
довкола молодого та ще нікому невідомого ченця зароджувалась школа, яка згодом дала
світові багатьох визначних церковно-культурних діячів, подвижників і старців. Ці святині
нині занедбані й потребують проведення подальших досліджень (у т.ч. археологічних),
реконструкції та відновлення.
Також не менш важливе значення має історія заснованого Паїсієм на Афоні україн-
ського Іллінського скиту. Задяки зусиллям старця Паїсія розпочинається діяльність зі зві-
рення, переписування та перекладу святоотцівських книг, а також відродження традицій
старчества та ісихазму. Саме тут прп. Паїсієм було засновано власну духовну школу, ця
обитель за його правління стала осередком духовності та просвітництва як на Афоні, так і
далеко за його межами.
77 Второе послание прп. Паисия Величковского игумену Феодосию. С. 357.
78 Шумило С. «Малоросійський» Іллінський скит на Афоні… С. 115–132; Шумило С. Паїсій Величковський та
український Іллінський скит... C. 175–215.
Siverian chronicle. 2023. № 6
71
На Афоні Паїсій Величковський вперше стикається з проблемою неточних слов’ян-
ських перекладів та започатковує власну діяльність зі звірення, переписування та перекла-
ду святоотцівських творів, що згодом набуло довершених форм повноцінного руху в
Молдові.
Не відповідає дійсності упередження, що прп. Паїсій негативно ставився до науки та
освіти. Навпаки, протягом усього свого життя він не припиняв навчатися й закликав до
цього своїх учнів, а любов до книг, переклади та переписування їх у його братстві згодом
було зведено в ранг одного з найосновніших занять, поряд із безперестанним молитовним
діланням і аскетикою. Надалі, в Молдавському князівстві, він створив повноцінну черне-
чу школу, в якій проводив регулярні заняття й «соборні повчання» (лекції) для братії. А
обов’язки учнів щодо перекладів і переписування книг говорять про те, що ним при мо-
настирі було засновано потужну філологічну перекладацьку лабораторію.
References
Bryskyna-Miuller, A. (2016). K voprosu o vlyianyy dukha humanyzma y Prosveshchenyia na lychnost
y trudы vospytannyka Kyevskoi akademyy prepodobnoho Paysyia Velychkovskoho [On the influence of
the spirit of humanism and Enlightenment on the personality and works of the pupil of the Kiev Academy
the Venerable Paisius Velichkovsky]. Trudy Kyevskoi dukhovnoi akademyy – Proceedings of the Kiev theo-
logical academy, 25, P. 261. Kyiv, Ukraine.
Bryskyna-Miuller, A. (2017). Spor ob ustave mezhdu Paysyem Velychkovskym y Afanasyem Molda-
vanynom (1757). Stranytsa ystoryy Afona y paysyanskoho bratstva [Dispute about the statut between Pai-
siy Velichkovsky and Afanasy Moldavanin (1757). Page on the history of Athos and the Paisian brother-
hood]. Afonskoe nasledye – Athos heritage, 5–6, P. 256–285. Kyiv–Chernihiv, Ukraine.
Nimchuk, V. (2001). Blonytskyi, chernechia ymia Yakiv [Blonitsky, the monk named Yakov]. Kyievo-
Mohylianska akademiia v imenakh, XVII–XVIII st. Kyiv, Ukraine.
Paskhalydys, S. (2017). Sviatoi monastыr Pantokrator. Putevodytel palomnyka [The Holy monastery of
Pantokrator. Pilgrimʼs guide.]. Athos, Greece.
Pelyn, V. (2004). Vasylyi Polianomerulskyi [Orthodox encyclopaedia. Vasily Polyanomerulsky].
Pravoslavnaia entsyklopedyia – Orthodox encyclopedia. Moscow, Russia.
Pelyn, V. (2010). Răspunsul stareţului Paisie către Atanasie Moldoveanul. Cuvinte şi scrisori
duhovniceşti. Iaşi, Romania.
Raccanello, D. (1988). La figure de Basile de Poiana Mărului et son enseignement sur la Prière de
Jésus. Irénikon, 61, P. 41–66. Chevetogne, Belgium.
Shishkin, A. (2009). Iakov Blonnickij [Jacob of Blonnitsky]. Pravoslavnaya enciklopediya – Orthodox
encyclopedia. Moscow, Russia.
Shumylo, S. (2015). Prp. Paysyi Velychkovskyi y poslednyi Koshevoi ataman Zaporozhskoi Sechy
P. Kalnыshevskyi: maloyzvestnыe pysma [Venerable Paisius Velichkovsky and the last Koshevoy ataman
of the Zaporizhian Sich P. Kalnyshevsky: little-known letters]. Orientalia Christiana Cracoviensia: czaso-
pismo naukowe, Uniwersytet Papieski Jana Pawła II w Krakowie, 7, P. 27–57.
Shumylo, S. (2015). Prp. Paysyi Velychkovskyi y Zaporozhskaia Sech. Maloyzvestnыe pysma prp. Pa-
ysyia Velychkovskoho k Koshevomu atamanu Voiska Zaporozhskoho Petru Kalnyshevskomu [Venerable
Paisius Velichkovsky and the Zaporizhian Sich. Little-known letters of Venerable Paisii Velichkovsky to
the Koshevoy ataman of the Zaporozhian Army Petro Kalnyshevsky]. Kyiv–Serpukhov, Ukraine.
Shumylo, S. (2016). Afonskyi skyt «Chernyi Vyr» y popytky vossozdanyia novoho Rusyka v XVIII v.
na Sviatoi Hore [The Athos skete «Chernyi Vyr» and attempts to recreate a new Rusik in the 18th c. on the
Holy Mountain]. Athos, Greece.
Shumylo, S. (2017). Do istorii ihumenstva prp. Paisiia Velychkovskoho v monastyri Symonopetra na
Afoni za nevidomymy ranishe arkhivnymy dokumentamy XVIII st. [On the history of the abbacy of Vene-
rable Paisius Velichkovsky in the Simonopetr monastery on Athos according to previously unknown archi-
val documents of the 18th c.]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 1–2 (133–134), P. 79–93.
Shumylo, S. (2017). Neyzvestnoe pysmo prp. Paysyia Velychkovskoho za 1763 h. y druhye dokumen-
ty, kasaiushchyesia eho yhumenstva v monastыre Symonopetra [Unknown letter of Venerable Paisius Ve-
lichkovsky for 1763 and other documents concerning his abbacy in the Simonopetr monastery]. Afonskoe
nasledye – Athos heritage, 5–6, P. 231–255. Kyiv–Chernihiv, Ukraine.
Shumylo, S. (2020). Bunchukovyi tovarysh Nizhynskoho polku Hryhorii Holub ta zasnuvannia nym
skytu «Chornyi Vyr» na Afoni [Hryhorii Holub, a rebel friend of the Nizhyn regiment, and the foundation
of the «Chernyi Vyr» skete on Athos]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 2 (152), P. 60–80.
Shumylo, S. (2020). Do pytannia pro pokhodzhennia rodu prp. Paisiia Velychkovskoho i yoho zviazky
z Chernihivshchynoiu [On the origin of the family of Venerable Paisius Velichkovsky and its connections
with Chernihiv region]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 1 (151), P. 144–163.
Shumylo, S. (2021). «Malorosiiskyi» Illinskyi skyt na Afoni ta yoho zviazky z ukrainskym kozatstvom
u druhii pol. XVIII st. [«Malorossian» Ilyinsky skete on Athos and its ties with the Ukrainian Cossacks in
the second half of the 18th c.]. Istoryko-heohrafichni doslidzhennia v Ukraini – Historical and geographical
studies in Ukraine, 15, P. 115–132. Kyiv, Ukraine.
Shumylo, S. (2022). Paisii Velychkovskyi ta ukrainskyi Illinskyi skyt na Afoni [Orthodoxy in Ukraine.
Paisius Velichkovsky and the Ukrainian Ilyinsky skete on Athos]. Pravoslavia v Ukraini – Orthodoxy in
Ukraine, Р. 175–215. Kyiv–Kamianets-Podilskyi, Ukraine.
Сіверянський літопис. 2023. № 6
72
Χρυσοχοΐδης, Κ. (1996). ᾿Από τήν ᾿Οθωμανική κατάκτηση ὥς τόν 20ό αἰώνα. Ἱερά Μεγίστη Μονή
Βατοπεδίου. Παράδοση-ἱστορία-Τέχνη. T. 1. Ἅγιον ῎Ορος. Mount Athos, Greece.
Шумило Сергій Вікторович – кандидат історичних наук (PhD), доктор теології
(ThDr), директор Міжнародного інституту афонської спадщини, запрошений науковий
співробітник кафедри класики, древньої історії, релігії та теології Ексетерського універси-
тету (Великобританія), науковий співробітник Інституту історії України НАН України,
доцент кафедри гуманітарних дисциплін Національної академії керівних кадрів культури і
мистецтв, заслужений працівник культури України (Київ, Україна).
Shumylo Serhii – candidate of historical sciences (Ph.D. in history), doctor of theology
(Th.Dr.), director of the International institute of the Athonite legacy, visiting research fellow in
the department of classics, ancient history, religion and theology, University of Exeter (UK), re-
search fellow of the Institute of history of Ukraine at the National Academy of sciences of Ukra-
ine, associate professor of the department of humanities of National academy of managerial staff
of culture and arts, honored worker of Ukraine culture (Kyiv, Ukraine).
E-mail: institute@afon.org.ua
THE INITIAL PERIOD OF ST. PAISIUS VELICHKOVSKY STAY ON MOUNT ATHOS
AND THE BEGINNING OF HIS TRANSLATION ACTIVITY
The purpose of the study. To study the initial period of the Ukrainian church-cultural figure and saint
Paisius Velichkovskyʼs (1722–1794) stay on Mount Athos from 1746 to 1758, to analyse reasons and moti-
ves for which he began to verify, rewrite and translate patristic books and founded his own theological
school. The methodological foundations of the study are based on the principles of historicism, scientific
objectivity, systematicity, and a dialectical approach to historical phenomena. In accordance with the goal
and objectives, a combination of general scientific, interdisciplinary, and special research methods were
used. Scientific novelty. Letters of Paisius Velichkovsky, other sources and evidence of his initial activities
on Athos are analysed. It is established that the main place of concentration of Ukrainian monks on Mount
Athos in the 1740s was on the lands belonging to the Pantocratorian Monastery. Thanks to the analysis
and the expedition to Athos, the exact locations of the monastic centres established by Paisius on Athos –
the kaliva “Kipari” (1746–1754) and the Cell of St. Constantine (1754–1758) – were established, and the
origin of the name “Kipari”, which was commonly called “Kyparis” in the Slavic manner, was estab-
lished. It is emphasised that these places are an important component of the history, spiritual culture,
tradition and he-ritage of Ukrainian monasticism on Mount Athos. The education he received at the Kyiv-
Mohyla academy prompted Paisius to become interested in collecting ancient liturgical and patristic
manuscripts and books in ancient Greek from Athos monasteries in order to correct their Slavic
translations. An analysis of Paisi-usʼ letters shows that during his stay in the Constantine cell, he first drew
attention to the disparities be-tween the Slavic translations of the patristic books and their Greek originals.
It is established that the first person who inspired Paisius to start such activities was his former mentor,
St Basil of Polyanomerulia (near 1692–1767), who also came from Ukraine (probably from Chernihiv-
Siversk). The author suggests that he was also influenced by the Ukrainian philologist and translator,
former teacher of the Kyiv-Mohyla academy, hieromonk Yakiv (Blonnytskyi), who at the same time (1751–
1761) was a monk on Mount Athos in the Zohrafskyi monastery. The exact location of the cell of elder
Daniel from the Dimitrovsky Vatopedi skete, who was Paisiusʼ confessor on Mount Athos and also had an
influence on him, is established. It is noted that the peak of the active literary, translation and educational
activities of Paisiusʼ school falls on the period of his stay at the Ilyinsky skete. He closely cooperated with
former Cappadocian monks in rewri-ting and translating books. The active work of the Paisius
Brotherhood contributed to the transformation of the Ilyinsky skete into one of the most important spiritual,
cultural, and educational centres on Mount Athos and beyond. It is emphasized that the study of the initial
period of Paisius Velichkovskyʼs stay on Athos allows us to understand reasons and motives for which he
began to verify, rewrite and translate the patristic books, and also founded his own theological school.
Key words: Paisius Velichkovsky, Athos, Holy Mountain, Kyiv-Mohyla academy, Cypress, Constant-
ineʼs Keliia, Ilyinsky skete, Vasyl Polyanomerulsky, Yakov Blonnytsky.
Дата подання: 27 вересня 2023 р.
Дата затвердження до друку: 15 грудня 2023 р.
Цитування за ДСТУ 8302:2015
Шумило, С. Початковий період перебування прп. Паїсія Величковського на Афоні та започат-
кування перекладацької діяльності. Сіверянський літопис. 2023. № 6. С. 52–72. DOI: 10.58407/lito-
pis.230607.
Цитування за стандартом APA
Shumylo, S. (2023). Pochatkovyi period perebuvannia prp. Paisiia Velychkovskoho na Afoni ta
zapochatkuvannia perekladatskoi diialnosti [The initial period of St. Paisios Velichkovsky stay on mount
Athos and the beginning of his translation activity]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 6, P. 52–72.
DOI: 10.58407/litopis.230607.
|